text
stringlengths 108
437k
|
|---|
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
06 березня 2018 року
Київ
справа №805/261/16-а
адміністративне провадження №К/9901/1780/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І. Я.,
суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року (суддя Куденков К. О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року (судді: Казначеєв Е. Г. (головуючий), Васильєва І. А., Жаботинська С. В. ) у справі №805/261/16-а за позовом Комунального підприємства "Красноармійськводоканал" до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання недійсним та скасування РІШЕННЯ:
УСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство "Красноармійськводоканал" (далі - позивач, КП "Красноармійськводоканал") звернулось до суду з позовом до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання недійсним та скасування рішення від 22.01.2016 №0000201706 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 352 071,30 грн. та нараховано пеню у розмірі 65 199,41 грн. за період з 21.01.2015 по 14.08.2015.
В обґрунтування позовних вимог КП "Красноармійськводоканал" зазначило, що контролюючим органом безпідставно прийнято оскаржуване рішення у зв'язку з дією до закінчення антитерористичної операції мораторію щодо застосування штрафних санкцій та пені.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, позов задоволено, оскаржуване рішення скасовано.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач знаходиться на обліку в контролюючому органі, який розташований на території населеного пункту, де проводиться антитерористична операція, отже до позивача не застосовуються штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, а тому спірне рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 22.01.2016 є протиправним.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог КП "Красноармійськводоканал".
Касаційна скарга Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області обґрунтована тими ж доводам, що і апеляційна скарга, зокрема, скаржник посилається на норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII (далі - Закон №1669-VII) та зазначає, що Закон №1669-VII не скасовує обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, а дає можливість платникам єдиного внеску на період проведення АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та повному обсязі. Умовою такого звільнення є заява у довільній формі, яка подається до фіскального органу за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання не пізніше 30 календарних днів, наступних за днем закінчення АТО та сертифікат Торгово-промислової палати України. Отже, згідно вимог Закону №1669-VII вказані обов'язки мають бути виконані після закінчення АТО у повному обсязі. Відповідальність передбачена Законом №2464-VI до платників, які не пізніше 30 календарних днів, наступних за днем закінчення АТО, подали до фіскального органу заяву та сертифікат Торгово-промислової палати України, не застосовується. Таким чином контролюючий орган вважає, що платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в фіскальних органах, розташованих на території, де проводилась антитерористична операція або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, продовжують здійснювати господарську діяльність, нараховують, обчислюють і сплачують заробітну плату, то відповідно вони зобов'язані виконувати всі вимоги встановлені Законом №2464-VI.
Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що КП "Красноармійськводоканал" перебуває на податковому обліку в Красноармійській ОДПІ та зареєстроване за адресою: Донецька обл. м. Красноармійськ, вул. Шевченка, будинок 90, що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи.
Контролюючим органом 22.01.2016 прийнято рішення №0000201706 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким на підставі ч. 10 та п. 2 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" до позивача застосовано штраф у розмірі 352 071,30 грн. та нараховано пеню у розмірі 65 199,41 грн. за період з 21.01.2015 по 14.08.2015.
Відповідно до ч. 10 та ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу, а за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Указом Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" п. 9-3, який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
При цьому, слід зазначити, що з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02.03.2015 року №219-VIII п. 9-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено вважати п. 9-4.
З аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що підставою для звільнення платників єдиного внеску від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати, є факт перебування такого платника на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція.
Розпорядженням від 30 жовтня 2014 року №1053-р Кабінет Міністрів України "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з додатком до вказаного Розпорядження до зазначених населених пунктів належить тому числі і місто Красноармійськ.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р.
Разом з тим, 2 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".
Відповідно до пунктів 1, 3 вказаного Розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком та визнано такими, що втратили чинність: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція"; Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. №1079 "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. №1053".
Згідно з додатком до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р, місто Красноармійськ Донецької області віднесено до населених пунктів де здійснювалася антитерористична операція.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин, позивач знаходився на території проведення антитерористичної операції.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що КП "Красноармійськводоканал" до контролюючого органу було подано заяву від 17.05.2016 №012/1094 про звільнення від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, та не застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій за таке невиконання у вказаний період. До заяви позивачем також було додано сертифікат Торгово-промислової палати України від 20.08.2015 року №2503/05-4, яким засвідчено настання обставин непереборної сили з 13 липня 2014 року при здійсненні господарської діяльності КП "Красноармійськводоканал" на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів.
Отже, враховуючи вищезазначені норми права та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що положення, передбачені п. 9-4 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій за невиконання обов'язків, визначених статтею 6 цього Закону, поширюються на позивача як платника єдиного внеску, що знаходиться на території проведення антитерористичної операції, а тому застосування до КП "Красноармійськводоканал" штрафу та пені, згідно оскаржуваного рішення від 22.01.2016 №0000201706 є безпідставним.
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на зазначене, враховуючи п. 9-4 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі №805/261/16-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І. Я. Олендер
І. А. Гончарова
Р. Ф. Ханова,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
07 березня 2018 року
Київ
справа №825/1174/17
провадження № К/9901/725/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини В1688 про визнання дій та рішень (довідок) протиправними та їх скасування, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, постановлену у складі головуючого судді головуючої судді Падій В. В., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Кузьмишиної О. М., суддів: Глущенко Я. Б., Шелест С. Б.,
УСТАНОВИВ:
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з позовом до Військової частини В1688, у якому просив визнати протиправними дії Військової частини В1688 щодо видачі ОСОБА_1 довідок від 12 грудня 2016 року №3283 та №3284, які не відповідають дійсності та спростовуються витягом з наказу командира Військової частини В1688 (по стройовій частині) від 29 квітня 2016 року №97, і скасувати останні або визнати нечинними.
Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 серпня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, позов залишив без розгляду.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що про наявність рішень (довідок) Військової частини В1688 від 12 грудня 2016 року № №3283, 3284, позивач дізнався під час розгляду справи №825/1058/16 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1688 про визнання незаконними наказів, поновлення на службі, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, рішення по якій судом винесено 14 грудня 2016 року.
Так, у мотивувальній частині постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року в указаній справі зазначено: "Як встановлено судом та підтверджується довідкою Військової частини В1688 №3284 від 12.12.2016, позивачем не було здано речовий атестат до речової служби Військової частини, а тому у відповідача була відсутня правова підстава для зарахування позивача на речове забезпечення. Також, позивач не звертався до відповідача і з рапортом про виплату йому грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, про що свідчить довідка Військової частини В1688 №3283 від 12.12.2016".
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 28 липня 2017 року.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив із пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду та відсутності підстав для його поновлення.
Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені з дотриманням норм процесуального права.
За правилами пункту 5 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваних судових рішень, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з частинами другою-третьою статті 99 цього Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 цього ж Кодексу, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється УХВАЛА:
Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується із висновками судів про те, що про існування оскаржуваних у цій справі довідок відповідача позивач дізнався в грудні 2016 року, натомість із позовом звернувся після спливу встановленого законом шестимісячного строку звернення до суду.
Як під час судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, так і в касаційній скарзі позивач не наводив обставин, які би свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду.
Отже, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для залишення без розгляду заявленого ОСОБА_1 позову.
Доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують.
Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому строк у шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом щодо оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, оскільки суди не допустили порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
судді О. В. Білоус
І. Л. Желтобрюх |
ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
13.02.2018 Київ К/9901/1048/17 813/5853/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді -доповідача - Олендера І. Я.,
суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Львова на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року у справі №813/5853/13-а за позовом Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека "Вітафол" про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Львова (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека "Вітафол" (далі - відповідач, ТОВ "Аптека "Вітафол") про стягнення заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11 624,86 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2013 року позов задоволено. Судове рішення набрало законної сили та підлягало примусовому виконанню.
Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Львова 29 серпня 2017 року звернулось до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача) з примусового виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2013 року у справі №813/5853/13-а з Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Львова на Залізничну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року в задоволенні заяви Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Львова відмовлено.
Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Львова подало апеляційну скаргу на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року позивачу відмовлено у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що законодавством не передбачено правонаступництва державними податковими інспекціями в частині обов'язків управлінь Пенсійного фонду України щодо контролю за виконаннями рішень судів зі сплати єдиного соціального внеску.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Львова подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, та прийняте нове рішення, яким замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з примусового виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2013 року у справі №813/5853/13-а з Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Львова на Залізничну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.
У касаційній скарзі позивач вказує на те, що з 1 жовтня 2013 року Міністерство доходів і зборів України розпочало адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" №404-VII від 4 липня 2013 року та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" №406-VII від 4 липня 2013 року. Крім того, зазначає, що Указом Президента України №141/2013 від 18 березня 2013 року внесено зміни у Положення про Пенсійний фонд України, якими адміністрування єдиного внеску Пенсійним фондом виключено.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 3 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша), а провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя).
Відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 2 червня 2016 року, у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Частиною першою та другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 13 липня 2017 року №2136-VIII, що діяв на момент прийняття рішення судами першої та апеляційної інстанцій) встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, що звернулися з поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" №988 від 21 грудня 2016 року проведено реорганізацію управління Пенсійного фонду України у Франківському районі міста Львова шляхом злиття з управлінням Пенсійного фонду України у Залізничному районі міста Львова в Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Львова, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (про що внесено відповідний запис №14151120005025128).
З 1 жовтня 2013 року Міністерство доходів і зборів України розпочало адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" №404-VII від 4 липня 2013 року та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" №406-VII від 4 липня 2013 року (далі - Закон №406-VII).
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону №406-VII процедури адміністрування, які здійснюють органи доходів і зборів, встановлені цим Законом, поширюються на періоди до набрання чинності цим Законом. Заходи адміністрування органами доходів і зборів здійснюються не раніше дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у звязку з проведенням адміністративної реформи". Органи Пенсійного фонду України продовжують адмініструвати єдиний внесок у частині завершення процедур такого адміністрування.
Таким чином, як було обґрунтовано та правильно встановлено судами першої та апеляційної інстанції, законодавством не передбачено правонаступництва державними податковими інспекціями в частині обов'язків управлінь Пенсійного фонду України щодо контролю за виконаннями рішень судів зі сплати єдиного соціального внеску. Органи Пенсійного фонду закінчують усі наявні на день набрання чинності Законом №406-VII процедури (перевірки, узгодження їх результатів та вимог про сплату боргу, оскарження рішень про застосування пені та фінансових санкцій, стягнення недоїмки), а Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі міста Львова, правонаступником якого є Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Львова не втратило статусу стягувача у виконавчому провадженні ВП №39938862, оскільки у нього зберігаються повноваження із адміністрування єдиного внеску в частині завершення розпочатих процедур.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Львова на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Львова залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року у справі №813/5853/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
судді І. Я. Олендер
І. А. Гончарова
Р. Ф. Ханова |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
17 березня 2021 року
м. Київ
справа №260/1612/19
адміністративне провадження № К/9901/23383/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н. В.,
суддів: Данилевич Н. А., Смоковича М. І.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №260/1612/19
за позовом ОСОБА_1
до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерства юстиції України
про визнання протиправними дій, бездіяльності, скасування рішення та наказу
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Гаврилка С. Є.,
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Улицького В. З., суддів Запотічного І. І., Шавеля Р. М.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1.14 листопада 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Дисциплінарної комісії приватних виконавців (далі - відповідач-1, Комісія) та Міністерства юстиції України (далі - відповідач-2), в якому просив:
1.1. Визнати протиправними дії членів робочої групи (з проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1), що утворена згідно з наказом Міністерства юстиції України від 24 травня 2019 року №1967/7, щодо складення акту від 24 червня 2019 року про ухилення приватного виконавця ОСОБА_1 від проведення перевірки;
1.2. Визнати протиправною бездіяльність Дисциплінарної комісії приватних виконавців щодо несвоєчасного повідомлення приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 про час та місце розгляду подання Міністерства юстиції України про притягнення приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області до дисциплінарної відповідальності на засіданні Дисциплінарної комісії приватних виконавців;
1.3. Визнати протиправним рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформлене протоколом №14, в частині здійснення аналізу заяви представника приватного виконавця Риженка О. С. про відвід секретарю Комісії Вольфу О. Л. за відсутності інших присутніх учасників засідання;
1.4. Визнати протиправним рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформлене протоколом №14, в частині здійснення аналізу заяви Риженка О. С. про відкладення розгляду подання Міністерства юстиції України про притягнення приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з несвоєчасним повідомленням приватного виконавця про час та місце розгляду справи та відсутністю висновку дисциплінарного уповноваженого приватних виконавців за відсутності інших присутніх учасників засідання;
1.5. Визнати протиправним рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформлене протоколом №14, в частині відмови у задоволенні клопотання Риженка О. С. про відкладення розгляду подання Міністерства юстиції України про притягнення приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з несвоєчасним повідомленням приватного виконавця про час та місце розгляду подання та відсутністю висновку дисциплінарного уповноваженого приватних виконавців;
1.6. Визнати протиправним рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформлене протоколом №14, в частині відмови у задоволенні заяви Риженка О. С. про відкладення розгляду подання Міністерства юстиції України про притягнення приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з викликом ОСОБА_1 12.08.2019 року о 10:00 год. до слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області для допиту його у кримінальному провадженні як свідка;
1.7. Визнати протиправним рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформлене протоколом №14, в частині здійснення аналізу заяви Риженка О. С. від 12.08.2019 року №11 за відсутності інших присутніх учасників;
1.8. Визнати протиправним рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформлене протоколом №14, в частині про розгляд подання Міністерства юстиції України про притягнення приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за відсутності приватного виконавця;
1.9. Визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформлене протоколом №14, в частині застосування до приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця;
1.10. Визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати Наказ Міністерства юстиції України 3238/5 від 23 жовтня 2019 року про припинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача з проведення планової перевірки приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1, а також зі складання акта від 24 червня 2019 року про ухилення приватного виконавця ОСОБА_1 від проведення перевірки, є протиправними. Також позивач уважає, що Дисциплінарною комісією приватних виконавців було допущено низку процедурних порушень під час ухвалення рішення щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності 12 серпня 2019 року.
3. У відзиві на позовну заяву та в додаткових письмових поясненнях представник Міністерства юстиції України вказав на відповідність дій та рішень, що оскаржуються позивачем, вимогам Конституції України та законодавству України. Представником відповідача у додаткових письмових поясненнях зазначено, що низка обставин, на які посилається позивач, уже були встановлені Закарпатським окружним адміністративним судом у рішенні від 20 вересня 2019 року, що ухвалене в адміністративній справі №260/1127/19 за позовом приватного виконавця виконавчою округу Закарпатської області ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 24 травня 2019 року №1967/7, зокрема, щодо наявності у позивача складу дисциплінарного проступку. Вказане рішення Восьмим апеляційним адміністративним судом постановою від 16 грудня 2019 року залишено в силі.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
4.19 грудня 2018 року директором Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України О. Воробйовим затверджено Графік проведення планових перевірок діяльності приватних виконавців на 2019 рік (т. 1 а. с. 229). Відповідно до цього графіка та на підставі наказу Міністерства юстиції України від 15 лютого 2019 року за №491/7 "Про проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1" планова перевірка діяльності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області була призначена у період з 11 березня 2019 року по 15 березня 2019 року включно (т. 1 а. с. 31, 32).
5.12 березня 2019 року членами робочої групи було складено акт про ухилення приватного виконавця від проведення планової перевірки.
6. Наказом Міністерства юстиції України від 24 травня 2019 року за №1967/7 "Про проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1" перенесено строки проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця, встановлені наказом Міністерства юстиції України від 15 лютого 2019 №491/7, та визначено проведення такої перевірки у період з 24 червня 2019 року по 27 червня 2019 року (т. 1 а. с. 47-52).
7. Цим же наказом було утворено робочу групу з проведення планової перевірки діяльності позивача у складі згідно з додатком, а саме: ОСОБА_4 - голова робочої групи, ОСОБА_5 - член робочої групи, ОСОБА_6 - член робочої групи.
8.24 червня 2019 року робочою групою здійснено вихід за адресою офісу приватного виконавця, та встановлено, що приватний виконавець ОСОБА_1 не перебуває в офісі, на дзвінки за телефонними номерами, вказаними у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, не відповідає. ОСОБА_1 у період з 10 год. 00 хв. по 13 год. 30 хв. до офісу не з'явився.
9.24 червня 2019 року членами робочої групи було складено акт про ухилення приватного виконавця ОСОБА_1 від проведення перевірки (далі - акт про ухилення).
10. У вказаному акті робоча група зафіксувала, що двері офісу позивача були відчинені і працює охоронна сигналізація.
11. У подальшому прибула слідчо-оперативна група, внаслідок чого офіс приватного виконавця ОСОБА_1 опечатано.
12. Акт про ухилення було підписано лише головою робочої групи ОСОБА_4 та членом робочої групи ОСОБА_5 ОСОБА_6, який входив до складу групи, взагалі не приймав участі у роботі групи з проведення планової перевірки діяльності позивача.
13. Судами попередніх інстанцій установлено, що член робочої групи з проведення планової перевірки діяльності позивача ОСОБА_6 у період з 22 червня 2019 року по 25 червня 2019 року знаходився у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності серії АДЖ №722682.14. Судам попередніх інстанцій відповідач не надав доказів, які б свідчили про зміни у складі визначеної робочої групи для проведення планової перевірки діяльності позивача.
15. У зв'язку із складанням акта про ухилення приватного виконавця від проведення планової перевірки Міністерство юстиції України звернулося до Дисциплінарної комісії приватних виконавців із поданням від 22 липня 2019 року за №1059/20.5.1/32-19 про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 (посвідчення від 11 липня 2017 року №0094) (т. 1, а. с. 58 - 63).
16. Зазначене Подання було отримане та зареєстроване у Дисциплінарній комісії приватних виконавців 24 липня 2019 року за №25455-33-19.17.02 серпня 2019 року секретарем Дисциплінарної комісії приватних виконавців на адресу приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Крегул Івана Івановича було направлено рекомендованим поштовим відправленням запрошення прибути 12 серпня 2019 року о 12 год. 30 хв. за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 73, на засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців у зв'язку з розглядом подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності (т. 1 а. с. 64, 194).
18. Конверт з поштовим відправленням Дисциплінарної комісії отримано приватним виконавцем 07 серпня 2019 року у поштовому відділенні (т, 1 а. с. 197).
19. Під час засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців 12 серпня 2019 року представником позивача Риженко О. С., крім інших, було озвучено клопотання щодо відкладення розгляду подання Міністерства юстиції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 у зв'язку з несвоєчасним повідомленням приватного виконавця про час та місце розгляду, а також клопотання про відкладення розгляду подання Міністерства юстиції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 у зв'язку з викликом ОСОБА_1 12 серпня 2019 року о 10:00 год. до слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області для допиту його у кримінальному провадженні у якості свідка (т. 1 а. с. 66-89).
20. Під час судового розгляду судами попередніх інстанцій було встановлено (оглянуто диск з відеозаписом засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року), що під час засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року представником позивача Риженко О. С. надано комісії повістку про виклик приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 на 12 серпня 2019 року о 10:00 год. до слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області для допиту його у кримінальному провадженні у якості свідка. Головуючий на засіданні комісії звернув увагу, що така повістка про виклик не містить засобів комунікацій.
21. Вищезазначені клопотання представника позивача Риженко О. С. Дисциплінарною комісією приватних виконавців були відхилені.
22. Рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, що оформлене протоколом №14, зокрема, вирішено застосувати до приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця.
23. Наказом Міністерства юстиції України №3238/5 від 23 жовтня 2019 року припинено діяльність приватного виконавця ОСОБА_1
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
24. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково.
24.1. Визнано протиправними дії членів робочої групи (з проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1, що утворена згідно з наказом Міністерства юстиції України від 24 травня 2019 року №1967/7, щодо складення акта від 24 червня 2019 року про ухилення приватного виконавця ОСОБА_1 від проведення перевірки.
24.2. Визнано протиправними дії Дисциплінарної комісії приватних виконавців щодо несвоєчасного повідомлення приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 про час та місце розгляду подання Міністерства юстиції України від 22 липня 2019 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 на засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців 12 серпня 2019 року.
24.3. Визнано протиправним рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформлене протоколом №14, в частині відмови у задоволенні клопотання Риженка О. С. про відкладення розгляду подання Міністерства юстиції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 у зв'язку з несвоєчасним повідомленням приватного виконавця про час та місце розгляду.
24.4. Визнано протиправним рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформлене протоколом №14, в частині відмови у задоволенні заяви Риженка О. С. про відкладення розгляду подання Міністерства юстиції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 у зв'язку з викликом ОСОБА_1 12 серпня 2019 року о 10:00 год. до слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області для допиту його у кримінальному провадженні у якості свідка.
24.5. Визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформлене протоколом №14, в частині застосування до приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця.
24.6. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №3238/5 від 23 жовтня 2019 року про припинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1.24.7. У задоволенні позову у частині інших позовних вимог відмовлено.
25. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що робоча група з проведення планової перевірки діяльності позивача діяла не у складі, що був визначений для такої перевірки, а отже, у такої групи були відсутні повноваження, що визначені, зокрема, Порядком №3284/5, у зв'язку з цим діяльність такої групи не може вважатися правомірною.
26. На підставі викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дії членів робочої групи з проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1, що утворена згідно з наказом Міністерства юстиції України від 24 травня 2019 року №1967/7, щодо складення акта від 24 червня 2019 року про ухилення приватного виконавця ОСОБА_1 від проведення перевірки не відповідають критеріям, зазначеним у статті 2 КАС України, а отже, є протиправними.
27. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що у Дисциплінарної комісії приватних виконавців існує обов'язок повідомити приватного виконавця, щодо якого внесено подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, про дату, час і місце проведення засідання не пізніше ніж за 10 днів до проведення засідання Дисциплінарної комісії рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
28. Оскільки фактично позивачем отримане відповідне повідомлення 07 серпня 2019 року (т. 1 а. с. 64), тобто за 4 дні до проведення засідання Дисциплінарної комісії, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду подання Міністерства юстиції України від 22 липня 2019 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 на засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців 12 серпня 2019 року.
29. Надаючи правову оцінку діям Дисциплінарної комісії приватних виконавців з приводу розгляду клопотань представника позивача про відкладення розгляду подання Міністерства юстиції України, суди попередніх інстанцій зазначили, що подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності може бути відкладено у разі неявки приватного виконавця з поважних причин.
30. Оскільки позивач був не належним чином повідомлений про час і місце розгляду подання, а також була наявна повістка про виклик приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Крегула І. І. на 12 серпня 2019 року о 10:00 год. до слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області для допиту його у кримінальному провадженні у якості свідка, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Комісія мала розцінити ці причини як поважні та відкласти розгляд подання.
31. Визнаючи протиправними та скасовуючи рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформлене протоколом №14, в частині застосування до приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця, та наказ Міністерства юстиції України №3238/5 від 23 жовтня 2019 року про припинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій виходили з того, що акт перевірки, не підписаний хоча б однією із посадових осіб контролюючого органу, є нечинним і на його підставі не можуть прийматися будь-які РІШЕННЯ:
32. Оскільки акт від 24 червня 2019 року про ухилення приватного виконавця ОСОБА_1 від проведення перевірки з викладеними у ньому висновками є протиправним, а отже, не породжує правових наслідків, та є таким, що здобутий з порушенням закону (не на підставі закону), й не має юридичної значимості, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що прийняті на його підставі будь-які рішення, не можуть бути визнані правомірними.
ІV. Касаційне оскарження
33. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 14 вересня 2020 року.
34.15 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду вказана касаційна скарга залишена без руху та надано строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України), з належним її обґрунтуванням.
35. На виконання вимог зазначеної ухвали Верховного Суду Міністерством юстиції України усунуто встановлені судом недоліки шляхом направлення уточненої касаційної скарги, яка зареєстрована 05 жовтня 2020 року.
36. У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з якою підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
37. На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме в порушення статей 72, 77, частини четвертої статті 78 КАС України не надано належної оцінки рішенням судів у справі №260/1127/19, а також неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема неправильно надано тлумачення статтям 12, 17, 34 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та інших органів державної виконавчої служби" та пунктів 10, 11, 12, 14 розділу ІІІ Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2018 року №3284/5 (далі - Порядок №3284/5), що призвело до хибних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
38. Відповідач зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування Міністерством юстиції України пунктів 10, 11, 12, 14 Порядку №3284/5 у розрізі Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та інших органів державної виконавчої служби" та інших законів та підзаконних нормативно-правових актів під час складання акта про ухилення приватного виконавця від проведення планової перевірки. А також відсутня позиція Верховного Суду щодо можливості вибуття чи необхідності обов'язкової заміни/внесення зміни до складу робочої групи одного з членів робочої групи, що проводить перевірку діяльності приватного виконавця та складає відповідний акт.
39. У зв'язку із зазначеним відповідач просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволених вимог позивача та прийняти нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
40. У касаційній скарзі відповідач просить розглядати справу за участю його представника.
41.08 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано справу із Закарпатського окружного адміністративного суду справу №260/1612/19.42.24 листопада 2020 року справа №260/1612/19 надійшла до Верховного Суду.
43. Відзив на касаційну скаргу у встановлений законом строк до Верховного Суду не надійшов.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
44. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
45. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
46. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
47. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
48. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
49. Згідно із статтею 34 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02 червня 2016 року №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII) контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на два роки з обов'язковим повідомленням приватного виконавця про час і місце проведення перевірки не пізніш як за 10 днів до її початку. Попередні періоди, що раніше перевірялися, не можуть бути предметом наступних перевірок, крім перевірок за зверненнями учасників виконавчого провадження. За місцем проведення перевірки поділяються на виїзні та невиїзні. У разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця Міністерство юстиції України вносить вмотивоване подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.
50. Статтею 37 Закону №1403-VIII визначено, що приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом, а також дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому цим Законом.
51. Статтею 38 Закону №1403-VIII встановлено, що підставою для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
52. Дисциплінарним проступком приватного виконавця є: факт зайняття діяльністю, несумісною з діяльністю приватного виконавця; порушення правил професійної етики приватного виконавця; розголошення професійної таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків; невиконання статуту Асоціації приватних виконавців України, рішень Ради приватних виконавців України та з'їзду приватних виконавців України.
53. Відповідно до статті 39 Закону №1403-VIII Дисциплінарна комісія приватних виконавців (далі - Дисциплінарна комісія) утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків.
53.1. Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців затверджується Міністерством юстиції України (частина друга статті 39 Закону №1403-VIII).
53.2. Дисциплінарна комісія: розглядає подання Міністерства юстиції України, Ради приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності; у разі надходження скарг на діяльність приватних виконавців направляє їх на перевірку Міністерству юстиції України чи Раді приватних виконавців України; приймає рішення на підставі подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення (частина шоста статті 39 Закону №1403-VIII).
53.3. Рішення Дисциплінарної комісії приймаються на її засіданні, за умови присутності не менше п'яти членів комісії, шляхом голосування простою більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії. У разі рівного розподілу голосів рішення вважається неприйнятим. Рішення Дисциплінарної комісії оформлюється протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени комісії (частини восьма - дев'ята статті 39 Закону №1403-VIII).
54. Відповідно до статті 40 Закону №1403-VIII Дисциплінарна комісія розглядає подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та приймає рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення протягом двох місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, але не пізніше двох років з дня його вчинення.
55. Дисциплінарна комісія, розглядаючи подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності: зобов'язана запросити на засідання приватного виконавця та заслухати його пояснення з питань, що стали підставою для внесення подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності; має право запросити на засідання учасника виконавчого провадження, скарга якого стала підставою для перевірки діяльності приватного виконавця та внесення подання про його притягнення до дисциплінарної відповідальності, для надання додаткових пояснень по суті скарги; має право запросити на засідання та заслухати думку представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших осіб за їхньою згодою (частина третя статті 40 Закону №1403-VIII).
56. Дисциплінарна комісія, розглядаючи подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, приймає одне з таких рішень: 1) задовольнити подання та застосувати до приватного виконавця дисциплінарне стягнення; 2) відхилити подання та направити матеріали для повторної перевірки діяльності приватного виконавця; 3) відхилити подання та відмовити в застосуванні до приватного виконавця дисциплінарного стягнення (частина четверта статті 40 Закону №1403-VIII).
57. У разі, якщо Дисциплінарною комісією прийнято рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року (частина п'ята статті 40 Закону №1403-VIII).
58. Порядок діяльності Дисциплінарної комісії та процедура розгляду подань про притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 27 листопада 2017 року №3791/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2017 року за №1442/31310 "Про затвердження Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців" (далі - Положення №3791/5, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
59. Пунктами 3-4 Положення №3791/5 визначено, що основними завданнями Дисциплінарної комісії є: розгляд питань про притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків; прийняття рішень про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.
59.1. Дисциплінарна комісія відповідно до покладених на неї завдань: розглядає подання Мін'юсту, Ради приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності; у разі надходження скарг на діяльність приватних виконавців направляє їх на перевірку Мін'юсту чи Раді приватних виконавців України; приймає рішення на підставі подання Мін'юсту чи Ради приватних виконавців України про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.
60. Згідно з пунктом 13 Положення засідання Дисциплінарної комісії уважається повноважним у разі присутності на ньому не менше п'яти членів комісії.
61. Відповідно до пункту 16 Положення №3791/5 рішення Дисциплінарної комісії оформлюється протоколом, що підписується усіма присутніми на засіданні членами комісії протягом двох робочих днів після засідання Дисциплінарної комісії.
62. Пунктом 18 Положення №3791/5 встановлено, що протокол засідання Дисциплінарної комісії має містити перелік присутніх на засіданні осіб, порядок денний, питання, що розглядались на засіданні, перелік осіб, які виступали під час засідання, прийняте Дисциплінарною комісією РІШЕННЯ:
62.1. У разі прийняття Дисциплінарною комісією рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у протоколі засідання Дисциплінарної комісії зазначається вид дисциплінарного стягнення, який застосовано до приватного виконавця.
62.2. У разі прийняття Дисциплінарною комісією рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця у протоколі засідання Дисциплінарної комісії зазначається строк, на який зупинено діяльність приватного виконавця.
63. Згідно з пунктом 25 Положення №3791/5 розгляд подання Мін'юсту чи Ради приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності на засіданні Дисциплінарної комісії починається із заслуховування доповіді члена Дисциплінарної комісії, який попередньо за дорученням голови Дисциплінарної комісії вивчав таке подання, після чого заслуховуються присутні на засіданні члени Дисциплінарної комісії, приватний виконавець та інші запрошені на засідання особи, а також вивчаються та аналізуються необхідні документи.
63.1. Дисциплінарна комісія зобов'язана запросити на засідання приватного виконавця, стосовно якого Мін'юстом внесено подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, та заслухати його пояснення з питань, що стали підставою для внесення подання.
63.2. Приватний виконавець, щодо якого внесено подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, повідомляється про дату, час і місце проведення засідання не пізніше ніж за 10 днів до проведення засідання Дисциплінарної комісії рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
63.3. У разі неявки приватного виконавця на засідання Дисциплінарної комісії головуючий виносить на обговорення Дисциплінарної комісії пропозицію щодо можливості розгляду питання за відсутності приватного виконавця.
63.4. Розгляд подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності може бути відкладено у разі неявки приватного виконавця з поважних причин.
64. Відповідно до пункту 26 Положення №3791/5 за результатами розгляду подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності Дисциплінарна комісія приймає рішення про:
- задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, передбаченого частиною першою статті 41 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";
- відхилення подання та направлення матеріалів для повторної перевірки діяльності приватного виконавця;
- відхилення подання та відмову в застосуванні до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.
65. Згідно із пунктом 27 Положення №3791/5 у разі якщо Дисциплінарною комісією прийнято рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року.
66. На підставі пункту 29 Положення №3791/5 рішення Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Мін'юсту. Дата видання наказу Мін'юсту є датою застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.
67. Наказом Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2018 року №3284/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2018 року за №1195/32647, затверджено Порядок проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців (далі - Порядок №3284/5, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
68. Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку №3284/5 перевірки діяльності приватного виконавця здійснюються шляхом проведення планових і позапланових перевірок.
68.1. Планова перевірка діяльності приватного виконавця проводиться згідно з графіком, який складається в порядку, визначеному пунктом 1 розділу ІІІ цього Порядку, та полягає у комплексній перевірці організації роботи приватного виконавця, дотримання приватним виконавцем вимог законодавства під час вчинення виконавчих дій та виконання правил ведення діловодства.
68.2. Позапланова перевірка діяльності приватного виконавця проводиться з підстав, визначених частиною третьою статті 34 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", та/або у разі надходження від Дисциплінарної комісії приватних виконавців скарги на діяльність приватного виконавця, яка була подана до цієї комісії.
69. Згідно з пунктом 1 розділу 3 Порядку №3284/5 планові перевірки діяльності приватних виконавців проводяться згідно з графіком проведення планових перевірок діяльності приватних виконавців, який затверджує керівник структурного підрозділу Міністерства.
70. Пунктом 3 розділу 3 Порядку №3284/5 визначено, що планова перевірка діяльності приватного виконавця проводиться на підставі наказу Міністерства юстиції України, проект якого готується структурним підрозділом Міністерства.
70.1. Наказ про проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця має містити строк проведення перевірки, склад робочої групи з проведення планової перевірки та план проведення планової перевірки.
70.2. Наказ про проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця має бути доведений до відома приватного виконавця не пізніше ніж за п'ять робочих днів до проведення планової перевірки (надіслано рекомендованим поштовим відправленням, електронною поштою, засобами факсимільного зв'язку, вручено особисто тощо).
70.3. Докази ознайомлення приватного виконавця з наказом про проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
71. Пунктом 5 розділу 3 Порядку №3284/5 установлено, що до складу робочої групи з проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця можуть залучатися працівники структурного підрозділу Міністерства, інших структурних підрозділів Міністерства юстиції України та/або працівники територіальних органів Міністерства юстиції України.
71.1. До складу робочої групи з проведення планової перевірки не залучаються працівники, участь яких може призвести до виникнення конфлікту інтересів.
72. Згідно з пунктом 9 розділу 3 Порядку №3284/5 у визначений строк проведення планової перевірки приватний виконавець зобов'язаний перебувати в офісі, в якому він здійснює діяльність, відповідно до свого графіка роботи, створити умови для проведення перевірки, надати робочій групі всі потрібні документи та відомості, а також за потреби надати усні та письмові пояснення з питань, що стосуються плану перевірки.
73. Відповідно до пункту 10 розділу 3 Порядку №3284/5 у разі ухилення приватного виконавця від планової перевірки складається акт про ухилення приватного виконавця від проведення планової перевірки, в якому зазначаються обставини, визначені пунктом 11 цього розділу.
73.1. Акт про ухилення приватного виконавця від проведення планової перевірки складається у двох примірниках, які підписують всі члени робочої групи з проведення перевірки. Один примірник цього акта вручається приватному виконавцю або у разі його відсутності не пізніше наступного робочого дня надсилається приватному виконавцю рекомендованим поштовим відправленням та електронною поштою, другий примірник зберігається в матеріалах планової перевірки.
73.2. У разі складання акта про ухилення приватного виконавця від проведення планової перевірки перевірка вважається закінченою.
74. Пунктом 11 розділу 3 Порядку №3284/5 визначено, що ухиленнями приватного виконавця від проведення планової перевірки вважаються:
- відсутність приватного виконавця в офісі у визначений строк проведення планової перевірки;
- ненадання або надання не в повному обсязі без обґрунтованих пояснень документів, які стосуються плану перевірки;
- відмова приватного виконавця в доступі робочої групи до офісу приватного виконавця, його робочого кабінету або приміщення архіву.
75. Згідно з пунктом 12 розділу 3 Порядку №3284/5 акт про ухилення приватного виконавця від проведення планової перевірки є підставою для внесення структурним підрозділом Міністерства подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.
VІ. Позиція Верховного Суду
76. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
77. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
78. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
79. На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме в порушення статей 72, 77, частини четвертої статті 78 КАС України не надано належної оцінки рішенням судів у справі №260/1127/19, а також неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема неправильно надано тлумачення статтям 12, 17, 34 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та інших органів державної виконавчої служби" та пунктів 10, 11, 12, 14 розділу ІІІ Порядку №3284/5, що призвело до хибних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
80. Щодо доводів відповідача про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, наведених у рішеннях в справі №260/1127/19, то в цій справі, хоча предметом оскарження є також рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року про припинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1, оформлене протоколом №14 від 12 серпня 2019 року, проте підстави позову інші. Протиправність рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року про припинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1, оформленого протоколом №14 від 12 серпня 2019 року, обґрунтована позивачем виключно твердженням про протиправність наказу Міністерства юстиції України від 24 травня 2019 року №1967/7 "Про проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1"
81. Таким чином, рішення судів у справі №260/1127/19 жодним чином не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається.
82. Також Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності дій відповідача при проведенні перевірки у неповному складі робочої групи та при складанні та підписанні акта про ухилення не всіма членами робочої групи.
83. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Міністерства юстиції України від 24 травня 2019 року за №1967/7 "Про проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1", зокрема, утворено робочу групу з проведення планової перевірки діяльності позивача у складі: ОСОБА_4 - голова робочої групи, ОСОБА_5 - член робочої групи, ОСОБА_6 - член робочої групи.
84.24 червня 2019 року членами робочої групи було складено акт про ухилення приватного виконавця ОСОБА_1 від проведення перевірки. Акт про ухилення було підписано лише головою робочої групи ОСОБА_4 та членом робочої групи ОСОБА_5. При цьому ОСОБА_6, який входив до складу групи, взагалі не приймав участі у роботі групи з проведення планової перевірки діяльності позивача.
85. Судами попередніх інстанцій також установлено, що член робочої групи з проведення планової перевірки діяльності позивача ОСОБА_6 у період з 22 червня 2019 року по 25 червня 2019 року знаходився у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності серії АДЖ №722682.86. Пунктом 3 розділу 3 Порядку №3284/5 визначено, що планова перевірка діяльності приватного виконавця проводиться на підставі наказу Міністерства юстиції України, проект якого готується структурним підрозділом Міністерства.
86.1. Наказ про проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця має містити строк проведення перевірки, склад робочої групи з проведення планової перевірки та план проведення планової перевірки.
87. Таким чином, суб'єктом, уповноваженим на проведення перевірки, є робоча група у складі, визначеному наказом про проведення перевірки, а не окремий член робочої групи, а отже, у робочої групи, яка проводить перевірку не у повному складі, відсутні повноваження, що визначені, зокрема, Порядком №3284/5, у зв'язку з цим діяльність такої групи не може вважатися правомірною.
88. Враховуючи, що згідно з пунктом 12 розділу 3 Порядку №3284/5 акт про ухилення приватного виконавця від проведення планової перевірки є окремою та самостійною підставою, достатньою для внесення структурним підрозділом Міністерства подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що акт про ухилення, підписаний не всіма членами робочої групи, не має жодних юридичних наслідків.
89. Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо відсутності процедурних порушень, допущених під час розгляду подання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, Верховний Суд виходить з такого.
90. Абзацом 3 пункту 25 Положення №3791/5 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що приватний виконавець, щодо якого внесено подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, повідомляється про дату, час і місце проведення засідання не пізніше ніж за 10 днів до проведення засідання Дисциплінарної комісії рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
91. При цьому абзацом 2 пункту 25 Положення №3791/5 установлено імперативну вимогу, відповідно до якої Дисциплінарна комісія зобов'язана запросити на засідання приватного виконавця, стосовно якого Мін'юстом внесено подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, та заслухати його пояснення з питань, що стали підставою для внесення подання.
92. Виходячи із наведеного правового регулювання, участь позивача на засіданні не є церемоніальною, а спрямована на забезпечення права особи почути інформацію, яка розглядається стосовно неї і впливає на результати прийнятого рішення, та висловити свої аргументи. Особа, щодо якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на підтвердження своїх аргументів.
93. Резолюцією (77) 31 про захист особи відносно актів адміністративних органів, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 28 вересня 1977 року, було визначено п'ять основних принципів, у тому числі серед них й право бути вислуханим. Право бути вислуханим є одним із фундаментальних принципів справедливої процедури й означає забезпечення особі можливості надавати адміністративному органу факти й аргументи у справі. Право бути вислуханим має бути забезпечене насамперед у справах, де передбачається прийняття "несприятливих" адміністративних актів, тобто таких, які негативно впливають на права, свободи та законні інтереси відповідної особи.
94. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року в справі №140/2740/19.95. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що позивача було повідомлено про дату, час і місце проведення засідання лише 07 серпня 2019 року, тобто з порушенням строків, визначених абзацом 3 пункту 25 Положення №3791/5 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин). При цьому Комісія за засіданні при вирішенні клопотань представника позивача про відкладення розгляду подання Міністерства юстиції України про притягнення приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не надала жодної оцінки факту неналежного повідомлення позивача про дату, час і місце проведення засідання.
96. За таких обставин колегія суддів уважає, що спірне рішення прийнято без дотримання потрібного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та без урахування права особи на участь у процесі прийняття РІШЕННЯ:
97. Таким чином Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про протиправність рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 серпня 2019 року, оформленого протоколом №14, у відповідній частині, та скасування наказу Міністерства юстиції України 3238/5 від 23 жовтня 2019 року про припинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1.98. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
99. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
100. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
101. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 року в справі №260/1612/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
суддя -доповідач: Н. В. Шевцова
судді: Н. А. Данилевич
М. І. Смокович |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
12 вересня 2019 року
Київ
справа №810/4842/18
адміністративне провадження №К/9901/65638/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М. В.,
суддів - Губської О. А., Калашнікової О. В.,
розглянув в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2018 року (головуючий суддя - Ісаєнко Ю. А., судді: Земляна Г. В., Мельничук В. П. )
у справі №810/4842/18
за позовом ОСОБА_1
до Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області,
третя особа: Забірська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області
про визнання протиправними та скасування рішення та постанови.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області від 5 вересня 2018 року "Про відкликання за народною ініціативою депутатів Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" в частині відкликання за народною ініціативою депутата Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 в одномандатному виборчому окрузі №8;
- визнати протиправною та скасувати постанову №1 Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області від 5 вересня 2018 року "Про призначення проміжних місцевих виборів депутатів Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в одномандатних виборчих округах № №6, №7, №8" в частині обрання депутата Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в одномандатному виборчому окрузі №8.2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 3 рішення Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області "Про відкликання за народною ініціативою депутатів Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" від 5 вересня 2018 року. Визнано протиправною та скасовано постанову Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області "Про призначення проміжних місцевих виборів депутатів Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в одномандатних виборчих округах № №6, 7, 8" від 15 вересня 2018 року №1 в частині призначення проміжних місцевих виборів депутатів Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в одномандатному виборчому окрузі №8 на неділю, 11 листопада 2018 року та в частині оголошення з 23 вересня 2018 року початку виборчого процесу проміжних виборів депутатів Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 11 листопада 2018 року в одномандатному виборчому окрузі №8.3. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.
4. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2018 року апеляційне провадження закрито.
5. У поданій касаційній скарзі відповідач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до цього ж суду.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
Закриваючи апеляційне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 305 КАС України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення пунктів 1, 4.2 Договору, якими визначено предмет договору, права та обов'язки адвоката, не містять права адвоката Малюги В. В. на підписання апеляційної скарги, а право на розроблення та подання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру не є тотожним праву представника на підписання від імені Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області апеляційної скарги.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
6. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що відповідно до пункту 4.2.2. договору №2709/18-1 про надання юридичних послуг від 27 вересня 2018 року адвокат має право користуватися правами, що передбачені даним договором та чинним законодавством України. Також право адвоката на підпис документів, які подаються до суду зазначено у довіреності від 27 вересня 2018 року, яка видана Головою Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області Шубою В. Ю. Отже представник має право вчиняти від імені особи, яку він представляє усі процесуальні дії, які може вчинити ця особа.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
8. Відповідно до частини першої статті 56 КАС України сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.
9. Згідно з частиною третьою статті 56 КАС України представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону.
10. Частиною п'ятою статті 58 КАС України встановлено, що повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін.
11. За правилами частини першої та другої статті 59 КАС України повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, щодо ведення справи є обов'язковими для нього. Представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має право повністю або частково відмовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягнути примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення, якщо право на вчинення кожної із цих дій спеціально обумовлене у виданій йому довіреності.
12. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що представник, через якого відповідно до частини першої статті 56 КАС України має право здійснювати свою участь сторона - є самостійним учасником процесу, який по суті наділений такими ж повноваженнями, як і особа, яку він представляє, саме тому довіритель у спеціально виданій йому довіреності визначає для представника обсяг повноважень, які останній має право здійснювати для представництва у будь-якому органі від імені довірителя. До того ж довіритель має право обмежити чи розширити коло повноважень представника та надати йому право на вчинення окремих процесуальних дій, які належать до спеціальних прав сторони.
13. Тобто єдиною підставою для підтвердження у представника обсягу повноважень, наданих йому довірителем є належним чином оформлена від імені довірителя довіреність зі спеціальним визначенням кола повноважень, які має здійснювати представник від імені довірителя.
14. За перевіркою матеріалів справи, апеляційна скарга подана від імені Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області підписана адвокатом Малюгою В. В.
15. До апеляційної скарги додано копію договору про надання юридичних послуг від 27 вересня 2018 року №2709/18-1, укладеного між Забірською сільською виборчою комісією Києво-Святошинського району Київської області та адвокатом Малюгою В. В.
16. Пунктом 1 вказаного договору визначено юридичні послуги, які будуть надані адвокатом, а саме:
- розроблення та виготовлення проектів документів правового характеру;
- представництво в установленому порядку інтересів Замовника в судах всіх інстанцій, а також в інших державних органах;
- розроблення та подання від імені Замовника будь-яких заяв, скарг, клопотань, довідок, листів, тощо, в тому числі на надання копій документів;
- вирішення від імені Замовника будь-яких спорів;
- надання Замовнику письмових та усних роз'яснень з правових питань, що виникають у Замовника, в тому числі консультації працівників Замовника з питань господарського, трудового, податкового, земельного, виборчого, цивільного права, законодавства про притягнення до адміністративної відповідальності, тощо;
- представництво інтересів Замовника перед органами Національної поліції України, органами МВС, у судах загальної юрисдикції, Окружному апеляційному суді Київської області зі всіма правами, наданими Замовнику, підготовка будь-яких заяв, скарг, клопотань, довідок, листів, ознайомлення з матеріалами справи за участю Замовника, надання від імені Замовника: пояснення, докази, заявляти клопотання, інші документи правового характеру;
- надання інших юридичних послуг на вимогу Замовника, в тому числі отримання довідок та інших документів від імені Замовника.
17. Відповідно до пункту 4.2 вказаного договору виконавець має право:
- на свій розсуд встановлювати методи і способи виконання своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі визначати третіх осіб, залучення яких необхідно для належного надання послуг, якщо це не суперечить умовам конфіденційності цього договору;
- користуватись іншими правами, що передбачені цим договором та чинним законодавством України.
18. Аналізуючи вказані положення договору, якими визначено предмет договору, права та обов'язки адвоката, апеляційний суддійшов правильного висновку, що вони не містять права адвоката Малюги В. В. на підписання апеляційної скарги, а право на розроблення та подання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, не є тотожним праву представника на підписання від імені відповідача апеляційної скарги.
19. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.
20. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області встановивши, що вона підписана адвокатом Малюгою В. В., яка не має права її підписувати.
21. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального або процесуального права.
22. Посилання скаржника в касаційній скарзі на довіреність від 27 вересня 2018 року, яка видана Головою Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області Шубою В. Ю. та якою уповноважено адвоката Малюгу В. В. бути представником та надано право, зокрема, підписувати документи, які подаються до судів апеляційної інстанції, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки така довіреність до апеляційної скарги додана не була, в переліку додатків до апеляційної скарги така довіреність відсутня.
23. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.
24. Відповідно до статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 356 КАС України, Верховний Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Забірської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області залишити без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2018 року у справі №810/4842/18- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М. В. Білак
О. А. Губська
О. В. Калашнікова,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
21 вересня 2018 року
м. Київ
справа №805/2976/15-а
адміністративне провадження №К/9901/7721/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л. І. (суддя доповідач), Хохуляка В. В., Шипуліної Т. М. розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Мар'їнської об'єднаної податкової інспекції Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2015 (суддя - Бабаш Г. П. ) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 (судді - Ястребова Л. В., Ляшенко Д. В., Компанієць І. Д. ) у справі за позовом Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта "Південнодобаська №3 ім. М. С. Сургая" (далі - ДП "ДОНЕЦЬКА ВУГІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ") до Мар'їнської об'єднаної податкової інспекції Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - ОДПІ) про скасування РІШЕННЯ:
УСТАНОВИВ:
У липні 2015 року ДП "ДОНЕЦЬКА ВУГІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ" звернулося до суду з позовом до ОДПІ, у якому просило: визнати протиправними та скасувати рішення ОДПІ від 07.04.2015 №0004840 про застосування до підприємства штрафних санкцій та нарахування пені у сумі 1'694'087,93,00 грн за несвоєчасну сплату/несвоєчасне перерахування єдиного внеску за період з 29.10.2014 по 31.03.2015.
Свої вимог позивач обґрунтував тим, що Відокремлений підрозділ "Шахта "Південнодобаська №3 ім. М. С. Сургая" зареєстрований як платник єдиного внеску у Вугледарському відділенні Мар'їнської об'єднаної податкової інспекції Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, який розташований на території, що входить до переліку населених пунктів, де проводилась антитерористична операція. Однак, приймаючи рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, відповідач залишив поза увагою той факт, що відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 23.12.2015, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016, адміністративний позов ДП "ДОНЕЦЬКА ВУГІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ" задовольнив: скасував рішення ОДПІ від 07.04.2015 №0004840; присудив на користь підприємства за рахунок бюджетних асигнувань ОДПІ витрати щодо сплати судового збору в розмірі 487,20 грн.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що рішення, з приводу правомірності якого виник спір, винесено відповідачем всупереч приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції". Суд зазначив, що підприємство є платником єдиного внеску, визначений статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", та перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, тому підприємство звільняється від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
ОДПІ оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.10.2016 № К/800/26191/16 відкрив касаційне провадження у справі.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги скаржник посилається на те, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажок) як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов'язання є сертифікат Торгово-промислвої палати України. Водночас суди залишили поза увагою, що позивач не надав сертифікат Торгово-промислової палати України, а відповідно до пункту 5 статті 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, буде затверджений Кабінетом Міністрів України у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції.
Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.08.2018 прийняв касаційну скаргу контролюючого органу прийняв до провадження та призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження з 21.08.2018.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач, ДП "ДОНЕЦЬКА ВУГІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ", є юридичною особою, код ЄДРПОУ 33161769, місце знаходження юридичної особи: 85670, Донецька область, м. Вугледар, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 02.09.2004 за №1 266 102 0000 000843, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17.04.2015. Відокремлений підрозділ "Шахта "Південнодобаська №3 ім. М. С. Сургая" є структурним підрозділом ДП "ДОНЕЦЬКА ВУГІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ" без статусу юридичної особи та перебуває на обліку як платник єдиного внеску в ОДПІ (Вугледарське відділення) (місцезнаходження ОДПІ: 85670, Донецька обл., м. Вугледар, вул. 30-річчя Перемоги, буд. №16). 07.04.2015 ОДПІ (Вугледарське відділення) прийняла рішення №0004840 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким на підставі частини десятої та пункту 2 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" застосувала до Відокремленого підрозділу "Шахта "Південнодобаська №3 ім. М. С. Сургая" штраф у розмірі 639'307,91 грн (10%) та нарахувала пеню в розмірі 1'054'780,02 грн (0,1% від суми недоїмки) за період з 29.10.2014 по 31.03.2015.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Абзацом 1 частини восьмої цієї статті (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Стаття 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" регламентує заходи впливу та стягнення, частиною першої якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини десятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Частиною одинадцятою цієї статті передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який набрав чинності з 15.10.2014, визначає, серед іншого, тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме підпункт "б " розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 93 такого змісту: "Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".
На виконання пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №1079-р).
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
При цьому, колегія суддів вказує, що Дочірні підприємства юридичної особи, структурні підрозділи юридичної особи, які є самостійними платниками єдиного внеску, підпадають під дію Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині звільнення від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій за умови перебування саме їх на обліку в органах доходів і зборів, які розташовані на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція.
Місто Курахове Донецької області, на території якого розташований орган доходів і зборів, на обліку якого перебуває відокремлений підрозділ ДП "ДОНЕЦЬКА ВУГІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ" як платник єдиного внеску підприємства, та місто Вугледар Донецької області, на території якого розташований орган доходів і зборів, який прийняв рішення, з приводу правомірності якого виник спір, входять до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р.
З огляду на дію абзацу 3 пункту 93 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Таким чином, платник єдиного внеску звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийняте ОДПІ відповідно до частини десятої, яка передбачає нарахування пені за кожний день прострочення платежу, та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка передбачає накладення штрафу, зокрема за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску. Застосування до підприємства штрафу та нарахування пені здійснено за період з 29.10.2014 по 31.03.2015, тобто за період проведення антитерористичної операції, та перебування підприємства як платника єдиного внеску у цей період на обліку в органі доходів і зборів, розташованому в місті проведення цієї операції, без врахування положень Закону, який прямо забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, що прямо передбачено пунктом 93 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Таким чином, застосування до підприємства штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 29.10.2014 по 31.03.2015 є протиправним.
Доводи податкового органу щодо ненадання підприємством контролюючому органу сертифіката Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин, які призвели до несвоєчасної сплати єдиного внеску у період з 29.10.2014 по 31.03.2015, є безпідставними з огляду на відсутність такої умови для звільнення від відповідальності у нормі прямої дії пункту 93 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним у розумінні статті 2 цього Закону. Потреба в цьому сертифікаті виникне при визнанні безнадійної недоїмки та її списанні.
Також, колегія суддів вказує, що неприйняття/несвочасне прийняття або зупинення дії переліку населених пунктів, на території яких проводилась антитерористична операція, не є підставою для відмови платнику єдиного внеску у звільненні від відповідальності, застосуванні штрафних та фінансових санкцій, за умови подальшого включення до нього населених пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція. А перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р, не залежить від остаточного переліку, який має бути затверджений Кабінетом Міністрів України остаточного переліку у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції.
Таким чином, доводи ОДПІ, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновок судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Мар'їнської об'єднаної податкової інспекції Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2015 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
судді Верховного Суду Л. І. Бившева
В. В. Хохуляк
Т. М. Шипуліна |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
12 вересня 2018 року
Київ
справа №812/1847/17
адміністративне провадження №К/9901/51320/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області (далі - ГУ ДФС) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.01.2018 (головуючий суддя - Т. І. Чернявська) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 (колегія у складі суддів: Л. А. Василенко, А. В. Гайдар, Г. М. Міронова) у справі №812/1847/17 за позовом Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - Фонд) до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання незаконною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:
Фонд звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 вересня 2017 року № Ю-1570-17 на суму 9883 грн. 26 коп., винесену у відношенні Жовтневої міжрайонної виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (правонаступником якої є Фонд).
Позовні вимоги мотивовані протиправністю вказаної вимоги, так як визначена нею сума із виявленою контролюючим органом заборгованості зі сплати єдиного внеску виникла через помилкове здвоєння звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів за вересень 2016 року та червень 2017 року.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.01.2018, яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 позовна заява задоволена. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС від 11.09.2017 № Ю-1570-17 на суму 9883 грн. 26 коп., винесену у відношенні Жовтневої міжрайонної виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Рішення судів мотивовані тим, що сума заборгованості, яка визначена вказаною вимогою не оскаржується позивачем, з урахуванням згоди відповідача про її подвійне зазначення у відповідних звітах. При цьому, суди зазначили, що спірна вимога не була відкликана у законодавчо-обумовлений порядок, що створює для позивача певні правові наслідки. Строки звернення до суду із позовною заявою про скасування вимоги не порушено, з огляду на день отримання позивачем рішення контролюючого органу, винесеного у рамках адміністративного оскарження такої вимоги.
Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовної заяви, так як вважає, що строк звернення до суду із вказаною позовною заявою позивачем було пропущено, а спірна вимога є відкликаною.
У відзиві на вказану касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду, позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без задоволення.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в інтегрованій картці платника єдиного внеску Жовтневої міжрайонної виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за 2016-2017 роки двічі обліковуються зобов'язання по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вересень 2016 року в сумі 3282 грн. 61 коп., і червень 2017 року в сумі 6612 грн. 68 коп.
За рахунок подвійного відображення в обліку цих зобов'язань, кошти, які сплачувались платником єдиного внеску протягом 2016-2017 років, безпідставно зараховувались на погашення недоїмки в подвійному розмірі в порядку календарної черговості її виникнення, внаслідок чого станом на 31 серпня 2017 року виникла недоїмка в сумі 9883 грн. 26 коп., яка згідно з наданим розрахунком складає: 1502 грн. 13 коп. (залишок заборгованості за червень 2017 року, по строку сплати до 20 липня 2017 року) та 8381 грн. 13 коп. (заборгованість за липень 2017 року, по строку сплати до 21 серпня 2017 року).
На підставі даних інтегрованої картки платника Головним управлінням ДФС у Луганській області згідно з абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464 від 08.07.2010 (далі - Закон №2464) сформовано та надіслано Жовтневій міжрайонній виконавчій дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 вересня 2017 року № Ю-1570-17 на суму 9883 грн. 26 коп.
За наслідками досудового оскарження, скарга платника на вимогу контролюючого органу від 11.09.2017 № Ю-1570-17 на суму 9883 грн. 26 коп. залишено без розгляду.
Не погоджуючись із вказаною вимогою позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини 4 статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Отже вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманою вимогою, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження.
Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач скористався двома способами узгодження спірної у даній справі вимоги.
Так, 10.10.2017 Фонд звертався до Державної фіскальної служби України зі скаргою №08-08-1199/СД (вх. №42970/6 від) щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.09.2017 №Ю-1570-17, яка рішенням цього ж органу від 06.11.2017 №25252/6/99-99-11-02-02-25 залишена без розгляду, з підстав пропуску 10-денного строку на її оскарження. Рішення отримано Фондом 14.11.2017.
З позовом до суду про оскарження цієї ж вимоги від 11.09.2017 року № Ю-1570-17 позивач звернувся 06.12.2017.
Згідно із частиною четвертою статті 99 КАС України (в редакції станом на 06 грудня 2017 року) якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Відтак, позивач, отримавши 14.11.2017 рішення Державної фіскальної служби України, своєчасно звернувся до суду із цим позовом 06.12.2017.
Таким чином, оцінюючи доводи касаційної скарги відповідача в частині пропуску строку позивачем на звернення з позовом до суду, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанції зроблені за наслідками оцінки цих же доводів відповідають приписам процесуального закону чинного станом на 06 грудня 2017 року.
Відповідно до статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення; контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
Згідно із пунктом 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28.03.2016 №393, далі - Інструкція) вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо:
- сума боргу (недоїмки) самостійно погашається платником;
- орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження;
- вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується чи змінюється судом (господарським судом) ;
- борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9 - 11 цього розділу;
- є рішення суду про стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі.
У випадку, зазначеному в абзаці другому цього пункту, вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми боргу (недоїмки).
У випадку, зазначеному в абзаці третьому цього пункту, вимога вважається відкликаною з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки).
У випадку, зазначеному в абзаці четвертому цього пункту, вимога вважається відкликаною у день набрання судовим рішенням законної сили.
У випадку, зазначеному в абзаці п'ятому цього пункту, вимога вважається відкликаною у день прийняття органом доходів і зборів рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 Закону.
У випадку, зазначеному в абзаці шостому цього пункту, вимога вважається відкликаною у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.
В частині правомірності нарахованої вимогою від 11 вересня 2017 року № Ю-1570-17 суми боргу (недоїмки), то вказана обставина не є спірною у даній справі, про що було встановлено судами під час судового розгляду справи та не заперечується відповідачем в касаційній скарзі, а тому даним правовідносинам суд касаційної інстанції не надає правову оцінку.
Таким чином, суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
При цьому доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі не вказують на допущення судами порушень норм матеріального чи процесуального права під час розгляду даної справи, адже вони не спростовують обставину не відкликання ним у законодавчо-обумовлений порядок спірної у даній справі вимоги.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.01.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
........................
........................
........................
В. П. Юрченко
І. А. Васильєва
С. С. Пасічник
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
20 грудня 2018 року
Київ
справа №805/115/17-а
адміністративне провадження №К/9901/42913/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Пасічник С. С., Шипуліної Т. М. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року (суддя І. О. Голошивець) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року (колегія у складі суддів: І. А. Васильєва, А. В. Гайдар, Л. В. Ястребова) у справі №805/115/17-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання незаконним та скасування РІШЕННЯ:
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" (далі - ТОВ "ПБП "Азовінтекс") звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області №0000311302 від 26 вересня 2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (далі - ЄВ) на загальну суму 564378,70 грн., з яких: штраф в розмірі 20% у сумі 372246,26 грн. та пеня в розмірі 192132,44 грн.
Позов обґрунтовано тим, що спірне рішення відповідача є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VІ (в редакції чинній на час прийняття відповідачем спірного рішення, далі - Закон №2464-VІ) та Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", якими платники єдиного внеску звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених статтею 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року №1669-VII (в редакції чинній на час виникнення вчасної несплати позивачем ЄВ, далі - Закон №1669-VII) на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, позов задоволено. Скасовано рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області №0000311302 від 26 вересня 2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (далі - ЄВ) на загальну суму 564378,70 грн., з яких: штраф в розмірі 20% у сумі 372246,26 грн. та пеня в розмірі 192132,44 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач звільнений від відповідальності через невиконання приписів частини другої статті 6 Закону №2464-VІ відповідно до вимог розділу VІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, оскільки вважає, що судами не було враховано, що позивач, всупереч Закону №2464-VI, порушив терміни сплати ЄВ, наслідком чого є застосування до нього фінансових санкції. Крім того, відзначає, що на дату складання спірного рішення заява та сертифікат Торгово-промислової палати України, яка є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання непереборної сили, що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань, в тому числі по сплаті ЄВ позивачем не надавались.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суддів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суддійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс", зареєстровано юридичною особою, за юридичною адресою: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Леніна, буд. 68-А, перебуває на обліку у Маріупольській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області як платник єдиного внеску.
У період з 22 серпня 2016 року по 05 вересня 2016 року контролюючим органо проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт перевірки від 12 вересня 2016 року №570/05-19-13-02/24155428, яким зафіксовано порушення позивачем:
пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України не своєчасно сплачений (перерахований) податок з доходів фізичних осіб за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року штрафна санкція по податку на доходи фізичних осіб у сумі 281 248, 70 грн. ;
абз. 1 п. 8 ст. 9 Закону №2464-VI, в частині несвоєчасної сплати єдиного внеску за травень 2015 року по терміну сплати 22 червня 2015 року в сумі 792 149,75 грн. та за червень 2015 року по терміну сплати 20 липня 2015 року відповідно в сумі 1 041 081,50 грн.
Внаслідок оскарження прийнятого акта в частині визначення сум по єдиному соціальному внеску за травень, червень 2015 року з несвоєчасною сплатою в адміністративному порядку, його залишено без змін листом від 23 вересня 2016 року №34433/10/05-19-13-02.26 вересня 2016 року відповідачем на підставі частини 10 та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ прийнято рішення №0000311302, яким до позивача за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску застосовані штрафні санкції та пеня на загальну суму 564378,70 грн., з яких: штраф 20% у розмірі 372246,26 грн., нараховано за період з 23 червня 2015 року по 02 грудня 2015 року, пеня 192132,44 грн.
Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VІ, Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року №1669-VII та іншими нормативно-правовими актами стосовно спірних правовідносин.
Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник ЄВ зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до частини одинадцятої статті 9 Закону №2464-VI, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464-VI та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" п. 9-3, який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
З аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що підставою для звільнення платників ЄВ від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати є факт перебування такого платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція.
Розпорядженням від 30.10.2014 №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з додатком до вказаного Розпорядження до зазначених населених пунктів належить в тому числі і м. Маріуполь (Маріупольська міська рада).
Згідно з додатком до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, м. Маріуполь (Маріупольська міська рада) віднесено до населених пунктів де здійснювалася антитерористична операція.
Таким чином, судами попередніх інстанцій цілком обґрунтовано взято до уваги, що позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, внаслідок чого зробили правильний висновок, що він, в силу вимог Закону №1669-VII, не несе фінансової відповідальності за порушення вимог Закону №2464-VI.
Водночас Верховний Суд наголошує на тому, що Закон №2464-VI не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Окрім того слід відзначити, що згідно з положеннями Закону №1669-VII достатньою підставою, зокрема, для звільнення від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати ЄВ є встановлення факту знаходження платника податку на обліку в податкових органах, розміщених на території проведення АТО.
Аналогічна позиція висловлена в рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 березня 2018 року у справі №812/292/18.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
........................
...........................
...........................
В. П. Юрченко С. С. Пасічник Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
10 травня 2018 року
Київ
справа №805/2107/17-а
адміністративне провадження №К/9901/748/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І. А.,
суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я.
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.08.2017 (суддя Хритофоров А. Б. )
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 (судді Шишов О. О., Сіваченко І. В., Чебанов О. О.)
у справі №805/2107/17-а
за позовом Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу"
до Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС
про скасування вимоги, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2017 року Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" (далі Підприємство) звернулось до суду з позовом про скасування вимоги Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС (далі ДФС) від 16.01.2017 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування в частині суми 787 260, 49 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачем безпідставно прийнято оскаржувану вимогу, оскільки Підприємство звільнене від сплати єдиного внеску у період проведення антитерористичної операції. Крім того, до вимоги входять суми за іншими вимогами, які були оскаржені в судовому порядку і відповідні судові рішення набрали законної сили.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.08.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017, позов задоволено: скасовано вимогу №Ю-55-17 від 16.01.2017 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині суми 787 260, 49 грн. та стягнуто на користь позивача судові витрати у сумі 11 808, 91 грн.
Не погодившись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції ДФС звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.
Підприємство відзиву на касаційну скаргу не надало.
18.12.2017 справу, в порядку передбаченому Розділом VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017 р. ), передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 16 січня 2017 року ДФС винесено Вимогу №Ю-55-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 6 844 668, 76 грн.
Свої дії щодо цього ДФС мотивує тим, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 30.12.2016 у Підприємства існувала заборгованість зі сплати єдиного внеску, який відповідно до чинного законодавства, сплачується незалежно від фінансового стану платника, а підстави для звільнення позивача від обв'язку сплатити єдиний внесок разом з штрафними санкціями за несвоєчасну його сплату відсутні.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон №2464-VI).
Обов 'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок встановлено частиною другою статті 6 Закону №2464-VI.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ.
Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VІ визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
В той же час, частиною 1 статті 25 Закону №2464-VІ обумовлено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Законом "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі Закон №1669-VII) встановлено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
При цьому, статтею 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1669-VII внесено зміни до Закону №2464-VІ, відповідно до яких підпункт б) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" було доповнено пунктом 94:
94 Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Матеріалами справи встановлено, що позивач із заявою про звільнення від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VІ звернувся до органу доходів і зборів у листопаді 2014 року.
Відтак, судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок, що вимога ДФС про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині суми 787260,49 грн. підлягає скасуванню, оскільки її прийнято всупереч приписів Закону №2464-VІ, який звільняє Підприємство від обов'язку сплати єдиного внеску на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Доводи касаційної скарги ДФС не спростовують правильність доводів якими мотивовано судові рішення, ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства, що регламентує спірні правовідносини, не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.08.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
суддя -доповідач І. А. Гончарова
судді Р. Ф. Ханова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
17 січня 2019 року
Київ
справа №805/2706/17-а
провадження №К/9901/414/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №805/2706/17-а
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Донецькій області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року (судді Чебанов О. О., Василенко Л. А., Гайдар А. В. ),
І. СУТЬ СПОРУ:
1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУ НП), у якому просив:
1.1 визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП №1195 від 29 червня 2017 року та наказ №317 о/с від 04 квітня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з Національної поліції України у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби;
1.2 зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Мар'їнського відділення поліції Волноваського відділу поліції ГУ НП майора поліції з 05 липня 2017 року;
1.3 стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення в розмірі середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з 05 липня 2017 року до моменту фактичного відновлення на посаді;
1.4 стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти, витрачені на правову допомогу.
2. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що зазначені в наказі ГУ НП №1195 від 29 червня 2017 року обставини не відповідають дійсності, оскільки причиною погіршення стану здоров'я (позивача) 28 квітня 2017 року було не алкогольне сп'яніння, а гіпертонічна хвороба, що підтверджується медичними документами.
2.1 Також позивач зауважив, що за період проходження служби в органах внутрішніх справ до нього жодного разу не застосовували дисциплінарного стягнення, тому те, що стосовно нього одразу обрали найсуворіший вид дисциплінарного стягнення вважає неспівмірним заходом дисциплінарного впливу.
ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
3. ОСОБА_1 проходив службу в органах поліції з 07 листопада 2015 року по 05 липня 2017 року. Остання займана посада - оперуповноважений сектору кримінальної поліції Мар'їнського відділення поліції Волноваського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - Мар'їнське ВП Волноваського ВП ГУ НП). Останнє присвоєне звання - майор поліції.
4.28 квітня 2017 року посадові особи Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУ НП склали акт про встановлення факту порушення службової дисципліни оперуповноваженим сектору кримінальної поліції майором ОСОБА_1, а саме: про те, що він перебував у стані алкогольного сп'яніння, та акт про відмову оперуповноваженим сектору кримінальної поліції майором ОСОБА_1 від надання пояснень за фактом порушення службової дисципліни.
5. Наказом ГУ НП від 08 травня 2017 року №857 "Про призначення службового розслідування" на виконання вимог статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), підпунктів 2.1, 2.2.1 розділу IV Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 12 березня 2013 року №230 (далі - Інструкція №230), відповідно до пункту 9 розділу II Закону України від 23 грудня 2015 року №901-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" (далі - Закон №901-VIII) призначено службове розслідування за фактом перебування на чергуванні 28 квітня 2017 року на блокпосту "Побєда" оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУ НП майора поліції ОСОБА_1 з очевидними ознаками алкогольного сп'яніння.
6. Відповідно до висновку службового розслідування, 28 квітня 2017 року до керівництва Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУ НП надійшов рапорт начальника сектору кримінальної поліції вказаного відділення поліції підполковника поліції Кравчука С. О. про те, що при перевірці несення служби нарядом поліції на блокпосту "Побєда" виявлено, що 28 квітня 2017 року приблизно о 14:00 год. оперуповноважений сектору кримінальної поліції майор поліції ОСОБА_1, озброєний автоматичною зброєю "АК 74", чергував на блокпосту з очевидними ознаками алкогольного сп'яніння (характерний запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння очей та шкіряного покриву, млява мова, хитка хода).
7. У зв'язку з цим ОСОБА_1 зняли з наряду та доставили до відділу поліції, де він здав зброю та спецзасоби.
8. Після цього, у кабінеті начальника Мар'їнського ВП Дегтярьова Г. О. позивачу запропонували пояснити причину перебування на службі у стані алкогольного сп'яніння, однак він відмовився. Також йому запропонували пройти медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння в Курахівській міській лікарні, але ОСОБА_1 теж відмовився та покинув відділення поліції.
9. Відтак у присутності начальника сектору кримінальної поліції вказаного відділення поліції підполковника поліції Кравчука С. О., т. в. о. Мар'їнського ВП Дегтярьова Г. О., старшого оперуповноваженого Донецького управління ДВБ НПУ Кліпенка В. О., інспектора СКЗ Волноваського ВП Ломанцевої Н. В., складено акт про перебування на службі оперуповноваженого СКП Мар'їнського ВП майора поліції ОСОБА_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння.
10. Приблизно через 30 хвилин з'ясувалося, що ОСОБА_1 перебуває в Курахівській міській лікарні зі скаргами на самопочуття, де лікар запропонував йому пройти медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння, але позивач відмовився.
11. Також під час службового розслідування встановлено, що в період з 28 квітня 2017 року по 05 травня 2017 року позивач був на стаціонарному лікуванні в Комунальній лікувально-профілактичній установі Мар'їнська Центральна районна лікарня м. Красногорівки з діагнозом "- і 10.х" та надав до Мар'їнського ВП довідку про те, що 28 квітня 2017 року о 15:25 год. пройшов тест на газоаналізаторі для визначення концентрації парів алкоголю у видихуваному повітрі, алкофор 00/00.12. За результатами службового розслідування, висновки якого затвердив начальник ГУ НП Аброськін В. В. 24 червня 2017 року, вирішено звільнити оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП майора поліції ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України. Підставою для такого рішення є висновок, якого дійшли посадові особи ГУ НП за наслідками службового розслідування (щодо позивача), про його особисту недисциплінованість, грубе ігнорування статті 7 Дисциплінарного статуту, пунктів 1, 2 частини першої статті 18, статті 64 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII), Правил етичної поведінки поліцейських затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року №1179 (далі - Правила етичної поведінки), що виразилося у перебуванні на службі при виконанні функціональних обов'язків з автоматичною зброєю на лінії розмежування у зоні проведення антитерористичної операції у стані алкогольного сп'яніння, що несумісне з подальшим проходженням служби,.
13. На підставі наведеного наказом ГУ НП від 29 червня 2017 року №1195 "Про порушення службової дисципліни працівниками Мар'їнського відділення поліції Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області та покарання винних" оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в Національній поліції України.
Наказом ГУ НП №317 о/с від 04 липня 2017 року майора поліції ОСОБА_1 (0123478) - оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП звільнено зі служби за пункту 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) з 05 липня 2017 року.
14. Не погодившись з правомірністю свого звільнення ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
15. Донецький окружний адміністративний суд постановою від 10 жовтня 2017 року відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.
16. Своє рішення мотивував тим, що сам факт алкогольного сп'яніння є достатньою підставою для застосування найсуворішого виду дисциплінарного стягнення - звільнення з Національної поліції України.
17. Поряд з результатами службового розслідування суд першої інстанції заслухав пояснення чотирьох свідків - ОСОБА_5 і ОСОБА_10 (допитаних за клопотанням позивача) та Дегтярьова Г. О. і Ломанцевої Н. В. (допитаних за клопотанням відповідача).
18. Перші два свідки повідомили, що 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 не був в стані алкогольного сп'яніння, натомість скаржився на погане самопочуття.
19. Двоє інших (яких суд допитав за клопотанням відповідача) зазначили, що перед початком чергування на блокпосту ОСОБА_1 пройшов інструктаж, водночас ознак сп'яніння в нього не було, на погане самопочуття він теж не скаржився. Однак приблизно о 14:00 год., коли відповідальний від керівництва Кравчук С. О. перевіряв блокпости, ОСОБА_1 мав очевидні ознаки алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим його зняли з чергування і доправили до відділу поліції та для медичного огляду.
20. Оцінивши досліджені доказ в сукупності суд першої інстанції дійшов висновку, що перебування позивача в стані алкогольного сп'яніння під час виконання службових обов'язків (з урахуванням того, що позивач був озброєним і ніс службу на блокпосту на території проведення антитерористичної операції) є грубим порушенням як службової дисципліни, так і морально-етичних правил поведінки працівника поліції, у зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
21. Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 12 грудня 2017 року скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року та прийняв нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
22. Визнав протиправними та скасував наказ ГУ НП №1195 від 29 червня 2017 року та наказ №317 о/с від 04 липня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з Національної поліції України у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.
23. Зобов'язав ГУ НП поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Мар'їнського відділення поліції Волноваського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області майора поліції з 06 липня 2017 року.
24. Стягнув з ГУ НП на користь ОСОБА_1В грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 06 липня 2017 року по 12 грудня 2017 року у сумі 44431,52 грн.
25. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП на користь позивача витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката у сумі 3200 грн.
26. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 8727, 62 грн. суд звернув до негайного виконання.
27. У решті позовних вимог - відмовив.
28. При прийнятті такого рішення суд апеляційної інстанції керувався тим, що не доведеним є факт перебування позивача на службі у стані алкогольного сп'яніння.
29. З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначив, що під час судового розгляду справи ОСОБА_1 надав виписку №908 із медичної картки стаціонарного хворого, в якій зазначено, що 28 квітня 2017 року його госпіталізовано з діагнозом: гіпертонічна хвороба 1 стадії, 2 ступеня, ризик 2, неускладнений гіпертонічний криз, та довідку про те, що 28 квітня 2017 року о 15:25 год. пройшов тест на газоаналізаторі для визначення концентратів парів алкоголю у видихуваному повітрі алкофор з результатом 00/00.30. На підставі зазначених доказів суд апеляційної інстанції констатував, що документально підтвердженим є той факт, що 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 був у тверезому стані та що з причини погіршення стану здоров'я був змушений звернутися до лікувального закладу. Водночас у згаданих медичних документах зазначено про відсутність у ОСОБА_1 будь-яких ознак сп'яніння.
31. Суд апеляційної інстанції зазначив, що зазначені документи спростовують висновки суду першої інстанції, що нібито ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння, в основі яких - акти, складені зацікавленими особами з числа керівництва Мар'їнського ВП (акт про відмову від проходження огляду на стан сп'яніння від 28 квітня 2017 року та акт про встановлення факту порушення службової дисципліни від 28 квітня 2017 року).
32. Щодо цих актів апеляційний суд також зауважив, що в них зазначені відомості, які не відповідають дійсності та які можуть вказувати на той факт, що особи, які складали ці акти, не були присутніми під час подій, про які в них йдеться. Зокрема, в них зазначено, що їх складено 28 квітня 2017 року о 14:00 год. і що саме в цей час позивач був в кабінеті в. о. начальника ОСОБА_11 Однак з матеріалів справи та показів свідків вбачається, що ще о 14:18 год. ОСОБА_1 був на блокпосту та що саме в цей час його відсторонили від несення служби. Тобто документи, на які посилається відповідач, на думку апеляційного суду, містять інформацію, яка не відповідає дійсності. Окрім того, допитані як свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_12 повідомили, що ніяких ознак алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 28 квітня 2017 року не було, натомість він скаржився на стан здоров'я та самостійно пройшов огляд на стан сп'яніння.
33. Отож, на думку суду апеляційної інстанції, в діях позивача немає порушення службової дисципліни.
34. Розрахунок грошового забезпечення в розмірі середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу колегія суддів апеляційного суду здійснила відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
IV. Касаційне оскарження
35. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову цього суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
36. У касаційній скарзі відповідач звернув увагу на сумнівність показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_12, які взяв до уваги суд апеляційної інстанції, а також зазначив про безпідставність висновків цього суду щодо актів, складених 28 квітня 2017 року. Окрім того ГУ НП зазначило, що розрахунок середнього заробітку, який здійснив суд апеляційної інстанції, є помилковим, адже суд залишив поза увагою положення пункту 9 розділу І та пункту 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 06 квітня 2016 року №260 (далі - Порядок №260).
37. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, висновки цього суду є правильними, тож підстави для її скасування відсутні.
V. Релевантні джерела права та акти їх застосування
38. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону №580-VIII, поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
39. Згідно з частиною першою статті 19 Закону №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
40. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
41. Згідно з пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону №901-VIII до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 квітня 2006 року №3460-ІV.
42. Відповідно до статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
43. Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту до видів дисциплінарних стягнень, серед інших, віднесено звільнення з органів внутрішніх справ.
44. Порядок накладання дисциплінарних стягнень визначений статтею 14 Дисциплінарного статуту, згідно з якою з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування, порядок проведення якого встановлюється міністром внутрішніх справ України.
45. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
VІ. Висновки Верховного Суду
46. Спірні накази ГУ НП винесло за наслідками службового розслідування стосовно ОСОБА_1, розпочатого за фактом виявлення 28 квітня 2017 року ознак алкогольного сп'яніння (у ОСОБА_1В. ) під час чергування на блокпосту в зоні проведення антитерористичної операції.
47. Обставини, які лягли в основу висновку ГУ НП про наявність в діях позивача складу дисциплінарного проступку, підтверджуються актами про стан алкогольного сп'яніння позивача під час виконання функціональних обов'язків на блокпосту, а також актом про відмову від медичного огляду, які складено 28 квітня 2017 року, одразу після того, як після перевірки блокпостів виникли підозри у тому, що позивач нетверезий.
48. Відомості, які відображено в згаданих актах від 28 квітня 2017 року, підтвердили особи, у присутності яких ці акти складено і яких суд допитав як свідків - Дегтярьов Г. О. та Ломанцева Н. В.
49. Водночас суд апеляційної інстанції поставив під сумнів достовірність як задокументованих відомостей, так і показань зазначених свідків з огляду на те, що в актах є розбіжності з іншими обставинами, а свідки, чиї показання врахував суд першої інстанції, є одними із тих, у присутності яких ці акти оформлено. В основі рішення суду апеляційної інстанції, по суті, покладено згадані медичні документи, які надав позивач, а також показання двох інших свідків, чиї показання, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції безпідставно не врахував.
