Datasets:

robinhad

/

ubertext

like 0

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 31 липня 2018 року справа №810/2340/13-а адміністративне провадження №К/9901/4631/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року у складі судді Балаклицького О. І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року у складі колегії суддів Вівдиченко Т. Р., Борисюк Л. П., Твердохліб В. А., у справі №810/2340/13-а, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан Плюс/Україна/" до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: 16 травня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Мерідіан Плюс/Україна/" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (далі - податковий орган, відповідач у справі, правонаступник - Вишгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу від 30 квітня 2013 року №0001422200, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 3 728 786 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 873 211 грн, з мотивів безпідставності його прийняття. 29 травня 2013 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року, позов Товариства задоволено, визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення податкового органу від 30 квітня 2013 року №0001422200. Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій висновувались на правомірності формування позивачем витрат за звітні податкові періоди 2011 року та 2012 року та недоведеності податковим органом податкових правопорушень покладених в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. 19 вересня 2014 року податковим органом подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, прийняття судових рішень без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Предметом судового розгляду у даній справі є податкове повідомлення-рішення, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток, разом з тим податковий орган виклав в касаційній скарзі доводи, які стосуються податку на додану вартість, окрім доводів щодо формування Товариством валових витрат шляхом віднесення до їх складу собівартості крихти хлібної, зазначивши, що Товариство не мало права на формування сум валових витрат по реалізації відходів виробництва в сумі 1052504 грн. 88 коп. та взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзерногруп" за якими сформовані валові витрати у сумі 4 055 242 грн., які податковий орган вважає нікчемними (том 2, арк. справи 43, 48). 22 вересня 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано матеріали справи №810/2340/13-а з Київського окружного адміністративного суду. 01 грудня 2015 року справа №810/2340/13-а надійшла до Вищого адміністративного суду України. 16 січня 2018 року справа №810/2340/13-а разом із матеріалами касаційної скарги К/9901/4631/18 передані до Верховного Суду. Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЕДРПОУ за номером 32878486, перебуває на податковому обліку податкового органу з 18 березня 2004 року. У березні-квітні 2013 року податковим органом проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року, результати якої викладені в акті перевірки від 16 квітня 2013 року №356/22-00/32878486 (далі - акт перевірки). 30 квітня 2013 року керівником податкового органу згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акту перевірки прийняте податкового повідомлення-рішення, яким за порушення позивачем положень пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3728786 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 873211 грн на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу. Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій в розрізі спірних господарських операцій встановили наступні обставини. Щодо взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзерногруп". Позивачем, як покупцем в жовтні-листопаді 2011 року придбана у цього Товариства олія соняшникова, операції здійснення господарських операцій з придбання олії встановлені судами попередніх інстанцій, внаслідок чого зроблений висновок про правомірність формування валових витрат. Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про неправомірне визначення податковим органом позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 130 889,67 грн, у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів сплачених Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрзерногруп". Щодо заниження позивачем валового доходу в сумі 16 475 028,08 грн. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій податковим органом в акті перевірки встановлено порушення позивачем положень підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму доходів, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, в сумі 16 475 028,08 грн. за ІІІ квартал 2012 року та збільшення валового доходу позивача на суму умовно нарахованих відсотків в розмірі 3 459 755,89 грн. Норми наведеного підпункту не визначені спірним податковим повідомленням-рішенням у якості підстави збільшення грошового зобов'язання, не зазначені у доводах касаційної скарги, що доводить прийняття податковим органом позиції судів попередніх інстанцій про те, що заборгованість за кредитним договором не є поворотною фінансовою допомогою, в розумінні підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, з урахуванням положень підпункту 14.1.258 пункту 14.1 цієї статті та положень підпункту 153.4.1 пункту 153.4 статті 153 цього кодексу. Щодо формування валових витрат по реалізації відходів виробництва в сумі 1 052 504,88 грн. Судами попередніх інстанцій встановлена помилка податкового органу допущена під час перевірки при здійснені аналізу витрат відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 23, виходячи з того, що аналізом витрат собівартості встановлено, що фактично зворотні відходи виробництва за весь період, що перевірявся, складають суму 781,70 грн., а не 1 052 504,88 грн., як вказано в акті перевірки. Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність не тільки арифметичної помилки, а також методологічної помилки обумовленої тим, що на суму зворотних відходів матеріальні витрати не збільшуються, а зменшуються, що встановлено положеннями підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, останнім реченням якого передбачено, що прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Оцінюючи спірну операцію суди попередніх інстанцій висновувалися на встановленні того, що сума витрат 1 052 504,88 грн. на переробку давальницької сировини підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт (послуг), наданих позивачу відповідно до Договору про виготовлення продукції з давальницької сировини від 08 січня 2008 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Планета Смаку /Україна/". Суд погоджується з тим, що помилковість висновку відповідача про завищення позивачем валового доходу в сумі 1 052 504,88 грн. призвела до протиправності визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 238 925,19 грн. Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року у справі №810/2340/13-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 червня 2018 року Київ справа №820/155/17 касаційне провадження №К/9901/31152/18, К/9901/31154/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області та Державної фіскальної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2017 (головуючий суддя - Мельникова Р. В., судді: Мар'єнко Л. М., Полях Н. А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 (головуючий суддя - Лях О. П., судді: Старосуд М. І., Яковенко М. М. ) у справі №820/155/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фетан-Трейд" до Державної фіскальної служби України, Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фетан-Трейд" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України та Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просило: визнати протиправними дії відповідача-1 щодо неприйняття податкових документів, а саме: податкових накладних від 19.09.2016 №230, від 21.09.2016 №257 та від 23.09.2016 №296 для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних; визнати протиправним рішення відповідача-2 щодо розірвання договору від 31.03.2016 №310320161 про визнання електронних документів, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фетан-Трейд" та Київською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області; зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові документи позивача станом на дату фактичного їх подання для реєстрації, а саме: податкові накладні від 19.09.2016 №230, від 21.09.2016 №257 та від 23.09.2016 №296; зобов'язати Київську об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області поновити дію договору від 31.03.2016 №310320161 про визнання електронних документів. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 адміністративний позов задовольнив у повному обсязі. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.07.2017 залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2017 без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Київська об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області та Державна фіскальна служба України оскаржили їх у касаційному порядку. В касаційних скаргах відповідачі просять скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2017, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог Київська об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області та Державна фіскальна служба України посилаються на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7, 9, 49, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в попередніх судових інстанціях). Зокрема, наголошують, що факт неперебування позивача за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням підтверджується довідкою оперативного управління податкової міліції від 14.09.2016 №1247/20-31-21-15. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Київською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області укладено договір від 31.03.2016 №310320161 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів державної фіскальної служби засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу. Відповідно до пункту 3 розділу 3 вказаного договору орган державної фіскальної служби зобов'язаний забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків у термін, визначений законодавством для податкових документів в паперовому вигляді, та їх комп'ютерну обробку; забезпечити відправлення квитанцій на електронну адресу платника податків; забезпечувати зберігання і конфіденційність отриманих в електронному вигляді податкових документів. Згідно з пунктом 3 розділу 6 договору від 31.03.2016 №310320161 він діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. В той же час, пунктом 4 розділу 6 розглядуваного договору передбачено, що орган державної фіскальної служби має право розірвати договір в односторонньому порядку виключно у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. 03.10.2016, 07.10.2016, 14.10.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Фетан-Трейд" засобами телекомунікаційного зв'язку направлено для реєстрації податкові накладні від 19.09.2016 №230, від 23.09.2016 №296, від 21.09.2016 №257 відповідно. Проте, з отриманих квитанцій про реєстрацію вказаних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних вбачається, що вони доставлені до центрального рівня Державної фіскальної служби України, проте не прийняті через виявлені помилки, а саме: "Можливо, розірвано договір про визнання електронної звітності". Як з'ясовано судами, підставою для одностороннього розірвання договору від 31.03.2016 №310320161 послугував встановлений органом доходів і зборів факт неперебування Товариства з обмеженою відповідальністю "Фетан-Трейд" за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу як її місцезнаходження. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на час розірвання договору від 31.03.2016 №310320161 Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містив відомостей про зміну Товариством з обмеженою відповідальністю "Фетан-Трейд" місцезнаходження або дані про його відсутність за вказаним місцезнаходженням. Більш того, відомості щодо зміни місцезнаходження або щодо відсутності за місцезнаходженням юридичної особи позивача до Єдиного державного реєстру не вносились взагалі. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відтак наявна в матеріалах справи довідка оперативного управління податкової міліції від 14.09.2016 №1247/20-31-21-15 про встановлення фактичного місцезнаходження (місця проживання) платника податків не може слугувати належним спростуванням достовірності відомостей про місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Фетан-Трейд", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. За наведених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність Київською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області існування в спірному випадку відповідних підстав для розірвання договору від 31.03.2016 №310320161 про визнання електронних документів та наявність, у зв'язку з цим, у Державної фіскальної служби України як адміністратора автоматизованої системи "Єдине вікно подання електронних документів" обов'язку прийняти для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 19.09.2016 №230, від 21.09.2016 №257 та від 23.09.2016 №296. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційних скарг Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області та Державної фіскальної служби України без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області та Державної фіскальної служби України залишити без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 у справі №820/155/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 квітня 2018 року Київ справа №826/14174/16 касаційне провадження №К/9901/29359/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л. І., суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В., розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДТ Буд" (далі - Товариства) на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 (головуючий суддя - Глущенко Я. Б., судді - Кузьмишина О. М., Пилипенко О. Є.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДТ Буд" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17.03.2017 у задоволенні позову відмовив повністю. Товариство 10.04.2017 оскаржило це рішення до Київського апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 26.04.2017 залишив апеляційну скаргу без руху з підстав того, що вона не відповідає вимогам статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки Товариством не доплачено судовий збір у сумі 1515,80 грн. У зв'язку з не усуненням недоліків поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції повернув її ухвалою від 16.06.2017. Позивачем 03.10.2017 було повторно подано апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке обґрунтовано посиланнями на хворобу, відрядження та відпустки директора Товариства. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30.10.2017 визнав неповажними наведені Товариством причини пропуску строку апеляційного оскарження, зазначивши при цьому, що позивач має статус юридичної особи, а тому, незважаючи на перебування директора Товариства на лікарняному, у відрядженнях та у відпустці, апеляційну скаргу від імені Товариства мала можливість подати інша особа, уповноважена на те директором. Зокрема, такою особою міг бути адвокат ОСОБА_2, з яким був укладений договір про надання правової допомоги. Одночасно, апеляційну скаргу було залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків шляхом зазначення інших, ніж визнані судом неповажними, підстав для поновлення строку. Товариство 21.12.2017 на виконання вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2017 надіслало до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якій зазначило, що: єдиним працівником Товариства є його директор; договір про надання правової допомоги, укладений з ОСОБА_2, був розірваний до отримання оскаржуваної постанови суду першої інстанції; директор перебував на лікарняному, у відрядженні, а також у його сім'ї сталося особисте горе. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.12.2017 визнав неповажними причини пропуску Товариством строку на апеляційне оскарження та відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2017. Товариство оскаржило ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 23.03.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції грубо порушив права та охоронювані законом інтереси позивача, проігнорував норми чинного законодавства та спотворив фактичні обставини справи, позбавивши його права оскаржити істотне для нього судове РІШЕННЯ: Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.04.2018 визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 10.04.2018. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Частиною першою статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Статтею 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) регламентовано порядок прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції. Згідно частини третьої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу. Абзацом 1 частини четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Наслідки невиконання таких вимог суду передбачені у абзаці 2 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме - якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Приймаючи рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства суд правомірно виходив з того, що підстави, вказані скаржником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, доданому до апеляційної скарги, стосовно того, що директор Товариства перебував на лікарняному та у відрядженні, вже були оцінені та визнані неповажними згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2017. Що ж стосується перебування у штаті Товариства лише одного працівника та розірвання договору з особою, яка надавала правову допомогу, то суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до іншого адвоката. Доводи стосовно особистих трагічних обставин заслуговують на увагу, проте, з врахуванням факту ухвалення оскаржуваного судового рішення у березні 2017 року і подання апеляційної скарги лише у жовтні 2017 року, цей строк є занадто значним періодом часу, аби визнати наведені скаржником обставини такими, що унеможливлювали звернення до суду апеляційної інстанції у більш передбачувані та наближені до визначених статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строків. Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017, а тому у задоволенні касаційної скарги Товариства слід відмовити. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи зазначене, касаційна скарга Товариства підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 - без змін. Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч. ч. 1, 5 ст. 355, ст. ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДТ Буд" залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Л. І. Бившева В. В. Хохуляк Т. М. Шипуліна

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 20 лютого 2018 року справа №820/2109/17 адміністративне провадження №К/9901/3354/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Білової О. Б. від 08 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії Бегунца А. О., Старостіна В. В., Рєзнікової С. С від 10 жовтня 2017 року УСТАНОВИВ: 24 травня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мир Масел ЛТД " (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач, податковий орган), в якому просив суд скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 22.05.2017 №2016 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Мир Масел ЛТД" з мотивів безпідставності його прийняття. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю, скасовано наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 22.05.2017 №2016 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Мир Масел ЛТД" (код ЄДРПОУ 36222483)". Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковий орган не мав підстав для призначення перевірки позивача, оскільки спірний наказ прийнятий на виконання ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпро від 23.12.2016 по справі №200/22000/16-к вже після закриття кримінального провадження №12016040000000693. Суди дійшли висновку, що проведення слідчих дій, а також застосування заходів забезпечення кримінального провадження є можливим виключно в межах відкритого кримінального провадження. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій зазначає, судами попередніх інстанцій не дотримано вимоги Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а саме неповно з'ясовано обставини у справі та недосконало проаналізовано докази, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. При цьому, в чому саме полягає порушення судами норм матеріального та процесуального права, та саме які норми порушені, заявник касаційної скарги не визначає. Товариством до Верховного Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач спростовує доводи касаційної скарги, вказує на безпідставність наказу про проведення перевірки, який прийнято через пів року після постановлення ухвали слідчого судді в межах кримінального провадження, яке на час прийняття наказу закрито, що підтверджено при розгляді справи в суді першої інстанції. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім оргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають частково. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 22.05.2017 року відповідачем у зв'язку з надходженням ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпро від 23.12.2016 по справі №200/22000/16-к щодо призначення документальної позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Масел ЛТД" (податковий номер 36222483) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 23.12.2016, в рамках кримінального провадження №12016040000000693, відповідно до п. п.20.1.4 п.20.1ст.20, п.41.1 ст.41, п.61.1, 61.2 ст.61, п. п.62.1.3 п.62.1 ст.62, п. п.75.1.2 п.75.1, ст.75, п. п.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, з питань виконання вимог податкового, валютного та іншого законодавства винесено наказ "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Мир Масел ЛТД" №2016. На підставі направлень на перевірку №3228-3231 від 22.05.2017 фахівцями податкового органу здійснювалися виходи на перевірку, за результатами чого складені акти про ненадання платником податків документів №920/20-40-14-05-19/36222483 від 22.05.2017, №925/20-40-14-05-19/36222483 від 23.05.2017, про відсутність посадових осіб позивача №928/20-40-14-05-19/36222483 від 24.05.2017, про неможливість продовження перевірки з причин знищення первинних документів №971/20-40-14-05-19/36222483 від 25.05.2017. Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 07.06.2017 №2372 перенесено термін проведення позапланової виїзної перевірки Товариства до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах строків, визначених пп. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України. На момент розгляду справи судом фахівці податкового органу до проведення перевірки Товариства фактично не приступили, спірний наказ на проведення перевірки не реалізований. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що підставою для винесення спірного наказу слугувала ухвала слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпро Сліщенка Ю. Г. від 23.12.16 по справі №200/22000/16-к, якою задоволено клопотання прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області Лавровича А. І. та призначено по кримінальному провадженню №12016040000000693 документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ "Мир Масел ЛТД" (код ЄДРПОУ 36222483, 61001, Харківська область, м. Харків, вул. Плеханівська, 16) з питань виконання вимог податкового законодавства, а саме: достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків за період з 01.01.2014 по теперішній час. При цьому, постановою про закриття кримінального провадження від 21.03.2017 №12016040000000693 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016040000000693 від 02.09.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України - закрите у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Отже, станом на момент винесення спірного наказу від 22.05.2017 №2016 кримінальне провадження №12016040000000693 закрито. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України). Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові та позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Абзацем 6 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Згідно пункту 78.4. статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу (його заступник або уповноважена особа) приймає рішення, яке оформлюється наказом. Як встановлено підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності такої обставини, як отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесеного ними відповідно до закону. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, саме ухвала слідчого судді про проведення перевірки стала підставою для винесення спірного наказу. Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, якщо немає окремих вказівок, мають таке значення: досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності; досудове слідство - форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування злочинів. Судами попередніх інстанцій установлено, що ухвала слідчого судді, що стала підставою для винесення спірного наказу про проведення перевірки, містить посилання на приписи статей 159-166 Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують порядок застосування заходів забезпечення кримінального провадження як тимчасовий доступ до речей та документів. Відповідно до частин першої, другої та восьмої статті 223 статей Кримінального процесуального кодексу України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. Слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених частиною третьою статті 333 цього Кодексу. Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими. Підставою спірного наказу є доручення слідчого судді на вчинення певної процесуальної дії в межах кримінального провадження. Закриття кримінального провадження призвело до припинення доручення слідчого судді, внаслідок чого зникла підстава та право проведення перевірки за його ухвалою. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що проведення слідчих дій, а також застосування заходів забезпечення кримінального провадження є можливим виключно в межах відкритого кримінального провадження. Оскільки спірний наказ прийнятий після закриття кримінального провадження №12016040000000693, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав у податкового органу для призначення перевірки Товариства. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у справі №820/2109/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13.02.2018 Київ К/9901/416/17 803/1156/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді - доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року (Дмитрук В. В. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (Рибачук А. І., Багрій В. М. Старунський Д. М. ) у справі №803/1156/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вербена" до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вербена" (далі - позивач, ТОВ "Вербена") звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2017 року №0029761205. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним не було порушено граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, а відтак відповідачем протиправно винесено спірне податкове повідомлення РІШЕННЯ: Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, задоволено позовні вимоги. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2017 року №0029761205. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 600, 00 грн сплаченого судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з протиправності дій контролюючого органу щодо накладення штрафу за порушення строку сплати грошового зобов'язання, оскільки позивач своєчасно подав до податкового органу податкову декларацію з податку на прибуток, самостійно усунув виявлені в ній недоліки, шляхом подання уточнюючої декларації в межах строку встановленого законом, а також сплатив податкове зобов'язання до завершення граничного строку сплати такого зобов'язання. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Вербена".. У доводах касаційної скарги відповідач обмежується виключно цитуванням норм матеріального та процесуального права, посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, які, на думку контролюючого органу, полягають у правомірності застосування відповідальності у вигляді штрафу до позивача, зважаючи на те, що подання останнім уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, після спливу строку сплати самостійно узгодженого зобов'язання не може бути підставою для звільнення його від відповідальності, натомість доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Так, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено перевірку податкової декларації з податку на прибуток за 2015 рік ТОВ "Вербена" з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань зі сплати податку на прибуток, про що складено акт №400/03-20-12-05/21736490 від 8 червня 2017 року, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме: протягом граничних строків несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобов'язання із сплати податку на прибуток. За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення №0029761205 від 12 липня 2017 року, яким на підставі абзацу 1 пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, застосував до позивача штраф у розмірі 10% у сумі 20 120,55 грн. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Вербена" 24 лютого 2016 року подало до контролюючого органу декларацію з податку на прибуток за 2015 рік ( №9276061331 від 25 лютого 2016 року), в якій платником самостійно визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 212 050,00 грн., граничний термін сплати яких настає 10 березня 2016 року. В подальшому, позивачем подано уточнюючу декларацію від 9 березня 2016 року з податку на прибуток за 2015 рік, якою шляхом заповнення рядка 16 додатку ЗП "Зменшення нарахованої суми податку" зменшено нарахування податку на прибуток на суму щомісячних авансових внесків 201 228,00 грн, при заповненні якої позивачем було допущено помилку, а саме: не заповнено рядок 27 декларації, відповідно до якого в ІС "Податковий блок" по ІКПП 11021000 (інтегрована картка платника податків) проводиться зменшення нарахованої суми. З метою усунення допущеної помилки позивач 11 березня 2016 року подав до контролюючого органу другу уточнюючу декларацію з податку на прибуток за 2015 рік ( №9276507789), в якій відображено у рядку 27 на зменшення суму 201 228,00 грн. Відтак, після подання уточнюючого розрахунку позивачем визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 10 822,00 грн, яке сплачено ним 9 березня 2016 року відповідно до платіжного доручення №166, тобто до завершення граничного строку сплати такого зобов'язання. За приписами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України. Як зазначено пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою. Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України зазначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя). Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Разом з тим, згідно із приписами пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою. Отже з моменту подання платником податків податкової декларації, визначена ним сума податкового зобов'язання є узгодженою і має бути сплачена у граничні терміни, визначені законом. В силу приписів пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. При цьому, якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. Таким чином, вказаними нормами вставлено право платника податку, у разі виявлення помилок у поданій ним податковій звітності, внести відповідні зміни шляхом подання уточнюючого розрахунку. Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що якщо платником податків самостійно виявлено помилку в поданій ним податковій звітності і подано до податкового органу уточнюючий розрахунок з виправленням помилок з урахуванням вимог статті 50 Податкового кодексу України, у податкового органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, оскільки, з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні. Матеріалами справи підтверджується своєчасне подання позивачем до податкового органу відповідної звітності, самостійне усунення виявлених недоліків шляхом подання уточнюючого розрахунку до початку проведення перевірки контролюючим органом. Суд зазначає, що специфіка нарахування штрафної санкції, полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом вже на погашену суму податкового боргу, таким чином, при поданні уточнюючої податкової декларації, якою зменшується податкове зобов'язання з певного податку, відсутній об'єкт застосування штрафної санкції, передбаченої статтею 126 Податкового кодексу України, оскільки подання уточнюючої декларації зі зменшеним податковим зобов'язанням не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання, у той час як її (штрафної санкції) нарахування залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, а отже, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність застосування до позивача штрафу, передбаченого з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 1 частини першої статі 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статі 350 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі №803/1156/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 березня 2018 року Київ справа №814/193/16 адміністративне провадження №К/9901/27999/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2016 у справі №814/193/16 за позовом Державного підприємства "Суднобудівний завод імені 61 Комунара" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Державне підприємство "Суднобудівний завод імені 61 Комунара" (далі - ДП "Суднобудівний завод імені 61 Комунара") звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі - СДПІ з ОПВ у м. Одесі), Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії СДПІ з ОПВ у м. Одесі, щодо відмови ДП "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" у списанні податкового боргу - податку з доходів фізичних осіб в розмірі 5172654,60 грн. ; зобов'язано ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва прийняти рішення про списання ДП "Суднобудівний завод ім.61 комунара" податкового боргу - податку з доходів фізичних осіб в сумі 5172654, 60 грн. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва оскаржила його в апеляційному порядку. Разом з апеляційною скаргою відповідачем було заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2016 апеляційну скаргу ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва було залишено без руху у зв'язку з тим, що скаржником не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, а в мотивувальній частині апеляційної скарги відсутні будь-які доводи в обґрунтування заявленого клопотання про відстрочення сплати судового збору та не надано будь-яких доказів неможливості його сплати у розмірах визначених Законом України "Про судовий збір" та встановлено строк для усунення зазначених недоліків. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2016 у задоволенні клопотань ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 відмовлено, апеляційну скаргу повернуто заявнику. Не погодившись з ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2016 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва оскаржила її у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до Одеського апеляційного адміністративного суду. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що положеннями статті 8 Закону України "Про судовий збір", статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд враховуючи майновий сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк та зазначає, що надання органами ДФС належних та допустимих доказів відсутності фінансування з Державного бюджету України (відсутність коштів) на момент звернення із позовом, скаргою (апеляційною, касаційною скаргою) є визначальними для прийняття судом рішення у відповідності до приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір". Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України "Про судовий збір". Згідно з частинами першою, другою статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі; суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Частиною першою статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Як вбачається з матеріалів справи, в межах строку наданого для усунення недоліків відповідно до ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2016 заявник апеляційної скарги повторно звернувся із клопотанням про відстрочення сплати судового збору, яке мотивовано тим, що майновий стан ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва свідчить про неможливість сплати судового збору за подання апеляційної скарги. При цьому, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин та не надано доказів про вчинення будь-яких дій, спрямованих на отримання коштів для сплати судового. Пунктом 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Отже, враховуючи те, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва не виконано вимоги ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2016 щодо сплати судового збору, а доказів на підтвердження неможливості такої сплати не надано, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про повернення апеляційної скарги. Таким чином, суд вважає, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, а тому підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2016 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий В. В. Хохуляк судді Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 серпня 2018 року Київ справа №826/7613/16 адміністративне провадження №К/9901/41925/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року у справі №826/7613/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрснабресурс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: 19 травня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім УКРСНАБРЕСУРС" (далі - позивач, ТОВ "ТД Укрснабресурс") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) з вимогами: - визнати протиправними дії відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів від 20.11.2015 №201120151; - визнати протиправними дії відповідача щодо неприйняття податкових накладних в електронному вигляді від позивача в період з 20.11.2015 року по 28.01.2016 рік; - вважати податкові накладні №1 від 30.11.2015 року на адресу КПСП по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "ШЛЯХРЕМБУД", №2 від 30.11.2015 на адресу Представництво "ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ BE САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ", №3 від 30.11.2015 на адресу ТОВ "Торговий дім "Меркурій-Т", №4 від 30.11.2015 на адресу ОСОБА_4, прийнятими та зареєстрованими в день граничного строку для таких податкових накладних, а саме, податкову накладну №1 від 30.11.2015 на адресу КПСП по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "ШЛЯХРЕМБУД" 15.12.2015, податкову накладну №2 від 30.11.2015 на адресу Представництво "ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ BE САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ" 15.12.2015, податкову накладну №3 від 30.11.2015 на адресу ТОВ "Торговий дім "Меркурій-Т" 15.12.2015, податкову накладну №4 від 30.11.2015 на адресу ОСОБА_4 15.12.2015; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.04.2016 року №0002681205 (арк. справи 5-15). Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року позов задоволений частково; визнані протиправними дії відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку договорів про визнання електронних документів від 20.11.2015 року №201120151, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.04.2016 року №0002681205 в частині штрафу в сумі 81 391,08 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк. справи 115-126, 163-165). Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених вимог, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення, обґрунтовуючи касаційну скаргу тим, що договір про визнання електронних документів був розірваний в односторонньому порядку у зв'язку з невиконанням платником податків свого обов'язку по наданню контролюючому органу інформації про зміну місця реєстрації (місцезнаходження), що підтверджується відповідними копіями актів: про відсутність місцезнаходження за юридичною адресою, неможливість вручення запиту, запитів на встановлення місцезнаходження платника податків, поданих до підрозділу податкової міліції, довідки про не встановлення місцезнаходження платника податків, повідомлення форми №18-ОПП. Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу, та в частині відмовлених вимог рішення судів першої та апеляційної інстанції не оскаржив. Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 343 КАС України справа розглядається в попередньому судовому засіданні. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 20.11.2015 року позивач, засобами телекомунікаційного зв'язку, надіслав до контролюючого органу договір про визнання електронних документів №201120151. В подальшому, ТОВ "Торговий дім "УКРСНАБРЕСУРС"" намагалось направити на реєстрацію у Єдиному реєстрі податкових накладних, податкові накладні, зокрема, №1, №2, №3 та №4 від 30.11.2015 року. Граничний термін реєстрації - 15.12.2015 року. 17.12.2015 договір був розірваний відповідачем в односторонньому порядку з підстав неповідомлення товариством відомостей про зміну місця реєстрації, про що зазначено в листі ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17.12.2015 №2780/10/26-55-10-02 (арк. справи 37-38). У зв'язку з вищевикладеним, 11.01.2016 року позивачем повторно направлено ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС м. Києва Договір про визнання електронних документів (арк. справи 34-35), на що товариством отримано квитанцію №1, згідно якої зазначено: "Договір не прийнято. Діє договір про визнання електронних документів від 20.11.2015 року №201120151" (арк. справи 41). ТОВ "Торговий дім "УКРСНАБРЕСУРС"" надіслало на адресу податкового органу 18.01.2016 року лист з проханням вжити заходів щодо відновлення процесу прийняття електронної податкової звітності, однак будь-якої відповіді від контролюючого органу позивачем не отримано (арк. справи 36). 23.02.2016 року податковим органом проведено камеральну перевірку даних, задекларованих в податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ "Торговий дім "УКРСНАБРЕСУРС " " та даних Єдиного реєстру податкових накладних за листопад 2015 року, за результатами якої складений акт перевірки від 23.02.2016 року №268/26-55-11-02 з висновками про порушення ТОВ "Торговий дім "УКРСНАБРЕСУРС"" граничних термінів реєстрації податкових накладних за листопад 2015 року, що передбачений пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України від 02.10.2010 №2755-VI, зокрема, податкові накладні №1,2,3,4 від 30.11.2015 року - дата реєстрації 28.01.2016 року, всього на загальну суму ПДВ 406 955,41 грн., кількість прострочених днів становить 44 дні (арк. справи 39). На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2016 року №0002681205, яким, згідно з пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України від 02.10.2010 №2755-VI за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних, до позивача застосовано штраф в розмірі у сумі 122 086,62 грн., що становить 30% від суми ПДВ, зазначеної у податкових накладних (арк. справи 40). Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції посилались на неправомірне розірвання відповідачем в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів, з посиланням на неповідомлення позивачем відповідача про зміну місцезнаходження товариства, оскільки останнє за даними з ЄДР знаходилось за зареєстрованим місцезнаходженням, що не спростовано належними доказами відповідачем. Щодо часткового скасування податкового повідомлення-рішення в частині визначеного штрафу у сумі 81 391,08 грн., суди виходили з того, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про факт направлення позивачем до контролюючого органу податкових накладних від 30.11.2015 року у період з дня їх виписки по день розірвання договору про визнання електронних документів, а саме: з 30.11.2015 року по 17.12.2015 року, натомість з матеріалів справи вбачається, що реєстрація таких накладних відбулася 28.01.2016 року. В доводах касаційної скарги відповідач посилається тільки на те, що договір розірвано в односторонньому порядку правомірно, оскільки товариство було відсутнє за місцезнаходженням, що підтверджується відповідними копіями актів: про відсутність місцезнаходження за юридичною адресою, неможливість вручення запиту від 02.11.2015 та від 10.12.2015, запитів на встановлення місцезнаходження платника податків, поданих до підрозділу податкової міліції, довідки про не встановлення місцезнаходження платника податків. З приводу податкового повідомлення-рішення, яке частково скасовано судами попередніх інстанцій, відповідач не навів жодних доводів. Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, та вважає недоведеними посилання відповідача в касаційній скарзі, з огляду на наступне. Відповідно до пп.19-1.1.44 п.19-1.1 ст.19-1 Податкового кодексу України, контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема, надають послуги електронного цифрового підпису. Приписами пп.14.1.114-1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, визначено поняття "надання послуг електронного цифрового підпису" як реєстрацію заявників, надання у користування засобів електронного цифрового підпису, надання допомоги при генерації відкритих та особистих ключів, обслуговування сертифікатів ключів (формування, розповсюдження, скасування, зберігання, блокування та відновлення), надання інформації щодо чинних, скасованих і блокованих сертифікатів ключів, надання послуги фіксування часу, консультаційних та інших послуг, визначених Законом України "Про електронний цифровий підпис". Як вбачається з матеріалів справи, підставою для розірвання в односторонньому порядку відповідачем укладеного з ТОВ "Торговий дім "УКРСНАБРЕСУРС"" договору про визнання електронних документів від 20.11.2015 року №201120151, став факт відсутності позивача за адресою реєстрації, що зазначена у реєстраційних документах. З цього приводу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку затверджена Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 року №233 "Про надання електронної податкової звітності" (далі - інструкція №233). Додатком 1 до Інструкції №233 затверджено примірний договір про визнання електронних документів, згідно пп. 4 п. 6 якого орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації. З аналізу викладеного вбачається, що підставами для розірвання договору про визнання електронних документів податковим органом в односторонньому порядку може бути виключний перелік обставин, а саме: 1) не надання позивачем нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих та 2) зміна позивачем місця реєстрації. Відповідно до пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, згідно ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" від 15.05.2003 року №755-VI, місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. У відповідності до ч. 1 ст. 17 вказаного Закону, відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. Відповідно до статті 18 Закону №755, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. З аналізу викладеного вбачається, що єдиним доказом зміни юридичною особою місцезнаходження є дані з Єдиного державного реєстру. Як вірно встановлено судами, та підтверджено наявними в матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням позивача станом на час виникнення спірних правовідносин була адреса: 01133, м. Київ, бул. Л. Українки, 26, оф. 405. При цьому, в графі "Дані про підтвердження відомостей про юридичну особу" у вказаних витягах міститься запис "підтверджено". Тобто вказані відомості, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо місцезнаходження позивача мають статус підтверджених. Жодних змін до ЄДР з приводу зміни місцезнаходження товариства державним реєстратором не вносилось. З огляду на викладене, посилання відповідача, як на підставу для розірвання в односторонньому порядку договору "на відсутність за адресою місцезнаходження ТОВ "Торговий дім "УКРСНАБРЕСУРС", що підтверджено складеними відповідачем актами та довідками про відсутність за місцезнаходженням, є необґрунтованими. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права при вирішенні спірного питання. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, - залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року у справі №826/7613/16, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 серпня 2018 року м. Київ справа №2а/1570/4597/2011 касаційне провадження №К/9901/4523/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 (головуючий суддя - Яковлєв О. В., судді: Бойко А. В., Танасогло Т. М. ) у справі №2а/1570/4597/2011 за позовом Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.06.2011 №0004491701, від 06.06.2011 №0006202310 та від 06.06.2011 №0006212310. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 21.06.2012 адміністративний позов задовольнив частково. Скасував податкові повідомлення-рішення від 06.06.2011 №0006202310 та від 06.06.2011 №0006212310. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 03.12.2013 рішення суду першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 06.06.2011 №0006212310 скасував з прийняттям нового - про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині залишив постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 без змін. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" оскаржило його в касаційному порядку. В касаційній скарзі позивач просить змінити постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013, залишивши без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2012. В обґрунтування своїх вимог Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 1.3, 1.7, 1.8 статті 1, статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції). При цьому зазначає, що правомірність формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено планову виїзну документальну перевірку Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010, результати якої оформлено актом від 23.05.2011 №3210/23-1/01188477. Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних від 11.06.2010 №36, від 23.07.2010 №47, від 12.08.2010 №60, від 05.10.2010 №88, виписаних на його адресу Приватним підприємством "Енергоресурс", з підстави невідповідності сформованого податкового кредиту сумі податкових зобов'язань, відображеній контрагентом. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом, у тому числі прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2011 №0006212310, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14609,00 грн. за основним платежем та 3652,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового (грошового) зобов'язання на підставі таких операцій. В свою чергу, за змістом підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. У спірній ситуації суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем до матеріалів справи не долучено жодних первинних документів, які б підтверджували виконання Приватним підприємством "Енергоресурс" відповідних робіт, їх оплату Державним підприємством "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" та використання таких робіт у межах власної господарської діяльності. Тобто, позивачем належними доказами не підтверджено реальний (фактичний) характер господарських операцій з придбання робіт у Приватного підприємства "Енергоресурс", що, в свою чергу, виключає можливість відображення таких операцій у його податковому обліку. У частині задоволення позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржується, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам суду в рамках даного касаційного провадження. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 у справі №2а/1570/4597/2011 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 серпня 2018 року Київ справа №820/1923/15 адміністративне провадження №К/9901/5879/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 (суддя - Бездітко Д. В. ) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2015 (головуючий суддя - Бегунц А. О., судді - Старостін В. В., Рєзнікова С. С. ) у справі №820/1923/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Велес промо" до державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Велес промо" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати наказ державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова) від 31.12.2014 №2746 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки"; - визнати протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Велес промо" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Автокарголім" за вересень 2014 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 17.01.2015 №85/20-30-22-05/34014990; - визнати протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо внесення до автоматизованих інформаційних систем фіскальних органів, зокрема АС "Податковий блок" даних акту перевірки від 17.01.2015 №85/20-30-22-05/34014990 зокрема про порушення ТОВ "Велес промо" вимог податкового законодавства та, як наслідок, завищення податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 80840,0 грн. і податкового кредиту на загальну суму 75863,0 грн. у вересні 2014 року; - визнати протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, які полягають у здійсненні коригування (зміні) в АС "Податковий блок" без винесення та направлення ТОВ "Велес промо" податкового повідомлення-рішення визначених ТОВ "Велес промо" у податкових деклараціях з ПДВ за вересень 2014 року числових показників податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 80840,0 грн. по взаємовідносинам з платниками податків з ПАТ "Харчовик", ТОВ "РАМ Едвертайзінг", ТОВ "Детонейт" та податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 75863,0 грн. по взаємовідносинам з платником податків ТОВ "Автокарголім" за вересень 2014 року за результатами опрацювань відхилень сум податкових зобов'язань та податкового кредиту за наслідками складеного акту перевірки від 17.01.2015 №85/20-30-22-05/34014990; - зобов'язати ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова утриматися від використання у своїй діяльності, передачі іншим особам, а також спростувати вже поширену інформацію з акту перевірки від 17.01.2015 №85/20-30-22-05/34014990 та вчинити усі необхідні дії з виключення інформації, внесеної на підставі акту перевірки від 17.01.2015 №85/20-30-22-05/34014990 з автоматизованих інформаційних систем фіскальних органів, зокрема АС "Податковий блок" і відновлення в АС "Податковий блок" числових показників податкового кредиту й податкових зобов'язань задекларованих ТОВ "Велес промо" у податкових деклараціях з податку на додану вартість за вересень 2014 року. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 позов задоволено частково: скасовано наказ ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 31.12.2014 №2746 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Велес промо"; визнано протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Велес промо" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Автокарголім" за період вересень 2014 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 17.01.2015 №85/20-30-22-05/34014990. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2015 постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано, прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова оскаржила їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в задоволенні позову відмовити повністю. В доводах касаційної скарги ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова зазначає, що підставою для направлення запиту від 08.12.2014 №20027/10/20-30-22-03-21 про надання пояснень та їх документального підтвердження був лист Державної фіскальної служби України від 03.12.2014 №13074/7/4999/20-02-01-17 "Про забезпечення контролю". Вказаний запит та наказ від 31.12.2014 №2746 були належним чином направлені позивачу із дотримання визначеної Податковим кодексом України процедури. Крім того, відповідач стверджує, що жодних коригувань даних податкової звітності задекларованих ТОВ "Велес промо" у податкових деклараціях з податку на додану вартість за результатами спірної перевірки в системі ІС "Податковий блок" співробітниками контролюючого органу не здійснювалось, а тому і поновити такі показники об'єктивно не можливо. У наданих до суду письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "Велес промо", серед іншого, посилається на те, що контролюючим органом було надіслано запит про надання інформації без зазначення підстав для надіслання такого запиту. Разом з тим, позивач надав письмові пояснення та їх документальне підтвердження у встановлений законом строк. Таким чином, у відповідача не виникли передбачені законом підстави для проведення перевірки, видання оскаржуваного наказу та внесення змін до ІС "Податковий блок". Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, позивачем було отримано запит ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 08.12.2014 №20027/10/20-30-22-03-21 про надання пояснень та їх документального підтвердження, яким було витребувано інформацію по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ "Автокарголім" за вересень 2014 року. ТОВ "Велес промо" у відповідь на вказаний запит контролюючого органу, листом від 22.12.2014 №22/12 надані пояснення та їх документальне підтвердження. 31.12.2014 ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, винесено наказ №2746 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Велес промо". На підставі наказу від 31.12.2014 №2746 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ВЕЛЕС ПРОМО" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Автокарголім" за вересень 2014 року. За результатами перевірки складено акт від 17.01.2015 №85/20-30-22-05/34014990, яким зафіксовано наступні порушення: - статей 185, 187 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 80840,0 грн. за вересень 2014 року; - пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 75863,0 грн. за вересень 2014 року. На підставі вказаних висновків Акту перевірки від 17.01.2015 №85/20-30-22-05/34014990 ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова податкові повідомлення-рішення не приймались. Не погодившись з такими діями контролюючого органу ТОВ "Велес промо" звернулося до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності дій відповідача з призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, за результатами якої складено акт перевірки від 17.12.2014 №7604/20-31-22-03-07/30359085, оскільки ці дії вчинені за відсутності визначених законом підстав. Такі висновки суду першої інстанції підтримав апеляційний суд. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що дії відповідача по внесенню даних про результати податкового контролю в інформаційну базу не створюють правових наслідків для позивача, а отже внесення даних про результати податкового контролю в інформаційну базу не порушує права позивача. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суддійшов висновку, що оскільки дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Велес промо" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Автокарголім" за період вересень 2014 року є протиправними, то зберігання та опрацювання податкової інформації наведеній в акті перевірки від 17.01.2015 №85/20-30-22-05/34014990 є також протиправним. При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції керується таким. Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковим контролем є система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно із статтею 71 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій. За правилами підпункту 72.1.5 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю. Отримання податкової інформації та направлення запитів контролюючими органами регламентовано статтею 73 Податкового кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245 "Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом". Відповідно до пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу. Пункт 73.3 статті 73 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає підстави для надсилання платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин письмового запиту про подання інформації, серед яких, зокрема - якщо за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. За змістом пункту 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245, запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують. Відповідно до пункту 16 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245, у разі, коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит. Аналогічне правове регулювання зазначне у пункті 73.3 статті 73 Податкового кодексу України. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що контролюючі органи з метою вжиття заходів податкового контролю вправі звертатися до платників податків з письмовим запитом про надання інформації, в якому повинні міститися: підстави надіслання такого запиту (юридичні та фактичні) ; перелік інформації, яка запитується, та документів, які пропонується надати; підпис уповноваженої особи; печатка контролюючого органу. Невідповідність такого запиту вимогам закону звільняє платника податків від обов'язку надавати відповідь контролюючому органу щодо інформації, яка запитується. Разом з тим, вимоги, які висуваються до змісту запиту є нормативно визначеними і поширювальному тлумаченню не підлягають. З матеріалів справи вбачається, що запит від 08.12.2014 №20027/10/20-30-22-03-21 про надання пояснень та їх документального підтвердження (а. с. 20 том 1), містить вказівку на фактичну і правову підстави направлення запиту - підпункт 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, пункт 73.3 статті 73, підпункт 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а також обставини, встановлені на наслідком діяльності інформаційних систем автоматизованого моніторингу. Запит містить опис інформації, що запитується, та орієнтовний перелік документів, що її підтверджують. За таких обставин на позивача покладався обов'язок щодо надання інформації, про надання якої і складений запит податкового органу. Відповідно до статті 81 Податкового кодексу України у наказі на проведення документальної позапланової перевірки повинно бути зазначено підставу для її проведення із зазначенням відповідного підпункту пункту 78.1 статті 78 Кодексу. До матеріалів справи долучено наказ відповідача від 31.12.2014 №2746 (а. с. 24 том 1), який відповідає цим вимогам. Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що податковий орган при направленні запиту від 08.12.2014 №20027/10/20-30-22-03-21 про надання пояснень та їх документального підтвердження, а також винесенні наказу від 31.12.2014 №2746 діяв на підставі, в порядку і у спосіб, передбачений законодавством. Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо внесення до автоматизованих інформаційних систем фіскальних органів, зокрема АС "Податковий блок", визнання протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, які полягають у здійсненні коригування (зміні) в АС "Податковий блок" та зобов'язання утриматися від використання у своїй діяльності, передачі іншим особам, а також спростувати вже поширену інформацію та вчинити усі необхідні дії з виключення інформації з АС "Податкови блок" колегія суддів виходить з наступного. Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків. У пункті 74.1 статті 74 ПК України зазначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено перевірку, за результатами якого складено акт. Висновки, викладені у зазначеному акті, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків, а, отже такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку також не створює жодних перешкод для діяльності платника податку. Отже, дії контролюючого органу щодо внесення до Інтегрованої системи змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі податкової інформації без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 09.12.2014, 03.11.2015 та 17.11.2015 у справах № №21-511а14, 21-99а15 та 21-4133а15 відповідно. З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові. Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити. Постанову постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2015 скасувати. ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. _________________________ _________________________ _________________________ В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 07 серпня 2018 року справа №805/4013/17-а адміністративне провадження №К/9901/52117/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач) суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ - Енерговугілля" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року у складі судді Голубової Л. Б. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року у складі колегії суддів Василенко В. А., Гайдара А. В., Міронової Г. М. у справі №805/4013/17-а за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ - Енерговугілля" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання дій протиправними та скасування наказу, УСТАНОВИВ: 15 листопада 2017 року Приватне акціонерне товариство "ДТЕК ПЕМ - Енерговугілля" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс, податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування наказу податкового органу від 17 жовтня 2017 року №2303 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "ДТЕК ПЕМ - Енерговугілля", а також визнання протиправними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання податкового та іншого законодавства України в частині сплати військового збору за період серпень 2015 року - червень 2017 року. 26 грудня 2017 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано наказ Офісу від 17 жовтня 2017 року №2303 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля", а також визнано протиправними дії податкового органу щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися з протиправності спірного наказу внаслідок невиконання податковим органом вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України та несвоєчасності повідомлення платнику податків про дату початку та місце проведення перевірки і надання копії наказу. 30 травня 2018 року позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду. У касаційній скарзі платник податків посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме статті 3 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року №1669-VII (далі - Закон №1669-VII), статті 1, 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року №877-16 (далі - Закон №877-16), пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 03 листопада 2016 року №1726-VIII (далі - Закон №1726-VIII). Скаржник обґрунтовує, що органи Державної фіскальної служби України відносяться до суб'єктів, що здійснюють державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, відтак мораторій на проведення перевірок, встановлений статтею 3 закону №1669-VII, поширюється, в тому числі, і на органи Державної фіскальної служби. Позивач просить скасувати оскаржувані рішення та змінити їх мотивувальну частину шляхом виключення з неї аргументів судів щодо непоширення дії статті 3 Закону №1669-VII на спірні правовідносини (шляхом наведення нової редакції мотивувальної частини судового рішення у тексті касаційної скарги). 07 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу позивача залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення недоліків касаційної скарги з моменту отримання цієї ухвали. 23 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за наслідками усунення позивачем недоліків касаційної скарги в установлений судом строк та витребувано з Донецького окружного адміністративного суду справу №805/4013/17-а. 10 липня 2018 року справа №805/4013/17-а надійшла до Верховного Суду. Відзив відповідача на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає подальшому розгляду справи. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство (код ЄДРПОУ 00169845) зареєстроване як юридична особа та перебуває на податковому обліку в Дніпропетровському управлінні Офісу великих платників податків. Начальником Офісу прийнято наказ від 17 жовтня 2017 року №2303 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" з питань дотримання податкового та іншого законодавства України в частині сплати військового збору за період серпень 2015 року - червень 2017 року на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, тривалістю 15 робочих днів з 20 жовтня 2017 року. 19 жовтня 2017 року цей наказ направлено на адресу позивача та вручено 24 жовтня 2017 року, що підтверджується скріншотом з офіційного сайту Укрпошти. Відповідно до повідомлення від 19 жовтня 2017 року №81/28-10-46-14 Товариство повідомлено про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з 20 жовтня 2017 року. Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи та не є спірними. Касаційна скарга податкового органу підлягає перегляду в межах доводів та вимог відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Доводи касаційної скарги стосуються виключно неправильного, на думку скаржника, незастосування до спірних правовідносин положень статті 3 Закону №1669-VII. Відповідно до статті 3 Закону №1669-VII органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику. Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1726-VIII установлено, що на період проведення антитерористичної операції забороняється проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України суб'єктів господарювання, що провадять діяльність в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення. Зазначене положення пов'язує заборону проведення перевірки із провадженням суб'єктом господарювання своєї діяльності в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення. Посилання скаржника на положення Закону №1726-VIII та Закону №1669, як підставу правового регулювання спірних правовідносин, є неприйнятним з огляду на системний аналіз статей 1, 5, 7 Податкового кодексу України, за якими серед загальних засад встановлення податків і зборів пунктом 7.3 статті 7 передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Оскільки норми наведених сторонами законів не відповідають встановленим Податковим кодексом України засадам, їх положення не можуть застосовуватись у межах спірних відносин. Безпідставним є також посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 08 травня 2018 року по справі №812/1188/17, оскільки положення статті 6 Закону №1669, правомірність застосування яких оцінювалося у цій справі, безпосередньо регламентують питання надання податкових пільг, а саме звільнення суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону. Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ - Енерговугілля" залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року у справі №805/4013/17-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 квітня 2018 року Київ справа №812/1418/17 адміністративне провадження №К/9901/19581/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду 8 листопада 2017 року (суддя Чернявська Т. І.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду 20 грудня 2017 року (судді: Сухарьок М. Г. (головуючий), Блохін А. А., Гаврищук Т. Г. ) у справі №812/1418/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний і проектний інститут "Водоочисні технології" до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання незаконним та скасування рішення від 15 вересня 2017 року №0018241304, УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний і проектний інститут "Водоочисні технології" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування рішення від 15 вересня 2017 року №0018241304 про застосування штрафних санкцій у сумі 72 489,35 грн та нарахування пені у сумі 5 292,68 грн за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 21 листопада 2015 року по 29 липня 2016 року. Позов обґрунтовано безпідставністю притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску, оскільки Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та звільнено платників єдиного внеску, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від відповідальності за порушення термінів сплати єдиного внеску. Постановою Луганського окружного адміністративного суду 8 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду 20 грудня 2017 року, позовні вимоги задоволено, оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені визнано протиправним та скасовано. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що положення, передбачені п. 9-4 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених ст. 6 цього Закону, поширюється на позивача як платника єдиного внеску, при цьому отримання сертифікату Торгово-промислової палати про засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажору) від суб'єкта господарювання не вимагається. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду 8 листопада 2017 року, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду 20 грудня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства. У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, вказує на те, що умовою звільнення платника єдиного внеску від обов'язку своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску є заява про звільнення від відповідальності та сертифікат Торгово-промислової палати України, проте позивачам сертифікат Торгово-промислової палати України надано не було. Позивачем відзиву (заперечення) на касаційну скаргу надано не було. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний і проектний інститут "Водоочисні технології" перебуває на обліку як платник єдиного внеску у Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області на обліку, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.10.2017 за №1003098087. Контролюючим органом 15 вересня 2017 року прийнято рішення №0018241304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким на підставі ч. 10 та п. 2 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" до позивача застосовано штраф у розмірі 72 489,35 грн та нарахувано пеню у розмірі 5 292,68 грн за період з 21 листопада 2015 року по 29 липня 2016 року. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Відповідно до ч. 10 та ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу, а за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Указом Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" п. 9-3, який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. При цьому, слід зазначити, що з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02.03.2015 року №219-VIII п. 9-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено вважати п. 9-4. З аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що підставою для звільнення платників єдиного внеску від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати, є факт перебування такого платника на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція. Розпорядженням від 30 жовтня 2014 року №1053-р Кабінет Міністрів України "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з додатком до вказаного Розпорядження до зазначених населених пунктів належить в тому числі і місто Сєвєродонецьк Лугагської області. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р. Разом з тим, 2 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України". Відповідно до пунктів 1, 3 вказаного Розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком та визнано такими, що втратили чинність: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція"; Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. №1079 "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. №1053". Згідно з додатком до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р, місто Сєвєродонецьк Лугагської області віднесено до населених пунктів де здійснювалася антитерористична операція. Отже, на час виникнення спірних правовідносин, позивач знаходився на території проведення антитерористичної операції. Сертифікат Торгово-промислової палати України не є обов'язковою підставою для звільнення платників від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати єдиного внеску, в даному випадку достатньо факту перебування платника податку на території проведення АТО. Отже, враховуючи вищезазначені норми права та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що положення, передбачені п. 9-4 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій за невиконання обов'язків, визначених вказаним законом, поширюються на позивача як платника єдиного внеску, що знаходиться на території проведення антитерористичної операції, а тому застосування до Товариства штрафу та пені, згідно оскаржуваного рішення від 15 вересня 2017 року №0018241304 є безпідставним. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на зазначене, враховуючи п. 9-4 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду 8 листопада 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду 20 грудня 2017 року слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду 8 листопада 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду 20 грудня 2017 року у справі №812/1418/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна і резолютивна частина) 07.02.2018 Київ К/9901/3785/18 824/1548/15-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів - О. В. Білоуса, Желтобрюх І. Л. за участю: секретаря судового засідання: Головко О. В. представника позивача - Киреляк С. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №824/1548/15-а за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Денисівка" до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гаджиев", про визнання протиправним та скасування наказу, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаджиев" на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду, прийняту 09 грудня 2015 року колегією суддів у складі: головуючого - Сушка О. О., суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г.,- ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаджиев" - залишити без задоволення. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Т. Г. Стрелець судді О. В. Білоус І. Л. Желтобрюх

ПОСТАНОВА: (вступна та резолютивна частини) ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 16 січня 2019 року Київ справа №815/1202/18 адміністративне провадження №К/9901/61503/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Стрелець Т. Г., при секретарі - Шевчук К. В., за участю представника третьої особи 1 - Божинського В. В., представника третьої особи 2 - Семешка Р. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Північтранс" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року (головуючий суддя - Стас Л. В., судді - Градовський Ю. М., Турецька І. О.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Північтранс" до Конкурсного комітету з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської ОДА треті особи Київська обласна державна адміністрація, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автосервіс" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчини певні дії, - Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Північтранс" - задовольнити. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року - скасувати, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року в частині визначення територіальної підсудності адміністративної справи - залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя-доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 листопада 2018 року Київ справа №761/10304/15-а провадження №К/9901/1505/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А., розглянув у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, третя особа - виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, за касаційною скаргою Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, прийняту у складі колегії суддів: Горяйнова А. М. (головуючий), Мамчура Я. С., Шостака О. О. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У квітні 2015 року Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" (надалі - позивач, ДТГО "Південно-Західна залізниця") звернулося до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області (надалі - відповідач, Управління), третя особа - виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області, у якому просило: 1.1. визнати протиправною бездіяльність Управління в частині невиконання вимог п. 6 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256, а саме - в частині не реєстрації за період з 1 січня по 31 грудня 2014 року додаткових зобов'язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян по станції м. Коростень за цей же період та не надсилання інформації про додаткові зобов'язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Коростенської міської ради; 1.2. стягнути з Управління 996 037 гривень 06 коп. витрат, понесених на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах. 2. В обґрунтування позовних вимог ДТГО "Південно-Західна залізниця" зазначило, що відповідач як уповноважений державою головний розпорядник коштів ухиляється від виконання відповідної частини своїх зобов'язань, визначених державною програмою, відмовляючись від компенсації залізниці витрат на пільговий проїзд окремих категорій громадян. Саме внаслідок бездіяльністю Управління виникла заборгованість по виплаті компенсацій за пільговий проїзд окремих категорій громадян. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. ДТГО "Південно-Західна залізниця" протягом 2014 року забезпечувала пільговий проїзд окремим категоріям громадян. 4. З матеріалів справи вбачається, що протягом 2014 року позивач надав послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян на загальну суму 2010637 грн. 06 коп., з яких у січні на 151909 грн. 09 коп., у лютому - 150499 грн. 24 коп., у березні - 175421 грн. 07 коп., у квітні - 177036 грн. 15 коп., у травні - 181844 грн. 79 коп., у червні - 202211 грн. 14 коп., у липні - 194276 грн. 05 коп., у серпні - 199194 грн. 19 коп., у вересні - 211579 грн. 88 коп., у жовтні - 193426 грн. 10 коп., у листопаді - 173239 грн. 36 коп., у грудні - 165138 грн. 83 коп. 5. Відомості про витрати на перевезення були передані відповідачу - Управлінню праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області у зазначеному вище порядку. 6. Проте, відповідач здійснив відшкодування лише частини витрат ДТГО "Південно-Західна залізниця", пов'язаних із пільговим проїздом окремих категорій громадян, а саме - 1014600 грн. 00 коп. Кошти у сумі 996037 грн. 06 коп. залишилися невідшкодованими. 7. Відмова Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області відшкодувати позивачу зазначену суму коштів обґрунтована тим, що на покриття витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян були виділені асигнування державного бюджету лише у сумі 1014600 грн. 00 коп. Надання позивачу компенсаційних виплат з інших джерел, ніж за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік - заборонено. 8. ДТГО "Південно-Західна залізниця" вважає, що заборгованість по виплаті компенсацій за пільговий проїзд окремих категорій громадян виникла у зв'язку з бездіяльністю Управління та звернулося до суду з цим позовом. ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 9. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року вказаний адміністративний позов було задоволено. 10. Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області в частині невиконання вимог п. 6 "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 р. за №256, а саме: не реєстрації за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. додаткових зобов'язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян по станції Коростень м. Коростень за вказаний період та не надсилань інформації про додаткові зобов'язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Коростенської міської ради Житомирської області. 11. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області на користь Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" 996 037,06грн. витрат за перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. 12. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області на користь Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 560,28грн. 13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що дії відповідача стосовно невиконання умов Договору (неповної сплати коштів) є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а, відтак, підлягають визнанню протиправними, а тому вимога про стягнення грошових коштів у вигляді витрат на перевезення залізницею пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, з урахуванням суми компенсованих витрат, підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача витрат в сумі 996 037,06 грн. 14. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано. 14.1. Адміністративний позов Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" - задоволено частково. 14.2. Визнано протиправними дії Управління щодо надсилання до Департаменту фінансів Житомирської обласної державної адміністрації у період з серпня 2014 року по січень 2015 року недостовірної інформації про фактично нараховані суми компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. 14.3. Зобов'язано Управління надіслати до Департаменту фінансів Житомирської обласної державної адміністрації уточнену інформацію про фактично нараховані суми компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за липень-грудень 2014 року. 14.4. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. 15. Приймаючи вищенаведене рішення, суд апеляційної інстанції констатував порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до вирішення справи неповноважним складом суду. Також зазначив, що порушення права позивача стосовно позбавлення можливості отримати кошти 996037 грн. 06 коп. за результатами перерозподілу обсягів субвенцій з державного бюджету, підлягає поновленню, але шляхом зобов'язання Управління надіслати до Департаменту фінансів Житомирської обласної державної адміністрації уточнену інформацію про фактично нараховані суми компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за липень-грудень 2014 року. І V. Провадження в суді касаційної інстанції 16. У грудні 2015 року позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. 17. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі №761/10304/15-а. 18. Справу передано для розгляду до Верховного Суду на підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 19. Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2018 року дану скаргу прийнято до провадження. 20. У скарзі позивач вказував на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а тому просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. 21. Касаційну скаргу ДТГО "Південно-Західна залізниця" обґрунтовувало тим, що суд апеляційної інстанції порушив вимогу частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), оскільки, на думку позивача, рішення суду першої інстанції було прийнято повноважним судом. 22. Також, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, всупереч статті 7, 11 Кодексу адміністративного судочинства України, порушив принцип диспозитивності та вийшов за межі позовних вимог. 23. Окрім того, позивач зазначив у своїй скарзі про порушення судом апеляційної інстанції вимог постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256, оскільки замість стягнення коштів було зобов'язано відповідача надіслати до Департаменту фінансів Житомирської обласної державної адміністрації уточнену інформацію про фактично нараховані суми компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. 24. Виконавчим комітетом Коростенської міської ради Житомирської області надіслані заперечення на вищенаведену касаційну скаргу, в якій останній просив відмовити у задоволенні касаційної скарги. 24.1. Зазначив, що договір №13 від 4 квітня 2014 року, на якому гуртувались позовні вимоги, не має ніякої юридичної сили, оскільки такий договір не існує, він був сфабрикований позивачем, проте, ніяких договірних відносин не існувало. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 25. Статтею 327 КАС України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 26. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 27. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 28. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 26. Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг. 27. Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено законодавчими актами України. 28. Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (надалі - Порядок №256). 29. Разом з тим, згідно частини першої статті 102 Бюджетного Кодексу видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 30. Відповідно до пункту 3 Порядку №256, головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення. 31. Згідно з пунктом 5 Порядку №256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг. 32. Відповідно до пункту 6 Порядку №256 у разі виникнення додаткових зобов'язань головні розпорядники коштів місцевих бюджетів надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми. Зазначені фінансові органи готують уточнені реєстри нарахованих у поточному місяці сум та подають їх до 20 числа Міністерству фінансів АРК, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби Автономної Республіки Крим, областях, міст Києві та Севастополі. 33. Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 №1359 "Про затвердження порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян" (надалі - Порядок №1359). 34. До пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян із знижкою, встановленою законодавством (п.2 Порядку №1359). 35. Відповідно до п.3 Порядку №1359 облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). 36. Інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності (п.5 Порядку №1359). 37. Як передбачено п.9 Порядку №1359, на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. 38. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми (п.10 Порядку №1359). 39. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п'ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці (п.11 Порядку №1359). 40. За рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків, зубопротезування, оплату електроенергії, природного і скрапленого газу на побутові потреби, твердого та рідкого пічного побутового палива, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот) на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного податку з пального і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян надаються пільги ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби; інвалідам, дітям-інвалідам та особам, які супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого) ; пенсіонерам з числа слідчих прокуратури; реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, багатодітним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім'ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування, а також здійснюються компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (частина п'ята статті 102 Бюджетного кодексу України). 41. Кабінет Міністрів України може здійснювати перерозподіл обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту між їх видами та між місцевими бюджетами, виходячи з фактично нарахованих обсягів відповідних пільг, субсидій і допомоги населенню в межах загального обсягу таких субвенцій (частина шоста статті 102 Бюджетного кодексу України). 42. Згідно з абз.1 частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації. 43. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України). V. Позиція Верховного Суду 44. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 45. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що ця адміністративна справа не відноситься до предметної підсудності Шевченківського районного суду м. Києва, а належить до предметної підсудності Окружного адміністративного суду м. Києва. Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із таким висновком з огляду на наступне. 46. Згідно частини першої статті 18 КАС України (в редакції, що діяла на момент ухвалення спірного рішення), місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам. 47. Частиною третьою статті 18 КАС України справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача. 48. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, де однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. 49. Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області є структурним підрозділом органу місцевого самоврядування, отже при зверненні до суду позивачем дотримано вимоги статті 18 КАС України, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що справу розглянуто неповноважним судом. 50. Також суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, прийшов до висновку про поновлення порушеного права позивача, але не шляхом стягнення коштів з відповідача, а внаслідок зобов'язання Управління надіслати уточнену інформацію про фактично нараховані суми компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за липень-грудень 2014 року. 51. Верховний Суд з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не може з огляду на наступне. 52. Частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. 53. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з лютого по липень 2014 року Управління готувало та подавало до Департаменту фінансів Житомирської обласної державної адміністрації інформацію про фактично нараховані у січні-червні 2014 року суми компенсаційних витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. 54. Із звітності за червень 2014 року, що була подана у липні 2014 року, вбачається, що відповідачем були вичерпані асигнування державного бюджету на суму 1012100 грн. 00 коп. із 1014600 грн. 00 коп. передбачених. 55. У звітності за липень 2014 року, що була подана у серпні 2014 року, відповідач відобразив інформацію не про фактично нараховані ДТГО "Південно-Західна залізниця" суми компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а різницю між сумою асигнувань, що були виділені на 2014 рік та сумою асигнувань, що вже були відображені у звітності за попередньому місяці (різницю між 1014600 грн. 00 коп. та 1012100 грн. 00 коп. ). 56. В подальшому у звітності за серпень-грудень 2014 року, що була подана у вересні 2014 року - січні 2015 року, Управління не відображало інформацію про фактично спожиті послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян та про суму заборгованості по виплаті компенсації за пільговий проїзд залізничним транспортом. 56.1. Саме дана обставина створила ситуацію, за якої права позивача були порушенні, оскільки він був позбавлений можливості отримати кошти 996037 грн. 06 коп. за результатами перерозподілу обсягів субвенцій з державного бюджету. 57. Таким чином, заявлена позивачем до стягнення з відповідача грошова сума фактично є втратами підприємства, які воно понесло, надавши послуги з перевезення пільговим категоріям громадян, які відповідач повинен відшкодувати. 58. Відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення від виконання встановленого законодавством зобов'язання. 59. Відповідно до частини першої статті 352 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 60. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам закону й суд апеляційної інстанції скасував її помилково. Керуючись статтями 3, 262, 263, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1.Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" задовольнити. 2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року у цій справі скасувати. 3. Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року залишити в силі. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді В. М. Бевзенко Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна і резолютивна частина) 04 квітня 2018 року Київ справа №826/10131/15 адміністративне провадження № К/9901/1292/18, К/9901/1294/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів - Білоуса О. В., Данилевич Н. А. за участю: секретаря судового засідання: Головко О. В. представника відповідача - Стьопіної А. С. представників третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Каніщука П. П., Лопащука Д. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного підприємства "АТП-Кам'янець" та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-Шведське АТП 10943" до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "АТП-Кам'янець" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційні скарги Приватного підприємства "АТП-Кам'янець" та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті задовольнити частково. 2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. .3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Т. Г. Стрелець судді О. В. Білоус Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 травня 2018 року Київ справа №208/60/17 (2-а/208/98/17) адміністративне провадження №К/9901/2138/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів - Шарапи В. М., Данилевич Н. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (прийняту у складі суддів Уханенка С. А., Богданенка І. Ю., Дадим О. О.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Департаменту охорони здоров'я соціальної політки Кам'янської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", звернулось до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська з позовом до Департаменту охорони здоров'я та соціального захисту населення Дніпродзержинської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів, в якому просило стягнути з Департаменту охорони здоров'я та соціального захисту населення Дніпродзержинської міської ради 756 172 гривні, 75 копійок збитків за пільгове перевезення пасажирів. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 01 липня 2010 року Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" укладено договір №ПР/Дн-1-2010/Ню д. ч. про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні окремих категорій громадян, саме з Департаментом охорони здоров'я та соціального захисту населення Дніпродзержинської міської ради, як розпорядником бюджетних коштів. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 травня 2017 року позов задоволено у повному обсязі. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву до неї У касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, неврахування судової практики та не дослідження в повному обсязі фактичних обставин просить постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року скасувати. Постанову Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 19 травня 2017 року залишити в силі. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Відповідно до принципів права, основ національного та міжнародного законодавства, під поняттям договору слід розуміти домовленість двох або більше сторін, на підставі якої виникають зобов'язальні правовідносини відповідної правової природи, при цьому, права та обов'язки сторін, обумовлені договором, складають його зміст і повинні дотримуватись сторонами; взяті на себе сторонами зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону та інших актів законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Верховний Суд України у постанові N 09/209 від 13 жовтня 2009 року зазначив, що суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, дійшли помилкового висновку, що відсутність бюджетного асигнування є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою в особі органу виконавчої влади. Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року), висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Згідно укладеного договору та додаткової угоди до нього №5/2015 від 23 грудня 2015 року, надання пільгового проїзду окремим категоріям громадян та відшкодування компенсаційних виплат не поставлене в залежність від того, зареєстровані за місцем проживання ці громадяни в м. Дніпродзержинську чи ні. Таких умов не передбачено і законами України та підзаконними актами, якими надається право та установлюється порядок надання певним категоріям громадян на пільговий проїзд залізничним транспортом приміського сполучення. Згідно висновку Європейського Суду з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України", зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Тому відповідач, виконуючи делеговані йому державою повноваження з реалізації державної програми стосовно пільгового проїзду громадян, не має права посилатися на відсутність коштів, тобто бюджетного асигнування. Крім цього, в рішеннях Конституційного Суду України неодноразово вказувалося, що пільги, компенсації й гарантії є видом соціальної допомоги, та складовою частиною конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та об'єму цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін в діючі закони, згідно ст. 22 Конституції України, не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. №8-рп/99, від 20.03.02 р. №5-рп/2002, від 17.03.04 р. №7-рп/2004, від 01.12.04 р. №20-рп/2004, від 09.07.07 р. №6-рп/2007, від 22.05.08 р. №10-рп/2008). Таким чином, Суд робить висновок, що відповідач взявши на себе зобов'язання передбачені за договором має їх виконувати не залежно від наявності субвенцій з державного бюджету України, якщо інше не передбачено договором чи законом. Пунктом 12 прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України визначено, зокрема, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. За таких обставин, приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Враховуючи викладене, Суд робить висновок, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" має бути задоволена. За приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви та касаційної скарги у розмірі 11342 грн.60 коп. та 13611 грн. 12 коп. відповідно, має бути стягнено на його користь з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього. Керуючись статтями 139, 345, 349, 352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд- УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" задовольнити. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року скасувати. Постанову Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 19 травня 2017 року залишити в силі. Судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 11342 грн.60 коп. (одинадцять тисяч триста сорок дві гривні, шістдесят копійок) та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 13611 грн. 12 коп. (тринадцять тисяч шістсот одинадцять гривень, дванадцять копійок) повернути Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" за рахунок бюджетних асигнувань. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання і не оскаржується. суддя-доповідач В. М. Бевзенко судді В. М. Шарапа Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 листопада 2019 року м. Київ справа №513/770/16-а адміністративне провадження № К/9901/20345/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Яковенка М. М., суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О., розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №513/770/16-а за адміністративним позовом Громадської організації "Пульс громади" до Саратської селищної ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору -Саратська районна рада Одеської області, про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: за касаційною скаргою Громадської організації "Пульс громади" на постанову Татарбунарського районного суду Одеської області (головуючий суддя Т. І. Сивоконь) від 28 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: О. В. Яковлєв, А. В. Бойко, Т. М. Танасогло) від 04 квітня 2017 року, ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. Громадська організація "Пульс громади" звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Саратської селищної ради Одеської області (далі - селищна рада) №188-VII від 25 травня 2016 року "Про реорганізацію (приєднання) комунального закладу "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №1" Саратської селищної ради Саратського району Одеської області". 2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що приймаючи спірне рішення селищна рада керувалась положеннями статті 16 Закону України "Про дошкільну освіту", пункту 30 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та вимогами статей 104,106 Цивільного кодексу України, однак зазначені норми є недостатніми для прийняття, оскільки прийняте без обов'язкового врахування інших нормативно-правових приписів, достатнього обґрунтування та належної мети. Посилаючись на пункт 12.2 Статуту комунального закладу "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №1" (далі - КЗ "Саратський ДНЗ (ясла-садок) №1"), діючого на час прийняття оскаржуваного рішення, в якому зазначено, що ліквідація або реорганізація діючого дошкільного навчального закладу допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів селища або на підставі результатів місцевого референдуму), позивач вважає, що відповідач цієї норми не дотримувався, тому рішення №188-VII є таким, що прийняте з перевищенням повноважень, в свою чергу є не припустимим. Крім того, зі змісту рішення №188-VII вбачається, що метою прийняття є економія бюджетних коштів. Проте, представник позивача, вважає що таке обґрунтування є неналежним, та як відповідно до вимог частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України, видатки на дошкільну освіту здійснюється з районного бюджету. Тому саме Саратська районна рада, а не відповідач має повноваження визначати та робити висновок з приводу того чи існує потреба в економії коштів на дошкільну освіту. Прийнятим рішенням селищна рада допустила обмеження конституційних прав та гарантій мешканців територіальної громади смт. Сарата. З огляду на вказане, за результатами реорганізації в смт. Сарата планується функціонування лише одно дошкільного навчального закладу, а КЗ "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №1 як юридична особа буде припинений, мешканці смт. Сарата, які мають дітей дошкільного віку, будуть позбавлені гарантованого їм права вибору дошкільного навчального закладу. Крім цього, приймаючи рішення селищна рада не врахувала вимог законодавства України, щодо гарантій працівників підприємств, установ та організацій при ініціюванні процедури реорганізації. Рішення про реорганізацію не погоджувалося з первинною профспілковою організацією навчального закладу (ясла-садок) №1 та профспілці не було відоме техніко-економічне обґрунтування причин проведення реорганізації. При цьому, всупереч положенням Закону України "Про доступ до публічної інформації", Саратська селищна рада не опублікувала оскаржуване рішення на своєму офіційному сайті за 20 днів до дати його розгляду, що грубо порушує законодавство про публічну інформацію. Відтак, позивач вважає, що вказаним спірним рішенням були порушені права та інтереси громадськості як членів територіальної громади (мешканців) смт. Сарата щодо погодження чи не погодження питання реорганізації комунального закладу "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №1", як передбачено в пунктом 12.2. Статуту цього закладу. 3. Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено. 4. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 25 квітня 2017 року Громадська організація "Пульс громади" звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2017 року прийнято до провадження вказану касаційну скаргу та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Громадська організація "Пульс громади". 6.19 травня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. 7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася. 8.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року. 9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 10.12 лютого 2018 року касаційну скаргу Громадської організації "Пульс громади" на постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року у справі №513/770/16-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Стрелець Т. Г. - головуючий суддя, Білоус О. В., Желтобрюх І. Л. ). 11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року №557/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги. 12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О. 13. Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження. IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 14. Судами попередніх інстанцій встановлено, 25 травня 2016 року Саратською селищною радою Саратського району Одеської області прийнято рішення №188-VII "Про реорганізацію (приєднання) комунального закладу "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №1". 15. Вказаним рішенням вирішено питання припинити з 29 серпня 2016 року діяльність комунального закладу "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №1" шляхом реорганізації (приєднання) до комунального закладу "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №2", а також створено комісію з реорганізації. 16. Не погоджуючись з таким рішення селищної ради Громадською організацією "Пульс громади" подано даний адміністративний позов. IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 17. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства та не порушує прав громадської організації. 18. При цьому, судом першої інстанції відзначено, що Саратська селищна рада при прийняті оскаржуваного рішення діяла з врахуванням інтересів територіальної громади в цілому, у спосіб та в межах своїх повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства, і не могла всупереч вимогам, передбаченим частиною 6 статті 16 Закону України "Про дошкільну освіту" та пункту 30 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", діяти так, як це визначено пунктом 12.2 Статуту КЗ "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла садок) №1, тому з цих підстав визнання його протиправним та скасування немає. 19. В свою чергу, суд першої інстанції відхилив твердження представника позивача про те, що проект вказаного рішення у порушення вимог статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", не був оприлюднений на офіційному сайті Саратської селищної ради у встановлені строки за 20 робочих днів до дати його розгляду та зазначив, що пунктом 2 статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо - організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності. Відтак, враховуючи те, що оскаржуване рішення не є нормативно правовим актом та відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" і Закону України "Про дошкільну освіту" не підлягає обговоренню, а приймається виключною сесією місцевої ради, оприлюднення його не пізніш як за 20 робочих днів до дати розгляду з метою прийняття не передбачено Законом України "Про доступ до публічної інформації". 20. Щодо тверджень позивача з посиланнями на статтю 49-4 КЗпП України про те, що приймаючи рішення селищна рада не врахувала вимог законодавства України щодо гарантій працівників підприємств, установ та організацій при ініціюванні процедури реорганізації, суд першої інстанції посилаючись на вказану статтю зазначив, що оскаржуване рішення, на момент прийняття, не тягнуло за собою скорочення штатної чисельності працівників та погіршення умов їх праці, що у судовому засіданні підтвердили свідки, які пояснили, що ОСОБА_1 виконувала обов'язки голови первинної профспілкової організації дитячого закладу №1 та питання щодо реорганізації їх закладу також вирішувалося і з їх профспілковим комітетом під час проведення відповідних консультацій та в подальшому первинну профспілкову організацію було проінформовано про прийняте селищною радою 25 травня 2016 року рішення "Про реорганізацію (приєднання) комунального закладу "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла садок) №1", про запропоновані посади та про скорочення посади завідувача. 21. Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що діюче законодавство не містить норм, які б наділяли громадські організації правами звернення до адміністративного суду з позовами на захист прав та інтересів інших осіб, на відміну від Уповноваженого з прав людини та прокурора, які наділені такими правами Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" та Законом України "Про прокуратуру", відповідно. 22. При цьому, окремо, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що в матеріалах справи наявний об'єднаний лист від працівників КЗ "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №1", КЗ "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №2" та батьків вихованців вказаних закладів, відповідно до якого останні зазначають про необхідність та доцільність прийняття оскаржуваного рішення селищної ради та просять відкликати даний адміністративний позов для надання можливість організувати та розпочати навчально-виховний процес у 2016-2017 роках. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 23. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. 24. Доводи касаційної скарги фактично є аналогічними обґрунтуванням його адміністративного позову та апеляційної скарги, а тому повторному зазначенню не потребують. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 25. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного. 26. Предметом спору у даній справі є перевірка правомірності рішення Саратської селищної ради Одеської області №188-VII від 25 травня 2016 року "Про реорганізацію (приєднання) комунального закладу "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №1" Саратської селищної ради Саратського району Одеської області". При цьому, в поданому адміністративному позові, апеляційній та касаційних скарг Громадської організації "Пульс громади" посилається на те, що спірне рішення селищної ради порушує власні права організації та мешканців смт. Сарата, що є також таким, що підлягає оцінці на предмет порушення прав позивача. 27. Правові та організаційні засади діяльності громадських організацій визначені в Законі України "Про громадські об'єднання" від 22 березня 2012 року №4572-VI. 28. Згідно із положеннями частиною першою та частиною третьою статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання", громадська організація - це добровільне об'єднання фізичних осіб для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. 29. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 30. Згідно пункту 30 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до повноважень селищної ради, також відноситься прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. Реорганізація або ліквідація навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням місцевої ради. 31. Приписами частини 6 статті 16 Закону України "Про дошкільну освіту" зазначено, що реорганізація і ліквідація дошкільних навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням сесії місцевого ради. 32. До 1 січня 2015 року діяла норма, відповідно до якої реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, допускалась лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму. Однак в ході прийняття Закону України "Про державний бюджет на 2015 рік" та пов'язаних з ним законів ця норма була змінена. 33. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. 34. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. 35. Частиною першою статті 6 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 36. У відповідності до ч. 2 ст. 171 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. 37. Статтею 55 Конституції України, встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. 38. Системний аналіз положень статей Конституції України та КАС України, які зазначені у цьому рішенні свідчать, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. 39. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. 40. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>. 41. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України. 42. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. 43. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "прав" має один і той же зміст. 44. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. 45. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. 46. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. 47. З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. 48. Водночас право на оскарження нормативно - правового акту мають особи, щодо яких застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. При цьому коло осіб, які вправі звернутися з позовом у розглядуваних справах, є вужчим, ніж коло осіб, що окреслено в частині першій статті 2 КАС України - особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. 49. Суд касаційної інстанції зазначає, що через світоглядні переконання позивач може виражати свої думки до такого факту як невдоволення новими змінами до нормативно-правових актів, що регулюють сферу відносин про громадські ради при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, однак цього явно недостатньо щоб вимагати в судовому порядку його усунення шляхом скасування акту. 50. Суд повторюється, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею. 51. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. 52. Між тим як правильно встановили суди, позивач не навів обґрунтування та не підтвердив жодним доказом факту порушення особистих немайнових та майнових прав членів своєї організації оскаржуваним рішенням селищної ради. Не надано позивачем доказів і тому, що будь-які інші особи уповноважували ГО "Пульс громади" захищати їх права, в тому числі в судовому порядку. 53. Доводи касаційної скарги про прийняття оскаржуваного рішення з порушення норм чинного законодавства, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ані процедура прийняття оскаржуваного рішення, ані оскаржуване рішення не призвели до порушення прав та інтересів позивача. 54. Окрім того, суд апеляційної інстанції слушно звернув увагу на наявний в матеріалах справи об'єднаний лист від працівників КЗ "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №1", КЗ "Саратський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №2" та батьків вихованців вказаних закладів, відповідно до якого останні зазначають про необхідність та доцільність прийняття оскаржуваного рішення селищної ради та просять відкликати даний адміністративний позов для надання можливість організувати та розпочати навчально-виховний процес у 2016-2017 роках. 55. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру РІШЕННЯ: 56. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. 57. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у справі про відмову у задоволенні позовних вимог. 58. Згідно частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 59. З огляду на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. 60. Відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Громадської організації "Пульс громади" залишити без задоволення. Постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року у справі №513/770/16-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач М. М. Яковенко судді І. В. Дашутін О. О. Шишов

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна і резолютивна частини) 06 червня 2018 року Київ справа №815/7215/15 провадження №К/9901/16024/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., за участю: секретаря судового засідання - Головко О. В., представника позивача - ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/7215/15 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Яковлєва О. В., суддів: Бойка А. В., Танасогло Т. М. ) від 06 грудня 2016 року, Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. 2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі №815/7215/15 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Г. Стрелець судді О. В. Білоус І. Л. Желтобрюх