50. З огляду на визначені у частині другій статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) межі касаційного перегляду суд касаційної інстанції в цій справі не може оцінювати докази, які досліджували суди попередніх інстанцій, перевіряти їх та на цій підставі надавати перевагу одному доказу над іншим.
51. Водночас аргументи касаційної скарги в цій частині стосуються власне необхідності переоцінити докази, на яких ґрунтуються доводи кожної зі сторін спору, що виходить за межі повноважень касаційного суду. В обсязі встановлених в цій справі обставин колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є правильними.
52. Однак щодо доводів відповідача в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то такі є слушними і суд уже висловлював правову позицію щодо застосування норм права з цього питання за результатами розгляду справ, фактичні обставини яких (у цій частині) є подібними до тих, які встановлено у справі, що розглядається.
53. Зокрема у справі №814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
54. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
55. Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.
56. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
57. Такий Порядок затверджено згаданим наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06 квітня 2016 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799).
58. Відповідно до пункту 2 згаданого Наказу він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
59. Вперше Закон №580-VIII опублікований в офіційному виданні - газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року ( №141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року.
60. Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
61. Порядок №260 опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від №39).
62. Так, у справі, що розглядається, середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується за період 06 липня 2017 року по 12 грудня 2017 року, тобто після набрання чинності згаданим спеціальним нормативно-правовим актом.
63. Відповідно до статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
64. Враховуючи, що на дату звільнення позивача зі служби в поліції, а саме 05 липня 2017 року, набрали законної сили норми спеціального нормативно-правового акта (Порядок №260), колегія суддів дійшла висновку, що при обчисленні суми середньої заробітної плати, яка підлягала стягненню за час вимушеного прогулу позивача, потрібно застосовувати Порядок №260, а не Порядок №100, як зробили суди.
65. Суд касаційної інстанції, з огляду на обсяг повноважень при перегляді судових рішень, не може виправити помилки, яку допустив суд апеляційної інстанції в цій частині. Але оскільки розрахунок середнього заробітку, який стягнули з відповідача в цій справі, ґрунтується на помилковому застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду в цій справі підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
66. З приводу доводів відповідача про неправомірне стягнення з нього витрат на правову допомогу, то такі, на думку колегії суддів, ґрунтуються на помилковому трактуванні положень законодавства. За змістом статей 87, 90, 94 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) витрати на правову допомогу є видом витрат, пов'язаних з розглядом справи, що належать, відповідно, до судових витрат, питання про розподіл яких суд повинен вирішити при прийнятті рішення по суті спору.
67. За правилами статті 94 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, обсяг бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі, і за рахунок яких стягується судовий збір, не враховуються при розподілі судових витрат.
68. Зважаючи на приписи частин другої, четвертої статті 353 КАС України, оскаржувані судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
VII. Судові витрати
69. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області задовольнити частково.
2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 06 липня 2017 року по 12 грудня 2017 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд (в цій частині) до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
18 січня 2019 року
Київ
справа №820/1360/16
адміністративне провадження №К/9901/6903/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,
суддів: Бевзенка В. М.,
Шарапи В. М.,
розглянувши у письмовому провадженні
касаційну скаргу Апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року (суддя - Бондар В. О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року (головуючий суддя - Бондар В. О., судді - Кононенко З. О., Калитка О. М. ) у справі №820/1360/16 за позовом ОСОБА_3 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи: Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Апеляційного суду Харківської області (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати відмову у розрахунку та виплаті вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною;
- зобов'язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково:
- зобов'язано Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для виплати такому судді вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Також, реалізація права позивача на відставку, яка здійснювалася шляхом подання останньою заяви до Вищої ради юстиції з подальшим направленням подання про звільнення до Верховної Ради України, мали місце до набрання чинності ЗУ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким із ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" було виключено ст.136, що гарантувало виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконним та необґрунтованим, а тому просить рішення судів скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову.
Зокрема, скаржник вказує, що підстави для нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги при виході у відставку відсутні, позаяк реалізація права на відставку відбулася 12.11.2015 - дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, а не на дату набуття стажу, що дає право їй на відставку. Також скаржником зазначено, що рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19.11.2013, вихідна допомога визначена разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. А тому, як стверджує відповідач, не може бути віднесена до соціальних гарантій судді і її невиплата не звужує дані гарантії, що зазначено у рішеннях судів попередніх інстанцій.
Позивач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу в яких зазначив, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.
Клопотання про розгляд справи за участі скаржників не заявлено.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_3 з 21.06.1982 по 29.07.1985 працювала на посаді народного судді Чугуївського районного народного суду Харківської області, а з 19.01.1993 - суддею Апеляційного суду Харківської області.
08 грудня 2014 року позивач подала до Вищої ради юстиції заяву про відставку.
12 листопада 2015 року Верховною радою України прийнято постанову №788-VIII "Про звільнення суддів", якою відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_3 звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області.
На підставі постанови Верховної Ради України №788-VIII від 12.11.2015 року, наказом голови Апеляційного суду Харківської області №04-03/91-ос від 17.11.2015 ОСОБА_3 відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області 17.11.2015 у зв'язку з поданням заяви про відставку та наданням відставки.
У зв'язку з фактичною невиплатою їй передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач листом від 17.02.2016 звернулась до Апеляційного суду Харківської області з вимогою нарахування та виплати вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".
17 лютого 2016 року Апеляційний суд Харківської області листом за вих. №03-54/3025 відмовив позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги, мотивуючи тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку. А стаття 136 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", яка діяла до 01.04.2014, була виключена Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання".
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ.
Частиною 2 статті 19 Конституції України, в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIІІ встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №788-VIІІ, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 9 частини 5 статті 126 Конституції України в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №788-VIІІ, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі подання суддею заяви про відставку або звільнення з посади за власним бажанням.
Частина 1 статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453-VI), в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №1515-VIII: суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Відповідно до частин 3,4 статті 120 Закону №2453-VI, в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №788-VIII, заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Згідно з частинами 2,3 статті 122 Закону №2453-VI, в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №788-VIII, питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади СУДДІ:
Частиною 1 ст. 136 Закону №2453-VI, в редакції до 01.04.2014, визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Відповідно до підпункту 1 пункт 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII (далі - Закон №1166-VII), у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № №41-45, ст. 529 із наступними змінами) : статтю 136 виключити.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
Аналіз вищенаведеної норми Конституції України, із застосуванням Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, дає розуміння про дію нормативно - правового акта в часі як момент початку набрання цим актом чинності та припинення - як момент втрати ним чинності. Тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно - правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади СУДДІ:
Суд зауважує, що позивача було звільнено з посади судді 12 листопада 2015 року, тобто у той час, коли право на вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбачене статтею 136 Закону №2453-VI не існувало, оскільки дана норма виключена положенням Закону №1166-VII.
Крім того, Суд зазначає, що приписами абзацу 6 п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, передбачено: "&? н; за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю&? и; ".
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли хибного висновку щодо задоволення позовних вимог. Позаяк, підстави для виплати вихідної допомоги позивачу, станом на дату її виходу у відставку - 12 листопада 2015 року, що є датою прийняття Верховною Радою України постанови № №788-VIII - відсутні.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до ч. 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про підставність виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Керуючись статтями 341, 345, п.3 ч.1.ст.349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Апеляційного суду Харківської області - задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року - скасувати.
ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Головуючий суддя Н. А. Данилевич
судді В. М. Бевзенко
В. М. Шарапа |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
16 березня 2018 року
Київ
справа №806/345/16
адміністративне провадження №К/9901/21793/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Шарапи В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3
на ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року (головуючий суддя - С. М. Шевчук, судді - А. Ю. Бучик, Є. М. Мацький) про відмову у виправленні описки та про відмову у внесенні виправлень до виконавчого листа у справі
за позовом ОСОБА_4
до Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області
про стягнення коштів, -
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
1. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
1.1. Стягнуто з Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_4 3784 (три тисячі сімсот вісімдесят чотири) грн. 71 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2007 по 14.04.2015 та з 09.09.2015 по 04.03.2016.1.2. Стягнуто з Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_3 23 (двадцять три) грн. 28 коп. судових витрат.
1.3. В решті позову відмовлено.
2. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року змінено у частині розміру присуджених ОСОБА_4 виплат.
2.1 У абзаці другому резолютивної частини постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року по даній справі замість присудженої виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі "3784,71грн", зазначено "6 629,90грн (шість тисяч шістсот двадцять дев'ять грн. 90коп. )".
2.2 У абзаці третьому резолютивної частини постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року по даній справі замість присудженої виплати судових витрат у розмірі "23,28грн", зазначено "40,79грн (сорок гривень 79коп. )".
2.3 У решті рішення суду залишено без змін.
2.4 Стягнуто з Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_4 судові витрати, пов'язані з прибуттям до суду апеляційної інстанції, у розмірі 7,17грн (сім гривень 17 коп. ).
3.12 жовтня 2017 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшла заява про виправлення описки у постанові Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року. У своїй заяві представник позивача вказував, що у резолютивній частині постанови судом зазначено особу на користь якої відшкодовуються витрати, пов'язані з прибуттям до суду апеляційної інстанції - ОСОБА_4, проте із заявою про відшкодування вказаних витрат, а також присутнім у судовому засіданні в приміщенні Житомирського апеляційного адміністративного суду був ОСОБА_3. Аналогічну описку представник позивача просив виправити у виданому на виконання судового рішення в цій частині виконавчому листі.
4. Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви про виправлення описки у постанові Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у справі №806/345/16.5. Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про внесення виправлень до виконавчого листа Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року у справі №806/345/16.6. Обґрунтовуючи дані ухвали суд апеляційної інстанції зробив системний аналіз норм законодавства та дійшов висновку, що лише сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень і виграла справу, має право на компенсацію їй іншою стороною судових витрат, що пов'язані із прибуттям до суду її та її представника. За таких обставин колегія суддів зазначила про відсутність описки у постанові Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, а тому у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 про виправлення описки у судовому рішенні та виконавчому листі відмовила.
Короткий зміст вимог касаційної скарги.
7.04 грудня 2017 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року про відмову у виправленні описки та про відмову у внесенні виправлень до виконавчого листа.
8. В касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року про відмову у виправленні описки у постанові суду та про відмову у внесенні виправлень до виконавчого листа та прийняти нові ухвали про задоволення його заяв про виправлення описки у постанові Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та у виданому виконавчому листі.
9. В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_3 вказує на те, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги приписи ч. 2 ст. 91 КАС України, відповідно до яких можливість присудження добових та компенсації за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять передбачена також на користь представника сторони, яка виграла справу і яка не є суб'єктом владних повноважень.
10. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 прийнято до провадження.
ІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
11. Частина 1 статті 169 КАС України: суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
12. Частина 1 статті 87 КАС України: судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
13. Частина 2 статті 87 КАС України: розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
14. Пункт 2 частини 3 статті 87 КАС України: до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.
15. Частина 1 статті 91 КАС України: витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
16. Частина 2 статті 91 КАС України: стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
17. Частина 1 статті 50 КАС України: сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
18. Частина 3 статті 94 КАС України: якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
19. Частина 1 статті 98 КАС України: суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
20. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судового рішення суду першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України (в чинній редакції), здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
22. Приписи статті 91 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій вимог представника позивача про компенсацію витрат, пов'язаних з прибуттям до суду) визначають порядок несення судових витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з прибуттям до суду. Її положення спрямовані на компенсацію стороні, яка виграла справу, витрат на прибуття до суду та втраченого заробітку чи відриву від звичайних занять. Витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, оплачуються відповідною стороною.
23. При цьому, зазначену правову норму необхідно застосовувати з урахуванням положень частини 1 статті 94 КАС України та частини 1 статті 50 КАС України.
24. Таким чином, положення зазначених норм дають підстави вважати, що безпосередньо сторона у справі (в даному випадку - позивач), яка не є суб'єктом владних повноважень і виграла справу, має право на компенсацію їй іншою стороною судових витрат, зокрема й витрат, що пов'язані із прибуттям до суду її та її представника.
25. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним в заявах представника позивача про виправлення описок в судовому рішенні та виконавчому листі. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні апеляційним судом ухвал від 31 жовтня 2017 року, у касаційній скарзі не зазначено.
26. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України (в чинній редакції), суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу представника позивача без задоволення, а судові рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки апеляційним судом при винесенні ухвал від 31 жовтня 2017 року не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
27. Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
28. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
29. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
ПОСТАНОВИВ:
30. В задоволенні касаційної скарги представника позивача ОСОБА_3 - відмовити.
31. Ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року про відмову у виправленні описки у судовому рішенні та про відмову у внесенні виправлень до виконавчого листа залишити без змін.
32. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
суддя -доповідач Н. А. Данилевич
судді В. М. Бевзенко
В. М. Шарапа |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
11 жовтня 2018 року
Київ
справа №825/1334/16
провадження №К/9901/8672/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №825/1334/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду (прийняту у складі: головуючого судді - Кашпур О. В. ) від 10 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Ганечко О. М., суддів: Літвіної Н. М., Коротких А. Ю.) від 01 листопада 2016 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправними та скасувати накази ГУНП України в Чернігівській області за №1004 від 16 червня 2016 року та №123- о/с від 11 липня 2016 року в частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції оперуповноваженого (карного розшуку) ОСОБА_1;
- поновити його на службі в органах ГУНП України в Чернігівській області на посаді старшого лейтенанта поліції оперуповноваженого карного розшуку ЧВП ГУНП в Чернігівській області з 12 липня 2016 року;
- зобов'язати ГУНП в Чернігівській області провести нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до наданого розрахунку, в сумі 3176 грн. 88 коп. ;
- стягнути на його користь с ГУНП України в Чернігівській області 539 гривень 05 коп. матеріальної шкоді та 5000 гривень моральної шкоди, а також витрати на правову допомогу в суді в розмірі 5000 гривень, всього 10539 грн.05коп. ;
- в частині поновлення позивача на службі в органах поліції та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць допустити негайне виконання постанови.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що накази ГУНП України в Чернігівській області про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та звільнення його зі служби в поліції є протиправними, оскільки прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.
В обґрунтування завданої матеріальної та моральної шкоди позивач зазначає, що його звільнення спричинило розлад здоров'я та він був змушений звернутись до ДУ "ТМО МВС України по Чернігівській області", та з 21.06.2016 по 04.07.2016 він перебував на лікарняному, в зв'язку з чим він витратив кошти на лікування на загальну суму 539 гривень 05 копійки, що підтверджується чеками. Також позивач наполягає на тому, що внаслідок неправомірних дій зі сторони ГУНП України в Чернігівській області він зазнав моральної шкоди, що виявилась у переживанні та стражданні. Вся інформація відносно цієї ситуації широко освітлювалась в ЗМІ та інтернет-ресурсах, що вплинуло на його моральний стан.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3.10 серпня 2016 року Чернігівський окружний адміністративний СУД ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 16.06.2016 №1004 в частині притягнення поліцейського Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 11.07.2016 №123о/с "По особовому складу" в частині звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (М-158581), оперуповноваженого (карного розшуку) Чернігівського відділу поліції ГУНП за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію".
Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого (карного розшуку) Чернігівського відділу поліції ГУНП з 12.07.2016.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.07.2016 по 10.08.2016 у сумі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 16 коп.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) грн., 00 коп. моральної шкоди.
Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого (карного розшуку) Чернігівського відділу поліції ГУНП та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць в розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 16 коп. допустити до негайного виконання.
Присудити здійснені ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (14000, м. Чернігів, пр. Перемоги, 74).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 оперуповноваженого (карного розшуку) Чернігівського відділу поліції ГУНП відповідно до наказів від 16.06.2016 №1004 та №123 о/с від 11.07.2016 було звільнено незаконно, з порушенням норм чинного законодавства, оскільки, під час документування події та здійснення своїх функціональних обов'язків ОСОБА_3 виконував вказівки старшого за званням, а відповідачем застосовано крайню міру дисциплінарного впливу без з'ясування обставини, за яких скоєно дисциплінарний проступок, без врахування тяжкості проступку, заподіяної шкоди таким проступком.
Також суд першої інстанції, враховуючи характер порушення прав позивача, тяжкість і істотність вимушених змін у житті останнього після звільнення, дійшов висновку, що 1000,00 грн. буде достатньо грошовою компенсацією понесених позивачем моральних страждань.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5.01 листопада 2016 року Київський апеляційний адміністративний СУД ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.08.2016 року - залишити без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7.24 листопада 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.
8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року.
10.24 січня 2018 року вказана касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Чернігівській області надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
11. Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Скаржник зазначає, що Головне управління Національної поліції в Чернігівській області при прийнятті оскаржуваних наказів №1004 від 16 червня 2016 року та №123- о/с від 11 липня 2016 року діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Крім того, відповідач вважає безпідставним стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано ні розрахунку моральної шкоди, ні доказів чи обґрунтування моральних страждань, спричинених неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача.
Також не підлягає, на думку відповідача, стягненню сума витрат на правову допомогу, оскільки відсутні докази оплати послуг адвоката.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
13. ОСОБА_1 прийнятий на службу в органах внутрішніх справ 15.08.2009, на підставі наказу Харківського національного університету внутрішніх справ №323о/с від 05.08.2009.
На підставі наказу УМВС України в Чернігівській області №416 о/с від 06.11.2015, позивач звільнений з органів внутрішніх справ МВС України (копія трудової книжки а. с.16-18).
З 07.11.2015 ОСОБА_1 прийнятий на службу до Національної поліції на посаду оперуповноваженого (карного розшуку) Чернігівського відділу ГУНП, відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області №3 о/с від 07.11.2015 (а. с. 57).
15.06.2016 до ГУНП в Чернігівській області звернулись з заявами офіційні спостерігачі Всеукраїнської громадської організації "Громадська мережа "ОПОРА " " в одномандатному виборчому окрузі №206 ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в яких виклали факти щодо неналежного виконання службових обов'язків працівниками слідчо-оперативної групи Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області, що мало місце 15.06.2016 під час прибуття за викликом до КП "Міський палац культури", за адресою: м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 23, з приводу порушення виборчого процесу.
Наказом ГУНП в Чернігівській області від 15.06.2016 №720 за вказаним фактом було призначено службове розслідування. За його наслідками складено висновок службового розслідування за результатами перевірки фактів, викладених у зверненнях офіційних спостерігачів від Всеукраїнської громадської організації "Громадська мережа "ОПОРА" в одномандатному виборчому окрузі №206 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо неправомірних дій працівників Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області (а. с. 48-53). Висновок затверджений Т. в. о начальника ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_7 від 16.06.2016.
Наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 16.06.2016 №1004, за грубе порушення службової дисципліни, невиконання функціональних обов'язків, вимог ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", положень ст. 1 та вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV, дію якого поширено на поліцейських Законом України №901 - VIII, п. 2.8 Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, затвердженої наказом МВС України від 14 серпня 2012 року №700 оперуповноваженого (карного розшуку) Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 притягнено до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.
Відповідно до наказу №123 о/с від 11.07.2016, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 оперуповноваженого (карного розшуку) Чернігівського відділу поліції ГУНП звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) Закону України "Про Національну поліцію" з 11.07.2016. Підстава: наказ ГУНП від 16.06.2016 №1004, висновок службового розслідування ГУНП від 15.06.2016.
Наказом від 29.07.2016 №142 о/с по особовому складу до наказу №123 о/с від 11.07.2016 внесено зміни та зазначено, що старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 оперуповноваженого (карного розшуку) Чернігівського відділу поліції ГУНП вважати звільненим на підставі висновку службового розслідування ГУНП від 16.06.2016 та наказу ГУНП від 16.06.2016 №1004.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
14. Конституція України
14.1. Частина 2 статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
15.1. Частина 3 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
16. Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII
16.1. Стаття 19. У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
17. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 лютого 2006 року N 3460-IV (поширюється на поліцейських до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 23.12.2015 №901-VIII)
17.1. Стаття 1. Службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції (254к/96-ВР) і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
17.2. Стаття 2. Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
17.3. Частина перша статті 5. За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
17.4. Стаття 12. На осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
17.5. Стаття 14. З метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.
Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.
Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено.
Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.
За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.
У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.
У разі повторного вчинення особою рядового або начальницького складу незначного проступку з урахуванням його нетяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов'язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням.
Дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають перші спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найнижчого рівня, не накладаються.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Особа рядового або начальницького складу органу внутрішніх справ, яка повідомила про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншим працівником міліції, не може бути звільнена із служби чи змушена до звільнення або притягнута до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з таким повідомленням.
Рішення про звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності таких осіб оскаржується в установленому законом порядку.
З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням начальника органу, який має право приймати або звільняти із служби особу, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
19. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
20. З аналізу наведених норм вбачається, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Отже, застосовуючи крайню міру дисциплінарного стягнення відповідач повинен був належним чином обґрунтувати необхідність застосування такої міри та неможливість застосування інших видів дисциплінарного стягнення.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у висновку про службове розслідування відповідачем не наведено, які саме тяжкі наслідки за собою потягли дії ОСОБА_1, яка саме завдана шкода діями ОСОБА_1 Також відповідачем не надавалась належна оцінка попередній поведінці позивача, не досліджувалось, як характеризувався позивач раніше під час виконання службових обов'язків.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції є протиправним, а тому накази Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 16.06.2016 №1004 та №123 о/с від 11.07.2016 підлягають скасуванню.
Також, колегія суддів вважає, вірними висновки судів попередніх інстанцій про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн., з огляду на встановлення факту незаконного звільнення позивача.
Доводи касаційної скарги щодо неправомірного стягнення з відповідача витрат на правову допомогу позивачу у зв'язку з тим, що зазначені витрати не підтверджені документами, що свідчать про оплату правових послуг адвокату, є безпідставними. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, стягуючи з відповідача на користь позивача понесені ним витрати за надання правової допомоги в розмірі 5000 грн., дослідив та надав належну оцінку доказам, що підтверджують понесені позивачем витрати на правову допомогу, а саме досліджено було: договір про надання правової допомоги від 05.07.2016 №143, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_8 (а. с.29); додаткову угоду до договору від 05.07.2016 №143 (Розрахунок оплати витрат на правову допомогу) (а. с.33); квитанцію до прибуткового касового ордера №143 від 05.07.2016 (а. с.24).
21. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
22. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
23. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
24. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - залишити без задоволення.
2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року у справі №825/1334/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
судді О. В. Білоус
І. Л. Желтобрюх |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
11 жовтня 2018 року
Київ
справа №817/543/17
адміністративне провадження №К/9901/36901/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.10.2017 (головуючий суддя - Зозуля Д. П. )
та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018 (судді: Кузьменко Л. В., Іваненко Т. В., Франовська К. С. )
у справі №817/543/17
за позовом ОСОБА_2
до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області
про скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.11.2016 №Ф4681-17 на суму 241 024,29 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята на підставі акта перевірки, з яким позивач не згодна, вимога є безпідставною, прийнятою із порушенням встановленого законом строку та порядку. Підприємницька діяльність позивача правомірно здійснювалась із сплатою єдиного податку.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30.10.2017, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що судовим рішенням у справі №817/46/16 підтверджено правомірність донарахування контролюючим органом, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7, частини одинадцятої статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 217 708,49 грн., прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.01.2016 №0000201702 на суму 217 708,49 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій від 05.01.2016 №0000211702 на суму 23 315,80 грн. Разом з тим, суди дійшли висновку, що відповідачем дотримано порядок формування та строки надсилання оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.11.2016 №Ф-4681-17.
Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась із касаційною скаргою, в якій просила судові рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов та скасувати оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.11.2016 №Ф4681-17 на суму 241 024,29 грн.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначила, що висновки судів попередніх інстанцій про додержання порядку та строків надсилання спірної вимоги не відповідають обставинам справи, суперечать нормам матеріального і процесуального права, оскільки вимога сформована та направлена платнику з пропуском 15-денного строку, аналогічні вимоги вже направлялись платнику, нарахування сум єдиного внеску здійснено протиправно.
Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.
Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Здолбунівською ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.04.2012 по 31.07.2015, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.07.2015, за результатами якої складено акт перевірки №378/17-2243019321 від 10.08.2015.
На підставі висновків акта перевірки прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиному внеску №Ф-0000201702 від 05.01.2016 у сумі 217 708,49 грн., рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000211702 від 05.01.2016.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 13.04.2016, яке набрало законної сили за результатами апеляційного оскарження, у справі №817/46/16, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Здолбунівської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.01.2016 №Ф0000201702 на суму 217 708,49 грн., рішення від 05.01.2016 №0000211702 про застосування штрафних санкцій на суму 23 315,80 грн., відмовлено повністю. Рішенням у даній справі підтверджено правомірність донарахування контролюючим органом недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 217 708,49 грн., прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.01.2016 №0000201702 на суму 217 708,49 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій від 05.01.2016 №0000211702 на суму 23 315,80 грн.
24.11.2016 Здолбунівським відділенням Рівненської ОДПІ позивачу направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф 4681-17 на суму 241 024,29 грн., згідно з якою сума боргу зі сплати єдиного внеску станом на 24.11.2016 становить 241 024,29 грн., у тому числі єдиний внесок у розмірі 217 708,49 грн. та штраф - 23 315,80 грн. Наявність боргу також підтверджується карткою особового рахунку платника за період з 17.09.2015 по 30.11.2016.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, Суд виходить із того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно із Законом №2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Частиною четвертою вказаної норми зазначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з пунктом 3 розділу VІ "Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, коли дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
В інших випадках, коли платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску або платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) фізичним особам - підприємцям, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Надаючи оцінку доводам Скаржника в межах касаційної скарги, суд зазначає, що суми єдиного внеску та штрафу, включені до оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), є узгодженими шляхом судового оскарження.
Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність порушення процедури формування та направлення оскаржуваної вимоги, оскільки вона сформована із врахуванням відображення в інтегрованій картці процедур судового оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки), зокрема збільшення та зменшення сум до сплати, нарахованих за результатами перевірки.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на викладене, колегія суддів дійщла висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.10.2017 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018 у справі №817/543/17 - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.10.2017 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018 у справі №817/543/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
суддя -доповідач І. А. Гончарова
судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
13 червня 2018 року
Київ
справа №805/2474/16-а
адміністративне провадження №К/9901/36681/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А.,
суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.09.2016 (головуючий суддя: Куденков К. О.)
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 (головуючий суддя: Ястребова Л. В., судді: Гаврищук Т. Г., Компанієць І. Д. )
у справі №805/2474/16-а
за позовом Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС
про скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" (далі - позивач, ДП) звернулося до суду з адміністративним позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС (далі - відповідач), в якому просило скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.05.2016 № Ю-1-23 на суму 1974484,45 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21.09.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.05.2016 № Ю-1-23 у частині нарахування недоїмки на суму 1974484,45 грн.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 6, 25, пункт 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI), ст. ст. 86 та 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та прийняти нове рішення про відмову у задоволення позову. За доводами касаційної скарги норми Закону №2464-VI визначають підставами для звільнення позивача від виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 6 Закону №2464-VI, сертифікат Торгово-промислової палати України та заяву про звільнення від виконання обов'язків, передбачених частиною 2 ст. 6 цього Закону, які подаються після закінчення АТО. Норми цього Закону не звільняють позивача від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для надіслання позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.05.2016 № Ю-1-23 на суму 6057408, 27 грн. (оскаржується позивачем у частині нарахування недоїмки на суму 1974484,45 грн. ), стали обставини наявності у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у вказаній сумі станом на 30.04.2016, про що свідчить картка особового рахунку.
Як встановлено у судовому процесі, позивач зареєстрований як юридична особа в м. Маріуполь Донецької області, до 04.12.2014 було зареєстроване у м. Донецьк, та знаходиться на обліку у СДПІ, яка знаходиться у м. Маріуполь.
Відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з частиною 1 ст. 25 цього Закону, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини 2 ст. 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Абзацами першим, другим та третім частини 4 цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки (абзац дев'ятий частини 4 цієї статті).
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон №1669-VII).
Цим Законом, поміж іншого, внесені зміни до Закону №2464-VI, зокрема: доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13.03.2015 пункт 9-4), згідно з абзацом другим, третім, четвертим та п'ятим якого визначено, що Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.
За змістом вказаних правових норм, факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція є підставою для звільнення платників єдиного внеску як від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону №2464-VI, так і від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його вчасної сплати.
При цьому, вказані норми не скасовують обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надають можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" (втратив чинність), від 02.12.2015 №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включене м. Маріуполь та м. Донецьк Донецької області.
За встановлення у судовому процесі обставин включення вказаних населених пунктів до переліку тих, на території яких здійснювалася антитерористична операція, тобто перебування податкового органу, на обліку в якому позивач знаходився, на території проведення АТО, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований та юридично правильний висновок, щодо неправомірності направлення на адресу позивача вимоги про сплату боргу (недоімки). При тому, що відповідна заява позивача про звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною 2 ст. 6 Закону №1669-VI подавалась до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, та до матеріалів справи додані сертифікати Торгово-промислової палати України. Вказаним документами було дано оцінку судами попередніх інстанцій.
Доводи відповідача про те, що підставою для звільнення позивача від виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 6 Закону №2464-VI є сертифікат Торгово-промислової палати України та відповідна заява, які мають бути подані до контролюючого органу після завершення АТО, не відповідають змісту вищенаведених правових норм, за змістом яких підставою для такого звільнення є сам факт перебування платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція.
Не впливає на такий зміст правового регулювання також і подальше виключення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII із Закону №1669-VII підпункт 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI пунктом 9-3 (у подальшому пункт 9-4), оскільки до Закону №2464-VI такі зміни внесенні не були та ця норма залишилась чинною.
Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.09.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя: І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
14 березня 2018 року
Київ
справа №405/7570/16-а (2-а/405/220/16)
адміністративне провадження №К/9901/29541/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І. А.,
суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Заступника начальника Головного управління ДФС у Кіровоградській області Берестовенко Олени Василівни
на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 (суддя Уханенко С. А.)
у справі №405/7570/16-а (2а/405/220/16)
за позовом ОСОБА_3
до Заступника начальника Головного управління ДФС у Кіровоградській області Берестовенко Олени Василівни
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до заступника начальника Головного управління ДФС у Кіровоградській області Берестовенко Олени Василівни (далі - відповідач, скаржник), в якому просив скасувати постанову заступника начальника Головного управління ДФС у Кіровоградській області Берестовенко Олени Василівни від 12.10.2016 серія АА №169296 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене статтею 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.04.2017 адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.04.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, скаржником було заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу заступника начальника Головного управління ДФС у Кіровоградській області Берестовенко Олени Василівни на постанову Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04.04.2017 залишено без руху, в зв'язку з тим, що скаржником не було додано до апеляційної скарги документа про сплату судового збору.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 отримано відповідачем 23.05.2017 (згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4900053067323).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржником було направлено платіжне доручення від 26.05.2017 №442 на суму 606,32 грн.
Однак, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 апеляційну скаргу було повернуто, в зв'язку з тим, що скаржником не виконано вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху: надано копію платіжного доручення, без підпису та печатки установи, яка прийняла платіж.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, скаржник звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що в межах наданого судом строку для усунення недоліків податковим органом було виконано вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надано документ про сплату судового збору. Однак, судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято наданий скаржником документ як належний, оскільки платіжне доручення сформоване системою "Клієнт-Казначейство" та оплата судового збору здійснювалася в електронному режимі на підставі договору від 15.12.2015 №336/49 "Про дистанційне розрахункове обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу "Клієнт Казначейства - Казначейство", укладеного між Головним управлінням Державної казначейської служби України та Головним управління ДФС у Кіровоградській області. Крім того, сума коштів фактично надійшла на рахунок суду.
Позивач в письмових запереченнях просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 6 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент звернення з апеляційною скаргою) до апеляційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.
Згідно частини 3 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу.
За правилами статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.
Згідно з частиною 3 статті 108 позовна заява повертається позивачеві, якщо, зокрема, позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не виконано вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху - не надано оригіналу документа про сплату судового збору. Скаржником надано суду копію договору від 15.12.2015 №336/49 "Про дистанційне розрахункове обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу "Клієнт Казначейства - Казначейство" пунктом 2.2. якого визначено, що електронні документи, підписані за допомогою електронного цифрового підпису, розглядаються як такі, що мають юридичну силу на рівні з паперовими документами, які підписані відповідними посадовими особами та завірені печатками. При цьому, наявне в матеріалах справи платіжне доручення, надане скаржником на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, не підписане електронним цифровим підписом, а відтак не має юридичної сили відповідно до наданого скаржником договору.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2017 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника начальника Головного управління ДФС у Кіровоградській області Берестовенко Олени Василівни на постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.04.2017.
В зв'язку з чим, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції норми процесуального права, які б могли привести до скасування рішення, порушені не були.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Заступника начальника Головного управління ДФС у Кіровоградській області Берестовенко Олени Василівни залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 у справі №405/7570/16-а (2а/405/220/16) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
30 жовтня 2018 року
Київ
справа №805/2579/15-а
адміністративне провадження №К/9901/1558/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) :
судді -доповідача - Бевзенка В. М.,
суддів: Шарапи В. М., Данилевич Н. А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №805/2579/15-а
за позовом ОСОБА_2
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області,
третя особа - Заводський районний суд м. Запоріжжя,
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Гаврищук Т. Г., суддів - Компанієць І. Д., Сухарьок М. Г. ),
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - ТУ ДСА України в Донецькій області, Відповідач - 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - ТУ ДСА України в Запорізькій області, Відповідач - 2), третя особа - Заводський районний суд м. Запоріжжя (далі - третя особа), в якому просила:
- визнати дії ТУ ДСА України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати заробітної плати з 24 лютого 2015 року та 04 березня 2015 року протиправними;
- зобов'язати ТУ ДСА України в Донецькій області нарахувати та сплатити позивачу суддівську винагороду у встановленому законом розмірі за період з 24 лютого 2015 року по 04 березня 2015 року;
- визнати дії ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо внесення записів №32 та №33 до трудової книжки протиправними;
- визнати недійсним запис у трудовій книжці №32 від 23 лютого 2015 року про відрахування позивача зі складу суддів Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області;
- визнати недійсним запис у трудовій книжці №33 від 05 березня 2015 року про переведення на посаду судді Заводського районного суду м. Запоріжжя у межах п'ятирічного строку.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2015 року позовні вимоги задоволено, а саме:
- визнано протиправними дії відповідача - 1 щодо припинення нарахування та виплати заробітної плати з 24 лютого 2015 року по 04 березня 2015 року включно;
- зобов'язано Відповідача - 1 нарахувати та сплатити винагороду у встановленому законом розмірі за період з 24 лютого 2015 року по 04 березня 2015 року;
- визнано протиправними дії Відповідача - 2 щодо внесення записів №32 та №33 до трудової книжки;
- визнано недійсними записи у трудовій книжці ОСОБА_2: №32 від 23 лютого 2015 року про відрахування зі складу суддів Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області та №33 від 05 березня 2015 року про переведення на посаду судді Заводського районного суду м. Запоріжжя у межах п'ятирічного строку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року апеляційні скарги Відповідача - 1 та Відповідача - 2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2015 року по справі №805/2579/15-а - задоволено.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду 20 липня 2015 року по справі №805/2579/15-а - скасовано.
В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2015 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, яка у січні 2018 року передана на розгляд до Верховного Суду.
У касаційній скарзі позивач просить:
- постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року скасувати, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2015 року - залишити в силі.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:
Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, тому таке рішення є незаконним.
Скаржник зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають вимогам Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також помилковими є посилання цього суду на Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Скориставшись своїм процесуальним правом відповідачі надали до суду заперечення, в яких, просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року - залишити без змін.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач призначена суддею Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області та наказом в. о. голови зазначеного суду №14-к від 01 листопада 2013 року зараховано до штату Кіровського районного суду міста Макіївки на посаду СУДДІ:
Указом Президента України №83/2015 від 14 лютого 2015 позивача переведено на роботу на посаду судді Заводського районного суду міста Запоріжжя.
Відповідно до наведеного Указу позивачем 05 березня 2015 р. на ім'я голови Заводського районного суду міста Запоріжжя подано заяву про зарахування до штату Заводського районного суду міста Запоріжжя на посаду СУДДІ:
Наказом голови Заводського районного суду м. Запоріжжя №1-к від 05 березня 2015 року позивача зараховано до складу суду та прийнято рішення вважати такою, що з 05 березня 2015 року приступила до виконання своїх обов'язків.
Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області до трудової книжки позивача внесені записи: №32 про відрахування зі складу суддів Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області 23 лютого 2015 р. та №33 про переведення на посаду судді Заводського районного суду м. Запоріжжя 05 березня 2015 р.
Вважаючи, що були відсутні законні підстави вчинення записів №32 та №33 позивач звернулась до суду з даним позовом.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Конституція України
Згідно з ч. 1 ст. 128 Конституції України перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VI (далі - Закон №2453-VI)
У п.4 ч.1 ст.24 Закону №2453-VI визначено, що голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний НАКАЗ:
Відповідно до ст. 51 Закону №2453-VI суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону №2453-VI суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди.
Частиною 6 ст. 73 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що переведення судді у межах п'ятирічного строку здійснюється Президентом України.
Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року).
Пункт 1-2 частини 1 статті 341. Межі перегляду судом касаційної інстанції.
1. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Як вбачається із зазначених норм Закону №2453-VI, підставою для переведення судді є, у першу чергу, виявлення особистої волі судді, яке втілене у відповідній заяві про переведення.
Видання наказів про відрахування та переведення позивачки здійснені головою суду у межах повноважень, визначених п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2453-VI та на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади.
ТУ ДСА України в Запорізькій області в межах повноважень, якими був наділений Відповідач - 2 на час виникнення спірних правовідносин, до трудової книжки позивача внесені записи: №32 про відрахування зі складу суддів Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області 23 лютого 2015 р. та №33 про переведення на посаду судді Заводського районного суду м. Запоріжжя 05 березня 2015 р.
Оскаржувані позивачем записи були внесені Відповідачем - 2 на підставі Указу Президента України №83/2015 від 14 лютого 2015 р. про переведення позивача на роботу на посаду судді Заводського районного суду міста Запоріжжя, наказу голови Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 23 лютого 2015 р. №01 про відрахування 23 лютого 2015 р. зі складу суддів Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області та наказу голови Заводського районного суду м. Запоріжжя №1-к від 05 березня 2015 року про зарахування позивача до складу суду з 05 березня 2015 року.
Судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було повно встановлено обставин справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на довільному тлумаченні норм законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
суддя - доповідач В. М. Бевзенко
судді В. М. Шарапа
Н. А. Данилевич |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
10 травня 2018 року
Київ
справа №823/120/16
адміністративне провадження №К/9901/10495/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О. В.,
суддів - Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суд від 11 травня 2016 року (головуючий суддя Собків Я. М., судді - Борисюк Л. М., Вівдиченко Т. Р. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (далі - ТУ ДСА України у Черкаській області), в якому просила зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на її користь вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за останньою посадою; зобов'язати ТУ ДСА України у Черкаській області перерахувати та виплатити позивачу недоплачену заробітну плату у зв'язку з перебуванням у щорічній основній відпустці за період роботи з 5 лютого 2014 року по 4 лютого 2015 року тривалістю 42 календарних дні (30 робочих днів), 15 календарних днів за вислугу років та додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи тривалістю 16 календарних днів; зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену заробітну плату, починаючи з 1 січня 2015 року по день звільнення; зобов'язати ТУ ДСА України у Черкаській області перерахувати та виплатити позивачу недоплачену компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, з урахуванням перерахованої заробітної плати.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність і не вчинено дій щодо нарахування та виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачено статтею 136 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній станом на день подання позивачем заяви про відставку, далі - Закон №2453-VI). Крім того, ОСОБА_2 вказувала на те, що відповідач неправомірно з 1 січня 2015 року здійснював виплату суддівської винагороди у відповідності до статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" у розмірі однієї мінімальної заробітної палати у розрахунку за повний календарний місяць, у зв'язку з чим позивачу нараховано у меншому розмірі заробітну плату у зв'язку з перебуванням у щорічній основній відпустці та додаткових відпустках, тривалістю 73 календарні дні.
Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_2 з метою захисту своїх прав звернулася до суду з даним позовом.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 1 березня 2016 року позов задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність ТУ ДСА України у Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_2 вихідної допомоги, як судді у зв'язку з відставкою відповідно до частини першої статті 136 Закону №2453-VI у редакції, яка діяла на момент подачі заяви про відставку до Вищої ради юстиції 25 лютого 2014 року, недоплати заробітної плати та компенсації за невикористані дні основної та додаткових відпусток. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Зобов'язано ТУ ДСА України у Черкаській області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену заробітну плату у зв'язку з перебуванням у щорічній основній відпустці за період роботи з 5 лютого 2014 року по 4 лютого 2015 року, тривалістю 42 календарних дні (30 робочих днів), додатковій відпустці за вислугу років, тривалістю 15 календарних днів та додатковій відпустці, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, тривалістю 16 календарних днів. Зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити позивачу недоплачену заробітну плату, починаючи із 1 січня 2015 року по день звільнення. Зобов'язано ТУ ДСА України у Черкаській області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, з урахуванням перерахованої заробітної плати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суд від 11 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 1 березня 2016 року залишити в силі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
ТУ ДСА України у Черкаській області скористалося своїм правом та надіслало до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового РІШЕННЯ:
Вказану справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О. В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 5 лютого 1993 року працювала суддею Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
25 лютого 2014 року позивач звернулася до Вищої ради юстиції із заявою про відставку на підставі пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
Наказом Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2015 року №3 позивачу надано щорічну чергову відпустку за період роботи з 5 лютого 2014 року по 4 лютого 2015 року тривалістю 42 календарних дні (30 робочих днів), 15 календарних днів за вислугу років та додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, тривалістю 16 календарних днів з 9 лютого 2015 року по 20 квітня 2015 року.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача у період відпустки відповідно до наказу від 31 березня 2015 року №12, ОСОБА_2 продовжено щорічну відпустку на 4 робочі дні з 21 по 24 квітня 2015 року.
Вищою радою юстиції 18 червня 2015 року прийнято рішення №87/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року №636-VIII позивача звільнено з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 5 серпня 2015 року №43-о ОСОБА_2 відраховано зі штату суду. Виплачено позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 5 лютого 2015 року по 5 серпня 2015 року тривалістю 20 календарних днів та невикористану додаткову відпустку за вислугу років за 2015 рік тривалістю 15 календарних днів.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 вересня 2014 року ОСОБА_2 виповнилось 65 років у зв'язку з чим у неї закінчились повноваження судді. З вересня 2014 року по грудень 2014 року включно позивач отримувала суддівську винагороду відповідно до Закону №2453-VI (в редакції чинній до 1 січня 2015 року). Після внесення Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" змін до Закону №2453-VI щодо порядку нарахування щомісячної суддівської винагороди з 1 січня 2015 року суддівська винагорода виплачувалась у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць.
28 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до ТУ ДСА України у Черкаській області із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, а також просила здійснити перерахунок та виплату відпускних за основною та додатковими відпустками за період 9 лютого 2015 року по 24 квітня 2015 року та компенсацій за невикористану відпустку на час звільнення. Заява мотивована тим, що на підставі Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" їй протиправно не здійснено виплату вихідної допомоги та зменшено розмір щомісячної суддівської винагороди.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон №1166-VII), а тому позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону №2453-VI. Також, суддійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо неправомірності нарахування і виплати позивачу заробітної плати, відпускних та компенсації за невикористані дні відпусток на підставі положень частини дев'ятої статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, що діяла на час надання ОСОБА_2 основної та додаткових відпусток, а саме: у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", згідно яких судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць. Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем своєчасно було вжито усіх залежних від неї заходів з метою звільнення у відставку, проте Держава не змогла забезпечити виконання вимог законодавства щодо своєчасного звільнення позивача та надання їй можливості своєчасно оформити та отримувати пенсійне або інше грошове забезпечення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. ОСОБА_2 звільнено у відставку на підставі Постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року №636-VIII "Про звільнення суддів", тобто у той час коли вже було відсутнє право на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 136 Закону №2453-VI.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 109 Закону №2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Водночас, за правилами частин другої та шостої статті 111 зазначеного Закону (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", який набрав чинності 1 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме виключено статтю 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади СУДДІ:
Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_2 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року, тобто у той час коли вже не існувало право на вихідну допомогу, яка передбачена статтею 136 Закону №2453-VI.
Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
У випадку порушення права на відставку, зацікавлена особа вправі звернутися з відповідним позовом до суб'єкта владних повноважень, який порушив таке право.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову про здійснення перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за основною та додатковими відпустками, компенсації за невикористану відпустку, а також заробітної плати, починаючи з 1 січня 2015 року по день звільнення, з огляду на таке.
Правовий порядок в Україні згідно статті 19 Конституції України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 102 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції від 7 липня 2010 року) суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.
Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" статтю 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" доповнено частиною дев'ятою, за змістом якої судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць (редакція діяла в період з 1 січня 2015 року по 28 березня 2015 року).
29 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон №192-VIII), яким Закон України "Про судоустрій і статус суддів" викладено в новій редакції і відповідно з цієї дати указані вище положення частини дев'ятої статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" втратили чинність.
Згідно з частиною десятою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону №192-VIII) суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Таким чином, у період з 1 січня 2015 року по 28 березня 2015 року суддям, у яких закінчились повноваження та відносно яких уповноваженим органом не було прийнято рішення про їх звільнення (відставку), виплата грошової винагороди повинна була здійснюватись у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць, а з 29 березня 2015 року мав виплачуватись лише посадовий оклад судді без доплат передбачених частиною другою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Оскільки ОСОБА_2 у зв'язку з досягненням 65-ти років не могла виконувати свої повноваження зі здійснення правосуддя в указаний період, при цьому рішення про її звільнення (відставку) прийнято не було, то виплата їй грошової винагороди повинна була здійснюватись у період 1 січня 2015 року по 28 березня 2015 року, виходячи із розміру однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць, а з 29 березня 2015 року і по день звільнення у розмірі передбаченому частиною третьою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без доплат до суддівської винагороди, передбачених частиною другою вказаної статті, тобто відповідно до законодавства чинного на час виникнення спірних правовідносин.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з відсутністю інформації від Канівського міськрайонного суду Черкаської області щодо працюючих у них суддів, які не здійснюють повноваження, судді Штих К. М. помилково виплачувалась суддівська винагорода у розмірі, встановленому частиною третьою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону №192-VІІІ), з доплатою за вислугу років у розмірі, визначеному частиною п'ятою цієї статті. Виплата доплати до суддівської винагороди за вислугу років позивачу припинена з 17 липня 2015 року. Раніше, помилково виплачені суми доплат за вислугу років, з суддівської винагороди ОСОБА_2 не відраховувались.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди, відпускних та компенсації за невикористані відпустки за оскаржуваний період, оскільки вказані виплати здійснені відповідачем відповідно до чинних на час проведення відповідних нарахувань положень законодавства України.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Київського апеляційного адміністративного суд від 11 травня 2016 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суд від 11 травня 2016 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
суддя-доповідач О. В. Білоус
судді І. Л. Желтобрюх
Т. Г. Стрелець |
ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
06.02.2018 Київ К/9901/1205/18 1170/2а-4153/12 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л. Л.,
суддів: Бучик А. Ю., Гімона М. М.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №1170/2а-4153/12
за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області до Олександрійського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України про стягнення заборгованості, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Бишевської Н. А., Добродняк І. Ю., Семененка Я. В.,
ВСТАНОВИВ:
Позивач у позовній заяві просив суд:
- стягнути з Олександрійського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону (далі - Олександрійський ВГРЗ) заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій у розмірі 179 814,63 грн.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 року у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області (далі - УПФ України в м. Олександрії та Олександрійському районі) на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 року задоволено.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.
Стягнуто з Олександрійського ВГРЗ на користь УПФ України в м. Олександрії та Олександрійському районі заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій у розмірі 179 814,63 грн.
У касаційній скарзі Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДВГРЗ ДСУ з НС) заявив вимогу про скасування рішення суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року - без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не є правонаступником Олександрійського ВГРЗ, в якому працювали зазначені працівники, витрати на виплату пенсій яким стягується ПФ України. Посилався на Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прикінцевими положеннями якого передбачено, що витрати на виплату та доставку пільгових пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), здійснюється за рахунок ПФ України до досягнення ними загального пенсійного віку, а після - за рахунок Державного бюджету України.
Скасовуючи таке рішення та задовольняючи позов, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не в повному обсязі встановив обставини по справі, невмотивовано визначив відсутність правонаступництва відповідача. Також судом першої інстанції помилково застосовані норми Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки виплата пенсій та витрат на її доставку за рахунок державного бюджету України передбачена особам, яким пільгова пенсія призначена відповідно до статті 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в той час, як всім колишнім працівникам відповідача, витрати на виплату та доставку пенсій які є предметом спору, призначені на підставі пункту "а " статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін, оскільки відсутні підстави для його скасування.
Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач зареєстрований в УПФ України в м. Олександрії та Олександрійському районі і є платником збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення відповідно до пунктів 1, 2 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".
Наявність витрат позивача на вказану суму підтверджується повідомленнями про розмір місячних фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за серпень, вересень, жовтень 2012 року; розрахунками фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за серпень, вересень, жовтень 2012 року; корінцями повідомлень про вручення поштових відправлень.
Відповідач не відшкодовував витрати на виплату та доставку пільгових пенсій особам (колишнім працівникам відповідача) за період серпень-жовтень 2012 року, призначених відповідно до пункту "а " статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в сумі 179 814,63 грн.
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Стосовно обґрунтувань касаційної скарги про порушення апеляційним судом адміністративної правосуб'єктності та процесуального правонаступництва суд вказує наступне.
Як підтверджується матеріалами справи та встановлено апеляційним судом, наказом начальника Штабу Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби (далі - ДСВАРС) від 23 листопада 2005 року №8 (на підставі наказу міністра МНС України від 18 жовтня 2005 року №272) створено Олександрійський спеціальний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін з наданням йому статусу юридичної особи.
Згідно з пунктами 1, 4 Статуту Олександрійського ВГРЗ, затвердженого 23 листопада 2005 року, Олександрійський ВГРЗ ДСВАРС МНС України створений наказом Штабу ДСВАРС від 23 листопада 2005 року №8, підпорядкований Штабу ДСВАРС і здійснює свою діяльність згідно з чинним законодавством України, Положенням про ДСВАРС МНС України та цим Статутом; загін є юридичною особою.
З 24 листопада 2005 року згідно наказу міністра МНС України від 18 жовтня 2005 року №272 та наказу начальника ДСВАРС від 23 листопада 2005 року №8 створено Олександрійський ВГРЗ (організаційно-правова форма - державне підприємство) з наданням йому статусу юридичної особи (код ЄРПОУ 33861028).
З 01 січня 2006 року згідно наказу міністра МНС України від 18 жовтня 2005 року №272 наказу Начальника ДСВАРС від 23 листопада 2005 року №8 Олександрійський спеціальний (воєнізований) гірничорятувальний загін перейменовано в Олександрійський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін з наданням йому статусу юридичної особи.
30 березня 2006 року зареєстровано Положення про ДСВАРС службу МНС України, затверджене Наказом МНС України від 28 грудня 2005 року №440.
За визначенням, наведеним у даному Положенні, аварійно-рятувальні, гірничорятувальні та гірські пошуково-рятувальні загони (далі - загони) - це воєнізовані аварійно-рятувальні (пошуково-рятувальні) формування ДСВАРС, які здійснюють постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування потенційно небезпечних об'єктів та територій у межах зон відповідальності, визначених МНС України. Вони залежно від спеціалізації складаються із двох і більше аварійно-рятувальних, гірничорятувальних або пошуково-рятувальних взводів, можуть мати у своєму складі інші підрозділи із спеціальним оснащенням (інженерно-технічні, медичні, газоаналітичні лабораторії, відділи (відділення) депресійних, газових та теплових зйомок, реанімаційно-протишокові групи, аварійно-рятувальні мобільні групи).
16 липня 2008 року наказом МНС №527 припинено діяльність ДСВАРС МНС України (код ЄДРПОУ 26475829) шляхом ліквідації.
Згідно з пунктом 1 Статуту Олександрійського ВГРЗ ДСВАРС МНС України (код ЄДРПОУ 33861028) в новій редакції, затверджений міністром МНС України 30 вересня 2008 року №440, Олександрійський ВГРЗ є правонаступником Олександрійського ВГРЗ ДСВАРС МНС України, створеного відповідно до наказу МНС від 18 жовтня 2005 року №272.
З 30 квітня 2009 року Державне підприємство "Олександрійський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін" перетворене в Державну організацію "Олександрійський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін" (наказ від 30 квітня 2009 року №37).
22 лютого 2011 року наказом МНС України №176 в зв'язку з ліквідацією Державної спеціальної (воєнізованої) гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби затверджено Статути та організаційні структури аварійно-рятувальних формувань, у тому числі Олександрійського ВГРЗ.
Враховуючи викладене, суддійшов висновку, що існує лише одна ДСВАРС МНС України зі статусом юридичної особи, до складу якої входять структурні підрозділи: Центральний, Східний, Західний та Південний регіональні спеціальні (воєнізовані) аварійно-рятувальні загони ДСВАРС згідно з пунктом 17 Статуту ДСВАРС МНС України.
Саме з метою належного виконання Наказу від 18 жовтня 2005 року №272 наказом від 31 жовтня 2005 року №295 і було утворено окремий орган управління - Штаб ДСВАРС МНС України, який фактично є лише паралельно діючим органом управління, завданням якого є виконання нагальних управлінських питань, а саме, забезпечення виконання вказаного Наказу МНС України.
Таким чином, до моменту ліквідації ДСВАРС МНС України відповідач (Олександрійський ВГРЗ) є структурною одиницею ДСВАРС і входить до єдиної системи ДСВАРС МНС України (код ЄДРПОУ 26475829), яка є правонаступником всіх попередньо діючих підприємств, що були ліквідовані.
Стосовно відшкодування відповідачем фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій суд вказує наступне.
Відповідно до пункту "а " статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Встановлено, що на підприємствах: Олександрійський ВГРЗ (51-ий ВГРЗ, 11-ий ВГРЗ, Олександрійський спеціальний ВГРЗ Центрального регіонального спеціального (воєнізованого) аварійно-рятувального загону ДСВАРС МНС України, Олександрійський гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін) працювали громадяни, які отримали право виходу на пенсію на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та у відповідності до підрозділу 5 розділу 1 Списку №1 виробництв, робіт, професій посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайняв в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36, а також, за результатами атестації робочих місць.
За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 09 серпня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону №1058-IV в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом №1788-ХІІ. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону №1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.
За правилами абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФ України плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за Списком №1, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
В абзаці п'ятому цього ж підпункту зазначено, що виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в "- "е " та "ж" статті 13 Закону №1788-XII, здійснюється до 01 січня 2005 року за рахунок коштів ПФ України, а з 01 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що витрати на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті на роботах за списком №1, покриваються підприємствами та організаціями.
Винятком із цього правила є лише порядок покриття витрат на виплату та доставку пенсій особам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, оскільки за змістом абзацу п'ятого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV виплата пенсій таким особам здійснюється до 01 січня 2005 року за рахунок коштів ПФ України, а з 01 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, а отже, і витрати на виплату та доставку пільгових пенсій покриваються за рахунок ПФ України та Державного бюджету України відповідно.
Однак специфіка такого порядку полягає в особливостях пенсійного забезпечення зазначених осіб.
Так, згідно зі статтею 14 Закону №1788-XII працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років.
Аналіз положень пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV у контексті статті 14 Закону №1788-XII дає підстави для висновку про те, що порядок, за якого витрати на доставку пільгових пенсій покриваються до 01 січня 2005 року за рахунок коштів ПФ України, а з 01 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України, стосується лише витрат на виплату та доставку пенсій, призначених особам на підставі статті 14 Закону №1788-XII.
Отже, обов'язок з відшкодування повністю витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, в частині пенсій призначених у порядку статті 13 Закону №1788-ХІІ, покладений на підприємства.
Згідно з пунктом 6 Інструкції про порядок обчислення сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до ПФ України відшкодуванню підлягають витрати ПФ України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV.
У пункті 6.4 Інструкції встановлено, що розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів ПФ України щорічно у повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом десяти днів з новопризначених пенсій.
Відповідно до пункту 6.8 Інструкції підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до ПФ України зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, що визначено пунктом 6.8 Інструкції.
За вказаними обставинами суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність обов'язку відповідача відшкодувати УПФ України витрати на виплату та доставку пенсій, які згідно з розрахунком, призначені працівникам відповідача відповідно до пунктів "а" статті 13 Закону №1788-ХІІ.
Мотиви та доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
З огляду на зазначене, суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд ухвалив судове рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2015 року зупинено виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року до закінчення касаційного провадження в адміністративній справі.
Відповідно до частини третьої статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у справі №1170/2а-4153/12 залишити без змін.
Поновити виконання (дію) постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий Л. Л. Мороз
судді А. Ю. Бучик
М. М. Гімон |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
06 червня 2018 року
Київ
справа №814/2525/16
провадження №К/9901/30131/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №814/2525/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді - Гордієнко Т. О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Стас Л. В., суддів: Турецької І. О., Косцової І. П. )
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області від 21 листопада 2016 року №317 о/с про його звільнення з поліції, поновлення на посаді старшого інспектора Ленінського (Інгульського) відділу поліції Головного управління Національної поліції у Миколаївській області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на те, що Головним управлінням Національної поліції у Миколаївській області не проводилася реорганізація або скорочення штату. В штаті Головного управління Національної поліції у Миколаївській області є вакантні посади, але під час вирішення питання про його звільнення, йому не було запропоновано жодної з них. На думку позивача, це суперечить вимогам статті 68 Закону України "Про Національну поліцію", статті 49-2 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України). У зв'язку з наведеним, наказ про його звільнення вважає незаконним.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №317 о/с від 21 листопада 2016 року в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора Ленінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з 22 листопада 2016 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2016 року по 3 лютого 2017 року у сумі 7441 грн 32 коп. (сім тисяч чотириста сорок дві гривні 32 коп. ), без врахування середньої заробітної плати за один місяць, що підлягає негайному виконанню.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що посада, яку займав позивач, фактично не була скорочена. Також ОСОБА_1 не були запропоновані вакантні посади у встановленому законом порядку. Крім того, висновкам атестаційної комісії від 10 березня 2016 року, які стали підставою для відмови позивачу в прийомі на службу у постійному штаті Національної поліції України, раніше надано оцінку в постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року у справі №814/989/16, як протиправним.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління Національної поліції у Миколаївській області звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що наказами Голови Національної поліції України від 28 квітня 2016 року №360 "Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області" та Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 31 травня 2016 року №440 "Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області" були скасовані всі тимчасові штати Головного управління Національної поліції в Миколаївській області та скорочені всі посади, в тому числі й та, яку обіймав позивач. ОСОБА_1 письмово попередили про наступне звільнення та роз'яснили положення статті 49-2 КЗпП України. Крім того, відповідачем було враховано висновок атестаційної комісії про службову невідповідність позивача. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, а саме статтею 68 Закону України "Про Національну поліцію" визначено право керівника під час скорочення штату вирішувати питання про призначення поліцейського, посада якого скорочена, тому норми КЗпП України до цих правовідносин не застосовуються. Отже, інші посади позивачу не пропонувались.
27 лютого 2018 року касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області передано для розгляду до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Враховуючи відсутність клопотань усіх сторін про розгляд цієї справи за їх участі, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 7 листопада 2015 року №3 о/с "По особовому складу" позивача призначено з присвоєнням спеціального звання капітан поліції на посаду старшого інспектора Ленінського відділу поліції в порядку переатестування.
Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №90 о/с від 21 квітня 2016 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту п'ятого частини першої статті 77 (через службову невідповідність) Закону України "Про Національну поліцію".
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №814/989/16 від 22 серпня 2016 року наказ №90 о/с від 21 квітня 2016 року скасовано та поновлено позивача на посаді. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №262 о/с від 16 вересня 2016 року скасовано наказ №90 о/с від 21 квітня 2016 року в частині звільнення позивача та поновлено його на посаді.
21 вересня 2016 року ОСОБА_1 було попереджено про можливе наступне звільнення із займаної посади на підставі статті 49-2 КЗпП України та пункту четвертого частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
21 листопада 2016 року наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №317 о/с ОСОБА_1, старшого інспектора Ленінського відділу поліції звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Приписи статті 3 Закону України "Про Національну поліцію" визначають, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Частина перша статті 48 Закону України "Про Національну поліцію" визначає, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону, відповідно до частини 1 якої призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.
При цьому, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, відповідно до пунктів 9, 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Відповідно до частини першої статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Положеннями частини другої статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Враховуючи наведене колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
Відповідно до пункту 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Доводи касатора про те, що до спірних правовідносин не застосовуються норми КЗпП України, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, є безпідставними, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України №21-8а15 від 17 лютого 2015 року.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України "Про Національну поліцію", не врегульовано процедуру звільнення поліцейського, в зв'язку зі скороченням чисельності штату, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України.
Так, у статті 3 КЗпП України закріплено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до пункту першого частини першої КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, частиною 2 цієї статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
У постанові від 19 січня 2016 року у справі №21-2225а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Тобто, у разі скорочення штатів, особі, посада якої скорочується, повинно бути запропоновано рівнозначну посаду, а у разі її відсутності - іншу посаду відповідно до її кваліфікації та досвіду роботи. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штатів.
Касатор не заперечує, що позивачеві при звільненні не була запропонована інша жодна вакантна посада в органах поліції, та обґрунтовує звільнення ОСОБА_1 наявністю негативних висновків атестаційної комісії, які, на його думку, заважають позивачу подальшому проходженню служби в поліції.
Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що оцінку зазначеному висновку атестаційної комісії вже було надано у справі №814/989/16 та судом задоволено позов саме з мотивів того, що атестація позивача проведена всупереч вимогам Закону, висновки про його службову невідповідність необґрунтовані та протиправні.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої ці обставини встановлені.
З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що дана обставина свідчить про те, що реальними підставами звільнення позивача, у цьому випадку, є не реорганізація чи скорочення штатів, а намагання відповідача повторно звільнити поліцейського за результатами атестації, ігноруючи при цьому висновки суду про протиправність такої атестації та такого звільнення.
З матеріалів справи також вбачається, що наказом Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області від 31 травня 2016 року №440 дск "Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області", були змінені структура та штат Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, яким були скорочені всі тимчасові посади.
Згідно з інформацією, що міститься у звіті про добір на службу та рух кадрів у Головному управлінні Національної поліції України в Миколаївській області, постійна штатна чисельність посад складає 3272 особи, з яких 842 посад вакантні, що складає 25,7%.
Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідач не довів факту скорочення посади позивача та неможливості його переведення на іншу вакантну посаду.
Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.
Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області - залишити без задоволення.
2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року у справі №814/2525/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
судді В. М. Бевзенко
О. В. Білоус |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
13 вересня 2019 року
Київ
справа №815/2193/16
адміністративне провадження №К/9901/20647/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року, прийняту у складі судді Бутенко А. В. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: Яковлєва О. В. (головуючий), Бойка А. В., Танасогло Т. М.
І. СУТЬ СПОРУ:
1. ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення від 12 квітня 2016 року.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що про судові засідання, призначені на 26.10.2015 о 11 год. 00 хв., 06.11.2015 о 13 год. 30 хв, 26.11.2015 о 15 год. 00 хв. позивачу нічого не було відомо, оскільки жодного разу судом належним чином, у встановленому законом строк, про такі судові засідання він не повідомлявся.
3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні з огляду на законність і обґрунтованість спірного РІШЕННЯ:
ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
4. До президії ОА "Одеської обласної колегії адвокатів" 09 грудня 2015 року надійшло звернення судді Приморського районного суду м. Одеси Осііка Д. В., з проханням про притягнення адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
5. Із змісту отриманого листа вбачалось, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебував обвинувальний акт у кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015160500005481 від 10 липня 2015 року, відносно ОСОБА_3, 1983 р. н., за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 357 та ч. 1 ст. 190 КК України.
6. В даному випадку, захисником обвинуваченої ОСОБА_3 виступав адвокат ОСОБА_1, на підставі доручення Одеського регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 23 вересня 2015 року №015-0004461.7. При цьому, суддею зазначено, що в судові засідання, призначені на 26 жовтня 2015 року, на 06 листопада 2015 року, на 26 листопада 2015 року адвокат ОСОБА_1 не з'являвся, про причини неявки суд не повідомляв.
8. В ході проведення перевірки, головою дисциплінарної палати подано запит до Приморського районного суду м. Одеси, з проханням про надання копій відповідних документів, що підтверджують повідомлення адвоката ОСОБА_1 належним чином про дату та час судових засідань, а саме: 26 жовтня 2015 року, 06 листопада 2015 року, 26 листопада 2015 року.
9. Згідно інформації, наданої Приморським районним судом м. Одеси, позивач повідомлявся про час та місце вказаних судових засідань по телефону НОМЕР_1, що зазначений в дорученні для надання безоплатної вторинної правової допомоги, як контактний телефон.
10. За результатами розгляду вказаної дисциплінарної справи, рішенням від 12 квітня 2016 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.
11. Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
12. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 18 серпня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовив..
13. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що із зібраних матеріалів у справі вбачається, що позивачем не виконано своїх процесуальних обов'язків, в межах відповідного кримінального провадження, що призвело до неналежного виконання своїх професійних обов'язків адвоката та порушення правил адвокатської етики, що є підставою для його притягнення до дисциплінарної відповідальності.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
14. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати такі судові рішення та прийняти нову постанову по справі, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
15. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають обставинам справи.
16. Крім того скаржник вказує, що в даній адміністративній справі необхідно було встановити, чи дійсно він повідомлявся про судові засідання, призначені на 26.10.2015, 06.11.2015 та 26.11.2015 шляхом здійснення викликів по телефону, оскільки інформація Приморського районного суду м. Одеси про те, що він вікликався в судові засідання по телефону є лише суб'єктивними твердженнями суду. Наявні у матеріалах справи телефонні виклики не можуть бути належними доказами, так як не містять даних про підтвердження отримання скаржником здійснених Приморським районним судом м. Одеси телефонних викликів з номеру НОМЕР_2 на телефонний номер НОМЕР_1. Таким чином, на думку позивача, відповідачем не надано належних доказів та не доведено факт отримання ним здійснених судом телефонних викликів або ознайомлення з їх змістом. Вказане свідчить, що про судові засідання, призначені на 26.10.2015, 06.11.2015 та 26.11.2015 скаржнику нічого не було відомо, так як він не викликався ані по телефону, ані у будь-який інший спосіб, встановлений Законом. Також позивач вказує, що судові засідання відкладалися у зв'язку з неявкою учасників судового засідання, а не конкретно захисника, а тому інформація, надана Приморським районним судом м. Одеси до КДКА з приводу того, що судові засідання відкладалися саме через неявку захисника є безпідставною та не відповідає дійсності, що свідчить про відсутність саме його вини у зриві судових засідань.
17. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
V. Джерела права й акти їх застосування
18. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
20. Згідно із статтею 33 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.
Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.
Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.
21. Відповідно до статті 34 Закону №5076-VI підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
Дисциплінарним проступком адвоката є: 1) порушення вимог несумісності; 2) порушення присяги адвоката України; 3) порушення правил адвокатської етики; 4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків; 6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; 7) порушення інших обов'язків адвоката, передбачених законом.
Не є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності винесення судом або іншим органом рішення не на користь його клієнта, скасування або зміна судового рішення або рішення іншого органу, винесеного у справі, в якій адвокат здійснював захист, представництво або надавав інші види правової допомоги, якщо при цьому не було вчинено дисциплінарного проступку.
22. Згідно із статтею 35 Закону №5076-VI за вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень:
1) попередження;
2) зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року;
3) для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав - виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.
Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку.
23. Відповідно до статті 37 Закону №5076-VI дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі.
24. Відповідно до частини першої статті 39 Закону №5076-VI за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката.
25. Згідно із частиною першою та другою статті 40 Закону №5076-VI дисциплінарна справа стосовно адвоката розглядається дисциплінарною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури протягом тридцяти днів з дня її порушення.
Розгляд дисциплінарної справи здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду справи дисциплінарна палата заслуховує повідомлення члена дисциплінарної палати, який проводив перевірку, про результати перевірки, пояснення адвоката, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, особи, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, та пояснення інших заінтересованих осіб.
26. Відповідно до статті 41 Закону №5076-VI за результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймає рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної палати приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу. Рішення у дисциплінарній справі має бути вмотивованим. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки, особа адвоката та інші обставини.
Рішення у дисциплінарній справі приймається за відсутності адвоката, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, та особи, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката. Член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, який проводив перевірку відомостей про дисциплінарний проступок адвоката, не бере участь у голосуванні.
Рішення оголошується на засіданні дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Копія рішення надсилається або вручається під розписку адвокату та особі, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом трьох робочих днів з дня прийняття РІШЕННЯ:
VI. Висновок Верховного Суду
27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
29. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить висновку, що судами не в повній мірі дотримано норми матеріального і процесуального права.
30. Доводи відповідача про наявність підстав для притягнення адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими з огляду на нижченаведене.
31. Так, оскаржуване рішення відповідача про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності обґрунтоване тим, що в діях адвоката ОСОБА_1 містяться ознаки порушення Присяги адвоката України, Правил адвокатської етики, невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків, порушення інших обов'язків адвоката, передбачених Законом, оскільки в судові засідання в Приморському районному суді м. Одеси, які відбувались 26.10.2015, 06.11.2015 та 26.11.2015, позивач, будучи належним чином повідомлений, не прибув без поважних причин.
32. У ході розгляду даної справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач повідомлявся про день та час слухання справи телефонними викликами, переданими секретарем судового засідання на телефон позивача 068-097-93-81, відповідно: 20.10.2015, 26.10.2015, 06.11.2015.33. Проте, судами попередніх інстанцій не було досліджено, чи відповідають вказані телефонограми вимогам чинного законодавства.
34. Так, відповідно до частини першої ст. 135 КПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
35. Відповідно до підпункту 6.5.1 пункту 6.5 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України
від 27 червня 2006 N 68 у необхідних випадках особам, зазначеним в абзацах другому, третьому, п'ятому та дев'ятому цього пункту, може бути надіслано повідомлення чи виклик у судове засідання телефонограмою або телеграмою, зміст яких повинен відповідати загальним вимогам щодо судових повідомлень (повісток).
36. Згідно із ст. 137 КПК України у повістці про виклик повинно бути зазначено:
1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик;
2) найменування та адреса суду або іншої установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв'язку;
3) ім'я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;
4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик;
5) процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа;
6) час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи;
7) процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа;
8) наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу та здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження;
9) передбачені цим Кодексом поважні причини, через які особа може не з'явитися на виклик, та нагадування про обов'язок заздалегідь повідомити про неможливість з'явлення;
10) підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.
37. Разом з тим, наявні в матеріалах справи телефонні виклики вказаним вимогам не відповідають. При цьому, з них не можливо встановити особу, якою вони були складені. В них не зазначено суд, до якого викликається особа; суддя, у провадженні якого перебуває справа; осіб, стосовно яких розглядається кримінальна справа.
38. Отже, з наявних в матеріалах справи телефонних викликів неможливо встановити чи був адвокат належним чином повідомлений про судові засідання в Приморському районному суді м. Одеси, які відбувались 26.10.2015, 06.11.2015 та 26.11.2015, а тому вказані телефонні виклики не є належними доказами правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, не можуть бути беззаперечним доказом вчинення позивачем дисциплінарного проступку.
39. Суди першої та апеляційної інстанцій, постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, порушили принцип адміністративного судочинства - змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, визначений частиною 4 статті 11 КАС України (в редакції до 15.12.2017). Згідно приписами даної статті, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
40. Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій не вчинили жодних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин справи, зокрема, і в частині витребування інших доказів належного повідомлення адвоката ОСОБА_1 про судові засідання в Приморському районному суді м. Одеси, які відбувались 26.10.2015, 06.11.2015 та 26.11.2015 (роздруківок деталізації по дзвінкам абонента НОМЕР_1), при тому, що про вказане позивачем було заявлено клопотання до суду апеляційної інстанції, який відмовив у його задоволенні, порушивши при цьому норми процесуального права.
41. Так, відповідно до частини 4 статті 70 КАС України (в редакції до 15.12.2017) обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
42. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції прийшла до висновків про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного та об'єктивного вирішення справи.
43. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
44. Відповідно до п.2 ч. 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи..
45. З огляду на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального законодавства, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та прийняти законне і обґрунтоване судове РІШЕННЯ:
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі №815/2193/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
судді М. В. Білак
О. В. Калашнікова |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
03 жовтня 2018 року
Київ
справа №825/1822/15-а
адміністративне провадження №К/9901/1262/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В. М.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Чернігівського обласного військового комісаріату на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.06.2015 у складі судді Поліщук О. Л. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2015 у складі колегії суддів: Межевич М. В. (головуючий), Земляної Г. В., Сорочко Є. О. у справі №825/1822/15-а за позовом ОСОБА_4 до Чернігівського обласного військового комісаріату про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_4 (далі ОСОБА_4В. ) звернувся до суду з позовом до Чернігівського обласного військового комісаріату (далі Чернігівський ОВК) про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.06.2015, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2015, позов задоволено повністю. Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді головного спеціаліста відділення комплектування Бахмацького районного військового комісаріату Чернігівської області з 18.03.2015. Стягнуто з Чернігівського ОВК на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.03.2015 по 26.06.2015 в розмірі 14790,91 грн. Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 4415,25 грн. допущено до негайного виконання.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. Службовця Збройних Сил України ОСОБА_4 призначено з 31.10.2006 на посаду провідного спеціаліста, з посадовим окладом 480,00 грн. на місяць, з залишенням 15 рангу державного службовця, що підтверджується витягом з наказу військового комісара Бахмацького районного військового комісаріату від 30.10.2006 №132.3.2. З 28.05.2013 службовця Збройних Сил України ОСОБА_4 призначено на посаду головного спеціаліста з посадовим окладом 1147,00 грн. зі збереженням 13 рангу державного службовця, що підтверджується витягом з наказу військового комісара Бахмацького районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 28.05.2013 №31.3.3.18.03.2015 ОСОБА_4 надав військовому комісару Чернігівського ОВК заяву про звільнення з роботи за власним бажанням та просив виплатити компенсацію за невикористану відпустку з 31.09.2014 по 18.03.2015.3.4. Як вбачається з витягу з наказу військового комісара Чернігівського ОВК (по стройовій частині) від 18.03.2015 №66 державного службовця ОСОБА_4, головного спеціаліста відділення комплектування Бахмацького районного військового комісаріату Чернігівської області, звільнено з роботи 18.03.2015 за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України.
3.5. З 19.03.2015 ОСОБА_4 призваний на військову службу під час мобілізації до Військової частини 2253.4. Приймаючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що за змістом статті 38 Кодексу законів про працю України звільнення працівника за власник бажанням відбувається після закінчення двотижневого строку з дня подання такої заяви, якщо інше не зазначено в самій заяві. Суди попередніх інстанцій наголосили, що згідно з'ясованих ними обставин, підстави для звільнення позивача до завершення двотижневого строку відсутні. Крім того, суди вважали, що звільнення позивача у день написання ним заяви суперечить вимогам статті 38 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Відповідачем - Чернігівським ОВК, подано касаційну скаргу на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.06.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2015 скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
5.1. Аргументи скаржника полягають у тому, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права. Зокрема, скаржник зазначив, що на позивача, як на державного службовця, який перебуває на службі у військовому комісаріаті, поширюється дія спеціальних нормативно-правових актів, зокрема, Настанови з мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.02.2013 №01. У відповідності до підпункту 5.4.5 даної Настанови, позивач не міг бути призваний на військову службу під час мобілізації, оскільки виконував функціональні обов'язки за посадою, що зберігалась у військових частинах (установах). Крім того, у своїй заяві про звільнення позивач самостійно визначив датою звільнення 18.03.2015, оскільки вказав про виплату йому компенсації за невикористану відпустку за період з 31.09.2014 по 18.03.2015. Тому, скаржник вважає, що позивача потрібно було звільнити за власним бажанням у день написання заяви, тобто з 18.03.2015 і підстави для поновлення його на посаді відсутні.
6. Позивач заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не подав.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
7. Конституція України:
"Стаття 43. &l"; ...&g>; Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення".
8. Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України) :
Стаття 36. Підстави припинення трудового договору
"Підставами припинення трудового договору є:
...4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39) &? о; ...&? о; ".
Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника
"Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору".
Стаття 119. Гарантії для працівників на час виконання державних
або громадських обов'язків
"...За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".
9. Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон №2232-XII):
Стаття 21. Матеріальне забезпечення громадян України у зв'язку з призовом або прийняттям на військову службу
"...2. Громадяни України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати".
Стаття 39. Призов на військову службу під час мобілізації. Демобілізація
"...2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання".
10. Настанова з мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, затверджена наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.02.2013 №01 (далі Настанова) :
1. Загальні положення
"Ця Настанова є нормативно-правовою базою та основним керівним документом для командувачів (командирів, начальників), штабів і військових комісаріатів з організації мобілізаційної роботи, при плануванні та проведенні заходів мобілізаційного розгортання Збройних Сил"
5.4.5. Комплектування Збройних Сил працівниками
"Працівники Збройних Сил, які працюють у військових частинах (установах) і є військовозобов'язаними, в особливий період виконують функціональні обов'язки за посадами, які зберігаються у військових частинах (установах) та на доукомплектування військових частин не призначаються."
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
11. Вирішуючи питання обґрунтованості касаційної скарги Верховний Суд наголошує на тому, що згідно з статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
12. Системний аналіз норм, закріплених у частинах 1-2 статті 38 КЗпП України, дає підстави для висновку, що розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника здійснюється у двотижневий строк з моменту письмового попередження про це працівником власника або уповноваженого ним органу.
13. Дострокове розірвання трудового договору з цих підстав може мати місце за умови неможливості працівника продовжувати роботу з причин, безпосередньо вказаних у частині 2 статті 38 КЗпП України або з інших поважних причин, у разі чого таке звільнення повинно бути здійснене власником або уповноваженим ним органом у строк, про який просить працівник.
14. Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 у своїй заяві про звільнення з роботи за власним бажанням не просив звільнити його до закінчення певного строку та не вказував причин, через які не міг продовжувати роботу. Тому, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності у відповідача підстав, передбачених частиною 2 статті 38 КЗпП України, для дострокового звільнення позивача з роботи у день написання ним заяви.
15. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що ОСОБА_4 у своїй заяві про звільнення зазначив про необхідність виплати йому компенсації за невикористану відпустку за період з 31.09.2014 по 18.03.2015. Дана обставина безпосередньо не стосується строків звільнення позивача з роботи та не може слугувати самостійною підставою для розірвання з ним трудового договору до закінчення двотижневого строку.
16. Крім того, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на вимоги підпункту 5.4.5 Настанови, оскільки остання поширюється на командувачів (командирів, начальників), штабів і військових комісаріатів з організації мобілізаційної роботи та стосується організації мобілізаційної роботи, при плануванні та проведенні заходів мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, а відтак, не має прямого відношення до процедури звільнення працівників з посад у військових частинах (установах) та не спростовує вимог статті 38 КЗпП України.
17. З урахуванням норм, закріплених у статті 119 КЗпП України та статтях 21, 39 Закону №2232-XII, звільнення ОСОБА_4 з роботи з моменту його призову на військову службу під час мобілізації на особливий період до Військової частини 2253 не допускалось.
18. Таким чином, судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, що не знаходить свого спростування доводами касаційної скарги.
19. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
20. З огляду на це, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.06.2015 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2015 - залишенню без змін.
ПОСТАНОВИВ:
21. Касаційну скаргу Чернігівського обласного військового комісаріату залишити без задоволення.
22. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.06.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2015 у справі №825/1822/15-а за позовом ОСОБА_4 до Чернігівського обласного військового комісаріату про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.
23. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
...........................
...........................
...........................
В. М. Шарапа
В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич,
судді Верховного Суду |
ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
31.01.2018 Київ К/9901/1388/18 824/3229/14-а
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №824/3229/14-а
за позовом ОСОБА_1 до Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області, за участю третьої особи: ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду прийняту 18 червня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Сторчака В. Ю., суддів: Ватаманюка Р. В., Мельник-Томенко Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження від 31 жовтня 2014 року №93-ос, прийняте Кіцманською районною державною адміністрацією Чернівецької області, про звільнення його з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Кіцманської РДА, поновити його на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідачем проігноровано вимоги трудового законодавства та прийнято незаконне рішення про його звільнення з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Кіцманської РДА Чернівецької області. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) можливе лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників, однак під час винесення оскаржуваного розпорядження, підстав для звільнення, зазначених в даній нормі у відповідача не було. Крім того, не надавалась згода на його звільнення профспілковим комітетом.
Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 25 березня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 18 червня 2015 року, постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року скасував, прийняв нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправним та скасував розпорядження Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області від 31 жовтня 2014 року №93-ос "Про звільнення ОСОБА_1.".
Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області з 01 листопада 2014 року.
Зобов'язав Кіцманську районну державну адміністрацію Чернівецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2014 року по 18 червня 2015 року включно.
У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції було винесене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просив скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументуючи вимоги касаційної скарги представник відповідача зазначає, що були внесені зміни в структуру райдержадміністрації, в результаті чого відбулась зміна в організації виробництва і праці, а тому при прийнятті рішення про звільнення позивача із займаної посади були дотримані вимоги частини першої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 у зв'язку зі змінами в структурі Кіцманської РДА відбулось із грубим порушенням процедури звільнення, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з такого.
Судами встановлено, що 01 серпня 2003 року ОСОБА_1 прийняв присягу державного службовця та був призначений на посаду заступника начальника відділу містобудування та архітектури Кіцманської райдержадміністрації, начальника районної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
Відповідно до трудової книжки позивач 10 квітня 2012 року призначений на посаду начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області.
09 квітня 2014 року ОСОБА_1 звільнений зі займаної посади за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України на підставі розпорядження №39-ос від 09 квітня 2014 року Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії, визнано протиправним та скасовано розпорядження №39-ос від 09 квітня 2014 року Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області. Позивача поновлено на роботі та стягнено заробіток за час вимушеного прогулу.
Розпорядженням Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області від 11 серпня 2014 року №73-ос поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області.
Згідно розпорядження відповідача від 20 серпня 2014 року №248 "Про внесення змін у структуру районної державної адміністрації" ліквідовано з 31 жовтня 2014 року відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрації, з граничною чисельністю 4 одиниці, та утворено з 01 листопада 2014 року відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури райдержадміністрації з граничною чисельністю 5 одиниць.
24 вересня 2014 року розпорядженням Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області №285 оголошено конкурс на заміщення вакантної посади начальника відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури районної державної адміністрації та розміщено оголошення в газеті "Вільне життя" №40 від 26 вересня 2014 року.
10 жовтня 2014 року позивачем подано відповідачу заяву, в якій він дав згоду на призначення його на новостворену посаду начальника відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури райдержадміністрації.
Кіцманською районною державною адміністрацією Чернівецької області позивачу було відмовлено у такому призначені, оскільки призначення на посаду начальника відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури райдержадміністрації здійснюється виключно за результатами проходження конкурсу. ОСОБА_1 було рекомендовано взяти участь у зазначеному конкурсі.
Листом Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області від 24 жовтня 2014 року позивачу було запропоновано вакантну посаду у новоствореному відділі, а саме посаду головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури райдержадміністрації, запропоновано взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади начальника новоствореного відділу та попереджено про звільнення у разі відмови про переведення, однак він відмовився від переведення на запропоновану посаду.
Розпорядженням Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області від 31 жовтня 2014 року №93-ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Кіцманська районна державна адміністрація Чернівецької області погодила звільнення позивача з Департаментом інфраструктури, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Чернівецької обласної державної адміністрації, що підтверджується листом від 30 жовтня 2014 року №05.01-02/1219, який міститься в матеріалах справи.
Позивач вважає незаконним його звільнення з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області, а тому звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Статтею 30 Закону України "Про державну службу" визначено, що державна служба припиняється за загальними підставами, передбаченими Кодексом законів про працю України.
Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Як слідує з аналізу частини четвертої статті 36 КЗпП України та частини третьої статті 40 КЗпП України, що звільнення працівника з підстав, визначених в пункті 1 статті 40 КЗпП України можливо у випадку повної ліквідації підприємства. В іншому випадку необхідно встановити факт змін в організації виробництва і праці підприємства (установи, організації).
Судами встановлено, що розпорядженням відповідача від 20 серпня 2014 року №248 "Про внесення змін у структуру районної державної адміністрації" ліквідовано з 31 жовтня 2014 року відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрації, з граничною чисельністю 4 одиниці, та утворено з 01 листопада 2014 року відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури райдержадміністрації з граничною чисельністю 5 одиниць.
З наведеного вбачається, що скорочення штатних одиниць в новоствореному відділі містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури райдержадміністрації фактично не відбулось, а навпаки збільшились до 5 одиниць.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
З положень наведеної норми вбачається, що попереджаючи працівника про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган одночасно пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач відмовився ознайомлюватись під підпис з розпорядженням райдержадміністрації від 20 серпня 2014 року №248 "Про внесення змін у структуру районної державної адміністрації", про що складено відповідний акт.
Крім того, на момент ознайомлення із цим розпорядженням, тобто станом на 21 серпня 2014 року, іншу вакантну посаду позивачеві запропоновано не було.
Натомість, відповідно до листа Кіцманської райдержадміністрації від 24 жовтня 2014 року №01-26/12-600 позивачу було запропоновано вакантну посаду у новоствореному відділі, а саме посаду головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури райдержадміністрації, а також запропоновано взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади начальника новоствореного відділу, крім того, попереджено про звільнення у разі відмови про переведення. Однак, позивач відмовився від переведення на запропоновану посаду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що до попереднього відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області додано відділ інфраструктури райдержадміністрації, а тому новостворена посада начальника відділу не рівнозначна посаді, яку займав ОСОБА_1 до його звільнення, оскільки відбулася зміна в організації виробництва і праці.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9 установлено, що зміною в організації виробництва і праці визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у т. ч. перехід на бригадну або на індивідуальну форму, впровадження передових методів, технологій тощо.
Суд критично ставиться до посилання відповідача на те, що відбулася зміна в організації виробництва і праці, оскільки не відбулось запровадження нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій. Натомість, відбулось незначне розширення діяльності відділу, покладення на нього додаткових завдань, якими займався колишній відділ інфраструктури райдержадміністрації, що супроводжувалось введенням лише однієї додаткової посади - головного спеціаліста відділу.
Крім того, 24 вересня 2014 року розпорядженням Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області №285 оголошено конкурс на заміщення вакантної посади начальника відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури районної державної адміністрації про що розміщено оголошення в газеті.
До претендентів встановлено наступні основні вимоги:
- вища архітектурна освіта за спеціальністю за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста, післядипломна освіта у сфері управління: магістр державного управління з відповідною спеціалізацією;
- стаж організаційної та професійної роботи за фахом у сфері містобудування, архітектури не менше 5 років або стаж роботи за фахом в інших сферах на керівних посадах не менше 7 років;
- володіння основними навичками роботи на комп'ютері.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач з 08 липня 2004 року по 09 квітня 2014 року обіймав посаду начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Кіцманської РДА. Крім того, позивач пройшов підготовку до професійної атестації архітекторів, що підтверджується Свідоцтвом від 14 грудня 2013 року №2053, видане ТОВ "Навчальний експертний центр НСАУ", та кваліфікаційним сертифікатом архітектора Серії АА №002006.
З наведеного вбачається, що посада начальника новоствореного відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури районної державної адміністрації матиме ширші завдання, у зв'язку із приєднанням до нього колишнього відділу інфраструктури, проте позивач відповідає вимогам, встановленим до претендентів на зазначену посаду, оскільки має належну освіту та стаж роботи за фахом на керівній посаді більше ніж 10 років та безпосередньо обізнаний із завданнями, покладеними на відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури районної державної адміністрації, опанував та володіє всією специфікою роботи відділу.
Тому Суд критично ставиться щодо твердження відповідача, що зайняття у реорганізованому відділі посади начальника містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури районної державної адміністрації можливе лише за результатами конкурсу.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 року №423 "Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України "Про державну службу", із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1995 року №694, без конкурсного відбору або стажування можуть прийматися державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах Рад, у тому числі в тих, що ліквідуються, до новостворених органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що призначення позивача на посаду начальника відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури районної державної адміністрації має відбутись без конкурсного відбору.
Так, зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників є правом власника або уповноваженого ним органу, однак це не має бути підставою для зловживання та незаконного звільнення працівників, а тому КЗпП України передбачені гарантії для захисту трудових прав.
Відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України станом на день попередження позивача про майбутні зміни в структурі Кіцманської РДА:
1) позивач повинен був бути ознайомлений з переліком усіх вакантних посад, у тому числі у зазначеному відділі;
2) позивачу повинна була бути запропонована будь-яка з вказаних вакантних посад, рівнозначна тій, яку він займав, або нижча за його згодою.
Оскільки цього зроблено не було, тому в діях відповідача вбачається порушення положень статей 40, 49 - 2 Кодексу законів про працю України.
Аналізуючи встановлені судами обставини справи, враховуючи те, звільнення позивача відбулось із порушенням трудового законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що розпорядження про звільнення позивача необхідно визнати протиправним та скасувати, а позивача поновити на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильним, обґрунтованим, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 350, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
16 травня 2018 року
Київ
справа №805/2212/17-а
адміністративне провадження №К/9901/5307/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А.,
суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2017 (головуючий суддя: Бабаш Г. П. )
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 (головуючий суддя: Сіваченко Г. П., судді: Шишов О. О., Чебанов О. О.)
у справі №805/2212/17-а
за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго"
до Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління
про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ:
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Донецькобленерго" (далі - позивач, ПАТ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 06.04.2017 №0002344612 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на суму 170,00 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення від 06.04.2017 №0002344612.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 4, 6, 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI), ст. ст. 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та прийняти нове рішення про відмову у задоволення позову. Доводи ОДПІ зводяться до того, що судами було неповно встановлено всі обставини у справі, оцінка доказів здійснена без взаємного їх зв'язку у сукупності, а рішення 06.04.2017 №0002344612 прийняте у відповідності з нормами Закону №2464-VI.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для застосування до позивача штрафу у розмірі 170,00 грн. згідно з рішенням від 06.04.2017 №0002344612, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки камеральної перевірки, за наслідками якої складено акт від 15.03.2017 №147/28-10-46-12-00131268. Згідно з цими висновками позивачем у порушення норм пункту 4 частини 2 ст. 6 Закону №2464-VI було несвоєчасно подано Додаток 4 "Звіт про суми нарахованої заробітної плати та суми нарахованого внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів" за травень 2015 року.
Як встановлено у судовому процесі, позивач у періоді, в якому мав подати Додаток 4 "Звіт про суми нарахованої заробітної плати та суми нарахованого внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів" за травень 2015 року був зареєстрований як юридична особа в Донецькій області, місто Краматорськ та знаходиться на обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьк МГУ ДФС, яка знаходилася у м. Маріуполь, Донецької області.
Відповідно до пункту 4 частини 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Пунктом 7 частини 11 ст. 25 цього Закону встановлено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, органом доходів і зборів здійснюється накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою.
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669-VII.
Цим Законом, поміж іншого, внесені зміни до Закону №2464-VI, зокрема: доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13.03.2015 пункт 9-4), згідно з абзацом другим, третім, четвертим та п'ятим якого визначено, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.
За змістом вказаних правових норм, факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція є підставою для звільнення платників єдиного внеску від відповідальності за невиконання обов'язків, встановлених частиною 2 ст. 6 Закону №2464-VI, зокрема і щодо вчасного подання відповідної звітності.
Не впливає на такий зміст правового регулювання також і подальше виключення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII із Закону №1669-VII підпункт 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI пунктом 9-3 (у подальшому пункт 9-4), оскільки до самого Закону №2464-VI такі зміни внесенні не були та ця норма залишилась чинною.
Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" (втратив чинність), від 02.12.2015 №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м. Маріуполь та м. Краматорськ Донецької області.
За встановлення у судовому процесі обставин включення міст Краматорськ та Маріуполь Донецької області до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, тобто перебування позивача, як і контролюючого органу, на території проведення АТО; звернення позивача із заявою про звільнення його від виконання обов'язків платника єдиного внеску, визначених частиною 2 ст. 6 Закону №2464-VI, на період із 14.04.2014 р. до закінчення антитерористичної операції; отримання ним Сертифікатів (висновків) Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили №2878/05-04 та №2888/05-4 від 05.09.2014 року, якими позивачу засвідчено настання обставин непереборної сили з 14.04.2014 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований та юридично правильний висновок, щодо неправомірності застосування до позивача штрафу згідно з оспорюваним рішенням.
Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя: І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
04 травня 2018 року
Київ
справа №813/6852/14
адміністративне провадження №К/9901/14920/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді - доповідача - Олендера І. Я.,
суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року (судді: Попко Я. С. (головуючий), Хобор Р. Б., Сеник Р. П. ) у справі №813/6852/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, третя особа - управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова про визнання незаконним та скасування РІШЕННЯ:
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_3) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасувати рішення відповідача від 1 вересня 2014 року №0013651703, №0013661703, №0013751703, №0013681703, №0013691703, №0013701703.
В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_3 зазначив про своєчасну сплату єдиного внеску на казначейський рахунок контролюючого органу, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного внеску.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року, скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким задоволено позовні вимоги. Визнано протиправними та скасовані рішення від 1 вересня 2014 року №0013651703, №0013661703, №0013751703, №0013681703, №0013691703, №0013701703 про накладення штрафу у розмірі 10% на суму 385,91 грн та пені в розмірі 0,1% на суму 201,47 грн за період з 23 липня 2013 року по 5 серпня 2014 року на загальну суму 587,38 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про своєчасність сплати позивачем єдиного внеску, що унеможливлює застосування до нього штрафу та пені за несвоєчасність сплати податкових зобов'язань.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У доводах касаційної скарги відповідач посилається на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, оскільки станом на 1 жовтня 2013 року за позивачем обліковувалась недоїмка у сумі 683,29 грн, відповідно інші платежі, зараховуються на погашення заборгованості, яка виникла у попередньому періоді, у зв'язку з чим виникла несвоєчасна сплата.
Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_3 є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Контролюючим органом прийнято рішення від 1 вересня 2014 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску:
- рішення №00113651703, яким нараховано штраф 68,33 грн. (10%) та пеню 49,88 грн (0,1% від суми недоїмки), а всього 118,21 грн за період з 23 липня 2013 року до 3 жовтня 2013 року;
- рішення №0013661703, яким нараховано штраф 68,93 грн. (10%) та пеню 77,20 грн (0,1% від суми недоїмки), а всього 146,13 грн за період з 22 жовтня 2013 року до 10 лютого 2014 року;
- рішення №0013671703, яким нараховано штраф 93,34 грн (10%) та пеню 19,60 грн (0,1% від суми недоїмки), а всього 112,94 грн за період з 21 січня 2014 року до 10 лютого 2014 року;
- рішення №0013681703, яким нараховано штраф 28,52 грн (10%) та пеню 26,24 грн (0,1% від суми недоїмки), а всього 54,76 грн за період з 21 січня 2014 року до 22 квітня 2014 року;
- рішення №0013691703, яким нараховано штраф 28,52 грн (10%) та пеню 12,83 грн (0,1% від суми недоїмки), а всього 146,13 грн за період з 23 квітня 2014 року до 6 червня 2014 року;
- рішення №00133701703, яким нараховано штраф 98,27 грн (10%) та пеню 15,72 грн (0,1% від суми недоїмки), а всього 113,99 грн, за період з 22 липня 2014 року до 6 серпня 2014 року.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Як встановлено судом попередньої інстанції, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань, стала сплата позивачем єдиного внеску у розмірі 285,23 грн за квітень 2012 року, відповідно до платіжного доручення від 16 травня 2012 року, на казначейський рахунок контролюючого органу, який не призначений для сплати даного виду податкових зобов'язань, що розцінюється відповідачем як несплата податкових зобов'язань, що призвело до облікування на рахунку позивача недоїмки.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із частиною сьомою статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.
В абзацах 3 та 5 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що платники єдиного внеску зазначені у пункту 4 частини 1 статті 4 цього Закону, сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Пунктом 1 частини десятої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" днем сплати єдиного внеску вважається у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Згідно з пунктом 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Частиною десятою статті 25 цього ж Закону встановлено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що порушення встановлених Законом строків сплати єдиного внеску є підставою для застосування до платника штрафних санкцій та нарахування пені. При цьому, у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів, днем сплати єдиного внеску вважається - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Разом з тим, контролюючий орган посилається на те, що сплата єдиного внеску здійснена позивачем шляхом переказу коштів на казначейський рахунок, який призначений для сплати єдиного внеску іншими суб'єктами господарювання, що свідчить про сплату єдиного внеску на неналежний рахунок.
Колегія суддів вважає, що у межах спірних відносин особу притягнуто до відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску у той час, коли кошти зараховані на казначейський рахунок. Зазначена обставина не може бути кваліфікована як несвоєчасна сплата, оскільки кошти перераховано своєчасно хоча і на помилковий, але на дійсний казначейський рахунок органу доходів і зборів.
Відтак, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, встановивши факт сплати позивачем єдиного внеску в межах граничного строку, визначеного законом, що свідчить про те, що оскаржувані рішення контролюючого органу є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року у справі №813/6852/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І. Я. Олендер
І. А. Гончарова
Р. Ф. Ханова,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
Київ
04 грудня 2018 року
справа №823/1996/16
адміністративне провадження №К/9901/22845/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у складі судді Орленко В. І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі суддів Шурка О. І., Василенка Я. М., Степанюка А. Г. від 06 квітня 2017 року у справі №823/1996/16 за позовом Приватного нотаріуса Уманського міського нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_1 до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної службі у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,
УСТАНОВИВ:
21 грудня 2016 року Приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної службі у Черкаській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування рішень податкового органу від 14 вересня 2016, а саме вимогу про сплату боргу (недоїмки) року №Ф10У, рішення №39/1301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та рішення №40/1301 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, з мотивів протиправності їх прийняття.
26 січня 2017 року постановою Черкаського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року, позов задоволено повністю, визнані протиправними та скасовані вимога Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) від 14 вересня 2016 року №Ф10У, рішення Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області №39/1301 від 14 вересня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та рішення Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області №40/1301 від 14 вересня 2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при визначенні бази для нарахування єдиного соціального внеску шляхом ділення річного чистого доходу на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий, контролюючим органом порушені вимоги підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону №2464-VI.
15 травня 2017 року податковим органом подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень пункту першого частини другої статті шостої Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-6 (далі Закон України 2464), просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
11 вересня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за скаргою податкового органу, після усунення недоліків касаційної скарги викладених в ухвалах цього суду від 16 травня 2017 року та 20 червня 2017 року та витребувано справу №823/1996/16 з Черкаського окружного адміністративного суду.
10 жовтня 2017 року справа №823/1996/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
14 лютого 2018 року справу №823/1996/16 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/22845/18 передано до Верховного Суду.
Позивачем заперечення або відзив на касаційну скаргу відповідача до Суду не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач ОСОБА_1 як самозайнята особа, зареєстрована Головним управлінням юстиції у Черкаській області, отримала свідоцтво Міністерства юстиції України про право зайняття нотаріальною діяльністю від 13 травня 2013 року №9055, реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності №97 від 25 липня 2013 року, перебуває на обліку податкового органу з 14 серпня 2013 року.
У серпні податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 25 липня 2013 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 25 липня 2013 року по 31 грудня 2015 року, результати якої викладені в акті від 30 серпня 2016 року №1462/23-05-13-01/НОМЕР_1 (далі акт перевірки), висновками якого податковим органом встановлено порушення позивачем, зокрема, пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України 2464, пункту 3 частини 5 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 №449, що призвело до донарахування єдиного соціального внеску в сумі 83915,41 грн. та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску в сумі 12107,98 грн.
14 вересня 2016 року керівником податкового органу на підставі акта перевірки винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки), якою вимагається сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 83915,41 грн., рішення №39/1301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону №2464 до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 8481,01 грн. та рішення №40/1301 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким на підставі частини 10 статті 25 цього закону позивачу нараховано пеню у розмірі 12107,98 грн. за період з 01 травня 2014 року до 30 серпня 2016 року.
Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій проблемою цього спору є правомірність застосування відповідачем методу визначення суми чистого доходу отриманого платником податків, з урахуванням специфіки діяльності позивача.
Судами попередніх інстанцій здійснений системній аналіз положень статті 3, 32 Закону України "Про нотаріат" від 02 вересня 1993 року №3425-XII (далі - Закон №3425-XII), підпункт 14.1.226 пункту 14.1 статті 14, пунктів 178.1, 178.6 Податкового кодексу України, Преамбули, пункту 2 частини першої статті 1, пунктів 4, 5 частини першої статті 4, пункт 2 частини першої, частини третьої статті 7, частини 11 статті 8, частини другої, абзацу четвертого та п'ятого частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", приписи Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на виконання статті 6 Закону №2464-VІ, затверджений Міністерством доходів та зборів України наказом від 09 вересня 2013 року №454 (далі по тексту - Порядок №454), який зумовив висновок про те, що фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, зокрема нотаріальною діяльністю, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 01 травня року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку.
Відповідне положення міститься і в Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 08 жовтня 2010 року №22-2, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2011 року за №1014/18309, яка діяла до 08 січня 2014 року.
Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок в графі "усього" таблиці 3 додатка 5 до зазначених вище Порядків має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.
Суд вважає, що податковим органом впродовж усього розгляду справи не доведено положення Закону або іншого нормативно-правового акту, які є джерелом права, в розумінні статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) та в редакції статті 9 цього кодексу, яка діяла до 15 грудня 2017 року, які зобов'язують самозайняту особу - приватного нотаріуса проводити обчислення суми єдиного внеску з середньомісячного чистого доходу, вирахуваного шляхом ділення річного чистого доходу на 12 місяців.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність обов'язку позивача ділити суму доходу, отриману за рік в рівних частинах (визначення середньоарифметичної величини), для визначення доходу на яку нараховується єдиний внесок.
Судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що єдиною вимогою до такої особи є відповідність даним річної податкової декларації. Встановлений механізм визначення суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок, передбачає, що приватний нотаріус самостійно визначає таку суму доходу кожного місяця та переносить такі дані до таблиці 3 (Додаток №5 відповідно до Порядку №454 та Порядку №22-2).
Сума доходу, на який нараховується єдиний внесок, за даними самозайнятої особи ОСОБА_1 (позивача у справі) визначена шляхом подання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2013, 2014, 2015 роки. Відповідач під час перевірки не встановив розбіжностей, чи порушень щодо правильності визначення суми чистого оподаткованого доходу в деклараціях за 2013, 2014, 2015 роки, однак, самостійно розділив її рівними сумами на 12 місяців по кожному року, і з урахуванням цього нарахував Позивачу грошові зобов'язання з єдиного внеску, які в свою чергу обумовили застосування штрафу та нарахування пені.
Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій врахували принцип обов'язковості судових рішень Верховного Суду України встановленого частиною другою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції яка діяла до 15 грудня 2017 року, висновуючись на правових позиціях викладених в ухвалах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №826/5290/15, від 22 жовтня 2015 року у справі №825/12000/15.
Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій також врахували, що з 29 травня 2015 року процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами (далі - фіскальні органи), визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449).
Відповідно до п. 5 розділу IV Інструкції №449, базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий. До зазначеної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується відповідна ставка, зазначена в пункті 3 розділу III цієї Інструкції.
Аналізуючи положення наведеної Інструкції суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що нормативно-правові акти, які до 29 травня 2015 року врегульовували процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, зокрема і Закон №2464-VI, не містили вищезазначених положень щодо обрахунку єдиного соціального внеску. Відтак, відповідачем здійснено донарахування єдиного соціального внеску позивачеві за період 2013 - 2015 роки, тобто і за період, коли Інструкція №449 ще не діяла, що спростовує доводи податкового органу щодо необхідність її застосування у межах спірних правовідносин, виходячи із положень дії загально-правового принципу норми права у часі.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що при визначенні бази для нарахування єдиного соціального внеску шляхом ділення річного чистого доходу на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий, контролюючим органом порушені вимоги підпункт 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме чистий оподатковуваний дохід, неправомірно завищений та не відповідає поданим податковим деклараціям про майновий стан і доходи приватного нотаріуса ОСОБА_1 за 2013, 2014 та 2015 роки.
Здійснюючи касаційний перегляд Суд висновується на тому, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
За положеннями пункту п'ятого частини першої статті 4 цього Закону позивач є платником єдиного внеску, як особа, яка забезпечує себе роботою самостійно, а саме займається нотаріальною діяльністю.
Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
За змістом частини 11 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, про що зазначено положеннями статті 9 цього Закону.
Вказаною нормою встановлюються особливості сплати єдиного внеску для різних платників, перелік яких визначений у статті 4 Закону №2464-VI.
Відповідно до частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
З огляду на системний аналіз наведених норм, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приватні нотаріуси сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Звітним періодом для приватних нотаріусів визначено календарний рік.
Спір виник внаслідок того, що податковим органом обчислення єдиного внеску проведено відповідачем без врахування звітного періоду встановленого для позивача, як фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність (приватний нотаріус).
Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року у справі №823/1996/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
(вступна та резолютивна частини)
18 липня 2018 року
м. Київ
справа №821/3514/15-а
адміністративне провадження №К/9901/12166/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді: Желтобрюх І. Л.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Корецького І. О.
представника відповідача Ковальчука О. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року (суддя: Пекний А. С. )та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року (судді: Семенюк Г. В., Потапчук В. О., Жук С. І.) у справі №821/3514/15-а за позовом ОСОБА_2 до Херсонської митниці Державної фіскальної служби про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визнання незаконним запису у трудовій книжці,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року у справі №821/3514/15-а скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя: І. Л. Желтобрюх
судді: О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець
Повний текст постанови буде виготовлено 20 липня 2018 року. |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
29 травня 2018 року
Київ
справа №814/492/16
провадження №К/9901/8909/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №814/492/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третя особа - Національна поліція України, про скасування наказу, поновлення на посаді, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду (прийняту у складі: головуючого судді - Князєва В. С. ) від 08 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Ступакової І. Г., суддів: Бітова А. І., Милосердного М. М. ) від 25 жовтня 2016 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
1.1. визнати дії Головного управління Національної поліції в Миколаївській області щодо включення до списків поліцейських ГУНП, які підлягають атестуванню та проведення атестації ОСОБА_1 на підставі наказу №52 від 01.02.2016 року "Про організацію проведення атестування особового складу ГУ НП України в Миколаївській області", - протиправними;
1.2. визнати протиправним та скасувати рішення (висновок) атестаційної комісії №7 Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 27.02.2016 року, оформлене протоколом ОП №15.00004068.0023417 від 27.02.2016 року, та рішення апеляційної атестаційної комісії №3 Південного регіону, оформлене протоколом ОП №15.00004567.0023417 від 09.03.2016 року, та зазначене в розділі VI "Результати атестування (висновок атестаційної комісії) атестаційного листа, а саме: 4 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність";
1.3. визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної Поліції в Миколаївській області №44о/с від 17.03.2016 року відповідно до якого ОСОБА_1, був звільнений за п. 5 ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про національну поліцію" (через службову невідповідність) та поновити останнього на посаді слідчого Ленінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.
16.06.2016 року позивач подав до суду заяву про залишення без розгляду частини позовних вимог.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.06.2016 позовну заяву в частині вимог щодо визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Миколаївській області щодо включення до списків поліцейських ГУНП, які підлягають атестуванню та проведення атестації ОСОБА_1 на підставі наказу №52 від 01.02.2016 року "Про організацію проведення атестування особового складу ГУ НП України в Миколаївській області" та визнання протиправним та скасування рішення (висновок) атестаційної комісії №7 Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 27.02.2016 року, оформлене протоколом ОП №15.00004068.0023417 від 27.02.2016 року, та рішення апеляційної атестаційної комісії №3 Південного регіону, оформлене протоколом ОП №15.00004567.0023417 від 09.03.2016 року, та зазначене в розділі VI "Результати атестування (висновок атестаційної комісії) атестаційного листа, а саме: 4 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність" - залишено без розгляду.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача були відсутні правові підстави, визначені ч. 2 ст. 57 Закону України "Про національну поліцію", для проведення атестування позивача. Висновки атестаційної комісії щодо службової невідповідності позивача зроблені без врахування критеріїв, зазначених у пункті 16 розділу IV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3.08 липня 2016 року Миколаївський окружний адміністративний СУД ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №44о/с від 17.03.2016 року в частині звільнення ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Ленінського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за час вимушеного прогулу з 17.03.2016 року до дати винесення судового рішення у розмірі 7714,00 грн. без відрахування податків та сборів.
Допустити постанову до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого Ленінського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області.
Допустити постанову до негайного виконання в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2131,50 грн. без відрахування податків та сборів.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки атестаційної комісії про службову невідповідність позивача є необґрунтованими, у зв'язку з чим суд вбачав усі підстави для задоволення позовних вимог, скасування оскаржуваного наказу, поновлення позивача на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5.25 жовтня 2016 року Одеський апеляційний адміністративний СУД ВИРІШИВ:
5.1. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2016 року залишити без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7.17 листопада 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.
8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року.
10.24 січня 2018 року вказана касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Миколаївській області надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
11. Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Скаржник зазначає, що атестування позивача проведене в межах повноважень атестаційними комісіями та у спосіб, передбачений Інструкцією про порядок проведення атестування поліцейських, а тому висновки судів попередніх інстанцій про порушення порядку проведення атестування є безпідставними.
13. Крім того, на обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в мотивувальній частині рішень дійшли висновку про протиправність рішення (висновку) Атестаційної комісії №7 ГУНП в Миколаївській області про службову невідповідність позивача, проте в резолютивній частині рішень зазначений висновок жодним чином не відображений, що, на переконання скаржника, унеможливлює визнання протиправним і скасування наказу ГУНП в Миколаївській області №44о/с від 17.03.2016 року в частині звільнення позивача, який винесений на виконання такого висновку.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
14. Наказом ГУ Національної поліції в Миколаївській області №3 о/с від 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 було призначено на службу в поліції на посаду слідчого Ленінського відділу поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області з присвоєнням йому спеціального звання лейтенант поліції.
15. Наказом ГУ Національної поліції в Миколаївській області №44 о/с від 17 березня 2016 року позивача звільнено зі служби в органах поліції через службову невідповідність.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
16. Конституція України
16.1. Частина 2 статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
17.1. Частина 3 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
18. Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII
18.1. Пункт 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення". Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
18.2. Частина 1 стаття 57. Атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.
18.3. Частина 2 стаття 57. Атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.
18.4. Частини 3-5 статті 57. Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.
Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.
Порядок проведення атестування поліцейських затверджується Міністром внутрішніх справ України.
18.5. Стаття 58. Призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.
19. Інструкція про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 листопада 2015 року №1465
19.1. Пункт 3 розділу І. Атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.
19.2. Пункт 5 розділу I. Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.
19.3. Пункт 1 розділу IV. Організаційні заходи з підготовки та проведення атестування оголошуються наказами відповідних керівників і передбачають, зокрема, складання списків поліцейських, які підлягають атестуванню.
19.4. Пункти 10-12 розділу IV. З метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.
За результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест) та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийняті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.
Атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.
За рішенням атестаційної комісії поліцейські, які проходять атестування, проходять співбесіду з відповідною атестаційною комісією.
Якщо поліцейський, який атестується, не з'явився на співбесіду з атестаційною комісією, то комісія приймає рішення без проведення співбесіди, про що робиться відповідний запис у протоколі засідання атестаційної комісії.
Атестаційна комісія за підписом голови має право робити відповідно до законодавства запити про надання необхідних матеріалів і документів, що стосуються службової діяльності поліцейського, який атестується.
19.5. Пункт 15 розділу IV. Атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.
19.6. Пункт 16 розділу IV. Атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій) ; 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).
19.7. Пункти 17-20 розділу IV. Атестаційна комісія проводить розгляд матеріалів за відсутності особи, щодо якої приймається рішення. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої приймається рішення, і запрошених осіб. Рішення атестаційної комісії приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів атестаційної комісії. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови атестаційної комісії. Усі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте РІШЕННЯ:
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Спірним у цій справі в цілому є законність проведення атестації позивача, яка впливає на прийняте відповідачем рішення про його невідповідність займаній посаді, та подальше звільнення зі служби в поліції.
Перелік підстав проведення атестування поліцейських передбачений статтею 57 Закону №580-VIII є вичерпним і розширенню не підлягає. Аналіз положень наведеної норми Закону дає підстави для висновку, що атестуванню підлягають лише поліцейські: а) які претендують на вищу посаду; б) щодо яких вирішується питання про переведення на нижчу посаду; в) щодо яких вирішується питання про звільнення через службову невідповідність. Відповідно, до списку поліцейських, які підлягають атестуванню (складається на підставі підпункту 2 пункту першого розділу ІV Інструкції про проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 листопада 2015 року №1465), слід включати лише тих поліцейських, відносно яких наявні підстави для проведення атестування, що передбачені частиною другою статті 57 Закону України "Про Національну поліцію".
При цьому, кожна із зазначених у частині 2 статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" підстав проведення атестування повинна бути пов'язана з певними передумовами, зокрема, атестування, яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як то неналежне виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.
Атестація працівника одразу ж після прийняття його на роботу (у тому числі на службу до поліції), безвідносно до вирішення питань кар'єри (призначення поліцейського на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження не відповідає меті та завданню атестування і суперечить вимогам Закону №580-VIII.
Вирішуючи спір, суди встановили, що атестування позивача було проведено на підставі ч.1 ст.57 Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до якої тестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри. При цьому, наявність підстав для проведення атестування, що передбачені ч.2 ст.57 Закону України "Про Національну поліцію", відповідачем не доведено.
Колегія суддів зазначає, що мета атестування, закріплена у частині першій статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", не утворює самостійну підставу для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв'язку з вичерпними підставами, визначеними у частині другій згаданої статті.
Проведення атестації без необхідних передумов і за відсутності підстав, передбачених частиною другою статті 57 Закону №580-VIII, суперечить вимогам цього закону.
При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що перевірка відповідності особи вимогам до поліцейських повинна бути проведена до видання відповідного наказу про прийняття на службу в поліцію.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач прийнятий на службу до поліції на умовах, визначених пунктом 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №580-VІІІ, шляхом видання наказу про призначення на посаду в органах поліції за його згодою.
Нормами пункту 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" не передбачено можливості переатестації колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді, на яку їх вже призначено для подальшого проходження служби в органах поліції.
Враховуючи наведене, Верховний Суд доходить висновку, що проведення атестування позивача здійснено неправомірно, без наявності визначених законом підстав на його проведення.
Щодо висновків атестаційної комісії та посилань скаржника на невідповідність позивача займаній посаді, колегія суддів зазначає наступне.
Для висновку про службову невідповідність поліцейського повинні бути об'єктивно встановлені факти, що свідчать про неналежне виконання ним своїх службових обов'язків, систематичне порушення дисципліни, вчинення ганебних вчинків, злочинів, корупційних правопорушень, порушення присяги, критично низький рівень теоретичних знань чи професійних навичок, тощо.
Натомість, атестаційний лист позивача не містить негативної інформації стосовно нього; безпосередній керівник характеризує його виключно позитивно, в тому числі за його ділові та особисті риси.
Згідно висновку прямого керівника ОСОБА_1 займаній посаді відповідає.
За результатами проходження тестування позивач набрав 30 балів за тестом на знання законодавчої бази (професійний тест), та 38 балів за тестом на загальні здібності та навички.
Разом з цим, атестаційна комісія без наведення будь-яких обґрунтувань та мотивів, а також їх підтвердження належними доказами, дійшла протилежного висновку, а саме щодо невідповідності позивача займаній посаді.
Колегія суддів зауважує, що оскільки негативне рішення атестаційної комісії тягне за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи зі служби через службову невідповідність, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт), повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.
Однак, матеріалами справи не підтверджується та судами не встановлено, яким саме критеріям не відповідав позивач та які обставини в їх сукупності призвели до прийняття рішення про службову невідповідність ОСОБА_1.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що звільнення позивача за наслідками проведеної атестації є незаконним.
21. Суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що предметом розгляду даної справи є наказ керівника органу поліції про звільнення поліцейського, який є формою виконання відповідного рішення (висновку) атестаційної комісії.
Таким чином, висновок атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами по справі незалежно від того чи є він предметом спору чи ні.
22. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про протиправність звільнення позивача зі служби в поліції, необхідність поновлення позивача на відповідній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
23. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
24. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
25. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - залишити без задоволення.
2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі №814/492/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
судді О. В. Білоус
І. Л. Желтобрюх |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
01 серпня 2018 року
Київ
справа №805/2809/17-а
адміністративне провадження №К/9901/29233/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С. С.,
суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року (суддя Кошкош О. О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року (головуючий суддя Сіваченко І. В., судді: Шишов О. О., Чебанов О. О.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску,
ВСТАНОВИВ:
В липні 2017 року (згідно дати штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування вимоги №Ф-784-23 від 14 березня 2017 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 12454,98 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначала, що Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон №1669) внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464) та передбачено звільнення суб'єктів господарювання на період проведення антитерористичної операції (далі - АТО) від обов'язку своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, в зв'язку з чим контролюючий орган не мав законних підстав для формування та направлення їй вимоги про сплату боргу.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, позов задоволено: скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14 березня 2017 року №Ф-784-23.
Приймаючи такі рішення, суди виходили з того, що позивач знаходиться та перебуває на обліку в контролюючому органі, який розташований на території населеного пункту, де проводиться АТО, а отже відповідно до пункту 9-3 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 на період її проведення він звільняється від передбачених статтею 6 Закону №2464 обов'язків платника єдиного внеску.
Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказував на правомірність винесеної контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з огляду на неподання позивачем заяви про звільнення від сплати єдиного внеску та сертифікату Торгово-промислової палати на підтвердження обставин непереборної сили (форс-мажору), що сталися на території проведення АТО; крім того, зазначав, що якщо платник єдиного внеску продовжує здійснювати господарську діяльність, нараховувати, обчислювати і сплачувати заробітну плату, то він зобов'язаний виконувати всі передбачені Законом №2464 обов'язки; до того ж, в період, за який нарахована недоїмка, розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р" було чинним, а відтак не існувало затвердженого переліку населених пунктів, на території яких здійснюється АТО; разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII із Закону №1669 виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11, яким розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 і було доповнено пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4).
Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Пасічник С. С. (суддя-доповідач), Васильєвої І. А., Юрченко В. П.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1; АДРЕСА_1) зареєстрована як фізична особа-підприємець 23 травня 2002 року та перебуває на обліку в Покровській об'єднаній державній податковій інспекції (Селидівське відділення) Головного управління ДФС у Донецькій області.
14 березня 2017 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області сформовано вимогу №Ф-784-23 про сплату боргу (недоїмки), якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в сумі 12454,98 грн.
20 червня 2017 року рішенням ГУ ДФС України №10164/10/05-99-10-01-12-2 скарга позивача на вимогу про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залишена без розгляду.
Спірним у справі питанням є правомірність винесення відповідачем вимоги №Ю-784-23 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 04 липня 2013 року №406-VII до Закону №2464 та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №2464).
Частиною 2 статті 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин 5 та 7 статті 9 Закону №2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування; єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Стаття 25 Закону №2464 регламентує заходи впливу та стягнення та, зокрема, в частині 1 передбачає, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина 4 статті 25 Закону №2464).
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 2 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14. квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.
Згідно зі статтею 1 Закону №1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014.30 жовтня 2014 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження №1053-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Розпорядженням же Кабінету Міністрів України №1079-р від 05 листопада 2014 року "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р" дію розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р зупинено.
Разом з тим, 02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".
Відповідно до пунктів 1, 3 вказаного Розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (згідно з додатком), та визнано такими, що втратили чинність: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція"; Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р".
Зазначеними Розпорядженнями міста Селидове, Українськ та Красноармійськ (після перейменування - Покровськ), де зареєстрована фізична особа-підприємець ОСОБА_2 й знаходиться контролюючий орган, на обліку у якому вона перебуває, - Покровська об'єднана державна податкова інспекція (Селидівське відділення) Головного управління ДФС у Донецькій області, включено до переліку територій, де проводиться АТО.
Отже, виходячи зі змісту наведених положень законодавства, платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО (у тому числі й позивачу), надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати свої встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов'язки, зокрема, щодо саме своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
Водночас Верховний Суд зазначає, що Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 14 березня 2017 року №Ф-784-23.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Зокрема, посилання відповідача на те, що підставою для звільнення позивача від виконання своїх обов'язків, передбачених статтею 6 Закону №2464, є сертифікат Торгово-промислової палати України та відповідна заява, які мають бути подані до контролюючого органу після завершення АТО, не відповідають змісту вищенаведених правових норм, за змістом яких підставою для такого звільнення є сам факт перебування платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО.
Не впливає на такий зміст правового регулювання також і подальше виключення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII із Закону №1669 підпункту 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4), оскільки до Закону №2464 у зв'язку з цим відповідних змін внесено не було й вказана норма залишилась чинною.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С. С. Пасічник
І. А. Васильєва
В. П. Юрченко,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
Київ
13 листопада 2018 року
справа №805/1678/16-а
адміністративне провадження №К/9901/7888/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року у складі судді Козаченка А. В. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у складі колегії суддів Гайдара А. В., Васильєвої І. А., Казначеєва Е. Г. у справі №805/1678/16-а за позовом Управління "Донбасводоремонт" Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування вимоги,
УСТАНОВИВ:
16 червня 2016 року Управління "Донбасводоремонт" Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" (далі - Підприємство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування вимоги про сплату боргу від 01 березня 2016 року № Ю-9-23 на загальну суму 11 896 325 грн. 89 коп., з мотивів безпідставності її прийняття.
18 серпня 2016 року постановою Донецького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою від 27 вересня 2016 року Донецького апеляційного адміністративного суду, позов Підприємства задоволено, скасовано вимогу податкового органу від 01 березня 2016 року № Ю-9-23 на загальну суму 11 896 325, 89 грн., з якої недоїмка складає 11511914, 67 грн., штраф - 218749, 14 грн., пеня -165662,08 грн., з мотивів відсутності права її формування у податкового органу на дату складення та направлення Підприємству.
17 жовтня 2016 року податковим органом подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статей 6 та 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2014 року №2464, та пункту 9-4 Розділу 7 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, пункту 4 статті 11, статей 69, 79, 86, 99, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.
19 жовтня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано з Донецького окружного адміністративного суду справу №805/1678/16-а.
08 листопада 2016 року справа №805/1678/16-а надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.
23 січня 2018 року справа №805/1678/16-а та матеріали касаційного провадження К/9901/7888/18 передані до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили.
Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" зареєстроване у якості юридичної особи, ідентифікаційний код 00191678, місцезнаходження: 87547, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Карла Лібкнехта, 177а, перебуває на обліку як платник єдиного соціального внеску в Маріупольській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, розташованому на території населеного пункту, місцезнаходженням якої є 87549, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця А. Куїнджі, будинок 93, визначеного переліком зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
Управління "Донбасводоремонт" Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" є відокремленим підрозділом Підприємства, код ЄДРПОУ 35397874, місцезнаходження: 85307, Донецька обл., місто Покровськ, вулиця Захисників України, будинок 11, перебуває на обліку як платник єдиного соціального внеску в Красноармійській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, розташованому на території населеного пункту місто Покровськ (Красноармійськ), який визначений переліком зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
Управління "Донбасводоремонт" комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" 1 лютого 2016 року подало до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області заяву №58 щодо звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску, у тому числі нарахування, утримання, сплати єдиного внеску та подання звітності.
29 жовтня 2014 року Торгово-промисловою палатою України видано сертифікат №4267/05-4, яким засвідчено настання обставин непереборної сили з 10 червня 2014 року Управлінню "Донбасводоремонт" Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов'язкових платежів.
01 березня 2016 року податковим органом винесено вимогу про сплату боргу станом на 29 лютого 2016 року від № Ю-9-23 на загальну суму 11 896 325, 89 грн. з якої недоїмка складає 11511914, 67 грн., штраф - 218749, 14 грн., пеня - 165662, 08 грн., відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2014 року №2464 (ділі - Закон №2464).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, частиною восьмою зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02 вересня 2014 року, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає серед іншого тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1669-VII внесено зміни до Закону №2464-VІ, а саме підпункт б) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13 березня 2015 року) такого змісту: "9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Стаття 25 Закону №2464-VІ регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Як правильно установили суди попередніх інстанцій, спірна вимога сформована 01 березня 2016 року відповідно до статті 25 Закону №2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення.
Суд зазначає, що саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу за порушення Закону №2464-VІ, якою є спірна вимога.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".
На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".
Місто Покровськ (Красноармійськ), на території якого розташована Красноармійська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, на обліку в якому як платник єдиного внеску знаходиться відокремлений підрозділ Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" - Управління "Донбасводоремонт", входить до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність (відстрочення в силу закону) у відокремленого підрозділу позивача обов'язку своєчасної сплати внесків, починаючи з 15 жовтня 2014 року, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання, а саме станом на 01 березня 2016 року.
Відтак, формування спірної Вимоги про сплату недоїмки та застосування наслідків такої несплати є протиправним.
Суд вважає неприйнятною позицію податкового органу щодо не можливості застосування у межах спірних відносин пункту 9-4 розділу VIII Закону №2464-VІ, оскільки норми цього пункту є діючими на теперішній час, зміни безпосередньо до Закону №2464-VІ щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) цього пункту внесено не було.
Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі №805/1678/16-а залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
22 січня 2019 року
Київ
справа №804/6329/17
адміністративне провадження №К/9901/51371/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В. В.,
суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 (суддя - Горбалінський В. В. ) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2018 (головуючий суддя - Уханенко С. А., судді: Богданенко І. Ю., Дадим Ю. М. ) у справі №804/6329/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтехоснастка" до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування РІШЕННЯ:
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецтехоснастка" (далі - ТОВ "Спецтехоснастка") звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати рішення Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.08.2017 №0008284608 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за вересень 2013 року та березень 2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було вчасно подано до банківської установи належним чином оформлені платіжні документи, тобто вчинено необхідні дії для своєчасної сплати відповідного податку, а тому застосування штрафних санкцій згідно спірного рішення є протиправним.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2018, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення від 31.08.2017 №0008284608 в частині 172047,60 грн. штрафних санкцій та 1087,15 грн. - пені. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що з моменту прийняття банком зобов'язання з виконання доручення клієнта (позивача) на переказ коштів, платник внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може нести відповідальності у вигляді штрафних санкцій за невчасну сплату внесків, враховуючи, що позивачем вчасно виконано обов'язок з його сплати.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Дніпропетровське управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2017, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування своїх вимог Дніпропетровське управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби зазначає, що у зв'язку з несвоєчасною сплатою позивачем єдиного внеску, що виразилась у поданні відповідних платіжних доручень поза термінами операційного банківського дня, контролюючим органом на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" спірне рішення про нарахування штрафних санкцій прийнято правомірно.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Спецтехоснастка" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Дніпропетровським управлінням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби 31.08.2017 прийнято рішення №0008284608 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування, згідно з яким до ТОВ "Спецтехоснастка" застосовано штраф у розмірі 46178,07 грн. за період з 22.10.2013 до 22.10.2013 (10% до 01.01.2015) та у розмірі 126665,57 грн. за період з 21.04.2015 до 21.04.2015, та нараховано пеню у розмірі 1095,11 грн. (0.1% суми недоїмки).
Згідно розрахунку штрафних санкцій та пені до рішення №0008284608 від 31.08.2017, штрафні санкції застосовано за період вересень 2013 року за платіжним дорученням №4117 на суму 124,66 грн., №4109 на суму 375000,00 грн., №4120 на суму 7960,43 грн., №4096 на суму 78695,58 грн. ; за період березень 2015 року за платіжним дорученням №1481 на суму 633327,86 грн.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина 5 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Згідно з частиною 7 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.
При цьому, приписами частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до пункту 1 частини 10 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається: день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Відповідно до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Згідно положень статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Згідно з пунктом 22.4 статті 22 цього ж Закону під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах (підпункт 16.5.2 пункт 16.2 статті 16 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Приписами пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що з моменту прийняття банком зобов'язання з виконання доручення клієнта на переказ коштів, платник внесків не може нести відповідальності у вигляді штрафних санкцій за невчасну сплату внесків, при умові що такий платних звернувся до банку у строк сплати цих внесків.
За наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.
Судами встановлено, що ТОВ "Спецтехоснастка" 21.10.2013 подано до банку ПАТ "Укрсоцбанк" платіжні доручення №4096 від 18.10.2013 на суму 83759,67 грн., №4109 від 21.10.2013 на суму 375000,00 грн., №4096 від 18.10.2013 на суму 83759,67 грн. ; 20.04.2015 №1481 від 20.04.2015 на суму 665096,90 грн.
Згідно відміток на вказаних платіжних дорученнях, операції проведено банком 21.10.2013 та 20.04.2015 відповідно. Також, згідно виписки по рахунку ТОВ "Спецтехоснастка", перерахунок коштів за вказаними платіжними дорученнями здійснено 21.10.2013 та 20.04.2015 відповідно.
Крім того, відповідно до витягу системи "Клієнт" по ТОВ "Спецтехоснастка", платіжне доручення №4096 від 18.10.2013 виконано 21.10.2013, платіжне доручення №4109 від 21.10.2013 виконано 21.10.2013, платіжне доручення №1481 від 20.04.2015 виконано 20.04.2015.
Таким чином, оскільки днем сплати платником податку єдиного соціального внеску - є день подання платіжного доручення на оплату єдиного соціального внеску та її прийняття банком, зважаючи на те, що платіжні документи №4096 від 18.10.2013, №4109 від 21.10.2013, №1481 від 20.04.2015 надійшли до банку 21.10.2013 та 20.04.2015 відповідно, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ТОВ "Спецтехоснастка" за вказаними платіжними дорученнями було вчасно здійснено перерахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а відтак платник податку не може нести відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язання зі сплати цього грошового зобов'язання.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягають залишенню без змін.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів попередніх інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2018 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В. В. Хохуляк
Л. І. Бившева
Т. М. Шипуліна,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
Київ
02 жовтня 2018 року
справа №159/3718/17
адміністративне провадження №К/9901/59182/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів - Гончарової І. А., Олендера І. А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2018 року у справі №159/3718/17 за позовом ОСОБА_2 до заступника начальника Головного управління ДФС у Волинській області Кондратюка Сергія Вікторовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 (далі - позивач у справі) звернулася до Ковельського міськрайонного суду Волинської області з позовом до заступника начальника Головного управління ДФС у Волинській області Кондратюка Сергія Вікторовича (далі - відповідач, скаржник, податковий орган) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2017 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Львівського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2018 року у справі №876/11908/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача.
01 червня 2018 року відповідачем повторно подано апеляційну скаргу на судове рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за скаргою відповідача відмовлено на підставі пункту 3 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу суду апеляційної інстанції від 20 липня 2018 року відповідач оскаржив до Верховного Суду, обґрунтувавши скаргу посиланням на обставини, у зв'язку з якими було подано первісну апеляційну скаргу.
Обґрунтувань порушень процесуального права судом апеляційної інстанції під час винесення ухвали від 20 липня 2018 року, скарга відповідача не містить.
Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є зокрема ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове РІШЕННЯ:
Відповідно до статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України останній визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 2 червня 2016 року правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
За змістом пункту 3 частини четвертої статті 17 Закону №1402 діє принцип обов'язковості для всіх судів правил судочинства, визначених законом.
Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону №1402 суддя зобов'язаний дотримуватись засад і правил судочинства.
Зі змісту наведених положень законодавства вбачається, що правила (процедури, порядок здійснення) судочинства - це регламентовані законом "процесуальні можливості" суду як правозастосовчого органу, на вирішення якого передано правовий спір, а також "процесуальні можливості" учасників судового процесу.
Усі учасники судового процесу рівні перед законом та судом. Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним. Це право може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
В контексті спірних правовідносин зміст легітимного обмеження права доступу до суду полягає в тому, що законом встановлено вимоги в частині прийнятності скарги, провадження за якою не може бути відкрито, у разі якщо є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове РІШЕННЯ:
В зв'язку з цим, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції норми процесуального права, які б могли призвести до скасування рішення, порушені не були.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 243, 246, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2018 року у справі №159/3718/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
23 листопада 2018 року
Київ
справа №805/3290/16-а
адміністративне провадження №К/9901/13504/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С. С.,
суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року (головуючий суддя Куденков К. О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року (головуючий суддя Арабей Т. Г., судді: Геращенко І. В., Міронова Г. М. ) у справі за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Будьонівському районі м. Донецька до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування РІШЕННЯ:
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Будьонівському районі м. Донецька звернулось до суду з позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування рішення від 09 серпня 2016 року №0005161300 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон №1669) внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464) та передбачено звільнення суб'єктів господарювання на період проведення антитерористичної операції (далі - АТО) від сплати штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в зоні проведення АТО, а тому, оскільки він зареєстрований та здійснює свою діяльність саме на цій території, то на період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану до нього не можуть застосовуватись штрафні та фінансові санкції за невиконання обов'язків платника єдиного внеску.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, позов задоволено: скасовано рішення Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 09 серпня 2016 року №0005161300 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені на загальну суму 22613,70 грн.
Приймаючи такі рішення, суди виходили з того, що позивач знаходиться та перебуває на обліку в контролюючому органі в зоні проведення АТО, а отже відповідно до пункту 9-3 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 починаючи з 14 квітня 2014 року на період її проведення до нього не застосовуються штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом №2464 за невиконання обов'язків платника єдиного внеску.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказував на правомірність прийнятого рішення про застосування до позивача штрафу та пені з огляду на те, що сертифікат Торгово-промислової палати на підтвердження обставин непереборної сили (форс-мажору), що сталися на території проведення АТО, товариством був поданий вже після прийняття оскаржуваного рішення; крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII із Закону №1669 виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11, яким розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 і було доповнено пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому, справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для її розгляду у складі: головуючий суддя Пасічник С. С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Будьонівському районі м. Донецька (код ЄДРПОУ 25968814) є юридичною особою та платником єдиного внеску, а його місцезнаходженням є Донецька область, м. Добропілля.
В період з 03 квітня 2001 року по 26листопада 2014 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Будьонівському районі м. Донецька перебувало на обліку в Державній податковій інспекції у Будьонівському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області, а з 27 листопада 2014 року - в Добропільській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області.
09 серпня 2016 року Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Донецькій області прийнято рішення №0005161300 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким Відділенню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Будьонівському районі м. Донецька нараховано штраф у розмірі 14 171,24 грн. за період з 21 серпня 2014 року до 22 грудня 2014 року та пеню в розмірі 8 442,46 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач здійснив його адміністративне оскарження до Головного управління ДФС у Донецькій області, за результатами якого рішенням від 01 вересня 2016 року №4908/10/05-99-10-01-12-1 подану скаргу залишено без розгляду.
Крім того 13 вересня 2016 року позивачем до контролюючого органу надано заяву про незастосування до відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, а також в матеріалах справи наявний сертифікат Торгово-промислової палати №6537 від 22 липня 2016 року про засвідчення обставин непереборної сили з липня 2014 року.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 04 липня 2013 року №406-VII до Закону №2464 та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №2464).
Частиною 2 статті 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Стаття 25 Закону №2464 регламентує заходи впливу та стягнення та, зокрема, в частині 1 передбачає, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
За змістом частини 10 статті 25 Закону №2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Частиною 11 цієї ж статті передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (у редакції Закону до 01 січня 2015 року - 10 відсотків).
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14. квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.
Згідно зі статтею 1 Закону №1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014.
Отже, виходячи зі змісту наведених положень законодавства, платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО, надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати свої встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов'язки, зокрема, щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску й, при цьому, в цей же період за таку його несвоєчасну сплату відповідальність, штрафні та фінансові санкції до них не застосовуються.
Водночас Верховний Суд зазначає, що Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" м. Добропілля та м. Донецьк включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Дію вказаного розпорядження зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05 листопада 2014 року.
В подальшому зазначені розпорядження втратили чинність на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №1275-р від 02 грудня 2015 року "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України", додатком до якого м. Добропілля та м. Донецьк віднесено до населених пунктів, на території яких здійснюється АТО.
Як вже вказувалось в цій постанові та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач зареєстрований в м. Добропілля Донецької області та перебуває на обліку в Добропільській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (а до того - в Державній податковій інспекції у Будьонівському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області), тобто в контролюючому органі, розташованому на території населеного пункту, визначеного переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
Станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду даної справи судами, антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, не закінчилась.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування рішення Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 09 серпня 2016 року №0005161300 про застосування до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Будьонівському районі м. Донецька штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в сумі 22613,70 грн.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Зокрема, посилання відповідача на те, що сертифікат Торгово-промислової палати України, який є підставою для звільнення позивача від виконання своїх обов'язків, передбачених статтею 6 Закону №2464, поданий позивачем до контролюючого органу вже після прийняття останнім оскаржуваного рішення не відповідають змісту вищенаведених правових норм, за змістом яких передумовою для такого звільнення є сам факт перебування платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО.
Не впливає на такий зміст правового регулювання також і подальше виключення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII із Закону №1669 підпункту 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4), оскільки до Закону №2464 у зв'язку з цим відповідних змін внесено не було й вказана норма залишилась чинною.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С. С. Пасічник
І. А. Васильєва
В. П. Юрченко,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
09 жовтня 2019 року
Київ
справа №1.380.2019.000317
адміністративне провадження №К/9901/24216/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н. В.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №1.380.2019.000317
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" до Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області про визнання протиправною відмови, зобов'язання до вчинення дій
за касаційною скаргою представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" - Оприско Миколи Васильовича
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючий суддя - Качмар В. Я., судді - Крилець А. Р., Мікула О. І.
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2019 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області (далі - відповідач), в якому просило:
1.1. Визнати протиправною відмову відповідача у видачі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства на загальну суму 76 878,12 грн;
1.2. Зобов'язати відповідача повторно прийняти і розглянути заяву та видати Товариству свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП у відповідності до укладених договорів купівлі-продажу майнового паю загальною номінальною вартістю 76 878,12 грн, з урахуванням висновків суду;
1.3. Стягнути на користь Товариства 3 842 грн судового збору та 15 000 грн витрат на правову допомогу.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року позов задоволено.
2.1. Визнано протиправною відмову Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області у видачі Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.
2.2. Зобов'язано Гірську сільську раду Миколаївського району Львівської області повторно прийняти та розглянути заяву №91 від 24 вересня 2018 року про видачу свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства та видати Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства на підставі заяви №91 від 24 вересня 2018 року.
2.3. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області (81625, Львівська область, Миколаївський район, с. Гірське, вул. Шевченка, 15, код ЄДРПОУ 04373985) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" (81625, Львівська область, Миколаївський район, с. Гірське, вул. Козловського, 79, код ЄДРПОУ 03760964) 3 842 грн 00 коп сплаченого судового збору та 15 000 грн 00 коп витрат на правову допомогу.
3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області на користь Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень.
3.1. Прийнято у цій частині нову постанову, якою стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області (ЄДРПОУ: 04373985) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" (ЄДРПОУ: 03760964) 3 000 (три тисячі) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
3.2. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року залишено без змін.
3.3. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області (ЄДРПОУ: 04373985) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" (ЄДРПОУ: 03760964) 2 000 (дві тисячі) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
ІІІ. Касаційне оскарження
4.27 серпня 2019 року, не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати в частині ухвалення постанови про стягнення 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції. Представник позивача також просить скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн та змінити рішення у цій частині -
стягнути за рахунок відповідача на користь Товариства судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
5. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно зменшено розмір документально підтверджених витрат. Судом апеляційної інстанції, на думку представника позивача, не враховано правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 16 травня 2019 року в справі 823/2638/18, відповідно до якої від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
6. За доводами представника позивача судом апеляційної інстанції також не застосовано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року в справі №813/481/18, за якою, зважаючи на відсутність клопотань інших сторін щодо неспівмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката як в суді апеляційної інстанції, так і під час касаційного перегляду, суд не вирішує питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
7.06 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано з Львівського окружного адміністративного суду справу №1.380.2019.000317.8.17 серпня 2019 року справа №1.380.2019.000317 надійшла до Верховного Суду.
І V. Установлені судами фактичні обставини справи, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції
9. На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги представником позивача долучено: договір про надання правової допомоги від 27 листопада 2018 року №1-2711/18-а (далі - Договір), ордер серія ЛВ №149460; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1112; рахунок №001/1-2711/18-а від 27 листопада 2018 року на суму 15 000 грн, платіжне доручення №490 від 28 листопада 2018 року на суму 15 000 грн.
10. Згідно з рахунком до Договору від 27 листопада 2018 року (далі - Рахунок) за підготовку проекту позовної заяви, збирання та правовий аналіз доказів, представництво у трьох судових засіданнях у суді першої інстанції позивачу необхідно сплатити 15 000 грн, що і було зроблено останнім згідно Платіжного доручення (а. с.113-118).
11. Представником позивача у суді апеляційної інстанції заявлено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу надану адвокатом в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн та надано рахунок до Договору від 16 липня 2019 року №002/1-2711/18-а, сплата якого підтверджується платіжними дорученнями від 16 липня 2019 року №303 та №304.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
12. Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
12.1 Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
12.2 До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
13. Частинами першою-п'ятою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
13.1. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
13.2. Для цілей розподілу судових витрат:
13.2.1 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
13.2.2 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
13.3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
14. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) ; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) ; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
15. Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 КАС України, частинами першою, третьою якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
16. Частиною сьомою статті 134 КАС України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
17. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
І V. Позиція Верховного Суду
18. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
19. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
21. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, виходив зі складності справи та виконаних робіти, принципів співмірності та розумності судових витрат. З цих же мотивів суд апеляційний суд стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 грн.
22. Системний аналіз змісту норм, наведених у пунктах 12-17 цього рішення, дозволяє дійти висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
23. Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року в справі №816/2096/17.24. Посилаючись на цю ж правову позицію у касаційній скарзі, представник позивача залишає поза своєю увагою, що матеріали справи, що розглядається, не містять доказів на підтвердження кількості часу, витраченого на здійснення відповідних дій.
25. Умови договору, на підставі якого здійснено оплату за надані юридичні послуги, є неконкретизованими та містять загальні терміни "підготовка проекту позовної заяви, збирання та правовий аналіз доказів, представництво у трьох судових засіданнях у суді першої інстанції".
26. Рахунки, надані представником позивача, за отримані послуги також не деталізовані, оскільки в графі "вид послуг" наведено текст аналогічного змісту, а також вказано їх загальну ціну у розмірі 15 000 грн. Щодо рахунку на оплату витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то в графі "вид послуг" зазначено "ознайомлення з апеляційною скаргою, вироблення правової позиції щодо апеляційної скарги, підготовка відзиву на апеляційну скаргу у справі №1.380.2019.000317" та "Представництво в суді апеляційної інстанції у справі №1.380.2019.000317".
27. Отже, докази, надані на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам, установленим статтею 134 КАС України.
28. Твердження позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року в справі №813/481/18, є безпідставним, оскільки в справі, що розглядається, відповідач заявляв про неспівмірність таких витрат, про що зазначав як у відзиві на позов, так і у своїй апеляційній скарзі.
29. Верховний Суд, за встановлених обставин справи, вважає обґрунтованим посилання суду апеляційної інстанції на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95), відповідно до якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
30. Отже, Верховний Суд констатує, що постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка з дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
VІІ. Судові витрати
31. З огляду на результат касаційного розгляду та вимоги касаційної скарги, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" - Оприско Миколи Васильовича залишити без задоволення.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 та 2 000 гривень залишити без змін.
3. Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
суддя -доповідач: Н. В. Шевцова
судді: В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
Київ
20 листопада 2018 року
справа №825/986/16
адміністративне провадження №К/9901/11141/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року у складі судді Лобана Д. В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у складі Глущенко Я. Б., Сорочка Є. О., Шелест С. Б. у справі №825/986/16 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій,
УСТАНОВИВ:
25 травня 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" (далі - Товариство, платник єдиного внеску, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправною та скасування вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2016 року №Ю-0000471303 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 4 375 965,43 грн., визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11 травня 2016 року №0000481303 в розмірі 1302943,44 грн, з мотивів безпідставності формування вимоги шляхом визначення суми єдиного внеску, яка підлягає сплаті до бюджету, без урахування понижуючого коефіцієнту та як наслідок цього відсутності підстав для застосування штрафу.
02 червня 2016 року постановою Чернігівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін 13 вересня 2016 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, задоволено позов Товариства, визнано протиправною та скасовано вимогу податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2016 року №Ю-0000471303 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 4 375 965,43 грн та визнано протиправним та скасоване рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11 травня 2016 року №0000481303 в розмірі 1 302 943,44 грн, з мотивів відсутності підстав для донарахування недоїмки відповідачем та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
04 жовтня 2016 року податковим органом подана касаційна скарга, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволені позову.
Доводи касаційної скарги зведені до викладення тексту абзацу другого пункту першого та пункту 3, пункту першого частини першої статті 7, статті 8, частини другої статті 9, пункту 9-5 розділу 8 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-6. Аргументів на спростування висновків судів попередніх інстанцій по суті застосування норм цього Закону касаційною скаргою не наведено.
Позивачем заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до Вищого адміністративного суду України та до Верховного Суду не надавались, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.
26 жовтня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребувано справу №825/986/16 з Чернігівського окружного адміністративного суду.
15 листопада 2016 року справа №825/986/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
29 січня 2018 року справу №825/986/16 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/11141/18 передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом в період з 25 грудня 2015 року по 08 лютого 2016 року проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 30 вересня 2015 року, за підсумками якої складено акт від 15 лютого 2016 року №29/22/31333767 та виявлено, зокрема, порушення пункту 9-5 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що за висновком податкового органу призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) в загальному розмірі на 4 375 965,43 грн., внаслідок заниження позивачем єдиного внеску, який підлягає нарахуванню та сплаті платником із заробітних плат осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), за звітні періоди: липень на 572 299,66 грн., серпень на 2 992 890,38 грн., вересень 2015 року на 751 798,84 грн.
Висновок податкового органу обумовлений неможливістю застосування позивачем передбаченого пунктом 9-5 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" понижуючого коефіцієнту до обчисленого розміру єдиного внеску за період із березня по вересень 2015 року та виправлення у звіті про нарахування єдиного внеску за серпень 2015 року помилок, внаслідок незастосування понижуючого коефіцієнту у попередніх звітних періодах.
11 травня 2016 року податковим органом прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від №Ю-0000471303, якою Товариству визначено суму недоїмки у розмірі 4 375 965,43 грн., а також рішення №0000481303, яким, внаслідок донарахування спірною вимогою суми недоїмки застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 1 302 943,44 грн.
Податковий орган доводить, що в спірний період позивач проводив працівникам виплати, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати у відповідному місяці, й згідно передостаннього абзацу частини п'ятої статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" здійснював донарахування єдиного внеску до рівня мінімальної заробітної плати.
Заперечення права страхувальника на виправлення у звіті про нарахування єдиного внеску помилок, які проявились у незастосуванні понижуючого коефіцієнту у попередніх звітних періодах, зводяться до того, що обчислення єдиного внеску здійснюється щомісяця на підставі бухгалтерських та інших документів, і що законодавством не передбачений перерахунок єдиного внеску за минулий період з метою застосування понижуючого коефіцієнту.
Судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, преамбули Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", пункту 1 статті 4, пунктів 1, 2, 4, 12 частини другої статті 6, статті 7, пункту 8 статті 9 цього Закону, з огляду на який суди дійшли висновку, що платники єдиного внеску, до яких відноситься позивач, зобов'язані щомісячно подавати звіти про нараховані суми такого внеску, а також сплачувати його не пізніше 20 числа наступного місяця. При цьому, розмір єдиного внеску, що підлягає нарахуванню та сплаті платником - роботодавцем, обчислюється виходячи із фактично нарахованої працівникам заробітної плати, а також класу професійного ризику виробництва.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарська діяльність позивача відноситься до класу професійного ризику виробництва - 22, відповідно до якого розмір єдиного внеску становить 37,19%.
13 березня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02 березня 2015 року N 219-VIII, яким доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" пунктом 9-5, яким, з метою зменшення навантаження на фонд оплати праці, передбачено можливість застосування понижуючого коефіцієнту при обчисленні розміру єдиного внеску.
Так, цією нормою встановлено, що по 31 грудня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами розмір єдиного внеску, встановлений частиною п'ятою та абзацом другим частини шостої статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому, третьому, четвертому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, застосовується з понижуючим коефіцієнтом (далі - коефіцієнт), якщо платником виконуються одночасно такі умови:
а) база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу в звітному місяці збільшилась на 20 і більше відсотків порівняно з середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік в розрахунку на одну застраховану особу;
б) після застосування коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітному місяці складе не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік;
в) кількість застрахованих осіб у звітному місяці, яким нараховані виплати, не перевищує 200 відсотків середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік. Ця умова не застосовується до платників єдиного внеску, визначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону.
Зазначеною нормою також визначено формулу розрахунку понижуючого коефіцієнту, його розмір та обов'язок платника зазначити про його застосування у звіті.
Аналізуючи наведені норми суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про те, якщо платником єдиного внеску одночасно дотримано перелічених вище трьох умов (окрім платників до яких не застосовується третя умова), такий платник має право застосовувати визначений вищевказаною нормою понижуючий коефіцієнт, будь-яких інших умов для застосування понижуючого коефіцієнта законодавством не передбачено та встановили дотримання позивачем в спірний період (березень - вересень 2015 року), вищевказаних умов, передбачених пунктом 9-5 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Достовірність встановлених обставин відповідачем підтверджена під час перевірки, не заперечується та не спростовується під час судового розгляду.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02 березня 2015 року №219-VIII позивач набув право на застосування понижуючого коефіцієнту до розміру єдиного внеску.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що подання до контролюючого органу позивачем звітів про нарахування єдиного внеску за березень - червень 2015 року здійснено без застосування понижуючого коефіцієнта, проте, при нарахуванні та обчисленні єдиного внеску за липень та вересень 2015 року позивачем вказаний коефіцієнт застосовано. У звіті за серпень 2015 року позивачем відкориговані показники єдиного внеску, що підлягає сплаті, шляхом його зменшення на суму з урахуванням застосування понижуючого коефіцієнту за березень, квітень, травень та червень 2015 року, у зв'язку із тим, що в попередніх звітах, про застосування понижуючого коефіцієнта помилково не вказано.
Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про дотримання Товариством способу реалізації передбаченого законом права на зменшення навантаження на фонд оплати праці шляхом застосування понижуючого коефіцієнту до розміру належного до слати єдиного внеску.
Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що правові підстави виправлення виявлених помилок у попередній звітності, врегульовані розділом V Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435, та рядками 6 та 7 таблиці 1 звіту про нарахування єдиного внеску.
Суд визнає, що доводи податкового органу про те, що в спірний період позивач проводив працівникам виплати, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати і здійснював донарахування єдиного внеску до її рівня, що виключає право страхувальника на застосування понижуючого коефіцієнту обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції посиланням на пункт 9-5 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який містить виключний перелік умов - обставин, за яких не дозволяється застосування понижуючого коефіцієнту, і проведення працівникам виплат заробітку, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати, здійснення відповідно до передостаннього абзацу частини п'ятої статті 8 цього Закону донарахувань єдиного внеску до рівня мінімальної заробітної плати не відноситься до вищевказаних обставин.
При нарахуванні єдиного внеску за спірний період, здійснені позивачем суми донарахування до мінімальної заробітної плати оподатковані ним за основною ставкою - 37,19%, ці донарахування не включені до розрахунку розміру понижуючого коефіцієнта, що вказує на те, що позивачем не занижено розмір єдиного внеску при застосуванні понижуючого коефіцієнту.
Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції здійснений ним висновок співпадає з позицією висловленою Комітетом Верховної Ради України з питань податкової та митної політики в роз'ясненні щодо застосування положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (лист від 10 листопада 2015 року №04-27/10-1785).
Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що в спірних правовідносинах контролюючим органом фактично створено додаткову умову для застосування платником єдиного внеску понижуючого коефіцієнту, яка не передбачена положеннями пункту 9-5 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у справі №825/986/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
04 лютого 2021 року
м. Київ
справа №810/4485/16
адміністративне провадження № К/9901/33128/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О. В.,
суддів - Радишевської О. Р., Уханенка С. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами в касаційній інстанції адміністративну справу №810/4485/16
за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області в особі Поліщука Володимира Анатолійовича, за участю третьої особи - Національної асоціації адвокатів України - про визнання протиправними дій та скасування рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 та її представника адвоката Оксютенко Олени Іванівни на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року, прийняту в складі головуючого судді Лапія С. М., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Степанюка А. Г., суддів Епель О. В., Файдюка В. В.
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- визнати протиправними дії дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області (далі - КДКА) щодо процедури порушення дисциплінарної справи відносно позивача за скаргою ОСОБА_2 і проведення засідання дисциплінарною палатою КДКА 23 грудня 2016 року;
- рішення дисциплінарної палати КДКА від 23 грудня 2016 року, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, скасувати з наступним анулюванням запису в Єдиному реєстрі адвокатів України про припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
2. На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідач при прийнятті оспорюваного рішення порушив присічний строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а також протиправно і необґрунтовано застосував такий вид стягнення як позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності оспорюваного рішення від 23 грудня 2016 року з огляду на встановлення у судовому процесі фактів вчинення позивачем дисциплінарного проступку. Висновок щодо обрання відповідачем виду дисциплінарного стягнення обґрунтований посиланням на дискрецію відповідача при накладенні на адвоката дисциплінарного стягнення.
5. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 січня 2018 року постанову суду першої інстанції скасував, адміністративний позов задовольнив частково: визнав дії дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області протиправними; скасував рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 23.12.2016 року; в іншій частині позову відмовив.
6. Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року касаційну скаргу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області задоволено частково: скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року; справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
7. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо пропуску строку притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності; також невідповідність правильному змісту правового регулювання норм статті 636 Цивільного кодексу України висновків апеляційного суду про відсутність у ОСОБА_2 права вимагати звіт про виконання умов угоди з надання правової допомоги від 5 травня 2014 року.
8. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового розгляду справи суду слід перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного вчинення позивачем дисциплінарного проступку; обставин правомірності обрання відповідачем виду дисциплінарного стягнення; встановити обставини щодо дотримання відповідачем пункту 6.17 Положення №43.9. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.
10. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. суддійшов висновку про дотримання відповідачем порядку та процедури притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та підтвердження матеріалами справи факту вчинення дисциплінарного проступку.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. Не погоджуючись із постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 та її представник - адвокат Оксютенко Олена Іванівна - подали касаційну скаргу, в якій просять скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити касаційну скаргу.
12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені рішення поза межами позовних вимог, судами не з'ясовано обставин по суті позовних вимог, що має суттєве значення для справи. Позивач та її представник зазначали про те, що судові рішення касаційної інстанції від 30.07.2019 та апеляційної інстанції від 16.10.2019, винесені відносно адвоката ОСОБА_1, яка не є членом ради адвокатів Київської області, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2018 була добровільно виконана відповідачем 05.02.2018. Також, розгляд апеляційної скарги на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2017 Шостим апеляційним адміністративним судом було проведено за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін, без винесення ухвали суду, що є порушенням норми статті 260 КАС України. 16.10.2019 колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду розглянула апеляційну скаргу за правилами спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що згідно пункту 7 частини третьої статті 317 КАС України є однією з підстав для скасування рішення суду.
IV. Позиція інших учасників справи
13. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
V. Рух справи в суді касаційної інстанції
14. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та її представника адвоката Оксютенко Олени Іванівни на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року.
15. Ухвалою Верховного Суду в складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 04 лютого 2021 року.
VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
16. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, з 21 липня 2011 року позивач здійснює адвокатську діяльність згідно свідоцтва №4613/10 про право на зайняття адвокатською діяльністю.
17. За наслідками розгляду скарги ОСОБА_2 стосовно адвоката ОСОБА_1 рішенням дисциплінарної палати КДКА від 23 грудня 2016 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України та передано матеріали дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України.
18. Як на підставу застосування до позивача дисциплінарного стягнення вказано порушення пункту 1 частини першої статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 7, 25, 43, 47 Правил адвокатської етики, а саме: отримання від клієнта 20000 доларів США для передачі судді та відмови їх повернути. Ці кошти позивач отримала при виконанні угоди про надання правової допомоги від 5 травня 2014 року, укладеної між нею та ОСОБА_3 (матері підзахисного), щодо захисту прав та законних інтересів ОСОБА_2 у Шевченківському районному суді міста Чернівці. Цю обставину відповідач встановив за наслідками оцінки: записів на СD-диску, на яких записані телефонні розмови між підзахисним і позивачем, та висновку експертного дослідження звукозапису від 18 квітня 2016 року, проведеного Київською незалежною судово-експертною установою.
VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
19. Конституція України від 28 червня1996 року №254к/96-ВР
Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України)
Частина друга статті 2 КАС України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
21. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон).
Частиною першою статті 34 Закону встановлено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
Згідно п. п. 1, 4 ч. 2 статті 32 Закону накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю може застосовуватися, зокрема, у разі: порушення присяги адвоката України; систематичного або грубого одноразового порушення правил адвокатської етики, що підриває авторитет адвокатури України.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону у разі повторної неявки адвоката на засідання палати розгляд справи здійснюється за його відсутності незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону за результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймає рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної палати приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу.
Рішення у дисциплінарній справі має бути вмотивованим. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки, особа адвоката та інші обставини.
22. Частиною третьою статті 7 Правил адвокатської етики, затверджених рішенням ВКДКА від 17.11.2012 (далі - Правила адвокатської етики) передбачено, що адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.
Згідно статті 25 Правил адвокатської етики адвокату категорично забороняється використовувати при виконанні доручення клієнта незаконні та неетичні засоби, зокрема спонукати свідків до надання завідомо неправдивих показань, вдаватися до протизаконних методів тиску на протилежну сторону чи свідків (погроз, шантажу, тощо), використовувати свої особисті зв'язки (чи в окремих випадках особливий статус) для впливу прямо або опосередковано на суд або інший орган, перед яким він здійснює представництво, або захист інтересів клієнтів, використовувати інформацію, отриману від колишнього клієнта, конфіденційність якої охороняється законом, використовувати інші засоби, що суперечать чинному законодавству або цим Правилам.
У ході судового розгляду справи адвокат не повинен: намагатися вплинути на рішення (вирок) суду позапроцесуальними засобами (п. 2.1 частини другої статті 43 Правил адвокатської етики).
23. Відповідно до пункту 6.17 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Київської області, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.11.2016 року №247, яке було чинним станом на 23.12.2016 року, у випадку, якщо рішенням кваліфікаційної та дисциплінарної палати прийняті у відповідності до абзацу другого частини п'ятої статті 50 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" вони є рішеннями кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури як документи окремо визначеної форми, які видаються від імені КДКА. У такому рішенні, зокрема, має зазначатися, що кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури регіону у складі членів певної палати розглянула питання і прийняла відповідне рішення, яке підписується Головою КДКА, Головою та Секретарем палати.
24. При цьому, згідно п. 4.6.1 Регламенту КДКА регіону, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2013 року №268, кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури складом дисциплінарної палати за участю голови КДКА приймає рішення про припинення адвокатської діяльності шляхом анулювання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі рішення дисциплінарної палати про застосування до адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю.
VІІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
26. Аналізуючи наведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог.
27. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт отримання ОСОБА_1 від підзахисного, окрім гонорару, передбаченого домовленістю між адвокатом та матір'ю ОСОБА_2, грошових коштів у розмірі 20 000 доларів США, оскільки перемовини щодо їх отримання та подальшого запевнення щодо їх повернення між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 велися неодноразово, що підтверджується поряд з наявними у матеріалах справи звукозаписами та їх роздруківками, так і висновком експертного дослідження, складеним Київською незалежною судово-експертною установою від 18.04.2016 року №1701.28. Відповідні дії адвоката вказують на порушення ним як Присяги адвоката України так і грубого одноразового порушення правил адвокатської етики, що підриває авторитет адвокатури України. У зв'язку з цим відповідач, обираючи найсуворіший захід дисциплінарного впливу до позивача, діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.
29. Також, судом апеляційної інстанції правильно було визнано безпідставними доводи позивача щодо недотримання КДКА України вимог п. 6.17 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Київської області, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.11.2016 року №247 щодо непідписання належним чином спірного рішення відповідача, з огляду на наступне.