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 жовтня 2018 року Київ справа №805/223/16-а адміністративне провадження №К/9901/10848/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючої судді - Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року (у складі колегії суддів: Крилової М. М., Кравченко Т. О., Галатіної О. О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року (колегія суддів у складі: Блохіна А. А., Гаврищук Т. Г., Сухарської М. Г. ) у справі №805/223/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Експрес" до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа - Приватне підприємство "Ширяївське автотранспортне підприємство 15167", про скасування наказу, УСТАНОВИВ: У лютому 2016 року ТОВ "Авто-Експрес" звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просило скасувати наказ від 24 грудня 2015 року №487 "Про позбавлення дозволу та призначення перевізника", згідно з яким позивача позбавлено дозвільних документів на перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування "Одеса - Миколаїв", рейси 67/68, 69/70, 77/78, 79/80, та призначено ПрАТ "Ширяївське АТП 15167" на самостійне виконання вказаного маршруту. Позивач вважав оскаржуваний наказ незаконним, оскільки всі подані ним для участі у конкурсі документи є достовірними, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав позбавляти ТОВ "Авто-Експрес" дозвільних документів на перевезення пасажирів. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, позов задоволено: скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 24 грудня 2015 року №487 "Про позбавлення дозволу та призначення перевізника". Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась із касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення і прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та неврахування ними доводів відповідача. Вважає помилковими висновки судів, з яких вони виходили при вирішенні спору, оскільки під час участі у конкурсі позивачем подано недостовірну інформацію, що є підставою для позбавлення такого перевізника дозвільних документів на перевезення. Представник позивача у запереченнях на касаційну скаргу просить залишити оскаржувані судові рішення без змін як законні й обґрунтовані. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Суди встановили, що 5 лютого 2015 року ТОВ "Авто-Експрес" подано заяву про участь у конкурсі з перевезення пасажирів на міжміському (приміському) маршруті загального користування, яке претендує на одержання права здійснювати перевезення пасажирів у межах об'єкта конкурсу №33, маршрут "Одеса - Миколаїв", рейси 67/68, 69/70, 77/78, 79/80.4 березня 2015 Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті проведено конкурс з перевезення пасажирів на міжобласних автобусних маршрутах загального користування, у тому числі стосовно об'єкта конкурсу №33, за результатами якого ТОВ "Авто-Експрес" визнане переможцем конкурсу на самостійне виконання рейсів 67/68, 69/70, 77/78, 79/80, маршруту "Одеса - Миколаїв", а ПрАТ "Ширяївське АТП 15167" - посіло друге місце. 15 травня 2015 року Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті видано ТОВ "Авто-Експрес" дозвіл на перевезення пасажирів на маршруті "Одеса - Миколаїв" терміном дії з 11 квітня 2015 року по 10 квітня 2020 року. 24 грудня 2015 року відповідачем видано наказ №487, яким позбавлено ТОВ "Авто-Експрес" дозвільних документів на перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування "Одеса - Миколаїв", рейси 67/68, 69/70, 77/78, 79/80 та призначено на самостійне виконання вказаного маршруту перевізника ПрАТ "Ширяївське АТП 15167", який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце, на строк до закінчення дії договору. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що в анкеті до заяви про участь у конкурсі в графі "середньооблікова кількість працівників за період протягом року до дати оголошення конкурсу з окладом за штатним розписом із заробітною платою не менше встановленого законодавством мінімуму, що працюють на повну ставку, осіб" заявник вказав 220 працівників, однак згідно з інформацією, наданою листом ДФС України від 3 березня 2015 року, який надійшов на адресу відповідача 26 листопада 2015 року, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ "Авто-Експрес" у І кварталі 2014 року складала 200 осіб, ІІ кварталі 2014 року - 212 осіб, ІІІ кварталі 2014 року - 1 особа, ІV кварталі 2014 року - 4 особи. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено надання ТОВ "Авто-Експрес" недостовірної інформації під час участі у конкурсі. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке. Згідно зі статтею 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" забезпечення організації пасажирських перевезень на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту. Статтею 43 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах. Визначення кандидатури автомобільного перевізника для роботи на міжнародному автобусному маршруті загального користування здійснюється на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Процедура підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування визначається затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року №1081 Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування (далі - Порядок №1081). Відповідно до підпункту 3 пункту 55 Порядку №1081, організатор має право достроково розірвати договір (позбавити дозволу) з автомобільним перевізником у разі надходження від органів виконавчої влади письмової інформації, що підтверджує факт подання ним недостовірної інформації. Згідно з Порядком №1081 до переліку показників нарахування балів за системою оцінки пропозицій перевізників-претендентів входить показник "середньооблікова кількість працівників за період протягом року до дати оголошення конкурсу з окладом за штатним розписом із заробітною платою не менше встановленого законодавством мінімуму, що працюють на повну ставку, осіб". Відповідно до пункту 3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року №286, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді. Судами встановлено, що згідно з анкетою до заяви про участь у конкурсі, оголошеному Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті 5 лютого 2015 року, в графі "середньооблікова кількість працівників за період протягом року до дати оголошення конкурсу з окладом за штатним розписом із заробітною платою не менше встановленого законодавством мінімуму, що працюють на повну ставку, осіб" зазначено 220 осіб. Відповідно до наданих ТОВ "Авто-Експрес" звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2014 рік середньооблікова кількість штатних працівників становила: за січень 2014 року - 237 осіб; за лютий 2014 року - 237 осіб; за березень 2014 року - 235 осіб; за квітень 2014 року - 232 особи; за травень 2014 року - 231 особа; за червень 2014 року - 227 осіб; за липень 2014 року - 220 осіб; за серпень 2014 року - 216 осіб; за вересень 2014 року - 211 осіб; за жовтень 2014 року - 201 особа; за листопад 2014 року - 199 осіб; за грудень 2014 року - 196 осіб (усього 2642 осіб). Тобто, показник "середньооблікова кількість працівників за період протягом року до дати оголошення конкурсу з окладом за штатним розписом із заробітною платою не менше встановленого законодавством мінімуму, що працюють на повну ставку, осіб" становила 220,16 (2642: 12). Крім того, відповідно до листа управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області від 25 квітня 2016 року №6841/07, згідно з наданою ТОВ "Авто-Експрес" щомісячною звітністю про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів за 2014 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників складала 220 осіб. Суди також встановили з листа управління статистики у Волноваському районі від 25 квітня 2016 року №04-12/30, що згідно із статистичним спостереженням ф- №1 ПВ "Звіт з праці" середньооблікова чисельність штатних працівників за 2014 рік по ТОВ "Авто-Експрес" становила 220 осіб. Наведене дає підстави стверджувати, що вказана ТОВ "Авто-Експрес" в анкеті до заяви про участь у конкурсі інформація щодо "середньооблікової кількості працівників за період протягом року до дати оголошення конкурсу з окладом за штатним розписом із заробітною платою не менше встановленого законодавством мінімуму, що працюють на повну ставку, осіб" була достовірною. За таких обставин Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позбавлення ТОВ "Авто-Експрес" дозвільних документів на перевезення пасажирів згідно з оскаржуваним наказом є безпідставним. Доводи касаційної скарги зводяться до неврахування судами інформації, що міститься в листі ДФС України від 3 березня 2015 року, у додатках до якого зазначену іншу інформацію щодо середньооблікової кількості працівників ТОВ "Авто-Експрес". За правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Оскільки факт подання позивачем під час участі у конкурсі достовірної інформації підтверджується наявними у справі належними і допустимими доказами (серед яких звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб за 2014 рік, які подавались позивачем до органу доходів і зборів), а дані, викладені у листі ДФС України від 3 березня 2015 року, під час судового розгляду справи не підтвердились, колегія суддів Верховного Суду вважає, що спір вирішено правильно. Суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року - без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя І. Л. Желтобрюх судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 16 травня 2018 року Київ справа №826/5665/17 адміністративне провадження №К/9901/5370/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2017 року (головуючий суддя -Келеберда В. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Чаку Є. В., судді - Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.) у справі №826/5665/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ярославь-Авто" до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним наказу у частині, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ. Короткий зміст позовних вимог. 1.26 квітня 2017 року товариства з обмеженою відповідальністю "Ярославь-Авто" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, скаржник), в якому просило: 1.1. - визнати недійсним та протиправним наказ відповідача від 12.04.2017 року №Н-107 в частині закриття автобусного маршруту загального користування, який працює в режимі маршрутного таксі №545, та одностороннього розірвання договору від 19.08.2015 року №54/15 про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва. 2. В обґрунтування позовних вимог скаржник зазначив, що внаслідок протиправних діянь відповідача порушено права та економічні інтереси позивача як перевізника за договором про організацію перевезень пасажирів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. 3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2017 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ярославь-Авто" задоволено в повному обсязі. 3.1. - визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2017 року №Н-107 "Про закриття автобусних маршрутів загального користування, які працюють в режимі маршрутного таксі № №217, 425, 478, 543, 545, 595, 597" в частині закриття автобусного маршруту загального користування, який працює в режимі маршрутного таксі №545, та одностороннього розірвання договору від 19.08.2015 року №54/15 про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва. 3.2. - присуджено на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ярославь-Авто" (код ЄДРПОУ 32159460) здійснений ним судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 37405284). 4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно розірвано оскаржуваний договір в односторонньому порядку, позаяк позивачем належним чином виконуються зобов'язання за договором, відповідачем не встановлено жодного порушення в рамках проведених перевірок діяльності позивача, жодного листа-повідомлення про усунення порушень на адресу позивача від відповідача не надходило. Крім того, сам позивач наміру про дострокове розірвання договору не виявляв. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції. 5. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишено без задоволення. 5.1. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2017 року у справі №826/5665/17залишено без змін. 6. Підтримуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, здійснюючи аналіз оскаржуваного договору, підтвердив відсутність підстав для можливого одностороннього розірвання організатором договору з метою здійснення практичних кроків щодо реалізації рекомендацій експертів Світового банку по оптимізації мережі маршрутів громадського транспорту міста Києва. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень). 7.20 листопада 2017 року Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року. 8. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. 9. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виносив наказ, що є предметом оскарження, не у зв'язку з порушенням позивачем норм автомобільного законодавства чи умов договору, а виключно з метою реалізації своїх владних повноважень, визначених пунктами 17,18 Постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року №176 "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту", та статтями 6, 7 Закону України "Про автомобільний транспорт". 10. Позивачем відзиву на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті. 11. Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2018 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження. 12. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року касаційну скаргу призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 13. На підставі наказу від 20 липня 2015 року №Н-135, 19 серпня 2015 року між відповідачем, як організатором, та позивачем, як перевізником, було укладено договір №54/15 про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва (далі - договір), згідно з яким відповідач, як замовник, надав позивачу, як перевізнику, право на перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування №545: схема слідування маршруту: просп. П. Григоренка (розворот вул. Крушельницької) - вул. Мішуги - вул. Руденка - вул. Вишняківська - вул. Ревуцького - вул. Декабристів (в зв. напр. : вул. Декабристів - просп. Бажана - вул. Ревуцького) - вул. Вербицького - Харківське шосе - Ленінградська площа - пр. Миру - б-р Верховної Ради - вул. Будівельників - вул. Попудренка - ст. м. "Дарниця" (в зв. напр. : вул. Попудренка - вул. Бажова - вул. Червоноткацька - вул. Будівельників - б-р Верховної Ради - просп. Миру) ; режим роботи: маршрутне таксі. 14.19 жовтня 2015 року сторонами договору укладено додаткову угоду №1, згідно з якою змінено схему слідування маршруту: "вул. Чавдар - ст. м. "Дарниця". 15.12 квітня 2017 року відповідачем видано оскаржуваний наказ, яким, зокрема, із 28 квітня 2017 року закрито міський автобусний маршрут загального користування, що працює в режимі маршрутного таксі №545 "ст. м. "Дарниця" - вул. Чавдар" та в односторонньому порядку розірвано договір про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва від 19 серпня 2015 року №54/15. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 16. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 17. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ). 18. Абзац 7 частини 1 статті 7 Закону №2344-ІІІ: Забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на: міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту. 19. Частина 1 статті 31 Закону №2344-ІІІ: Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати. 20. Частина 3 статті 35 Закону №2344-ІІІ: Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. 21. Частина 11 статті 35 Закону №2344-ІІІ: Послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення. 22. Порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами визначаються Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року №176 (далі - Правила №176). 23. Пункт 13 Правил №176: Перевезення пасажирів автобусами залежно від режиму їх організації можуть бути: регулярними, регулярними спеціальними та нерегулярними. Умови регулярних та регулярних спеціальних перевезень зазначаються у паспорті маршруту. 24. Пункт 17 Правил №176: Відкриття та закриття маршруту проводиться за рішенням організатора регулярних перевезень з одночасним внесенням змін до реєстру маршрутів. 25. Пункт 18 Правил №176: Припинення перевезень за маршрутом проводиться за рішенням організатора регулярних перевезень, яке приймається не пізніше ніж за 15 днів до припинення перевезень, а у разі настання обставин непереборної сили - невідкладно. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ. 26. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). 29. Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем, як переможцем конкурсу автомобільних перевізників на міських автобусних маршрутах загального користування міста Києва, та відповідачем 19 серпня 2015 року укладено Договір №54/15 про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва. 30. Судами попередніх інстанцій, за результатами дослідження умов зазначеного договору, встановлено, що сторони мають право достроково розірвати договір в односторонньому порядку у випадках і порядку, передбачених цим договором і законодавством України. Підставами ж для розірвання договору в односторонньому порядку є: третє порушення (невиконання або неналежне виконання) перевізником зобов'язань за цим договором, зафіксоване актом, допущене протягом 365 днів з дати складання акту; у випадку невиконання протягом трьох календарних днів вимог листа відповідача про випуск необхідної кількості транспортних засобів; у випадку затвердження Київською міською радою або виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською держадміністрацією) Стратегії розвитку транспортної інфраструктури міста Києва або транспортної моделі міста, згідно з якими маршрут, визначений у договорі, має бути змінений більше ніж на тридцять відсотків або підлягає закриттю. 31. Вищенаведений перелік підстав для розірвання договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування в односторонньому порядку не передбачає підстави його розірвання з причин оптимізації автобусних маршрутів загального користування з метою зменшення кількості дублюючих маршрутів. 32. Таким чином Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність дій відповідача, спрямованих на закриття маршруту та, як наслідок, видачу оскаржуваного наказу. 33. З огляду на викладене, Суд вважає, що рішеннями судів попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимог скаржника. 34. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 35. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 36. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) безпідставними та правомірно спростованими судами попередніх інстанцій, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 37. Керуючись статтями 341, 343, п.1ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 38. Касаційну скаргу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення. 39. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року - залишити без змін. 40. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується. суддя-доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 червня 2018 року Київ справа №805/4945/15-а адміністративне провадження №К/9901/11999/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючої судді - Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року (суддя Козаченко А. В. ) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року (судді: Казначеєв Е. Г., Васильєва І. А., Жаботинська С. В. ) у справі №805/4945/15-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Донецької державної обласної адміністрації в особі Департаменту розвитку базових галузей промисловості про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У листопаді 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Донецької державної обласної адміністрації в особі Департаменту розвитку базових галузей промисловості, в якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення, оформлене протоколом від 7 жовтня 2015 року №198/59, щодо проведення конкурсу з перевезення пасажирів на приміському та міжміському внутрішньообласному автобусному маршруті загального користування в частині пункту 4 про недопуск до участі у конкурсі ФОП ОСОБА_1; зобов'язати конкурсний комітет прийняти нове рішення, в якому визнати переможця конкурсу на об'єкт 7+, маршрут №302 Селидове (ЗА) - Новогродівка (ЗА) з урахуванням конкурсної пропозиції позивача. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що висновки конкурсної комісії щодо його конкурсної пропозиції та, як наслідок, недопущення позивача до участі у конкурсі, є безпідставним та не відповідає дійсності. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення і прийняти нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи. Зазначає, що однією з умов оголошеного конкурсу була наявність у перевізника транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, однак не було вказано, що автобус даного типу має бути основним. Крім того, відсутність такого транспортного засобу не є підставою для недопуску перевізника до участі у конкурсі, вичерпний перелік яких наведено у статті 45 Закону України "Про автомобільний транспорт". Вважає неправильним висновок суду про те, що умовами конкурсу передбачалось застосування на об'кті автобусів класу МЗІ, оскільки до участі у конкурсі допускалось використання автобусів категорії М2, М3, класу А, В, І, ІІ, ІІІ. Також стверджує, що при вирішенні справи апеляційним судом застосовано підзаконний акт, який не відповідає статті 45 Закону України "Про автомобільний транспорт", в якій визначено вичерпний перелік підстав для недопуску перевізника до участі у конкурсі. Вважає безпідставними висновки судів щодо необхідності у перевізника-претендента оформлених працівників з безперервним стажем саме у цього перевізника не менше одного року до дати оголошення конкурсу, оскільки такої вимоги законодавство не містить. Стверджує, що питання щодо порушення позивачем правил дорожнього руху могло бути предметом розгляду лише під час проведення конкурсу, а не на стадії допуску перевізників-претендентів до участі у конкурсі. Крім того, суди не врахували, що особа, яка скоїла правопорушення, не перебувала у трудових відносинах з позивачем під час його вчинення. Відповідач у письмових запереченнях просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення - без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований Виконавчим комітетом Селидівської міської ради як фізична особа-підприємець та здійснює, серед іншого, господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів. 5 серпня 2015 року в газеті "Новости региона. Приложение к "КП" №31 оголошено відкритий конкурс з перевезення пасажирів на приміських і міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області на 17 окремих об'єктах, у тому числі на об'єкті № "7+", маршрут №302 (Селидове-Новогродівка). Як вбачається з оголошення, організатором встановлено такі вимоги: забезпечення роботи на об'єкті конкурсу не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями всіх категорій, яке б дало змогу таким особам безперешкодно користуватись послугами з автоперевезень пасажирів; для забезпечення належної якості та безпеки перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на приміському маршруті "7+" (Селидове-Новогродівка) допускається використання автобусів класу та категорії М3I; для участі у конкурсі перевізники надають довідки за результатами перевірки Управлінням Укртрансінспекції у Донецькій області та Управління ДАІ ГУМВС України у Донецькій області. Позивачем подано заяву на участь у конкурсі на об'єкті № "7+", маршрут №302 (Селидове-Новогродівка) разом із документами, передбаченими законодавством. Відповідно до пункту 4 протоколу засідання конкурсного комітету щодо проведення конкурсу з перевезення пасажирів на приміському і міжміському внутрішньообласному автобусному маршруті загального користування Донецької області від 7 жовтня 2015 року №198/59 вирішено не допустити до подальшої участі у конкурсі ФОП ОСОБА_1 Таке рішення прийняте у зв'язку з відсутністю у позивача основного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями (інвалідний автобус РУТА - ІНВА, державний номер НОМЕР_1, заявлений як резервний), та невідповідністю категорії і класу заявленого транспортного засобу (М2А) умовам конкурсу (М3І); наданням недостовірної інформації щодо наявності не менш як трьох працівників, які здійснюють щоденний контроль за технічним станом транспортних засобів, та двох працівників, що проводять щоденний огляд стану здоров'я водіїв, які працюють на повну ставку та перебувають у штаті підприємства не менш як один рік до дати оголошення конкурсу; наявністю у водія перевізника порушення статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (згідно з інформацією УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення конкурсного комітету, оформлене протоколом засідання від 7 жовтня 2015 року №198/59, в частині недопуску ФОП ОСОБА_1 до участі у конкурсі відповідає вимогам закону, оскільки у відповідача були законні й обґрунтовані підстави для його прийняття. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанції, з огляду на таке. Відповідно до статті 43 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III) визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах. Об'єктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів). В силу статті 7 Закону №2344-ІІІ забезпечення організації пасажирських перевезень на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації. Згідно зі статтею 44 Закону №2344-III до обов'язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів належать: визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, класом, технічними та екологічними показниками; державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування населення. Порядок проведення конкурсів визначає Кабінет Міністрів України. Відповідно до статті 46 Закону №2344-III для участі в конкурсі на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування автомобільний перевізник подає конкурсному комітету такі документи: заяву претендента встановленого зразка із зазначенням автобусного маршруту загального користування, на якому має намір працювати претендент; відомості за підписом суб'єкта господарювання про автобуси, які будуть використовуватися на автобусному маршруті з зазначенням підстав для їх використання перевізником; відомості про додаткові умови обслуговування маршруту; документ, що підтверджує внесення плати за участь у конкурсі. Статтею 45 Закону №2344-III визначено, що у конкурсі на визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування можуть брати участь автомобільні перевізники, які мають ліцензію на той вид послуг, що виносять на конкурс, на законних підставах використовують у достатній кількості сертифіковані автобуси відповідного класу, відповідають вимогам, викладеним у статті 34 цього Закону. До участі в конкурсі не допускаються автомобільні перевізники, які: визнані банкрутами або щодо яких порушено справу про банкрутство чи ліквідацію як суб'єкта господарювання; подали до участі в конкурсі документи, що містять недостовірну інформацію; не відповідають вимогам статті 34 цього Закону; передбачають використовувати на маршрутах автобуси, переобладнані з вантажних транспортних засобів. Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року №1081 (далі - Порядок №1081). Пунктом 10 вказаного Порядку визначено, що організатор затверджує умови конкурсу, в тому числі обов'язкові, відповідно до статті 44 Закону України "Про автомобільний транспорт". Крім обов'язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо). Організатор встановлює вимогу щодо забезпечення роботи на об'єкті конкурсу, який включає міські та приміські автобусні маршрути загального користування, не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями. Згідно з пунктом 12 Порядку №1081 конкурсний комітет приймає рішення про недопущення до участі в конкурсі автомобільного перевізника, який: 1) подав до участі в конкурсі неналежним чином оформлені документи чи не в повному обсязі, а також такі, що містять недостовірну інформацію; 2) визнаний банкрутом або щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство (за винятком того, стосовно якого проводиться процедура санації), або який перебуває у стадії ліквідації; 3) не відповідає вимогам статті 34 Закону України "Про автомобільний транспорт"; 4) не має достатньої кількості транспортних засобів для виконання перевезень, затвердженої обов'язковими умовами конкурсу, та перевезень, які повинні виконуватися відповідно до чинних договорів (дозволів). Достатня кількість транспортних засобів визначається як кількість автобусів, необхідних для виконання перевезень, та кількість резервних транспортних засобів, яка становить 10 відсотків для міського, приміського сполучення та 20 відсотків для міжміського сполучення; 5) має несплачені штрафні санкції, накладені Укртрансінспекцією, або водії якого мають несплачені штрафи, накладені відповідно до статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, неоскаржені у судовому порядку (що були накладені не пізніше ніж за 20 днів до дати проведення конкурсу) ; 6) подав конкурсну пропозицію, що не відповідає обов'язковим та додатковим умовам конкурсу, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 44 Закону України "Про автомобільний транспорт". Відповідно до пункту 37 Порядку №1081 достовірність інформації, викладеної у заяві та документах, визначених пунктом 29 цього Порядку, перевіряється організатором та/або робочим органом не пізніше ніж за два дні до дати проведення конкурсу. Так, організатором конкурсу встановлювалися обов'язкові вимоги для перевізників-претендентів, у тому числі на об'єкті № "7+", маршрут №302 Селидове (ЗА) - Новогродівка (ЗА) щодо забезпечення роботи на об'єкті конкурсу не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями всіх категорій; використання автобусів класу та категорії М3I; надання довідки за результатами перевірки Управлінням Укртрансінспекції у Донецькій області та Управління ДАІ ГУМВС України у Донецькій області. Судами встановлено, що транспортний засіб Рута 22, державний номер НОМЕР_1 2014 року випуску, який призначений для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, заявлений позивачем в якості резервного, тоді як зі змісту пункту 10 Порядку №1081 можна зробити висновок, що транспортний засіб такого типу має пропонуватися в якості основного для постійної роботи на відповідному маршруті. Іншого норма не передбачає. Таким чином, оскільки позивач в конкурсній пропозиції не вказав транспортний засіб для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями як основний, а резервний транспортний засіб призначений для зміни основного транспортного засобу в тих чи інших випадках, суди правильно зазначили, що така обставина є підставою для недопуску перевізника-претендента до участі у конкурсі. Що стосується посилань позивача у касаційній скарзі на те, що відсутність такого транспортного засобу не може мати наслідком недопуск перевізника до участі у конкурсі, виходячи з вичерпного переліку підстав для недопуску, наведеного у статті 45 Закону України "Про автомобільний транспорт", суд зазначає, що пунктом 12 Порядку №1081 розширено перелік передбачених вказаною статтею умов, за яких конкурсний комітет може не допустити перевізника-претендента до участі у конкурсі, серед яких, зокрема, подання конкурсної пропозиції, що не відповідає обов'язковим та додатковим умовам конкурсу. Згідно з пунктом 4 Порядку визначення класу комфортності автобусів, сфери їхнього використання за видами сполучень та режимами руху, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 квітня 2007 року №285, автобуси за максимальною масою поділяються на дві категорії: категорія М 2 - автобуси, які призначені для перевезення пасажирів і мають більше ніж 8 місць, не враховуючи місця водія, і максимальну масу не більше ніж 5 тонн; категорія М 3 - автобуси, які призначені для перевезення пасажирів і мають більше ніж 8 місць, не враховуючи місця водія, і максимальну масу, що перевищує 5 тонн. Автобуси місткістю не більше 22 пасажирів, крім водія, поділяються на два класи: клас A: автобуси, призначені для перевезення сидячих пасажирів та мають місця для стоячих пасажирів; клас B: автобуси, призначені для перевезення виключно сидячих пасажирів. Автобуси місткістю понад 22 пасажири, крім водія, поділяються на три класи: клас I: автобуси, призначені для перевезення сидячих і стоячих пасажирів, конструкція яких дає змогу пасажирам безперешкодно переміщуватись по салону; клас II: автобуси, призначені для перевезення головним чином сидячих пасажирів, а також стоячих пасажирів у проході проміж рядами та (або) на площадці для стоячих пасажирів, розмір якої не перевищує 1,5 м 2; клас III: автобуси, призначені для перевезення виключно сидячих пасажирів. Також судами встановлено, що умовами конкурсу передбачалось використання на об'єкті конкурсу № "7+", маршрут №302 Селидове (ЗА) - Новогродівка (ЗА) автобусів класу та категорії М3 I, у той час як заявлений позивачем транспортний засіб Рута 22, державний номер НОМЕР_1 2014 року випуску (клас М2 А) не відповідав встановленим організатором обов'язковим умовам конкурсу. У касаційній скарзі позивач звертає увагу на те, що до конкурсу допускались автобуси категорії М2, М3, класу А, В, І, ІІ, ІІІ, однак згідно з оголошенням (Т.1 а. с. 28) обов'язковою умовою щодо об'єкту № "7+" вказано саме транспортні засоби категорії та класу МЗІ. Однією з підстав для недопуску ФОП ОСОБА_1 до участі у конкурсі було надання ним недостовірних відомостей щодо наявності не менш як трьох працівників, які здійснюють щоденний контроль за технічним станом транспортних засобів, та двох працівників, які проводять щоденний огляд стану здоров'я водіїв, що працюють на повну ставку та перебувають у штаті підприємства не менш як один рік до дати оголошення конкурсу. Подаючи анкету для участі у конкурсі позивач вказав, що середньооблікова кількість працівників за період протягом року до дати оголошення конкурсу з окладом за штатним розписом, що працюють на повну ставку, становить 11 осіб; кількість працівників, що працюють на повну ставку та перебувають у штаті підприємства не менш як один рік до дати оголошення конкурсу, що здійснюють контроль за технічним станом транспортних засобів - 3 особи; кількість працівників, що працюють на повну ставку та перебувають у штаті підприємства не менш як один рік до дати оголошення конкурсу, які проводять щоденний огляд стану здоров'я водіїв - 2 особи. Разом з тим, судами встановлено, що трудові відносини з деякими із вказаних працівників укладались на певний строк, а саме - до 31 грудня 2014 року, та відповідно поновлялись з 2 січня 2015 року, тобто вказані особи перебували у трудових відносинах з позивачем менш як один рік до дати оголошення конкурсу, оскільки не здійснювали трудову діяльність у позивача безперервно на протязі року. Крім того, однією з причин недопуску позивача до участі конкурсі в оскаржуваному рішенні (протоколі) зазначено наявність порушення ним статті 130 КУпАП. Так, відповідно до підпункту 5 пункту 12 Порядку №1081 до участі у конкурсі не допускається перевізник, який має несплачені штрафні санкції, накладені Укртрансінспекцією, або водії якого мають несплачені штрафи, накладені відповідно до статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, неоскаржені у судовому порядку (що були накладені не пізніше ніж за 20 днів до дати проведення конкурсу). Наведена норма спростовує твердження касаційної скарги про те, що порушення позивачем правил дорожнього руху могло бути предметом розгляду лише під час проведення конкурсу, а не на стадії допуску перевізників-претендентів до участі у конкурсі. Суди з цього приводу встановили, що згідно з довідкою УДАІ ГУМВС України в Донецькій області, 27 червня 2015 року стосовно громадянина ОСОБА_3 складено адміністративний протокол за статтею 130 КУпАП за вчинення ним адміністративного правопорушення на транспортному засобі Mercedes-benz 308d ПЕ, державний номер НОМЕР_2, який належить ФОП ОСОБА_1, у період його перебування у трудових відносинах з позивачем. Доказів сплати штрафу водієм чи позивачем немає. Водночас, позивач вказував, що 26 червня 2015 року трудовий договір між ним як фізичною особою-підприємцем, та ОСОБА_3 було розірвано за згодою сторін. Крім того, згідно з інформацією Управління ДАІ ГУ МВС у Донецькій області від 22 вересня 2015 року, що адресована відповідачу, порушення вимог законодавства у сфері безпеки дорожнього руху з боку ФОП ОСОБА_1 не встановлено. Згідно з листом Управління Укртрансінспекції у Донецькій області від 18 серпня 2015 року у базі даних інспекції відсутня інформація про несплачені штрафні санкції ФОП ОСОБА_1 Крім того, відповідно до довідки ВДАІ з обслуговування м. Селидове та Новогродівка УДАІ ГУ МВС у Донецькій області від 25 серпня 2015 року адміністративних правопорушень, штрафів та позбавлення водійських посвідчень не виявлено. Тобто, у даній справі містяться докази, які містять різну за своїм змістом інформацію, та які не дають можливості достовірно і однозначно стверджувати про наявність у відповідача підстав для недопуску позивача до участі у конкурсі згідно з підпунктом 5 пункту 12 Порядку №1081. Однак колегія суддів враховує, що підставою для недопущення ФОП ОСОБА_1 до участі у конкурсі були й інші обставини, які знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи та позивачем не спростовані. У зв'язку з цим колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваного рішення та відсутність підстав для задоволення позову. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року - без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя І. Л. Желтобрюх судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 грудня 2018 року Київ справа №804/8740/16 адміністративне провадження №К/9901/18154/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №804/8740/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Технополіс" до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Технополіс" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року (судді Олійник В. М., Захарчук-Борисенко Н. В., Царікова О. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року (судді Баранник Н. П., Дурасова Ю. В., Щербак А. А.), І. СУТЬ СПОРУ: 1. У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Технополіс" (далі - ТОВ ВФ "Технополіс ") звернулося до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека), в якому просить визнати протиправними та скасувати постанови від 03 листопада 2016 року №003714, №003715, від 10 листопада 2016 року №003760 про застосування до товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми "Технополіс" адміністративно-господарських санкцій. 2. В обґрунтування заявлених позовних вимог Товариство зазначило, що спірні постанови прийнято за відсутності для цього підстав, усі необхідні для перевезення пасажирів документи у нього були. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області провело рейдові перевірки на предмет додержання на міських маршрутах м. Дніпра вимог чинного законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Під час перевірок різних транспортних засобів (автобусів) виявлено тотожні порушення вимог чинного законодавства ТОВ ВФ "Технополіс", яке використовує ці транспортні засоби для надання послуг перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на підставі договору або є їх власником, тобто відповідальною особою. 4. За результатами проведених перевірок відповідач склав акти №009754 від 04 жовтня 2016 року, №009801 від 07 жовтня 2016 року, №009776 від 07 жовтня 2016 року, №009261 від 06 жовтня 2016 року, в яких зафіксовані виявлені порушення позивачем вимог законодавства, а саме: надання послуг з регулярних пасажирських перевезень без документів, передбачених статтею 39 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон №2344-ІІІ), позаяк немає: реєстраційних документів на транспортний засіб, індивідуальної контрольної книжки водія, полісу обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті водія (за актом №009754 від 04 жовтня 2016 року) ; квитково-касового листа, індивідуальної контрольної книжки водія, схеми маршруту та розкладу руху (за актом №009801 від 07 жовтня 2016 року) ; реєстраційних документів на транспортний засіб (на ТОВ ВФ "Технополіс"), індивідуальної контрольної книжки водія (за актом №009776 від 07 жовтня 2016 року). 5. Відповідальність за вчинення зазначених порушень встановлена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ і передбачає накладення штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн. ). 6. На підставі зазначених актів перевірок винесено спірні постанови від 03 листопада 2016 року №003714, №003715, від 10 листопада 2016 року №003760, про застосування до ТОВ ВФ "Технополіс" адміністративно-господарських штрафів у розмірі 1700,00 грн. (за кожним із рішень). 7. Позивач не погоджується з правомірністю зазначених постанов, у зв'язку з чим звернувся до суду. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 8. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 23 березня 2017 року у задоволенні позову відмовив. 9. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 вересня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін. 10. Мотивуючи свої рішення суди, з-поміж іншого, зазначили, що одним із встановлених під час перевірок порушень було відсутність квитково-касового листа, наявність якого є обов'язковою за вимогами Закону №2344-ІІІ. Суди розцінили як безпідставні покликання позивача на те, що в додатках 13 та 14 до Інструкції про порядок обліку бланків на проїзд автомобільним транспортом і готівки, отриманої від перевезень пасажирів та багажу, затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 31 травня 2000 року №279 (далі - Інструкція №279), затверджено форму цього квитково-касового листа, але оскільки згодом цей наказ скасовано наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №503 від 25 травня 2006 року "Про затвердження типових форм квитків на проїзд пасажирів та перевезення багажу на маршрутах загального користування" (далі - Наказ №503) і на сьогодні немає затвердженої форми квитково-касового листа, який повинен бути у водія автобуса. З цього приводу в судових рішеннях зазначено, що норми Закону мають вищу юридичну силу та є обов'язковими для виконання на всій території України. Тож ТОВ ВФ "Технополіс" як автомобільний перевізник зобов'язаний виконувати положення частини другої статті 39 Закону №2344-ІІІ, надаючи послуги перевезення пасажирів. 11. Щодо тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб, то суди з покликанням на пункт 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 серпня 2010 року №379 (далі - Інструкція №379), абзац 4 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 (далі - Постанова №1388) зазначили, що для транспортних засобів, які перебувають, зокрема у користуванні фізичних чи юридичних осіб, реєстраційним документом, наявність якого є обов'язковою згідно з вимогами статті 39 Закону №2344-ІІІ, є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб. 12. З приводу відсутності індивідуальної контрольної книжки водія суди зазначили, що за правилами пунктів 6.1, 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Мінтрансзв'язку України від 07 червня 2010 року №340, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку. Оскільки транспортний засіб позивача не обладнаний тахографом, то у водія повинна бути індивідуальна контрольна книжка. 13. Щодо поліса обов'язкового особистого страхування водія від нещасних випадків на транспорті, то з покликанням на пункт 4 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року №959 (далі - Положення №959) суди зазначили, що наявність такого документа є обов'язковою. Стосовно відсутності оформлених схем маршруту та розкладу руху, то їх обов'язкова наявність у водіїв автобусів, які здійснюють регулярні пасажирські перевезення, прямо передбачена частиною другою статті 39 Закону №2344-ІІІ. Водночас суди звернули увагу, що позивач не пояснив причин невиконання вказаних вимог закону. IV. Касаційне оскарження 14. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. 15. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що поставлені йому за провину порушення безпідставні. Зокрема пояснив, наявність тимчасового реєстраційного талону є правом, а не обов'язком перевізника, і оформлюється за бажанням власника чи користувача транспортного засобу, що прямо випливає з положень абзацу 4 пункту 16 Порядку №1388 та пункту 6.3 Інструкції №379, які, на думку заявника, не мають імперативного характеру. 16. Відсутність індивідуальної контрольної книжки водія позивач пояснив тим, що відповідно до роз'яснення Міністерства інфраструктури у листі №7807/25/10-16 від 08 серпня 2016 року водії не повинні вести цієї книжки під час регулярних пасажирських перевезень. Також позивач пояснив, що форму квитково-касового листа було затверджено Інструкцією №279, яку скасовано Наказом №503, тож відповідач безпідставно вказав на відсутність у водія цього документа. 17. Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначив, що оскаржені судові рішення законні та обґрунтовані. З приводу доводів Товариства зазначив, що такі не спростовують висновків судів та обставин справи. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 18. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 19. Відповідно до статті 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів. 20. Відповідно до частини першої статті 39 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. 21. Згідно з частиною другою статті 39 Закону №2344-ІІІ документи для регулярних пасажирських перевезень: <...> для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України; <...>. 22. Відповідно до статті 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: <...> надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян <...>. 23. Відповідно до абзацу 4 пункту 16 Порядку №1388 тимчасовий реєстраційний талон видається сервісним центром МВС за бажанням користувача чи розпорядника транспортним засобом та за зверненням власника, що передав транспортний засіб у користування і/або розпорядження фізичній або юридичній особі на строк, зазначений у його заяві або документах, які підтверджують право користування і/або розпорядження транспортним засобом. 24. Згідно з пунктом 6.3 Інструкції №379 якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом. 25. Відповідно до пунктів 6.1, 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів затвердженого Наказом Мінтрансзв'язку України від 07.06.2010 року №340 (далі - Положення №340) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. 26. Водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку (додаток 3). 27. Згідно з пунктом 4 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року №959 (далі - Положення №959), страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів чи експлуатують їх і уклали із страховиком договори страхування. VI. Позиція Верховного Суду 28. У справі встановлено, що підставою для накладення на позивача штрафів (відповідно до спірних постанов) було надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 39 Закону №2344-ІІІ. Так, суди з'ясували, що під час перевірок у водіїв автобусів, які здійснюють регулярні пасажирські перевезення (які належать ТОВ ВФ "Технополіс") не було: реєстраційних документів на транспортний засіб, індивідуальної контрольної книжки водія, полісу обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, квитково-касового листа, індивідуальної контрольної книжки водія, схеми маршруту та розкладу руху. 29. З огляду на доводи касаційної скарги, позивач не погоджується з правомірністю вимог контролюючого органу в частині обов'язкової наявності у водія реєстраційних документів на транспортний засіб, квитково-касового листа та індивідуальної контрольної книжки водія. Заперечень та/чи доводів стосовно інших документів позивач у касаційній скарзі не висловив; як висновується зі змісту судових рішень, під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій його аргументи теж стосувалися лише зазначених документів. 30. Щодо реєстраційних документів на транспортний засіб, то пряма вимога щодо їх наявності у водія міститься у статті 39 Закону №2344-ІІІ. Пори те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції №379 та пункту 16 Порядку №1388 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто як вважає позивач не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом №2344-ІІІ. Тому з огляду на наведене правове регулювання та в аспекті спірних правовідносин колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність спірних постанов в цій частині. 31. Стосовно індивідуальної контрольної книжки водія, то мотиви, якими позивач доводить її відсутність колегія судів також вважає безпідставними, позаяк роз'яснення, які надало Міністерство інфраструктури України у листі від 08 серпня 2016 року не мають нормативно-правового характеру. 32. Що стосується квитково-касового листа, то тут зауваження позивача колегія суддів вважає слушними, позаяк відсутність затвердженої форми і змісту вказаного документа ставить перевізника у невизначене становище і ускладнює належне виконання вимог Закону №2344-ІІІ. 33. Водночас, у статті 39 Закону №2344-ІІІ така вимога існує, а якщо зважити на те, що у водіїв перевізника під час перевірок не було ще й інших документів, наявність яких є обов'язковою (і щодо окремих з яких позивач не навів мотивів їх відсутності, як-от поліс обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті), то є достатні і переконливі підстави погодитися з висновками судів, що відповідач правомірно застосував до перевізника адміністративно-господарські санкції (згідно зі спірними постановами) на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ. 34. Переглянувши судові рішення в межах своїх повноважень та доводів касаційної скарги відповідно до статей 341, 349 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), колегія суддів вважає, що в обсязі встановлених в цій справі обставин і відповідних їм правовідносин та їх правового регулювання висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 35. Доводи, які відповідач зазначив в касаційній скарзі, по суті полягають у необхідності переоцінити встановлені в цій справі обставини, втім не спростовують висновків судів та обставин цієї справи. 36. З урахуванням вимог статті 350 КАС касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VII. Судові витрати 37. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Технополіс" залишити без задоволення. 2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 27 лютого 2018 року Київ справа №823/78/15 адміністративне провадження №К/9901/8236/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства "Черкаське обласне підприємство з забезпечення діяльності установ соціального захисту" Черкаської обласної ради на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015 (головуючий суддя - Кузьменко В. В., судді: Василенко Я. М., Степанюк А. Г. ) у справі №823/78/15 за позовом Комунального підприємства "Черкаське обласне підприємство з забезпечення діяльності установ соціального захисту" Черкаської обласної ради до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Комунальне підприємство "Черкаське обласне підприємство з забезпечення діяльності установ соціального захисту" Черкаської обласної ради (далі - КП "Черкаське обласне підприємство з забезпечення діяльності установ соціального захисту" Черкаської обласної ради) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - ДПІ у м. Черкасах) від 08.09.2014 №0006141501, від 09.09.2014 №0006151501. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.03.2015 позовні вимоги задоволено. При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій за невиконання встановленого Податковим кодексом України обов'язку подавати до контролюючих органів податкової звітності, яке мало місце після визнання позивача банкрутом, є неправомірним. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.03.2015 скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено. Скасовуючи рішення суд першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що штрафні санкції, визначені в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях застосовані за неподання податкової звітності до податкового органу, тобто, зобов'язання, яке не було виконано позивачем має немайновий характер та не являється заборгованістю у зв'язку з чим мораторій на нарахування неустойки (штраф, пеню) не поширюється на спірні правовідносини. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції КП "Черкаське обласне підприємство з забезпечення діяльності установ соціального захисту" Черкаської обласної ради оскаржило його у касаційному порядку. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015 та залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.03.2015. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, а саме - статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема зазначає, що положеннями зазначеної статті визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута, у зв'язку з чим нарахування відповідачем штрафу згідно спірних податкових повідомлень-рішень є неправомірним. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у м. Черкасах проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток за 2013 рік, І квартал 2014 року та І півріччя 2014 року КП "Черкаське обласне підприємство з забезпечення діяльності установ соціального захисту" Черкаської обласної ради, за наслідками якої встановлено порушення підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, а саме: неподання податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік (акт перевірки від 29.08.2014 №2231/23-01-15-01/31636462) та неподання розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за 2013 рік, І квартал 2014 року та І півріччя 2014 року (акт перевірки від 29.08.2014 №2230/23-01-15-01/31636462). За результатами проведених перевірок, ДПІ у м. Черкасах прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.09.2014 №0006141501, згідно з яким за неподання податкової звітності з податку на прибуток застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 170,00 грн. та від 09.09.2014 №0006151501, згідно з яким за неподання податкової звітності з податку на прибуток застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 510,00 грн. За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін. Також встановлено, що позивачем не заперечується факт неподання ним податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік та розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за 2013 рік, І квартал 2014 року та І півріччя 2014 року, та повторності такого порушення. В той же час, постановою господарського суду Черкаської області від 16.08.2012 у справі №05/5026/1138/2012 КП "Черкаське обласне підприємство з забезпечення діяльності установ соціального захисту" Черкаської обласної ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців; ліквідатором підприємства-банкрута призначено арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича. Строк ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора неодноразово продовжувався. Востаннє ухвалою господарського суду Черкаської області від 21.08.2014 строк ліквідаційної процедури продовжено на шість місяців. Згідно з частинами першою та другою статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) ), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та, розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями (в тому числі податковими), строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. За таких обставин, застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно податкових повідомлень-рішень від 08.09.2014 та від 09.09.2014 після прийняття господарським судом Черкаської області постанови про визнання КП "Черкаське обласне підприємство з забезпечення діяльності установ соціального захисту" Черкаської обласної ради банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є протиправним. Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015 підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 05.03.2015. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Комунального підприємства "Черкаське обласне підприємство з забезпечення діяльності установ соціального захисту" задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015 скасувати. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.03.2015 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий В. В. Хохуляк судді Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 04 грудня 2018 року Київ справа №448/1715/16-а адміністративне провадження №К/9901/16366/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (судді: Ніколін В. В. (головуючий), Гінда О. М., Качмар В. Я.) у справі №448/1715/16-а за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці ДФС, третя особа: заступник начальника Львівської митниці Державної фіскальної служби Тодощук Андрій Васильович про скасування постанови в справі про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС (далі - відповідач, контролюючий орган, митний орган), третя особа: заступник начальника Львівської митниці Державної фіскальної служби Тодощук Андрій Васильович про визнання протиправною та скасування постанови від 07.12.2016 №4855/20908/16 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.470 Митного кодексу України та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу на суму 8500 грн. 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що адміністративні матеріали складені та розглянуті з порушенням процесуальних вимог, а саме статей 489,525 Митного кодексу України. Правопорушення, передбачене статтею 470 Митного кодексу України, не відноситься до триваючих правопорушень, а відтак вважається закінченим з настанням конкретної календарної дати, в даному випадку правопорушення було вчинене 23.02.2016, а отже і адміністративного стягнення за дане порушення митних правил могло бути накладено не пізніше 6 місяців з дня його вчинення, тобто не пізніше 23.08.2016. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Постановою Мостиського районного суду Львівської області від 26.07.2017 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову від 07.12.2016 у справі про порушення митних правил №4855/20908/16 про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за частиною 3 статті 470 Митного кодексу України та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 8500 грн. 4. Суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позову виходив з того, що строки накладення адміністративного стягнення на позивача за порушення митних правил, передбачених частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, на момент винесення спірної постанови закінчилися, оскільки вчинене правопорушення не є триваючим, а тому вказана постанова є протиправною і підлягає скасуванню, а провадження в справі про порушення митних правил закриттю у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Крім того суд першої інстанції дав оцінку доводам позивача, що вказаний транспортний засіб не ввозився на митну територію України позивачем, зазначивши, що контролюючий орган в порушення вимог частини другої статті 71 КАС України в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови не представив суду достатніх та належних доказів, які б спростували вищевказані обставини. 5. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано. В задоволенні позову відмовлено. 6. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що не вивезення транспортного засобу, що перебуває в режимі транзиту, та щодо якого існує обов'язок вивезення за межі митної території протягом 10-денного строку, є триваючим правопорушенням, в даному випадку особа перебуває в безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання свого обов'язку. Щодо оцінки судом першої інстанції доводів позивача, що вказаний транспортний засіб не ввозився на митну територію України суд апеляційної інстанції пославшись на вимоги чинного законодавства зазначив, що митні органи не перевіряють документи у пасажирів транспортних засобів, а лише у водія, за умови неподання позивачем документів у якості водія транспортного засобу, у посадової особи митниці була б відсутня фізична можливість внести таку інформацію до інформаційних баз даних. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення ним норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року і справу направити на новий розгляд. 8. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 9. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07.12.2016 заступником начальника Львівської митниці ДФС Тодощуком А. В. прийнято оскаржувану постанову у справі про порушення митних правил від 07.12.2016 №4855/20908/16, відповідно до якої встановлено, що зі інформацією баз даних ЄАІС ДФС України 12.02.2016 року о 00 год. 31 хв. через митний пост "Краковець" Львівської митниці ДФС каналом позначеним символом зеленого кольору ("зелений коридор ") гр. України ОСОБА_2 ввіз на митну територію України транспортний засіб марки "ДЕУ ЛАНОС", реєстраційний номер НОМЕР_1, в митному режимі "транзит". Одночасно було встановлено відсутність в ПІК "Інспектор - 2006" та ЄАІС ДМС України станом на 10.11.2016 інформації про вивезення з митної території України вказаного автомобіля. Листом Львівської митниці ДФС від 06.10.2016 №19509/13-70- 20/Д/29 гр. ОСОБА_2 запрошувався до Львівської митниці ДФС для надання пояснень щодо не вивезення вищевказаного автомобіля та для участі у складенні протоколу про порушення митних правил. 10.11.2016 гр. ОСОБА_2 прибув у Львівську митницю ДФС та пояснив, що вищевказаний транспортний засіб не вивозився за межі митної території України у зв'язку з тим, що жодного відношення до даного ТЗ він немає. Разом з тим, згідно витягу з ЄАІС саме гр. України ОСОБА_2 12.02.2016 року ввіз на митну територію України транспортний засіб марки "ДЕУ ЛАНОС", в митному режимі "транзит". Оскаржуваною постановою про порушення митних правил констатовано, що ОСОБА_2 не доставив товар - вищевказаний транспортний засіб, до митного органу призначення, перевищив встановлений статтею 95 Митного кодексу України строк доставки транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, до митного органу призначення терміном більше ніж на 10 діб. З урахуванням зазначеного позивача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.3 ст.470 Митного кодексу України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на суму 8500 грн, згідно оскаржуваної постанови в справі про порушення митних правил №4855/20908/16 від 07.12.2016. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 10. У доводах касаційної скарги позивач зазначає, по порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що полягає у неврахуванні всіх обставин справи, зокрема що транспортний засіб марки "ДЕУ ЛАНОС" на митну територію України він не ввозив, а перетинав кордон на зазначеному автомобілі в якості пасажира. Крім того, вказує, що до переліку триваючих правопорушень визначених частиною першої статті 467 Митного кодексу України не включено порушення митних правил передбачене статтею 470 вказаного Кодексу, а тому зазначене правопорушення не є триваючим. 11. Контролюючий орган не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу позивача. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 12. Митний кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин). 12.1. Стаття 90. Транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. 12.2. Пункт 1 частини першої статті 95. Встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту: для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). 12.3. Частина перша статті 381. Громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом. 12.4. Частина перша статті 458. Порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. 12.5. Частина перша статті 467. Якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477-481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. 12.6. Частина третя статті 470. Перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 12.7. Стаття 491. Підставами для порушення справи про порушення митних правил є: 1) безпосереднє виявлення посадовими особами органу доходів і зборів порушення митних правил; 2) офіційні письмові повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані від правоохоронних органів, а також органів, що здійснюють види контролю, зазначені у частині першій статті 319 цього Кодексу; 3) офіційні письмові повідомлення про вчинення порушення митних правил, отримані від митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також від міжнародних організацій. 12.8. Частина перша статті 522. Справи про порушення митних правил, передбачені статтями 468-470, 474, 475, 477-481, 485 цього Кодексу, розглядаються органами доходів і зборів. 13. Типова технологічна схема пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 №451.13.1 Пункт 7. Митний контроль автомобільних транспортних засобів і товарів у пунктах пропуску здійснюється шляхом застосування таких форм митного контролю: перевірка документів та відомостей, які відповідно до законодавства надаються митним органам під час переміщення автомобільних транспортних засобів і товарів через митний кордон України; митний огляд (огляд та переогляд автомобільних транспортних засобів і товарів, огляд та переогляд ручної поклажі та багажу, особистий огляд громадян) ; усне опитування громадян та посадових осіб підприємств; облік автомобільних транспортних засобів і товарів; взяття проб (зразків) товарів; використання службових собак, технічних та спеціальних засобів контролю; подання запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, наданих митним органам. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 14. З аналізу частини першої ст. 467 Митного кодексу України, вбачається, що перелік триваючих правопорушень не є вичерпним. 15. Верховний Суд відзначає, що триваючими визначаються правопорушення, які почались з певної протиправної дії або бездіяльності та проявляється в подальшому безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином. 16.Діяння (бездіяльність) позивача щодо не вивезення транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, за межі території України, характеризуються тривалим невиконанням встановленого Митним Кодексом України обов'язку. Вчиняючи такі діяння, позивач перебував у стані безперервного порушення закону, тому відповідне порушення не може вважатись таким, що носить разовий характер. 17. Використання транспортного засобу, що перебуває в режимі транзиту, та щодо якого існує обов'язок вивезення за межі митної території, протягом 10-денного строку, є триваючим правопорушенням, оскільки в даному випадку особа перебуває в безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання свого обов'язку, а відтак, приймаючи 7 грудня 2016 року оскаржувану постанову, адміністративне стягнення за порушення митних правил накладене відповідачем в межах строку, передбаченого ст. 467 Митного кодексу України, а саме не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. 18. Відповідно до встановлених вимог технологічної схеми пропуску через державний кордон осіб, автомобільних транспортних засобів і товарів, що переміщуються митний контроль у пунктах пропуску здійснюється шляхом перевірки документів та відомостей, які відповідно до законодавства надаються митним органам під час переміщення автомобільних транспортних засобів і товарів через митний кордон України, митний огляд (огляд та переогляд автомобільних транспортних засобів і товарів, огляд та переогляд ручної поклажі та багажу, особистий огляд громадян), усне опитування громадян; облік автомобільних транспортних засобів і товарів. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 19. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України). 20 Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що правопорушення вчинене позивачем є триваючим, а з огляду на законодавчо встановлені вимоги щодо пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів та товарів, які ними переміщуються, обов'язковим є зазначення у електронному журналі пасажирського пункту пропуску ідентифікаційних даних водія, обґрунтованим є і висновок, що пасажир не міг бути зазначеним водієм транспортного засобу, що переміщується через державний кордон України. 21. Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що накладення митним органом адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян є правомірним. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 22. Судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 23. Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року слід залишити без задоволення. 24. Відповідно до п. 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 25. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №448/1715/16-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 грудня 2018 року Київ справа №759/360/17 адміністративне провадження №К/9901/60666/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської митниці Держаної фіскальної служби України на постанову Святошинського районного суду міста Києва від 22.03.2017 (суддя - М. Ф. Сенько) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018 (колегія у складі суддів: К. А. Бабенко, Н. М. Лтвіна, Є. О. Сорочко) у справі №759/360/17 за позовом ОСОБА_2 до Держаної фіскальної служби України, Київської міської митниці Держаної фіскальної служби України про скасування постанов ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до Держаної фіскальної служби України, Київської міської митниці Держаної фіскальної служби України (далі - ДФС та Митниця, відповідно) у якому просила: скасувати постанову ДФС від 21.12.2016; скасувати постанову Митниці від 24.11.2016 в справі про порушення митних правил №0680/10000/16 про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 418514,04 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що не вчиняла умисного порушення під час визначення коду УКТЗЕД, що був зазначений у митній декларації. Виявлений Митницею недолік був усунутий шляхом невідкладного зазначення вірного коду імпортованого товару, за який власником сплачені всі необхідні платежі згідно митного та податкового законодавства України. Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 22.03.2017 позов задоволено. Скасовано постанову заступника начальника Митниці - начальника управління боротьби з митними правопорушеннями Катамадзе І. Г. від 24.11.2016 у справі про порушення митних правил №0680/10000/16 та постанову Головного державного інспектора відділу провадження у справах про ПМП Департаменту боротьби з митними правопорушеннями ДФС Бевза О. В. від 21.12.2016 у про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_2 Рішення мотивовано відсутністю умисних дій з боку позивача, що свідчить про відсутність складу правопорушення, санкція за яке визначене рішенням Митниці. При цьому суди зазначили, що дії позивача не спричинили збитків бюджету країни, так як виявлена неточність Митницею під час заповнення позивачем митної декларації в частині визначення коду імпортованого товару була невідкладно виправлена власником товару шляхом подачі нової митної декларації із відкоригованим кодом товару, за відомостями якої сплачені всі необхідні збори та податки. Суд апеляційної інстанції погоджуючись із зробленим висновком суду першої інстанції в частині постанови Митниці про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, скасував рішення суду про задоволення позовних вимог до ДФС і відмовив в цій частині в позові, зазначаючи про те, що рішення ДФС не породжує негативних наслідків для позивача. Не погоджуючись з даними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити, оскільки вважає, що вони були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Серед різного обсягу інформації щодо товару, розмитненням якого займався позивач, вказується на те, що визначений нею у першій митній декларації УКТЗЕД не відповідає структурі імпортованого товару, розмитнивши який недобори бюджету могли становити 139504,68 грн. Тобто, в діях позивача є протиправний умисел, спрямований на зменшення розміру митних платежів, що є уповноваженою особою на роботу з Митницею власником імпортованого товару. У письмовому відзиві на вказану касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду поставлено питання про залишення її без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.08.2016 до відділу митного оформлення №1 митного поста "Західний" Митниці позивачем, з метою оформлення у митному режимі "імпорт" товару - "1. Органічні хімічні сполуки. Вуглеводні циклічні. Суміш ізомерів ксилолу яка містить (згідно показникам у сертифікаті якості №160801_046) етилбензол - 22,10% р-хуlепе- 22,13%, m- xylene-46,92%: о-хуlепе - 8,78%, що містить більше 95 мас. % ксилолу; вага - 23620 кг; наливом в автоцистерну; для використання у технічній та лакофарбовій промисловостях; не для медичного використання, без вмісту прекурсорів, наркотичних та психотропних речовин; не входить до переліку, визначеного Постановою КМУ №770 від 06.05.2000 року; не в аерозольній упаковці; не кормова добавка; не для військового призначення; виробник: "Slovnaft a. s", країна виробництва - SK; торговельна марка "Slovnaft", було подано в електронному вигляді митну декларацію (далі - МД) №100250001/2016/111342. Код товару згідно УКТЗЕД - 2902440000. Ставка мита - 0%. 04.08.2016 з метою проведення правильності класифікації коду товару Відповідачем - Київською міською митницею ДФС, було відібрано зразки та направлено запит до Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС (надалі - СЛЕД) про проведення досліджень товару. 18.08.2016 СЛЕД складено Висновок №142005701-0759, в якому зазначено, що за результатами проведених досліджень в складі проби з маркуванням "Органічні хімічні сполуки. Вуглеводні циклічні. Суміш ізомерів ксилолу" виявлено суміш органічних легких сполук на основі ізомерів ксилолу (вміст згідно методу простого нормування менше 95 мас. %), з вмістом етилбензолу, інших добавок/домішок (неароматичних та ароматичних вуглеводнів тощо). Отримані результати лабораторних досліджень проби за визначеними показниками, щодо якісного складу не суперечать відповідним показникам зазначеним у гр. 31 МД від 04.08.2016 №100250001/2016/111342.22.08.2016 на підставі зазначеного Висновку Митницею прийнято Рішення про визначення коду товару №КТ-100000000-0126-2016, за яким код товару №1 "29024440000", заявлений позивачем у МД від 04.08.2016 №100250001/2016/111342, змінено на код товару згідно з УКТЗЕД "2707309000", ставка мита: - 0%, ПДВ - 20%, акцизний збір - 153 ЕUR за1 тис. л. 25.08.2016 Митницею складено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №100250001/2016/00121. З метою виправлення помилки в МД від 04.08.2016 №100250001/2016/111342, 26.08.2016 позивачем подано нову в електронному вигляді МД №100250001/2016/112661 із зазначенням того ж товару із такими ж якісними показниками, які зазначалися у гр. 31 МД від 04.08.2016 №100250001/2016/111342. Але в 33 гр. позивачем зазначено код товару згідно УКТЗЕД - 2707309000. Власником товару (ПП "Акрілат-Хімконтракт") сплачено всі необхідні митні платежі, зокрема: ПДВ в сумі 104582,90 грн. та акциз в сумі 119607,38 грн., що складає 224190,28 грн. у т. ч. самостійно донараховано та сплачено різницю у митних платежах, яка виникла внаслідок зміни коду УКТЗЕД, що підтверджується МД №100250001/2016/112661 від 26.08.2016. При цьому до митного оформлення зазначеного вище товару позивачем було надано всі необхідні товаросупровідні документи та визначено код товару згідно УКТЗЕД - 2707309000. Обставини по зазначенню позивачем помилкового коду УКТЗЕД імпортованого товару ПП "Акрілат-Хімконтракт", стали підставою для винесення Митницею, - 24.11.2016 постанови у справі про порушення митних правил №0680/10000/16, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статті 485 Митного кодексу України (далі - МК України), та накладено на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів у сумі 418514,04 грн. Позивачем подано скаргу на зазначену постанову, за результатами розгляду якої Відповідачем - Державною фіскальною службою України, Постановою від 21.12.2016 року, Постанову Київської міської митниці ДФС від 24.11.2016 року у справі про порушення митних правил №0680/10000/16 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення. Відповідно до частини першої статті 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. За статтею 485 МК України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. Аналізуючи зміст наведених вище є підстави погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що склад правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України, передбачає, з-поміж іншого, те що особа, яка його вчинила, діяла умисно, тобто усвідомлено, цілеспрямовано чинила так, щоб уникнути від сплати митних платежів (у тому числі й сплати їх у меншому розмірі). Об'єктивна сторона правопорушення, відповідальність за яке встановлено статтею 485 МК України, полягає у поданні неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, &lт; ...&? г; . Отож, зовнішній прояв (винного, протиправного) діяння (передбаченого статтею 485 МК України) обов'язково повинен поєднуватися з умислом суб'єкта його вчинення на посягання на охоронювані законом суспільні відносин (встановлений законом порядок сплати податків та зборів). Згідно з частиною першою статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації чи документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення. Відповідно до частини першої статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Частиною другою статті 264 МК встановлено, що митна декларація та інші документи подаються митному органу в електронному вигляді з дотриманням вимог цього Кодексу або на паперових носіях. Митна декларація на паперовому носії супроводжується її електронною копією. Разом із митною декларацією митному органу подаються рахунок або інший документ, що визначає вартість товару, та, у випадках, установлених цим Кодексом, декларація митної вартості. Відомості про документи, визначені частиною третьою статті 335 цього Кодексу, зазначаються декларантом або уповноваженою ним особою у встановленому порядку в митній декларації. На вимогу митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати митному органу оригінали таких документів або засвідчені в установленому порядку їхні копії, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів. Перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 МК України. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що для митного оформлення імпортованого товару декларант надав митному органу належні товаросупровідні документи, необхідні як для ідентифікації самого товару, так для підтвердження заявленої митної вартості. Як встановлено у справі, задекларовані позивачем відомості щодо ввезеного товару узгоджувалися з відомостями про цей товар, які зазначено у товаросупровідних документах. Підставою для прийняття оскарженої постанови слугував Висновок СЛЕД №142005701-0759, що в підсумку вплинуло на визначення коду згідно з УКТЗЕД та, відповідно, суму митних платежів. За встановлених в цій справі обставин Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за відсутності обґрунтованих доказів, які свідчили саме про умисел декларанта на заниження митних платежів (шляхом повідомлення недостовірної інформації про товар) сам факт неправильного визначення коду згідно з УКТЗЕД (який декларант вказав на основі наявних в нього товаросупровідних документів, не маючи можливості при декларуванні перевірити достовірність цих відомостей з фактично поставленим товаром), не є достатньою підставою для кваліфікації дій позивача як порушення митних правил відповідно до статті 485 МК. При цьому слід врахувати, що позивач, маючи на меті уникнути будь-яких неточностей чи порушень під час митного оформлення імпортованого товару його власником, на наступний день після винесення Митницею картки відмови у прийнятті митної декларації, з підстав невірного визначення коду УКТЗЕД, подав нову декларацію вже із кодом, який був визначений згідно Висновку СЛЕД №142005701-0759. Необхідні збори та податки по вже виправленій митній декларації, сплачені власником товару у повному обсязі. Відтак доводи заявника касаційної скарги, що дії позивача зумовили ймовірну недоїмку до державного бюджету спростовуються наведеними обставинами, які у повній мірі встановлені судами попередніх інстанції. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованою доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для часткового задоволення позову, так як дійсно рішення ДФС в даному разі не спричиняє для позивача будь-яких правових наслідків. Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Київської міської митниці Держаної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Святошинського районного суду міста Києва від 22.03.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018 - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ............................. В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 листопада 2018 року Київ справа №2а-7535/10/1570 касаційне провадження №К/9901/3201/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В., за участю: секретаря Жидецької В. В., прокурора Кузнєцової Ю. В. розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2011 (головуючий суддя Катаєва Е. В., судді: Свида Л. І., Федусик А. Г. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 (головуючий суддя Милосердний М. М., судді: Бітов А. І., Ступакова І. Г. ) у справі №7535/10/1570 за позовом Приватного підприємства "Ексімтранссервіс-Південь" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, за участю Прокурора Малиновського району міста Одеси про визнання недійсними та скасування повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство "Ексімтранссервіс-Південь" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області 28.12.2009 №0007572301/0, від 28.12.2009 №0000532350/0, від 19.02.2010 №0001461502/0, від 19.02.2010 №0001451502/0. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.12.2009 №0007572301/0, від 28.12.2009 №0000532350/0, від 19.02.2010 №0001461502/0, від 19.02.2010 №0001451502/0. Державною податковою інспекцією у Малиновському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області подано касаційну скаргу, в якій відповідач просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідно до приписів статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області її правонаступником Державною податковою інспекцією у Малиновському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем здійснена виїзна планова перевірка Приватного підприємства "Ексімтранссервіс-Південь" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009, про що складено акт від 16.12.2009 №461/23-213/33567045 (т.1 а. с.10-63). Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 11.3 статті11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Зокрема, згідно акту перевірки позивачем необґрунтовано занижено суму валових доходів на суму 7034093,00грн., а саме: по договірним відносинам з ФОП ОСОБА_2 у розмірі 2454335,0грн. (з ПДВ 2949202,5грн.) ; по договірним відносинам з фізичною особою ОСОБА_3 у розмірі 400тис. грн. (з ПДВ 480тис. грн.) ; у зв'язку з реалізацією фізичній особі ОСОБА_4 автомобіля Міtsubishi Lansег на суму 62320,00грн. (з ПДВ 74783,93грн.) ; у зв'язку з безоплатним отриманням товарів на суму 4117438,00грн., оскільки не підтверджено походження цього товару та не підтверджено здійснення компенсації його вартості. За висновками перевірки позивачем також завищено валові витрати на суму 60815944,00грн. в результаті придбання сільськогосподарської продукції українського походження продовольчого призначення у ПП "Старкхолдинг Інвест", ТОВ "Дюна ЛТД" та ПП "Авант" з огляду на відсутність реального здійснення господарських операцій. Перевіркою встановлено заниження податкових зобов'язань з ПДВ на 132697,41грн. внаслідок реалізації товару за вартістю нижчою ніж звичайна (митна) вартість, а також завищення позивачем податкового кредиту на суму 5768,00грн. через включення до складу податкового кредиту сум кредиту не в тому періоді, коли вони виникли, а пізніше. На підставі акту від 16.12.2009 №461/23-213/33567045 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.12.2009 №0007572301/0, яким визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 32018722,00грн. ; від 28.12.2009 №0000532350/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 3447377,00грн. за звітні періоди квітень-жовтень 2008 року, лютий-червень 2009 року. Крім того, відповідачем проведена камеральна перевірка декларації Приватного підприємства "Ексімтранссервіс-Південь" з податку на додану вартість позивача за грудень 2009 року (дата реєстрації в податковому органі 20.01.2009 р. вх.9002721034), про що складений акт перевірки від 16.02.2010 №1263/15-218. Податковим органом встановлено, що позивачем при складанні декларації не враховані висновки акту перевірки від 16.12.2009 №461/23-213/33567045 про зменшення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. На підставі акту від 16.02.2010 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.02.2010 №0001461502/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3371993,10грн. та №0001451502/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на суму 60000,00грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства, що встановлені податковим органом. Суд касаційної інстанції не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на таке. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування. Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. Разом з тим, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з у ПП "Старкхолдинг Інвест", ТОВ "Дюна ЛТД" та ПП "Авант", судами не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не перевірено доводи податкового органу про неможливість здійснення контрагентами відповідних господарських операцій та заперечення ведення господарської діяльності. Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що за фактом вчинення службовими особами Приватного підприємства "Ексімтранссервіс-Південь" кримінальних правопорушень, передбачених статтею 191, частиною другою статті 212, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.11.2013 за №32013170000000431. В рамках зазначеного досудового розслідування було проведено декілька судово-економічних експертиз щодо порушень, встановлених актом перевірки від 16.12.2009 №461/23-213/33567045. Таким чином, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості судового РІШЕННЯ: Зазначені вище обставини мають бути також перевірені судом та їм має бути надана правова оцінка. І в залежності від встановлених обставин слід перевірити наявність чи відсутність порушень позивачем вимог податкового законодавства, визначених актом перевірки від 16.12.2009 №461/23-213/33567045, та відповідно обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване РІШЕННЯ: Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу у Малиновському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 у справі №7535/10/1570 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Т. М. Шипуліна, Л. І. Бившева, В. В. Хохуляк, судді Верховного Суду

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: 16.01.2018 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Київ К/9901/1900/18 808/366/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької митниці Міндоходів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року (судді: Мельник В. В., Юхименко О. В., Нагорна Л. М. ) у справі №808/366/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізькій завод кольорових сплавів" до Запорізької митниці Міндоходів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень, визнання протиправних дій щодо визначення пені, зобов'язання повернути надмірно сплачені суми податкових зобов'язань та пені, ВСТАНОВИВ: 15 січня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізькій завод кольорових сплавів" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до суду з адміністративним позовом до Запорізької митниці Міндоходів (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення від 19.11.2012 року №103, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем ввізне мито - 237 грн. 45 коп., у тому числі за основним платежем - 189,96 грн., штраф - 47,49 грн., та №104 від 19.11.2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість - 3225 грн.04 коп., у тому числі за основним платежем - 2580,03 грн., штраф - 645,01 грн. з мотивів безпідставності прийняття спірних повідомлень. Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 03 червня 2013 року, залишеною без змін у цій частині постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року, адміністративний позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення. Суди попередніх інстанцій встановили, що в період з 18.06.2012 року по 22.10.2012 року посадовими особами Запорізької митниці проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи Товариством за період діяльності з 18.06.2009 року по 31.03.2012 року, результати якої оформлено актом перевірки №0037/12/112000006/0031549003 від 05 листопада 2012 року (далі - акт перевірки), на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення. Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 5 частини 2 статті 267 Митного кодексу України (далі - МК України) від 11.07.2002 року (в редакції, чинній на час митного оформлення) в частині визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, що проявилося в заниженні митної вартості імпортованих товарів, як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями. Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про безпідставність та необґрунтованість висновків митного органу щодо заниження ввізного мита та податку на додану вартість внаслідок необчислення мита та податку на додану вартість на частину майна, внесеного до статутного капіталу товариства, яка має статус інвестиції. Відповідач, не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, ст. 267 МК України від 11.07.2002 року, Закону України "Про транспортно-експедиційні послуги", статті 306 Господарського кодексу України, п. 4.3 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР. Доводами скарги в розділі першому зазначає господарські операції, а саме, щодо не включення транспортно-експедиційних послуг та витрат страхування, які жодного відношення до прийняття спірних повідомлень не мають. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. Суди правильно використали наявність обставин у справі (приюдицію), які не потребують доказування, а саме, встановлення Ленінським районним судом м. Запоріжжя у цивільній справі (рішення від 07.08.2012 р) факту того, що транспортний засіб, який внесено у статутний капітал товариства у 2008-2009 роках, має статус інвестицій (том 2 а. с. 5-12). Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відсутній об'єкт обчислення ввізного мита та податку на додану вартість за імпортними операціями відповідно до п.5 ч. 2 ст. 267 МК України (ЗУ-92) та п.4.3 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість". Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Запорізької митниці Міндоходів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року у справі №808/366/13-а залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року у справі №808/366/13-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 березня 2018 року Київ справа №671/1236/17 адміністративне провадження №К/9901/6301/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2017 року (суддя Ніколова С. В. ) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (судді: Курко О. П. (головуючий), Драчук Т. О., Совгира Д. І.) у справі №671/1236/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Державної фіскальної служби України про скасування постанови у справі про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: ОСОБА _2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці Державної фіскальної служби України (далі - відповідач, Львівська митниця ДФС) про скасування постанови №3513/20900/17 від 7 серпня 2017 року за якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 470 Митного кодексу України (далі - МК України) з накладенням штрафу в розмірі 3 400,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувана ним постанова є незаконною, оскільки за теж ж саме адміністративне правопорушення позивача вже було притягнуто до відповідальності Чернівецькою митницею ДФС 30 червня 2017 року відповідно до постанови №0889/40800/17 та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також на те, що при винесенні оскаржуваної постанови №3513/20900/17 від 7 серпня 2017 року не було враховано надані ним заперечення про обставини притягнення позивача до відповідальності згідно постанови Чернівецької митниці ДФС від 30 червня 2017 року та про незаконність повторного притягнення відповідальності за одне і теж адміністративне правопорушення. Постановою Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, у задоволені позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Львівською митницею Державної фіскальної служби України було надано належні та допустимі докази правомірності на обґрунтування своїх дій та прийняття оскаржуваної постанови №3513/20900/17 від 7 серпня 2017 року. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року та прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити. У касаційній скарзі позивач посилається на необґрунтованість спірних судових рішень, необ'єктивний аналіз обставин справи, незаконність повторного притягнення до адміністративної відповідальності за одне і те саме адміністративне правопорушення, а також на те, що судами невірно оцінено подані докази, що у своїй сукупності призвело до порушень судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень. Львівська митниця Державної фіскальної служби України надіслала заперечення на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач 27 червня 2017 року о 16 год. 42 хв. ввіз в Україну через пункт пропуску Сокиряни Чернівецької митниці ДФС в митному режимі транзит автомобіль "VOLKSWAGEN PASSAT", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2 без письмового декларування та сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті транспортних засобів, на строк, передбачений нормами статті 95 МК України для автомобільного транспорту 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці 5 діб). Станом на 18 липня 2017 року позивач не вивіз вказаний автомобіль за межі митної території України, що було виявлено в зоні митного контролю пункту проопуску Шегині митного поста "Мостинська" Львівської миттниці ДФС в ході митного контролю транспортного засобу під керуванням громадянина ОСОБА_6, разом з яким в якості пасажира з Польщі в Україну в'їхав ОСОБА_2. За порушення позивачем митних правил, передбачених ч. 2 ст. 470 МК України, було складено протокол №3513/20900/17, в якому ОСОБА_2 під підпис повідомлено про дату і місце розгляду справи та 18 липня 2017 року вручено копію протоколу. Особою, яка складала протокол, було взято до уваги медичну довідку Волочиської районної лікарні №261 від 08.07.2017, згідно якої позивач перебував на амбулаторному лікуванні в період з 26.06.2017 по 08.07.2017. Також позивачем були надані письмові пояснення про те, що позивач вчасно не виїхав з митної території у зв'язку з оскарженням до суду складеного на нього Чернівецькою митницею ДФС протоколу. Оскільки було встановлено порушення позивачем строку перебування автомобіля на митній території України, а саме недоставлення транспортного засобу до митного органу призначення терміном більше ніж на одну добу, але не більше ніж на десять діб, постановою Львівської митниці ДФС №3513/20900/17 від 7 серпня 2017 року, позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 470 МК України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 3400,00 грн. Відповідно частини першої статті 90 МК України, транзит - це митний режим, відповідно до якого, товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України, або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Положеннями статті 95 МК України передбачено, що строк транзитних перевезень для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). Відповідно до частини другої статті 470 МК України, перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари, транспортні засоби більше ніж на одну добу, але не більше ніж на десять діб тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 470 МК України доведена і адміністративне стягнення накладено на нього уповноваженою на те особою з дотриманням вимог чинного законодавства, тому Львівською митницею ДФС було правомірно винесено постанову №3513/20900/17 від 7 серпня 2017 року у справі про порушення митних правил щодо ОСОБА_2 та визнано його винним у вчинені порушення митних правил, передбачених ч. 2ст. 470 МК України. Крім того, пояснення позивача про те, що він двічі був притягнутий до адміністративної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення є необґрунтованими та не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки постановою в справі про порушення митних правил №3513/20900/17 від 7 серпня 2017 року та постановою в справі про порушення митних правил №0889/40800/17 від 30 червня 2017 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за різні правопорушення. Щодо доводів ОСОБА_2, що він вчасно не виїхав з митної території у зв'язку з оскарженням постанови Чернівецької митниці ДФС у справі про порушення митних правил №0889/40800/17 від 30.06.2016, то колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що дана обставина не може свідчити про поважність причин порушення таких строків вивезення транспортного засобу за межі митної території України та не може бути підставою для звільнення позивача Львівською митницею ДФС від відповідальності за ч. 2 ст. 470 МК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статі 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статі 350 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №671/1236/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 04 вересня 2018 року Київ справа №826/19277/16 адміністративне провадження №К/9901/49013/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської митниці ДФС на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі №826/19277/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестком" до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестком" (далі - позивач, Товариство) звернулась до суду з позовом до Київської міської митниці ДФС (далі - відповідач, контролюючий орган, митний орган) про: визнання протиправними дії контролюючого органу щодо перерахування до Державного бюджету України грошових коштів, внесених ТОВ "Інвестком" як передоплату (авансові платежі) за митне оформлення вантажу згідно з попередньою митною декларацією від 06 вересня 2016 року №100250000/2016/400721 на рахунок Київської міської митниці ДФС при настанні обставин форс-мажору; визнання протиправною бездіяльність митного органу щодо непідготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та /або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, сплачених ТОВ "Інвестком" у розмірі 1 078 411,23 грн та неподання його для виконання до Державного казначейства України; зобов'язання Київської міської митниці ДФС скласти висновок про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, сплачених ТОВ "Інвестком" у розмірі 1 078 411,23 грн та подати його до виконання до Державного казначейства України не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення 20-денного строку з дня набрання чинності судовим рішенням у цій справі. 2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у позивачем на підставі договору експедирування за посередництвом перевізника доставлявся на митну територію України товар на загальну суму 125 808,36 дол. США, придбаного в Російській Федерації. У зв'язку з цим до митного органу подано попередню митну декларацію. З огляду на втрату товарів, переміщення яких відбувалося в режимі транзиту, внаслідок протиправних дій третіх осіб, що є обставинами непереборної сили, тобто форс-мажорними обставинами, позивач вважає обов'язок сплати митних платежів припиненим, тому звернувся до митного органу щодо повернення коштів, сплачених як гарантія. Відмову митного органу повернути сплачені кошти, які зараховано до Державного бюджету, позивач вважає протиправною. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що наданий позивачем сертифікат про форс-мажорні обставини засвідчує лише факт відкриття кримінального провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення та не засвідчує факт втрати товару внаслідок непереборної сили - злочинних дій третіх осіб щодо його викрадення. 4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Рішення обґрунтовано тим, що обставини непереборної сили (злочинні дії третіх осіб) підтверджуються довідкою Шевченківського управління поліції ГУ НП в м. Києві від 07 жовтня 2016 року №17587/125/56-2016, постановою про залучення потерпілого від 20 жовтня 2016 року та сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданим Торгово-промисловою палатою України 17 листопада 2016 року №7000, а отже товари, що поставлялися по попередній митній декларації від 06 вересня 2016 року №100250000/2016/400721 були безповоротно втрачені і не можуть в подальшому бути використані позивачем в господарській діяльності. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 6. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 01 серпня 2016 року №С2016026199, укладеного між ТОВ "Інвестком" та ТОВ "ЛГ Електронікс РУС", останнє здійснювало поставку побутової електроніки для ТОВ "Інвестком" на підставі замовлення та комерційного інвойсу, погодженого сторонами. Комерційним інвойсом від 01 вересня 2016 року №RASA 100045407-2 сторони погодили поставку телевізорів на умовах FCA (франко-перевізник) Росія, Дорохово (с. Шелковка) - Україна, Київ, вул. Дорогожицька, 1. ТОВ "Інвестком" для доставки вантажів уклало з Дочірнім підприємством "АТЛ Україна" договір транспортного експедирування від 15 грудня 2014 року №15122014-6. На виконання умов договору ТОВ "Інвестком" та ДП "АТЛ Україна" погодили заявку від 29 серпня 2016 року №1668 на перевезення для ТОВ "Інвестком" телевізорів за маршрутом: с. Шелковка (Російська Федерація) транспортним засобом державний номер НОМЕР_1/НОМЕР_2, водій ОСОБА_4. Згідно п.4.2.8 цього договору транспортний експедитор зобов'язувався забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення до видачі вантажоодержувачу. А згідно п.4.2.10 - застрахувати свою відповідальність перед замовником з лімітом страхової суми, не меншою, ніж вартість вантажу, прийнятого для здійснення перевезення та надати замовнику перед виконанням експедиторських послуг докази такого страхування (CMR-страхування). ДП "АТЛ Україна" як експедитор залучило для перевезення вантажу перевізника - ФОП ОСОБА_5, водій ОСОБА_4 01 вересня 2016 року транспортний засіб державний номер НОМЕР_1/НОМЕР_2 було завантажено вантажем (телевізори) в сільському поселенні Дороховське (с. Шелковка) (Російська Федерація). 06 вересня 2016 року ТОВ "Інвестком" подало до митного органу попередню митну декларацію №100250000/2016/400721 на товар: побутові кольорові телевізійні приймачі з рідкокристалічними екранами (код товару, зазначений у графі митної декларації 33, №85287240). З метою забезпечення майбутніх митних платежів ТОВ "Інвестком" платіжним дорученням від 05 вересня 2016 року №12440 перерахувало на рахунок Київської митниці ДФС грошові кошти в сумі 4 000 000,00 грн як попередню оплату (авансові платежі) за митне оформлення, в т. ч. і оплату митних платежів за попередньою митною декларацією від 06 вересня 2016 року №100250000/2016/400721 у розмірі: мито - 337 003,51 грн, податок на додану вартість - 741 407,72 грн. Факт сплати указаних коштів підтверджується графою 52 вищевказаної митної декларації, в якій підтверджено факт сплати гарантії в сумі 1 078 411,23 грн. При цьому, згідно відображеного у банківській виписці запису про призначення платежу в сумі 4 000 000,00 грн, в ньому зазначено: "Попередня оплата за митне оформлення без ПДВ". 06 вересня 2016 року транспортний засіб державний номер НОМЕР_1/НОМЕР_2 на підставі попередньої митної декларації №100250000/2016/400721 перетнув митний кордон України в зоні діяльності Чернігівської митниці ДФС в пункті пропуску Сеньківка - Нові Юрковичі та в'їхав на митну територію України. Проте до Київської міської митниці ДФС цей транспортний засіб для митного оформлення не прибув, машина з товаром зникла. У зв'язку з наведеним слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління поліції Національної поліції в м. Києві 09 вересня 2016 року було порушено кримінальне провадження №12016100100011284 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.2 статті 190 Кримінального кодексу України (заволодіння вантажем шляхом обману). З довідки Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві від 07 жовтня 2016 року №17587/125/56-2016 вбачається, що 06 вересня 2016 року невстановлені особи шляхом обману, під приводом перевезення товару та надання послуг, заволоділи вантажем, який постачався від ТОВ "ЛГ Електронікс РУС" (Російська Федерація) згідно договору купівлі продажу від 01 серпня 2016 року №С2016026199 та комерційного інвойсу від 01 вересня 2016 року №RASA 100045407-2 на загальну суму 125 808,36 доларів США. Згідно постанови про залучення потерпілого від 20 жовтня 2016 року ТОВ "Інвестком" залучено потерпілим до кримінального провадження №12016100100011284. Зважаючи на викладене, ТОВ "Інвестком" звернулося до Київської міської митниці ДФС із заявою від 26 вересня 2016 року №2016/09/26, в якій просило завершити митний режим внутрішнього транзиту для ТОВ "Інвестком" на підставі заяви про факт втрати товару перевізником та кримінального провадження від 09 вересня 2016 року №12016100100011284, перекласти відповідальність за сплату платежів на перевізника, що безпосередньо порушив умови транзиту, яким є експедитор ДП "АТЛ Україна", через перевізника ФОП ОСОБА_7, водій ОСОБА_8; припинити обов'язок зі сплати митних платежів у зв'язку із безповоротною втратою товарів до їх випуску внаслідок дії обставин непереборної сили та за відсутності порушень вимог та умов, установлених Митним кодексом України; повернути гарантію, сплачену за попередньою митною декларацією від 06 вересня 2016 року №100250000/2016/400721 або надати дозвіл на використання платежів, що були сплачені як гарантія для подальших розрахунків як передоплату з депозитного рахунку митниці. Листом від 17 жовтня 2016 року №7517/10/26-70-61-01 Київська міська митниця ДФС повідомила ТОВ "Інвестком", що станом на час надання відповіді вантаж, оформлений згідно з попередньою митною декларацією №100250000/2016/400721, не було доставлено у зону діяльності Київської міської митниці ДФС, тому відповідно до статей 289, 290 та 305 Митного кодексу України існує обов'язок зі сплати митних платежів з моменту фактичного ввезення товарів на митну територію України, який припиняється, якщо товари до їх випуску виявилися знищеними або безповоротно втраченими внаслідок аварії або дії непереборної сили за нормальних умов транспортування, зберігання або використання (експлуатації) та за відсутності порушень вимог та умов, установлених Митним кодексом України, а також внаслідок природних втрат, які підтверджуються відповідними актами. З огляду на викладене та те, що товар, яким заволоділи треті особи, може бути використаний в подальшому, або вже використовується за призначенням, митний орган зазначив про наявність у позивача обов'язку щодо сплати митних платежів за цей товар. Повідомлено, що актом нарахування митних платежів від 06 вересня 2016 року №100250001/2016/400721 здійснено перерахування коштів до Держбюджету України, необхідних для митного оформлення даного товару у розмірі грошової застави. Листом від 14 грудня 2016 року №9564/10/26-70-61-02 Київська міська митниця ДФС знову повідомила ТОВ "Інвестком" про те, що кошти фінансової гарантії у вигляді грошової застави за попередньою митною декларацією від 06 вересня 2016 року №100250001/2016/400721 в сумі 337 003,51 грн - ввізне мито та 741 407,72 грн - податок на додану вартість перераховані до Державного бюджету України, про що зроблено відповідний запис у картці - особовому рахунку ТОВ "Інвестком". ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 8. У доводах касаційної скарги контролюючий орган посилається на невідповідність висновку суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, вказує що товари, які ввіз позивач на митну територію України, були поміщені у митний режим імпорту, а у разі втрати товарів, поміщених у митний режим імпорту, після ввезення їх на митну територію України внаслідок протиправних дій третіх осіб митні платежі, встановлені на імпорт таких товарів, мають сплачуватись в повному обсязі. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі. 9. Товариством відзиву на касаційну скаргу надано не було. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 10. Конституція України: 10.1. Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 11. Митний кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) : 11.1. Стаття 4. Випуск товарів - це надання органом доходів і зборів права на користування та/або розпорядження товарами, щодо яких здійснюється митне оформлення, відповідно до заявленої мети. Декларація митної вартості - документ встановленої форми, що подається декларантом і містить відомості щодо митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України чи стосовно яких змінюється митний режим. 11.2. Стаття 90. Транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. 11.3. Підпункт а) пункту 2 частини другої статті 91. Митний режим транзиту застосовується для товарів, які переміщуються внутрішнім транзитом: від пункту ввезення (пропуску) на митну територію України до органу доходів і зборів, розташованого на митній території України. 11.4. Частини друга та третя статті 92. У митний режим транзиту можуть бути поміщені товари, транспортні засоби комерційного призначення незалежно від їх митного статусу. У митний режим транзиту можуть бути поміщені будь-які товари, крім заборонених законодавством для ввезення та/або транзиту через митну територію України. 11.5. Частина перша статті 94. Для декларування у митний режим транзиту товарів, що переміщуються будь-яким видом транспорту, крім випадків, визначених цією статтею, використовується митна декларація (у тому числі попередня митна декларація). 11.6. Частина восьма статті 102. Митний режим транзиту також припиняється у разі конфіскації товарів, їх повної втрати внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, за умови підтвердження факту аварії або дії обставин непереборної сили у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. 11.7. Частина перша статті 200. Після надання органом доходів і зборів дозволу на пропуск товарів через митний кордон України власник товарів або уповноважена ним особа зобов'язані доставити товари та документи на них без будь-якої зміни їх стану у визначене органом доходів і зборів місце і забезпечити перебування їх у цьому місці до прибуття посадових осіб органу доходів і зборів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. 11.8. Частини перша та статті 194. У разі ввезення товарів на митну територію України декларант або уповноважена ним особа попередньо повідомляють орган доходів і зборів, у зоні діяльності якого товари будуть пред'явлені для митного оформлення, про намір ввезти ці товари. Попереднє повідомлення про намір ввезти товари на митну територію України здійснюється шляхом надання органу доходів і зборів, в зоні діяльності якого товари будуть пред'явлені для митного оформлення, попередньої митної декларації або іншого документа, що може використовуватися замість митної декларації відповідно до статті 94 цього Кодексу. 11.9. Частина перша статті 247. Митне оформлення здійснюється в місцях розташування відповідних підрозділів органів доходів і зборів протягом робочого часу, встановленого для цих органів. 11.10. Частина перша та п'ята статті 255. Митне оформлення завершується протягом чотирьох робочих годин з моменту пред'явлення органу доходів і зборів товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред'явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257 і 335 цього Кодексу. Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії. 11.11. Частини перша - п'ята статті 259. Попередня митна декларація (інший документ, що може використовуватися замість митної декларації відповідно до статті 94 цього Кодексу) подається до ввезення в Україну товарів, транспортних засобів комерційного призначення (у тому числі з метою транзиту) або після їх ввезення, якщо ці товари, транспортні засоби перебувають на території пункту пропуску через державний кордон України. Попередня митна декларація подається декларантом або уповноваженою ним особою органу доходів і зборів, в зоні діяльності якого товари, транспортні засоби комерційного призначення будуть пред'явлені для митного оформлення, з метою проведення аналізу ризиків та прискорення виконання митних формальностей. Попередня митна декларація повинна містити відомості, достатні для: 1) ввезення товарів, транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України та забезпечення доставки їх до органу доходів і зборів призначення; або 2) випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму за попередньою митною декларацією, яка містить всю необхідну для цього інформацію, після пропуску цих товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України та без пред'явлення їх органу доходів і зборів, яким оформлена така попередня митна декларація; або 3) випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму за попередньою митною декларацією, яка містить всю необхідну для цього інформацію, після пред'явлення їх органу доходів і зборів, яким оформлена така попередня митна декларація. За рішенням органу доходів і зборів, яким оформлена попередня митна декларація, випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму за попередньою митною декларацією, яка містить всю необхідну для цього інформацію, може бути здійснено після переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України без пред'явлення їх цьому органу доходів і зборів. Рішення про випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму без пред'явлення їх органу доходів і зборів за попередньою митною декларацією, яка містить всю необхідну для цього інформацію, приймається органом доходів і зборів, яким оформлена така попередня митна декларація, на основі результатів аналізу ризиків у строк не більше чотирьох робочих годин з моменту пропуску цих товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України. 11.12. Частина перша статті 289. Обов'язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України. 11.13. Пункт 2 частини перша статті 290. Обов'язок із сплати митних платежів припиняється якщо товари до їх випуску виявилися знищеними або безповоротно втраченими внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили за нормальних умов транспортування, зберігання або використання (експлуатації) та за відсутності порушень вимог та умов, установлених цим Кодексом, а також внаслідок природних втрат, які підтверджуються відповідними актами. 11.14. Пункт 3 частини першої статті 292. Митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу при ввезенні товарів на митну територію України товари були поміщені у митний режим, який відповідно до положень цього Кодексу не передбачає сплату митних платежів, - на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму. 11.15. Частини перша - четверта статті 301. Повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку. 11.16. Частини перша - третя статті 305. У випадках, визначених цим Кодексом, виконання зобов'язань осіб, що випливають з митних процедур, забезпечуються шляхом надання органам доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів у способи, передбачені для відповідної митної процедури. Надання органам доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів є обов'язковим при ввезенні на митну територію України та/або переміщенні територією України прохідним та внутрішнім транзитом товарів за переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Спосіб забезпечення сплати митних платежів обирається власником товарів чи уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законодавчими актами України. 11.17. Пункт 1 частини першої статті 306. Способом забезпечення сплати митних платежів є фінансові гарантії. 11.18. Частина третя статті 307. Фінансова гарантія видається гарантом і надається органам доходів і зборів особою, відповідальною за сплату митних платежів, або будь-якою іншою особою на користь особи, відповідальної за сплату митних платежів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Фінансова гарантія діє на всій митній території України. 11.19. Стаття 310. У випадках, зазначених у цьому Кодексі, фінансові гарантії надаються органам доходів і зборів під час або до декларування товарів до митного режиму транзиту, попереднього декларування товарів, до їх прибуття на митну територію України та під час декларування товарів до митних режимів, що передбачають сплату митних платежів або передбачають перебування товарів під митним контролем до моменту закінчення дії відповідного митного режиму. Фінансові гарантії надаються: у вигляді документа (викладеного в письмовій або електронній формі зобов'язання гаранта сплатити визначені суми митних платежів на вимогу органу доходів і зборів) ; у вигляді внесення декларантом, уповноваженою ним особою, перевізником або гарантом грошової застави на відповідний рахунок органу доходів і зборів. Фінансові гарантії надаються на суму митних платежів, нарахованих на товари, які декларуються за однією митною декларацією або заявляються до митного режиму транзиту за одним транспортним документом. 12. Наказ Міністерства фінансів України від 31 травня 2012 року №657 "Про виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму". 12.1. Пункт 2 розділу 8. Обставини непереборної сили - це надзвичайні та невідворотні події, що виникли незалежно від волі особи, зокрема стихійне лихо (землетрус, пожежа, повінь, зсув тощо), сезонне природне явище (замерзання моря, проток, портів, ожеледиця тощо), введення воєнного чи надзвичайного стану, страйк, громадянські безпорядки, злочинні дії третіх осіб, прийняття рішень законодавчого або нормативно-правового характеру, обов'язкових для особи, закриття шляхів, проток, каналів, перевалів та інші надзвичайні та невідворотні за таких умов події. Факт аварії чи дії обставин непереборної сили - часткове чи повне пошкодження (зіпсуття, знищення, втрата тощо) товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, або позбавлення можливості виконання відповідною особою передбачених законодавством України з питань державної митної справи або встановлених відповідним митним органом України вимог щодо вчинення відповідних дій з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем. 12.2. Пункт 3 розділу 8. Залежно від характеру аварії чи обставин непереборної сили документи, що підтверджують їх наявність і тривалість дії, можуть видаватися державними органами, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, іншими спеціально вповноваженими на це державними органами, а також уповноваженими на це підприємствами, установами та організаціями відповідно до їх компетенції. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 13. Після надання органом доходів і зборів дозволу на пропуск товарів через митний кордон України власник товарів або уповноважена ним особа зобов'язані доставити товари та документи на них без будь-якої зміни їх стану до місця розташування відповідних підрозділів органів доходів і зборів, які здійснюють митне оформлення, для проведення митного оформлення товарів тобто виконання всіх необхідних митних процедур, що передбачені Митним кодексом України. 14. Митний режим транзиту застосовується для товарів, які переміщуються внутрішнім транзитом від пункту ввезення (пропуску) на митну територію України до органу доходів і зборів, розташованого на митній території України. При ввезенні товарів на митну територію України з метою подальшого їх поміщення у відповідний митний режим митний режим транзиту завершується фактичним доставленням товарів до органу доходів і зборів призначення. Митний режим внутрішнього транзиту не передбачає сплату митних платежів. 15. Попередня митна декларація подається декларантом або уповноваженою ним особою органу доходів і зборів, в зоні діяльності якого товари, транспортні засоби комерційного призначення будуть пред'явлені для митного оформлення і має містити відомості, достатні, зокрема для ввезення товарів, транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України та забезпечення доставки їх до органу доходів і зборів призначення. 16. Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених Митним кодексом України відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень, інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії. 17. Випуск товарів - це надання органом доходів і зборів права на користування та/або розпорядження товарами, щодо яких здійснюється митне оформлення, відповідно до заявленої мети. 18. Обов'язок із сплати митних платежів припиняється якщо товари до їх випуску виявилися знищеними або безповоротно втраченими внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили за нормальних умов транспортування, зберігання або використання (експлуатації) та за відсутності порушень вимог та умов, установлених Митним кодексом України. Митні платежі також не сплачуються, якщо товари при ввезенні були поміщені в митний режим, який не передбачає сплату митних платежів (на період дії такого режиму та при виконанні його умов). 19. Обставини непереборної сили - це надзвичайні та невідворотні події, що виникли незалежно від волі особи, зокрема і злочинні дії третіх осіб. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 20. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України). 21. З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, правового регулювання спірних відносин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що транспортний засіб з вантажем (телевізори) перетнув державний кордон України в пункті пропуску Сеньківка - Нові Юрковичі в зоні діяльності Чернігівської митниці ДФС, в'їхав на територію України та прямував в митному режимі внутрішнього транзиту до органу доходів і зборів призначення - Київської митниці ДФС для митного оформлення, проте з незалежних від волі позивача обставин - злочинних дій третіх осіб, які шляхом обману заволоділи вантажем, товар за попередньою митною декларацією від 06.09.2016 №100250001/2016/400721 не доставлено перевізником в зону митного контролю Київської міської митниці ДФС, внаслідок чого процедуру митного контролю, митного оформлення товару завершено не було, а отже фактично не відбулось і випуску товарів (надання права на користування та/або розпорядження такими), у зв'язку з чим обов'язок позивача із сплати митних платежів припинився, оскільки товари до їх випуску виявилися безповоротно втраченими внаслідок дії обставин непереборної сили і такі не можуть в подальшому бути використані позивачем в власній господарській діяльності. Крім того, транспортний засіб з вантажем в'їхав на територію України та прямував до органу доходів і зборів призначення - Київської міської митниці ДФС для митного оформлення саме в митному режимі внутрішнього транзиту, а тому митні платежі сплаті не підлягали. 22. Обставини непереборної сили (злочинні дії третіх осіб) підтверджено сукупністю документів, зокрема сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданим Торгово-промисловою палатою України 17 листопада 2016 року №7000, довідкою Шевченківського управління поліції ГУ НП в м. Києві від 07 жовтня 2016 року №17587/125/56-2016, якою підтверджено факт відкриття кримінального провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України, внесення відомостей про це до Єдиного реєстру досудових розслідувань, проведення досудового розслідування, залучення ТОВ "Інвестком" потерпілим до кримінального провадження (постанова про залучення потерпілого від 20 жовтня 2016 року), яким встановлено, що 06.09.2016 невстановлені особи, шляхом обману під приводом перевезення товару та надання послуг, заволоділи вантажем на суму 125808,36 дол. США, який постачався ТОВ "ЛГ Електронікс РУС" (Росія) для ТОВ "Інвестком" згідно з договором купівлі-продажу від 01.08.2016 №С2016026199 та комерційним інвойсом №RASA100045407-2 від 01.09.2016. Таким чином, товари, що поставлялися по попередній митній декларації від 06 вересня 2016 року №100250000/2016/400721 були безповоротно втрачені для позивача і не можуть в подальшому бути використані Товариством в господарській діяльності. Вказаних обставин всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України митним органом спростовано не було, а отже і посилання останнього відносно того, що вказані документи не підтверджують безповоротної втрати товару є безпідставними. Крім того, з сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), Торгово-промислової палати України 17 листопада 2016 року №7000, вбачається, що цим сертифікатом засвідчено форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема протиправні дії третіх осіб, що спростовує посилання суду першої інстанції на те, що вказаний сертифікат лише засвідчує факт відкриття кримінального провадження. 23. Також, матеріали містять рішення Господарського суду Полтавської області від 17.01.2018 у справі №917/1696/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестком" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Дочірнє підприємство "АТЛ Україна", Фізична особа підприємець ОСОБА_9, ОСОБА_4, яким позов було задоволено та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь ТОВ "Інвестком" 1 386 340,54 грн компенсації вартості втраченого вантажу, а саме вартості втрачених 285-ти телевізорів LG. Вказаним рішенням, зокрема було встановлено, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, як перевізником не було виконано перевезення вантажу по маршруту СП Дороховское, Росія - Київ, Україна, а саме, не було доставлено товар до пункту розвантаження. Вказане судове рішення та встановлені в ньому обставини також свідчать про те, що позивач не отримував імпортований ним товар, до місця призначення товар доставлено не було, випуску товару не відбулось (надання контролюючим органом права на користування та (або) розпорядження товаром), і такий товар є безповоротно втраченим для Товариства та не може бути використаний позивачем у власній господарській діяльності. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 24. Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. 25. Судом апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, детально досліджено господарські операції позивача, надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як контролюючим органом так і позивачем, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, і такі встановлені обставини справи в своїй сукупності свідчать про правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції, а наведені скаржником доводи в касаційній скарзі (аналогічні тим, що були зазначені і в запереченнях) їх не спростовують. 26. Враховуючи встановлені обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач маючи на те обґрунтовані підстави, що встановлено судом та не було спростовано митним органом, подав до контролюючого органу необхідну заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових коштів, натомість, митний орган, що наділений відповідними повноваженнями для складання висновку про повернення коштів, всупереч вимог Митного кодексу України необґрунтовано відмовив Товариству у поверненні коштів та не підготував відповідний висновок про повернення коштів сплачених до бюджету. 27. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи обставини справи та положення Митного кодексу України, приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу Київської міської митниці ДФС на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року слід залишити без задоволення. 28. Частиною третьою статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Київської міської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі №826/19277/16 залишити без змін. Поновити виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі №826/19277/16. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (скорочена ПОСТАНОВА: 24 квітня 2018 року Київ справа №815/3141/17 адміністративне провадження №К/9901/751/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., за участю секретаря судового засідання - Загороднього А. А., учасники справи: представник позивача - директор Чернега М. П., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (судді: Яковлєв О. В. (головуючий), Запорожан Д. В., Федусик А. Г. ) у справі №815/3141/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про зобов'язання вчинити дії, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №815/3141/17 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 серпня 2018 року Київ справа №815/3837/16 адміністративне провадження №К/9901/41845/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді - доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Раф-Плюс" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 (суддя - Танцюра К. О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 (судді: Димерлій О. О. (головуючий), Єщенко О. Є., Вербицька Н. В. ) у справі №815/3837/16 за позовом ТОВ "Раф-Плюс" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Раф-Плюс" (далі - позивач, ТОВ "Раф-Плюс) звернулось до суду з позовом до Державної податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування наказу "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "РАФ-ПЛЮС" №866 від 29.07.2016.2. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Раф-Плюс" зазначило, що предмет призначеної згідно з спірним наказом податкової перевірки відтворює питання, охоплені попередніми податковими перевірками платника, висновки яких відображені в відповідних актах що суперечить приписам абзацу 2 пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України. Крім того, працівниками ДПІ у Приморському районі м. Одеси, які прибули для проведення позапланової перевірки 02.08.2016, директора ТОВ "РАФ-ПЛЮС" ОСОБА_3 було лише ознайомлено з копією наказу №866 від 29.07.2016, всупереч вимогам Податкового кодексу копію наказу вручено не було, що послугувало додаткової підставою для недопущення працівників податкової до проведення позапланової перевірки, а також службове посвідчення працівника, яке було пред'явлено директору ТОВ "РАФ-ПЛЮС" закінчило свій строк дії, а посада особи, яка зазначена у службовому посвідченні не відповідала посаді, яка була зазначена в направленні на проведення перевірки. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 відмовлено у задоволенні адміністративного позову. 4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий на виконання ухвали Приморського районного суду слідчого судді від 21 липня 2016 року у справі №522/522/5458/16-к у кримінальному провадженні №32016160000000017 від 17 лютого 2016 року, а отже, враховуючи що перевірка позивача була проведена відповідно до постанови слідчого органу (на підставі п. п.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України) та у межах порушеної кримінальної справи обмеження у підставах проведення перевірки підприємства позивача, визначені ПК України не можуть бути застосовані до цих правовідносин. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Раф-Плюс". 6. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту другого частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.07.2016 ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, прийнято наказ №866 "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "РАФ-ПЛЮС" по взаємовідносинам з ТОВ "Катерина", ПП "Рідний Беріг", ПП "Діна", ТОВ "Юніал", ТОВ "Євротехноком", за період з 01.06.2013 по 01.05.2016. Вказаний наказ №866 від 29.07.2016 прийнятий на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси про задоволення клопотання слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС в Одеській області про надання дозволу на проведення позапланової виїзної документальної перевірки в рамках кримінального провадження №32016160000000017 від 17.02.2016, якою надано дозвіл на проведення позапланової виїзної документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ "РАФ-ПЛЮС" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із контрагентами у тому числі ТОВ "Катерина", ПП "Рідний Беріг", ПП "Діна", ТОВ "Юніал", ТОВ "Євротехноком" за період з 01.06.2013 по 01.05.2016. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 8. У доводах касаційної скарги позивач вказує на порушення здійснені контролюючим органом, які на його думку допущено відповідачем, та вказує на неврахування судами доводів позивача відносно того, що положення пункту 78.2 стаття 78 Податкового кодексу України були доповнені абзацом 2, приписи якого, набули чинності 01.01.2015 та відповідно до якого, контролюючим органом забороняється проводити позапланові перевірки, на підставі 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, якщо питання, що є предметом перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків. 9. Відповідачем відзиву (заперечення) на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надано. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 10. Податковий кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) : 10.1. Пункт 75.1. статті 75 Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. 10.2 Стаття 78 10.2.1 Підпункт 78.1.11 пункту 78.1. статті 78 Документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону 10.2.2. Пункт 78.2 Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження. Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 12. Положення пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України доповнено абзацом 2 (приписи якого набули чинності 01.01.2015), відповідно до якого, контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків. Тобто, норми абзацу 2 пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України є спеціальними по відношенню до норм абзацу 1 пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України, та носять імперативний характер, тобто є обов'язковими для виконання контролюючим органом. Колегія суддів зазначає, що абзац другий пункту 78.2 статті 78 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не забороняє проводити документальну позапланову перевірку, зокрема, на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України за період, який раніше перевірявся, якщо предметом перевірки будуть інші питання, не охоплені попередніми перевірками, але при цьому чітко визначені в наказі контролюючого органу. 13. Разом з тим, поза увагою судових інстанцій залишилось недосліджене питання щодо заборони встановленої абзацом 2 пункту 78.2 статті 78 ПК України, при призначенні позапланової виїзної документальної перевірки позивача, до предмету якої входять у тому числі питання, що були охоплені під час попередніх перевірок позивача. 14. Крім того, судами не спростовано доводи позивача щодо відсутності у контролюючого органу правових підстав для призначення та проведення перевірки, предмет якої був охоплений під час попередніх перевірок позивача. Тобто судами не спростовано обставини наведені позивачем, що відповідно до пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України обмежують податковий орган у праві провести перевірку. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 15. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що перевірка позивача була проведена відповідно до постанови слідчого органу (на підставі п. п.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України) та у межах порушеної кримінальної справи №522/522/5458/16-к, тому, обмеження у підставах проведення перевірки підприємства позивача, визначені ПК України не можуть бути застосовані до цих правовідносин. Частиною 7 статті 110 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується. Разом з тим, органи фіскальної служби та їх посадові особи при виконанні владних повноважень, у тому числі прийнятті наказів про проведення позапланової перевірки, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений ПК України, та не допускати згідно зі статтею 21 ПК України порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. З огляду на викладене, контролюючий орган при прийнятті рішень щодо проведення перевірок зобов'язаний дотримуватися приписів пункту 78.2 статті 78 ПК України, згідно з якими контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 16. За змістом частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. 17. Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов. 18. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України). Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). 19. Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. Таким чином, з'ясуванню підлягають питання щодо відповідності спірного наказу вимогам абзацу 2 пункту 78.2 статті 78 ПК України, яка є спеціальною по відношенню до пункту 78.1, на підставі якою призначено перевірку. При цьому, дослідженню підлягають питання щодо періодів перевірки та чи охоплювалися такі питання попередніми перевірками, тобто наявність у спірному наказі розмежування періодів перевірки та чіткого визначення кола питань. 21. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 22. За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 23. З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин які мають визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, допустили порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, яка діяла на момент вчинення судом процесуальної дії) щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Раф-Плюс" задовольнити частково. Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 у справі №815/3837/16, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 квітня 2018 року Київ справа №813/2171/16 адміністративне провадження №К/9901/1787/17 №К/9901/1790/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я. здійснивши попередній розгляд касаційних скарг Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2017 (суддя Гулкевич І. З. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2017 (судді Старунський Д. М., Багрій В. М., Рибачук А. І.) у справі №813/2171/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Інвест" до Головного управління ДФС у Львівській області, Шевченківського відділення Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, Державної фіскальної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: 01.07.2016 року позивач звернувся в Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, Шевченківського відділення Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, Державної фіскальної служби України, в якому просив визнати протиправною бездіяльності Державної фіскальної служби України по незабезпеченню автоматичного збільшення суми, на яку Товариство має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на величину від'ємного значення за червень 2015 року у розмірі 981 812 грн. у системі електронного адміністрування податку на додану вартість у визначений термін та зобов'язати Державну фіскальну службу України збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на яку Товариство має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на величину від'ємного значення за червень 2015 року у розмірі 981 812 грн. та відобразити відповідне збільшення у витязі з системи електронного адміністрування податку на додану вартість. Свої вимоги позивач мотивував тим, що Шевченківське відділення Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі ДПІ) необґрунтовано не врахувало задеклароване позивачем в уточнюючому розрахунку до декларації з ПДВ за вересень 2014 року суму від'ємного значення 981 820,00 грн., а тому загальна сума на яку Товариство мало б право зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних мало б збільшитись на цю суму. Проте ДФС не здійснило після проведення перевірки податкової декларації збільшення суми податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2017 адміністративний позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями Державна фіскальна служба України та Головне управління ДФС у Львівській області звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просили їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржники зазначили, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права. Товариство своїх заперечень на касаційні скарги не надало. 22.12.2017 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), передано до Верховного Суду. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що 20 жовтня 2014 року Товариством подано податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2014 року, в якій у рядку 23.1 (сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню) відображено суму 4 938 298 грн. та у рядку 24 (залишок від'ємного значення), який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду) відображено суму 1 246 714 грн. 15.09. та 23.10.2015 року Товариством подано уточнюючі розрахунки до декларації за вересень 2014 з виправленням самостійно виявлених помилок які в день їх подання були прийняті Державною фіскальною службою України. Оскільки податковий орган на протязі тривалого часу не здійснював дій щодо коригування суми від'ємного значення в системі електронного адміністрування Товариство у червні 2016 року направило уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за періоди з жовтня 2014 року по серпень 2015 року зазначивши при цьому, що сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (звітного) податкового періоду за червень 2015 року збільшена на 981 812 грн. та складає 1 579 056 грн. Проте після отримання уточнюючих рахунків Державна фіскальна служба України не здійснила відповідних коригувань у системі електронного адміністрування ПДВ, відтак сума податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні не збільшилась. Задовольнивши адміністративний позов суди дійшли вірного висновку щодо протиправної бездіяльності Державної фіскальної служби України щодо незабезпечення автоматичного збільшення суми, на яку Товариство має право реєструвати податкові накладні та розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та правильно при цьому застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини, а саме, статтю 2001 Податкового Кодексу України, та положення Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 23 вересня 2014 року №966. Не заперечуючи ані щодо правильності встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, ані наявності у позивача права збільшити величину від'ємного значення на суму 981812 грн., відповідачі в порушення приписів статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) та статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017), не зазначили в чому полягає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, що унеможливлює задоволення касаційних скарг. Посилання скаржників на порушення позивачем строку встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) є безпідставним та таким, що не відповідає обставинам справи, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Товариство звернулось до суду з адміністративним позовом 01.07.2016 року після того, як надані у червні уточнюючі розрахунки не були враховані відповідачем. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2017. - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач І. А. Гончарова судді Р. Ф. Ханова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 04 вересня 2018 року справа №804/10884/14 адміністративне провадження №К/9901/3065/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у складі колегії суддів Дурасової Ю. В., Проценко О. А., Туркіної Л. П. у справі №804/10884/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем плюс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: 25 липня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем плюс" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 17 липня 2014 року №0000292210 про збільшення Товариству суми грошового зобов'язання за платежем ввізне мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності, на суму 18549,94 грн. (14839,95 грн. - за основним платежем та 3709,99 грн. - за штрафними санкціями) та №0000302210 про збільшення Товариству суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів на суму 3709,99 грн. (2967,99 грн. - за основним платежем та 742,00 грн. - за штрафними санкціями), з мотивів протиправності їх прийняття. 17 вересня 2014 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду Товариству у задоволені позовних вимог відмовлено з огляду на правомірність прийнятих податковим органом повідомлень-рішень, з огляду на те, що при застосуванні преференції (звільненні) у сплаті ввізного мита та податку на додану вартість нарахованого на це мито, Товариством порушено умови надання режиму вільної торгівлі, затверджені підпунктом "в" частини 5.1 Правил визначення країни походження товарів Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав. 02 липня 2015 року постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року, прийнято нову постанову, якою позов Товариства задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення податкового органу від 17 липня 2014 року №0000292210 та №0000302210. Задовольняючи позов суд апеляційної інстанції висновувався на тому, що позивачем доведена правомірність дотримання умов надання режиму вільної торгівлі та дотриманні підстави застосування пільги із сплати ввізного мита, надане належне посвідчення, що підтверджує країну походження товарів - сертифікат форми СТ-1, натомість податковим органом не доведені податкові правопорушення покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. 19 серпня 2015 року податковим органом подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на невірне застосування норми матеріального права, а саме підпункту "в " пункту 5.1 розділу 5 "Угоди про Правила визначення країни походження у співдружності Незалежних Держав" та порушення норми процесуального права, зокрема в частині офіційного з'ясування всіх обставин справи, а також дослідження оцінки наявних у справі доказів, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову Товариству. 20 серпня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №804/10884/14 з Дніпропетровського окружного адміністративного суду. 13 вересня 2015 року справа №804/10884/14 надійшла до Вищого адміністративного суду України. 22 серпня 215 року Товариством до Вищого адміністративного суду України надані заперечення на касаційну скаргу податкового органу, в яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, позивач посилається на дотримання ним правил митного законодавства, підтвердження та дотримання правил "Угоди про Правила визначення країни походження у співдружності Незалежних Держав" та роз'яснення Міністерства доходів та зборів України викладене листом від 28 квітня 2014 року. 10 січня 2018 року справа №804/10884/14 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/3065/18 передані до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 31687564, перебуває на обліку податкового органу, є платником податку на додану вартість. Податковим органом проведено невиїзну документальну перевірку Товариства при митному оформленні товару за митними деклараціями від 04 січня 2013 року №110030000/2013/000008 та від 24 січня 2014 року №110030000/2014/000096, за результатами якої складено акт перевірки від 02 липня 2014 року № Н14/14/31687564 (далі - акт перевірки). 17 липня 2014 року керівником податкового органу на підставі акту перевірки, згідно з підпунктом 6 пункту 54.3 статті 54 глави 4 розділу 2 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 123.1 статті 123 цього кодексу прийняті податкові повідомлення - рішення, які є предметом судового розгляду у цій справі. Податковим повідомленням-рішенням №0000292210 Товариству за порушення частини першої статті 281, частини першої статті 295 Митного кодексу України збільшено суми грошового зобов'язання за платежем ввізне мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності, на суму 14839,95 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 3709,99 грн. Податковим повідомленням-рішенням №0000302210 Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів на суму 2967,99 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 742,00 грн. Склад податкового правопорушення полягає за висновком податкового органу у порушені Товариством митного законодавства в частині застосування пільги із сплати ввізного мита, передбаченої умовами Міжнародної Угоди, що спричинило невірне визначення податкового зобов'язання підприємства, як суб'єкта податкової відповідальності (власника товару, що ввозиться на Україну) у розумінні Податкового кодексу України, при митному оформленні товару "круги шліфувальні" за митними деклараціями. Судами попередніх інстанцій установлено, що 03 січня 2014 року між Товариством та Товариством з обмеженою відповідальністю "Деловой центр "Абразивы" (Росія) укладено договір поставки, додаткова угода до якого укладена 04 березня 2014 року, на виконання якого Товариству поставлений товар, що підтверджується митною декларацією від 24 січня 2014 року №110030000/2014/000096, рахунком-фактурою №20 від 17 січня 2014 року, сертифікатом походження товару СТ-1 RUUA 4115000051 №2989655 від 20 січня 2014 року та авіаційною вантажною накладною (Air Waybill) №235-1910 1423.01 серпня 2012 року між Товариством та Товариством з обмеженою відповідальністю "Деловой центр "Абразивы" (Росія) укладено договір поставки та 27 грудня 2012 року укладена додаткова Угода №1 до даного договору, на виконання якого поставлений товар, що підтверджується митною декларацією №110030000/2013/000008 від 04 січня 2013 року, рахунком-фактурою №1796 від 27 грудня 2012 року, сертифікатом походження товару СТ-1 RUUA 2115000307 №2781766 від 27 грудня 2012 року та авіаційною вантажною накладною (Air Waybill) №235-1858 9756. Судами попередніх інстанцій встановлена наявність та належність всіх наданих позивачем оригіналів документів на момент митного оформлення товару та встановлений факт того, що при митному оформлені вказаного товару Товариство використало преференцію (пільгу) зі сплати ввізного мита як для товарів, що ввозяться згідно з міжурядовою угодою про вільну торгівлю. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до авіаційних вантажних накладних вказаний товар під час доставки авіаційним транспортом з Росії до України переміщувався територією третьої країни - Республіки Туреччина, де відправник/експортер (вантажовідправник) : Товариство з обмеженою відповідальністю "Деловой центр "Абразивы" (Росія), Одержувач вантажотримувач) : Товариство з обмеженою відповідальністю "ATEM ПЛЮС" (Україна). Оцінюючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції висновувався на застосуванні до спірних правовідносини, що виникли між сторонами у справі, норм пунктів 1 та 7 статті 36, статті 259, частини першої статті 256, статті 355 Митного кодексу України (далі по тексту - МК України) та положень Правил визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав, затверджених Рішенням Ради Глав Урядів Співдружності Незалежних Держав від 20 листопада 2009 року, ратифікованих Законом України від 06 липня 2011 року N 3592-VI (далі - Правила). Порядок та умови застосування преференційного режиму в рамках міжнародних угод про вільну торгівлю визначено положеннями Правил визначення країни походження товарів, затверджених Угодою про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності незалежних Держав від 20 листопада 2009 року, за якими "Країною походження товарів" є країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній обробці/переробці. Аналізуючи положення частини першої та третьої статті 43 Митного кодексу України та пункти 6.1, 6.3 Правил, суд апеляційної інстанції зазначив, що для підтвердження країни походження товару в конкретній державі - учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідним та достатнім є надання митним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1 - сертифікат про походження товару який видається органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національного законодавства. Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про доведення позивачем права на застосування пільги із сплати ввізного мита, відсутності підстав для його нарахування податковим органом та, як наслідок, відсутності підстав для донарахування податку на додану вартість на суму ввізного мита та застосування штрафних (фінансових) санкцій. Суд вважає, що транзитний спосіб доставки товару в межах укладеної Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення, не змінює країни походження товару та не впливає на спірні правовідносини, аналогічної позиції дотримується Міністерство доходів та зборів України від 28 квітня 2014 року №843/7/99-99-24-02-08-17. Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що авіаційна вантажна накладна (Air Waybill) - документ, що свідчить про укладення договору про повітряне перевезення товарів та, інших предметів, умови перевезення" а також прийняття товарів та інших предметів до перевезення та ні в якому разі не може бути доказом країни походження товару, що перевозиться. Доводи про те, що оскільки товар перемістили через територію Туреччини, яка не є державою - учасницею Угоди, тому, на нього не поширювався режим вільної торгівлі, тому в такому випадку у позивача виник обов'язок сплатити умовно нараховане вивізне мито, є неприйнятними. Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі №804/10884/14 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 жовтня 2018 року Київ справа №816/3629/15 адміністративне провадження №К/9901/12327/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л. розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №816/3629/15 за позовом приватного підприємства "Люг" до Полтавської обласної державної адміністрації, треті особи - Управління інфраструктури та туризму Полтавської обласної державної адміністрації, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, фізична особа-підприємець ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Полтава-транс", про скасування рішення, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою приватного підприємства "Люг" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Зеленського В. В., суддів: П'янової Я. В., Чалого І. С. ) ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У серпні 2015 року приватне підприємство "Люг" звернулося до суду з позовом, в подальшому уточненим, в якому просило визнати нечинним та скасувати рішення конкурсного комітету при Полтавській обласній державній адміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, від 04 серпня 2015 року в частині пункту 1.28 порядку денного засідання конкурсного комітету щодо визначення пасажирських перевізників на автобусному маршруті загального користування №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці (об'єкт конкурсу №34), оформленого протоколом засідання конкурсного комітету при облдержадміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, №98 від 04 серпня 2015 року, щодо: - ненарахування балів за сертифікат надання послуг за наявності бази, яка розташована на відстані більше ста кілометрів від місця формування маршруту; - затвердження кількості балів ПП "Люг" у сумі 10 балів, а ФОП ОСОБА_4 в сумі 11 балів; - визнання ФОП ОСОБА_4 переможцем конкурсу на автобусному маршруті загального користування №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці (об'єкт конкурсу №34) та укладання з ним договору терміном на 5 років; - визнання ПП "Люг" таким, що посіло друге місце у конкурсі на автобусному маршруті №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці (об'єкт конкурсу №34). Визнати нечинним та скасувати рішення конкурсного комітету при Полтавській обласній державній адміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, від 04 серпня 2015 року в частині пункту 1.33 порядку денного засідання конкурсного комітету щодо визначення пасажирських перевізників на сукупності автобусних маршрутів загального користування Яреськи - Полтава АС -1 ч/з Сагайдак, рейси №232/233, 234/235, 236/237 та №119-25, Шишаки АС - Михайлики (об'єкт конкурсу №57), оформленого протоколом засідання конкурсного комітету при облдержадміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, №98 від 04 серпня 2015 року, щодо: - недопуску ПП "Люг" до участі у конкурсі на сукупності автобусних маршрутів загального користування Яреськи - Полтава АС-1 ч/з Сагайдак, рейси №232/233, 234/235, 236/237 та №119-25, Шишаки АС - Михайлики (об'єкт конкурсу №57). Визнати нечинним та скасувати розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 25 серпня 2015 року №437 "Про укладання договорів про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом" у частині пункту 1.25 розпорядження щодо укладання договору про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом терміном на п'ять років з автомобільним перевізником - ФОП ОСОБА_4, переможцем конкурсу на автобусному маршруті загального користування №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці. 2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04 серпня 2015 року проведено конкурс з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, за наслідками якого позивача не допущено до участі в конкурсі на об'єкті конкурсу №57; ПП "Люг" за результатами голосування зайняло друге місце на об'єкті конкурсу №34. Позивач вважає, що конкурсним комітетом допущені суттєві порушення правил проведення конкурсу по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі області, що призвели до невірних результатів конкурсу. Короткий зміст рішення суду І інстанції 3.24 грудня 2015 року Полтавський окружний адміністративний СУД ВИРІШИВ: Адміністративний позов задовольнити. Визнати нечинним та скасувати рішення конкурсного комітету при Полтавській обласній державній адміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, від 04 серпня 2015 року в частині пункту 1.28 порядку денного засідання конкурсного комітету щодо визначення пасажирських перевізників на автобусному маршруті загального користування №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці (об'єкт конкурсу №34), оформленого протоколом засідання конкурсного комітету при облдержадміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, №98 від 04 серпня 2015 року, щодо: - ненарахування балів за сертифікат надання послуг за наявності бази, яка розташована на відстані більше ста кілометрів від місця формування маршруту; - затвердження кількості балів ПП "Люг" у сумі 10 балів, а ФОП ОСОБА_4 в сумі 11 балів; - визнання ФОП ОСОБА_4 переможцем конкурсу на автобусному маршруті загального користування №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці (об'єкт конкурсу №34) та укладання з ним договору терміном на 5 років; - визнання ПП "Люг" таким, що посіло друге місце у конкурсі на автобусному маршруті №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці (об'єкт конкурсу №34). Визнати нечинним та скасувати рішення конкурсного комітету при Полтавській обласній державній адміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, від 04 серпня 2015 року в частині пункту 1.33 порядку денного засідання конкурсного комітету щодо визначення пасажирських перевізників на сукупності автобусних маршрутів загального користування Яреськи - Полтава АС -1 ч/з Сагайдак, рейси №232/233, 234/235, 236/237 та №119-25 Шишаки АС - Михайлики (об'єкт конкурсу №57), оформленого протоколом засідання конкурсного комітету при облдержадміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, №98 від 04 серпня 2015 року, щодо: - недопуску ПП "Люг" до участі у конкурсі на сукупності автобусних маршрутів загального користування Яреськи - Полтава АС-1 ч/з Сагайдак, рейси №232/233, 234/235, 236/237 та №119-25 Шишаки АС - Михайлики (об'єкт конкурсу №57). Визнати нечинним та скасувати розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 25 серпня 2015 року №437 "Про укладання договорів про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом" у частині пункту 1.25 розпорядження щодо укладання договору про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом терміном на п'ять років з автомобільним перевізником - ФОП ОСОБА_4 на автобусному маршруті №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці. 4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності своїх рішень, що є підставою для задоволення адміністративного позову. Так, суддійшов висновку, що конкурсним комітетом безпідставно не зараховано позивачу +4 бали за наявність сертифіката відповідності послуг, оскільки у пункті 8 переліку показників нарахування балів за системою оцінки пропозицій перевізників-претендентів (додаток №4 до Порядку №1081) не встановлено жодних умов, за яких можливе нарахування балів за наявність сертифіката відповідності послуг. Так, матеріали справи містять лист Міністерства інфраструктури України №14180/5/10-15 від 21 грудня 2015 року, яким роз'яснено, що нарахування перевізнику-претенденту балів за наявність сертифіката відповідності послуг не залежить від розміщення матеріально-технічної бази. Отже, суддійшов висновку, що конкурсний комітет безпідставно та помилково не нарахував ПП "Люг" бали за наявність сертифіката відповідності послуг, що в свою чергу стало наслідком визнання ПП "Люг" таким, що посіло друге місце у конкурсі на автобусному маршруті загального користування №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці (об'єкт конкурсу №34). Щодо не допуску позивача до конкурсу як претендента на об'єкт конкурсу №57 на стадії прийняття рішення та виключення перевізника з числа претендентів під час проведення конкурсу, суд першої інстанції зазначив, що такі дії є порушенням пункту 27 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування. За умови фактично допуску конкурсним комітетом позивача до участі у конкурсі, при відсутності зауважень до поданих перевізником документів (про що зазначено в протоколі №98 від 04 серпня 2015 року), конкурсний комітет повинен був оцінити його пропозиції за бальною системою, урахувавши та оцінивши всі пропозиції та інформацію, отриману в ході проведення конкурсу. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5.25 лютого 2016 року Харківський апеляційний адміністративний СУД ВИРІШИВ: Апеляційну скаргу Управління інфраструктури та туризму Полтавської обласної державної адміністрації задовольнити. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову приватного підприємства "Люг" відмовити у повному обсязі. 6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що під час прийняття конкурсним комітетом рішення щодо не нарахування ПП "ЛЮГ" сумарних 9 балів (відповідно до пункту 3 Додатку 4 Порядку 2) під час визначення переможця на автобусному маршруті загального користування №204-15 Рибальське-Миргород АС через Гаркушенці (об'єкт конкурсу №34) правомірно було взято до уваги те, що відповідно до затвердженого у встановленому чинним законодавством порядку паспорту міжміського маршруту Полтава-Миргород його довжина становить 101,0 км (від автовокзалу Полтава АС-1 (м. Полтава, вул. Великотирнівська, 7) до автостанції Миргород АС (м. Миргород, вул. Воскресінська, 9). Крім того, неправильними є висновки суду першої інстанції стосовно неправомірності рішення конкурсного комітету щодо недопущення ПП "ЛЮГ" до участі у конкурсі з перевезення пасажирів на внутрішньообласних маршрутах на сукупність автобусних маршрутів загального користування міжміського Яреськи -Полтава АС-1 через Сагайдак, рейси №232/233, 234/235, 236/237 та приміського №119-25 Шишаки АС - Михайлики за невиконання умов конкурсу по об'єкту конкурсу №57. Так, позивачем було порушено вимоги чинного законодавства України відповідно до положень якого до участі у конкурсі з визначення перевізника на автобусному маршруті загального користування не допускаються суб'єкти господарювання, які не мають достатньої кількості автобусів, які відповідають умовам конкурсу. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7.23 березня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга приватного підприємства "Люг". У касаційній скарзі касатор просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року. 8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою приватного підприємства "Люг" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року. 9. Управління інфраструктури та туризму Полтавської обласної державної адміністрації надало до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. 10. Верховний Суд ухвалою від 07 травня 2018 року прийняв до провадження вказану касаційну скаргу. II. АРГУМЕНТИ СТОРІН 11. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі) : Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Приватне підприємство "Люг" посилається на те, що конкурсний комітет протиправно не допустив позивача до участі у конкурсі на об'єкт конкурсу №57, оскільки Закон України "Про автомобільний транспорт" та Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування не містить відповідного положення при якому б перевізник-претендент не був би допущений до участі у конкурсі, якщо у заяві про участь у конкурсі були б подані відомості про транспортні засоби, що вже задіяні на будь-яких інших автобусних маршрутах загального користування. Суд апеляційної інстанції не врахував, що виключення приватного підприємства "Люг" з числа претендентів під час проведення конкурсу є порушенням пункту 27 вказаного Порядку. Суд першої інстанції правильно вирішив справу по суті, оскільки конкурсний комітет навмисно недонарахував приватному підприємству "Люг" чотири бали за наявність сертифіката відповідності послуг. Ці чотири бали мали істотне значення, оскільки переможець конкурсу зайняв перше місце з 11-ма балами, в той час як при наявних у позивача 10-ти балів та при врахуванні ще 4-х балів за сертифікат відповідності послуг приватне підприємство "Люг" повинно було набрати 14 балів, що б визначило його перемогу. Крім того, зміст пункту 8 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування не передбачає умови за якою 4 бали нараховуються лише коли має місце розміщення матеріально-технічної бази на відстані не більш як 100 кілометрів від місця формування оборотного рейсу, а лише наявність сертифіката відповідності послуг. Прийняте рішення конкурсного комітету також не відповідає і фактичним обставинам справи, бо відстань від бази приватного підприємства "Люг" у місті Полтава до місця формування рейсів у м. Миргород не перевищує сто кілометрів, а складає 95 кілометрів. Також, представник позивача у суді апеляційної інстанції заявляв клопотання про призначення судової експертизи для визначення реальної відстані від бази приватного підприємства "Люг" до місця формування оборотного рейсу. Однак, апеляційний суд відхилив таке клопотання, пославшись на те, що воно не було заявлено у суді першої інстанції. 12. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (третьої особи у справі) : Управління інфраструктури та туризму Полтавської обласної державної адміністрації посилається на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим. Зазначає, що відповідно до залученого до матеріалів справи паспорту №0278/10 автобусного маршруту регулярних перевезень Полтава-Миргород, відстань від Миргород АС до Полтава АС-1 становить 101 кілометр. Відповідно до акта вимірювання відстані, складеного відповідною комісією, від автовокзалу Полтава АС-1 до КПП приватного підприємства "Люг" становить 102 кілометри. Посилання позивача на невірне визначення вказаної відстані та надання доказів іншого вимірювання за допомогою автомобіля ДЕУ Ланос д. н. з. НОМЕР_2 та за участі провідного інженера відділу експлуатації Служба автомобільних доріг у Полтавській області ОСОБА_5 є безпідставним, оскільки Служба автомобільних доріг у Полтавській області не отримувала будь-яких звернень щодо участі її працівників у комісійному обстеженні автобусного маршруту Полтава-Миргород. Також автомобіль ДЕУ Ланос д. н. з. НОМЕР_2 на балансі у Служби автомобільних доріг у Полтавській області не перебуває, а до провідного інженера відділу експлуатації ОСОБА_5 вжиті заходи адміністративного впливу, який без відповідних повноважень та у неробочий час взяв участь в обстеженні автобусного маршруту. Суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що питання про недопущення перевізника-претендента до участі в конкурсі має розглядатися саме на засіданні конкурсного комітету. IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 13. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Полтавська обласна державна адміністрація (організатор) оголосила конкурс з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у газеті "Село полтавське" №25 від 02 липня 2015 року. 14.04 серпня 2015 року проведено засідання конкурсного комітету при Полтавській обласній державній адміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, результати якого оформлені протоколом засідання конкурсного комітету при облдержадміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, №98 від 04 серпня 2015 року. Робочим органом у конкурсі виступало ТОВ "Полтаватранс". 15. До порядку денного були включені питання розгляду заяв претендентів та визначення переможців конкурсу, серед яких: - під номером 1.28 порядку денного розглядалося питання визначення пасажирських перевізників на автобусному маршруті загального користування №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці (об'єкт конкурсу №34); - під номером 1.33 порядку денного розглядалося питання визначення пасажирського перевізника на сукупності автобусних маршрутів загального користування Яреськи - Полтава АС -1 ч/з Сагайдак, рейси №232/233, 234/235, 236/237 та №119-25, Шишаки АС - Михайлики (об'єкт конкурсу №57). 16. За результатом розгляду питання 1.28 порядку денного конкурсний комітет вирішив: не нараховувати ПП "Люг" бали за сертифікат надання послуг за наявність бази, яка розташована на відстані більше ста кілометрів від місця формування рейсів; затвердити кількість балів за ПП "Люг" у сумі 10 балів, а за ФОП ОСОБА_4 у сумі 11 балів; визнати ФОП ОСОБА_4 переможцем конкурсу на автобусному маршруті загального користування №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці (об'єкт конкурсу №34). 17. По питанню 1.33 порядку денного ПП "Люг" не допущено до участі в конкурсі на сукупності автобусних маршрутів загального користування Яреськи - Полтава АС -1 ч/з Сагайдак, рейси №232/233, 234/235, 236/237 та №119-25, Шишаки АС - Михайлики (об'єкт конкурсу №57); перенесено на наступне засідання конкурсного комітету. 18. Голова Полтавської обласної державної адміністрації видав розпорядження від 25 серпня 2015 року №437 "Про укладання договорів про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом", яким доручив першому заступнику голови Полтавської обласної державної адміністрації Пісоцькому А. А. укласти договори про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом терміном на п'ять років з автомобільними перевізниками, зокрема з ФОП ОСОБА_4 на автобусний маршрут №204-15 Рибальське - Миргород АС ч/з Гаркушенці (звичайний режим, дні виконання: щоденно, крім суботи та неділі). IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 19. Конституція України. 19.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 20. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) 20.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 20.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 21. Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 21.1. Частини 1-3 статті 43. Визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах. Об'єктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів). На конкурс виносяться маршрути із затвердженими паспортами. 21.2. Частини перша статті 44. Організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. 21.3. Частина дев'ята статті 44. Для підготовки та проведення конкурсу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування утворюють конкурсний комітет, до складу якого входять представники відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, відповідальних за безпеку дорожнього руху, а також громадських організацій у сфері автомобільного транспорту. 21.4. Частина дванадцята статті 44. Порядок проведення конкурсів визначає Кабінет Міністрів України. 22. Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року №1081 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 22.1. Пункт 10. Організатор затверджує умови конкурсу, в тому числі обов'язкові, відповідно до статті 44 Закону України "Про автомобільний транспорт". Крім обов'язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо). Організатор встановлює вимогу щодо забезпечення роботи на об'єкті конкурсу, який включає міські та приміські автобусні маршрути загального користування, не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями. 22.2. Підпункти 4 та 6 пункту 12. Конкурсний комітет приймає рішення про недопущення до участі в конкурсі автомобільного перевізника, який: не має достатньої кількості транспортних засобів для виконання перевезень, затвердженої обов'язковими умовами конкурсу, та перевезень, які повинні виконуватися відповідно до чинних договорів (дозволів). Достатня кількість транспортних засобів визначається як кількість автобусів, необхідних для виконання перевезень, та кількість резервних транспортних засобів, яка становить 10 відсотків для міського, приміського сполучення та 20 відсотків для міжміського сполучення; подав конкурсну пропозицію, що не відповідає обов'язковим та додатковим умовам конкурсу, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 44 Закону України "Про автомобільний транспорт". 22.3. Пункт 28. Організатор або робочий орган публікує в друкованих засобах масової інформації не пізніше ніж за 30 календарних днів до початку конкурсу оголошення про конкурс (крім друкованих оголошення може бути розміщено також в інших засобах масової інформації), яке повинне містити таку інформацію: 1) найменування організатора та робочого органу; 2) порядковий номер та основні характеристики кожного об'єкта конкурсу: на міжміському маршруті - номер рейсу, початковий та кінцевий пункти маршруту, протяжність, час відправлення з кінцевих пунктів та прибуття до них, особливості періодичності виконання перевезень, рекомендовану кількість зірочок за параметрами комфортності; на міському та приміському маршруті - номер маршруту, найменування кінцевих зупинок, кількість оборотних рейсів або кількість автобусів для забезпечення перевезень, режим руху та інтервал, особливості періодичності виконання перевезень (сезонний, у певні дні тижня тощо) ; 3) умови конкурсу; 4) порядок одержання необхідної інформації про об'єкт конкурсу; 5) кінцевий строк прийняття документів для участі в конкурсі; 6) найменування організації, режим її роботи та адреса, за якою подаються документи для участі в конкурсі; 7) місце та дата одержання бланків документів для участі в конкурсі; 8) місце, дата та час початку проведення засідання конкурсного комітету; 9) розмір плати за участь у конкурсі; 10) телефон для довідок (електронна адреса або адреса веб-сайту) з питань проведення конкурсу. 22.4. Пункт 29. Для участі у конкурсі автомобільний перевізник подає на кожний об'єкт конкурсу окремо заяву за формою, визначеною згідно з додатками 1 або 2.22.5. Пункт 32. До заяви автомобільного перевізника додається анкета за формою згідно з додатком 5, в якій передбачаються питання, що будуть враховані під час перевірки достовірності відомостей, що містяться у документах для участі у конкурсі, та під час підрахунків за бальною системою оцінки пропозицій перевізників-претендентів. 22.6. Пункт 37. Достовірність інформації, викладеної у заяві та документах, визначених пунктом 29 цього Порядку, перевіряється організатором та/або робочим органом не пізніше ніж за два дні до дати проведення конкурсу. 22.7. Пункт 42. У разі участі в конкурсі двох або більше перевізників-претендентів конкурсний комітет визначає кращого з використанням бальної системи оцінки пропозицій перевізників-претендентів відповідно до цього Порядку та Закону України "Про автомобільний транспорт". Сумарна кількість балів, одержаних кожним перевізником-претендентом згідно з додатком 4, є підставою для визначення переможця конкурсу. 22.8. Пункт 49. Рішення конкурсного комітету про визначення переможця конкурсу, а також перевізника-претендента, який за результатами розгляду посів друге місце, оголошується перевізникам-претендентам під час конкурсу, у 10-денний строк оформляється протоколом, який підписується присутнім головою або заступником голови та секретарем конкурсного комітету, і подається організатору. 22.9. Пункт 50. Протокол засідання конкурсного комітету повинен містити інформацію про: дату, час та місце проведення засідання конкурсного комітету; прізвища, імена та по батькові членів конкурсного комітету, які присутні на засіданні; номери та назви об'єктів конкурсу; найменування перевізників-претендентів; результати голосування членів конкурсного комітету або результати, отримані за бальною системою оцінки пропозицій перевізників-претендентів; рішення конкурсного комітету про визначення переможця конкурсу та перевізника-претендента, який за результатами розгляду посів друге місце; рішення про недопущення перевізника-претендента до участі в конкурсі, якщо воно мало місце. 22.10. Пункт третій додатку 4 до Порядку. Наявність не менш як трьох працівників, які здійснюють щоденний контроль за технічним станом транспортних засобів (+5); не менш як двох працівників, які проводять щоденний огляд стану здоров'я водіїв (+4). Бали нараховуються у разі розміщення матеріально-технічної бази на відстані не більш як 100 кілометрів від місця формування оборотного рейсу). V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. 24. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог. 25. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що конкурсний комітет обґрунтовано не нарахував позивачу бали під час визначення переможця на автобусному маршруті загального користування №204-15 Рибальське-Миргород АС через Гаркушенці (об'єкт конкурсу №34), з огляду на наступне. 26. В силу пункту третього додатку 4 до Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року №1081, підставою для нарахування балів перевізникам-претендентам, за наявність не менш як трьох працівників, які здійснюють щоденний контроль за технічним станом транспортних засобів та не менш як двох працівників, які проводять щоденний огляд стану здоров'я водіїв, є розміщення матеріально-технічної бази на відстані не більш як 100 кілометрів від місця формування оборотного рейсу. 27. Відповідно до затвердженого у встановленому чинним законодавством порядку паспорту міжміського маршруту Полтава-Миргород його довжина становить 101,0 км (від автовокзалу Полтава АС-1 (м. Полтава, вул. Великотирнівська, 7) до автостанції Миргород АС (м. Миргород, вул. Воскресінська, 9). 28. Посилання касатора на невірність визначення відстані є необґрунтованими, оскільки не підтверджуються відповідними доказами. 29. Натомість відповідно до акту вимірювання відстані від автовокзалу Полтава АС-1 до КПП ПП "ЛЮГ" відповідною комісією, створеною за наказом начальника управління інфраструктури та туризму облдержадміністрації від 10 листопада 2015 року №36, відстань між автовокзалом Полтава АС-1 до вул. Київське шосе дорівнює 0,7 км. Відстань від перехрестя вулиць Великотирнівська та Київське шосе до КПИ ПП "ЛЮГ" дорівнює 2,6 км. Таким чином відстань між автостанцією Миргород АС (м. Миргород, вул. Воскресінська, 9) та КПП ПП "ЛЮГ" становить 102, 9 км (101км - 0,7 км + 2, 6 км = 102, 9 км). 30. Крім того, відповідно до діючого договору про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом від 27 вересня 2013 року №535/13, який долучений до матеріалів справи, укладеного з позивачем та Полтавською обласною державною адміністрацією, здійснює перевезення пасажирів на міжміському маршруті Полтава АС-1 - Кременчук АС через Миргород, рейс №361 та Кременчук АС-Полтава АС-1, рейс №362. Відповідно до затвердженого розкладу руху на цьому маршруті, у тому числі передбачені зупинки: Полтава АС-1, Лобачі, Поділ, Велика Багачка АС, Миргород АС. Відстань від зупинок Полтава АС-1 до Миргород АС становить 101,0 км. Вказаний договір підписаний автомобільним перевізником ПП "ЛЮГ" без доповнень та зауважень. 31. Оскільки розміщення матеріально-технічної бази позивача знаходиться більш ніж за 100 кілометрів від місця формування оборотного рейсу, у конкурсного комітету були відсутні підстави для нарахування відповідних балів приватному підприємству "ЛЮГ". 32. Колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про правомірність прийняття оскаржуваного рішення в частині недопущення приватного підприємства "ЛЮГ" до участі у конкурсі з перевезення пасажирів на внутрішньообласних маршрутах на сукупність автобусних маршрутів загального користування міжміського Яреськи -Полтава АС-1 через Сагайдак, рейси №232/233, 234/235, 236/237 та приміського №119-25 Шишаки АС - Михайлики за невиконання умов конкурсу по об'єкту конкурсу №57, враховуючи таке. 33. Із оголошення про конкурс з перевезення пасажирів, надрукованому у газеті "Село Полтавське" від 02 липня 2015 року №25 вбачається, що не допускаються до конкурсу перевізники-претенденти, які подали у заяві про участь у конкурсі відомості про транспортні засоби, що вже задіяні на будь-яких інших автобусних маршрутах загального користування. Наведена вимога узгоджується з положеннями Закону України "Про автомобільний транспорт" та Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року №1081.34. Однак, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції позивачем у переліку транспортних засобів, які пропонуються для використання на маршруті (об'єкт конкурсу №57) було зазначено автобус марки Рута 19 державний номерний знак НОМЕР_1, який вже було задіяно на іншому маршруті №61 с. Вакуленці-вул. Героїв Сталінграда, за договором укладеним з Полтавським міськвиконкомом терміном дії до 19 квітня 2018 року на міському маршруті, тривалість роботи на маршруті становить від 06 год. 00 хв. до 23 год. 00 хв. щоденно. 35. У зв'язку з цим, конкурсний комітет під час засідання 04 серпня 2015 року обґрунтовано прийняв рішення про недопущення перевізника-претендента до участі в конкурсі. 36. При цьому, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що чинним законодавством України не передбачено правової норми, яка визначала у який саме момент засідання конкурсного комітету повинно прийматись рішення про недопущення перевізника-претендента до участі у конкурсі з перевезення пасажирів. 37. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 38. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Люг" - залишити без задоволення. 2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року у справі №816/3629/15 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Г. Стрелець судді О. В. Білоус І. Л. Желтобрюх