30. Аналіз пункту 6.17 Положення та пункту 4.6.1 Регламенту КДКА регіону, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2013 року №268, дає підстави для висновку про те, що рішення дисциплінарної палати КДКА Київської області від 23.12.2016, яке є предметом даного судового оскарження, є підставою для прийняття дисциплінарною палатою за участі голови КДКА рішення про припинення адвокатської діяльності шляхом анулювання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. У свою чергу, рішенням КДКА Київської області від 17.03.2017 було затверджено рішення дисциплінарної палати КДКА Київської області від 23.12.2016 та фактично припинено адвокатську діяльність позивачки шляхом позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю із наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України. Указане рішення, яке не є предметом оскарження, було підписано головою КДКА Київської області, головою дисциплінарної палати КДКА Київської області та її секретарем у відповідності до вимог п. 6.17 Положення №247.31. За таких обставин, враховуючи те, що факти вчинення дисциплінарного проступку у вигляді порушення присяги адвоката України, Правил адвокатської етики підтверджені матеріалами дисциплінарної справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржувані дії та рішення є таким, що відповідають вимогам Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а підстави для визнання їх протиправними відсутні.
32. Твердження касатора про те, що судом апеляційної інстанції в порушення приписів статті 260 КАС України справу було розглянуто в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін спростовується протоколом судового засідання та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2018, відповідно до яких розгляд цієї справи, судом апеляційної інстанції здійснювався у відкритому судовому засідання за участю позивачки та її представника з проголошенням вступної та резолютивної частини постанови.
33. Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що за правилами частини першої статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
34. Інші доводи касатора не впливають на правильне вирішення цієї справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій.
35. З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій.
36. У зв'язку з цим, відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
ІХ. Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника адвоката Оксютенко Олени Іванівни залишити без задоволення.
2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року в справі №810/4485/16 залишити без змін.
3. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
судді: О. Р. Радишевська
С. А. Уханенко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
04 березня 2019 року
Київ
справа №813/3242/17
адміністративне провадження №К/9901/25163/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І. А.,
суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018 (судді Богаченко С. І., Мікула О. І., Старунський Д. М. )
у справі №813/3242/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробничої компанії "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе"
до Львівського управління Офісу великих платників податків ДФС
про визнання протиправними і скасування вимоги про сплату недоїмки та рішення про застосування штрафних санкцій, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе" (далі - позивач, ТОВ "ТВК "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівського управління Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, Львівське управління Офісу ВПП ДФС), в якому просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 20 липня 2017 року №0007024814 № Ю в частині сплати 6004,26 грн боргу, а також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20 липня 2017 року №007014814 в сумі 13 300,04 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року у справі №813/3242/17 скасовано в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправними і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20 липня 2017 року №0007024814 № Ю в частині сплати 6004,26 грн боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20 липня 2017 року №0007014814 в частині 3002,13 грн штрафних санкцій та прийнято у цій частині нову постанову, якою позов в цій частині задоволено. Визнано протиправним та скасовано вимогу Львівського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про сплату боргу (недоїмки) від 20 липня 2017 року №0007024814 № Ю в частині сплати 6004,26 грн боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20 липня 2017 року №0007014814 в частині 3002,13 грн штрафних санкцій. В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року у справі №813/3242/17 залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018 та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2017.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів, які проходять виробничу практику, не включаються до складу (списку) робітників підприємства, однак на них в повній мірі розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку і положення інших внутрішніх актів і розпоряджень підприємства. Відповідач зазначає, що пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування" визначено, що базою нарахування єдиного внеску для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Відповідач в касаційній скарзі посилається на положення підпунктів 2.1.8, 2.3.4 пункту 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 27.01.2004 №114/8713 оплата праці (включаючи гонорари) працівників, які не перебувають у штаті підприємства (за умови, що розрахунки проводяться підприємством безпосередньо з працівниками), за виконання робіт згідно з договорами між підприємствами про надання робочої сили (безробітним за виконання громадських робіт, учням та студентам, які проходять виробничу практику на підприємстві чи залучені на тимчасову роботу на період канікул).
Позивач у відзиві проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим, а тому просив касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Львівським управлінням Офісу великих платників податків ДФС була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ ТВК "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе! " з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 07 липня 2017 року №121/28-10-48-14/31978272.
Вказаний акт перевірки містить висновок про порушення позивачем вимог, зокрема, пунктів 1, 4 частини другої статті 6, пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що призвело до заниження нарахування та утримання єдиного внеску в розмірі 26600,04 грн.
Такі висновки обґрунтовані тим, що позивачем занижено розмір єдиного внеску на суму 26600,04 грн, з них на 6004,26 грн з виплат за проживання в гуртожитку учням, які проходили виробничу практику на підприємстві, оскільки такі виплати є базою нарахування єдиного внеску.
На підставі вказаного вище акта перевірки Львівським управлінням Офісу великих платників податків ДФС винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20 липня 2017 року №0007024814 № Ю у сумі 26600,04 грн та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20 липня 2017 року №007014814 у сумі 13300, 02 грн, які за результатами адміністративного оскарження були залишені без змін.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оплата за проживання у гуртожитку учнів, які проходили виробничу практику на підприємстві згідно з договором про навчально-виробничу практику, підлягає включенню до бази нарахування єдиного внеску, а тому відповідачем правомірно донараховано єдиний внесок та застосовано штрафні санкції.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в оскаржуваній частині, з висновками якого погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходив з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове держане соціальне страхування, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Так, пунктом 1 частини першої статті 7 вказаного Закону визначено, що базою нарахування єдиного внеску для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до пункту 7 Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 1999 року №992, учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів на час виробничого навчання та виробничої практики до складу (списку) і штатного розпису працівників підприємства не включаються.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ ТВК "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе! " у 2016 році укладено договори на проведення практики студентів з Кам'янець-Подільським коледжем харчової промисловості НУХГ від 14 березня 2016 року №131, з Лохвицьким технологічним технікумом Полтавської державної аграрної академії від 28 березня 2016 року №22, Сумським коледжем харчової промисловості Національного університету харчових технологій від 26 лютого 2016 року №01-а-16 відповідно до умов яких позивач зобов'язувався, зокрема, прийняти студентів на практику згідно з календарним планом, створити належні умови для виконання програм практики, забезпечити студентів житлом на час проходження практики, а навчальний заклад, зокрема, надати для погодження програму практики, список студентів, яких направляють на практику та забезпечити додержання студентами трудової дисципліни.
При цьому, ТОВ ТВК "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе! " було укладено договори про надання місць для тимчасового проживання студентів із Львівським державним коледжем харчової і переробної промисловості Національного університету харчових технологій від 01 квітня 2016 року №46, з ДНЗ "Львівське вище професійне політехнічне училище" від 01 березня 2016 року №420 та з ВСП "Львівський автомобільно-дорожній коледж" Національного університету "Львівська політехніка" від 18 квітня 2016 року, відповідно до умов яких, позивач приймає у тимчасове користування житлові місця у гуртожитку та зобов'язується сплачувати плату за проживання в гуртожитку.
04 квітня 2016 року ТОВ ТВК "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе! " укладено договори про виконання робіт з студентами ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9., згідно з умовами яких студенти (виконавці) зобов'язувалися протягом терміну дії договорів виконувати роботи налагоджування приладів автоматичного контролю, обслуговування лінії розливу пива, проведення хімічно-лабораторних аналізів, а позивач (замовник) зобов'язується прийняти виконувані роботи та своєчасно оплачувати їх.
На підтвердження виконання вказаних робіт надано акти виконаних робіт від 27 квітня 2016 року, від 06 червня 2016 року, від 24 червня 2016 року, від 05 липня 2017 року.
Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що з учнями практикантами трудові договори (контракти) не укладалися. Оплата за виконані роботи окремими учнями-практикантами здійснювалася на підставі цивільно-правових договорів. Вказані суми за виконані роботи були базою нарахування єдиного соціального внеску та сплачені позивачем.
Разом з тим, позивачем було надано договори про надання місць для тимчасового проживання, якими позивач підтверджував факт наявності господарських відносин з приводу оренди приміщень між позивачем та іншими юридичними особами. Відповідачем не доведено, що позивачем учням-практикантам було нараховано дохід у будь-якій формі за проживання у гуртожитках. Відтак, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що сума виплат за проживання у гуртожитку студентів-практикантів, з якими було укладено цивільно-правові договори, не є базою нарахування єдиного соціального внеску.
Колегія суддів, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність посилання на положення підпункту 2.3.4 пункту 2.3 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5, щодо включення до складу фонду оплати праці витрат інших виплат, що мають індивідуальний характер, зокрема, оплати за проживання в гуртожитках, оскільки пунктом 1.1 вказаної Інструкції передбачено, що Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці, як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування".
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, суддійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018 у справі №813/3242/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
29 листопада 2018 року
Київ
справа №816/234/16
адміністративне провадження №К/9901/14977/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С. С.,
суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Бойка С. С. від 05 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді П'янової Я. В., суддів Зеленського В. В., Чалого І. С. від 09 червня 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства "Геологія" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, третя особа Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ:
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2016 року Приватне підприємство "Геологія" (далі - позивач/Підприємство) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач/Інспекція) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 02 лютого 2016 року №0001101700.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що Підприємством своєчасно, тобто у строки, встановлені частиною 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), подано до банку платіжні доручення на перерахування коштів по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) за період з вересня по грудень 2015 року, чим виконано встановлений законом обов'язок, а відтак вважає, що підстави для покладення на позивача відповідальності за несплату (несвоєчасну сплату) внеску відсутні.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 02 лютого 2016 року №0001101700.
Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що платіжні доручення по сплаті зобов'язання з ЄСВ за період з вересня по грудень 2015 року своєчасно подані позивачем до банку, а перерахування коштів на відповідні рахунки органу доходів і зборів на сплату внеску за вересень, жовтень та грудень 2015 року здійснено вчасно, в межах строку, встановленого частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI; водночас невчасне перерахування ЄСВ за листопад 2015 року відбулося з вини банківської установи, у зв'язку з чим відсутні підстави для покладення на Підприємство відповідальності за несвоєчасну сплату внеску у вигляді застосування штрафних санкцій та нарахування пені.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки позивачем своєчасно не виконано свого обов'язку по сплаті ЄСВ, так як кошти надійшли на відповідні рахунки органу доходів і зборів поза межами встановлених законодавством строків. Вважає, що відносини позивача і банку з приводу невиконання (несвоєчасного виконання) платіжних доручень мають вирішуватися в досудовому чи в судовому порядку шляхом подання Підприємством претензії до фінансової установи, позову до суду тощо.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний суддійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємством подано до Інспекції звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого ЄСВ за вересень - грудень 2015 року.
В подальшому позивачем подано до ПАТ "Полтава-Банк" платіжні доручення про перерахування коштів по сплаті єдиного соціального внеску за вересень, жовтень, листопад та грудень 2015 року, які прийняті банківською установою 19 жовтня 2015 року, 17 листопада 2015 року, 04 грудня 2015 року та 19 січня 2016 року відповідно, на підтвердження чого залучено до матеріалів справи банківські виписки. Наведені обставини не заперечуються відповідачем.
Платіжні доручення про перерахування коштів по сплаті ЄСВ за вересень, жовтень, листопад та грудень 2015 року виконанні банком 20 жовтня 2015 року, 19 листопада 2015 року, 22 грудня 2015 року та 20 січня 2016 року.
02 лютого 2016 року Інспекцією прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0001101700, яким застосовано до Підприємства штрафні санкції у розмірі 13195,42 грн. та нараховано пеню у розмірі 1801,97 грн.
Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом абзацу першого частини 5 статті 9 Закону №2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина 7 статті 9 Закону №2464-VI).
Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини 1 статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.
У відповідності до частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Як визначено пунктом 1 частини 10 статті 9 Закону №2464-VI, днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Відповідно до пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346-III) переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатором переказу у розумінні пункту 1.15 цієї ж статті закону вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.
Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону №2346-III ініціювання переказу вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. При цьому банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Отже виконання платником обов'язку по перерахуванню суми ЄСВ та його сплати пов'язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум зобов'язань.
Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (пункт 1.29 статті 1 Закону №2346-III). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 зазначеного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Частиною ж 12 статті 25 Закону №2464-VI визначено, що органи доходів і зборів застосовують до банків такі фінансові санкції: 1) за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на рахунки органів доходів і зборів сум єдиного внеску, фінансових санкцій, зазначених у частині одинадцятій цієї статті, нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка зазначених сум, розрахована за кожний день прострочення їх перерахування (зарахування), та накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не зарахованих (неперерахованих) сум; 2) за порушення вимог, передбачених частиною другою статті 24 цього Закону, накладається штраф у розмірі суми єдиного внеску, яка підлягає сплаті платниками.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що з моменту прийняття банком зобов'язання на виконання доручення клієнта про переказ коштів, платник не може нести відповідальності за невчасну сплату внесків, при умові звернення до банку до закінчення граничного строку їх сплати і достатності на його рахунку відповідної суми коштів.
За встановлених у справі обставин своєчасного, тобто в межах встановлених законодавством термінів сплати ЄСВ, направлення позивачем платіжних доручень на перерахування коштів та прийняття їх банком правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що, у даному випадку, застосування до Підприємства заходів відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати ЄСВ є безпідставним.
При цьому наведені вище норми не містять застережень щодо обов'язку платника внеску оскарження дій фінансової установи у разі невиконання платіжного доручення, як передумови для звільнення від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі ЄСВ, а тому доводи касаційної скарги не узгоджуються із положеннями законодавства, що регулює спірні правовідносини, та не доводять правомірності прийнятого РІШЕННЯ:
За наведеного, враховуючи мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення за правильного застосування відповідних норм матеріального права.
У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.
Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при вирішенні даного спору.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С. С. Пасічник
І. А. Васильєва
В. П. Юрченко,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
30 жовтня 2019 року
Київ
справа №825/533/16
адміністративне провадження №К/9901/10565/18 (К/9901/10562/18)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О. О.,
суддів: Дашутіна І. В., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області про скасування рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.04.2016, прийняту у складі головуючого судді Поліщук О. Л., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016, прийняту у складі колегії суддів: Губської О. А. (головуючий), Парінова А. Б., Беспалова О. О., а також за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016.
І. СУТЬ СПОРУ:
1. У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області (далі - КДКА Чернігівської області), у якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області від 04.03.2016 №3-10/16 про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2
2. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що порушення дисциплінарної справи проти нього є втручанням в його приватне та професійне життя, яке здійснене не згідно із законом, а в порушення закону. Крім того, заява ОСОБА_3 не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката ОСОБА_2, а твердження про складання адвокатом ОСОБА_2. заяви до Європейського суду з прав людини за позовом чоловіка заявниці ОСОБА_6 до приватної особи про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, не відповідає дійсності, а тому відповідач не мав права на порушення дисциплінарної справи.
ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
3. Судами попередніх інстанцій установлено, що 30.08.2010 між позивачем, адвокатом ОСОБА_1, та ОСОБА_3 укладено угоду про надання правової допомоги, яка полягала у складанні заяви до Європейського суду з прав людини щодо порушення права на справедливий судовий розгляд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
4.04.03.2016 на засіданні дисциплінарної палати КДКА Чернігівської області після розгляду заяви ОСОБА_3 щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката ОСОБА_1 за неналежне виконання угоди про надання правової допомоги від 30.08.2010, яка полягала у складанні заяви до Європейського суду з прав людини щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, винесено рішення №3-10/16 про порушення відносно адвоката ОСОБА_1 дисциплінарної справи. Розгляд дисциплінарної справи призначено на 13-00 год 29.03.2016 в приміщенні КДКА Чернігівської області за адресою: м. Чернігів, просп. Перемоги, 129, офіс 10.5. Згідно витягу з протоколу №4 засідання дисциплінарної палати КДКА Чернігівської області від 29.03.2016 дисциплінарну справу порушену відносно адвоката ОСОБА_1 закрито.
6. Не погоджуючись з рішенням КДКА Чернігівської області від 04.03.2016 №3-10/16 позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 05.04.2016 позов задовольнив.
8. Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач мав імунітет стосовно його юридичної відповідальності за підготовлений ним документ відповідно до Європейської угоди про осіб, що беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської угоди про осіб, які беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини" від 23.06.2004, а тому дисциплінарне провадження щодо позивача не могло бути порушене.
9. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.06.2016 апеляційну скаргу КДКА Чернігівської області залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції змінив у частині мотивування.
10. Суд апеляційної інстанції вказав на помилковість посилання суду першої інстанції на положення Європейської угоди про осіб, що беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської угоди про осіб, які беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини" від 23.06.2004, як підставу для скасування спірного рішення відповідача. На думку апеляційного суду позивач не був представником заявника в Європейському суді з прав людини та особисто не звертався до Європейського суду з прав людини із будь-якою заявою, а отже фактично не був учасником процесу у названому Суді.
11. При цьому цей суддійшов висновку, що, оскільки з моменту вчинення дисциплінарного проступку адвоката минуло більше року, то подана ОСОБА_3 заява не підлягала розгляду КДКА Чернігівської області, натомість таку заяву належало повернути (скаржникові) з відповідними роз'ясненнями, не пізніше десяти днів від моменту її надходження.
IV. Касаційне оскарження
12. У касаційні скарзі КДКА Чернігівської області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
13. У доводах касаційної скарги відповідач стверджує, що при прийнятті та винесенні оскаржуваного рішення №3-10/16 про порушення дисциплінарної справи відносно ОСОБА_1 ніяких порушень допущено не було.
14. ОСОБА_1 звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції, в якій просить його скасувати, залишивши судове рішення суду першої інстанції без змін.
15. Мотивуючи вимоги касаційної скарги позивач зазначає, що він як консультант, який готував скаргу до Європейського суду з прав людини користується імунітетом від юридичного процесу стосовно підготовлених ним заяв до вказаного Суду. Натомість суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки спірним правовідносинам.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
16. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначені Законом України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI).
17. Статтею 23 означеного Закону передбачено, що однією із гарантій адвокатської діяльності є здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвоката в особливому порядку.
18. Відповідно до статті 33 цього Закону, дисциплінарне провадження це процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.
19. Згідно з статтею 37 Закону №5076-VI, дисциплінарне провадження складається з таких стадій: - проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; - порушення дисциплінарної справи; - розгляд дисциплінарної справи; - прийняття рішення у дисциплінарній справі.
20. Відповідно до статті 38 Закону №5076-VI (перевірка відомостей про дисциплінарний проступок адвоката), член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за дорученням голови палати проводить перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі), та звертається до адвоката для отримання письмового пояснення по суті порушених питань. Під час проведення перевірки член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право опитувати осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань, фізичних осіб необхідну для проведення перевірки інформацію, крім інформації з обмеженим доступом. За результатами перевірки відомостей членом дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури складається довідка, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи. Заява (скарга) про дисциплінарний проступок адвоката, довідка та всі матеріали перевірки подаються на розгляд дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
21. Відповідно до статті 39 Закону №5076-VI (порушення дисциплінарної справи), за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката. Рішення про порушення дисциплінарної справи з визначенням місця, дня і часу її розгляду чи про відмову в порушенні дисциплінарної справи надсилається або вручається під розписку адвокату та особі, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. До рішення про порушення дисциплінарної справи, яке надсилається або вручається адвокату, додається довідка члена дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, складена за результатами перевірки. Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.
22. Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що лише дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури вирішує питання щодо порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката. Таке рішення КДКА приймається за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки.
23. Встановлений законом особливий порядок здійснення дисциплінарного провадження відносно адвоката передбачає обов'язкові умови, які повинні бути дотримані суб'єктами владних повноважень та іншими особами у відповідній дисциплінарній процедурі.
24. Статтями 33, 34 вказаного Закону гарантовано, що адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності лише у порядку дисциплінарного провадження та з підстав, передбачених цим Законом, за вчинення дисциплінарного проступку.
25. Згідно вимог частини другої статті 35 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку.
26. Рішенням Ради адвокатів України від 30.08.2014 №12 "Про затвердження Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність" (далі - Положення) встановлено, що дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою).
27. Відповідно до пункту 13 Положення адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку. Заяви (скарги), подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.
28. Згідно з пунктом 15 Положення заява (скарга), оформлена без дотримання зазначених вимог, подана за межами строку притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності або така, що не містить відомостей про зміст дисциплінарного проступку адвоката, без викладу обставин, якими обґрунтовуються вимоги заявника (скаржника) та зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, повертається заявникові (скаржникові) з відповідними роз'ясненнями, не пізніше десяти днів від моменту її надходження.
VI. Позиція Верховного Суду
29. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
30. Судами попередніх інстанцій установлено, що підставою для порушення дисциплінарного провадження відносно адвоката ОСОБА_1 стала заява ОСОБА_3 щодо неналежного виконання угоди про надання правової допомоги від 30.08.2010.31. Правова допомога полягала у складанні заяви до Європейського суду з прав людини щодо порушення права на справедливий судовий розгляд. Водночас, як вказала заявниця, укладаючи угоду, адвокат запевнив її, що справа її чоловіка - позов до приватної особи про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП підлягає розгляду в Європейському Суді з прав людини, проте у подальшому, отримавши повідомлення від Секретаря секції Європейського Суду з прав людини про визнання їх заяви неприйнятною, заявниці стало відомо, що Європейський суд з прав людини не розглядає справи за позовами, поданими проти особи.
32. У відповідності до вимог статті 12 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим з'їздом адвокатів України 17.11.2012, всією своєю діяльністю адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на підрив престижу адвокатури та адвокатської діяльності. При здійсненні професійної діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватись загальноприйнятих норм ділового етикету.
33. Так, КДКА Чернігівської області було установлено порушення ОСОБА_1 пункту 3 частини другої статті 34 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
34. Відповідно до статті 33 цього Закону, дисциплінарне провадження це процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.
35. Згідно вимог частини другої статті 35 Закону №5076-VI адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку.
36. Відповідно до пункту 13 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку. Заяви (скарги), подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.
37. Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи угода про надання правової допомоги була укладена між позивачем та ОСОБА_3 30.08.2010, скаргу Європейський суд з прав людини отримав 07.09.2010 (а. с. 45), а із заявою про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку ОСОБА_3 звернулася до КДКА Чернігівської області лише 25.11.2015.38. Тобто, з моменту вчинення дисциплінарного проступку адвоката минуло більше року.
39. Згідно з пунктом 15 Положення заява (скарга), оформлена без дотримання зазначених вимог, подана за межами строку притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності або така, що не містить відомостей про зміст дисциплінарного проступку адвоката, без викладу обставин, якими обґрунтовуються вимоги заявника (скаржника) та зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, повертається заявникові (скаржникові) з відповідними роз'ясненнями, не пізніше десяти днів від моменту її надходження.
40. За наведених обставин та норм права Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанці про те, що подана ОСОБА_3 заява не підлягала розгляду КДКА Чернігівської області, натомість таку заяву належало повернути (скаржникові) з відповідними роз'ясненнями, не пізніше десяти днів від моменту її надходження.
41. Верховний Суд також підтримує висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач не був представником заявника в Європейському суді з прав людини та особисто не звертався до Європейського суду з прав людини із будь-якою заявою, а отже фактично не був учасником процесу у названому Суді, а тому в цій справі є недоречним застосування положень Європейської угоди про осіб, які беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини.
42. Так, у касаційній скарзі позивач посилається на те, що він як консультант, який готував скаргу до Європейського суду з прав людини користується імунітетом від юридичного процесу стосовно підготовлених ним заяв до вказаного Суду.
43. Згідно з пунктом 1 статті 2 Європейської угоди про осіб, які беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини особи, згадані у пункті 1 статті 1 цієї Угоди, користуються імунітетом від юридичного процесу стосовно усних або письмових заяв, зроблених у Суді чи до нього, або документів чи інших доказів, пред'явлених у Суді чи поданих до нього.
44. При цьому відповідно до підпункту "а" пункту 1 статі 1 Угоди до осіб, до яких застосовується ця Угода, належать будь-які особи, що беруть участь у процесі, порушеному в Суді, як сторони процесу, їхні представники чи консультанти.
45. Разом з тим, судами попередніх інстанцій установлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим позивачем, що угода укладена між адвокатом ОСОБА_1. та ОСОБА_3 не передбачала обов'язок адвоката надсилати заяву до ЄСПЛ та представляти інтереси заявника в цьому суді, а обмежувалась лише складанням заяви, а отже, ОСОБА_1 фактично не являвся учасником процесу в ЄСПЛ.
46. При таких обставинах справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що прийняте відповідачем рішення від 04.03.2016 №3-10/16 про порушення відносно ОСОБА_1 дисциплінарної справи, не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню.
47. Доводи касаційних скарг не спростовують таких висновків судів попередніх інстанцій.
48. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
49. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області залишити без задоволення.
2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
Головуючий О. О. Шишов
судді І. В. Дашутін
М. М. Яковенко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
(вступна та резолютивна частини)
20 квітня 2021 року
Київ
справа №640/17351/19
адміністративне провадження №К/9901/23763/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Любачевської М. С.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - Суслікової Н. М.,
представника відповідача - Улибіної В. О.,
представника третьої особи Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури - Козової Я. С.,
представника третьої особи ОСОБА_2 - Суткевича О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 (колегія суддів у складі: Федотова І. В., Губської Л. В., Епель О. В. ),
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва задовольнити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 скасувати та залишити в силі ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2020.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови буде складено 26.04.2021.
...........................
...........................
...........................
Ж. М. Мельник-Томенко
А. В. Жук,
Н. М. Мартинюк
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
23 серпня 2018 року
Київ
справа №812/1500/17
адміністративне провадження №К/9901/51734/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С. С.,
суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року (суддя Ірметова О. В. ) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року (головуючий суддя Казначеєв Е. Г., судді: Василенко Л. А., Компанієць І. Д. ) у справі за позовом Управління містобудування та архітектури Луганської обласної державної адміністрації до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2017 року Управління містобудування та архітектури Луганської обласної державної адміністрації (далі - Управління) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 07 серпня 2017 року №Ю-165-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 104155,87 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначало, що Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон №1669) внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464) та передбачено звільнення суб'єктів господарювання на період проведення антитерористичної операції (далі - АТО) від обов'язку своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, в зв'язку з чим контролюючий орган не мав законних підстав для формування та направлення йому вимоги про сплату боргу.
Крім того, в додаткових письмових поясненнях по справі Управління вказувало, що недоїмка, про сплату якої контролюючим органом винесено оскаржувану у даній справі вимогу, склалась за період з початку виникнення боргу до 31 липня 2017 року, в той же час Головним управлінням ДФС у Луганській області 14 липня 2017 року вже було сформовано й надіслано позивачеві вимогу №Ю-165-25 про сплату недоїмки з єдиного внеску за період з початку виникнення боргу до 30 червня 2017 року, яку Управлінням також оскаржено в судовому порядку (й цю заборгованість фактично повторно продубльовано у вимозі від 07 серпня 2017 року).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, позов задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 07 серпня 2017 року №Ю-165-25 на суму 104155,87 грн., надіслану Управлінню містобудування та архітектури Луганської обласної державної адміністрації.
Приймаючи такі рішення, суди виходили з того, що позивач знаходиться та перебуває на обліку в контролюючому органі, який розташований на території населеного пункту, де проводиться АТО, а отже відповідно до пункту 9-3 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 з 14 квітня 2014 року на період її проведення він звільняється від передбачених статтею 6 Закону №2464 обов'язків платника єдиного внеску; крім того, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року у справі №812/1313/17, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 14 липня 2017 року №Ю-165-25 на суму 117013,96 грн., надіслану Управлінню містобудування та архітектури Луганської обласної державної адміністрації.
Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати, прийнявши нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказував на правомірність винесеної контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з огляду на те, що поданий Управлінням сертифікат Торгово-промислової палати на підтвердження обставин непереборної сили (форс-мажору), що сталися на території проведення АТО, підтверджував такі обставини лише у період з 02 липня 2014 року по 26 листопада 2014 року; до того ж, і сертифікат, і заява були подані позивачем до контролюючого органу, в якому він перебуває на обліку, лише у серпні 2017 року; крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII із Закону №1669 виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11, яким розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 і було доповнено пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4); водночас зазначав й про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №812/1313/17 були ним оскаржені в касаційному порядку.
Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Пасічник С. С. (суддя-доповідач), Васильєвої І. А., Юрченко В. П.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Позивач в письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Управління містобудування та архітектури Луганської обласної державної адміністрації зареєстроване як юридична особа, знаходиться у місті Сєвєродонецьку Луганської області та перебуває на обліку як платник податків та єдиного внеску у Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області.
У межах спірних правовідносин позивач відповідно до поданих до фіскальних органів звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування повинен сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування: за лютий 2017 року - в загальній сумі 30663,08 грн. ; за березень 2017 року - в загальній сумі 31850,55 грн. ; за квітень 2017 року - в загальній сумі 37676,16 грн. ; за травень 2017 року - в загальній сумі 37300,81 грн., за червень 2017 року - в загальній сумі 25444,19 грн.
Сплата Управлінням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за базові звітні періоди лютий-червень 2017 року підтверджується інтегрованою карткою платника за 2017 рік.
В зв'язку з тим, що починаючи з 21 січня 2015 року у позивача почала формуватися заборгованість зі сплати єдиного внеску, яка станом на 28 лютого 2017 року склала 111795,06 грн., суми коштів, сплачених ним в рахунок погашення зобов'язань, задекларованих у звітах про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб, та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за лютий-травень 2017 року зараховані на погашення суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
07 серпня 2017 року Головним управлінням ДФС у Луганській області сформовано та надіслано Управлінню вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-165-25 на суму 104155,87 грн., яка була ним оскаржена в адміністративному порядку й рішенням Державної фіскальної служби України від 26 вересня 2017 року №21466/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги останню залишено без задоволення, а спірну вимогу - без змін.
11 серпня 2017 року Управління отримало сертифікат Луганської регіональної торгово-промислової палати №7729 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), копію якого разом із заявою про звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону №2464, надіслало за місцем свого обліку - до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області.
Спірним у справі питанням є правомірність винесення відповідачем вимоги від 07 серпня 2017 року №Ю-165-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Розглядаючи дану справу №812/1500/17, суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року у справі №812/1313/17, яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року, а відтак набрала законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 14 липня 2017 року №Ю-165-25 на суму 117013,96 грн., надіслану Управлінню містобудування та архітектури Луганської обласної державної адміністрації.
При цьому, частина заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, включена до вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області від 14 липня 2017 року №Ю-165-25, а саме - за період з 21 січня 2015 року по травень 2017 року, увійшла до складу заборгованості, визначеної вимогою Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області від 07 серпня 2017 року №Ю-165-25, а саме - за період лютий - червень 2017 року.
Разом з тим, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 04 липня 2013 року №406-VII до Закону №2464 та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №2464).
Частиною 2 статті 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин 5, 7 та 8 статті 9 Закону №2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування; єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку; платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Стаття 25 Закону №2464 регламентує заходи впливу та стягнення та, зокрема, в частині 1 передбачає, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина 4 статті 25 Закону №2464).
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 2 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14. квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.
Згідно зі статтею 1 Закону №1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014.30 жовтня 2014 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження №1053-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Розпорядженням же Кабінету Міністрів України №1079-р від 05 листопада 2014 року "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р" дію розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р зупинено.
Разом з тим, 02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".
Відповідно до пунктів 1, 3 вказаного Розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (згідно з додатком), та визнано такими, що втратили чинність: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція"; Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р".
Зазначеними Розпорядженнями місто Сєвєродонецьк Луганської області, де зареєстроване Управління й знаходиться контролюючий орган, на обліку у якому воно перебуває, - Державна податкова інспекція у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області, включено до переліку територій, де проводиться АТО.
Отже, виходячи зі змісту наведених положень законодавства, платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО (у тому числі й позивачу), надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати свої встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов'язки, зокрема, щодо саме своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
Водночас Верховний Суд зазначає, що Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправною й скасування вимоги від 07 серпня 2017 року №Ю-165-25 зобов'язання Управління сплатити борг (недоїмку) з єдиного внеску в сумі 104155,87 грн.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Так, посилання відповідача на те, що поданий Управлінням сертифікат Торгово-промислової палати на підтвердження обставин непереборної сили (форс-мажору), що сталися на території проведення АТО, підтверджував такі обставини лише у період з 02 липня 2014 року по 26 листопада 2014 року, до того ж, і сертифікат, і заява були подані позивачем до контролюючого органу, в якому він перебуває на обліку, лише у серпні 2017 року, не відповідають змісту вищенаведених правових норм, за змістом яких підставою для звільнення платника у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану від виконання своїх встановлених частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов'язків, зокрема, щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, є сам факт його перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО.
Не впливає на такий зміст правового регулювання також і подальше виключення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII із Закону №1669 підпункту 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4), оскільки до Закону №2464 у зв'язку з цим відповідних змін внесено не було й вказана норма залишилась чинною.
Що ж до тверджень Головного управління ДФС у Луганській області про оскарження ним в касаційному порядку постанов Луганського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року та Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року у справі №812/1313/17, то постановою Верховного Суду від 23 серпня 2018 року касаційну скаргу контролюючого органу залишено без задоволення, а зазначені судові рішення - без змін.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За правилами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С. С. Пасічник
І. А. Васильєва
В. П. Юрченко,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
30 жовтня 2018 року
Київ
справа №808/1125/17
адміністративне провадження №К/9901/889/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Хохуляка В. В.,
суддів: Бившевої Л. І., Олендера І. Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.07.2017 (суддя - Татаринов Д. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 (головуючий суддя - Лукманова О. М., судді: Божко Л. А., Круговий О. О.) у справі №808/1125/17 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Український бекон" до Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Український бекон" звернулося до адміністративного суду з позовом до Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.01.2017 №0000144708, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 223648,05грн.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.07.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017, позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що фіскальні звітні чеки за період з 06.09.2016 по 10.09.2016 були роздруковані вчасно згідно вимог чинного законодавства, підклеєні у Книзі обліку розрахункових операцій із здійсненням відповідних записів у Книзі про відображення вказаних сум коштів, що свідчить про безпідставність застосування до позивача суми штрафних санкцій.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Запорізьке управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби звернулось з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.07.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 у справі №808/1125/17, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
В обґрунтування касаційної скарги, Запорізьке управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби зазначає, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стало причиною безпідставного скасування правомірно прийнятого податкового повідомлення-рішення. Зокрема, відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно прийнято як доказ оприбуткування готівки витяг з Книги обліку розрахункових операцій, оскільки, на думку заявника, заповнення окремих показників "службове внесення" та "службова видача" не можуть вважатися таким оприбуткуванням без фіксації суми готівкових розрахунків за добу. А тому, відповідач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, підстави для його скасування відсутні.
У відзиві на касаційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Український бекон" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо безпідставності застосування до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій за неналежне оприбуткування готівки постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. При цьому, позивач зазначає, що у спірний період Приватним акціонерним товариством "Український бекон" не було порушено правил ведення Книги обліку розрахункових операцій, готівка оприбутковувалася своєчасно з підклеюванням та відображенням в Книзі обліку розрахункових операцій звітних фіскальних чеків, а суми готівки внесені до Книги обліку розрахункових операцій відповідають оприбуткованим звітним фіскальним звітам. На думку позивача, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, що є підставою для залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було проведено фактичну перевірку господарської одиниці Приватного акціонерного товариства "Український бекон" - магазину, що знаходиться за адресою: 03151, місто Київ, вулиця Волинська, будинок 34, квартира 1, за результатами якої складено акт від 09.12.2016 №1811/26/15/14/33380539.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 2.6 Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що виявилося у неоприбуткуванні готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень в Книзі обліку розрахункових операцій №3000108619/р3 (засіб контролю КОРО ВТ 586008) від 14.06.2016 згідно Z-звітів (фіскальних звітних чеків) РРО на загальну суму 44729,61грн. ( №435 від 06.09.2016 на суму 8114,39грн. ; №436 від 07.09.2016 на суму 12988,08грн. ; №437 від 08.09.2016 на суму 8172,50грн. ; №438 від 09.09.2016 на суму 4436,87грн. ; №439 від 10.09.2016 на суму 11018,02грн. )
На підставі вказаного акта перевірки Запорізьким управлінням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби прийнято податкове повідомлення-рішення №0000144708 від 04.01.2017, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 223648,05грн. на підставі абзацу третього статті 1 Указу Президента України №436/95 від 12.06.1995 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 223648,05 грн.
Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою визначає Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 2.2 Розділу 2 вказаного Положення встановлено, що підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.
Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.
За визначенням пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 оприбуткування готівки - це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.
Пунктом 2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 передбачено, уся готівка, що надходить до кас, мас своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Згідно з абзацом третім пункту 2.6 вказаного Положення у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстраторів розрахункових операцій (даних розрахункової книги).
Використання книги обліку розрахункових операцій, зареєстрованої на реєстратор розрахункових операцій, передбачає, у тому числі, щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків.
Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 книга обліку розрахункових операцій - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).
Абзацом третім статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 №436/95 встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Враховуючи викладене, у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках реєстраторів розрахункових операцій (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно витягу з Книги обліку розрахункових операцій, якій було досліджено в процесі розгляду справи, на сторінках 36-37 у період з 06.09.2016 по 10.09.2016 позивачем було внесено наступні записи, які відповідають інформації, зазначеній у спірних Z-звітах №435, №436, №437, №438, №439.
Z-звіт №435, сума готівки: "службове внесення" 3527,06грн., "службова видача" 11641,45грн., сума розрахунків: загальна 12163,67грн., за ставкою ПДВ 20% 12163,67грн., сума ПДВ 2027,28грн. ;
Z-звіт №436, сума готівки: "службове внесення" 8141,45грн., "службова видача" 21129,53 грн., сума розрахунків: загальна 12988,08грн., за ставкою ПДВ 20% 12988,08грн., сума ПДВ 2164,68грн. ;
Z-звіт №437, сума готівки: службове внесення 13129,53 грн., службова видача 21301,78 грн., сума розрахунків: загальна 8172,25 грн., за ставкою ПДВ 20% 8172,25 грн., сума ПДВ 1362,04 грн. ;
Z-звіт №438, сума готівки: "службове внесення" 8301,78грн., "службова видача" 12738,65 грн., сума розрахунків: загальна 4436,87грн., за ставкою ПДВ 20% 4436,87грн., сума ПДВ 739,48грн. ;
Z-звіт №439, сума готівки: "службове внесення" 4538,65грн., "службова видача" 15556,67 грн., сума розрахунків: загальна 13047,17грн., за ставкою ПДВ 20% 13047,1грн., сума ПДВ 2174,53грн.
Показники Z-звітів №435, №436, №437, №438, №439 було ідентично перенесено позивачем до Книги обліку розрахункових операцій, що свідчить про дотримання Приватним акціонерним товариством "Український бекон" правил ведення Книги обліку розрахункових операцій щодо своєчасного оприбуткування готівки.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, належних доказів, які б свідчили про наявність в діях позивача ознак неправомірних дій, що полягали у неоприбуткуванні готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень в Книзі обліку розрахункових операцій порушення правил ведення Книги обліку розрахункових операцій. відповідачем не надано, таких застережень акт проведення перевірки від 09.12.2016 №1811/26/15/14/33380539 також не містить.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на встановлені судами обставини щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства, а саме правил ведення Книги обліку розрахункових операцій з підклеюванням та відображенням у ній даних звітних фіскальних звітів (повне оприбуткування готівкових коштів на підставі фіскальних звітних чеків (Z-звітів) №435, №436, №437, №438, №439 на суму 44729,61грн. за період з 06.09.2016 по 10.09.2016 із здійсненням запису в Книзі обліку розрахункових операцій), висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, Верховний Суд вважає необґрунтованим, а податкове повідомлення-рішення №0000144708 від 04.01.2017, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 223648,05 грн. - протиправним.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.07.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 у справі №808/1125/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
----------
----------
----------
В. В. Хохуляк
Л. І. Бившева
І. Я. Олендер
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
13 лютого 2018 року
Київ
справа №2а/0270/1179/11
касаційне провадження №К/9901/8096/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шипуліної Т. М.,
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 (судді Совгира Д. І., Боровицький О. А., Курко О. П. ) у справі №2а/0270/1179/11 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій.
ВСТАНОВИВ:
Суб 'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування рішень №0001372308, №0001362308 від 25.11.2010.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 04.05.2011 в задоволенні позову відмовив.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 25.02.2015 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.05.2011 скасував, позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції №0001372308 від 25.11.2010. В решті позовних вимог відмовив.
Бершадська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Вінницькій області, як правонаступник Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції, звернулася у березні 2015 року до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просила постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що відповідно до пункту 17.3 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" сплата (стягнення) штрафних санкцій прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум, а згідно з частиною другою статті 250 Господарського кодексу України дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.
Позивач у поданих до касаційного суду запереченнях на касаційну скаргу просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. У поданих запереченнях позивач вказує на те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.12.2014 по справі вже було зазначено, що застосовані на підставі абзацу 5 пункту 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" №436/95 від 12.06.1995 в розумінні статі 238, 239 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими санкціями, застосування яких можливе лише в межах строків встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим необхідно було встановити суму не оприбуткованої позивачем готівки за період, що знаходиться в межах строків встановлених статтею 250 Господарського кодексу України. Однак, відповідач, всупереч положенням частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розрахунок суми не оприбуткованої готівки за період, що знаходиться в межах строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, не здійснено.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.11.2010 відповідачем проведено перевірку кафе-бару, що належить позивачу, щодо дотримання останнім порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складено акт.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пунктів 1, 13 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637.
На підставі акта перевірки відповідачем прийняті рішення: №0001372308 від 25.11.2010, яким за порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, застосовано до позивача штрафні санкції в сумі 124153грн. та №0001362308 від 25.11.2010, яким за порушення пунктів 1, 13 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", про застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 1250грн.
Позивачем оскаржені вищезазначені рішення про застосування фінансових санкцій до суду. За результатами судового розгляду Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01.12.2014 скасував постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.08.2011. Справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому зазначив про правильність висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення податкового органу №0001362308 від 25.11.2010.
Стосовно рішення про застосування штрафних санкцій №0001372308 від 25.11.2010, то суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо підтвердження факту допущеного порушення, однак зазначив, що фінансові санкції, визначені на підставі абзацу 5 пункту 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" №436/95 від 12.06.1995, в розумінні статті 238, 239 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими санкціями, застосування яких можливе лише в межах строків встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.
Таким чином, для вирішення питання щодо правомірності оспорюваного рішення суду апеляційної інстанції необхідно було встановити суму не оприбуткованої позивачем готівки за період, що знаходиться в межах строків встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, та, виходячи з встановленої суми, визначити розмір штрафних санкцій передбачених абзацом 5 пункту 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" №436/95 від 12.06.1995.
Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду встановив, що доводи податкового органу, що позивач не здійснював записів в розділі 2 книг обліку розрахункових операцій у період з 16.12.2008 по 03.11.2010, і тим самим допустив порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями книг обліку розрахункових операцій №ПБ 57132526 та №571325625 (а. с.35-42).
Загальна сума не оприбуткованої готівки за період з 16.02.2008 по 03.11.2010 становить 24830грн, що підтверджується Х-звітом від 04.11.2010 (а. с.47).
Разом з тим, оскільки штрафні санкції за порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 №637, в розумінні статті 238, 239 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими санкціями, їх застосування можливе лише в межах строків встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідачем зафіксовано порушення позивачем пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 №637, в акті перевірки від 04.11.2010.
Таким чином, враховуючи положення статті 250 Господарського кодексу України, санкції можуть бути застосовані до позивача за період що становить шість місяців з дня виявлення правопорушення, тобто з 03.05.2010 по 03.11.2010.
За неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, на підставі абзацу 5 пункту 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" №436/95 від 12.06.1995, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі не оприбуткованої суми.
Отже, для розрахунку фінансових санкцій, на підставі абзацу 5 пункту 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" №436/95 від 12.06.1995, необхідно встановити розмір не оприбуткованої готівки.
Судом апеляційної інстанції вживались заходи для визначення розміру готівки що не була оприбуткована позивачем за період з 03.05.2010 по 03.11.2010.
Ухвалою суду від 27.01.2015 було зобов'язано податковий орган надати до суду розрахунок суми не оприбуткованої позивачем готівки за період, що знаходиться в межах строків встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, та виходячи з встановленої суми визначити розмір штрафних санкцій передбачених абзацом 5 пункту 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" №436/95 від 12.06.1995.
Однак, відповідачем вимоги суду апеляційної інстанції не виконано, розрахунок суми не оприбуткованої позивачем за період 03.05.2010 по 03.11.2010 готівки не надано, та повідомлено, що провести такий розрахунок неможливо, оскільки для цього потрібні книги обліку розрахункових операцій позивача №ПБ 57132526 та №571325625, які у нього не збереглися (а. с.135).
Таким чином, суд позбавлений можливості встановити частину в якій рішення відповідача про застосування штрафних санкцій за не оприбуткування готівки не відповідає вимогам закону.
Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001372308 від 25.11.2010, оскільки наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення відповідача вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, лише при умові, якщо цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення.
Посилання відповідача про віднесення штрафних санкцій, що застосовуються до платника за порушення Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" до категорії податкових зобов'язань платника податків правильно визнано судом апеляційної інстанції безпідставними, оскільки згідно зі статтею 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковим зобов'язанням є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом.
Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи касаційної скарги відповідача, що відповідно до частини другої статті 250 Господарського кодексу України дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність" та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.
Статтю 250 Господарського кодексу України доповнено частиною другою Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 №2756-VI.
Тобто, на час прийняття рішення податкового органу №0001362308 від 25.11.2010 зазначені зміни внесені не були.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи та правильно застосував норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області без задоволення, а оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 у справі №2а/0270/1179/11 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна
Л. І. Бившева
В. В. Хохуляк |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
(скорочене РІШЕННЯ:
Київ
27 лютого 2018 року
справа №808/3146/16
адміністративне провадження №К/9901/1419/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.
при секретарі судового засідання Гутніченко А. М.
за участю представників
від позивача - не з'явився,
від відповідача - Радової С. О. за дов. від 12.02.2018 №1098/10/08-29-10,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року у складі судді Матяш О. В. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Божко Л. А., Дурасової Ю. В., Лукманової О. М.
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області задовольнити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №808/3146/16 скасувати.
відмовити в задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.08.2016 №0000504000.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
Київ
13 листопада 2018 року
справа №822/6312/15
адміністративне провадження №К/9901/26777/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової А. І., Олендера І. Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року у складі судді Шевчук О. П та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року у складі колегії суддів Совгири Д. І., Курка О. П. Білоуса О. В. у справі №822/6312/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярос Агро" до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ярос Агро" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 липня 2015 року №0007721700, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 510 грн, №0000432200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "орендна плата з юридичних осіб" за основним платежем у розмірі 33 961 грн 25 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 9 510 грн 31 коп., №0000462200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 357 423 грн 75 коп., №0000492200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 1020 грн, №0000482200, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за грудень 2014 року на загальну суму 567 566 грн, з мотивів протиправності їх прийняття.
11 лютого 2016 року постановою Хмельницького окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 28 липня 2015 року №0000482200, в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 35 816 (тридцять п'ять тисяч вісімсот шістнадцять) грн 00 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги у частині суд першої інстанції висновувався з часткової протиправності податкового повідомлення-рішення від 28 липня 2015 року №0000482200 внаслідок не доведення податковим органом нереальності господарських операцій Товариства з його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Сояторг".
26 квітня 2016 року постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції скасовано в частині відмови у визнанні протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 28 липня 2015 року №0000462200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями у сумі 357 423 грн 75 коп. та від 28 липня 2015 року №0000482200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 567 566 грн. В цій частині прийнято нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2015 року №0000462200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями у сумі 357 423 грн 75 коп., а також визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2015 року №0000482200 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 275 323 грн. В решті постанову залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд апеляційної інстанції виходив з протиправності податкового повідомлення-рішення від 28 липня 2015 року №0000462200 внаслідок доведення реальності господарських операцій платника податків з Приватним підприємством "Фауна-КЄ", а також часткової протиправності податкового повідомлення-рішення від 28 липня 2015 року №0000482200, внаслідок доведення реальності господарських операцій Товариства з контрагентами - Товариствами з обмеженою відповідальністю "Сояторг" та "Трейдагропостач-61".
18 травня 2016 року відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій податковий орган, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме положень пункту другого статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року №168/704 (далі - Положення №88), просить суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства відмовити у повному обсязі.
02 серпня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя - Вербицька О. В. ) відкрито касаційне провадження за наслідком усунення податковим органом недоліків касаційної скарги в установлений судом строк та витребувано з Хмельницького окружного адміністративного суду справу №822/6312/15.12 серпня 2016 року справа №822/6312/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
22 серпня 2016 року позивачем до Вищого адміністративного суду України подані заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
06 вересня 2017 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями (суддя-доповідач Маринчак Н. Є.).
21 лютого 2018 року справу №822/6312/15 передано до Верховного Суду.
Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач перебуває на обліку у відповідача та є платником податку на додану вартість.
У травні-червні 2015 року податковим органом проведено планову виїзну документальну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 19 червня 2015 року №230/22/37449845 (далі - акт перевірки).
28 липня 2015 року на підставі акта перевірки та згідно з пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України посадовою податкового органу винесено спірні податкові повідомлення-рішення.
Касаційна скарга податкового органу підлягає перегляду в межах доводів та вимог відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доводи касаційної скарги стосуються виключно обґрунтування нереальності господарських операцій позивача з контрагентами - Приватним підприємством "Фауна КЄ", Товариствами з обмеженою відповідальністю "Трейдагропостач-61", "Сояторг".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що аналіз податковим органом господарських операцій із вказаними контрагентами став підставою для висновку про завищення податкового кредиту, сформованого Товариством у 2013-2014 роках, і прийняття податкових повідомлень-рішень №0000462200 та №0000482200.
Податковими повідомленнями-рішеннями №0000462200 та №0000482200 за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, відповідно, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 357 423 грн 75 коп. та зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за грудень 2014 року на загальну суму 567 566 грн.
Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій у податковому повідомленні-рішенні №0000462200 визначено положення пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.
Розрахунок податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням №0000462200, як встановлено судами попередніх інстанцій, здійснено на підставі висновку про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом - Приватним підприємством "Фауна-КЄ".
Оцінка операцій з Товариствами з обмеженою відповідальністю "Трейдагропостач-61", "Сояторг" обумовила зменшення податковим органом суми від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 275 323 грн.
Положеннями пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, на які посилався податковий орган як на підставу винесення спірних податкових повідомлень-рішень, надано право платнику податків віднести до складу податкового кредиту, серед іншого, сум податку на додану вартість, що сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).
Первинні документи податкового та бухгалтерського обліку мають відповідати вимогам, передбаченим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704).
Суд визнає, що витрати для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинні бути підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність спірних господарських операцій, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Щодо господарських операцій з Приватним підприємством "Фауна-КЄ".
Нереальність господарських операцій доводиться відповідачем посиланням на ненадання під час перевірки Товариством всупереч умовам договору актів виконаних робіт форми КБ 2-В і довідки форми КБ-3, фактом підписання договору підряду не уповноваженою на те особою контрагента, відсутністю у наданих до перевірки актах виконаних робіт обов'язкових реквізитів, визначених статтею 9 Закону №996-XIV та Положення №88.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариством укладено з генпідрядником - Приватним підприємством "Фауна-КЄ" договір від 12 вересня 2013 року року №12/09-01, предметом якого є виконання робіт по реконструкції комплексу по вирощуванню відгодівельного поголів'я свиней в с. Кремінна, Городоцького району Хмельницької області. За умовами договору, прийняття замовником виконаних робіт здійснюється шляхом підписання актів виконаних робіт форми КБ2-В і довідки форми КБ-3. Предметом перевірки податкового органу були акти виконаних робіт, що зазначено в акті перевірки.
Судом апеляційної інстанції досліджено додатки до договору, графіки виконаних робіт, акти виконаних робіт реконструкції комплексу по вирощуванню відгодівельного поголів'я свиней, а також встановлено факт здійснення оплати за виконані роботи.
Відтак, судом апеляційної інстанції досліджено первинні документи податкового та бухгалтерського обліку за вказаними операціями, надано оцінку їх відповідності вимогам частини першої та другої статті 9 Закону №996-XIV, Положення №88, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, визнано належними підставами формування бухгалтерського обліку позивачем господарських операцій.
Посилання податкового органу на відсутність актів виконаних робіт форми КБ 2-В і довідки форми КБ-3 є безпідставними, оскільки надані акти виконаних робіт, хоча і не відповідають за формою, актам, визначеним умовами договору, проте містять всі необхідні реквізити, встановлені частиною другою статті 9 Закону №996-XIV.
Оцінюючи спір у цій частині, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції та висновується на основних принципах бухгалтерського обліку та фінансової звітності, зокрема на принципі превалювання сутності над формою, за яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, що встановлено статтею 4 Закону №996-XIV.
Підписання договору підряду не уповноваженою на те особою контрагента не є підставою для визнання операцій нереальними, оскільки такий договір не визнавався недійсним в установленому законом порядку.
Щодо нереальності господарських операцій Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдагропостач-61".
Обґрунтовуючи нереальність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдагропостач-61", податковий орган вказав на відсутність сертифікатів, якісних посвідчень, ветеринарних довідок на товар (свиней), відсутність підписів водіїв у товарно-транспортних накладних, а також наявність розбіжності із задекларованими контрагентом податковими накладними, помилкове визначення контрагентом індивідуального податкового номера покупця у податкових накладних.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що платником податків укладено з Товариством з обмеженою відповідальність "Трейдагропостач-61" договір поставки від 02 липня 2014 року №02/07/14 (товар - свині для відгодівлі). Поставка товару здійснювалася на умовах Інкотермс EXW (Франко-завод) на складі продавця.
Суд апеляційної інстанції, оцінюючи господарські операції з вказаним контрагентом та встановлюючи їх реальність, виходив з того, що товар, поставлений за умовами договору, належним чином оприбутковано, що відображено в бухгалтерському обліку товариства, та використано в господарській діяльності підприємства.
Верховний Суд зауважує, що ненадання сертифікатів якості та паспортів на товар не є доказом нереальності господарських операцій, оскільки ці документи не є первинними у розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Крім того, з урахуванням специфіки "товару" встановлені особливі вимоги цілим рядом законодавчих норм, умови виконання яких серед іншого можуть слугувати доказами належного здійснення господарських операцій в межах господарських договорів при реалізації господарської компетенції учасниками договору як суб'єктами господарювання. Посилаючись на загально розповсюджені документи щодо якості товару, податковий орган не вказав підстави виготовлення конкретних документів, їх походження, обов'язковість наявності при здійсненні господарських операцій, а також докази, які ці документи можуть обґрунтувати (довести).
Відтак, посилання податкового органу на відсутність у позивача сертифікатів та паспортів якості у межах спірних відносин є безпідставним.
Стосовно наявності розбіжностей у сумах, визначених податковими накладними, та порушень, допущених при їх заповненні, податковим органом встановлено під час перевірки та підтверджено під час апеляційного перегляду те, що платником податків подавалися відповідні заяви, за формою (Д8) до податкових декларацій з податку на додану вартість.
Абзацом 11 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) платнику податків надано додаткову гарантію у випадку, якщо продавець товарів/послуг відмовляється надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі.
З метою захисту своїх законних інтересів та віднесення до податкового кредиту звітного періоду сум, не підтверджених зареєстрованими у встановленому законом порядку податковими накладними, покупець має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Форма заяви про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 25 січня 2011 року №41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2011 року за N 197/18935 і є додатком 8 (Д 8) до податкової декларації з податку на додану вартість.
Відтак, у разі необхідності віднесення до складу податкового кредиту звітного періоду суми за податковими накладними, виписаними з порушенням продавцем порядку їх заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі, законодавець надає право платнику податків звернутися до податкового органу із заявою за встановленою формою. Така заява є додатком до податкової декларації звітного періоду і подається одночасно з нею.
Про порушення порядку подання заяви про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) в акті перевірки не зазначено, отже, такий аргумент, викладений у касаційній скарзі, є неприйнятним.
Щодо нереальності господарських операцій платника податків з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сояторг".
На думку податкового органу, ці операції мають визнаватися нереальними внаслідок того, що платник податків не надав до перевірки документ який би засвідчив про походження та якість товару, товарно-транспортна накладна не містить підписів водіїв.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за умови підтвердження реальності господарських операцій первинними документами податкового та бухгалтерського обліку відсутність сертифікатів якості не впливає на доведеність здійснення господарської операції, оскільки ці документи не є первинними у розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Доводи податкового органу щодо недоліків товарно-транспортних накладних як обставини, що свідчить про нереальність господарських операцій, є безпідставними, оскільки товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому. В межах спірних відносин податковий кредит по факту придбання послуг перевезення позивачем не формувався, що обумовлює безпідставність доводів податкового органу в частині вимог до товарно-транспортних накладних взагалі.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції, в частині, що залишена без змін судом апеляційної інстанції, та постанову суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги відповідача.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року в частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, у справі №822/6312/15 - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
Київ
27 лютого 2018 року
справа №808/3146/16
адміністративне провадження №К/9901/1419/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.
при секретарі судового засідання Гутніченко А. М.
за участю представників
від позивача - не з'явився,
від відповідача - Радової С. О. за дов. від 12.02.2018 №1098/10/08-29-10,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року у складі судді Матяш О. В. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Божко Л. А., Дурасової Ю. В., Лукманової О. М.
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - податковий орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.08.2016 №0000504000, яким до позивача на підставі п. п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України і згідно з абз.9 ч.2 ст.17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР) застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 6800 гривень за порушення п. 1 ч. 1 ст. 15-3 Закону №481/95-ВР.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем не у спосіб, передбачений нормами Податковим кодексом України, оскільки податковим органом акт перевірки про порушення вимог ст. 15-3 Закону №481/95-ВР не складався, відповідна перевірка контролюючим органом не проводилась, а застосування до позивача фінансових санкцій на підставі протоколу про адміністративне правопорушення суперечить положенням п.5.2 ст.5, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75, ст. 80, ст. 86 Податкового кодексу України.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив постанову та ухвалу судів скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В касаційній скарзі податковий орган зазначає обставини справи, нормативне обґрунтування застосування штрафних (фінансових) санкцій. Надаючи аналіз положенням статей 238, 250 Господарського кодексу України, відповідач приходить до висновку, що фінансова санкція до платника податків у вигляді штрафу за порушення вимог законодавства, що регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів за своїми ознаками не підпадає під визначення адміністративно-господарської санкції, оскільки не тягне за собою ані припинення правопорушення, ані ліквідацію його наслідків. Крім того, відповідач в касаційній скарзі вказує, що суди в своїх рішенням надали перевагу саме формі податкового повідомлення-рішення, а не його змісту, тобто застосували суто формальний підхід до розгляду спірних правовідносин.
До Верховного Суду від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Доводи позивача у запереченнях, якими вона спростовує позицію заявника касаційної скарги, ідентичні тим, що викладені у позові та узгоджуються з висновками судів попередніх інстанцій.
Касаційний розгляд справи проведено в судовому засіданні, відповідно до ст. 344 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім оргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 1 вересня 1999 року ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована виконавчим комітетом Запорізької міської ради як фізична особа-підприємець, номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР 2 103 017 0000 017078.12 березня 2015 року посадовою особою Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області складено протокол про адміністративне правопорушення про те, що громадянка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка працює реалізатором, 12 березня 2015 року, о 17:40 годині, знаходячись на робочому місці в магазині "Харчі" по вул. Союзна, 54, продала двом неповнолітнім дві пляшки пива "Жигулівське-світле", 0,5 л, чим вчинила правопорушення, передбачене частиною другою статті 156 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі- КУпАП).
Згідно з дозволом Управління розвитку підприємництва, торгівлі та послуг Запорізької міської ради №26709, господарську діяльність в приміщенні за вищезазначеною адресою здійснює фізична особа-підприємець ОСОБА_2
Вищезазначений протокол направлено для розгляду до адміністративної комісії районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району, яка 01 квітня 2015 року винесла постанову у справі про адміністративне правопорушення №18, якою ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень. Згідно з листом районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району №223/05-12 від 06.07.2012, вищевказана постанова набрала законної сили, а сума штрафу сплачена в повному обсязі.
2 серпня 2016 року на адресу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції від Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області листом №4379/7/08-01-40-00-14 від 27 липня 2016 року надійшли матеріали перевірки Заводського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
8 серпня 2016 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми "С" №0000504000, яким до позивача на підставі п. п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України і згідно з абз.9 ч.2 ст.17 Закону №481/95-ВР застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 6800 гривень за порушення пункту 1 частини першої статті 15-3 Закону №481/95-ВР.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів №481/95-ВР від 19.12.1995 р.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 15-3 Закону №481/95-ВР визначено, що забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років.
Абзацом 9 частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР передбачена відповідальність суб'єктів господарювання за порушення вимог статті 15 - 3 цього Закону, а саме фінансові санкції у вигляді штрафу в сумі 6 800,00 грн.
Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, яким передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону №481/95-ВР визначено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2003 р. N 790 затверджено Порядок застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (далі - Порядок), пунктом 5 якого передбачено підставу для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій, якою є, зокрема, матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Відтак, з огляду на аналіз зазначених норм, податковий орган є контролюючим органом, якому надано право застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил роздрібної торгівлі алкогольними виробами (пиво алкогольне) неповнолітній особі. Межі компетенції податкового органу полягають виключно у застосуванні фінансових санкцій, а не у встановленні правопорушення, покладеного в основу цього застосування.
Розглядаючи нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, слід вказати на характер їх комплексного регулювання, оскільки виявлення порушень, передбачених Законом №481/95-ВР та Порядком, прийнятого на реалізацію статті 17 цього Закону здійснюється не виключно податковими органами, а й іншими органами (особами), а застосування санкцій за ці правопорушення здійснюється податковими органами відповідно до Податкового кодексу України в межах їх компетенції.
Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, правопорушення щодо продажу громадянкою ОСОБА_3 пива неповнолітнім особам відбулось в магазині "Харчі" по вул. Союзна, 54, в якому здійснює господарську діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (позивач у справі). Дане правопорушення встановлене органами міністерства внутрішніх справ.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення відносно громадянки ОСОБА_3, яку визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КУпАП, набрала законної сили, а отже має преюдиційне значення при встановленні судами фактів. Крім того, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч.6 ст.78 КАС України).
Оскільки факт продажу пива відбувся у місці здійснення позивачем підприємницької діяльності, склад правопорушення, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 15-3 Закону №481/95-ВР є доведеним.
З огляду на положення Порядку, в межах спірних правовідносин наявна підстава для прийняття податковим органом рішення про застосування фінансових санкцій до позивача, а саме, матеріали правоохоронних органів щодо недотримання суб'єктом господарювання вимог правил роздрібної торгівлі алкогольними виробами.
Зазначене спростовує висновки судів попередніх інстанцій про необхідність проведення перевірки власне податковим органом, яка може бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог Закону №481/95-ВР, крім того, це є не податкові, а інші правовідносини.
При цьому, суд зазначає, що форма рішення про застосування фінансових санкцій, яке виноситься в разі виявлення порушення вимог законодавства, що регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затверджена Порядком суперечить вимогам Податкового кодексу України, яким, в свою чергу, встановлено, що в разі, коли контролюючий орган діє на підставі статті 54 цього Кодексу (тобто коли він зобов'язаний визначити, зокрема, суму штрафу за порушення вимог законодавства, дотримання якого ним контролюється), такий орган приймає податкове повідомлення-рішення (пункту 58.1 статті 58 ПК). Тому, з огляду на пріоритет норм Податкового кодексу України над положеннями підзаконних нормативно-правових актів, відповідачем правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла висновку про правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій з огляду на доведеність складу правопорушення та дотримання податковим органом вимог податкового та іншого законодавства.
Суд визнає, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень повністю та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову відповідно до статті 351 КАС України.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області задовольнити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №808/3146/16 скасувати.
відмовити в задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.08.2016 №0000504000.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
27 травня 2021 року
м. Київ
справа №826/13030/16
адміністративне провадження № К/9901/50626/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) :
судді-доповідача - Радишевської О. Р.,
суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А.
розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у адміністративній справі матеріалами справу №826/13030/16
за позовом адвоката ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва, за участю третіх осіб - Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, Національної асоціації адвокатів України, - про визнання протиправним і скасування рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року, постановлену в складі: головуючого судді Кучми А. Ю., суддів Аліменка В. О., Безименної Н. В.,
УСТАНОВИВ:
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
1. Адвокат ОСОБА_1 (далі - позивач, адвокат ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва (далі - відповідач, КДКА міста Києва), за участю третіх осіб - Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури (далі - третя особа-1, ВККА), Ради адвокатів України (далі - третя особа-2, РАУ), Національної асоціації адвокатів України (далі - третя особа-3, НААУ) з вимогою визнати протиправним і скасувати рішення КДКА міста Києва від 16 червня 2016 року б/н.
2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідачем його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за ненадання вчасно інформації про зміну відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України та ненадання інформації на запит суду, яка є відкритою.
3. Так, приймаючи вказане рішення, було встановлено, зокрема, що позивач ухилявся від надання на звернення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області інформації про його помічника ОСОБА_2. Однак позивач, заперечуючи проти вказаного проступку, пояснює, що ним був отриманий лист Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2015 року №676/3660/15-к щодо надання інформації чи є він представником ОСОБА_3 та чи надавав він доручення ОСОБА_2 для участі у розгляді клопотання ОСОБА_3 в справі про скасування грошового стягнення. У відповідь позивач повідомив, що він не є захисником ОСОБА_3 у цій справі, а тому жодних доручень своїм помічникам не надавав. Також він отримав лист Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 серпня 2015 року №97 про надання інформації щодо доручень, які ним надавались ОСОБА_2 у Кам'янець-Подільському міськрайонному суді Хмельницької області. У відповідь позивач, з метою виконання вимог частини другої статті 22 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", для отримання ним письмової згоди клієнта щодо розголошення відомостей про надані у його справі доручення та кому саме, просив повідомити прізвища ім'я по батькові чи найменування юридичної особи, щодо якого (яких) необхідна така інформація. Водночас від Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області інформація про зазначених клієнтів так і не надійшла.
4. Позивач також наголошує, що виконав свій обов'язок щодо повідомлення про зміну даних у Єдиному реєстрі адвокатів України про помічника ОСОБА_2. Рада адвокатів міста Києва надала йому відповідний витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, однак через сім місяців прийняла рішення про відмову у внесенні цих даних.
ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
5. Дисциплінарна палата КДКА міста Києва у складі: голови палати Бєгунової О. О., секретаря палати Сухомлинової Н. І., членів палати Покотила І. М., Титикало Р. С., Коваля М. М., Розметова Р. Н., Угрінчука Е. Р. прийняла рішення від 16 червня 2016 року б/н, яким за порушення обов'язків адвоката, передбачених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", притягнула адвоката ОСОБА_1 (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю від 25 вересня 2008 року №3469, видане Київською міською КДКА) до дисциплінарної відповідальності, застосувавши до нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
6. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся зі скаргою до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, за результатами якої листом від 23 липня 2016 року №2030 надано відповідь, в якій зазначено, зокрема, що, ураховуючи те, що в силу вимог частини четвертої статті 52 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, створених відповідно до цього Закону, а рішенням РАУ від 11 червня 2016 року №153 "Про затвердження висновку спеціальної тимчасової комісії з перевірки діяльності органів адвокатського самоврядування міста Києва" визнано відсутність у місті Києві кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, створеної відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", то у Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури наразі відсутні підстави для розгляду скарги.
7. Позивач, не погоджуючись з рішенням від 16 червня 2016 року б/н, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
8. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 21 грудня 2017 року задовольнив адміністративний позов, визнав протиправним і скасував рішення КДКА міста Києва від 16 червня 2016 року б/н.
9. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що рішенням РАУ від 11 червня 2016 року №153 "Про затвердження висновку спеціальної тимчасової комісії з перевірки діяльності органів адвокатського самоврядування міста Києва" установлено, що Київська міська Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (КМ КДКА) з 2008 року діє як створена фізичними особами громадська організація (Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) і вказана обставина викликає обґрунтовані сумніви правомірної діяльності такої комісії також і відповідно до Закону України "Про адвокатуру", яким не було передбачено створення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у такий спосіб (відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є юридичною особою і діє відповідно до цього Закону, інших законів України та Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури. Установчим документом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури є Положення про кваліфікаційно- дисциплінарну комісію адвокатури, яке затверджується РАУ).
10. Пунктом 6 указаного рішення визнано відсутність у місті Києві Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, створеної відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також те, що її функції в незаконний спосіб перебрала на себе і наразі здійснює організація, створена на підставі іншого законодавства, яка неправомірно організовувала та проводила кваліфікаційні іспити, приймала рішення щодо видачі свідоцтв про складення кваліфікаційних іспитів, приймала рішення про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю, здійснювала дисциплінарні провадження щодо адвокатів, притягаючи їх до дисциплінарної відповідальності, приймала і зараховувала плату за складення кваліфікаційних іспитів, вирішувала інші питання, віднесені до виключних повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, РАУ, з'їзду адвокатів України.
11. Таким чином, ураховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте суб'єктом, який не наділений повноваженнями вирішувати питання про накладення дисциплінарних стягнень на адвокатів, як це передбачено вимогами статті 50 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а тому рішення відповідача від 16 червня 2016 року б/н є протиправним і підлягає скасуванню.
12. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.
13. Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що в цьому випадку суд не наділений повноваженням установлювати легітимність чи протиправність діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатів, а лише дає оцінку з приводу правомірності прийняття комісією оскаржуваного РІШЕННЯ:
14. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не було надано доказів порушення КДКА міста Києва при розгляді скарги щодо ОСОБА_1 норм чинного законодавства України.
V. Провадження в суді касаційної інстанції
15. Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
16. У контексті порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права скаржник посилався на недослідження всіх наявних в матеріалах справи доказів, ненаведення у судовому рішенні мотивів із наданням відповідей на його аргументи.
17. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: Бевзенку В. М., суддям Білоусу О. В., Шарапі В. М.
18. Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
19. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 05 травня 2020 року №734/78-20, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
20. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 травня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А.
21. Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він наполягає на безпідставності останньої, просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржуване судове рішення без змін.
22. Від НААУ надійшли пояснення на касаційну скаргу позивача, в яких третя особа-3 просила скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року залишити без змін.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
23.08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.
24. Водночас пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
25. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
26. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
28. Частиною першою статті 2 Закону №5076-VI визначено, що адвокатура України - це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
29. Відповідно до частини першої статті 21 Закону №5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний: 1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; 2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги; 3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; 4) підвищувати свій професійний рівень; 5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування; 6) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.
30. Згідно зі статтею 33 Закону №5076-VI адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.
31. Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.
32. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.
33. Частинами першою та другою статті 34 Закону №5076-VI встановлено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком адвоката є: 1) порушення вимог несумісності; 2) порушення присяги адвоката України; 3) порушення правил адвокатської етики; 4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків; 6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; 7) порушення інших обов'язків адвоката, передбачених законом.
34. Приписами статті 35 Закону №5076-VI передбачено, що за вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року; 3) для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав - виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.
35. Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку.
36. Відповідно до частини першої статті 36 Закону №5076-VI право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.
37. Положеннями статті 37 Закону №5076-VI визначено, що дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі.
38. Згідно з частиною другою статті 39 Закону №5076-VI за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката.
39. Відповідно до частин першої та другої статті 40 Закону №5076-VI дисциплінарна справа стосовно адвоката розглядається дисциплінарною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури протягом тридцяти днів з дня її порушення. Розгляд дисциплінарної справи здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду справи дисциплінарна палата заслуховує повідомлення члена дисциплінарної палати, який проводив перевірку, про результати перевірки, пояснення адвоката, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, особи, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, та пояснення інших заінтересованих осіб.
40. Згідно зі статтею 41 Закону №5076-VI за результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймає рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної палати приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу. Рішення у дисциплінарній справі має бути вмотивованим. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки, особа адвоката та інші обставини.
41. Рішення у дисциплінарній справі приймається за відсутності адвоката, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, та особи, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката. Член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, який проводив перевірку відомостей про дисциплінарний проступок адвоката, не бере участь у голосуванні.
42. Рішення оголошується на засіданні дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Копія рішення надсилається або вручається під розписку адвокату та особі, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом трьох робочих днів з дня прийняття РІШЕННЯ:
43. За змістом частини першої статті 42 Закону №5076-VI адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії.
VI. Позиція Верховного Суду
44. Аналіз положень указаних норм чинного законодавства свідчить про те, що адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності лише в порядку дисциплінарного провадження, з підстав вчинення ним дисциплінарного проступку.
45. Дисциплінарним проступком адвоката є: порушення вимог несумісності, порушення присяги адвоката України, порушення правил адвокатської етики, розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій що призвели до її розголошення, невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків, невиконання рішень органів адвокатського самоврядування та порушення інших обов'язків адвоката, передбачених законом.
46. Відповідно до обставин цієї справи між сторонами виник спір щодо правомірності рішення КДКА міста Києва від 16 червня 2016 року б/н про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Оскаржуване рішення відповідача обґрунтоване тим, що при розгляді скарги Голови Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області Савчук Романа Івановича та доданих до неї документів на дії адвоката ОСОБА_1. Дисциплінарна палата КДКА міста Києва дійшла висновку, що є достатні докази, які дають підстави уважати, що в діях адвоката ОСОБА_1 є ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 частини другої статті 34 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (порушення інших обов'язків адвоката, передбачених законом), зокрема порушення пункту 3.3 Положення про ведення Єдиного реєстру адвокатів України, яке затверджене рішенням РАУ від 17 грудня 2012 року №26, а саме: ненадання вчасно інформації про зміну відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України та ненадання інформації на запит суду, яка є відкритою.
47. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
48. Також відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
49. Отже, ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій повинні були перевірити і дослідити факти, які лягли в основу, як скарги Голови Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області Савчук Романа Івановича, так і оспорюваного рішення відповідача із наданням власної оцінки їхньої обґрунтованості в частині наявності чи відсутності ознак дисциплінарного проступку адвоката.
50. Водночас суди попередніх інстанцій не використали повноваження, надані їм процесуальним законом щодо встановлення дійсних фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
51. Суди попередніх інстанцій взагалі не надавали оцінки змісту порушень зі сторони адвоката ОСОБА_1, не встановили обставин наявності або відсутності у діях позивача дисциплінарного проступку. Тоді як такі обставини входять до предмету доказування при вирішенні спору про оскарження рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.
52. Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020), частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
53. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
54. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
55. Зважаючи на те, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід вжити визначені законом заходи, необхідні для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи та прийняти обґрунтоване і законне судове РІШЕННЯ:
56. Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
VII. Судові витрати
57. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
58. Оскільки Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
59. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
60. Касаційну скаргу адвоката ОСОБА_1 задовольнити частково.
61. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року в цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
62. Судові витрати не розподіляються.
63. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
суддя-доповідач: О. Р. Радишевська
судді: О. В. Кашпур
С. А. Уханенко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
10 червня 2021 року
Київ
справа №826/15590/15
адміністративне провадження №К/9901/302/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А. В.,
суддів: Калашнікової О. В., Соколова В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року (у складі судді Аблова Є. В) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року (у складі: головуючого судді Ганечко О. М., суддів Василенка Я. М., Шурка О. І.) у справі №826/15590/15,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі - ВКДКА, відповідач), третя особа - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 02.07.2015 № VІ-002/2015 та зобов'язати відповідача повторно належним чином розглянути у відкритому засіданні питання про порушення дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1.2. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що всупереч вимогам ст. ст.11, 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ст. ст. 7, 17, 27, 43, 45 Правил адвокатської етики, третя особа, діючи як адвокат відповідачів у цивільній справі №2-412/1478/2012, вчиняла дії щодо уникнення своїми довірителями відповідальності за кредитним договором та договорами поруки на суму понад 11 млн грн, зокрема затягування судового розгляду справи, неналежне виконання професійних обов'язків, недотримання вимог процесуального законодавства, неправдиве викладення обставин справи і подання суду неправдивих доказів. Однак відповідачем в порушення ст. ст. 37, 38 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не дотримано процедури перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката, оскаржуване рішення прийнято односторонньо, без урахування всіх дійсних обставин неналежної поведінки адвоката. При цьому відповідач поза межами своєї компетенції вирішував питання про наявність підстав для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. В діях адвоката наявні ознаки протиправності відповідно до ст. ст. 33, 36 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", у зв'язку з чим відносно нього має бути відкрита дисциплінарна справа і він підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016, у позові було відмовлено.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.03.2017 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016, справу №826/15590/15 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. В даній ухвалі зазначалось, що вирішуючи даний спір по суті, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою вимоги статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України і не встановлено, чи дійсно рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 02 липня 2015 року № VI-002/2015, порушені права та інтереси позивача та не з'ясовано, у чому саме полягає таке порушення, що призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі.
6. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.09.2018 адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 02.07.2015 № VІ-002/2015; зобов'язано Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури повторно розглянути скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області від 21.01.2015 №03/ДПВ-15; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
7. В обґрунтування даного рішення зазначалось, що Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури не було враховано, що КДКА Дніпропетровської області під час проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката ОСОБА_1 та вирішення питання про порушення дисциплінарної справи було отримано лише письмові пояснення адвоката. При цьому в рішенні дисциплінарної палати КДКА Дніпропетровської області від 21.01.2015 №03/ДПВ-15 не було конкретизовано усіх обставин, на які посилався скаржник, з наданням їм відповідної оцінки, і не перевірено усіх фактів, викладених у скарзі, хоча скаржник вказував на конкретні порушення і зазначав докази, якими такі обставини підтверджуються.
8. Суд першої інстанції вказував, що КДКА Дніпропетровської області зобов'язана була перевірити належне виконання адвокатом своїх професійних обов'язків незалежно від того, чи надавалася в судовому процесі оцінка таким доказам і чи застосовувалися судом до адвоката передбачені законодавством заходи внаслідок порушення процесуальних норм або невиконання процесуальних обов'язків. Отже оскаржуване рішення від 02.07.2015 №VІ-002/2015 було прийняте Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури без врахування того, що КДКА Дніпропетровської області не було досліджено усіх доводів і фактів, викладених у скарзі позивача на дії адвоката ОСОБА_1.9. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України відмовлено.
10. Постановою Верховного Суду від 10.09.2019 касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України задоволено, ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 скасовано, а справу направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
11. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
12. Колегія суддів апеляційного суду погодилась із висновками суду першої інстанції та зазначала, що констатуючи факт здійснення перевірки уповноваженою особою доводів скарги, за наслідком якої ВКДКА не встановлено відомостей які не були перевірені регіональною дисциплінарною палатою, не допускається лише така аргументація, яка відтворює лише суб'єктивне переконання органу зі спірного питання, адже остання не містить жодної відповіді на порушені у скарзі питання для розуміння у чому саме полягає позиція про відсутність підстав для задоволення скарги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
13. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі №826/15590/15 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" відмовити в повному обсязі.
14. Автор касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано та неправильно витлумачено положення ч.2 статті 38 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", так як витребування інформації, необхідної для проведення перевірки відомостей про дисциплінарний поступок адвоката, є правом члена дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а не його обов'язком.
15. Так, встановлення ознак дисциплінарного проступку, а також наявності або відсутності підстав для прийняття відповідного рішення, є виключними дискреційними повноваженнями відповідної КДКА регіону як органу адвокатського самоврядування, а тому, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленими ч.3 статті 2 КАС України критеріям, в жодному разі не повинен втручатись у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
16.17 лютого 2020 року на адресу Верховного Суду від Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" надійшов відзив, в якому позивач вказує на правильному вирішенні справи судами попередніх інстанцій та просить касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури залишити без задоволення.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
17. Касаційна скарга Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури надійшла до Верховного Суду 02.01.2020.18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2020 визначено склад суду: суддя-доповідач Жук А. В., судді: Калашнікова О. В., Соколов В. М.
19. Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі №826/15590/15.20. Ухвалою судді Верховного Суду від 09.06.2021 дану адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області зі скаргою від 18.11.2014 на неправомірні дії адвоката ОСОБА_1. Вказана скарга обґрунтована тим, що адвокат під час представництва інтересів відповідачів у цивільній справі №2-412/1478/2012 за позовом ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" до ТОВ "Піраміда", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості за кредитними договорами порушував вимоги ЦПК України, Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Правила адвокатської етики. У скарзі зокрема зазначено, що під час судового розгляду даної справи слухання справи відкладалося 19 разів у зв'язку з неявкою адвоката ОСОБА_1. без належних доказів поважності причин такої неявки, що призвело до навмисного затягування адвокатом розгляду цивільної справи №2-412/1478/2012. Також позивач зазначав про недобросовісну поведінку адвоката, використання адвокатом недостовірних та підроблених документів з метою припинення ТОВ "Піраміда".
22. Рішенням дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області від 21.01.2015 №03/ДПВ-15 ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" відмовлено в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1., оскільки адвокат належним чином виконував зобов'язання за договором, поведінка адвоката не була предметом оскарження судом, а також осіб, інтереси яких він представляв, а оцінка доказів в підтвердження поважних причин відкладення розгляду справи здійснюється виключно судом, в провадженні якого знаходиться справа.