ПОСТАНОВА: (вступна та резолютивна частини) ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 січня 2019 року Київ справа №806/2278/17 адміністративне провадження №К/9901/49111/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М., секретар - Шевчук К. В., за участю представника відповідача - Слободян Ю. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року (головуючий суддя - Шидловський В. Б., судді - Мацький Є. М., Шевчук С. М. ) у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області про визнання протиправним та скасування розрахунку, - Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області - задовольнити частково. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя-доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 січня 2021 року м. Київ справа №824/549/19-а адміністративне провадження № К/9901/18736/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Білак М. В., суддів: Кашпур О. В., Радишевської О. Р., розглянувши в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду міст Києва від 05 серпня 2019 року (головуючий суддя - Кушнір В. О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року (головуючий суддя - Полотнянко Ю. П., судді: Драчук Т. О., Гонтарук В. М. ) у справі №824/549/19-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Чернівецька міська рада, про встановлення відсутності компетенції, визнання неправомірним та скасування розпорядження. I. РУХ СПРАВИ 1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив встановити відсутність у ОСОБА_2 компетенції (повноважень) Чернівецького міського голови станом на 03 травня 2019 року, визнати неправомірним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови ОСОБА_2 від 03 травня 2019 року за №155-р "Про скасування довіреності". 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням 59 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 26 липня 2018 року №1333 достроково припинено повноваження Чернівецького міського голови ОСОБА_2.3. У подальшому, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року зазначене рішення Чернівецької міської ради визнано протиправним та скасовано. ОСОБА_2 поновлено на посаді Чернівецького міського голови з 26 липня 2018 року. Стягнуто з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_2 заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді Чернівецького міського голови та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання (справа №824/766/18-а). 4. На думку позивача, у зв'язку з апеляційним оскарженням, указане рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення Чернівецької міської ради від 26 липня 2018 року №1333 про дострокове припинення повноважень Чернівецького міського голови ОСОБА_2 законної сили не набрало, отже, рішення органу місцевого самоврядування про дострокове припинення повноважень Чернівецького міського голови ОСОБА_2 в судовому порядку не скасовано та є чинним, відтак, його повноваження як головної посадової особи органу місцевого самоврядування не відновлено. 5. Проте ОСОБА_2, за відсутності повноважень, 03 травня 2019 року прийняв розпорядження за №155-р, яким скасував довіреність Чернівецької міської ради від 03 вересня 2018 року, якою його, ОСОБА_1, уповноважено здійснювати захист інтересів Чернівецької міської ради, у тому числі в судах України. 6. Позивач вважає, що у цьому випадку наявність у ОСОБА_2 повноважень Чернівецького міського голови пов'язана не з рішенням суду в частині поновлення його на посаді, яке допущено до негайного виконання, а з чинністю рішення Чернівецького міської ради від 26 липня 2018 року №1333, яким його повноваження були достроково припинені. 7. Посилаючись на те, що спірне розпорядження прийнято відповідачем за відсутності повноважень на його прийняття, позивач просив позов задовольнити. 8. Також на обґрунтування незаконності оскаржуваного розпорядження позивач послався на те, що відповідач створює йому як адвокату, який надає правову допомогу Чернівецькій міській раді у справі №824/766/18-а, перешкоди у можливості виконання обов'язків представника. У зв'язку з цим позивач вважав, що належним способом судового захисту у цій справі є саме встановлення відсутності у ОСОБА_2 компетенції (повноважень) Чернівецького міського голови станом на 03 травня 2019 року та визнання неправомірним і скасування прийнятого ним розпорядження №155-р від 03 травня 2019 року. 9. Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що судовим рішенням ОСОБА_3 поновлено на службі в органах місцевого самоврядування на посаді міського голови, що передбачає наявність у нього відповідних повноважень щодо здійснення організаційно-розпорядчих функцій, передбачених статтею 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Крім того, судові рішення щодо поновлення на роботі у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню до набрання ними законної сили, а тому з дня прийняття судом рішення про поновлення ОСОБА_3 на посаді міського голови, останній здійснює такі повноваження на законних підставах. 10. Що ж стосується довіреності позивача на представництво Чернівецької міської ради в судах, то вона була видана секретарем Чернівецької міської ради ОСОБА_4 відповідно до положень частини другої статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у зв'язку з достроковим припиненням повноважень ОСОБА_3. Оскільки рішенням суду останнього було поновлено на посаді міського голови, він мав всі правові підстави для її скасування. 11. Отже, на думку відповідача, видаючи спірне розпорядження, він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. 12.28 травня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за правилами загального позовного провадження або, у разі відхилення зазначеного клопотання, про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. 13. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 відмовлено. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними у справі матеріалами справи без повідомлення (виклику) сторін. 14. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено. 15. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів прийняття судового рішення, в іншій частині залишено без змін. 16. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті судами рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 17. Рішенням 59 сесії VII скликання Чернівецької міської ради від 26 липня 2018 року №1333 достроково припинено повноваження Чернівецького міського голови ОСОБА_2.18. У зв'язку з цим, відповідно до приписів частини другої статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження міського голови здійснював секретар Чернівецької міської ради ОСОБА_4.19. Довіреністю Чернівецької міської ради від 03 вересня 2018 року №01/02-18/2203 за підписом секретаря Чернівецької міської ради ОСОБА_4 представляти інтереси Чернівецької міської ради в тому числі в судах України уповноважено адвоката ОСОБА_1 20. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_2. Визнано протиправним та скасовано рішення 59 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 26 липня 2018 року №1333 про дострокове припинення повноважень Чернівецького міського голови ОСОБА_2. Поновлено ОСОБА_2 на посаді Чернівецького міського голови з 26 липня 2018 року. Стягнуто з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 296 555,82 грн. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді Чернівецького міського голови та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання (справа №824/766/18-а). 21. Зазначене рішення суду оскаржено в апеляційному порядку третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_4.22. До завершення апеляційного розгляду справи розпорядженням Чернівецького міського голови ОСОБА_2 від 03 травня 2019 року №155-р скасовано довіреність №01/02-18/2203 від 03 вересня 2018 року, видану адвокату ОСОБА_1 для здійснення захисту інтересів Чернівецької міської ради. 23. ОСОБА_1, вважаючи, що у Чернівецького міського голови ОСОБА_2 відсутні повноваження на прийняття указаного розпорядження, звернувся до суду з цим адміністративним позовом, в якому просив встановити відсутність у ОСОБА_2 компетенції (повноважень) Чернівецького міського голови станом на 03 травня 2019 року, а також визнати неправомірним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови ОСОБА_2 від 03 травня 2019 року за №155-р "Про скасування довіреності". IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 24. Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог щодо встановлення відсутності у ОСОБА_2 компетенції (повноважень) Чернівецького міського голови станом на 03 травня 2019 року, суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень може бути пред'явлена лише суб'єктом владних повноважень з приводу реалізації його компетенції у сфері управління, яким позивач не є. 25. Суд першої інстанції також відмовив у задоволенні позову в частині скасування розпорядження Чернівецького міського голови №155-р від 03 травня 2019 року, посилаючись на те, що ця позовна вимога є похідною від вимоги щодо встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень, оскільки саме відсутністю повноважень на прийняття оскаржуваного рішення позивач обґрунтовував неправомірність вказаного розпорядження та підстави його скасування. 26. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що в цьому випадку позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, а тому позовна вимога щодо встановлення відсутності у відповідача компетенції (повноважень) Чернівецького міського голови станом на 03 травня 2019 року задоволенню не підлягає. 27. Водночас апеляційний суд зазначив, що позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування спірного розпорядження Чернівецького міського голови №155-р від 03 травня 2019 року є не похідною від вимоги щодо встановлення відсутності у відповідача компетенції (повноважень) Голови Чернівецької міської ради, а іншим способом захисту порушеного права позивача, і в силу положень статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, яка гарантує кожній особі, яка вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, право звернутися до адміністративного суду в порядку, встановленим цим Кодексом, підлягала розгляду в суді. 28. Дослідивши обставини справи, яким позивач обґрунтував зазначену позовну вимогу, та, надавши їм відповідну правову оцінку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її безпідставність, у зв'язку з чим змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позову. 29. Висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Чернівецького міського голови №155-р від 03 травня 2019 року обґрунтовано тим, що, оскільки рішенням суду у справі №824/766/18-а, яке допущено до негайного виконання, ОСОБА_2 поновлено на службі в органах місцевого самоврядування на відповідній посаді то відповідно до положення статті 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" він має відповідні повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих функцій, передбачених статтею 42 Закону України "Про місцеве самоврядування", у тому числі на скасування довіреності Чернівецької міської ради від 03 вересня 2018 року №01/02-18/2203, якою позивача уповноважено представляти інтереси Чернівецької міської ради в установах, організаціях та судах. Отже, приймаючи спірне розпорядження, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 30. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати й прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. 31. На обґрунтування касаційної скарги позивач указав, що правові підстави видання розпоряджень від імені Чернівецького міського голови визначено положеннями пункту 20 частини четвертої статті 42 та частиною восьмою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і, передусім, пов'язані з реалізацією повноважень міського голови. 32. ОСОБА_2 станом на 03 травня 2019 року не мав повноважень діяти як Чернівецькій міський голова, що вказує на незаконність видання за його підписом будь-яких розпоряджень та вчинення будь-яких інших дій як Чернівецьким міським головою. 33. Окрім цього, суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. 34. ОСОБА_2 та Чернівецька міська рада правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 35. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке. 36. Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення за касаційною скаргою). 37. Предметом спору є питання щодо наявності у відповідача ОСОБА_2 повноважень реалізовувати публічно-владні управлінські функції Чернівецького міського голови на прийняття 03 травня 2019 року розпорядження №155-р "Про скасування довіреності", за обставин, коли рішення суду у справі №824/766/18-а в частині скасування рішення Чернівецької міської ради про дострокове припинення повноважень ОСОБА_2 як Чернівецького міського голови ще не набрало законної сили, однак було виконано в частині негайного виконання - поновлення його на цій посаді. 38. Стаття 129-1 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює обов'язковість судових рішень. 39. Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі №1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. 40. Судові рішення є дуже важливими для виконання конституції та законодавства. Право на справедливе судочинство і саме правовладдя загалом втрачають будь-який зміст, якщо судові рішення не виконано (пункт 107 коментаря до документа Венеційської комісії "Мірило правовладдя" (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року). 41. Окрім цього, згідно з практикою Європейського суду з прав людини виконання судового рішення у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розцінюється як складова частина судового розгляду (рішення від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України", заява №60750/00). 42. Наведеним положенням кореспондує правова норма пункту 3 частини першої статті 371 КАС України, яка передбачає, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. 43. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави. 44. Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання. 45. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання про це відповідного розпорядчого документу суб'єктом владних повноважень, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. 46. Судами установлено, що рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі №824/766/18-а в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді Чернівецького міського голови було фактично виконано шляхом прийняття 23 квітня 2019 року розпорядження №467-к, згідно з яким ОСОБА_2 23 квітня 2019 року приступив до виконання повноважень Чернівецького міського голови. 47. Втім, Верховний Суд зазначає, що виконання рішення суду в частині негайного поновлення ОСОБА_2 на посаді міського голови, пов'язане з проходженням публічної служби, і тому не слід ототожнювати його виконання з набранням судового рішення законної сили, оскільки такого статусу судове рішення набуває лише після перегляду його в апеляційному порядку. 48. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" посадами в органах місцевого самоврядування є, у тому числі виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах. 49. Статтею 2 цього ж Закону визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. 50. Положеннями статті 12 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста (частина перша). Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі (частина друга). Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях (частина третя). 51. Згідно з пунктом 14 частини четвертої статті 42 цього ж Закону міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства. 52. Таким чином, міський голова є посадовою особою органу місцевого самоврядування, який обирається відповідною територіальною громадою в порядку, визначеному законом та представляє її, у зв'язку з чим наділений відповідними посадовими повноваженнями, які виконує на постійній основі, у зв'язку з чим отримує заробітну плату за рахунок коштів місцевого бюджету. 53. Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що здійснення відповідачем організаційно-розпорядчих функцій нерозривно пов'язано з посадовими повноваженнями посадової особи місцевого самоврядування. Отже, у зв'язку з поновленням відповідача на посаді в судовому порядку, його посадові повноваження відновлюються. 54. Доводи касаційної скарги щодо відсутності у відповідача повноважень діяти як Чернівецький міський голова до завершення апеляційного розгляду справи №824/766/18-а та, відповідно, набрання законної сили рішенням суду в частині визнання протиправним та скасування рішення 59 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 26 липня 2018 року №1333 про дострокове припинення повноважень Чернівецького міського голови ОСОБА_2 на увагу не заслуговують, оскільки приписи частини шостої статті 43 Конституції України гарантують громадянам захист від незаконного звільнення. 55. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 56. Повноваження міського голови визначено частиною четвертою статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", серед них: організація в межах, визначених цим Законом, роботи відповідної ради та її виконавчого комітету; здійснення керівництва апаратом ради та її виконавчого комітету; видання розпоряджень у межах своїх повноважень (пункти 2, 7, 20 частини четвертої статті 42). 57. Як зазначалося вище, довіреність на представництво інтересів Чернівецької міської ради була видана 03 вересня 2018 року позивачу, адвокату ОСОБА_1., за підписом секретаря Чернівецької міської ради ОСОБА_4, який здійснював повноваження міського голови відповідно до приписів частини другої статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". 58. Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поновлення в судовому порядку ОСОБА_2 на службі в органах місцевого самоврядування на відповідній посаді означає наявність у нього відповідних повноважень щодо здійснення організаційно-розпорядчих функцій, передбачених статтею 42 Закону України "Про місцеве самоврядування", зокрема, на прийняття спірного розпорядження. 59. Верховний Суд погоджується з указаним висновком з огляду на таке. 60. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 248 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю припиняється у разі скасування довіреності особою, яка її видала. 61. Оскільки відповідач 23 квітня 2019 року, в порядку негайного виконання судового рішення був поновлений на публічній службі і фактично приступив до виконання повноважень Чернігівського міського голови, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для виконання повноважень Чернігівського міського голови секретарем Чернівецької міської ради відпали, а тому згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 248 Цивільного кодексу України та частини четвертої статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідач був наділений повноваженнями на прийняття спірного розпорядження та мав правові підстави для скасування довіреності, виданої позивачу. 62. За таких обставин, суд апеляційної інстанцій дійшов цілком обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_5 і доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують. 63. Положеннями статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). 64. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. 65. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. 66. Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суддійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження 67. Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 68. При вирішенні питання щодо порядку розгляду справи, суд першої інстанції виходив з того, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути здійснено розгляд будь-якої справи адміністративної юрисдикції, за виключенням справ у спорах, визначених частиною четвертою статті 257 КАС України. 69. Оскільки наявний у справі спір не входить до переліку, передбаченого частиною четвертою статті 257 КАС України, та з метою якнайшвидшого вирішення справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про здійснення її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому судом було враховано характер спірних правовідносин, що виникли у справі, зокрема, що на вирішення суду поставлено питання правового характеру, а не встановлення відповідних фактів, предмет доказування та склад учасників справи. 70. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що в межах доводів касаційної скарги судами попередніх інстанції не допущено порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню. 71. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 72. З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду міст Києва від 05 серпня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року у справі №824/549/19-а - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. судді М. В. Білак О. В. Кашпур О. Р. Радишевська

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 грудня 2018 року Київ справа №815/4987/14 адміністративне провадження №К/9901/1528/18; №К/9901/1529/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : судді-доповідача - Бевзенка В. М., суддів: Данилевич Н. А., Шарапи В. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/4987/14 касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Березівської районної державної адміністрації Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року (головуючий суддя - Левчук О. А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року (головуючий суддя - Потапчук В. О., судді Жук С. І., Семенюк Г. В. ) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Березівської районної державної адміністрації Одеської області в особі Конкурсного комітету з визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування третя особа - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У вересні 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Березівської районної державної адміністрації Одеської області в особі Конкурсного комітету з визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування (далі - відповідач), третя особа - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_4, третя особа), в якому просив: - визнати дії відповідача з визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування про недопущення до участі в конкурсі ФОП ОСОБА_3 та визначення переможцем на маршруті №19 "Березівка АС - Лисенкове" ФОП ОСОБА_2 протиправними; - скасувати рішення конкурсного комітету від 30 липня 2014 року з визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування, оформлене протоколом №2, про недопущення до участі у конкурсі ФОП ОСОБА_3 та визначення переможцем на маршруті №19 "Березівка АС - Лисенкове" ФОП ОСОБА_2; - зобов'язати організатора конкурсу Березівську районну державну адміністрацію Одеської області провести новий конкурс з визначення перевізника на маршруті №19 "Березівка АС -Лисенкове". Короткий зміст рішення суду І інстанції 10 грудня 2014 року Одеський окружний адміністративний СУД ВИРІШИВ: - адміністративний позов задовольнити частково; - визнати протиправними дії відповідача з визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування з визначення переможцем на маршруті №19 "Березівка АС - Лисенкове" ФОП ОСОБА_2; - скасувати рішення від 30 липня 2014 року Конкурсного комітету з визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування, оформлене протоколом №2; - зобов'язати Березівську районну державну адміністрацію Одеської області провести новий конкурс з визначення перевізника на маршруті №19 "Березівка АС - Лисенкове"; - в задоволенні решти позовних вимог відмовити. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 21 квітня 2015 року Одеський апеляційний адміністративний СУД ВИРІШИВ: - апеляційні скарги ФОП ОСОБА_2 та Березівської районної державної адміністрації Одеської області - залишити без задоволення. - постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у цій справі - залишити без змін. Короткий зміст вимог касаційної скарги У травні 2015 року до Вищого адміністративного суду України надійшли касаційні скарги третьої особи та відповідача, які у січні 2018 року передані на розгляд до Верховного Суду. У касаційній скарзі третя особа просить: - скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року, а позов ФОП ОСОБА_3 залишити без розгляду. У касаційній скарзі відповідач просить: - скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року, а в справі прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог позову ФОП ОСОБА_3 II. АРГУМЕНТИ СТОРІН Аргументи сторін, які подали касаційні скарги: Скаржники у касаційних скаргах посилаються на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень допущено порушення норм матеріального та процесуального права, тому такі рішення є незаконними. Позивач заперечення на касаційні скарги не подавав. IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 червня 2014 року в газеті "Степовий маяк" №45 (12056) Березівською районною державною адміністрацією Одеської області розміщено оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району. Об'єкти конкурсу - маршрути №18 Березівка АС - Антонівка та №19 Березівка АС - Лисенкове. Додатковою умовою конкурсу зазначено наявність документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення для автомобільного перевізника та водія автобуса, передбачених ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт". Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на участь у конкурсі, що відбудеться 30.07.2014 року, по об'єкту №2 - маршрут №19 Березівка АС - Лисенкове подано заяву та документи у двох закритих конвертах (пакетах). 30 липня 2014 року відбулось засідання конкурсного комітету з визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, оформлене протоколом №2 від 30.07.2014 року (далі - Протокол №2). На засіданні конкурсного комітету на голосування винесено питання про недопущення до конкурсу перевізника-претендента ФОП ОСОБА_3, у зв'язку з відсутністю необхідної кількості транспортних засобів. Голосували: за - 6 осіб, проти - 0, утримались - 0. Одноголосно прийнято рішення про недопущення перевізника-претендента ФОП ОСОБА_3 до конкурсу у зв'язку з відсутністю необхідної кількості транспортних засобів. Позивач не погоджуючись з діями відповідача звернувся до суду за захистом свого порушеного права. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Конституція України. Частина 2 статті 19 Конституції України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III). Відповідно до ст. 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів. Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов'язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п'ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту. Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону №2344-ІІІ у конкурсі на визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування можуть брати участь автомобільні перевізники, які мають ліцензію на той вид послуг, що виносять на конкурс, на законних підставах використовують у достатній кількості сертифіковані автобуси відповідного класу, відповідають вимогам, викладеним у статті 34 цього Закону. Згідно до ст. 46 Закону №2344-ІІІ для участі в конкурсі на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування автомобільний перевізник подає конкурсному комітету такі документи: заяву претендента встановленого зразка із зазначенням автобусного маршруту загального користування, на якому має намір працювати претендент; копію ліцензії на право надання послуг з перевезення пасажирів, засвідчену посадовою особою підприємства (організації), яка забезпечує підготовку матеріалів для проведення засідань конкурсного комітету, або нотаріально, копії ліцензійних карток на автобуси, які будуть використовуватися на автобусному маршруті; відомості про додаткові умови обслуговування маршруту; документ, що підтверджує внесення плати за участь у конкурсі. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не менш як за дев'ять днів до дня проведення конкурсу забезпечують інформування відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України про перевізників-претендентів, які подали документи на конкурс. Під час визначення переможця конкурсу в разі рівних пропозицій претендентів перевага надається перевізникам, які представили до конкурсного комітету сертифікат відповідності послуг з перевезення пасажирів автобусами ліцензійним умовам, а для міжміських та міжнародних автобусних маршрутів - також і свідоцтво відповідності автобуса параметрам комфортності. Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 року №1081 (далі - Порядок №1081). Згідно до п. 29, 32, 37 Порядку №1081 для участі у конкурсі автомобільний перевізник подає на кожний об'єкт конкурсу окремо заяву за формою, визначеною згідно з додатками 1 або 2, і такі документи: нотаріально завірену копію ліцензії на право надання послуг з перевезень пасажирів (може подаватися в одному примірнику, якщо перевізник-претендент бере участь у кількох конкурсах, які проводяться на одному засіданні) ; перелік транспортних засобів, які пропонуються до використання на автобусному маршруті, із зазначенням марки, моделі, пасажиромісткості (з відміткою "з місцем водія/без місця водія"), VIN-коду транспортного засобу, державного номерного знака, року випуску транспортного засобу; копії ліцензійних карток на кожний автобус, який пропонується до використання на автобусному маршруті; документ, що підтверджує внесення плати за участь у конкурсі, із зазначенням дати проведення конкурсу; копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів або тимчасових реєстраційних талонів автобусів, що пропонуються до використання на маршруті; копію документа, що підтверджує проведення процедури санації (за умови проведення санації) ; перелік транспортних засобів, пристосованих для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, або письмова інформація про їх відсутність; анкету відповідно до пункту 32 цього Порядку; копія штатного розпису, податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма N 1ДФ) за останні повні два квартали. Комплектність поданих документів перевіряє в міру їх надходження організатор. До заяви автомобільного перевізника додається анкета за формою згідно з додатком 5, в якій передбачаються питання, що будуть враховані під час перевірки достовірності відомостей, що містяться у документах для участі у конкурсі, та під час підрахунків за бальною системою оцінки пропозицій перевізників-претендентів. Достовірність інформації, викладеної у заяві та документах, визначених пунктом 29 цього Порядку, перевіряється організатором та/або робочим органом не пізніше ніж за два дні до дати проведення конкурсу. Відповідно до п. 42 Порядку №1081 у разі участі в конкурсі двох або більше перевізників-претендентів конкурсний комітет визначає кращого з використанням бальної системи оцінки пропозицій перевізників-претендентів відповідно до цього Порядку та Закону України "Про автомобільний транспорт". Сумарна кількість балів, одержаних кожним перевізником-претендентом згідно з додатком 4, є підставою для визначення переможця конкурсу. Згідно до п. 46, 47, 49 Порядку №1081 переможцем конкурсу визнається перевізник-претендент, який за результатами розгляду набрав найбільшу кількість балів відповідно до системи оцінки пропозицій перевізників-претендентів. Рішення про результати конкурсу приймається конкурсним комітетом на закритому засіданні в присутності не менш як половини його складу, у тому числі голови конкурсного комітету або його заступника, простою більшістю голосів. Рішення конкурсного комітету про визначення переможця конкурсу, а також перевізника-претендента, який за результатами розгляду посів друге місце, оголошується перевізникам-претендентам під час конкурсу, у 10-денний строк оформляється протоколом, який підписується присутнім головою або заступником голови та секретарем конкурсного комітету, і подається організатору. Згідно до п. 12 Порядку №1081 конкурсний комітет приймає рішення про недопущення до участі в конкурсі автомобільного перевізника, який: 1) подав до участі в конкурсі неналежним чином оформлені документи чи не в повному обсязі, а також такі, що містять недостовірну інформацію; 2) визнаний банкрутом або щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство (за винятком того, стосовно якого проводиться процедура санації), або який перебуває у стадії ліквідації; 3) не відповідає вимогам статті 34 Закону України "Про автомобільний транспорт"; 4) не має достатньої кількості транспортних засобів для виконання перевезень, затвердженої обов'язковими умовами конкурсу, та перевезень, які повинні виконуватися відповідно до чинних договорів (дозволів). Достатня кількість транспортних засобів визначається як кількість автобусів, необхідних для виконання перевезень, та кількість резервних транспортних засобів, яка становить 10 відсотків для міського, приміського сполучення та 20 відсотків для міжміського сполучення; 5) має несплачені штрафні санкції, накладені Укртрансінспекцією, або водії якого мають несплачені штрафи, накладені відповідно до статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, неоскаржені у судовому порядку (що були накладені не пізніше ніж за 20 днів до дати проведення конкурсу) ; 6) подав конкурсну пропозицію, що не відповідає обов'язковим та додатковим умовам конкурсу, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 44 Закону України "Про автомобільний транспорт". Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року). Пункт 1-2 частини 1 статті 341. Межі перегляду судом касаційної інстанції. 1. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих касаційних скарг, Суд виходить з такого. Згідно ч.8 ст. 44 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник-переможець конкурсу повинен самостійно забезпечувати перевезення. Судами встановлено, що відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження того, яким чином автомобільний перевізник - претендент ФОП ОСОБА_2 забезпечує дотримання ним умов праці та відпочинку водіїв, передбачених законодавством, з урахуванням того, що станом на 30.07.2014 року ним здійснювались пасажирські перевезення за 14 маршрутами, а згідно довідок Березівського районного центру зайнятості та Березівської ОДПІ ГУ Міндоходів Одеській області у ФОП ОСОБА_2 наявні трудові відносини тільки з двома водіями. Таким чином, оскільки додатковою умовою конкурсу передбачено наявність документів не тільки у автомобільного перевізника, а й у водія автобуса, а таким документом, згідно приписів ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", крім інших, є посвідчення водія відповідної категорії, то, таким чином, у претендента-перевізника має бути підтвердження наявності у нього трудових (цивільно-правових) відносин з особами, які за спеціальністю є водіями та мають відповідну категорію. При цьому автомобільний перевізник згідно ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт" повинен забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства. Жодних доказів того, що конкурсним комітетом досліджувалось питання чи відповідає автомобільний перевізник - претендент ФОП ОСОБА_2 вимогам статті 34 Закону України "Про автомобільний транспорт" та реалізує державну політику у сфері транспорту, з урахуванням того, що згідно ст. 45 цього Закону до участі у конкурсі не допускаються автомобільні перевізники, які не відповідають вимогам ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідачем суду також не надано. Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що під час вирішення питання про допуск до участі у конкурсі, конкурсний комітет поставив перевізників-претендентів у нерівне становище та порушив рівність умов по здійсненню останніми права на участь у конкурсі, надавши перевагу третій особі перед позивачем. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Доводи, які містяться в касаційних скаргах, висновків суду та обставин справи не спростовують. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Березівської районної державної адміністрації Одеської області - залишити без задоволення. 2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року в цій справі - залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. суддя - доповідач В. М. Бевзенко судді В. М. Шарапа Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 грудня 2018 року Київ справа №761/22355/16-а провадження №К/9901/20089/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №761/22355/16-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення витрат на перевезення пільгових пасажирів, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року (суддя Макаренко І. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року (судді Костюк Л. О., Бужак Н. П., Твердохліб В. А.), І. СУТЬ СПОРУ: 1. У червні 2016 року публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця", Залізниця) звернулося до суду з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області (далі - УСЗН), в якому просило: визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невиконання вимог пункту 6 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256, а саме: не реєстрації за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року своїх зобов'язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремих категорій громадян по м. Славутич за вказаний період та ненадсиланння інформації про додаткові зобов'язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Славутицької міської ради; стягнути з відповідача на користь позивача витрати на перевезення залізницею пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах, за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року в сумі 140 064,44 грн. 2. Свої вимоги пояснив тим, що Залізниця в особі структурного підрозділу Київської дирекції залізничних перевезень надало послуги. 3. Залізниця та УСЗН уклали договір на планове перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування та про відшкодування витрат за надані послуги № ПЗ/ДН-1-146729/НЮ від 02 грудня 2014 року. На виконання цього договору Залізниця за період січень-грудень 2015 року надала послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян на загальну суму 140 064,14 грн. На підтвердження розміру витрат на перевезення пасажирів, що користуються пільгами, Залізниця надіслала на адресу відповідача рахунки за січень-грудень 2015 року, акти звіряння розрахунків та облікові форми. Однак, відповідач не підписав надісланих актів розрахунків та не відшкодував понесених позивачем витрат. 4. Позивач зазначив, що така бездіяльність відповідача порушує його право як суб'єкта господарювання на отримання гарантованої державою та передбачену законом компенсацію понесених збитків при виконанні державної програми соціального захисту населення. Збитковість приміських перевезень може потягнути за собою скорочення залізницею кількості приміських поїздів, закриття залізничних станцій та зупиночних платформ, що може спричинити незручності для великої кількості громадян. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 5. ДТГО "Південно-Західна залізниця" в особі структурного підрозділу Київської дирекції залізничних перевезень протягом січня-грудня 2015 року надавало послуги з пільгового перевезенню окремих категорій громадян у приміському сполученні зі станції Славутич, що розташована у Київській області. 6. Залізниця та УСЗН уклали договір на пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування та про відшкодування витрат за надані послуги № ПЗ/ДН-1-146729/НЮ від 02 травня 2014 року. 7. На умовах цього договору Залізниця протягом січня-грудня 2015 року надавала послуги з пільгового перевезенню окремих категорій громадян у приміському сполученні зі станції Славутич, що розташована у Київській області на загальну суму 140064,14 грн. 8. На підтвердження понесених витрат на перевезення пасажирів, що користуються пільгами, позивач надіслав відповідачу рахунки за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2015 року, акти звіряння розрахунків та облікові форми. 9. Однак УСЗН не підписало зазначених актів та не відшкодувало витрат Залізниці, у зв'язку з чим остання звернулася з цим позовом до суду. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 10. Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 03 листопада 2016 року позовні вимоги задовольнив. 11. Визнав протиправною бездіяльність УСЗН в частині невиконання вимог пункту 6 "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256, а саме: не реєстрації за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року своїх зобов'язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремих категорій громадян по м. Славутич за вказаний період та ненадсилання інформації про додаткові зобов'язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Славутицької міської ради. 12. Стягнув з УСЗН на користь ПАТ "Українська залізниця" витрати на перевезення залізницею пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах, за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року в сумі 140064,44 грн. 13. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 березня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін. 14. Рішення судів ґрунтуються на тому, що відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від взятого державою зобов'язання. Оскільки позивач свої зобов'язання за договором щодо пільгового перевезення пасажирів виконав, обов'язком УСЗН є відшкодувати понесені витрати. IV. Касаційне оскарження 15. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. 16. Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що УСЗН є бюджетною установою і свої зобов'язання може виконувати в межах бюджетних асигнувань. Пояснив, що компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян здійснюються тільки в межах бюджетних асигнувань. Заявки на суму, які перевищують бюджетні асигнування не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за бюджетні кошти. Взяття таких зобов'язань є порушення бюджетного законодавства. 17. Позивач у запереченнях на касаційну скаргу зазначив, що оскарженні судові рішення законні і обґрунтовані. На думку позивача, те, що бюджетні асигнування не покривають усіх витрат на пільгове перевезення пасажирів не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати понесені витрати. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 18. Відповідно до частини першої статті 102 Бюджетного кодексу України (далі - БК) видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 19. Відповідно до пункту 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256 (далі - Порядок №256) головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення. 20. Згідно з пунктом 5 Порядку №256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг. 21. Відповідно до пункту 6 Порядку №256 у разі виникнення додаткових зобов'язань головні розпорядники коштів місцевих бюджетів надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми. Зазначені фінансові органи готують уточнені реєстри нарахованих у поточному місяці сум та подають їх до 20 числа Міністерству фінансів АРК, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби Автономної Республіки Крим, областях, міст Києві та Севастополі. VI. Позиція Верховного Суду 22. За встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин колегія суддів дійшла висновку, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача грошова сума фактично є втратами Залізниці, які вона понесла, надавши послуги з перевезення пільговим категоріям громадян, які відповідач повинен відшкодувати. Відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення від виконання встановленого законодавством зобов'язання. 23. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 24. Переглянувши судові рішення в межах своїх повноважень та доводів касаційної скарги відповідно до статей 341, 349 КАС колегія суддів вважає, що в обсязі встановлених в цій справі обставин і відповідних їм правовідносин висновки судів попередніх інстанцій в цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 25. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують. 26. З урахуванням вимог статті 350 КАС касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VII. Судові витрати 27. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області залишити без задоволення. 2. Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 29 січня 2019 року Київ справа №825/2102/18 адміністративне провадження №К/9901/64420/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я. здійснивши попередній перегляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.06.2018 (суддя - Д'яков В. І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 (судді - Горяйнов А. М., Кузьмишина О. М., Файдюк В. В. ) у справі №825/2102/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіверська рось" до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - РІШЕННЯ: ВСТАНОВИВ: У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіверська рось" (далі- Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі ДФС) від 14.05.2018. Свої вимоги позивач мотивував тим, що ДФС під час проведення перевірки дійшла помилкового висновку про порушення позивачем граничних строків реєстрації податкових накладних, відтак у контролюючого органу не було підстав для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення щодо застосування до Товариства штрафу. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.06.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018, позов задоволено. Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство у своєму відзиві на касаційну скаргу вважає судові рішення законними та обґрунтованими, а доводи, викладені в касаційній сказі безпідставними. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної відповідачем планової документальної виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 складено акт від 23 квітня 2018 року. В акті викладено висновок контролюючого органу про виявлення, зокрема, порушень: - пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 794 698 грн. ; - пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. На цій підставі відповідачем 14.05.2018 прийнято податкове повідомлення-рішення №00001511400, яким, до Товариства на підставі пункту 120.3 статті 120-1 ПК України застосовано штраф у загальній сумі 249 931, 40 грн. Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДПІ мотивувало тим, що перевіркою встановлено, що позивачем не було зареєстровано протягом граничного строку, передбаченого абз.2 п.120-1.2 ст.120-1 Податкового Кодексу України податкових накладних на суму 499 862, 80 грн. Згідно з пунктом 201.1. статті 201 Податкового Кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Відповідно до пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Відповідальність за порушення строків реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних встановлено статтею 120-1 Податкового Кодексу України. Здійснивши системний аналіз залучених до справи доказів та правильно застосувавши під час розгляду справи норми матеріального та процесуального права, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості заявленого адміністративного позову, оскільки висновки ДФС щодо порушення Товариством вимог податкового законодавства спростовано під час розгляду справи. При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що під час виконання умов укладених з ТОВ "АГРО-РОСЬ" договорів поставки, позивач неодноразово перераховував на користь позивача грошові суми в якості оплати за отриманий товар. При цьому частину вказаних коштів Товариством було перераховано помилково. Щодо помилково перерахованих грошових коштів позивачем не складались податкові накладні, а самі кошти не були врешті зараховані як оплата за отриманий позивачем на підставі договорів поставки товар. З огляду на це, суди попередніх інстанцій зробили висновок про те, що внаслідок помилкового перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ "АГРО-РОСЬ" у позивача не виникло податкових зобов'язань, відтак не виникло обов'язку скласти та зареєструвати на вказану суму податкові накладні, що унеможливлює застосування до Товариства штрафу передбаченого статтею 120-1 Податкового Кодексу України. Натомість, в порушення приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами того, що зазначені в акті перевірки грошові суми перераховувались та зараховувались ТОВ "АГРО-РОСЬ" у якості оплати за отриманий Товариством товар. Враховуючи викладене колегія суддів Касаційного адміністративного суду доходить висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність доводів якими мотивовано судові рішення, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.06.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді Р. Ф. Ханова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 липня 2019 року Київ справа №826/7544/18 адміністративне провадження №К/9901/69543/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача Дашутіна І. В., суддів Шишова О. О., Яковенка М. М., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новини 24 години" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року у складі судді Вєкуа Н. Г. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Файдюка В. В. (головуючого), Мєзєнцева Є. І., Чаку Є. В. у справі №826/7544/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новини 24 години" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення, зобов? язання вчинити певні дії, - ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Новини 24 години" (надалі - ТОВ "Новини 24 години", позивач) звернулося з адміністративним позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (надалі - Національна рада, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення №555 "Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Новини 24 години", м. Київ" від 19 квітня 2018 року. 2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року в задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено у повному обсязі. 2.1. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Новини 24 години" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. 3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено: 3.1.22 лютого 2018 року, за результатами моніторингу супутникового мовлення позивача за 27 січня 2018 року, яким зафіксовано непоширення ліцензіатом інформації про День пам'яті до 08 год. 59 хв., на засіданні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення рішенням №240 призначено позапланову перевірку ТОВ "Новини 24 години". 3.2. На виконання зазначеного рішення та наказу Голови Національної ради від 02 березня 2018 року №5а/93, було здійснено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Новини 24 години" (супутникове мовлення, логотип: "NEWSONE"), за результатами якої складено Акт позапланової виїзної перевірки дотримання телерадіоорганізацією законодавства України та умов ліцензії №104 від 21 березня 2018 року, в якому встановлено порушення ТОВ "Новини 24 години" вимог пункту "б " частини 1 статті 59 Закону України "Про телебачення i радіомовлення" (телерадіоорганізація зобов'язана виконувати рішення Національної ради та судових органів) та пункту 4 Правил ведення мовлення на теле- i радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам'яті, затверджених Рішенням Національної ради 23 липня 2015 року №1146.3.3. Розглянувши вказаний акт перевірки Національна рада прийняла рішення від 19 квітня 2018 року №555, яким визнала порушення ТОВ "Новини 24 години" пункту б) частини 1 статті 59 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", пункту 4 Правил ведення мовлення на теле- і радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам'яті та постанови Верховної Ради України від 05 липня 2011 року №3560-VI "Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру", у зв'язку з чим оголосила Товариству попередження. 3.4. Вважаючи рішення відповідача щодо застосування до позивача попередження протиправним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом. 3.5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що відповідачами обґрунтовано встановлено наявність в діях позивача порушень вимог закону. Судами наголошено, що Нацрада наділена відповідними повноваженнями щодо здійснення моніторингу телерадіопрограм та застосування до телерадіоорганізацій на підставі актів їх перевірки відповідних санкцій. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: 5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Новини 24 години" звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 5.1. Доводи касаційної скарги полягають у незгоді позивача з висновками судів щодо порушення ним вимог закону. Також зазначає про помилкове застосування судами до спірних правовідносин нормативно-правового акту - рішення Національної ради від 23 липня 2015 року "Про затвердження Правил ведення мовлення на теле- і радіоканалах у дні траура (скорботи, жалоби) та пам? яті", який є незаконним. 6. Відзиву на касаційну скаргу відповідачем подано не було. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: 7. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 23 вересня 1997 року №538/97-ВР (надалі - Закон №538/97-ВР) Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цим законом. 8. Згідно зі статтями 13, 15 Закону №538/97-ВР Національна рада здійснює офіційний моніторинг телерадіопрограм, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі та застосовує в межах своїх повноважень санкції відповідно до закону. Повноваженнями Національної ради щодо організації та перспектив розвитку телерадіомовлення, зокрема, є: визначення порядку документування, формування, обліку та зберігання телерадіоорганізаціями копій (записів) програм і передач, що виходять в ефір, формування тимчасового архіву та архівного фонду телерадіоорганізацій відповідно до законодавства України. 9. Частинами 1, 5 статті 17 Закону №538/97-ВР передбачено, що Національна рада в межах своїх повноважень приймає регуляторні акти, у тому числі нормативно-правові, а також інші акти індивідуальної дії. Кожен акт індивідуальної дії Національної ради повинен містити мотивувальну частину, в якій зазначаються щонайменше такі дані: посилання на норму чинного закону України, яка наділяє Національну раду повноваженнями приймати зазначений акт індивідуальної дії; обставини, з настанням яких закони України пов'язують виникнення у Національної ради повноважень приймати відповідний акт, а також посилання на докази, якими підтверджується настання таких обставин. 10. Статтею 21 Закону №538/97-ВР закріплено, що Національна рада застосовує санкції до порушників законодавства про телебачення і радіомовлення відповідно до вимог Закону України "Про телебачення і радіомовлення". 11. Закон України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року №3759-XII (надалі - Закон №3759-XII) відповідно до Конституції України та Закону України "Про інформацію" регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань. 12. Згідно з частиною 4 статті 7 Закону №3759-XII єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. 13. Частиною 1 статті 70 Закону №3759-XII встановлено, що Національна рада здійснює контроль за дотриманням та забезпечує виконання вимог: законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення; Закону України "Про рекламу" щодо спонсорства і порядку розповсюдження реклами на телебаченні і радіомовленні; законодавства про захист суспільної моралі; законодавства про кінематографію щодо квоти демонстрування національних фільмів та щодо розповсюдження чи демонстрування телерадіоорганізаціями творів, розповсюдження і демонстрування яких заборонено законодавством про кінематографію; законодавства про вибори. 14. Частиною 4 статті 71 Закону №3759-XII встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлюється на підставі документальних свідчень, актів перевірки телерадіоорганізацій, звернень визначених цим Законом органів державної влади. 15. За нормами частин 1, 2, 5, 6 статті 72 Закону №3759-XII санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення застосовуються за рішенням суду або, у встановлених цим Законом випадках, за рішенням Національної ради. Національна рада застосовує санкції до телерадіоорганізацій у разі порушення ними вимог цього Закону та/або умов ліцензії. Національна рада приймає рішення про застосування санкцій на підставі наданих документальних свідчень, актів перевірки чи подання визначених цим Законом органів державної влади. Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції: оголошення попередження; стягнення штрафу; анулювання ліцензії на підставі рішення суду за позовом Національної ради. 16. Рішенням Національної ради №1233 від 13 листопада 2014 року затверджено Положення про структурні підрозділи Національної ради, зокрема, Положення про відділ моніторингу та аналізу телерадіомовлення управління контролю та аналізу телерадіомовлення (надалі - Положення), основним із завдань якого є здійснення офіційного моніторингу телерадіопрограм телерадіоорганізацій та телерадіопрограм, які надаються у складі програмної послуги. 17. У пункті 4 Положення зазначено, що відділ моніторингу та аналізу телерадіомовлення: здійснює моніторинг телерадіопрограм телерадіоорганізацій та телерадіопрограм, які надаються у складі програмної послуги, на предмет дотримання вимог чинного законодавства та умов ліцензії; забезпечує роботу моніторингового центру Національної ради; аналізує стан дотримання телерадіоорганізаціями чинного законодавства України, зокрема щодо реклами, виборчого законодавства, авторського права та суміжних прав, кінематографії, спонсорської діяльності, законодавства про мови; аналізує забезпечення свободи слова і масової інформації, прав і законних інтересів телеглядачів і радіослухачів, виробників звукової та візуальної інформації; аналізує результати моніторингу мовлення телерадіоорганізацій; готує аналітичні матеріали, систематизує інформацію щодо суб'єктів телерадіомовлення, які діють на території України; вносить пропозиції щодо розвитку телерадіоінформаційного простору держави; збирає від телерадіоорганізацій України та інших організацій та установ матеріали, документи та іншу інформацію, необхідну для здійснення наглядових повноважень Національної ради; інформує Національну раду про факти порушень законодавства у сфері телебачення і радіомовлення, встановлені під час моніторингу, готує аналітичні та інформаційні матеріали про стан телерадіомовлення в Україні, повідомляє ліцензіатів про дотримання ними законодавства та/або ліцензійних умов і умов ліцензій, надає інформацію за запитами на інформацію в межах своїх повноважень, готує інформаційні матеріали та акти моніторингу для проведення перевірок ліцензіатів; здійснює моніторинг і контроль за якістю спеціального програмування під час проведення Днів скорботи і жалоби та мовлення під час виборів і референдумів. 18. Згідно з пунктом 8 Положення Начальник відділу моніторингу та аналізу телерадіомовлення: організовує діяльність відділу із забезпечення реалізації наглядових та контрольних повноважень Національної ради; забезпечує функціонування моніторингового центру Національної ради; здійснює аналіз стану галузі телебачення і радіомовлення, сприяє розвитку та професійному становленню телерадіоорганізацій, узагальнює та аналізує результати моніторингів, складає акти моніторингу; здійснює контроль за виконанням рішень Національної ради, що стосуються програмної політики, дотриманням телерадіоорганізаціями умов чинного законодавства в галузі телебачення і радіомовлення, та доручень начальника управління контролю та аналізу телерадіомовлення. 19. Разом із цим, пунктами 2.2 та 2.2. Посадової інструкції головного спеціаліста відділу моніторингу та аналізу телерадіомовлення передбачено, що головний спеціаліст відділу моніторингу та аналізу радіомовлення здійснює моніторинг телерадіопрограм телерадіоорганізацій, а також бере участь (очолює робочі групи) у перевірках телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги щодо дотримання ними умов чинного законодавства та умов ліцензії, складає акти моніторингу. 20. З аналізу наведеного законодавства вбачається, що Національна рада в порядку нагляду за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства наділена повноваженнями щодо здійснення офіційного моніторингу телерадіопрограм та застосування на підставі актів їх перевірки відповідних санкцій, у тому числі оголошення попередження. 21. Тобто, у даному випадку відповідач прийняв оскаржуване рішення про оголошення позивачу попередження в межах наданих йому повноважень, в порядку та у спосіб передбачений законом. Поряд із цим, колегія суддів зазначає і про дотримання відповідачем процедури призначення перевірки позивача, законною підставою для проведення якого був акт моніторингу ефіру ТОВ "Новини 24 години" за 27 січня 2018 року, складений уповноваженою на те особою. 22. У мотивувальній частині вказаного рішення відповідач зазначив про порушення позивачем пункту "б " частини 1 статті 59 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", пункту 4 Правил ведення мовлення на теле- і радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам'яті та постанови Верховної Ради України від 05 липня 2011 року №3560-VI "Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру", у зв'язку з чим оголосила Товариству попередження. 23. Так, за пунктом "б " частини 1 статті 59 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" телерадіоорганізація зобов'язана виконувати рішення Національної ради та судових органів. 24. Згідно з пунктом 4 Правил ведення мовлення на теле- i радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам'яті, затверджених Рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення 23 липня 2015 року №1146, передбачено, що у день пам'яті телерадіоорганізації зобов'язані внести до телерадіопередач та сітки мовлення такі зміни: поширювати мінімум раз на дві години в ефірному часі інформацію про день пам'яті; припинити трансляцію комедійних та еротичних фільмів, гумористичних передач; під час телетрансляції розмістити на екрані відповідне стилізоване зображення або палаючу свічку, які є доречними до відповідної події; оголосити о 12.00 хвилину мовчання із супроводженням звуку метронома, якщо інше не передбачено відповідним нормативно-правовим актом. 25. У той же час, як встановлено судами попередніх інстанцій, в ефір позивача 27 січня 2018 року в період з 00.00 до 08.59 год. було зафіксовано непоширення інформації про День пам? яті, що також визнали директор та головний юрист-консультант ТОВ "Новини 24 години". 26. Викладені обставини свідчить про порушення позивачем вищевказаних вимог законодавства, зазначених відповідачем у спірному рішенні. 27. За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції про законність оскарженого рішення Національної ради. 28. При цьому, доводи касаційної скарги про зазначення відповідачем у спірному рішенні порушення позивачем вимог постанови Верховної Ради України від 05 липня 2011 року №3560-VI "Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру", не є підставою для визнання протиправним та скасування оскарженого рішення, оскільки Національною радою вірно встановлено та закріплено у вказаному рішенні факт порушення позивачем і інших вимог законодавства, про які йде мова вище, і що само по собі є підставою для накладення на позивача відповідного стягнення. 29. Доводи ТОВ "Новини 24 години" про незаконність рішення Національної ради від 23 липня 2015 року №1146, яким затверджені застосовані судами Правила ведення мовлення на теле- i радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам'яті, не можуть братися до уваги, так як вони виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, оскільки відповідних вимог у даній справі позивачем заявлено не було. 30. За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 31. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 32. З огляду на наведене, касаційна скарга ТОВ "Новини 24 години" не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: 33. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новини 24 години" залишити без задоволення. 34. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року у справі №826/7544/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новини 24 години" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення, зобов? язання вчинити певні дії - залишити без змін. 35.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. суддя -доповідач І. В. Дашутін судді О. О. Шишов М. М. Яковенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 жовтня 2018 року м. Київ справа №815/87/18 адміністративне провадження № К/9901/59763/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П., розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/87/18 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства освіти і науки України, Державної установи "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України, спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України про визнання протиправними та скасування наказів і рішень, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (колегія суддів у складі: Вербицької Н. В., Джабурії О. В., Турецької І. О.) від 01 серпня 2018 року, ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України, Державної установи "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України, спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України, в якому просила: 1) визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити строк на звернення до адміністративного суду; 2) визнати протиправими та скасувати: - п. 7 наказу Міністерства освіти і науки України від 22 грудня 2014 року №1502 "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 22 грудня 2014 року" про утворення групи експертів для виявлення текстових запозичень без посилання на джерело у докторській дисертації ОСОБА_2; - рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України від 02 липня 2015 року стосовно позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук; - п. 7 наказу Міносвіти від 29 вересня 2015 року №988 "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 29 вересня 2015 року", про позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук; - п. 8 наказу Міносвіти від 25 лютого 2016 року №161 "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 25 лютого 2016 року", яким відмовлено у задоволенні апеляції ОСОБА_7 на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року. 2. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача - Міністерства освіти і науки України від 30 січня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду. 3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року позовні вимоги задоволені повністю. 4. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року задоволено частково апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року скасовано; прийнято по справі постанову про залишення позовної заяви ОСОБА_7 без розгляду на підставі ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. 5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року залишити в силі. 6. Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу. 7. Міністерство освіти і науки України, Державна установа "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України та Спеціалізована вчена рада Д 26.562.02 при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України у відзивах на касаційну скаргу, які надійшли до Верховного Суду 17 вересня 2018 року, просять постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року залишити без змін, касаційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення. 8. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 345 КАС України. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 9. Судам попередніх інстанцій встановлено, що Наказом Міністерства освіти і науки України від 25 квітня 2013 року №462 затверджено рішення спеціалізованої вченої ради Д 41.600.02 Одеського національного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України, яким ОСОБА_2 присуджений науковий ступень доктора медичних наук. 10.25 квітня 2013 року на засіданні Атестаційної колегії член експертної ради ОСОБА_8, доктор медичних наук, професор, виступила з інформацією щодо текстових запозичень без посилань на джерело у дисертації доктора медичних наук ОСОБА_2 та продемонструвала відповідні слайди. 11.22 грудня 2014 року Міністерством освіти і науки України виданий наказ "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 22 грудня 2014 року" за №1502, відповідно до п. 7 якого на підставі п. 46 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника було утворено групу експертів для виявлення текстових запозичень без посилання на джерело в дисертації, авторам якої вже видано дипломи доктора наук, серед яких була зазначена ОСОБА_2 - доктор медичних наук зі спеціальностей 14.01.2001 "Акушерство та гінекологія", 03.00.2015 "Генетика". 12. В середині червня 2015 року ОСОБА_2 отримала листа від ДУ "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України від 11 червня 2015 року за №09/433, яким її було запрошено прийняти участь у засіданні, яке мало відбутися 02 липня 2015 року з розгляду питання щодо позбавлення її наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальностями 03.00.15 - генетика та 14.01.01 - акушерство та гінекологія. 13. Листом від 25 червня 2016 року ОСОБА_2 попередила спеціалізовану вчену раду Д 26.562.02 при ДУ "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України про неможливість своєї явки на засідання у зв'язку із хворобою та знаходженні на лікарняному з 25 червня 2015 року до 10 липня 2015 року (копія листка непрацездатності серії АГЕ №209113, виданого КУ ЦПМСД №10 ім. Гаркавого-2). 14.01 липня 2015 року зазначений лист отриманий спеціалізованою вченою радою Д 26.562.02 при ДУ "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 01 липня 2015 року, тобто до проведення засідання ради. 15.02 липня 2015 року спеціалізована вчена рада Д 26.562.02 при ДУ "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України прийняла рішення клопотати перед Міністерством освіти і науки України про позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальностями 03.00.15 - генетика та 14.01.01 - акушерство та гінекологія. 16.29 вересня 2015 року Міносвіти прийняло наказ №988, у п. 7 якого зазначено про позбавлення наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальності 03.00.15 "Генетика" та 14.00.01 "Акушерство та гінекологія" ОСОБА_2 у зв'язку із виявленням текстових запозичень без посилання на джерело. 17. Не погодившись з наказом "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства освіти щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 29 вересня 2015 року" за №988, 28 листопада 2015 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. 18. На початку січня 2016 року ОСОБА_2 отримала від Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації Міністерства освіти і науки України лист від 06 січня 2016 року за №14/2-10- 16, в якому зазначалось, що Міністерством буде утворено апеляційну комісію у порядку, визначеному нормативно-правовим актами з питань атестації кадрів вищої кваліфікації. 19.25 лютого 2016 року Міносвіти України видало наказ "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 25 лютого 2016 року" №161, в п. 8 якого констатує про відмову у задоволенні апеляції ОСОБА_2 на рішення Атестаційної колегії МОН України від 29 вересня 2015 року про позбавлення її наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальностей 03.00.15 "Генетика" та 14.00.01 "Акушерство та гінекологія" у зв'язку з тим, що апеляція не містить аргументів по суті виявлених недоліків щодо наявності у дисертації текстових запозичень без посилання на джерело. ІІ ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 20. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з неповноважності спеціалізованої вченої ради при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України позбавляти позивача наукового ступеню, а також з порушення Міносвітою України Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабміну України від 24 липня 2013 року №567, при прийнятті оскаржуваних наказів щодо позбавлення позивача її наукового ступеня доктора медичних наук. При цьому, суд першої інстанції виходив із поважності причин пропуску строку звернення позивача до суду, оскільки зазначені рішення та накази відповідачів на адресу ОСОБА_2 не направлялись, а про їх наявність їй стало відомо з мережі Інтернет лише у липні 2017 року. Також, судом враховані обставини знаходження позивача на стаціонарному лікуванні з 15 серпня 2016 року по 20 грудня 2016 року, перебування ОСОБА_2 у довготривалому відрядженні з 21 грудня 2016 року по 28 лютого 2017 року, здійснення нею догляду за хворою матір'ю, яка потребує стороннього догляду згідно висновку МСЕК. 21. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов ОСОБА_2 без розгляду, виходив із того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 КАС України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) та ст. 122 КАС України (в редакції з 15 грудня 2017 року), не надано та не наведено належних доказів та обставин неможливості звернення з даним позовом у визначені процесуальним законом строки. 22. Оцінюючи доводи сторін, зокрема, щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з позовом, апеляційний суд в своїй оцінці виходив з наступного. 22.1. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. 22.2. Аналогічні положення щодо строку звернення до адміністративного суду передбачені ч. 2 ст. 122 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), тобто на час звернення ОСОБА_2 з даним позовом. 22.3. Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 123 КАС України (в редакції з 15 грудня 2017 року) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. 23. Суд апеляційної інстанції визнав недоведеними доводи позивача, що про наявність оскаржуваних рішення спеціалізованої вченої ради і наказів Міносвіти їй стало відомо лише в липні 2017 року з мережі Інтернет, оскільки матеріали справи свідчать про те, що про засідання вченої ради та про засідання Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року їй біло відомо завчасно та до цих засідань вона направляла заяви про відкладення засідань в зв'язку з хворобою. 24. Суд також зазначив, що той факт, що за результатами розгляду питань про позбавлення позивача наукового ступеню копії відповідних рішення та наказів на адресу ОСОБА_2 не направлялись, не є підставою, яка б унеможливлювала своєчасне звернення до суду. Позивач, будучи зацікавленою і маючи бажання бути ознайомленою із оскаржуваними рішеннями та наказами, мала особисто їх запитати у відповідачів. Однак, в ході апеляційного розгляду позивач зазначила, що не зверталась із заявами ані до спеціалізованої вченої ради, ані до Міносвіти з проханням надати їй копії рішень (наказів) з питань позбавлення її наукового ступеню. 25. Крім того, апеляційним судом зазначено, що знаходження позивача на амбулаторному лікуванні, догляд за матір'ю інвалідом, перебування у тривалому відрядженні не впливають на можливість бути обізнаною з оскаржуваними рішеннями і наказами. Навпаки, тривале знаходження у відрядженні свідчить про те, що позивач вела звичайний для неї стиль життя, не дивлячись на хворобу матері. 26. Також судом враховано, що 28 листопада 2015 року ОСОБА_2 подала апеляцію на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року №988, яким її позбавлено наукового ступеня доктора наук, про що вона зазначає у позові та підтверджується матеріалами справи. Отже, станом на 28 листопада 2015 року позивач була обізнана про обставини та підстави прийняття наказу Міносвіти від 29 вересня 2015 року. 27. Щодо розгляду апеляції на рішення Міносвіти від 29 вересня 2015 року відповідач у січні 2016 року повідомив ОСОБА_2 про створення апеляційної комісії. 28. В своїй оцінці суд апеляційної інстанції також врахував: - рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, у п.45 якого зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані; - рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року (п. 44) та рішення "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року (п. 54), у яких зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. - рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", у якому зазначено: (...) заявник не зміг довести, що він вчиняв будь-які кроки, щоб довідатись про стан провадження у його справі, отже його скарга є необґрунтованою, оскільки є невідповідною вимозі "розумного строку"; - рішення у справі "Рябих проти Росії" від 24 липня 2003 року (п.46), відповідно до якого одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами; - рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року (п. 47), відповідно до якого Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків 29. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем встановленого законом строку звернення до суду, оскільки позовною заявою звернулась лише 03 січня 2018 року, тобто майже через два з половиною років, а щодо оскарження наказу Міносвіти від 22 грудня 2014 року - майже через три роки, належних доказів та обставин на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом ОСОБА_2 не надано та не наведено. ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 30. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що: - суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення питання щодо пропущення нею строку звернення до суду, оскільки неодноразово в суді апеляційної інстанції наголошувала на тому, що: 1) вона не була проінформована ні про процедуру ініціювання перевірки дисертації на виявлення текстових запозичень без посилання на джерело, ні про її тривалість, ні про засідання відповідної експертної ради МОН України, ні про засідання Атестаційної колегії МОН України, де розглядалось її питання; 2) про прийняття оскаржених нею в позові рішень та наказів її до відома ніхто не ставив; 3) оскаржені накази ні від Міністерства освіти і науки України, ні від Державної установи "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України, спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України, не отримувала, ані за місцем свого проживання, ані з місцем своєї роботи; - судом апеляційної інстанції невірно з'ясовано питання, з якого часу розпочався перебіг шестимісячного строку звернення до суду; помилково покладено в основу прийняття рішення про залишення позовної заяви без розгляду факт оприлюднення спірного наказу на офіційному сайті МОН та необґрунтовано вказано можливий період часу, коли позивач ОСОБА_2 достовірно могла дізнатися про порушення своїх прав та інтересів; - висновки суду апеляційної інстанції є спробою обмежити права позивача в частині оскарження дій суб'єкта владних повноважень всупереч норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також свідчать про надмірний формалізм, який розцінюється як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року. І V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 31. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить з наступного. 32. Колегія суддів звертає увагу, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. 33. Слід також зазначити, що дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. 34. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки належних доказів та обставин на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом ОСОБА_2 не надано та не наведено. 35. Слід зазначити, що не дивлячись на амбулаторне лікування та догляд за хворою матір'ю, позивач перебувала у тривалому відрядженні, тобто продовжувала свою професійну діяльність і не була позбавлена можливості бути обізнаною з оскаржуваними рішеннями та наказами. 36. Слід зазначити, що позивач була обізнана з фактом виявлення у її роботі плагіату, тобто про всі обставини і підстави прийняття оскаржуваних рішень та наказів. 36.1. Зокрема, про засідання вченої ради та про засідання Атестаційної колегії Міносвіти 29 серпня 2015 року ОСОБА_2 було відомо завчасно та до цих засідань вона направляла заяви про відкладення засідань в зв'язку з хворобою; 28 листопада 2015 року позивачем подано апеляцію на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року №988, яким її позбавлено наукового ступеня доктора наук. 36.2. Вказане свідчить, що станом на 28 листопада 2015 року ОСОБА_2 була обізнана про обставини та підстави прийняття наказу Міносвіти від 29 вересня 2015 року, а також про наказ Міністерства освіти і науки України від 22 грудня 2014 року №1502 та про рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України від 02 липня 2015 року, проте до суду звернулася лише 03 січня 2018 року. 36.3. Щодо наказу Міносвіти від 25 лютого 2016 року №161 "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 25 лютого 2016 року", яким відмовлено у задоволенні апеляції ОСОБА_7 на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року, колегія суддів зазначає: - відповідач у січні 2016 року повідомив ОСОБА_2 про створення апеляційної комісії. Вказані обставини позивачем не заперечуються; - твердження щодо того, що про наявність вказаного наказу стало відомо з мережі Інтернет лише у липні 2017 року не підтвердженні жодними доказами; - перебування позивача на стаціонарному лікуванні, а саме згідно листків непрацездатності - з 15 серпня 2016 року по 02 серпня 2016 року, з 01 вересня 2016 року по 12 вересня 2016 року, з 13 вересня 2016 року по 05 жовтня 2016 року, з 09 грудня 2016 року по 13 грудня 2016 року, з 15 грудня 2016 року по 20 грудня 2016 року), довгострокове відрядження з 21 грудня 2016 року по 28 лютого 2017 року - не може свідчити про поважність причин пропуску строку, оскільки період з січня 2016 року по серпень 2016 року, а також з лютого 2017 року по липень 2017 року (з тверджень позивача, коли стало відомо про оскаржуваний наказ) не підтвердженні належними доказами; - матеріали справи не містять та позивачем не заперечується, що жодного разу, а саме з 2015 року, будучи зацікавленою у вирішенні питання щодо відновлення її прав, не зверталась з відповідними заявами, скаргами або вимогами до МОН щодо прийнятих оскаржуваних рішень та наказів; - інформування особи про її позбавлення наукового ступеня, а також щодо результатів розгляду апеляції на рішення ради про позбавлення наукового ступеня нормативно-правоими актами з питань атестації наукових кадрів, зокрема Положенням про спеціалізовану вчену раду, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року №1059, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1170/19908, не передбачено. 37. Враховуючи наведене, Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі про залишення адміністративного позову без розгляду. 38. Оцінюючи наведені скаржником у касаційній скарзі аргументи, Суд виходить з того, що вони збігаються з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, встановлених обставин справи та висновків суду апеляційної інстанції вони не спростовують. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. 39. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 40. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. Керуючись ст. 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року у справі №815/87/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Т. О. Анцупова суддя В. М. Кравчук суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 жовтня 2018 року Київ справа №569/4632/16-а адміністративне провадження №К/9901/13179/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року (колегія у складі суддів: В. В. Євпак, М. М. Капустинський, Є. М. Мацький) у справі №569/4632/16-а за позовом ОСОБА_2 до Волинської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил, ВСТАНОВИВ: ОСОБА _2 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову в. о. начальника Волинської митниці Державної фіскальної служби України про порушення митних правил від 30 березня 2016 року №0588/20502/2016 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 об'єктивно був позбавлений можливості вивезти за кордон автомобіль, оскільки транспортний засіб перебував в ремонті, відтак, обставини які склалися не залежали від його волі, тому вважає, що в його діях відсутній склад порушення митних правил. Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2016 року позов задоволено частково. Постанову Волинської митниці ДФС від 30 березня 2016 року у справі про порушення митних правил №0588/20502/2016 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення митних правил за ч. 3 ст. 470 МК України та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 8500 грн. скасовано частково, в частині накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн., звільнивши його від адміністративної відповідальності в силу малозначності вчиненого правопорушення та суд обмежився усним зауваженням. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року скасовано постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2016 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не вжив заходів щодо інформування найближчого митного органу про обставини, які унеможливлювали вивезення транспортного засобу за межі митної території України у встановлений строк, передбаченого ст. 95 МК України. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням адміністративного позову. У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суддійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 березня 2016 року з України в напрямку до республіки Польща на митний пост "Волинь Центральний" Волинської митниці ДФС заїхав автомобіль "Фольксваген Кадді", р/н НОМЕР_1, куз. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 Під час здійснення митних формальностей було проведено аналітично-перевірочні заходи з використанням бази даних, а саме "Інспектор-2006" та ЄАІС ДФСУ і встановлено, що 30 вересня 2015 року на митну територію України через митний пост Рівненської митниці ДФС, позивачем, в митному режимі "транзит" ввезено легковий автомобіль марки "Фольксваген Кадді", р/н НОМЕР_1, куз. НОМЕР_2. Враховуючи, що ОСОБА_2 перевищив встановлений ст. 95 МК України строк транзитного перевезення для автомобільного транспорту-10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб) автомобіля марки "Фольксваген Кадді", р. н. НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, 14 березня 2016 року по даному факту посадовою особою Волинської митниці ДФС було складено протокол про порушення митних правил №0588/20502/2016 за ознаками правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 470 МК України. 30 березня 2016 року в. о. начальника Волинської митниці ДФС №0588/20502/2016 відносно позивача була винесена постанова про накладення на нього адміністративного стягнення за порушення митних правил у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 8500 грн. Судами також встановлено, що перевищення строку ввезення автомобілю у митному режимі "транзит" позивач пояснив перебуванням автомобіля на ремонті на станції технічного обслуговування у зв'язку із поломкою, на підтвердження даної обставини надав заявку-наряд від 07 жовтня 2015 року №0000001009. Частиною 3 ст. 470 МК України встановлено, що перевищення встановленого ст. 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Пунктом першим частини першої статті 95 МК України визначено, що для автомобільного транспорту строк транзитних перевезень становить 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). Відповідно до ст. 90 МК України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. При цьому, згідно з ч. 2 цієї статті, до цього строку не включаються: 1) час дії обставин, зазначених у ст. 192 цього Кодексу; 2) час зберігання товарів під митним контролем (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює їх переміщення) ; 3) час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, у випадках, передбачених цим розділом (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює переміщення цих товарів). Відповідно до частини 1 ст. 192 МК України, якщо під час перевезення товарів транспортний засіб внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили не зміг прибути до органу доходів і зборів призначення, допускається вивантаження товарів в іншому місці. При цьому перевізник зобов'язаний: 1) вжити всіх необхідних заходів для забезпечення збереження товарів та недопущення будь-якого їх використання; 2) терміново повідомити найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу. Відповідно до п. 2 Розділу 8 Порядку виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 травня 2012 року №657 (далі - Порядок №657), факт аварії чи дії обставин непереборної сили - часткове чи повне пошкодження (зіпсуття, знищення, втрата тощо) товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, або позбавлення можливості виконання відповідною особою передбачених законодавством України з питань державної митної справи або встановлених відповідним митним органом України вимог щодо вчинення відповідних дій з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем. При цьому, відповідно до п. 5 розділу VIII Порядку №657, передбачено, що якщо факт аварії чи дії обставин непереборної сили має місце на митній території України, особа відповідальна за виконання вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем (власник товару або уповноважена ним особа, перевізник чи особа, відповідальна за дотримання митного режиму), повинна звернутись до митного органу, в зоні діяльності якого перебувають ці товари, транспортні засоби, із письмовою заявою, яка повинна містити відомості, що надають можливість ідентифікувати товари, транспортні засоби як такі, що перебувають під митним контролем, а також інформацію про час, місце, обставини та наслідки аварії чи дії обставин непереборної сили. За змістом ч. 1 ст. 460 МК України вчинення порушень митних правил, передбачених, зокрема, статтею 470 цього Кодексу, внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або протиправних дій третіх осіб, що підтверджується відповідними документами, не тягне за собою адміністративної відповідальності, передбаченої цим Кодексом. Аналіз змісту вищенаведених норм законодавства свідчить про те, що перевізник звільняється від відповідальності за статтею 470 МК України у разі наявності факту аварії або дії обставин непереборної сили за умови документального підтвердження такого факту та вчасного (до закінчення встановленого строку транзитного перевезення) письмового повідомлення найближчого митного органу про обставини події. З огляду на викладені вимоги закону, апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок, що такий факт, як ремонт автомобіля внаслідок поломки не може бути прирівняний до аварії або обставин непереборної сили. Належних доказів зворотного позивачем надано не було. Окрім того, судом апеляційної інстанцій правильно надано оцінку щодо не повідомлення позивачем найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу, як це передбачено вимогам ст. 192 МК України. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, про те, що приймаючи спірну постанову в справі про порушення митних правил митниця діяла в межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства. Підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні. Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 12 червня 2018 року справа №456/1679/16-а (2-а/456/74/16) адміністративне провадження №К/9901/16679/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів Богаченка С. І., Рибачук А. І., Старунського Д. М. у справі №456/1679/16-а за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову від 1 червня 2016 року №1785/20917/16, якою його визнано винним у порушенні митних правил, передбачених частиною третьою статті 470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на суму 8 500 грн. Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2016 року позов задоволено, скасовано постанову в справі про порушення митних правил від 1 червня 2016 року №1785/20917/16 Львівської митниці Державної фіскальної служби про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, справу про адміністративне правопорушення закрито в зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, митний орган оскаржив її до суду апеляційної інстанції. 16 березня 2017 року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Львівської митниці залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам процесуального закону в частині сплати судового збору та надано строк для усунення недоліків. Вимоги зазначеної ухвали апелянтом виконано шляхом надання суду оригіналу платіжного доручення від 28 березня 2017 року №36 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги та 30 березня 2017 року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження. Разом з тим, митний орган, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №306/17/16-а, в якій надано правову оцінку застосування положень Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI (у редакції Закону України від 22 травня 2015 року №484-8) у взаємозв'язку з частиною 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зазначає, що митний орган звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги та просив повернути надмірно сплачений судовий збір. У касаційній скарзі митний орган відтворив зазначені вище доводи про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справах про оскарження постанов про адміністративні правопорушення. Просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, якою апеляційну скаргу залишено без руху, та направити справу для продовження розгляду. 4 квітня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою митного органу на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року. 6 лютого 2018 року справу №456/1679/16-а передано до Верховного Суду. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній станом на момент прийняття спірної ухвали) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Зокрема, Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Частина друга статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а його стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог у даній справі є оскарження постанови митного органу у справі про порушення митних правил, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі частини третьої статті 470 Митного кодексу України. Відповідно до статті 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України. Відповідно до частини 1 статті 529 Митного кодексу України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України. В той же час, Митний кодекс України жодним чином не регулює питання сплати судового збору. Відповідно до статті 487 Митного кодексу України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Частиною 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах. У частині четвертій статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом України "Про судовий збір". За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 "Про державне мито" (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом України "Про судовий збір") державне мито справлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову. З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір", який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-то правила частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративне правопорушення, або обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому. Таким чином, у справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення позивач звільняється від сплати судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового РІШЕННЯ: Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону №3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги. У зв'язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом №3674-VI, сплаті не підлягає. Суд не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року, відповідно до пункту 8 частини першої Перехідні Положення Розділ VII Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147- VIIІ). Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Враховуючи, що спірна ухвала суду апеляційної інстанції від 16 березня 2017 року фактично не перешкоджає провадженню у справі, оскільки апеляційне провадження було відкрито та здійснено апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції по суті, то підстав для направлення справи для продовження розгляду немає. За таких обставин, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року скасувати. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Р. Ф. Ханова І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 16 жовтня 2018 року справа №823/154/15 адміністративне провадження №К/9901/9000/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-Сервіс" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року у складі суддів Карпушової О. В., Епель О. В., Кобаль М. І. у справі №823/154/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-Сервіс" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: 27 січня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК-Сервіс" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправною бездіяльності посадових осіб податкового органу стосовно не проведення позапланової документальної перевірки Товариства, зобов'язання начальника та посадових осіб податкового органу здійснити позапланову документальну перевірку позивача з питань, що стали предметом оскарження акту від 14 листопада 2014 року №466/23-01-22-01/30147343 "Про результати планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-Сервіс" (код ЄДРПОУ 30147343) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року", зобов'язання посадових осіб податкового органу надати акт про результати позапланової перевірки до Державної фіскальної служби України до 15 березня 2015 року, визнання протиправною бездіяльність цих осіб стосовно невиконання вимог пункту 39.15 статті 39 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла до 01 вересня 2013 року), зобов'язання посадових осіб податкового органу надати інформацію про відкликання податкового повідомлення-рішення від 02 грудня 2014 року №0003982301 та зобов'язання керівника контролюючого органу звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань з податку на додану вартість визначеного за звичайними цінами. 26 лютого 2015 року постановою Черкаського окружного адміністративного суду частково задоволений позов Товариства, визнано протиправною бездіяльність керівника Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області щодо невиконання організаційних заходів, у тому числі неприйняття рішення на проведення позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-Сервіс" до 01 січня 2015 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції задовольняючи позов встановив порушення відповідачем правил адміністративного апеляційного оскарження позивачем рішень податкового органу, в межах якого посадовими особами відповідача не виконане рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 24 грудня 2014 року про призначення позапланової перевірки та наявністю у Державній фіскальній службі України скарг на податкове повідомлення-рішення та висновки податкової перевірки позивача. 01 квітня 2015 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року, ухвалено нову постанову, якою Товариству відмовлено у задоволені позовних вимог до податкового органу про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, з мотивів того, що оскаржувані дії відповідача не тягнуть за собою настання негативних наслідків для позивача. 20 квітня 2015 року Товариством подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити в силі, як таку, що скасована помилково. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення податковим органом вимог статті 21, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 та пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України, за якими проведення перевірки в межах адміністративної процедури узгодження грошових зобов'язань за заявою платника податків є обов'язком податкового органу. 23 квітня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано справу №823/154/15 з Черкаського окружного адміністративного суду. 20 травня 2015 року податковим органом надані заперечення на касаційну скаргу Товариства до Вищого адміністративного суду України, у яких відповідач доводить неможливість проведення ним перевірки відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 та пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін. 19 травня 2015 року справа №823/154/15 надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду. 25 січня 2018 року справа №823/154/15 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/9000/18 передані до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 30147343, перебуває на податковому обліку податкового органу, є платником податку на додану вартість. Податковим органом у жовтні-листопаді 2014 року проведено планову виїзну перевірку Товариства за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 14 листопада 2014 року №446/23-01-22-01/30147343, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 02 грудня 2014 року та від 28 листопада 2014 року, які оскарженні платником податку в адміністративному порядку відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області. 18 грудня 2014 року здійснюючи розгляд скарги Товариства Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області прийняло рішення про продовження строку розгляду скарги до 16 січня 2015 року. 24 грудня 2014 року Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області прийняло рішення №3705/23-00-10-0210 про зобов'язання Державної податкової інспекції у місті Черкасах провести позапланову перевірку позивача з питань, що стали предметом оскарження, а складений за її результатами акт надати не пізніше 26 січня 2015 року. Судами встановлено, що це рішення не оскаржене, в адміністративному або судовому порядку не скасоване та відповідачем не виконане з підстав наявності законодавчих застережень, на яких наголошує відповідач та які прийняті судами попередніх інстанцій. Суд першої інстанції оцінюючи спірні правовідносини дійшов висновку про бездіяльність керівника податкового органу з огляду на безпідставність невиконання рішення Головного управління ДФС у Черкаській області. За його позицією начальник або особа, яка виконувала обов'язки керівника податкового органу, уповноважені видавати накази (розпорядження) та забезпечують організаційні заходи для проведення перевірок платників податків. Невиконання цих обов'язків суд першої інстанції вважає протиправними. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не надано жодного доказу, що свідчив би про наявність порушень його прав, як юридичної особи, з боку відповідача при неприйнятті рішення, що дає підстави суду вважати, що у позивачів відсутнє право на звернення до суду із даними позовними вимогами та дійшов висновку про те, що оскаржувані дії відповідача не тягнуть за собою настання негативних наслідків для позивача. Суд вважає, що реалізуючи положення статті 55 Конституції України, Податковий кодекс України, відображаючи доктринальні підходи до способів захисту та відновлення прав та законних інтересів платників податків, надає останньому диспозитивне право оскарження рішення податкового органу з метою захисту своїх прав до податкових органів вищого рівня або до суду. Встановлюючи порядок, процедуру та строки оскарження рішень контролюючих органів стаття 56 Податкового кодексу України, пункт 56.17 якої передбачає закінчення процедури адміністративного оскарження та зокрема підпунктом 56.17.5 встановлено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків. Суд визнає, що у межах спірних відносин позивач скориставшись правом адміністративного оскарження, не отримав остаточного рішення за його результатами, що доводить порушення його права на таке оскарження та права на справедливе прийняття рішення суб'єктом владних повноважень, та по суті спотворює процедуру альтернативного оскарження, як форму досудового порядку вирішення спору (абзац третій пункту 56.18 статті 58). Відтак, висновки податкового органу погоджені судом апеляційної інстанції про відсутність об'єкту судового захисту у Товариства при зверненні до суду є хибними. Суд вважає неприйнятними також посилання відповідача на неможливість проведення перевірки в межах адміністративного оскарження з огляду на існуючий на той час "податковий мораторій", з огляду на тлумачення положень абзацу першого пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України, згідно якої обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються зокрема на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків. У межах спірних відносин скарга позивача є формою такого звернення, оскільки розгляд скарги у межах спірних відносин без додаткової перевірки первинних документів є неможливим. Суд визнає, що вирішення спору судом першої інстанції та застосований спосіб судового захисту відповідає предмету заявленого позову, судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-Сервіс" задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року у справі №823/154/15 скасувати. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 червня 2018 року Київ справа №826/27601/15 адміністративне провадження №К/9901/28249/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 (головуючий суддя - Саприкіна І. В., судді - Карпушова О. В., Кучма А. Ю.) у справі №826/27601/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перфектбуд" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання відмови протиправною, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Перфектбуд" (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправною відмову ДПІ у прийнятті уточнюючого розрахунку до податкової декларації за червень 2015 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що уточнюючий розрахунок до податкової декларації за червень 2015 року складений та направлений Товариством з дотриманням усіх вимог чинного податкового законодавства, тому відмова ДПІ визнати вказаний уточнюючий розрахунок податковою звітністю без зазначення при цьому конкретних визначених законодавством підстав такої відмови є протиправною та порушує права та законні інтереси позивача як платника податків. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 01.06.2016 відмовив у задоволенні позову Товариства з огляду на правомірність відмови ДПІ у прийнятті уточнюючого розрахунку у зв'язку з незазначенням позивачем усіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21.09.2016 рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову, якою адміністративний позов Товариства задовольнив: - визнав протиправною відмову ДПІ у прийнятті уточнюючого розрахунку до податкової декларації за червень 2015 року від 15.10.2015 реєстраційний №9211890371; - уточнюючий розрахунок до податкової декларації за червень 2015 року від 15.10.2015 реєстраційний №9211890371 вважати прийнятим у день його фактичного отримання ДПІ, тобто 15.10.2015; - вирішив питання про розподіл судових витрат. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що уточнюючий розрахунок до податкової декларації за червень 2015 року містить усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України. При цьому графа 4 уточнюючого розрахунку не може і не повинна містити жодних показників, оскільки вони були відсутні у відповідній податковій декларації. Зазначення в графі 4 будь-яких інших даних, що не зазначалися в податковій декларації, суперечить законодавству. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що правомірно відмовив Товариству у визнанні уточнюючого розрахунку до податкової декларації за червень 2015 року податковою звітністю, оскільки в порушення вимог Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966, позивачем у вказаному уточнюючому розрахунку зазначено лише уточнений показник та не вказано показник, який уточнюється (графа 4). Позивач не скористався своїм правом надати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій. 23.02.2018 справу в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, що діє з 15.12.2017) передано до Верховного Суду. Відповідно до пункту 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України. Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивач засобами телекомунікаційного зв'язку подав до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року від 15.10.2015 реєстраційний №9211890371.16.10.2015 ДПІ листом №24034/10/26-55-15-0-10 повідомила Товариство про невизнання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року податковою звітністю з пропозицією надати нову податкову звітність з податку на додану вартість за відповідний звітний період, складену належним чином. Правомірність відмови ДПІ прийняти уточнюючий розрахунок до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року є предметом розгляду даної справи. Відповідно до пунктів 48.1, 48.2 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Обов 'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків. Згідно з вимогами пункту 48.3 статті 48 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий) ; звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку) ; повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) ; місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми) ; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності). Пунктом 48.7 статті 48 ПК України встановлено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу. Відповідно до пунктів 49.8-49.10 статті 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. Відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється. Також, пунктом 2 Розділу VI Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіну від 23.09.2014 №966, встановлено, що у графі 4 відображаються відповідні показники декларації звітного періоду, який виправляється. У разі якщо до декларації за цей звітний період раніше вносилися зміни, у графі 4 відображаються відповідні показники графи 5 останнього уточнюючого розрахунку, який подавався до декларації звітного (податкового) періоду, що виправляється. У пунктах 3 та 4, відповідно, зазначено, що у графі 5 уточнюючого розрахунку відображаються відповідні показники з урахуванням виправлення, та у графі 6 відображається сума помилки (абсолютне значення). Зі змісту наведених норм випливає, що графа 4 уточнюючого розрахунку має повністю відповідати даним, зазначеним у податковій декларації. Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до контролюючого органу, а останній прийняв порожню податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року. За таких обставин, уточнюючий розрахунок до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року у графі 4 не містив жодних показників, оскільки вони були відсутні у відповідній податковій декларації. Колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що поданий Товариством уточнюючий розрахунок від 15.10.2015 містив усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, що не спростовано відповідачем та свідчить про його обов'язок зареєструвати такий уточнюючий розрахунок як податкову звітність. При цьому лист ДПІ від 16.10.2015 №24034/10/26-55-15-0-10 не містив відомостей щодо конкретних порушень правил заповнення податкової звітності (зокрема, невідображення у графі 4 показників податкової декларації звітного періоду, який виправляється), що суперечить вимогам пункту 49.11 статті 49 ПК України щодо зазначення причин відмови у прийнятті звітності. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про протиправність відмови ДПІ у прийнятті уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року. Згідно з пунктом 49.13 статті 49 ПК України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом. Колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що визнання протиправною відмови відповідача прийняти уточнюючий розрахунок до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року, тягне, в свою чергу, настання наслідків, передбачених пунктом 49.13 статті 49 ПК України, тобто вказаний уточнюючий розрахунок вважається прийнятим у день його фактичного отримання ДПІ, тобто 15.10.2015. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правових наслідків є правильними, натомість доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 серпня 2018 року Київ справа №2а/0370/1070/12 адміністративне провадження №К/9901/9513/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П, розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 (головуючий суддя Валюх В. М. ) та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2015 (головуючий суддя: Обрізко І. М., судді: Левицька Н. Г, Сапіга В. П. ) у справі №2а/0370/1070/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілк УКРАЇНА: до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вілк Україна" (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 02.12.2011 №0002982200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 113810,96 грн. за основним платежем та на 14859,83 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 07.06.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2015, позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.12.2011 №0002982200. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: пункту 13.1 ст. 13, пункту 18.1 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (Закон №334/94-ВР); пункту 103.1 ст. 103, пунктів 160.1, 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ; пункту 2 ст. 11 Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно від 12.01.1993 року (далі - Конвенція). Доводи касаційної скарги дублюють висновки акту перевірки, які стали підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення. Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань із податку на прибуток згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 16.11.2011 №9163/23-2/36959411. Згідно цих висновків позивач порушив норми пунктів 13.1, 13.2 ст.13, пункту 18.1 ст. 18 Закону №334/94-ВР, пункту 103.1 ст. 103, пунктів 160.1, 160.2 ст. 160 ПК України, пункту 2 ст. 11 Конвенції, занижено податок на прибуток у сумі 113810,96 грн., за четвертий квартал 2010 року, перший та другий квартали 2011 року, через неутримання та невнесення до бюджету податку з доходів нерезидента при виплаті йому процентів за договором процентної позики №1/2010 від 25.02.2010 року, укладеним з ВТП "Вілк" ТзОВ (м. Хелм, Республіка Польща). На підставі акту перевірки ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 02.12.2011 №0002982200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 113810,96 грн. за основним платежем та на 14859,83 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). У судовому процесі встановлено, що ТОВ "Вілк Україна" за період з 17.02.2010 по 30.06.2011 перерахувало ВТП "Вілк" ТзОВ (резидент Республіки Польща) проценти за умовами договору процентної позики від 25.02.2010 №1/2010 (з урахуванням додаткової угоди від 10.08.2010 року №1) у сумі 412334,25 польських злотих, або 1138109,78 грн., у тому числі у четвертому кварталі 2010 року - 594353,08 грн., у першому кварталі 2011 року - 213738,74 грн., у другому кварталі 2011 року - 330016,96 грн. При цьому податок на прибуток із цієї суми доходу не був утриманий та сплачений до Державного бюджету України. Відповідно до частини 1 пункту 13.1 ст. 13 Закону №334/94-ВР Будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом; (підпункт "а" пункту 13.1 цієї статті). Згідно з пунктом 13.2 Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності. Пунктом 103.1 ст. 103 ПК встановлено, що застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України. Відповідно до пункту 103.2 цієї статті особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті. Підпунктом "а" пункту 160.1 ст. 160 ПК будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом. Згідно з пунктом 160.2 цієї статті резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.6 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Нормами пунктів 1 і 2 статті 11 Конвенції визначено, що проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватися в цій другій Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти. Однак, такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження. Незважаючи на положення пункту 2 цієї статті, проценти, що виникають у Договірній Державі, повинні звільнятись від оподаткування в цій Державі, якщо вони одержуються і дійсно належать Уряду другої Договірної Держави або її місцевому органу влади, або будь-якому агентству, або за допомогою цього Уряду чи місцевого органу (пункт 8 ст. 11 Конвенції). Застосовуючи вказані правові норми, суди попередніх інстанцій, встановивши у судовому процесі факт оподаткування процентів, отриманих ВТП "Вілк" ТзОВ (резидент Республіки Польща) від позивача у країні резидентства останнього, зробили висновок, що вказаними нормами встановлене загальне правило, за яким проценти, сплачені резиденту Польщі оподатковуються у країні резиденства останнього. При цьому, частиною 2 ст. 11 Конвенції передбачається альтернативна можливість оподаткування таких процентів у Державі виникнення таких доходів (процентів). Однак, із такими висновками судів не можна погодитися, оскільки вони не відповідають правильному змісту правового регулювання вищевказаних норм. Аналізуючи вищезазначені норми права, проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Республіки Польща, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції стосовно оподаткування процентів, виплачених на користь нерезидента не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту цієї міжнародної угоди та суті податку з доходів, виплачених нерезиденту, із джерелом походження в Україні. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 30.10.2012 у справі за позовом ВАТ "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" до СДПІ у м. Миколаєві про скасування податкового повідомлення-рішення. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання вищенаведених правових норм та зробили помилковий висновок про задоволення позову. Відповідно до частини 1 ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 цієї статті). Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби задовольнити. Скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2015, у задоволенні позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню. Головуючий суддя: І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 18 вересня 2018 року справа №815/4298/15 адміністративне провадження №К/9901/9010/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2015 року у складі суддів Самойлюк Г. П., Завальнюка І. В., Єфіменка К. С. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року у складі суддів Бітова А. І., Милосердного М. М., Ступакової І. Г. у справі №815/4298/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Два слона" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: 27 липня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Два слона" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - податковий орган, перший відповідач у справі) та до Державної фіскальної служби України (податковий орган, другий відповідач у справі) про визнання протиправними дії відповідачів щодо відмови Товариству у прийнятті податкової звітності з податку на додану вартість за червень 2015 року з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів та з реєстром виданих та отриманих податкових накладних та зобов'язання відповідачів врахувати в обліку декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та з реєстром виданих та отриманих податкових накладних та відобразити наведені в них відомості в автоматизованих інформаційних системах, базах даних та по особовому рахунку Товариства. 21 серпня 2015 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року, задоволений адміністративний позов Товариства, визнано протиправними дії податкових органів (першого та другого відповідачів у справі) щодо відмови Товариству у прийнятті податкової звітності з податку на додану вартість за червень 2015 року з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів та з реєстром виданих та отриманих податкових накладних та зобов'язано врахувати в обліку цю декларацію, з розшифровкою та реєстром, відобразити наведені в них відомості в автоматизованих інформаційних системах, базах даних та по особовому рахунку Товариства. 07 грудня 2015 року Державною фіскальною службою України (другий відповідач у справі) подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій податковий орган не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги другий відповідач посилається на невідповідність зазначених декларацією реквізитів реєстраційним даним, які експлуатуються ОДПС, а саме під час виїзду за місцезнаходженням оперативного управління податкового органу (першого відповідача у справі) Товариство не було встановлено за місцезнаходженням. 14 січня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №815/4298/15 із Одеського окружного адміністративного суду. 23 вересня 2016 року справа №815/4298/15 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України. Заперечення або відзив від податкового органу на касаційну скаргу Товариства не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. 25 січня 2018 року справа №815/4298/15 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/9010/18 передані до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою включене до ЄДРПОУ за номером 13880008, перебуває на обліку податкового органу (першого відповідача у справі), 15 травня 2015 року на підставі Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закону України "Про електронний цифровий підпис" між Товариством та цим податковим органом укладено договір №150520151 про визнання електронних документів, на виконання умов якого позивачем, як платником податку на додану вартість засобами електронного зв'язку направлено податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року разом з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів та реєстру виданих і отриманих податкових накладних, за результатами обробки яких позивачем отримано квитанцію №1, в якій зазначено, що вказана декларація з додатками доставлена до центрального рівня ДПС України 20 липня 2015 року в 16:51:07. Проте, документ не прийнято, а відмову мотивовано тим, що не укладено договір про визнання електронних документів з ДПС України. Позивач звертаючись до суду наголосив на незаконності такої відмови, оскільки договір був укладений ще 15 травня 2015 року ( №150520151), його строк дії не сплинув. 28 липня 2015 року посадовими особами податкового органу (першого відповідача у справі) складено акт перевірки місцезнаходження платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників Товариства) №5181/15-53-22-04/1388008, яким зафіксовано відсутність Товариства з обмеженою відповідальністю "Два слона" та посадових осіб за податковою адресою: 65045, м. Одеса, вул. Заславського, 5, кв. (офіс) 8.29 липня 2015 року першим заступником начальника Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси складено довідку про встановлення фактичного місцезнаходження (місця проживання) платника податків №896/07-110, в якій вказано, що за результатами проведення необхідних та достатніх заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження платника податків не встановлено фактичне місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Два слона" (код ЄДРПОУ 13880008). Першим відповідачем у справі призупинено дію договору "Про визнання електронних документів" до встановлення обставин з метою запобігання та руйнування схеми можливого ухилення від сплати податків та на виконання пункту 2.1.6 Наказу ДФС України "Про організацію комплексного відпрацювання податкових ризиків з ПДВ" №110 від 05 вересня 2014 року. Вирішуючи справу суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки, доводи позивача про неправомірність односторонньої відмови від виконання своїх зобов'язань згідно договору про визнання електронних документів є обґрунтованими і підтверджуються достатніми доказами та негативно обмежило і порушило права та законні інтереси позивача на подання податкової звітності в електронному вигляді. Крім того, податкова декларація та додатки до неї не прийняті на стадії надходження до Центрального порталу приймання податкової звітності лише з однієї причини - заборона прийому звітності у зв'язку з відсутністю договору про визнання електронних документів шляхом блокування можливості подання позивачем звітності засобами телекомунікаційного зв'язку. При цьому, інших підстав для неприйняття вказаної податкової декларації відповідачами не вказано, а з матеріалів справи не вбачається. Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз положень пунктів 48.3, 48.4 статті 48, пунктів 49.8, 49.9, 49.15 статті 49 Податкового кодексу України, дійшли висновку, що податкова декларація, може вважатися неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пп. 48.3 і 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України та надсилання державною податковою інспекцією платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що підтверджено змістом квитанцій №1 від 20 липня 2015 року, податкова декларація Товариства з податку на додану вартість за червень 2015 року та додатки до неї не прийняті на стадії надходження до Центрального порталу приймання податкової звітності лише з однієї причини - заборона прийому звітності у зв'язку з відсутністю договору про визнання електронних документів шляхом блокування можливості подання позивачем звітності засобами телекомунікаційного зв'язку, інших підстав для неприйняття вказаної податкової декларації відповідачами не вказано. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність відповідачами правомірності своїх дій, як одностороннього розірвання договору так і його не виконання. Відсутність посадових осіб юридичної особи за зареєстрованим місцезнаходженням не є перешкодою для подання податкових декларацій, інших звітних документів, обов'язковість подання яких передбачена законом, а також не є підставою неприйняття електронних документів та підставою для одностороннього розірвання договору. Неприйнятними є доводи заявника касаційної скарги (другого відповідача у справі) про те, що відсутність за місцем реєстрації Товариства є сама по собі підставою неприйняття декларації та додатків до неї. Не доведена другим відповідачем також зміна позивачем місця реєстрації та неповідомлення про це, не підтверджено належними доказами, з огляду на положення частини першої статті 18 Закону України "Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними. Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року у справі №815/4298/15 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 грудня 2018 року Київ справа №804/5541/16 адміністративне провадження №К/9901/35649/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 (суддя - Турова О. М. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 (головуючий суддя - Олефіренко Н. А., судді: Шальєва В. А., Білак С. В. ) у справі №804/5541/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Мол" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватного підприємство "Орім", про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Мол" (далі - ТОВ ""Інтер-Мол") звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська) від 10.03.2016 №0000061401 та №0000071401. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017, позовні вимоги задоволено. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська оскаржила їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2016, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 139, 198 Податкового кодексу України. Так, відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено правомірність формування даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями з огляду на порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутність у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей від спірних постачальників та їх подальше використання в господарській діяльності, у зв'язку з чим у позивача відсутнє право на формування у податковому обліку витрат і податкового кредиту. В письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "Інтер-Мол" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Інтер-мол" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, про що складено акт від 30.12.2015 №3216/04-62-22-02/32831474. ТОВ "Інтер-мол" 14.01.2016 було подано заперечення на висновки зазначеного акту перевірки, у зв'язку з чим на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті78 Податкового кодексу України ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська проведено документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань, викладених в заперечені від 14.01.2016 №14 (вх. №1173/10 від 15.01.2016 р. ). За результатами проведеної перевірки складено акт від 05.02.2015 №179/04-62-22-02/32831474, яким зафіксовано порушення позивачем приписів: пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України чим занижено податок на прибуток всього у сумі 95798,00грн. ; підпункту14.1.202 пункту 14.1 статті14, пункту 185.1 статті 185, пунктів198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 106442,00грн., у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні у Приватного підприємство "Орім" маркетингових послуг, з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених операцій. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що надані до перевірки акти здачі-прийняття робіт оформленні з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим неможливо встановити зміст та обсяг господарської операції. До перевірки не надано звітів про проведене маркетингове дослідження, та не надано найменування торгових мереж, у яких проведені дослідження, залишки товарів. Крім того, посилався на інформацію, отриману від ДПІ у Святошинському районі від 18.03.2015 №170/10-13-22-05/39355541, щодо контрагента позивача, де вказано про відсутність у нього в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед контрагентами; зазначено відсутність задекларованих податкових зобов'язань у спірні податкові періоди, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання позивачем маркетингових послуг від спірного постачальника та їх подальше використання в своїй господарській діяльності. На підставі акту перевірки від 05.02.2015 №179/04-62-22-02/32831474 ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області було прийнято наступні податкові повідомлення РІШЕННЯ: від 10.03.2016 №0000061401, згідно з яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 95798,00грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 47899,00грн. ; від 10.03.2016 №0000071401, згідно з яким позивачу було збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 106442,00грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 53221,00грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що господарська операція по придбанню позивачем маркетингових послуг у спірного контрагента є реальною, фактично відбулася, придбані послуги використано у власній господарській діяльності з метою оптимізації прибутку. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні даних податкового обліку, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю. Як з'ясовано судами, ТОВ "Інтер-мол" є виробником власної харчової продукції під своєю торговою маркою ТМ "Томаківка", яку постачає на продаж в торгівельні мережі, зокрема, ТОВ "АТБ-МАРКЕТ", з яким також укладений договір постачання. З метою збільшення обсягів продажу своєї продукції, між ТОВ "Інтер-Мол" (Замовник) та ПП "Орім" (Виконавець) було укладено договір про надання маркетингових послуг від 01.10.2014 №395, відповідно до якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги, а Замовник зобов'язується прийняти їх та оплатити належним чином. На виконання умов вищенаведеного договору ПП "Орім" надало ТОВ "Інтер-Мол" маркетингові послуги, на підтвердження чого складено звіти про маркетингові дослідження та акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), документи на підтвердження оплати придбаних послуг, податкові накладні. При цьому, в актах здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) та податкових накладних міститься перелік наданих послуг та їх вартість, а саме зазначено, що ПП "Орім" здійснено: проведення маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (відкриті питання), проведення телефонного опитування респондентів, визначення залишків продукції в магазинах, визначення об'єму продаж в торгівельних точках у грошовому виразі, обробка результатів маркетингового дослідження та надання звіту, визначення відносної динаміки продукції у торгівельній мережі тощо. В наданих звітах про маркетингові дослідження за період жовтень-грудень 2014 року викладені всі дані підтвердження залишків, кількість, місця проведення, визначення відносної динаміки продажу продукції у торговельній мережі, назва продукції, торгівельна мережа. Оцінивши подані платником докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій. ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ "Агро-Гарант" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися. Також судами з'ясовано, що відповідно до наданих позивачем звітів, маркетингові послуги проводились в торгівельній мережі ТОВ "АТБ-МАРКЕТ", в якій здійснювався продаж продукції позивача під ТМ Томаківка. Звіти про маркетингові дослідження були складені ПП "Орім" по наступним сегментам реалізації товару: динаміку продажу, про залишки продукції, про об'єм продажу продукції ТМ "Томаківка" в торгової мережі ТОВ "АТБ-маркет". Під час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, представником третьої особи надано пояснення про те, що саме ПП "Орім" здійснює обробку отриманої від ТОВ "АТБ-маркет" інформації в розрізі конкретного контрагента. Станом на дату надання маркетингових послуг торгівельна мережа ТОВ "АТБ-маркет" нараховувала близько 700 магазинів, через які здійснювався продаж продуктів харчування та товарів народного споживання. Майже вся продукція, що постачається в рамках укладених ТОВ "АТБ-маркет" договорів, постачається на умовах постачання DDU, тобто на склади (розподільчі центри) ТОВ "АТБ-маркет", звідки вже власне саме ТОВ "АТБ-маркет", маючи внутрішні замовлення від магазинів власної мережі розвозять даний товар. Таким чином, на пряму до певного магазину контрагенти ТОВ "АТБ-маркет" власну продукцію не постачають, а відтак не бачать їх безпосередній обсяг продажу та залишки, не можуть відслідкувати динаміку їх продажу. Отже, отримати інформацію щодо визначення залишків продукції в торгових точках мережі ТОВ "АТБ-маркет", визначення відносної динаміки продажу в торгівельній мережі ТОВ "АТБ-маркет", визначення обсягів продажу продукції в торгових точках цієї мережі в грошовому виразі напряму від ТОВ "АТБ-маркет" постачальники не можуть. Таким чином, встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції із зазначеними контрагентами є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо постачальника позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру надання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені іншими особами, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб. Проте, посадовими особами ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено. Щодо посилань заявника касаційної скарги на кримінальне провадження №22012000000000061, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205 та частиною другою статті 200 Кримінального кодексу України, слід зазначити наступне. Відповідно до частини п'ятої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень. Судом з'ясовано, що відповідно до змісту ухвали Печерського районного суду від 20.11.2015 у справі №757/18098/15-к кримінальне провадження №22012000000000061 відносно посадових осіб ПП "Орім" не порушувалось. Крім того, під час вирішення даного спору судом першої інстанції з'ясовано, що кримінальне провадження №22012000000000061 зареєстроване 11.12.2012, про що свідчить ухвала Печерського районного суду від 20.11.2015 у справі №757/18098/15-к, в той час як ПП "Орім" засноване у серпні 2014 року, тобто майже через два роки після порушення цього кримінального провадження. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 лютого 2019 року Київ справа №813/112/18 адміністративне провадження №К/9901/60036/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 (суддя - Мартинюк В. Я.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2018 (головуючий суддя - Запотічний І. І., судді - Довга О. І., Затолочний В. С. ) у справі №813/112/18 за позовом Приватного підприємства "ОККО-Нафтопродукт" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування наказу, ВСТАНОВИВ: У січні 2018 року Приватне підприємство "ОККО-Нафтопродукт" (далі - Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування наказу від 29.12.2017 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача не було передбачених Податковим кодексом України підстав для призначення позапланової перевірки Підприємства. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2018, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Офісу великих платників податків ДФС від 29.12.2017 за №2931. Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість заявленого адміністративного позову, невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши норми матеріального і процесуального права. У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємство вважає судові рішення законними та обґрунтованими, тому касаційну скаргу просило залишити без задоволення. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суди попередніх інстанцій встановили, що 29.12.2017 на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на органи ДФС відповідач прийняв наказ №2931 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства з питань правильності обчислення та сплати акцизного податку при реалізації пального за період з 01.01.2015 по 31.12.2015. Задовольнивши адміністративний позов та визнавши наказ Офісу великих платників податків ДФС від 29.12.2017 протиправним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у відповідача не було законних підстав для прийняття оскаржуваного наказу. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Порядок призначення документальних позапланових перевірок регламентовано положеннями статті 78 Податкового кодексу України, в якій визначено виключні підстави для проведення такої перевірки. Зі змісту оскаржуваного наказу Офісу великих платників податків ДФС вбачається, що документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства призначено на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, тобто у зв'язку з виявленням недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Як встановили суди попередніх інстанцій, 03.10.2017 Офіс великих платників податків ДФС направив на адресу Підприємства запит про надання інформації та її документального підтвердження, в якому зазначено, що за результатами аналізу даних РРО (КОРО) та показників розрахунків сум акцизного податку з реалізації роздрібної торгівлі підакцизних товарів за 2015 рік виявлено розбіжності, наведено цифрові показники, які, на думку контролюючого органу, свідчать про наявність розбіжностей та викладено невичерпний перелік документів, які слід надати позивачу. Листом від 24.10.2017 Підприємство надало Офісу великих платників податків ДФС інформацію на запит від 03.10.2017, в якому виклало свої пояснення щодо наявності розбіжностей та надало додаткові документи. Аналіз пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України та положень Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 №1245, свідчать про те, що запит контролюючого органу про надання відповідної інформації платником податків повинен містити конкретні підстави, тобто, чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об'єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження. Таким чином, виявлення фактів, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями. При цьому у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення необґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена. Суб 'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки та оспорити його у суді, тоді суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування. Отримавши відповідь Підприємства щодо питань поставлених у запиті від 03.10.2017 та додаткові документи, Офіс великих платників податків ДФС, не проінформувавши платника податків про те, яку саме інформацію не було надано позивачем у його відповіді та які саме додаткові документи потрібно надати, крім вже наданих, призначив документальну позапланову невиїзну перевірку згідно з наказом від 29.12.2017 №2931. Зміст положень статей 78,79 Податкового кодексу України свідчить про те, що проведення документальної позапланової невиїзної перевірки не виключає необхідності дотримання загальних вимог щодо наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок. Вказані дії відповідача не в повній мірі відповідають приписам підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки дії Підприємства не можна вважати ненаданням платником податків пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу. Ані під час розгляду справи в суді, ані в касаційній скарзі відповідач не зазначив, на які саме пункти письмового запиту Офісу великих платників податків ДФС позивач не надав відповіді та які документи Підприємству слід додатково надати для повної відповіді на питання, наведені у запиті. Доводи касаційної скарги Офісу великих платників податків ДФС не спростовують правильність доводів, якими мотивовані судові рішення, не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2018 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 березня 2019 року Київ справа №823/540/16 адміністративне провадження №К/9901/13569/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, за участю третіх осіб: ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Айова" (далі - ТОВ "Айова", позивач) звернулося до суду з позовом до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (далі - Тальнівське РУЮ Черкаської області, відповідач), Тальнівської районної державної адміністрації (далі - Тальнівська РДА, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (індексний номер 28234955 від 15 лютого 2016 року). В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваним рішенням зареєстровано право оренди за ТОВ "ВП "Імпульс плюс" на земельну ділянку, яка використовується позивачем на підставі діючого договору оренди, без врахування переважного права на поновлення його дії. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року, позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що реєструючи право оренди на ту ж земельну ділянку за іншою юридичною особою, державний реєстратор не переконався у відсутності вже зареєстрованого речового права позивача на ту ж саму земельну ділянку. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційну скаргу подано 03 жовтня 2016 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №823/540/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Гриціва М. І. та Коваленко Н. В. Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року прийнято до свого провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації, за участю третіх осіб: ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20 травня 2006 року між позивачем (орендар) та ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договір (б/н) оренди землі, предметом якого є оренда земельної ділянки, строком на 10 років загальною площею 2,41 га, що належить орендодавцю на праві власності відповідно до державного акта від 20 вересня 2005 року НОМЕР_1. Вказаний договір зареєстровано у Тальнівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 05 вересня 2006 року за №040679300266. Крім того 26 серпня 2011 року між орендарем та орендодавцем підписано додатковий договір №104 до основного договору оренди землі. Відповідно до п. 2 додаткового договору, термін дії договору становить 5 років з моменту його державної реєстрації. Державну реєстрацію додаткового договору здійснено 03 грудня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №712408364008336. За таких обставин, строк договору оренди, укладеного між ТОВ "Айова" та ОСОБА_2 спливає 04 грудня 2017 року. У період дії зазначеного договору державний реєстратор Тальнівського районного управління юстиції 15 лютого 2016 року прийняв рішення №28234955 про реєстрацію за ТОВ "ВП "Імпульс плюс" права оренди на зазначену земельну ділянку на підставі договору оренди від 15 вересня 2015 року №105, укладеного між ТОВ "ВП "Імпульс плюс" та ОСОБА_2 При цьому, з інформації у довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строк дії права оренди за договором від 15 вересня 2015 року №105, укладеного між ТОВ "ВП "Імпульс плюс" та ОСОБА_2, починається з 03 грудня 2017 року. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що частиною першою статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав. З огляду на законодавчу заборону відмовляти у державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених Законом №1952-IV, у державного реєстратора не було відповідних підстав для такої відмови. Крім того, скаржником надано додаткові пояснення, у яких ТОВ "ВП "Імпульс плюс" зазначає, що даний спір має не публічний, а приватно-правовий характер, відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому суди помилково розглянули даний спір в порядку адміністративного судочинства. ТОВ "Айова" подало заперечення на касаційну скаргу ТОВ "ВМ Імпульс Плюс", у якому зазначається, що посилання скаржника на те, що у реєстратора були відсутні правові підстави відмовити у реєстрації, є безпідставним, оскільки договір оренди, укладений між позивачем та ОСОБА_2, на сьогоднішній день є чинним, внаслідок чого на один об'єкт оренди зареєстровано право оренди двома способами, тобто існує подвійна реєстрація прав оренди на земельну ділянку за різними правонабувачами, а тому, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28234955 від 15 лютого 2016 року, має бути скасовано, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За правилами частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів. Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі №815/6945/16. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права за договором оренди, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "ВП "Імпульс Плюс", з підстав існування чинного договору оренди цієї ж земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Айова". Відтак, у даній справі фактично оскаржується чинність договору оренди, на підставі якого було прийнято рішення про державну реєстрацію речового права, тобто існує спір між двома суб'єктами господарської діяльності щодо права оренди на земельну ділянку (чинності одного з договорів оренди землі). Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Отже, оскільки спірні правовідносини фактично виникли між ТОВ "Айова" і ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" стосовно права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7124083600:01:001:0378, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Все це підтверджує, що даний спір потребує вирішення за правилами ЦПК України, який, зокрема, передбачає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справах №823/584/16 та №823/397/16, від 28 листопада 2018 року у справі №823/398/16, а також у постановах Верховного Суду від 18 січня 2019 року у справі №823/460/16, від 21 січня 2019 року у справі №823/539/16, у яких сторонами виступають ТОВ "Айова" (позивач) та державний реєстратор (відповідач), третьою особою - ТОВ "ВП "Імпульс плюс", а предметом спору є правомірність дій державного реєстратора щодо реєстрації речового права на підставі договору оренди. Колегія суддів також враховує, що на момент звернення позивача до суду Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 14 квітня 2009 року у справі №21-367во09, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин. У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить корпоративний спір, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону. Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права. Намагання сторін вирішити земельний спір, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим. Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") полягає у виправлені відповідних помилок. Колегія суддів також враховує, що згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року №19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року №22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах. Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин. На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Суд також бере до уваги, що у цій справі жодна із сторін не заперечує існування, поза межами ініційованого публічно-правового спору, безпосередньо пов'язаного з ним, майнового спору між учасниками, вирішення якого призведе, фактично, до розв'язання публічно-правового спору. Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom") від 21 лютого 1975 року, заява №4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") від 17 січня 2012 року, заява №36760/06, § 230). Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France, заява №88/1991/340/413). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати, а провадження у справі закрити. Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс Плюс" задовольнити частково. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року скасувати. Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, за участю третіх осіб: ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" про визнання протиправним та скасування рішення закрити. Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 травня 2018 року Київ справа №452/412/15-а адміністративне провадження №К/9901/17988/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Шипуліної Т. М. (суддя-доповідач), Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у порядку письмового провадження справу справі №452/412/15-а за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці ДФС про визнання незаконною та скасування постанови за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016, ВСТАНОВИВ: Постановою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25.05.2015 у задоволені позову відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 постанову Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25.05.2015 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову про порушення митних правил від 23.01.2015 №2639/20909/14. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 скасовано, залишено в силі постанову Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25.05.2015 про відмову у задоволенні позову. ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 у справі №452/412/15-а за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці ДФС про визнання незаконною та скасування постанови з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. У заяві позивач просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 у справі №452/412/15-а. Ухвалою Верховного Суду України від 25.10.2016 відкрито провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 у справі №452/412/15-а за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці ДФС про визнання незаконною та скасування постанови. У зв'язку з припиненням своєї діяльності Верховним Судом України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2018 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Шипуліна Т. М. (суддя-доповідач), Бившева Л. І, Хохуляк В. В. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Шипуліної Т. М. від 22.02.2018 заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 у справі №452/412/15-а за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці ДФС про визнання незаконною та скасування постанови прийнято до провадження. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. Суд перевірив матеріали справи, наведені у заяві доводи та дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судами встановлено, що 19.10.2011 позивач ввіз на митну територію України транспортний засіб марки "Fiat Tipo", номерний знак НОМЕР_1, кузов номер НОМЕР_2 в режимі "транзит" по смузі руху спрощеного контролю "зелений коридор" пункту пропуску "Шегині" митного переходу "Мостиська" Львівської митниці ДФС. Станом на 04.12.2014 вказаний транспортний засіб за межі митної території України не вивезено. Заступником начальника Львівської митниці ДФС 23.01.2015 прийнято постанову в справі про порушення митних правил №2639/20909/14, згідно з якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, та накладено штраф у розмірі 8500,00грн. У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції позивач посилається на неоднаковість застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 470 Митного кодексу України. На обґрунтування заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 позивач подав копію ухвал Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 у справі №608/21/15 (К/800/381/16) та від 16.06.2016 у справі №448/648/15 (К/800/51327/15), в яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що порушення митних правил, передбачене частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, не може кваліфікуватися як триваюче. У справі, про перегляд рішення в якій заявлено вимогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку щодо дотримання відповідачем строку накладення адміністративного стягнення з огляду на те, що вчинене правопорушення є триваючим. Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, на які посилається заявник, Верховний Суд зазначає таке. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 95 Митного кодекс України для автомобільного транспорту строк транзитних перевезень становить 10 діб. Відповідно до частини першої статті 470 Митного кодекс України перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з частиною першою статті 467 Митного кодексу України якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477 - 481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що перелік триваючих правопорушень, визначений у статті 467 Митного кодексу України не є вичерпним. Митний кодекс України не містить визначення поняття триваючого правопорушення. Проте в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його неповністю чи неналежним чином. Судами встановлено, що перевищення позивачем строку транзитного перевезення транспортного засобу особистого користування, що перебуває під митним контролем, виявлене відповідачем 04.12.2014. При цьому, станом на момент виявлення правопорушення, обов'язок позивача щодо вивезення транспортного засобу за межі території України протягом 10 діб, встановлений пунктом 1 частини першої статті 95 Митного кодексу України, виконаний не був, що позивачем не заперечується. Таким чином, порушення позивачем свого обов'язку щодо вивезення транспортного засобу за межі території України протягом встановленого законом строку є триваючим. Судом відхиляються доводи позивача про те, що Митним кодексом України визначено строк виконання обов'язку щодо вивезення транспортного засобу і тому такий обов'язок є темпорально обмеженим - завершується зі спливом строків, визначених статтею 95 Митного кодексу України. Так, встановлений законом обов'язок щодо вивезення транспортного засобу вважається виконаним саме з моменту його реалізації зобов'язаною особою, а не із закінченням законодавчо встановленого строку його виконання. За таких обставин, висновок судів першої та касаційної інстанцій про правомірність постанови про порушення митних правил від 23.01.2015 №2639/20909/14 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Враховуючи викладене, заява позивача не підлягає задоволенню. Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII), суд - ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 у справі №452/412/15-а відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. ............................ ........................... ........................... Т. М. Шипуліна, Л. І. Бившева, В. В. Хохуляк, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 31 липня 2018 року справа №808/2165/17 адміністративне провадження №К/9901/52392/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у складі судді Батрак І. В. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів Чередниченка В. Є., Іванова С. М., Панченко О. М. у справі №808/2165/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" до Одеської митниці Державної фіскальної служби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: 18 липня 2017 року Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні Головному управлінню Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - третя особа, орган казначейської служби) висновку про повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених сум податку на додану вартість позивачу у розмірі 2988446,04 грн, зобов'язати відповідача підготувати й надати до органу казначейської служби висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів позивачу у розмірі 2 988 446,04 грн. 21 листопада 2017 року постановою Запорізького окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність митного органу, яка полягає у ненаданні органу казначейської служби висновку про повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених сум податку на додану вартість Товариству у розмірі 2 988 446,04 грн, зобов'язано відповідача підготувати й надати до органу казначейської служби висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів Товариству у розмірі 2 988 446,04 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі положень статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618 (далі - Порядок №618) та дотриманні Товариством їх вимог при поданні заяв про повернення надміру сплачених коштів, а також встановленні факту переплати митних платежів. 04 червня 2018 року митним органом подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій посилаючись на необґрунтованість судових рішень, внаслідок неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову у задоволені позову у повному обсязі. Заявник касаційної скарги зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані положення пункту 1 Розділу ІІІ Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, я митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за №1097/14364), статті 1, 5, 6 Закону України від 17 травня 2001 року №2407-ІІІ "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", у зв'язку з чим неправильно розтлумачені положення пунктів 43.3 - 43.5 статті 43 Податкового кодексу України. Вказує, що суди попередніх інстанцій не застосували закон, який підлягав застосуванню, а саме пункт 46.1 статті 46, пункт 54.1 статті 54, пункт 56.11 статті 56 Податкового кодексу України, частину 1 статті 52, пункти 1, 2 частини другої статті 52, частину 8 статті 257, частину 8 статті 264, частину 1 статті 295 Митного кодексу України. Митний орган зазначає про те, що факт надмірної сплати до Державного бюджету митних платежів документально не підтверджений, а також про те, що суди попередніх інстанцій не врахували наявність у Товариства та його відокремлених підрозділів на момент звернення до митниці податкового боргу. 07 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребувано із Запорізького окружного адміністративного суду справу №808/2165/17. Позивач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не є перешкоджає перегляду судових рішень. Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону вони відповідають з огляду на наступне. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 04 грудня 2014 року Товариством до митного оформлення надіслано тимчасову митну декларацію типу "ТФ" на товар "Вугілля кам'яне з показниками якості, гранична норма: зола (на сухий стан) 28% max; сірка (на сухий стан) 2,1% max; вихід летких речовин (на сухий стан) 18,0% max; волога (на робочий стан) 10,0% max; нижча теплота згорання (на робочий стан) 5 200 ккал/кг m " у кількості 80 000 000 кг, відправник STEEL MONT TRADING LTD (United Kingdom), одержувач Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго", декларант/представник Товариство з обмеженою відповідальністю "Портінвест Лоджистік", країна відправлення Південна Африка. Тимчасовій митній декларації присвоєне №500010003/2014/008980. Згідно з графою 12 тимчасової митної декларації №500010003/2014/008980 від 04 грудня 2014 року вартість товару складає 104 477 086,24 грн, а згідно з графою 47 цієї декларації сума сплаченого податку на додану вартість склала 20 895 417,25 грн. 11 грудня 2014 року Товариством до митного оформлення надіслано тимчасову митну декларацію типу "ТФ" на товар "Вугілля кам'яне з показниками якості, гранична норма: зола (на сухий стан) 28% max; сірка (на сухий стан) 2,1% max; вихід летких речовин (на сухий стан) 18,0% max; волога (на робочий стан) 10,0% max; нижча теплота згорання (на робочий стан) 5 200 ккал/кг m " у кількості 4 612 000 кг, відправник STEEL MONT TRADING LTD (United Kingdom), одержувач ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго", декларант/представник ТОВ "ПОРТІНВЕСТ ЛОДЖИСТІК", країна відправлення Південна Африка. Тимчасовій митній декларації присвоєне №500010003/2014/009085. Згідно з графою 12 тимчасової митної декларації №500010003/2014/009085 від 11 грудня 2014 року, вартість товару складає 6 206 100,51 грн, а згідно з графою 47 цієї декларації, сума сплаченого податку на додану вартість склала 1 241 220,10 грн. 15 січня 2015 року позивачем до митниці подано додаткові митні декларації типу "ДТ": - №500010003/2015/000418, в графі 12 якої вказано вартість товару у розмірі 90 372 679,60 грн., в графі 47 цієї декларації вказано суму податку на додану вартість у розмірі 2 820 881,33 грн., яка підлягає поверненню, про що свідчить код способу розрахунку "99"; - №500010003/2015/000419, в графі 12 якої вказано вартість товару у розмірі 5 368 276,94 грн., в графі 47 цієї декларації вказано суму податку на додану вартість у розмірі 167 564,71 грн., яка підлягає поверненню, про що свідчить код способу розрахунку "99". 10 лютого 2015 року на адресу Одеської митниці Державної фіскальної служби надійшли заяви Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" №24/216 від 09 лютого 2015 року (вх. №1110/10-29) про зарахування для подальших розрахунків суми сплаченої переплати у розмірі 2 820 881,33 грн. та №24/217 від 09 лютого 2015 року (вх. №1109/10-29) про зарахування для подальших розрахунків суми сплаченої переплати у розмірі 167 564,71 грн. Листом №524/10/15-70-25-01 від 26 лютого 2015 року Одеською митницею Державної фіскальної служби надано позивачу відповідь на його заяви №24/216 та №24/217 від 09 лютого 2015 року, за змістом якої, відповідач із посиланням на частини 1, 3 статті 301 Митного кодексу України та пункт 43.2 статті 43 Податкового кодексу України вказав, що питання щодо повернення зарахованих до бюджету митних платежів буде розглянуто за умови дотримання вимог вищевказаних норм законодавства та при наявності оригіналу довідки з Державної податкової інспекції про відсутність податкового боргу. Окрім того, в доповнення до листа №524/10/15-70-25-01 від 26 лютого 2015 року Одеською митницею Державної фіскальної служби надіслано позивачу лист №644/10/15-70-25-03 від 11 березня 2015 року, в якому вказано, що під час подання та оформлення додаткових митних декларацій до тимчасових митних декларацій декларантом надано сертифікат випробувань від 07 грудня 2014 року №1411501UA Yu, виданий Товариством з обмеженою відповідальністю "INCOLAB SERVICES UKRAINE" (Донецька область, м. Маріуполь, 87554, пров. Пілотів, 1), згідно з яким, встановлено фактичну нижчу теплоту згорання (на робочий стан) на рівні 5 190 ккал/кг та на підставі якого визначена митна вартість товару. У зв'язку з чим виникла різниця в митних платежах за додатковими деклараціями в сумі 2 млн. 988,4 тис. грн. та на яку ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" надало заяву до митниці щодо зарахування зазначеної суми переплати в рахунок майбутніх платежів. Враховуючи вищевикладене, з метою вивчення всіх обставин митного оформлення та встановлення факту виникнення переплати, митниця просила у позивача надати документи, що підтверджують право на проведення досліджень ТОВ "INCOLAB SERVICES UKRAINE", а саме: свідоцтво про атестацію та галузі відповідно до свідоцтва про атестацію ТОВ "INCOLAB SERVICES UKRAINE", які надають право на проведення досліджень, зокрема, щодо встановлення теплоти згорання, у тому числі, фактичної нижчої теплоти згорання (на робочий стан). Листом №24/1544 від 23 червня 2015 року Товариство звернулося до митного органу з проханням повернути з державного бюджету на поточний рахунок Товариства суму надмірно сплачених коштів у розмірі 2 988 446,04 грн. В цій заяві вказані реквізити банківської установи для повернення коштів та до заяви додано: довідку про відсутність заборгованості №3633/10/28-04-20-017 від 23 червня 2015 року; МД №500010003/2014/009085 від 11 грудня 2014 року; МД №500010003/2015/000419 від 15 січня 2015 року; МД №500010003/2014/008980 від 04 грудня 2014 року; МД №500010003/2015/000418 від 15 січня 2015 року; свідоцтво про атестацію вимірювальної лабораторії Товариства з обмеженою відповідальністю "Інколаб Сервісез Україна" №ВЛ-051/2014 від 18 березня 2014 року. Листом №2096/10/15-70-25-03 від 15 липня 2015 року митним органом повідомлено позивача, що надана разом із заявою Товариства від 23 червня 2015 року №24/1544 лист №3633/10/28-04-20-30-017 довідка СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів про надання відповіді головному бухгалтеру не відповідає вимогам наказу Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №567, яким затверджено форму довідки про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються органами доходів і зборів. Крім того, зазначеним листом надана інформація щодо відсутності станом на 22 червня 2015 року податкового боргу зі сплати податків, зборів, платежів за даними інтегрованих карток Товариства, але наявності по відокремленому підрозділу "Запорізька електрична станція" Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" станом на 22 червня 2015 року податкового боргу по податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, в сумі 6 223 298,85 грн. Враховуючи вищевикладене, питання щодо повернення зарахованих до бюджету митних платежів буде розглянуто за умови дотримання положень Податкового кодексу. Листом №01/192 від 07 березня 2017 року Товариство звернулося до митного органу із проханням повернути з державного бюджету на поточний рахунок Товариства в установі банку загальну суму надмірно сплачених коштів у розмірі 2 988 446,04 грн. В цій заяві вказано реквізити фінансової установи для повернення коштів та до неї додано: МД №500010003/2014/009085 від 11 грудня 2014 року; МД №500010003/2015/000419 від 15 січня 2015 року; МД №500010003/2014/008980 від 04 грудня 2014 року; МД №500010003/2015/000418 від 15 січня 2015 року. Між тим, митний орган листом №1227/10/15-70-19-05 від 28 березня 2017 року запросив від позивача для остаточного прийняття рішення щодо сум надмірно сплаченого податку на додану вартість, згідно з частини 2 статті 53 Митного кодексу України, банківські платіжні документи, якими підтверджується факт оплати рахунку-фактури від 12 грудня 2014 року №1212-4 на суму 6 294 486,68 дол. США. Позивачем до Державної фіскальної служби України подано скаргу в порядку статті 25 Митного кодексу України №31/291 від 10 квітня 2017 року, в якій позивач просив зобов'язати митницю здійснити повернення із державного бюджету на поточний рахунок Товариства в установі банку загальну суму надмірно сплачених коштів митних платежів у розмірі 2 988 446,04 грн. Листом №9748/6/99-99-19-02-01-15 від 05 травня 2017 року "Про розгляд скарги" Державна фіскальна служба України повідомило позивача, що надміру сплачені кошти мають бути повернені за умови дотримання вимог чинного законодавства. Зазначені фактичні обставини встановлені судами попередніх інстанції не є спірним між сторонами. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги, Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають вимогам законодавства. Порядок і умови повернення платежів декларанту встановлені статтею 301 Митного кодексу України 2012 року, статтею 43 Податкового кодексу України і статтею 45 Бюджетного кодексу України, положення яких вимагають дотримання певної процедури. Така процедура передбачена Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений Наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за N 1097/14364, який є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України та підлягає застосуванню у межах спірних правовідносин відповідно до положень частини другої статі 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені статтею 43 Податкового кодексу України, аналіз якої свідчить про те, що платник податків обов'язково має подати до контролюючого органу заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань (в довільній формі) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми, а також погасити податковий борг (за його наявності). Згідно з пунктом 8 Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року №1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за №1679/28124, за платежами, належними державному бюджету, орган ДФС у строк не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з реєстром висновків за платежами, належними державному бюджету, для виконання відповідному органу Казначейства. Відтак, судами попередніх інстанції обґрунтовано констатовано, що необхідною обставиною для повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, є факт ухвалення митним органом висновку про повернення надмірно сплачених митних платежів. Судами попередніх інстанцій встановлений факт належного звернення позивача у встановленому порядку та за наявності передбачених законом підстав до митного органу для повернення з Державного бюджету України сплачених платежів під час митного оформлення товарів за розміром визначеним Товариством в деклараціях (додаткових деклараціях), які прийняті митним органом. Відсутність податкового боргу, що є умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань згідно вимог пункту 43.2 статті 43 Податкового кодексу України, встановлена судами попередніх інстанцій, про що свідчить довідка Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 22 вересня 2017 року. Доводи митного органу у касаційній скарзі щодо наявності податкового боргу у Товариства, не здійснення дослідження цієї обставини судами попередніх інстанцій, є безпідставними, спростовані матеріалами справи та обґрунтуваннями судів, здійсненими у судових рішеннях. Посилання відповідача на ту обставину, що Товариством до заяв про повернення грошових зобов'язань надавались довідки про відсутність податкової заборгованості, які не відповідають формі, встановленій Порядком видачі довідки про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №567, є неприйнятними, ці доводи відхилені судами попередніх інстанцій із зазначенням того, що платник податків не самостійно формує таку довідку, а тому позбавлений можливості впливати на податковий орган, що її видав, в частині необхідності додержання її форми встановленим законодавствам вимогам. Більш того, контролюючий орган повноважний самостійно перевірити наявність чи відсутність у платника податків податкового боргу. Суди попередніх інстанцій також встановили та оцінили обставини щодо надання Товариством на вимогу митного органу Свідоцтва про атестацію №ВЛ-051/2014, видане Державним підприємством "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" 18 березня 2014 року, яке засвідчує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інколаб Сервісез Україна", як вимірювальна лабораторія, пров. Пілотів, б. 1, м. Маріуполь, Донецька обл., 87554, відповідає критеріям атестації і атестоване на проведення вимірювань у сфері поширення державного метрологічного нагляду та додаток до Свідоцтва про атестацію №ВЛ-051/2014 від 18 березня 2014 року "Галузь атестації Товариства з обмеженою відповідальністю СП "Інколаб Сервісез Україна", як вимірювальної лабораторії на проведення вимірювань у сфері поширення державного метрологічного нагляду", до якої внесено таку величину вимірювання як "теплота спалювання". Дослідженим також є факт переплати митних платежів, а розміри переплати відповідачем не спростовані. Доводи касаційної скарги щодо переоцінки досліджених судами попередніх інстанцій доказів знаходяться за межами касаційного перегляду відповідно до частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства. При розгляді та вирішенні справи суди попередніх інстанцій надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам. Жодні доводи заявника касаційної скарги не спростовують правильності прийнятих судами попередніх інстанцій рішень. Суд касаційної інстанції визнає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм належну правову оцінку на підставі норм закону. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2018 року у справі №808/2165/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 вересня 2018 року Київ справа №826/11279/16 адміністративне провадження №К/9901/9771/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Мороз Л. Л., суддів: Бучик А. Ю., Гімона М. М., розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №826/11279/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили і визнання нечинними окремих положень Порядку, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства освіти і науки України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 07 вересня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Огурцова О. П., суддів Арсірія Р. О., Кузьменка В. А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 22 листопада 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Бужак Н. П., суддів Шелест С. Б., Пилипенко О. Є., ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України про визнання такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили і визнання нечинними окремих положень, зокрема пп.3,4 пункту 1 та пп.2,3 пункту 5 Розділу ІІ Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 14 січня 2016 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2016 року за №183/28313. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили та нечинними підпункти 3, 4 пункту 1 та підпункти 2, 3 пункту 5 Розділу ІІ Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №13 від 14 січня 2016 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2016 року за №183/28313. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 січня 2016 року Міністерство світи і науки України прийняло наказ №13 "Про затвердження Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам", яким відповідно до п. 3 постанови КМ України №656 від 19 серпня 2015 року "Деякі питання реалізації статті 54 Закону України "Про вищу освіту" затверджено Порядок присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам. Позивач, який має вищу юридичну освіту та 26 червня 2014 року здобув науковий ступінь кандидата наук за спеціальністю "Теорія держави і права; історія політичних і правових учень", вважає, що вищезазначені пункти Порядку не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, а тому просить суд визнати їх нечинними. Суди дійшли висновку про задоволення позову з огляду на те, що оскарженими положеннями Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, затвердженого наказом Міністерства і науки України №13 від 14 січня 2016 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2016 року за №183/28313 встановлено додаткові критерії яким має відповідати особа для присвоєння їй вченого звання професор чи доцент, які відсутні в переліку критеріїв, визначених Порядком затвердження рішень про присвоєння вчених звань затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2016 року №656. У поданій касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, враховуючи межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 54 Закону України "Про вищу освіту" встановлено, що в Україні присвоюються такі вчені звання: старший дослідник; доцент; професор. Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 54 зазначеного Закону встановлено, що вчене звання професора, доцента, старшого дослідника присвоює вчена рада вищого навчального закладу (вчена рада структурного підрозділу). Право присвоєння вченого звання професора та старшого дослідника надається також вченим (науково-технічним) радам наукових установ. Рішення відповідних вчених рад затверджує атестаційна колегія центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зразки державних документів про присвоєння вчених звань затверджуються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2016 року №656 затверджено Порядок затвердження рішень про присвоєння вчених звань, яким визначено механізм затвердження атестаційною колегією МОН рішень про присвоєння вчених звань професора, доцента та старшого дослідника (далі - вчені звання) вченими радами вищих навчальних закладів або вченими (науково-технічними) радами наукових установ. Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку Міністерство освіти і науки має затвердити протягом двох місяців порядок присвоєння вищими навчальними закладами та науковими установами вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, а також порядок позбавлення вчених звань. Пунктом 1 Положення про Міністерство освіти і науки України затвердженого указом Президента України №240/2013 від 25 квітня 2013 року встановлено, що Міністерство освіти і науки України (МОН України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОН України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Пунктами 2 та 3 зазначеного Положення встановлено, що МОН України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Президента України, а також цим Положенням. Основними завданнями МОН України є: забезпечення формування державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності; реалізація державної політики у сфері освіти і науки. Згідно з підпунктами 5.34, 36, 37 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України затвердженого указом Президента України від 25 квітня 2013 року №240/2013 МОН України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює нормативно-правове регулювання у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності; забезпечує єдність вимог до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів та вчених звань, проводить експертизу, в тому числі на відсутність текстових запозичень, дисертацій для здобуття наукових ступенів та атестаційних справ для присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, а також забезпечує розгляд апеляцій на рішення спеціалізованих вчених рад та вчених рад вищих навчальних закладів і наукових установ; координує діяльність органів виконавчої влади та здійснює керівництво роботою з присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вчених звань старшого наукового співробітника, доцента і професора науково-дослідних (науково-технічних) установ та вищих навчальних закладів у сфері атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації; присвоює вчені звання старшого наукового співробітника, доцента, професора, видає відповідні атестати, затверджує перелік документів, необхідних для розгляду питань щодо позбавлення (відновлення) вчених звань. Відповідно до пункту 8 зазначеного Положення МОН України в межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання. Накази МОН України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Нормативно-правові акти МОН України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку. Накази МОН України, видані в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності та громадянами. Таким чином, вчене звання професора, доцента, старшого дослідника присвоює вчена рада вищого навчального закладу відповідно до Порядку затвердження рішень про присвоєння вчених звань затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2016 року №656, яким визначено механізм затвердження атестаційною колегією МОН рішень про присвоєння вчених звань професора, доцента та старшого дослідника вченими радами вищих навчальних закладів або вченими (науково-технічними) радами наукових установ. При цьому відповідний порядок присвоєння вищими навчальними закладами та науковими установами вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, а також порядок позбавлення вчених звань відповідно визначається Міністерством освіти і науки. Підпунктом 1 пункту 8 Порядку затвердження рішень про присвоєння вчених звань затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2016 року №656 встановлено, що вчене звання професора присвоюється працівникам вищих навчальних закладів (наукових установ), які мають: науковий ступінь; вчене звання доцента або старшого дослідника (старшого наукового співробітника) ; стаж роботи на посадах науково-педагогічних та/або наукових працівників; сертифікат відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) або кваліфікаційні документи, пов'язані з використанням іноземної мови; документи, які підтверджують міжнародний досвід кандидата на отримання звання; які опублікували наукові праці у виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз, рекомендованих МОН; які підготували докторів філософії (кандидатів наук). Згідно з підпунктом 1 пункту 9 зазначеного Порядку вчене звання доцента присвоюється працівникам вищих навчальних закладів, які мають: науковий ступінь; стаж роботи на посадах науково-педагогічних та/або наукових працівників; сертифікат відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) або кваліфікаційні документи, пов'язані з використанням іноземної мови; документи, які підтверджують міжнародний досвід кандидата на отримання звання; які опублікували наукові праці у виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз, рекомендованих МОН. Отже положеннями Порядку затвердження рішень про присвоєння вчених звань затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2016 року №656 визначено виключний перелік критерії яким має відповідати особа для присвоєння їй вченого звання професор чи доцент. Підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу ІІ Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, затвердженого Наказом Міністерства і науки України від 14 січня 2016 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2016 року за №183/28313 встановлено, що вчене звання професора присвоюють працівникам вищих навчальних закладів, у тому числі закладів післядипломної освіти, які здійснюють освітню діяльність за відповідною спеціальністю на відповідному рівні вищої освіти, та вищих духовних навчальних закладів та які, у тому числі, які провадять навчальну діяльність не менш як 10 років на посаді асистента, викладача, старшого викладача, доцента, професора, завідуючого (начальника або його заступника) кафедрою, у тому числі останній календарний рік на одній кафедрі (одного вищого навчального закладу) на посаді доцента, професора, завідуючого (начальника або його заступника) кафедрою, зокрема за сумісництвом або за трудовим договором (контрактом) з погодинною оплатою. Час проведення навчальної діяльності вираховується у навчальних роках (далі - навчальні роки). Для науково-педагогічних працівників вищих духовних навчальних закладів враховується стаж педагогічної роботи у вищих духовних навчальних закладах, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законодавством порядку; мають: навчально-методичні та наукові праці, опубліковані після захисту докторської дисертації у вітчизняних та/або іноземних (міжнародних) рецензованих фахових виданнях, з яких не менше трьох публікацій у періодичних виданнях, включених до наукометричних баз Scopus або Web of Science, та які не є перекладами з інших мов (за рішенням вченої ради вищого навчального закладу відсутність достатньої кількості таких наукових праць може бути замінена публікацією монографії англійською мовою в одному з міжнародних видавництв, перелік яких визначається рішенням вченої ради) ; сертифікат відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) з англійської мови (перелік рекомендованих міжнародних тестів на знання англійської мови як іноземної зазначено у додатку 1 до цього Порядку) або наявність у здобувача не менш як 10 праць, опублікованих англійською мовою у періодичних виданнях, які включені до наукометричних баз Scopus або Web of Science та не є перекладами з інших мов. Згідно підпунктів 2 та 3 пункту 5 розділу ІІ зазначеного Порядку вчене звання доцента присвоюється працівникам вищих навчальних закладів, у тому числі закладів післядипломної освіти, які здійснюють освітню діяльність за відповідною спеціальністю на відповідному рівні вищої освіти, та вищих духовних навчальних закладів, які здійснюють науково-педагогічну діяльність, та, які у тому числі, провадять навчальну діяльність не менше ніж п'ять навчальних років на посадах асистента, викладача, старшого викладача, доцента, професора, завідуючого (начальника або його заступника) кафедрою, у тому числі останній календарний рік на одній кафедрі (в одному вищому навчальному закладі), зокрема за сумісництвом або за трудовим договором (контрактом) з погодинною оплатою. Для науково-педагогічних працівників вищих духовних навчальних закладів враховується стаж педагогічної роботи у вищих духовних навчальних закладах, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законодавством порядку; мають: навчально-методичні та наукові праці, опубліковані після захисту дисертації у вітчизняних та/або іноземних (міжнародних) рецензованих фахових виданнях, з яких не менше двох публікацій у періодичних виданнях, включених до наукометричних баз Scopus або Web of Science, та які не є перекладами з інших мов; сертифікат відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) з англійської мови (додаток 1) Таким чином, положеннями підпунктів 3, 4 пункту 1 та підпунктів 2, 3 пункту 5 Розділу ІІ Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, затвердженого наказом Міністерства і науки України від 14 січня 2016 року №13, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2016 року за №183/28313 встановлено, додаткові критерії яким має відповідати особа для присвоєння їй вченого звання професор чи доцент, які відсутні переліку критеріїв визначених Порядком затвердження рішень про присвоєння вчених звань затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2016 року №656, а саме, встановлено конкретний стаж провадження навчальної діяльність на певних посадах та обмежено коло наукометричних баз до яких має бути включено періодичні видання в яких має бути публіковано навчально-методичні та наукові праці, опубліковані після захисту дисертації. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що права позивача не порушено, оскільки він не вчиняв жодний дій, спрямованих на присвоєння йому вченого звання, тобто не був учасником правовідносин, які регламентуються оскарженими нормами Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, затвердженого наказом Міністерства і науки України від 14 січня 2016 року №13. З цього приводу суд зазначає, що частиною 2 статті 171 КАС (у редакції, чинній на час звернення з позовом) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Таким чином, відповідно до положень частини 2 статті 171 КАС право на оскарження нормативно-правового акта мають як особи, щодо яких його застосовано, так і особи, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тому суб'єктами оскарження можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, при цьому не обов'язково, щоб на момент оскарження щодо них вже було застосовано відповідний нормативно-правовий акт, достатньо, щоб такий акт теоретично міг бути застосований до них, як до суб'єктів відповідних правовідносин. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2010 року у справі №21-282во10. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують. Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів - без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі №826/11279/16 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик М. М. Гімон судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 вересня 2019 року Київ справа №607/15910/15-а адміністративне провадження №К/9901/7735/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л. О., суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №607/15910/15-а за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Великогаївської сільської ради Тернопільського району, треті особи - Тернопільська обласна рада, Тернопільська обласна державна адміністрація, ОСОБА_9 про визнання дій протиправними та скасування рішень, порушеної за за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 квітня 2016 року, ухвалену суддею Ромазаном В. В., та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року, постановлену колегією у складі головуючого судді - Святецького В. В., суддів - Гудима Л. Я., Пліша М. А. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. У вересні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (надалі - позивачі) звернулися до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовною заявою до Дичківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області в подальшому заміненої на її правонаступника - належного відповідача Великогаївську сільську раду Тернопільського району (надалі - відповідач, Великогаївська сільська рада), треті особи - Тернопільська обласна рада, Тернопільська обласна державна адміністрація, ОСОБА_9, де з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просили: - визнати дії Дичківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області пов'язані з розглядом пропозиції Великогаївської сільської ради щодо об'єднання територіальних громад в одну територіальну громаду з адміністративним центром у селі Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області та прийняттям рішення про об'єднання територіальних громад протиправними; - визнати протиправними скасувати рішення Дичківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, прийняті на тридцять четвертій сесії шостого скликання від 16 липня 2015 року №339 "Про схвалення проекту рішення сільської ради "Про добровільне об'єднання територіальних громад" та від 21 липня 2015 року №347 "Про добровільне об'єднання територіальних громад". Позовні вимоги мотивовано тим, що дії Дичківської сільської ради правонаступником якої є Великогаївська сільська рада, стосовно прийняття рішення про добровільне об'єднання територіальних громад в одну територіальну громаду з адміністративним центром в с. Великі Гаї вважають неправомірними, оскільки процес об'єднання в одну територіальну громаду проходив з порушенням встановлених законом процедур, без врахування думки жителів села, чим порушено принципи добровільності, економічної ефективності, прозорості та відкритості. Всупереч вимогам Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" Дичківською сільською радою не встановлено порядок проведення громадських слухань для обговорення ініціативи щодо визначення, до якої пропозиції пристати, самі громадські слухання у формі, яку передбачає закон не проводились. Дичківською сільською радою рішення про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад та делегування представників до спільної робочої групи більшості членів територіальної громади сіл Дичків та Красівка не приймалось. Також зазначили, що спірні рішення Дичківською сільською радою приймались поспіхом, без будь-якого конструктивного обговорення, не прозоро, без забезпечення можливості врахування громадської думки, чим порушено права позивачів, як членів територіальної громади на обговорення важливого питання, висловлення своєї позиції. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 квітня 2016 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні рішення Дичківської сільської ради від 16 липня 2015 року №339 та від 21 липня 2015 року №347 прийняті зазначеним органом у межах своїх повноважень, з урахуванням вимог частини 1 статті 144 Конституції України, вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад". Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції 21 липня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, якою просили постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 квітня 2016 року у справі 607/15910/15-а та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у справі №876/3467/16 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, такими, що винесені з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. У касаційній скарзі скаржники вказують, що завданням судів першої та апеляційної інстанції було оцінити наявні у справі докази на відповідність їх виписаній в законі поетапній процедурі, з метою оцінки законності остаточного рішення, чого судами попередніх інстанцій, на думку скаржників, зроблено не було. Так, вказують на те, що Закон визначає чіткий поетапний порядок підготовки рішення про об'єднання територіальних громад, який включає, зокрема, вивчення пропозиції та її громадське обговорення. При цьому, громадське обговорення пропозиції повинно відбуватись у спосіб, визначений сільською радою. Скаржники зазначають, що Дичківською сільською радою 21.05.2015 року за результатами вивчення відповідних пропозицій прийнято рішення про проведення громадського обговорення таких пропозицій, які повинні відбуватись у формі громадських слухань та які були призначені на 24.05.2015 (рішення №327). В ході дослідження тексту вказаного рішення було з'ясовано, що останнє підписано особою на прізвище Махінко О. І. а не Дичківським сільським головою Гринишиним П. О., чи секретарем Дичківської сільської ради Банківською Н. П. Повноваження на підписання рішень місцевої ради в силу пункту 3 частини 4 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування" належать відповідному міському, сільському, селищному голові і ніким не можуть бути узурповані. Крім того, на думку апелянтів, протокол лічильної комісії від 24.05.2015 про громадські обговорення в селах Дичків та Красівка з питання добровільного об'єднання територіальних громад містить суперечливі дані, які не відповідають обставинам справи. Обговорення дійсно відбувалось в селі Дичків 24.05.2015, однак, на ньому не була присутня така кількість мешканців сіл, як про це вказано в протоколі (понад 200 чоловік). Були присутні близько 50 чоловік, а вказані питання, які прописані в протоколі лічильної комісії не розглядались. В касаційній скарзі також зазначено про порушення відповідачем частини 2 статті 7 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад", якою передбачено, що сільські, селищні, міські голови забезпечують протягом 60 днів проведення обов'язкового громадського обговорення (громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю) підготовлених спільною робочою групою проектів рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад, за результатами якого сільські, селищні, міські голови вносять питання про його схвалення на розгляд сільських, селищних, міських рад. Вжитий в нормах закону вислів "протягом певної кількості днів" щодо строків проведення громадських слухань, необхідно розуміти як повністю названий у відповідній нормі Закону проміжок часу, який має бути витрачений на виконання визначених заходів. Така норма закону та встановлений нею строк дає можливість максимальній кількості членів територіальної громади взяти участь в обговоренні такого важливого питання життя територіальної громади, висловити свою думку, вислухати інші думки, обміркувати їх та прийняти виважене кінцеве РІШЕННЯ: Таким чином, для прийняття такого важливого для всіх членів територіальних громад рішення про об'єднання, з метою виключення будь-якого поспіху в цьому питанні та прийняття не виваженого рішення, законодавець встановив строк, протягом якого територіальним громадам слід обговорювати (дискутувати, висловлювати свої міркування, заперечення, тощо) питання - 60 днів. Ця обов'язкова вимога щодо безпосередньої участі членів територіальної громади в прийнятті важливого рішення їх життя (безпосередня демократія) дотримана не була. 25 травня 2015 року Дичківським сільським головою видано розпорядження №13 "Про зупинення рішення сесії №327 від 21.05.2015" у зв'язку з порушенням вимог статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" та доручено депутатам ініціаторам скликання сесії скликати наступну сесію у строк, передбачений чинним законодавством. Однак, у двотижневий строк депутатами така сесія скликана не була, що дало підставу Дичківському сільському голові 18 червня 2015 року видати розпорядження №14, яким визнано рішення №327 від 21.05.2015 таким, що втратило чинність. 19 лютого 2016 року Великогаївською сільською радою в порядку статті 8 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" прийнято рішення №51 про скасування розпоряджень Дичківського сільського голови №13 від 25.05.3015 та №14 від 18.06.2015 року у зв'язку із порушенням порядку їх зупинення. Однак, на думку скаржників, вищевказане рішення Великогаївської сільської ради є незаконним та не має жодного значення для вирішення спору, а суд першої інстанції незаконно покликався на нього в своєму рішенні з огляду на відсутність повноважень у останньої в силу частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009. Таким чином, на думку скаржників, громадські слухання 24.05.2015 жителів сіл Дичків та Красівка скаржники були проведені без законної на те підстави, а тому прийняті на таких громадських слуханнях рішення є незаконними та не мають жодного правового значення. Також вказували, що судом апеляційної інстанції було грубо порушено процесуальні норми. Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 128 КАС України, неприбуття в судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності є підставою для відкладення розгляду справи. При цьому незважаючи на те, що від позивачів не було заяви про розгляд справи за їх відсутності, а була заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з поважними причинами, суд апеляційної інстанції такого клопотання не задовольнив, а розглянув справу без участі позивачів, чим порушив їх права на участь в судовому засіданні та безпосереднє представлення своєї позиції. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, якою просили постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 квітня 2016 року у справі 607/15910/15-а та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у справі №876/3467/16.15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VІІІ). Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 23 січня 2018 року вказана касаційна скарга передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах. 23 січня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Желтобрюх І. Л., судді Білоус О. В., Стрелець Т. Г. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року №519/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Желтобрюх І. Л. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 18 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. прийнято до провадження справу за даною касаційною скаргою, закінчено підготовче провадження та призначено розгляд даної справи у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Позиція інших учасників справи. 14 листопада 2016 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшли письмові заперечення Великогаївської сільської ради на вищевказану касаційну скаргу, де просили відмовити скаржникам у задоволенні вимог касаційної скарги за безпідставністю. В обґрунтування заперечень відповідач вказував, що тридцять третя сесія шостого скликання, на якій були прийняті рішення від 21.05.2015 №337 та №338, скликана згідно норм частини 7 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради (у даному випадку скликання сесії ініціювали 9 з 20-ти депутатів, що становить більше однієї третини всього депутатського складу Дичківської сільської ради) та проведена у відповідності до вимог статті 46 цього ж Закону, а тому означені рішення є прийнятими у відповідності до положень закону та правомірно підписані депутатом Дичківської сільської ради Махінкою О. І., яка за дорученням депутатів головувала на її засіданні. У цих же запереченнях Великогаївська сільська рада звертала увагу суду касаційної інстанції на ряд порушень, допущених Дичківським сільським головою під час винесення розпорядження від 25.05.2015 №13 "Про призупинення рішень сесії №337 та №338 від 2105.2015", зокрема частини 4 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Так даною нормою передбачено, що рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності. Однак у розпорядженні Дичківського сільського голови №13 від 25.05.2015 відсутні обґрунтування зауважень щодо ймовірної незаконності рішень сільської ради №337 та №338 від 21.05.2015. Також вказане розпорядження не було офіційно оприлюднено й таким чином доведено до відома депутатів Дичківської сільської ради, а також не було проведено у двотижневий строк сесії сільської ради щодо повторного розгляду даних рішень. Щодо розпорядження Дичківського сільського голови від 18.06.2015 №14 "Про втрату чинності рішень сесії №337 та №338 від 21.05.2015" Великогаївська сільська рада зазначає, що чинним законодавством не передбачено повноважень сільського голови щодо винесення розпоряджень про втрату чинності рішень сесії, а передбачено лише право на винесення розпоряджень про зупинення рішень сесії у вищевказаному порядку. Таким чином, на думку відповідача, Дичківський сільський голова при винесенні розпорядження від 18.06.2015 №14 перевищив повноваження сільського голови, регламентовані нормами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Крім того, розпорядження від 25.05.2015 №13 "Про призупинення рішень сесії №337 та №338 від 2105.2015" прийнято вже після проведення громадських слухань, які мали місце 24.05.2015, та на момент винесення було неактуальним, оскільки рішення сесії №337 та №338 від 21.05.2015 вже були реалізовані, тобто на підставі цих рішень вже виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. А тому посилання касаторів на те, що проведені 24.05.2015 громадські слухання жителів сіл Дичківка та Красівка були проведені без законної на те підстави є необґрунтованими. Стосовно тверджень скаржників про незаконність рішення Великогаївської сільської ради від 19 лютого 2016 року №51 про скасування розпоряджень Дичківського сільського голови №13 від 25.05.3015 та №14 від 18.06.2015 року, відповідач вказує, що дане рішення було прийнято в порядку статті 8 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад", частиною 8 якої сільські, селищні, міські ради, обрані об'єднаною територіальною громадою, уповноважені вносити зміни, визнавати такими, що втратили чинність, або скасовувати акти відповідних органів місцевого самоврядування та посадових осіб, визначених в абзаці першому цієї частини. Тому на підставі наведеної норми у зв'язку із порушенням порядку зупинення рішень сесії, встановленому частиною 4 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а саме відсутністю обґрунтувань зауважень щодо зупинення рішень сесії, а також не скликанням та не проведенням у двотижневий строк сесії щодо повторного розгляду зупиненого рішення, відсутністю повноважень щодо винесення розпоряджень про втрату чинності рішень сесії означеним рішенням Великогаївської сільської ради правомірно були скасовані розпорядження Дичківського сільського голови від 25.05.2015 №13 "Про призупинення рішень сесії №337 та №338 від 21.05.2015" та від 18.06.2015 №14 "Про втрату чинності рішень сесії №337 та №338 від 21.05.2015". Посилання касаторів на рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 відповідач вважає безпідставним, оскільки Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" прийнятий у 2015 році, а отже прийнятий з урахуванням згаданого рішення Конституційного Суду України. Крім того, у даному випадку мова йде не про скасування рішень органів місцевого самоврядування, а про скасування актів посадових осіб місцевого самоврядування, а саме - розпоряджень сільського голови. Відносно посилань скаржників у касаційній скарзі на порушення строків проведення громадського обговорення проектів рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад протягом не менш як 60 днів відповідач зазначив, що наведене не відповідає дійсності. Так, частиною 2 статті 7 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" встановлений термін для такого обговорення - протягом 60 днів. При цьому у роз'ясненні Комітету Верховної ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування щодо застосування положень Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" в частині визначення строків здійснення окремих етапів об'єднання, затвердженого на засіданні Комітету 03 червня 2015 року, звернуто увагу, що окремі форми громадського обговорення (загальні збори громадян, громадські слухання та інш. ) не можуть тривати протягом 30 чи 60 днів та як правило проводяться протягом одного неробочого дня. Враховуючи зазначене, проведення громадського обговорення (громадських слухань, інших форм консультацій з громадськістю) протягом певної кількості днів слід розуміти як визначення граничного проміжку часу, протягом якого мають бути проведені певні заходи та оприлюднені їх результати. Тому, вирази "протягом певної кількості днів", що вживаються у Законі України "Про добровільне об'єднання територіальних громад", за роз'ясненням Комітету, мають тлумачитися лише як визначення граничної тривалості часу на вчинення відповідних дій або проведення заходів. Одночасно відповідач у своїх запереченнях вказував, що на його думку, права та охоронювані законом інтереси позивачів в частині забезпечення їх права на участь у громадському обговоренні не були порушені, позаяк останні були присутні на громадських обговореннях щодо добровільного об'єднання територіальних громад, які проходили 24 травня 2015 року у селі Дичків, чого не заперечували у судовому засіданні, а тому могли висловити свою позицію щодо даного питання. Рішення громади села Дичків про добровільне об'єднання було прийнято більшістю голосів ("за" -218, "проти" -18) на зборах жителів села Дичків, що підтверджено протоколом утвореної лічильної комісії від 24.05.2015. Третя особа - Тернопільська обласна рада направила пояснення за даною касаційною скаргою, де просила взяти до уваги надане нею на вимогу Тернопільського міськрайонного суду та наявне в матеріалах справи письмове пояснення від 29.10.2015 №07-1078, копію якого додано, а при розгляді та вирішенні справи судом касаційної інстанції поклалася на думку суду. Треті особи - Тернопільська обласна державна адміністрації та ОСОБА_9 не скористалися своїм правом подати письмові заперечення на касаційну скаргу, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи. Установлені судами попередніх інстанцій ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Рішенням тридцять дев'ятої сесії №424 Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 30 квітня 2015 року "Про ініціювання добровільного об'єднання територіальних громад", Великогаївська сільська рада вирішила ініціювати добровільне об'єднання територіальної громади села Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області та територіальних громад сіл Тернопільського району Тернопільської області, у тому числі с. Дичків, Красівка (Дичківська сільська рада). В квітні 2015 року до Дичківської сільської ради з ініціативою про добровільне об'єднання територіальних громад звернулись територіальні громади сіл Великі Гаї, Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області та міста Тернополя. Як вбачається із рішення сесії Дичківської сільської ради від 21 травня 2015 року №337 "Порядок проведення громадських слухань по питанню об'єднання територіальних громад", сесія сільської ради вирішила провести громадське слухання з питань об'єднання територіальних громад 24 травня 2015 року о 15 год в клубі с. Дичків. Крім цього, рішенням сесії Дичківської сільської ради від 21 травня 2015 року №338 "Делегування осіб у спільну робочу групу для підготовки відповідних рішень, щодо добровільного об'єднання територіальних громад", вирішено делегувати ініціативну групу, а саме: ОСОБА_14, ОСОБА_9, ОСОБА_15 у спільну робочу групу для підготовки відповідних рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад. Прийняття зазначених рішень підтверджено протоколом тридцять третьої сесії шостого скликання Дичківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 21 травня 2015 року на якій було присутніх 12 депутатів із 20 обраних та проголосованих одноголосно за їх прийняття. Відповідно до протоколу від 24.05.2015 лічильної комісії громадських слухань по обговоренню пропозицій щодо добровільного об'єднання територіальних громад, зазначеною комісією на підставі проведених громадських обговорень пропозицій щодо об'єднання територіальної громади селища Великі Бірки, села Великі Гаї складено протокол про результати голосування за об'єднання зазначених громад, відповідно до якого встановлено, що за об'єднання з Великобірківською селищною радою проголосувало "за" - 18, "проти "- 211; за об'єднання з Великогаївською сільською радою проголосувало "за" - 211, "проти" 18. Збори села Дичків постановили, пропонувати сесії Дичківської сіслької ради об'єднатися із Великогаївською сільською радою з центром в с. Великі Гаї. Розпорядженням сільського голови Дичківської сільської ради від 25 травня 2015 року №13 "Про призупинення рішень сесії №337, №338 від 21.05.2015 року", на підставі частини 4 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зупинено рішення сесії сільської ради №337 "Про проведення громадських слухань з питань об'єднання територіальних громад", №338 "Про делегування уповноважених осіб з питань об'єднання територіальних громад" від 21 травня 2015 року. Рішенням тридцять четвертої сесії шостого скликання Дичківської сільської ради від 16 липня 2015 року №339 "Про схвалення проекту рішення сільської ради "Про добровільне об'єднання територіальних громад", вирішено визнати громадські слухання 24 травня 2015 року, як такі що відбулися. Дано згоду на добровільне об'єднання територіальних громад сіл Тернопільського району Тернопільської області, а саме: Великі Гаї (Великогаївська сільська рада), Товстолуг, Застінка (Товстолузька сільська рада), Кип'ячка (Великоберезовицька селищна рада), Дичків, Красівка (Дичківська сільська рада), Грабовець, Білоскріка (Грабовецька сільська рада), Баворів, Застав'є (Баворівська сільська рада), Скоморохи, Смолянка, Прошова, Теофілівка (Скоморохівська сільська рада), Козівка (Козівська сільська рада) у Великогаївську територіальну громаду з центром у селі Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області. Схвалено проект рішення сільської ради "Про добровільне об'єднання територіальних громад", підготовлений спільною робочою групою. Сільському голові подати проект рішення сільської ради "Про добровільне об'єднання територіальних громад" до Тернопільської обласної державної адміністрації для надання висновку щодо відповідності цього проекту Конституції та законам України. Прийняття зазначеного рішення підтверджено протоколом тридцять четвертої сесії шостого скликання Дичківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 16 липня 2015 року на якій було присутніх 14 депутатів із 20 та проголосували "за" 12 депутатів. Рішенням тридцять п'ятої сесії шостого скликання Дичківської сільської ради від 21 липня 2015 року №347 "Про добровільне об'єднання територіальних громад", вирішено об'єднатися з територіальними громадами сіл Великі Гаї (Великогаївська сільська рада), Товстолуг, Застінка (Товстолузька сільська рада), Дичків, Красівка (Дичківська сільська рада), Грабовець, Білоскріка (Грабовецька сільська рада), Баворів, Застав'є (Баворівська сільська рада), Скоморохи, Смолянка, Прошова, Теофілівка (Скоморохівська сільська рада), Козівка (Козівська сільська рада) у Великогаївську територіальну громаду з центром у селі Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області. Доручено Великогаївському сільському голові звернутися до Тернопільської обласної ради з клопотанням про утворення Великогаївської сільської територіальної громади. Повноваження сільської ради, сільського голови припинити з моменту набуття повноваження новообраним органом місцевого самоврядування, сільським головою територіальної громади, утворення внаслідок добровільного об'єднання. Прийняття зазначеного рішення підтверджено протоколом тридцять п'ятої сесії шостого скликання Дичківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 21 липня 2015 року на якій було присутніх 12 депутатів із 20 та проголосували "за" 12 депутатів. Розпорядженням Голови Тернопільської обласної Державної адміністрації від 20 липня 2015 року №428-од "Про добровільне об'єднання територіальних громад", затверджено висновок на відповідність Конституції та законам України проекту рішення Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, Товстолузька сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, Дичківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, Грабовецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, Баворівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, Скоморохівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, Козівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області "Про добровільне об'єднання територіальних громад". Ревалентні джерела. Відповідно до частини першої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Стаття 145 Конституції України передбачає захист прав місцевого самоврядування в судовому порядку. Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1991 року №280/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон №280/97-ВР). Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Статтею 1 Закону №280/97-ВР передбачено, що територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Відповідно до ст. 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Відповідно до статті 8 Закону №280/97-ВР загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. У Рішенні Конституційного Суду від 18.06.2002 Справа N 1-16/2002 (N 12-рп/2002) у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 140 Конституції України (справа про об'єднання територіальних громад) визначено, що положення частини першої статті 140 Конституції України визначили місцеве самоврядування як право територіальної громади - первинного суб'єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень - вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України та дали визначення територіальної громади як жителів села, селища, міста чи добровільного об'єднання жителів кількох сіл у сільську громаду, а не встановили порядку об'єднання або роз'єднання самих територіальних громад. Питання об'єднання або роз'єднання територіальних громад, виходячи з визначеного положеннями частини першої статті 140 Конституції України поняття "територіальна громада", має вирішуватися з урахуванням відповідного волевиявлення членів цих територіальних громад, яке здійснюється згідно із законом. Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що питання організації місцевого самоврядування, які не врегульовані Конституцією України, у тому числі умови та порядок об'єднання або роз'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, мають визначатися законом (стаття 146 Конституції України). Установивши в статтях 140, 141, 142, 143, 144, 145 Конституції України основні засади функціонування місцевого самоврядування, його органів, матеріальну і фінансову основу тощо, Конституція України решту питань організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності його органів віднесла до визначення законом (стаття 146 Конституції України). Тим самим на конституційному рівні передбачено створення правових умов для подальшого законодавчого врегулювання суспільних відносин у сфері місцевого самоврядування. Конституційний Суд України виходив з того, що питання об'єднання або роз'єднання територіальних громад, виходячи з визначеного положеннями частини першої статті 140 Конституції України поняття "територіальна громада", має вирішуватися з урахуванням відповідного волевиявлення членів цих територіальних громад, яке здійснюється згідно із законом. Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що питання організації місцевого самоврядування, які не врегульовані Конституцією України, у тому числі умови та порядок об'єднання або роз'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, мають визначатися законом (стаття 146 Конституції України). Відповідно статті 146 Конституції України, інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом. Згідно частини 1 статті 6 Закону №280/97-ВР первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Частиною 2 статті 6 Закону №280/97-ВР передбачено право територіальних громад у порядку, встановленому законом, об'єднуватись в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову. Територіальні громади села, селища, міста, що добровільно об'єдналися в одну територіальну громаду, можуть вийти із складу об'єднаної територіальної громади в порядку, визначеному законом (частина 3 статті 6 Закону №280/97-ВР). Відносини, що виникають у процесі добровільного об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, а також добровільного приєднання до об'єднаних територіальних громад врегульовано Законом України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" від 05.02.2015 №157-VІІІ (надалі - Закон №157-VІІІ). Частиною 1 статті 8-1 Закону №157-VIII закріплено, що добровільно приєднатися до об'єднаної територіальної громади, визнаної спроможною відповідно до частини четвертої статті 9 цього Закону, має право суміжна сільська, селищна територіальна громада, яка відповідно до перспективного плану формування територій громад Автономної Республіки Крим, області належить до цієї об'єднаної територіальної громади. Відповідно до статті 2 Закону №157-VIII, добровільне об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких принципів: 1) конституційності та законності; 2) добровільності; 3) економічної ефективності; 4) державної підтримки; 5) повсюдності місцевого самоврядування; 6) прозорості та відкритості; 7) відповідальності. Основні умови добровільного об'єднання територіальних громад визначені статтею 4 Закону №157-VIII, згідно яких добровільне об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких умов: 1) у складі об'єднаної територіальної громади не може існувати іншої територіальної громади, яка має свій представницький орган місцевого самоврядування; 2) територія об'єднаної територіальної громади має бути нерозривною, межі об'єднаної територіальної громади визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, що об'єдналися; 3) об'єднана територіальна громада має бути розташована в межах території Автономної Республіки Крим, однієї області; 4) при прийнятті рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад беруться до уваги історичні, природні, етнічні, культурні та інші чинники, що впливають на соціально-економічний розвиток об'єднаної територіальної громади; 5) якість та доступність публічних послуг, що надаються в об'єднаній територіальній громаді, не можуть бути нижчими, ніж до об'єднання. Згідно з частиною першою статті 6 Закону №157-VIII, сільський, селищний, міський голова після прийняття відповідною радою рішення про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад надсилає пропозицію про таке об'єднання сільському, селищному, міському голові суміжної територіальної громади. Частинами другою - четвертою статті 6 вказаного Закону передбачено, що сільський, селищний, міський голова суміжної територіальної громади забезпечує вивчення пропозиції щодо добровільного об'єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи. У разі прийняття рішення про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад сільський, селищний, міський голова, який ініціював об'єднання, приймає рішення про утворення спільної робочої групи з підготовки проектів рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад та інформує про це Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідні обласну раду, обласну державну адміністрацію. Спільна робоча група формується з однакової кількості представників від кожної територіальної громади, що об'єднується. Утворення спільної робочої групи є початком процедури добровільного об'єднання територіальних громад. Спільна робоча група готує проекти відповідних рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад. Порядок підготовки рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад визначається статтею 7 Закону №157-VIII. Сільські, селищні, міські голови забезпечують протягом 60 днів проведення обов'язкового громадського обговорення (громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю) підготовлених спільною робочою групою проектів рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад, за результатами якого сільські, селищні, міські голови вносять питання про його схвалення на розгляд сільських, селищних, міських рад (частина 2 статті 7 Закону №157-VIII). Питання про схвалення проекту рішення щодо добровільного об'єднання територіальних громад розглядається сільськими, селищними, міськими радами протягом 30 днів з дня його внесення на їх розгляд та з врахуванням результатів громадського обговорення (абзац 2 частини 2 статті 7 Закону №157-VIII). Схвалені сільськими, селищними, міськими радами проекти рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад у п'ятиденний строк подаються Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній державній адміністрації для надання висновку щодо відповідності цього проекту Конституції та законам України (частина 3 статті 7 Закону №157-VIII). Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна державна адміністрація протягом 10 робочих днів з дня отримання проекту рішення щодо добровільного об'єднання територіальних громад готує відповідний висновок, що затверджується постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпорядженням голови обласної державної адміністрації (частина 4 статті 7 Закону №157-VIII). У разі відповідності проекту рішення щодо добровільного об'єднання територіальних громад Конституції та законам України сільські, селищні, міські ради приймають рішення про добровільне об'єднання територіальних громад або про проведення місцевого референдуму щодо підтримки об'єднання територіальних громад (частина 5 статті 7 Закону №157-VIII). У разі встановлення невідповідності проекту рішення щодо добровільного об'єднання територіальних громад Конституції та законам України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна державна адміністрація повертає його на доопрацювання у порядку, встановленому цим Законом (частина 6 статті 7 Закону №157-VIII). Оцінка Верховного Суду висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017). Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що статтями розділу ІІ Закону №157-VIII визначено умови та порядок добровільного об'єднання громадян, а також чітка послідовність дій, які тісно взаємопов'язані між собою. Так кожен наступний етап добровільного об'єднання громадян може бути розпочато виключно після закінчення попереднього. Отже, саме дотримання послідовності всіх етапів є обов'язковою передумовою для добровільного об'єднання громадян на підставі чинного законодавства України з дотриманням Конституції України. Так, відповідно до частини 1 та 2 статті 6 Закону №157-VIII визначено, що сільський, селищний, міський голова після прийняття відповідною радою рішення про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад надсилає пропозицію про таке об'єднання сільському, селищному, міському голові суміжної територіальної громади. А сільський, селищний, міський голова суміжної територіальної громади в свою чергу забезпечує вивчення пропозиції щодо добровільного об'єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи або про відмову в наданні згоди. Тобто, першим етапом після вивчення пропозицій щодо ініціювання добровільного об'єднання територіальних громад є громадське обговорення такої ініціативи, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження відповідної пропозиції. Своєю чергою Порядок проведення громадського обговорення з питань, передбачених цим Законом, визначається сільською, селищною, міською радою (частина четверта статті 5 Закону №157-VIII). У разі прийняття рішення про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад сільський, селищний, міський голова, який ініціював об'єднання, приймає рішення про утворення спільної робочої групи з підготовки проектів рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад та інформує про це Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідні обласну раду, обласну державну адміністрацію. Спільна робоча група формується з однакової кількості представників від кожної територіальної громади, що об'єднується. Утворення спільної робочої групи є початком процедури добровільного об'єднання територіальних громад. Спільна робоча група готує проекти відповідних рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад. Частиною першою статті 7 Закону №157-VIII визначено, що проекти рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад повинні, зокрема, містити: 1) перелік територіальних громад, що об'єднуються, із зазначенням відповідних населених пунктів; 2) визначення адміністративного центру об'єднаної територіальної громади та її найменування; 3) план організаційних заходів щодо добровільного об'єднання територіальних громад. За приписами частини другої статті 7 Закону №157-VIII сільські, селищні, міські голови забезпечують протягом 60 днів проведення обов'язкового громадського обговорення (громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю) підготовлених спільною робочою групою проектів рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад, за результатами якого сільські, селищні, міські голови вносять питання про його схвалення на розгляд сільських, селищних, міських рад. Питання про схвалення проекту рішення щодо добровільного об'єднання територіальних громад розглядається сільськими, селищними, міськими радами протягом 30 днів з дня його внесення на їх розгляд та з врахуванням результатів громадського обговорення. Тобто, після підготовки спільною робочою групою проектів рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад, знову проводиться процедура обов'язкового громадського обговорення (громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю). В першу чергу рішення про об'єднання територіальної громади повинно бути схвалено мешканцями територіальних громад, які планується об'єднати. Всі мешканці територіальних громад повинні бути поінформовані про проведення громадського обговорення. Інформування мешканців територіальних громад може вчинятися різними способами (наприклад, через засоби масової інформації: телебачення, радіо; надіслання через пошту особистих листів; використання електронної пошти та ін. ). Таке поінформування мешканців територіальних громад про громадські обговорення може бути підтверджено в судовому порядку. Натомість, матеріали справи не містять будь-якого документального підтвердження про інформування мешканців територіальних громад про громадське обговорення зазначеного питання. І виключно після проведення обов'язкового громадського обговорення (громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю), за результатами яких більшість громади висловить бажання щодо об'єднання територіальних громад, відповідні рішення сільських рад повинні бути схвалені сільськими радами, а схвалені сільськими, селищними, міськими радами проекти рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад у п'ятиденний строк подаються Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній державній адміністрації для надання висновку щодо відповідності цього проекту Конституції та законам України. У випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який з членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб'єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення. Аналізуючи обсяг встановлених судами першої та апеляційної інстанції Верховний Суд констатує, що судами не встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення даного спору, а саме: 1) чи мала місце бездіяльність Дичківського сільського голови щодо не забезпечення вивчення пропозиції щодо добровільного об'єднання територіальних громад та її громадського обговорення; 2) чи не відбулося перевищення повноважень Дичківської сільської ради під час прийняття рішення про призначення громадського обговорення пропозиції голови Великогаївської сільської ради, у зв'язку із перебиранням на себе повноваження сільського голови, наданого йому Законом №157-VIII; 3) чи було визначено Дичківською сільською радою у відповідності до частини 4 статті 5 Закону №157-VIII Порядок проведення громадського обговорення з питань, передбачених цим Законом, який би регламентував проведення такого громадського обговорення з означених питань, 4) згідно якого порядку було проведено громадське обговорення 24.05.2015, зокрема, в частині документального оформлення таких зборів та фіксування осіб, присутніх на цих обговореннях, порядку обрання лічильної комісії тощо; 5) яким чином було поінформовано мешканців сіл Дичківка та Красівка про проведення громадських слухань з питань добровільного об'єднання на 24.05.2015; 6) чи була проведена друга процедура обов'язкового громадського обговорення після підготовки спільною робочою групою проектів рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад. Поряд із вищенаведеним Верховний Суд погоджується із доводами скаржників, що судами попередніх інстанції не надано оцінки доречним та важливим аргументам позивачів, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме: 1) чи дотримана послідовності всіх етапів для добровільного об'єднання громадян на підставі чинного законодавства України; 2) чи мало вплив розпорядження Дичківського сільського голови від 25.05.2015 №13 "Про зупинення рішення сесії №327 від 21.05.2015" на подальшу процедуру добровільного об'єднання територіальних громад. З огляду на приписи статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, далі - КАС України), обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами. Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду. Проте, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи та не з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Вказані вище обставини справи досліджені не в повному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вимогам законності та обґрунтованості не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. При цьому, Верховний суд наголошує, що відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги. В порушення вимог статті 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) висновки судів як першої так і апеляційної інстанції ґрунтуються на неповно з'ясованих обставинах справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та з помилковим застосуванням норм матеріального права, що у підсумку призвело до ухвалення необґрунтованих рішень. Виходячи із змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції не встановив обставин які мають визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, допустив порушення норм процесуального права, а тому оспорюване рішення ухвалене з порушенням Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості, а тому таке рішення підлягає скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам необхідно з'ясувати обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, викладені Верховним Судом у розділі "Оцінка Верховного Суду висновків судів, рішення яких переглядаються" цієї постанови. Враховуючи, що згідно статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції після 15.12.2017) предметна юрисдикція даної категорії спорів визначена за окружними адміністративними судами, то судом першої інстанції для нового судового розгляду даного спору є Львівський окружний адміністративний суд. Висновки щодо розподілу судових витрат. З огляду на результат касаційного розгляду зміна розподілу судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 задовольнити частково. 2. Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року - скасувати, а справу передати справу на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк В. М. Соколов судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 червня 2018 року Київ справа №819/679/17 адміністративне провадження №К/9901/38837/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Мороз Л. Л., суддів: Бучик А. Ю., Гімона М. М., розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №819/679/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду, постановлену 5 травня 2017 року суддею Шульгач М. П., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду, постановлену 5 липня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н. М., суддів Глушка І. В., Коваля Р. Й., ВСТАНОВИВ: У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, Кабінету Міністрів України та просив: - визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо не приведення Умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів у відповідність із Законом України "Про вищу освіту" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; - зобов'язати Міністерство освіти і науки України привести умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів у відповідність із Законом України "Про вищу освіту" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язати надати йому державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти; - визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах) у відповідність із Законом України "Про вищу освіту" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; - зобов'язати Кабінет Міністрів України привести Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах) у відповідність із Законом України "Про вищу освіту" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; - зобов'язати Кабінет Міністрів України забезпечити перегляд і приведення Міністерством освіти і науки України його нормативно-правових актів у відповідність із Законом України "Про вишу освіту" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту". Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2017 року, адміністративний позов повернуто позивачу на підставі п.6 ч.3 ст.108 КАС України. Судами установлено, що в позовній заяві ставляться вимоги про прийняття і внесення змін в нормативно-правові акти Міністерства освіти і науки України та Кабінету Міністрів України. Повертаючи позов, суди виходили з того, що справа не підсудна цьому суду як місцевому адміністративному суду, а підсудна Окружному адміністративному суду міста Києва, оскільки спір не заявлено з приводу оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яка допущена стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи, а має загальний характер та розповсюджує свою дію на всю територію України. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. У поданих поясненнях Міністерство освіти і науки України просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а рішень - без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування. Суд вважає правильними висновки судів про непідсудність Тернопільському окружному адміністративному суду заявлених позивачем вимог. Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до ч.2 ст.18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. Водночас ст.19 КАС України визначено територіальну підсудність. Частиною 3 ст.19 КАС України визначено, що адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, передбачених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб'єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб'єктам господарювання, адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, його посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Позивач, в свою чергу, вважає, що на нього має поширюватися ч.2 ст.19 КАС України, оскільки він оскаржує бездіяльність відповідачів щодо не приведення у відповідність Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах) Законам України "Про вищу освіту" та "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Разом з цим, відповідно до ч.2 ст.19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. Суд погоджується з висновками судів, що в даному випадку спір не заявлено з приводу оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яка допущена стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи, а вказана, на думку позивача, бездіяльність має загальний характер, та розповсюджує свою дію на всю територію України. Відповідачами у справі є Міністерство освіти і науки України та Кабінет Міністрів України, а тому у даному випадку підсудність справи визначається за правилами, встановленими частиною 3 ст.19 КАС України. Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що цими судами невірно застосовано норми процесуального права. За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2017 року у справі №819/679/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик М. М. Гімон, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 квітня 2018 року Київ справа №813/3254/17 провадження № К/9901/10317/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом першого заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області до Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Запотічного І. І., Довгої О. І., Сапіги В. П. від 27 грудня 2017 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. перший заступник керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області звернувся до суду з позовом до Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області в особі виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області щодо невиконання вимог чинного законодавства України щодо виготовлення облікової документації на кожен із об'єктів культурної спадщини, що знаходяться на території смт Верхнє Синьовидне та с. Межиброди Сколівського району Львівської області, а саме: Братська могила радянських воїнів (пам., 1952 мармурова крихта, охоронний номер 739); Будинок в якому жила Крушельницька С. А. українська співачка (худ. - мем. таб 1973, охоронний номер 1686); Пам'ятник борцям за волю Україну (ск. І. Самотос, 2000, охоронний номер 1688); Пам'ятник Шевченка Т. Г. українському поету і художнику (ск. І. Самотос, 1991, охоронний номер 1690); Городище давньоруське смт. Верхнє Синьовидне, ур. Золота гора (ХІ-ХІІ ст. ст.) ; Церква Святого Миколая с. Межиброди (1884 р., охоронний номер 2919/1-М); Дзвіниця церкви Святого Миколая с. Межиброди (ХІХ ст., охоронний номер 2919/2-М); Клуб - читальня с. Межиброди (1936 р., охоронний номер 2920-М); Церква Святого Івана Хрестителя смт. Верхнє Синьовидне (1888 р., охоронний номер 1493-М) та подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про занесення таких до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; - зобов'язати Верхньосиньовидненську селищну раду Сколівського району Львівської області в особі виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області виконати вимоги чинного законодавства України щодо виготовлення облікової документації на кожен із об'єктів культурної спадщини місцевого та національного значення, що знаходяться на території смт. Верхнє Синьовидне та с. Межиброди Сколівського району Львівської області, а саме: Братська могила радянських воїнів (пам., 1952 мармурова крихта, охоронний номер 739); Будинок в якому жила Крушельницька С. А. українська співачка (худ. - мем. таб 1973, охоронний номер 1686); Пам'ятник борцям за волю Україну (ск. І. Самотос, 2000, охоронний номер1688); Пам'ятник Шевченка Т. Г. українському поету і художнику (ск. І. Самотос, 1991, охоронний номер 1690); Городище давньоруське смт. Верхнє Синьовидне, ур. Золота гора (ХІ-ХІІ ст. ст.) ; Церва Святого Миколая с. Межиброди (1884 р., охоронний номер 2919/1-М); Дзвіниця церкви Святого Миколая с. Межиброди (ХІХ ст., охоронний номер 2919/2-М); Клуб - читальня с. Межиброди (1936 р., охоронний номер 2920-М); Церква Святого Івана Хрестителя смт Верхнє Синьовидне (1888 р., охоронний номер 1493-М) та подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про занесення таких до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року позовні вимоги першого заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області в особі виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області щодо невиконання вимог чинного законодавства України щодо виготовлення облікової документації на кожен із об'єктів культурної спадщини, що знаходяться на території смт. Верхнє Синьовидне та с. Межиброди Сколівського району Львівської області, а саме: Братська могила радянських воїнів (пам., 1952 мармурова крихта, охоронний номер 739); - Будинок в якому жила Крушельницька С. А. українська співачка (худ. - мем. таб 1973, охоронний номер 1686); Пам'ятник борцям за волю Україну (ск. І. Самотос, 2000, охоронний номер 1688); Пам'ятник Шевченка Т. Г. українському поету і художнику (ск. І. Самотос, 1991, охоронний номер 1690); Городище давньоруське смт. Верхнє Синьовидне, ур. Золота гора (ХІ-ХІІ ст. ст.) ; Церква Святого Миколая с. Межиброди (1884 року, охоронний номер 2919/1-М); Дзвіниця церкви Святого Миколая с. Межиброди (ХІХ ст., охоронний номер 2919/2-М); Клуб - читальня с. Межиброди (1936 року, охоронний номер 2920-М); Церква Святого Івана Хрестителя смт. Верхнє Синьовидне (1888 року, охоронний номер 1493-М) та подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про занесення таких до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Зобов'язано Верхньосиньовидненську селищну раду Сколівського району Львівської області Львівської області в особі виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області виконати вимоги чинного законодавства України щодо виготовлення облікової документації на кожен із об'єктів культурної спадщини місцевого та національного значення, що знаходяться на території смт. Верхнє Синьовидне та с. Межиброди Сколівського району Львівської області, а саме: Братська могила радянських воїнів (пам., 1952 мармурова крихта, охоронний номер 739); Будинок в якому жила Крушельницька С. А. українська співачка (худ. - мем. таб 1973, охоронний номер 1686); Пам'ятник борцям за волю Україну (ск. І. Самотос, 2000, охоронний номер1688); Пам'ятник Шевченка Т. Г. українському поету і художнику (ск. І. Самотос, 1991, охоронний номер 1690); Городище давньоруське смт. Верхнє Синьовидне, ур. Золота гора (ХІ-ХІІ ст. ст.) ; Церква Святого Миколая с. Межиброди (1884 р., охоронний номер 2919/1-М); Дзвіниця церкви Святого Миколая с. Межиброди (ХІХ ст., охоронний номер 2919/2-М); Клуб - читальня с. Межиброди (1936 р., охоронний номер 2920-М); Церква Святого Івана Хрестителя смт Верхнє Синьовидне (1888 р., охоронний номер 1493-М) та подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про занесення таких до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. 3. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області в особі Виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. 4. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року Верхньосиньовидненській селищній раді Сколівського району Львівської області відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовлено у відкритті апеляційного провадження на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року. 5. Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та у відкритті апеляційного провадження суд виходив з того, що наведені у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження підстави судом визнані не поважними. Короткий зміст вимог касаційної скарги 6. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, Верхньосиньовидненська селищна рада Сколівського району Львівської області звернулась із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 7. Львівський апеляційний адміністративний суд встановивши, що апеляційна скарга Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області в особі Виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року подана з пропуском встановленого строку на апеляційне оскарження та не відповідає вимогам статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: до апеляційної скарги не додано документа про сплату судового збору, ухвалою від 15 листопада 2017 року залишив зазначену апеляційну скаргу без руху та надав строк для усунення недоліків шляхом надання оригіналу квитанції про оплату судового збору та обгрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року. На виконання вимог ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року Верхньосиньовидненською селищною радою було надано квитанцію про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Клопотання про поновлення строку обґрунтоване тим, що постанову суду першої інстанції Верхньосиньовидненська селищна рада отримала 19 жовтня 2017 року, оскільки 16 жовтня 2017 року було вихідним днем, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку Верхнього Синьовиднього від 29 листопада 2017 року. Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції відповідачем було подано 30 жовтня 2017 року шляхом здачі на пошту. Отже, відповідачем вважає, що ним не пропущено десятиденний строк з дня отримання копії рішення суду першої інстанції для подання апеляційної скарги. Львівський апеляційний адміністративний суд зазначені відповідачем причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнав не поважними, оскільки довідка відділення поштового зв'язку Верхнього Синьовиднього від 29 листопада 2017 року підписана особою, де не вказано її посаду та є такою, що суперечить повідомленню про поштове відправлення, у якому вказано, що копію оскаржуваного рішення отримано представником Верхньосиньовидненської селищної ради за довіреністю 16 жовтня 2017 року. Крім того, зі штемпеля на конверті вбачається, що апеляційна скарга здана до поштового відділення 31 жовтня 2017 року. Визнавши підстави, вказані Верхньосиньовидненською селищною радою у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними, Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 грудня 2017 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Верхньосиньовидненської селищної ради на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року фактично була вручена посадовим особам Верхньосиньовидненської селищної ради 19 жовтня 2017 року, про що свідчить довідка відділення поштового зв'язку Верхнього Синьовиднього від 29 листопада 2017 року. В цей же день посадовими особами Верхньосиньовидненської селищної ради супровідний лист Львівського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2017 року №813/3254/17/17840/17 із доданим до нього судовим рішенням був зареєстрований в журналі реєстрації вхідної кореспонденції за вхідним номером 285 від 19 жовтня 2017 року. Відповідачем не могла бути отримана постанова суду першої інстанції 16 жовтня 2017 року, оскільки цей день припав на понеділок, який є вихідним днем відділення поштового зв'язку Верхнє Синьовидне. Тому, апеляційна скарга па постанову суду було подана в десятиденний строк після її отримання 19 жовтня 2017 року шляхом подачі на пошту 30 жовтня 2017 року, тобто у перший день після вихідного дня неділі, яка припала на 29 жовтня 2017 року. Проте, що апеляційна скарга була здана на пошту 30 жовтня 2017 року, а не 31 жовтня 2017 року свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення па адресу Львівського окружного адміністративного суду та Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року та фіскальні чеки про оплату поштових послуг від 30 жовтня 2017 року. Із довідки відділення поштового зв'язку Верхнього Синьовиднього від 29 листопада 2017 року убачається, що вона підписана начальником цього відділення ОСОБА_9, де найменування посади зазначено під скороченою абревіатурою "НВ" із проставленням поштового штемпеля. 9. Першим заступником керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області відзиву на касаційну скаргу Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року не подано. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 10. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року №2747-IV (в редакціі з 6 липня 2005 року до 15 грудня 2017 року). Стаття 186. Порядок і строки апеляційного оскарження Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Стаття 187. Вимоги до апеляційної скарги До апеляційної скарги додаються її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. До апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору, а також копії доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Стаття 189. Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції До апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Стаття 108. Залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою. 11. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року №2747-IV (в редакції з 15 грудня 2017 року) Стаття 299. Відмова у відкритті апеляційного провадження Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 12. Як вбачається з відстеження поштового повідомлення за №7901822462475, яким на адресу відповідача було направлено копію постанови Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року, зазначене поштове відправлення було отримано адресатом 17 жовтня 2017 року. 13. З відстеження поштового повідомлення за №8260001508459, яким відповідачем на адресу Львівського окружного адміністративного суду було направлено апеляційну скаргу на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року, вбачається, що зазначене поштове відправлення було здане до поштового відділення 30 жовтня 2017 року. 14. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку не прийнявши до уваги довідку відділення поштового зв'язку Верхнього Синьовиднього від 29 листопада 2017 року, оскільки вона містить суперечності, а саме: зазначена довідка суперечить повідомленню про вручення поштового відправлення, у якому вказано, що поштове відправлення за №7901822462475 отримано представником Верхньосиньовидненської селищної ради за довіреністю 16 жовтня 2017 року, згідно відстеження поштового повідомлення за №7901822462475 його вручено 17 жовтня 2017 року, а в довідці вказано що відправлення за вказаним номером вручено 19 жовтня 2017 року. 15. Запис в журналі реєстрації вхідної кореспонденції є односторонньою дією заявника й не може бути достатнім доказом отримання ним поштового відправлення у відповідну дату. 16. Оскільки копію постанови Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року відповідачем отримано 17 жовтня 2017 року, останнім днем подання апеляційної скарги є 27 жовтня 2017 року. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 17. Враховуючи, що поштове відправлення за №7901822462475, яким на адресу відповідача було направлено копію постанови Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року було отримано адресатом 17 жовтня 2017 року, а апеляційну скаргу на зазначене рішення Верхньосиньовидненська селищн рада подала 30 жовтня 2017 року, тобто з пропуском встановленого строку, не довівши поважності пропуску цього строку, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, відмовивши у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Верхньосиньовидненської селищної ради на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року. 18. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. 19. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року - без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко судді: Я. О. Берназюк М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 грудня 2019 року Київ справа №826/6537/17 адміністративне провадження №К/9901/50771/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шишова О. О., суддів: Дашутіна І. В., Мельник-Томенко Ж. М., розглянув у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу №826/6537/17 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови в частині, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2018, ухвалене у складі колегії суддів Мазур А. С. (головуючий), Аблова Є. В., Літвінової А. В., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2018, прийняту у складі колегії суддів: Горяйнова А. М. (головуючий), Коротких А. Ю., Файдюка В. В. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив суд визнати неправомірним і скасувати абзац 3 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 №1050 "Деякі питання стипендіального забезпечення". 2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що він є аспірантом Київського національного торговельно-економічного університету денної форми навчання з 02.11.2015.3.03.01.2017 позивача призначено заступником керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Надалі, у зв'язку з прийняттям відповідачем оскаржуваної постанови позивача було переведено на неповний робочий день на 0,5 ставки за займаною посадою. 4. ОСОБА_1 вважає вказане вище обмеження порушенням його права на працю, передбачене статтею 43 Конституції України. Зазначає, що у відповідності до статті 92 Конституції України право на працю визначається виключно законами. Відтак, відповідач, приймаючи спірну постанову в частині її оскарження, діяв не у порядку та не у спосіб, визначений чинним законодавством. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 5. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є аспірантом другого року очної (денної) форми навчання за державним замовленням кафедри фінансів, зарахований до аспірантури Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі (УДУФМТ) з 02.11.2015 (наказ від 02.11.2015 №691). Згідно з наказом КНТЕУ від 02.02.2016 №253 переведений на навчання до аспірантури КНТЕУ. 6. Наказом від 03.01.2017 №1-к ОСОБА_1 призначено заступником керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти з 03.01.2017.7. З 01.01.2017 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 №1050 "Деякі питання стипендіального забезпечення", на підставі якої були внесені зміни до Порядку призначення і виплати стипендій, зокрема, абзац 3 пункту 19 вказаного Порядку був викладений у новій редакції, а саме: клінічні ординатори, аспіранти, докторанти мають право на роботу у режимі неповного робочого часу (але не більше як на 0,5 ставки за займаною посадою). 8.24.04.2017 позивача повідомлено про переведення на неповний робочий день, оскільки з довідки КНТЕУ від 19.04.2017 №1224/21 вбачається, що він є аспірантом денної форми навчання за державним замовленням. 9. Відповідно до наказу від 26.06.2017 №17-к ОСОБА_1 з 26.06.2017 переведено на 0,5 ставки за займаною посадою на підставі оскаржуваної постанови. 10. Уважаючи таку підставу переведення на 0,5 ставки за займаною посадою протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 11. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 01.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2018, у задоволенні позову відмовив. 12. Ухвалюючи таке рішення суди дійшли висновку, що абзац 3 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 №1050 "Деякі питання стипендіального забезпечення" прийнятий на виконання вимог статті 62 Закону України "Про вищу освіту" в частині визначення права особи на працю у позанавчальний час та не суперечить їй. 13. Абзац 3 пункту 19 Порядку призначення та виплати стипендій, затверджений Постановою №1050 повністю узгоджується з нормами чинного законодавства України, зокрема, нормами Закону України "Про оплату праці" та Бюджетного кодексу України та жодним чином не порушує право особи на трудову діяльність у позанавчальний час (пункт 3 частини першої статті 62 Закону України "Про вищу освіту"). 14. Порядок не регулює правовідносини між роботодавцем та особою, яка навчається у вищому навчальному закладі за державний (регіональним) замовленням, не обмежує право на працю таких осіб у позаробочий час і не впливає на права та інтереси позивача саме як працівника. IV. Касаційне оскарження 15. У касаційні скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. 16. У доводах касаційної скарги позивач, зокрема, посилається на незаконне позбавлення його права власності на 50% заробітної плати. 17. У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесені законно та обґрунтовано, на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів та обставин справи, доводи ж касаційної скарги висновків цих судів не спростовують. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 18. Приписами частин першої-другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 21. Відповідно до пунктів 1, 19 статті 62 Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 №1556-VII (далі - Закон №1556) особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на вибір форми навчання під час вступу до закладу вищої освіти; зарахування до страхового стажу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періодів навчання на денній формі навчання у закладах вищої освіти, аспірантурі, докторантурі, інтернатурі, резидентурі, за умови добровільної сплати страхових внесків. 22. Відповідно до частини другої статті 62 Закону №1556 особи, які навчаються у закладах вищої освіти за денною формою навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання академічних та соціальних стипендій у встановленому законодавством порядку. 23. Пунктом 3 частини першої статті 62 Закону №1556 передбачено, що особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на трудову діяльність у позанавчальний час. 24. Згідно зі статтею 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. 25. Відповідно до статті 56 КЗпП України робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. 26. Згідно з пунктом 1 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №309, аспірантура і докторантура є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. 27. Відповідно до абзацу 3 пункту 19 Порядку призначення і виплати стипендій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2004 №882 "Питання стипендіального забезпечення", в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1050 від 28.12.2016 "Деякі питання стипендіального забезпечення" (далі - Постанова №1050), клінічні ординатори, аспіранти, докторанти мають право на роботу у режимі неповного робочого часу (але не більш як на 0,5 ставки за займаною посадою). При цьому академічна стипендія, призначена відповідно до цього Порядку, виплачується у повному обсязі. 28. Пунктом 6 частини 5 Розділу XV Прикінцевих та перехідних положень Закону №1556 Кабінету Міністрів України доручено привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, а також забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом. VI. Позиція Верховного Суду 29. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого. 30. Як убачається з матеріалів справи позивач оскаржує абзац 3 пункту 19 Порядку призначення і виплати стипендій, який на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 №1050 "Деякі питання стипендіального забезпечення" (далі - Порядок №1050) був викладений у новій редакції. 31. Вказаною нормою права передбачено, що клінічні ординатори, аспіранти, докторанти мають право на роботу у режимі неповного робочого часу (але не більш як на 0,5 ставки за займаною посадою). При цьому академічна стипендія, призначена відповідно до цього Порядку, виплачується у повному обсязі. 32. Відповідно до підпункту 8 пункту 1 Порядку №1050 його дія поширюється на осіб, які навчаються у навчальних закладах або наукових установах за державним (регіональним) замовленням за рахунок коштів загального фонду державного (відповідного місцевого) бюджету, зокрема аспірантів і докторантів, які навчаються за денною формою навчання (з відривом від виробництва). 33. Згідно з довідкою Київського національного торговельно-економічного університету від 19.04.2017 №1224/21 позивач є аспірантом другого року очної (денної) форми навчання за державним замовленням кафедри фінансів. 34. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що абзац 3 пункту 19 Порядку №1050 порушує його право на працю, оскільки обмежує у можливості поєднувати денну форму навчання із роботою на умовах повного робочого дня. 35. Пунктом 3 частини першої статті 62 Закону України "Про вищу освіту" передбачено, що особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на трудову діяльність у позанавчальний час. 36. Згідно зі статтею 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. 37. Відповідно до статті 56 КЗпП України робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. 38. Із зазначених норм убачається, що саме законами України визначено обмеження права позивача на роботу у часі, що збігається з часом його навчання на денній формі. Крім того, таке обмеження не впливає на обсяг трудових прав працівників. 39. Пунктом 6 частини 5 Розділу XV Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про вищу освіту" Кабінету Міністрів України доручено привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, а також забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом. 40. Згідно із статтею 1 Закону України від 27.02.2014 №794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон №794) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. 41. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону №794 до основних завдань Кабінету Міністрів України належать забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. 42. Згідно з частинами першою-другою статті 49 Закону №794 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. 43. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. 44. З аналізу наведених норм права висновується, що оскаржуваний абзац Порядку №1050 прийнятий відповідно до повноважень, встановлених Законом України та не суперечить статті 62 Закону України "Про вищу освіту". 45. Колегія суддів звертає увагу на те, що Порядок №1050, у тому числі його абзац 3 пункту 19, не визначають засади регулювання праці. Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці є Кодекс законів про працю України. 46. Натомість, предметом правового регулювання Порядку №1050 є призначення і виплата академічних та соціальних стипендій особам, які навчаються у навчальних закладах або наукових установах за державним (регіональним) замовленням за рахунок коштів загального фонду державного (відповідного місцевого) бюджету. 47. Так, пункт 19 Порядку №1050 визначає розмір академічної стипендії клінічним ординаторам, аспірантам і докторантам, які навчаються за денною формою (з відривом від виробництва) ; підстави збільшення розміру стипендії докторанта; умову, за якої стипендія виплачується в повному розмірі; період, на який призначається стипендія клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам, які поновили навчання після наданої їм в установленому порядку перерви у навчанні, та аспірантам або докторантам, яким в установленому порядку продовжено строк навчання в аспірантурі або докторантурі; особливості виплати стипендій клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам, які реалізують право на академічну мобільність. 48. З аналізу наведеного висновується, що положення абзацу 3 пункту 19 Порядку №1050 не суперечать пункту 3 частини першої статті 62 Закону України "Про вищу освіту" та не обмежують право ОСОБА_1 на трудову діяльність у позанавчальний час. 49. У касаційній скарзі позивач, також, посилається на порушення Кабінетом Міністрів України процедури прийняття Постанови №1050. Проте, звертаючись до суду першої інстанції з цим позовом, ОСОБА_1 не вказував таку підставу позову як наявність процедурних порушень, а тому ці обставини не могли бути підставою для перегляду та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 №1050 "Деякі питання стипендіального забезпечення". 50 Слід зазначити, що у матеріалах справи наявні пояснення ОСОБА_1 (том 1 а. с.108 - 110), у яких містяться посилання на наявність процедурних порушень при прийнятті Постанови №1050 і суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях надали оцінку підставам, які зазначені у цих поясненнях. 51. Проте такі підстави не були заявлені позивачем у позові, позовна заява не уточнювалася та суди не вирішували питання щодо зміни підстави позову. Крім того, ОСОБА_1 зазначив про нові підстави позову у поясненнях, при цьому не просив про зміну підстав позову та надав пояснення з підставами про недотримання процедури прийняття Постанови КМУ №1050 (якщо вважати їх як зміну підстави позову) без дотримання строків встановлених частиною першою статті 47 КАС України, тобто після закінчення підготовчого засідання. 52. За таких обставин суд першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи ті підстави які, не були заявлені позивачем, порушили норми процесуального права. 53. Суд касаційної інстанції погоджується з судом першої та апеляційної інстанцій, які дійшли до висновку, що підстав для скасування абзацу 3 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 №1050 "Деякі питання стипендіального забезпечення" не має. 54. Однак, суд касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку процедурі прийняття абзацу 3 пункту 19 Постанови КМУ №1050 з порушенням норм процесуального права, а тому в цій частині судові рішення підлягають зміні шляхом виключення таких висновків з мотивувальної частини. 55. За таких обставин та правовому регулюванні Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що абзац 3 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 №1050 "Деякі питання стипендіального забезпечення" прийнятий на виконання вимог статті 62 Закону України "Про вищу освіту" в частині визначення права особи на працю у позанавчальний час та не суперечить їй. Порядок №1050, у тому числі його абзац 3 пункту 19, не регулює правовідносини між роботодавцем та особою, яка навчається у вищому навчальному закладі за державним (регіональним) замовленням, не обмежує право на працю таких осіб у позаробочий час. 56. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції вважає, що позивач не позбавлений моживості звернення до суду про оскарження Постанови КМУ №1050 за інших підстав ніж були зазначені у позовній заяві по цій справі. 57. Частиною 1 статті 351 КАС України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 58. Отже, враховуючи положення статті 341 КАС України, яка встановлює межі касаційного перегляду та зважаючи на приписи статті 351 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково. Судові рішення першої та апеляційної інстанцій слід змінити шляхом виключення з мотивувальної частини висновків щодо порушення процедури прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 №1050 "Деякі питання стипендіального забезпечення". У решті судові рішення залишити без змін. VII. Судові витрати 59. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2018 року у справі №826/6537/17 змінити в мотивувальній частині. 3. У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2018 року у справі №826/6537/17 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена. Головуючий О. О. Шишов судді І. В. Дашутін Ж. М. Мельник-Томенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 листопада 2019 року Київ справа №372/2349/16-а адміністративне провадження №К/9901/22878/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача Дашутіна І. В., суддів Шишова О. О., Яковенка М. М., розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції касаційну скаргу Громадської організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у складі колегії суддів: Межевича М. В., Земляної Г. В., Сорочка Є. О. у справі №372/2349/16-а за позовом Громадської організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" до Української міської ради, заступників Українського міського голови Луценка Володимира Петровича, Ніколаєвої Галини Григорівни про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, - ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: 1. Громадська організація "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" звернулась до суду з адміністративним позовом до Української міської ради, заступників Українського міського голови Луценка Володимира Петровича, Ніколаєвої Галини Григорівни, в якому просила: - визнати неправомірними дії заступника міського голови Української міської ради Ніколаєвої Г. Г. про надання недостовірних відомостей за вих. №729/0/3-16 від 12.04.2016 та відсутності контролю за використанням і користуванням земельними ділянками з боку осіб, без відповідного рішення Української міської ради; - визнати неправомірними дії виконуючого обов'язки міського голови Української міської ради Луценка В. П., які не відповідають постанові Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950, Закону України "Про державну службу" та діючому законодавству України про проведення службового розслідування за вих. №1344/3-16 від 22.06.2016; - зобов'язати міського голову Української міської ради Козирєва П. Г. вчинити дії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950 та Закону України "Про державну службу" про видачу відповідного розпорядження щодо проведення службового розслідування за скаргою Громадської організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" №876/0/1-16 від 27.05.2016.2. Постановою Обухівського районного суду Київської області від 11.01.2017 позовні вимоги задоволено частково: - визнано неправомірними дії заступника Українського міського голови Ніколаєвої Галини Григорівни щодо надання неповної відповіді на заяву громадської організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" від 05.04.2016 про створення виїзної комісії; - визнано неправомірними дії заступника Українського міського голови Луценка Володимира Петровича щодо підписання листа виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області на ім'я громадської організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" за вих. №1344/0/3-16 від 22.06.2016. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 2.1. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 апеляційну скаргу Громадської організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" залишено без задоволення, апеляційну скаргу Української міської ради задоволено частково, постанову суду першої інстанції в частині задоволених вимог скасовано, прийнято рішення про відмову в цій частині позовних вимог. 3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено: 3.1. Громадська організація "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" в особі заступника голови Чуглазової Г. Л. звернулась до міського голови Української міської ради із заявою 05.04.2016 за вих. №1-03/16, в якій посилаючись на самовільне захоплення невідомими особами земельної ділянки у прибережній захисній смузі просила створити виїзну комісію з відповідних фахівців, до якої включити свого представника для обстеження місцевості, яка знаходиться в адміністративних межах Української міської ради біля садівницького товариства "Луговий". 3.2. За наслідками розгляду вказаної заяви 12.04.2016 заступником міського голови Ніколаєвою Г. Г. надано відповідь Громадській організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні", в якій повідомлено про певні заходи щодо з'ясування законності будівництва на земельній ділянці, вжиті в 2013 році. 3.3. У подальшому, 27.05.2016 громадська організація "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" в особі голови Генералова Д. В. звернулась до міського голови Української міської ради із заявою за вих. №5-01/16, в якій посилаючись на неналежний розгляд вказаного вище звернення просив провести службову перевірку з питання виконання службових обов'язків посадовими та іншими особами виконавчого комітету української міської ради по факту формального розгляду заяви з результатами розгляду наданої відповіді, яка не відповідає дійсності, притягнути відповідних осіб до дисциплінарної відповідальності. 3.4. Крім того, 16.05.2016 позивач в особі голови Генералова Д. В. звернувся до міського голови Української міської ради із заявою за вих. №6-01/16, в якій посилаючись на бездіяльність посадових осіб відповідача просила надати письмову відповідь про рух скарги, скоротити термін перевірки та розгляду скарги. 3.5. За наслідками розгляду вказаних скарги та заяви 22.06.2016 в. о. міського голови Луценко В. П. надав відповідь громадській організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" за вих. №1344/0/3-16, в якій повідомив про відсутність підстав для проведення службової перевірки. 3.6. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом оскільки вважає, що права Громадської організації були порушені оскільки надана відповідь є неповною та такою, що надана не по суті звернення, а інформація є недостовірною. 4. частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, вказав на те, що надана відповідь не містила відомостей про рішення щодо створення комісії або відмову у створенні комісії. Описані у відповіді на заяву обставини не вказують на вжиття радою або виконавчим комітетом заходів по розгляду заяви позивача по її суті оскаржувані дії заступника міського голови Ніколаєвої Г. Г. в частині надання неповної відповіді на заяву позивача вчинені без дотримання вказаних приписів законодавства, її дії в цій частині не можуть вважатись законними, обґрунтованими, добросовісними і пропорційними, не було дотримано баланс у забезпеченні законних прав позивача та інтересів інших осіб, не було в достатній мірі враховано право позивача на участь у процесі прийняття РІШЕННЯ: 4.1. частково задовольняючи апеляційну скаргу Української міської ради, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем повідомлено позивача листом від 22.06.2016 про відсутність підстав для проведення службової перевірки. Крім того, судом вказано, що питання проведення службового розслідування відносно посадових осіб не впливає на обсяг прав, свобод та інтересів позивача. Тобто, бездіяльність Української міської ради у неприйнятті спірного розпорядження не впливає на позивача безпосередньо, а тому така бездіяльність не може бути оскаржена ним до адміністративного суду. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: 5. Позивачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 5.1. Доводи касаційної скарги, грунтуються на тому, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права. Крім того, скаржник стверджує, що відкриття провадження за апеляційною скаргою відповідача було здійснено з порушенням. 6. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: 7. Частиною другою статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 8. Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. 9. Відповідно до частини другої статті 11 КАС України, можливість застосування права суду виходу за межі позову пов'язана виключно із необхідністю захисту порушених прав. 10. Скаржник зазначає про обгрунтованість висновку суду першої інстанції стосовно відновлення порушених прав позивача в достатній мірі до постановлення судового РІШЕННЯ: 11. Проте в даному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо необхідності чіткого дотримання норм чинного процесуального законодавства. 12. За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. 13. Доцільно також наголосити, що положеннями часини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. 14. Крім того, право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. 15. Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. 16. Обов'язковою передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову. 17. У даному випадку, колегія суддів уважає доцільним застосування судом апеляційної інстанції положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. 18. Так, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. 19. Тобто, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. 20. Положення статті 13 Конвенції вимагають, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02). 21. Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. 22. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач 05.04.2016 звертався до міського голови Української міської ради із заявою з питання порушення невідомими особами вимог водного та земельного законодавства України. Листом від 12.04.2016 за підписом Ніколаєвої Г. Г., окрім іншого, повідомлено, що перевірка фактів, викладених у заяві не належить до її компетенції. Фактично, підставою для звернення позивача до суду 02.09.2016 року стала неперевірка обставин, викладених у вказаній заяві. 23. Крім того 15.06.2016 відділом архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області було здійснено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на земельній ділянці, про яку позивач зазначав у спірному зверненні від 05.04.2016.24. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за результатами вказаної перевірки уповноваженими посадовими особами були складені акт, припис, протокол, постанову у справі про адміністративне правопорушення. 25. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стостовно здійснення відповідачами заходів та прийняття рішення щодо обставин, на яких наголошував позивач у своїй заяві від 05.04.2016.26. Вказане свідчить про відсутність необхідності повторного захисту прав, оскільки такі права було поновлено до звернення позивача із позовною заявою до суду. 27. Також, правильними, на переконання колегії суддів є висновки суду апеляційної інстанції стосовно правомірності дій відповідачів щодо повідомлення про відсутність підстав для задоволення заяви позивача та проведення службового розслідування. 28. Верховний Суд зазначає про те, що вирішення питання проведення службового розслідування відносно посадових осіб відповідача не впливає на обсяг прав, свобод та інтересів позивача. 29. За таких обставин, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального такими, що не знайшли свого відображення в матеріалах справи. 30. Стосовно доводів касаційної скарги в частині порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне. 31. Відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних судах функціонує автоматизована система документообігу суду. 32. Позовні заяви, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження документів. 33. Відповідно до пункту 3.5 Інструкції з діловодства в адміністративних судах, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 №174 якщо в одній справі, що надійшла до суду апеляційної інстанції, подано апеляційні скарги на декілька судових рішень, то справа реєструється за кількістю оскаржуваних рішень. У разі надходження декількох апеляційних скарг на одне і те ж судове рішення, то такі апеляційні скарги реєструються за однією справою відповідно до оскаржуваного РІШЕННЯ: 34. З матеріалів справи вбачається, що сторонами у справі оскаржувалось в апеляційному порядку одне й те же рішення суду. На момент звернення Української міської ради до суду апеляційної інстанції, провадження за скаргою позивача було відкрито. 35. Супровідний лист із апеляційною скаргою Української міської ради було зареєстровано в автоматизованій системі документообігу суду у межах однієї справи за вх. №5063 від 14.02.2017 про що створено відповідну картку обліку вхідних документів, після чого ці документи було передано судді-доповідачу та приєднано до матеріалів справи. 36. За таких обставин, оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів не може погодитись із посилання скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. 37. На переконання колегії суддів, доводи касаційної скарги зводяться не спростовують висновків суду, викладених в оскаржуваному судовому рішенні. 38. За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 39. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 40. З огляду на наведене, касаційна скарга Громадської організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: 41. Касаційну скаргу Громадської організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" залишити без задоволення. 42. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №372/2349/16-а за позовом Громадської організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" до Української міської ради, заступників Українського міського голови Луценка Володимира Петровича, Ніколаєвої Галини Григорівни про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін. 43. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. суддя -доповідач І. В. Дашутін судді О. О. Шишов М. М. Яковенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 16 травня 2018 року Київ справа №825/382/17 адміністративне провадження №К/9901/3227/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року (головуючий суддя - Непочатих В. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (головуючий суддя - Твердохліб В. А., судді - Костюк Л. О., Троян Н. М. ) у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1.28 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просила зобов'язати відповідача укласти трудовий договір з 25 січня 2017 року та вирішити питання щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 23 січня 2017 року вона була звільнена з посади заступника начальника відділу фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Чернігівській області в порядку переведення для подальшої роботи до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві за погодженням між керівниками органів фіскальної служби. Однак, відповідач відмовився укладати з нею трудовий договір у зв'язку з прийняттям на роботу іншої особи. Вважає, що відповідач порушив гарантовані чинним законодавством її трудові права, як працівника. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено повністю. 3.1. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві укласти трудовий договір з ОСОБА_3, запрошеною на роботу на посаду завідувача сектору ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків управління обслуговування платників Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві з 25.01.2017, в порядку переведення з Головного управління ДФС у Чернігівській області. 3.2. Стягнуто з Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.01.2017 по 07.09.2017 в розмірі 39807 (тридцять дев'ять тисяч вісімсот сім) грн. 46 коп. 3.3. Присуджено здійснені ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39513550). 3.4. Допущено негайне виконання постанови суду в частині стягнення у межах за один місяць з Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 5428 (п'ять тисяч чотириста двадцять вісім) грн. 29 коп. 4. Задовольняючи позов суд першої інстанції зазначив, що відповідач, запросивши позивача на роботу на посаду завідувача сектору ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків управління обслуговування платників Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві в порядку переведення, порушив вимоги частини п'ятої статті 24 Кодексу законів про працю України, відмовивши позивачу в укладанні трудового договору. Крім того, суд визнав безпідставними посилання відповідача в письмових запереченнях на те, що договір не був укладений через ненадання позивачем паспорту, трудової книжки, документу про освіту, оскільки ці обставини не підтверджені жодними доказами. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 6. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС України у м. Києві залишено без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року - без змін. 7. Апеляційний суд, підтримуючи рішення суду першої інстанції, погодився з висновками суду щодо того, що власник або уповноважений ним орган відповідно до приписів КЗпП України зобов'язаний укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення. Окрім цього, апеляційний суд зазначив, що 27.12.2016 року листом №639/7/25-01-04-17 в. о. начальника ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві Ванюк Ю. М. повідомлено про те, що ГУ ДФС у Чернігівській області не заперечує щодо звільнення із займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України та ст.41 Закону України "Про державну службу" заступника начальника відділу фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Чернігівській області ОСОБА_3, натомість визначитись з датою переведення працівника на даний час неможливо у зв'язку з її тимчасовою непрацездатністю. Також колегія суддів звернула увагу на те, що чинне законодавство України не встановлює вимог, щодо обов'язкового зазначення у гарантійному листі терміну, в який слід звільнити особу в порядку переведення на інше підприємство, установу, організацію; в той же час, відповідачем лист від 24.11.2016 року №4006/7/26-57-04-16 про звільнення заступника начальника відділу фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту ОСОБА_3 в порядку переведення для подальшої роботи в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві не було відкликано чи скасовано тощо. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) 8. Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - скаржник) 28 листопада 2017 року звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №825/382/17.9. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позивачу відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. 10. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що впродовж 2 місяців жодної реакції на лист від 24.11.2016 року з боку ГУДФС у Чернігівській області не було. ОСОБА_3 також у зазначений період жодних дій вчинено не було, а лише 26.01.2017 року засобами поштового зв'язку до ДПІ надійшла заява останньої про призначення її на посаду, до якої додану копію наказу ГУДФС у Чернігівській області від 20.01.2017 року про звільнення. Скаржник вважає, що зобов'язання його щодо укладення договору зі ОСОБА_3 з 25.01.2017 року є необґрунтованим, оскільки фактично заяву позивача було отримано тільки 26.01.2017 року. Також скаржник посилається на те, що позивачем не вчинено жодних дій для підтвердження наявності в ДПІ вакантної посади з огляду на значну необґрунтовану затримку її звільнення з ГУДФС у Чернігівській області. Крім того, скаржник зауважив, що судами попередніх інстанцій при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача не зазначено, чи розрахована вказана суми з урахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів. 11. Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 12. Відповідачем направлено начальнику ГУ ДФС у Чернігівській області О. В. Барановському лист від 24.11.2016 року №4006/7/26-57-04-16 про звільнення заступника начальника відділу фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту ОСОБА_3 в порядку переведення для подальшої роботи в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві. 13. Також, Відповідач просив надати довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" стосовно ОСОБА_3 або повідомити чи розпочато проведення перевірки відповідно до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених ч. ч.3, 4 ст.1 Закону України "Про очищення влади", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №563; довідку про результати спеціальної перевірки відповідно до п.5 Порядку проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; довідку про використанні відпустки та отримання матеріальної допомоги. 14. Начальником Головного управління ДФС у Чернігівській області О. В. Барановським наказом від 20.01.2014 року №10-о відповідно до п.2 ч.1 ст.41 Закону України "Про державну службу", звільнено з 23.01.2017 року ОСОБА_3 з посади заступника начальника відділу фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Чернігівській області в порядку переведення для подальшої роботи до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України. 15. Вказаний наказ прийнятий на підставі заяви ОСОБА_3, листа ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.11.2016 року №4006/7/26-57-04-16.16.25.01.2017 року Позивач звернулась до в. о. начальника ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві Ванюка Ю. М. із заявою в якій просила, керуючись раніше досягнутою домовленістю, прийняти її на роботу на відповідну посаду до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві. Однак, відповідачем було відмовлено в укладенні трудового договору. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 17. Стаття 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 18. Частина 1 статті 41 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII: державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. 19. Частина 5 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) : особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. 20. Частина 1 статті 32 КЗпП України: переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством 21. Частина 2 статті 235 КЗпП України: при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 22. Пункт 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок) : нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. 23. Абзац 1 пункту 8 Порядку: нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. 24. Абзац 2 пункту 8 Порядку: у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. 25. Абзац 3 пункту 8 Порядку: середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. І V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 26. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України). 28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). 29. Скаржник в якості підстави для скасування рішень судів попередніх інстанції посилається на те, що впродовж двох місяців жодної реакції на лист від 24.11.2016 року з боку ГУДФС у Чернігівській області та ОСОБА_3 не було. 30. Натомість Суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки, як зазначено судом апеляційної інстанції, 27.12.2016 року в. о. начальника ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві Ванюк Ю. М. направлено лист за №639/7/25-01-04-17, в якому повідомлялось про те, що ГУ ДФС у Чернігівській області не заперечує щодо звільнення із займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві гр. ОСОБА_3, однак визначитись з датою переведення працівника на даний час неможливо у зв'язку з її тимчасовою непрацездатністю. Обставини наявності вказаного листа не були спростовані відповідачем під час судового розгляду справи. 31. Суд підтримує позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що відповідач, запросивши ОСОБА_3 на роботу на посаду завідувача сектору ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків управління обслуговування платників ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві в порядку переведення, порушив вимоги частини 5 статті 24 КЗпП України, відмовивши позивачу в укладанні трудового договору. При цьому, лист від 24.11.2016 року №4006/7/26-57-04-16 про звільнення заступника начальника відділу фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту ОСОБА_3 в порядку переведення для подальшої роботи в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві не було відкликано чи скасовано відповідачем. 32. Також Суд вважає необґрунтованими твердження скаржника про те, що договір не був укладений через ненадання позивачем паспорту, трудової книжки, документу про освіту, адже ці доводи, як вірно зазначено судами, не підтверджені жодними доказами. 33. Крім того, Суд враховує висновки, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів". Так, в п. 6 даної постанови зазначено, що при обґрунтованості позову суд рішенням зобов'язує власника або уповноважений ним орган укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення - з першого робочого дня наступного після дня звільнення з попереднього місця роботи (якщо була обумовлена інша дата - з цієї дати), з іншими особами - з дня їх звернення до власника або уповноваженого ним органу з приводу прийняття на роботу. Якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата провадиться стосовно до правил ч.2 ст.235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові. 34. Щодо доводів скаржника про незазначення при розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої до стягнення на користь позивача, необхідності здійснення відрахувань податків, зборів та обов'язкових платежів, Суд зауважує, що такі доводи не стосуються предмету спору та не можуть слугувати підставою для скасування судових рішень. 35. Крім того, Суд враховує, що з приводу зазначеного питання скаржник звертався до Чернігівського окружного адміністративного суду із заявою про роз'яснення судового рішення, за результатами розгляду якої судом відмовлено в її задоволенні. 36. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено. 37. Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 38. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. 39. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні. 40. Керуючись статтями 341, 343, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 41. В задоволенні касаційної скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відмовити. 42. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року - залишити без змін. 43. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя -доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 серпня 2019 року Київ справа №855/375/19 адміністративне провадження № А/9901/258/19, № А/9901/259/19, А/9901/260/19, А/9901/261/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючого судді - Шевцової Н. В., суддів - Бевзенко В. М., Данилевич Н. А., за участю секретаря судового засідання - Івашко О. Л. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 представник позивача ОСОБА_2 - адвоката Бобер Д. О. представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 представники відповідача - Єзерської А. С., Рахнянського Б. Ю. представник третьої особи - адвоката Салоїд О. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційні скарги кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого політичною партією "Слуга народу", - ОСОБА_4, Центральної виборчої комісії, кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого шляхом самовисування, - ОСОБА_1, кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого шляхом самовисування, - ОСОБА_5 на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2019 року у справі №855/375/19, прийняте колегією суддів у складі: головуючого судді - Лічевецького І. О., суддів - Кузьменка В. В., Ісаєнко Ю. А. за позовом кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого політичною партією "Слуга народу", - ОСОБА_4, кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого шляхом самовисування, - ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - кандидат у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутий шляхом самовисування, - ОСОБА_5 про визнання протиправною та скасування постанови УСТАНОВИВ: СУТЬ СПОРУ: 1.23 серпня 2019 року кандидат у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутий політичною партією "Слуга народу", - ОСОБА_6 (далі - позивач-1) звернулась до суду з позовом у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Центральної виборчої комісії №1888 від 21 серпня 2019 року "Про виконання судових рішень" (далі - Постанова ЦВК №1888). 2.22 серпня 2019 року до суду звернувся кандидат у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутий шляхом самовисування, - ОСОБА_1 з позовними вимогами аналогічного змісту (далі - позивач-2). 3. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року справи за згаданими позовними заявами об'єднано в одне провадження. 4. Позовні вимоги позивачів обґрунтовані тим, що Центральна виборча комісія (далі - відповідач, ЦВК) при прийнятті Постанови №1888 не вчинила дій щодо виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №580/2433/19, від 10 серпня 2019 року у справі №580/2437/19, а також рішення Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №9901/441/19.5. Представник відповідача проти задоволення адміністративних позовів заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що ЦВК врахувала судові рішення та дійшла висновку, що вони не впливають на результати позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року в одномандатному виборчому окрузі №198, оскільки протокол про підсумки голосування від 29 липня 2019 року не може бути підставою для встановлення результатів виборів депутатів в одномандатному виборчому окрузі №198, а заяви про порушення виборчого законодавства від 27 липня 2019 року подано ОСОБА_7 після прийняття окружної виборчою комісією протоколів від дільничних виборчих комісій. 6. Представник третьої особи проти задоволення позовів заперечував та зазначив, що Постанова ЦВК №1888 є законною та обґрунтованою. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 7. Указом Президента України від 21 травня 2019 року №303/2019 "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів" достроково припинено повноваження Верховної Ради України восьмого скликання та призначено позачергові вибори до Верховної Ради України на 21 липня 2019 року. 8. Постановою ЦВК від 31 травня 2019 року №919 "Про утворення окружних виборчих комісій з виборів народних депутатів України на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року" утворено ОВК з виборів народних депутатів України одномандатного виборчого округу №198.9. Постановами ЦВК від 25 червня 2019 року №1275 та №1288 ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідно, зареєстровано кандидатами у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року. 10.21 липня 2019 року відбулося голосування на позачергових виборах народних депутатів України. 11.29 липня 2019 року був складений протокол про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198.12. Листом від 30 липня 2019 року ЦВК визначила недоліки протоколу від 29 липня 2019 року. 13.2 серпня 2019 року був складений уточнений протокол про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198.14. Рішенням ЦВК від 3 серпня 2019 року було прийнято і враховано відомості протоколу ОВК №198 від 2 серпня 2019 року з поміткою "Уточнений" про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198.15. Протоколом ЦВК від 5 серпня 2019 року "Про результати виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі №198" відповідно до статті 99 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року №4061-VI (далі - Закон №4061-VI) на підставі протоколу ОВК №198 про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198 з поміткою "Уточнений" від 2 серпня 2019 року ЦВК визнано обраним народним депутатом України ОСОБА_5 16.7 серпня 2019 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №580/2433/19 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2019 року - скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. 16.1. Визнано протиправною бездіяльність ОВК з виборів народних депутатів України одномандатного виборчого округу №198 щодо нездійснення розгляду заяв від 27 липня 2019 року № №501-510, 513, 515, 517-525, 527-531, 533-543 про порушення виборчого законодавства, поданих довіреною особою кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого політичною партією "СЛУГА НАРОДУ", ОСОБА_2, ОСОБА_7.16.2. Зобов'язано ОВК з виборів народних депутатів України одномандатного виборчого округу №198 розглянути заяви від 27 липня 2019 року № №501-510, 513, 515, 517-525, 527-531, 533-543 про порушення виборчого законодавства, подані довіреною особою кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого політичною партією "СЛУГА НАРОДУ", ОСОБА_2, ОСОБА_8 17.10 серпня 2019 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №580/2437/19 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року скасовано в частині відмови визнання протиправними дії ОВК з виборів народних депутатів України одномандатного виборчого округу №198 від 29 липня 2019 року щодо складання протоколу про підсумки голосування на дільничних виборчих комісіях № №710238, 710240, 710242, 710244, 710245, 710246, 710247, 710248, 710250, 710251, 710252, 710253, 710254, 710255, 710256, 710257, 710258, 710259, 710260, 710261, 710262, та щодо визнання протиправним протоколу про підсумки голосування на одномандатному виборчому окрузі №198 від 29 липня 2019 року на дільничних виборчих комісіях № №710238, 710240, 710242, 710244, 710245, 710246, 710247, 710248, 710250, 710251, 710252, 710253, 710254, 710255, 710256, 710257, 710258, 710259, 710260, 710261, 710262.17.1. В цій частині прийнято нове рішення, яким визнано протиправними дії ОВК з виборів народних депутатів України одномандатного виборчого округу №198 від 29 липня 2019 року щодо складання протоколу про підсумки голосування на дільничних виборчих комісіях № №710238, 710240, 710242, 710244, 710245, 710246, 710247, 710248, 710250, 710251, 710252, 710253, 710254, 710255, 710256, 710257, 710258, 710259, 710260, 710261, 710262 та визнано протиправним протокол про підсумки голосування на одномандатному виборчому окрузі №198 від 29 липня 2019 року на дільничних виборчих комісіях № №710238, 710240, 710242, 710244, 710245, 710246, 710247, 710248, 710250, 710251, 710252, 710253, 710254, 710255, 710256, 710257, 710258, 710259, 710260, 710261, 710262.17.2. В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року залишено без змін. 18. Постановою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №855/348/19 відмовлено в задоволенні позову кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року ОСОБА_2 про: - визнання протиправною бездіяльності ЦВК щодо не прийняття рішення про припинення повноважень ОВК №198 у зв'язку із наявністю системних грубих порушень Закону №4061-VI та бездіяльність щодо не проведення контролю за додержанням законодавства ОВК №198; - визнання протиправними дій ЦВК щодо прийняття та врахування протоколу ОВК №198 з поміткою "Уточнений" від 2 серпня 2019 року про підсумки голосування в ОВК №198; - зобов'язання ЦВК скасувати протокол ОВК №198 з поміткою "Уточнений" від 02 серпня 2019 року про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198; - зобов'язання ЦВК призначити повторне голосування в одномандатному виборчому окрузі №198 та встановити підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198.18.1. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання протиправними дій ЦВК з прийняття та врахування протоколу ОВК №198 з поміткою "Уточнений" від 02 серпня 2019 року про підсумки голосування в ОВК №198 Верховний Суд виходив з того, що законодавцем не відокремлюється такий етап прийняття протоколу ОВК про встановлення підсумків голосування в межах одномандатного виборчого округу, в тому числі з позначкою "Уточнений", як врахування протоколу. 19. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року у справі №580/2494/19 залишено без змін рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2019 року про відмову в задоволенні позову кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого Політичною партією "Слуга Народу", ОСОБА_2 про: - визнання протиправним та скасування протоколу ОВК №198 про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198, складеного 02 серпня 2019 року з поміткою "Уточнений"; - визнання протиправними дій ОВК №198 щодо складення і підписання протоколу від 02 серпня 2019 року з поміткою "Уточнений" про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198; - визнання протиправним та скасування рішення, яке оформлене протоколом ОВК №198 з виборів народних депутатів України одномандатного виборчого округу №198 від 02 серпня 2019 з поміткою "Уточнений" про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198.20.12 серпня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду постановою у справі №9901/441/19: 20.1. Визнав протиправним та скасував протокол ЦВК про результати виборів народних депутатів України у одномандатному виборчому окрузі №198 від 5 серпня 2019 року. 20.2. Визнав протиправними дії ЦВК щодо встановлення результатів виборів народних депутатів України у одномандатному виборчому окрузі №198 від 5 серпня 2019 року. 20.3. Зобов'язав ЦВК продовжити дії щодо встановлення результатів виборів народних депутатів України у одномандатному виборчому окрузі №198 з урахуванням постанов Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №580/2433/19 та від 10 серпня 2019 року у справі №580/2437/19.21.17 серпня 2019 року постановою Великої Палати Верховного Суду рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у справі №9901/441/19 в частині визнання протиправними дій ЦВК щодо встановлення результатів виборів народних депутатів України у одномандатному виборчому окрузі №198 від 05 серпня 2019 року скасовано, з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено. 21.1. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.08.2019 року залишено без змін. 22.21 серпня 2019 року ЦВК прийняла постанову №1888 "Про виконання судових рішень". 23. Відповідно до резолютивної частини вказаної Постанови ЦВК ПОСТАНОВИЛА: 23.1. врахувати постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №580/2433/19 та від 10 серпня 2019 року у справі №580/2437/19 під час продовження дій щодо встановлення результатів позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року в одномандатному виборчому окрузі №198; 23.2. визначити, що результати позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року в одномандатному виборчому окрузі №198 встановлюватимуться на підставі протоколу ОВК з виборів народних депутатів України одномандатного виборчого округу №198 про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198 з поміткою "Уточнений" від 2 серпня 2019 року. 24. Постанова ЦВК №1888 вмотивована тим, що обставини викладені в постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 у справі №580/2433/19, від 10 серпня 2019 у справі 580/2437/19 не можуть вплинути на встановлення результатів виборів в одномандатному виборчому окрузі №198.25. Такого висновку ЦВК дійшла у зв'язку із тим, що наслідком розгляду ОВК №198 заяв від 27 липня 2019 року № №501-510, 513, 515, 517-525, 527-531, 533-543 про порушення виборчого законодавства, поданих довіреною особою кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого політичною партією "СЛУГА НАРОДУ", ОСОБА_2, ОСОБА_8, відповідно до положень Закону №4061-VI, не може бути прийняття цією виборчою комісією рішення про проведення повторного підрахунку голосів виборців на виборчих дільницях, а тому рішення ОВК №198 за результатами розгляду цих заяв не вплине на результати виборів. При цьому ЦВК зазначила, що на момент подачі зазначених заяв минув час для розгляду ОВК №198 питання щодо повторного підрахунку голосів на виборчих дільницях. 26. Також за висновками ЦВК після складання ОВК №198 протоколу про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198 з поміткою "Уточнений" від 02 серпня 2019 року цей протокол є єдиною правовою підставою для встановлення ЦВК результатів позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року в одномандатному виборчому окрузі №198, тому висновки, викладені у рішенні суду, ухваленому у справі №580/2437/19, предметом дослідження в якій був протокол ОВК №198 від 29 липня 2019 року не може вплинути на встановлення результатів виборів у цьому окрузі. ЦВК зазначила, що правомірність дій ЦВК щодо прийняття та врахування відомостей протоколу ОВК №198 про підсумки голосування від 02 серпня 2019 року з поміткою "Уточнений" досліджувалось Верховним Судом у справі №855/348/19, за наслідками розгляду цієї справи у задоволенні позову було відмовлено, чим підтверджено правомірність відповідних дій ЦВК. ІІІ. Рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення. 27.24 серпня 2019 року рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду позови задоволено частково. 27.1. визнано протиправною та скасовано постанову Центральної виборчої комісії №1888 від 21 серпня 2019 року "Про виконання судових рішень" в частині врахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №580/2433/19 під час продовження дій щодо встановлення результатів позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року в одномандатному виборчому окрузі №198.27.2. в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. 28. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №580/2433/19 визнано протиправною бездіяльність Окружної виборчої комісії з виборів народних депутатів України одномандатного виборчого округу №198 щодо нездійснення розгляду заяв від 27 липня 2019 року № №501-510, 513, 515, 517-525, 527-531, 533-543 про порушення виборчого законодавства, поданих довіреною особою кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 р. ОСОБА_2, ОСОБА_7 та зобов'язано ОВК №198 розглянути ці заяви. Разом з тим, судове рішення так і залишилось невиконаним, а вказані заяви не розглянутими. 29. Відмовляючи частково у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про врахування відповідачем постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2019 року у справі №580/2437/19, оскільки підставою для встановлення ЦВК результатів позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року в одномандатному виборчому окрузі №198 став протокол про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198 з поміткою "Уточнений" від 02 серпня 2019 року, а не протокол про підсумки голосування від 29 липня 2019 року. IV. Провадження в суді апеляційної інстанції 30. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачі, відповідач та третя особа 26 серпня 2019 року подали до Верховного Суду апеляційні скарги. 31. У апеляційній скарзі позивач-1 зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог є таким, що ухвалено з невідповідністю висновків суду, встановленим обставинам справи, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для його скасування. 32. Позивач-1 уважає, що судом першої інстанції не було враховано, що у Постанові ЦВК №1888 відповідачем констатується неможливість впливу судових рішень, які набрали законної сили на встановлення результатів виборів в одномандатному виборчому окрузі №198 не зважаючи на те, що вказаному факту була надана оцінка в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2019 року у праві №9901/441/19.33. Позивач-1 зазначає, що Велика Палата Верховного Суду констатувала, що судове рішення у справі №580/2437/19 може вплинути на результати виборів в одномандатному виборчому окрузі №198 навіть з огляду на наявність протоколу з поміткою "Уточнений" від 02 серпня 2019 року та має бути враховано ЦВК під час встановлення результатів виборів. 34. За доводами позивача-1, надаючи оцінку судовим рішенням, які набрали законної сили, в частині їх впливу на виборчий процесу, відповідач вийшов за межі свої повноважень. 35. Позивач-2 у апеляційній скарзі зазначає про наявність підстав для скасування судового рішення з підстав, визначених статтею 317 КАС України та в обґрунтування своїх доводів указує, що Законом №4061-VI та іншими нормами чинного законодавства не передбачено такого правового статусу, як втрата юридичної сили протоколу про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі, після складання протоколу з поміткою "Уточнений". Отже, на думку позивача-2, висновок суду першої інстанції про втрату юридичного значення протоколу ОВК №198 про підсумки голосування від 29 липня 2019 року вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права. 36. У зв'язку із наведеним позивач-1 та позивач-2 просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 37. Відповідач в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, вказує, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог не відповідає фактичним обставинам справи. 38. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що постановою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №9901/441/19 зобов'язано врахувати, зокрема, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №580/2433/19, однак не вказано, що врахуванню підлягають саме результати її виконання. 39. Відповідач доводить помилковість висновків суду першої інстанції щодо можливості прийняття окружною виборчою комісією за наслідками розгляду поданих до неї заяв після закінчення розгляду та прийняття документів дільничних виборчих комісій рішення про проведення повторного підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці. 40. На думку відповідача, оскільки на момент подання ОСОБА_7 заяв установлений законом час для прийняття рішення про проведення повторного підрахунку голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу №198 минув, то підстави для ухвалення за наслідками їх розгляду саме такого рішення у окружної виборчої комісії відсутні. При цьому, відповідач зазначає, що аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі №855/341/19.41. Інший же результат розгляду заяв, з точки зору відповідача, не спричинить змін волевиявлення та не вплине на результати виборів в одномандатному виборчому окрузі №198.42. Зважаючи на викладене, відповідач просить скасувати оскаржуване судове рішення у частині задоволення позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. 43. У відзиві на апеляційні скарги позивачів відповідач звертає увагу, що особою, на яку покладено обов'язок щодо виконання рішень суду, ухвалених у справах №580/2433/19 та 580/2437/19 є ОВК №198, а не ЦВК. Натомість, на думку відповідача, позивачі безпідставно намагаються перекласти обов'язок по виконанню судових рішень у цих справах на ЦВК. Також відповідач вказує, що правомірність протоколу ОВК №198 від 02 серпня 2019 року з поміткою "Уточнений" підтверджено рішеннями судів, ухваленим у справах №580/2430/19 та №580/2494/19.44. Третя особа у апеляційній скарзі, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та просить скасувати оскаржуване судове рішення у частині задоволення позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. 45. В обґрунтування вимог апеляційної скарги третя особа вказує, що рішення ОВК №198 на виконання судового рішення щодо розгляду заяв ОСОБА_7 не вплине на результати виборів у цьому одномандатному виборчому окрузі. 46. Крім того, третя особа зазначає, що Шостим апеляційним адміністративним судом за наслідком розгляду справи №580/2494/19, предметом, якої була правомірність складання ОВК №198 протоколу про підсумки голосування у цьому окрузі від 02 серпня 2019 року з поміткою "Уточнений", було прийнято рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. 47.27 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшли пояснення від представника третьої особи на апеляційну скаргу позивача-1, в яких він зазначає, що підставою для встановлення ЦВК результатів позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року в одномандатному виборчому окрузі №198 став протокол про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі №198 з поміткою "Уточнений" від 02 серпня 2019 року, а не протокол про підсумки голосування від 29 липня 2019 року. 48. Третя особа зауважує, що жодним судовим рішенням або законом не зобов'язано ЦВК або ОВК №198 здійснити повторний перерахунок голосів або інших дій, а покладений судовим рішенням на ЦВК обов'язок врахувати рішення судів під час встановлення результатів виборів в одномандатному виборчому окрузі №198 ЦВК виконала у повному обсязі. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 49. Конституція України 49.1. Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 49.2. Статтею 38 Конституції України гарантовано право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 49.3. Відповідно до статті 77 порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом. 50. Згідно зі статтею 3 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (надалі - Конвенція) Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу. 51. Главою 11 Розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України визначено особливий порядок розгляду справ щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності ЦВК. 52. Спеціальним законом, який регламентує порядок проведення виборів народних депутатів України, є Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року №4061-VI (далі - Закон №4061-VI) та Закон України від 30 червня 2004 року №1932-IV "Про Центральну виборчу комісію" (далі - Закон №1932-IV). 53. Закон №1932-IV 53.1. Відповідно до частини першої статті 1 Комісія є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів, зокрема, народних депутатів України, в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України. 53.2. Статтею 2 встановлено, що Комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України. Комісія будує свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості і публічності. 53.3. Згідно частини другої статті 3 Комісія та її члени зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим та іншими законами України. 53.4. Відповідно до частин першої, четвертої статті 11 основною організаційною формою діяльності Комісії є її засідання. На засіданні Комісії може бути розглянуто будь-яке питання, яке відповідно до цього та інших законів України належить до повноважень Комісії. Засідання Комісії є повноважним за умови присутності не менш як двох третин передбаченого цим Законом складу Комісії. 53.5. Частиною 5 статті 12 передбачено, що член Комісії, присутній на її засіданні, який не погоджується з прийнятим Комісією рішенням, має право викласти окрему думку, яка в письмовій формі додається до протоколу засідання Комісії. 53.6. Статтею 17 встановлені загальні повноваження Центральної виборчої комісії, а статтею 19 цього Закону - повноваження Комісії щодо організації підготовки і проведення виборів народних депутатів України. 53.7. Згідно пунктів 1, 11, 12 частини першої статті 19 Комісія: організовує підготовку і проведення виборів народних депутатів України; здійснює повноваження відповідної окружної виборчої комісії у разі ненадходження протоколу від окружної виборчої комісії про підсумки голосування у загальнодержавному окрузі в межах одномандатного округу або протоколу окружної виборчої комісії про підсумки голосування в одномандатному окрузі у строки, визначені цим Законом; встановлює результати виборів народних депутатів України та офіційно оприлюднює їх. 54. Закон №4061-VI 54.1. Згідно пункту 21 частини другої статті 30 в разі ненадходження протоколу від окружної виборчої комісії про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі у строки, визначені Законом, а також у разі бездіяльності окружної виборчої комісії ЦВК здійснює повноваження відповідної окружної виборчої комісії. 54.2. Пунктом 16 частини 2 статті 31 передбачено обов'язок окружної виборчої комісії встановити підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі. 54.3. Частиною першою 1 статті 96 визначено, що окружна виборча комісія встановлює підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі на підставі протоколів дільничних виборчих комісій про підрахунок голосів виборців на, виборчих дільницях в одномандатному виборчому окрузі, у тому числі з поміткою "Уточнений", а у разі повторного підрахунку голосів виборців - також, протоколу окружної виборчої комісії про повторний підрахунок голосів виборців на відповідній виборчій дільниці в одномандатному виборчому окрузі. 54.4. В силу частини 1 статті 99 Центральна виборча комісія на своєму засіданні на підставі протоколів окружних виборчих комісій про підсумки голосування в одномандатних виборчих округах, у тому числі з поміткою "Уточнений", не пізніш як на п'ятнадцятий день з дня голосування встановлює результати виборів народних депутатів України у відповідних одномандатних виборчих округах, про що складає протоколи. 54.5. За наслідками встановлення результатів виборів, відповідно до частини першої статті 100 Комісія здійснює, не пізніш як на п'ятий день - офіційне оприлюднення таких результатів. VI. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 55. Предметом спору по цій справі є законність постанови ЦВК "Про виконання судових ріщень" №1888 від 21 серпня 2019 року щодо врахування рішень судів: Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 у справі №580/2433/19, від 10 серпня 2019 у справі 580/2437/19, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2019 у справі 9901/441/19, Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2019 у справі 9901/441/19.56. Виходячи зі змісту постанови Верховного Суду по справі №9901/441/19 висновки викладені у рішеннях Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 у справі №580/2433/19, від 10 серпня 2019 у справі 580/2437/19 стосуються підсумків голосування на окремих виборчих дільницях, на яких були допущені порушення до складення 05 серпня 2019 року ЦВК протоколу про результати виборів, а тому такі висновки у сукупності є такими, що можуть вплинути на результати виборів в одномандатному виборчому окрузі. 57. При цьому Верховним Судом було відхилено доводи представника третьої особи щодо врахування під час вирішення справи висновків Верховного Суду викладених у постанові від 12 серпня 2019 року у справі №855/248/19, оскільки предметом у справі було оскарження врахування ЦВК протоколу ОВК №198 про підсумки голосування з поміткою "Уточнений" та Верховний Суд відмовив у задоволенні позову лише з підстав не відокремлення законодавством такого етапу прийняття протоколу ОВК про встановлення підсумків голосування в межах одномандатного виборчого округу, в тому числі з позначкою "Уточнений", як врахування протоколу. 58. Переглядаючи зазначену постанову Верховного Суду в апеляційному порядку Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 серпня 2019 року у справі №9901/441/19 зазначила, що висновки викладені у рішеннях Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 у справі №580/2433/19, від 10 серпня 2019 у справі 580/2437/19 стосуються підсумків голосування на окремих виборчих дільницях, на яких були допущені порушення до складання ЦВК протоколу про результати виборів, а тому такі висновки у сукупності є такими, що можуть вплинути на результати виборів в одномандатному окрузі. 59. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові дійшла висновку, що набрання законної сили судовими рішеннями про встановлення порушень голосування після складання ЦВК протоколу про результати виборів, вид, зміст та характер порушень голосування, обов'язковість судових рішень для встановлення результатів голосування є тими обставинами, які підлягають врахуванню під час встановлення ЦВК результатів виборів незалежно від складення нею протоколу про результати голосування у строк, встановлений статтею 99 Закону України "Про вибори народних депутатів України". 60. Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Верховного Суду щодо необґрунтованого посилання представника третьої особи та ЦВК на правові висновки постанови Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №855/348/19 та зазначила, що такі посилання не є переконливими і вагомими оскільки у цьому рішенні Верховний Суд не формулював обов'язкового правового висновку про те, що після складання ЦВК протоколу про результати виборів і за наявності судових рішень, ухвалених після його складання про порушення голосування на виборчих дільницях, цей протокол є остаточним і таким, що не підлягає скасуванню. 61. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що посилання представника третьої особи та ЦВК на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року у справі №580/2430/19 та від 16 серпня 2019 року у справі №580/2494/19 не може бути підставами для втручання в рішення суду першої інстанції, оскільки вони не заперечують чинність і обов'язковість постанов цього ж самого суду у справі №580/2433/19 від 07 серпня 2019 року і у справі №580/2437/19 від 10 серпня 2019 року. 62. Проте ЦВК, під час ухвалення оскаржуваного Рішення №1888, досліджуючи можливість впливу викладених у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 у справі №580/2433/19, від 10 серпня 2019 у справі 580/2437/19 висновків на результати позачергових вибрів народних депутатів України 21 липня 2019 року в одномандатному виборчому окрузі №198, зазначила, що вчинення дій на виконання цих судових рішень не вплине на результати виборів в одномандатному виборчому окрузі №198.63. Таким чином, ЦВК приймаючи Постанову №1888 фактично вдалася до оцінки судових рішень, які набрали законної сила та відповідно до приписів статті 14 КАС України є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. 64. При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг відповідача та третьої особи, що особою, на яку покладено обов'язок щодо виконання рішень суду, ухвалених у справах №580/2433/19 та 580/2437/19 є ОВК №198, а не ЦВК та відсутність судових рішень, якими зобов'язано здійснити повторний підрахунок голосів, як підставу для невжиття заходів реагування на виконання цих рішень та врахування їх під час встановлення результатів виборів в одномандатному виборчому окрузі №198, оскільки відповідно до приписів статті 2 Закону №1932 саме на ЦВК покладено обов'язок забезпечити дотримання передбачених Конституцією України та Законами України принципів і засад виборчого процесу на всій території України. Крім того, колегія суддів зазначає, що рішенням Верховного Суду у справі №9901/441/19 саме на ЦВК, як єдиного суб'єкта, який має повноваження на встановлення результатів виборів покладено обов'язок врахувати під час встановлення результатів виборів у одномандатному виборчому окрузі №198 судових рішень, ухвалених у справах №580/2433/19 та 580/2437/19.65. Проте, ЦВК ухилилася від реального виконання рішення Верховного Суду, ухваленого у справі №9901/441/19 щодо реалізації її повноважень під час встановлення результатів виборів та фактично не врахувала судових рішень, ухвалених у справах №580/2433/19 та 580/2437/19, а тому Верховний суддійшов висновку про протиправність Постанови ЦВК №1888.66. Такого висновку Верховний суддійшов також врахувавши рішення Європейського суду з прав людини, у справі "Шмалько проти України" (рішення від 20 липня 2004 р., заява №60750/00) у пункті 43 якого Суд зазначає, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін, що могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. 67. Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи апеляційних скарг позивачів про порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення щодо відмови в задоволенні позову норм матеріального права, виходячи з такого. 68. Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що після складання протоколу з поміткою "Уточнений" протокол про підсумки голосування від 29 липня 2019 року втратив своє юридичне значення. 69. Проте, приймаючи у цій частині рішення суд першої інстанції не зазначив норму закону, якою він керувався при його ухваленні. Між тим, Законом №4061-VI та іншими нормами чинного законодавства не передбачено такого правового статусу, як втрата юридичної сили протоколу про підсумки голосування в одномандатному виборчому окрузі, після складання протоколу з поміткою "Уточнений". Отже, висновок суду першої інстанції про втрату юридичного значення протоколу ОВК №198 про підсумки голосування від 29 липня 2019 року вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права, що є підставою для його скасування. 70. При цьому Верховний Суд вважає помилковим посилання судом першої інстанції на постанову Верховного Суду від 12 серпня 2019 року, ухвалену у справі №855/348/19, як на підставу підтвердження законності протоколу з поміткою "Уточнений" від 02 серпня 2019 року, оскільки за висновками рішенні судів, що набрали законної сили, а саме рішення Верховного Суду від 12 серпня 2019 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2019 року у справі №9901/441/19 у справі №855/348/19 Суд не формулював такого обов'язкового правового висновку. 71. Верховний Суд відхиляє доводи відповідача та третьої особи щодо неврахування судом першої інстанції при ухваленні рішення в частині задоволення позовних вимог судового рішення, ухваленого у справі №580/2494/19, оскільки за висновками рішеннь судів, що набрали законної сили, а саме рішення Верховного Суду від 12 серпня 2019 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2019 року у справі №9901/441/19 посилання на це рішення не заперечує чинність та обов'язковість рішень суду, ухвалених у справах №580/2433/19 та 580/2437/19.72. За таких обставин Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції правильно та повно встановив всі обставини у справі, проте ухвалив рішення в частині відмови в задоволенні позову із порушенням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправною та скасування постанови Центральної виборчої комісії №1888 від 21 серпня 2019 року "Про виконання судових рішень" в частині врахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2019 року у справі №580/2437/19.73. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 74. Враховуючи викладене, Верховний Суд визнає, що апеляційні скарги позивачів є обґрунтованими та підлягають задоволенню. 75. Доводи касаційних скарг відповідача та третьої особи не спростовують висновків, викладених у рішенні, а тому підстави для їх задоволення відсутні. VII. Судові витрати 76. Учасниками справи при подачі апеляційних скарг до суду судовий збір не сплачено. 77. Частиною дев'ятою статті 273 КАС України передбачено, що у разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, установлених цим Кодексом. 78. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. 79. Розмір ставок судового збору за подання адміністративного позову до адміністративного суду визначено пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI). 80. Зокрема, за подання фізичною особою позову немайнового характеру сплачується судовий збір, що сягає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768 грн 40 коп. ) та за подання апеляційної скарги на рішення суду - у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. 81. З огляду на положення статей 139, 273 КАС України, беручи до уваги результати апеляційного розгляду, суддійшов висновку про необхідність стягнення з Центральної виборчої комісії до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в розмірі 1152грн. 60 коп. та з ОСОБА_5 до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в розмірі 1152грн. 60 коп. 82. Доказів понесення відповідачем та третьою особою судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, матеріали справи не містять. Керуючись статтями 271, 272, 273, 278, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційні скарги Центральної виборчої комісії та кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого шляхом самовисування, - ОСОБА_5 залишити без задоволення. 2. Апеляційні скарги кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого політичною партією "Слуга народу", - ОСОБА_4 та кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого шляхом самовисування, - ОСОБА_1 - задовольнити. 3. Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2019 року у справі №855/375/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати. 4. Прийняти постанову, якою позовні вимоги кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого політичною партією "Слуга народу", - ОСОБА_4 та кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №198 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, висунутого шляхом самовисування, - ОСОБА_1 - задовольнити повністю. 5. Визнати протиправною та скасувати постанову Центральної виборчої комісії №1888 від 21 серпня 2019 року "Про виконання судових рішень" в частині врахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2019 року у справі №580/2437/19 під час продовження дій щодо встановлення результатів позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року в одномандатному виборчому окрузі №198.6. В іншій частині рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2019 року у справі №855/375/19 залишити без змін. 7. Стягнути з Центральної виборчої комісії (ЄДРПОУ 21661450, адреса: площа Лесі Українки, 1, м. Київ, 01196) до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1152 грн (одна тисяча сто п'ятдесят дві гривні) 60 копійок. 8. Стягнути з ОСОБА_5 (місцезнаходження: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1152 грн (одна тисяча сто п'ятдесят дві гривні) 60 копійок. Постанова набирає законної сили з моменту прголошення і не може бути оскаржена. Головуючий суддя Н. В. Шевцова судді В. М. Бевзенко Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 вересня 2018 року м. Київ справа №826/16026/14 адміністративне провадження №К/9901/4850/18 № К/9901/4853/18, № К/9901/4855/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді доповідача Кравчука В. М., суддів Анцупової Т. О., Стародуба О. П. розглянув в письмовому провадженні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "КОНЦЕРН СТИРОЛ", Публічного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ", Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 (судді Василенко Я. М., Кузьменко В. В., Шурко О. І.) у справі №826/16026/14 за позовом (1) Публічного акціонерного товариства "АЗОТ", (2) Приватного акціонерного товариства "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ", (3) Публічного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ", (4) Публічного акціонерного товариства "КОНЦЕРН СТИРОЛ" до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2014 р. №488. І. ПРОЦЕДУРА 1. ПАТ "АЗОТ", ПАТ "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ", ПАТ "РІВНЕАЗОТ", ПАТ "КОНЦЕРН СТИРОЛ" звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просили визнати незаконною та скасувати Постанову Кабінету Міністрів України від 29.09.2014 №488 "Про використання природного газу підприємствами-виробниками мінеральних добрив" (надалі - Постанова КМУ від 29.09.2014 №488). 2. Позов обґрунтовували тим, що оскаржувана постанова порушує права позивачів - право власності та право на підприємницьку діяльність, шляхом заборони використання у їх виробничому процесі природного газу, який є у їхній власності; прийнята з перевищенням повноважень; спричиняє заподіяння значної шкоди правам та інтересам позивачів, створює небезпечні наслідки для третіх осіб. 3. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2014 адміністративний позов задоволено частково: визнано незаконною Постанову Кабінету Міністрів України від 29.09.2014 №488 "Про використання природного газу підприємствами-виробниками мінеральних добрив", в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено частково, а саме: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2014 скасовано в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконною Постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2014 №488 "Про використання природного газу підприємствами-виробниками мінеральних добрив"; ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено; в іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2014 залишено без змін. 5. Позивачі ПАТ "КОНЦЕРН СТИРОЛ", ПАТ "РІВНЕАЗОТ", ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" подали касаційні скарги. Просять постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 змінити, скасувавши її в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконною Постанови КМУ від 29.09.2014 №488, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2014 залишити без змін. Розгляд справи проводити за участю скаржників. 6. Ухвалами від 10.04.2015 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційні провадження. 7.16.01.2018 справу передано до Верховного Суду. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 8.29.09.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №488 "Про використання природного газу підприємствами - виробниками мінеральних добрив", текст якої було розміщено на офіційному сайті Кабінету Міністрів України 01.10.2014.9. Цією Постановою передбачено з 01.10.2014 до закінчення осінньо-зимового періоду 2014/15 року або до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України припинити використання для технологічних потреб природного газу підприємствами, які виробляють мінеральні добрива (код 20.15 згідно з КВЕД), крім такого, що буде імпортований цими підприємствами після набрання чинності цією постановою. Постанову прийнято у зв'язку з необхідністю економії природного газу. 10. Відповідно до Національного класифікатора України "Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457, під кодом 20.15 значиться вид економічної діяльності "Виробництво добрив та азотних сполук", що включає в себе: 1) виробництво добрив азотних та азотовмісних, фосфорних або калійних добрив; сечовини, необроблених природних фосфатів і калійних солей; 2) виробництво азотних сполук - азотних та сульфоазотної кислот, аміаку, хлориду амонію, карбонату амонію, нітритів і нітратів калію. 11. Згідно з довідками з ЄДРПОУ одним із основних видів діяльності Позивачів є виробництво добрив і азотних сполук (код 20.15 згідно з КВЕД). 12. В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України №647 від 26.11.2014 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" визнано такою, що втратила чинність Постанову Кабінету Міністрів України від 29.09.2014 №488 "Про використання природного газу підприємствами - виробниками мінеральних добрив". ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 13. Позовні вимоги Позивачі обґрунтовували такими доводами: А) оскаржуваною Постановою позивачам, як виробникам мінеральних добрив, фактично заборонено з 01.10.2014 використовувати для технологічних потреб природний газ, який станом на 30.09.2014 знаходився у їхній власності. Конституція України та закони України гарантують невтручання держави у здійснення Позивачами права власності на природний газ, що знаходиться у їх власності, непорушність цього права, а обмеження здійснення права власності відповідно до норм чинного законодавства можливе лише на підставі закону; Б) прийнявши оскаржувану постанову, Кабінет Міністрів України діяв всупереч Конституції України, Закону України "Про Кабінет Міністрів України", які передбачають, що обмеження використання власником свого майна можливе лише на підставі закону та за наявності законодавчо визначених обставин; В) припинення газопостачання підприємств призведе до неможливості належного здійснення Позивачами господарської діяльності, що матиме наслідком екологічну катастрофу для регіону. 14. Представник відповідача проти позову заперечував, у задоволенні позову просив відмовити. Зазначив, що оскаржувану постанову було прийнято в межах повноважень та в інтересах національної економіки в період її фактичного функціонування в особливий період, запроваджений Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". В розумінні цього Закону особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Отже, Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надає повноваження Уряду в інтересах національної економіки в період функціонування в особливий період регулювати використання природного газу підприємствами, до яких відносяться позивачі. І V. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 15. Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржувану постанову було прийнято в межах повноважень та в інтересах національної економіки в період її фактичного функціонування в особливий період відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Зазначений Закон надає повноваження Уряду в інтересах суспільної необхідності, а саме в інтересах національної економіки в період її функціонування в особливий період регулювати використання природного газу підприємствами, до яких відносяться позивачі. Таким чином, оскаржувана постанова не порушує права власності позивачів на користування у виробництві газом, оскільки обмеження у використанні передбачені законом. 16. З посиланням на правову позицію, викладену в постанові Вищого адміністративного суду України від 06.07.2011 у справі № К-33230/10 та роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-05/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", суддійшов висновку, що недодержання вимог правових норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акту. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним. У зв'язку з цим, доводи позивачів про порушення Кабінетом Міністрів України процедури її прийняття є безпідставним. 17. Водночас, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки оскаржувана постанова втратила чинність, то підстави для її скасування відсутні. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 18. Касаційні скарги ПАТ "КОНЦЕРН СТИРОЛ", ПАТ "РІВНЕАЗОТ", ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" містять наступні доводи: А) Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував положення Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки особливий період триває протягом часу мобілізації, воєнного часу і частково відбудовного періоду після закінчення воєнних дій. Воєнний стан в Україні не вводився, воєнні дії не оголошувались. Цей Закон не містить жодної норми, яка б давала право Кабінету Міністрів України відповідні повноваження щодо регулювання використання природного газу. Б) Окрім того, Указ Президента України "Про часткову мобілізацію" від 21.07.2014 р. №607/2014, на який посилається суд апеляційної інстанції, було затверджено Законом України 22.07.2014 №1595-VII, який набрав чинності 24.07.2014. Згідно з пунктом 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб з дня набрання чинності цим Указом. Таким чином, мобілізація проводилась з 24.07.2014 та закінчилась через 45 діб, тобто 06.09.2014. Наступна мобілізація розпочалась лише в січні 2015 року згідно з Указом Президента від 14.01.2015. Тобто, на момент прийняття оскаржуваної постанови мобілізація вже завершилась. Отже, відсутні будь-які підстави застосовувати поняття "особливого періоду" до того періоду часу (29.09.2014), коли була прийнята оскаржувана ПОСТАНОВА: В) Суд апеляційної інстанції застосував роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-05/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", дію абз. 2 п. 2 якого було зупинено згідно з Рекомендацією Вищого господарського суду України №04/934а. VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 19. Перевіривши доводи касаційних скарг на підставі встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про їх задоволення з таких підстав. 20. Суд першої інстанції задовольнив позов, беручи до уваги те, що у Кабінету Міністрів України були відсутні законодавчо визначені повноваження та підстави в обмеженні власників у використанні природного газу, а сам Кабінет Міністрів України недотримався порядку прийняття ним РІШЕННЯ: 21. Суд апеляційної інстанції навпаки, в задоволенні позову відмовив, виходячи з того, що Кабінет Міністрів України прийняв оскаржувану постанову в інтересах національної економіки в період фактичного функціонування особливого періоду в розумінні Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а окремі порушення процедури прийняття постанови в цілому не можуть впливати на її законність. 22. Водночас, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню з огляду на те, що така втратила чинність у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №647.23. Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Водночас, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. 24. Отже, Суд повинен перевірити правильність застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки скаржники зазначають, що суд неправильно їх застосував. 25. Надання правової оцінки підставам, за яких суд апеляційної інстанції визнав наявність законних повноважень та підстав у Кабінета Міністрів України для її прийняття, є необхідним з огляду на відновлення законних прав та інтересів позивачів. 26. Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. 27. Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 22.07.2014 №1595-УІІ Кабінет Міністрів України було зобов'язано забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням часткової мобілізації. 28. Згідно з преамбулою Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" цей закон встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. 29. Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачає, що: - мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. - особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. 30. Відповідно до статті 12 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" Кабінет Міністрів України у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації має такі повноваження, зокрема: здійснює заходи з організації забезпечення мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні в межах своїх повноважень, видає акти з цих питань; організовує розроблення проекту мобілізаційного плану України на особливий період та визначає порядок управління національною економікою України та заходи із забезпечення її функціонування в особливий період; визначає джерела і порядок фінансування заходів мобілізаційної підготовки та мобілізації; створює мобілізаційний резерв матеріально-технічних і сировинних ресурсів; встановлює порядок розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а також порядок їх відпуску в особливий період; визначає порядок укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами і організаціями мобілізаційних завдань (замовлень), зокрема на поставку матеріально-технічних ресурсів, виконання робіт та надання послуг, у тому числі щодо поставки готової продукції, забезпечення виконання зазначених завдань (замовлень) матеріально-технічними ресурсами, а також щодо їх фінансування; організовує в разі оголошення мобілізації переведення національної економіки на функціонування в умовах особливого періоду; розробляє порядок відшкодування державою вартості майна, яке було примусово відчужено у підприємств, установ і організацій у зв'язку з виконанням ними мобілізаційних завдань (замовлень) в особливий період та громадян, які надають в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, що є їх власністю, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням. 31. Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що особливий період пов'язаний з мобілізацією (настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію) та триває протягом часу мобілізації, воєнного часу і частково відбудовного періоду після закінчення воєнних дій. 32. Указ Президента України "Про часткову мобілізацію" від 21.07.2014 №607/2014 (затверджений відповідним Законом України від 22.07.2014 №1595-УІІ). Указ набрав чинності 24.07.2014. Згідно з пунктом 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом. Це означає, що мобілізація розпочалась з 24.07.2014 та закінчилась через 45 днів, тобто 06.09.2014. Наступна мобілізація згідно з Указом Президента України від 14.01.2015 розпочалась лише в січні 2015 року. 33. Отже, доводи касаційної скарги про те, що на момент прийняття оскаржуваної Постанови №488 від 29.09.2014 мобілізація завершилась, є обґрунтованими. 34. Також колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Як вбачається з Постанови Кабінету Міністрів України №488 від 29.09.2014, метою її прийняття була необхідність економії природного газу, а не прийняття заходів у зв'язку з введенням особливого періоду в період мобілізації. До того ж, періоду мобілізації, як такого, не було. Отже, Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не регулює спірних правовідносин і не може застосовуватися для вирішення спору. 35. В контексті дотримання прав, гарантованих Конвенцією, Суд звертає увагу на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає право на мирне володіння майном. 36. Право на використання природного газу є "майном", а отже позбавлення чи обмеження ПАТ "АЗОТ", ПАТ "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ", ПАТ "РІВНЕАЗОТ", ПАТ "КОНЦЕРН СТИРОЛ" у такому праві має розглядатися крізь призму дотримання Україною ст.1 Першого протоколу до Конвенції щодо права на мирне володіння майном. 37. Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. 38. Отже особу може бути позбавлено її майна лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. 39. Насамперед, Суд звертає увагу, що на підставі оскаржуваної Постанови Кабінету міністрів України позивачів позбавлено на певний період права використання власного природного газу. Отже, мало місце "втручання" у право на майно. 40. У результаті тривалої практики ЄСПЛ виробив критерії оцінки дотримання статті 1 Першого протоколу. Вони наводяться у багатьох рішеннях. Для прикладу, у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04, рішення від 10.02.2010, п. 38-39) ЄСПЛ навів загальні принципи застосування статті 1 Першого протоколу (наводяться без посилання на інші рішення) і зазначив: (...) ця стаття по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (...) 39. Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (...) 40. Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (...) Хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з'ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (...) 41. Аналізуючи "законність" втручання, Суд звертає увагу, що в оскаржуваній Постанові Кабінету Міністрів України не зазначено правових підстав для її ухвалення. Є лише покликання на мотиви - у зв'язку з економією газу. Однак ці мотиви, навіть якщо виходити з того, що вони зумовлені суспільним інтересом, самі по собі не свідчать про те, що втручання відбулося "відповідно до закону". 42. Відтак, правових підстав для обмеження права власності позивачів не доведено, а отже втручання у право на мирне володіння майном не можна вважати таким, що відбулось "на умовах, передбачених законом". Отже, мало місце порушення статті 1 Першого протоколу. 43. Оскільки не дотримано умови "законності" втручання, необхідність в аналізі відповідності втручання інтересам суспільства відпадає. 44. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог. 45. В іншій частині суддійшов правильного висновку, що підстави для скасування оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2014 №488 "Про використання природного газу підприємствами - виробниками мінеральних добрив" відсутні, оскільки така втратила чинність у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №647 від 26.11.2014 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами". Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 46. З огляду на допущені судом касаційної інстанції істотні порушення норм матеріального права та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, суддійшов висновку про те, що касаційні скарги слід задовольнити, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2014 залишити в силі. 47. За подання касаційної скарги було сплачено судовий збір: ПАТ "РІВНЕАЗОТ" - 51,16 грн., ПАТ "КОНЦЕРН СТИРОЛ" - 51,16 грн., ПАТ "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" - 51,16 грн. 48. Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанції слід стягнути на користь осіб, які подавали касаційні скарги за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України. Керуючись ст. ст. 343, 349, 350, 352, 356 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "КОНЦЕРН СТИРОЛ", Публічного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ", Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" - задовольнити повністю. 2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року -скасувати. 3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2014 року залишити в силі. 4. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" (33017, м. Рівне-17, код ЄДРПОУ 05607824) судові витрати в сумі 51 (п'ятдесят одна) гривня 16 (шістнадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (01008 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2). 5. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "КОНЦЕРН СТИРОЛ" (84610, Донецька область, м. Горлівка, вул. Горлівської дивізії, код ЄДРПОУ 05761614) судові витрати в сумі 51 (п'ятдесят одна) гривня 16 (шістнадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (01008 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2). 6. Стягнути на Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" (93403, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, 5, код ЄДРПОУ 33270581) судові витрати в сумі 51 (п'ятдесят одна) гривня 16 (шістнадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (01008 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 червня 2018 року Київ справа №805/1305/17-а адміністративне провадження №К/9901/3224/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів - Шарапи В. М., Данилевич Н. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року (прийняту у складі судді Тарасенка І. М. ) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів Компанієць І. Д., Блохіна А. А., Васильєвої І. А.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошових виплат за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року залишено без змін постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року, якою позов задоволено. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву до неї У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій у своїх рішеннях норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконними та необґрунтованими, просить постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами попередніх інстанцій в порушення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення рішень судів попередніх інстанцій) не вжито заходів щодо винесення законного і обґрунтованого судового РІШЕННЯ: Фактичні обставини встановлені судами попередніх інстанцій Позивач - ОСОБА_2, проходив службу в органах внутрішніх справ з 19 липня 1990 року до 06 листопада 2015 року в Національній поліції з 07 листопада 2015 року по 06 лютого 2017 року, остання займана посада - командир взводу батальйону дорожньо - патрульної служби Головного управління національної поліції в Донецькій області. Наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №7 затверджено тимчасовий штат органів і підрозділів Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року №384 о/с ОСОБА_2 звільнений за пунктом 64 "з" (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації). Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 07 листопада 2015 року №46 о/с відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" ОСОБА_2 призначений на посаду командира батальйону дорожньо - патрульної служби ГУНП в Донецькій області, як такий, що прибув з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням спеціального звання поліції, з 07 листопада 2015 року. ОСОБА_2 був внесений до списку поліцейських, як таких, що займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. У зв'язку із тим, що ОСОБА_2 самоусунувся від проходження атестування поліцейських. Наказом №78 о/с від 06 лютого 2017 року ОСОБА_2 було звільнено з посади у зв'язку із скороченням штатів, який позивач отримав разом із трудовою книжкою 27 лютого 2017 року, у зв'язку із тим, що з 07 лютого 2017 року по 22 лютого 2017 року він знаходився на стаціонарному лікуванні у лікарні УВС в м. Маріуполі. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що відповідачем оскаржено рішення судів попередніх інстанцій лише в межах статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд перевіряє рішення судів попередніх інстанцій щодо законності та обґрунтованості. Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення рішень судів попередніх інстанцій) передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд, перевіривши рішення судів попередніх інстанцій в межах касаційної скарги робить висновок про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке. Суди попередніх інстанцій при розгляді справи по суті використали норми діючого, на момент ухвалення ними рішень, законодавства, зокрема, Конституцію України, Кодекс адміністративного судочинства України, Закон України "Про Національну поліцію", норми Цивільного кодексу України, Кодексу законів про працю та інші підзаконні акти, якими регулюються спірні правовідносини, що спростовує доводи відповідача щодо порушення судом першої та апеляційної інстанцій частин першої та другої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення рішень судів попередніх інстанцій). Щодо дотримання судами попередніх інстанцій частин першої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення рішень судів попередніх інстанцій), Суд звертає увагу на таке. Постанова Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року були прийняті у порядку письмового провадження тобто за наявними у справі матеріалами, проаналізувавши вказані рішення та матеріали справи в цілому, суддійшов висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалено рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин та на основі зібраних в матеріалах справи доказів. Враховуючи, що у касаційній скарзі відповідач не вказав, які саме норми матеріального та процесуального права були порушені судами попередніх інстанцій, при ухвалені оскаржених рішень, Суд, дослідивши матеріали справи в межах касаційної скарги, робить висновок про залишення постанови Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року без змін. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Отже, судом першої та апеляційної інстанцій було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами процесуального права. У зв'язку з цим, Суд робить висновок, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 242, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області залишити без задоволення. 2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується. суддя-доповідач В. М. Бевзенко судді В. М. Шарапа Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2018 року Київ справа №806/89/16 адміністративне провадження № № К/9901/9672/18, К/9901/9675/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Прокуратури Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2016 року (головуючий суддя - Романченко Є. Ю.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року (головуючий суддя - Одемчук Є. В., судді - Бучик А. Ю., Майор Г. І.) та касаційну скаргу Прокуратури Житомирської області на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року (головуючий суддя - Романченко Є. Ю.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Іваненко Т. В., судді - Кузьменко Л. В., Франовська К. С. ) у справі №806/89/16 за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури Житомирської області, про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення №637-к від 14.12.2015, поновлення на роботі, зарахування до стажу роботи вимушеного прогулу та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ. Короткий зміст позовних вимог. 1. В січні 2016 року ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прокуратури Житомирської області (далі - відповідач), в якому просила: 1.1. - скасувати наказ прокурора Житомирської області №637к від 14 грудня 2015 року; 1.2. - поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді прокурора Житомирської місцевої прокуратури; 1.3. - зарахувати до стажу роботи в органах прокуратури період вимушеного прогулу починаючи з 15 грудня 2015 року по час вирішення спору; 1.4. - стягнути з Прокуратури Житомирської області на її користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15 грудня 2015 року по час вирішення спору. 2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що її звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства та законодавства про прокуратуру, чим порушило її права та охоронювані законом інтереси. Крім того, Прокуратурою Житомирської області, одночасно з попередженням про звільнення не запропоновано іншу роботу в тій же установі. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій. 3. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_3 до Прокуратури Житомирської області про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення №637-к від 14.12.2015, поновлення на роботі, зарахування до стажу роботи вимушеного прогулу та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, задоволено. 3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Житомирської області №637к від 14 грудня 2015 року. 3.2. Поновлено ОСОБА_3 на посаді прокурора Прокуратури м. Житомира Прокуратури Житомирської області з 14 грудня 2015 року. 3.3. Стягнуто з Прокуратури Житомирської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2015 року до 29 квітня 2016 року у розмірі 24071,34 грн (двадцять чотири тисячі сімдесят одну гривню 34 коп. ). 3.4. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 4. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прокуратура м. Житомира Житомирської області статусу юридичної особи не мала та була структурним підрозділом Прокуратури Житомирської області. Отже, внаслідок прийняття та введення в дію наказу №78ш від 23 вересня 2015 року зазнала змін назва структурного підрозділу у якому працювала позивач, а саме із "прокуратура м. Житомира" на "Житомирська місцева прокуратура". Правовий статус таких підрозділів не змінився, штатним розписом як ліквідованого так і новоутвореного структурного підрозділу передбачено існування посади - "прокурор", яку обіймала позивач до її звільнення. Тому, ані наказ Генеральної прокуратури України №78ш від 23 вересня 2015 року, ані зміни в організації праці у прокуратурі Житомирської області, які повинні були відбутися з 15.12.15, не є виправданою підставою звільнення ОСОБА_3 14 грудня 2015 року з посади прокурора прокуратури міста Житомира та з органів прокуратури. Крім того. В порушення норм трудового законодавства, позивачу не було запропоновано жодної з вакантних посад, яку б ОСОБА_3 могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації, в тому числі в інших структурних підрозділах відповідача. Хоча, станом на 15.12.2015 у Житомирській місцевій прокуратурі була вакантна посада спеціаліста першої категорії. 5. В липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою в порядку ст. 236 Кодексу законів про працю України про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, в якій просила: 5.1. - стягнути з прокуратури Житомирської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2016 по справі №806/89/16 в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді прокурора прокуратури м. Житомира прокуратури Житомирської області, яка допущена до негайного виконання, тобто з моменту її проголошення; 5.2. - зобов'язати прокуратуру Житомирської області сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на середній заробіток за час затримки виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2016 по справі №806/89/16 персоніфіковано на ім'я ОСОБА_4.6. В обґрунтування заяви вказувала, що відповідачем затримано виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2016 в справі №806/89/16 в частині поновлення її на роботі, тому прокуратура Житомирської області зобов'язана сплатити на її користь суму коштів як середній заробіток за час затримки виконання постанови з 4 травня по 14 вересня 2016 року. 7. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року, заяву ОСОБА_4 задоволено частково 7.1. Стягнуто з Прокуратури Житомирської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2016 року у справі №809/89/16 в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді прокурора Прокуратури м. Житомира Прокуратури Житомирської області за період з 04 травня 2016 року до 14 вересня 2016 року в сумі 29449,20 грн. 8. Задовольняючи заяву, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді фактично виконано лише 14 вересня 2016 року, шляхом видання наказу Прокуратури Житомирської області від 14 вересня 2016 року №307а, а не негайно. Крім того, суди зазначили, що стаття 236 КЗпП України не містить застережень за наявності яких власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Відтак, суди дійшли висновку, що позивач має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень). 9.11 липня 2016 року судом касаційної інстанції отримано касаційну скаргу Прокуратури Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року. 10. В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2016 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. 11. В обґрунтування поданої касаційної скарги Прокуратура Житомирської області вказує на те, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів регулюються спеціальними нормами законодавства України, які є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України. Тому, звільнення позивача є правомірним та відбулося на виконання п.9 ч.1 ст. 51 ЗУ "Про прокуратуру", у зв'язку з її неуспішним проходженням тестування - зайняття 54 рейтингового місця у рейтинговому списку кандидатів на зайняття посад у Житомирській місцевій прокуратурі з наявних 52 штатних одиниць прокурорів у даному органі. Також скаржник зазначає, що прокуратура міста Житомира, входячи до системи органів прокуратури Житомирської області, не була структурними підрозділом останньої, а окремим органом державної влади. Крім того, відповідач не міг запропонувати позивачу наявні вакантні посади, оскільки такі посади утворювались лише з набранням чинності нового штатного розпису - 15.12.2015 року та заміщувались виключно на конкурсній основі відповідно до рейтингового списку кандидатів. Також безпідставним та таким, що не відповідає законові є стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку з 14.12.2015, оскільки даний день є днем звільнення позивача, а відповідно, і останнім робочим днем. 12. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою. 13.30 жовтня 2017 року судом касаційної інстанції отримано касаційну скаргу Прокуратури Житомирської області на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року. 14. В обґрунтування поданої касаційної скарги Прокуратура Житомирської області вказує на те, що право заявника претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі закон пов'язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу та фактичним допуском незаконно звільненого працівника до роботи. При цьому, суд також має встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі. Враховуючи, що забезпечення негайного виконання рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача не було можливим з причин звернення відповідача до суду із заявою про роз'яснення даного рішення та його оскарження, підстав для задоволення заяви позивача немає. 15. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури Житомирської області на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури Житомирської області про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення №637-к від 14.12.2015, поновлення на роботі, зарахування до стажу роботи вимушеного прогулу та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. 16. Позивачем на зазначені касаційні скарги заперечення не подано, що не перешкоджає їх розгляду по суті. 17. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року касаційні скарги прийняті до провадження та призначені до касаційного розгляду. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 18. ОСОБА_3 з червня 2013 року працювала в органах прокуратури. Зокрема наказом Прокуратури Житомирської області від 16.01.2015 №33к її призначено на посаду прокурора прокуратури міста Житомира Житомирської області. 19. Наказом прокурора Прокуратури Житомирської області від 14 грудня 2015 року за №637к у зв'язку зі змінами у структурі та штатному розписі органів прокуратури Житомирської області (наказ Генерального прокурора України №78ш від 23.09.2015) звільнено юриста 3 класу ОСОБА_3 з посади прокурора прокуратури міста Житомира Житомирської області та з органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією і скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" та п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) 14 грудня 2015 року. 20.25 вересня 2015 року позивач була ознайомлена з попередженням про звільнення, яким її, у відповідності з вимогами ст. 49-2 КЗпП України та п. 5-1 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру", попереджено про звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (пункт 9 частина 1статті 51 Закону України "Про прокуратуру") у разі непроходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14 грудня 2015 року. 21. В даному повідомленні, також зазначено, що згідно з наказом Генерального прокурора України від 23 вересня 2015 року №78ш з 15 грудня 2015 року вносяться зміни до структури та штатного розпису прокуратури Житомирської області щодо ліквідації підпорядкованих їй прокуратур та затвердження штатних розписів новоутворених місцевих прокуратур, у зв'язку з чим передбачено скорочення посади, яку обіймає позивач. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). 22. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 23. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII). 24. Частина 1 статті 7 Закону №1697-VII: Систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура. 25. Частина 1 статті 12 Закону №1697-VII: У системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону. 26. Додаток до Закону №1697-VII: &l; ...&gs; Перелік і територіальна юрисдикція місцевих та військових прокуратур: Житомирська область: Житомирська місцева прокуратура: місто Житомир Житомирський район &? ь; ...&? і; 27. Абзац 3 пункту 1 розділу ХІІ Закону №1697-VII: Цей Закон набирає чинності з 15 липня 2015 року, крім: статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року. 28. Пункт 11 Розділу ХІІІ Закону №1697-VII: До утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури. 29. Підпункт "в " пункту 51 Розділу ХІІІ Закону №1697-VII:До набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" цього Закону: прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування. Проведення тестування, стажування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України. 30. Пункт 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII: Прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. 31. Умови і процедуру проведення тестування на посади прокурорів місцевих прокуратур визначає Порядок проведення тестування для зайняття посади прокурора, затверджений наказом Генеральної прокуратури України від 20.07.2015 №98 (далі - Порядок №98). 32. Пункт 1.2. Порядку №98: На посади прокурорів місцевих прокуратур призначаються особи за результатами успішного проходження ними тестування. 33. Пункт 1.4. Порядку №98: Прокурори та стажисти на посадах прокурорів, які на день набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, претендують на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, яка утворюється шляхом реорганізації прокуратури районного рівня, в якій вони працюють. Прокурори та стажисти на посадах прокурорів, які працюють у прокуратурах міст з районним поділом, претендують на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури в одній з місцевих прокуратур, що утворюються в межах відповідного міста. 34. Пункт 5.2. Порядку №98: Працівник, який на день набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" працює в міській, районній, міжрайонній, районній у місті прокуратурі, подає заяву за формою, наведеною у додатку 3 цього Порядку, для участі в тестуванні на посаду прокурора тієї місцевої прокуратури, яка буде сформована шляхом реорганізації прокуратури районного рівня, в якій він працює. 35. Пункт 9.5 Порядку №98: Керівник регіональної прокуратури після отримання рейтингового списку кандидатів на посади прокурорів конкретної місцевої прокуратури та рапорту працівника прокуратури (заяви для тих, хто не працює у прокуратурі), який успішно пройшов тестування, видає наказ про його призначення на посаду, враховуючи підсумковий бал кандидата (від вищого до нижчого) та кількість штатних одиниць у відповідній місцевій прокуратурі. 36. Пункт 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) : Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників 37. Частина 2 статті 40 КЗпП України: Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. 38. Частина 1 статті 42 КЗпП України: При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. 39. Частина 1-3 статті 492 КЗпП України: Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. 40. Стаття 222 КЗпП України: Особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. 41. Стаття 236 КЗпП України: У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ. 42. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 43. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 44. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). 45. Враховуючи норми статті 222 КЗпП України, а також відповідно до постанови Верховного Суду України у справі №21-8а15 від 17 лютого 2015 року, Суд зауважує, що, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Суд зауважує, що в даних спірних правовідносинах спеціальним законом виступатиме Закон №1697-VII. Відтак, пріоритетними нормами щодо підстав, порядку та процедури призначення і звільнення осіб, на яких поширюється дія Закону №1697-VII, будуть саме норми даного Закону. Норми КЗпП будуть застосовуватися лише в тій частині, що не охоплена нормами Закону №1697-VII. 46. Аналізуючи ст. 7 Закону №1697-VII, Суд зазначає, що даною нормою змінено систему органів прокуратури, зокрема, запроваджено створення місцевих прокуратур. 47. Саме на виконання вимог ст. ст.7, 12, п.1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" ст. ст. 9, 14, пп.6 п.5-1 розділу ХІІІ Закону України від 14.10.2014 "Про прокуратуру", у зв'язку з утворенням з 15 грудня 2015 року місцевих прокуратур та припинення діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур наказом Генеральної прокуратури України від 23.09.2015 №78ш внесені зміни до структури та штатного розпису прокуратури Житомирської області, а саме: виключено з 15.12.2015 р. штатні розписи прокуратури м. Житомира, районних та міжрайонних прокуратур області, включено штатні розписи 5 місцевих прокуратур та встановлено у них штатну чисельність працівників. Зокрема, у Житомирській місцевій прокуратурі встановлено 56,5 одиниць, в тому числі 48 - посади прокурорів та 4 адміністративні посади: керівник місцевої прокуратури, перший заступник та два заступника. 48. Вакантні посади прокурорів Житомирської місцевої прокуратури заповнювались відповідно до п. 9.5 Порядку №98. Тобто, передумовою обіймання даних посад слугувало успішне проходження кандидатами тестування та зайняття у підсумковому рейтинговому списку не нижче 52 місця. 49. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, пройшовши етап тестування, зайняла 54 місце у підсумованому рейтинговому списку, що, зважаючи на норми пп. "в" п. 51 Розділу ХІІІ Закону №1697-VII, унеможливило обіймання нею посади прокурора у новоутвореній Житомирській місцевій прокуратурі та слугувало підставою звільнення позивача з посади, у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII. 50. Таким чином, Суд, враховуючи викладене, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про протиправність звільнення позивача та відсутність підстав для її звільнення. 51. Суд також вважає необґрунтованою позицію судів першої та апеляційної інстанцій в частині пропозиції вакантних посад позивачу, з огляду на наступне. 52. Приписами статті 492 КЗпП України передбачено, що пропозиція вакантних посад роботодавцем у разі звільнення працівника у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці можлива, коли ці посади стосуються тієї ж професії чи спеціальності, якими в спірних правовідносинах є посади прокурорів. Проте, нормами спеціального законодавства - Закону №1697-VII зазначено, що обіймання даних посад здійснюється на конкурсній основі, шляхом успішного проходження тестування та з врахуванням кількості штатних одиниць у відповідній місцевій прокуратурі. 53. Відтак, вакантні посади ОСОБА_3 не пропонувалися, оскільки в Житомирській місцевій прокуратурі, на роботу в якій претендувала позивач, вакантних посад прокурорів не існувало, у зв'язку з тим, що вони заповнювалися у відповідності до Порядку проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури згідно рейтингового списку. 54. Не заслуговують на увагу доводи судів попередніх інстанцій щодо можливості пропозиції відповідачем позивачу вакантної посади спеціаліста першої категорії, позаяк порядок призначення на дану посаду передбачений нормами іншого спеціального законодавства - Закону України "Про державну службу" та не відповідає спеціальності та посаді, яку позивач обіймала у прокуратурі міста Житомира. 55. З огляду на викладене, Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли хибного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та її поновлення на посаді прокурора Прокуратури м. Житомира Прокуратури Житомирської області. 56. Крім того, Суд зазначає, що враховуючи правомірність звільнення ОСОБА_3 із займаної з посади, позовні вимоги про стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, зарахування до стажу роботи в органах прокуратури період вимушеного прогулу є похідними та задоволенню не підлягають. 57. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 58. Відповідно до ч. 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 59. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 60. Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про протиправність звільнення позивача із займаної посади. 61. Суд також зауважує, що враховуючи помилковість висновків судів попередніх інстанцій про поновлення позивача та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки невиконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2016 не вбачаються можливим до задоволення. А відтак - ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року підлягають скасуванню. 62. Керуючись статтями 341, 344, п.3 ч.1.ст.349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 63. Касаційні скарги Прокуратури Житомирської області задовольнити. 64. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року - скасувати. 65. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 до Прокуратури Житомирської області про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення №637-к від 14.12.2015, поновлення на роботі, зарахування до стажу роботи вимушеного прогулу та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, відмовити повністю. 66. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_3 про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду - відмовити. 67. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується. Головуючий суддя Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 січня 2019 року м. Київ справа №826/13194/18 адміністративне провадження № К/9901/66953/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів - Берназюка Я. О., Кравчука В. М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №826/13194/18 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій; за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія суддів у складі: Костюк Л. О., Бужак Н. П., Кузьменка В. В. ) від 20 листопада 2018 року, ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив визнати незаконними постанови відповідача від 23 серпня 2016 року №585 "Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності" та від 11 травня 2017 року №320 "Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі" та від 19 квітня 2014 року №658.2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 3. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 направив апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду. 4. Листом Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 направлено до Окружного адміністративного суду м. Києва для виконання вимог ст. 188 КАС України у редакції від 06 липня 2005 року, а саме - надсилання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції разом зі справою, оскільки відповідно до п. 15.5 розділу VII "перехідні положення" КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігається порядок подачі апеляційних скарг та надсилання їх до суду апеляційної інстанції, що діяв до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 5. Апеляційна скарга надійшла до суду першої інстанції 09 жовтня 2018 року, а до суду апеляційної інстанції разом з матеріалами справи - 26 жовтня 2018 року. 6. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року зазначену апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з пропуском строку апеляційного оскарження та ненаданням документу про сплату судового збору; надано скаржнику строк протягом десяти днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків, зазначених в ухвалі, шляхом надання документу про сплату судового збору у розмірі 1762 грн. ; роз'яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повернута (у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено). 7. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року на підставі ст. 299 КАС України відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною постанови. 8. Не погоджуючись з вказаним рішенням апеляційного суду, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить визнати незаконною ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року та направити матеріали апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду для належного розгляду, а також звільнити його від сплати судового збору. 9. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року задоволено клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору та звільнено його від сплати судового збору; відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу. 10. Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження. 11. Станом на 31 січня 2019 року відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. ІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 12. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження та керуючись ст. 299 КАС України, суд апеляційної інстанції виходив із того, що недоліки апеляційної скарги у визначений судом строк скаржником не усунуто, оскільки не надано заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням обґрунтованих підстав для такого поновлення. IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 13. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що 03 вересня 2018 року, в установлений Законом строк, рекомендованим листом №6430903484370 направив до апеляційного суду скаргу на три судових рішення, яка була повернута йому листом від 18 вересня 2018 року №02.5-10/11307/2018 за підписом керівника апарату із зазначенням про необхідність подання окремих скарг на кожне оскаржуване рішення. Виконуючі вказаний лист, 27 вересня 2018 року направив до Шостого апеляційного адміністративного суду повторно апеляційну скаргу на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року. Судом скаргу залишено без руху з посиланням на пропуск строку апеляційного оскарження та неподання документу про сплату судового збору. 14. Скаржник зазначає, що усуваючи недоліки апеляційної скарги, на виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, звернув увагу апеляційного суду на своєчасність подання 03 вересня 2018 року апеляційної скарги, що можливо було перевірити судом, оскільки її копія наявна в апеляційного суду, так само як і лист від 18 вересня 2018 року. У зв'язку з цим вважає, що підстави для твердження щодо пропуску ним строку апеляційного оскарження відсутні. Крім того, суду було роз'яснено і правомірність звернення з клопотанням про звільнення від сплати судового збору. 15. Скаржнику вважає, що наведені в оскаржуваній ухвалі підстави є неправомірними, оскільки скарга ним подавалася двічі, перший раз - в межах встановленого строку, а другий раз - з вини апеляційного суду, який порушив встановлений положеннями ч. 1 ст. 298 КАС України порядок відкриття апеляційного провадження. 16. Отже, Шостий апеляційний адміністративний суд неправомірно визнав строк на подання апеляційної скарги пропущеним. ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить з наступного. 18. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 цього Кодексу. 19. Відповідно до ст. 297 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року) апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. 20. Як свідчать матеріали справи, а також з наданих позивачем до касаційної скарги доказів, ухвала суду першої інстанцій прийнята 21 серпня 2018 року, отримана позивачем 28 серпня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення /а. с. 9/, надіслана до суду апеляційної інстанції 03 вересня 2018 року. 21. Проте, апеляційна скарга з додатками листом Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року за №02.5-10/11307/2018 повернута позивачу для подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва. У даному листі позивачу роз'яснено, що ним подано апеляційну скаргу на три судових рішеннях Окружного адміністративного суду міста Києва у трьох різних адміністративних справах, а відповідно до ст. 296 КАС України на судове рішення у кожній адміністративний справі повинна бути подана окрема апеляційна скарга. Також зазначено, що згідно з п. 15.5 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, у редакції від 03 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігається порядок подачі апеляційних скарг та надсилання їх до суду апеляційної інстанції, що діяв до набрання чинності цієї редакцією Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 186 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2015 року) апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове РІШЕННЯ: 22.27 вересня 2018 року позивачем повторно надіслано апеляційну скаргу на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року, в якому просив її скасувати, а також звільнити від сплати судового збору. 23. Згідно з пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду. 24. Суд апеляційної інстанції направив апеляційну скаргу позивача до суду першої інстанції, яким було передано апеляційну скаргу в установленому пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України порядку, в наслідок чого, після надходження апеляційної скарги разом зі справою до суду апеляційної інстанції, залишив апеляційну скаргу без руху у зв'язку з пропуском строку звернення з апеляційною скаргою, а також у зв'язку з ненаданням документу про сплату судового. 25. На виконання вимог ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху, 07 листопада 2018 року позивачем до апеляційного суду надіслано лист, відповідно до змісту якого останній вказував про те, що апеляційна скарга на три судових рішення суду першої інстанції була направлена до Київського апеляційного адміністративного суду 03 вересня 2018 року, проте листом від 18 вересня 2018 року керівником апарату повернута з пропозицією подати апеляційну скаргу на кожне рішення окремо. Виконуючи цю пропозицію, ним повторно направлено скаргу 27 вересня 2018 року. Крім того, зазначав, що апеляційна скарга містила обґрунтоване клопотання про звільнення від сплати судового збору. 26. Зазначені доводи апеляційний суд визнав безпідставними та зазначив, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження не містить обґрунтованих підстав для такого поновлення, з наведенням відповідних мотивів та надання відповідних доказів, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. 27. Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції з наступних підстав. 28. Судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги те, що вперше апеляційна скарга подана позивачем своєчасно - 03 вересня 2018 року. 29. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на надмірний формалізм судів апеляційних інстанцій при застосуванні пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України у випадку порушення скаржниками порядку звернення з апеляційною скаргою, зокрема, у постановах від 19 липня 2018 року по справі №640/20036/17 (К/9901/48190/18), від 26 вересня 2018 року по справі №826/8873/16 (К/9901/48198/18). 30. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 31. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (справа "Дія 97" проти України" (заява №19161/04) від 21 жовтня 2010 року). 32. Колегія суддів вважає, що особа, яка подає скаргу вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (у даному випадку ст. 297 КАС України, пп. 15.5 п. 15 розділу Розділу VII "Перехідні положення" КАС України), які надають їй право подання апеляційної скарги в установленому порядку. 33. Апеляційний суд, направляючи листом апеляційну скаргу, яка вдруге була подана позивачем, вочевидь переслідував мету надати позивачеві доступ до правосуддя, проте надалі діяв непослідовно, відмовляючи з тих самих підстав у доступі до суду. 34. Відповідно до ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом. 35. У зв'язку з викладеним Суд вважає, що суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист. 36. У зв'язку з цим, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску строку апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 є помилковим. 37. Суд апеляційної інстанції в ухвалі про відмову у відкритті апеляційного провадження не вирішив повторне клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та не звернув увагу на вимоги ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI, якою передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов, зокрема, розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, а також на наданий позивачем доказ про його незадовільний майновий стан. 38. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 39. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року у справі №826/13194/18 скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Т. О. Анцупова суддя Я. О. Берназюк суддя В. М. Кравчук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 вересня 2018 року Київ справа №2а-5489/10/1770 адміністративне провадження №К/9901/729/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача: Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.08.2011 (суддя Ткачук Н. С. ) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2012 (головуючий суддя Бучик А. Ю., судді: Майор Г. І., Одемчук Є. В. ) у справі №2а-5489/10/1770 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" до Державної податкової інспекції у місті Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівне, в якому просило суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.11.2010 №0004092342/0. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.08.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2012, у задоволенні позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" звернулось з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.08.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2012 у справі №2а-5489/10/1770, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" зводяться до того, що висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентами є помилковим, оскільки валові витрати сформовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" за результатом господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транснафтатрейд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтатранс" підтверджуються належними первинними документами, зокрема, товарно-транспортними накладними оформленими у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". А отже, визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 47113,20грн. згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідач не скористався своїм правом та не надав заперечення на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс", що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги. Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у місті Рівне було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.06.2010. Перевіркою встановлено порушення позивачем крім іншого, зокрема, вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело заниження позивачем за ІІ квартал 2010 року податку на прибуток на суму 39261,00грн. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на тому, що понесені позивачем витрати на придбання товару (дизельного палива) за результатом господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транснафтатрейд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтатранс" не підтвердженні належним чином оформленими первинними документами, які б свідчили про факт постачання придбаного товару. Вказані операції визначені податковим органом як безтоварні (здійснені виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків), тобто не спрямовані на настання реальних правових наслідків через відсутність у позивача належних первинних документів, зокрема, товарно-транспортних накладних на підтвердження перевезення придбаного товару, та використання придбаного товару в межах власної господарської діяльності позивача. За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 28.10.2010 №1689/23-100/33276798 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.11.2010 №0004092342/0, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 47113,20 грн., в тому: за основним платежем - 39261,00грн. і штрафними (фінансовими) санкціями - 7852,20грн. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат зараховуються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності, під якою розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 52 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг), які пов'язані з господарською діяльністю платника податку, та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. Порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів регулюється Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 (далі - Інструкція). Вимоги вказаної Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання, що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як: закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України. Відповідно до розділу 3 Інструкції нафтопродукт - продукт, отриманий під час перероблення нафти, газового конденсату або їх суміші, за винятком продуктів нафтохімії. Розділом 5 Інструкції встановлено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363 (далі - Правила перевезення). Правилами перевезення встановлено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Форма товарно-транспортної накладної для перевезення нафтопродуктів міститься в додатку 3 до Інструкції. Згідно з розділом 7 Інструкції нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється товарно-транспортною накладною у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Товарно-транспортна накладна на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства. Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення товарно-транспортної накладної за наявності усіх її примірників. У товарно-транспортній накладній оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У товарно-транспортній накладній зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що лише за умови наявності товарно-транспортних накладних, оформлених відповідно до вищезазначених вимог, та за наявності інших первинних документів, зокрема, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, віднесення позивачем складу до валових витрат сум по взаємовідносинах з контрагентами є правомірним. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.12.2008 та 10.06.2009 між позивачем (Покупець) та Товариством з обмежено відповідальністю "Транснафтатрейд" (Постачальник), позивачем (Покупець) та Товариством з обмежено відповідальністю "Нафтатранс" (Постачальник) було укладено договори поставки нафтопродуктів №135 та №21/10 відповідно. В процесі розгляду даної справи суди попередніх інстанцій з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій з поставки дизельного пального від постачальників до позивача, дійшли висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності, зокрема, з огляду на невідповідність первинних документів вимогам законодавства; відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, активів, виробничих потужностей, складських приміщень та транспортних засобів необхідних для виконання останніми, як постачальниками, договірних зобов'язань. Також, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередній інстанцій, що надані позивачем, на підтвердження факту поставки товару, товарно-транспортні накладні не містять всіх необхідних обов'язкових реквізитів, зокрема, підпису та найменування посади особи, яка відпустила нафтопродукти, печатки вантажовідправника, часу виїзду з підприємства-вантажовідправника, часу прибуття до вантажоодержувача, номеру, серії і дати довіреності, що суперечить вимогам Інструкції. Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи, не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт транспортування та поставки (руху) нафтопродуктів саме від контрагентів-постачальників до позивача та не підтверджують зв'язок понесених витрат із його господарською діяльністю. Враховуючи викладене та за встановлених обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" є правильним. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення №0004092342/0 від 09.11.2010. Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетранссервіс" залишити без задоволення. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.08.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2012 у справі №2а-5489/10/1770 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ---------- ---------- ---------- В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 19 квітня 2018 року справа №813/4282/16 адміністративне провадження №К/9901/466/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2016 року у складі судді Кухар Н. А. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі №813/4282/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко - оптіма" до Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу від 5 грудня 2016 року №717, УСТАНОВИВ: 6 грудня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко - оптіма" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просить визнати протиправним і скасувати наказ від 5 грудня 2016 року №717 "Про проведення позапланової виїзної перевірки", з мотивів безпідставності його прийняття та оформлення з порушення вимог підпункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. 27 грудня 2016 року Львівський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, адміністративний позов задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував наказ від 5 грудня 2016 року №717 "Про проведення позапланової виїзної перевірки". Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності у податкового органу підстав для прийняття оскаржуваного наказу, не дотримання відповідачем вимог до оформлення як запиту про надання інформації, так і самого наказу, а також встановлення факту виконання Товариством вимог запиту та надання відповідної інформації та її документального підтвердження у визначені законодавством строки. У грудні 2017 року відповідачем подано касаційну скаргу, в якій податковий орган, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У касаційній скарзі відповідач зазначив про порушення позивачем десятиденного строку встановленого для надання відповіді на письмовий запит контролюючого органу. Вказує на те, що надання Товариством відповіді на запит податкового органу є визнання ним правомірності та законності письмового запиту відповідача. Відповідач викладає зміст положень підпунктів 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, пункту 73.3 статті 73, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, статті 70, частини третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому не визначає у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення ними норм процесуального права, вказує лише на ненадання належної оцінки зазначеним нормам та неповне з'ясування обставин у справі. Відзиву на касаційну скаргу Товариства до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає перегляду судових рішень. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. 16 квітня 2014 року податковим органом на підставі підпунктів 20.1.1, 20.1.6, 20.1.23 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України направлено Товариству лист "Про надання копії документів", яким зобов'язано у десятиденний термін з моменту отримання запиту надати письмове пояснення та копії відповідних документів щодо порушень валютного законодавства по контракту від 27 листопада 2013 року № б/н (дата здійснення платежу за імпортною операцією) та дата оформлення ВМД за експортною операцією 6 грудня 2013 року), а також повідомлено, що у разі ненадання відповідної інформації податковим органом буде проведено документальну позапланову перевірку на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. 13 травня 2014 року Товариством скеровано на адресу податкового органу лист Вих. №13-05/14/01 на запит податкового органу, а також висновок №359 щодо продовження строків розрахунків за імпортною зовнішньоекономічною операцією, який, як зазначено у відповіді на запит, підтверджує дотримання Товариством валютного законодавства при здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом від 27 листопада 2013 року. 5 грудня 2016 року (через 2 роки 7 місяців з моменту направлення запиту) відповідачем видано наказ №717 "Про проведення позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко - Оптіма". Підставою прийняття спірного наказу стало виконання доповідної записки начальника управління аудиту Бораковського Ю. А., та положення підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Отримання податкової інформації контролюючими органами служби регламентується статтею 73 Податкового кодексу України, Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1245. Пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу. Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об'єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження. Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом. Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Так, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України підставою для перевірки є отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Отже, обов'язковою передумовою здійснення документальної перевірки позивача є направлення письмового запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження. Відповідно до підпункту 16.1.5, підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством, подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання. Згідно з пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Виходячи з аналізу наведених правових норм, документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника органу державної податкової служби та за наявності підстав для її проведення. За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав у податкового органу на призначення перевірки позивача, оскільки досліджені при розгляді справи в судах попередніх інстанцій запит податкового органу, наказ про проведення перевірки не відповідають вимогам, встановленим вищенаведеними нормами Податкового кодексу України, а також встановлений факт надання Товариством відповідної інформації на письмовий запит податкового органу у передбачений законодавством строк. Як правильно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, посилання у спірному наказі на доповідну записку заступника начальника управління аудиту, яка за своєю суттю є документом внутрішнього використання та здебільшого має за мету спонукання керівника до прийняття конкретного рішення, свідчить про необґрунтованість та безпідставність наказу податкового органу. Судами установлено, що Товариство надало відповідь на запит відповідача протягом 9 робочих днів з дати його отримання, що спростовує доводи заявника касаційної скарги в частині порушення позивачем десятиденного терміну для надання відповіді на письмовий запит контролюючого органу. За викладених обставин Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що наказ про проведення перевірки Товариства є безпідставним, протиправним, необґрунтованим, таким, що не відповідає вимогам до рішень суб'єкту владних повноважень, установленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі №813/4282/16 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 30 жовтня 2018 року справа №826/7286/17 адміністративне провадження №К/9901/62431/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників: позивача - ОСОБА_1 за дов. від 16 січня 2018 року №14, відповідача - ОСОБА_2 за дов. від 14 грудня 2017 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтрон-Україна" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів Бабенка К. А., Кузьменка В. В., Степанюка А. Г. у справі №826/7286/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтрон-Україна" до Рівненської митниці ДФС про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: 06 червня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газтрон-Україна" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Рівненської митниці ДФС України (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просило суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виражена у неподанні до Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області для виконання висновку про повернення Товариству надмірно сплачених митних платежів за митними деклараціями від 03 квітня 2015 року №204020000/2015/002600 та від 20 червня 2015 року №204020000/2015/006184 та інших, передбачених законодавством, документів; - зобов'язати відповідача підготувати висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів за митними деклараціями від 03 квітня 2015 року №204020000/2015/002600 та від 20 червня 2015 року №204020000/2015/006184 у сумі 132 404 грн 64 коп. і подати його разом з іншими передбаченими законодавством документами до Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області. 12 березня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Аблова Є. В. адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції висновувався з протиправності відмови митного органу у поверненні надмірно сплачених платежів внаслідок безпідставного застосування відповідачем річного строку для такого повернення, оскільки подання додаткових митних декларацій не є внесенням змін до поданих раніше тимчасових митних декларацій, відтак право на повернення надмірно сплачених митних платежів зберігається за декларантом протягом 1095 днів. 28 серпня 2018 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем до тимчасових митних декларацій внесено зміни шляхом подання додаткових митних декларацій, відтак повернення сум відповідних митних платежів має здійснюватись за заявою Товариства, поданою не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів, тобто 30 квітня 2016 року та 14 липня 2016 року. 26 вересня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій він, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме вимог статті 269, частин 4-6 статті 301 Митного кодексу України, пунктів 33-34 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року №450, пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України, доводить протиправність відмови митних органів у поверненні надмірно сплачених митних платежів та просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції. 27 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу №826/7286/17.11 жовтня 2018 року справа №826/7286/17 надійшла до Верховного Суду. 17 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому він спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з метою розмитнення товару, отриманого за контрактом від 23 лютого 2015 року № NP 23/02-1 (палива дизельного ДТ-З-К5, сорт F) оформило тимчасові митні декларації типу ІМ 40 ТФ, а саме від 03 квітня 2015 року №204020000/2015/002600 на 117 400 мт товару та від 20 червня 2015 року №204020000/2015/006184. Товариство здійснило оплату митних платежів за поданими митними деклараціями типу ТФ, зокрема, за першою - 298 909 грн 56 коп. акцизного податку і 429 093 грн 93 коп. податку на додану вартість, за другою - 545 095 грн 62 коп. акцизного податку і 814 976 грн 28 коп. податку на додану вартість. 30 квітня 2015 року платник податків до тимчасової декларації №204020000/2015/002600 подав додаткову митну декларацію №204020000/2015/003579, у графі 47 якої розраховано податок на додану вартість у сумі 385 336 грн 66 коп., виходячи із остаточного формування ціни товару, відповідно до міжнародних котирувань "Platt's European Marketscan". 14 липня 2015 року для завершення митного оформлення товару, випущеного у вільний обіг за тимчасовою митною декларацією №204020000/2015/006184, позивачем подано додаткову митну декларацію №204020000/2015/007659, у графі 47 якої розраховано податок на додану вартість у сумі 726 328 грн 91 коп. У поданих з метою завершення митного оформлення, додаткових митних деклараціях у графі 47 "Нарахування платежів" у п'ятій колонці "Спосіб платежу" за кодом "99" митним органом підтверджено суми податку на додану вартість, що підлягають поверненню, відповідно, у розмірі 43 757 грн 27 коп. та 88 647 грн 37 коп. 08 лютого 2017 року листом Рівненської митниці ДФС №660/19/17-70-19 позивачу відмовлено в поверненні надмірно сплачених платежів у зв'язку з тим, що повернення сум митних платежів (у тому числі у разі зміни митної декларації) здійснюється не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що розмір сум надмірно сплачених митних платежів не є спірним у цій справі. Підставою відмови у поверненні надмірно сплачених митних платежів митним органом визначено виключно положення частин п'ятої та шостої статті 301 Митного кодексу України, а саме необхідність подання платником податків заяви про повернення платежів протягом року з дня внесення змін до декларацій. Питання, яке є спірним в межах цієї справи та має значення для її правильного вирішення, полягає у тому чи вважається подання додаткової декларації до тимчасової митної декларації зміною тимчасової декларації. Позитивна відповідь на поставлене питання дозволяє розповсюджувати на відповідні правовідносини дію частини шостої статті 301 Митного кодексу України і правомірно застосовувати річний строк для повернення надмірно сплачених митних платежів. Негативна відповідь на поставлене питання зумовлює безпідставність застосування положень частини шостої статті 301 Митного кодексу України та призводить до необхідності застосування загального строку в 1095 днів, встановленого у пункті 43.3 статті 43 Податкового кодексу України та пункті першому Розділу ІІІ Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618 (далі - Порядок №618) (діяв на момент звернення позивача до митного органу із заявою). Положеннями статті 301 Митного кодексу України передбачено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України Статтею 43 Податкового кодексу України визначено умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань. Згідно з підпунктом 43.4 статті 43 Податкового кодексу України платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. Пунктом 43.3 статті 43 Податкового кодексу України передбачено, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Аналогічний строк для подання заяви про повернення митних платежів, надмірно сплачених до бюджету, передбачено пунктом першим Розділу ІІІ Порядку №618, відповідно до змісту якого така заява може бути поданою не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України. Виняток із цього загального правила передбачено у частині шостій статті 301 Митного кодексу України, яка встановлює скорочені строки, а саме не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів, серед іншого, якщо митну декларацію змінено або визнано недійсною (відсилочна норма до пункту четвертого частини п'ятої статті 301 Митного кодексу України). Порядок оформлення митних декларацій, а також внесення змін до поданих декларацій унормовано Положенням про митні декларації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року №450 (далі-Положення №450). Пунктом 29 Положення №450, у відповідності до статті 261 Митного кодексу України, визначено, що декларування партії товарів, ввезених на митну територію України, або партії товарів, що вивозяться за межі митної території України, може бути здійснено з використанням тимчасової митної декларації за бажанням декларанта або уповноваженої ним особи у разі, коли декларант не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку. Тимчасова митна декларація підтверджує взяття декларантом або уповноваженою ним особою зобов'язання подати митному органу додаткову декларацію у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації. Згідно з частиною четвертою статті 261 Митного кодексу України додаткова декларація подається до відповідного органу доходів і зборів, яким була оформлена відповідна попередня, тимчасова або періодична митна декларація. Відтак, подання додаткової декларації є обов'язковим етапом завершення процедури митного оформлення товару, що безпосередньо визначено на підставі статті 261 Митного кодексу України. Відповідно до пункту 33 Положення №450 за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу митного органу вiдомостi, зазначенi в поданій митному органу митній декларації, можуть бути змінені, зокрема шляхом доповнення, або митна декларація може бути відкликана. Не дозволяється, серед іншого, внесення змін до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа з метою подання відомостей у випадках, коли Митним кодексом України передбачена необхідність подання з цією метою додаткової декларації. Системний аналіз наведених норм дозволяє Верховному Суду дійти до висновків, що подання додаткової декларації з метою завершення процедури митного оформлення на підставі тимчасової декларації не є зміною декларації у розумінні пункту четвертого частини п'ятої статті 301 Митного кодексу України. Чинне законодавство взагалі забороняє внесення змін до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа з метою подання відомостей у тих випадках, коли Митним кодексом України передбачена необхідність подання з цією метою додаткової декларації. Відсутність факту внесення змін до тимчасової декларації при подані платником податків обов'язкової додаткової митної декларації зумовлює безпідставність застосування митним органом положень частини шостої статті 301 Митного кодексу України, а відтак протиправне застосування річного строку, передбаченого для подання заяви про повернення надмірно сплачених митних платежів цією нормою. Суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, здійснив комплексне дослідження обставин справи, правильно застосував норми матеріального права та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин загального строку у 1095 днів, встановленого пунктом 43.3 статті 43 Податкового кодексу України та пунктом першим Розділу ІІІ Порядку №618. Суд апеляційної інстанції, серед іншого, помилково застосував приписи пункту 37 Положення №450, оскільки вони регламентують порядок внесення змін до митних декларацій після завершення процедури митного оформлення. Безпідставними є посилання митного органу, наведені у відзиві на касаційну скаргу, щодо преюдиційного характеру ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2015 року у справі №826/195804/14, оскільки таке твердження не відповідає приписам статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтрон-Україна" задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у справі №826/7286/17 скасувати, залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08 травня 2019 року Київ справа №815/893/17 провадження №К/9901/22917/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А., розглянув у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання постанов та вимоги незаконними, протиправними та такими, що порушують права та інтереси, визнання таким, що не підлягає виконанню та анулювання виконавчого листа, визнання відсутніми обов'язку боржника щодо сплати єдиного соціального внеску, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, прийняту у складі головуючого судді: Андрухів В. В., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Шевчук О. А., (головуючий), Зуєвої Л. Є., Федусика А. Г. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому просила: 1.1. визнати незаконною, протиправною, такою, що порушує права та інтереси позивача, такою, що не відповідає вимогам закону - постанову ВП №40011488 від 02.10.2013 року з протиправного відкриття виконавчого провадження державним виконавцем Трояновським І. А. по протиправній заяві від 30.09.2013 року, за відсутності повноважень у стягувача, відповідача, УПФУ про примусове стягнення з позивача заборгованості у розмірі 1288,80 грн., на підставі протиправно складеної відповідачем незаконної, недостовірної, такої, що не відповідає вимогам закону, вимоги № ф-47 від 05.05.2011 року - яка не є виконавчим документом; 1.2. визнати незаконною, протиправною, такою, що порушує права та інтереси позивача, такою що не відповідає вимогам закону постанову від 31.05.2016 року ВП №51259786 виконавчої служби з відкриття виконавчого провадження державним виконавцем Карамарковою Т. А. по заяві, за відсутністю повноважень у стягувача, відповідача УПФУ про примусове стягнення з позивача заборгованості (що не відповідає дійсності) у розмірі 1288,80 грн. на підставі виконавчого листа від 02.10.2015 року №815/5032/15 (який не підлягає виконанню), виданого 12.05.2016 року Одеським окружним адміністративним судом; та інші постанови, які виявляться та будуть відкриватися, так як відсутні законі підстави для їх відкриття, складання, та дію; 1.3. визнати незаконною, протиправною, такою, що порушує права та інтереси, та такою, що не відповідає вимогам законодавства України та принципам верховенства права постанову від 29.09.2016 року №51259786, незаконно складену державним виконавцем Карамарковою Т. А. про примусове стягнення з позивача пенсії, заборгованості (що не відповідає дійсності) в розмірі 1288,80 грн., по заяві не уповноваженого стягувача, відповідача УПФУ, на підставі виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2015 року №815/5032/15 та про стягнення виконавчого збору у розмірі 128,88 грн., видатки на проведення виконавчих дій у розмірі 89,90 грн., які всього у сумі складають 1507,58 грн. Постанова від 29.09.2016 року №51259786 про незаконне стягнення з позивача пенсії і без того катастрофічно недостатньої, такої, що не забезпечує її життя; 1.4. визнати Вимогу № ф-47 від 05.05.2011 року, складену УПФУ, такою, що не відноситься до виконавчого документа (листа), не відповідає вимогам законодавства України, вимогам Закону України Про виконавче провадження, визнати неналежним, недійсним документом, відсутністю повноважень на дію, недостовірним; 1.5. визнати таким, що не підлягає виконанню та (не поновлювати дію) анулювати виконавчий лист №815/5032/15 від 02.10.2016 року, який порушує позивача законні та гарантовані права та інтереси, виданий 12.05.2016 року Управлінню ПФУ Одеським окружним адміністративним судом про примусове стягнення з позивача на користь УПФУ заборгованості, яка не відповідає дійсності, у розмірі 1288,80 грн. ; 1.6. визнати відсутніми обов'язки боржника у позивача. Визнати, що у позивача на законному рівні не створилися і не могли бути створені, були відсутніми та відсутні будь-які заборгованості, у тому числі по ЄСВ (єдиному соціальному внеску) за час ведення суб'єкта підприємницької діяльності (СПД) і після припинення СПД, так як на то малися та маються визначальні, вагомі, тверді, безперечні підстави та докази, джерела інформації, які заслуговують переконливе довіри; 1.7. задовольнити клопотання позивача №6 - зобов'язати виконавчу службу припинити і не поновлювати заходи щодо примусових зборів і витрат на проведення примусових дій; 1.8. стягнути з відповідачів на користь позивача в повному обсязі з урахуванням інфляції незаконно стягнуті, відраховані відповідачами з пенсії позивача грошові кошти, безпідставно та незаконно утримані відповідачами з пенсії позивача грошові кошти по виконавчому листу за заявою не уповноваженого стягувача, відповідача УПФУ (ст.259/2 КАСУ). 2. Позов обґрунтовано протиправністю рішень відповідачів, які привезли до порушення прав та інтересів позивача. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. Відповідно до даних автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду вбачається, що постановою Одеського окружного адміністративного суду 18.01.2012 року по справі №2а/1570/9232/2011 відмовлено у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області про визнання бездіяльності, дій протиправними, незаконними, безпідставними, принизливими, образливими, встановлення відсутності та перевищення повноважень при складанні вимоги про сплату боргу та по нарахуванню додаткових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, визнання вимоги № ф - 47 від 05.05.2011 року в сумі 1 288,80 грн. за 2010 рік незаконною, протиправною, безпідставною та її скасування, вважати її відкликаною та зобов'язання відкликати вимогу № ф - 47, визнання боргу по додатковим нарахуванням єдиного внеску за 2011 рік в сумі 979, 59 грн., незаконним, протиправним, безпідставним та скасувати його як такий, вважати його відкликаним та зобов'язання відкликати борг, зобов'язання видати довідку про відсутність різного роду заборгованості в строки до 3-х календарних днів, стягнення судових витрат, зобов'язання поновити з Державної податкової інспекції в м. Білгород-Дністровський довідку про відсутність заборгованості по податках і зборах та довідку про сплату єдиного податку впродовж підприємницької діяльності з липня 2005 року по березень 2011 року. Рішення суду набрало законної сили 03.04.2012 року. 4. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2015 року по справі №815/5032/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2016 року, з ОСОБА_1 стягнуто на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1288,80 грн. 5. Крім того, судом встановлено, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2016 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови Одеського окружного адміністративного від 18.01.2012 року по справі №2а/1570/9232/2011 за нововиявленими обставинами. Зазначена ухвала набрала законної сили 12.07.2016 року. 6. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2016 року по справі №815/5994/16, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016 року, було закрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій і бездіяльності протиправними, вимоги незаконною, нарахування протиправними, недійсними, зобов'язання виконати певні дії на підставі приписів п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС України. Відповідно до тексту вказаної ухвали, суддійшов висновку, що позивач повторно звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до того ж відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, щодо якого є такі, що набрали законної сили постанови Одеського окружного адміністративного суду: від 18.01.2012 року по справі №2а/1570/9232/2011 та від 02.10.2015 року по справі №815/5032/15.7. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.08.2016 року по справі №815/3928/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Одеської області, Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконними, протиправними дій, та бездіяльності; визнання незаконними, протиправними, такими, що не відповідають дійсності, недійсними, недіючими, такими, що порушують права та інтереси позивача постанови: від 02.10.2013 року серії ВП №40011448, від 31.05.2016 року серії ВП №51259786; скасування дії постанов: від 02.10.2013 року серії ВП №40011448, від 31.05.2016 року серії ВП №51259786, та інші постанови, які виявляться й будуть відкриватись; скасування примусових зборів і витрат на проведення примусових дій; визнання вимоги №ф-47 від 05.05.2011 року такою, що не являється виконавчим листом, не відповідає вимогам законодавства України, вимогам Закону України "Про виконавче провадження", незаконною, протиправною, недостовірною, недіючою, такою, що не відповідає дійсності, складеною незаконно користуючись службовим становищем; визнання, що право звернення Білгород-Дністровського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Одеської області до адміністративного суду відносно стягнення заборгованості по єдиному соціальному внеску є втраченим; визнання про відсутність повноважень у Білгород-Дністровського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Одеської області на звернення до виконавчої служби з заявою як стягувача щодо примусового стягнення, зокрема, щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1; зобов'язання виконати певні дії, сформулювати на розсуд суду, з урахуванням вимог ОСОБА_5 та суті позову; зобов'язання припинити дії щодо примусового стягнення заборгованості, заходи з примусових зборів і витрат на проведення примусових дій; визнання, що у ОСОБА_5 на законному рівні не виникали, не могли виникати, були відсутні, та наразі відсутні будь-яка заборгованість, у тому числі, по єдиному соціальному внеску за час здійснення підприємницької діяльності та після її припинення, у зв'язку з чим, визнати відсутність підстав для відкриття виконавчого провадження про примусове стягнення, та про відсутність підстав і повноважень в Білгород-Дністровського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Одеської області звертатись до суду й виконавчу службу як стягувача заборгованості - повернуто позивачеві. Рішення суду набрало законної сили 24.10.2016 року. 8. Відповідні рішення наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 9. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року, відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог щодо визнання Вимоги УПФУ № ф-47 від 05.05.2011 року, такою, що не відноситься до виконавчого документа (листа), не відповідає вимогам законодавства України, вимогам Закону України "Про виконавче провадження", визнання неналежним, недійсним документом, відсутністю повноважень на дію, недостовірним. В іншій частині адміністративний позов залишено без розгляду, у зв'язку із пропуском строку звернення позивача до суду з позовом. 10. Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач повторно звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до того ж відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, щодо якого є такі, що набрали законної сили постанови Одеського окружного адміністративного суду: від 18.01.2012 року по справі №2а/1570/9232/2011 та від 02.10.2015 року по справі №815/5032/15, а тому в позовних вимогах в частині визнання Вимоги № ф-47 від 05.05.2011 року, складеної УПФУ, такою, що не відноситься до виконавчого документа (листа), не відповідає вимогам законодавства України, вимогам Закону України "Про виконавче провадження", визнати неналежним, недійсним документом, відсутністю повноважень на дію, недостовірним - належить відмовити. 11. Залишаючи без розгляду іншу частину позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що про порушення своїх прав постановами Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 02.10.2013 року ВП №40011448 та від 31.05.2016 року ВП №51259786 позивач дізналася щонайпізніше 09.08.2016 року, а про порушення своїх прав постановою від 29.09.2016 року ВП №51259786 позивач дізналася або повинна була дізнатися у листопаді 2016 року або щонайпізніше 12.01.2017 року, проте позивач звернулася до суду з даним позовом лише 08.02.2017 року (дата прийняття кореспонденції (позову) поштовим відділенням), тому суддійшов висновку про те, що позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду з позовом. IV. Касаційне оскарження 12. У касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження по справі. 13. Свою касаційну скаргу мотивує тим, що суди першої інстанції та апеляційної інстанції проігнорували доводи позивача та не надали їм належної оцінки, не повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є порушенням норм процесуального права. 14. Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області подало заперечення на касаційну скаргу, в яких наполягає на безпідставності доводів касаційної скарги. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 15. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 16. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 17. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 20. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо: у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: постанова суду; ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі; ухвала про закриття провадження в адміністративній справі; ухвала про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду (крім випадків, коли така ухвала винесена до відкриття провадження в адміністративній справі). 21. Згідно частини першої та другої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. 22. Відповідно до приписів частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. VI. Позиція Верховного Суду 23. Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. 24. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 25. Щодо висновків суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, в частині позовних вимог про оскарження Вимоги № ф-47 від 05.05.2011 року, Верховний Суд вважає їх обґрунтованими, оскільки наявними у справі доказами підтверджується, що у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, наявне рішення суду, яке набрало законної сили. Тому, у розумінні приписів пункту другого частини першої статті 109 КАС України, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у відкритті провадження. 26. Щодо висновків судів про залишення адміністративного позову в іншій частині позовних вимог без розгляду, Верховний Суд виходить з наступного. 27. Приписами статті 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 28. Суди першої й апеляційної інстанцій дотримались викладеного не в повній мірі з огляду на таке. 29. Звернувшись з даним позовом до суду позивач оскаржує постанови Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області: - від 02.10.2013 року ВП №40011488 з відкриття виконавчого провадження про примусове стягнення з позивача на користь заборгованості; - від 31.05.2016 року ВП №51259786 з відкриття виконавчого провадження про примусове стягнення заборгованості; - від 29.09.2016 року №51259786 про примусове стягнення з позивача виконавчого збору, видатків на проведення виконавчих дій. 30. Позивач у позовній заяві, в доводах апеляційної та касаційної скарги зазначає, що постанови Білгород-Дністровського міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 02.10.2013 року ВП №40011488 та від 31.05.2016 року ВП №51259786 не були направлені Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на її адресу, що призвело до позбавлення можливості їх оскаржити. 31. Так, у відповідності із приписами частини першої статті 31 Закону України від 21.04.1999 року №606 XIV "Про виконавче провадження" (в редакції яка діяла, на час прийняття спірної постанови від 02.10.2013 року ВП №40011488 (з відкриття виконавчого провадження) та постанови від 31.05.2016 року ВП №51259786 (з відкриття виконавчого провадження) копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. 32. Відповідно до частини другої та четвертої статті 82 Закону України від 21.04.1999 року №606 XIV "Про виконавче провадження" боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 33. Разом з цим, судами не перевірено чи були направлені відповідачем спірні постанови на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення. 34. Докази надіслання Білгород-Дністровського міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області постанов про відкриття виконавчого провадження на адресу позивача в матеріалах справи відсутні. 35. Саме із встановленням судом дати отримання позивачем спірних постанов, тобто часу, з якого позивачу стало відомо про існування спірних постанов, можливо обчислювати строки звернення позивача до суду з даним позовом. 36. При цьому, Верховний Суд зауважує, що висновки судів про те, що позивач дізналась про існування спірних постанов від 02.10.2013 року ВП №40011448 та від 31.05.2016 року ВП №51259786 щонайпізніше 09.08.2016 року є необґрунтованими, з огляду на наступне. 37. Так, 09.08.2016 року - це дата коли позивач вперше звернулась з позовом до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами, в яких оскаржувала аналогічні постанови: від 02.10.2013 року ВП №40011448 та від 31.05.2016 року ВП №51259786. Але при цьому, позовна заява не була предметом судового розгляду і судом не перевірялись обставини направлення відповідачем спірних постанов на адресу позивача, оскільки адміністративний позов було повернуто судом. 38. Позивач скористався своїм правом і звернувся повторно з даним позовом до суду і саме суд, при розгляді даної справи, повинен перевірити дотримання Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області приписів частини першої статті 31, частини другої та четвертої статті 82 Закону України від 21.04.1999 року №606 XIV "Про виконавче провадження" щодо направлення позивачу спірних постанов про відкриття виконавчого провадження. 39. Лише після встановлення часу, з якого позивач дізналась або повинна була дізнатись про існування спірних постанов (дати отримання), суд може обчислити строк звернення позивача до суду з даним позовом. 40. За таких обставин, висновки суду першої та апеляційної інстанції про пропуск строку звернення позивача до суду з позовом, в частині оскарження постанов Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції: від 02.10.2013 року ВП №40011448 та від 31.05.2016 року ВП №51259786, є передчасним. 41. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, що стосуються посилання скаржника на необґрунтоване залишення судом першої інстанції позовних вимог про оскарження постанови від 29.09.2016 року ВП №51259786 без розгляду, Верховний Суд виходить з наступного. 42. За висновками судів, про порушення своїх прав постановою від 29.09.2016 року ВП №51259786 позивач дізналася або повинна була дізнатися у листопаді 2016 року або щонайпізніше 12.01.2017 року, оскільки позивач отримувала пенсію у розмірі меншому ніж призначена, тому повинна була дізнатись про оскаржувану постанову скориставшись ідентифікатором доступу, або ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, або з довідки УПФУ від 12 січня 2017 року, в якій є посилання на спірну постанову державного виконавця. 43. Верховний Суд вважає ці висновки необґрунтованими, з огляду на таке: 44. Позивач, як боржник, не повинен дізнаватись із зазначених судом джерел про існування або можливе існування виконавчих документів. Обов'язок надіслати на адресу боржника документи виконавчого провадження, покладено діючим законодавством на державного виконавця. 45. Так, відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 02 червня 2016 року №1404 VIII "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. 46. Згідно частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року №1404 VIII "Про виконавче провадження" рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. 47. Тобто, за вищенаведеним приписами Закону, документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам кореспонденцією або доставляються кур'єром. Рішення посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. 48. Докази надіслання Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на адресу позивача постанови від 29.09.2016 року ВП №51259786 в матеріалах справи відсутні. 49. Позивач в позовній заяві зауважувала, що постанова Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 29.09.2016 року №51259786 була отримана нею - 31 січня 2017 року, з позовом до суду вона звернулась - 08 лютого 2017 року, тобто в межах десятиденного строку, визначеного частиною п'ятою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року №1404 VIII "Про виконавче провадження". 50. За таких обставин, суди повинні надати належну оцінку доводам позивача в цій частині та перевірити дотримання Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області норм діючого законодавства щодо направлення державним виконавцем на адресу позивача документів виконавчого провадження. Лише після встановлення часу, з якого позивач дізналась або повинна була дізнатись про існування спірної постанови, суд може обчислити строк звернення позивача до суду з позовом, в частині оскарження постанови від 29.09.2016 року ВП №51259786.51. Аналізуючи вищенаведене, Верховний суддійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінку цим обставинам, що дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 52. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів. 53. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 54. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права. VІ. Судові витрати 55. Оскільки справа направляється на новий судовий розгляд, питання щодо розподілу судових витрат у порядку частини шостої статті 139 КАС України не вирішується, оцінка доводам позивача щодо неправильного обрахування таких витрат судами першої й апеляційної інстанцій не надається. 56. Учасники справи не наводили доводів і не надавали документального підтвердження щодо витрат, понесених ними у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року задовольнити частково. 2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року у справі №815/893/17 скасувати в частині залишення позовної заяви без розгляду та направити справу в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 3. В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року у справі №815/893/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 27 грудня 2018 року Київ справа №812/825/16 адміністративне провадження №К/9901/60283/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., за участю секретаря судового засідання Лопушенко О. В., за участю: представника відповідача Кальковця В. Л., розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року (суддя Чернявська Т. І.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2018 року (головуючий суддя Гайдар А. В., судді: Сіваченко І. В., Шишов О. О.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області задовольнити частково. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2018 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 16 жовтня 2018 року справа №461/1087/16-а адміністративне провадження №К/9901/6440/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці ДФС на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року (судді ЗатолочнийВ. С., Каралюс В. М., Матковська З. М. ) у справі №461/1087/16-а за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці ДФС про визнання дій протиправними, скасування постанови у справі про порушення митних правил, зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У лютому 2016 року ОСОБА_3 (далі - позивач у справі) звернувся з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС (далі - митний орган, відповідач у справі), у якому просив визнати протиправними дії заступника начальника Львівської митниці ДФС Мірошниченка М. І. щодо винесення постанови в справі про порушення митних правил від 05 лютого 2016 року №2657/20910/15, якою громадянина Республіки Польща ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 481 Митного кодексу України, визнати протиправною та скасувати вищевказану постанову, а вилучений автомобіль "PEUGEOT 306" НОМЕР_1 повернути власнику. В обґрунтування позову зазначив, що інкримінованого йому правопорушення не вчиняв, а спірну постанову прийнято без з'ясування всіх обставин у справі. Постановою Галицького районного суду міста Львова від 21 червня 2016 року (суддя Котельва К. О.) в задоволенні позову відмовлено з підстав доведеності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 481 Митного кодексу України. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову - про часткове задоволення позову. Визнано протиправними дії заступника начальника Львівської митниці ДФС Мірошніченка Михайла Івановича щодо винесення постанови в справі про порушення митних правил від 05 лютого 2016 року №2657/20910/15, якою громадянина Республіки Польща ОСОБА_3 (ОСОБА_3), ІНФОРМАЦІЯ_1, притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 481 Митного кодексу України; визнано протиправною та скасовано постанову у справі про порушення митних правил від 05 лютого 2016 року №2657/20910/15. В решті позову відмовлено. У жовтні 2016 року митним органом подана касаційна скарга на судове рішення суду апеляційної інстанції, 26 жовтня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Голяшкін О. В. ) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №461/1087/16-а з суду першої інстанції. 19 січня 2018 року справу №461/1087/16-а передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року). У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне встановлення обставин справи судом апеляційної інстанції, просить судове рішення цього суду скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Зазначає про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши оскаржене судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. 7 листопада 2015 року під час в'їзду в Україну з Республіки Польща здійснено митне оформлення автомобілю позивача (резидент Польщі) "PEUGEOT 306", реєстраційний номер НОМЕР_1, що в'їхав смугою руху "зелений коридор" та встановлено, що 3 квітня 2014 року позивач ввіз з Польщі на територію України автомобіль "MERCEDES-BENZ E290" (VIN № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, країна реєстрації - Республіки Польща), який станом на 7 листопада 2015 року за межі митної території України не вивезений та в інший митний режим не поміщений. Відповідно до пояснень позивача 3 квітня 2014 року він перетнув митний кордон України на рейсовому автобусі, про згаданий автомобіль "MERCEDES-BENZ E290" йому нічого невідомо, відношення до нього він не має. Цього ж дня посадовою особою митниці відносно позивача складено протокол за частиною третьою статті 481 Митного кодексу України. В ході провадження у справі про порушення митних правил відносно позивача митним органом направлено запити до Державної прикордонної служби України та до Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Державної фіскальної служби України, на які отримано відповіді. За змістом отриманої відповіді від Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Державної фіскальної служби України, в інформаційній базі контролюючого органу (система "Аркан ") міститься інформація про факт перетину 3 квітня 2014 року державного кордону в напрямку в'їзду в Україну автомобілем "MERCEDES-BENZ E290" (VIN № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3), в якому разом з двома іншими особами знаходився позивач ОСОБА_3. Витяг з системи "Аркан" долучено до зазначеної відповіді на запит митного органу. Згідно відповіді структурного підрозділу Державної прикордонної служби України, яка надійшла на запит митного органу 17 грудня 2015 року, запитувана інформація про особу водія, який керував означеним транспортним засобом "MERCEDES-BENZ E290" 3 квітня 2014 року під час перетину державного кордону, є конфіденційною, відтак не може бути надана. 5 лютого 2016 року винесено спірну постанову, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 481 Митного кодексу України. Вирішуючи питання про наявність в діях позивача складу інкримінованого йому правопорушення, суд першої інстанцій врахував зібрані у справі про адміністративне правопорушення, а також акумульовані в ході судового процесу докази, оцінивши які у сукупності дійшов висновку про правомірність спірної постанови. Так, суд першої інстанції витребував у Державної прикордонної служби України інформацію щодо осіб, які перетнули державний кордон України 3 квітня 2014 року в автомобілі "MERCEDES-BENZ E290", реєстраційний номер НОМЕР_3, а також допитали в судовому засіданні посадову особу митного посту, яка здійснювала митне оформлення автомобілю "MERCEDES-BENZ E290", реєстраційний номер НОМЕР_3 3 квітня 2014 року під час в'їзду в Україну. Зазначена посадова особа в судовому засіданні у суді першої інстанції засвідчила, що 3 квітня 2014 року позивач разом з двома іншими особами перебував у вказаному автомобілі та саме позивач надавав йому, як інспектору митного поста, документи, необхідні під час митного оформлення. Суд апеляційної інстанції, підтримуючи позицію позивача у справі, виходив з наданих позивачем копій документів з прикордонної служби Польщі (лист, згідно якого позивач 3 квітня 2014 року виїхав з території Польщі на рейсовому автобусі), а також копії автобусного квитка і вважав, що ці докази спростовують позицію митного органу і суду першої інстанції. Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на те, що лист прикордонної служби Польщі від 24 листопада 2015 року підтверджує лише факт виїзду позивача з Польщі рейсовим автобусом 3 квітня 2014 року, але не факт в'їзду в Україну цим же автобусом. Копія автобусного квитка ні сама собою, ні у сукупності з наданою прикордонними органами Польщі інформацією про виїзд з Польщі рейсового автобусу, не підтверджує факту в'їзду позивача в Україну цим автобусом. Разом з тим, факт в'їзду позивача в Україну 3 квітня 2014 року саме автомобілем "MERCEDES-BENZ E290", реєстраційний номер НОМЕР_3 доводиться сукупністю наступних доказів: наявністю відповідної інформації в базі даних митного органу, підтвердженням вказаного факту Державної фіскальною службою України шляхом надання відповідного витягу з системи "Аркан", показаннями свідка - посадової особи митного органу, яка безпосередньо здійснювала митне оформлення автомобіля. Суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував названі докази, які у сукупності доводять факт в'їзду позивача на територію України 3 квітня 2014 року саме автомобілем, який було поміщено у митний режим тимчасового ввезення, а не рейсовим автобусом. Відтак колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції у справі такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, всебічно і повно встановленим та правильно оціненим судом першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 486 Митного кодексу України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням. За змістом статті 489 Митного кодексу України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Санкція частини третьої статті 481 Митного кодексу України передбачає накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за перевищення строку тимчасового ввезення товарів на митну територію України або строку тимчасового вивезення товарів за межі митної території України більше ніж на десять діб. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час винесення судових рішень судів першої та апеляційної інстанції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За змістом частин першої, третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. З урахуванням наведеного, Суд вважає, що судом першої інстанції виконано завдання адміністративного судочинства, передбачене статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок повної, послідовної та обґрунтованої правової оцінки обставин справи. Висновки суду апеляційної інстанції не відповідають встановленим у справі обставинам. Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Суд визнає, що доводи касаційної скарги митного органу знайшли своє підтвердження в ході касаційного розгляду, суд апеляційної інстанції допустив порушення матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржене судове рішення - скасуванню. Щодо правомірності стягнення судом апеляційної інстанції судових витрат на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. За змістом підпунктів "б " і "в" пункту 4 частини першої статті 356 Кодексу адміністративного судочинства України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Частиною четвертою статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах. Нормою частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України "Про судовий збір". За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 "Про державне мито" (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом України "Про судовий збір") державне мито справлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову. З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір", який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-то правила частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративне правопорушення, або обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому. Таким чином, у справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення позивач звільняється від сплати судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону України "Про судовий збір" не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги. У зв'язку з цим за подання позову про визнання протиправною постанови у справі про порушення митних правил, а також апеляційної скарги на рішення адміністративного суду у такій справі судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом України "Про судовий збір", сплаті не підлягає. відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Аналіз наведених норм свідчить про те, що правильним способом повернення помилково сплаченого судового збору, у випадку задоволення позовних вимог позивача, є повернення помилково (надмірно) сплачених сум судового збору (в тому числі за подання позовної заяви та апеляційної скарги, що не є об'єктами справляння судового збору) не шляхом перерозполіду судових витрат у судовому рішенні по суті спору, а в порядку розгляду судом заяви сторони на підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, в цій частині оскаржена постанова суду апеляційної інстанції також не відповідає закону. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Львівської митниці ДФС задовольнити. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року у справі №461/1087/16-а - скасувати, а постанову Галицького районного суду міста Львова від 21 червня 2016 року - залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 січня 2019 року Київ справа №826/23025/15 адміністративне провадження №К/9901/19433/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., при секретарі: Лисенко О. М., за участю: представника позивача: Антохова Я. С., представника відповідачів: Трембача О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 (суддя - Мельничук В. П. ) у справі №826/23025/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" (далі - ТОВ "Нікея-ЛТД") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило: визнати незаконним та скасувати лист Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві) від 12.03.2015 №16496/10/26-55-18-04; визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 13.05.2015 №7722/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги; визнати незаконним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 05.08.2015 №16407/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги; зобов 'язати ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві включити відомості з поданої ТОВ "Нікея-ЛТД" (код ЄДРПОУ 33546858) податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць лютий 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною відмову ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві у прийнятті податкової декларації ТОВ "Нікея-ЛТД" з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць лютий 2015 року з додатками 2, 3, 4, 5, доповненням до цієї податкової декларації у формі листа від 10.03.2015 вих. №54 та флеш-носієм з копіями записів реєстрів виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі. Постановлено вважати прийнятою та зареєстрованою податкову декларацію ТОВ "Нікея-ЛТД" з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць лютий 2015 року з додатками 2, 3, 4, 5, доповненням до цієї податкової декларації у формі листа від 10.03.2015 вих. №54 та флеш-носієм з копіями записів реєстрів виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі - 10.03.2015. В решті позовних вимог відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 апеляційну скаргу ТОВ "Нікея-ЛТД" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2015 повернуто особі, яка її подала. Не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач оскаржив його в апеляційному порядку. У касаційній скарзі ТОВ "Нікея-ЛТД" просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що зазначення в тексті мотивувальної частини ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 недотримання позивачем вимог статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язку надати документ про сплату судового збору не відповідає дійсності, оскільки до апеляційної скарги було додано документ про сплату судового збору у розмірі, визначеному Законом України "Про судовий збір". Також заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції передчасно, без урахування положень частини п'ятої статті 108 та частини другої статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, без з'ясування обставини оскарження позивачем ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 про залишення апеляційної скарги без руху, прийняв рішення про повернення апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2015. Крім того, з огляду на правила надання послуг поштового зв'язку у разі усунення недоліків, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що 04.02.2016 сплинув "розумний строк надходження поштової кореспонденції" від позивача. Отже, повернення апеляційної скарги перешкоджає позивачу доступ до правосуддя і апеляційного перегляду судового рішення у справі. В письмових запереченнях на касаційну скаргу Головне управління ДФС у місті Києві та ДФС України зазначають, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідачі просять залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою) отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам статті 187 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. Частиною шостою статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору. Згідно з частиною третьою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу. Частиною 1 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою), що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 апеляційну скаргу ТОВ "Нікея-ЛТД" було залишено без руху з підстав невідповідності вимогам частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: до апеляційної скарги не було додано документ про сплату судового збору. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач при зверненні з апеляційною скаргою повинен був оплатити судовий збір за чотири вимоги немайнового характеру. Цією ж ухвалою було надано строк для усунення недоліків тривалістю п'ять днів з моменту отримання копії цієї ухвали шляхом надання документа про сплату судового збору. Копію зазначеної ухвали отримано представником позивача 29.01.2016, про що свідчить, розписка, яка міститься в матеріалах справи (а. с. 134, т.2). Проте, в межах встановленого ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 строку, заявником апеляційної скарги недоліки усунуто не було. Пунктом 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Ввраховуючи те, що ТОВ "Нікея-ЛТД" не виконано вимоги ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про повернення апеляційної скарги. Верховний Суд вважає зазначений висновок суду апеляційної інстанції передчасним з огляду на наступне. Згідно з частиною другою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Так, згідно із підпунктом 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI, з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 року (редакція діє з 01.09.2015), за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, ставка судового збору встановлена у такому розмірі: 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що сума судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який поданий юридичною особою, становить 1 розмір мінімальної заробітної плати. Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 01.01.2015 встановлено 1218 грн. Таким чином, враховуючи, що даний адміністративний позов було подано у жовтні 2015 року, ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який поданий юридичною особою становила 1218 грн., а апеляційної скарги відповідно становила 1339,80 грн. (1218*110%). Крім того, абзацом 2 частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі, коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Системний аналіз частини першої статті 6, частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову) дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою. Отже, враховуючи вимоги адміністративного позову немайнового характеру, судом апеляційної інстанції під час прийняття ухвали від 27.01.2016 про залишення апеляційної скарги без руху невірно визначено суму судового збору, яку необхідно було сплатити ТОВ "Нікея - ЛТД" за подання апеляційної скарги Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2019 апеляційну скаргу ТОВ "Нікея-ЛТД" задоволено, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 скасовано та направлено справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. За таких обставин, невірно визначивши суму судового збору, яка підлягає сплаті ТОВ "Нікея-ЛТД" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2015 у даній справі, Київський апеляційний адміністративний суд при прийнятті ухвали від 27.01.2016 дійшов передчасного висновку про залишення апеляційної скарги ТОВ "Нікея-ЛТД" з підстав, зазначених у цій ухвалі, та як наслідок повернення апеляційної скарги. За таких обставин, Верховний суддійшов висновку, що Київський апеляційний адміністративний суд, ухваливши рішення від 04.02.2016 про повернення апеляційної скарги, порушив норми процесуального права, у зв'язку з цим зазначене рішення підлягає скасуванню із передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі; справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до Київського апеляційного адміністративного суду. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна, судді Верховного Суду