23. Позивач, не погоджуючись з таким рішенням дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області, звернувся до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури з скаргою від 18.02.2015, в якій просив скасувати рішення №03/ДПВ-15 від 21.01.201 та ухвалити нове рішення, яким притягнути адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Окрім обставин, викладених у скарзі від 18.11.2014, позивач зазначив про наявність конфлікту інтересів, оскільки адвокат представляв позичальника - ТОВ "Піраміда", поручителя - ОСОБА_3, який був директором ТОВ "Піраміда", та поручителя - ОСОБА_2, який був директором ТОВ "Д'юті-Фрі Одеса", засновником якого є адвокат ОСОБА_1. Також вказано на порушення адвокатом вимог ст. ст. 7, 17, 27, 43, 45 Правил адвокатської етики.
24.02.07.2015 Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури прийняла рішення №VI-002/2015, яким рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області від 21.01.2015 про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката адвокат ОСОБА_1. залишено без змін, оскільки відсутні підстави для порушення дисциплінарної справи стосовно даного адвоката.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
26. Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, відповідно до якого адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, а адвокатське самоврядування - гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
27. Відповідно до положень статті 33 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом. Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.
28. Приписами статті 34 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком адвоката є: 1) порушення вимог несумісності; 2) порушення присяги адвоката України; 3) порушення правил адвокатської етики; 4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків; 6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; 7) порушення інших обов'язків адвоката, передбачених законом. У свою чергу, не є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності винесення судом або іншим органом рішення не на користь його клієнта, скасування або зміна судового рішення або рішення іншого органу, винесеного у справі, в якій адвокат здійснював захист, представництво або надавав інші види правової допомоги, якщо при цьому не було вчинено дисциплінарного проступку.
29. Згідно з нормами ч. ч. 1, 2 ст. 36 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. Не допускається зловживання правом на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, у тому числі ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність адвоката без достатніх підстав, і використання зазначеного права як засобу тиску на адвоката у зв'язку із здійсненням ним адвокатської діяльності.
30. Приписами статті 37 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", передбачено, що дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі.
31. Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок адвоката здійснюється в порядку, передбаченому статті 38 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Заява (скарга) щодо поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, реєструється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та не пізніше трьох днів з дня її надходження передається до дисциплінарної палати. Член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за дорученням голови палати проводить перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі), та звертається до адвоката для отримання письмового пояснення по суті порушених питань. Під час проведення перевірки член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право опитувати осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань, фізичних осіб необхідну для проведення перевірки інформацію, крім інформації з обмеженим доступом. За результатами перевірки відомостей членом дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури складається довідка, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи. Заява (скарга) про дисциплінарний проступок адвоката, довідка та всі матеріали перевірки подаються на розгляд дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
32. Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 39 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката. Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.
33. У свою чергу, відповідно до норм п. 1 ч. 4, ч. 5 ст. 52 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право: 1) залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без змін; 2) змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; 3) скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення; 4) направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов'язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії.
34. Метою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури є забезпечення здійснення адвокатського самоврядування відповідно до вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" в частині здійснення контролю та сприяння організації діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури регіонів при вирішенні питання кваліфікаційного відбору осіб, які виявили намір здійснювати адвокатську діяльність, та дисциплінарної відповідальності адвокатів.
35. Відповідно до статті 28 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 30.08.2014 №120, зі змінами, під час проведення перевірки член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право опитувати осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування. їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань, фізичних осіб необхідну для проведення перевірки інформацію.
36. Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, Верховний Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не було враховано, що КДКА Дніпропетровської області під час проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката ОСОБА_1 за заявою банку та вирішення питання про порушення дисциплінарної справи, отримано лише письмові пояснення адвоката, а також в рішенні дисциплінарної палати КДКА Дніпропетровської області від 21.01.2015 №03/ДПВ-15 не було у достатній мірі конкретизовано усіх обставин, на які посилався скаржник, з наданням їм відповідної оцінки, не перевірено усіх фактів, викладених у скарзі, хоча скаржник вказував на конкретні порушення і зазначав докази, якими такі обставини підтверджуються, - є необґрунтованими виходячи з того, що витребування інформації, необхідної для проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката, є правом члена дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а не обов'язком.
37. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 12.07.2018 по справі №822/759/17, від 12.07.2018 по справі №826/13442/15.38. Суд також враховує позиції, зазначені у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №810/1972/17, від 20.06.2019 у справі №641/463/16-а, від 05.07.2019 у справі 815/2954/17, від 05.07.2019 у справі 820/3167/18, та вказує, що адвокатура в Україні - це недержавний самоврядний інститут, який самостійно вирішує питання своєї організації та діяльності. Вирішення питань, що стосуються дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні законом віднесено до виключної компетенції адвокатського самоврядування в особі відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
39. При цьому, правомочність відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії на власний розсуд за наслідками оцінки обставин та фактів прийняти рішення за своєю правовою природою є дискреційним повноваженням, під яким розуміється можливість суб'єкта владних повноважень самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох юридично допустимих варіантів управлінського РІШЕННЯ:
40. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти встановлені законом права і обов'язки владних суб'єктів, які визначають ступінь самостійності їх реалізації з урахуванням принципу верховенства права і полягають у тому, що при вчиненні дій та прийнятті рішень владний суб'єкт здійснює свої повноваження з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих дій або рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 від 11.03.1980).
41. У свою чергу, Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленими частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
42. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
43. Таким чином, правову оцінку рішенню Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Дніпропетровської області слід надавати виключно у контексті дотримання відповідної процедури, не втручаючись у надану відповідачем юридичну оцінку доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката на предмет їх достатності.
44. Відтак, вирішення питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності належить до виключної компетенції дисциплінарних органів, а саме Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури тощо. А тому, встановлення складу дисциплінарного проступку, як і наявності або відсутності підстав для прийняття відповідного рішення, є дискреційними повноваженнями відповідної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
45. Отже, жоден інший суб'єкт чи орган, в тому числі і суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб'єктом владних повноважень своєї компетенції.
46. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №813/2876/18 і колегія суддів Верховного Суду не знаходить підстав для відступу від неї.
47. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд вказує, що рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 02.07.2015 № VІ-002/2015 і водночас рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області від 21.01.2015 №03/ДПВ-15 є правомірними, прийнятими із дотриманням процедури, встановленої Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 30.08.2014 року №120 і в межах наданих повноважень.
48. Суди першої та апеляційної інстанції невірно застосували норми матеріального права при прийнятті судових рішень в даній адміністративній справі, що призвело до її неправильного вирішення. Тому, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню із прийняттям нового, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
49. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративною судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
50. Приписами частини першої статті 341 KAC України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
51. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
52. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури задовольнити.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі №826/15590/15 скасувати.
3. ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А. В. Жук
О. В. Калашнікова
В. М. Соколов,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
04 грудня 2018 року
Київ
справа №813/6485/14
касаційне провадження №К/9901/27702/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т. М.,
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 (головуючий суддя Кухтей Р. В., судді: Нос С. П., Яворський І. О.) у справі №813/6485/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Дока" до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ "Дока" звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.09.2014 №0001662208.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2015 у задоволені позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 рішення суду першої інстанції скасовано, прийняти нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Дока" задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 09.09.2014 №0001662208 в частині нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 34269,47грн.
Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 1, 2 та 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
Відповідно до приписів статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області її правонаступником Залізничною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що проведено перевірку ТОВ НВФ "Дока" з питань дотримання вимог Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за період з 01.11.2013 по 13.08.2014.
Перевіркою встановлено порушення позивачем статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в частині несвоєчасного надходження товару по імпортній операції від нерезидента "Guralh Systems Ltd" (Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії) по контракту від 02.09.2013 №039.
Так, між компанією Guralh Systems Ltd (Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії) (продавець) та ТОВ НВФ "Дока" (покупець) укладено контракт від 02.09.2013 №039 на покупку обладнання для сейсмічного моніторингу
Протягом 02.09.2013-06.11.2013 ТОВ НВФ "Дока" по контракту №039 здійснено попередню оплату на поставку обладнання для сейсмічного моніторингу в сумі 62136,75 дол. США та 08.09.2014 в сумі 134985,81 дол. США.
Граничний строк надходження товару згідно оплати від 06.11.2013 становить 05.02.2014, товар на митну територію України надійшов 19.06.2014.
ТОВ НВФ "Дока" 14.03.2014 отримано висновок Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, згідно з яким позивачу продовжено строки розрахунків за зовнішньоекономічною операцією - 62136,75 дол. США, з 28.02.2014 до 14.06.2014.
У зв'язку з викладеним відповідачем зроблено висновок, що в період з 05.02.2014 по 28.02.2014 (23 дні) та в період з 14.06.2014 по 19.06.2014 (5 днів) позивачем порушено терміни розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 28.08.2014 №1523/22-08/13834103 прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2014 №0001662208, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в розмірі 45201,35грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено встановлені законодавством строки розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за період з 05.02.2014 по 28.02.2014 у відповідача відсутні правові підстави для нарахування пені, оскільки позитивний висновок Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо продовження строків розрахунків за імпортною зовнішньоекономічною операцією з фірмою Guralh Systems Ltd по контракту від 02.09.2013 №039 є індивідуальним правовим актом, виданим для продовження встановлених законодавством строків розрахунків, який усуває відповідальність за правопорушення, скоєне у минулому, а тому має зворотну силу у часі та звільняє ТОВ НВФ "Дока" від відповідальності у вигляді сплати пені.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
Постановою Правління Національного банку України від 14.11.2013 №453 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті" встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.
Відповідно до положень статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" строки, зазначені у статтях 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, можуть бути продовжені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, у разі виконання резидентами операцій за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що товар за контрактом від 02.09.2013 №039 з компанією Guralh Systems Ltd надійшов 19.06.2014, тобто з порушенням терміну розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Разом з тим, згідно висновку Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14.03.2014 №4122-08/254 ТОВ НВФ "Дока" продовжено строки розрахунків за зовнішньоекономічною операцією - 62136,75 дол. США до 14.06.2014.
Висновок про продовження строків в порядку статті 6 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" може бути виданий за зверненням резидента як в межах строку передбаченого статтею 2 зазначеного Закону, так і після його закінчення. В той же час санкції передбачені статтею 4 Закону підлягають застосуванню при перевищенні строку розрахунку лише у разі відсутності рішення про його продовження.
Висновок Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо продовження строків розрахунків за імпортною зовнішньоекономічною операцією індивідуальний правовий акт, виданий для збільшення встановлених законодавством строків розрахунків, який усуває відповідальність за правопорушення, скоєне у минулому, а тому - має зворотну силу в часі. Тобто, такий висновок Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, який виданий вже після перевищення законодавчо встановленого строку розрахунків ретроспективно звільняє від відповідальності у вигляді сплати пені.
Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.07.2008 у справі №21-631во08, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, відповідальність позивача за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД настає лише за встановлене порушення строку з 14.06.2014, тобто після закінчення дії рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про продовження строків розрахунків.
Враховуючи викладене, суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що ним при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 у справі №813/6485/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Т. М. Шипуліна
Л. І. Бившева
В. В. Хохуляк,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
28 лютого 2019 року
Київ
справа №822/1310/17
адміністративне провадження №К/9901/31921/18, К/9901/31922/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І. А.,
суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.05.2017 (суддя Лабань Г. В. )
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.08.2017 (судді Сторчак В. Ю., Ватаманюк Р. В., Мельник-Томенко Ж. М. )
у справі №822/1310/17
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - відповідач, ДПІ у м. Хмельницькому ГУ ДФС у Хмельницькій області), в якому просила суд визнати протиправними та скасувати рішення від 13.12.2016 №0001974000, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 44 000 грн.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.05.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.08.2017, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.12.2016 №0001974000 в частині штрафу в сумі 17 000 грн.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.05.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.08.2017 в оскаржуваній частині та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями в частині відмовлених позовних вимог, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права в частині відмовлених позовних вимог, просив оскаржувані судові рішення у відповідній частині скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що за наслідками фактичної перевірки позивача складено акт, який підписаний позивачем без зауважень. В ході проведення перевірки встановлено факт реалізації позивачем алкогольних напоїв та тютюнових виробів за відсутності ліцензії, що не заперечується позивачем. Суди попередніх інстанцій не врахували, що ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами видаються суб'єктам господарювання окремо на кожен вид підакцизних товарів, відповідно і відповідальність настає окремо за торгівлю без ліцензії тютюновими виробами та окремо алкогольними напоями.
Позивач касаційну скаргу обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанції встановили обставини справи за допомогою скріншотів фото таблиць, тобто неналежними засобами доказування. Факт продажу повинен доказуватися чеками або роздруківками контрольної стрічки. Суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи своє рішення, посилалися на докази, які в судовому засіданні не досліджувалися. Крім того, станом на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції Постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №426 втратила свою чинність за рішенням суду у справі №826/17459/15 і її норми не могли бути застосовані щодо позивача. Застосований до позивача штраф є неспіврозмірним із суспільною небезпекою з діями. Факт продажу пляшки горілки та пачки цигарок має епізодичний характер та за відсутності інших фактів продажу товару без ліцензії в 2016 році не може розцінюватися як ведення підприємницької діяльності без наявності ліцензій. Також, судами не враховано, що позивачкою було подано заяву на отримання ліцензії та сплачено відповідний платіж 04.07.2016, тобто до закінчення терміну ліцензій, однак ліцензія була видана податковим органом лише 15.07.2016 у зв'язку з відсутністю бланків ліцензії. Реалізація підакцизного товару відбулася через контрольно-касовий апарат, який зазначений у відповідних ліцензіях та зареєстрований у податковому органі з 02.07.2015 №3000135467, тобто вказаний товар обліковано у податковому органі і за його реалізацію було сплачено відповідні платежі. Також, суди не прийняли рішення в частині розподілу судових витрат.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2018 касаційні скарги було передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а касаційна скарга відповідача задоволенню підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що на підставі наказу про проведення перевірки від 16.11.2016 №743 та направлень на перевірку від 16.11.2016 року №1061 та №1062, контролюючим органом проведено фактичну перевірку магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" на предмет додержання ФОП ОСОБА_2 вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання, при здійсненні оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами.
За результатами проведеної перевірки складено Акт від 25.11.2016 року №190/22-01-40/НОМЕР_3, яким встановлено порушення Постанови КМУ "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" №957 від 30.10.2000 р. (із змінами і доповненнями) та статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".
Зокрема, в акті перевірки зазначено, що відповідно до чеку №579 від 02.09.2015 встановлено реалізацію пляшки коньяку "Ай-Петрі" 5*, 0.5 л за ціною 89,00 грн. ; відповідно до чеків №4867 від 11.07.2016 та №4870 від 11.07.2017 встановлено реалізацію пляшки горілки "Хлібний дар", 0,5 л, за ціною 58,50 грн. та пачки цигарок "NEXT" за ціною 17,85 грн., без наявної ліцензії на реалізацію підакцизних товарів.
На підставі матеріалів фактичної перевірки, посадовими особами відповідача прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.12.2016 №0001974000, яким до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 44000,00 грн., з яких: за порушення вимог пункту 2 Постанови за-реалізацію алкогольних напоїв за цінами, нижчими ніж встановлені мінімальні оптово-відпускні і роздрібні - 10000,00 грн. ; за порушення частини 12 статті 15 Закону за роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії - 17000,00 грн. ; за порушення частини 12 статті 15 Закону за роздрібну торгівлю тютюновими виробами без наявності ліцензії - 17000,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження Рішенням Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 20.12.2016 та Рішенням ДФС України від 24.02.2017 у задоволенні скарги відмовлено, а спірне податкове повідомлення-рішення залишене без змін.
Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що під час проведення податковим органом перевірки магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" на предмет додержання ФОП ОСОБА_2 вимог законодавства України, встановлено факт реалізації 02.09.2015 року пляшки коньяку "Ай-Петрі" 5* 0.5 л за ціною 89,00 грн. (мінімальна встановлена роздрібна ціна 97 грн. ). Враховуючи доведеність факту здійснення позивачем роздрібної торгівлі тютюновими виробами за ціною вищою від максимальної встановленої виробником та роздрібної торгівлі коньяку за ціною нижчою за встановлені мінімальні роздрібні ціни, суди прийшли до висновку щодо правомірності нарахування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій за вищезазначене правопорушення. Крім того, згідно положень абзацу 5 частини 2 статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій розглядається як одне правопорушення.
З висновками судів попередніх інстанцій частково погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходячи з такого.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами є окремими видами господарської діяльності, право на здійснення яких передбачає отримання різних ліцензій.
Згідно з абзацом п'ятим частини другої статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій, - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень.
Враховуючи викладене, у разі встановлення факту здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюнових виробів без наявності відповідних ліцензій до суб'єкта господарювання застосовується фінансові санкції в розмірі 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень за кожне з двох порушень.
Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена а постановах Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №820/1391/17 (К/9901/5305/17) та від 20.11.2018 у справі №816/2919/15 (К/9901/19253/18).
Таким чином, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій, що роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій розглядається як одне правопорушення.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Відтак, постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року N 426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року N 957" залишалась чинною до 11 лютого 2016 року - дати набрання законної сили судового рішення про визнання її незаконною та нечинною. Тобто станом на день вчинення позивачем порушення, яке полягало у здійсненні роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені мінімальні роздрібні ціни на такі напої - 02.09.2015 вказаний нормативно-правовий акт був чинним.
Як вбачається з доводів касаційної скарги та встановлювалося в судовому процесі, позивач не заперечує факт реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів без наявності ліцензій.
Доводи позивача щодо того, що ним було подано заяву на отримання ліцензії та сплачено відповідний платіж 04.07.2016, тобто до закінчення терміну дії ліцензій, однак ліцензія була видана податковим органом лише 15.07.2016 у зв'язку з відсутністю бланків ліцензії, спростовано судами попередніх інстанцій та матеріалами справи.
Так, відповідно до статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на один рік і підлягають обов'язковій реєстрації в органі доходів і зборів, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта господарювання.
Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання.
Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови.
Судами встановлено, що позивач 07.07.2016 року подала заяву на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та заяву на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами із зазначенням періоду такої торгівлі - з 15.07.2016 року по 14.07.2017 року. А відтак, податковим органом було дотримано порядок видачі ліцензії в межах строків, встановлених Законом.
Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не призвели до ухвалення незаконного рішення в частині відмовлених позовних вимог та не є тими процесуальними порушеннями, які є обов'язковою підставою для скасування судових рішень в частині відмовлених позовних вимог в розумінні частини 3 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За правилами частини 2 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного РІШЕННЯ:
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області задовольнити.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.05.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.08.2017 у справі №822/1310/17 скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.12.2016 №0001974000 в частині штрафних санкцій в сумі 17 000 грн. ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В іншій частині постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.05.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.08.2017 у справі №822/1310/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
13 березня 2018 року
Київ
справа №826/1857/17 (у 2-х томах)
касаційне провадження №К/9901/3832/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шипуліної Т. М.,
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 (суддя Коротких А. Ю.) у справі №826/1857/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" до Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Банк інвестицій та заощаджень", про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" у лютому 2017 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2016 №0021551406.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 19.09.2017 позовні вимоги залишив без задоволення.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.10.2017 відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2017 та залишив вказану апеляційну скаргу без руху.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30.11.2017 повторно відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору та повернув апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2017 апелянту.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" звернулося 23.12.2017 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, статтей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення спору судом апеляційної інстанції).
Зокрема, позивач вказує на те, що ним були надані суду апеляційної інстанції докази щодо незадовільного майнового стану, що позбавило скаржника можливості здійснити сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову позивачу у відстроченні сплати судового збору та про повернення апеляційної скарги, не дослідив надані позивачем докази на підтвердження скрутного майнового стану та не надав їм належної правової оцінки. Крім того, позивач наголошує на тому, що ухвалою Окружний адміністративний суд м. Києва від 06.02.2017 у цій справі суд першої інстанції встановив факт незадовільного майнового становища Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" та відстрочив сплату судового збору за подання позову.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 02.11.2016 №0021551406, яким до позивача застосовано пеню в сумі 2566674,96грн. за порушення статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме: ненадходження товару в сумі 3231350 доларів США (еквівалент 84859415,14грн. ) за договором купівлі-продажу від 07.09.2015 №0709/2015-2, укладеним з фірмою "Wealthy Developments LP" (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії).
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 19.09.2017 в задоволенні позову відмовив.
Позивачем подано апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2017 та заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору з підстав скрутного майнового стану, що підтверджено копією бухгалтерської довідки про фінансовий та майновий стан позивача, копіями довідок з фінансових установ про стан коштів на рахунках.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.10.2017 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" про відстрочення сплати судового збору залишив без задоволення, а апеляційну скаргу - без руху, та встановив строк до 13.11.2017 для усунення недоліків такої апеляційної скарги шляхом сплати судового збору в розмірі, передбаченому Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-УІ.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивачем належних доказів щодо незадовільного матеріального становища суду надано не було.
У встановлений в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху від 23.10.2017 строк позивачем повторно надано суду клопотання про відстрочення сплати судового збору з обґрунтуванням неможливості здійснити сплату судового збору, оскільки на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" накладено арешт, що підтверджується наданими інформаційними довідками про виконавчі провадження, копією наказу Мінекономрозвитку України від 20.02.2017 №245 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України", довідками фінансових установ про залишок коштів на поточних рахунках.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30.11.2017 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" про відстрочення сплати судового збору залишив без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" на постанову Окружного адміністративного суду від 19.09.2017 повернув апелянту, у зв'язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги на підставі пункту 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення оскарженої ухвали).
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що надані позивачем докази в обґрунтування підстав для відстрочення сплати судового збору щодо незадовільного матеріального становища не є достатніми.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Статтею 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017, на момент постановлення оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції) особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Частиною шостою статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) однією з вимог апеляційної скарги визначено долучення документу про сплату судового збору.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями суду першої інстанції, можуть скористатися правом їх оскарження в апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановленому вказаним кодексом порядку.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справ "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Відповідно до частини першої статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Наведені положення процесуального закону кореспондуються з положеннями частини першої статті 8 Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VІ.
Враховуючи викладене, суд може відтермінувати особі, яка звертається до суду, зокрема з апеляційною скаргою, виконання обов'язку щодо сплати судового збору на певний строк, у разі наявності в такої особи станом на момент звернення до суду об'єктивних перешкод фінансового (матеріального) характеру.
Суд, до якого звертається особа зі скаргою, при вирішенні питання щодо можливості відстрочення сплати судового збору повинен з'ясувати показники фінансових ресурсів у джерелах акумулювання коштів скаржника станом на момент звернення до суду у кожному конкретному випадку.
Таким чином, відстрочення особі сплати судового збору у справі судом першої інстанції не є безумовною підставою для відстрочення сплати судового збору цій особі в судах наступних інстанцій.
Крім того, суд повинен врахувати обставини, які б вказували на можливість виконання особою, якою заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору, процесуального обов'язку щодо сплати такого збору у певний строк.
Порушуючи питання про відстрочення сплати судового збору при зверненні до суду з апеляційною скаргою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" не посилалося на обставини, які б давали підстави для висновку, що скаржником вчиняються дії з метою усунення перешкод фінансового (матеріального) характеру з метою сплати судового збору.
Наявність в особи, якою заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору, непогашених зобов'язань зі стягнення значної суми коштів, не свідчить на користь наявності наміру виконати такий процесуальний обов'язок у майбутньому.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для висновку про неправомірність відмови судом апеляційної інстанції у відстроченні сплати судового збору позивачу та, відповідно, повернення апеляційної скарги, у зв'язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги.
Крім того, повернення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" не позбавляє його права повторно звернутись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2017 у встановленому законом порядку.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" без задоволення, а оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева Торговельна Компанія" залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 у справі №826/1857/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
04 квітня 2018 року
Київ
справа №805/339/17-а
адміністративне провадження №К/9901/19112/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області (далі - ОДПІ) на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року (Головуючий суддя - Г. П. Бабаш) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року (колегія у складі суддів: О. О. Чебанов, І. В. Сіваченко, О. О. Шишов) у справі №805/339/17-а за позовом Дитячої бібліотеки м. Світлодарська до ОДПІ про визнання нечинним акту, скасування рішень,
ВСТАНОВИВ:
Дитяча бібліотека м. Світлодарська звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати нечинним акт ОДПІ (замінено з Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області) №2411/05-02-13-02/26287803 від 15.11.2016 "Про результати камеральної перевірки за неподання, несвоєчасне подання, не подання за не встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464 від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI), за звітний період з 01.01.2015 по 31.01.2015; скасувати рішення ОДПІ від 15.11.2016 №0010851302, №0010831302.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач всупереч приписів Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII (далі - Закон №1669-VII) протиправно визначив йому фінансові санкції за несвоєчасне подання звітності з Єдиного внеску (далі - ЄВ) за січень 2015 року, оскільки перебуває на обліку в органах доходів і зборів, які розташовані у населених пунктах на території яких здійснювалась антитерористична операція, - м. Світлодарськ.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.02.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 позов задоволено частково. Скасовано рішення ОДПІ від 15.11.2015 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄВ №0010851302 та рішення від 15.11.2015 №0010831302 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом №2464. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суди зазначили, що позивач звільнений від відповідальності через невиконання приписів частини другої статті 6 Закону №2464, оскільки перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону №1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, яка на даний час триває. При цьому, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання нечинним акту, суди вказали, що він не порушує право позивача, так як не породжує для підприємства певних правових наслідків і не має зобов'язального характеру.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки вважає, що судами не було враховано, що позивач, не маючи сертифікату Торгово-промислової палати України, всупереч Закону №2464-VI порушив терміни сплати ЄВ, що є наслідком застосування до нього фінансових санкції.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
14.07.2017 Вищим адміністративним судом України, касаційне провадження за касаційною скаргою ОДПІ відкрито.
13.07.2017 касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В. П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 №2147.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно проведеної ОДПІ камеральної перевірки виконання позивачем вимог Закону №2464-VI, встановлено порушення термінів надання звітності за січень 2015 року, у зв'язку із чим складено акт №2411/05-02-13-02/26287803 від 15.11.2016.
На підставі вказаного акта відповідачем винесено рішення №0010851302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким позивачу нараховано штраф за період з 18.03.2015 по 28.10.2016 у розмірі 9412 грн. 34 коп. (20%) та пеню у розмірі 1100 грн. 96 коп. (0,1%), та рішення №0010831302 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом 2464-VI, яким позивачу нараховано штраф у розмірі 170 грн. 00 коп. За результатами адміністративного оскарження дані рішення залишені без змін.
Дитяча бібліотека м. Світлодарська перебуває на обліку в Бахмутскій ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області (м. Бахмут, до перейменування м. Артемівськ).
ЄВ на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник ЄВ зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до частини одинадцятої статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464-VI та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" п. 9-3, який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
З аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що підставою для звільнення платників ЄВ від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати, є факт перебування такого платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція.
Розпорядженням від 30.10.2014 №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з додатком до вказаного Розпорядження до зазначених населених пунктів належить в тому числі і місто Артемівськ (перейменований на м. Бахмут).
Згідно з додатком до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, місто Артемівськ (м. Бахмут) віднесено до населених пунктів де здійснювалася антитерористична операція.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція, тому згідно із положеннями Закону №1669-VII не несе фінансової відповідальності за порушення вимог Закону №2464-VI в частині несвоєчасної або не в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Варто зазначити, що, враховуючи характер спірних правовідносин як у даній справі, наявність сертифіката Торгово-промислової палати України не є обов'язковою підставою для звільнення платників від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати ЄВ, в даному випадку, зважаючи на законодавче закріплення такого права, достатньо підтвердженого факту перебування платника податку на території проведення АТО, з урахуванням чого Суд вважає, що доводи заявника касаційної скарги відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для частково задоволення позову.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
........................
........................
...........................
В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
05 червня 2018 року
Київ
справа №810/3867/17
адміністративне провадження №К/9901/46972/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І. Я.,
суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Миколай-Плюс" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2018 року (судді: Федотов І. В. (головуючий), Сорочко Є. О., Літвіна Н. М. ) у справі №810/3867/17 за позовом Приватного підприємства "Миколай-Плюс" до Головного управління Державної фіскальної служби Київській області про визнання протиправним, скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Миколай-Плюс" (далі - позивач, ПП "Миколай-Плюс") звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним, скасування наказу №1760 від 29.09.2017, в частині проведення фактичної перевірки позивача, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.10.2017 за №0038371406.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Приватне підприємство "Миколай-Плюс" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просило скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2018 року ПП "Миколай-Плюс" повернуто апеляційну скаргу на підставі частини другої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції).
Рішення апеляційного суду мотивоване невиконанням позивачем вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху, у зв'язку з несплатою ПП "Миколай-Плюс" судового збору за подання апеляційної скарги у повному розмірі.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, ПП "Миколай-Плюс" подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2018 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. У касаційній скарзі ПП "Миколай-Плюс" посилається на те, що висновок суду апеляційної інстанції про невиконання позивачем вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки судом при винесенні рішення не було враховано, що позивачем було здійснено доплату по судовому збору за подання апеляційної скарги у справі №810/3867/17, що підтверджується платіжним дорученням від 23.02.2018 №77.
Головне управління Державної фіскальної служби Київській області надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а також просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Згідно з положеннями частини другої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) апеляційна скарга, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, повертається скаржнику якщо, зокрема, скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Приписи вказаної норми є імперативними та зобов'язують суд у разі, якщо скаржником не буде усунуто недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк повернути таку апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року залишено без руху апеляційну скаргу ПП "Миколай-Плюс" та надано п'ятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для доплати суми судового збору у розмірі 5 668,37 грн.
Копію ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху позивачем отримано 23 лютого 2018 року, що ним не заперечується.
Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) до апеляційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.
Тобто, надання особою доказу щодо сплати судового збору є її обов'язком згідно з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Як встановлено судом апеляційної інстанції станом на 2 березня 2018 року вимоги ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху ПП "Миколай-Плюс" виконані не були. Позивачем до суду апеляційної інстанції не було надано жодного документа на підтвердження здійснення доплати суми судового збору.
Таким чином, враховуючи, що на момент прийняття оскаржуваної ухвали позивачем не було повідомлено суд про сплату судового збору та не було надано відповідний підтверджуючий документ, тобто скаржником вимоги ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху виконані не були, колегія суддів приходить до висновку, що у суду апеляційної інстанції були наявні підстави для повернення апеляційної скарги позивачеві відповідно до частини другої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції).
Відповідно до пункту 1 частини першої статі 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статі 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на зазначене, враховуючи частину другу статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу Приватного підприємства "Миколай-Плюс" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 2 березня 2018 року слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Миколай-Плюс" залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2018 року у справі №810/3867/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І. Я. Олендер
І. А. Гончарова
Р. Ф. Ханова,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
17 липня 2018 року
м. Київ
справа №821/544/16
адміністративне провадження №К/9901/9845/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мороз Л. Л.,
суддів: Бучик Ю. А., Гімона М. М., -
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу 821/544/16
за позовом ОСОБА_1 до Великоолександрівської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - РДА), Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - Головне теруправління юстиції), треті особи: Господарський суд Херсонської області, приватне акціонерне товариство (далі - ПрАТ) "Великоолександрівський автопарк", про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року у складі головуючого судді Хом'якової В. В. та
ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді Ступакової І. Г., суддів Бітова А. І., Милосердного М. М., -
ВСТАНОВИВ:
21 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених та доповнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії та бездіяльність РДА та Головного теруправління юстиції щодо невиконання судових рішень: господарського суду Херсонської області від 04 березня 2014 року у справі №923/56/14, яким визнано недійсним рішення спостережної ради відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538" від 08 серпня 2013 року про поновлення на посаді голови правління ОСОБА_2; Одеського апеляційного господарського суду від 09 березня 2016 року у справі №923/849/15, якою визнано незаконним рішення загальних зборів ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538", оформлене протоколом від 24 квітня 2015 року №1;
- зобов'язати державного реєстратора - РДА скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - державний реєстр) записи від 09 серпня 2013 №14841070022000062 щодо внесення змін до відомостей ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538", що не пов'язані зі змінами в установчих документах, від 19 жовтня 2015 року № №14841070029000062, 14841050030000062 щодо державної реєстрації змін до установчих документів ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538" та привести записи в державному реєстрі у відповідності з судовими рішеннями: господарського суду Херсонської області від 04 березня 2014 року по справі №923/56/14, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 09 березня 2016 року по справі №923/849/15.
На обґрунтування позовних вимог послався на те, що після отримання судового рішення, яке набрало законної сили, державний реєстратор повинен був вчинити реєстраційні дії шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру, проте реєстраційні дії в порушення вимог Закону України від 15 травня
2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон №755-IV) державним реєстратором не проводились, судові рішення не виконані і відомості державного реєстру по ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538" не приведені у відповідність з судовим рішенням.
Така бездіяльність РДА, на думку позивача, причиняє йому матеріальну та моральну шкоду, оскільки він повинен був поновлений на посаді голови правління ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538". В свою чергу Головне теруправління юстиції, яке є контролюючим органом по виконанню Закону 755-IV проявляє бездіяльність, а Херсонський господарський суд, направивши для виконання судові рішення, не проконтролював їх виконанням.
Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 27 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що адміністративний суд не наділений компетенцією контролювати виконання судових рішень господарських судів, тому всі спірні взаємовідносини між позивачем та господарським судом щодо невиконання рішення господарського суду не є предметом розгляду в даній справі. Щодо вимоги позивача про визнання бездіяльності РДА та спонукання її скасувати в державному реєстрі записи щодо внесення змін до відомостей ВАТ "Великолександрівське автотранспортне підприємство 16538", які пов'язані із зміною керівника та зміною до установчих документів, то такі вимоги є необґрунтованими, оскільки РДА не відмовляла позивачу у вчиненні будь-яких реєстраційних дій тому, що з моменту передачі першому відповідачу повноважень щодо надання адміністративних послуг з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців позивач не звертався до РДА із відповідними заявами в установленому порядку, як це передбачено статтею 17 Закону №755-IV та у РДА були відсутні підстави для вчинення реєстраційної дії. При цьому суд першої інстанції дійшов до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про зобов'язання державного реєстратора РДА скасувати записи в державному реєстрі є передчасним, оскільки до державного реєстратора РДА позивач не звертався, а тому спору між позивачем та першим відповідачем щодо примусового вчинення дій, які не виконуються добровільно, немає. Окрім цього, суд першої інстанції дійшов до висновку, що реєстраційні записи в державному від 09 серпня 2013 року №14841070022000062 щодо внесення змін до відомостей ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538", що не пов'язані зі змінами в установчих документах, від 19 жовтня 2015 року № №14841070029000062, 14841050030000062 щодо державної реєстрації змін до установчих документів ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538" безпосередньо не можуть заподіяти шкоду правам, свободам та інтересам позивача, та не призводять до настання невідворотних негативних наслідків, прямо не порушують права, свободи та інтереси позивача, як акціонера. Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Головного теруправління юстиції щодо невиконання судових рішень також не були задоволені судом першої інстанції, оскільки звернення позивача були вчасно розглянуті та надані відповіді з викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого РІШЕННЯ:
12 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що для виконання судового рішення у справі №923/56/14, яким визнано недійсним рішення спостережної ради від 08 серпня 2013 року ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538" та зобов'язання внести зміни в реєстраційні документи, суди повинні були застосувати статтю 31 Закону №755-IV про скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи державним реєстратором особисто на виконання судових рішень, але судами помилково застосовано статтю 19 цього Закону.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
13 січня 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення Головного теруправління юстиції на зазначену касаційну скаргу, в яких останнє зазначає, що правонаступником обов'язків щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а також державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у спірних відносинах є РДА.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Суди встановили, що 17 червня 2004 року загальними зборами акціонерів ВАТ "Великоолександрівське автопідприємство 16538" головою правління товариства вибрано ОСОБА_2 В подальшому т. в. о. голови був призначений ОСОБА_1 протоколом спостережної ради ВАТ "Великоолександрівське автопідприємство 16538" від 13 червня 2012 року, але дане рішення спостережної ради було визнано недійсним рішенням Господарського суду Херсонської області від 07 серпня 2012 року у справі №5024/1092/2012. Наступне рішення спостережної ради ВАТ "Великоолександрівське автопідприємство 16538" (протокол від 22 липня 2013 року) про призначення т. в. о. голови правління ОСОБА_3 також було визнано недійсним в судовому порядку (рішення господарського суду Херсонської області від 05 червня 2014 року у справі №923/582/14, судове рішення набрало законної сили 23 червня 2014 року).
Рішенням спостережної ради (протокол від 08 серпня 2013 року) ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538" поновлено на посаді голови правління ОСОБА_2, в державний реєстр внесений запис від 09 серпня 2013 року №14841070022000062 щодо внесення змін до відомостей ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538", що не пов'язані зі змінами в установчих документах, про зміну керівника.
Господарським судом Херсонської області рішенням від 04 березня 2014 року усправі №923/56/14 (набрало законної сили 12 червня 2014 року) визнано недійсним рішення спостережної ради від 08 серпня 2013 року ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538", про поновлення на посаді голови правління ОСОБА_2 через перевищення компетенції. Також цим судовим рішенням зобов'язано Реєстраційну службу Великоолександрівського районного управління юстиції Херсонської області виключити зміни, внесені в реєстраційні документи ВАТ "Великоолександрівське АТП 16538" на підставі рішення спостережної ради ВАТ "Великоолександрівське АТП 16538" оформленого протоколом від 08 серпня 2013 року, про поновлення на посаді голови правління ОСОБА_2 та внесення змін керівництва в реєстраційні документи в державний реєстр.
Дане рішення господарського суду надіслано до реєстраційної служби Великоолександрівського районного управління юстиції Херсонської області, але Державному реєстратору було незрозуміло порядок його виконання, оскільки на момент набрання рішенням законної сили керівником ВАТ "Великоолександрівське АТП 16538" вже була ОСОБА_3, тому він звернувся до Господарського суду за роз'ясненням стосовно виконання даного РІШЕННЯ:
Ухвалою від 07 липня 2014 року у справі №923/56/14 Господарський суд Херсонської області надав роз'яснення, що виконання рішення в частині виключення змін, що внесені в реєстраційні документи ВАТ "Великоолександрівське АТП 16538" про поновлення ОСОБА_2 на посаді голови правління та внесення змін в реєстраційні документи щодо зміни керівника здійснюється відповідно до пункту 2 статті 19 Закону №755-IV, який в редакції станом на день набрання судового рішення законної сили передбачав, що у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає поштовим відправленням з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі (пункт 1 статті 19 Закону). Якщо зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в державному реєстрі, пов'язані зі зміною керівника або осіб, що обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, крім документів, передбачених частиною першою цієї статті, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), додатково подає примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміну зазначених осіб та/або примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) розпорядчого документа про їх призначення (пункт 2 статті 19 Закону). Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в державному реєстрі, якщо вони не передбачені частинами першою - третьою цієї статті.
Також суди встановили, що уповноваженою особою від імені юридичної особи ВАТ "Великоолександрівське АТП 16538" не подавалось державному реєстратору заповненої реєстраційної картки про внесення відповідно до судового рішення у справі №923/56/14 змін щодо керівника юридичної особи та примірник оригіналу (ксерокопій, нотаріально засвідчену копію) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про призначення іншого керівника. Жодних реєстраційних дій державним реєстратором Великоолександрівського районного управління юстиції щодо виконання судового рішення №923/56/14 не проводилось, при цьому державний реєстратор послався на те, що рішення Господарського суду не передбачало обов'язку державного реєстратора внести зміни в будь-які реєстраційні записи, в рішенні суду було зазначено "виключити зміни, внесені в реєстраційні документи ВАТ "Великоолександрівське АТП 16538" на підставі рішення спостережної ради ВАТ "Великоолександрівське АТП 16538", оформленого протоколом від 08 серпня 2013 року, про поновлення на посаді голови правління ОСОБА_2 та внесення змін керівництва в реєстраційні документи в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", що не передбачено Законом про реєстрацію.
На звернення ОСОБА_1 до Господарського суду Херсонської області щодо невиконання державним реєстратором судового рішення №923/56/14 через неправильне формулювання резолютивної частини судового рішення, позивач отримав відповідь про обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, для виконання та право позивача на звернення до правоохоронних органів з заявою про вчинене кримінальне правопорушення за невиконання судового РІШЕННЯ:
До того ж суди вставили, що 30 серпня 2013 року протоколом №2 спостережна рада ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538" відсторонила від виконання зобов'язань голови правління ОСОБА_2 та призначила тимчасово головою правління ОСОБА_3, яка звернулась до державного реєстратора Великоолександрівського районного управління юстиції з заповненою реєстраційною карткою про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в державному реєстрі форма №4 та протоколом засідання спостережної ради ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538" від 30 серпня 2013 року №2, на підставі даних документів державним реєстратором внесено зміни до відомостей про юридичну особу - змінено керівника на ОСОБА_3 (реєстраційний запис 14841070023000062 від 05 лютого 2014 року).
Рішення спостережної ради від 30 серпня 2013 року було оскаржено ОСОБА_1 до суду, яке рішенням господарського суду Херсонської області по справі №923/1273/14 від 14 травня 2015 року (набрало законної сили 19 серпня 2015 року) визнано недійсним. Після отримання постанови суду у справі №923/1273/14 державним реєстратором 08 вересня 2015 року було виконане дане рішення та внесені до державного реєстру зміни щодо керівника ВАТ "Великоолександрівське АТП 16538" ОСОБА_3 на керівника ОСОБА_2
Головним теруправлінням юстиції проведено перевірку та встановлено порушення вимог законодавства державним реєстратором ОСОБА_4, оскільки вчинені реєстраційні дії не узгоджувались з приписами частин першої та другої статті 19 Закону №755-IV.
24 квітня 2015 року були проведені загальні збори ВАТ "Великоолександрівське АТП 16538" (протокол №1 від 24 квітня 2015 року), на яких прийнято нову редакцію статуту, обрано правління товариства, припинені повноваження членів органів управління товариства, ВАТ "Великоолександрівське АТП 16538" було реорганізовано в ПрАТ "Великоолександрівськй автопарк", одноосібним виконавчим органом став директор товариства, який призначається загальними зборами товариства, загальні збори призначили директором ПрАТ "Великоолександрівськй автопарк" ОСОБА_5
19 жовтня 2015 року внесено до державного реєстру відомості про зміну керівника (запис №14841070029000062), зміни до установчих документів ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538" відповідно до протоколу загальних зборів №1 від 24 квітня 2015 року (запис №14841050030000062).
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 оскаржили в судовому порядку дане рішення загальних зборів, оформлене протоколом №1 від 24 квітня 2015 року, шляхом подання позову до ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" та Великоолександрівського районного управління юстиції Херсонської області в особі державного реєстратора реєстраційної служби. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09 березня 2016 року у справі №923/849/15 визнано незаконним рішення загальних зборів ВАТ "Великоолександрівське автотранспортне підприємство 16538", оформлене протоколом від 24 квітня 2015 року №1. В задоволенні позовних вимог про зобов'язання державного реєстратора реєстраційної служби Великоолександрівського районного управління юстиції Херсонської області внести зміни в реєстраційні документи ВАТ "Великоолександрівське АТП 16538" було відмовлено через відсутність між позивачами та відповідачем спору з цього приводу.
ОСОБА_1 звертався до Головного теруправління юстиції (копія звернення суду не надана), на яке отримав відповідь листом від 25 вересня 2015 року №Д-640-4 про неможливість виконання судового рішення по справі №923/56/14.30 травня 2016 року представник позивача ОСОБА_8 звернувся до Головного теруправління юстиції з заявою щодо невиконання судових рішень Господарського суду, в тому числі по справах №923/56/14, №923/849/15, на що отримав відповідь від 06 червня 2013 року №Д-490-3 про те, що скарга ОСОБА_1 по аналогічному питанню розглянута та надана відповідь від 25 вересня 2015 року.
08 червня 2016 року представник ОСОБА_1 звернувся до голови РДА щодо виконання вищевказаних судових рішень. Проте, заява передана до Великоолександрівського відділу державної виконавчої служби для розгляду за належністю.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців врегульовані Законом №755-IV.
За правилами частин першої та третьої статті 4 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
За змістом частини першої статті 6 Закону №755-IV державний реєстратор, окрім іншого: проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб - підприємців; вносить до Єдиного державного реєстру відомості про державну реєстрацію особи на підставі рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № №755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Зокрема, в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційні номери облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори (частина друга статті 17 Закону №755-IV).
У разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає поштовим відправленням з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.
Якщо зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, пов'язані із зміною керівника або осіб, що обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, крім документів, передбачених частиною першою цієї статті, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), додатково подає примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміну зазначених осіб та/або примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) розпорядчого документа про їх призначення (частина перша та друга статті 19 Закону №755-IV).
Отже, Закон №755-IV розмежовує поняття "зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи" та "проведення державної реєстрації змін до установчих документів".
Позивачем не надано доказів того, що зміна керівництва акціонерного товариства шляхом поновлення на посаді голови правління пов'язані із змінами до установчих документів юридичної особи.
Статтею 31 Закону №755-IV визначено підстави для скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Так, у разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи, або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи суд у день набрання законної сили судовим рішенням надсилає його державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.
Дата надходження відповідного судового рішення вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.
Державний реєстратор у строк, що не перевищує двох робочих днів з дати надходження судового рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, якщо інше не встановлено судовим рішенням, та в той же день повідомляє органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України про внесення такого запису.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що для вчинення реєстраційних дій щодо зміни відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язаних із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи передує подання уповноваженою особою діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі та примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміну зазначених осіб та/або примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) розпорядчого документа про їх призначення
У справі, яка розглядається судами попередніх інстанцій не встановлено факту наявності судового рішення про скасування рішення засновників (учасників) відповідача або уповноваженого ним органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи, або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи.
При цьому, в порядку, визначеному статтею 19 Закону №755-IV особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи до державного реєстратора разом із рішенням загальних зборів щодо поновлення позивача на посаді голови правління, як встановлено судами, не зверталась.
За таких обставин, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду, у відповідача були відсутні підстави вчиняти реєстраційні дії, пов'язані з внесенням відомостей про керівника юридичної особи саме щодо ОСОБА_1, тому РДА діяла в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений законодавством України.
Відтак колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Суди ухвалили судові рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів - без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у справі №821/544/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л. Л. Мороз
А. Ю. Бучик
М. М. Гімон,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
17 жовтня 2018 року
Київ
справа №810/854/17
провадження №К/9901/34705/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство фінансів України, про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду у складі судді Брагіної О. Є. від 14 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Глущенко Я. Б., Кузьмишиної О. М., Пилипенко О. Є. від 21 червня 2017 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АНІКА" звернулось до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство фінансів України, у якому просив:
- визнати незаконною бездіяльність з 30 січня 2016 року, яка полягає у неприйнятті правового акту Кабінету Міністрів України про скасування наказу Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 та у незабезпеченні перегляду та приведенні Міністерством фінансів України свого наказу від 28 січня 2016 року №21 у відповідність із Законом України від 26 листопада 2015 року "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань";
- зобов'язати прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 26 листопада 2015 року №835-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та забезпечити перегляд та приведення Міністерством фінансів України свого наказу від 28 січня 2016 року №21 у відповідність із цим Законом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, позов залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції до 15 грудня 2017 року.
3. Рішення судів мотивовано тим, що у провадженні цього суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "АНІКА" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та направити її до суду першої інстанції для продовження розгляду.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2016 року у цій справі №810/3893/16 відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство фінансів України, про:
- визнання незаконною бездіяльності з 30 січня 2016 року, яка полягає у неприйнятті правового акту Кабінету Міністрів України про скасування наказу Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 та у незабезпеченні перегляду та приведенні Міністерством фінансів України свого наказу від 28 січня 2016 року №21 у відповідність із Законом України від 26 листопада 2015 року "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань";
- зобов'язання прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 26 листопада 2015 року №835-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та забезпечити перегляд та приведення Міністерством фінансів України свого наказу від 28 січня 2016 року №21 у відповідність із цим Законом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року відкрито провадження у справі №810/3329/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство фінансів України, про:
- визнання незаконною бездіяльності з 30 січня 2016 року, яка полягає у неприйнятті правового акту Кабінету Міністрів України про скасування наказу Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 та у незабезпеченні перегляду та приведенні Міністерством фінансів України свого наказу від 28 січня 2016 року №21 у відповідність із Законом України від 26 листопада 2015 року "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань";
- зобов'язання прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 26 листопада 2015 року №835-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та забезпечити перегляд та приведення Міністерством фінансів України свого наказу від 28 січня 2016 року №21 у відповідність із цим Законом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
6. Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" обґрунтована відсутністю ознак тотожності між вказаними справами, а тому позов не підлягав залишенню без розгляду.
7. Інші особи, які беруть участь у справі, своїх доводів відносно касаційної скарги не висловили.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
8. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції до 15 грудня 2017 року, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
9. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
10. Залишити позовну заяву без розгляду з підстав, передбачених у пункті 3 частини першої статті Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції до 15 грудня 2017 року, можливо лише за перерахованих ознак у їх сукупності:
- у провадженні цього або іншого адміністративного суду є така ж адміністративна справа;
- спір у справі повинен бути з одним і тим же предметом;
- спір у справі повинен бути заявлений з тих самих підстав.
11. Відсутність хоча б однієї з вказаних ознак виключає залишення позовної заяви без розгляду.
12. Встановлено, що предметом спору у справі №810/3329/16 є визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання Кабінету Міністрів України прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 26 листопада 2015 року №835-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та забезпечити перегляд та приведення Міністерством фінансів України свого наказу від 28 січня 2016 року №21 у відповідність із цим Законом.
13. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вказані позови є тотожними, оскільки справи стосуються спору між тими самими сторонами, з одним і тим же предметом та з тих самих підстав, та зводяться до визнання незаконною бездіяльності Кабінету Міністрів України та зобов'язання вчинити дії.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
14. Колегія суддів приходить до висновку про те, що прийняті у справі судові рішення є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновок судів є правильним, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
Керуючись статтями 341,343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року - без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
суддя-доповідач Н. В. Коваленко
суддя Я. О. Берназюк
суддя М. І. Гриців |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
Київ
11 грудня 2018 року
справа №814/1755/16
адміністративне провадження №К/9901/29163/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (судді-доповідача)
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.
розглянувши в попередньому судовому засіданні Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року (суддя - Марич Є. В. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року (судді - Запорожан Д. В., Крусян А. В., Шляхтицький О. І.) у справі №814/1755/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування РІШЕННЯ:
УСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач у справі), звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник у справі), в якому просила скасувати рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій від 12 липня 2016 року №000066/02-40, з мотивів безпідставності його прийняття.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, позов задоволений, визнано протиправним та скасовано рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій від 12 липня 2016 року №000066/02-40.
Задовольняючи адміністративний позов суди попередніх інстанції виходили з того, що відповідач у справі не довів судам, що приймаючи рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій він діяв правомірно, оскільки діючим законодавством не передбачено обов'язку підприємця реєструвати в Єдиному реєстрі окреме місце зберігання в магазині де безпосередньо здійснюється підприємницька діяльність.
У поданій касаційній скарзі податковий орган із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та процесуального права просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає про те, що у відповідача відсутня ліцензія на продаж алкогольних напоїв, відповідно на нього не розповсюджується та у нього відсутнє право зберігання вказаного товару.
Відзив на касаційну скаргу у справі не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Податковим органом проведена фактична перевірка з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами у магазині, в якому здійснює підприємницьку діяльність позивач.
За результатами даної перевірки складено акт від 14 червня 2016 року №96/14-29-40-41/НОМЕР_1. Перевіркою встановлено факт зберігання 3 пляшок пива в місці, яке не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято рішення від 12 липня 2016 року №000066/0240, яким до позивача застосовано фінансові санкції в розмірі 17000,00 гривень за зберігання алкогольних напоїв у місці зберігання, не внесеному до Єдиного державного реєстру.
Спірним питанням даної справи є правомірність прийняття відповідачем вищенаведеного рішення від 12 липня 2016 року №000066/04-40.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з протиправності рішення, внаслідок того, що виявлені в ході перевірки алкогольні напої придбавались продавцем для власних потреб, крім цього, в позивача у справі відсутня відповідна ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, а продаж алкоголю без ліцензії відповідачем в акті перевірки не зафіксований. До того ж, відсутність доказів зберігання товару для його реалізації саме позивачем підтверджують відсутній склад правопорушення, передбаченого статтею 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (далі - Закон).
Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 15 Закону роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.
Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб'єкта господарювання з обов'язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків.
До заяви додаються копія виданої заявнику ліцензії на відповідний вид діяльності, засвідчена нотаріально або посадовою особою органу ліцензування, та документ, що підтверджує право користування цим приміщенням.
Суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.
Частиною 2 статті 17 Закону встановлена відповідальність за зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, у вигляді штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17 000 гривень.
Статтею 1 цього Закону визначено, що місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання. Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами доходів і зборів і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції в даних правовідносинах, що норми про зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру мають відношення до суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють реалізацію алкогольних напоїв, їх виробляють чи отримують спирт для забезпечення виробничих та інших потреб. Штрафні санкції за зберігання алкогольних напоїв у місцях не внесених до Єдиного реєстру можуть бути застосовані до суб'єктів, що здійснюють процес виробництва алкогольних напоїв, оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями та вимушені зберігати алкогольну продукцію у певних місяцях.
Як вбачається з акту перевірки, позивачу у справі не видавалися ліцензії на право здійснення роздрібної чи оптової торгівлі алкогольними напоями, відповідно суди попередньої інстанції прийшли до правильного висновку, що позивач у справі не є суб'єктом правопорушення.
При цьому відповідачем не надано жодних доказів, які спростовують вищевикладене та підтверджують встановлене відповідачем порушення, яке покладено в основу складення акта перевірки, на підставі якого прийняте рішення, яке є предметом оскарження в даній справі.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність оскаржуваного рішення податкового органу внаслідок недоведеності встановленого відповідачем в акті перевірки порушення.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права при вирішенні спірного питання.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у справі №814/1755/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
судді Р. Ф. Ханова
І. А. Гончарова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
Київ
04 грудня 2018 року
справа №805/1197/17-а
адміністративне провадження №К/9901/45727/18, №К/9901/45732/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Луганське", Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у складі судді Бабіч С. І. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів Блохіна А. А., Гаврищук Т. Г., Сухарька М. Г. у справі №805/1197/17-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Луганське" до Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення та вимоги,
УСТАНОВИВ:
20 лютого 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро - Луганське" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 14 березня 2017 року, до Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування рішення податкового органу про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №110 від 28 березня 2016 року та визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-14-23 від 18 січня 2017 року, з мотивів винесення їх всупереч приписам Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
11 квітня 2017 року постановою Донецького окружного адміністративного суду позов Товариства задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №110 від 28 березня 2016 року щодо застосування штрафних санкцій та нарахування недоїмки в розмірі 2 490, 36 грн. та нарахування пені в розмірі 24, 90 грн. та визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-14-23 від 18 січня 2017 року частково - в частині сплати недоїмки в розмірі 393 170, 25 грн., штрафу в розмірі 2 490, 36 грн., та пені в розмірі 24, 90 грн.
21 червня 2017 року постановою Донецького апеляційного адміністративного суду змінено постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року, в абзаці першому резолютивної частини постанови слово "повністю" змінено словом "частково", в абзаці третьому резолютивної частини постанови виключені слова та цифри "в частині сплати недоїмки в розмірі 393 170,25 грн.". Добавлено абзац четвертий резолютивної частини постанови наступного змісту "В іншій частині позовних вимог відмовити". В решті постанову залишити без змін.
17 липня 2017 року податковим органом подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме частини 10 та пункту 2 частини 11 статі 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2014 року №2464, та статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати постанову суду першої інстанції та змінити постанову суду апеляційної інстанції в абзаці першому резолютивної частини постанови слово "частково" замінити словом "повністю".
20 липня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №805/1197/17-а з Донецького окружного адміністративного суду.
02 серпня 2017 року Товариством подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме пункту 9 розділу 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
15 вересня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України, після усунення недоліків касаційної скарги на виконання ухвали цього суду від 04 серпня 2017 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано справу №805/1197/17-а з Донецького окружного адміністративного суду.
22 серпня 2017 року справа №805/1197/17-а надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.
23 березня 2018 року справа №805/1197/17-а та матеріали касаційних проваджень К/9901/45732/18 та К/9901/45727/18 передані до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги Товариства.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції частково не відповідає.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за кодом 36443355, місцезнаходження: 85654, Донецька область, Мар'їнський район, с. Новомихайлівка, вул. Леніна, буд. 64, що підтверджується відповідним витягом з ЄДРПОУ, перебуває на обліку Мар'їнської об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Донецькій області, як платник єдиного внеску, місцезнаходженням якої є 85612, Донецька область, м. Курахове, вул. Енергетиків, 2-А, місто Курахове визначено переліком зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
28 березня 2016 року заступником керівника податкового органу прийнято рішення №110 "Про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску" яким застосований штраф у сумі 2 490, 36 грн. та нарахована пеня в розмірі 24, 90 грн., за період з 23 квітня 2014 року по 23 квітня 2014 року, на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
18 січня 2017 року керівником податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-14-23 про сплату недоїмки у сумі 441 187, 48 грн., штрафу у сумі 2490,36 грн., та пені у сумі 24, 90 грн., станом на 31 грудня 2016 року, загальна сума боргу з єдиного соціального внеску складає 443702 грн. 74 коп., відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2014 року №2464 (далі - Закон №2464).
Відповідно до розрахунку суми боргу, зазначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ю-14-23 від 18 січня 2017 року, заборгованість зі сплати недоїмки у сумі 441 187, 48 грн., штрафу у сумі 2 490, 36 грн. та пені у сумі 24,90 грн. виникла за період з квітня 2014 року по листопад 2016 року.
Товариство 17 лютого 2017 року подало до податкового органу заяву щодо звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску, у тому числі нарахування, утримання, сплати єдиного внеску та подання звітності, посилаючись на форс-мажорні обставини підтверджені Сертифікатами Торгово-промислової палати України від 05 квітня 2016 року за №6108.
Надаючи правову оцінку обставинам цієї справи, Суд виходить з того, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону №2464-VІ.
Щодо спірного РІШЕННЯ:
Надаючи правову оцінку обставинам цієї справи, Суд виходить з того, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону №2464-VІ.
Місто Курахове Донецької області, на території якого розташована Мар'їнська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, в якій на обліку як платник єдиного внеску перебуває позивач, та яка прийняла спірне рішення та сформувала вимогу, входить до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р (чинне).
З огляду на дію абзацу третього пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VІ відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Отже, позивач звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення податкового органу прийняте 28 березня 2016 року відповідно до частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ, яка передбачає накладення штрафу та нарахування пені, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску.
У межах спірних відносин накладення штрафу за донарахування єдиного внеску відбулося за період з 23 квітня 2014 року по 23 квітня 2014 року, тобто за період проведення антитерористичної операції, за наявності умови перебування позивача як платника єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому в місті проведення цієї операції, без врахування положень Закону, який прямо забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, що прямо передбачено пунктом 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VІ.
Таким чином, застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені є спірним рішенням є протиправним.
Щодо спірної вимоги.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, частиною восьмою зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02 вересня 2014 року, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає серед іншого тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1669-VII внесено зміни до Закону №2464-VІ, а саме підпункт б) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13 березня 2015 року) такого змісту: "9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Стаття 25 Закону №2464-VІ регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Спірна вимога прийнята податковим органом 18 січня 2017 року відповідно до статті 25 Закону №2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення, недоїмка нею сформована станом на 31 грудня 2016 року, і яка заявлена до скасування у частині заявою Товариства про уточнення позовних вимог від 14 травня 2017 року.
Суд зазначає, що саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу за порушення Закону №2464-VІ, якою є спірна вимога.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".
На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".
Місто Курахове Донецької області, на території якого розташована Мар'їнська об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, в якій на обліку як платник єдиного внеску перебуває позивач, входять до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р (чинне).
Суд визнає, що відстрочення в силу закону у позивача обов'язку своєчасної сплати внесків, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання, а саме станом на 18 січня 2017 року.
Відтак, формування спірної Вимоги про сплату недоїмки та застосування наслідків такої несплати є протиправним.
Суд вважає неприйнятною позицію податкового органу щодо неможливості застосування у межах спірних відносин пункту 9-4 розділу VIII Закону №2464-VІ, оскільки норми цього пункту є діючими на теперішній час, зміни безпосередньо до Закону №2464-VІ щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) цього пункту внесено не було.
Суд вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно внесені зміни в постанову суду першої інстанції, яка відповідає закону.
Суд визнає, що суд апеляційної інстанцій змінив резолютивну частину, яка не узгоджується із обсягом заявлених Товариством та правильно вирішених судом першої інстанції позовних вимог, допустивши при цьому неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції залишається в силі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Луганське", задовольнити.
Касаційну скаргу Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у справі №805/1197/17-а скасувати.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі №805/1197/17-а залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
23 травня 2019 року
Київ
справа №804/243/18
адміністративне провадження №К/9901/5198/19, К/9901/5298/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) :
судді-доповідача - Бевзенка В. М.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №804/243/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Вищої Кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування рішення та наказу, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 року (прийняте у складі головуючого судді - Дєєва М. В. ) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Білак С. В., суддів: Шальєвої В. А., Юрко І. В. ), -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернулась з позовом до Міністерства юстиції України, Вищої Кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області щодо внесення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання від 18.07.2017 року №04.2-63/3926 щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 10.10.1997 року за №2787 відносно ОСОБА_1;
- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 27.10.2017 року №8 про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 10.10.1997 року за №2787 відносно ОСОБА_1;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27.10.2017 року №3345/5 № "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1".
2. В обґрунтування позовної заяви позивачем вказано, що на підставі скарги ПАТ "Державний ощадний банк України" Міністерством юстиції України було доручено Головному територіальному управлінню юстиції в Дніпропетровській області розглянути вказану скаргу на предмет посвідчення договорів купівлі-продажу та зняття заборони на об'єкти нерухомого майна, за результатами розгляду скарги Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області було внесено до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання позивачу свідоцтва на право заняття нотаріальною діяльністю. За результатами розгляду вказаного подання Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату при Міністерстві юстиції України було прийнято рішення №8 від 27.10.2017 року про анулювання позивачу свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та на підставі вказаного рішення Міністерством юстиції України було винесено наказ №3345/5 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1". Позивач вважає, що Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області було протиправно внесено до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання від 18.07.2017 року №04.2-63/3926 щодо анулювання позивачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю за відсутності для цього законодавчо встановлених підстав, а рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату №8 від 27.10.2017 року та наказ Міністерства юстиції України №3345/5 від 27.10.2017 року були прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, а отже є такими, що підлягають скасуванню.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3 Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області щодо внесення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання від 18.07.2017 року №04.2-63/3926 про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 10.10.1997 року за №2787 на ім'я ОСОБА_1.
Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 27.10.2017 року №8 про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 10.10.1997 року за №2787 на ім'я ОСОБА_1.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 27.10.2017 року №3345/5 № "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1".
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області було проведено позапланову перевірку позивача з порушенням Порядку проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5.28 січня 2019 року Третій апеляційний адміністративний СУД ВИРІШИВ:
Апеляційні скарги Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Міністерства юстиції України, Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 року в адміністративній справі №804/243/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Вищої Кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування рішення та наказу - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 року в адміністративній справі №804/243/18 - змінити.
Змінити мотивувальну частину Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 року в адміністративній справі №804/243/18.
В інший частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 року в адміністративній справі №804/243/18 - залишити без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Проте колегія суддів апеляційної інстанції вказала на необхідність змінити рішення суду першої інстанції шляхом виключення з його мотивувальної частини посилань суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні судові рішення, які набрали законної сили та відповідно до яких встановлено порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1 чинного законодавства при вчиненні наведених нотаріальних дій, оскільки рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 року у справі №173/2213/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено порушення вимог чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій, які були допущені позивачем. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
7.25.02.2019 року Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області (касатор 1) подало касаційну скаргу.
8. У касаційній скарзі касатор 1 просить:
Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2019 року у справі №804/243/18, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
У касаційній скарзі заявлено клопотання щодо розгляду справи за участі Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
9.25.02.2019 року Міністерство юстиції України (касатор 2) подало касаційну скаргу, в якій касатор 2 просить:
Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2019 року у справі №804/243/18, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
У касаційній скарзі заявлено клопотання щодо розгляду справи за участі Міністерства юстиції України.
10.20.03.2019 року Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" було подано пояснення до касаційних скарг, в якому Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" не заперечує проти задоволення касаційних скарг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та Міністерства юстиції України.
У поясненнях до касаційних скарг заявлено клопотання щодо розгляду справи за участі представника Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
11.28.03.2019 року позивачем надано відзив на касаційні скарги, в якому вона просить залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2019 року у справі №804/243/18 - без змін.
У відзиві на касаційні скарги заявлено клопотання щодо розгляду справи за участі позивача.
РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
12. Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
13. Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
14. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:
Касаційні скарги обґрунтовані тим, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.04.2017 року на адресу Міністерства юстиції України надійшла скарга Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України"), в якій банк з метою здійснення контролю за дотриманням вимог чинного законодавства України просив провести перевірку роботи державного реєстратора-приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та вжити відповідних заходів впливу.
16. Міністерство юстиції України направило на адресу Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області доручення від 08.06.2017 року №13340-0-33-17/19.6 щодо розгляду листа ПАТ "Державний ощадний банк України" від 27.04.2017 року на предмет посвідчення договорів купівлі-продажу та зняття заборони на об'єкти нерухомого майна приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1.17. У рамках виконання вказаного доручення Головним територіальним управлінням юстиції в Дніпропетровській області на адресу ОСОБА_1 було направлено листа з проханням надати пояснення щодо скарги ПАТ "Державний ощадний банк України" від 27.04.2017 року, який було отримано 12.06.2017 року.
18.14.06.2017 року ОСОБА_1 було направлено лист та відповідні пояснення щодо скарги ПАТ "Державний ощадний банк України" від 27.04.2017 року на адресу управління.
За результатами розгляду вказаної скарги Головним територіальним управлінням юстиції в Дніпропетровській області було внесено до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання від 18.07.2017 року за №04.2-63/3926 щодо анулювання ОСОБА_1 свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 10.10.1997 року за №2787, відповідно до пп. е), з) п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про нотаріат", у зв'язку з неодноразовим порушенням нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій, набрання законної сили рішенням суду про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії.
19. Головним територіальним управлінням юстиції в Дніпропетровській області було також винесено наказ №575/7 від 18.07.2017 року "Про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1", яким тимчасово, з 18.07.2017 року по 18.01.2018 року зупинено нотаріальну діяльність позивача на час розгляду подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
20. Розгляд подання Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області від 18.07.2017 року було здійснено на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату 27.10.2017 року, за наслідками якого прийнято рішення №8 від 27.10.2017 року про анулювання ОСОБА_1 свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю на підставі пп. "е " п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про нотаріат".
21.27.10.2017 року Міністерством юстиції України, на підставі вказаного рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату було винесено наказ №3345/5 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1".
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
22. Конституція України від 28 червня 1996 року
Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Закон України "Про нотаріат" від 02.09.1993 року №3425-XII
Відповідно до ст. 2-1 Закону визначено, що державне регулювання нотаріальної діяльності полягає, зокрема у встановленні порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; здійсненні контролю за організацією нотаріату, проведенням перевірок організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні органів та осіб, які здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства. Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
Згідно з частини шостої 6 статті 33 Закону порядок проведення перевірки організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства затверджується Міністерством юстиції України.
24. Порядок проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 17.02.2014 року №357/5 (із змінами від 28.03.2014 року) (далі - Порядок №357/5)
Відповідно до п.2 2. Порядку терміни вживаються у таких значеннях:
перевірка - планова або позапланова перевірка, під час якої перевіряється робота державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, нотаріальна діяльність приватного нотаріуса за відповідний період;
планова перевірка - комплексна перевірка організації роботи державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій і виконання правил нотаріального діловодства;
позапланова перевірка - не запланована Міністерством юстиції, головним управлінням юстиції комплексна, цільова або контрольна перевірка організації роботи державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання ними правил нотаріального діловодства, а також перевірка за зверненнями фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до пункту 13 Порядку №357/5 позапланова комплексна, цільова або контрольна перевірка приватного нотаріуса проводиться за результатами попередньої перевірки або за дорученням Міністерства юстиції чи головного управління юстиції. За наслідками такої перевірки комісія складає довідку про результати проведеної перевірки з висновками.
Згідно пункту 14 Порядку №357/5 перевірка за зверненнями фізичних та юридичних осіб проводиться у межах предмета звернення та повноважень Міністерства юстиції, головного управління юстиції шляхом витребування від державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса (особи, яка заміщує тимчасово відсутнього нотаріуса) необхідних документів та відомостей, що стосуються фактів, викладених у такій інформації, та письмових пояснень нотаріуса або з виїздом за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, робочого місця приватного нотаріуса.
За приписами п.15 Порядку №357/5 у разі необхідності за дорученням Міністра юстиції може проводитися позапланова перевірка в загальному порядку проведення перевірок, визначеному цим Порядком.
За приписами п. 33 Порядку №357/5 за наслідками перевірки організації роботи державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства комісія протягом п'яти робочих днів з часу закінчення перевірки складає довідку у двох примірниках про результати проведеної перевірки із зазначенням оцінки роботи державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса та з викладеними у ній висновками і рекомендаціями.
Загальна оцінка роботи державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса визначається як "добре", "задовільно", "незадовільно".
Довідка готується згідно з перевіреними достовірними фактами, що свідчать про наявність недоліків, помилок і порушень, з посиланням на норми законодавства.
За змістом довідка повинна бути вичерпною та конкретною.
За приписами п. 36 Порядку №357/5 На останньому аркуші довідки за результатами перевірки зазначається кількість складених примірників такої довідки.
Довідка підписується всіма членами комісії, які проводили перевірку, та завідувачем державної нотаріальної контори, завідувачем державного нотаріального архіву, приватним нотаріусом, діяльність яких перевірялась.
Голова комісії надає завідувачу державної нотаріальної контори, завідувачу державного нотаріального архіву, приватному нотаріусу, діяльність яких перевірялась, довідку за результатами перевірки для ознайомлення та підпису.
За приписами п. 37 Порядку №357/5 Завідувач державної нотаріальної контори, завідувач державного нотаріального архіву, приватний нотаріус, діяльність яких перевірялась, мають право письмово викласти свої заперечення або пояснення щодо висновків комісії.
Заперечення або пояснення завідувача державної нотаріальної контори, завідувача державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса, діяльність яких перевірялась, надаються комісії та розглядаються разом з довідкою про проведену перевірку та іншими матеріалами перевірки.
За приписами п. 38 Порядку №357/5 Один примірник довідки за результатами перевірки подається начальнику головного управління юстиції, який приймає рішення про способи
реалізації висновків та пропозицій за результатами комплексної, цільової, контрольної перевірки, а другий примірник отримують завідувач державної нотаріальної контори, завідувач державного нотаріального архіву, приватний нотаріус, діяльність яких перевірялась.
За приписами п. 39 Порядку №357/5 За результатами перевірки державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса, на підставі висновків комісії Міністерство юстиції, головне управління юстиції видає наказ, у якому встановлюється строк для усунення виявлених порушень та помилок.
Копія наказу направляється до виконання державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіву, приватному нотаріусу для врахування пропозицій комісії впродовж п'яти робочих днів з дня ознайомлення з довідкою про результати проведеної перевірки та долучається до відповідного наряду державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, а також до реєстраційної справи приватного нотаріуса.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Суд виходить з таких міркувань.
26. Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області на виконання вимог доручення викладеного в листі №13340-0-33-17/19.6 від 08.06.2017 року було направлено до Міністерства юстиції України відповідь №14636/04.2-63/3100 від 19.06.2017 року про результати розгляду скарги ПАТ "Державний ощадний банк України", у якій зазначено висновок проведеної перевірки про виявлення неодноразового порушення нотаріусом чинного законодавства.
27.30.06.2017 року Міністерство юстиції України направило до Головного територіально управління юстиції лист №13340-0-33-17/19.6, відповідно до якого вказано, що перевіркою Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за результатами розгляду листа було встановлені порушення, при цьому не застосовані заходи реагування до приватного нотаріуса ОСОБА_1 передбачені статтею 12 Закону України "Про нотаріат" та доручено Головному територіальному управлінню юстиції у Дніпропетровській області повернутися до розгляду листа та розгляду питання щодо застосування до приватного нотаріуса заходів реагування.
28. На виконання доручення Міністерства юстиції України №13340-0-33-17/19.6 від 08.06.2017 року Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області 18.07.2017 року було внесено на розгляд до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю №04.2-63/3926.29. Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що перевірка приватного нотаріуса ОСОБА_1 проводилась Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області за дорученням Міністерства юстиції України щодо розгляду скарги ПАТ "Державний ощадний банк України", тобто позапланова цільова перевірка.
30. Відповідно до пункту 19 Порядку №357/5, визначено, що для проведення перевірки утворюється комісія.
Персональний склад комісії, її голова, термін проведення перевірки державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса затверджуються наказом відповідно Міністерства юстиції чи головного управління юстиції.
Голова комісії організовує та координує діяльність членів комісії, розподіляє між ними конкретні завдання та повідомляє про час проведення перевірки державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса.
Наказ підтверджує повноваження членів комісії на проведення перевірки державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса у термін, зазначений у наказі.
Згідно пункту 20 Порядку №357/5 під час проведення перевірки члени комісії зобов'язані бути об'єктивними та неупередженими.
Перевірка проводиться з додержанням вимог законодавства щодо збереження державної та нотаріальної таємниці, іншої інформації з обмеженим доступом, недопущення розголошення інформації, що стала відома під час її проведення.
Відповідно до пункту 33 Порядку №357/5 за наслідками перевірки організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства комісія протягом п'яти робочих днів з часу закінчення перевірки складає довідку у двох примірниках про результати проведеної перевірки із зазначенням оцінки роботи приватного нотаріуса та з викладеними у ній висновками і рекомендаціями.
У пункті 36 Порядку №357/5 передбачено обов'язок голови комісії надати приватному нотаріусу, діяльність якого перевірялась, довідку за результатами перевірки для ознайомлення та підпису.
Згідно з пунктом 37 Порядку №357/5 приватний нотаріус, діяльність яких перевірялась, має право письмово викласти свої заперечення або пояснення щодо висновків комісії.
Проте в порушення приписів вищевказаного порядку, Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області комісія для проведення перевірки не створювалась, відповідний наказ не виносився, за наслідками перевірки управлінням юстиції не складалась та не надавалась позивачу для ознайомлення та підпису довідка за результатами перевірки.
31. Пункт 37 Порядку №357/5 передбачає, що заперечення або пояснення приватного нотаріуса, діяльність якого перевірялась, надаються комісії та розглядаються разом з довідкою про проведену перевірку та іншими матеріалами перевірки.
У пункті 38. Порядку №357/5 Порядку зазначено, що один примірник довідки за результатами перевірки подається начальнику головного управління юстиції, який приймає рішення про способи реалізації висновків та пропозицій за результатами комплексної, цільової, контрольної перевірки, а другий примірник отримує приватний нотаріус, діяльність якого перевірялась.
Пункт 39 Порядку №357/5 містить імперативний припис, згідно з яким за результатами перевірки приватного нотаріуса, на підставі висновків комісії головне управління юстиції видає наказ, у якому встановлюється строк для усунення виявлених порушень та помилок.
Копія наказу направляється до виконання приватному нотаріусу для врахування пропозицій комісії впродовж п'яти робочих днів з дня ознайомлення з довідкою про результати проведеної перевірки та долучається до відповідного наряду державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, а також до реєстраційної справи приватного нотаріуса.
Позивачу до застосування заходу у вигляді зупинення діяльності нотаріуса не надсилався наказ, у якому б встановлювався строк для усунення виявлених порушень та помилок, у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості вжити заходів для усунення виявлених під час перевірки порушень і помилок або надати письмові пояснення, якщо виявлені порушення та помилки усунути неможливо.
32. З огляду на викладене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області було проведено позапланову перевірку позивача з порушенням Порядку проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.
33. Згідно з Положення про Міністерство юстиції України (далі - Положення, про Мін'юст), затвердженого постановою Уряду від 02.07.2014 №228, Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики, зокрема, у сфері нотаріату і відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі, видає та анулює в установленому законом порядку свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Статтею 12 Закону України "Про нотаріат" визначено, що Міністерство юстиції України анулює свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, прийнятим на підставі подання відповідного Головного управління юстиції, у випадках визначених Законом.
З метою реалізації вказаних положень Закону України "Про нотаріат", постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 року №923 затверджено Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату (далі - ПОСТАНОВА:
Відповідно до пункту 3 Постанови №923, положення якого кореспондуються з положеннями статті 10 Закону України "Про нотаріат", для вирішення питання про анулювання свідоцтва про право па зайняття нотаріальною діяльністю при Міністерстві юстиції України утворюється Вища кваліфікаційна комісія нотаріату. Персональний склад Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату затверджується наказом Міністерства юстиції України.
Частинами дев'ятою, десятою статті 10 Закону України "Про нотаріат" визначено, що питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю розглядається Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату за поданням відповідно Головного управління юстиції у випадках, визначених цим Законом. Порядок внесення такого подання встановлюється Міністерством юстиції України.
На виконання вказаної норми наказом Міністерства юстиції України від 28.07.2011 року №1904/5 затверджено Порядок внесення головними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату (далі - Порядок №1904/5).
Пунктами 2-4 цього Порядку встановлено, що подання управління юстиції або Нотаріальної палати України про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю вноситься до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату. Воно повинно містити: інформацію про наявність підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону; зазначення конкретних порушень, які були допущені нотаріусом; пропозиції щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
До Подання додаються: засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів, на підставі яких внесено Подання: доповідна записка про перевірку роботи нотаріуса; пояснення нотаріуса на предмет обставин, викладених у доповідній записці про перевірку роботи нотаріуса; копії документів про зупинення нотаріальної діяльності; копії документів, що свідчать про виявлені в діяльності нотаріуса порушення; документи, що свідчать про вжиті заходи щодо виявлених в роботі нотаріуса порушень; відповідні документи органів дізнання і слідства, прокуратури, суду тощо.
34. Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області було порушено порядок проведення перевірки організації роботи приватного нотаріуса, а тому відсутні підстави для внесення подання до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату про анулювання свідоцтва про право на зайняття позивачем нотаріальної діяльності.
35. Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла правильного висновку та не погодилася з мотивувальною частиною суду першої інстанції щодо того, що в матеріалах справи відсутні судові рішення, які набрали законної сили та відповідно до яких встановлено порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1 чинного законодавства при вчиненні наведених нотаріальних дій.
За наведених обставин суддійшов висновку, що колегія суддів апеляційної інстанції дійшла правильного висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення адміністративного позову через порушення порядку процедури проведення перевірки позивача. Натомість колегія суддів апеляційної інстанції правильно вказала на необхідність змінити рішення суду першої інстанції шляхом виключення з його мотивувальної частини посилань суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні судові рішення, які набрали законної сили та відповідно до яких встановлено порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1 чинного законодавства при вчиненні наведених нотаріальних дій, оскільки рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 року у справі №173/2213/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено порушення вимог чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій, які були допущені позивачем.
VI. ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВЕРХОВНОГО СУДУ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ
36. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.
37. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
38. Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
40. З урахуванням викладеного, суддійшов висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2019 року - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
суддя -доповідач В. М. Бевзенко
судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
(вступна та резолютивна частини)
06 березня 2019 року
Київ
справа №826/7176/17
адміністративне провадження №К/9901/56192/18, К/9901/55480/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,
за участю:
секретаря судового засідання: Головко О. В.
представника Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Фартушної В. П.
представника Міністерства юстиції України - Адам Ю. В.