ф ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 27 грудня 2018 року Київ справа №826/5730/16 адміністративне провадження №К/9901/35495/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2016 року (судді: Шулежко В. П., суддів Іщук І. О., Погрібніченко І. М. ), та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2017 року (судді: Бабенко К. А., Степанюк А. Г., Сорочко Є. О.), у справі №826/5730/16 за позовом Приватного підприємства "Алкор Груп" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної фіскальної служби України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: 07 квітня 2016 року Приватне підприємство "Алкор Груп" (далі - позивач, ПП "Алкор Груп") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач 1, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 2, ДФС України) в якому просило суд: - визнати протиправними дії ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів №120920151 від 12.09.2015 року; - вважати прийнятими та зареєстрованими датою (операційним днем) та часом, коли вони були направлені до Державної фіскальної служби України ПП "Алкор Груп" засобами електронного зв'язку для реєстрації у Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну №16 від 30.03.2016 року, доставлену до ДПС України 30.03.2016 року. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2017 року, позов задоволений. Визнані протиправними дії ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів №120920151 від 12.09.2015; зобов'язано Державну фіскальну службу України прийняти та зареєструвати у Єдиному державному реєстрі податкових накладних надіслану засобами електронного зв'язку податкову накладну №16 від 30.03.2016 року датою її фактичного подання - 30.03.2016 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на момент одностороннього розірвання відповідачем укладеного з позивачем договору про визнання електронних документів, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців був відсутній запис про зміну місцезнаходження позивача, а тому у відповідача 1 не було законних підстав для розірвання договору в односторонньому порядку, та неприйняття та не реєстрації відповідачем 2 податкових накладних, надісланих позивачем. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач 1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скаргу задовольнити та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначив, що договір про визнання електронних документів був розірваний в односторонньому порядку відповідачем 1 правомірно, у зв'язку з невиконанням платником податків свого обов'язку по наданню контролюючому органу інформації про зміну місцезнаходження. Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при вирішенні спірного питання. Державна фіскальна служба з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених вимог не зверталась, з огляду на викладене, суд переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанції виключно в межах доводів касаційної скарги, зокрема щодо правомірності визнання судом протиправними дій ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів №120920151 від 12.09.2015 року. Справа у відповідності до ухвали Верховного Суду від 02.11.2018 року розглядається в порядку письмового провадження. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Алкор Груп" (код з ЄДРПОУ 39958117) зареєстровано як платник податків з 19.08.2015 року та перебуває на податковому обліку у ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві. Між приватним підприємством "Алкор Груп" та ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві 12.09.2015 року укладений договір №120920151 про визнання електронних документів. Предметом вказаного договору є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з ПДВ та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису (далі -ЕПЦ) до ДПІ засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу. В матеріалах справи міститься копія квитанції №2, яка є підтвердженням, що податковим органом прийнято договір №120920151 від 12.09.2015. Відповідно до умов вказаного договору, засобами електронного зв'язку позивач 30.03.2016 року направив на адресу контролюючого органу податкову накладну з податку на додану вартість від 30.03.2016 року №16, на підтвердження чого у матеріалах справи міститься копія квитанції №1. Згідно цієї квитанції податкову накладну з податку на додану вартість №16 від 30.03.2016 року доставлено до Державної фіскальної служби України, проте документ не прийнято, оскільки "можливо розірвано договір про визнання електронної звітності". Надалі ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві направлено на адресу позивача лист від 16.03.2016 року №10037/10, яким повідомлено про розірвання договору від 12.09.2015 №120920151, оскільки ПП "Алкор Груп" не знаходиться за своєю податковою адресою, про зміну адреси місцезнаходження контролюючий орган платником податків не повідомлено, та з метою врегулювання питання запропоновано звернутися до податкового органу. Відповідно до наданих відповідачем 1 письмових пояснень, оформлених у вигляді заперечень проти позову, причиною для розірвання за ініціативою контролюючого органу договору про визнання електронних документів від 12.09.2015, стало порушення АА "Алкор Груп" істотних умов цього Договору (арк. справи 49-50). Згідно п. 12.5 розділу Наказу Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 29.12.2011 року за №1562/20300 (зі змінами та доповненнями) для встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи ПП "Алкор Груп" ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві здійснено вихід за податковою адресою позивача (01010, м. Київ, вул. Суворова, буд. 11). За результатами здійснених заходів контролюючим органом складено Акт №1402/11-06 від 19.02.2016 перевірки місцезнаходження платника податків ПП "Алкор Груп" (код ЄДРПОУ 39958117), згідно якого встановлено, що за вказаною адресою ПП "Алкор Груп" не знаходиться. В зв'язку з цим відповідачем 1 до оперативного управління ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві направлено запит №1452/26-55-11-06 від 19.02.2016 на встановлення місцезнаходження (місце проживання) платника податків. У відповідь ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві отримала довідку №891/26- №16 від 29.02.2016 року від оперативного управління про відсутність платника податків (ПП "Алкор Груп") за юридичною адресою. Суд, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У відповідності до норм п. п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) платник податків зобов'язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджена Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 року №233 "Про надання електронної податкової звітності" (далі - інструкція №233). Додатком 1 до Інструкції №233 затверджено примірний договір про визнання електронних документів, згідно пп. 4 п. 6 якого орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації. З Аналіз викладеного свідчить, що підставами для розірвання договору про визнання електронних документів податковим органом в односторонньому порядку може бути виключний перелік обставин, а саме: 1) ненадання позивачем нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих та 2) зміна позивачем місця реєстрації. Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Відповідно до пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У відповідності до п. 10 ч. 2 статті 9 Закону України №755 відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до ч. 1 статті 10 Закону України №755 якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Отже, єдиним доказом зміни юридичною особою місцезнаходження є дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому суд звертає увагу, що у відповідності до ч. 4 статті 17 Закону №755 для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подається певний перелік документів. Як вірно встановлено судами, у відповідності до наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06.04.2016 року, місцезнаходженням ПП "Алкор Груп" є адреса: 01010, м. Київ, вул. Суворова, буд. 11, а статус відомостей про юридичну особу (позивача) значиться "підтверджено". Тобто вказані відомості, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо місцезнаходження позивача мають статус підтверджених. Жодних змін до ЄДР з приводу зміни місцезнаходження товариства державним реєстратором не вносилось. З огляду на викладене, посилання відповідача, як на підставу для розірвання в односторонньому порядку договору на відсутність позивача за адресою місцезнаходження є необґрунтованими. Такої підстави для розірвання договору в односторонньому порядку ні інструкцією №233, ні договором, укладеним між позивачем та відповідачем не передбачено, а позивач місцезнаходження не змінював. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права при вирішенні спору. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2017 року у справі №826/5730/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 березня 2018 року Київ справа №826/6912/14 касаційне провадження №К/9901/2445/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2014 (судді: Мєзєнцев Є. І., Старова Н. Е., Файдюк В. В. ) у справі №826/6912/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОС-БЕСТ" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними дій. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "РОС-БЕСТ" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про: - визнання протиправними дій відповідача по проведенню перевірки ТОВ "РОС-БЕСТ" щодо документального підтвердження господарських операцій по придбанню та реалізації товару за період з 01.07.2013 по 28.02.2014; - зобов'язання відповідача відновити відомості у інформаційних базах даних податкової служби по звітності позивача, що були змінені через складання акта від 22.04.2014 236/26-51-22-05/38473896 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "РОС-БЕСТ" щодо документального підтвердження господарських операцій по придбанню та реалізації товару за період з01.07.2013 по 28.02.2014; - заборону ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві вносити відповідні зміни до інформаційної бази даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" на підставі інформації, викладеній в акті від 22.04.2014 №246/26-51-22-05/38473896 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "РОС-БЕСТ" щодо документального підтвердження господарських операцій по придбанню та реалізації товару за період з 01.07.2013 по 28.02.2014. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 23.06.2014 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "РОС-БЕСТ" відмовив. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 29.09.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2014 скасував в частині. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РОС-БЕСТ" задовольнив частково. Зобов'язав відповідача відновити відомості в інформаційних базах даних податкової служби по звітності позивача, що були змінені через складання акта від 22.04.2014 №236/26-51-22-05/38473896 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "РОС-БЕСТ" щодо документального підтвердження господарських операцій по придбанню та реалізації товару за період з 01.07.2013 по 28.02.2014. Заборонив ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві вносити відповідні зміни до інформаційної бази даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" на підставі інформації, викладеній в акті від 22.04.2014 №246/26-51-22-05/38473896 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "РОС-БЕСТ" щодо документального підтвердження господарських операцій по придбанню та реалізації товару за період з 01.07.2013 по 28.02.2014. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2014 залишив без змін. Державна податкова інспекція у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач зазначає, що у даному випадку рішення, яке породжує правові наслідки для позивача податковим органом за результатами оспорюваної зустрічної звірки не приймалось, а тому оспорювані дії податкового органу при складанні довідки за результатами проведення зустрічної звірки позивача самі по собі не порушують прав позивача, а відтак відсутні підстави для задоволення позову. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві здійснено заходи щодо проведення зустрічної звірки ТОВ "РОС-БЕСТ" (код ЄДРПОУ 38473896), за результатами якої складено акт від 22.04.2014 №236/26-51-22-05/38473896 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "РОС-БЕСТ" (код ЄДРПОУ 38473896) за період діяльності липень 2013 року - лютий 2014 року". В акті викладено висновки про відсутність у ТОВ "РОС-БЕСТ" основних засобів, трудових ресурсів, виробничих активів, що свідчить про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій та надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що проведення зустрічної звірки ТОВ "РОС-БЕСТ" здійснено відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 №236 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). У той же час, за результатами перевірки будь-які рішення, окрім складання акта про неможливість її проведення, відповідачем не приймалися. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки органу державної податкової служби не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, він не є обов'язковим до виконання та сам по собі не тягне для позивача ніяких правових наслідків. Так само і дії відповідача щодо внесення до автоматизованих інформаційних баз податкового органу відомостей про проведення податкової кваліфікації операцій платника податків та його контрагентів на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки, а також їх використання (поширення) не впливає на права позивача у сфері податкових відносин. Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2014, зазначив, що зміни в облікові дані операцій по податку на додану вартість здійснюються лише на підставі податкових повідомлень-рішень чи на підставі довідок, складених за результатами перевірок, коли контролюючим органом не виявлено фактів порушень платником податків законодавства України. Внесення змін до облікових карток платника податків, що не пов'язані із зміною податкового навантаження (тобто, податкової звітності, розшифровки результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України) з податку на додану вартість, можливе лише на підставі або самостійно поданої декларації платника податку на додану вартість, або прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення після закінчення строків його узгодження. При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправними дій відповідача по проведенню перевірки, за результатами якої складено акт від 22.04.2014 №246/26-51-22-05/38473896 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "РОС-БЕСТ" щодо документального підтвердження господарських операцій по придбанню та реалізації товару за період з 01.07.2013 по 28.02.2014. Надаючи оцінку правомірності дій контролюючого органу з внесення до інформаційних систем, на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки, інформації, слід враховувати, що відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковим контролем є система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ). Згідно із статтею 71 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій. За правилами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків. Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). З метою впровадження єдиного порядку направлення запитів на проведення зустрічних звірок, а також оформлення, передачі та накопичення матеріалів зустрічних звірок органами державної податкової служби наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 №236 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок. Згідно з пунктом 4.4 розділу 4 зазначених Методичних рекомендацій у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами Державної податкової служби України. При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу державної податкової служби забезпечує проведення такої звірки. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який є відображенням дій працівників контролюючих органів, не породжує правових наслідків для платника податків і, відповідно, не порушує його прав. Внесена до інформаційних систем на підставі такого акту інформація використовується органами доходів і зборів для інформаційно-аналітичного забезпечення їх діяльності та не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту. Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 17.11.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандзембуд" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, а також у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Латустрейд" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. У справі, що розглядається, суди встановили, що відповідачем не було допущено порушень при призначенні та проведенні зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "РОС-БЕСТ". За таких обставин, доводи позивача про протиправність дій контролюючого органу по внесенню до інформаційних баз даних податкової служби інформації, викладеної в акті від 22.04.2014 №246/26-51-22-05/38473896 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "РОС-БЕСТ", які підтримав суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на помилковому застосуванні норм Податкового кодексу України. З огляду на викладене, Верховний суддійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2014, яка відповідає закону. Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 341, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2014 у справі №826/6912/14 скасувати. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2014 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 04 грудня 2018 року Київ справа №826/2045/18 адміністративне провадження №К/9901/61354/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., за участю секретаря судового засідання Калініна О. С., представника позивача - Муштей Л. Ю., представників відповідача - Бикова В. А., Федотової К. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 (головуючий суддя -Епель О. В., судді - Кузьменко В. В., Губська Л. В. ) у справі №826/2045/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасоль" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, Керуючись статтями 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 скасувати, а справу направити до Київського апеляційного адміністративного суду на новий судовий розгляд. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2018 року Київ справа №813/2928/16 адміністративне провадження №К/9901/3469/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л. І., суддів: Шипуліної Т. М., Ханової Р. Ф., № K/9901/3469/17 розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 (суддя Ланкевич А. З. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 (головуючий суддя - Ніколін В. В., судді - Багрій В. М., Качмар В. Я.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Самбірський радіозавод "Сигнал" (далі - ТОВ "Самбірський радіозавод "Сигнал") до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: ТОВ "Самбірський радіозавод "Сигнал" звернулося до суду з адміністративним позовом до ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2016 №0003121402, №0000481700, №0000471700. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 20.12.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017, адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 29.08.2016 №0003121402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 103 651,75 грн (89 536,00 грн - за основним платежем, 14 115,75 грн - штрафних (фінансових) санкцій), у задоволенні решти позовних вимог - відмовив. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог обґрунтовані висновком про те, що база оподаткування податком на прибуток була визначена позивачем правильно, відтак визнано відсутність правових підстав для донарахування податкових зобов'язань у цій частині. ДФС подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 в частині задоволення позовних вимог та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Вимоги касаційної скарги обґрунтовані посиланням на те, сума нарахованих банком відсотків на користь позивача на підставі договору про депозитний вклад за період з 02.10.2015 по 29.02.2016 мала становити 2 847 760,00 грн, у той час як позивачем включено до складу інших доходів відсотки за користування банком депозитного вкладу у загальній сумі 2 350 338,00 грн. З огляду на те що, під час перевірки виявлено розбіжність у визначенні суми складу інших доходів, відображеній у рядку 2240 Звіту про фінансові результати за 2015 рік - перший квартал 2016 року, у розмірі 497 422,00 грн (183 737,00 грн - за 2015 рік та 313 685,00 грн - за перший квартал 2016 року), податковий орган наполягає на оподаткуванні у законодавчо встановленому розмірі вказаної різниці. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017. Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено у новій редакції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2017 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та ухвалою від 26.07.2018 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомленням сторін на 31.07.2018. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2016 №0000481700, №0000471700 та ухвалити нове рішення про задоволення позову у цій частині. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі, здійсненого у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Хохуляка В. В., визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Ханова Р. Ф, Шипуліна Т. М. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, викладені у відзиві аргументи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Суди попередніх інстанцій встановили, що податкові повідомлення рішення. з приводу правомірності яких виник спір, прийняті контролюючим органом на підставі акта від 12.08.2016 №201/13-01-14-02/37752996 про результати документальної планової виїзної перевірки товариства питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2013 по 31.03.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2013 по 31.03.2016. Згідно з висновками цього акта позивачем допущено порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено "Дохід від будь-якої діяльності" (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку" на загальну суму 497 422,00 грн, у т. ч. за 2015 рік - 183 737,00 грн, за перший квартал 2016 року - 313 685,00 грн, та призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 89 536,00 грн., у т. ч. за 2015 рік - 33 073,00 грн., за перший квартал 2016 року - 56 463,00 грн; пункту 177.6 статті 177, підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачу донараховано 3 441,17 грн, та пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, у результаті чого застосовано до позивача штрафну санкцію з податку з доходів фізичних осіб. У поданій касаційній скарзі відповідач оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог, а саме - визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.2016 №0003121402, у іншій частині судові рішення не оскаржуються. Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведених процесуальних приписів закону та вимог касаційної скарги відповідача касаційному перегляду підлягає питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права під час встановлення законності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 29.08.2016 №0003121402. Як було зазначено, даним податковим повідомленням-рішенням позивачу за порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 103 651,75 грн. (89 536,00 грн - за податковим зобов'язанням, 14 115,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями). Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 02.10.2015 між позивачем та ПАТ "Банк Український капітал" (далі - банк) було укладено договір про депозитний вклад юридичної особи №1д-15/104 від 02.10.2015. Відповідно до умов вказаного договору, позивач передавав банку, а банк приймав тимчасово вільні грошові кошти (депозит) на термін від 02.10.2015 по 03.10.2016 зі сплатою 16% річних. Однак 29.02.2016 названий договір було достроково розірвано та банком було нараховано та сплачено позивачу відповідні проценти. Позивачем розмір отриманих процентів за користування банком депозитним вкладом було включено до складу інших доходів у загальній сумі 2 350 338,40 грн. Водночас, контролюючий орган вказує, що зазначена сума мала бути визначена позивачем у розмірі 2 847 759,98 грн. У зв'язку із чим, відповідачем виявлено заниження позивачем доходу, що підлягав оподаткуванню податком на прибуток на загальну суму 497 422,00 грн. Тобто, як правильно визначено судами попередніх інстанцій, спір у даній справі фактично виник щодо правильності визначення позивачем об'єкта та бази оподаткування податку на прибуток. Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування визначено прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Згідно пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Пунктом 137.1 статті 137 Податкового кодексу України передбачено, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу. Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що у розділі 3 договору про депозитний вклад юридичної особи №1д-15/104 від 02.10.2015 було визначено порядок нарахування процентів. Зокрема, у підпунктах 3.1.1 та 3.1.3 пункту 3.1 було передбачено, що нарахування банком процентів по цьому договору здійснюється на суму депозиту з урахуванням фактичної кількості днів розміщення коштів на депозитному рахунку. При розрахунку процентів за користування депозитом приймається фактична кількість днів у місяці та році, при цьому не враховується день зарахування коштів на депозитний рахунок і не враховується день повернення депозиту. Нарахування процентів по депозиту здійснюється щомісяця та на дату закінчення строку депозиту. Нарахування процентів припиняється після закінчення строку, зазначеного у п. п.1.1.2 п.1.1 цього договору. Судами також було встановлено, що відповідно до довідки, виданої ПАТ "Банк Український капітал" від 21.09.2016 №80 про інформацію по рахунку позивача №261850811500 за період з 02.10.2015 по 26.02.2016 пройшли наступні відрахування: жовтень 2015 року "сплата процентів за період з 02.10.2015 по 31.10.2015" у сумі 105 626,30 грн. ; листопад 2015 року "сплата процентів за період з 01.11.2015 по 30.11.2015" у сумі 309 995,84 грн. ; грудень 2015 року "сплата процентів за період з 01.12.2015 по 31.12.2015" у сумі 542 310,14 грн. ; січень 2016 року "сплата процентів за період з 01.01.2016 по 31.01.2016" у сумі 727 262,95 грн. ; лютий 2016 року "сплата процентів за період з 01.02.2016 по 25.02.2016" у сумі 665 143,17 грн. Зазначені суми виплат нарахованих банком позивачу процентів підтверджуються також банківськими виписками по особовому рахунку від 30.10.2015, 30.11.2015, 05.01.2016, 01.02.2016 та від 26.02.2016 відповідно, копії яких долучені до матеріалів справи. Водночас, ні під час розгляду даної справи у судах першої та апеляційної інстанцій, ні у касаційній скарзі відповідачем не заперечується факт того, що позивач отримав дохід, на підставі договору про депозитний вклад юридичної особи №1д-15/104 від 02.10.2015 безпосередньо у сумі, яка ним задекларована, а саме - у розмірі 2 350 338,40 грн. Контролюючим органом лише зазначено, що сума задекларованого доходу позивача повинна була б становити 2 847 759,98 грн. Виявлену розбіжність у сумі 497 421,58 грн. відповідач обґрунтовує тим, що ним суму доходу розраховано, виходячи з суми на депозитному рахунку станом на кінець кожного місяця, у той час як, позивач здійснював розрахунок, виходячи з суми, наявної станом на момент нарахування процентів за користування депозитним вкладом юридичної особи. Однак, доказів на підтвердження наведеного припущення відповідачем ні суду першої, ні апеляційної інстанцій надано не було, як не наведено їх і у касаційній скарзі. З огляду на викладене, та враховуючи приписи частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент постановлення рішення), суди дійшли обґрунтованого висновку, що викладені у акті перевірки відповідача висновки щодо безпідставного невключення позивачем до складу доходу, який підлягав оподаткуванню суми у розмірі 497 421,58 грн., ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджені належними та допустимими доказами. Відтак, оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 29.08.2016 №0003121402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 103 651,75 грн. (89 536,00 грн. - за основним платежем, 14 115,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій) обґрунтовано було визнано протиправним та підлягало скасуванню. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 у справі №813/2928/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Л. І. Бившева Р. Ф. Ханова Т. М. Шипуліна

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 29 березня 2018 року Київ справа №820/11798/15 адміністративне провадження №К/9901/19743/18, К/9901/19748/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної фіскальної служби України, Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року (колегія суддів у складі: Мар'єнко Л. М., Мельников Р. В., Нуруллаєв І. С. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року (колегія суддів у складі: Присяжнюк О. В., Русанова В. Б., Курило Л. В. ) у справі №820/11798/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПС-Сервіс" (далі - ТОВ "АПС-Сервіс") до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ТОВ "АПС-Сервіс" звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило: - визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області з одностороннього припинення договору про визнання електронних документів від 13 березня 2013 року №3459 з ТОВ "АПС-Сервіс"; - визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період вересень 2015 року, додатків №1 і №5 до неї, податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період жовтень 2015 року та додатку №1 і №5 до неї, податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період листопад 2015 року, додатків №1 і №5 до неї, податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період грудень 2015 року, додатків №1 і №5 до неї, а також податкових накладних ТОВ "АПС-Сервіс" за вересень, жовтень, листопад, грудень 2015 року; - зобов'язати Державну фіскальну службу України прийняти та зареєструвати датою фактичного отримання податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період вересень 2015 року, додатків №1 і №5 до неї, податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період жовтень 2015 року та додатку №1 і №5 до неї, податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період листопад 2015 року, додатків №1 і №5 до неї, податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період грудень 2015 року, та податкові накладні товариства з обмеженою відповідальністю "АПС-Сервіс" за вересень, жовтень, листопад, грудень 2015 року; - зобов'язати Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області відновити можливість подання засобами електронного зв'язку в електронній формі податкової звітності для ТОВ "АПС-Сервіс", відповідно до умов договору за №3459 від 13 березня 2013 року про визнання електронних документів. Позов мотивований протиправністю та незаконністю дій відповідачів та тим, що їх дії порушують права ТОВ "АПС- Сервіс" та можуть спричинити невідповідність даних податкової звітності підприємства та його контрагентів, та призвести до негативних наслідків. Також позивач зазначив, що відповідачем неправомірно було розірвано в односторонньому порядку договір про визнання електронних документів від 13 березня 2013 року, у зв'язку з незнаходженням за місцем реєстрації підприємства та відповідно присвоєно "стан 9", оскільки позивач на час спірних правовідносин не змінював свого місцезнаходження, як на дату укладення вказаного договору, так й на теперішній час, про що свідчить статут підприємства, виписка з реєстру. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області з одностороннього припинення договору про визнання електронних документів від 13 березня 2013 року №3459 з ТОВ "АПС-Сервіс". Визнано протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо неприйняття податкової декларації ТОВ "АПС-Сервіс" з податку на додану вартість за звітний податковий період вересень 2015 року та додатки №1 і №5 до неї. Визнано податкову декларацію ТОВ "АПС-Сервіс" з податку на додану вартість за звітний податковий період вересень 2015 року та додатки №1 і №5 до неї такими, що подані платником податків ТОВ "АПС-Сервіс" у день її фактичного отримання 19 жовтня 2015 року. Визнано податкову декларацію ТОВ "АПС-Сервіс" з податку на додану вартість за звітний податковий період жовтень 2015 року та додатки №1 і №5 до неї такими, що подано платником податків ТОВ "АПС-Сервіс" у день її фактичного отримання 17 листопада 2015 року. Визнано податкову декларацію ТОВ "АПС-Сервіс" з податку на додану вартість за звітний податковий період листопад 2015 року та додатки №1 і №5 до неї такими, що подано платником податків ТОВ "АПС-Сервіс" у день її фактичного отримання 16 грудня 2015 року. Визнано податкову декларацію ТОВ "АПС-Сервіс" з податку на додану вартість за звітний податковий період грудень 2015 року та додатки №1 і №5 до неї такими, що подано платником податків ТОВ "АПС-Сервіс" у день її фактичного отримання 18 січня 2016 року. Визнано протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо неприйняття податкових накладних ТОВ "АПС-Сервіс" від 22 вересня 2015 року №37, від 23 вересня 2015 року №38, від 25 вересня 2015 року №45, від 2 жовтня 2015 року №3, від 30 жовтня 2015 року №43, від 5 листопада 2015 року №12. Ухвалено вважати податкову накладну від 22 вересня 2015 року №37 такою, що прийнята та зареєстрована в реєстрі податкових накладних з 6 жовтня 2015 року. Ухвалено вважати податкову накладну від 23 вересня 2015 року №38 такою, що прийнята та зареєстрована в реєстрі податкових накладних з 15 жовтня 2015 року. Ухвалено вважати податкову накладну від 25 вересня 2015 року №45 такою, що прийнята та зареєстрована в реєстрі податкових накладних з 17 листопада 2015 року. Ухвалено вважати податкову накладну від 2 жовтня 2015 року №3 такою, що прийнята та зареєстрована в реєстрі податкових накладних з 29 жовтня 2015 року. Ухвалено вважати податкову накладну від 30 жовтня 2015 року №43 такою, що прийнята та зареєстрована в реєстрі податкових накладних з 2 грудня 2015 року. Ухвалено вважати податкову накладну від 5 листопада 2015 року №12 такою, що прийнята та зареєстрована в реєстрі податкових накладних з 17 грудня 2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачі частково діяли не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, у зв'язку з чим задоволено позов в частині доведених порушень зі сторони відповідача, та відмовлено в задоволенні іншої частини позовних вимог, щодо яких позивачем не надано належних та допустимих доказів. Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідачі подали касаційні скарги, в яких просять їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважають, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. В письмовому запереченні на касаційну скаргу ДФС України позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг та з урахуванням посилань відповідачів у касаційних скаргах на незаконність рішень судів першої та апеляційної інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог в частині їх задоволення судами та дійшов висновку про залишення без задоволення касаційних скарг, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ "АПС-Сервіс" та Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, 13 березня 2013 року укладено договір №3459 про визнання електронних документів разом з додатковою угодою. Згідно з пунктом 1 зазначеного договору, предметом договору є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу. Також пункту 6.4 зазначеного договору визначено, що ДПІ має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку не надання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. Судами також встановлено, що позивач звертався до податкового органу для підписання в письмовій формі вказаного договору та договір про визнання електронних документів від 13 березня 2013 року №3459 прийнято податковим органом, що підтверджується печаткою та підписом уповноваженої особи на цьому договорі. Відповідно до пункту 6.3 вказаного договору, договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до ДПІ нові посилені сертифікати ЕЦП, цей договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Судами встановлено, що посилені сертифікати ключів позивача по даному договору діяли протягом 2 років до 13 березня 2015 року. У березні 2015 року позивач отримав нові посилені сертифікати ключів без укладання з податковим органом нового договору про визнання електронних документів. При цьому, на підставі нових посилених сертифікатів ключів та договору про визнання електронних документів від 13 березня 2013 року №3459 позивач продовжував подавати податкову звітність до Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області. Вказана звітність приймалася податковим органом без зауважень до 06 жовтня 2015 року. Судами встановлено, що позивачем здійснювалися дії щодо подання в електронній формі податкової звітності та податкових накладних, в прийнятті яких відмовлено податковим органом з підстав порушення вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233, а саме - не укладено договір про визнання електронної звітності. А підставою для розірвання податковим органом договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку стали висновки податкового органу про невідповідність місце знаходження юридичної особи відомостям Єдиного державного реєстру ст. ст. 17, 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Разом з цим, в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи - місцезнаходження юридичної особи. З початку дії договору від 13 березня 2013 року №3459 ТОВ "АПС - СЕРВІС" не змінювало свого місця знаходження та облікові дані позивача не змінювались та були такими ж, що й станом на момент укладання договору. Приписами підпункту 16.1.3. пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків, зокрема, зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. У відповідності до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (пункт 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України). Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України). Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. В свою чергу, наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 №233 затверджено Інструкцію з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку (надалі - Інструкція №233), яка визначає загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису. З метою подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку платник податків: отримує в будь-якому включеному до системи подання податкових документів в електронному вигляді акредитованому центрі сертифікації ключів посилені сертифікати відкритих ключів посадових осіб юридичної особи, що мають право підпису (керівника, бухгалтера), та печатку юридичної особи. Платник податків фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності може обмежитись одним ключем ЕЦП. Особисті ключі знаходяться на ключових (електронних) носіях, що зберігаються в таємниці; отримує в органі ДПС за місцем реєстрації або на WEB-сайті ДПА чи регіональної ДПА текст примірного договору про визнання електронних документів (додаток 1), безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді; ознайомившись з редакцією договору, заповнює необхідні реквізити, у тому числі вписує свою електронну адресу, підписує та скріплює печаткою два примірники договору (для фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності за наявності печатки) ; надає до органу ДПС за місцем реєстрації підписані та скріплені печаткою два примірники договору та посилені сертифікати відкритих ключів на електронному носії; після підписання договору в органі ДПС за місцем реєстрації отримує один примірник договору. При цьому ставить підпис у журналі обліку договорів про визнання електронних документів (додаток 2) для засвідчення того, що платнику податків було повернуто його примірник договору (пункт 5 розділу ІІІ Інструкції №233). З огляду на викладені положення законодавства вбачається, що підставою для направлення до відповідного контролюючого органу податкової звітності (у тому числі податкової декларації та податкових накладних) в електронній формі є наявність укладеного між платником податків та контролюючим органом договору про визнання електронних документів. При цьому, згідно пункту 6 розділу ІІІ Інструкції №233, орган ДПС, де зареєстрований платник податків, на його запит: видає два примірники договору; записує на електронний носій платника податків безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді; приймає від платника податків підписані та скріплені печаткою (для фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності за наявності печатки) два примірники договору та електронний носій з посиленими сертифікатами відкритих ключів; звіряє реквізити, вказані у договорі, з реєстраційними даними платника податків в органах ДПС. У разі невідповідності реквізитів повертає платнику податків його електронний носій та надані примірники договору; після підписання договору вносить відповідний запис до журналу обліку договорів про визнання електронних документів з платниками податків та видає платнику податків один примірник договору. Згідно пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Податковою адресою підприємства, переданого у довірче управління, є місцезнаходження довірчого власника. При цьому, у відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі - виконавчий орган). В свою чергу, в силу вимог частини 1 статті 17 названого Закону, відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться такі відомості щодо юридичної особи як місцезнаходження юридичної особи (частина 2 статті 17 цього ж Закону). Водночас, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (стаття 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"). Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд касаційної інстанції погоджується з правовою оцінкою судами попередніх інстанцій обставин у справі, підтверджених належними доказами, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у прийнятті податкової звітності та податкових накладних з підстав невідповідності місця знаходження юридичної особи відомостям Єдиного державного реєстру. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційних скарг, про наявність законних підстав для часткового задоволення позову. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області) залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 листопада 2018 року Київ справа №816/1403/17 адміністративне провадження №К/9901/47591/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) на постанову Полтавського окружного адміністративного судувід 12.10.2017 (колегія у складі суддів: І. С. Шевляков, Л. О. Єресько, Є. Б. Супрун) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2018 (колегія у складі суддів: О. М. Мінаєва, Я. М. Макаренко, О. А. Спаскін) у справі №816/1403/17 за позовом Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України "Український геологічний науково-виробничий центр" (далі - Дочірнє підприємство) до ДФС тертя особа Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" (далі - Товариство) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Дочірнє підприємство звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавської об'єднаної держаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (замінено ухвалою суду першої інстанції від 29.09.2018 на ДФС, а. с.47-75), третя особа - Товариство, в якому просило: визнати протиправними дії щодо відмови у прийнятті до реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування кількісних та вартісних показників від 11.08.2017 №5 до податкової накладної від 28.12.2011 №499; визнати прийнятим та зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунок коригування кількісних та вартісних показників від 11.08.2017 №5 до податкової накладної від 28.12.2011 №499. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2017, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2018, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ДФС про відмову в реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних поданого Дочірнім підприємством розрахунку коригування кількісних та вартісних показників №5 від 11.08.2017 до податкової накладної №499 від 28.12.2011. Зобов'язано ДФС зареєструвати у Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунок коригування кількісних та вартісних показників №5 від 11.08.2017 до податкової накладної №499 від 28.12.2011, поданий Дочірнім підприємством. Рішення судів мотивовані тим, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у прийнятті розрахунку коригування кількісних та вартісних показників, так як обумовлених підстав для такої відмови за законному рівні не було. Зокрема, мала місце зміна кількісних показників, відображених позивачем у зареєстрованій податковій декларації у 2011 році в частині повернення замовнику авансових платежів, отриманих для проведення геологорозвідувальних робіт у 2011-2012 роках. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та відмовити в задоволені позову. Вказується на те, що рішення про відмову у прийнятті розрахунку коригування кількісних та вартісних показників є законним, оскільки воно подане позивачем після спливу 1095 днів з періоду, в якому були визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість. У відзиві на касаційну скаргу позивач та третя особа просили залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін. Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.12.2011 між Дочірнім Підприємством (виконавець) та Товариством (замовник) укладено Договір №480/11 на проведення геологорозвідувальних робіт. На виконання умов вказаного договору третя особа перерахувала позивачу попередню оплату (аванс) - грошові кошти в сумі 39000000,00 грн., у зв'язку із чим позивачем виписані податкові накладні №497 від 27.12.2011, №498 від 28.12.2011, №499 від 28.12.2011, що були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. В подальшому кошти, отримані Дочірнім Підприємством від Товариства за договором №480/11 від 23.12.2011, перераховані ним Товариству з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (далі - ТОВ "Голден Деррік ") у якості авансів для виконання геологорозвідувальних робіт за договорами №675/11/1 від 06.06.2011 та №673/11/1 від 14.06.2011. За вказаними договорами ТОВ "Голден Деррік" виступало безпосереднім виконавцем робіт, передбачених договором №480/11 від 23.12.2011 на спорудження свердловини 477 Короленківської площі та свердловини №1 Такарської площі, відповідно. Надалі в процесі виконання геологорозвідувальних робіт з геологічних причин сторонами договорів прийнято рішення про недоцільність подальшого проведення окремих з них та припинення робіт за згаданими договорами з ТОВ "Голден Деррік". У результаті невикористаною залишилась частина сплаченого авансу. З метою повернення вказаних коштів позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення грошових коштів з ТОВ "Голден Деррік". Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.12.2014 у справі №910/10529/14 позовні вимоги Дочірнього Підприємства задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Голден Деррік" на користь Дочірнього Підприємства основний борг у розмірі 25422010,00 грн. В процесі виконання вказаного рішення суду укладено мирову угоду від 21.03.2017 про розстрочку сплати заборгованості. Після надходження частини коштів від ТОВ "Голден Деррік" (на виконання рішення про розстрочку) позивач, у свою чергу, перерахував їх Товариству у якості повернення відповідної частини невикористаного авансу, згідно платіжного доручення №854 від 11.08.2017 на суму 520639,85 грн. на підставі пункту 2.6. Договору №480/11 в редакції додаткової угоди №1, згідно якого при достроковому припиненні робіт на об'єкті (об'єктах) з ініціативи замовника або одержанні негативних результатів - роботи фінансуються, виходячи з фактично виконаних обсягів робіт. У зв'язку з поверненням коштів, позивачем складено розрахунок коригування кількісних та вартісних показників від 11.08.2017 №5 до податкової накладної від 28 грудня 2011 року №499 та подано його до реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних. Однак після направлення вказаного розрахунку позивач отримав квитанцію №1, згідно якої "Документ не прийнято", виявлені помилки: документ не може бути прийнятий - порушено вимоги статті 102 Податкового кодексу України та пункту 6 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 (у редакції постанови КМУ від 26 квітня 2017 року №341), а саме: дата складання податкової накладної не може бути меншою ніж 1095 календарних днів від дати складання розрахунку коригування. Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду. Відповідно до підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг. Постачальник має право зменшити суму податкових зобов'язань лише після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної. Аналіз наведених норм свідчить про право позивача на внесення змін до податкової накладної, що була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку із зміною кількісних та вартісних показників, внесених до такої податкової накладної. Як правильно установили суди попередніх інстанцій, коригування податкового зобов'язання здійснено позивачем в межах строку дії договірних відносин у податковому (звітному) періоді, в якому такі зміни відбулися фактично. Таким чином, Верховний Суд вважає правильним застосування до спірних правовідносин положень пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, згідно з якими якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних. Крім того, слід зауважити, що судами попередніх інстанцій в цій справі правильно надана оцінка посиланням відповідача на пункт 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, згідно з яким заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування. Так матеріалами справи не підтверджено факт подачі позивачем заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених Податковим кодексом України, подання яких є предметом правового регулювання у пункті 102.5 статті 102 цього Кодексу. Також суд не приймає до уваги твердження відповідача у касаційній скарзі про те, що у разі, якщо повернення постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг відбувається після спливу 1095 днів з періоду, в якому були визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість, то платник податків - продавець таких товарів/послуг не може застосовувати норми пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України і відкоригувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість. Таке твердження ґрунтується на помилковому тлумаченні зазначених у касаційній скарзі норм податкового законодавства. Аналогічних висновків дотримується Верховний Суд, під час вирішення аналогічних справ, зокрема постанова від 19.04.2018, справа №810/30/16 (провадження №К/9901/3887/17). Отже підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає, що прийняті судами попередніх інстанцій у цій справі судові рішення є законними та не підлягають скасуванню. Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного судувід 12.10.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2018 - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................ В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 серпня 2018 року Київ справа №813/8364/14 касаційне провадження №К/9901/19284/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л. І., суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Датекс С" (далі - Товариство) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Датекс С" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним дій, скасування наказу, визнання нечинним РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: У грудні 2014 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило: визнати протиправними дії Інспекції по складенню запитів без достатніх на це законних підстав; визнати протиправними дії Інспекції щодо прийняття рішення про проведення позапланової виїзної перевірки за відсутності законних підстав для її проведення; визнати протиправним та скасувати наказ від 26.11.2014 №1248 про проведення позапланової виїзної перевірки; визнати нечинним рішення №17793/13-03-22-04/626 від 01.12.2014 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків. На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: всупереч статті 73 Податкового кодексу України письмові запити Інспекції не містили підстав для їх надіслання із зазначенням інформації, яка це підтверджує, а посилання податкового органу на пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України не може вважатись такою підставою, оскільки містить 15 самостійних підстав для отримання податкової інформації, які не пов'язані між собою, з огляду на що Товариство звільняється від обов'язку надавати відповіді на такі запити; ані в наказі на перевірку, ані в направленнях на перевірку не було зазначено підстав для її проведення, з урахуванням того, що Товариством було отримане електронне повідомлення про результати обробки (звірки) даних, заявлених у податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року, яким не встановлено розбіжностей у даних податкових зобов'язань та податкового кредиту по Товариству з контрагентами за цей період; оскільки у Інспекції не було законних підстав для проведення перевірки, то Товариство правомірно не допустило перевіряючи до її проведення, з огляду на що рішення Інспекції про застосування умовного адміністративного арешту майна Товариства є протиправним та, зважаючи на те, що Інспекція протягом 96 годин не звернулась до суду із позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, такий арешт припинився. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 17.03.2015 позов задовольнив повністю: визнав протиправними дії Інспекції по складенню запитів; визнав протиправними дії Інспекції по прийняттю рішення про проведення позапланової виїзної перевірки, визнав протиправним та скасував наказ від 26.11.2014 №1248 про проведення позапланової виїзної перевірки; визнав нечинним рішення №17793/13-03-22-04/626 від 01.12.2014 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з того, що запити про отримання від Товариства інформації та документів згідно з вказаним у запитах переліком були оформлені всупереч вимогам пункту 73.3 статті 73,підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та не містили вичерпної інформації про мету та підстави витребування у платника податків необхідних документів, з огляду на що відмова Товариства у наданні запитуваних документів є правомірною, а оспорюваний наказ про призначення перевірки - незаконним; оскільки Товариство правомірно не допустило перевіряючих до проведення перевірки, рішення Інспекції про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків є протиправним. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 12.04.2016 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд виходили з того, що: запити Інспекції були сформовані із дотриманням вимог глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України, містили чітке посилання на обставини (отримання податкової інформації), у зв'язку з якими надсилалися такі запити, а також містили визначений перелік інформації і документів, які необхідно надати, та які факти необхідно підтвердити; оскільки Товариство не надало пояснень та їх документального підтвердження на обов'язкові запити податкового органу, у Інспекції були наявні підстави для прийняття оспорюваного наказу; підставою для застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків було вчинене Товаристворм правопорушення у сфері оподаткування, що виразилося у неправомірному не допуску перевіряючих до проведення перевірки за наявності законних підстав для її проведення. При цьому, суд апеляційної інстанції відзначив, що умовний адміністративний арешт майна Товариства, застосований рішенням Інспекції №17793/13-03-22-04/626 від 01.12.2014, припинився, оскільки Інспекція протягом 96 годин не звернулась до суду із позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту. Товариство оскаржило рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 12.05.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки: Інспекція не надала суду доказів отримання нею податкової або іншої інформації, яка б давала підстави для складення та надіслання запитів, що є обов'язковою умовою для прийняття рішення про призначення документальної виїзної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.1 пункту78.1 статті 78 Податкового кодексу України; відповідями на запити Товариство не лише відмовило у наданні інформації через відсутність законних підстав для її отримання, а й просила уточнити підстави для перевірки; за відсутності підтверджених фактів та обставин, які слугували підставою для проведення перевірки, Товариство правомірно не допустило перевіряючих до її проведення, з огляду на що застосування умовного адміністративного арешту майна Товариства також є протиправним. Інспекція не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.08.2018 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 28.08.2018. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекція надіслала на адресу Товариства письмові запити "Про надання інформації ": від 17.09.2014 №13744/10/13-03-15-01/1 щодо надання інформації та її документального підтвердження з ТОВ "С. А. Буд", з яким мали господарські операції у липні 2014 року, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків; від 24.10.2014 №15937/10/13-03-15-01/710/2 щодо надання інформації та її документального підтвердження з ТОВ "Компанія Лакшері Кепітал", з яким мали господарські операції у серпні 2014 року, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків (згідно переліку), у яких з посиланням на підпункт 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62, пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу, пункти 12, 14 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245, просила надати інформацію (пояснення та їх документальні підтвердження) з приводу наведених у запитах фактів, зокрема (але не вичерпно), документи згідно вказаного у запитах переліку. На вказані запити Товариство листами надіслало Інспекції відповіді: від 02.10.2014 за вих. №619, від 10.11.2014 за вих. 629, у яких повідомило, що: Товариство змушене відмовити у наданні документів та іншої запитуваної інформації, оскільки зі змісту запитів взагалі не зрозумілі ні підстава, ні мета, ні правова норма, яка дає право податковому органу на надіслання таких запитів. При цьому, Товариство повідомило, що ним була вчасно подана реєстраційна картка ( №6-підтвердження) до державного реєстратора про підтвердження відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі, а 29.09.2014 працівниками податкової міліції були зроблені відповідні фотографії офісних та складських приміщень для підтвердження перебування Товариства за місцезнаходженням (юридичною адресою). 26.11.2014 начальник Інспекції, керуючись підпунктами 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пунктом 82.2 статті 82 Податкового кодексу, прийняв наказ №1248 "Про проведення позапланової виїзної перевірки Товариства". На підставі вказаного наказу Інспекцією було видане направлення на проведення перевірки від 27.11.2014 №1376. Разом з цим, директор Товариства не допустив перевіряючого до проведення перевірки, про що був складений акт №272 від 27.11.2014 відмови від допуску до проведення позапланової виїзної перевірки. У зв'язку з відмовою від допуску посадових осіб Інспекції до проведення перевірки, 01.12.2014 заступником начальника Інспекції було прийняте рішення №17793/13-03-22-04/626 про застосування адміністративного арешту платника податків на підставі пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Згідно із абзацом четвертим підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Перелік обставин, за наявності яких контролюючий орган може призначити документальну позапланову перевірку, передбачено пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Отримання податкової інформації та направлення запитів контролюючими органами регламентовано статтею 73 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими визначено перелік підстав для направлення суб'єкту господарювання запиту про подання інформації, а також вимоги до його оформлення. Згідно положеннями пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит. Порядок отримання інформації контролюючими органами за їх письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України. Пунктом 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують. Виходячи з аналізу наведених норм, вимоги, які висуваються до змісту запиту, є нормативно визначеними і розширеному тлумаченню не підлягають. З матеріалів справи вбачається, що запити, направлені Інспекцією на адресу Товариства, містили вказівку на фактичну і правову підстави направлення запиту - підпункт 62.1.3 пункту 62.1 статті 62, пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Запити містили опис інформації, що запитується, та орієнтовний перелік документів, що її підтверджують. За таких обставин на Товариство покладався обов'язок щодо надання відповідної інформації. Відповідно до положень пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється. При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що Інспекцією були дотримані вимоги, визначені пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що посилання Товариства на окремі дефекти запитів про надання інформації не впливають на обов'язок позивача надати всю необхідну інформацію за запитами, оскільки відсутність або неповнота посилань на конкретні джерела отримання податкової інформації не повинні розглядатися як підстава для визнання запитів такими, що не відповідають вимогам пункту 73.3 Податкового кодексу України, та, як наслідок, бути підставою для визнання наказу про проведення податкової перевірки протиправним. Фактичною підставою для проведення позапланової виїзної перевірки Товариства стало ненадання ним пояснень та їх документального підтвердження на обов'язкові письмові запити контролюючого органу. Письмові запити щодо необхідності подання пояснень були сформовані Інспекцією з метою здійснення функції податкового контролю та отримання податкової інформації щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за липень-серпень 2014 року. Відповідно до підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом. Згідно з пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Відповідно до пункту 94.1 статті 94, підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин, зокрема, платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що податковий орган при направленні запитів від 17.09.2014 №13744/10/13-03-15-01/1 та від 24.10.2014 №15937/10/13-03-15-01/710/2, при прийнятті спірного наказу №1248 від 26.11.2014, а також при прийнятті рішення від 01.12.2014 №17793/13-03-22-04/626 про застосування адміністративного арешту платника податків діяв на підставі, в порядку і у спосіб, передбачений законодавством. Також, суд апеляційної інстанції обгрунтовано виходив з того, що умовний адміністративний арешт майна Товариства, застосований рішенням Інспекції №17793/13-03-22-04/626 від 01.12.2014, припинився, оскільки Інспекція протягом 96 годин не звернулась до суду із позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту. Таким чином, доводи Товариства, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні його касаційної скарги слід відмовити. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи зазначене, касаційна скарга Товариства підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 - без змін. Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч. ч. 1, 5 ст. 355, ст. ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Датекс С" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Л. І. Бившева В. В. Хохуляк Т. М. Шипуліна