представника Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - Оборського Я. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №826/7176/17
за позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Міністерства юстиції України, Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату про визнання протиправними та скасування наказів та рішення, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами Головного територіального управління юстиції у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Бабенка К. А., суддів: Кузьменка В. В., Степанюка А. Г. ), Міністерства юстиції України та Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Аблова Є. В., суддів Григоровича О. П., Смолія І. В. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Бабенка К. А., суддів: Кузьменка В. В., Степанюка А. Г. )
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Міністерства юстиції України та Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року - скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
судді О. В. Білоус
І. Л. Желтобрюх |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
14 серпня 2019 року
Київ
справа №1540/3392/18
адміністративне провадження №К/9901/15720/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді -доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державного реєстратора Любашівської селищної ради Одеської області Самойленко Оксани Вячеславівни на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі №1540/3392/18 за позовом державного реєстратора Любашівської селищної ради Одеської області Самойленко Оксани Вячеславівни до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору, на стороні позивача - Любашівська селищна рада Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Національні інформаційні системи", про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. У липні 2018 року державний реєстратор Любашівської селищної ради Одеської області Самойленко Оксана Вячеславівна (надалі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 13 червня 2018 року №1832/5 про тимчасове блокування доступу державного реєстратора Любашівської селищної ради Самойленко О. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на дев'ять місяців та зобов'язати протягом трьох робочих днів з дня набрання законної сили рішення суду здійснити заходи відновлення (розблокування) доступу позивача до Державного реєстру прав на нерухоме майно.
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. Актом за результатами проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державних реєстраторів Любашівської селищної ради Одеської області від 21 травня 2018 року встановлені порушення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141.3.2. Наказом Міністерства юстиції України від 24 травня 2018 року 1997/7, на підставі вищевказаного акту, призначено проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Любашівської селищної ради Одеської області з 24 травня 2018 року. Вищезазначений наказ отримано позивачем 06 червня 2018 року.
3.3.01 червня 2018 року за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Любашівської селищної ради Одеської області складено довідку, в якій зазначені виявленні наступні порушення:
- порушення державним реєстратором Любашівської селищної ради Одеської області Самойленко О. В. вимог статей 10, 16, 18 Закону, пункту 10 Порядку №1127, пункту 56 Порядку №1141 за заявами № №25612114, 25633468, 25921786, 26455568, 26774694, оскільки до Державного реєстру прав долучені не в повному обсязі електронні копії документів, які були додані заявником до поданих заяв, за заявами № №25614198, 25614629, 25615072, 25821940, 25821940 до Державного реєстру прав не долучені електронні копії документів, які були додані заявником до поданих заяв;
- при розгляді заяв за № №25574898, 25575385.25577691,25578167.25583458.25580936, 25595060, 25602824.25603531, 25605401, 25607016, 25608188, 25608918.25612114.25614198, 25614629, 25615072, 25631877 державним реєстратором Самойленко О. В. не здійснено пошук у базі даних заяв, чим порушено вимоги статей 3, 10, 18 Закону, пункту 13 Порядку №1127, пунктів 12, 13 Порядку №1141;
- при розгляді заяв за № №25631877, 25633468, 25988510, 26374065, 26767571, 26686728 державним реєстратором Самойленко О. В. із заявників не стягнуто адміністративний збір за проведення державної реєстрації права власності, чим порушено вимоги статей 3, 20, 34 Закону;
- державним реєстратором Самойленко О. В., порушено вимоги статей 3, 10, 18 Закону, пунктів 12, 10-1 Порядку №1127 за заявами № №25736102, 25736915, 25737866, 25738579, 25739331, 25740113, 25741451, 25742345, 25748289, 25748620,25781275,25781699, 25785239, 25786743, 25788684, 5792531, 25825092, 25828384, 25829146, 25855908, 25856896, 25874827, 25918255, 26354464, 26355151, 26355905, 26367716, 26368080, 26368378, 26369013, 26369827, 26371214, 26371746, 26377089, 26406375, 26406382, 26406395, 26406435, 26413436,26416694,26723700, 26724343, 25794402, 25794979, 25796173, 25796996, 25939406, 26257761, 26330631, оскільки під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації прав на земельну ділянку не отримано автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу відомостей Державною земельного кадастру про таку земельну ділянку;
- державним реєстратором Самойленко О. В. проведено державну реєстрацію прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року за заявами № №25780629, 25821940, 26240019, 26249728, 26422440, 26512270, 26712492. До Державного реєстру прав не додано електронних копій довідок з органу, що проводив державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно до 01 січня 2013 року, на підтвердження державної реєстрації права власності щодо відповідного об'єкту нерухомого майна;
- порушення державним реєстратором Самойленко О. В. вимог статті 3, 10, 24 Закону, при розгляді заяви про державну реєстрацію іншого речового права (право оренди) №25772244, оскільки державна реєстрація іншого речового права проведена за наявності у відомостях, отриманих автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу Державного земельного кадастру зареєстроване інше речове право (оренда землі) за іншою юридичною особою без її припинення;
- 08 лютого 2018 року за результатом розгляду заяви №26595734 державним реєстратором Самойленко О. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №39574166 та повторно внесено запис до Державного реєстру прав про реєстрацію права власності за цією ж самою особою на земельну ділянку на підставі вищевказаного державного акту, право власності за якою було зареєстровано у Державному реєстрі прав 12.01.2018 чим порушено статті 3, 10, 24 Закону;
- на порушення вимог статей 3, 10, 23, 31 Закону, пунктів 12, 43 Порядку №1127 державним реєстратором Самойленко О. В. проведено державну реєстрацію прав за заявами № №25544238, 25580936, 25612114, 25820360, 25853132.25983116, 25983813, 26093327, 26179613, 26205945, 26325421, 26330907, 26332187, 26332581, 26454942, 27230775, 26600088, 26625449, 26852490, 27377313, 27232319 за відсутності документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна або рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або у власність.
3.4. Наказом Міністерства юстиції України від 13 червня 2018 року №1832/5, на підставі довідки від 01 червня 2018 року, тимчасово заблоковано доступ державного реєстратора Любашівської селищної ради Одеської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на дев'ять місяців. Вищевказаний наказ отримано позивачем 22 червня 2018 року.
3.5. Вважаючи зазначений наказ відповідача щодо тимчасово заблокування доступу позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на дев'ять місяців протиправним, остання звернулася до суду із вказаним позовом.
3.6. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що відповідачем обґрунтовано встановлено наявність в діях позивача порушень вимог чинного законодавства, у зв'язку з цим і було застосовано до позивача заходи впливу, про які йде мова вище.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
4. Державний реєстратор Любашівської селищної ради Одеської області Самойленко Оксана Вячеславівна звернулася до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
4.1. Вказує на неправомірність застосування блокування на строк 9 місяців, що не передбачено чинним законодавством України. При цьому зазначає, що нею безпосередньо не оскаржуються висновки та виявлені порушення за результатами перевірки позивача.
5. Відзиву на касаційну скаргу відповідачем подано не було.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
6. Відповідно до статті 37-1 Закону України "Про державу реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року №1952-VI (надалі Закон №1952-VI) контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав.
За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав.
У разі якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб'єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законодавства, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів, а також заінтересованих осіб.
За результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про: 1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав; 4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; 5) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав.
Технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора, акредитованого суб'єкта державної реєстрації прав.
Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок та критерії, за якими здійснюється моніторинг, визначаються Кабінетом Міністрів України.
7. Згідно з пунктом 1 Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №990 (надалі - Порядок №990), моніторинг реєстраційних дій - комплекс організаційних та технічних (з використанням програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - реєстри) заходів, які забезпечують систематичну, вибіркову перевірку дотримання державними реєстраторами прав на нерухоме майно, державними реєстраторами юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - державні реєстратори), уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації законодавства під час проведення реєстраційних дій за критеріями, визначеними цим Порядком.
8. Пунктами 4-7 Порядку №990 врегульовано, що моніторинг реєстраційних дій проводиться на підставі відомостей реєстрів за допомогою програмних засобів їх ведення за такими критеріями: 1) порушення строків, визначених Законами; 2) проведення реєстраційних дій в неробочий час; 3) відсутність у реєстрах електронних копій документів, поданих для державної реєстрації, виготовлених шляхом їх сканування; 4) проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень; 5) скасування (видалення) записів з реєстрів; 6) державні реєстратори та/або суб'єкти державної реєстрації, визначені Мін'юстом.
Періодичність моніторингу реєстраційних дій за окремими зазначеними критеріями, перелік державних реєстраторів та/або суб'єктів державної реєстрації, щодо яких проводиться моніторинг за критерієм, визначеним у підпункті 6 цього пункту, а також строк, протягом якого проводиться такий моніторинг, визначаються (затверджуються) Мін'юстом з розміщенням відповідної інформації на офіційному веб-сайті.
За результатами моніторингу реєстраційних дій складається відповідний акт в письмовій формі, який засвідчується підписом посадової особи Мін'юсту, що проводила такий моніторинг.
У разі виявлення на підставі акта моніторингу реєстраційних дій порушень порядку державної реєстрації проводиться камеральна перевірка державних реєстраторів та/або суб'єктів державної реєстрації.
Камеральна перевірка проводиться на підставі наказу Мін'юсту, яким утворюється комісія у складі не менше ніж трьох посадових осіб Мін'юсту. Камеральна перевірка проводиться у строк, що не перевищує 14 робочих днів. Наказ Мін'юсту про проведення камеральної перевірки в обов'язковому порядку розміщується на офіційному веб-сайті.
Копія наказу Мін'юсту про проведення камеральної перевірки надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом із супровідним листом державному реєстратору та/або суб'єкту державної реєстрації.
9. Відповідно до пунктів 9-10 Порядку №990 результати камеральної перевірки оформляються довідкою, яка підписується усіма членами комісії. За результатами проведеної камеральної перевірки Мін'юст на підставі довідки комісії приймає мотивоване рішення відповідно до Законів у формі наказу.
10. З аналізу викладених норм, вбачається, що за результатами проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державних реєстраторів Любашівської селищної ради Одеської області, про який йде мова вище Міністерство юстиції України мало правові підстави для проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Любашівської селищної ради Одеської області.
11. Відповідно до пункту 10 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (надалі - Порядок №1127) під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор, уповноважена особа з оригіналів документів чи відповідно оформлених копій необхідних для державної реєстрації прав документів у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 7 цього Порядку, обов'язково виготовляє електронні копії шляхом сканування таких документів, які додаються до заяви.
12. Абзац 7 пункту 56 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141 (надалі - Порядок №1141) закріплює, що державний реєстратор із оригіналів поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів та копій документів, які пред'являються для державної реєстрації прав, виготовляє їх електронні копії шляхом сканування, які розміщує у відповідному розділі Державного реєстру прав (крім документів, які були ним видані або оформлені під час проведення державної реєстрації прав).
13. Згідно з пунктом 12 Порядку №1141 під час проведення державної реєстрації прав державний реєстратор додатково здійснює пошук інших заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на те саме майно та рішень судів про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією таких прав, у базі даних про реєстрацію заяв і запитів.
14. У разі коли під час розгляду заяви державним реєстратором встановлено наявність раніше зареєстрованих інших заяв на це саме майно, ніж заява, що ним розглядається, державний реєстратор невідкладно приймає рішення про розгляд заяви після прийняття рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за результатом розгляду заяви, яка зареєстрована в базі даних заяв раніше (пункт 13 Порядку №1127).
15. Відповідно до пункту 35 Порядку №1127 державна реєстрація обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, державна реєстрація припинення іпотеки у зв'язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки, а також державна реєстрація прав на підставі рішень судів проводиться виключно державним реєстратором, визначеним законом, без подання заяви заявником.
16. Документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав, не подається, а тому із заявників не стягнуто адміністративний збір за проведення державної реєстрації права власності (абзац 2 пункту 36 Порядку №1127).
17. Пунктом 4 частини 3 статті 10 Закону №1352-VI передбачено, що державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.
18. Пунктом 10.1 Порядку №1127 врегульовано, що під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації прав на земельну ділянку автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку, у тому числі з метою перевірки її кадастрового номера щодо його наявності та автентичності, а також з метою встановлення наявності відомостей про власників, користувачів такої земельної ділянки, перенесених з державного реєстру земель, що містяться в Державному земельному кадастрі, та відповідності таким відомостям про власників, користувачів відомостей, зазначених заявником у заяві.
19. Пунктом 3 частини 3 статті 10 Закону передбачено, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
20. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону №1352-VI у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
21. У частині 2 статті 24 Закону №1952-VI за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
22. Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 24 Закону №1352-VI у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
23. Статтею 31 Закону №1352-VI передбачено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05.08.1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
24. Вказані положення кореспондуються з положеннями пункту 43 Порядку №1127.25. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у діях позивача порушень Закону №1352-VI, Порядку №1127 та Порядку №1141, про які зазначено у вищезазначеній довідці.
26. Водночас, сам позивач в касаційній скарзі зазначала, що нею фактично не оскаржуються висновки та виявлені порушення за результатами перевірки.
27. Таким чином, відповідач, за наявності встановлених порушень позивачем чинного законодавство, вірно, на підставі положень частини 2 статті 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тимчасово блокував доступ позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на дев'ять місяців.
28. Доводи ж позивача щодо відсутності у Міністерства юстиції України повноважень на встановлення строків тимчасового блокування доступу до реєстру є безпідставними, оскільки суперечать вищевказаним положенням законодавства.
29. Отже, беручи до уваги викладене, колегія суддів визнає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством.
30. За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
31. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
32. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанцій - залишенню без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
33. Касаційну скаргу державного реєстратора Любашівської селищної ради Одеської області Самойленко Оксани Вячеславівни залишити без задоволення.
34. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі №1540/3392/18 за позовом державного реєстратора Любашівської селищної ради Одеської області Самойленко Оксани Вячеславівни до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору, на стороні позивача - Любашівська селищна рада Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Національні інформаційні системи", про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без змін.
35. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
суддя -доповідач І. В. Дашутін
судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
(скорочене РІШЕННЯ:
Київ
27 лютого 2018 року
справа №813/2451/17
адміністративне провадження №К/9901/4085/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.,
при секретарі судового засідання Гутніченко А. М.,
за участю представників:
від позивача - Дмитренка В. П. на підставі ордеру серії ЛВ №098336 від 21.02.2018 р.,
від відповідача - Дорош А. Б. за дов. від 20.12.2017 р. №7782/9/13-01-10-02-06,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західінфо" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Гулик А. Г. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (головуючий суддя - Рибачук А. І., судді - Мікула О. І., Старунський Д. М. ) у справі №813/2451/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західінфо" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західінфо" задовольнити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року скасувати, справу №813/2451/17 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
суддя-доповідач Р. Ф. Ханова
судді С. С. Пасічник
В. П. Юрченко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
21 вересня 2018 року
м. Київ
справа №816/1914/16
адміністративне провадження №К/9901/40682/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л. І.,
суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2016 (суддя - Бойко С. С. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 (судді - Чалий І. С., П'янова Я. В., Зеленський В. В. ) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ОДПІ) про визнання недійсним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій,
УСТАНОВИВ:
ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОДПІ про визнання недійсним та скасування рішення від 12.10.2016 №0007451405 про застосування до підприємця фінансових санкцій у сумі 10'000,00 грн за роздрібну торгівлю алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 №957.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30.10.2008 №957" щодо збільшення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв в судовому порядку визнана нечинною, внаслідок чого до позивача безпідставно застосовані фінансові санкції згідно з рішенням від 12.10.2016 №0007451405.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 24.11.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення ОДПІ від 12.10.2016 №0007451405 про застосування фінансових санкцій.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Оскільки на момент застосування контролюючим органом положень постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30.10.2008 №957" остання була скасована в судовому порядку, а розмір мінімальних роздрібних цін алкогольних напоїв, що перебували на реалізації у підприємця відповідають цінам, встановленим постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30.10.2008 №957 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2014 №177, застосування до позивача фінансових санкцій згідно з рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, є протиправним.
ОДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на зазначені судові рішення, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуально права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30.10.2008 №957" є чинною та її норми підлягають застосуванню, оскільки рішення про втрату нормативно-правовим актом чинності не зареєстроване у встановленому порядку відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30.08.2017 № К/800/18491/17 відкрив касаційне провадження у цій справі.
Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу відповідача.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2018 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд ухвалою від 09.08.2018 касаційну скаргу ОДПІ прийняв до провадження та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для прийняття рішення, з приводу правомірності якого виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 27.09.2016 про результати фактичної перевірки господарської одиниці (кафетерій) позивача, проведеної 21.09.2016. У ході вказаної перевірки встановлено порушення позивачем положень частини десятої статті 18 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 №481/95-ВР внаслідок реалізації алкогольних напоїв за цінами, нижчими за встановлені мінімальні роздрібні ціни на такі напої постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30.10.2008 №957.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР).
Згідно із частиною другою статті 17 Закону №481/95-ВР (у редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі роздрібної торгівлі тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів, збільшеними на суми акцизного податку з реалізації через роздрібну торговельну мережу тютюнових виробів, до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції - 100 відсотків вартості наявних у суб'єкта господарювання тютюнових виробів, але не менше 10000 гривень.
Право встановлювати мінімальні оптово-відпускні та роздрібні ціни на алкогольні напої надано Кабінету Міністрів України відповідно до частини десятої статті 18 Закону №481/95-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30.10.2008 №957 установлено розмір мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв згідно з додатком.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30.10.2008 №957" від 17.06.2015 №426 збільшено розмір мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв. Дата набрання чинності постанови від 17.06.2015 №426 - 12.07.2015.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2016 у справі №826/17459/15, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 №957".
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30.06.2016 № К/800/4150/16, К/800/5606/16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2016 у справі №826/17459/15 залишив без змін.
Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи №826/17459/15) постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі
Таким чином, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2015 про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 №957" набрала законної сили 11.02.2016.
Визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Отже, на дату фактичної перевірки (21.06.2016) постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 №957" втратила чинність. Відповідно постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30.10.2008 №957 діяла у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2014 №177.
Встановивши у судовому процесі, що ціни на алкогольні напої, реалізовані позивачем відповідали мінімальним роздрібним цінам, встановленим постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" від 30.10.2008 №957 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2014 №177, суди дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність застосування до підприємця фінансових санкцій та протиправність рішення від 12.10.2016 №0007451405.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередньої інстанції, оскільки відповідно до частини одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи №826/17459/15) резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Пункт 16 Положення про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 (далі - Положення), передбачає, що зміни і доповнення, внесені до нормативно-правового акта, а також рішення про втрату нормативно-правовим актом чинності, підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому цим Положенням.
Відповідно до підпункту "б" пункту 17 Положення рішення про державну реєстрацію нормативно - правового акта може бути скасовано у зв'язку з набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.
Згідно з пунктом 18 Положення скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта проводиться органом державної реєстрації, про що повідомляється орган, що його видав, із зазначенням конкретних причин скасування.
Отже, для скасування державної реєстрації постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 №957" необхідно рішення суду про визнання такої постанови незаконною, що набрало законної сили.
Як встановили суди судове рішення про визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №426 набрало законної сили 11.02.2016.
Відповідно до статті 124 Конституції України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи №826/17459/15) судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Недотримання суб'єктом владних повноважень Положення та Порядку щодо держаної реєстрації про втрату нормативно-правовим актом чинності на підставі судового рішення, не є підставою для застосування такого акта.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л. І. Бившева
Т. М. Шипуліна
В. В. Хохуляк,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
12 грудня 2018 року
Київ
справа №819/1026/13-a
адміністративне провадження №К/9901/19561/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І. А.,
суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2016 (судді Гуляк В. В., Каваль Р. Й., Судова-Хомюк Н. М. )
у справі №819/1026/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільоптторг"
до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільоптторг" (далі - позивач, ТОВ "Тернопільоптторг") звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - відповідач, Тернопільська ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013 №0000032230.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2016 скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 та задоволено позовні вимоги.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2016 та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.12.2014.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судовим рішенням у справі №819/1026/13-а встановлено, що бензин автомобільний А-95 ДСТУ 4063-2001 в кількості 8599,34 л. по ціні 10,90 грн за один літр та бензин А-92 ДСТУ 4063-2001 в кількості 10821,46 грн по ціні 10,60 грн за літр знаходиться в реалізації без відповідних документів. Також у справі №36023/876 (2а-819/47/13) вказано, що вказаний товар (бензин) не облікований у встановленому законодавством порядку. Таким чином, судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано статтю 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій).
Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено фактичну перевірку господарської одиниці АЗС №19 за адресою вул. Протасевича, 3 в м. Тернопіль, що належить позивачу ТОВ "Тернопільоптторг", щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв. За наслідками перевірки складено Акт №0158/19/19/22/37076604 від 29.12.2012, за висновками якого позивачем порушено пункт 12 статті 3 та статтю 6 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме встановлено необлікований товар на загальну суму 208 440,28 грн.
На підставі вказаного Акту перевірки від 29.12.2012 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000032230 від 08.01.2013 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на суму 416 880, 56 грн., за порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскаржене позивачем податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013 року є правомірним, оскільки податковою перевіркою було встановлено, що наявний на АЗС №19 бензин автомобільний А-95 в кількості 8599,34 літрів по ціні 10,90 грн. за один літр та бензин автомобільний А-92 в кількості 10821,46 літрів по ціні 10,60 грн. за один літр знаходився в реалізації без відповідних документів, не відповідає пред'явленим документам та не відповідає вимогам технічних стандартів. Тому цей бензин не має власника і є необлікованим товаром.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з такого.
Пунктом 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" визначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
До суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг").
Відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, облік нафти і нафтопродуктів - операція, яка проводиться на підприємстві під час технологічного процесу і яка полягає у визначенні об'єму і маси нафти або нафтопродуктів для подальших облікових операцій.
Система вимірювання кількості і визначення показників якості нафти - сукупність засобів вимірювальної техніки, технологічного та допоміжного обладнання, що призначена для обліку нафти з визначенням її кількісних показників та формування актів приймання-здавання нафти і паспортів якості шляхом як автоматичного виконання функцій, так і одним із методів, передбачених ГОСТ 26976-86 "Нефть и нефтепродукты. Методы измерения массы" (далі - ГОСТ 26976) та цією Інструкцією.
Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 Інструкції визначено, що облік нафти і нафтопродуктів на НПЗ, підприємствах із забезпечення нафтопродуктами, підприємствах нафтопровідного і нафтопродуктопровідного транспорту, наливних пунктах ведеться в одиницях маси, а на АЗС - одиницях об'єму.
Для визначення маси та об'єму нафти і нафтопродуктів можуть використовуватися об'ємно-масовий статичний, об'ємно-масовий динамічний, прямий масовий (статичне зважування та зважування під час руху) і об'ємний методи вимірювань відповідно до вимог ГОСТ 26976.
Після оприбуткування нафтопродуктів, дані лічильника сумарного обліку паливно-роздавальних колонок, система керування паливно-роздавальними колонками та реєстратори розрахункових операцій діють як одне ціле та не повинні мати розбіжностей даних більш ніж на 0,1%. Як наслідок, дані про оприбутковане за даними бухгалтерського обліку пальне повинні відповідати даним реєстратора розрахункових операцій, який є носієм доказової інформації про обіг пального на АЗС.
Способом перевірки наявності неоприбуткованих нафтопродуктів є співставлення даних обліку звітів АЗС за формою №16-НП, №17-НП та даних РРО з фактичними вимірюваннями залишків пального в резервуарах, тобто визначення різниці між кількістю нафтопродуктів, які надійшли на АЗС та кількістю реалізованих нафтопродуктів.
Вимірювання рівня нафтопродуктів у резервуарах на АЗС має здійснюватись методами та з дотриманням всіх передбачених вимог щодо здійснення таких замірів, що визначені Інструкцією від 20.05.2008 №281/171/578/155, яка є спеціальним нормативним актом, що встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів та є обов'язковою для всіх суб'єктів господарювання, що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.
Така позиція Верховного Суду вже була викладена в постанові від 12.06.2018 у справі №826/18483/13-а (К/9901 /3580/18).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пункту 12 статті 3 та статті 6 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" слугували твердження податкового органу, що наявні під час перевірки у позивача на АЗС №19 паливно-мастильні матеріали на загальну суму 208 440,28 грн., а саме бензин автомобільний А-95 ДСТУ 4063-2001 в кількості 8599,34 літрів по ціні 10,90 грн. за один літр та бензин автомобільний А-92 ДСТУ 4063-2001 в кількості 10821,46 літрів по ціні 10,60 грн. за один літр не відповідав пред'явленим документам та вимогам технічних стандартів якості, а отже знаходився в реалізації без відповідних документів, був необлікованим, безгосподарним і без власника.
Водночас, в акті перевірки не зазначено інформації щодо методів, способів та обладнання, за допомогою яких здійснювалось зняття фактичних залишків паливно-мастильних матеріалів як того вимагає вказана Інструкція, з огляду на що інформація щодо фактичної кількості паливно-мастильних матеріалів не може вважатись достовірною, а відповідно і твердження відповідача про те, що позивач реалізовував паливно-мастильні матеріали, які не є облікованими у встановленому законом порядку, не є доведеним.
Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що висновок відповідача про безгосподарність бензину А-95 та А-92 ґрунтується не на підставі первинних документів, а лише на припущенні про неякісний бензин. Можлива невідповідність якісних характеристик нафтопродуктів якісним показникам, що були відображені в сертифікатах і паспортах якості не може свідчити про відсутність права власності на них та не є неоприбуткуванням нафтопродуктів відповідно до положень вказаної Інструкції.
Щодо посилання відповідача на висновки Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 у справі №2-а/819/47/13 колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що такі не мають преюдиційного значення. Передбачене частиною першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на момент ухвалення рішення судами попередніх інстанцій) звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.
Предметом доказування у справі №2-а/819/47/13 є правомірність вчинення дій податковим органом щодо призначення експертизи та накладення адміністративного арешту на майно, в той час як у даній справі предметом доказування є правомірність застосування до позивача штрафних санкцій за порушення, передбачене пунктом 12 статті 3 та статті 6 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", тобто обставини, які підлягають доказуванню в межах спірних правовідносин є різними.
Відтак, оцінивши надані сторонами докази на підтвердження та спростування обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог.
Згідно частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2016 у справі №819/1026/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
(вступна та резолютивна частини)
06 березня 2019 року
Київ
справа №826/7176/17
адміністративне провадження №К/9901/55480/18, К/9901/56192/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,
за участю:
секретаря судового засідання: Головко О. В.
представника Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Фартушної В. П.
представника Міністерства юстиції України - Адам Ю. В.
представника Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - Оборського Я. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №826/7176/17
за позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Міністерства юстиції України, Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату про визнання протиправними та скасування наказів та рішення, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами Головного територіального управління юстиції у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Бабенка К. А., суддів: Кузьменка В. В., Степанюка А. Г. ), Міністерства юстиції України та Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Аблова Є. В., суддів Григоровича О. П., Смолія І. В. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Бабенка К. А., суддів: Кузьменка В. В., Степанюка А. Г. )
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Міністерства юстиції України та Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року - скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
судді О. В. Білоус
І. Л. Желтобрюх |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
18 липня 2018 року
м. Київ
справа №826/3274/16
адміністративне провадження № К/9901/19043/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Анцупової Т. О.,
суддів: Гімона М. М., Гриціва М. І.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №826/3274/16
за адміністративним позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до Державної регуляторної служби України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Амікс-Груп" про визнання незаконним та скасування рішення в частині;
за касаційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2017 року (у складі колегії суддів: Шрамко Ю. Т., Вєкуа Н. Г., Федорчука А. Б. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року (у складі колегії суддів: Безименної Н. В., Аліменка В. О., Беспалова О. О.) УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У лютому 2016 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - ДАБІ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної регуляторної служби України, в якому просила суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Державної регуляторної служби України від 27 січня 2016 року №5, яким зобов'язано скасувати наказ від 23 листопада 2015 року №43-Л в частині анулювання ліцензії ТОВ "Амікс-Груп" серії АЕ №639634 від 07 жовтня 2014 року на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.
2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що наказ Держархбудінспекції в частині анулювання ліцензії ТОВ "Амікс-Груп" на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, виданий правомірно та в межах наданих повноважень, в той же час, оскаржуване розпорядження не містить посилання на норми законодавства, які порушила Держархбудінспекція при видачі наказу. Відповідач, зобов'язавши оскаржуваним рішенням Держархбудінспекцію вчинити конкретні дії, на думку позивача, вийшов за межі компетенції, оскільки оскаржуване розпорядження є формою втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Просив постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.
6. У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до суду 26 березня 2018 року, відповідач заперечує проти доводів скаржника з підстав, якими керувалися суди попередніх інстанцій, приймаючи свої РІШЕННЯ:
7. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
8. Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі наказу ДАБІ від 22 вересня 2015 року №1048 "Про затвердження плану перевірок дотримання суб'єктами господарювання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів IV і V категорії складності, яка підлягає ліцензуванню Держархбудінспекцією, на IV квартал 2015 року" Управлінням Держархбудінспекції у Сумській області (далі - Управління) проведено плановий захід контролю ТОВ "Амікс-Груп".
9. Уповноважена особа ТОВ "Амікс-Груп" не допустила посадових осіб Управління до перевірки. Листом 21 жовтня 2015 року №86 уповноважений представник ТОВ "Амікс-Груп" повідомив, що вважає дії Управління щодо проведення перевірки такими, що суперечать чинному законодавству.
10. Відповідно до вимог Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" №222-VIII від 02 березня 2015 року (далі - Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності") представником Управління було складено акт про недопущення посадових осіб інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на об'єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій від 28 жовтня 2015 року №31.
Примірник зазначено акту направлено до Ліцензійної комісії Держархбудінспекції та її територіальних органів з пропозицією анулювати ліцензію ТОВ "Амікс-Груп" серії АЕ №639634, термін дії якої 30 березня 2015 року - 07 жовтня 2019 року.
11. За результатами розгляду пропозиції Управління прийнято висновок Ліцензійної комісії Держархбудінспекції та її територіальних органів (протокол від 20 листопада 2015 року №22), який в подальшому став підставою для прийняття ДАБІ наказу від 23 листопада 2015 року №43-Л, яким, зокрема, анульовано ліцензію ТОВ "Амікс-Груп" серії АЕ №639634 на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.
12. Зазначений наказ оскаржений ТОВ "Амікс-Груп" до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України.
13. За результатами розгляду апеляції товариства Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування прийняла рішення від 26 січня 2016 року №3.2 (витяг з протоколу №01-16), згідно якого апеляцію ТОВ "Амікс-Груп" щодо прийняття ДАБІ наказу від 23 листопада 2015 року №43-Л в частині анулювання ліцензії серії АЕ №639634 на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, задоволено та зобов'язано ДАБІ скасувати вказаний НАКАЗ:
14. На підставі вказаного протоколу Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування відповідачем видано розпорядження від 27 січня 2016 року №5, яким зобов'язано ДАБІ скасувати наказ від 23 листопада 2015 року №43-Л в частині анулювання ліцензії ТОВ "Амікс-Груп" серії АЕ №639634.15. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з наступного законодавчого регулювання спірних відносин.
16.1 Так, суди погодились з висновками Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування щодо того, що планові заходи контролю здійснювалися позивачем без дотримання вимог п. 3 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 27 грудня 2014 року №71-VІІІ, а саме: без дозволу Кабінету Міністрів України, а інші підстави, передбачені вказаним пунктом закону, відсутні.
Крім того, починаючи з 28 червня 2015 року органи ліцензування можуть здійснювати контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, виданих відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".
До видання Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, яким затверджуються ліцензійні умови провадження відповідного виду господарської діяльності, підстави для здійснення контролю за їх додержанням відсутні, оскільки відсутній предмет здійснення таких заходів.
16.2 З моменту набрання чинності Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (28 червня 2015 року), правові підстави для застосування ліцензійних умов, прийнятих на реалізацію вимог Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" №1775 від 01 червня 2000 року, який втратив чинність згідно Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", відсутні.
16.3 Також суди виходили з того, що вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про анулювання ліцензії передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". Акт про недопущення посадових осіб інспекції на об'єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій від 28 жовтня 2015 року №31 до таких підстав не відноситься.
16.4 Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що Державна регуляторна служба України, видавши оскаржуване розпорядження на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України, реалізувала надані їй Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності" повноваження.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами у своїх рішенням неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
18. Скаржник вказує на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для застосування у спірних правовідносинах ліцензійних умов, які затверджені наказом Мінрегіонбуду від 27 січня 2009 року №47, є хибними і призвели до прийняття необґрунтованого та такого, що не відповідає вимогам законодавства, РІШЕННЯ:
19. Також скаржник не погоджується із висновками судів щодо поширення мораторію на проведення перевірок у 2015 та 2016 роках.
20. Скаржник зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач вийшов за межі своєї компетенції та втрутився у дискреційні повноваження іншого суб'єкта владних повноважень.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
22. Відповідно до п. 1 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року №724, Державна регуляторна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності.
Державна регуляторна служба України є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
23. Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, серед іншого, видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задовільнення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.
24. Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" встановлено, що Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування є постійно діючим колегіальним органом при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування та діє за регламентом, що затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.
25. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" обов'язками Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування є, зокрема, розгляд апеляцій та інших скарг здобувачів ліцензії, ліцензіатів на дії органу ліцензування або інших заявників щодо порушення законодавства у сфері ліцензування.
26. В ході розгляду справи судами установлено, що оскаржуване розпорядження Державної регуляторної служби України від 27 січня 2016 року №5 прийнято на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування за наслідками розгляду апеляції ТОВ "Амікс-Груп".
Отже, при прийнятті оскаржуваного розпорядження Державна регуляторна служба України діяла стосовно ДАБІ як орган, якому на підставі закону надано повноваження здійснювати нагляд за додержанням органами державної влади (в тому числі органами ліцензування) законодавства у сфері ліцензування, тобто реалізувала надані їй Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності" повноваження.
Державна регуляторна служба України жодним чином не втрутилась у дискреційні повноваження ДАБІ, як органу ліцензування, оскільки не приймала жодного рішення замість суб'єкта владних повноважень, а лише зобов'язала ДАБІ вчинити певні дії у зв'язку з порушенням законодавства у сфері ліцензування.
27. Крім того, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії.
28. Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, що є центральним органом виконавчої влади, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених законом.
29. На момент проведення перевірки ТОВ "Амікс-Груп" ліцензійні умови провадження господарської діяльності, пов'язаної зі створення об'єкта архітектури IV і V категорії складності Кабінетом Міністрів України затверджені не були.
30. Колегія суддів погоджується з висновками судів, що починаючи з 28 червня 2015 року органи ліцензування можуть здійснювати контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, виданих відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".
Тобто, до видання Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, яким затверджуються ліцензійні умови провадження відповідного виду господарської діяльності, підстави для здійснення контролю за їх додержанням відсутні, оскільки відсутній предмет здійснення таких заходів.
31. Крім того, п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змій до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 27 грудня 2014 року №71-VІІІ встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.
Під час розгляду скарги товариства, Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування було встановлено, що сума отриманого доходу ТОВ "Амікс-Груп" за попередній (2014) календарний рік не перевищувала 20 млн грн.
32. Так, в ході розгляду справи судами установлено, що планові заходи контролю здійснювались позивачем без дотримання вимог п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змій до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 27 грудня 2014 року №71-VІІІ, а саме, без дозволу Кабінету Міністрів України.
33. Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
34. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
35. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
36. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
37. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у справі №826/3274/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
суддя -доповідач Т. О. Анцупова
суддя М. М. Гімон
суддя М. І. Гриців |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
25 вересня 2018 року
Київ
справа №820/1580/16
адміністративне провадження №К/9901/26612/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л. І., суддів: Шипуліної Т. М., Ханової Р. Ф., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2016 у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подала до суду позов про визнання протиправним і скасування наказу в. о. начальника Головного управління ДФС у Харківській області Рибакова М. В. від 14.03.2016 №528, податкового повідомлення-рішення від 28.03.2016 №0000391403 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 43 681,25 грн та стягнення судових витрат зі сплати судового збору в сумі 1102,42 грн.
Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 17.05.2016 адміністративний позов в частині вимог про визнання протиправним і скасування наказу в. о. начальника Головного управління ДФС у Харківській області Рибакова М. В. від 14.03.2016 №528 залишив без розгляду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2016 №0000391403 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 43 681,25 грн, позивач зазначає, що за наявності належним чином роздрукованого фіскального звітного чеку підстави вважати такі кошти неоприбуткованими відсутні.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 17.05.2016 відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.06.2016 залишив без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2016.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка неоприбуткувала готівку у порядку, встановленому пунктом 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, оскільки у Книзі обліку розрахункових операцій не здійснила облік готівкових коштів, а саме: не заповнила графу 5 розділу 2 цієї книги.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 оскаржила судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 19.07.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
В обґрунтування вимог касаційної скарги фізична особа-підприємець ОСОБА_2 посилається на те, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Посилаючись положення статті 2, пункту 5 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", пункти 1.2, 2.6, глави 4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, пунктів 4.8, 4.9 Порядку ведення Книг обліку розрахункових операцій, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2013 №417, вважає, що вона не здійснила такого порушення як неоприбуткування готівки, оскільки провела отримані готівкові кошти через реєстратор розрахункових операцій, роздрукувала фіскальні звітні чеки та здійснила облік таких чеків у Книзі обліку розрахункових операцій.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.09.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 25.09.2018.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2015 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Ханова Р. Ф., Шипуліна Т. М.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, зважає на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для застосування до позивачки за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 28.03.2016 №0000391403 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 43 681,25 грн відповідно до вимог ст. 1 Указу Президента України "Про застосування за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 №436/95 слугували висновки, вкладені в акті фактичної перевірки від 16.03.2016 №280/20/40/14/НОМЕР_1, про порушення вимог пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320. За висновками відповідача порушення полягало в тому, що позивачка не оприбуткувала готівкові кошти в книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків, а саме: не здійснила запису в графі 5 розділу 2 "Облік руху готівки та сум розрахунків" Книги обліку розрахункових операцій.
Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями) визначено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320 (далі Положення №637).
Відповідно до пункту 1.2 глави 1 Положення №637 оприбуткування готівки визначено як проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.
Відповідно до пункту 2.6 глави 2 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).
Абзацом третім статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Аналізуючи наведені норми матеріального права, Верховний Суд зазначає, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках реєстратора розрахункових операцій (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій шляхом заповнення всіх обов'язкових до заповнення граф. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність згідно з абзацом третім статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".
Виходячи з того, під "оприбуткуванням готівки" в касі підприємства у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО розуміється своєчасне (у день одержання готівкових коштів) здійснення обліку таких коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО, то не здійснення відповідних записів у книзі обліку розрахункових операцій згідно із Z-звітом у день одержання готівкових коштів у порядку, є неоприбуткуванням готівки в касі.
Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, який неодноразово висловився з цього питання, зокрема в постановах від 02.04.2013 у справі №21-76а13, від 12.11.2013 у справі №21-370а13, від 01.04.2014 у справі №21-54а14 та від 04.11.2015 у справі №21-3680а15 тощо.
Доводи позивачки про те, що висловлена Верховним Судом України позиція стосується інших обставин, ніж обставини у справі, що вирішується (обставини щодо не заповнення суб'єктом господарювання графи 5 розділу 2 КОРО), Верховний Суд відхиляє. Висловлений Верховним Судом України висновок про те, що є оприбуткуванням готівки згідно з нормами законодавства та невиконання яких дій суб'єктом господарювання свідчить про порушення вимог пункту 2.6 Положення №637, стосується обставин щодо невнесення чи неповного внесення суб'єктами господарювання до КОРО записів. Так, у справі №2а-11344/09/1/0170 (номер справи Верховного Суду України 21-76а13), в якій Верховний Суд України ухвалив постанову від 02.04.2013, мають місце обставини щодо незаповнення суб'єктом господарювання графи 5 розділу 2 КОРО.
Відповідно до пункту 6 розділу 4 Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України 28.08.2013 №417 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.09.2013 за №1618/24150 (далі Порядок №417), використання книги ОРО, зареєстрованої на РРО, передбачає: наявність книги ОРО на місці проведення розрахунків, де встановлено РРО; підклеювання фіскальних звітних чеків на відповідних сторінках книги ОРО; щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо; у разі виходу з ладу РРО чи відключення електроенергії здійснення записів за обліком розрахункових квитанцій; ведення обліку ремонтів, робіт з технічного обслуговування, а також перевірок конструкції та програмного забезпечення РРО у відповідному розділі книги ОРО.
Згідно з пунктом 7 розділу 4 Порядку №417 у разі використання книги ОРО, зареєстрованої на господарську одиницю, на декількох місцях проведення розрахунків щоденні записи про реквізити розрахункових квитанцій та про рух готівки здійснюються окремо щодо кожного місця проведення розрахунків. Якщо на одному місці проведення розрахунків протягом дня використовувались декілька розрахункових книжок, то записи за обліком розрахункових квитанцій та рухом готівки виконуються щодо кожної розрахункової книжки окремо.
Відповідно до пункту 8 розділу 4 Порядку №417 у разі роздрукування на РРО протягом робочого дня декількох фіскальних звітних чеків усі вони підклеюються у відповідній книзі ОРО, записи в розділі 2 книги ОРО робляться за кожним фіскальним звітним чеком окремо. Якщо фіскальний звітний чек містить дані про операції службового внесення та службової видачі коштів, то графи 3 і 4 розділу 2 книги ОРО можна не заповнювати. За бажанням суб'єкта господарювання у графах 5 - 8 розділу 2 книги ОРО, зареєстрованої на РРО, можна вводити додаткові графи для зазначення сум розрахунків, суми податку на додану вартість та виданих при поверненні товару коштів, які отримані (видані) з використанням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо. Крім того, у цьому розділі книги або в книзі за формою додатка 3 можна виконувати додаткові записи, де підсумовуються дані за розрахунками за день чи за місяць.
Аналізуючи наведені норми права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що графа 5 розділу 2 КОРО є обов'язковою для заповнення і незаповнення такої графи свідчить про нездійснення суб'єктом господарювання обліку коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.
Зважаючи на те, що позивачкою не було оприбутковано готівкових коштів в порядку, передбаченому пунктом 2.6 глави 2 Положення №637, а саме: нездійснено обліку зазначених готівкових коштів (у день їх одержання) у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО шляхом повного внесення відповідних записів, то застосування до позивачки передбачених у статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 №436/95 штрафних (фінансових) санкцій є обґрунтованим.
Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, є ідентичними доводам, якими позивачка обґрунтовувала свою позицію щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в судах попередніх інстанцій, та є такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2016 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СУДДІ:
Верховного Суду Л. І. Бившева
Р. Ф. Ханова
Т. М. Шипуліна |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
(скорочена ПОСТАНОВА:
18 грудня 2018 року
Київ
справа №816/2846/15
адміністративне провадження №К/9901/8857/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І. Я.,
суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,
за участю секретаря судового засідання - Загороднього А. А.,
учасники справи:
представники відповідача - Біленко Н. О., Павлович Д. М.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛААД" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року (судді: Спаскін О. А. (головуючий), Любчич Л. В., Сіренко О. І.) у справі №816/2846/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛААД" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛААД" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року у справі №816/2846/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І. Я. Олендер
І. А. Гончарова
Р. Ф. Ханова,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
27 листопада 2018 року
Київ
справа №810/3480/17
адміністративне провадження №К/9901/58075/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І. Я.,
суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2018 року (судді: Є. О. Сорочко (головуючий), Н. М. Літвіна, І. В. Федотов) у справі №810/3480/17 за позовом Повного товариства "Кучер і компанія Ломбард "Партнер" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Повне товариство "Кучер і компанія Ломбард "Партнер" (далі - позивач, ПТ "Кучер і компанія Ломбард "Партнер ") звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Київській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.10.2017 №0036941406, яким на підставі абзацу 3 пункту 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" до позивача застосовано штраф у розмірі 201 500,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 04.10.2017 №0036941406 у частині визначення Повному товариству "Кучер і компанія Ломбард "Партнер" штрафних санкцій у розмірі 125 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ГУ ДФС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просило скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПТ "Кучер і компанія Ломбард "Партнер" у повному обсязі.
4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2018 року ГУ ДФС у Київській області відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції). Рішення апеляційного суду мотивоване невиконанням відповідачем вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року про залишення апеляційної скарги ГУ ДФС у Київській області без руху.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2018 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
6. У касаційній скарзі ГУ ДФС у Київській області посилається на те, що судом апеляційної інстанції при винесенні рішення не було враховано окремі положення Кодексу адміністративного судочинства України, а також того, що контролюючий орган надіслав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в межах строку встановленого у статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції), оскільки копію рішення суду першої інстанції було отримано відповідачем лише 20 квітня 2018 року, а тому суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованих висновків та прийняв рішення з порушенням норм процесуального права.
7. Позивачем було надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказує на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
8. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
9. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) :
9.1. Стаття 295.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового РІШЕННЯ:
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
9.2. Пункт 4 частини першої статті 299.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
9.3. Частина третя статті 299.
Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Приписи пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) є імперативними та зобов'язують суд у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
11. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року залишено без руху апеляційну скаргу ГУ ДФС у Київській області та надано десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: для надання контролюючим органом заяви про поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням поважних причин для поновлення такого строку, надання оригіналу документу про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому законом розмірі.
12. Копію ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху контролюючим органом отримано 18 червня 2018 року, що ним не заперечується.
13. На виконання вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху ГУ ДФС у Київській області була надіслана заява про усунення недоліків апеляційної скарги з проханням долучити до матеріалів справи оригінал платіжного доручення №771 від 18.05.2018 року про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 812,29 грн.
14. Доводи контролюючого органу щодо порушення апеляційним судом положень статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) в частині неврахування судом тридцятиденного строку на подання апеляційної скарги з дати отримання відповідачем копії рішення суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) встановлено, що у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк (апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення) обчислюється з дня складення повного судового рішення. У справі що розглядається, повний текст рішення суду першої інстанції був складений 19 березня 2018 року, а апеляційну скаргу контролюючим органом було направлено до суду 18 травня 2018 року, тобто з пропуском встановленого частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України строку апеляційного оскарження.
15. Крім того, як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, відповідачем у поданій апеляційній скарзі не ставилось питання про поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, як і не було подано заяву про поновлення строку апеляційного оскарження на виконання вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року про залишення апеляційної скарги ГУ ДФС у Київській області без руху.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
16. Таким чином, враховуючи положення частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції), оскільки Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області у визначений судом апеляційної інстанції строк не було подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів приходить до висновку, що у суду апеляційної інстанції були наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції).
17. Враховуючи пункт 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2018 року слід залишити без задоволення.
18. Відповідно до пункту 1 частини першої статі 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
19. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статі 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2018 року у справі №810/3480/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І. Я. Олендер
І. А. Гончарова
Р. Ф. Ханова,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
Київ
13 листопада 2018 року
справа №805/1844/16-а
адміністративне провадження №К/9901/10477/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Покровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року у складі судді Волгіної Н. П. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Сіваченка І. В., Шишова О. О., Чебанова О. О. у справі №805/1844/16-а за позовом Управління "Донбасводоремонт" Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" до Покровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування вимоги,
УСТАНОВИВ:
01 липня 2016 року Управління "Донбасводоремонт" Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" (далі - Підприємство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (правонаступником якої є Покровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування вимоги про сплату боргу від 07 квітня 2016 року № Ю-9-23 на загальну суму 12 366 043 грн. 60 коп., з мотивів безпідставності її прийняття.
29 серпня 2016 року постановою Донецького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою від 26 жовтня 2016 року Донецького апеляційного адміністративного суду, позов Підприємства задоволено, скасовано вимогу податкового органу від 07 квітня 2016 року № Ю-9-2 про зобов'язання Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в інтересах Управління "Донбасводоремонт" КП "Компанія "Вода Донбасу" сплатити заборгованість з єдиного соціального внеску в 12 366 043,60 грн, яка виникла станом на 31 березня 2016 року, до складу якої входить недоїмка з єдиного соціального внеску у сумі 11 981 632,38 грн, штраф у сумі 218 749,14 грн, пеня у сумі 165 662,08 грн., з мотивів відсутності права її формування у податкового органу на дату складення та направлення Підприємству.
21 листопада 2016 року податковим органом подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статей 6 та 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2014 року №2464, та пункту 9-4 Розділу 7 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, пункту 4 статті 11, статей 69, 79, 86, 99, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити Підприємству в задоволені позовних вимог.
23 січня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків касаційної скарги на виконання ухвали цього суду від 22 листопада 2016 року, та витребувано справу з Донецького окружного адміністративного суду №805/1844/16-а.
09 лютого 2017 року справа №805/1844/16-а надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.
29 січня 2018 року справа №805/1844/16-а та матеріали касаційного провадження К/9901/10477/18 передані до Верховного Суду.
10 вересня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання податкового органу про процесуальне правонаступництво, в якому відповідач просить замінити Красноармійську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на Покровську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, яке задоволено Судом, здійснено процесуальне правонаступництво.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили.
Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" зареєстроване у якості юридичної особи, ідентифікаційний код 00191678, місцезнаходження: 87547, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Карла Лібкнехта, 177а, перебуває на обліку як платник єдиного соціального внеску в Маріупольській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, розташованому на території населеного пункту, місцезнаходженням якої є 87549, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця А. Куїнджі, будинок 93, визначеного переліком зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
Управління "Донбасводоремонт" Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" є відокремленим підрозділом Підприємства, код ЄДРПОУ 35397874, місцезнаходження: 85307, Донецька обл., місто Покровськ, вулиця Захисників України, будинок 11, перебуває на обліку як платник єдиного соціального внеску в Красноармійській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, розташованому на території населеного пункту місто Покровськ (Красноармійськ), який визначений переліком зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
29 жовтня 2014 року Торгово-промисловою палатою України видано сертифікат №4267/05-4 яким засвідчено настання обставин непереборної сили з 10 червня 2014 року Управлінню "Донбасводоремонт" Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов'язкових платежів.
Управління "Донбасводоремонт" комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" 1 лютого 2016 року подало до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області заяву №58 щодо звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску, у тому числі нарахування, утримання, сплати єдиного внеску та подання звітності.
07 квітня 2016 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-9-23 з єдиного внеску станом на 31 березня 2016 року про зобов'язання Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в інтересах Управління "Донбасводоремонт" КП "Компанія "Вода Донбасу" сплатити заборгованості з єдиного соціального внеску в 12 366 043,60 грн, до складу якої входить недоїмка з єдиного соціального внеску у сумі 11 981 632,38 грн, штраф у сумі 218 749,14 грн, пеня у сумі 165 662,08 грн.
Правовою підставою прийняття вимоги наведені положення статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2014 року №2464 (далі - Закон 2464).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, частиною восьмою зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02 вересня 2014 року, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає серед іншого тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1669-VII внесено зміни до Закону №2464-VІ, а саме підпункт б) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13 березня 2015 року) такого змісту: "9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Стаття 25 Закону №2464-VІ регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Як правильно установили суди попередніх інстанцій, спірна вимога сформована 07 квітня 2016 року відповідно до статті 25 Закону №2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення.
Суд зазначає, що саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу за порушення Закону №2464-VІ, якою є спірна вимога.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".
На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".
Місто Покровськ (Красноармійськ), на території якого розташована Красноармійська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, на обліку в якому як платник єдиного внеску знаходиться відокремлений підрозділ Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" - Управління "Донбасводоремонт", входить до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність (відстрочення в силу закону) у відокремленого підрозділу позивача обов'язку своєчасної сплати внесків, починаючи з 15 жовтня 2014 року, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання, а саме станом на 07 квітня 2016 року.
Відтак, формування спірної Вимоги про сплату недоїмки та застосування наслідків такої несплати є протиправним.
Суд вважає неприйнятною позицію податкового органу щодо не можливості застосування у межах спірних відносин пункту 9-4 розділу VIII Закону №2464-VІ, оскільки норми цього пункту є діючими на теперішній час, зміни безпосередньо до Закону №2464-VІ щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) цього пункту внесено не було.
Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Покровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у справі №805/1844/16-а залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
20 лютого 2018 року
Київ
справа №816/591/16
адміністративне провадження №К/9901/23143/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І. А.,
суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року (головуючий суддя - Бойко С. С. )
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Калиновський В. А., судді - Бондар В. О., Кононенко З. О.)
у справі №816/591/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростандарт - Автогаз"
до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ:
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2016 року позивач звернувся в Полтавський окружний адміністративний суд з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ:
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ним у встановлений законом строк та в повному обсязі сплачено суму єдиного соціального внеску, при цьому невірне зазначення рахунку при його оплаті не призвело до ненадходження відповідної суми до бюджету та не вплинуло на виконання Товариством свого обов'язку щодо своєчасної сплати єдиного соціального внеску.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 14.04.2016 №0000304106; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростандарт-Автогаз" судові витрати у розмірі 1 378, 00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що позивачем своєчасно та в повній мірі виконано зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску за грудень 2015 року, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення відповідача.
Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про порушення Товариством строків сплати сум єдиного внеску.
15 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи позивач є платником єдиного соціального внеску та у 2015 році перебував на обліку в Державній податковій інспекції у м. Полтаві.
Рішенням ДФС України від 08 грудня 2015 року №26220/6/99-99-20-04-02-15ВПП змінено основне місце обліку великого платника податків - ТОВ "Євростандарт - Автогаз", шляхом переведення його на облік до Міжрегіонального головного управління ДФС - ЦО з обслуговування великих платників (а. с. 13). Інформацію про прийняття цього рішення направлено на адресу ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області та Міжрегіонального головного управління ДФС - ЦО з обслуговування великих платників для вжиття відповідних заходів. Докази направлення зазначеного рішення на адресу позивача в матеріалах справи відсутні.
Дата взяття на облік Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростандарт - Автогаз" в Офісі великих платників податків Державної фіскальної служби - 01.01.2016 (а. с. 114).
13.01.2016 позивачем до контролюючого органу подано звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за грудень 2015 року, в якому самостійно розраховано суму єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті за звітний період у розмірі 77 498, 21 грн (а. с. 15-17).
Як вбачається з оборотно-сальдової відомості по рахунку 651 за 15.12.2015 - 19.02.2016 у позивача обліковувалась переплата єдиного соціального внеску у розмірі 15 847 грн. 48 коп.
Платіжними дорученнями від 21.12.2015 №683 та від 06.01.2016 №721 позивач перерахував на розрахунковий рахунок 37195201011632 суму єдиного соціального внеску за грудень 2015 року у розмірі 20 219, 22 грн. та у розмірі 41 578, 67 грн. відповідно (а. с. 96-97).
З огляду на вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що позивачем своєчасно та в повній мірі виконано зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску за грудень 2015 року.
Разом з цим, 14 квітня 2016 року відповідачем прийнято рішення №0000304106 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф у розмір 8 284 грн. 30 коп. та нараховано пеню у розмірі 82 грн. 84 коп. за період з 20.01.2016 до 22.01.2016 (а. с.8).
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, на думку колегії суддів, рішення судів першої та апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в редакції, чинній на момент їх виникнення.
Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до ст. 1 вказаного вище Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з ч. 5, 8 статті 9 даного Закону сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до ч. 10 та ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу, а за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем своєчасно та у повному обсязі було виконано зобов'язання зі сплати ЄСВ, однак попри зміну місця обліку, Товариством здійснено його оплату на рахунок відкритий в ГУДКСУ у Полтавській області, тобто за колишнім місцем обліку.
Суд касаційної інстанції враховує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивач був повідомлений про зміну основного місця обліку та переведення на облік до контролюючого органу, що здійснює супроводження великих платників податків та зазначає, що факт сплати позивачем сум єдиного соціального внеску на інший рахунок ГУДКСУ не може бути підставою для застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені, оскільки відповідні кошти були сплачені Товариством та зараховані до Державного бюджету. Невідображення, у зв'язку з цим, факту сплати сум ЄСВ у інтегрованій картці платника, що ведеться у Центральному офісі з обслуговування великих платників, саме по собі, не може бути підставою для накладення на платника штрафу та нарахування пені.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного рішення відповідача.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
суддя -доповідач І. А. Гончарова
судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
22 листопада 2018 року
Київ
справа №814/2474/16
адміністративне провадження №К/9901/41857/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А.,
суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2017 (судді Шеметенко Л. П.,Потапчук В. О., Семенюк Г. В. )
у справі №814/2474/16
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій, -
ВСТАНОВИВ:
В листопаді 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Миколаївській області) з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення від 03 серпня 2016 року №000100/12-40 про застосування фінансових санкцій у розмірі 17 000 грн.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року позов задоволений, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області від 03 серпня 2016 року №000100/12-40 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в акті перевірки від 12.07.2016 року встановлено порушення реалізації алкогольних напоїв після спливу терміну придатності, а в оскаржуваному рішенні до позивача застосовані санкції за зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку. Отже відповідальність за порушення, яке зазначено в акті перевірки від 12.07.2016 року, не передбачена абзацом 15 ч. 2 ст. 17 ЗУ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", тобто рішення не відповідає акту, складеному за результатами перевірки ФОП ОСОБА_2
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої останню задоволено, постанову суд першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмолено.
Підставою для прийняття такого рішення стали посилання суду апеляційної інстанції на те, що оскільки позивачем здійснювався продаж алкогольного напою без марки акцизного податку встановленого зразка у розумінні статті 11 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", позивачем порушені вимоги п.4 ч.4 ст. 11 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" і тим самим вчинено правопорушення, відповідальність за яке передбачена абз. 15 ч.2 ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернулась до Верховного суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спірного питання просила суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В доводах касаційної скарги зазначила, що положення статей 11 та 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" не передбачають відповідальності за реалізацію алкогольних напоїв із закінченим терміном придатності.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Позивач в касаційній скарзі просила суд розглядати справу за її відсутністю, а відповідач клопотання про розгляд справи за його участю не надсилав, тому, з огляду на відсутність клопотань про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спірного питання, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 12 липня 2016 року відповідачем проведено фактичну перевірку магазину за адресою: АДРЕСА_1, який належить ФОП ОСОБА_2, з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, за результатами якої складений акт перевірки №133/14-29-40-12/301511845, "яким встановлено знаходження в реалізації 1 пл. горілки особливої "Максимум" Платинум, місткістю 0,5 л., міцністю 40% об., яка маркована маркою акцизного податку попереднього зразка (17АААБ,007305,11/14, 14, 106 грн) термін придатності для споживання скінчився 27.11.2015 року", чим порушено вимоги статті 11 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", відповідальність за порушення чого передбачена статтею 17 цього Закону.
На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у Миколаївській області 03 серпня 2016 року прийнято рішення №000100/12-40 про застосування до позивача згідно з абз. 15 ч. 2 статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн за реалізацію алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка (арк. справи 12).
Тобто відповідачем встановлено порушення позивачем вимог абз.15 ч.2 ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а в доводах касаційної скарги позивач посилалась на те, що статті 11 та 17 вказаного Закону не передбачають відповідальності за реалізацію алкогольних напоїв із закінченим терміном придатності.
Колегія суддів погоджується з таким доводом касаційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до абзаців третього-четвертого частини 4 статті 11 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного збору в порядку, визначеному законодавством. У разі зміни зразка марок акцизного податку вже закуплені марки попереднього зразка застосовуються у виробництві алкогольних напоїв та тютюнових виробів до їх повного використання, а марковані такими марками алкогольні напої та тютюнові вироби знаходяться в обігу до їх повної реалізації в межах терміну придатності для споживання.
Статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", передбачено, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у разі виробництва, зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку, або з використанням тари, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою статті 11 цього Закону, - 200 відсотків вартості товару, але не менше 17 000 гривень (абзац 15 частина друга).
З аналізу вищевикладених вимог в розрізі спірних правовідносин вбачається, що встановлене відповідачем в акті перевірки порушення позивачем статті 11 Закону N 481/95-ВР в частині реалізації алкогольного напою зі спливом терміну придатності для споживання із марками акцизного податку попереднього зразка, не є відповідальністю, встановленою абз. 15 частини другої статті 17 Закону N 481/95-ВР, оскільки вона передбачена за реалізацією алкогольних напоїв взагалі "без марок акцизного податку".
Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 226.1, пунктом 226.9 статті 226 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в разі виробництва на митній території України алкогольних напоїв і тютюнових виробів чи ввезення таких товарів на митну територію України платники податку зобов'язані забезпечити їх маркування марками встановленого зразка у такий спосіб, щоб марка акцизного податку розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару.
При цьому вважаються такими, що немарковані: алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками акцизного податку; алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з відхиленням від вимог положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до якого здійснюються виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції; алкогольні напої з марками акцизного податку, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари; алкогольні напої іноземного виробництва з марками акцизного податку, на яких зазначена сума акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням міцності продукції, місткості тари та розміру ставок акцизного податку, діючих на момент виробництва марки.
До того ж, суд звертає увагу, що Постановою КМУ від 27 грудня 2010 року №1251 затверджено Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів" пунктом 20 якого передбачено, що вважаються такими, що немарковані, алкогольні напої з марками, що мають такі пошкодження:
- пошкодження, які унеможливлюють встановлення реквізитів, передбачених абзацом сьомим пункту 5 цього Положення;
- наявність відкритого надриву з краю марки, розмір якого (ширина, довжина) перевищує такі значення: вертикальний надрив - 4
х 10 міліметрів; горизонтальний - 4 х 20 міліметрів; діагональний
- 4 х 18 міліметрів (довжина діагонального розриву визначається як
прямокутна проекція) ;
- пошкодження, внаслідок яких зменшилася довжина марки на 10 чи більше міліметрів або ширина марки - на 5 чи більше міліметрів;
- відсутність кута марки площею більше ніж 150 кв. міліметрів, довжина меншої сторони якого становить більше ніж 10 міліметрів.
Як встановлено судом касаційної інстанції, відповідачем за наслідками перевірки не встановлена реалізація позивачем алкогольного напою без марок акцизного податку, та не встановлено, що алкогольний напій реалізований з марками, що мають певні пошкодження (тобто у відповідності до вимог Порядку №1251 є немарковані), а за результатами проведеної перевірки встановлений факт реалізації алкогольного напою із закінченим терміном придатності, що не є ідентичним встановленому відповідачем порушенню, тому до позивача не можуть бути застосовані штрафні санкції передбачені абзацом 15 частини 2 статті 17 Закону України N 481/95-ВР.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правомірно з цих підстав задовольнив позов, та визнав протиправним і скасував рішення відповідача від 03 серпня 2016 року №000100/12-40 про застосування до позивача на підставі статті 17 Закону України N 481/95-ВР фінансових санкцій у розмірі 17 000 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції, на відміну від висновків суду першої інстанції, не відповідають правильному змісту правового регулювання вищенаведених норм, а тому у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених статтею 202 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення), для скасування постанови суду першої інстанції.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2, - задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2017 року у справі №814/2474/16 скасувати, залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя: І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
04 липня 2018 року
м. Київ
справа №554/8322/16-а
адміністративне провадження №К/9901/43299/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кравчука В. М., суддів Коваленко Н. В., Стародуба О. П.,
секретаря судового засідання Вишняка О. М.
представників позивачів Проненка С. М., Берестенко О. В.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Управління капітального будівництва Кіровоградської обласної державної адміністрації на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 у справі №П/811/57/17 за позовом Управління капітального будівництва Кіровоградської обласної державної адміністрації до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправними та скасування приписів і постанов.
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Управління капітального будівництва Кіровоградської обласної державної адміністрації задовольнити повністю.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 у справі №П/811/57/17 скасувати.
3. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 залишити в силі.
4. Стягнути на користь Управління капітального будівництва Кіровоградської обласної державної адміністрації (м. Кропивницький, вул.. Дворцова, буд. 32/29, код ЄДРПОУ 04013850) 17700 (сімнадцять тисяч сімсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекції України (м. Київ, вул. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 37471912)
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови буде складено протягом 5 днів.
суддя -доповідач В. М. Кравчук
суддя Н. В. Коваленко
суддя О. П. Стародуб |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
06 серпня 2018 року
Київ
справа №821/985/16
адміністративне провадження №К/9901/24912/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І. А.,
суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області
на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14.09.2016 (суддя Войтович І. І.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2016 (судді Шевчук О. А., Зуєва Л. Є., Федусик А. Г. )
у справі №821/985/16
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області
про визнання протиправним та скасування наказу про проведення фактичних перевірок, податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2.) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Херсонській області), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ про проведення фактичних перевірок від 03.06.2016 №24 та податкове повідомлення-рішення від 13.06.2016 №000168140, яким на позивача накладено штраф у розмірі 24 820 грн.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 14.09.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2016, адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.06.2016 №0001681405 в частині застосування до ФОП ОСОБА_2 штрафної (фінансової) санкції (штрафу) в сумі 24 650 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14.09.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач, здійснюючи діяльність із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО), не передавав до органів ДФС копії розрахункових документів в період з 01.01.2016 по 05.06.2016 включно 146 разів (дні, коли здійснювалася реалізація продуктів у магазині позивача через РРО та відповідно роздруковувалися розрахункові документи (чеки), а відтак до позивача правомірно застосовано штрафні санкції за кожен день неподання таких звітів. Позивачем не було надано доказів несправності РРО чи доказів технічної неможливості відправки до податкового органу відповідних документів.
Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржувалися.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 червня 2016 року на підставі наказу Головного управління ДФС України в Херсонській області від 03.06.2016 №248, керуючись статтею 20, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпунктами 80.2.2, 80.2.3, 80.2.5, пункту 80.2 статті 80 проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_2
Перед початком перевірки позивачу було вручено зазначений наказ, а також пред'явлено направлення на перевірку від 06.06.2016 р. №0556 та №0557, з якими позивач ознайомився та власноруч розписався в направленнях.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 7 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". На підставі вказаних висновків відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.06.2016, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 24 820 грн.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх щодо часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 7 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані подавати до органів доходів і зборів звітність, пов'язану із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та розрахункових книжок, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця у разі, якщо цим пунктом не передбачено подання інформації по дротових або бездротових каналах зв'язку.
Згідно пункту 9 статті 18 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в разі неподання до органів доходів і зборів звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків з реєстраторів розрахункових операцій по дротових або бездротових каналах зв'язку, в разі обов'язковості її подання до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари застосовуються фінансові санкції у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд зазначає, що вимоги цієї статті не передбачають застосування штрафних санкцій за кожний випадок неподання до органів доходів і зборів звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків з реєстраторів розрахункових операцій по дротових або бездротових каналах зв'язку.
Тому, зважаючи на принцип неможливості неодноразового притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за вчинення того ж правопорушення, яке є продовжуваним, неправомірним є визначення позивачу розміру штрафу за порушення пункту 7 статті 3 Закону з урахуванням кількості виявлених випадків.
Як вірно зазначено судами, не виконуючи протягом певного періоду обов'язок щодо подання до контролюючих органів електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків, які містяться на контрольній стрічці в пам'яті реєстраторів розрахункових операцій або в пам'яті модемів, суб'єкт господарювання вчиняє продовжуване порушення.
Таким чином, за вчинення порушення пункту 7 статті 3 Закону №265/95-ВР контролюючий орган може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб'єкта господарювання, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків неподання до контролюючого органу електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків з реєстраторів розрахункових операцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 16.03.2013 року у справі 21-89а13.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 у справі №826/20506/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області залишити без задоволення.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14.09.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2016 у справі №821/985/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
(вступна та резолютивна частини)
20 грудня 2018 року
Київ
справа №823/1531/16
адміністративне провадження №К/9901/37641/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., секретар судового засідання - Титенко М. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року (суддя А. В. Каліновська) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року (колегія у складі суддів: Я. М. Василенко, В. В. Кузьменко, О. І. Шурко) у справі №823/1531/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області задовольнити частково.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
13 червня 2018 року
Київ
справа №812/1754/17
адміністративне провадження №К/9901/33764/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області (далі - ГУ ДФС) на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 (Головуючий суддя - І. О. Свергун) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 (колегія у складі суддів: Т. Г. Арабей, І. В. Геращенко, Г. М. Міронова) у справі №812/1754/17 за позовом Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - Фонд страхування) до ГУ ДФС про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ:
ВСТАНОВИВ:
Фонд страхування звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення №0015291302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (далі - ЄВ), винесене 05.09.2017 виконуючим обов'язки начальника ГУ ДФС.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач всупереч приписів Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII (в редакції чинній на час виникнення вчасної несплати позивачем ЄВ, далі - Закон №1669-VII) протиправно визначив йому фінансові санкції (штраф та пеню) за несвоєчасне сплату ЄВ за період з 27.08.2014 до 02.10.2010, оскільки не враховано перебування на обліку в органах доходів і зборів, які розташовані у населених пунктах на території яких здійснювалась антитерористична операція, та відповідно звільняється від відповідальності у випадку порушення строків своєчасного нарахування або виплати ЄВ..
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.12.2017, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДФС від 05.09.2017 №0015291302 про застосування до Фонду страхування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 3681,87 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди зазначили, що позивач звільнений від відповідальності через невиконання приписів частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464 (в редакції чинній на час прийняття відповідачем спірного рішення, далі - Закон №2464), відповідно до вимог розділу VІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки вважає, що судами не було враховано, що позивач, всупереч Закону №2464-VI, порушив терміни сплати ЄВ, наслідком чого є застосування до нього фінансових санкції. Крім того, вважає, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання непереборної сили, що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань, в тому числі по сплаті ЄВ, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
В письмовому відзиві, який надійшов до Верховного Суду позивач просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані нею рішення - без змін.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.09.2017 Фондом страхування отримано рішення відповідача від 05.09.2017 №0015291302, яким до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Попаснянському районі Луганської області (правонаступник позивача, далі - Відділення) на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄВ застосовано штраф у розмірі 2979,84 грн. за період з 27.08.2014 по 02.10.2014 (10% до 01.01.2015) та нараховано пеню в розмірі 0,1% від суми недоїмки у розмірі 702,03 грн.
Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін рішенням ДФС України від 31.10.2017 №24748/6/99-99-11-02-02-25.
Вказане стало підставою для звернення позивача до суду, яким також було встановлено, що Відділення знаходилось в місті Попасна та перебувало на обліку у Первомайській ОДПІ ГУ Міндоходів у Луганській області.
ЄВ на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник ЄВ зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до частини одинадцятої статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464-VI та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" п. 9-3, який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
З аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що підставою для звільнення платників ЄВ від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати, є факт перебування такого платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція.
Розпорядженням від 30.10.2014 №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з додатком до вказаного Розпорядження до зазначених населених пунктів належить в тому числі і місто Попасна.
Згідно з додатком до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, місто Попасна віднесено до населених пунктів де здійснювалася антитерористична операція.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція, тому згідно із положеннями Закону №1669-VII не несе фінансової відповідальності за порушення вимог Закону №2464-VI в частині несвоєчасної або не в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Варто зазначити, що, враховуючи характер спірних правовідносин як у даній справі, наявність сертифіката Торгово-промислової палати України не є обов'язковою підставою для звільнення платників від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати ЄВ. В даному випадку, зважаючи на законодавче закріплення такого права, достатньо підтвердженого факту знаходження платника податку на обліку в податкових органах, розміщених на території проведення АТО, з урахуванням чого Суд вважає, що доводи заявника касаційної скарги відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
........................
........................
...........................
В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
23 жовтня 2019 року
Київ
справа №357/10134/17
провадження №К/9901/32368/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №4 батальйону Управління патрульної поліції у м. Рівне Департаменту патрульної поліції Рудь Олександра Віталійовича про скасування постанови, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Собківа Я. М., суддів: Петрика І. Й., Сорочка Є. О.
І. СУТЬ СПОРУ:
1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора роти №4 батальйону Управління патрульної поліції у м. Рівне Департаменту патрульної поліції Рудь Олександра Віталійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР №685073 від 26 серпня 2017 року.
2. В мотивування позову позивач зазначає, що 26 серпня 2017 року він, керуючи автомобілем "Renault Trafic", реєстраційний номер НОМЕР_1, на автомобільній дорозі Київ-Чоп, був зупинений працівником поліції.
2.1. Стверджує, що інспектор прийняв постанову серії АР №685073, якою наклав на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн за порушення пункту 14.6а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - Правила дорожнього руху), що полягло у здійсненні обгону на перехресті нерівнозначних доріг.
2.2. Вважаючи постанову серії АР №685073 від 26 серпня 2017 року про накладення адміністративного стягнення неправомірною, оскільки позивач стверджує, що не порушував Правил дорожнього руху, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про її скасування.
ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
3. ОСОБА_1, керуючи 26 серпня 2017 року автомобілем марки "Renault Trafic", на автомобільній дорозі Київ-Чоп, 330 км, був зупинений інспектором роти №4 батальйону Управління патрульної поліції у м. Рівне Департаменту патрульної поліції Рудь Олександром Віталійовичем, яким прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР №685073 від 26 серпня 2017 року.
4. З постанови про адміністративне правопорушення вбачається, що 26 серпня 2017 року о 14 год. 15 хв. ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "Renault Trafic", реєстраційний номер НОМЕР_1, на автомобільній дорозі Київ-Чоп, 330 км, порушив вимоги пункту 14.6а Правил дорожнього руху та здійснив обгін на перехресті нерівнозначних доріг, чим скоєно адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
5. Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено.
6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
7. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року скасовано постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року та прийнято нову, якою в позові відмовлено.
8. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, прийшов до висновку про правомірність оскаржуваної постанови, оскільки позивач не довів та не підтвердив належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
IV. Касаційне оскарження
9. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
10. В обґрунтування касаційної скарги вказує на відсутність будь-яких доказів, які б підтверджували вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху. Разом з цим відповідач прийняв оскаржувану постанову безпосередньо на місці зупинки транспортного засобу, яким керував позивач, що свідчить про протиправність дій відповідача.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
11. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
12. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
15. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП, статтею 7 якого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності.
16. Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
17. Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
18. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
19. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями).
20. Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
21. В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч. ч.1-3, 5-6 ст.121, ст. ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст. ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
22. У відповідності до вимог частини третьої статті 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
23. Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
23.1. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
24. Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене статтею 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
25. Так, пунктом 14.6 (а) Правил дорожнього руху обумовлено про заборону обгону на перехресті.
26. Частиною другою статті 122 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність, зокрема, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів
27. Відповідно до статті 52 Закону України "Про дорожній рух" контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).
28. За змістом статті 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
VI. Позиція Верховного Суду
29. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про надання уповноваженим працівникам підрозділів патрульної служби Національної поліції права на місці вчинення адміністративного правопорушення від імені органів національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою - третьою статті 122 КУпАП, без складання відповідного протоколу.
30. Відповідно на ці правовідносини поширюється положення частини четвертої статті 258 КУпАП, коли уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
31. Таким чином під час оформлення матеріалів про адміністративні порушення за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, в тому числі, передбаченого статтею 122 КУпАП, у працівників Національної поліції відсутній обов'язок складати протокол про адміністративне правопорушення.
32. З постанови про адміністративне правопорушення вбачається, що 26 серпня 2017 року о 14 год. 15 хв. ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "Renault Trafic", реєстраційний номер НОМЕР_1, на автомобільній дорозі Київ-Чоп, 330 км, порушив вимоги пункту 14.6а Правил дорожнього руху та здійснив обгін на перехресті нерівнозначних доріг, чим скоєно адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 122 КУпАП.
33. Верховний Суд звертає увагу на приписи статті 251 КУпАП, в якій обумовлено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.
34. Крім того, згідно зі статтею 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
35. Слід зауважити на помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо недоведення позивачем належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, оскільки відповідно до вимог статті 71 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
36. Однак, в матеріалах справи відсутній будь-який доказ, як-то відеозапис з нагрудного реєстратора інспекторів патрульної поліції, який би підтвердив факт порушення позивачем пункту 14.6а Правил дорожнього руху, що свідчить про недоведеність суб'єктом владних повноважень правомірність прийнятої ним постанови.
37. За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність постанови у справі про адміністративне правопорушення серії АР №685073 від 26 серпня 2017 року у зв'язку з недоведеністю вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП.
38. Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги.
39. Київський апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.
40. З огляду на викладене та, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року підлягає скасуванню, а постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року скасувати.
3. Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
16 травня 2019 року
Київ
справа №826/4580/15
адміністративне провадження №К/9901/10834/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В. М.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2015 у складі колегії суддів: Кузьменка В. А. (головуючого), Гарника К. Ю., Огурцова О. П. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 у складі колегії суддів: Глущенко Я. Б. (головуючого), Пилипенко О. Є., Шелест С. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №1693/5 від 29.11.2014 про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та зобов'язання поновити свідоцтво.
2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2015, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 в позові відмовлено.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. ОСОБА_1 з червня 2011 працював приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області на підставі свідоцтва про право зайняття нотаріальною діяльністю №8342 від 29.12.2010.3.2. Наказом Головного управління юстиції у Київській області від 22.03.2013 №156/1 з 25.03.2013 припинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_1 та зобов'язано позивача протягом місяця з дня одержання копії наказу передати на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву всі документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса, а також надати до Головного управління юстиції у Київській області копію акта прийому-передачі документів нотаріального діловодства та нотаріального архіву приватного нотаріуса.
3.3.03.04.2013 до Головного управління юстиції у Київській області надійшло повідомлення позивача, відповідно до якого 02.04.2013 при перевезенні транспортним засобом документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса, в тому числі залишків спеціальних бланків нотаріальних документів сталася пожежа, внаслідок якої були частково знищені документи нотаріального діловодства та архіву, а також залишки спеціальних бланків нотаріальних документів.
3.4. Відповідно до довідки Фастівського районного відділу Головного управління Держтехногенбезпеки у Київській області від 08.04.2013 №269, 02.04.2013 на автошляху Фастів - Бишів у легковому автомобілі марки ЗАЗ 968 М, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 виникла пожежа, внаслідок якої вогнем та високою температурою знищено та пошкоджено облицювання вказаного автомобіля та документи.
3.5. Згідно інформації, наданої 24.09.2013 Головному управлінню юстиції у Київській області Фастівським міськвідділом Головного управління МВС Україні в Київській області та копії акта про пожежу, причиною пожежі зазначеного автомобіля стало коротке замкнення в моторному відсіку.
3.6. За фактом пожежі, в тому числі у зв'язку із знищення документів нотаріального діловодства, до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено запис про порушення кримінального провадження №12013100310000622, яке було закрито 19.04.2013 у зв'язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
3.7. Наказом від 21.11.2014 №1963/5 Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату на підставі підпункту "и " пункту 2 частини першої статті 12 Закону України "Про нотаріат" анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України на ім'я ОСОБА_1.3.8. Вважаючи зазначений наказ протиправним, позивач звернувся з позовом до суду про його скасування та зобов'язання поновити свідоцтво.
4. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Суди вказали, що транспортування документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса легковим автомобілем марки ЗАЗ 968 М, 1986 р. в., тобто транспортним засобом, який є джерелом підвищеної небезпеки, і який станом на дату транспортування перебував в експлуатації 27 років, не є свідченням дотримання нотаріусом належного рівня обачності, що би унеможливлював пошкодження чи знищення відповідних документів. Крім цього, Закон України "Про нотаріат" не ставить у залежність можливість анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю від наявності вини нотаріуса щодо втрати архіву або окремих документів.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.
6. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме - пункт 2 частини першої статті 12 Закону України "Про нотаріат". Зазначає, що судами не враховано, що обов'язковою умовою настання відповідальності є наявність вини нотаріуса при втраті чи знищенні архіву чи його окремих документів, однак у спірних правовідносинах вина позивача відсутня.
7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, як такі, що є законними та обґрунтованими.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
8. Конституція України:
"Стаття 19. <...> Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Закон України від 02.09.1993 №3425-XII "Про нотаріат" (далі - ЗУ "Про нотаріат")
Статтею 2-1 ЗУ "Про нотаріат" визначено, що державне регулювання нотаріальної діяльності полягає у встановленні умов допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; здійсненні контролю за організацією нотаріату, проведенням перевірок організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії, здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами; встановленні переліку додаткових послуг правового і технічного характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, та встановленні розмірів плати за їх надання державними нотаріусами; встановленні правил професійної етики нотаріусів. Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про нотаріат", нотаріус зобов'язаний: дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення.
Відповідно до частини 9 статті 10 Закону, питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю розглядається Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату за поданням відповідно Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі або Нотаріальної палати України у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону, свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути анульовано Міністерством юстиції України:
...2) за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, прийнятим на підставі подання Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, у випадках:
и) знищення чи втрати нотаріусом або з його вини архіву нотаріуса або окремих документів.
Статтею 14 Закону передбачено, що документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса є власністю держави і перебувають у володінні та користуванні приватного нотаріуса у зв'язку із здійсненням ним нотаріальної діяльності.
Приватний нотаріус зобов'язаний забезпечити зберігання документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса протягом усього строку здійснення ним нотаріальної діяльності.
У разі припинення приватної нотаріальної діяльності документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса передаються ним до відповідного державного нотаріального архіву в порядку, встановленому законодавством.
Правила ведення нотаріального діловодства затверджуються Міністерством юстиції України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.
10. Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року №1577 (далі - Положення)
Згідно з пунктом 2 Положення, Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Пунктом 8 Положення передбачено, що Міністерство юстиції України у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
11. Правила ведення нотаріального діловодства затверджені Міністерством юстиції України, за погодженням з Державним комітетом архівів України, наказом від 22.12.2010 №3253/5 (далі - Правила).