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 20 лютого 2018 року справа №725/2009/17 адміністративне провадження №К/9901/3011/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Олендера І. Я., Юрченко В. П., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першотравневого районного суду міста Чернівців від 17 липня 2017 року (суддя - Скуляк І. А.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року (судді - Ватаманюк Р. В., Мельник-Томенко Ж. М., Сторчак В. Ю.) у справі №725/2009/17 за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправної та скасування постанови у справі про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі, скаржник у справі) звернувся до суду з позовом до Чернівецької митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач у справі, митний орган), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Чернівецької митниці Державної фіскальної служби Жижняка І. С. від 17 червня 2016 року, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, а саме: 260141,97 гривень, а провадження у справі закрити. Позов мотивований протиправністю оскаржуваної постанови митного органу, оскільки в ході винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Постановою Першотравневого районного суду міста Чернівців від 17 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач вчинив дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, в той час як працівниками митного органу під час оформлення матеріалів відносно позивача та їх розгляду дотримано вимоги чинного законодавства та здійснено всі можливі заходи щодо належного повідомлення позивача. У поданій касаційній скарзі із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права позивач у справі просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували всі фактичні обставини справи, не дослідили і не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяли повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому оскаржувані рішення не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними, необґрунтованими. У відзиві на касаційну скаргу відповідач у справі зазначає, що судами попередніх інстанцій жодних порушень матеріального права, на які посилається відповідач не допущено. Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини, що мають значення для справи, та надано їм правильну правову оцінку, на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до даних спірних правовідносин. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне. 26 квітня 2016 року головним інспектором відділу митного оформлення №6 митного поста "Кельменці" Чернівецької митниці Державної фіскальної служби Ліпатовим Р. С відносно позивача складено протокол про порушення митних правил №0554/40803/16. З вказаного протоколу вбачається, що 26 квітня 2016 року о 15:51 год. під час здійснення митного контролю, позивач рухався на транспортному засобі марки "AUDI A4" з України до Республіки Молдова. Згідно інформації програмно-інформаційного комплексу "Облік транспортних засобів в пунктах пропуску для автомобільного сполучення" та орієнтування Чернівецької митниці Державної фіскальної служби встановлено порушення позивачем митних правил, а саме, 20 лютого 2015 року об 11 годині 45 хвилин він ввіз на митну територію України через пункт пропуску "Сокиряни - Окниця", транспортний засіб реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, країна реєстрації Республіка Польща, в митному режимі "транзит" через митну територію України в строк на десять діб, тобто з терміном вивезення до 02 березня 2015 року. Проте, митний режим "транзит" у визначений термін завершено не було. Таким чином, позивач перевищив встановлений статтею 95 Митного кодексу України строк доставки транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, до митного органу призначення більше ніж на десять діб. 25 березня 2016 року у зв'язку із цим, постановою по справі про порушення митних правил позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 8 500 гривень. У встановлені статтею 95 Митного кодексу України строки транзитного перевезення для автомобільного транспорту 10 діб, позивач не вивіз за межі митної території України автомобіль марки "Volkswagen CADDY", не вказав поважних причин пропуску строку вивезення транспортного засобу та надалі використовує визначений транспортний засіб на митній території України. Зважаючи на викладене, використання позивачем транспортного засобу особистого користування, в даному випадку автомобіля марки "Volkswagen CADDY", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, країна реєстрації Республіка Польща, VIN НОМЕР_2, ввезеного на митну територію України у митному режимі "транзит" та користування таким транспортним засобом понад передбачений статтею 95 Митного кодексу України строк, являє собою використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги. У зв'язку з викладеним, 17 червня 2016 року постановою заступника начальника Чернівецької митниці Державної фіскальної служби Жижияна І. Є. позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300% несплаченої суми митних платежів, що становить 260 141 гривень 97 копійок. Стаття 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивача у справі притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення статті 485 Митного кодексу України, а саме використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги. В теорії адміністративного права визначено, що адміністративне правопорушення складається з чотирьох обов'язкових елементів: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона. Об'єктивною стороною правопорушення, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності (стаття 485 Митного кодексу України) є дії, які полягають у використанні товарів, стосовно яких надані певні пільги. Відповідно до статті 491 Митного кодексу України підставами для порушення справи про порушення митних правил є: безпосереднє виявлення посадовими особами органу доходів і зборів порушення митних правил; офіційні письмові повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані від правоохоронних органів, а також органів, що здійснюють види контролю, зазначені у частині першій статті 319 цього Кодексу; офіційні письмові повідомлення про вчинення порушення митних правил, отримані від митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також від міжнародних організацій. Судами першої та апеляційної інстанції установлено, що 26 квітня 2017 року, під час здійснення митного контролю позивача у справі, який рухався на транспортному засобі "AUDI A4" з України до Республіка Молдова, згідно інформації програмно-інформаційного комплексу "Облік транспортних засобів в пунктах пропуску для автомобільного сполучення" ввіз на митну територію України через пункт пропуску "Сокиряни - Окниця", транспортний засіб "Volkswagen CADDY " в митному режимі "транзит". Проте митний режим "транзит" у визначений термін завершено не було. Однак безпосереднього виявлення посадовими особами органу доходів і зборів порушення митних правил, визначеного статтею 485 Митного кодексу України, а саме використання транспортного засобу "Volkswagen CADDY", виявлено не було і доказів про це не надано. Таким чином, судами попередніх інстанцій не досліджено наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а саме такого елементу як об'єктивна сторона. Відповідно до статті 485 Митного кодексу України вчинення зазначених в ній правопорушень, зокрема використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. На позивача у справі накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, а саме 260141,97 грн. Судами попередніх інстанцій установлено, що розмір митних платежів визначений на підставі службової записки №24-70-60-16/103-ЕП від 18 квітня 2016 року. Згідно статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) ; другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість) ; резервний. Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Основний метод визначення митної вартості в цьому випадку не застосовувався, оскільки він використовується при ввезенні на територію України транспортного засобу в режимі "імпорт" та при добровільному декларуванні цього транспортного засобу. В цьому випадку транспортний засіб "Volkswagen CADDY" ввозився на територію України в митному режимі "транзит", тобто декларування цього транспортного засобу не відбувалося. Таким чином, визначення митної вартості транспортного засобу відбувалося за одним з другорядних методів. Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 24 листопада 2003 року №142/5/2092, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395 (далі - Методика) у пункті 7.35 вказано, що у разі відсутності цінових даних колісних транспортних засобів (далі - КТЗ) у довідковій літературі, зокрема зазначеній у додатку 8, а також у разі наявності обставин, зумовлених змінами економічного стану країни, що супроводжуються різкими коливаннями цін на КТЗ, та в інших випадках, коли застосування довідкових даних є неможливим, допускається використання даних обмеженого ринку КТЗ. У такому випадку інформація про ціни на нові КТЗ чи КТЗ, які були в користуванні, може бути отримана з каталогів, комп'ютерних програм та прайс-листів дилерів виробників і торговельних фірм, а також із спеціалізованих для продажу КТЗ періодичних видань. Пунктом 7.53.5 Методики, дозволяється використання ресурсів мережі Інтернет, однак довідкові дані, які використовуються під час оцінки отримані з ресурсів мережі Інтернет, повинні бути роздруковані із зазначенням дати отримання інформації і абсолютної URL-адреси і включені у звіт (акт) про оцінку або у висновок експерта (експертного дослідження). Судами попередніх інстанцій не досліджено дотримання митними органами Методики, а саме включення довідкових даних отриманих з ресурсів мережі Інтернет у звіт (акт) про оцінку або у висновок експерта, і взагалі не досліджено питання наявності звіту (акту) про оцінку або висновок експерта про визначення митної вартості транспортного засобу. Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, оскаржувані рішення судів попередніх інстанції вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, а саме правомірності застосування до позивача у справі санкцій. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судами попередніх інстанцій порушено принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Першотравневого районного суду міста Чернівців від 17 липня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі №725/2009/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Р. Ф. Ханова І. Я. Олендер В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 березня 2019 року Київ справа №815/4875/14 адміністративне провадження №К/9901/9358/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 (головуючий суддя: Андрухів В. В. ) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 (головуючий суддя: Єщенко О. В., судді: Димерлій О. О., Романішин В. Л. ) у справі №815/4875/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРАЗІЯ БУНКЕР УКР" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування висновку акту, вилучення інформації з діючих електронних автоматизованих систем, визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРАЗІЯ БУНКЕР УКР" (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ), в якому просило: скасувати висновок акту ДПІ від 27.07.2014 №4329/15-53-22-03/36673561, яким неможливо підтвердити реальність здійснення господарської діяльності ТОВ "ЄВРАЗІЯ БУНКЕР УКР" по отриманим податковим накладним у лютому 2014 року від ПП "ТОП ТРЕЙДІНГ" код за ЄДРПОУ 37874224 на суму 246682,13 грн., які були включені до податкового кредиту та реалізовані на адресу ТОВ "КЕРНЕЛ-ТРЕЙД", код за ЄДРПОУ 31454383 в лютому 2014 року на суму 140888,35 грн., ПАТ "КОМПАНІЯ "РАЙЗ", код за ЄДРПОУ 13980201 на суму 50094,72 грн., ТОВ "Росток-Трейд", код за ЄДРПОУ 33940277 на суму 23407,22 грн., ТОВ "УКРХАРВЕСТ", код за ЄДРПОУ 38907716 на суму 8025,21 грн., ТОВ "ЄВРОПА-ТРАНС ЛТД", код за ЄДРПОУ 32605152 на суму 215,17 грн., ТОВ "ІМГ ХОЛДИНГ", на суму 26266,74 грн. ; - вилучити з діючих електронних автоматизованих систем співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту (Податковий блок аналітична система співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань) в розрізі контрагентів інформацію, внесену на підставі акту від 27.07.2014 №4329/15-53-22-03/36673561; - визнати протиправними дії посадових осіб ДПІ по формуванню висновків в акті від 27.07.2014 №4329/15-53-22-03/36673561 про неможливість підтвердження реальності здійснення господарської діяльності ТОВ "ЄВРАЗІЯ БУНКЕР УКР" по отриманим податковим накладним у лютому 2014 року від ПП "ТОП ТРЕЙДІНГ" код за ЄДРПОУ 37874224 на суму 246682,13 грн., які були включені до податкового кредиту та реалізовані на адресу ТОВ "КЕРНЕЛ-ТРЕЙД", код за ЄДРПОУ 31454383 в лютому 2014 року на суму 140888,35 грн., ПАТ "КОМПАНІЯ "РАЙЗ", код за ЄДРПОУ 13980201 на суму 50094,72 грн., ТОВ "Росток-Трейд", код за ЄДРПОУ 33940277 на суму 23407,22 грн., ТОВ "УКРХАРВЕСТ", код за ЄДРПОУ 38907716 на суму 8025,21 грн., ТОВ "ЄВРОПА-ТРАНС ЛТД", код за ЄДРПОУ 32605152 на суму 215,17 грн., ТОВ "ІМГ ХОЛДИНГ", на суму 26266,74 грн. ; - визнати протиправними дії посадових осіб ДПІ щодо коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ ТОВ "ЄВРАЗІЯ БУНКЕР УКР" в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту (Податковий блок аналітична система співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань) в розрізі контрагентів на підставі акту від 27.07.2014 №4329/15-53-22-03/36673561; - зобов'язати ДПІ вилучити з діючих електронних автоматизованих систем співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту (Податковий блок аналітична система співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань) в розрізі контрагентів інформацію, внесену на підставі акту від 27.07.2014 №4329/15-53-22-03/36673561. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 позов задоволено частково: визнано протиправними дії ДПІ по формуванню висновків в Акті ДПІ від 27.07.2014 №4329/15-53-22-03/36673561 про неможливість підтвердження реальності здійснення господарської діяльності ТОВ "ЄВРАЗІЯ БУНКЕР УКР" по отриманим податковим накладним у лютому 2014 року від ПП "ТОП ТРЕЙДІНГ" на суму 246682,13 грн., які були включені до податкового кредиту та реалізовані на адресу ТОВ "КЕРНЕЛ-ТРЕЙД" в лютому 2014 року на суму 140888,35 грн., ПАТ "КОМПАНІЯ "РАЙЗ" на суму 50094,72 грн., ТОВ "Росток-Трейд" на суму 23407,22 грн., ТОВ "УКРХАРВЕСТ" на суму 8025,21 грн., ТОВ "ЄВРОПА-ТРАНС ЛТД" на суму 215,17 грн., ТОВ "ІМГ ХОЛДИНГ" на суму 26266,74 грн. ; визнано протиправними дії ДПІ щодо коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ ТОВ "ЄВРАЗІЯ БУНКЕР УКР" в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту (Податковий блок аналітична система співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань) в розрізі контрагентів на підставі Акту ДПІ від 27.07.2014 №4329/15-53-22-03/36673561; зобов'язано ДПІ вилучити з діючих електронних автоматизованих систем співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту (Податковий блок аналітична система співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань) в розрізі контрагентів інформацію, внесену на підставі акту ДПІ від 27.07.2014 №4329/15-53-22-03/36673561. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено частково: визнано протиправним дії ДПІ щодо корегування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ ТОВ "ЄВРАЗІЯ БУНКЕР УКР" в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту (Податковий блок аналітична система співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань) в розрізі контрагентів на підставі Акту ДПІ від 27.07.2014 №4329/15-53-22-03/36673561; зобов'язано ДПІ вилучити з діючих електронних автоматизованих систем співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту (Податковий блок аналітична система співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань) в розрізі контрагентів на підставі акту від 27.07.2014 №4329/15-53-22-03/36673561. В іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції з підстав порушення судами норм ст. ст. 71, 72, 74 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 11, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС України) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. За доводами касаційної скарги оскаржувані позивачем дії не тягнуть настання негативних наслідків для платника податків. Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу. У відповідності до норм частини 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги. Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань підтвердження взаємовідносин із ПП "ТОП Трейдінг" за період лютий 2014. За результатами перевірки складений акт від 27.07.2014 №4329/15-53-22-03/36673561, Згідно з висновками вказаного акту неможливо підтвердити реальність здійснення господарської діяльності ТОВ "ЄВРАЗІЯ БУНКЕР УКР" по отриманим податковим накладним у лютому 2014 року від ПП "Топ Трейдінг", код за ЄДРПОУ 37874224 на суму 246682,13 грн., які були включені до податкового кредиту та реалізовані на адресу ТОВ "Кернел-Трейд" в лютому 2014 року на суму 140888,35 грн., ПАТ "Компанія "Райз" на суму 50094,72 грн., ТОВ "Росток- Трейд" на суму 23407,22 грн., ТОВ "Укрхарвест" на суму 8025,21 грн., ТОВ "Європа-Транс Лтд" на суму 215,17 грн., ТОВ "Імг Холдинг" на суму 26266,74 грн. За наслідками висновків вказаного акту перевірки ДПІ було внесено інформацію в електронну базу даних співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту (Податковий блок аналітична система співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із тих мотивів, що здійснення контролюючим органом змін показників податкового обліку в аналітично-інформаційних системах не за наслідками поданої платником податків податкової звітності мають безпосередній вплив на права та інтереси позивача; та за встановлення неправомірності таких змін, дії щодо цього підлягають визнанню неправомірними із подальшим зобов'язанням контролюючого органу здійснити зміни у відповідності до поданої податкової звітності. Пунктом 61.1 ст. 61 ПК визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється шляхом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; (підпункт 62.1.2 пункту 62.2 ст. 62 ПК). Згідно зі ст. 71 ПК Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.. Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 ст. 72 ПК для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла: від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація: що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків. Відповідно до пункту 74.1 ст. 74 ПК Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2 цієї статті). За змістом вказаних правових норм дії контролюючого органу щодо внесення до інформаційних електронних баз ДФС податкової інформації, отриманої, в тому числі, за наслідками проведення перевірки, є службовою діяльністю працівників контролюючого органу щодо інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу та не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Це в однаковій мірі стосується і дій органу ДФС щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем. Такий зміст правового регулювання вищевказаних правових норм відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема у постанові від 04.11.2015 у справі за позовом ТОВ "Профтехноконструкція" до Нововодолазької ОДПІ ГУ Міністерства доходів і зборів України у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а також у постанові від 05.04.2016 у справі 21-4055а15. Отже, судові рішення підлягають скасуванню, а у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Відповідно до частини 1 ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 цієї статті). Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 скасувати. У задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23 жовтня 2018 року Київ справа №569/16060/17 адміністративне провадження №К/9901/48612/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Ханової Р. Ф., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23.10.2017 (суддя Бердій М. А) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2018 (головуючий Іваненко Т. В., судді: Кузьменко Л. В., Франовська К. С. ) у справі №569/16060/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Рівненської митниці Державної фіскальної служби про порушення митних правил, ВСТАНОВИВ: ОСОБА _2 звернувся до суду з позовом до Рівненської митниці ДФС України, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Рівненської митниці ДФС у справі про порушення митних правил №0338/20400/17 від 03.08.2017, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні порушення митних правил та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 17000,00 грн. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23.10.2017, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2018, адміністративний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції позивач оскаржив їх у касаційному порядку. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій невірно витлумачено частину першу статті 100 КАС України. Позивач вважає, що до застосування підлягала стаття 108 КАС України. На думку позивача, суд першої інстанції повинен був здійснити перевірку адміністративного позову вимогам КАС України, встановити строк для усунення недоліків, залишивши позовну заяву без руху. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 03.05.2018 відкрито касаційне провадження у справі №569/16060/17 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23.10.2017 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2014. Ухвалою від 30.08.2018 суд визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи №569/16060/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Рівненської митниці Державної фіскальної служби про порушення митних правил та призначив попередній розгляд справи на 04.09.2018. Під час попереднього розгляду справи суддійшов висновку про те, що справу необхідно розглянути в судовому засіданні. Ухвалою суду від 04.09.2018 розгляд справи призначено на 18.09.2018 о 12 год. у судовому засіданні в приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, корп.5., у подальшому судове засідання з розгляду касаційної скарги призначено на 23.10.2018 об 11 год. Сторони у справі були належним чином повідомленні про дату та час судового розгляду, однак у судове засідання не з'явились. За правилами пункту 2 частини першої статті 345 Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Керуючись вищевикладеними положеннями цього Кодексу, суд розглядає справу у порядку письмового провадження. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Вказаний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду за захистом своїх прав із вимогами про визнання протиправною та скасування постанови Рівненської митниці ДФС України у справі про порушення митних правил, якою його визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених частиною третьою статті 481 Митного кодексу України, а саме: перевищення строку тимчасового ввезення товарів на митну територію України або строку тимчасового вивезення товарів за межі митної території України більше ніж на десять діб та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 17000,00 грн. Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено встановлений статтею 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення строк оскарження постанови. Статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) встановлено строки звернення до адміністративного суду. Згідно частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини третьої статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно норм статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Згідно змісту пункту 3 частини першої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено, зокрема, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Вказаною нормою передбачено право вибору особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, порядку оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення. При цьому, звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав. З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова була винесена 03.08.2017 та отримана позивачем 08.08.2017, що підтверджується його підписом на вказаній постанові. Позивач оскаржив дану постанову до Державної фіскальної служби України 16.08.2017. Відтак, 18.10.2017 ОСОБА_2 отримав лист Державної фіскальної служби України від 05.09.2017 №1105/М/99-99-20-02-02-14, копію постанови від 05.09.2017, якою скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Скориставшись альтернативним способом захисту своїх прав на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення та у подальшому звернувшись до суду 19.10.2017, позивач пропустив десятиденний строк для звернення з позовом до суду від дати отримання копії постанови. У той же час, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не порушував питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. У визначенні моменту і виникнення права на позов мають значення дві обставини: об'єктивна - наявність факту порушеного права, суб'єктивна - особа дізналася або повинна була дізнатись про факт порушення права. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу строку звернення до адміністративного суду може бути пов'язаний із різними юридичними фактами та їх оцінкою. Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється УХВАЛА: При цьому, слід врахувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено судом за заявою особи, яка його подала. Отже, наслідком пропущення процесуальних строків є залишення позовної заяви без розгляду. Виключенням з цього правила є факт визнання судом причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. На стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі відповідні процесуальні дії суду передбачено пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України, де вказано про те, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою своєчасного виконання учасниками адміністративного судочинства передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Суд зазначає, що законодавцем чітко визначено, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності законодавством встановлено спеціальний десятиденний строк, який обчислюється з дня вручення постанови. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суди першої та апеляційної інстанцій на виконання приписів статті 100 КАС України повинні були встановити на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. Оскільки обов'язковою умовою для залишення адміністративного позову без розгляду є не лише встановлення факту пропуску строку звернення до суду, а й відсутність підстав вважати, що такий строк пропущений з поважних причин. Проте суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про залишення позову без розгляду, обставин щодо причин пропуску процесуального строку не встановлювали. Суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судами не надано оцінки матеріалам позовної заяви щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом. Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Як встановлено пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23.10.2017 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2018 скасувати. Передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ---------- ---------- ---------- В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Р. Ф. Ханова судді Верховного Суду

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 12.04.2018 К/9901/19388/18 808/1064/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 07 вересня 2016 року у справі №808/1064/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Мотор Січ" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство "Мотор Січ" (далі - Товариство, платник податків, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжя Дердавної податквової служби (далі - податковий орган, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 6 вересня 2013 року №0000542500, 0000562500, 0000552500 з мотивів безпідставності їх прийняття. 26 серпня 2014 року постановою Запорізького окружного адміністративного суду, залишеною без змін 17 червня 2015 року ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду та 7 вересня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України, адміністративний позов задоволено повністю, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 6 вересня 2013 року №0000542500, 0000562500, 0000552500, винесені Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів як безпідставні. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані правомірністю формування позивачем валових витрат при визначенні бази оподаткування податком на прибуток, суми бюдждетного відшкодування з податку на додану вартість, а також розміру від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, з огляду на їх підтвердження належними первинними документами та недоведеність податковим органом факту нереальності спірних господарських операцій позивача з його контрагентами. У грудні 2016 року податковим органом до Верховного Суду України подано заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 вересня 2016 року з підстав, передбачених пунктом 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій відповідач просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та відмовити Товариству в позові. В якості підстав для перегляду судового рішення податковий орган посилається на випадки неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України норм статей 211, 213, 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства україни (в редакції закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII), а також пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, абзацу "а" пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України щодо обов'язкової наявності товарно-транспортних накладних при здійсненні вантажних перевезень, щодо реального здійснення господарських операцій в якості обов'язкової умови виникнення у платника податків права на податковий кредит, а також щодо того, що наявність формально складених первинних документів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару/послуги. На підтвердження своєї позиції надає копії постанови Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі №2а-2717/11/2670, а також постанови Верховного Суду України від 17 листопада 2015 року у справі №2-а-4242/12/2170.8 грудня 2016 року ухвалою Верховного Суду України відкрито провадження у справі за заявою податкового органу про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції. 13 січня 2018 року заяву разом з матеріалами справи №2-а-4242/12/2170 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII. 12 лютого 2018 року ухвалою судді Верховного Суду справу №2-а-4242/12/2170 прийнято до свого провадження. Відповідно до пункту першого частини першої Розділу 7 "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України розгляд заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. З урахуванням наведеного, розгляд заяви податкового органу здійснюється Верховним Судом за правилами глави третьої Розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, без повідомлення та виклику учасників справи. Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини. За результатами перевірки, що оформлені актом від 20 серпня 2013 року №80/25-00/14307794 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Публічного акціонгерного товариства "Мотор Січ", з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з контрагентами, наведеними у додатку 1 до акту перевірки, за період з 1 січня 2010 року оп 31 травня 2013 року", податковий орган дійшов висновку про порушення Товариством положень пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5, абз.4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, пункту 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 3 450 208 грн, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7, абз. "а " підпункту 7.7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, абз. "а" пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 8 493 638 грн, положення пунктів 198.1, 198.3, статті 198, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного порядкового періоду всього на суму 1 164 209 грн. На основі висновків акту перевірки податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 06 вересня 2013 року №0000542500, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 8 493 638,00 грн. та нараховані штрафні санкції на суму 4 120 886,75 грн., №0000552500, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за травень 2013 року в сумі 1 164 209,00 грн. та №0000562500, яким донараховано зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3 450 208,004 грн. та нараховані штрафні санкції на суму 1 074 089,50 грн. Позиція податкового органу, викладена у зазначеному акті перевірки, наведена ним також у запереченнях на позов, в апеляційній, касаційній скаргах і у заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції, полягає у визнанні безтоварними операцій поставки товарів (робіт, послуг) Товариству від його контрагентів (Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПП "Спектр", Товариства з обмеженою відповідальністю "Промсервіс", Підприємства "Авіаційна компанія "АГРОАВІАДНІПРО" ДМГО "Асоціація авіації ЗАНГ України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромснаб", фізичної особи-підприємця Грідін О. О., фізичної особи-підприємця Сергієнко О. С., Товариства з обмеженою відповідальністю "НВК "Промисловий Альянс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівництво і Технології", Товариства з обмеженою відповідальністю "Елерон 88", Товариства з обмеженою відповідальністю АССА", Товариства з обмеженою відповідальністю ВАРТА_СК", Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Стандартних Зразків", Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал Технолоджис", ПП "Експохім", Товариства з обмеженою відповідальністю "Турбомаш", Товариства з обмеженою відповідальністю "Техавіа", Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Регіон-буд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталькомплект ЛТД", Приватного підприємства "ТД Електрозвармаш") з огляду на відсутність, на думку податкового органу, у вказаних контрагентів позивача реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) покупцям, зокрема відсутність у них майна, трудових ресурсів, складських приміщень, засобів транспортування тощо, порушення такими контрагентами вимог податкового і валютного законодавства, а також відсутність товарно-транспотних накладних, які б свідчили про поставку Товариству технічного обладнання, комплектуючих і запчастин, апаратури, ремонтних робіт, науково-технічної продукції. Крім того, на підтвердження доводів щодо безтоварності операцій поставки ремонтно-будівельних робіт від Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Регіон-буд" до позивача, в період січня-липня 2011 року, податковий орган посилається на наявність вироку Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2012 року у справі №122/7434/2012, що набрав законної сили, яким Яковенка С. К. (директор і засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Регіон-буд") визнано винним у вчиненні злочину і призначено покарання за частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України. Зазначеним вироком зокрема встановлено, що Яковенко С. К., не будучи обізнаним про мету створення і характер діяльності підприємства, погодився за грошову винагороду прийняти участь у створенні і керівництві Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Регіон-буд" в період з квітня 2010 року по вересень 2011 року, що охоплюється періодом, протягом якого здійснювались спірні господарські операції між цим підприємством і позивачем. За правилами пунктів 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, або неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі. У справі, що розглядається Вищий адміністративний суд України погодився із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність визначення суми податку на прибуток за господарськими операціями з його контрагентами і про виконання позивачем умов формування та відображення податкового кредиту, а саме, доведеністю зв'язку отриманих товарів, робіт та послуг з господарською діяльністю підприємства, підтвердження факту сплати податку, належним чином оформленними первинними документами (податковими, видатковими накладними, рахунками-фактури, прибутковими ордерами, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, актами приймання-передачі). Постановою Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі №2а-2717/11/2670, наданою на підтвердження наведених у заяві доводів, скасовано судові рішення усіх судів попередніх інстанцій, а справу напровлено на новий розгляд з мотивів неповного з'ясування обставин, з огляду на що посилання на дане судове рішення як на підтвердження помилкового застосування касаційним судом норм матеріального і процесуального права, є безпідставним. Постановою Верховного Суду України від 17 листопада 2015 року у справі №2-а-4242/12/2170, наданою на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суддійшов висновку про нереальність господарських операцій з огляду на суто формальний характер первинних документів, відсутність у контрагентів позивача (Публічне акціонерне товариство "Херсонський комбінат хлібопродуктів ") необхідних матеріальтних ресурсів (основних фондів, складських приміщень) для здійснення господарських операцій, наявність кримінального провадження стосовно керівника контрагента позивача за фактом фіктивного підприємництва, в якому встановлено, що податкова звітність за періоди, які охоплюються перевіркою позивача у справі, підписана невстановленими особами. Нормами права, які досліджувались судом у цій справі, є положення підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1997 року №334/94-ВР, Положення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР. З аналізу даного судового рішення вбачається, що воно прийняте у подібних правовідносинах за подібних фактичних обставин справи. Водночас, та обставина, що станом на момент проведення податкової перевірки, існував такий, що набрав законної сили вирок Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2012 року у справі №122/7434/2012, була залишена поза увагою судів попередніх інстанцій, які не дослідили обставини, викладені у вироку щодо участі Яковенка С. В. у здійсненні господарської діяльності від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Регіон-буд", зокрема не дослідили того, ким підписані первинні документи щодо спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Регіон-буд" і яким чином обставини, встановлені у вказаному вироку, вплинуть на правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Таким чином, обставини, встановлені пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, не підтвердилися, проте наявні обставини, встановлені пунктом 2 частини першої цієї статті. Відповідно до підпункту "а" пункту 1 частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності підстав, передбачених зокрема пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції. На підставі викладеного, керуючись статтями 235-242, 243, 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, суд ПОСТАНОВИВ: Заяву Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 07 вересня 2016 року задовольнити частково. Скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 вересня 2016 року, справу №808/1064/14 передати на розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Р. Ф. Ханова І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 27 листопада 2018 року справа №810/2605/15 адміністративне провадження №К/9901/7525/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року у складі судді Волкова А. С. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року у складі суддів Гром Л. М., Бєлової Л. В., Міщука М. С. у справі №810/2605/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання дій протиправними, стягнення надміру сплачених митних платежів, УСТАНОВИВ: У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося з позовом до Київської міської митниці ДФС (далі - митний орган, відповідач у справі), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - другий відповідач у справі) про визнання протиправними дій Київської міської митниці ДФС щодо відмови у поверненні позивачу надміру сплачених митних платежів відповідно до заяви від 18 травня 2015 року вих. №УРБ10/14-2160; стягнення з Державного бюджету України надміру сплачених митних платежів, а саме податку на додану вартість у сумі 986578,42 грн. та ввізного мита в сумі 196198,34 грн. Позов мотивований тим, що рішення митного органу про коригування визначеної Товаристовом митної вартості товарів скасовані в судовому порядку, у зв'язку з чим Товариство звернулося до останнього із заявою про повернення надміру сплачених за такими рішеннями митних платежів, але отримало відмову. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року, позов задоволено, визнано протиправним рішення Київської міської митниці ДФС, викладене у листі від 10 червня 2015 року №3589/10/26-70-25-01-02, про відмову у поверненні Товариству з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" надміру сплачених митних платежів відповідно до заяви від 18 травня 2015 вих. № УРБ10/14-2160; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" надміру сплачені митні платежі у загальній сумі 1182776 (один мільйон сто вісімдесят дві тисячі сімсот сімдесят шість) гривень 76 коп., з яких: 986578 (дев'ятсот вісімдесят шість тисяч п'ятсот сімдесят вісім) гривень 42 коп. - податку на додану вартість; 196198 (сто дев'яносто шість тисяч сто дев'яносто вісім) гривень 34 коп. - ввізного мита. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що право Товариства на повернення надміру сплачених митних платежів підтверджено в результаті визнання протиправними і скасування у судовому порядку рішень митного органу про коригування митної вартості товарів, з якими Товариство не погодилось, але сплатило на їх підставі фінансові гарантії у вигляді різниці між митними вартостями товарів, визначеними Товариством та митними вартостями товарів, визначеними митним органом. Позаяк Товариство виконало встановлені законодавством вимоги, звернувшись до митного органу із відповідною заявою та пакетом документів, відмова митного органу у поверненні надміру сплачених сум митних платежів є протиправною. У березні 2016 року митний орган подав касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 квітня 2016 року (суддя Швед Е. Ю.) відкрито касаційне провадждення, витребовану справу №810/2605/15 з суду першої інстанції. 23 січня 2018 року справу №810/2605/15 передано до Верховного Суду. У поданій касаційній скарзі митний орган із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення цих судів та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову. Зазначає про відсутність правових підстав для повернення Товариству надміру сплачених митних платежів, оскільки до відповідної заяви Товариства не дадано документів, які б підтверджували суму таких платежів. Судові рішення, якими скасовані рішення митного органу про коригування митної вартості, а також митні декларації, за якими прийняті рішення про коригування митноїх вартості, такими документами не вважає. Повторює доводи, наведені в судових процесах у попередніх інстанціях. В частині обраного способу правового захисту шляхом стягнення надміру сплачених сум зазначає, що такий спосіб суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 2 лютого 2016 року у справі №804/14800/14. Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування в них норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне. Впродовж серпня 2012 - січня 2014 року Товариство з метою митного оформлення імпортованих товарів (продукти харчування, промислові товари) подавало до митного органу митні декларації, в яких митну вартість товарів визначало за основним методом. У зв'язку з коригуванням у бік збільшення заявленої Товариством митної вартості, останнє оскаржувало в судовому порядку відповідні рішення митного органу. Судовими рішеннями суду першої інстанції в адміністративних справах №826/3031/13-а, №810/5485/14, №810/3965/14, №810/3049/14, №810/4173/14, №826/1880/13-а, №826/7822/13-а, №810/1376/14, №810/2391/14, №810/3822/14, №810/4580/14, №826/19773/13-а, які залишені без змін в ході апеляційного перегляду (набули законної сили) і не були скасовані в результаті касаційного перегляду, визнано протиправними і скасовано 41 рішення про коригування митної вартості товарів, сукупний розмір надміру сплачених митних платежів (розмір різниці між нарахованими Товариством та митним органом платежами) за якими становить 1 182 776,76 грн (з них 986 578,42 грн - з податку на долдану вартість та 196 198,34 - з ввізного мита). У травні 2015 року Товариство звернулося до митного органу із заявою вих. № УРБ 10/14-2160 від 18 травня 2015 року про повернення надміру сплачених коштів у загальній сумі 1182776,76 грн, до якої долучено копію наказу про призначення директора та головного бухгалтера Товариства, оригінал довідки про відсутність заборгованості перед бюджетом №11939/10/28-10-23-26 від 14 травня 2015 року, копії перерахованих рішень судів, а також копії митних декларацій за якими товар було випущено у вільний обіг для підтвердження суми надміру сплачених коштів. Листом від 10 червня 2015 року вих. №3589/10/26-70-25-01-02 митний орган відмовив позивачу у поверненні надміру сплачених коштів, обґрунтувавши відмову тим, що питання повернення коштів не було предметом розгляду в усіх перелічених справах, а тому у митного органу відсутні правові підстави для повернення коштів із державного бюджету. Порядок і умови повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів встановлені статтею 301 Митного кодексу України 2012 року, статтею 43 Податкового кодексу України і статтею 45 Бюджетного кодексу України, положення яких вимагають дотримання певної процедури. Така процедура передбачена Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверженим наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 №618 (зареєстровано Міністерством юстиції України 25 вересня 2007 року за №1097/14364), який є нормативно- правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягає застосуванню у межах спірних відносин відповідно до положень частини 2 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач у встановленому порядку та за наявності передбачених законом підстав звернувся до митного органу для повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених платежів. Проте, митний орган, у порушення закону, відмовився від виконання своїх обов'язків, не здійснив ніяких дій щодо повернення надмірно сплаченого ввізного мита та податку на додану вартість. Згідно із частинами першою - четвертою статті 301 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку. Відповідно до пунктів 43.1 - 43.5 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. За правилами пункту 2 Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 №618 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Порядок на виконання вимог статті 43 Податкового кодексу України визначає процедуру повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів. Згідно з абзацами першим, другим, дванадцятим пункту 1, пунктами 2, 3, 4 розділу ІІІ зазначеного Порядку для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України. У заяві зазначаються причини повернення коштів, реквізити банку, найменування та код за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України платника податків-юридичної особи, або прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) та напрям перерахування коштів. Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відділ митних платежів митного органу перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати. Згідно з частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів щодо визначення, призначення, заявлення, з'ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості, митного контролю і митного оформлення, декларант може піддати ці дії чи рішення судовому контролю. Якщо суд визнає рішення або дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов'яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства і коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті 301 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 №618 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженим наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20 липня 2007 №611/147 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). У справі, що розглядається, судами встановлено, що відповідачем за результатами отриманої заяви Товариства не вжито заходів та не вчинено дій, визначених наведеними нормативно-правовими актами, а тому їх висновок про наявність у спірному випадку підстав для повернення Товариству надміру сплачених сум митних платежів ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Позаяк митний орган не спростовує ні правильність сум, заявлених Товариством до повернення, ані зазначає про порушення порядку звернення із відповідною заявою, Суд вважає правильною правову оцінку обставин справи, здійснену судами попередніх інстанцій. Доводи митного органу про неврахування правової позиції Верховного Суду України згідно постанови від 2 лютого 2016 року у справі №804/14800/14 в частині обраного способу правового захисту Суд оцінює критично - з огляду на те, що оскаржене судове рішення суду першої інстанції винесене у серпні 2015 року. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги митного органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року у справі №810/2605/15 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 червня 2018 року Київ справа №821/305/16 адміністративне провадження № № К/9901/3356/18, К/9901/3357/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М., за участю секретаря судового засідання - Шевчук К. В. представника відповідача 1- Приступи О. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної судової адміністрації України, Господарського суду Херсонської області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року (головуючий суддя - Кисильова О. Й.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року (головуючий суддя - Градовський Ю. М., судді - Кравченко К. В., Лук'янчук О. В. ) у справі №821/305/16 за позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Херсонської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ. Короткий зміст позовних вимог. 1.10 березня 2016 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1), Господарського суду Херсонської області (далі - відповідач 2), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: 1.1. - визнати протиправною невиплату господарським судом Херсонської області вихідної допомоги в розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою; 1.2. - зобов'язати господарський суд Херсонської області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 вихідну допомогу в розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою. 2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що право на відставку набуто під час дії Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в редакції, яка надавала право судді при виході у відставку право на вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат, виключення положення щодо такого нарахування та виплати не може скасовувати вже існуюче та той час право на одержання вихідної допомоги, отже відмова у виплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є протиправною, оскільки порушує права та інтереси гарантовані Конституцією України. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій. 3. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Херсонської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю. 3.1. Визнано протиправною відмову господарського суду Херсонської області у виплаті ОСОБА_3 вихідної допомоги в розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою у зв'язку з виходом у відставку. 3.2. Зобов'язано господарський суд Херсонської області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 вихідну допомогу в розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою у зв'язку з виходом у відставку. 4. Задовольняючи позов, суд попередніх інстанцій виходили з того, що реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для виплати такому судді вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Також, реалізація права позивача на відставку, яка здійснювалася шляхом подання останнім заяви до Вищої ради юстиції з подальшим направленням подання про звільнення до Верховної ради України, мали місце до набрання чинності ЗУ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким із ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" було виключено ст.136, що гарантувало виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень). 5.12 жовтня 2016 року та 13 жовтня 2016 року Вищим адміністративним судом України отримано касаційну скаргу Державної судової адміністрації України та касаційну скаргу Господарського суду Херсонської області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року. 6. В касаційній скарзі відповідачі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. 7. В обґрунтування поданої касаційної скарги, Державна судова адміністрація України вказує на те, що підстави для нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги при виході у відставку відсутні, позаяк реалізація права на відставку відбулася 25.12.2014 - дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення ОСОБА_3, а не на дату звернення з відповідною заявою до Вищої Ради Юстиції. 8. В обґрунтування поданої касаційної скарги, Господарський суд Херсонської області вказує на те, що рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19.11.2013,вихідна допомога визначена разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. А тому, як стверджує відповідач 2, не може бути віднесена до соціальних гарантій судді і її невиплата не звужує дані гарантії, що зазначено у рішеннях судів попередніх інстанцій. 9. Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2016 року за даними касаційними скаргами відкрито касаційне провадження. 10. Позивачем заперечення на дані касаційні скарги не подані, що не перешкоджає її розгляду по суті. 11.15 грудня 2017 року припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв'язку із початком роботи Верховного Суду. 12. На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15 грудня 2017 року, касаційні скарги Державної судової адміністрації України, Господарського суду Херсонської області разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду. 13. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, касаційне провадження № К/9901/3357/17, протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду № К/9901/3356/18 (адміністративна справа №821/305/16) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М. 14. Ухвалами Верховного Суду від 16 січня 2018 року касаційні скарги Державної судової адміністрації України, Господарського суду Херсонської області прийняті до провадження 15. Відповідачем 1 заявлено клопотання про участь у судовому засіданні у відповідності до ч. 3 ст. 344 Кодексу адміністративного судочинства України. 16. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року зазначені касаційні скарги призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні. 17. В судове засідання з'явився представник відповідача 1, позивач та відповідач 2 в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. 18. Представник відповідача 1 в судовому засіданні доводи касаційної скарги підтримав та просив її задовольнити в повному обсязі. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 19.14 січня 2014 року ОСОБА_3 подано до господарського суду Херсонської області заяву про звільнення з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. 20.14.01.2014 року господарський суд Херсонської області направив заяву позивача разом з додатками до Вищої ради юстиції України за вих. №01.01-03/321/2014.21.11.02.2014 року Вищою радою юстиції прийнято рішення про внесення до Верховної ради України подання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді господарського суду Херсонської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку. 22.25.12.2014 року Верховною Радою України винесено постанову №59-VIІІ "Про звільнення суддів", якою суддю господарського суду Херсонської області Ємленінову З. І. звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. 23.26.12.2014 року на підставі постанови Верховної Ради України від 25.12.2014 року №59-VIІІ головою Господарського суду Херсонської області винесено наказ №01.02.-02/9 "Про звільнення судді Ємленінової З. І.". 24. Як встановлено судами попередніх інстанцій, при звільненні, позивачу не виплачена вихідна допомога на підставі статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, що діяла до 01 квітня 2014 року. 25. У лютому 2016 року позивач звернулась до Господарського суду Херсонської області та Державної судової адміністрації України з листами щодо нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат. 26.10.02.2016 року господарський суд Херсонської області повідомив позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку, оскільки ст.136 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" була виключена відповідно до положень ЗУ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" та відмовив у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ. 27. Частина 2 статті 19 Конституції України, в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIІІ: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 28. Частина 1 статті 58 Конституції України в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIІІ: закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. 29. Пункт 9 частини 5 статті 126 Конституції України в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIІІ: суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі подання суддею заяви про відставку або звільнення з посади за власним бажанням. 30. Частина 1 статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453-VI), в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №1515-VIII: суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. 31. Частини 3,4 статті 120 Закону №2453-VI, в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIІІ: заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. 32. Частини 2,3 статті 122 Закону №2453-VI, в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIІІ: питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади СУДДІ: 33. Частина 1 ст. 136 Закону №2453-VI, в редакції до 01.04.2014: судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. 34. Підпункт 1 пункт 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII (далі - Закон №1166-VII): у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № №41-45, ст. 529 із наступними змінами) : статтю 136 виключити. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ. 35. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 36. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). 38. Аналіз вищенаведеної норми Конституції України, із застосуванням Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, дає розуміння про дію нормативно - правового акта в часі як момент початку набрання цим актом чинності та припинення - як момент втрати ним чинності. Тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. 39. Тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно - правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади СУДДІ: 40. Крім того, Суд зауважує, що ОСОБА_3 звільнено з посади судді 25 грудня 2014 року, тобто у той час, коли право на вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбачене статтею 136 Закону №2453-VI не існувало, оскільки дана норма виключена положенням Закону №1166-VII. 41. Крім того, Суд зазначає, що приписами абзацу 6 п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, передбачено: "&l; за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю&? у; ". 42. З огляду на викладене, Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли хибного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 Позаяк підстави для виплати вихідної допомоги позивачу, станом на дату її виходу у відставку - 25 грудня 2014 року, що є датою прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIII відсутні. 43. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 44. Відповідно до ч. 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 45. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 46. Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про протиправність дій відповідачів. 47. Керуючись статтями 341, 344, п.3 ч.1.ст.349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 48. Касаційні скарги Державної судової адміністрації України, Господарського суду Херсонської області задовольнити. 49. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року - скасувати. 50. ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Херсонської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю. 51. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується. Головуючий суддя Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 жовтня 2018 року Київ справа №826/2076/17 адміністративне провадження № №К/9901/49430/18, К/9901/50364/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Білоуса О. В., Шарапи В. М., за участю - секретаря судового засідання Шевчук К. В., позивача - ОСОБА_2, представника позивача - ОСОБА_3, представника відповідача - Орленка А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_2 та Прокуратури Київської області на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року (суддя - Келеберда В. І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року (головуючий суддя - Василенко Я. М., судді - Кузьменко В. В., Шурко О. І.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Київської області третя особа: Києво-Святошинська місцева прокуратура Київської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У лютому 2017 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Прокуратури Київської області, в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив: - визнати протиправним та скасувати наказ від 05 січня 2017 року №1к Прокуратури Київської області про притягнення до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення юриста 3 класу ОСОБА_2 з посади прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури; - зобов'язати Прокуратуру Київської області поновити ОСОБА_2 на посаді прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області; - стягнути з Прокуратури Київської області не нараховану на невиплачену заробітну плату за вересень та жовтень 2016 року у розмірі 8738,48 грн. на користь ОСОБА_2; - стягнути з прокуратури Київської області середній заробіток у розмірі 33449,65 грн. за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_2. Також просив стягнути судові витрати з відповідача у розмірі 12000,00 грн. 2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що з 03 березня 2014 року він працював в органах прокуратури України та з 14 грудня 2015 року на посаді прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської прокуратури Київської області. Наказом прокурора Київської області від 05 січня 2017 року №1к ОСОБА_2 звільнено із займаної посади та з органів прокуратури за порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", Присяги працівника прокуратури, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, на підставі пункту 5 частини першої статті 11, пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру", Дисциплінарного статуту прокуратури України. На переконання позивача, наказ про його звільнення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки на момент його прийняття жодного процесуального документу, який би підтверджував вину позивача не існувало. Тому застосування такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення є незаконним. Крім того, посилався на те, що під час службового розслідування відповідач: порушив строки проведення службового розслідування; не дав можливості ознайомитися та дізнатися про приводи для відкриття дисциплінарного провадження; не надав можливості надати пояснення щодо дисциплінарного провадження та фактів, позбавив можливості заявити клопотання та відводи особам, які проводили розслідування; не надав можливості ознайомитися з висновком та зібраними у процесі перевірки матеріалами дисциплінарного провадження, чим порушив право на оскарження висновку службового розслідування; не повідомив про час та місце проведення засідання, не надіслав копії скарги та висновку про наявність дисциплінарного проступку; розглянув висновок службового розслідування без участі позивача, з порушенням принципу змагальності. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Прокуратури Київської області не нараховану та невиплачену заробітну плату за вересень та жовтень 2016 року у розмірі 8738,48 грн. на користь ОСОБА_2. Також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у сумі 2848,68 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 4. частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції зазначив, що порушень положень Інструкції про порядок службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України при призначенні і проведенні службового розслідування не було допущено. Порушення Присяги працівника прокуратури є ганебним вчинком, тобто проступком, який порочить його як працівника прокуратури. Також порушення правил етичної поведінки тягне за собою, зокрема, дисциплінарну відповідальність. Звільнення прокурора за порушення присяги може мати місце тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання своїх обов'язків. Рішення про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності прийнято після вручення йому підозри, а також на підставі відомостей, які об'єктивно засвідчують порушення позивачем Присяги працівника прокуратури та скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури. При цьому, відсутність обвинувального вироку суду у кримінальній справі не свідчить про відсутність в діях позивача ознак дисциплінарного проступку та не є перешкодою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Оскаржуваний позивачем наказ видано відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, Законом України "Про прокуратуру", Дисциплінарним статутом прокуратури України. Наказ є повністю обґрунтованим та виданий з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для правильного прийняття рішення. Окрім того, суд вважав доведеним те, що застосовне дисциплінарне стягнення відповідає ступеню вини та тяжкості вчиненого правопорушення ОСОБА_2 Зазначив, що порушень положень Інструкції про порядок службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24.09.2014 р. №104, при призначенні і проведенні службового розслідування не було допущено та позивачем не наведено. Відповідно до частини другої статті 64 Закону України "Про прокуратуру" на час відсторонення від посади, відсторонення від виконання службових повноважень за прокурором зберігається заробітна плата, а у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої цієї статті, йому можуть доручати завдання, виконання яких не впливає на об'єктивність перевірки, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати за вересень та жовтень 2016 року. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. 6. Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог і стягнення витрат на правову допомогу та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в цій частині. 7. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року апеляційні скарги залишені без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін. 8. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що наказ Прокуратури Київської області від 05.01.2017 р. №1к про притягнення до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення юриста 3 класу ОСОБА_2 з посади прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, Законом України "Про прокуратуру", Дисциплінарним статутом прокуратури України, у зв'язку із чим він не підлягає скасуванню. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком про наявність підстав для стягнення заробітної плати за вересень та жовтень 2016р. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) 9. ОСОБА_2 у квітні 2018 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року. 10. В касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині, в іншій частині судові рішення залишити без змін. 11. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що відповідач звільнив ОСОБА_2 на підставі п.5 ч.1 ст.11, п.5 та п.6 ч.1 ст.43 Закону України "Про прокуратуру", ст. ст. 10, 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, при кваліфікації дисциплінарного діяння, за яке стягнення у вигляді звільнення законом не передбачене. Вважає, що Закон України "Про прокуратуру" передбачав застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення тільки за наявності обвинувального вироку, що набрав законної сили та з інших підстав. Крім того, посилання на Закон України "Про правила етичної поведінки" є безпідставним через втрату чинності цим Законом на момент прийняття спірного наказу. Зазначає, що проведення обшуків у нежилих приміщеннях не може бути приводом для ініціювання службового розслідування. Із наказом №153 від 29.08.2016 р. про початок службового розслідування ОСОБА_2 ознайомлено не було. Посилається на те, що жоден з опитуваних під час службового розслідування осіб не повідомив фактів, що свідчили про обставини вчинення ОСОБА_2 протиправних дій або дисциплінарного проступку, а сам висновок службового розслідування від 05.01.2017 р. ґрунтується виключно на повідомленні про підозру з матеріалів кримінального провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України. Вважає, що використання матеріалів кримінального провадження та констатування факту вчинення кримінального правопорушення без здобуття інших доказів вчинення саме дисциплінарного правопорушення свідчить про порушення презумпції невинуватості по відношенню до позивача. Зазначає, що порушення строку проведення службового розслідування є окремою підставою для скасування оскаржуваного наказу. Посилається на те, що до проведення службового розслідування було протиправно залучено прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах (з місцем дислокації у Прокуратурі Київської області) управління внутрішньої безпеки та захисту працівників Прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 ОСОБА_2 не отримував повідомлення про завершення службового розслідування та у матеріалах справи відсутні докази направлення йому листа від 05.01.2017 р. №11-11-вих17 щодо закінчення службового розслідування. Судами попередніх інстанцій не зазначено доказів, на підставі яких вони дійшли висновку про те, що проведення обшуків у ОСОБА_2 та оголошення йому підозри набули значного суспільного резонансу та завдали шкоди авторитету Прокуратури Київської області і органам прокуратури України в цілому. 12. Касаційна скарга містить клопотання скаржника про розгляд справи за участі його представника. 13. Прокуратура Київської області подала відзив на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Посилається на те, що матеріалами справи доведено факти щодо наявності в діях ОСОБА_2 складу проступку (вчинку) проти інтересів служби, а також стали підставами для притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності: - розслідування Генеральною прокуратурою України кримінального провадження №42016000000002098 від 12.08.2016 р., що спричинило проведення обшуків; - службовим розслідуванням доведено факт існування позаслужбових стосунків ОСОБА_2 з іншими працівниками прокуратури з метою одержання неправомірної вигоди; - вилучення під час слідчих дій частини неправомірної вигоди; - повідомлення ОСОБА_2 30.08.2016 р. про підозру у вчиненні умисних дій, які виразились в одержанні службовою особою в інтересах третьої особи дії з використанням наданої їй влади, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням такої вигоди в особливо великому розмірі; - набуття вказаною подією суспільного резонансу та завдання в такий спосіб шкоди авторитету органів прокуратури України. Зазначає, що звільнення прокурора за порушення присяги може мати місце тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання своїх обов'язків. ОСОБА_2 в період проведення службового розслідування був обізнаний про його проведення та не був позбавлений права заявляти будь-які клопотання щодо підстав проведення службового розслідування, висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування. Прокуратурою Київської області не застосовувались норми Закону України "Про правила етичної поведінки" у спірних правовідносинах. Вважає, що у спірному наказі обґрунтовано застосовано п. п. 5, 6 ч.1 ст.43 Закону України "Про прокуратуру". 14. Також Прокуратура Київської області у травні 2018 року звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року. 15. В касаційній скарзі Прокуратура Київської області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати за вересень-жовтень 2016 року і витрат на правову допомогу та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в цій частині, в іншій частині судові рішення залишити без змін. 16. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання присутності/відсутності позивача в період з 01.09.2016 р. до 31.10.2016 р. на своєму робочому місці, дійсного його місцезнаходження у вказаний період часу та не з'ясовано реальних причин невідвідування позивачем свого робочого місця протягом вересня-жовтня 2016 року. Посилається на те, що відповідно до ухвал Печерського районного суду міста Києва від 01.09.2016 р. та від 25.10.2016 р. до ОСОБА_2 застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою як підозрюваного у вчиненні злочину. 26 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звільнено з-під варти внаслідок внесення застави, але останній без поважних причин був відсутній на своєму робочому місці також і у період з 27.10.2016 р. по 31.10.2016 р. Заробітна плата не нараховувалася у зв'язку з відсутністю ОСОБА_2 на робочому місці без поважних причин, а не через його відсторонення від посади. Крім того, вважає, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є використання положень ст.1176 Цивільного кодексу України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". 17. Касаційна скарга містить клопотання скаржника про розгляд справи за участі його представника. 18. ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Посилається на те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено не нарахування та не виплата заробітної плати за час перебування під вартою або за час відсторонення від виконання посадових обов'язків. Зазначає, що Прокуратура Київської області не надала до суду першої та апеляційної інстанцій доказів щодо підстав не виплати заробітної плати за період вересень-жовтень 2016р. 19. Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 20. ОСОБА_2 03.03.2014 р. розпочав публічну службу в органах прокуратури на посаді стажиста прокурора прокуратури Центрально-міського району міста Горлівки Донецької області. 21. В подальшому ОСОБА_2 переведено до органів прокуратури Київської області, де він з 10.10.2014 р. займав посаду стажиста прокурора та з 23.02.2015 р. прокурора прокуратури міста Ірпінь Київської області, а з 14.12.2015 р. - прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та 13.03.2015 р. позивач прийняв присягу працівника прокуратури. 22. Наказом прокурора Київської області №153 від 29.08.2016 р. ініційовано службове розслідування за фактом вчинення позивачем та іншими особами правопорушення, яке призвело до проведення обшуків у нежилих адміністративних будівлях, що використовуються органами прокуратури Київської області за адресами: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, а також Київська область, село Софіївська Борщагівка, вулиця Леніна, 67, та місто Буча, вулиця Києво-Мироцька, 106.23. Наказом від 22.09.2016 р. №169 продовжено строки проведення службового розслідування (перевірки). 24.05 жовтня 2016 року позивача відсторонено від виконання службових обов'язків прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, відповідно до наказу №478к. 25. Позивачу не нарахували та не виплатили заробітну плату за вересень-жовтень 2016 року. 26. За результатами службового розслідування Комісією 05 січня 2017 року складено висновок, яким, серед іншого, доведено факт порушення прокурором Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області юристом 3 класу ОСОБА_2 вимог частини третьої, пунктів 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону, статей 10, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, та вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури та є несумісним з перебуванням в органах прокуратури України. 27. Службовим розслідуванням, незалежно від доведення вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину (що покладено КПК України на сторону обвинувачення у кримінальному провадженні) встановлено, що ним вчинено дії, які порочать його як працівника прокуратури та свідчать про порушення присяги працівника прокуратури. 28. За результатами службового розслідування комісією рекомендовано прокурору Київської області звільнити позивача з займаної посади та з органів прокуратури. 29. Листом відповідача від 05 січня 2017 року №11-11вих17 повідомлено позивача про закінчення службового розслідування та складення за його результатами висновку, з яким позивач може ознайомитись протягом семи днів після отримання зазначеного повідомлення. 30.05 січня 2017 року відповідачем постановлено наказ №1к про звільнення позивача із займаної посади та з органів прокуратури за порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", Присяги працівника прокуратури, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, на підставі пункту 5 частини першої статті 11, пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру", Дисциплінарного статуту прокуратури України. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 31. Частина 1 статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці": заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. 32. Пункти 5 та 6 частини 1 статті 43 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру": прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики. 33. Частина 2 статті 43 Закону України "Про прокуратуру": притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом 34. Частина 2 статті 64 Закону України "Про прокуратуру": на час відсторонення від посади, відсторонення від виконання службових повноважень за прокурором зберігається заробітна плата, а у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої цієї статті, йому можуть доручати завдання, виконання яких не впливає на об'єктивність перевірки. 35. Пункт 1 розділу ХІІІ Закону України "Про прокуратуру": цей Закон набирає чинності з 15 липня 2015 року, крім: пункту 5 розділу XII (крім підпунктів 3, 5, 8, 9, 12, 20, 42, 49, 63, 67), розділу XIII цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; статей 21, 28-38, 42, 44-50, 62-63, 65-79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2017 року; статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року. 36. Підпункт 5 пункту розділу ХІІІ Закону України "Про прокуратуру ": до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" цього Закону: дисциплінарне провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року №1795-XII. 37. Стаття 1 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1796-XII "Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України" (далі - Дисциплінарний статут) : важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури. 38. Стаття 2 Дисциплінарного статуту: працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства. 39. Частина 1 статті 8 Дисциплінарного статуту: дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. 40. Стаття 9 Дисциплінарного статуту: дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України"; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину. 41. Частина 3 статті 10 Дисциплінарного статуту: прокурори Кримської АРСР, областей, міста Києва та прирівняні до них прокурори мають право застосовувати такі дисциплінарні стягнення: догану, пониження в посаді, звільнення, крім пониження на посаді і звільнення працівників, які призначаються Генеральним прокурором України. При необхідності застосування заходу дисциплінарного стягнення, що перевищує повноваження зазначених прокурорів, вони вносять подання Генеральному прокурору України. 42. Частина 1 статті 11 Дисциплінарного статуту: дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку. 43. Частини 1 та 5 статті 12 Дисциплінарного статуту: дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців. Прокурор або слідчий, стосовно якого складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, може бути відсторонений керівником відповідного органу прокуратури від виконання службових повноважень до закінчення розгляду справи судом. 44. Пункт 1.1 Інструкції про порядок службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року №104 (далі - Інструкція №104): ця Інструкція визначає підстави та порядок проведення службового розслідування (перевірки) стосовно прокурорсько-слідчих працівників, зазначених у статтях 17, 56 Закону України "Про прокуратуру" (далі - працівники прокуратури), оформлення результатів та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, посадових та інших осіб органів прокуратури при його проведені. 45. Пункт 1.3 Інструкції №104: метою службових розслідувань (перевірок) є швидке, всебічне, повне та неупереджене з'ясування всіх обставин, за яких скоєно ганебні вчинки, допущено неправомірне втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров'я та майно, виявлення причин і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження правопорушень серед особового складу. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 46. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 47. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України). 48. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). 49. Суд зазначає, що поряд із загальними підставами для звільнення, визначеними статтею 51 Закону України "Про прокуратуру", чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство передбачає спеціальну підставу для звільнення - в порядку дисциплінарного провадження згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України. 50. Суди попередніх інстанцій зазначили, що порушень положень Інструкції №104 при призначенні і проведенні службового розслідування не було допущено та позивачем не наведено. 51. При цьому, судами не було встановлено фактичних обставин та не надано оцінки всім аргументам скаржника щодо порушення відповідачем вимог законодавства при проведенні службового розслідування, за наслідками якого ОСОБА_2 звільнено з посади, та, за наявності таких порушень, їх вплив на законність звільнення в порядку дисциплінарного провадження. 52. Зі змісту рішень у справі, яка розглядається, випливає, що суди лише констатували висновок про відсутність порушень Інструкції №104, проте немає відповідного мотивування такого висновку. 53. Також Суд зазначає, що на час відсторонення від посади (відсторонення від виконання службових повноважень) за прокурором зберігається заробітна плата. При цьому, сам факт відсторонення не звільнює прокурора від обов'язку перебувати на робочому місці. 54. Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за вересень-жовтень 2016 року, суд першої інстанції не встановлював обставин щодо присутності ОСОБА_2 на робочому місці в цей період, не вказав на підставі яких доказів він дійшов висновку про стягнення грошових коштів у заявленому розмірі позовних вимог, залишив поза увагою наявні у матеріалах справи докази, а саме: лист Прокуратури Київської області від 25.01.2017 р. та додані до нього розрахунки листів по заробітній платі, у тому числі за 2017р., з відображенням фактично відпрацьованих днів за кожен місяць, що мають значення для правильного вирішення справи в цій частині. 55. Вказані обставини залишені поза увагою і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції незважаючи на посилання Прокуратури Київської області в апеляційній скарзі на відсутність ОСОБА_2 протягом вересня - жовтеня 2016 року на робочому місці. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на лист Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області від 10.07.2017 р. №13169вих17 з інформацією з табелів обліку робочого часу ОСОБА_2 56. Частинами 1 та 3 статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 57. Також пунктом 1 частини 1 статті 244 КАС України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. 58. Оскаржувані судові рішення не відповідають наведеним нормам процесуального права. 59. Відповідно до п.2 ч.1 ст.349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 60. Пунктом 1 ч.2 ст.353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 61. Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі обставини в адміністративній справі, надати оцінку всім аргументам учинків справи і прийняти обґрунтоване і законне судове РІШЕННЯ: 62. Керуючись статтями 341, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 63. Касаційні скарги ОСОБА_2 та Прокуратури Київської області - задовольнити частково. 64. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 65. Повний текст постанови складено 29 жовтня 2018 року. 66. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя -доповідач Н. А. Данилевич судді О. В. Білоус В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 грудня 2019 року Київ справа №819/621/17 адміністративне провадження №К/9901/30143/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шевцової Н. В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року у справі (головуючий суддя - Довга О. І., судді - Гудим Л. Я., Затолочний В. С. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області (далі -відповідач, ТУ ДСА), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА щодо не здійснення нарахування судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік"; - стягнути з ТУ ДСА на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 16 000 грн. Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначає, що позивач, як суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, за січень місяць 2017 року отримав суддівську винагороду в сумі 16000,00 грн, з якою не погоджується, оскільки вважає, що розмір суддівської винагороди регулюється нормами Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та повинен обраховуватися виходячи з 10 мінімальних заробітних плат, що становить 32000,00 грн. При цьому, розмір суддівської винагороди не може визначатися іншими нормативно правовими актами. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 травня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області щодо не здійснення нарахування судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік". Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 16 000,00 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що в цьому випадку є порушення гарантованого державою права позивача на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, яке виразилось у застосуванні відповідачем при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди за січень місяць 2017 року п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІ та не виконанні п.23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VІІІ. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТУ ДСА подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області задоволено. Скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.05.2017. Прийнято нову постанову, якою в задоволені позову відмовлено. Апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу, зазначив, що Закон №1774-VІІ не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону №2453-VІ, тому при конкуренції положень нормативно-правових актів рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону №1774-VІІ. Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону №1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Додатково суд апеляційної інстанції зауважив, що у зв'язку з прийняттям Закону №1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримували судді до його ухвалення. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) ОСОБА_1 (далі - скаржник) у жовтні 2017 року звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року і залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 травня 2017 року. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що беручи до уваги, що законодавцем не вносилися зміни до Закону №2453 та/або Закону №1402 в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію, передбачену ч. 2 ст. 130 Конституції України, стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, вважає, що застосування відповідачем при нарахуванні і виплаті скаржнику суддівської винагороди п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII та не виконання п. 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності. Отже, враховуючи, що мінімальна заробітна плата з січня 2017 року дорівнювала 3200 грн, посадовий оклад позивача, як судді, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, з січня 2017 року повинен був дорівнювати 32000,00 грн. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: ОСОБА_1 призначений на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області строком на п'ять років згідно Указу Президента України "Про призначення суддів" №286/2012 від 24.04.2012 року. Відповідно до довідки відповідача від 10.04.2017 року №141 судді Холяві О. І. за січень місяць 2017 року виплачено суддівську винагороду виходячи з посадового окладу 16000,00 грн. Станом на 01.01.2017 позивач ще не проходив кваліфікаційне оцінювання СУДДІ: ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 2 статті 130 Конституції України: розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частина 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VII (далі - Закон №1402-VII): суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно - правовими актами. Пункт 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII: базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Пункт 22 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII: право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Пункт 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII: до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № №41-45, ст. 529; 2015 р., № №18-20, ст. 132 із наступними змінами). Частина 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453-VI): посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Стаття 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VIII (далі - Закон №1801-VIII): установити в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень. Стаття 7 Закону №1801-VIII: установити в 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року у розмірі 1600 грн. Пункт 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закону №1774-VII): установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Пункт 9 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Стаття 3 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР): мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Частина 1 статті 8 Закону №108/95-ВР: держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). Верховний Суд раніше вже висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема у справі №820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ і утворюватимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу СУДДІ: Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3 200 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3 200 грн) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, зокрема суддів, і водночас передбачив, що "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень". На підставі наведеного колегія суддів висловила правовий висновок, за яким: законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3 200 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1 600 гривень. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання. З огляду на викладене, Суд вважає, що рішенням суду апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимог скаржника. Позаяк, під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, відповідач діяв у відповідності до приписів вищенаведених правових актів, а тому право скаржника на передбачений Законом №2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону №1801-VІІІ не порушене. При цьому, посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини, а також на рішення у справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00), "Бурдов проти Росії" (59498/00) і "Сук проти України" ( №10972/05) є безпідставним, оскільки йому не було зменшено суддівську винагороду або відмовлено у виплаті суддівської винагороди з підстав відсутності бюджетного фінансування. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя-доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко Н. В. Шевцова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 27 серпня 2018 року Київ справа №826/5018/16 адміністративне провадження №К/9901/41168/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 року у справі №826/5018/16 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: 28 березня 2016 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва, через канцелярію, від ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) надійшов адміністративний позов до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, 1), реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач, 2) про: - визнання незаконними дії особи з назвою "ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві" (код ЄДРПОУ 39513550) щодо складення вимоги від 09.11.2015 року № Ф-3382-23, у зв'язку з відсутністю у останньої відповідного обсягу повноважень; - скасувати державну реєстрацію особи з назвою "ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві" (код ЄДРПОУ 39513550) як таку, що проведена на підставі нечинних установчих документів з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" (арк. справи 5-16). Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2016 року, у зв'язку з невиконанням позивачем вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2016 року №826/5018/16, якою позовну заяву залишено без руху у зв'язку з несплатою позивачем судового збору, позовна заява повернута позивачу (арк. справи 24). Не погодившись з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2016 року, позивач 06.03.2017 року звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, яка ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2017 року залишена без руху через її невідповідність вимогам частини 6 статті 187 КАС України (несплата судового збору). Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 року, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду від 24 березня 2017 року, апеляційну скаргу повернуто позивачу (арк. справи 33). Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 26 квітня 2017 року про повернення апеляційної скарги, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилався на те, що суд апеляційної інстанції відмовив йому у доступі до правосуддя, а також на те, що в Україні не існує чинного Закону України "Про судовий збір", який оприлюднений та підписаний чинним Президентом України, просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, як таку що перешкоджає подальшому розгляду справи, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (арк. справи 115-124). Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2018 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 3 частини 1 статті 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі перегляду ухвал судів першої та апеляційної інстанцій. На підставі викладеного, оскільки предметом перегляду у даній справі є ухвала суду апеляційної інстанції, справа розглядається в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Ухвалою судді Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2017 року апеляційну скаргу було залишено без руху, через її невідповідність вимогам частини 6 статті 187 КАС України (несплата судового збору), та наданий позивачу строк для усунення недоліків, шляхом сплати судового збору у відповідності до Закону України "Про судовий збір" до 10 квітня 2017 року (арк. справи 95-96). Відповідно до зворотнього повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху позивач отримав 29 березня 2017 року (арк. справи 98). 10 квітня 2017 року на адресу Київського апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору, у задоволенні якого судом апеляційної інстанції відмовлено, оскільки позивачем не приєднано до поданого клопотання жодного належного доказу, який би підтверджував його незадовільний матеріальний стан, що унеможливлює сплату судового збору (арк. справи 108-109). Суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин у відповідності до ч. ч. 3, 7 ст. 189 КАС України встановлено, що до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу. Згідно з п.1 ч.3 ст. 108 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. На підставі викладеного, оскільки позивач у встановлений судом строк не виконав вимоги ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2017 року, а саме, не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги, у визначеному Законом України "Про судовий збір" розмірі, апеляційну скаргу повернуто позивачу. В касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції відмовив позивачу у доступі до правосуддя, проте у відповідності до ч. 6 статті 108 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Крім цього, Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року №3674-VI, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, неконституційним не визнавався, є чинним та підлягає застосуванню до спірних правовідносин в частині обов'язку позивача сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року №3674-VI, в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до пп. 5 п. 3 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року №3674-VI, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору складає один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1600 грн. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції правомірно повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала, внаслідок не усунення недоліків, встановлених ухвалою, якою апеляційна скарга була залишена без руху, що в розумінні вимог ч. 8 статті 169 КАС України, не позбавляє позивача, за умови усунення недоліків апеляційної скарги, що були встановлені судом раніше ухвалою від 24.03.2017 року повторно звернутись до суду з апеляційною скаргою, або надати належні докази в обґрунтування підстав для його звільнення від сплати судового збору, або відстрочення сплати судового збору. До того ж, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції надав оцінку надісланому на адресу суду на виконання вимог ухвали, якою апеляційна скарга була залишена без руху, клопотанню про відстрочення сплати судового збору, у задоволенні якого судом апеляційної інстанції відмовлено, оскільки позивачем не приєднано до поданого клопотання жодного належного доказу, який би підтверджував його незадовільний матеріальний стан, що унеможливлює сплату ним судового збору за подання апеляційної скарги. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 року у справі №826/5018/16, - залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 року у справі №826/5018/16, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 червня 2018 року Київ справа №821/324/18 адміністративне провадження №К/9901/50449/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "РАДУЖНЕ" на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року (суддя Хом'якова В. В. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року (судді: Яковлєв О. В. (головуючий), Танасогло Т. М., Запорожан Д. В. ) у справі №821/324/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "РАДУЖНЕ" до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 16.01.18 року, УСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "РАДУЖНЕ" (далі - позивач, ПрАТ "РАДУЖНЕ ") звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України від 16 січня 2018 року №2450/6/99-99-11-03-01-25 про продовження строку розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Херсонській області, визнання скарги Приватного акціонерного товариства "Радужне" від 22 грудня 2017 року №361 на податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Херсонській області від 12 грудня 2017 року №0079071205 повністю задоволеною на користь платника податків з 16 січня 2018 року. Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, ПрАТ "РАДУЖНЕ" відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що рішення контролюючого органу від 16 січня 2018 року №2450/6/99-99-11-03-01-25 про продовження строку розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Херсонській області відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року) не може бути розглянуто судом за правилами адміністративного судочинства. Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ПрАТ "РАДУЖНЕ" подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. У касаційній скарзі ПрАТ "РАДУЖНЕ" посилається на необґрунтованість спірних судових рішень, необ'єктивний аналіз судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, а також на те, що судами не було враховано, що рішення контролюючого органу про продовження строку розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення прямо стосується прав та інтересів позивача та породжує для нього відповідні правові наслідки, та було прийнято після закінчення встановленого статтею 56 Податкового кодексу України строку для прийняття такого РІШЕННЯ: Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року) суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Приписи вказаної норми є імперативними та зобов'язують суд у разі якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства відповідно до положень статей 5 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року) відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з п. 56.1. ст. 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Згідно з положеннями п. п. 56.8., 56.9. ст. 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту. Відповідно до п. 56.10. ст. 56 ПК України рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом спору у справі №821/324/18 є правомірність прийняття Державною фіскальною службою України рішення від 16 січня 2018 року №2450/6/99-99-11-03-01-25 про продовження строку розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Херсонській області від 12 грудня 2017 року №0079071205. Позивач скористався своїм правом на оскарження рішення контролюючого органу в адміністративному (досудовому) порядку шляхом подання скарги до Державної фіскальної служби України щодо податкового повідомлення-рішення від 12.12.2017 №0079071205. Зазначена скарга була отримана контролюючим органом 26 грудня 2017 року, що підтверджується відповідною відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, а також листом ПАТ "УКРПОШТА" від 02.02.2018 №1853-Н-4067 про надання інформації. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що рішення Державної фіскальної служби України рішення від 16 січня 2018 року №2450/6/99-99-11-03-01-25 про продовження строку розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Херсонській області від 12.12.2017 №0079071205 за своєю правовою природою є лише технічним рішенням, оскільки в даному випадку рішення контролюючого органу створює відповідні правові наслідки для позивача, зокрема, передбачені у п. 56.9. ст. 56 ПК України, а також є рішенням (індивідуальним актом) суб'єкта владних повноважень, яке порушує права позивача у розумінні положень статей 4, 5, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Суди першої та апеляційної інстанцій у рішеннях посилаються на те, що контролюючим органом зазначена скарга позивача була зареєстрована 27 грудня 2017 року за вх. №84793/6, а тому строк для повідомлення платника податків про прийняте контролюючим органом рішення починався з 28 грудня 2017 року та закінчувався - 16 січня 2017 року. Проте, перебіг встановленого у п. 56.8. ст. 56 ПК України строку, за який контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення, починається з наступного дня за днем отримання скарги, а не реєстрації. Таким чином, враховуючи положення податкового законодавства, рішення про продовження строку розгляду скарги позивача на податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Херсонській області від 12 грудня 2017 року №0079071205 контролюючий орган повинен був прийняти та направити позивачу у строк - до 15 січня 2018 року включно. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у відкритті адміністративного провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "РАДУЖНЕ" задовольнити. Ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у справі №821/324/18 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 листопада 2018 року Київ справа №821/4430/14 адміністративне провадження №К/9901/9439/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року (суддя: І. І. Войтович) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2014 року (колегія суддів: С. І. Жук, В. О. Потапчук, Г. В. Семенюк) у справі №821/4430/14 за позовом Приватного підприємства "Де-Бірс" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство "Де-Бірс" (далі - Підприємство) звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправними дії ДПІ щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки за результатами якої складено акт від 21 жовтня 2014 року №352/21-03-22-06/38888589 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Де-Бірс" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за травень, червень, липень 2014 року подальшого використання, реалізації придбаних у контрагентів - постачальників товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), відображення здійснених фінансово - господарських операцій у податковій звітності"; визнати протиправними дії ДПІ щодо коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість задекларованих позивачем у травні, червні, липні 2014 року в електронній інформаційній базі даних "Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів "Система "Податковий блок" ДПС України" на підставі акта від 21 жовтня 2014 року №352/21-03-22-06/38888589; зобов'язати ДПІ відновити в АС "Податковий блок" та "Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПС України" показники податкових зобов'язань і податкового кредиту задекларованих ПП "Де-Бірс" у травні, червні, липні 2014 року, які були відкориговані на підставі акта від 21 жовтня 2014 року №352/21-03-22-06/38888589. Позов обґрунтовано тим, що посадовими особами ДПІ безпідставно проведено перевірку, оскільки первинні документи були викрадені з автомобіля директора Підприємства, про повідомлено відповідача та правоохоронні органи. Також на даний час у позивача є підстави вважати, що наслідками акта перевірки є внесення податковим органом змін до показників податкових зобов'язань та податкового кредиту, задекларованих Підприємством у травні, червні, липні 2014 року, в базу даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, яка є складовою автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок". Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року, яка ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2014 року залишена без змін, позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними дії ДПІ щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача за результатами якої складено акт від 21 жовтня 2014 року №352/21-03-22-06/38888589 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Де-Бірс" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за травень, червень, липень 2014 року подальшого використання, реалізації придбаних у контрагентів - постачальників товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), відображення здійснених фінансово - господарських операцій у податковій звітності". Визнано протиправними дії ДПІ щодо коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість задекларованих позивачем у травні, червні, липні 2014 року в електронній інформаційній базі даних "Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів "Система "Податковий блок" ДПС України" на підставі акта від 21 жовтня 2014 року №352/21-03-22-06/38888589 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Де-Бірс" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за травень, червень, липень 2014 року подальшого використання, реалізації придбаних у контрагентів - постачальників товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), відображення здійснених фінансово - господарських операцій у податковій звітності". Зобов'язав ДПІ відновити в АС "Податковий блок" та "Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПС України" показники податкових зобов'язань і податкового кредиту задекларованих ПП "Де-Бірс" у травні, червні, липні 2014 року, які були відкориговані на підставі акта від 21 жовтня 2014 року №352/21-03-22-06/38888589 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Де-Бірс" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за травень, червень, липень 2014 року подальшого використання, реалізації придбаних у контрагентів - постачальників товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), відображення здійснених фінансово - господарських операцій у податковій звітності". Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що контролюючий орган, може змінити задекларовані платником податків дані податкової звітності лише шляхом визначення суми грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, у випадках, передбачених пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Скарга мотивована тим, що відображення в інформаційних базах результатів податкового контролю щодо платника податків не є зміною податкової звітності, а є лише відомостями щодо фактів, які об'єктивно мали місце - проведення перевірки, її результати. При цьому, дані податкової звітності платника податків залишаються в обсягах, самостійно визначених платником податків. Отже, дані дії податкового органу, по суті, є лише збиранням податкової інформації, які не обумовлюють зміни майнового стану платника податків. Від позивача відзиву або заперечень на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку щодо обґрунтованості касаційної скарги, виходячи з наступного. Судами встановлено, що посадовою особою ДПІ складено акт від 21 жовтня 2014 року №352/21-03-22-06/38888589 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Де-Бірс" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за травень, червень, липень 2014 року подальшого використання, реалізації придбаних у контрагентів - постачальників товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), відображення здійснених фінансово - господарських операцій у податковій звітності". За висновками акта документальної позапланової виїзної перевірки встановлено порушення: п.44.1, п.44.6 ст. 44, п.85.2 ст. 85, п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст.187, п.198.1 ст.198, п.198.2 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого Підприємством завищено податкові зобов'язання на загальну суму податку на додану вартість 3167718,00 грн. в т. ч. за травень 2014 року -597718,00 грн., червень 2014 року-1157342,00 грн., за липень 2014 року - 1412658,00 грн. (в межах податкового кредиту) та встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму податку на додану вартість 3137144,00 грн. в т. ч. за травень 2014 року - 593048,00 грн., за червень 2014 року - 1148748,00 грн., за липень 2014 року -1395348, 00 грн. Також, судами встановлено, що на підставі вищенаведеного акта перевірки відповідачем здійснено коригування в інформаційній базі "Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів "Система "Податковий блок" ДПС України". Надаючи оцінку обставинам у справі Верховний Суд виходить з наступного. Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України (далі ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковим контролем є система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України. Згідно із статтею 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій. За правилами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків. У пункті 74.1 статті 74 ПК України зазначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності Підприємства, за результатами якої складено акт від 21 жовтня 2014 року №352/21-03-22-06/38888589 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Де-Бірс". Висновки, викладені у зазначеному акті, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків, а, отже такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку також не створює жодних перешкод для діяльності платника податку. Отже, дії контролюючого органу щодо внесення до Інтегрованої системи змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі податкової інформації без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 09.12.2014, 03.11.2015 та 17.11.2015 у справах № №21-511а14, 21-99а15 та 21-4133а15 відповідно. З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій ДПІ щодо проведення документальної виїзної позапланової перевірки позивача, визнання протиправними дій ДПІ щодо коригування показників податкової звітності з податку на додану вартість в автоматизованій інформаційній системі, зобов'язання ДПІ поновити показники податкової звітності позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо спірних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області задовольнити. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2014 року скасувати. У задоволенні позову Приватного підприємства "Де-Бірс" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ...................... ...................... ...................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31.01.2018 Київ К/9901/1811/17 804/2696/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хайдельбергцемент Україна" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (колегія у складі суддів: С. О. Конєва, В. В. Ільков, С. В. Прудник) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року (колегія у складі суддів: Н. П. Баранник, Н. І. Малиш, А. А. Щербак) у справі №804/2696/17 за позовом Приватного акціонерного товариства "Хайдельбергцемент Україна" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Хайдельбергцемент Україна" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило суд визнати протиправним і скасувати Рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 07 лютого 2017 року вих. №7252/10/28-10-46-14-08 (відповідно до п. п. 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України). Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення про відсутність у позивача підстав для застосування положень підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України через нездійснення зміни податкової адреси з тимчасово окупованої території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, на іншу територію України є протиправним, оскільки не взято до уваги, що позивач через свій структурний підрозділ - Амвросіївський завод, який розташований на окупованій території - смт. Новоамвросіївське, Амвросіївського району Донецької області до складу якого входить структурний підрозділ Єнакіївський завод розташований у м. Єнакієве Донецької області - проводив свою господарську діяльність на тимчасово окупованій території, всі первинні бухгалтерські документи залишилися на окупованій території. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову. Відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, мотивував тим, що позивач за обставин захоплення його структурного підрозділу та ймовірності знищення первинних документів має право скористатися положеннями пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України і не потребує застосування інших будь-яких додаткових чи спеціальних правил запровадження мораторію на проведення перевірок, передбачених підпунктом 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України. Водночас у відповідача були відсутні законні підстави для застосування спеціальних правил, визначених підпунктом 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України за повідомленням позивача від 23 січня 2017 року. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на незастосування до нього вимог підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України щодо можливості прийняти рішення на користь платника податків, якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків. Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Хайдельбергцемент Україна" зареєстрований юридичною особою за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, Жовтневий район, вулиця Барикадна, будинок 15А та у своєму складі має наступні структурні підрозділи: - "Амвросіївський завод", який розташований за адресою: Донецька область, Амвросіївський район, смт. Новоамвросіївське, вул. 12 грудня, 14. Зміна податкової адреси названого структурного підрозділу з тимчасово окупованої території на іншу територію України не здійснювалась. До складу Амвросіївського заводу входить структурний підрозділ - "Єнакіївський завод", який знаходиться за адресою: Донецька область, м. Єнакієве, вул. Марата,1; - "Криворізький завод", який розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Акціонерна,1; - "Дніпродзержинський завод", який розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Петровського, 37.29 квітня 2015 року, за заявою позивача, Першотравневим РВ ГУ МВС України у Донецькій області було розпочато досудове розслідування за кримінальним провадженням №12015050710000208 за статтею 341 Кримінального кодексу України по факту захоплення будівель Амвросіївської філії ПАТ "Хайдельбергцемент Україна" за адресою: Донецька область, Амвросіївський район, смт. Новоамвросіївське, вул. 12 грудня, 14.23 січня 2017 року позивач направив до податкової інспекції повідомлення відповідно до підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України про неможливість пред'явити первинні документи, на підставі яких здійснювався облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань щодо господарської діяльності його структурного підрозділу "Амвросіївський завод" за періоди з 01 січня 2012 року по 23 січня 2017 року через те, що вони знаходяться на тимчасово окупованій території і позивач не має доступу на територію заводу внаслідок його захоплення. 07 лютого 2017 року Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби розглянув повідомлення позивача та за результатами його розгляду прийняв рішення вих. №7252/10/28-10-46-14-08 про відсутність у позивача підстав для застосування положень підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки станом на 01 грудня 2016 року позивач не здійснював зміну місцезнаходження (податкову адресу) з тимчасово окупованої території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, на іншу територію України. Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін. Підпунктом 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (редакція чинна 23 січня 2017 року, в період направлення повідомлення позивачем податковому органу) передбачено, що тимчасово, до завершення проведення антитерористичної операції, до платника податків, які провадили господарську діяльність на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, і не можуть пред'явити первинні документи, на підставі яких здійснюється облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, як виняток із положень пункту 44.3 та пункту 44.5 статті 44 цього Кодексу застосовуються спеціальні правила для підтвердження даних, визначених у податковій звітності. Підстави неможливості пред'явлення первинних документів: - первинні документи втрачені (знищені чи зіпсовані у зв'язку із проведенням антитерористичної операції) ; - первинні документи знаходяться в районі населених пунктів, на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, які неможливо вивезти або вивезення яких з даної території пов'язане із ризиком для життя та здоров'я платника податків, або неможливе у зв'язку з іншими адміністративними перешкодами, встановленими органами влади. У разі втрати та/або неможливості вивезення первинних документів платник податків за місцем свого обліку подає до контролюючого органу повідомлення у довільній формі, підписане керівником підприємства та головним бухгалтером, в якому вказуються обставини, які призвели до втрати та/або неможливості вивезення первинних документів, календарні періоди (день/місяць/рік), а також загальний перелік первинних документів (у разі можливості, із зазначенням реквізитів). Дані та показники податкової звітності за періоди, які вказані у повідомленні, не можуть бути піддані сумніву лише на підставі відсутності первинних документів. Подане повідомлення є також підставою для збереження витрат (включаючи витрати у зв'язку з придбанням цінних паперів/корпоративних прав) та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток (включаючи від'ємний фінансовий результат за операціями з цінними паперами/корпоративними правами), та/або податкового кредиту з податку на додану вартість, та/або суми від'ємного значення податку на додану вартість минулих податкових (звітних) років, періодів без наявності договірних, розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Після подання до контролюючого органу повідомлення про неможливість вивезення первинних документів до завершення антитерористичної операції запроваджується мораторій на проведення будь-яких перевірок стосовно зазначених у повідомленні податкових (звітних) періодів. Якщо після подання повідомлення про неможливість вивезення первинних документів платнику податків стане відомо про втрату цих документів, такий платник податків зобов'язаний подати до контролюючого органу нове повідомлення із зазначенням обставин такої втрати. Платники податків, які подали повідомлення про втрату первинних документів відповідно до цього пункту, не можуть бути перевірені контролюючим органом стосовно зазначених у повідомленні періодів, у тому числі після завершення антитерористичної операції. Втрата документів, що не пов'язана з проведенням антитерористичної операції, не надає право платнику податків застосовувати положення цього пункту. Зазначені в цьому пункті положення застосовуються до платників податків, які станом на 1 грудня 2016 року здійснили зміну своєї податкової адреси з тимчасово окупованої території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, на іншу територію України. Вимоги наведеного припису дають підстави для беззаперечного висновку про те, що його вимоги поширюються на виключний перелік суб'єктів, регламентований ним, якими є - платники податків, які станом на 01 грудня 2016 року здійснили зміну своєї податкової адреси з тимчасово окупованої території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, на іншу територію України. Згідно пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача законних підстав для застосування до позивача спеціальних правил, визначених підпунктом 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, на підставі інформації про неможливість пред'явити первинні документи, викладеній у повідомленні від 23 січня 2017 року. Не змінює правильності висновків судів подальше внесення змін Законом України №1989-VIII від 23 березня 2017 року до Податкового кодексу України, якими встановлено, що зазначені підпунктом 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України положення застосовуються до платників податків/податкових агентів, які станом на 1 квітня 2017 року здійснили зміну свого місцезнаходження (місця проживання) з тимчасово окупованої території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення на іншу територію України та сплачували податки до бюджету в період проведення антитерористичної операції згідно з цим Кодексом. Оскільки згідно копії витягу з ЄДРПОУ від 13 травня 2017 року місцезнаходженням Амвросіївської філії "ХАЙДЕЛЬБЕРГЦЕМЕНТ УКРАЇНА" є Донецька область, Амвросіївський район, смт. Новоамвросіївське, вул. 12 грудня, 14. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позову. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хайдельбергцемент Україна" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. П. Юрченко судді І. А. Васильєва С. С. Пасічник

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 вересня 2021 року м. Київ справа №826/10440/17 адміністративне провадження № К/9901/3821/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А. В., суддів: Загороднюка А. Г., Мельник-Томенко Ж. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року у складі: головуючого - судді Ключковича В. Ю., суддів Ганечко О. М., Сорочка Є. О.), ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просила: визнати неправомірним та скасувати наказ №648/5 від 22.02.2017 прийнятий Міністерством юстиції України про часткове задоволення скарги Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 24.10.2016, а саме, анулювання доступу державного реєстратора комунального підприємства "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; виконання скасування наказу №648/5 від 22.02.2017 покласти на державне підприємство "Національні інформаційні системи". 2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що висновок відповідача про порушення нею, п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: не здійснення перевірки відповідності поданої довідки вимогам законодавства при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності - не відповідає обставинам справи. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. 4. Вказане судове рішення обґрунтовувалось тим, що позивачем відкрито розділ на житловий будинок загальною площею 147,2 кв. м., житловою площею 50,1 кв. м. відповідно до технічного паспорту, натомість відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту від 17.08.2016 №КС142162300392 прийнято в експлуатацію індивідуальний двоповерховий будинок загальною площею 293,1 кв. м. житловою площею 99,8 кв. м., тобто надані позивачеві документи, а саме технічний паспорт та декларація про готовність об'єкта до експлуатації містять розбіжності. 5. Судом першої інстанції зазначалось, що у відповідності до пункту 14 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви. Проте, в порушення п. 14 Порядку позивачем не було прийнято рішення про зупинення розгляду заяви, у зв'язку з наявністю розбіжностей у вказаних вище документах. 6. Також, Відповідно до ч. 2 ст. 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення, зокрема, про анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав. 7. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем виявлено порушення порядку державної реєстрації права власності, відповідно до ч. 2 ст. 37-1 Закону це є підставою для прийняття рішення про анулювання доступу до Державного реєстру прав, отже при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв відповідно до норм Закону. 8. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2017 №648/5 про часткове задоволення скарги Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 24.10.2016, яким анульовано доступ державного реєстратора комунального підприємства "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 9. В обґрунтування вказаного судового рішення зазначалось, що для проведення державної реєстрації права власності на новозбудований будинок ОСОБА_2 було надано, серед іншого, інформаційну довідку про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, на якій збудовано житловий будинок, а відтак відповідно до п. 41 Порядку 1127 документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси не вимагається. Хоча ОСОБА_2 й подано позивачу довідку про присвоєння адреси, яка видана не уповноваженим суб'єктом, проте, враховуючи, що житловий будинок збудовано на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав, то для проведення державної реєстрації права власності на такий будинок довідка про присвоєння адреси не вимагається. 10. Також, судом апеляційної інстанції вказувалось, що двоповерховий будинок, побудований як двоквартирний, на час прийняття рішення державним реєстратором належав одній особі - ОСОБА_2. Відтак, у зв'язку з тим, що садибний будинок, введений в експлуатацію, та є власністю однієї особи, то він за технічних умов має право щодо поділу такого. 11. Також, колегія суддів зазначала, що, заявником було надано позивачу технічний паспорт, виготовлений ФОП ОСОБА_3, сертифікат АЕ 002728 від 13.09.2013, яка після введення в експлуатацію об'єкта та проведення технічної інвентаризації виготовила декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстровану Департаментом державної архітектурно будівельної інспекції в Київській області 17 серпня 2016 року за №КС 142162300392, де вже вказано поділені та зареєстровані за власником 2 земельні ділянки, два технічних паспорта, на дві квартири відповідно до технічних вимог, а саме: Квартира № -загальна площа 147,2 кв. м., житлова площа 50,1 кв. м. ; Квартира № - загальна площа 145,9 кв. м., житлова площа 49,7 кв. м. Площа квартир в сукупності відповідає загальній площі 293,1 кв. м., житловій площі 99,8 кв. м., яка вказана в декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстровану Департаментом державної архітектурно будівельної інспекції в Київській області 17 серпня 2016 року за №КС 142162300392.12. З наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність розбіжностей у наданих заявником позивачу документів, та у зв'язку з чим, відсутність підстав для зупинення розгляду заяви ОСОБА_2 позивачем. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї 13. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції Міністерства юстиції України звернулось із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріально права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю. 14. В обґрунтування поданої скарги касатор зазначає, що всупереч нормам КАС України, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не зазначено встановлених обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів. 15. Міністерство юстиції України вказує на необхідності (обов'язковість) подання при здійсненні первинної державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна документу, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси є чіткою та законодавчо обґрунтованою. 16. Касатор також посилається на те, що при перевірці відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у заяві про державну реєстрацію права власності у графі "Кадастрові номера" відсутній запис про кадастровий номер земельної ділянки, право власності на яку дійсно було зареєстровано в Державному реєстрі прав на момент подання такої заяви. 17. Відповідач додатково зазначає, що Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації у своєму висновку від 30.01.2017, складеного за результатами розгляду скарги 2016 року №1364, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 жовтня 2016 року за №33076-0-33-16, звернула увагу, що державним реєстратором на підставі оскаржуваного рішення було відкрито розділ 1054593132218 на житловий будинок загальною площею 147,2 кв. м., житловою площею 50,1 кв. м., тоді як відповідно до сканованої копії декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, зареєстрованої Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області від 17.08.2016 №КС142162300302, наявної у заяві №18978984, було прийнято в експлуатацію індивідуальних двоповерховий житловий будинок загальною площею 293,1 кв. м., житловою площею 99,8 кв. м. 18. З наведеного Міністерство юстиції України вважає правомірним прийняте рішення у формі наказу від 22.02.2017 №648/5 за результатами розгляду скарги Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 24.10.2016 №1364, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 жовтня 2016 року за №33076-0-33-16. ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 19. Касаційна скарга Міністерства юстиції України до Верховного Суду надійшла 06 лютого 2019 року. 20. Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року. 21. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2020 визначено склад суду: Жук А. В. - головуючий суддя, судді Дашутін І. В., Мельник-Томенко Ж. М. 21. Ухвалою судді Верховного суду від 24.09.2021 дану адміністративну справу прийнято вказаною колегією суддів та призначено до попереднього розгляду за наявними у ній матеріалами. 22. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24.09.2021 №1816/0/78-21 призначено повторний автоматизований розподіл справи. 23. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2021 визначено склад колегії суддів: Жук А. В. - головуючий суддя, судді Загороднюк А. Г., Мельник-Томенко Ж. М. ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 до заяви про державну реєстрацію права власності на житловий будинок були надані наступні документи: довідку про присвоєння поштової адреси від 10.10.2016 видану обслуговуючим кооперативом "Балатон", технічний паспорт від 22.08.2016 №320, декларацію про готовність об'єкту до експлуатації від 17.09.2016 №КС142162300392, інформаційну довідку від 17.02.2016 №53477213.25. Позивачем 13 жовтня 2016 року прийнято рішення №31861776, яким зареєстровано право власності ОСОБА_2 на житловий будинок. 26. За результатом розгляду скарги Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 24.10.2016 №1364, зареєстрованої 28.10.2016 Міністерством юстиції України прийнято наказ від 22.02.2017 №648/5, яким скаргу задоволено частково та анульовано доступ державного реєстратора КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 27. Так, згідно Висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 24.10.2016 №1364 від 30.01.2017, комісія встановила, що державним реєстратором ОСОБА_1 було відкрито розділ 1054593132218 на житловий будинок загальною площею 147,2 кв. м., житловою площею 50,1 кв. м. відповідно до технічного паспорту, натомість, відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта від 17.08.2016 №КС142162300392 прийнято в експлуатацію індивідуальний двоповерховий будинок загальною площею 293,1 кв. м. житловою площею 99,8 кв. м., тобто надані ОСОБА_2 документи, а саме технічний паспорт та декларація про готовність об'єкта до експлуатації містять розбіжності. У зв'язку з чим, відповідач дійшов висновку, що в порушення п. 14 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень позивачем не було прийнято рішення про зупинення розгляду заяви, у зв'язку з наявністю розбіжностей у вказаних вище документах. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 28. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон). 28.1. Частина 1-2 статті 18 Закону. Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав) ; 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. 28.2. Частина 1 Статті 27 Закону. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. 28.3. Частина 1 статті 37 Закону. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. 28.4. Пункт 1 частини 2 статті 37 Закону. Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір). 28.5. Частина 6 статті 37 Закону. За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення, зокрема, про: задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги. Рішення, передбачені підпунктами "а " - "в" пункту 2 частини шостої цієї статті, виконуються не пізніше наступного робочого дня після прийняття такого рішення шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Для виконання таких рішень повторне подання документів для проведення державної реєстрації прав та сплата адміністративного збору не вимагаються. 28.6. Частина 2 статті 37-1 Закону. За результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про: 1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав; 4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; 5) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав. 29. Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127) 29.1. Пункт 14 Порядку №1227. У разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви. 29.2 Пункт 40 Порядку №1127. Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком. 29.3 Пункт 41 Порядку №1127. Для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність) ; 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі. Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки. 29.4. Пункт 42 Порядку №1127. Для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки. 30. Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 (далі - Порядок №1128). 30.1. Пункт 2 Порядку №1128. Для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом. 30.2 Пункт 12 Порядку №1128. За результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 31. Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №4бО-ІХ, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України "), зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу III "Перегляд судових рішень". 32. Разом з тим, пунктом 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 33. Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-1Х, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року. 34. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). 36. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне. 37. Умови та порядок здійснення реєстрації прав на нерухоме майно встановлені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обмежень" (далі - Закон) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127). 38. З матеріалів справи вбачається, що для проведення державної реєстрації права власності на новозбудований будинок було надано, серед іншого, інформаційну довідку про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, на якій збудовано житловий будинок, а відтак відповідно до пункту 41 Порядку №1127 документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси не вимагається. 39. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що, хоча ОСОБА_2 подано позивачу довідку про присвоєння адреси, яка видана не уповноваженим суб'єктом, проте, враховуючи, що житловий будинок збудовано на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав, то для проведення державної реєстрації права власності на такий будинок довідка про присвоєння адреси не вимагається. 40. Відповідно до п. 14 Порядку №1127 у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви. 41. Так, згідно Висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 24.10.2016 №1364 від 30.01.2017, комісія встановила, що державним реєстратором ОСОБА_1 було відкрито розділ 1054593132218 на житловий будинок загальною площею 147,2 кв. м., житловою площею 50,1 кв. м. відповідно до технічного паспорту, натомість, відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта від 17.08.2016 №КС142162300392 прийнято в експлуатацію індивідуальний двоповерховий будинок загальною площею 293,1 кв. м. житловою площею 99,8 кв. м., тобто надані ОСОБА_2 документи, а саме технічний паспорт та декларація про готовність об'єкта до експлуатації містять розбіжності. У зв'язку з чим, відповідач дійшов висновку, що в порушення п. 14 Порядку 1127 позивачем не було прийнято рішення про зупинення розгляду заяви, у зв'язку з наявністю розбіжностей у вказаних вище документах. 42. Відповідно до ч. 2 ст. 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення, зокрема, про анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав, що у свою чергу стало підставою для прийняття рішення відповідачем про анулювання доступу до Державного реєстру прав. 43. З матеріалів справи встановлено, що двоповерховий будинок побудований як двоквартирний та на час прийняття рішення державним реєстратором належав одній особі - ОСОБА_2.44. Судом апеляційної інстанції вказувалось, що у зв'язку з тим, що садибний будинок, введений в експлуатацію, та є власністю однієї особи, ОСОБА_2 за технічних умов має право щодо поділу такого. 45. Заявником (ОСОБА_2) було надано позивачу технічний паспорт, виготовлений ФОП ОСОБА_3, сертифікат НОМЕР_1 від 13.09.2013, яка після введення в експлуатацію об'єкта та проведення технічної інвентаризації виготовила декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстровану Департаментом державної архітектурно будівельної інспекції в Київській області 17 серпня 2016 року за №КС 142162300392, де вже вказано поділені та зареєстровані за власником 2 земельні ділянки, два технічних паспорта, на дві квартири відповідно до технічних вимог, а саме: Квартира № -загальна площа 147,2 кв. м., житлова площа 50,1 кв. м. Квартира №2 - загальна площа 145,9 кв. м., житлова площа 49,7 кв. м. 46. Площа квартир в сукупності відповідає загальній площі 293,1 кв. м., житловій площі 99,8 кв. м., яка вказана в декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстровану Департаментом державної архітектурно будівельної інспекції в Київській області 17 серпня 2016 року за №КС 142162300392.47. З наведеного випливає відсутність розбіжностей у наданих заявником позивачу документів, та відповідно відсутність підстав для зупинення розгляду заяви ОСОБА_2 позивачем. 48. А відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачем оскаржуване Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області рішення ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13.10.2016 №31861776 прийнято відповідно до норм чинного законодавства. 49. Тому, Верховний суддійшов висновку, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права при вирішенні даної адміністративної справи, задовольняючи позов в частині скасування наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2017 №648/5 про часткове задоволення скарги Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 24.10.2016, яким анульовано доступ державного реєстратора комунального підприємства Центр розвитку та інвестицій Васильківського району Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 50. Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими, та такими, що спростовуються встановленими обставинами та матеріалами справи. 51. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що судом апеляційної інстанції не допущено порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної адміністративної справи, а відтак, касаційна скарга Міністерства юстиції України підлягає залишенню без задоволення, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року - без змін. 52. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 53. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій 54. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 341, 343, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення. 2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року у справі 826/10440/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. судді А. В. Жук А. Г. Загороднюк Ж. М. Мельник-Томенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 29 березня 2018 року Київ справа №812/957/16 адміністративне провадження №К/9901/31122/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., секретаря судового засідання - Титенко М. П., за участю представника відповідача - Норець В. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС (далі - ОВПП ДФС) на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 (Головуючий суддя - Т. В. Смішлива) та на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 (колегія у складі суддів: І. В. Геращенко, Т. Г. Арабей, Г. М. Міронова) у справі №812/957/16 за позовом Публічного акціонерного товариства Луганськтепловоз" ПАТ "Луганськтепловоз" (далі - ПАТ "Луганськтепловоз") до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби (далі - СДПІ) третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області (далі - ГУ ДКС) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: В серпні 2016 року ПАТ "Луганськтепловоз" звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність СДПІ щодо ненадання протягом п'яти днів до ГУ ДКС висновку про відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) за липень 2014 року на суму 34271097 грн. 00 коп. та зобов'язати СДПІ у п'ятиденний строк з дня ухвалення рішення подати ГУ ДКС висновок із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з ПДВ за липень 2014 року на суму 34271097 грн. 00 коп. Обґрунтовуючи позов вказав, що відповідач в порушення приписів Податкового кодексу України (тут і надалі, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) після узгодженої у судовому поряду суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню не надав у п'ятиденний строк відповідного висновку до ГУ ДКСУ, чим допустив протиправну бездіяльність. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність СДПІ щодо неподання органу державної казначейської служби висновку про суми відшкодування ПАТ "Луганськтепловоз" ПДВ за липень 2014 року. Зобов'язано СДПІ подати до органу державної казначейської служби висновок про відшкодування ПАТ "Луганськтепловоз" ПДВ за податковою декларацією з ПДВ за липень 2014 року у сумі 34271097 грн. 00 коп. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, обґрунтував свої висновки тим, що відповідач допустивши протиправну бездіяльність, не надав до ГУ ДКС висновку щодо узгодженої у судовому порядку суми бюджетного відшкодування платнику податку - ПАТ "Луганськтепловоз". Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, відмовити в задоволені позовних вимог, так як вважає, що позивачем був пропущений шестимісячний строк звернення з таким позовом до суду, передбачений Кодексом адміністративного судочинства України, відлік якого припадає на день неотримання позивачем узгодженої суми бюджетного відшкодування, а саме 04.06.2015. З урахуванням чого вказує, що заявлене бюджетне відшкодування буде надаватись тоді, коли виробничі потужності підприємства (позивача) будуть знаходитьсь під контролем держаних органів України. При цьому зазначив, що Державна казначейська служба України (далі - ДКС) листом від 28.10.2016 повідомила податковий орган, що Службою безпеки України тимчасово зупинено операції з бюджетними коштами позивача через їх причетність до функціонування непідконтрольних Україні територій Луганській області. Наступним листом від 26.05.2017, ДКС повідомило податковий орган про наявність листів Служби безпеки України від 15.12.2015, від 25.02.2016, від 01.08.2019, від 26.08.2018 з грифом "Для службового користування" де зазначено, що виробничі потужності ПАТ "Луганськтепловоз" залишаються на тимчасово непідконтрольній території у м. Луганську, відшкодування сум ПДВ якому може призвести до витрачання цих коштів на фінансування терористичної операції. 27.06.2017 Вищим адміністративним судом України, касаційне провадження за касаційною скаргою відкрито. 01.03.2018 касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В. П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 №2147. В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідача, які надійшли до Вищого адміністративного суду України, позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Від третьої особи до Суду надійшло клопотання про неможливість прибуття у судове засідання, призначене на 29.03.2018. Заслухавши учасників справи, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем подано до відповідача податкову декларацію з ПДВ за липень 2014 року, в якій з урахуванням уточнюючих розрахунків №9120880387 від 11.06.2015, №9166128534 від 07.08.2015 заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ в загальному розмірі 34271097 грн. 00 коп. У зв'язку із чим, з 5 по 13 травня 2015 року контролюючим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка, результати якої оформлено актом від 20.05.2015 №10/19-0/305763797, висновками якого встановлено завищення заявленої суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за липень 2014 року на загальну суму ПДВ в розмірі 554173 грн. 00 коп. За наслідками адміністративного оскарження, зазначений розмір бюджетного відшкодування, був зменшений до 398877 грн. 00 коп., про що прийняті податкові повідомлення рішення від 08.06.2015 №0000114710 форми "В4" про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2014 у розмірі 398877 грн. 00 коп., та №0000104710 форми "В1" про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2014 року у сумі 398877 грн. 00 коп., та зобов'язання сплатити штрафні (фінансові) санкції у розмірі 99719 грн. 25 коп. Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем у судовому порядку. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 05.10.2015 у справі №812/515/15 адміністративний позов про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень форми "В1" від 08.06.2015 №0000104710, форми "В4" від 08.06.2015 №0000114710 задоволено частково (а. с. 50-53). Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2015 у справі №812/515/15 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" задоволено частково, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року у справі №812/515/15 скасовано, позов ПАТ "Луганськтепловоз" задоволено, визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 №0000104710 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 398877 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 99719,25 грн. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.02.2016 повернуто касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів. Вважаючи, що відповідач протиправно не надав 3-ій особі висновку про належне йому бюджетного відшкодування, згідно податкової декларації з ПДВ за липень 2014 року позивач звернувся до суду. Разом з тим, касаційний суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України. У відповідності до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Згідно із підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу. Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (пункт 200.7 статті 200 ПК України). За приписами пунктів 200.10.-200.12 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Перелік достатніх підстав, які надають право контролюючим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Оцінюючи наведені положення слід зазначити, що судами не досліджувався факт повної перевірки відповідачем заявленої позивачем до бюджетного відшкодування суми з ПДВ у розмірі 34397180 грн. 00 коп. З урахуванням того, що згідно наявних в матеріалах справи копій висновків такого акту (т. 1 а. с.19-43), пункт 4.1., - позивачем було завищено суму податкового кредиту за липень 2014 року в сумі 554173 грн. 00 коп., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного податкового періоду у сумі 554173 грн. 00 коп. Тоді як, у відповідності до пункту 4.2 цього ж висновку, відповідачем не встановлено порушень при відображені позивачем у декларації за серпень 2014 року від'ємного значення з ПДВ у сумі 4156433 грн. 00 коп. та бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 7749208 грн. 00 коп. Тобто, в акті перевірки відсутні висновки про підтвердження або не підтвердження заявленої суми 34397180 грн. 00 коп. Також судами попередніх інстанцій не було приділено належної уваги обставинам подання позивачем у червні та серпні 2015 року уточнюючих розрахунків (т. 1, а. с.153-157; 162-166), згідно яких заявлене бюджетне відшкодування з ПДВ у липні 2014 року було зменшене до 34271097 грн. 00 коп., так як відсутня оцінка відомостей про проведення контролюючим органом перевірки достовірності такого нарахування (щодо зменшеної суми) у відповідності до наведених приписів положень статті 200 ПК України. В той же час, під час розгляду справи відповідач надав суду копії листів ДКС України від 28.10.2016 та 26.05.2017, в яких остання інформує податковий орган з приводу бюджетного відшкодування позивачу ПДВ про те, що Службою безпеки України зупинено операції з бюджетними коштами на користь позивача у зв'язку з існуванням можливості витрачання цих коштів на фінансування терористичної діяльності. Відповідно до статті 25 Закону України "Про Службу безпеки України" №2229-XII від 25.03.1992 у разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності Служба безпеки України, її органи і співробітники мають право ініціювати згідно із законом питання накладення на невизначений строк арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них за зверненням особи, яка може документально підтвердити потреби в покритті основних та надзвичайних витрат. Отже, за наявності передбачених законом підстав, Служба безпеки України вправі здійснити заходи щодо обмеження фінансових операцій за участі юридичних осіб. Судами попередніх інстанцій наведене залишено поза увагою, зроблено передчасний висновок про обґрунтованість адміністративного позову та не забезпечено повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Підсумовуючи наведене, під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС задовольнити частково, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08 серпня 2019 року Київ справа №813/2632/18 адміністративне провадження №К/9901/15168/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кашпур О. В., суддів - Радишевської О. Р., Уханенка С. А., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу за позовом державного реєстратора речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою державного реєстратора речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді - Гавдик З. В., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого - Носа С. П., суддів - Кухтея Р. В., Шевчук С. В., УСТАНОВИВ: І. Короткий зміст позовних вимог 1. У червні 2018 року державний реєстратор речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 18 грудня 2017 року №4055/5 "Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора виконавчого комітету Новороздільської міської ради ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно". 2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний наказ є протиправним, оскільки його прийнято за результатами камеральної перевірки, проведеної без попереднього повідомлення та участі позивача, можливості надання будь-яких пояснень і документів на підтвердження обставин; висновками якої також не враховано особливостей правового статусу нерухомого майна, право власності на яке було заявлене для реєстрації. На думку позивача, процедуру прийняття вказаного наказу порушено з огляду на те, що у головного територіального управління юстиції відсутні повноваження на звернення до Міністерства юстиції України із поданням про призначення камеральної перевірки. Крім того, ОСОБА_1 зазначає про те, вона не була належним чином повідомлена про прийняття відповідачем оспорюваного наказу. ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. 4. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на час звернення ОСОБА_1 до суду із позовом за захистом своїх прав доступ державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відновлено у зв'язку із закінченням зазначеного у наказі строку блокування, тому оскільки оспорюваний наказ вичерпав свою дію, то права позивача не є порушеними і не підлягають захисту в судовому порядку. 5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 6. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державним реєстратором здійснено державну реєстрацію речових прав за наявності підстав для відмови у такій реєстрації й подання про призначення камеральної перевірки позивача обґрунтовано внесено територіальним органом Міністерства юстиції України. Апеляційний суд зазначив про те, що витребування пояснень та копій документів на паперових носіях є правом контролюючого органу, а не його обов'язком й ним дотримано вимог чинного законодавства у процесі проведення камеральної перевірки, а тому оспорюваний наказ є законним та обґрунтованим. ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. Не погоджуючись із рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, державний реєстратор речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 8. Скаржник вказує на те, що суди дійшли помилкового висновку щодо дотримання контролюючим органом процедури здійснення камеральної перевірки згідно з вимогами чинного законодавства і, як наслідок, обґрунтованості прийняття оспорюваного наказу. Зазначає про те, що територіальний орган Міністерства юстиції України не володіє повноваженнями на звернення до Міністерства юстиції України із поданням про призначення камеральної перевірки і в порушення вимог пункту 7 Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №990, (далі - Порядок №990) відповідачем не надіслано державному реєстратору копії наказу про проведення камеральної перевірки у встановлений строк, що позбавило позивача можливості надання пояснень та підтверджуючих документів на паперових носіях. IV. Позиція інших учасників справи 9. Міністерство юстиції України надало відзив на касаційну скаргу з проханням відмовити в її задоволенні та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін. V. Рух справи у суді касаційної інстанції 10. Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. 11. Ухвалою касаційного суду від 06 серпня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 08 серпня 2019 року. VI. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій 12.04 липня 2017 року до Центру надання адміністративних послуг Новороздільської міської ради Львівської області звернувся ОСОБА_2 із заявами про державну реєстрацію права власності, зареєстрованими у базі даних заяв Державного реєстру прав №23053095, №23055749, №23056862, №23058033, №23058730, додавши відповідний перелік документів. 13.07 липня 2017 року за результатами розгляду заяв державним реєстратором ОСОБА_1 були прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №36041186, №36043452, №36045159, №36045629, №36045968, на підставі яких у Державному реєстрі прав внесено записи про право власності №21286379, №21288389, №21289808, №21290195, №21290552 за ОСОБА_2.14. Відповідно до статті 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), Порядку №990 та на підставі подання Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 08 листопада 2017 року №22493/0/1-17 Міністерство юстиції України 30 листопада 2017 року видало наказ №4524/7 "Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора виконавчого комітету Новороздільської міської ради ОСОБА_1", яким наказано провести камеральну перевірку з 30 листопада 2017 року. 15. Комісією у складі трьох головних спеціалістів відділу контролю у сферах державної реєстрації Управління акредитації, контролю та моніторингу суб'єктів державної реєстрації Департаменту державної реєстрації та нотаріату проведено перевірку дотримання законодавства щодо проведення реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора виконавчого комітету Новороздільської міської ради ОСОБА_1, за результатами якої складено довідку проведення камеральної перевірки державного реєстратора виконавчого комітету Новороздільської міської ради ОСОБА_1 від 11 грудня 2017 року. 16. При проведенні камеральної перевірки встановлено, що при розгляді заяв державним реєстратором Яценко Я. В. були здійснені пошуки відомостей Державного реєстру прав, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек за об'єктом нерухомого майна, які не відобразили діючий арешт усього нерухомого майна ПАФ ім. Івана Франка. Однак, для державної реєстрації права власності у зв'язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств необхідно було здійснити пошуки у Державному реєстрі прав за ідентифікаційними даними колективного сільськогосподарського підприємства, а саме ПАФ ім. Івана Франка, на яке накладено арешт на все нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 жовтня 2013 року ВП 39821515, накладеною відділом державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції (запис про обтяження у Державному реєстрі прав за №3112323). 17. Також у ході перевірки встановлено, що у свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) від 03 грудня 2015 року серія НОМЕР_1, виданому Берездівецькою сільською радою, не зазначено дату зборів співвласників, якими затверджено список осіб, які мають право на майновий пай та відсутня печатка ПАФ ім. Івана Франка. Державним реєстратором ОСОБА_1 не було належним чином встановлено наявність суперечностей між заявленими правами та вже зареєстрованими обтяженнями і проведено державну реєстрацію права за ОСОБА_2 за наявності підстав для прийняття рішення про відмову у проведенні державної реєстрації прав (наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно). 18. На підставі виявлених порушень Комісія запропонувала тимчасово заблокувати доступ державного реєстратора виконавчого комітету Новороздільської міської ради ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на шість місяців. 19. Наказом Міністерства юстиції України від 18 грудня 2017 року №4055/5 тимчасово заблоковано доступ державного реєстратора виконавчого комітету Новороздільської міської ради ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на шість місяців. VIІ. Джерела права й акти їх застосування 20. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 21. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 22. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон №1952-IV. 23. Відповідно до статті 37-1 Закону №1952-IV контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав. За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав. У разі якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб'єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законодавства, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів, а також заінтересованих осіб. За результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про: 1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав; 4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; 5) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав. Технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання. Рішення, передбачені пунктами 3-5 частини другої цієї статті, виконуються Міністерством юстиції України протягом п'яти робочих днів з дня їх прийняття. У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора, акредитованого суб'єкта державної реєстрації прав. Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок та критерії, за якими здійснюється моніторинг, визначаються Кабінетом Міністрів України. 24. Процедуру здійснення Міністерством юстиції України відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державна реєстрація) визначає Порядок №990.25. Згідно з пунктом 2 Порядку №990 контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом розгляду скарг, поданих відповідно до Закону України "Про звернення громадян", і обґрунтованих подань територіальних органів Мін'юсту, а також моніторингу реєстраційних дій в реєстрах. У разі виявлення під час розгляду скарг відповідно до Закону України "Про звернення громадян" і обґрунтованих подань територіальних органів Мін'юсту чи моніторингу реєстраційних дій в реєстрах порушень порядку державної реєстрації контроль здійснюється шляхом проведення камеральної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації з прийняттям обов'язкових до виконання рішень, передбачених Законами. 26. Пунктом 6 Порядку №990 передбачено, що камеральна перевірка проводиться на підставі наказу Мін'юсту, яким утворюється комісія у складі не менше ніж трьох посадових осіб Мін'юсту. Камеральна перевірка проводиться у строк, що не перевищує 14 робочих днів. Наказ Мін'юсту про проведення камеральної перевірки в обов'язковому порядку розміщується на офіційному веб-сайті. 27. Копія наказу Мін'юсту про проведення камеральної перевірки надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом із супровідним листом державному реєстратору та/або суб'єкту державної реєстрації (пункт 7 Порядку №990). 28. Під час проведення камеральної перевірки комісія має право: 1) ознайомлюватися з електронними копіями документів, на підставі яких проводилися реєстраційні дії та які розміщені у реєстрах, а також з документами, створеними за допомогою програмних засобів ведення реєстрів; 2) витребувати у суб'єкта державної реєстрації, що забезпечує зберігання реєстраційних справ, у державного реєстратора копії документів в паперовій формі, відомості про які містяться в реєстрах, проте відсутні виготовлені шляхом сканування електронні копії таких документів у реєстрах; 3) вимагати від державних реєстраторів, уповноважених осіб суб'єктів державної реєстрації надання пояснень (пункт 8 Порядку №990). 29. Результати камеральної перевірки оформляються довідкою, яка підписується усіма членами комісії. У довідці про проведення камеральної перевірки зазначаються: дата проведення камеральної перевірки (число, місяць, рік) ; прізвище, ім'я та по батькові посадових осіб Мін'юсту, що проводили камеральну перевірку; підстава проведення камеральної перевірки; опис виявлених порушень порядку державної реєстрації (з посиланням на відповідні акти законодавства) із зазначенням підтвердних документів чи відомостей з реєстрів; пропозиції стосовно змісту рішення за результатами проведеної камеральної перевірки (пункт 9 Порядку №990). 30. За результатами проведеної камеральної перевірки Мін'юст на підставі довідки комісії приймає мотивоване рішення відповідно до Законів у формі наказу (пункт 10 Порядку №990). 31. Згідно з пунктом 12 Порядку №990 копії рішення, прийнятого за результатами проведеної камеральної перевірки, засвідчені в установленому законодавством порядку, надсилаються скаржнику (в разі розгляду скарги), державному реєстратору та/або суб'єкту державної реєстрації протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. VІІІ. Позиція Верховного Суду 32. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України). 33. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). 34. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого. 35. Як встановлено судами, 11 грудня 2017 року Міністерством юстиції України було розміщено на офіційному веб-сайті наказ від 30 листопада 2017 року №4524/7 "Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора виконавчого комітету Новороздільської міської ради ОСОБА_1". 36. За вимогами пункту 7 Порядку №990 копія наказу Міністерства юстицію України про проведення камеральної перевірки разом із супровідним листом має бути надіслана державному реєстратору протягом трьох робочих днів з дня прийняття наказу. 37. Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку про те, що проведенню камеральної перевірки передує обов'язок відповідача повідомити державного реєстратора про день, час та місце її проведення. 38. В свою чергу, невиконання наведених вимог законодавства призводить до визнання такої перевірки та рішень, прийнятих за її результатами, незаконними. 39. Відповідачем не надано суду доказів отримання державним реєстратором ОСОБА_1 копії наказу про проведення камеральної перевірки від 30 листопада 2017 року №4524/7.40. Оскільки матеріали справи не містять доказів у підтвердження отримання державним реєстратором ОСОБА_1 копії наказу про проведення камеральної перевірки від 30 листопада 2017 року №4524/7, Верховний суддійшов висновку про те, що камеральну перевірку проведено з порушенням встановленої процедури, а тому прийнятий за результатами такої перевірки оспорюваний наказ Міністерства юстиції України від 18 грудня 2017 року №4055/5 "Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора виконавчого комітету Новороздільської міської ради ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" підлягає скасуванню. 41. Щодо можливості державного реєстратора Яценко Я. В. ознайомитися зі змістом відповідного наказу на офіційному сайті Міністерства юстиції України, то Верховний Суд зазначає про те, що відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а тому позивач не зобов'язаний здійснювати моніторинг сайту Міністерства юстиції України щодо розміщення на ньому такої інформації. Крім того, наказ відповідача про проведення камеральної перевірки від 30 листопада 2017 року №4524/7 розміщено на офіційному веб-сайті у день складання довідки за результатами такої перевірки - 11 грудня 2017 року. 42. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №814/2229/17.43. Крім того, законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, зобов'язав контролюючий орган мотивувати таке рішення. Тобто, Міністерство юстиції України зобов'язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу та обґрунтувати строки його застосування. 44. У наказі Міністерства юстиції України від 18 грудня 2017 року №4055/5 "Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора виконавчого комітету Новороздільської міської ради ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" відсутні мотиви, за яких державному реєстратору тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно саме на шість місяців і за які порушення застосовано саме цей вид стягнення, чому судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки. 45. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №820/2849/17.46. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 47. Оскільки суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, неправильно застосовали норми права, то їхні судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову державного реєстратора речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області ОСОБА_1 Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу державного реєстратора речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області ОСОБА_1 задовольнити. 2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року у справі №813/2632/18 скасувати. ухвалити нове рішення, яким позов державного реєстратора речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити. 3. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 18 грудня 2017 року №4055/5 "Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора виконавчого комітету Новороздільської міської ради ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно". Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: О. В. Кашпур судді: О. Р. Радишевська С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 березня 2018 року Київ справа №802/1239/16-а провадження №К/9901/6767/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Бевзенка В. М., Стрелець Т. Г., розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу №802/1239/16-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Атестаційної комісії №6 Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання незаконним та скасування рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду прийняту 5 жовтня 2016 року у складі судді Крапівницької Н. Л., та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду постановлену 6 грудня 2016 року, у складі колегії суддів: головуючого - Совгири Д. І., суддів: Курки О. П., Білоуса О. В., ВСТАНОВИВ: У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області (далі - ГУНП у Вінницькій області), Атестаційної комісії №6 Головного Управління Національної поліції України у Вінницькій області (далі - атестаційна комісія), в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення ГУНП у Вінницькій області щодо включення ОСОБА_1, до списку поліцейських, що підлягають атестуванню; визнати дії ГУНП у Вінницькій області щодо проведення атестації ОСОБА_1 протиправними, а прийняте Атестаційною комісією №6 відносно нього рішення (висновок) скасувати; визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУНП у Вінницькій області №127 о/с від 7 липня 2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції і поновити його на посаді заступника начальника ізолятора тимчасового тримання Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області з присвоєнням спеціального звання "капітан поліції". В обґрунтування позову позивач зазначає, що з 20 жовтня 2001 року по 6 листопада 2015 року він проходив службу в органах внутрішніх справ. Наказом ГУНП у Вінницькій області від 07 листопада 2015 року №2 о/с "По особовому складу" позивача як прибулого з Міністерства внутрішніх справ, 7 листопада 2015 року призначено з присвоєнням спеціального звання капітан поліції в порядку переатестування на посаду заступника начальника ізолятора Вінницького відділу ГУНП у Вінницькій області. Однак, наказом начальника ГУНП у Вінницькій області від 7 липня 2016 року №127 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Позивач вказує, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугував висновок атестаційної комісії від 7 червня 2016 року. Вважаючи вказаний висновок таким, що не відповідає вимогам Закону України "Про Національну поліцію", а наказ про звільнення 7 липня 2016 року №127 о/с протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про поновлення його на посаді. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнав протиправним та скасував рішення Атестаційної комісії №6 Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, оформлене протоколом ОП №15.00006021.0035650 від 07 червня 2016 року в частині результатів атестування ОСОБА_1 "займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність? . Визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Національної поліції у Вінницькій області №127 о/с від 07 липня 2016 року щодо звільнення ОСОБА_1, заступника начальника ізолятора Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ізолятора Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області з 07 липня 2016 року. Постанову в частині поновлення на посаді допустив до негайного виконання. В решті позовних вимог відмовив. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 22 січня 2018 року касаційна скарга ГУНП у Вінницькій області надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 31 січня 2018 року прийнята до провадження. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що наказ від 7 липня 2016 року №127 о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції є правомірним, оскільки був прийнятий на підставі протокольного рішення атестаційної комісії, яким встановлено, що позивач не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Проведення ж атестування позивача після призначення на службу до поліції є наслідком виконанням приписів пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та Перехідних положень та частини четвертої статті 52, частини першої статті 57 Закону України "Про Національну поліцію". Відповідач не вбачає порушень процедури проведення атестування, а складений протокол про невідповідність займаній посаді відповідає вимогам Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженій наказом МВС України від 17 листопада 2015 року №1465 (далі - Інструкція №1465). Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оскільки з матеріалів скарги вбачається, що відповідач оскаржує рішення судів попередніх інстанцій тільки в частині позовних вимог, які були задоволені, Верховний Суд перевіряє законність та обґрунтованість цих судових рішень лише в межах касаційної скарги. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 20 жовтня 2001 року по листопад 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ. Згідно з наказом ГУНП у Вінницькій області від 07 листопада 2015 року №2 о/с "По особовому складу" відповідно до пунктів 9, 12 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" позивача, як прибулого з Міністерства внутрішніх справ, призначено з присвоєнням спеціального звання капітан поліції в порядку переатестування на посаду заступника начальника ізолятора Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області. З метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого та всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри при призначенні на вищу посаду, переміщення на нижчу, звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, керуючись статтею 57 Закону України "Про Національну поліцію" та вимогами Інструкції №1465, ГУНП у Вінницькій області видано наказ від 12 лютого 2016 року №146, на виконання якого створено атестаційні комісії №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8 та проведено атестування поліцейських ГУНП у Вінницькій області та підпорядкованих підрозділів атестаційною комісією, починаючи з 15 лютого 2016 року. Так, 25 травня 2016 року наказом №620 затверджено персональний склад атестаційних комісій, а позивача включено до списку поліцейських, які підлягають атестуванню. 25 травня 2016 начальником Вінницького відділення поліції ГУНП у Вінницькій області полковником поліції А. В. Присяжнюком складено атестаційний лист на позивача, в якому вказано, що ОСОБА_1 за час проходження служби зарекомендувала себе з позитивного боку, сумлінно ставиться до виконання службових обов'язків, професійно підготовлений спеціаліст, володіє достатнім рівнем теоретичних знань, професійної майстерності. Із знанням справи використовує набуті знання. За час проходження служби завоював авторитет та повагу серед особового складу безпосереднього керівництва та населення. Морально стійкий, здатний контролювати власні емоції. На критичні зауваження реагує правильно, завжди своєчасно усуває недоліки. Уміло володіє табельною зброєю, здатен переносити труднощі служби. Також, в атестаційному листі міститься висновок прямого керівника про відповідність позивача займаній посаді, відомості про результати тестування та про результати атестування (висновок атестаційної комісії). Разом з цим, атестаційна комісія провела співбесіду з позивачем, а також дослідила документи, а саме: декларацію про доходи; послужний список (Форма 1); інформаційну довідку; висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади"; інформацію з відкритих джерел. Згідно з довідкою про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", вартість майна, указаного позивачем у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 року, набутого ним за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" відповідає наявній податковій інформації про доходи, які отримані із законних джерел. У декларації вказано достовірні відомості. За результатами розгляду вказаних матеріалів та проведеної співбесіди атестаційною комісією прийнято рішення, що позивач займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що атестування позивача та його звільнення з поліції через службову невідповідність за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" проведено без достатніх правових підстав. Зазначена позиція була підтримана і Вінницьким апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін. Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII). Порядок призначення на посади поліцейських працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, визначений у пункті 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII. Так, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Інститут атестування поліцейських передбачено Законом України "Про Національну поліцію" відповідно до частини першої статті 57 якого, атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри. За правилами частини другої статті 57 Закону №580-VIII атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність. Наведений перелік підстав є вичерпним і розширенню не підлягає, а тому аналіз положень наведеної норми Закону дає підстави для висновку, що атестуванню підлягають лише ті поліцейські, які претендують на вищу посаду або щодо яких вирішується питання про переведення на нижчу посаду, або щодо яких вирішується питання щодо звільнення через службову невідповідність, а тому відповідно до списку поліцейських, які підлягають атестуванню (складається на підставі підпункту 2 пункту першого розділу ІV Інструкції про проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерством внутрішніх справ від 17 листопада 2015 року №1465) слід включати лише тих поліцейських, відносно яких наявні підстави для проведення атестування, що передбачені частиною другою статті 57 Закону №580-VIII. Отже, кожна із зазначених у частині другій статті 57 Закону №580-VIII підстав проведення атестування повинна бути пов'язана з певними передумовами, зокрема, атестування, яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як то неналежне виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо. Атестація працівника одразу ж після прийняття його на роботу (у тому числі на службу до поліції), безвідносно до вирішення питань кар'єри (призначення поліцейського на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження не відповідає меті та завданню атестування і суперечить вимогам Закону №580-VIII. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що атестацію позивача проведено в порядку атестування усіх поліцейських ГУНП у Вінницькій області та підпорядкованих підрозділів з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри, що, на думку відповідача, відповідає приписам частини першої статті 57 Закону №580-VIII; наказ ГУНП у Вінницькій області "Про організацію проведення атестування особового складу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області" від 12 лютого 2016 року №146 не містить посилань на підстави для проведення атестування, передбачені частиною другою статті 57 Закону №580-VIII. Слід зауважити, що приписи частини першої статті 57 Закону №580-VIII не є самостійною підставою проведення атестування, оскільки цю норму необхідно застосовувати у системному взаємозв'язку з нормами частини другої статті 57 цього ж Закону, в якій наведений вичерпний перелік підстав для проведення атестування, за відсутності яких проведення атестації є протиправним. Крім того, пунктом 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII встановлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Верховний Суд звертає увагу, що наказ ГУНП у Вінницькій області від 07 листопада 2015 року №2 о/с "По особовому складу", відповідно до якого ОСОБА_1 в порядку переатестування призначено на посаду заступника начальника ізолятора Вінницького відділу поліції НУНП у Вінницькій області з присвоєнням спеціального звання капітана поліції, не містить жодних застережень про тимчасовість призначення позивача на посаду, а відтак питання про відповідність ОСОБА_1 вимогам до поліцейських було вирішено ще у листопаді 2015 року, у момент видання наказу про прийняття його на службу. Крім того, відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про професійний розвиток працівників" атестуванню не підлягають, зокрема, працівники, які відпрацювали на відповідній посаді менше одного року. Положення статті 12 Закону України "Про професійний розвиток працівників" є загальними (базовими) щодо регулювання відносин із атестування працівників, які, в свою чергу, не суперечать положенням Закону №580-VIII, а тому поширюються на відносини з атестування поліцейських. Як вбачається з атестаційного листа, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 за час проходження служби зарекомендувала себе з позитивного боку, добре знає та вміло використовує у службовій діяльності вимоги статутів, наказів та інших нормативних документів, які регламентують діяльність органів внутрішніх справ та Національної поліції. Систематично працює над підвищенням свого професійного рівня. Відзначається схильністю до аналітичної роботи, до виконання службових обов'язків ставиться сумлінно. Також, у вказаному атестаційному листі міститься висновок прямого керівника про відповідність позивача займаній посаді, відомості про результати тестування та про результати атестування. Згідно з протоколом атестаційної комісії №15.00006021.0035650 від 7 червня 2016 року вбачається, що членами комісії під час проведення атестації було досліджено декларацію про доходи, послужний список, інформаційну довідку, висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", інформацію з відкритих джерел. При цьому, вказані документи не містять будь-яких фактів щодо недбалого відношення позивача до службових обов'язків, навпаки вона характеризується виключно з позитивної сторони, у тому числі і щодо виконання службових обов'язків. За таких обставин і правового врегулювання Верховний суддійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу ГУНП у Вінницькій області від 7 липня 2016 року №127 о/с щодо звільнення позивача через службову невідповідність зі служби в поліції за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області залишити без задоволення. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді В. М. Бевзенко Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 12 квітня 2018 року справа №804/2100/17 адміністративне провадження №К/9901/3408/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2017 року у складі судді Царікової О. В. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Чумака С. Ю., Гімона М. М., Юрко І. В. у справі №804/2100/17 за позовом Селянського фермерського господарства "Ромнана" до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: 22 березня 2017 року Селянське фермерське господарство "Ромнана" (далі - платник податків, Господарство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування рішення від 13 березня 2017 року №5460/10/04-18-12 про анулювання реєстрації платником єдиного податку Селянського фермерського господарства "Ромнана", з мотивів безпідставності та протиправності його прийняття. 19 травня 2017 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, адміністративний позов Господарства задовольнив, визнав протиправним та скасував рішення податкового органу від 13 березня 2017 року №5460/10/04-18-12 про анулювання реєстрації платником єдиного податку Селянського фермерського господарства "Ромнана". Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності рішення податкового органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку, яке прийняте на підставі підпункту 291.51.3 пункту 291.51 статті 291 Податкового кодексу України з огляду на наявність у господарства податкового боргу станом на 1 січня 2017 року з податку на додану вартість в сумі 7053 гривні. Відсутність у позивача податкового боргу унеможливлює застосування положень зазначеної норми. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сплата Господарством у встановлені строки податкового зобов'язання на помилково визначений розрахунковий рахунок, сплативши кошти безпосередньо до бюджету, а не на рахунок призначений для акумуляції коштів, що підлягають перерахуванню до державного бюджету, не є достатньою підставою для висновку про несплату господарством необхідної суми у визначений строк. Суди також зазначили про те, що податковим органом не формувалась та не направлялась на адресу позивача податкова вимога на суму податкового боргу 7053,00 гривні. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. У касаційній скарзі податковий орган викладає обставини справи. Жодної норми податкового законодавства, мотивів того в чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення ними норм процесуального права касаційна скарга не містить. 29 січня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якому Господарство просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. У відзиві Господарство викладає свою позицію, яка повністю збігається з висновками судів попередніх інстанцій, які містять судові РІШЕННЯ: Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, Селянське фермерське господарство "Ромнана" (ідентифікаційний код юридичної особи 24226803) зареєстроване як юридична особа 20 січня 1995 року, взято на облік органами державної податкової служби 11 квітня 1995 року, перебуває на обліку в Криворізькій північній об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області та з 04 березня 2016 року перебуває на спрощеній системі оподаткування, якому присвоєно статус платника єдиного податку четвертої групи на 2016 рік. 13 березня 2017 року податковим органом прийняте рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку Селянського фермерського господарства "Ромнана" №5460/10/04-18-12 у зв'язку з тим, що платником єдиного податку порушено підпункт 291.51.3 пункту 291.51 статті 291 Податкового кодексу України, а саме установлено, що господарство має борг станом на 1 січня 2017 року по податку на додану вартість в сумі 7053 грн. Відтак, в основу прийняття податковим органом рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку покладено підпункт 291.51.3 пункту 291.51 статті 291 Податкового кодексу України, за яким не можуть бути платником єдиного податку четвертої групи суб'єкт господарювання, який станом на 1 січня базового (звітного) року має податковий борг. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності регламентована главою 2 Розділу XIV "Спеціальні податкові режими" Податкового кодексу України, положення цієї глави застосовується в цій постанові в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначений статтею 299 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 299.1 якої реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку. За положеннями пункту 299.10. статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: 1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву, 2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення, 3) у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу, 4) якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків. Відповідно до підпункту 298.2.3. пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: 1) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; 2) у разі перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, платниками єдиного податку першої і другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; 3) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; 4) у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків; 5) у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми; 6) у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення; 7) у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності; 8) у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів; 9) у разі здійснення платниками першої або другої групи діяльності, яка не передбачена у підпунктах 1 або 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу відповідно, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснювалася така діяльність. Аналіз наведених норм свідчить про те, що податковим органом при прийнятті спірного рішення жодна з наведених підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку не застосована, а встановлені судами попередніх інстанцій обставини під жодну з цих підстав не підпадають. При цьому, положення абзацу другого пункту 299.11 статі 299 Податкового кодексу України прямо передбачають, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності вимогам підпункту 4 пункту 291.4 та пункту 291.5 1 статті 291 цього Кодексу у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розділу II цього Кодексу. Такий платник податку зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення. Отже, положення цієї норми визначають обов'язок платника єдиного податку самостійно перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування при виявленні контролюючим органом невідповідності вимогам пункту 291.51 статті 291 Податкового кодексу України, в межах спірних правовідносин такий порядок податковим органом не дотриманий. Щодо наявності підстав, передбачених підпунктом 291.51.3 пункту 291.51 статті 291 Податкового кодексу України. Як правильно установлено судами попередніх інстанцій, Селянське фермерське господарство "Ромнана", у 2016 році перебувало на спеціальному режимі оподаткування з податку на додану вартість, у зв'язку з чим декларувало податок на додану вартість, що підлягало сплаті у бюджет за двома формами податкових декларацій: загальній та скороченій. На виконання положень пункту 2001.2 статті 2001 Податкового кодексу України позивачем як сільськогосподарським підприємством додатково відкрито відповідні рахунки в системі електронного адміністрування податку. По загальній декларації позивачем декларувалося податкове зобов'язання з податку на додану вартість, отримане за реалізацією товарів та послуг, що не відносяться до сільськогосподарської діяльності, та сума податку на додану вартість належна до сплати підлягала 100% сплаті до бюджету. По скороченій декларації - податок на додану вартість отриманий від сільськогосподарської діяльності та розрахований до сплати, розподілявся у залежності від виду сільськогосподарської діяльності: по коду 14010901 - 50% перераховувалось до державного бюджету, 50% на рахунок господарства; по коду 14011001- 15% перераховувалось до державного бюджету, 85% на рахунок господарства; по коду 14011101-80% перераховувалось до державного бюджету, 20% на рахунок господарства. Для обліку нарахування та сплати податку на додану вартість, отриманого від різних видів господарської діяльності в органах Державної фіскальної служби відкрито окремі особові рахунки (КОР), зокрема, позивачем відкрито особовий рахунок за кодом бюджетної класифікації 14010100 - для загальної декларації та 14010901, 14011001 та 14011101- для скороченої, в залежності від виду сільськогосподарської діяльності. Кошти, що підлягають сплаті за поданими підприємством деклараціями, підлягають перерахуванню до бюджету виключно на електронні рахунки, які також відкриті підприємству окремо за кожним видом діяльності в УДКУ, а саме: - 37511000034136 - для акумуляції коштів, що підлягали перерахуванню до державного бюджету; - 3753010034136, 3754100034136 та 37552100034136 - транзитні рахунки, на яких здійснювався розподіл коштів у залежності від виду діяльності (3753010034136 для коду бюджетної класифікації - 14010901 - 50% до державного бюджету, 50% на рахунок господарства, 3754100034136 - по коду 14011001-15% до державного бюджету, 85% на рахунок господарства, 37552100034136 - по коду 14011101-80% до державного бюджету та 20% на рахунок господарства) ; - 37521000034136 для зарахування коштів на спецрахунок підприємства. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій та не заперечується податковим органом, по коду 14010100 (податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт) у січні 2016 року по терміну сплати 30 січня 2016 року, згідно поданої загальної декларації за грудень 2015 року №9273170621 від 17 січня 2016 року у позивача виникли зобов'язання у сумі 40 500 гривні. Господарство помилково сплатило вказані кошти платіжним доручення від 28 січня 2016 року №7, напряму до особової картки платника (код бюджетної класифікації 14010100), а не на електронний рахунок у УДКУ, внаслідок чого, коли до УДКУ було надано реєстр на списання податку на додану вартість у сумі 40 500 грн, через відсутність коштів на електронному рахунку платника утворився борг у сумі 40 500 грн. 19 грудня 2016 року позивачем задекларовано по скороченій декларації №9245045400 від 19 грудня 2016 року - по коду 14010901 (податок на додану вартість сільгосппідприємств за операціями з сільськогосподарськими товарами (послугами) - 14 106,00 грн, 50% цієї суми - 7053 грн підлягає сплаті до державного бюджету, 50% підлягає перерахуванню на спецрахунок платника. 28 грудня 2016 року Господарством перераховано на електронний рахунок №37530100034136 суму 14 106 грн, вказані кошти розподілено наступним чином: 50% суми - 7053 грн зараховано до державного бюджету на рахунок 37511000034136, 50% - 7053 грн перераховано на рахунок 37521000034136 - та повернуто на спецрахунок платника. Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 10 Закону "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25 грудня 2015 року №928-VIII встановлено, що до доходів належать надходження, визначені частиною другою статті 29 Бюджетного кодексу України (крім надходжень, визначених статтею 11 цього Закону) з урахуванням особливостей, визначених пунктами 17 та 17-1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (частина перша статті 43 Бюджетного кодексу України). Згідно із частиною п'ятою статті 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України від 5 квітня 2001 року №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в межах спірних правовідносин позивачем своєчасно сплачене податкове зобов'язання з податку на додану вартість, який зарахований до Державного бюджету України, але у платіжному дорученні позивачем помилково зазначений інший код бюджетної класифікації. Відтак, позивач, як платник податків вчинив дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету. Помилкове визначення під час сплати суми податкового зобов'язання коду бюджетної класифікації не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений Податковим кодексом України строк, а відтак i для висновку про наявність у позивача станом на 1 січня 2016 року податкового боргу з податку на додану вартість. Порушення порядку відображення сум сплачених податкових зобов'язань в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не доводить наявність у Господарства податкового боргу. Відсутність податкового боргу виключає наявність в межах спірних правовідносин обставин, передбачених підпунктом 291.51.3 пункту 291.51 статті 291 Податкового кодексу України, та доводить протиправність спірного рішення податкового органу. Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі №804/2100/17 залишити без змін. П oстанoва набиpає закoннoї сили з дати її пpийняття, є oстатoчнoю і oскаpженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 березня 2019 року Київ справа №822/818/17 адміністративне провадження №К/9901/39602/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.04.2017 (головуючий суддя - Ковальчук О. К. ) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2017 (головуючий суддя - Сторчак В. Ю., судді - Мельник-Томенко Ж. М., Ватаманюк Р. В. ) у справі №822/818/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус Екстружен" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус Екстружен" (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс великих платників податків, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2016 №0007411403. В обґрунтування своїх позовних вимог Товариство зазначило, що відповідачем неправомірно нарахована пеня за порушення встановлених Національним банком України граничних строків розрахунків в іноземній валюті за зовнішньоекономічними контрактами, оскільки підставою для її нарахування слугували постанови Правління Національного банку України, які припинили свою дію ще до моменту прострочення повернення валютних коштів. Тобто позивач вважає, що його притягнуто до відповідальності на підставі нормативно-правового акта, який втратив чинність. Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 11.04.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2017, адміністративний позов Товариства задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків від 03.11.2016 №0007411403. Судові рішення мотивовані тим, що постанови Правління Національного банку України, якими керувався відповідач при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, не можуть бути підставою для нарахування пені, оскільки вони не відповідають Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР, а також у зв'язку з тим, що їх дія припинилась до надходження на рахунки позивача виручки в іноземній валюті відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, зазначених в акті перевірки. Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства відмовити у повному обсязі. При цьому в обґрунтування касаційної скарги Офіс великих платників податків зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 03.11.2016 №0007411403 про нарахування пені прийнято ним правомірно з огляду на порушення позивачем строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Крім того відповідач зазначив, що згідно з положеннями статей 1, 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" Національному банку України надано право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цих статей. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.10.2017 відкрито касаційне провадження. Позивач не скористався своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій. 16.03.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017; далі - КАС України) передано до Верховного Суду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги Офісу великих платників податків. Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями статті 242 КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Справедливість судового рішення вимагає щоб такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Обираючи аргументи та приймаючи докази, суди мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін. У Рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають з огляду на наступне. Суди попередніх інстанцій встановили, що посадовими особами Офісу великих платників податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань своєчасності надходження валютних цінностей на Україну та підтвердження повідомлень уповноваженого банку про порушення строків розрахунків в іноземній валюті по контрактах №102014 від 24.10.2011, №200814-S від 20.08.2014, №20140820 від 20.08.2014, №111044 від 19.11.2014, №122644 від 30.12.2014, №271015 від 27.10.2015, №120454 від 01.12.2015, №020264 від 04.02.2016, №020464 від 08.02.2016 за період з 01.01.2015 по 31.08.2016. За результатами проведеної перевірки відповідач склав акт від 20.10.2016 №1685/28-10-14-02/31617387, в якому встановлені порушення позивачем положень Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР, зокрема: - частини першої статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та пункту 1 Постанови Національного банку України "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" від 03.09.2015 щодо дотримання 90-денного строку розрахунків по імпортному контракту №271015 від 27.10.2015 з компанією "All Flexo b. v.", Нідерланди; - частини першої статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та пункту 1 Постанови Національного банку України від 03.09.2015 №581, від 04.12.2015 №863, від 03.03.2016 №140 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" щодо дотримання 90-денного строку розрахунків за експортними операціями по контрактах №102014 від 24.10.2011 з ТОВ "КС-ПАК СПб", Росія; №200841-S від 20.08.2014 з UAB "SOMEGA " ir partnerial, Литва; №20140820 від 20.08.2014 з ТОВ "КС-ПАБ СПб", Росія; №122644 від 30.12.2014 з компанією "Cemeley Limited", Кіпр; №120454 від 01.12.2015 з "Protein Industry OU", Естонія; №020464 від 08.02.2016 з Satrlend s. r. o., Чехія. На підставі висновку акта перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 03.11.2016 №0007411403, яким Товариству нараховано суму грошового зобов'язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на загальну суму 826 726,49 грн. Порядок та механізм розрахунків при здійсненні суб'єктами експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначено Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР (далі - Закон №185/94-ВР). Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону №185/94-ВР, виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством. Згідно з частиною першою статті 2 Закону №185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. За приписами частини четвертої статей 1 та 2 Закону №185/94-ВР Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цих статей. Порушення резидентами строків розрахунку, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (стаття 4 Закону №185/94-ВР). Як встановлено судами попередніх інстанцій, нарахування пені Товариству у сумі 826 726,49 грн. здійснено Офісом великих платників податків за порушення 90-денного строку розрахунку за імпортними/експортними операціями позивача з його контрагентами, визначеними в акті перевірки. Так, постановою Правління Національного банку України від 03.09.2015 №581 встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів, на період з 04.09.2015 до 04.12.2015; відповідно до постанови Правління Національного банку України від 04.12.2015 №863, розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів, на період з 05.12.2015 до 04.03.2016; постановою Правління Національного банку України від 03.03.2016 №140 визначено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів, на період з 05.03.2016 до 08.06.2016. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що загальні строки дії вищезазначених постанов Національного банку України перевищують граничний шестимісячний строк, передбачений у статті 2 Закону №185/94-ВР, а відтак при прийнятті вказаних підзаконних нормативно-правових актів Національний банк України вийшов за межі повноважень, наданих йому Законом. Колегія суддів вважає помилковим такий висновок судів попередніх інстанцій, оскільки він не узгоджується з приписами статей 1 та 2 Закону №185/94-ВР. Суд зазначає, що з огляду на зміст вказаних норм Національний банк України має право запроваджувати інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені в частині першій статей 1 та 2 Закону №185/94-ВР. Керуючись наданим правом та відповідно до вимог Закону №185/94-ВР, Національний банк України у постановах від 03.09.2015 №581, від 04.12.2015 №863, від 03.03.2016 №140 встановив 90-денний строк розрахунку за експортними/імпортними операціями, а також визначив термін дії кожної постанови, який не перевищував три місяці. Таким чином, у період дії зазначених постанов Правління Національного банку України розрахунки за зовнішньоекономічними операціями позивача мали бути здійснені у строк, що не перевищує 90 календарних днів. Між тим, обмежившись формальним посиланням на невідповідність постанов Правління Національного банку України вимогам Закону №185/94-ВР, суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином обставини, викладені в акті перевірки, щодо порушення позивачем положень частини першої статті 1 та частини першої статті 2 Закону 185/94-ВР, та, як наслідок, правомірність донарахування Товариству суми пені, визначеної в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні. Суди не забезпечили повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжили визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 242, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.04.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2017 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 грудня 2018 року Київ справа №804/2012/17 касаційне провадження №К/9901/41821/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 (суддя Єфанова О. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 (головуючий суддя Коршун А. О., судді: Чередниченко В. Є., Панченко О. М. ) у справі №804/2012/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" у березні 2017 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.12.2016 №0010641201. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 04.07.2017 адміністративний позов задовольнив. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.10.2017 залишив постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 без змін. Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема: пункту 1201 статті 120, підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій). Зокрема, вказує на те, що заявляючи позов у цій справі, позивач не висував вимог про визнання дій контролюючого органу протиправними. Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Лівобережною об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області проведено камеральну перевірку показників, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" за жовтень, листопад, грудень 2015 року та січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2016 року, за результатами якої складено акт від 25.11.2016 №2694/12-01/33667686. Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, яке полягало у недотриманні законодавчо визначених граничних термінів реєстрації податкових накладних за період з жовтня 2015 року по червень 2016 року в Єдиному реєстрі податкових накладних: до 15 календарних днів на загальну суму податку на додану вартість 364338,97грн. ; від 16 до 30 календарних днів на загальну суму податку на додану вартість 35493,84грн. На підставі висновків акта перевірки відповідачем 27.12.2016 прийнято податкове повідомлення-рішення №0010641201, яким до позивача на підставі пункту 1201.1 статті 1201 Податкового кодексу України за порушення строків реєстрації податкових накладних застосовані штрафні санкції в загальній сумі 43532,67грн., в тому числі: в сумі 36433,9грн. (в розмірі 10% незареєстрованої суми податкових накладних в сумі 364338,97грн. податку на додану вартість) та в сумі 7098,77грн. (в розмірі 20% суми податку на додану вартість (35493,84грн. ) згідно з незареєстрованими податковими накладними). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що проведення 25.11.2016 камеральної перевірки з питань дотримання термінів реєстрації податкових накладних є незаконним, оскільки Податковий кодекс України не передбачає проведення перевірки дотримання термінів реєстрації податкових накладних у спосіб камеральної перевірки. Недотримання умов та порядку проведення перевірки тягне за собою відсутність правових наслідків такої перевірки у вигляді прийнятого податкового повідомлення-рішення. Згідно з пунктом 1201.1 статті 1201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дати складення податкових накладних) порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 цього Кодексу, тягнуть за собою накладення на платників податку на додану вартість, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 16 до 30 календарних днів. Таким чином, порушення терміну реєстрації податкових накладних має наслідком застосування до платника штрафних санкцій у розмірі, який залежить від кількості календарних днів порушення такого терміну. Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату проведення перевірки) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату проведення перевірки) встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Наказом Міністерства доходів і зборів від 14.06.2013 №165 затверджено Методичні рекомендації щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, у розділі ІІІ яких визначені особливості проведення камеральних перевірок податкової звітності з податку на додану вартість, згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1, підпунктом 3.1.3.4 підпункту 3.1.3 пункту 3.1 якого (у редакції, чинній на дату проведення перевірки) передбачено, що податкова звітність, подана платником податку на додану вартість, проходить арифметичний та логічний контроль - автоматизовану перевірку. З метою виявлення та упередження можливих порушень податкового законодавства при камеральній (електронній) перевірці проводиться, зокрема, відпрацювання сум податку на додану вартість, які формують податковий кредит за податковими накладними, не зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних. Виходячи з викладеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідач при проведенні камеральної перевірки щодо дотримання позивачем термінів реєстрації податкових накладних, результати якої оформлені актом від 25.11.2016 №2694/12-01/33667686, діяв на підставі, в порядку і у спосіб, передбачений законодавством. Враховуючи зазначене, у справі, що розглядається, висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними та не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права. При цьому, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання допущення/недопущення позивачем порушень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України щодо недотримання строків реєстрації спірних податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, що слугувало підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення. Суд касаційної інстанції в силу вимог частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому позбавлений можливості перевірити відповідність висновків акту перевірки, які слугували підставою для прийняття оскарженого акту індивідуальної дії, дійсним обставинам справи. Під час нового розгляду справи суди повинні з'ясувати суть зафіксованих податковим органом порушень, дослідити їх та надати правову оцінку податковому повідомленню-рішенню про застосування штрафних санкцій на підставі таких висновків. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області задовольнити частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 у справі №804/2012/17 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 серпня 2018 року Київ справа №804/3775/16 адміністративне провадження №К/9901/24720/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року у справі №804/3775/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіс Інвестмент" до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, - ВСТАНОВИВ: 6 червня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Девіс Інвестмент" (далі - позивач, ТОВ "Девіс Інвестмент ") звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Дніпропетровській області) з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 07.06.2016 року №0002141412 (форми "Р "), від 07.06.2016 року №0002111412 (форми "Р") (том 1 арк. справи 4-9). 09.08.2016 року представник позивача звернувся до суду першої інстанції (з врахуванням уточнень від 16.08.2016 вх. №37759/16) з клопотанням про призначення судової товарознавчої експертизи по даній справі, обґрунтовуючи тим, що висновки відповідача в акті перевірки про те, що задекларований позивачем на Чопській митниці товар є саме тим, що вказаний в митних документах митних органів Угорської республіки, стали підставою для винесення оскаржених податкових повідомлень - рішень про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Девіс Інвестмент" податкових зобов'язань. Для з'ясування вказаних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи по суті, та потребують спеціальних знань експертів в галузі ідентифікації товарів, просив призначити в даній справі судову товарознавчу експертизу, та поставити на вирішення експерта наступне питання: - чи є товари, задекларовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Девіс Інвестмент" в ВМД №305080002/2014/000131 від 28.01.2014 р., №305080002/2014/000289 від 20.02.2014 р., №305080002/2014/000419 від 14.03.2014 р., №305080002/2014/000442 від 18.03.2014 р., №305080002/2014/000499 від 25.03.2014 р., №305080002/2014/000636 від 17.04.2014 р., №305080002/2014/000859 від 26.05.2014 р., №305080002/2014/000956 від 11.06.2014 р., та надані Чопській митниці ДФС саме тими товарами, що зазначені в копіях митних декларацій, наданих митними органами Угорської Республіки, що отримані ГУ ДФС у Дніпропетровській області з листом від 06.02.2015 року №07-70-26.1-3.19/763-п Закарпатської митниці ДФС та були надіслані останній на її запит іноземною державою? Проведення експертизи просив доручити Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз (49000, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 17-а) (том 5 арк. справи 96-98, 105-107). Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року, клопотання ТОВ "Девіс Інвестмент" задоволено, призначено у даній справі №804/3775/16 судову товарознавчу експертизу, передавши на її вирішення наступне питання: 1.Чи є товари, задекларовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Девіс Інвестмент" в ВМД №305080002/2014/000131 від 28.01.2014 р., №305080002/2014/000289 від 20.02.2014 р., №305080002/2014/000419 від 14.03.2014 р., №305080002/2014/000442 від 18.03.2014 р., №305080002/2014/000499 від 25.03.2014 р., №305080002/2014/000636 від 17.04.2014 р., №305080002/2014/000859 від 26.05.2014 р., №305080002/2014/000956 від 11.06.2014 р., та надані Чопській митниці ДФС саме тими товарами, що зазначені в копіях митних декларацій, наданих митними органами Угорської Республіки, що отримані ГУ ДФС у Дніпропетровській області з листом від 06.02.2015 р. №07-70-26.1-3.19/763-п Закарпатської митниці ДФС та були надіслані останній на її запит іноземною державою? Проведення експертизи доручив Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз (49000, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 17-а). На підставі викладеного вказаною ухвалою також зупинено провадження в адміністративній справі №804/3775/16 на час проведення експертизи (том 5 арк. справи 113-114). Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права (статті 7, 8 Закону України "Про судову експертизу", Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень) та процесуального права (статей 69, 71, ч. 1 статті 81, 156 КАС України), просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В доводах касаційної скарги зазначив на незгоді з ухвалою суду про призначення експертизи, та зупиненні у зв'язку з цим провадження у справі, оскільки судами не враховано, що зазначені позивачем в клопотанні питання стосовно ідентичності товарів, не можуть бути вирішені під час проведення судової товарознавчої експертизи, оскільки не стосується суті спору та обставин справи. До того ж зазначив на затягуванні позивачем розгляду справи в суді. Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2018 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 3 частини 1 статті 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі перегляду ухвал судів першої та апеляційної інстанцій. На підставі викладеного, оскільки предметом перегляду у даній справі є процесуальне питання, справа розглядається в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив клопотання позивача про проведення товарознавчої експертизи, призначив у даній справі на підставі ч. 1 статті 81 КАС України судову товарознавчу експертизу, у зв'язку з чим, на підставі частини 2 статті 156 КАС України зупинив провадження у справі на час проведення експертизи. Як встановлено судом, спірним питанням касаційної скарги є незгода з ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2016 року про призначення експертизи, та як наслідок зупинення провадження у справі. При цьому суд звертає увагу, відповідно до частини 1 статті 81 КАС України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу. Виходячи з визначення статті 1 ЗУ "Про судову експертизу", судова експертиза в адміністративному процесі - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини в адміністративній справі, що перебуває у провадженні суду. Тобто стаття 81 КАС України, покликана забезпечити правильне встановлення обставин у справі за допомогою спеціальних знань. Частиною 2 цієї статті передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. Крім цього, у відповідності до пп. 1.2.4. п. 1.2 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, основними видами (підвидами) експертизи є, зокрема товарознавча, проведення якої для вирішення спірних питань у даній справі суд і призначив для проведення експертам. Відповідно до частини 2 статті 185 КАС України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції. Суд звертає увагу, що в даному випадку, з врахуванням вимог статті ч. 2 статті 185 КАС України в розрізі вимог статті 81 КАС України не передбачено оскарження в апеляційному порядку окремо від постанови суду, повністю, або частково ухвали в частині призначення експертизи, у зв'язку з чим, касаційна скарга в цій частині судом не приймається. Разом з тим, ухвалою ВАС України від 28.02.2017 року відкрито касаційне провадження. При цьому заперечення на ухвалу в частині призначення експертизи можуть бути викладені відповідачем в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції. Отже ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена тільки в частині зупинення провадження у справі, а тому в розрізі доводів касаційної скарги спірним є питання правомірності зупинення судом першої інстанції провадження у справі на час проведення експертизи. З приводу викладеного суд зазначає, що частиною 2 статті 156 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суд має право зупинити провадження у справі в разі призначення судом експертизи - до одержання її результатів. З огляду на викладене, оскільки для проведення експертизи матеріали справи направляються судом до судово-експертної установи, то проведення процесуальних дій на час проведення експертизи є неможливим, що обумовлює правомірність зупинення судом першої інстанції провадження у цій справі на час проведення експертизи. Крім цього у відповідності до вищенаведених вимог статті 156 КАС України, зупинення провадження у справі з цих підстав є правом суду. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права при вирішенні спірного питання. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року у справі №804/3775/16, - залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року у справі №804/3775/16 (в частині зупинення провадження у справі) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 02 серпня 2019 року Київ справа №805/4924/15-а адміністративне провадження №К/9901/11188/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року (суддя Аканов О. О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року (судді Компанієць І. Д., Ляшенко Д. В., Ястребова Л. В. ) у справі №805/4924/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Державтоінспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області, Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа - Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", про визнання дій незаконними, УСТАНОВИВ: ОСОБА _1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Державтоінспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області (далі - відповідач, ВРЕР (відділ реєстраційно-екзаменаційної роботи) №1 м. Донецька при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області), Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві (ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві), третя особа Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк"), в якому просила визнати незаконними дії ВРЕР №1 м. Донецька при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області щодо зняття з реєстраційного обліку транспортного засобу марки "Land Rover" модель "Rаngе Rover", 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з метою його подальшої реалізації без документів, які б підтверджували зняття заборон і обмежень, засвідчених у встановленому порядку. На обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначала, що 18 квітня 2012 року придбала автомобіль "Rаngе Rover" у ОСОБА_2 Автомобіль на час придбання був знятий з обліку у ВРЕР №1. В липні 2013 року позивач дізналась, що на придбаний нею автомобіль "Rаngе Rover" ще з 2011 року накладено обтяження у вигляді застави в ПАТ "ВТБ Банк" за отриманий та несплачений кредит у сумі 700 000 грн, наданий невідому їй ОСОБА_3. Позивачка вважає, що ВРЕР №1 м. Донецька при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області незаконно зняв з реєстраційного обліку транспортний засіб з метою його подальшої реалізації без документів, які б підтверджували зняття заборон і обмежень, засвідчених у встановленому порядку, та не врахувавши відомості з баз даних автоматизованих інформаційних систем (далі - баз даних АІС) стосовно заборони відчуження транспортного засобу. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача, при цьому виходив з того, що відповідачем доведено правомірність його дій при знятті з реєстраційного обліку транспортного засобу марки "Land Rover" модель "Rаngе Rover", 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, які є предметом оскарження у даній справі. Таку позицію Донецького окружного адміністративного суду підтримав і Донецький апеляційний адміністративний суд, який здійснив перегляд цієї справи. Не погодившись з судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свою касаційну скаргу мотивує тим, що судами попередніх інстанцій фактично не досліджувалось питання по яким базам даних АІС відповідачем перевірялась інформація про обмеження реалізації автомобіля "Rаngе Rover", 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 при знятті його з обліку та чи містилася необхідна інформація (відмітка) по таким базам АІС взагалі. Представник відповідача надав заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на необґрунтованість та безпідставність останньої просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 11 травня 2016 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року касаційну скаргу позивача передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Білоус О. В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 31 травня 2019 року №558/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л. О., Загороднюк А. Г. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки "Land Rover" модель "Rаngе Rover", 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2014 року звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Донецька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" за кредитним договором № R52110152925 від 10 листопада 2011 року у розмірі 730483,83 грн. Відповідно до договору застави № R52110152925В від 10 листопада 2011 року - на предмет застави: автомобіль марки - "Land Rover" - модель "Rаngе Rover", тип легковий універсал, 2011 року випуску, колір чорний реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований в МРЕВ-7 м. Києва, державний номер НОМЕР_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1, звернуто стягнення шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною 1168860 грн. Постановою від 22 квітня 2014 року ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження №43075917 на підставі виконавчого листа, виданого 12 березня 2014 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ "ВТБ-Банк" суми у розмірі 730483,83 грн шляхом звернення стягнення на автомобіль марки - "Land Rover" - модель "Rаngе Rover", боржник ОСОБА_1, стягувач ПАТ "ВТБ Банк". Як вбачається із реєстраційної картки АМТ (10 листопада 2011 року) власником автомобіля марки - "Land Rover" - модель "Rаngе Rover", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 значився ОСОБА_4 20 січня 2012 року ОСОБА_4 продав (відчужив) зазначений автомобіль ОСОБА_6, що підтверджується реєстраційною карткою АМТ. При цьому, відповідно до результатів звіряння по всіх базах на АМТ автомобіль марки - "Land Rover" - модель "Rаngе Rover", державний номерний знак НОМЕР_3 10 листопада 2011 року та 20 січня 2012 року не значився як такий, що знаходиться у розшуку, під арештом, в угоні, тощо. Позивач, яка в послідуючому придбала автомобіль, вважаючи незаконними дії відповідача ВРЕР №1 м. Донецька УДАІ ГУ МВС в Донецькій області щодо зняття 20 січня 2012 року з реєстрації транспортного засобу марки "Land Rover" модель "Rаngе Rover", 2011 року випуску, за яким 14 листопада 2011 року зареєстровано обтяження відповідно до кредитного договору та договору застави (обтяжувач - ПАТ "ВТБ банк"), звернувся до суду з даним позовом. Спірним питанням в даній справі є законність дій відповідача щодо зняття 20 січня 2012 року з обліку зазначеного автомобіля. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне. Позивач, мотивує власну позицію існуванням на момент вчинення таких дій обставин, за яких забороняється зняття з обліку транспортного засобу, зокрема що автомобіль марки "Land Rover" модель "Rаngе Rover", 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 перебував у заставі відповідно до кредитного договору між ПАТ "ВТБ банк" та ОСОБА_4 від 10 листопада 2011 року №52110152925В та договору застави №11838459 (обтяжено банком)14 листопада 2011 року об 11:41:56 годині. Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 (далі по тексту - Порядок №1388). Вказаним порядком встановлена єдина процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів. Вичерпний перелік підстав для відмови у знятті з обліку транспортних засобів наведено у пункті 41 Порядку №1388, відповідно до якого забороняється зокрема зняття з обліку транспортних засобів, стосовно яких є ухвала суду про накладення арешту або заборону зняття з обліку чи постанова слідчого або державного виконавця про накладення арешту, а також транспортних засобів, що є речовими доказами у кримінальній справі. Також названим пунктом заборонено зняття з обліку транспортних засобів, що: зареєстровані за неповнолітніми особами відповідно до вимог пункту 23 цього Порядку, без письмової нотаріально засвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозволу органу опіки та піклування; одержані через органи соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, без письмового розпорядження зазначених органів; придбані у розстрочку без надання відповідних документів про остаточний розрахунок. Крім того, забороняється зняття з обліку для подальшого відчуження переданих безоплатно транспортних засобів, які зареєстровані відповідно до вимог пункту 11 цього Порядку без сплати мита та інших податків і зборів (обов'язкових платежів), передбачених законодавством під час імпорту автомобілів, без подання документів про внесення зазначених платежів. Не вважається відчуженням передача транспортного засобу іншому структурному підрозділу (територіальному органу) в межах одного органу державної влади. Поряд з цим, Наказом Міністерства внутрішніх справ України 11 серпня 2010 року №379 затверджено Інструкцію про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 січня 2011 року за №123/18861 (далі - Інструкція №379). Згідно з пунктом 5.1 цієї Інструкції, посадовими особами реєстраційно - екзаменаційних підрозділів ДАІ приймаються до розгляду письмові заяви власників (фізичних або юридичних осіб) про зняття ТЗ з обліку (вибракування), зразки яких наведено в додатках 9, 10 до цієї Інструкції. Такі заяви можуть прийматись від осіб, уповноважених у встановленому порядку на такі дії. Відповідно до пункту 15 Порядку під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортні засоби, крім випадків вибракування їх у цілому, підлягають огляду та проведенню перевірки за Єдиним державним реєстром Державтоінспекції та автоматизованою базою даних про розшукувані транспортні засоби, встановлення відповідності конструкції і технічного стану транспортних засобів обов'язковим вимогам правил, нормативів і стандартів України. Також пункт 5.1 Інструкції передбачає, що при знятті з обліку транспортних засобів проведення обов'язково проводиться перевірка ТЗ за наявною в Центрі інформацією про накладення арешту на ТЗ (у разі наявної технічної можливості - з використанням бази даних АІС "Арешт") та про розшук правоохоронними органами, або щодо яких надійшла інформація про необхідність їх затримання чи анулювання повноважень уповноважених осіб. Результати проведеної перевірки позначаються на заяві і підписуються уповноваженою посадовою особою Центру. З аналізу вищевказаних норм вбачається, що при знятті з обліку транспортних засобів перевірка інформації щодо обтяжень рухомого майна, яка міститься у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, не проводиться через відсутність доступу до даного реєстру у підрозділів Державтоінспекції. Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 5.10 Інструкції №379 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) забороняється зняття з обліку ТЗ, стосовно яких є відповідна заява власника, у графі "Особливі відмітки" свідоцтва про реєстрацію ТЗ або наявних базах даних внесені обмеження щодо зняття з обліку, а також за умови наявності обмежень, які передбачені пунктами 15, 40, 41 Порядку. Позивачем не доведено існування жодної із вказаних вище підстав, що унеможливлюють зняття з реєстраційного обліку вказаного автомобіля, на час вчинення відповідачем оскаржуваних дій, в тому числі наявності ухвали суду про накладення арешту або про заборону зняття з обліку чи постанови державного виконавця про накладення арешту. Суд відзначає, що перебування автомобіля у заставі, а також звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого листа від 22 квітня 2014 ВП №43075917 виключало можливість його відчуження, проте не було обставиною, яка обмежувала або унеможливлювала зняття його з реєстраційного обліку. Водночас, не можна залишити поза увагою і той факт, що з реєстраційної картки АМТ на автомобіль марки "Land Rover" модель "Rаngе Rover", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрував автомобіль на підставі довідки-рахунка ДПІ-139771 від 10 листопада 2011 року, тобто як ТЗ, придбаний в торгівельній організації, а не як придбаний у розстрочку на кредитні кошти. Обтяження на спірний автомобіль зареєстровано тільки 14 листопада 2011 року. Таким чином, в реєстраційній карточці АТМ та в свідоцтві про реєстрацію ТЗ - автомобілю марки "Land Rover" модель "Rаngе Rover", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, які отримав ОСОБА_4 10 листопада 2011 року не могло бути відмітки про обтяження цього автомобілю. При цьому, колегія враховує, що транспортний засіб, як встановлено судами, знято з обліку 20 січня 2012 року, в свою чергу, виконавче провадження ВП №43075917, в межах якого 22 квітня 2014 року державним виконавцем звернуто стягнення на спірний автомобіль, а також постанова про накладення арешту на майно та оголошення розшуку автомобіля від 27 березня 2012 року, мали місце після зняття з реєстраційного обліку названого автомобіля, а тому не могли бути підставою для відмови у вчиненні таких дій. Таким чином, враховуючи, що під час розгляду справи не встановлено існування на час вчинення оскаржуваних дій відповідача обставин, які безумовно виключали можливість зняття транспортного засобу з реєстраційного обліку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі №805/4924/15-а - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. М. Соколов Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (скорочене РІШЕННЯ: Київ 05 червня 2018 року справа №810/7144/14 адміністративне провадження №К/9901/8904/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників позивача - Гаврилюка А. В. - за дов. від 20 грудня 2017 року відповідача - Берегового С. А. - за дов. від 16 лютого 2018 року розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року у складі колегії суддів Мамчура Я. С., Шостока О. О.. Желтобрюх І. Л. у справі №810/7144/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року у справі №810/7144/14 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді І. А. Гончарова І. Я. Олендер