Згідно із пунктом 1.1 ці Правила встановлюють порядок документування нотаріальної діяльності та зберігання архіву і визначають порядок організації роботи з документами в державних нотаріальних конторах (далі контора), державних нотаріальних архівах (далі архів), приватними нотаріусами.
Відповідно до пунктів 3.3. та 3.4 Правил, відповідальним за організацію діловодства та архіву при здійсненні приватним нотаріусом нотаріальної діяльності, у тому числі володіння, користування реєстрами, книгами обліку, журналами, в яких реєструються нотаріальні документи та документи, на підставі яких вчинені нотаріальні дії, та їх ведення, а також за нотаріальні документи, що знаходяться у його провадженні, є нотаріус. Приватний нотаріус може покласти організацію діловодства та архіву на особу, яка перебуває з ним у трудових відносинах. У разі втрати документів нотаріального діловодства приватний нотаріус повинен негайно доповісти начальнику управління юстиції та вжити необхідних заходів для розшуку чи відновлення втрачених документів.
Згідно з пунктом 15.6 Правил підготовлені до передачі документи доставляються до архіву вантажним чи легковим автотранспортом з критим кузовом, виключно у супроводі відповідальної особи.
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
12. Наведені норми дають підстави для висновку, що на нотаріуса, в тому числі приватного, покладено обов'язок щодо збереження документів нотаріального діловодства та архіву документів, які пов'язані з учиненням нотаріальних дій і являються власністю держави.
13. Втрата чи знищення таких документів завдає шкоди державі. Крім того, ці документи мають суттєву цінність, адже до них відносяться, зокрема, такі, що посвідчують права та юридичні факти. Тому, їх втрата чи знищення також може призвести до шкоди правам та інтересам підприємств, установ, організацій та громадян.
14. Судова колегія наголошує, що нотаріус повинен вживати усіх можливих заходів щодо збереження відповідних документів та дотримуватись належного рівня обачності, який би унеможливлював їх пошкодження чи знищення.
15. Як встановлено судами попередніх інстанцій, частину документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса - позивача було втрачено під час їх транспортування з метою передачі до державного нотаріального архіву, оскільки в автомобілі, яким здійснювалось перевезення, - легковому автомобілі марки ЗАЗ 968 М, 1986 року випуску, виникла пожежа.
16. Оскільки частина документів нотаріального діловодства позивача та його архіву були знищені за обставин, які не свідчать про дотримання ним належного рівня обачності для їх збереження, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Міністерством юстиції України правомірно та обґрунтовано прийнято рішення про анулювання свідоцтва позивача про право на зайняття нотаріальною діяльністю відповідно до підпункту "и " пункту 2 частини першої статті 12 Закону України "Про нотаріат".
17. Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Міністерство юстиції України має право в установленому порядку анулювати свідоцтво нотаріуса про право на зайняття нотаріальною діяльністю як у разі, якщо архів нотаріуса або окремі документи нотаріального діловодства були знищені чи втрачені нотаріусом, так і у разі, якщо архів або окремі документи були знищені чи втрачені з вини нотаріуса.
18. Тобто, Закон України "Про нотаріат" не ставить у залежність можливість анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю від наявності вини нотаріуса щодо втрати архіву або окремих документів.
19. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів Закону України "Про нотаріат" не підтвердились, тому судом відхиляються.
20. Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
21. З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 - залишенню без змін.
РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:
22. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
23. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
24. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Cуддя-доповідач В. М. Шарапа
судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич |
ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
30.01.2018 Київ К/9901/3187/18 2а-0770/655/12
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді - доповідача - Олендера І. Я.,
суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року (суддя Плеханова З. Б) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року (судді: Гінда О. М. (головуючий), Качмар В. Я., Ніколін В. В. ) у справі №2а-0770/655/12 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі про скасування рішення про застосування санкцій,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач, Підприємець) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.11.2009 №0001672352/0, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 1 302 500,00 грн за порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю прийняття контролюючим органом оскаржуваного рішення з огляду на те, що нормами чинного законодавства України не встановлено обов'язку фізичної особи - підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, здійснювати облік товарних запасів за місцем їх реалізації, та не визначено порядок та форму такого обліку.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року, позов задоволено, оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.11.2009 №0001672352/0 скасовано.
Рішення судів обґрунтовано тим, що на фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" не може бути покладено обов'язок ведення обліку товарних запасів. Форма Книги обліку доходів та витрат, встановлена додатком №10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року №12, не передбачає ведення обліку товарних запасів, а тому відсутність записів про придбання товарів (оприбуткування продукції) у зазначеній Книзі не можна вважати порушенням п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.
В доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального права та посилається на невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам справи, зокрема судами не враховано, що згідно свідоцтва платника єдиного податку, видом діяльності позивача є роздрібна торгівля меблями, проте під час перевірки у Підприємця виявлено побутову техніку, на яку були відсутні документи про її оприбуткування, а отже контролюючий орган дійшов обґрунтованого висновку про порушення позивачем вимог законодавства щодо оприбуткування товару.
Підприємець відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надав.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п.2 частини першої ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
Судами встановлено, що фактичною підставою для нарахування Підприємцю штрафних (фінансових) санкцій, відповідно до оскаржуваного рішення від 02.11.2009 №0001672352/0, слугували висновки фахівців контролюючого органу, викладені у акті перевірки господарської одиниці (магазину) позивача від 20.10.2009 №0175/07/05/23/НОМЕР_1, про порушення Підприємцем вимог п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що полягало у не забезпеченні обліку товарних запасів за місцем їх реалізації та зберігання на суму 651 250,00 грн.
Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Згідно ст. 6 названого Закону облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.
Отже, аналіз наведених вище норм вказує на обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, проте чітко не визначає самого порядку ведення такого обліку. Виключення становить лише для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.
Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" визначено особливий режим оподаткування суб'єктів малого підприємництва на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до абз. 8 ст. 4 вказаного Указу форма Книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюється Державною податковою адміністрацією України.
Водночас форма книги обліку доходів і витрат згідно із додатком №10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 №12, передбачає обов'язкове заповнення лише граф "період обліку", "витрати на виробництво продукції", "сума виручки (доходу)", "чистий доход", а отже не передбачає ведення обліку товарних запасів.
Отже, на суб'єкта господарювання, який перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку не поширюється обов'язок ведення обліку товарних запасів.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Підприємець у 2009 році здійснював діяльність за спрощеною системою оподаткування, що підтверджено Свідоцтвом по сплату єдиного податку (а. с. 8, 59).
Отже, враховуючи вищезазначені норми права та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що законодавством не передбачено обов'язку ведення фізичними особами - підприємцями на спрощеній системі обліку товарних запасів за місцем реалізації та зберігання, а відповідно на них не може бути покладено і відповідальність за його невиконання.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постановах від 11.06.2013 №21-147а13 та від 03.12.2013 №21-412а13.
Крім того, доводи контролюючого органу, що видом діяльності позивача за яким він перебуває на спрощеній системі оподаткування є роздрібна торгівля меблями та здавання в оренду власного нерухомого майна, проте під час перевірки було виявлено не оприбуткування побутової техніки, яка не входить до виду діяльності на спрощеній системі, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги, оскільки суб'єкт господарювання на спрощеній системі оподаткування не зобов'язаний при отриманні відповідного свідоцтва вказувати вичерпний перелік видів своєї діяльності, а режим оподаткування єдиним податком поширюється на всі види діяльності суб'єкта господарювання на спрощеній системі оподаткування, за винятком тих, які не можуть здійснюватись з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони. Торгівля побутовою технікою не є видом діяльності, який не може здійснюватись суб'єктом господарювання на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на зазначене, враховуючи статті 3, 6 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року у справі №2а-0770/655/12 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
судді І. Я. Олендер
І. А. Гончарова
Р. Ф. Ханова |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
13 листопада 2018 року
Київ
справа №805/2320/16-а
адміністративне провадження №К/9901/10861/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2016 (суддя Галатіна О. О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 (головуючий суддя Шишов О. О., судді: Сіваченко І. В., Чебанов О. О.)
у справі №805/2320/16-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Донецький міський молочний завод №2" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Донецький міський молочний завод №2" (далі - ПАТ "Донецький міський молочний завод №2) звернулось з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби (далі - СДПІ з обслуговування великих платників у м. Донецьку) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.05.2016 №Ю-43-17 на загальну суму 216182,81 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09/08/2016, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016, позов задоволено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.05.2016 №Ю-43-17скасовано.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.
У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування своїх вимог СДПІ з обслуговування великих платників у м. Донецьку посилається неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, вважає, що рішення прийнято без надання вірної правової оцінки обставинам справи, а саме: судами невірно застосовано норми статей 4, 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Окрім того, Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", доповнено пунктом 9-3, згідно якого платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилась антитерористична операція, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, затверджений розпорядженням Кабінетом Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".
Відповідач наголошує, що Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов'язку слати внеску, а надає можливість платникам єдиного внеску на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки та в повному обсязі.
У запереченнях на касаційну скаргу ПАТ "Донецький міський молочний завод №2" просить касаційний суд рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на наступні аргументи.
Позивач вважає, що позиція податкового органу не узгоджується із нормами діючого законодавства України, адже на адресу фіскальних органів неодноразово направлялись заяви про звільнення від виконання обов'язків про сплату внеску. Крім того, позивачем отриманий сертифікат Торгово-промислової палати України щодо перебування ПАТ "Донецький міський молочний завод №2" у форс-мажорних обставинах.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач зареєстрований як юридична особа, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ЄДРПОУ 00445162). З 02.08.1995 по 25.01.2015 місцезнаходження юридичної особи: вул. Клінична, 8, м. Донецьк, Донецька область, з 26.01.2015 місцезнаходження юридичної особи: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область.
ПАТ "Донецький міський молочний завод №2 перебуває на обліку як платник податків ДПІ у м. Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області в якості платника податків та єдиного внеску, з 01.01.2016 перебуває на обслуговуванні у СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку.
Податковим органом підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.05.2016 в сумі 216182,81 грн.
Судами з'ясовано, що позивачем подані заяви від 11.12.2015, 27.05.2016 адресовані СДПІ з обслуговування великих платників у м. Донецьку щодо незастосування штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності та несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на період з 14.04.2014 і до закінчення антитерористичної операції. Крім того, позивачем отримано сертифікат Донецької Торгово-промислової палати №3765/05-4/41, яким засвідчено настання форс-мажорних обставини (обставин непереборної сили) зокрема: акти тероризму, збройний конфлікт, військові дії на території Донецької області для ПАТ "Донецький міський молочний завод №2" при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотримання законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплату податків та обов'язкових платежів. Дату закінчення терміну обставин непереборної сили.
Обґрунтовуючи свою позицію податковий орган посилався на частину дванадцяту статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", за приписами якої єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. При цьому, згідно Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в фіскальних органах, розташованих на території, визначених переліком населених пунктів, де проводилась антитерористична операція або було оголошено військовий чи надзвичайний стан на період АТО звільняються від своїх обов'язків, зокрема, щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, подання звітності, тощо.
Статтею 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Відповідач покликається на положення частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" згідно якої платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади. Частиною дванадцятою статті 9 цього Закону чітко визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Частиною восьмою цієї статті встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Стаття 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та визнається сторонами у справі, позивачем не були здійснені платежі в рахунок погашення зобов'язань з єдиного внеску в строк, визначений Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів, зазначено м. Донецьк де з 02.08.1995 по 25.01.2015 був зареєстрований позивач, та м. Краматорськ, де з 26.01.2015 зареєстровано місцезнаходження юридичної особи ПАТ "Донецький міський молочний завод №2".
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №1079-р було зупинено дію Розпорядження від 30.10.2014 №1053-р. Проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 у справі №826/18327/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 02.04.2015, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №1079-р визнано нечинним.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України по даній справі було зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду до розгляду касаційної скарги Кабінету Міністрів України у Вищому адміністративному суду України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р визнано такими, що втратили чинність Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція", розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №1079 "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р" та затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів, зазначені міста обласного значення Луганськ та Сєвєродонецьк.
У період з 05.11.2014 по 18.12.2015 (дата набрання чинності розпорядження від 02.12.2015 №1275-р) в силу приписів частини 3 статті 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" вказане розпорядження не діяло, що автоматично в силу приписів закону надає статус чинності розпорядженню Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р, яким міста Донецьк та Краматорськ віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Частиною 4 статті 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ": розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13.03.2015), згідно якого платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення платника від виконання своїх обов'язав, передбачених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Як зазначено судами попередніх інстанцій, з аналізу приписів абзацу першого статті 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону вбачається, що звільнення платника єдиного внеску від виконання своїх обов'язків, передбачених статтею 6 Закону пов'язується лише з необхідністю подання до податкового органу відповідної заяви.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що така заява була подана позивачем у грудні 2015 року та травні 2016 року. Крім того, 31.10.2014 позивачем отримано сертифікати №3765/05-04/41 про настання обставин непереборної сили, видані Торгово-промисловою палатою України.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що ненадання суб'єктом заяви про звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання обов'язку щодо своєчасного перерахування єдиного внеску не є безумовною нормою, оскільки надання такої заяви відповідачу згідно з наведеними положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", передбачено в разі невиконання обов'язку, визначеного частиною другою статті шостої цього Закону, щодо своєчасної та в повному обсязі сплати єдиного внеску, а не в разі звільнення платника єдиного внеску від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зазначеного обов'язку.
Необхідність подання заяви обумовлена низкою підстав, зокрема, списання і в подальшому ненарахування штрафних санкцій та пені на суми несвоєчасної сплати зобов'язань по єдиному внеску, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Можливість подання такої заяви має місце після закінчення антитерористичної операції. Натомість, звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі, в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення, оскільки норма встановлює "незастосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій" та вона адресована насамперед до осіб, які наділені повноваженнями щодо застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій.
Окрім того, наявність або відсутність сертифікату Торгово-промислової палати також не впливає на вирішення спірних відносин, оскільки аналіз наведених вище законів та нормативно-правових актів, якими регулюються спірні відносини, дає підстави для висновку, що відповідальність у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій за невиконання обов'язку щодо своєчасного перерахування єдиного внеску в повному обсязі не застосовується до платників єдиного внеску за умови, якщо вони перебувають на обліку в податкових органах на території, де здійснювалася антитерористична операція. Факт знаходження підприємства-позивача на території здійснення антитерористичної операції в спірний період не є спірним.
Міста Донецьк та Краматорськ, на території якого розташовані ДПІ, в яких на обліку як платник єдиного внеску перебуває позивач входять до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р (чинне).
Водночас Верховний Суд наголошує, що Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
З урахуванням викладених обставин, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов, скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.05.2016 №Ю-43-17, а колегія суддів апеляційної інстанції вірно погодилась з такими висновками у даній справі.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
----------
----------
----------
В. В. Хохуляк
Л. І. Бившева
Т. М. Шипуліна
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
20 березня 2019 року
м. Київ
справа №295/7921/17
адміністративне провадження №К/9901/23686/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желтобрюх І. Л.,
суддів: Білоуса О. В., Шарапи В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 01.08.2017 (суддя Полонець С. М. ) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 (колегія суддів у складі: Моніча Б. С., Капустинського М. М., Охрімчук І. Г. ) у справі №295/7921/17 за позовом Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання протиправними дій та скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2017 року Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира (далі - позивач, УПСЗН Богунської райради) звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Житомирській області), в якому просило визнати протиправними дії державного виконавця та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.07.2017 та стягнення виконавчого збору.
Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 01.08.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.07.2017 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №295/14238/14-а, виданим 04.12.2014 Житомирським апеляційним адміністративним судом про зобов'язання позивача провести ОСОБА_5 нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, відповідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням раніше проведених виплат. Стягнуто з боржника виконавчий збір в розмірі 12 800,00 гривень.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідач діяв на підставі і в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законами України, а тому відсутні підстави для визнання його дій протиправними та скасування постанови. Судами зазначено, що виконання виконавчого листа здійснювалось не у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а отже, пункт 3 частини п'ятої статті 27 Закону "Про виконавче провадження" не міг бути застосований до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що неможливість виконання судового рішення в частині виплати грошових коштів при відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника, не може вважатися невиконанням судового рішення, оскільки боржник не мав фінансової можливості виконати судове рішення в частині виплати нарахованих сум. Вважає, що стягнення за таких обставин ще й виконавчого збору в сумі 12 800,00 грн. з боржника ще більше ускладнить його фінансове становище, що в результаті ще більше утруднює виконання судового РІШЕННЯ:
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання РІШЕННЯ:
Частиною п'ятою цієї ж статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За змістом статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 №2832/5) стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону №1404-VIII. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
З урахуванням норм, закріплених у частині п'ятій статті 26 Закону №1404-VIII, зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону №1404-VIII, за умови, що примусове виконання рішення передбачає його справляння, є обов'язком державного виконавця.
За змістом частини першої статті 2 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон №4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
Разом з тим, як було встановлено судами попередніх інстанцій, виконавчий лист №295/14238/14-а, виданий Житомирським апеляційний адміністративним судом 04.12.2014, стосується виконання судового рішення, що має зобов'язальний характер, тому вказані норми Закону №4901-VI до спірних правовідносин не застосовуються.
З цих самих підстав виконання судового рішення у справі №295/14238/14-а не може здійснюватись відповідно до Закону №4901-VI, оскільки зобов'язання УПСЗН Богунської райради провести донарахування та виплату щомісячної грошової допомоги не може вважатись ні стягненням коштів, ні зобов'язанням вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.
У державного виконавця не було інших підстав, передбачених частиною п'ятою статті 27 Закону №1404-VIII, не стягувати з боржника виконавчий збір.
Посилання скаржника на неможливість виконання судового рішення у зв'язку з відсутністю фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не є підставою для скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження
З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, підстави для скасування рішень попередніх інстанцій відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Богунського районного суду м. Житомира від 01.08.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
суддя-доповідач: І. Л. Желтобрюх судді: О. В. Білоус В. М. Шарапа |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
20 березня 2018 року
Київ
справа №803/1397/17
адміністративне провадження №К/9901/26530/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді - доповідача - Олендера І. Я.,
суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року (суддя - Валюх В. М. ) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року (судді: Кушнерик М. П., Мікула О. І., Курилець А. Р. ) у справі №803/1397/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернулась до суду з позовом до Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 2 жовтня 2017 року №0009641405.
В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 посилалась на порушення контролюючим органом строків застосування адміністративно-господарських санкцій при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року, задоволено адміністративний позов частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 2 жовтня 2017 року №0009641405 у частині застосування штрафних санкцій у розмірі 30 700,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 559,36 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з правомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 4 410,00 грн, за вчинення суб'єктом господарювання порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 30 700,00 грн поза межами граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 Господарського кодексу України, сплив яких виключає застосування адміністративно-господарських санкцій.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 у повному обсязі.
У доводах касаційної скарги відповідач посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, оскільки сума готівки, що оприбутковується, має відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах, однак, позивачем, всупереч вимогам податкового законодавства, не оприбутковано грошові кошти за продаж товару у спірний період, що свідчить про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій, які застосовані з дотриманням строків встановлених податковим законодавством та помилковість застосування до спірних правовідносин норм Господарського кодексу України.
Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведена фактична перевірка господарської одиниці бару "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованої за адресою: АДРЕСА_1, де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1, про що складено акт від 20 вересня 2017 року №001083, яким встановлено, що позивачем не забезпечено повного оприбуткування сум готівкових надходжень на підставі фіскальних звітних чеків (Z-звітів) реєстратора розрахункових операцій (далі РРО), чим порушено пункти 2.2, 2.6 постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні".
За результатами перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 2 жовтня 2017 року №0009641405, яким до позивача на підставі абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" застосовано штрафні санкції у розмірі 35 110,00 грн.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Пунктом 2.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, (далі Положення №637) передбачено, що підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку. Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).
Згідно із пунктом 7.15 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (РК), визначено упункті 2.6 цього Положення.
Відповідно до абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 12 липня 1995 року №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено неоприбуткування та неповне оприбуткування готівки у КОРО за реєстраційними номерами 0318010549 Р/8, 0318010549 Р/9, 0318010549 Р/7 у сумі 6 902,00 грн на підставі фіскальних звітних чеків: Z-звіту №1919 від 30 січня 2016 року на суму 1 368,00 грн, з якої оприбутковано 368,00 грн, Z-звіту №2039 від 30 травня 2016 року на суму 1 996,00 грн, з якої оприбутковано 996,00 грн, Z-звіту №2009 від 29 квітня 2016 року на суму 1 329,00 грн, з якої оприбутковано 329,00 грн, Z-звіту №2033 від 24 травня 2016 року на суму 836,00 грн, з якої оприбутковано 731,00 грн, Z-звіту №2193 від 31 жовтня 2016 року на суму 664,00 грн, яку не оприбутковано повністю, Z-звіту №2265 від 13 січня 2017 року на суму 570,00 грн, з якої оприбутковано 352,00 грн, Z-звіту №1736 від 31 липня 2015 року на суму 1 372,00 грн, з якої оприбутковано 372,00 грн, Z-звіт №1757 від 21 серпня 2015 року на суму 546,00 грн, яка не оприбуткована повністю, Z-звіт №1758 від 22 серпня 2015 року на суму 351,00 грн, яка не оприбуткована повністю, Z-звіт №1825 від 28 жовтня 2015 року на суму 1 407,00 грн, з якої оприбутковано 407,00 грн, Z-звіт №1843 від 15 листопада 2015 року на суму 656,00 грн, з якої оприбутковано 638,00 грн, оскільки на час проведення перевірки відповідні записи щодо обліку руху готівки у розділі 2 вказаних КОРО були або відсутні взагалі, або суми, занесені до розділу 2 в графу "сума розрахунків" зазначених КОРО, не відповідали (були за розміром меншими) тим сумам розрахунків, які вказані у фіскальних звітних чеках.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про порушення позивачем порядку здійснення розрахункових операцій по зазначених чеках.
Разом з тим, оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції було прийняте 2 жовтня 2017 року, тоді як порушення правил здійснення господарської діяльності за неоприбуткування (неповного прибуткування) готівки, мали місце у період з 31 липня 2015 року по 30 травня 2016 року, тобто поза межами річного строку для застосування адміністративно-господарських санкцій за зазначені порушення.
Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб'єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності (стаття 239 Господарського кодексу України).
Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, відповідно до частини першої якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що фінансові санкції, застосовані на підставі пункту 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за по рушення норм з регулювання обігу готівки" №436/95 від 12 червня 1995 року, у розумінні статті 238 та статті 239 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими санкціями, застосування яких можливе лише в межах строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, а тому, застосування до позивача штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки, здійснено відповідачем після закінчення одного року з дня його вчинення, тобто, поза межами строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України. А відтак, визначення контролюючим органом у спірному податковому повідомленні-рішенні застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 30 700,00 грн є неправомірним.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у справі №803/1397/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І. Я. Олендер
І. А. Гончарова
Р. Ф. Ханова
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
31 січня 2019 року
Київ
справа №802/2802/15-а
адміністративне провадження №К/9901/9103/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С. С.,
суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Яремчука К. О. від 28 вересня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Совгири Д. І., суддів Матохнюка Д. Б., Білоуса О. В. від 03 листопада 2015 року у справі за позовом Спільного українсько-іспанського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2015 року Спільне українсько-іспанське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" (далі - позивач/Підприємство) звернулось до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року №0002862203.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що висновки контролюючого органу про порушення Підприємством порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті в частині перевищення строків надходження валютної виручки та імпортного товару є необґрунтованими, а прийняте податкове повідомлення-рішення - протиправним, оскільки: постанови Правління Національного банку України від 12 травня 2014 року №270 та від 20 серпня 2014 року №515 про запровадження інших строків розрахунків, ніж ті, що визначені статтями 1, 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР (далі - Закон №185/94-ВР), не відповідають Конституції України та Закону №185/94-ВР, а також не зареєстровані в Міністерстві юстиції України; пеня за період з 21 листопада 2014 року по 02 березня 2015 року на загальну суму 234115,64 грн. нарахована безпідставно, адже термін дії зазначених вище постанов Правління Національного банку України закінчився 21 листопада 2014 року; відповідач при розрахунку пені виходив із дати оформлення документів для здійснення операцій експорту, а не із дати перетину товаром митного кордону, що не відповідає чинним нормам законодавства.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій погодились з твердженнями відповідача про порушення Підприємством встановлених статтею 1 Закону №185/94-ВР строків зарахування виручки резидента в іноземній валюті (з урахуванням спеціальних строків, визначених Постановами Правління Національного банку України) за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними із "DITA ESTFARM" S.R.L. (Молдова), ОДО "Фармин" (Республіка Білорусь) та ООО "ВитФарм Маркет" (Республіка Білорусь), а тому дійшли висновку, що Інспекцією правомірно покладено на Підприємство відповідальність у вигляді нарахування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки.
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У доводах касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також порушення процесуальних норм. Вважає помилковим висновок судів щодо законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав невідповідності запроваджених Національним банком України інших строків розрахунків положенням Закону №185/94-ВР; нарахування пені за період, коли дія постанов Правління Національного банку України, на які Інспекція посилається у акті перевірки, закінчилась; незаконності нарахування пені за час знаходження експортованих товарів під митним контролем, оскільки такий експорт вважається здійсненим з моменту перетину митного кордону України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство уклало з "DITA ESTFARM" S.R.L. (Молдова) контракт від 02 січня 2014 року №07/01/14-КС/М про продаж нерезиденту фармацевтичних рецептурних та безрецептурних препаратів, на виконання умов якого платником податків здійснено відвантаження товару 17 червня 2014 року на суму 6930,00 євро, 06 серпня 2014 року на суму 12260,56 євро, 30 вересня 2014 року на суму 16731,29 євро, 18 листопада 2014 року на суму 6024,56 євро згідно з вантажно-митними деклараціями від 17 червня 2014 року №401090000/2014/12141, від 06 серпня 2014 року №401090000/2014/16199, від 30 вересня 2014 року №101090000/2014/20554 та від 18 листопада 2014 року №401090000/2014/24958.14 жовтня 2013 року позивач уклав з ОДО "Фармин" (Республіка Білорусь) договір №10-14/2013 про продаж фармацевтичних рецептурних та безрецептурних препаратів, на виконання умов якого Підприємство здійснено відвантаження товару 30 липня 2014 року на суму 13749,67 євро, 30 липня 2014 року на суму 15938,16 євро, 29 вересня 2014 року на суму 20711,03 євро згідно з ВМД від 30 липня 2014 року №401090000/2014/015563, від 30 липня 2014 року №401090000/2014/015566 та від 29 вересня 2014 року №401090000/2014/20449.
Крім того позивач уклав з ООО "ВитФарм Маркет" (Республіка Білорусь) договір від 24 липня 2014 року №24/07/2014 про продаж нерезиденту лікарських засобів, на виконання умов якого позивачем здійснено відвантаження товару 29 вересня 2014 року на суму 10744,79 дол. США згідно з ВМД від 29 вересня 2014 року №401090000/2014/20431.
В подальшому відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання Підприємством вимог валютного законодавства України при проведенні розрахунків по контрактах №07/01/14-КС/М від 02 січня 2014 року, №1/380/11/07/19/1 від 29 липня 2013 року, №10-14/2013 від 14 жовтня 2013 року, №11/04/13-КС/Р від 01 квітня 2013 року, №РЕWSИ/МТ/14 від 30 квітня 2014 року і №24/07/2014 від 24 липня 2014 року, за результатами якої складено акт від 19 березня 2015 року №709/2203/20112362.
Перевіркою встановлено порушення позивачем положень статей 1, 2 Закону №185/94-ВР, а також постанов Правління Національного банку України від 12 травня 2014 року №270 та від 20 серпня 2014 року №515, а саме - недотримання Підприємством встановленого для зарахування валютної виручки за експортною операцією 90-денного строку (за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними із "DITA ESTFARM" S.R.L. (Молдова), ОДО "Фармин" (Республіка Білорусь), ООО "ВитФарм Маркет" (Республіка Білорусь), а також ненадходження у цей строк товару від нерезидента по зовнішньоекономічному контракту, укладеному з компанією "A.M.R.P. Handels AG" (Швейцарія).
За результатами перевірки та процедури адміністративного оскарження Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року №0002862203, яким за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, невиконання зобов'язань та штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства позивачу нараховано пеню в сумі 512885,41 грн.
Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, виходячи з наступного.
Підприємство відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 19 квітня 1991 року №959-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №959-XII) є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, одним з видів якої згідно зі статтею 4 цього Закону є експорт та імпорт товарів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №185/94-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Частиною першої статті 2 Закону №185/94-ВР передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Водночас частинами четвертими статей 1, 2 Закону №185/94-ВР передбачено, що Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частинами першими цих статей.
Так, постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2014 року №270 (набрала чинності з 20 травня 2014 року та діяла до 20 серпня 2014 року) установлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону №185/94-ВР, здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів. Постановою Правління Національного банку України від 20 серпня 2014 року №515 (набрала чинності з 21 серпня 2014 року) продовжено дію обмеження до 21 листопада 2014 року щодо 90-денного строку розрахунків в іноземній валюті. Постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №734 (набрала чинності з 22 листопада 2014 року) продовжено дію обмеження до 02 грудня 2014 року включно щодо 90-денного строку розрахунків в іноземній валюті. Постановою Правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року №758 (набрала чинності з 03 грудня 2014 року) продовжено до 03 березня 2015 року дію обмеження щодо 90-денного строку розрахунків в іноземній валюті.
Отже зазначені постанови Правління Національного банку України про запровадження 90-денного строку розрахунків прийняті на підставі статей 1, 2 Закону №185/94-ВР; при цьому останні не є предметом оскарження у цій справі.
У відповідності до частини першої статті 4 Закону №185/94-ВР порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
У справі, яка розглядається, врахувавши відсутність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про порушення позивачем 90-денного строку зарахування виручки в іноземній валюті за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними із "DITA ESTFARM" S.R.L. (Молдова), ОДО "Фармин" (Республіка Білорусь) та ООО "ВитФарм Маркет" (Республіка Білорусь), й свої мотиви обґрунтовували тим, що граничний строк зарахування виручки на валютних рахунках резидента при здійсненні експортної операції та момент, з якого слід рахувати 90 календарних днів, є дата митної декларації на оформлення продукції, що експортується, а не момент фактичного перетину такою митного кордону.
Проте, на думку Верховного Суду, наведені висновки не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Так, за змістом абзаців десятого, чотирнадцятого статті 1 Закону №959-XII та абзаців другого, третього підпункту 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), експорт (експорт товарів) - це продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів; імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.
Експортна операція у розумінні статті 1 Закону №185/94-ВР передбачає здійснення суб'єктом господарювання експорту; імпортна операція у розумінні статті 2 Закону №185/94-ВР - здійснення суб'єктом господарювання імпорту.
При цьому моментом здійснення експорту (імпорту) - відповідно до абзацу тридцять восьмого статті 1 Закону №959-XII є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.
Відповідно до частини першої статті 195 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - МК України) переміщення товарів через митний кордон України здійснюється у пунктах пропуску через державний кордон України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
Якщо за умовами перевезення митне оформлення товарів у повному обсязі здійснюється не в місці перетину митного кордону, а перевезення здійснюється із зміною транспортного засобу у пункті пропуску через державний кордон України, органу доходів і зборів у пункті пропуску через державний кордон України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари, достатні для їх ідентифікації та необхідні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України (частина третя статті 198 МК України).
Згідно частин третьої та четвертої статті 247 МК України митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється в будь-якому органі доходів і зборів з пред'явленням їх цьому органу, якщо інше не передбачено цим Кодексом; митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через територію України в митному режимі транзиту, здійснюється органом доходів і зборів, у зоні діяльності якого починається транзитне переміщення.
За змістом частини першої статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Як визначено частиною першою статті 322 МК України, товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби комерційного призначення, якими вони переміщуються через митний кордон України, пред'являються у незмінному стані для митного контролю, а документи на ці товари, транспортні засоби подаються органам доходів і зборів у пунктах пропуску через державний кордон України та в інших місцях на митній території України, встановлених органами доходів і зборів для здійснення митного контролю та митного оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів у пункт пропуску через державний кордон України або інше визначене органами доходів і зборів місце.
У відповідності до частини першої статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Наведене у сукупності дає підстави для висновку, що оформлена митна декларація не є єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення товарів через митний кордон, а є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України i засвідчує право суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності на розміщення товарів у визначений митний режим, підтверджує (а не встановлює) права i обов'язки зазначених у такій декларації осіб щодо здійснення ними відповідних операцій.
Таким чином моментом вчинення експортної (імпортної) операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 1, 2, 4 Закону №185/94-ВР є момент фактичного перетину експортованим (імпортованим) товаром митного кордону України.
Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа №П/811/2370/15).
Судами ж попередніх інстанцій не перевірено кількості днів прострочення надходження валютної виручки за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними із "DITA ESTFARM" S.R.L. (Молдова), ОДО "Фармин" (Республіка Білорусь) та ООО "ВитФарм Маркет" (Республіка Білорусь) з урахуванням фактичного перетину експортованою продукцією митного кордону України й, як наслідок, не надано відповідної правової оцінки тому, чи є у позивача законодавчо встановлений обов'язок сплати пені за порушення строків здійснення розрахунків в іноземній валюті у розмірі, визначеному відповідачем в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні.
Більше того, роблячи висновок про правомірне застосування до позивача санкцій, судами попередніх інстанцій взагалі не надавалась будь-яка оцінка встановленим в ході проведеної перевірки обставинам порушення строків надходження імпортного товару по зовнішньоекономічному контракту від 29 липня 2013 року №1/380/11/07/19/1, укладеному позивачем із компанією "A.M.R.P. Handels AG" (Швейцарія), чим, за висновками податкового органу, порушено Підприємством положення статті 2 Закону №185/94-ВР.
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове РІШЕННЯ:
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С. С. Пасічник
І. А. Васильєва
В. П. Юрченко,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
13 червня 2018 року
Київ
справа №812/1237/17
адміністративне провадження №К/9901/15244/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А.,
суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області
на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.11.2017 (головуючий суддя: Секірська А. Г. )
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 (головуючий суддя: Компанієць І. Д., судді: Гаврищук Т. Г., Ястребова Л. В. )
у справі №812/1237/17
за позовом Дочірнього підприємства "Санаторій "Озерний" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів України "Укрпрофоздоровниця"
до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області
про скасування вимог від 06.06.2017 № Ю-792-25 та від 10.08.2017 № Ю-792-25,
ВСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство "Санаторій "Озерний" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів України "Укрпрофоздоровниця" (далі - позивач, ДП) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі - відповідач), в якому просив скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2017 № Ю-792-25 у сумі 71287,57 грн. та від 10.08.2017 № Ю-792-25 у сумі 79204,40 грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03.11.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2017 № Ю-792-25 та від 10.08.2017 № Ю-792-25.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме: Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон №1669-VII) та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI), та прийняти нове рішення про відмову у задоволення позову. За доводами касаційної скарги норми Закону №1669-VII та Закону №2464-VI визначають підставами для звільнення позивача від виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 6 Закону №2464-VI сертифікат Торгово-промислової палати України, яких у позивача на дату складення вимоги не було. При цьому, норми цих Законів не звільняють позивача від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У поданому до суду відзиві на касаційну скаргу, позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення як безпідставну.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для надіслання позивачу вимог про сплату боргу (недоїмки) 06.06.2017 № Ю-792-25 у сумі 71287,57 грн., з яких 46962,05 грн. - недоїмка та 24325,52 грн. - пеня, та від 10.08.2017 № Ю-792-25 у сумі 79204,40 грн. з яких 62720,88 грн. - недоїмка та 16483,52 грн. - пеня, стали обставини наявності у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка виникла з 28.07.2016, про що свідчить картка особового рахунку.
Як встановлено у судовому процесі, позивач зареєстрований як юридична особа в м. Кремінна Кремінського район Луганської області та знаходиться на обліку у Рубіжанській ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області (Кремінське відділення), яка також знаходиться у м. Кремінна.
Відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з частиною 1 ст. 25 цього Закону, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини 2 ст. 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Абзацами першим, другим та третім частини 4 цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки (абзац дев'ятий частини 4 цієї статті).
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669-VII.
Цим Законом, поміж іншого, внесені зміни до Закону №2464-VI, зокрема: доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13.03.2015 пункт 9-4), згідно з абзацом другим, третім, четвертим та п'ятим якого визначено, що Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.
За змістом вказаних правових норм, факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція є підставою для звільнення платників єдиного внеску як від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону №2464-VI, так і від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його вчасної сплати.
При цьому, вказані норми не скасовують обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надають можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" (втратив чинність), від 02.12.2015 №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включене м. Кремінна Луганської області.
За встановлення у судовому процесі обставин включення вказаного населеного пункту до переліку тих, на території яких здійснювалася антитерористична операція, тобто перебування податкового органу, на обліку в якому він знаходився, на території проведення АТО, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований та юридично правильний висновок, щодо неправомірності направлення на адресу позивача вимоги про сплату боргу (недоімки).
Доводи відповідача про те, що підставою для звільнення позивача від виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 6 Закону №2464-VI є сертифікат Торгово-промислової палати України та відповідна заява не відповідають змісту вищенаведених правових норм, за змістом яких підставою для такого звільнення є сам факт перебування платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція.
Не впливає на такий зміст правового регулювання також і подальше виключення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII із Закону №1669-VII підпункт 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI пунктом 9-3 (у подальшому пункт 9-4), оскільки до Закону №2464-VI такі зміни внесенні не були та ця норма залишилась чинною.
Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.11.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя: І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
16 жовтня 2018 року
Київ
справа №821/491/16
адміністративне провадження №К/9901/27465/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Хохуляка В. В.,
суддів: Олендера І. Я, Ханової Р. Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служи у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.05.2016 (суддя - Бездрабко О. І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2016 (головуючий суддя - Джабурія О. В., судді: Вербицька Н. В., Крусян А. В. ) у справі №821/491/16 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служи у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _3 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служи у Херсонській області, в якому просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.03.2016 №0000522206 та №0000532206.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 06.05.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2016, позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з протиправності застосування до позивача суми штрафних санкцій за порушення вимог податкового законодавства з огляду на те, що відповідачем не доведено наявності в діях ОСОБА_3 ознак складу правопорушення.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Головне управління Державної фіскальної служи у Херсонській області звернулось з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.05.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2016 у справі №821/491/16, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
ОСОБА _3 не скористалася своїм правом та не надала заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.02.2016 посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служи у Херсонській області на підставі наказу від 02.02.2016 №41 та направлень на проведення перевірки від 26.02.2016 №0195 та №0196, було проведено фактичну перевірку кіоску №814, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, район входу в Гідропарк.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме проведення розрахункової операції з придбання алкогольного пива "Вud " за ціною 11,00грн. без застосування реєстратора розрахункових операцій (реєстратор розрахункових операцій відсутній) ; статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме роздрібна торгівля алкогольним пивом без придбання відповідної ліцензії.
За результатом проведеної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служи у Херсонській області складено акт №057/21/22/22/2741714187 від 26.02.2016 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.03.2016 №0000522206, яким до ОСОБА_3 застосовано штрафні санкції за порушення вимог пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у розмірі 1,00грн. та №0000532206, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення вимог статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" у розмірі 17000,00грн.
З матеріалів справи вбачається, що перевірка Головним управлінням Державної фіскальної служи у Херсонській області була проведена на підставі наказу від 02.02.2016 №41 "Про проведення фактичних перевірок" та направлень на проведення перевірки від 26.02.2016 №0195 та №0196, згідно відомостей яких, об'єктом проведення перевірки є "кіоск №814 АДРЕСА_1, р-н входу в Гідропарк". При цьому, судами з'ясовано, що у вказаному наказі та направленнях на проведення перевірки не вказано суб'єкта господарювання, перевірку господарської одиниці якого, податковий орган має намір провести.
Положеннями пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Так, згідно пункту 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Згідно вимог підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 цього Кодексу).
Відповідно до пункту 81.1 статті 80 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред 'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Таким чином, у посадової особи контролюючого органу виникає право приступити до проведення фактичної перевірки лише за наявності підстав для її проведення, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених Податковим кодексом України, направлення на проведення перевірки та копії наказу про її проведення. При цьому, одним із обов'язкових реквізитів направлення та наказу є зазначення суб'єкта господарювання, щодо якого призначається перевірка.
Як вбачається з встановлених судами попередніх інстанцій фактичних даних, податковими органом не було дотримано вищезазначених вимог Закону, зокрема в наказі від 02.02.2016 №41 "Про проведення фактичних перевірок" та направленнях на фактичну перевірку від 26.02.2016 №0195 та №0196 відповідачем не визначено суб'єкта господарювання, у якого буде проводитися фактична перевірка, а вказано "кіоск №814, м. Херсон, вул. М. Фортус, район входу в Гідропарк". Тобто, відповідачем призначено фактичну перевірку стосовно об'єкта, а не суб'єкта господарювання, а тому направлення на проведення перевірки та наказ про її проведення оформлені з порушенням норм Податкового кодексу України.
Згідно до положень пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно пункту 110.1 статті 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Підставою для притягнення до відповідальності є вчинення конкретним платником податків податкового правопорушення.
З аналізу вищевказаних положень вбачається, що підставою для притягнення платника до відповідальності є вчинення конкретним платником податків податкового правопорушення.
На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно витягу з реєстру платників єдиного податку вбачається, що місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання ОСОБА_3, серед інших, вказано "АДРЕСА_1".
Разом з тим, перевірка, за результатами якої складено акт №057/21/22/22/2741714187 від 26.02.2016, була проведена податковим органом у кіоску №814, що знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. М. Фортус, р-н входу в Гідропарк, факт здійснення господарської діяльності у якому позивач заперечує.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що досліджені в процесі розгляду документи спростовують факт здійснення позивачем господарської діяльності саме у кіоску №814, оскільки вказаний кіоск не прив'язаний до адреси АДРЕСА_1, а біля входу у Гідропарк по вул. М. Фортус окрім кіоску №814 розташовано ще декілька кіосків
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, проте податковим органом не надано доказів на підтвердження висновків акту перевірки.
Посилання ОСОБА_3 на те, що виявлені в ході проведення перевірки порушення, які полягали у проведенні позивачем розрахункової операції з придбання алкогольного пива "Вud" за ціною 11,00грн. без застосування реєстратора розрахункових операцій та здійснення роздрібної торгівлі алкогольним пивом без придбання відповідної ліцензії обґрунтовано не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки відповідачем не доведено здійснення позивачем господарської діяльності саме у кіоску №814, м. Херсон, вул. М. Фортус, р-н входу в Гідропарк. Належних доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.
Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильними.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служи у Херсонській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служи у Херсонській області залишити без задоволення.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.05.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2016 у справі №821/491/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
----------
----------
----------
В. В. Хохуляк
І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №520/12418/2020
адміністративне провадження №К/9901/35162/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С. А.,
суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Спаскіна О. А., суддів: Русанової В. Б., П'янової Я. В.
УСТАНОВИВ:
І. СУТЬ СПОРУ:
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, у якому просила:
- визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича щодо винесення постанови від 24.03.2020 про відкриття виконавчого провадження №61626430 та винесені ним у подальшому постанови від 24.03.2020 року про стягнення з боржника основної винагороди; від 24.03.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; від 24.03.2020 року про арешт коштів боржника; від 05.08.2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника також визнати протиправними і скасувати їх.
2. Позов обґрунтовано тим, що відкриття виконавчого провадження здійснено з порушенням правил територіальної діяльності, оскільки виконавчим округом приватного виконавця є місто Київ, тоді як позивачка, визначена боржником у виконавчому документі, має зареєстроване місце проживання: Харківська область, Дергачівський район, смт. Козача Лопань та у неї відсутнє будь-яке майно, розташоване у м. Києві.
ІІ. Встановлені судами ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
3. На примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича перебуває виконавче провадження № №61626430, у якому позивачка є боржником.
4. Згідно з витягом з Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний виконавець Клименко Р. В. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.
5.24.03.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Р. В. у межах виконавчого провадження №61626430 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
6. Вказане виконавче провадження відкрито на підставі заяви ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ ФІНАНС" від 12.03.2020 р. про примусове виконання виконавчого напису №372 від 13 лютого 2020 року виданого приватним нотаріусом КМНО Мажугою В. Ю. про стягнення з позивачки, якою є ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" заборгованості у розмірі 58281,53 грн.
7. У виконавчому написі №372 місцем проживання позивачки визначено АДРЕСА_1, місцем реєстрації визначено АДРЕСА_2.8. Згідно з наявною в матеріалах справи копією довідки №583 від 19.02.2019, виданої Козачолопанською селищною радою Дергачівського району Харківської області (додаток до ID-картки), позивачка з 16.05.2016 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. Відомостей про зміну місця реєстрації позивачки матеріали справи не містять.
9. За змістом заяви-опитувальника на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки від 11.05.2016, відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 за договором № R022.001-TEK.0074215 від 11.05.2016, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ Банк "ТРАСТ", адреса позивачки зазначається як АДРЕСА_2, адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3.10. Також в межах ВП №61626430 відповідачем прийняті постанови від 24.03.2020 року про стягнення з боржника основної винагороди, від 24.03.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, від 24.03.2020 року про арешт коштів боржника та від 05.08.2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
11. Незгода із зазначеними, прийнятими приватним виконавцем постановами в межах виконавчого провадження №61626430 стала підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
12. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
13. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наявності у відповідача законодавчо встановленого права відкрити виконавче провадження не за місцем реєстрації боржниці, а за місцем її проживання, адже саме місце проживання було зазначено у виконавчому документі та заяві стягувача. При цьому приписами Закону України "Про виконавче провадження" на приватного виконавця не покладено обов'язку щодо перевірки місцезнаходження боржника зазначеного у виконавчому документі.
Щодо інших оскаржуваних постанов суддійшов висновку, що вони були винесені приватним виконавцем Клименком Р. В., з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження".
14. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 по справі №520/12418/2020 скасовано.
Прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ ФІНАНС" про визнання протиправними дій та скасування постанов - задоволено.
Визнано протиправними та скасовано постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича від 24.03.2020 про відкриття виконавчого провадження №61626430 та винесені ним у подальшому постанови від 24.03.2020 про стягнення з боржника основної винагороди; від 24.03.2020 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; від 24.03.2020 про арешт коштів боржника; від 05.08.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
15. Задовольняючи позов суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказана у виконавчому написі інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві не може слугувати достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві без перевірки приватним виконавцем. При цьому в документі визначена офіційна адреса реєстрації боржника, а приватним виконавцем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника або інше майно, на момент прийняття оскаржуваної постанови, знаходились у виконавчому окрузі, на території якого приватний виконавець Клименко Р. В. здійснює свою діяльність та відомості, щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Також, у зв'язку з тим, що судом визнана протиправною постанова про відкриття виконавчого провадження, протиправними є і постанови відповідача про винесені ним у подальшому постанови від 24.03.2020 про стягнення з боржника основної винагороди; від 24.03.2020 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; від 24.03.2020 про арешт коштів боржника; від 05.08.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесені приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження №61626430 з порушенням правил територіальної підвідомчості.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги і аргументи сторін
16. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович, подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального законодавства, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
17. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що приписами частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, тобто у стягувача є право вибору пред'явлення виконавчого документу або за місцем реєстрації, або за місцем проживання. Чинною редакцією Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.
18. Підставою відкриття касаційного провадження стала необхідність формування висновку щодо застосування положень статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" у контексті прийняття виконавчого документа до виконання за місцем проживання боржника та обов'язку у приватного виконавця перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника, якщо місце проживання боржника та місце його реєстрації є відмінними.
V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
19. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
20. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
22. Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
23. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 Закону №1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
24. Частинами першою, другою статті 25 Закону №1403-VIII визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
25. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
26. За змістом пункту 3 частини першої статті 4 і пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення за заявою стягувача на підставі виконавчого документа, у якому, зокрема, зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).
27. Частиною другою статті 24 Закону №1404-VIII обумовлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
28. За приписами пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
29. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу. При цьому місцем виконання рішення є місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника.
30. Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
31. Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 Цивільного кодексу України).
32. За визначеннями, наведеними у статті 3 Закону України від 11.12.2003 №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
33. Відповідно до статті 6 цього Закону громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
34. Отже, чинне законодавство України передбачає можливість для фізичної особи мати кілька місць проживання. Водночас адреса зареєстрованого місця проживання набуває статусу офіційної, і особа вправі очікувати, що якщо вона не повідомить іншого, то саме за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятися інші юридично значимі дії, які пов'язані з місцем її проживання.
35. Як установлено судами попередніх інстанцій у виконавчому документі зазначено дві адреси, одна з яких є зареєстрованою. Зареєстроване місце проживання боржника: АДРЕСА_2, що не входить до виконавчого округу приватного виконавця.
36. Отже, вирішуючи питання застосування приписів статті 24 Закону №1404-VIII у контексті прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчого документа за місцем проживання боржника фізичної особи, у тому числі за наявності кількох адрес проживання, зазначених у виконавчому документі Суд виходить з наступного.
37. Суд зазначає, що відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не звільняє його від обов'язку дотримуватися закріплених у статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" принципів верховенства права, законності, неупередженості і об'єктивності, а також здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, що, окрім іншого, вимагає від нього ефективно використовувати надані йому повноваження у процесі примусового виконання рішень, зокрема, право на безпосередній доступ до інформації про боржників, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних (частина п'ята статті 18 Закону №1404-VIII), право перевіряти інформацію про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі (частина п'ята статті 24 Закону №1404-VIII), право перевіряти документи надані стягувачем, які підтверджують, що адресою проживання чи перебування боржника - фізичної особи є територія виконавчого округу приватного виконавця (пункт 3 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, далі - Інструкція) тощо.
38. Суд наголошує, що чинне законодавство України дозволяє суб'єкту владних повноважень установити лише зареєстроване місце проживання особи. Про інше місце свого проживання, яке не зареєстроване в установленому порядку, особа може самостійно повідомити суб'єкту владних повноважень чи його посадовій або службовій особі.
39. Такий висновок узгоджується з приписами Закону №1404-VIII та Інструкції, які зобов'язують боржника повідомляти виконавця про зміну місця проживання.
40. Таким чином, отримавши виконавчий документ, пред'явлений за адресою проживання боржника, на яку поширюється територія виконавчого округу приватного виконавця, останній має перевірити належність зазначеної у заяві адреси зареєстрованому місцю проживання боржника, а в іншому випадку - повернути виконавчий документ. В разі зазначення у заяві кількох адрес проживання боржника, алгоритм дій приватного виконавця є незмінним та передбачає встановлення відповідності зареєстрованого місця проживання боржника виконавчому округу, на території якого приватний виконавець здійснює свою діяльність.
41. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20, згідно з якою відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Водночас, що стосується місця проживання боржника, яке не зареєстроване у встановленому законом порядку, то таке місце проживання, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником, що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, закріпленому Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з'ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи у розумінні цього Закону.
42. З огляду на викладене та зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких даних, які би підтверджували факт проживання боржника на території виконавчого округу, у якому приватний виконавець здійснює свою діяльність на час відкриття виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у приватного виконавця підстав для прийняття виконавчого документа до виконання і відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі міста Києва.
43. За огляду на наведене, Суд, на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та наявних у ній доказів, дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам процесуального закону, є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.
44. На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
45. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
46. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
47. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
48. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
судді: С. А. Уханенко
О. В. Кашпур
В. Е. Мацедонська |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
11 вересня 2019 року
Київ
справа №553/196/18
провадження №К/9901/60333/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,
розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 13 квітня 2018 року, прийняту у складі головуючого судді Тимчука Р. І., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Бенедик А. П., суддів: Донець Л. О., Жигилія С. П.
І. СУТЬ СПОРУ:
1. У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області), в якому просило:
1.1. визнати неправомірними дії відповідача, які полягають у винесенні постанови про стягнення виконавчого збору ВП №53223991 від 17 січня 2018 року у розмірі 332480,00 грн, постанови про стягнення виконавчого збору ВП №48800226 від 17 січня 2018 року у розмірі 180418,83 грн, постанови про арешт майна боржника ВП №55582105 від 24 січня 2018 року;
1.2. зобов'язати відповідача скасувати постанови про стягнення виконавчого збору ВП №53223991 від 17 січня 2018 року у розмірі 332480,00 грн., про стягнення виконавчого збору ВП №48800226 від 17 січня 2018 року у розмірі 180418,83 грн., про арешт майна боржника ВП №55582105 від 24 січня 2018 року.
2. Позов мотивований протиправністю оскаржуваних постанов як таких, що прийняті за умов ужиття позивачем усіх належних заходів задля виконання судового РІШЕННЯ:
2.1. Вказує, що на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №48800226 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса ХМНО Чуприни Г. О. №2321 від 11 вересня 2015 року щодо звернення стягнення на заставне майно - нежитлове приміщення в буд. А-2 загальною площею 134,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на користь стягувача - ПАТ "ОТП Банк". Також, у Подільському відділі державної виконавчої служби відкрито було провадження по виконавчому листу від 05 грудня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованості в сумі 3324800,04 грн. на підставі виконавчого листа №553/500/15-ц виданого 05 грудня 2016 року Ленінським районним судом міста Полтави. У відповідності до постанови Подільського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції від 19 жовтня 2017 року описано та арештовано належне позивачу майно - транспортний засіб автомобіль марки Mersedes -Bens, д. н. з. НОМЕР_1.2.2. Стверджує, що всі ці дії проводились, незважаючи на те, що 26 жовтня між позивачем як боржником та стягувачем - ПАТ "ОТП Банк" був підписаний додаток кредитного договору про прощення боргу, тобто станом на 26 жовтня 2017 року стягувач не має до позивача жодних вимог щодо повернення заборгованості.
2.3. Позивач наголошує, що в даному випадку примусового виконання рішення не відбулось, а відтак державним виконавцем безпідставно прийнято постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про арешт майна боржника у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про їх скасування.
ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
3. У Шевченківському відділі державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №48800226 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса ХМНО - Чуприни Г. О. №2321 від 11 вересня 2015 року щодо звернення стягнення на заставне майно - нежитлове приміщення в АДРЕСА_1, на користь стягувача - ПАТ "ОТП Банк".
4. Також, у Подільському відділі державної виконавчої служби відкрито було провадження по виконавчому листу від 05 грудня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованості в сумі 3324800,04 грн на підставі виконавчого листа №553/500/15-ц, виданого 05 грудня 2016 року Ленінським районним судом міста Полтави.
5. У відповідності до постанови Подільського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції від 19 жовтня 2017 року було описано і арештовано належне позивачу майно, а саме транспортний засіб автомобіль марки Mersedes -Bens, д. н. з. НОМЕР_1.6.24 жовтня 2017 року постановою заступника начальника ГТУЮ з питань державної виконавчої служби - Коноз В. М. прийнято рішення про передачу виконавчих проваджень з Шевченківського ВДВС і Подільського ВДВС до відділу примусового виконання УДВС ГТУЮ у Полтавській області. Повідомлення про рішення органом виконавчої служби направлено сторонам виконавчого провадження 02 листопада 2017 року.
7. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання УДВС ГТУЮ у Полтавській області Пецяк Л. В. від 08 листопада 2017 року прийнято до провадження дані виконавчі провадження та об'єднано їх в одне виконавче провадження щодо стягнення з позивача заборгованості.
8. При цьому 26 жовтня 2017 року між позивачем та ПАТ "ОТП Банк" підписано додаток до кредитного договору про повернення боргу, тобто станом на 26 жовтня 2017 року, стягувач в особі ПАТ "ОТП Банк" не має вимог щодо повернення заборгованості ОСОБА_1
9. Крім цього 26 жовтня 2017 року стягувачем повідомлено про закриття виконавчого провадження з вказаної вище підстави як Подільський ВДВС, так і Шевченківський ВДВС.
10. Окрім направлення письмових повідомлень стягувача до районних ВДВС позивач особисто повідомляв про необхідність закрити виконавче провадження, надаючи письмове підтвердження повного розрахунку по боргових зобов'язаннях перед ПАТ "ОТП Банк".
11.18 січня 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Полтавській області Пецяк Л. B. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №53223991, якою припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення, у зв'язку з надходженням заяви ПАТ "ОТП Банк" про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки боржник виконав кредитні зобов'язання перед стягувачем у повному обсязі.
12.19 січня 2018 року відповідачем прийнято постанову, якою закінчено виконавче провадження ВП №48800226, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання РІШЕННЯ:
13. Разом з цим постановами від 17 січня 2018 року ВП №53223991 та ВП №48800226 прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 332480,00 грн. та 180418,83 грн. відповідно.
14. Також, постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Полтавській області Пецяк Л. В. від 24 січня 2018 року ВП №5582105 прийнято рішення про накладення арешту на все рухоме майно, що належить ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 508135,53 грн.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
15. Постановою Ленінського районного суду міста Полтави від 13 квітня 2018 року позов задоволено.
15.1. Визнано неправомірними дії відповідача, які полягають у винесенні постанови про стягнення виконавчого збору ВП №53223991 від 17 січня 2018 року у розмірі 332480,00 грн., постанови про стягнення виконавчого збору ВП №48800226 від 17 січня 2018 року у розмірі 180418,83 грн., постанови про арешт майна боржника ВП №55582105 від 24 січня 2018 року.
15.2. Зобов'язано відповідача скасувати постанови про стягнення виконавчого збору ВП №53223991 від 17 січня 2018 року у розмірі 332480,00 грн., про стягнення виконавчого збору ВП №48800226 від 17 січня 2018 року у розмірі 180418,83 грн., про арешт майна боржника ВП №55582105 від 24 січня 2018 року.
16. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року постанову Ленінського районного суду міста Полтави від 13 квітня 2018 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача скасувати постанови про стягнення виконавчого збору ВП №53223991 від 17 січня 2018 року у розмірі 332480,00 грн., про стягнення виконавчого збору ВП №48800226 від 17 січня 2018 року у розмірі 180418,83 грн., про арешт майна боржника ВП №55582105 від 24 січня 2018 року та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
16.1. Скасовано постанови Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області: від 17 січня 2018 року ВП №53223991 про стягнення виконавчого збору у розмірі 332480,00 грн. ; від 17 січня 2018 року ВП №48800226 про стягнення виконавчого збору у розмірі 180418,83 грн., від 24 січня 2018 року ВП №55582105 про арешт майна боржника.
16.2. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
17. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки примусового виконання рішення фактично не відбулось, позивач у добровільному порядку виконав зобов'язання перед стягувачем, а відповідачем не заперечувався факт припинення зобов'язань між сторонами виконавчого провадження, а тому відсутні правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору.
18. Зазначена позиція була підтримана і Харківським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції.
18.1. Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку буде саме скасування оскаржуваних постанов на підставі рішення суду.
IV. Касаційне оскарження
19. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
20. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження. Припинення зобов'язання за домовленістю сторін чи прощення боргу є підставою для обов'язку державного виконавця прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження, проте боржником не сплачено виконавчий збір, що свідчить про наявність підстав для прийняття оскаржуваних постанов.
21. Водночас, у відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
22. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
23. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство) ; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
26. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон №1404-VІІІ).
27. Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
28. У частині першій статті 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
29. Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
30. За приписами частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
31. Відповідно до частини другої статті 74 Закону №1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
32. Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
33. Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
34. За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
35. Також, частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
36. Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
VI. Позиція Верховного Суду
37. Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
38. З матеріалів справи вбачається, що на виконанні на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №48800226 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса ХМНО Чуприни Г. О. №2321 від 11 вересня 2015 року щодо звернення стягнення на заставне майно - нежитлове приміщення в АДРЕСА_1, на користь стягувача - ПАТ "ОТП Банк". Також, у Подільському відділі державної виконавчої служби відкрито було провадження по виконавчому листу від 05 грудня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованості в сумі 3324800,04 грн. на підставі виконавчого листа №553/500/15-ц, виданого 05 грудня 2016 року Ленінським районним судом міста Полтави.
39.26 жовтня 2017 року стягувачем повідомлено про закриття виконавчого провадження з вказаної вище підстави як Подільський ВДВС, так і Шевченківський ВДВС. Окрім направлення письмових повідомлень стягувача до районних ВДВС позивач особисто повідомляв про необхідність закрити виконавче провадження, надаючи письмове підтвердження повного розрахунку по боргових зобов'язаннях перед ПАТ "ОТП Банк".
40. Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом №553/500/15-ц, виданого 05 грудня 2016 року Ленінським районним судом міста Полтави, а також виконавчого напису нотаріуса ХМНО Чуприни Г. О. №2321 від 11 вересня 2015 року щодо звернення стягнення на заставне майно - нежитлове приміщення в АДРЕСА_1, на користь стягувача - ПАТ "ОТП Банк".
41. Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в оскаржуваних постановах: від 17 січня 2018 року ВП №53223991 про стягнення виконавчого збору у розмірі 332480,00 грн; від 17 січня 2018 року ВП №48800226 про стягнення виконавчого збору у розмірі 180418,83 грн, а тому такі постанови не відповідають вимогам статті 27 Закону №1404-VІІІ.
42. Так, з аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ вбачається, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
43. Слід зазначити, що законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми.
44. За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання РІШЕННЯ:
45. Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
45.1. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
46. Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
47. Таким чином доводи відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом є помилковими, оскільки у разі стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VІІІ без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
48. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
49. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
50. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
51. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області залишити без задоволення.
2. Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 13 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
21 січня 2021 року
м. Київ
справа №640/3430/19
адміністративне провадження № К/9901/17436/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О. В.,
суддів: Білак М. В., Губської О. А.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року (колегія суддів у складі судді-доповідача - Єгорової Н. М., суддів: Сорочка Є. О., Федотова І. В. )
I. СУТЬ СПОРУ:
1. У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив:
- визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В. О. від 27 листопада 2018 року у виконавчому провадженні №53831546 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10 501 462,32 грн. ;
- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В. А. від 05 лютого 2019 року у виконавчому провадженні №58280152 про відкриття провадження (щодо виконання постанови від 27 листопада 2018 року у ВП №53831546 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10 501 462,32 грн.) ;
- визнати незаконною та скасувати постанови про арешт майна боржника від 07 лютого 2019 року у виконавчому провадженні №58280152;
- визнати незаконною та скасувати постанови про розшук майна боржника від 07 лютого 2019 року у виконавчому провадженні №58280152.1.1. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанова про стягнення виконавчого збору від 27 листопада 2018 року прийнята державним виконавцем до повернення виконавчого документа стягувачу, що суперечить приписам частини третьої статті 40 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII). У позовній заяві зазначено, що станом на час звернення до суду з позовом у матеріалах виконавчого провадження №53831546 відсутні докази стягнення з боржника на користь стягувача коштів повністю або частково, що виключає стягнення виконавчого збору з боржника. Крім того, представником позивача наголошено, що виконавчий документ стягувачу не повернуто.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
2. На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало ВП №53831546 щодо примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 17 березня 2017 року №757/6482/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" (замінено на правонаступника - ОСОБА_2) заборгованості по кредитному договору №07ф-231 від 17 жовтня 2007 року в розмірі 3 782 522,40 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 105 014 623,29 грн.
3.25 квітня 2017 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим В. О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №53831546 на підставі виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 17 березня 2017 року №757/6482/14-ц про стягнення з боржника 105.014.623,23 грн. та виконавчого збору в розмірі 10.501.462,32 грн.
4.25 квітня 2017 року постановою старшого державного виконавця про арешт майна боржника у виконавчому проваджені №538631546 накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_1.5.06 жовтня 2017 року постановою зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №53831546 відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року у справі №757/6482/14-ц до закінчення касаційного провадження у справі.
6. Постановою старшого державного виконавця Башілова В. О. від 25 липня 2018 року поновлено виконавче провадження №53831546.7. На виконання вимог ухвали Печерського районного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року у справі №757/6482/14-ц старшим державним виконавцем Башіловим В. О. прийнято постанову про заміну сторони виконавчого провадження від 19 жовтня 2018 року у виконавчому провадженні №53831546 та постанову про розшук майна боржника від 19 жовтня 2018 року у виконавчому провадженні №53831546.8. Представником стягувача ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано заяву від 08 листопада 2018 року у виконавчому провадженні №53831546 про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, для подальшого звернення до приватного виконавця.
9. Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим В. О. прийнято постанову від 27 листопада 2018 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №53831546 (відкрито 25 квітня 2017 року) та стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 10 501 462,32 грн.
10. Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим В. О. прийнято постанову від 03 грудня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №53831546 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
11. Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В. А. прийнято постанову від 05 лютого 2019 року про відкриття виконавчого провадження №58280152 на підставі постанови від 27 листопада 2018 року №53831546 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10.501.462,32 грн.
12. Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим В. О. прийнято постанову від 07 лютого 2019 року про розшук майна боржника та постанову арешт майна боржника у виконавчому провадженні №58280152.13. Не погоджуючись із постановою у ВП №53831546 про стягнення виконавчого збору від 27 листопада 2018 року (виконавчий документ), у ВП №58280152 постанови від 05 лютого 2019 року про відкриття провадження, від 07 лютого 2019 року про арешт майна боржника та розшук майна боржника, позивач звернувся до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
15. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних постанов. Зазначив, що неприйняття державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу після надходження заяви стягувача про повернення виконавчого листа, не є підставою для скасування постанови від 27 листопада 2018 року про стягнення виконавчого збору у ВП №53831546, що є виконавчим документом. А оскільки оскаржувані постанови у ВП №58280152 прийняті на підставі вказаної постанови про стягнення виконавчого збору, вони також є правомірними, а розмір виконавчого збору становить 10% від суми стягнення.
16. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове про задоволення позовних вимог.
16.1. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В. О. від 27 листопада 2018 року у ВП №53831546 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10 501 462,32 грн.
16.2. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В. А. від 05 лютого 2019 року у ВП №58280152 про відкриття провадження, від 07 лютого 2019 року постанови про арешт майна боржника та про розшук майна боржника.
17. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив про відсутність правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 10 501 462, 32 грн, оскільки зміни щодо бази обрахунку виконавчого збору (внесені Законом України від 3 липня 2018 року N 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання") погіршили становище боржника. Окрім того, виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів на підставі виконавчого листа у ВП №53831546. Також у рішенні суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
18. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Міністерство юстиції України (надалі - Міністерство) звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2019 року.
19. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 19 серпня 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 березня 2020 року у справі №1.380.2019.0022648, від 28 квітня 2020 року у справі №480/3452/19, від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18.20. У касаційній скарзі зазначено, що дії та процесуальні документи в рамках виконавчих проваджень №53831546, №58280152 вчинені й прийняті державними виконавцями виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України "Про виконавче провадження".
21. Вказано, що незважаючи на проведення виконавчих дій з примусового виконання рішення суди чи не здійснення таких дій у ВП №53831546, державний виконавець мав законні підстави для стягнення виконавчого збору та надалі були наявні правові підстави для винесення постанови про відкриття ВП №58280152 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 27 листопада 2018 року й виконання у порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів. Такий висновок, на думку представника Міністерства, узгоджується із правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постановах від 28 квітня 2020 року у справі №480/3452/19, від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18, які суд апеляційної інстанції не взяв до уваги.
22. На думку представника Міністерства, в оскаржуваному рішенні суд застосував редакцію Закону №1404-VIII, яка втратила чинність на момент вчинення державним виконавцем відповідних дій, зокрема, щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
23. У касаційній скарзі наголошено про неможливість застосування до спірних правовідносин правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними.
24. Окрім того, одним із доводів касаційної скарги є надання переваги стороні позивача при трактуванні положення та відповідальності останнього як боржника, що прямо суперечить нормам чинного законодавства.
25. Представником ОСОБА_1 подані пояснення на касаційну скаргу, в яких представник позивача наполягає на законності оскаржуваного судового РІШЕННЯ:
26. Вказано, що внесені до Закону №1404-VIII зміни не змінюють базового принципу правового регулювання, що виконавчий збір може стягуватись, як і відкриватись з цього приводу окреме виконавче провадження виключно у випадку результативності виконання (повністю чи частково) по основному боргу. Також, на думку представника позивача, посилання у касаційній скарзі на застосування частин першої-другої статті 27 Закону №1404-VIII у редакції до змін є помилковими; в оскаржуваному рішенні судом здійснювалось посилання на Закон №1404-VIII, але у редакції зі внесеними змінами.
27. Також у поясненнях акцентовано увагу на те, що виконавчий лист у ВП 53831546 стягувачу (ОСОБА_2) реально фізично не повертався. Отже, згідно з приписами Закону №1404-VIII, без реального повернення виконавчого листа на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII не можуть бути законними ні постанови про відкриття окремого виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору, ні виконавчі дії за таким виконавчим провадженням.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
28. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. Відповідно до частин першої, другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ;
4) безсторонньо (неупереджено) ;
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ;
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття РІШЕННЯ:
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
30. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403-VIII).
31. Статтею 1 Закону №1403-VIII визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
32. Згідно зі статтею 3 Закону №1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
33. Згідно зі статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року N1404-VIII "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
34. Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону N1404-VIII визначено, що одним із виконавчих документів є постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору.
35. Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
36. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
37. Згідно з пунктом 1 частини першої, частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання РІШЕННЯ:
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
38. Частинами першою, другою статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
39. За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої, частини дев'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
40. Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
41. Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
42. Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
43. Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
44. Підпунктом 5 пункту 27 Закону України від 3 липня 2018 року №2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" (далі - Закон №2475-VIII), який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ, а саме: у частині другій слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінити словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
45.08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX).
46. Частиною третьою статті З КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
47. Касаційну скаргу Міністерство подало до Верховного Суду у липні 2020 року.
48. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, передбаченому КАС України в редакції, що діє на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції.
49. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
50. Враховуючи вимоги статті 341 КАС України касаційний перегляд оскаржуваного судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги.
51. Підставою для відкриття касаційного провадження було визначено застосування судом апеляційної інстанції у оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
52. Колегія суддів Верховного Суду зазначає про підтвердження вказаної підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
53. Предметом спору у справі, що розглядається, є постанова про стягнення виконавчого збору та постанови про розшук майна, накладення арешту на це майно для реалізації вказаного стягнення.
54. Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавчий лист №757/6482/14-ц видано Печерським районним судом міста Києва 17 березня 2017 року.
55. Державний виконавець, приймаючи постанову від 25 квітня 2017 року про відкриття ВП №53831546 (головне зобов'язання), керуючись приписами частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ, визначив стягнення з боржника виконавчого збору за ставкою десять відсотків від суми, яка підлягала примусовому стягненню, хоча на цей час стаття 27 Закону №1404-VІІІ визначала виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута.
56. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржувані постанови були винесені державними виконавцями після внесення змін Законом №2475-VIII у статтю 27 Закону №1404-VІІІ, яким передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
57. Зміни, які внесені Законом №2475-VIII до статті 27 Закону №1404-VІІІ, почали діяти з 28 серпня 2018 року.
58. З аналізу статей 27 та 42 Закону №1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року), слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
59. Тобто, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
60. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
61. Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
62. Отже, положення статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
63. З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1, а також те, що державною виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, що зумовило стягувача звернутись до приватного виконавця, Верховний суддійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі в розмірі 10501462,32 гривень і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби.
64. Окрім того, колегія суддів Верховного Суду наголошує на порушенні виконавцем пункту 1 частини другої статті 2 КАС України, оскільки останнім не дотримано порядок прийняття постанови про стягнення виконавчого збору.
65. Згідно з частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII лише у разі повернення виконавчого документу стягувачу державний виконавець має правові підстави для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом та для виконанні якої відкривається окреме виконавче провадження.
66. Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій спірна постанова про стягнення виконавчого збору (27 листопада 2018 року) була винесена до прийняття постанови про повернення виконавчого документу стягувачу (03 грудня 2018 року). Тобто державним виконавцем не дотримано порядку винесення постанови про стягнення виконавчого збору, що передбачений Законом №1404-VIII.
67. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, проте вважає помилковим застосування до даних правовідносин правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору в цій справі була прийнята до внесення змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ.
68. У свою чергу, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, керуючись правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/28, вказав, зокрема, що державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум відповідно до виконавчого листа та не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у цьому виконавчому листі.
69. Однак, підставою задоволення позову в цій справі є як порушення суб'єктом владних повноважень порядку прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору, так і необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв'язку із прийняттям змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України. Даний правовий висновок, як вже зазначалось, викладено в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №400/878/20, від 12 серпня 2020 року у справі №1340/5053/18, від 29 липня 2020 року у справі №1340/5050/18, від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19, який судом апеляційної інстанції не був застосований в оскаржуваному рішенні, що свідчить про підтвердження підстави відкриття касаційного провадження у цій справі.
70. При цьому, є необґрунтованими посилання у касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №480/3452/19, від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. У справі №480/3452/19 спірні правовідносини виникли з приводу відсутності правових підстав для стягнення виконавчого збору внаслідок виконання рішення в добровільному порядку. У справі №520/9144/18 спір виник внаслідок суперечностей норм Закону №1404-VІІІ та Закону від 21 квітня 1999 року N606-XIV "Про виконавче провадження".
71. Відповідно до частин першої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
72. Отже, враховуючи вищенаведене, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №640/3430/19 необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
73. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №640/3430/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №640/3430/19 залишити без змін.
судді О. В. Калашнікова
М. В. Білак
О. А. Губська |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
29 березня 2018 року
Київ
справа №802/1758/17-а
адміністративне провадження №К/9901/129/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І. А.,
суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я.
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Вінницькій області
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.10.2017 (суддя Вільчинський О. В. )
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 (судді Матохнюк Д. Б., Курка О. П., Совгира Д. І.)
у справі №802/1758/17-а
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря"
до Головного управління ДФС у Вінницькій області
про визнання дій протиправними, скасування актів та зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі ДФС) щодо складання актів опису і попередньої оцінки безхазяйного майна від 09.08.2017 і взяття на облік майна як безхазяйного та про зобов'язання ДФС повернути Товариству перелічені у цих актах посіви кукурудзи.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що контролюючий орган описав та взяв на облік як безхазяйне майно посіви кукурудзи та соняшника на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області, незважаючи на те, що вказане майно належить Товариству.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.10.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017, позов задоволено частково:
визнано неправомірними дії ДФС щодо складання актів опису і попередньої оцінки безхазяйного майна від 09.08.2017 та взяття на підставі таких актів на облік як безхазяйного майна - посівів кукурудзи орієнтовною площею 232 га та соняшника орієнтовною площею 56,5 га, що на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області, та скасовано акти опису і попередньої оцінки безхазяйного майна;
зобов'язано повернути Товариству визначені як безхазяйні згідно з актами опису і попередньої оцінки безхазяйного майна від 09.08.2017, посіви кукурудзи та соняшника. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь Товариства судовий збір у розмірі 1 600 грн.
Не погодившись з судовими рішеннями, ДФС звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.
16.02.2018 надійшло заперечення на касаційну скаргу Товариства, в якій позивач вважає судові рішення законними та обґрунтованими.
19.12.2017 справу в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017), передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що на адресу ДФС надійшов лист Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області від 02.08.2017, в якому повідомлено, що за інформацією Жмеринського МРВ УСБ України у Вінницькій на землях Каришківської сільської ради Барського району самовільно зайняті та використовуються земельні ділянки орієнтовною площею близько 300га. для вирощування на них сільськогосподарських культур.
Комісією за участі представників Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, керівника приватної агрофірми "Вікторія", керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаргород", начальника Жмеринського міжрайонного відділу управління Служби безпеки України у Вінницькій області, начальника управління сільського господарства Барської районної державної адміністрації, начальника сектору превентивної діяльності Барського відділку Жмеринського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області за наслідками обстеження земельних ділянок 09.08.2017 складені акти опису і попередньої оцінки безхазяйного майна №5/1, 6/2, 7/3, 8/4, 9/5, 10/6, 11/7.
Актами № №5/1,10/6,11/7 описано посіви соняшника, що розташовані на земельних ділянках площею 56,5 га.
Актами № №6/2,7/3, 8/4, 9/5 описано посіви кукурудзи, що розташовані на земельних ділянках площею 232 га.
Описане майно відповідачем передано на відповідальне зберігання особам, вказаним у вищеперелічених актах.
На підставі рішень ДФС №3,4 від 22.09.2017 та рішення №5 від 26.09.2017 посіви соняшника передано на реалізацію та реалізовано під час проведення торгів на Першій українській міжрегіональній товарній біржі у жовтні 2017 року.
Свої дії ДФС мотивує тим, що для перевірки інформації про самовільне використання невстановленими особами земельних ділянок для вирощування на них сільськогосподарських культур відповідачем було організовано у відповідності до п.191.1.23 статті 191 Податкового Кодексу України роботу з виявлення, обліку, зберігання, оцінки та розпорядження безхазяйним майном. Під час проведеної перевірки факти наявності на земельних ділянках посівів кукурудзи та соняшника підтвердились, тому комісією у складі представників контролюючих та правоохоронних органів, а також представників суб'єктів господарювання, які орендують вказані земельні ділянки, було складено відповідні акти. Прийнятими мірами власника посівів соняшника та кукурудзи встановити не вдалось.
Частиною 1 статті 335 Цивільного Кодексу України обумовлено, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
Зі змісту позовних вимог, доводів, якими сторони обґрунтовують свої твердження та заперечення, вбачається, що ДФС втрутилась у цивільно-правові відносини, що виникли між власниками земельних ділянок та суб'єктами господарювання (Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря", Приватна агрофірма "Вікторія" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаргород"), які вважають себе орендарями вказаних земельних ділянок.
При цьому позивач, який з огляду на укладені ним з власниками земельних ділянок угоди, здійснив обробку землі та посів сільськогосподарських культур, вважає себе власником цих посівів, в той час як ПП "Вікторія" та ТОВ "Агрофірма "Шаргород", які також посилаються на укладені ними договори оренди, заперечують право Товариства на використання цих земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур.
За таких обставин у контролюючого органу не було передбачених статтею 335 Цивільного Кодексу України підстав вважати посіви безхазяйними майном, відтак і визначених у п.191.1.23 статті 191 Податкового Кодексу України підстав для здійснення дій щодо розпорядження врожаєм посівів соняшника та кукурудзи.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що крім Товариства інші суб'єкти господарювання не заявляють своїх прав на врожай сільськогосподарських культур, судами обґрунтовано задоволено позов в частині зобов'язання повернути позивачу визначені як безхазяйні, згідно з актами опису і попередньої оцінки безхазяйного майна від 09.08.2017, посіви кукурудзи та соняшника.
Касаційна скарга не спростовує правильність доводів, якими мотивовані судові рішення, не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ:
Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.10.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
суддя -доповідач І. А. Гончарова
судді Р. Ф. Ханова
І. Я. Олендер |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
29 січня 2019 року
Київ
справа №819/2014/17
адміністративне провадження №К/9901/59603/18; К/9901/59773/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І. Я.,
суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері" та Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 (суддя Мірінович У. А.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 (судді: Святецький В. В. (головуючий), Довгополов О. М., Пліш М. А.) у справі №819/2014/17 за позовом Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері" до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2017:
- №0004331402, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 935 740,43 грн;
- №0004341402, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 340,00 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зобов'язання за імпортним контрактом було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому відповідачем безпідставно застосовано штрафні санкції. Також позивач вказує на неврахування контролюючим органом при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень наявність Угоди про вільну торгівлю між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова від 13.11.2003, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Угоди про вільну торгівлю між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова" №2581-IV від 19.05.2005, а також Договору про зону вільної торгівлі від 18.10.2011, який ратифікований Законом України "Про ратифікацію Договору про зону вільної торгівлі" №5193-VI від 30.07.2012.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.03.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення від 21.08.2017 №0006351402 в повному обсязі та від №0006341402 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у вигляді пені за порушення у сфері ЗЕД на суму 617 051,37 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що проведення заліку взаємної заборгованості з нерезидентом, в тому числі на підставі додаткової угоди до контракту в сфері ЗЕД (за умови відсутності спору між сторонами з приводу характеру зобов'язань, їх змісту, умов виконання) свідчить, що у нерезидента відсутнє зобов'язання з повернення резиденту України іноземної валюти або товару, з моменту проведення заліку відсутня заборгованість нерезидента в іноземній валюті, а відповідно правові підстави для нарахування резиденту пені на неіснуючу заборгованість відсутні.
Крім того, оскільки, припинення зобов'язань за зовнішньоекономічним контрактом відбулось зарахуванням зустрічних однорідних вимог, внаслідок чого дебіторська заборгованість у передбачений законодавством спосіб була погашена, тобто відсутня, суди також дійшли висновку що належні Товариству валютні цінності у вигляді заборгованості в іноземній валюті на звітну дату - 01.04.2017 за межами України не знаходились, а, відповідно, у позивача не виникало обов'язку з їх декларування, у зв'язку з чим підстави для застосування штрафу за неподання звітності відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог, Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері" подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 в частині відмови та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Товариства.
6. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, Головне управління ДФС у Тернопільській області також подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 в частині задоволених позовних вимог.
7. Касаційний розгляд справи проведено в судовому засіданні, відповідно до ст. 344 Кодексу адміністративного судочинства України.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фахівцями контролюючого органу проведена документальна позапланова виїзна перевірка фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог валютного законодавства Товариства за окремими зовнішньоекономічними контрактами за період з 03.02.2016 по 22.05.2017 за результатами якої складено акт від 26.05.2017 №3072/19-00-14-02/31274359.
Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем допущено порушення вимог:
- статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", що полягало у несвоєчасному зарахуванні на рахунок позивача валютної виручки по контракту №03/02 від 03.02.2016: на суму 27632 дол. США на 194 дні; на суму 10000 дол. США на 71 день; на суму 37520 дол. США на 160 днів. Станом на 22.05.2017 по контракту №03/02 від 03.02.2016 рахується прострочена дебіторська заборгованість у розмірі 65152 дол. США (граничний термін поступлення валютної виручки 27632 дол. США - 09.11.2016, 37520 дол. США -13.12.2016).
- статті 9 Декрету КМУ від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (далі - Декрет №15-93), статті 1 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами", а саме неподання декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту і знаходяться за її межами станом на 01.01.2017 та 01.04.2017 до Бучацької ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області.
На підставі акту перевірки, вказаних висновків та результатів адміністративного оскарження, контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення - РІШЕННЯ:
Також судами встановлено, що 03.02.2016 між позивачем (продавець) та нерезидентом ПІК ВКЗ "Золотий Аіст" ООО (Республіка Молдова) (покупець) укладено контракт №03/02, предметом якого визначено, що продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти і оплатити коньячний спирт міцністю 62-70%, код УКТЗЕД 2208208900. Ціна на товар визначається у розмірі 2 дол. США за 1 літр абсолютного алкоголю.
На виконання умов зазначеного контракту ПАТ "Галіція Дистилері" у період березень - серпень 2016 року поставило (передало у власність) ПІК ВКЗ "Золотий Аіст" ООО товар на загальну суму 112784 дол. США, в тому числі:
- згідно митної декларації №403020000/2016/000369 від 30.03.2016 на суму 37632 дол. США;
- згідно митної декларації №500060804/2016/002156 від 12.07.2016 на суму 37632 дол. США;
- згідно митної декларації №500060804/2016/002549 від 15.08.2016 на суму 37520 дол. США.
Грошові кошти у рахунок оплати товару по зазначеному контракту згідно декларації №403020000/2016/000369 від 30.03.2016 надійшли позивачу в повному розмірі 24.05.2016, а на на оплату митних декларацій №500060804/2016/002156 від 12.07.2016 на суму 37632 дол. США та №500060804/2016/002549 від 15.08.2016 на суму 37632 дол. США валютна виручка поступила 19.01.2017 у розмірі 10000 дол. США.
Граничний термін надходження валютної виручки по зазначених митних деклараціях становить 09.11.2016 ( №500060804/2016/002156 від 12.07.2016) та 13.12.2016 ( №500060804/2016/002549 від 15.08.2016).
Водночас, 03.02.2016 між ПІК ВКЗ "Молдавський Стандарт" ООО (постачальник) та позивачем (покупець) укладено контракт № МС/ГД-2016, предметом якого визначено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти і оплатити коньячний спирт, витримки 5 років, міцністю 55-70%, код УКТЗЕД 208208900. Ціна на товар визначається у розмірі 2,50 дол. США за 1 літр абсолютного алкоголю.
Згідно акта звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2016 по 20.01.2017 між ПАТ "Галіція Дистилері" та ПІК ВКЗ "Молдавський Стандарт" ООО, нерезидентом відвантажено товару на суму 140980 дол. США, валютна виручка перерахована ПАТ "Галіція Дистилері" в розмірі 75 828 дол. США, а заборгованість станом на 20.01.2017 на користь ПІК ВКЗ "Молдавський Стандарт" ООО становить 65152 дол. США.
Надалі, 20.01.2017 між ПІК ВКЗ "Молдавський Стандарт" ООО (старий кредитор, постачальник по контракту № МС/ГД-2016 від 03.02.2016), ПІК ВКЗ "Золотий Аіст" ООО (новий кредитор) та ПАТ "Галіція Дистилері" (Боржник) укладено Додаткову угоду №1 до контракту № МС/ГД-2016 від 03.02.2016, згідно якого старий кредитор уступає, а новий кредитор приймає право вимоги від Боржника виконання зобов'язань по оплаті грошових коштів по контракту № МС/ГД-2016 від 03.02.2016 в сумі заборгованості Боржника в розмірі 65152 дол. США.
Сума заборгованості Боржника перед старим кредитором у розмірі 65152 дол. США стає сумою заборгованості Боржника перед новим кредитором.
Згідно акта про залік зустрічних однорідних вимог б/н від 20.01.2017, складений між ПАТ "Галіція Дистилері" (позивач) та ПІК ВКЗ "Золотий Аіст" ООО, які станом на 20.01.2017 мають зустрічні однорідні вимоги один до одного, термін виконання яких настав і цим актом підтверджують проведення заліку зустрічних однорідних вимог по контракту №03/02 від 03.02.2016 та по Додатковій угоді №1 від 20.01.2017 до контракту № МС/ГД-2016 від 03.02.2016, а саме:
1). Згідно контракту №03/02 від 03.02.2016 позивач є кредитором, а ПІК ВКЗ "Золотий Аіст" ООО - боржником по виконанню грошового зобов'язання в сумі 65152 дол. США.
2). Згідно Додаткової угоди №1 від 20.01.2017 до контракту № МС/ГД-2016 від 03.02.2016 позивач є боржником, а ПІК ВКЗ "Золотий Аіст" ООО - кредитором по виконанню грошового зобов'язань в сумі 65152 дол. США.
3). З моменту проведення заліку зазначені грошові зобов'язання Сторін один перед одним на суму 65152 дол. США припиняються.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
9. У доводах касаційної скарги позивач наводить норми матеріального права, зазначає про неправильний висновок судів попередніх інстанцій, оскільки не було враховано норм Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про вільну торгівлю від 13.11.2003, яка ратифікована Законом України №2581-ГУ від 19.05.2005, та Договору про зону вільної торгівлі від 18.10.2011, що ратифікований Законом України №5193-УІ від 30.07.2012, внаслідок чого суди дійшли помилкового та необґрунтованого висновку про правомірність нарахування відповідачем пені за порушення у сфері ЗЕД в розмірі 318 689,06 грн.
10. Відповідач у доводах касаційної скарги наводить норми матеріального права, вказує на їх неправильне застосування, зазначає про те, що судами не взято до уваги положення постанови НБУ "Про врегулювання ситуації на грошово - кредитному та валютному ринках України" від 13.12.2016 №410, якою визначено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням однорідних вимог.
11. Позивачем надано відзив на касаційну скаргу контролюючого органу в якому Товариство вказує на необґрунтованість доводів скарги та просить залишити таку без задоволення.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
12. Податковий кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) :
12.1. Підпункт 14.1.162 пункту 14.1 статті 14.
Пеня це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
12.2. Підпункт 14.1.265 пункту 14.1 статті 14.
Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
12.3. Підпункт 54.3.3 пункту 54.3 статті 54.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
13. Закон України від 23.09.1994 року №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) :
13.1. Частина перша статті1.
Виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.
13.2. Частина п'ята статті1.
Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
13.3 Частина перша статті 4.
Порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
13.4. Частина п'ята статті 4.
Органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.
14. Постанови Правління Національного Банку України від 04.12.2015 №863 та від 03.03.2016 №140 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України":
14.1. Пункт 1.
Установити, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.
14.2. Пункт 7.
На час дії цієї постанови інші нормативно-правові акти Національного банку України діють у частині, що не суперечить вимогам цієї постанови.
15. Постанови Правління Національного Банку України від 07.06.2016 №342, від 14.09.2016 №386 та від 13.12.2016 №410 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України":
15.1. Пункт 1.
Установити, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів.
15.2. Пункт 4.
Уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог:
в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/російських рублях (незалежно від суми операції) ;
в інших валютах (якщо загальна сума зобов'язань, що припиняються зарахуванням у межах одного договору щодо експорту товарів, перевищує в еквіваленті 500 000 доларів США).
15.3. Пункт 7 (пункт 9).
На час дії цієї постанови інші нормативно-правові акти Національного банку України діють у частині, що не суперечить вимогам цієї постанови.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки визначені законодавством.
17. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
18. У разі порушення встановлених строків до платника податків застосовується відповідальність у вигляді пені в визначеному розмірі, а саме 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті за кожний день прострочення.
19. у зв'язку із запровадженням вимоги щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону уповноваженим банкам з червня 2016 року заборонено знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора незалежно від суми операції.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
20. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
21. Судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи проте неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії постанови Правління Національного банку України від 13.12.2016 №410 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю.
22. Верховний Суд також зазначає, що відносини між позивачем та його контрагентом за експортною операцією врегульовані нормами приватного права. Ними не встановлені обмеження щодо зарахування зустрічних однорідних вимог при розрахунках з нерезидентами, припинення чи врегулювання зобов'язань на свій розсуд, навіть з відступленням від положень актів цивільного законодавства.
Втім, відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
У правовому регулюванні публічно-правових відносин між позивачем та контролюючим органом - відповідачем вказані цивільно-правові норми застосовуються опосередковано.
З огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України, при перевірці додержання резидентом строків зарахування валютної виручки, суб'єкт владних повноважень має керуватися нормами, що регулюють здійснення валютного контролю.
Як вже зазначалося, згідно з ними документи про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог не можуть виступати підставою для зняття з контролю експортних операцій. Отже, їх наявність не впливає на висновок про порушення строків зарахування валютної виручки.
Доводи касаційної скарги позивача про незастосування судом першої інстанції норм Угоди про вільну торгівлю та Договору про зону вільної торгівлі між Україною та Молдовою колегія суддів визнає також безпідставними.
При оцінці даного доводу позивача суд керується зазначеними вище висновками про застосування положень договору та законодавства при правовому регулюванні публічно-правових відносин.
Посилання позивача на необхідність дотримання принципу правової певності та неможливість скасування підзаконними актами передбаченого законами та міжнародними договорами правил, які передбачають звільнення переказів та платежів у рамках здійснення взаємної торгівлі товарами, не впливають на викладені вище висновки Верховного Суду.
Постанови Правління Національного банку України не регулюють відносини між сторонами контракту, їх норми адресовані резидентові та уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Резидент при здійсненні господарської діяльності не був позбавлений можливості врегулювати договірні відносини з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю або врахувати ризики їх недодержання.
Право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів передбачено частиною другою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований відповідним Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що пільги, передбачені Угодою про вільну торгівлю та Договором про зону вільної торгівлі між Україною та Молдовою застосовуються до кількісних обмежень та заходів, що мають еквівалентну дію на імпорт і/або експорт товару, однак, не звільняють резидента від відповідальності за порушення вимог статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
23. Доводи касаційної скарги контролюючого органу щодо правомірності прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є обґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
24. Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми Податкового кодексу України, Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суд першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного скасування в частині оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, які були прийняті контролюючим органом у відповідності до норм чинного законодавства, а тому касаційна скарга Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 підлягає задоволенню.
Натомість касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення.
25. Відповідно до п. 3 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
26. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері" залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 у справі №819/2014/17 в частині задоволених позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері".
В решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 у справі №819/2014/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І. Я. Олендер
І. А. Гончарова
Р. Ф. Ханова,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
27 червня 2018 року
Київ
справа №810/2367/15
провадження №К/9901/12785/18, К/9901/12791/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №810/2367/15
за позовом Обслуговуючого кооперативу "Садівниче товариство "Стадне " " до Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в місті Києві, начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії у місті Києві Гриценка Михайла Петровича, за участю третьої особи - Обслуговуючого кооперативу "Садівничий кооператив "Вікторія"", про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в місті Києві та начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії у місті Києві Гриценка Михайла Петровича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Терлецької О. О., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Сорочка Є. О., суддів: Земляної Г. В., Межевича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2015 року Обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство "Стадне " " (далі - ОК "СТ "Стадне " ") звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в місті Києві (далі - Інспекція), начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії у місті Києві Гриценка Михайла Петровича, за участю третьої особи - Обслуговуючого кооперативу "Садівничий кооператив "Вікторія " " (далі - ОК "СК "Вікторія""), в якому просив:
визнати протиправними дії начальника Інспекції Гриценка М. П. щодо відмови у наданні інформації на запит від 21 травня 2015 року про надання копії акта про виконання припису, внесеного стосовно ОК "СК "Вікторія"", по виявлених порушеннях у сфері постачання електричної енергії, копії рішень та інших документів, за результатами розгляду яких Інспекцією знято припис з контролю;
зобов'язати відповідача надати копію акта про виконання припису від 02 липня 2014 року, внесеного відносно ОК "СК "Вікторія"" щодо виявлених порушень у сфері постачання електричної енергії, копії рішень та інших документів, за результатами розгляду яких Інспекцією знято припис з контролю.
В мотивування позову позивач зазначає, що 21 травня 2015 року він звертався до Інспекції із запитом №029-1, в якому просив надати їй певну інформацію. Оскільки станом на 24 травня 2013 року відповідь та запитану інформацію Територіальним центром їй надано не було, позивач звернулась повторно з проханням надати їй інформацію, запитану інформаційним запитом від 12 квітня 2013 року.
Проте, Інспекція у своєму листі №09/931 від 28 травня 2015 року відмовила позивачу у наданні запитуваної в пунктах 1 та 2 інформаційного запиту №029-1, пославшись на те, що запитувана інформація не є публічною, оскільки відноситься до комерційної таємниці ОК "СК "Вікторія"".
Вважаючи дії начальника Інспекції Гриценка М. П. протиправними, ОК "СТ "Стадне"" звернулось до суду з вимогою про зобов'язання надати запитувану інформацію.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2015 року, в позові відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 лютого 2016 року наведені судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками нового розгляду справи, постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в місті Києві Гриценка М. П. щодо відмови у наданні інформації на запит ОК "СТ "Стадне"" №029-1 від 21 травня 2015 року.
Зобов'язано Державну інспекцію з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в місті Києві повторно розглянути запит ОК "СТ "Стадне"" №029-1 від 21 травня 2015 року.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У касаційних скаргах відповідачі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Свою касаційну скаргу Інспекція мотивує наданням відповіді на інформаційний запит позивача стосовно зняття припису з контролю, а відтак вважає, що жодних порушень щодо розгляду запиту допущено не було.
Аналогічні обґрунтування вказані і в касаційній скарзі начальника Інспекції Гриценка М. П.
Водночас, позивач у запереченнях вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 березня 2015 року ОК "СТ "Стадне"" звернувсь до Інспекції зі скаргою про порушення законодавства у сфері енергозабезпечення, в якій просив:
відреагувати на невиконання ОК "СК "Вікторія " " припису Інспекції щодо припинення незаконного постачання електроенергії на територію ОК "СТ Стадне";
вжити заходів щодо відключення ОК "СК "Вікторія"" від електропостачання у зв'язку з невиконанням припису Інспекції;
перевірити законність укладання між ОК "СК "Вікторія " " та АК "Київенерго" договору від 21 жовтня 2009 року №3372035 на електропостачання садівничого кооперативу ОК "СК "Вікторія"" без відсутності прав на землю у останнього.
У листі від 27 березня 2015 року №09/595, направленого позивачу у відповідь на скаргу від 20 березня 2015 року №011-03/15, відповідачем зазначено, що у зв'язку з тим, що термін виконання припису від 02. липня 2014 року №08/11-18-348 про усунення порушень законодавства в сфері електроенергетики, наданого ОК "СК "Вікторія"" не сплинув, тому підстав для здійснення позапланового заходу з державного енергетичного нагляду відсутні.
Не погоджуючись з наведеними твердженнями, 06 квітня 2015 року позивач звернувсь до Інспекції із запитом на інформацію, в якому просив надати копію припису на приведення електропостачання садівничих будинків СК "СТ "Вікторія-Плюс"" у відповідність до узгодженої проектно-технічної документації та всіх документів, на підставі яких термін його виконання продовжувався, зокрема до 25 червня 2015 року.
Листом від 10 квітня 2015 року №09/690 Інспекцією відмовлено ОК "СТ "Стадне " " у наданні припису, обґрунтовуючи це тим, що інформація отримана Інспекцією відповідно до службових повноважень при здійсненні заходу державного енергетичного нагляду стосовно діяльності ОК "СК "Вікторія"" є інформацією з обмеженим доступом, не є публічною інформацією, і оприлюдненню не підлягає.
В подальшому 21 травня 2015 року ОК "СТ "Стадне"" звернувсь до Інспекції із запитом про надання публічної інформації №029-1, в якому просив надати:
1) копію акту про виконання припису від 02 липня 2014 року, внесеного ОК "СК "Вікторія"" щодо виявлених порушень у сфері постачання електричної енергії;
2) копії рішення та всіх інших документів, за результатами розгляду яких інспекцією припис знято з контролю;
3) копію проектної документації ОК "СК "Вікторія"" та інформацію про її погодження або затвердження у встановлено законодавством порядку.
Розглянувши запит позивача від 21 травня 2015 року №029-1, начальником Інспекції Гриценком М. П. надано відповідь від 28 травня 2015 року №09/931, в якій роз'яснив, що відповідно до вимог пункту 9.10 Інструкції з організації проведення заходів державного енергетичного нагляду за суб'єктами електроенергетики, суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і споживачами електричної енергії та оформлення їх результатів, затвердженої наказом Мінпаливенерго України від 24 грудня 2004 року №817, припис від 02 липня 2014 року №08/11-18-248, наданий ОК "СК "Вікторія"" знято з контролю згідно з письмовим повідомленням суб'єкта господарювання та аналізу вжитих заходів.
Крім того роз'яснено позивачу, що запитувані документи, надані ОК "СК "Вікторія"" містять інформацію, що не є публічною, тому відсутні правові підстави для надання їх без дозволу суб'єкта господарювання, щодо якого подається запит про надання інформації.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Інспекцією при наданні відповіді на інформаційний запит позивача протиправно не дотримано меж та способу дій передбачених Законом України "Про доступ до публічної інформації".
Зазначена позиція була підтримана і Київським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.
Верховний Суд зазначені висновки судів вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 5 Закону України "Про інформацію" встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Положеннями статті 9 Закону України "Про інформацію" обумовлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
За змістом статей 1, 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що публічна інформація - відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
За правилами статті 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
В силу статті 16 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.
Статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова ІНФОРМАЦІЯ:
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно до статей 20, 21 Закону України "Про інформацію" за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова ІНФОРМАЦІЯ:
Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
Положеннями статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлено, що під час здійснення державного нагляду (контролю) посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані зберігати комерційну таємницю суб'єкта господарювання.
З матеріалів справи вбачається, що лист Інспекції від 28 травня 2015 року №09/931 не містить жодних посилань на те, що ОК "СК "Вікторія"" обмежила доступ у встановленому законодавством порядку до інформації, яка є в приписі.
За таких обставин, запитувана позивачем інформація, не є комерційною таємницею.
При цьому, така інформація є інформацією про виявлене суб'єктом владних повноважень правопорушення у сфері діяльност ОК "СК "Вікторія "", а згідно з частиною сьомою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Таким чином, сам припис Інспекції та його рішення не є комерційною таємницею ОК "СК "Вікторія " " в розумінні статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", а тому відповідач мав право обмежити доступ лише до тієї частини інформації, яка є конфіденційною, а не до всіх запитуваних приписів та рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недотримання відповідачами при наданні відповіді на інформаційний запит ОК "СТ "Стадне"" порядку та способу дій, встановлених Законом, що свідчить про протиправність дій, які полягають у відмові в наданні інформації на запит №029-1 від 21 травня 2015 року.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в місті Києві та начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії у місті Києві Гриценка Михайла Петровича залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
12 грудня 2018 року
Київ
справа №826/19660/16
провадження №К/9901/17908/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №826/19660/16
за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року (суддя Мазур А. С. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року (судді Оксененко О. М., Губська Л. В., Федотов І. В. ),
І. СУТЬ СПОРУ:
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - УПСЗН, Управління), в якому просив:
визнати протиправними дії УПСЗН щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 27 липня 2016 року про надання публічної інформації;
зобов'язати УПСЗН надати ОСОБА_1 публічну інформацію про кількість осіб, які виконують функції юридичної служби в УПСЗН, та судові засідання, в яких взяли участь юрист (юристи) УПСЗН 22 липня 2016 року із зазначенням номера справи, назви суду і часу, на який було призначено засідання суду.
2. Позов обґрунтував тим, що відповідь, яку надав відповідач, є неповною, водночас в ній не зазначено підстав для відмови у наданні усієї інформації, яку запитував позивач. Водночас позивач просив відшкодувати витрати на правову допомогу.
ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
3. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звернувся до УПСЗН із запитом на отримання публічної інформації від 27 липня 2016 року, в якому просив надати інформацію про: 1) кількість осіб, які виконують функції юридичної служби в УПСЗН; 2) судові засідання, в яких взяв (взяли) участь юрист (юристи) УПСЗН 22 липня 2016 року із зазначенням номера справи, назви суду та часу, на який було призначено засідання суду.
4. У відповідь на вказаний запит відповідач листом від 03 серпня 2016 року №09101-09101/З-68/3-724 повідомив позивачу, що інформація про УПСЗН, відповідно до законів України "Про доступ до публічної інформації", "Про захист персональних даних" та "Про інформацію" розміщена на офіційному сайті Подільської районної в місті Києві державної адміністрації. Також позивачу повідомили, що в складі УПСЗН відсутня юридична служба, а працівники Управління здійснюють представництво в судах всіх інстанцій міста Києва при встановленні опіки та піклування, при проведенні примусової госпіталізації, а також максимально забезпечується їхня участь при розгляді інших справ.
5. Позивач вважає, що відповідь, яку йому надали, є неповною, відтак звернувся з цим позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
6. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 16 червня 2017 року позовні вимоги задовольнив частково.
7. Визнав протиправними дії УПСЗН щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 27 липня 2016 року про надання публічної інформації з підстав, вказаних у листі від 03 серпня 2016 року №09101-09101/З-68/3-724.8. Зобов'язав УПСЗН повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 27 липня 2016 року з урахуванням висновків цієї постанови. В іншій частині позову - відмовив.
9. Тією ж постановою суд першої інстанції присудив на користь позивача судові витрати у розмірі 275,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань УПСЗН.
10. Своє рішення мотивував тим, що відповідь на публічний запит, яку надав відповідач листом від 03 серпня 2016 року, по суті є відмовою у наданні запитуваної інформації.
11. Зокрема зазначив, що повідомлення позивача про те, що в складі УПСЗН немає юридичної служби, а працівники Управління здійснюють представництво в судах всіх інстанцій міста Києва при встановленні опіки та піклування, при проведенні примусової госпіталізації, а також максимально забезпечується участь при розгляді інших справ, не є відповіддю по суті на поставлене у запиті позивача запитання щодо судових засідань 22 липня 2016 року, у яких взяли участь представники Управління.
12. Суд першої інстанції також зауважив, що перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, визначений у частині першій статті 22 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон №2939-VI), є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Втім, Управління, фактично відмовляючи у наданні запитуваної інформації, не вказало причини такої відмови.
13. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 жовтня 2017 року скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій УПСЗН щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 27 липня 2016 року про надання публічної інформації з підстав, вказаних у листі від 03 серпня 2016 року №09101-09101/З-68/3-724; зобов'язання УПСЗН повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 27 липня 2016 року та ухвалив в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовив.
14. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року - залишив без змін.
15. Таке рішення апеляційний суд мотивував тим, що Управління повідомило позивачу, що у складі УПСЗН відсутня юридична служба, відповідно немає посади юристів. Щодо другого питання, то, на думку апеляційного суду, відповідач на нього також відповів, у зв'язку з чим додав, що саме суд є розпорядником публічної інформації про номери справ, час і місце розгляду справ, про які запитував позивач.
16. Окрім того апеляційний суд зауважив, що позивача додатково поінформували, що інформація про Управління, розміщена на офіційному сайті Подільської районної в місті Києві державної адміністрації http://podil. kievcity. gov. ua/.
17. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач надав вичерпну відповідь за запитом ОСОБА_1
18. З приводу стягнення витрат на правову допомогу, то в цій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. З покликанням на статті 87, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС), статтю 1 Закону України від 20 грудня 2011 року №4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (чинний на дату вирішення справи; далі - Закон №4191-VI) суди обох інстанцій зазначили, що витрати на правову допомогу в адміністративних справах компенсується виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалася у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді. При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Документи, які не відповідають встановленим вимогам є недопустимими.
19. Суди зазначили, що витрати на правову допомогу представник позивача підтверджує копією договору про надання правової допомоги від 05 травня 2016 року №4 (з додатковими угодами), актом №5 передачі-прийняття наданої правової допомоги від 03 травня 2017 року та квитанцією до прибутково-касового ордера від 03 травня 2017 року №7, відповідно до яких розмір витрат на правову допомогу складається зі (1) складання та друку позовної заяви (3 год.) ; (2) складання та друку клопотання про залучення доказів (0,5 год. ). З покликанням на Закон №4191-VI суди зазначили, що компенсації у адміністративних справах підлягають не будь-які витрати на правову допомогу, а лише ті, які стосуються надання такої допомоги у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
20. Враховуючи наведене, суди зазначили, що не підлягають компенсації витрати позивача, вказані в акті передачі-прийняття наданої правової допомоги, оскільки зазначені у цих пунктах дії: складання та друку позовної заяви, складання та друку клопотання про залучення доказів не є процесуальними діями поза судовим засіданням у розумінні КАС, а також не стосуються надання правової допомоги у судовому засіданні чи ознайомлення з матеріалами справи, відповідно витрати, зазначені в акті передачі-прийняття наданої правової допомоги №5 від 03 травня 2017 року на загальну суму 2210,00 грн., компенсації у порядку статті 98 КАС не підлягають.
IV. Касаційне оскарження
21. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року; постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2017 року - скасувати в частині вирішення питання про розподіл судових витрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення з УПСЗН на користь позивача судові витрати на загальну суму 1395 грн. (1120,00 грн. - витрати на правову допомогу; 275,60 судовий збір).
22. Свої вимоги мотивує тим, що відповідь, яку надало УПСЗ на публічний запит не є вичерпною, в ній немає відповіді на усі поставлені запитання, а вказівка на те, що запитувана інформація розміщена на загальнодоступних інтернет-ресурсах не може вважатися належною.
23. З приводу судових витрат зазначив, що за правилами КАС види правовою допомоги, які підлягають компенсації, не обмежуються Законом №4191-VI, який визначає не види правової допомоги, а граничний розмір компенсації певних видів платної правової допомоги.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Відповідно до частини першої статті 3 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
26. Згідно зі статтею 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: - в офіційних друкованих виданнях: на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;
2) надання інформації за запитами на інформацію.
27. Відповідно до статті 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
28. Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; &? м; ...&gв; .
29. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
30. Відповідно до частини першої, другої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
31. Згідно з частиною першою статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
32. Відповідно до частини першої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
33. За частиною другою статті 22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
34. Згідно з частиною третьою статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
35. Відповідно до преамбули Закону №4191-VI, цей Закон встановлює граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ.
36. Згідно з частиною першою статті 1 Закону №4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
VI. Позиція Верховного Суду.
37. З огляду на наведене правове регулювання і в контексті спірних правовідносин варто зазначити, що спосіб забезпечення доступу до публічної інформації залежить у тому числі від виду (характеру, суті) такої інформації.
38. За Законом №2939-VI кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту, якому кореспондує обов'язок розпорядника інформації надати на нього відповідь. Якщо розпорядник володіє запитуваною інформацією, то відповідь на інформаційний запит має бути вичерпною і чіткою (в тому обсязі, якою володіє розпорядник). У такому випадку будуть підстави вважати, що свій обов'язок розпорядник виконав.
39. У цій справі суди встановили, що на перше запитання (щодо юридичної служби) Управління відповіло, що в його складі такої немає, а інформація про Управління розміщена на інтернет-сайті (з посиланням на веб-адресу).
40. На друге запитання (про судові засідання 22 липня 2016 року, у яких взяли участь юристи УПСЗН) відповідач зазначив про категорії справ, в яких беруть участь представники Управління.
41. В обсязі встановлених в цій справі обставин колегія суддів не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідь відповідача на інформаційний запит позивача є вичерпною, більш того, що це є відповіддю по суті усіх поставлених запитань (запитуваної інформації).
42. Зокрема, стосовно судових засідань, в яких беруть/брали участь представники Управління 22 липня 2016 року, то узагальнена вказівка в листі від 03 серпня 2016 року на категорії справ, в яких бере участь Управління (з огляду на свій правовий статус і завдання) не є відповіддю по суті поставленого в запиті від 27 липня 2016 року питання про судові засідання, в яких брали участь представника Управління у конкретну дату (якщо такі були).
43. Твердження суду апеляційної інстанції, що такою інформацією володіє суд у цьому випадку не виправдовує поведінки відповідача, який фактично ухилився від відповіді. Якщо розпорядник не володіє запитуваною інформацією, то за правилами частини третьої статті 22 Закону №2939-VI, він мав би скерувати запит до належного розпорядника, що у випадку з позивачем відповідач не виконав. В аспекті цієї справи варто зауважити, що в тому випадку, коли розпорядник має інформацію про участь своїх представників у судових засіданнях 22 липня 2016 року, її слід надати (в тому обсязі, якою володіє відповідач) ; якщо цього дня (22 липня 2016 року) таких засідань не було, про це також потрібно зазначити.
44. Щодо запитуваної інформації про юридичну службу, то судячи з відповіді, яку надав відповідач, однозначно не зрозуміло, чи мав він на увазі відсутність саме "юридичної служби" як назви структурного підрозділу Управління, чи структурного підрозділу (який веде юридичний напрямок роботи Управління) як такого. У будь-якому випадку, покликання на веб-сайт може слугувати додатковою інформацією, але не основною відповіддю по суті постановлено запитання.
45. З урахуванням наведеного, колегія суддів правильними вважає висновки суду першої інстанції, який за описаних обставин і правового регулювання спірних відносин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
46. З приводу вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу та доводів, якими він обґрунтовує ці вимоги, то в аспекті спірних правовідносин колегія суддів при прийнятті рішення в цій частині взяла до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.47. З-поміж іншого в цьому судовому рішенні зазначено, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
48. З покликанням на рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, частину третю статті 90 КАС, статтю 1 Закону №4191-VI Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначений закон визначає не види правової допомоги, а виключно граничний розмір їх компенсації.
49. Водночас, КАС (у раніше чинній редакції) не передбачав, що види правової допомоги, які підлягають компенсації, можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами.
50. На підставі частини сьомої статті 9 КАС Велика Палата Верховного Суду вирішила за можливе застосувати норми статті 1 Закону №4191-VI до правовідносин в частині розповсюдження встановленого граничного розміру компенсації на всі види правової допомоги, наданої позивачу.
51. Між тим, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
52. З урахуванням наведеного, колегія суддів у цій справі вирішила, що висновки судів першої та апеляційної інстанції стосовно відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу ґрунтуються на помилковому застосуванні положень законодавства, відповідно в цій частині підлягають скасуванню.
53. Оскільки суди попередніх інстанцій не досліджували наданих позивачем документів щодо наданої правової допомоги в аспекті її вартості, а тільки констатували, що ці документи не містять вимог щодо відшкодування витрат, які визначенні у частині першій статті 1 Закону №4191-VI, а суд касаційної інстанції в межах своїх повноважень не може встановлювати обставин справи, досліджувати докази та оцінювати їх, відповідно не може вирішити питання про стягнення витрат на правову допомогу, в сумі, яку просить позивач, судові рішення в цій частині (щодо відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу) підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
54. Щодо висновків судів по суті позовних вимог, то правильними і обґрунтованими, на думку колегії суддів, є висновки суду першої інстанції, рішення якого в цій частині суд апеляційної інстанції скасував помилково.
55. Відповідно до статті 352 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
56. Згідно з частиною другою статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
57. Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 353 КАС справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
58. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
59. Отож, з урахуванням наведеного, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог (по суті позову) слід скасувати повністю, залишивши в силі (в частині задоволення позовних вимог) постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року.
60. Водночас постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року в частині відмови у відшкодуванні позивачу витрат на правову допомогу слід скасувати з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
VI. Судові витрати
61. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 262, 341, 349, 352, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 27 липня 2016 року про надання публічної інформації з підстав, вказаних у листі від 03 серпня 2016 року №09101-09101/З-68/3-724; зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації повторно розглянути запит ОСОБА_1 отримання публічної інформації від 27 липня 2016 року скасувати та залишити в силі в цій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року.
3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року в частині відмови у відшкодуванні ОСОБА_1 витрат на правову допомогу скасувати з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець |
ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА:
16.01.2018 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Київ К/9901/881/18 805/13237/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.,
суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.10.2013 р. (суддя Бєломєстнов О. Ю.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 р. (судді: Чебанов О. О., Ястребова Л. В., Ляшенко Д. В. ) у справі №805/13237/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм-продукт" до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
11.09.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм-продукт" (далі - товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до суду з адміністративним позовом до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просить визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.09.2013 року №0001552202 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 51225 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 25612,50 грн.
Позовні вимоги мотивовані правомірністю формування податкового кредиту у травні 2013 року за результатами придбання товару у Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпекс" (далі - контрагент позивача).
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 07.10.2013 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 р., позовні вимоги задовольнив, визнав незаконним та скасував податкове повідомлення-рішення №0001552202 від 02.09.2013 року.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у серпні 2013 року податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства, результати якої викладені в акті перевірки від 13 серпня 2013 року №585/05-18-22-02/30795199, на підставі якого згідно з пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 глави 4 розділу 2 Податкового кодексу України (далі - ПК України) прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 51225 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25612,50 грн. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов'язання спірним податковим повідомлення-рішенням зазначені норми пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 ПК України. Підставою застосування штрафних фінансових санкцій зазначений абз.4 п.123.1 ст.123 цього Кодексу.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що висновок контролюючого органу про порушення формування податку на додану вартість внаслідок безтоварної операції, яка посвідчується виключно неможливістю проведення зустрічної звірки, є безпідставним і спростовується обставинами, встановленими під час розгляду цієї справи.
Так, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 року (справа №820/7185/13-а) вимоги ТОВ "Імпекс" задоволені, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з проведення зустрічної звірки, за результатами якої складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Імпекс" за період з 01.05.2013 року по 31.05.2013 року від 31.07.2013 р. №29/20-30-22-03/31149603, а також визнано протиправними дії щодо формування висновку про не підтвердження зустрічною звіркою ТОВ "Імпекс" реальності здійснення господарської діяльності за період з 01.05.2013 року по 31.05.2013 року. Зобов'язано податковий орган поновити в інформаційних базах даних та особовій картці ТОВ "Імпекс" показники податкової звітності за травень 2013 року шляхом виключення даних, внесених на підставі цього акту.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ці рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства відмовити в повному обсязі. Вважає, що постанову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Податковий орган доводить, що фінансово-господарські операції між Товариством (позивачем по справі) та його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпекс" мають ознаки "сумнівності", що підтверджується неможливістю проведення зустрічної звірки з цим Товариством. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій неповно та не об'єктивно досліджений акт перевірки від 13.08.2003 року №585/05-18-22-02/30795199, як письмовий доказ вчиненого платником податків податкового правопорушення.
Заперечення на касаційну скаргу від позивача не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність допущеного позивачем податкового правопорушення та дотримання ним норм матеріального права, оскільки податковий кредит по взаємовідносинам з контрагентом сформований у відповідності до вимог податкового законодавства України.
Суди попередніх інстанцій прийшли до юридично правильного висновку, зазначивши, що податкове повідомлення-рішення не може визнаватись законним і обґрунтованим, оскільки воно прийняте на підставу акту перевірки, який ґрунтується на висновках іншого акту перевірки, який в судовому порядку визнано незаконним, внаслідок протиправних дій податкового органу.
Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Результати перевірки, отримані внаслідок неправомірних дій органу, у будь-якому випадку не можуть бути підставою для збільшення суми грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.10.2013 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 р. у справі №805/13237/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
судді І. А. Васильєва
С. С. Пасічник |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
27 березня 2019 року
Київ
справа №742/18/17
провадження №К/9901/22497/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В.,
розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Прилуцького управління Державної казначейської служби України Чернігівської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Прилуцького управління Державної казначейської служби України Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Соломко І. І., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Мацедонської В. Е., суддів: Лічевецького І. О., Мельничука В. П.
І. СУТЬ СПОРУ:
1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Прилуцького управління Державної казначейської служби України Чернігівської області (далі - Прилуцьке УДКС України Чернігівської області), в якому просив:
1.1. визнати протиправними дії Прилуцького УДКС України Чернігівської області в частині повернення виконавчого листа від 13 грудня 2016 року, виданого Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області на підставі листа від 15 грудня 2016 року №2-13/1622;
1.2. зобов'язати Прилуцьке УДКС України Чернігівської області прийняти виконавчий лист, виданий Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області від 13 грудня 2016 року у справі №742/2509/16-ц, до виконання;
1.3. стягнути з Прилуцької міської ради Чернігівської області кошти в сумі 21289,52 грн. за рахунок коштів місцевого бюджету.
2. В мотивування позову зазначає, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2016 року у цивільній справі №742/2509/16-ц, яка набрала законної сили, стягнуто з Прилуцької міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди 16318,32 грн. та 4971,20 грн. в рахунок понесених витрат по справі, а всього 21289,52 гривень.
2.1. В подальшому 15 грудня 2016 року позивач звернувся до Прилуцького УДКС України Чернігівської області із заявою про прийняття виконавчого листа, виданого Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області від 13 грудня 2016 року, до виконання.
2.2. Однак відповідачем виконавчий лист повернуто без виконання у зв'язку з тим, що Прилуцька міська рада Чернігівської області не перебуває на обслуговуванні у Прилуцькому УДКС України Чернігівської області, а відтак відсутні відкриті рахунки.
2.3. Вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845), оскільки згідно з вказаними правовими актами саме на орган Державної казначейської служби України покладено обов'язок виконання судових рішень про стягнення коштів, за якими боржником у тому числі є міська рада та не залежить від наявності в органах казначейства відкритих рахунків у вказаній організації, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про зобов'язання прийняти виконавчий лист.
ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
3. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 23 листопада 2016 року, у цивільній справі №742/2509/16-ц, стягнуто з Прилуцької міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди 16318,32 грн. та 4971,20 грн. в рахунок понесених витрат по справі, а всього 21289,52 гривень.
4.13 грудня 2016 року Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області видано виконавчий лист, з яким позивач звернувся до Прилуцького УДКС України Чернігівської області разом із заявою від 15 грудня 2016 року про його прийняття до виконання.
5. За наслідком звернення ОСОБА_1 до відповідача, останній своїм листом від 15 грудня 2016 року за №2-13/1622 повідомив, що оскільки за виконавчим документом боржником є Прилуцька міська рада Чернігівської області, а вказана установа не перебуває на обслуговуванні в Прилуцькому УДКС України Чернігівської області та не має відкритих рахунків, тому відсутні підстави для застосування механізму виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників шляхом безспірного списання коштів з рахунків. Таким чином відповідно до пункту 9 Порядку №845 відповідач повернув виконавчий лист без виконання. Одночасно Прилуцький УДКС України Чернігівської області повідомив, що в них на обслуговуванні перебуває Виконавчий комітет Прилуцької міської ради Чернігівської області.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
6. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково.
6.1. Визнано протиправними дії Прилуцького УДКС України в Чернігівській області в частині повернення виконавчого листа від 13 грудня 2016 року Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області на підставі листа від 15 грудня 2016 року №2-13/1622.6.2. Зобов'язано Прилуцьке УДКС України в Чернігівській області прийняти виконавчий лист, виданий Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області від 13 грудня 2016 року №742/2509/16-ц, до виконання.
6.3. В решті позову - відмовлено.
7. частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що дії Прилуцького УДКС України Чернігівської області в частині повернення виконавчого листа від 13 грудня 2016 року Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області на підставі листа від 15 грудня 2016 року №2-13/1622 без виконання є протиправними у зв'язку з чим наявні підстави для зобов'язання відповідача прийняти виконавчий лист №742/2509/16-ц до виконання.
8. Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
9. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
10. В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судами попередніх інстанцій доводів щодо неможливості виконання судового рішення, оскільки боржником є Прилуцька міська рада Чернігівської області, яка, в свою чергу, не включена до реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів та не має відкритих рахунків у Прилуцькому УДКС України Чернігівської області, що свідчить про відсутність можливості здійснити безспірне списання коштів.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
11. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
12. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
13. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. За приписами статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
17. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
18. Відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
19. Приписами частини першої статті 25 Бюджетного кодексу України обумовлено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
20. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215 затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Положення №215), відповідно до пункту 1 якого Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
21. Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення №215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
22. Пунктом 9 Положення №215 встановлено, що Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
23. З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року, який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
24. За приписами частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
25. Частиною першою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
26. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
27. Положеннями пункту 2 Порядку №845 визначено: безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;
боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.
28. Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
29. Підпунктом 2 пункту 4 Порядку №845 передбачено, що органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку.
30. Як визначено частиною першою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
31. Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
32. За змістом статті 81 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
33. Положеннями пункту 28 Порядку №845 встановлено, що орган Казначейства протягом трьох робочих днів після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (коди тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету і рахунки боржника, з яких проводиться безспірне списання коштів.
З дня визначення таких кодів та рахунків орган Казначейства повідомляє боржникові про здійснення безспірного списання коштів з його рахунків.
34. Згідно з пунктом 31 Порядку №845 у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику вимогу щодо необхідності вжиття боржником заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового РІШЕННЯ:
35. При цьому підпунктом 4 пункту 5 цього Порядку передбачено, що під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право: вимагати від боржників вжиття ними заходів до виконання виконавчих документів та за результатами їх виконання.
36. В силу пункту 9 Порядку №845 виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників передбачено умови, за яких орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві, до яких віднесено випадки, коли виконавчий документ: не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку; видано або оформлено з порушенням установлених вимог; рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку; суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом; відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем; стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання; наявні інші передбачені законом випадки.
VI. Позиція Верховного Суду
37. З аналізу наведених правових норм слідує, що Прилуцьке УДКС України Чернігівської області як територіальний орган Казначейства, наділене повноваженнями щодо виконання судових рішень по стягненню коштів з місцевих бюджетів на підставі виконавчих листів шляхом безспірного списання коштів місцевих бюджетів.
38. В свою чергу Прилуцька міська рада Чернігівської області є юридичною особою з організаційно-правовою формою - орган місцевого самоврядування, що підтверджується, насамперед, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
39. Враховуючи норми частини першої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування" та частини другої статті 81 ЦК України, орган місцевого самоврядування - це організація, яка є юридичною особою публічного права, та в розумінні вищенаведених правових норм може бути боржником за рішенням суду про стягнення коштів.
40. Таким чином, судове рішення за яким є боржником орган місцевого самоврядування може бути виконано на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами частини першої статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" якого визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
41. З листа відповідача від 15 грудня 2016 року №2-13/1622 вбачається, що Прилуцька міська рада Чернігівської області не включена до реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів та не має відкритих рахунків у Прилуцькому УДКС України Чернігівської області, що свідчить про відсутність можливості здійснити безспірне списання коштів, а відтак виконавчий лист у відповідності до пункту 9 Порядку №845 підлягає поверненню без виконання. Одночасно повідомлено позивача про те, що в Прилуцькому УДКС України Чернігівської області на обслуговуванні перебуває Виконавчий комітет Прилуцької міської ради Чернігівської області.
42. Однак, у виконавчому листі від 13 грудня 2016 року №742/2509/16-ц, виданого Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області, боржником зазначено саме Виконавчий комітет Прилуцької міської ради Чернігівської області (17500, м. Прилуки, вул. Незалежності, буд.82, Чернігівської області, ІПН 04061814, р/р 35417055038124 Прилуцькому УДКСУ, Чернігівської області), що свідчить про безпідставність повернення виконавчого документа без виконання за пунктом 9 Порядку №845.43. За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача та необхідності зобов'язання Прилуцького УДКС України Чернігівської області прийняти виконавчий лист №742/2509/16-ц до виконання.
44. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
45. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
46. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
47. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Прилуцького управління Державної казначейської служби України Чернігівської області залишити без задоволення.
2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
судді В. М. Бевзенко
О. В. Білоус |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
06 листопада 2019 року
Київ
справа №820/11715/15
адміністративне провадження №К/9901/12348/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) :
судді-доповідача - Бевзенка В. М.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 (головуючий суддя - Філатов Ю. М., судді: Мельнікова Л. В., Бартош Н. С. )
у справі №820/11715/15
за позовом ОСОБА_1
до Державної виконавчої служби України
про скасування постанови
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 17 листопада 2015 року №445488555.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 16 червня 2010 року у справі №2-377/10 (невиконання якого було підставою для звернення позивача до Європейського Суду з Прав Людини) в частині зобов'язання УПФУ в Барвінківському районі Харківської області провести перерахунок та виплату призначеної позивачу державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з 6,5 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленою частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як інваліду третьої групи, починаючи з 01 жовтня 2010 року не виконано. В зв'язку із зазначеним, вважає, що оскаржувана постанова є такою, що прийнята всупереч вимог діючого законодавства України та порушує його права та законні інтереси.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2016 відмовлено у задоволені позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення Європейського суду з прав людини №36762/06, виданого 31.07.2014, яким негайному виконанню підлягало 6 рішень національних судів, а саме: постанова №2-377/10 від 16.06.2010, №2-409/2010 від 22.06.2010, постанова №2002/2а-286/11 від 15.04.2010, постанова №2002/2а-374/11 від 24.05.2011, постанова №2-664/10 від 02.08.2010, постанова №2-665/10 від 02.08.2010 виконано, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Окрім того, зазначив, що рішенням Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2015 року у справі №820/7315 за позовом ОСОБА_1 встановлені обставини щодо відсутності заборгованості по рішенню Барвінківського районного суду Харківської області від 16.06.2010 по справі №2-377/10.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено:
- скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2016;
- прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України - задоволено;
- визнано протиправною та скасовано постанову Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження від 17 листопада 2015 року №445488555.
Вказане рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що приймаючи оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження відповідач зосередився лише на матеріальній частині судового рішення проте залишив поза увагою те, що рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 16 червня 2010 року у справі №2-377/10 (невиконання якого було підставою для звернення позивача до Європейського Суду з Прав Людини) окрім того містить зобов'язання УПФУ в Барвінківському районі Харківської області провести перерахунок та виплати призначеної позивачу державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з 6,5 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як інваліду третьої групи, починаючи з 01 жовтня 2010 року. В оскаржуваній постанові від 17 листопада 2015 року №44548855 відсутня будь - яка інформація стосовно виконання судового рішення в цій частині. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем на вимогу суду не надано первинних документів на підставі яких, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Отже відповідач на якого, відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення не надав належних доказів на підтвердження правомірності його прийняття та не довів належним чином, що рішення судів виконанні у повному обсязі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із вищезазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга вмотивована тим, зокрема, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 26.09.2014 року №6480 у розмірі 33 220,81 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 02.12.2014 №9212 перерахована пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 51.60 грн., платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 31.10.2014 №8155 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 47 565,15 грн. та платіжним дорученням Міністерства юстиції України від16.09.2015 №2161 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 11 841,85 грн. Окрім того, зазначає, що до компетенції відділу примусового виконання рішень не відноситься перевірка виконання рішень судів, які перебувають на виконанні у територіальних органах Державної виконавчої служби.
Позивачем заперечень на касаційну скаргу не надано, що не перешкоджає її розгляду по суті.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
17.11.15 головним державним виконавцем Єжовим М. В. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №4548855, в якій зазначено, що рішення суду від 31.07.2014 №36762/06 виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 26.09.2014 року №6480 у розмірі 33 220,81 грн. (еквівалент 2 000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 02.12.2014 №9212 перерахована пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 51,60 грн., платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 31.10.2014 №8155 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 47 565,15 грн. та платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 16.09.2015 №2161 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 11 841,85 грн.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року за №820/73/15 скасовано постанову Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження від 26.12.2014 ВП №44548855.08.06.2015 заступником директора Департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Асадовим В. Т. прийнято постанову про скасування процесуального документу від 08.06.2015 ВП №44548855, яка надіслана відповідачем позивачу відповідно до супровідного листа від 08.06.2015 №15-0-22-880/20-2./925/11.08.06.2015 головним державним виконавцем Єжовим М. В. прийнято постанову про відновлення виконавчого провадження ВП №44548855, яка направлена відповідачем на адресу позивача, відповідно до листа від 08.06.2015 №15-0-22-880/20-2./925/11.
Листом від 07.09.2015 за №925-20-2./11-1 державним виконавцем направлено вимогу за №925/11-1 до Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Міністерства юстиції України та Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, в якій зазначалося, що боржником стягувачу здійснено перерахунок у сумі - 34 937 грн., що встановлено постановою Харківського апеляційного адміністративного суду у справі №820/73/15 від 15.04.2015. Платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 31.10.2014 №8155 виплачено заборгованість у загальному розмірі за рішеннями національних судів 47 565,15 грн., з них згідно постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 02.08.2010 у справі №2-664/10 сплачено заборгованість у розмірі 23 095,15 грн. Тобто, заборгованість становила у розмірі 11841, 85 грн.
Платіжним дорученням №2161 від 16 вересня 2015 року вищевказана заборгованість зарахована на рахунок позивача.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження": виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - РІШЕННЯ:
Стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження": примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачений обов'язок державного виконавця здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Пункт 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження": виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Частини 3-6 статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ": протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у п. "б" ч. 1 ст. 7 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у ч. 3 цієї статті документів здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України.
Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів.
Частини 1,2 статті 71 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до таких висновків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що інформація, яка викладена в постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року за №820/73/15 на підставі листа Управління Пенсійного фонду України в Барвенківському районі Харківської області, не може вважатись доказом правомірності прийняття постанови Державної виконавчої служби від 17 листопада 2015 року про закінчення виконавчого провадження №44548855.
Оскільки в описовій частині цієї постанови міститься посилання на відповідь Управління Пенсійного фонду України в Барвінківському районі Харківської області, в якій було зазначено, що згідно рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 16.06.2010 року по справі №2-377/10, рішення апеляційного суду Харківської області від 07.09.2010 року на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження ВДВС Барвінківського РУЮ Харківської області від 17.02.2011 року №24549874, ОСОБА_1 проведений перерахунок щомісячної державної та додаткової пенсії. Виплата заборгованості у розмірі 53 265, 88 грн. проведена в лютому 2011 року за період з 01.10.2009 по 31.01.2011. З лютого 2011 року по 30.09.2011 року виплата пенсії здійснювалась згідно з рішенням суду, заборгованість за період з 01.11.2011 року по 30.03.2015 року - відсутня.
Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що перелічені обставини мають інформаційний характер, не підтверджені належними первинними документами і не можуть бути використані у даній справі в якості таких, що звільнюються від доказування у відповідності до частини 1 статті 72 КАС України.
Відповідно до змісту постанови про закінчення виконавчого провадження від 17 листопада 2015 року №44548855, рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 26.09.2014 року №6480 у розмірі 33 220,81 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 02.12.2014 №9212 перерахована пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 51.60 грн., платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 31.10.2014 №8155 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 47 565,15 грн. та платіжним дорученням Міністерства юстиції України від16.09.2015 №2161 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 11 841,85 грн.
Тобто в даній постанові відповідач зосередився лише на матеріальній частині судового рішення, та залишив поза увагою те, що рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 16 червня 2010 року у справі №2-377/10 (невиконання якого було підставою для звернення позивача до Європейського Суду з Прав Людини) містить зобов'язання УПФУ в Барвінківському районі Харківської області провести перерахунок та виплати призначеної позивачу державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з 6,5 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як інваліду третьої групи, починаючи з 01 жовтня 2010 року.
Проте в постанові відповідача про закінчення виконавчого провадження від 17 листопада 2015 року №44548855 відсутня будь-яка інформація стосовно виконання судового рішення в цій частині.
Враховуючи вищевикладене а також те, що відповідачем не надано належних доказів правомірності прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 17 листопада 2015 року №44548855та та не доведено належним чином, що рішення судів виконані в повному обсязі, обгрунтованим є висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин, Суд вважає, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому робить висновок про відсутність підстав для його скасування.
За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
суддя - доповідач В. М. Бевзенко
судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
26 квітня 2018 року
Київ
справа №814/4289/15
адміністративне провадження №К/9901/38093/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С. С.,
суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2017 року (суддя Ступакова І. Г. ) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню "Миколаївгаз" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство по газифікації та газопостачанню "Миколаївгаз" звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання дій по нарахуванню в особовому рахунку з податку на прибуток пені в сумі 21293,98 грн. незаконними та зобов'язання внести зміни в особовий рахунок з податку на прибуток шляхом виключення з нього пені в сумі 21293,98 грн.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року адміністративний позов задоволено.
При цьому, зазначена постанова ухвалена судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні, в якому були присутні представники сторін, її повний текст виготовлено 12 лютого 2016 року, а копію отримано відповідачем 25 лютого 2016 року.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 02 березня 2016 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, одночасно заявивши клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2016 року відмовлено в задоволенні заявленого відповідачем клопотання, а апеляційну скаргу залишено без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини 6 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали; далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору.
Ухвалою від 17 травня 2016 року Одеський апеляційний адміністративний суд повернув апеляційну скаргу особі, що її подала, на підставі пункту 1 частини 3 статті 108 КАС України у зв'язку із неусуненням у встановлений судом строк її недоліку.
30 травня 2017 року Офіс великих платників податків ДФС як правонаступник Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - Офіс) подав повторну апеляційну скаргу на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року, порушивши також й питання поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження, в обґрунтування чого зазначив про неможливість сплатити судовий збір (при первісному поданні апеляційної скарги) в зв'язку з відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для цієї мети.
Втім Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 09 червня 2017 року на підставі абзацу 3 частини 4 статті 189 КАС України відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою з огляду на її подання поза межами річного строку після проголошення рішення суду першої інстанції.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції від 09 червня 2017 року, Офіс звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права й залишення поза увагою тієї обставини, що апеляційна скарга податковим органом подається вдруге, просив вказане рішення суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Позивач письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу суду не надав.
Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С. С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П.
Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.
За змістом частини 2 статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Частиною 4 статті 189 КАС України було визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Отже, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
При цьому, в абзаці 3 частини 4 статті 189 КАС України закріплено, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового РІШЕННЯ:
З огляду на викладені вимоги закону та зважаючи, що, як вже зазначалось, постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року була ухвалена у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін, а повний її текст було виготовлено й отримано податковим органом відповідно 12 лютого 2016 року та 25 лютого 2016 року, тоді як апеляційну скаргу подано лише 30 травня 2017 року, касаційний суд вважає, що Офісу обґрунтовано відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі абзацу 3 частини 4 статті 189 КАС України ухвалою судді Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2017 року.
Доводи ж касаційної скарги про те, що 30 травня 2017 року податковим органом була подана повторна апеляційна скарга, а при поданні первісної апеляційної скарги (залишеної без руху з підстав несплати судового збору та в подальшому повернутої судом) строк апеляційного оскарження відповідачем пропущено не було, не приймаються касаційним судом до уваги, оскільки будь-яких відповідних застережень з цього приводу положення КАС України та, зокрема, абзац 3 частини 4 її статті 189 КАС України не містять, а навпаки встановлюють обов'язок суду, не надаючи оцінки поважності наведених суб'єктом владних повноважень, що подає апеляційну скаргу після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення, причин пропуску ним строку апеляційного оскарження, відмовляти у відкритті апеляційного провадження.
Водночас, у касаційній скарзі відсутні відомості про наявність інших обставин, які б давали підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, а також свідчили б про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С. С. Пасічник
І. А. Васильєва
В. П. Юрченко,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
31 січня 2019 року
Київ
справа №199/6455/15-а (2а-199/133/15)
адміністративне провадження №К/9901/20467/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) :
судді-доповідача Бевзенка В. М.,
суддів: Данилевич Н. А., Шарапи В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Громадської організації "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" в інтересах члена громадської організації ОСОБА_2
на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016
(головуючий суддя - Шальєва В. А.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016
(головуючий суддя - Шальєва В. А.)
у справі №199/6455/15-а (2а-199/133/15)
за позовом Громадської організації "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" в інтересах члена громадської організації ОСОБА_2 до головного лікаря Комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги №5" Дніпропетровської міської ради Сапи Юрія Семеновича
про визнання дій та бездіяльності неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
30.11.2016 до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду надійшла заява Громадської організації "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 у справі №199/6455/15-а (2а-199/133/15), якою апеляційну скаргу Громадської організації "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_2 залишено без руху у зв'язку з відсутністю документа що підтверджує повноваження ОСОБА_4 представляти інтереси апелянта.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016 відмовлено у відкритті провадження за заявою Громадської організації "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 у справі №199/6455/15-а (2а/199/133/15).
30.11.2016 до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду надійшла заява Громадської організації "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2015 у справі №199/6455/15-а (2а-199/133/15), якою апеляційну скаргу Громадської організації "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_2 повернуто апелянту у зв'язку з невиконанням вимог зазначених в ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016 відмовлено у відкритті провадження за заявою Громадської організації "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2015 у справі №199/6455/15-а (2а/199/133/15).
Приймаючи вказані рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 про залишення апеляційної скарги без руху та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2015 про повернення апеляційної скарги в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України не є рішеннями, якими завершено розгляд справи по суті, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті провадження за заявою Громадської організації "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" про перегляд за нововиявленими обставинами цих ухвал необхідно відмовити.
Не погоджуючись з ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин; далі - КАС України) постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.
У відповідності до частини другої зазначеної статті підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за особою ухвалення незаконного або необґрунтованого РІШЕННЯ:
3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчинені злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване РІШЕННЯ:
4) скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
5) встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.
Згідно статтею 246 КАС України особи, які брали участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.
Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами, однак, такому перегляду підлягають лише ті судові рішення, якими суд вирішив питання про права, свободи, інтереси чи обов'язки, отже, яким закінчено розгляд справи по суті, а рішення суду набрало законної сили. Якщо ж судові рішення не є такими, їх перегляд на підставі статті 245 КАС України виключається.
Позивач просив переглянути за нововиявленими обставинами ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2016, якою апеляційну скаргу залишено без руху, та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2016, якою відповідну апеляційну скаргу повернуто апелянту. Вказані ухвали не є судовими рішеннями, якими закінчено розгляд справи по суті.
Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами вищезазначених ухвал суду.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Громадської організації "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" в інтересах члена громадської організації ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
суддя -доповідач В. М. Бевзенко
судді Н. А. Данилевич
В. М. Шарапа |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
13 березня 2018 року
Київ
справа №806/2954/16
адміністративне провадження №К/9901/609/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І. Я.,
суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,
за участю секретаря судового засідання - Загороднього А. А.,
учасники справи:
представник позивача - Мисько С. А.,
представник відповідача - Кузьміна К. В.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року (суддя Нагірняк М. Ф. ) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року (судді: Охрімчук І. Г. (головуючий), Капустинський М. М., Моніч Б. С. ) у справі №806/2954/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Саргон-Полісся" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Саргон-Полісся" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.08.2016 №0001731400, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 506 964,68 грн за перевищення залишку граничного розміру суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом була призначена та проведена фактична перевірка Товариства з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, за результатами якої фахівці контролюючого органу безпідставно дійшли висновку про систематичне перевищення позивачем ліміту готівки в касі на загальну суму 253 482,34 грн та про проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував таку оплату на загальну суму 38 425 грн, оскільки видача готівкових коштів та їх використання підтверджуються всіма необхідними документами, що своєчасно подавалися до звіту про таке використання готівки.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 04.08.2016 №0001731400.
Рішення судів обґрунтовано висновком про те, що контролюючим органом не надано доказів, які б підтверджували допущені позивачем порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, натомість Товариством надано первинні документи, що спростовують такі твердження відповідача.
Не погодившись із рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства в повному обсязі.
У касаційній скарзі Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області наводить норми матеріального права та вказує на їх неправильне застосування судом, з огляду на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, оскільки платником систематично допускалось перевищення ліміту готівки в касі (на загальну суму 253 482,34 грн) та проводилися готівкові розрахунки без подання одержувачем коштів платіжних документів, які б підтверджували таку оплату на загальну суму 38 425,00 грн і такі підтверджуючі документи не були надані Товариством під час проведення перевірки, проте суди попередніх інстанцій залишили поза увагою вказані обставини та дійшли помилкового висновку про відсутність порушень позивачем вимог норм законодавства, що регулює ведення касових операцій та обігу готівки.
Товариство відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надало.
Касаційний розгляд справи проведено в судовому засіданні, відповідно до ст. 344 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фахівцями контролюючого органу проведена фактична перевірка Товариства з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв, за результатами якої оформлено акт від 02.06.2016 та встановлено порушення позивачем вимог п. 2.8, п. 2.9 та п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (ділі - Положення №367).
Порушення вказаних вимог, на думку контролюючого органу полягало, в перевищенні позивачем ліміту готівки в касі (на загальну суму 253 482,34 грн. ) у зв'язку з відсутністю у видаткових касових ордерах на загальну суму 5 392,90 грн підпису одержувача цих коштів та не підтвердження авансовими звітами видачі готівки з каси за видатковими касовими ордерами на загальну суму 248 089,44 грн.
На підставі акту перевірки, вказаних висновків та результатів адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення - РІШЕННЯ:
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
За змістом до п. 2.8 Положення №637, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка, що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.
Готівкова виручка (готівка) підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовуються ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Підприємства не повинні накопичувати готівкову виручку (готівку) у своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення потрібних витрат до настання строків цих виплат (п. 2.9 Положення №637).
Відповідно до п. 2.11 Положення №637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.
Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов'язковий. (п. 3.4 Положення №637).
Пунктом 3.5 Положення №637 також передбачено, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.
Проаналізувавши вищезазначені норми та враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність порушень Товариством вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, оскільки:
- доводи відносно невизнання контролюючим органом видачі готівки з каси за касовими ордерами на видачу заробітної плати гр. ОСОБА_6 на загальну суму 5 392,90 грн, у зв'язку з відсутністю підпису вказаної особи в графі одержувача цих коштів, спростовуються тим, що підписи гр. ОСОБА_6, яка одночасно виконувала обов'язки головного бухгалтера та касира, на видаткових касових ордерах є в графі "головний бухгалтер" та в графі "касир", а в графі "одержав" безпосередньо гр. ОСОБА_6 приписом вказано суму отриманих нею готівкових коштів;
- доводи, щодо безпідставної видачі готівки з каси, у зв'язку з не підтвердженням авансовими звітами та видатковими касовими ордерами раніше отриманих під звіт готівкових сум 248 089,44 грн Товариством також було спростовано шляхом надання належно оформлених видаткових касових ордерів, звітів працівників про використання отриманих під звіт коштів, товарних чеків щодо придбання за рахунок підзвітних коштів матеріальних цінностей для господарської діяльності Товариства, касових книг за 2014 та 2015 роки.
Крім того, судами також правомірно зауважено, що описова частина акту не відповідає вимогам, встановленим Методичними рекомендаціями щодо оформлення матеріалів перевірок за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, затверджених наказом ДПА України від 12.08.2008 №534, оскільки в акті перевірки не було зазначено на підставі яких саме документів контролюючим органом встановлено порушення щодо проведення готівкових розрахунків, не відображено фактичних обставин та чіткого обґрунтування таких порушень.
Таким чином, враховуючи вказане колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги контролюючого органу щодо допущення позивачем перевищення ліміту готівки в касі на загальну суму 253 482,34 грн, оскільки видача готівкових коштів та їх використання підтверджуються всіма необхідними документами.
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на зазначене, враховуючи Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року у справі №806/2954/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І. Я. Олендер
І. А. Гончарова
Р. Ф. Ханова,
судді Верховного Суду |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
05 серпня 2019 року
Київ
справа №161/981/17
адміністративне провадження №К/9901/22222/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,
суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу №161/981/17
за позовом Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, третя особа - ОСОБА_1 - про скасування постанови про накладення штрафу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Багрія В. М., суддів Рибачука А. І., Старунського Д. М.,
УСТАНОВИВ:
І. СУТЬ СПОРУ:
1. У січні 2017 року Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - відповідач), третя особа - ОСОБА_1, - в якому просив:
- скасувати постанову головного державного виконавця Турчинського В. Є. від 29.12.2016 про накладення на нього штрафу в розмірі 5100,00 грн, винесену на підставі виконавчого листа №161/5731/16-а від 10.08.2016, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області.
2. На обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що 11.08.2016 Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №161/5731/16-а, виданого Луцьким міськрайонним судом, на підставі постанови суду від 24.06.2016 про зобов'язання позивача здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії, відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час призначення пенсії), в розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Волинської області від 03.02.2016 №18-72, без обмеження пенсії максимальним розміром, і виплатити ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру нараховану пенсію в розмірі 100% з 01.12.2015 по 24.06.2016.3. Позивач зазначив, що державний виконавець не мав правових підстав для застосування до нього штрафних санкцій, оскільки постанова Луцького міськрайонного суду від 24.06.2016 була виконана у повній відповідності з резолютивною частиною вказаного судового РІШЕННЯ:
4. Позивач стверджує, що в постанові суду та виконавчому листі вказано про виплату ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру нарахованої пенсії в розмірі 100% з 01.12.2015 по 24.06.2016, тому дії Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо поновлення з 25.06.2016 утримання в розмірі 15% з пенсії ОСОБА_1 як з працюючого пенсіонера вважає законними, а висновок державного виконавця про неналежне виконання рішення суду в цій справі - необґрунтованим.
5. Відповідач позов не визнав, у запереченні проти позову зазначив, що до державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області звернувся стягувач із заявою від 23.12.2016, в якій повідомив про невиконання боржником рішення суду в повному обсязі, а саме: ігноруючи рішення суду від 24.06.2016 про виплату йому як непрацюючому пенсіонеру нарахованої пенсії в розмірі 100%, боржник, починаючи з червня 2016 року, поновив утримання в розмірі 15% з пенсії як з працюючого пенсіонера та обмежив виплату пенсії максимальним розміром.
6. За неналежне виконання без поважних причин вимог виконавчого листа №161/5731/16-а головним державним виконавцем Турчинським В. Є. обґрунтовано було накладено штраф у розмірі 5100,00 грн на Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області.
ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
7.11 серпня 2016 року Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області відкрито виконавче провадження №51926467 з примусового виконання виконавчого листа №161/5731/16-а, виданого Луцьким міськрайонним судом на підставі постанови суду від 24.06.2016, про визнання протиправними рішення Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області, які зазначені в листах Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області від 18.03.2016 №134/Д-01 щодо відмови в перерахунку пенсії в розмірі 90% за вислугу років ОСОБА_1 на підставі довідки прокуратури Волинської області від 03.02.2016 №18-72 та рішення від 10.03.2016 №110/Д-01 про виплату пенсії ОСОБА_1 з грудня 2015 року по даний час у розмірі 85% від нарахованої як працюючому пенсіонеру та скасувати; зобов'язання Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області здійснити з 01.01.2016 перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час призначення пенсії) в розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Волинської області від 03.02.2016 №18-72, без обмеження пенсії максимальним розміром; зобов'язання Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області виплатити ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру нараховану пенсію в розмірі 100% з 01.12.2015 по 24.06.2016.8. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Турчинського В. Є. від 29 грудня 2016 року ВП №51926467 на Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області накладено штраф у розмірі 5100,00 грн, оскільки боржником рішення суду в повному обсязі не виконано.
9. Так, з 25.06.2016 Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області, всупереч судовому рішенню, поновило утримання в розмірі 15% з пенсії ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера.
10. Позивач, не погодившись з постановою про накладення штрафу, звернувся з цим позовом до суду.
IІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
11. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
12. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що вказівка у постанові Луцького міськрайонного суду Волинської області про виплату позивачу як непрацюючому пенсіонеру нарахованої пенсії в розмірі 100% з 01.12.2015 по 24.06.2016 не є підставою для прийняття відповідачем рішення про поновлення з 25.06.2016 утримання в розмірі 15% з пенсії позивача як з працюючого пенсіонера, оскільки таке рішення відповідача судом було визнано протиправним і скасовано. Таким чином, штраф за невиконання постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.06.2016 накладено на Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області правомірно.
13. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2017 року в справі №161/981/17 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Турчинського В. Є. від 29 грудня 2016 року ВП №51926467 про накладення на Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання в повному обсязі рішення суду.
14. Скасовуючи постанову суду першої інстанції, Львівський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що виплата пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру в розмірі 100% стосувалася чітко визначеного періоду з 01.12.2015 по 24.06.2016.15. Суд апеляційної інстанції зазначив, що постанова Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.06.2016 була виконана, проте позивач з 25.06.2016 поновив утримання в розмірі 15% з пенсії ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера.
16. Водночас вирішення питання щодо протиправності поновлення позивачем з 25.06.2016 утримання в розмірі 15% з пенсії ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера не є предметом розгляду цього позову, оскільки таким предметом є правомірність винесення головним державним виконавцем постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду в повному обсязі.
17. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прийняття головним державним виконавцем постанови про накладення на позивача штрафу в розмірі 5100,00 грн є неправомірним.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
18. У касаційній скарзі відповідач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, просить скасувати його з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.
19. На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.06.2016 визнано протиправним і скасовано рішення Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 10.03.2016 №110/д-01 про виплату ОСОБА_1 з грудня 2015 року в розмірі 85% нарахованої пенсії як працюючому пенсіонеру.
20. Отже, Луцьким міськрайонним судом Волинської області було встановлено, що ОСОБА_1 неправомірно віднесено до категорії "працюючий пенсіонер". Тому поновлення з 25.06.2016 утримання в розмірі 15% з пенсії ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера є безпідставним.
21. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за цією скаргою.
22. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду цієї скарги було визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Шарапи В. М., суддів Бевзенка В. М., Данилевич Н. А., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2018.23. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 21.06.2019 №806/0/78-19, у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл вказаної касаційної скарги.
24. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2019 касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Радишевської О. Р. (суддя-доповідач), Кашпур О. В., Уханенка С. А.
25. Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року касаційну скаргу в справі №161/981/17 прийнято до провадження.
26. Позивач подав заперечення на касаційну скаргу в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення апеляційної інстанції - без змін.
27. Третя особа - ОСОБА_1 - подав заяву, якою підтримав касаційні вимоги відповідача.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
28. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
29. Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
30. Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
31. Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
32. Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.
33. Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
34. Частиною другою статті 63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.
35. Відповідно до частини третьої статті 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
36. У свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
37. Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону №1404-VIII).
38. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону №1404-VIII).
VI. Позиція Верховного Суду
39. З аналізу вказаних норм випливає, що Законом №1404-VІІІ встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення. Тому на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
40. Як установлено судами попередніх інстанцій, 11 серпня 2016 року Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області відкрито виконавче провадження №51926467 з примусового виконання виконавчого листа №161/5731/16-а, виданого Луцьким міськрайонним судом на підставі постанови суду від 24.06.2016, зокрема щодо визнання протиправним та скасування рішення Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області від 10.03.2016 №110/Д-01 про виплату пенсії ОСОБА_1 з грудня 2015 року по теперішній час у розмірі 85% від нарахованої як працюючому пенсіонеру та зобов'язання Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області виплатити ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру нараховану пенсію в розмірі 100% з 01.12.2015 по 24.06.2016.41. Постанова Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.06.2016 була виконана, проте позивач з 25.06.2016 поновив утримання в розмірі 15% з пенсії ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера.
42. Суд зауважує, що у спірних правовідносинах ідеться не про протиправність поновлення позивачем з 25.06.2016 утримання в розмірі 15% з пенсії ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера, а про правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій за невиконання вказаного судового РІШЕННЯ:
43. Суд погоджується з висновком апеляційної інстанції, що оскільки виплата пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру в розмірі 100% стосувалась чітко визначеного періоду з 01.12.2015 по 24.06.2016, то є підстави стверджувати, що позивач у повному обсязі виконав постанову суду.
44. За таких обставин суддійшов висновку, що прийняття головним державним виконавцем постанови про накладення на позивача штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання постанови суду в повному обсязі є неправомірним, а тому постанова про накладення штрафу підлягає скасуванню.
45. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
46. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
47. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
48. З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції є правильним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
49. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновки суду та обставин справи не спростовують.
VII. Судові витрати
50. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
51. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
52. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області залишити без задоволення.
53. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року залишити без змін.
54. Судові витрати розподілу не підлягають.
55. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
суддя-доповідач: О. Р. Радишевська
судді: О. В. Кашпур
С. А. Уханенко |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
(вступна та резолютивна частина)
18 липня 2018 року
Київ
справа №825/3360/15-а
адміністративне провадження №К/9901/12068/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів -Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.
за участю:
секретаря судового засідання - Головко О. В.
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №825/3360/15
за позовом ОСОБА_2 до Відділу освіти Борзнянської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду (прийняту головуючим суддею - Бородавкіною С. В. ) від 30 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Грищенко Т. М., суддів: Лічевецького І. О. Мацедонської В. І.) від 9 лютого 2016 року,
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо ненадання копій проектно-кошторисної документації ФОП ОСОБА_3- скасувати. Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. В іншій частині постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року - залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
судді І. Л. Желтобрюх
О. В. Білоус |
ПОСТАНОВА:
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:
16 серпня 2019 року
Київ
справа №522/7277/17
адміністративне провадження №К/9901/50829/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В. М.,
суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області, позивач) на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 26 липня 2017 року (суддя Бойчук А. Ю.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року (судді: Градовський Ю. М., Крусян А. В., Романішин В. Л. ) у справі №522/7277/17 за позовом ГУ ПФУ в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Відділ примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2017 року ГУ ПФУ в Одеській області звернулося до Приморського районного суду міста Одеси з позовом, у якому просило:
- зупинити виконання постанови Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області від 28 березня 2017 року №52437927 про накладення штрафу у розмірі 5100, 00 грн до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду даного спору.
- визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області від 28 березня 2017 року №52437927 про накладення штрафу у розмірі 5100, 00 грн.
На обґрунтування позовних вимог ГУ ПФУ в Одеській області зазначило, що оскаржувана постанова є протиправною та суперечить вимогам частини другої статті 19 Конституції України, а також положенням Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VІІІ). Скаржник зауважив, що постанову Приморського районного суду міста Одеси від 14 липня 2016 року було виконано своєчасно та в повному обсязі, а тому державним виконавцем безпідставно та незаконно винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100, 00 грн за невиконання судового рішення без поважних причин.
26 липня 2017 року ГУ ПФУ в Одеській області подало заяву про залишення без розгляду позовної вимоги щодо зупинення виконання постанови Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області від 28 березня 2017 року №52437927 про накладення штрафу у розмірі 5100, 00 грн до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду даного спору.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 26 липня 2017 року задоволено заяву ГУ ПФУ в Одеській області та залишено без розгляду позовні вимоги в частині щодо зупинення виконання постанови Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області від 28 березня 2017 року №52437927 про накладення штрафу у розмірі 5100, 00 грн до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду даного спору.
Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 26 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем вимоги виконавчого документу виконані не були, а тому відповідач під час винесення постанови про накладення штрафу, діяв в рамках чинного законодавства, в межах наданих йому повноважень та з урахуванням Закону №1404-VІІІ.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ГУ ПФУ в Одеській області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати постанови Приморського районного суду міста Одеси від 26 липня 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ГУ ПФУ в Одеській області вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою факт повного та своєчасного виконання ним виконавчого документу, виданого на підставі постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 липня 2016 року про зобов'язання провести перерахунок пенсії ОСОБА_1, а тому постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області Гортолум В. С. від 28 березня 2017 року №52437927 про накладення штрафу у розмірі 5100, 00 грн є такою, що суперечить чинному законодавству.
Відзиву на касаційну скаргу Відділом примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області до суду касаційної інстанції не надсилалось.
Рух касаційної скарги
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: Стрелець Т. Г. (суддя-доповідач), Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 червня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області на постанови Приморського районного суду міста Одеси від 26 липня 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Богданюк Н. Л., у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.
Встановлені судами попередніх інстанцій ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 14 липня 2016 року у справі №522/7239/16-а визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеської області щодо відмови у перерахунку раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 23 березня 2016 року №10.1-39-50 "Про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій" та зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області зробити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 30 вересня 2016 року на підставі довідки Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 23 березня 2016 року №10.1-39-50 "Про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій".
На підставі зазначеної постанови Приморський районний суд міста Одеси 20 вересня 2016 року видав виконавчий лист №522/7239/16-а.
03 жовтня 2016 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області Гортолум В. С. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №522/7239/16-а від 20 вересня 2016 року та зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок й виплату пенсії ОСОБА_1 з 30 вересня 2016 року на підставі довідки Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 23 березня 2016 року №10.1-39-50 "Про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій".
У цій постанові встановлено боржнику (ГУ ПФУ в Одеській області) виконати вимоги виконавчого документа у строк до 7-ми днів з моменту винесення постанови та направити на адресу Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області до закінчення строку для самостійного виконання копії документів, які підтверджуватимуть фактичне виконання зазначених вимог.
Листом ГУ ПФУ в Одеській області від 25 жовтня 2016 року №13663/03 повідомлено Відділ примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області, що ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії на підставі довідки Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 23 березня 2016 року №10.1-39-50 "Про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій", починаючи з 30 вересня 2016 року. Боржником вказано, що в результаті проведеного перерахунку сума пенсії зменшилась, тому виплата пенсії здійснюється в раніше встановленому розмірі.
Втім, 03 листопада 2016 року стягувач (ОСОБА_1) звернувся до Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області із заявою про невиконання боржником (ГУ ПФУ в Одеській області) вимог виконавчого документу. ОСОБА_1 зазначив, що перерахунок пенсії йому здійснено протиправно, оскільки повинен бути проведений з урахуванням 86% грошового забезпечення, а не 70%. Просив звернутися до Приморського районного суду міста Одеси із заявою про роз'яснення рішення суду.
Задля своєчасного, правильного та повного виконання вимог виконавчого листа від 20 вересня 2016 року №522/7239/16-а, виданого Приморським районним судом міста Одеси, головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області Гортолум В. С. звернулася до суду із заявою, у якій просла роз'яснити резолютивну частину рішення викладену у зазначеному виконавчому листі, а саме роз'яснити на підставі яких норм закону необхідно зробити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 30 вересня 2016 року.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2016 року вказану заяву задоволено. Роз'яснено постанову Приморського районного суду міста Одеси від 14 липня 2016 року у справі №522/7239/16-а та зазначено, що перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії з 30 вересня 2016 року необхідно здійснити у зв'язку зі зміною розміру грошового забезпечення, відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що діяв на час призначення пенсії ОСОБА_1, згідно якого йому було призначено пенсію у розмірі 86% від грошового забезпечення.
26 січня 2016 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області Гортолум В. С. надіслала до ГУ ПФУ в Одеської області вимогу, якою зобов'язла боржника виконати вимоги виконавчого листа від 20 вересня 2016 року №522/7239/16-а, з урахуванням ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2016 року у повному обсязі та надати у триденний строк з моменту отримання вимоги копії документів, які підтверджуватимуть фактичне виконання рішення суду.
ГУ ПФУ в Одеської області листом від 27 січня 2016 року повідомило Відділ примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області про те, що на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2016 року подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року залишено без змін ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2016 року.
Листом ГУ ПФУ в Одеській області від 09 березня 2017 року повідомлено відповідача, що 01 березня 2017 року ОСОБА_1 було проведено перерахунок пенсії з 30 вересня 2016 року на підставі довідки Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 23 березня 2016 року №10.1-39-50 "Про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій", у зв'язку зі зміною розміру грошового забезпечення, відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що діяв на час призначення пенсії ОСОБА_1 Боржником зазначено, що за результатом проведеного перерахунку сума пенсії не змінилась, а тому доплати немає.
28 березня 2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУ юстиції в Одеській області Гортолум В. С., керуючись статтями 63, 75 Закону №1404-VІІІ, винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 5100, 00 грн, оскільки, вимоги виконавчого документа, з урахуванням ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2016 року у справі №522/7239/16-а боржником у повному обсязі не виконано.
ГУ ПФУ в Одеської області, вважаючи постанову від 28 березня 2017 року про накладення штрафу протиправною, звернувся до суду з даним позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон №1404-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 частини третьої статті 18 цього ж Закону передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону №1404-VIII).
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону №1404-VIII).
За правилами статті 242 КАС України (в чинній редакції) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини третьої статті 181 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи), яка повністю кореспондується з частиною третьою статті 287 КАС України в чинній редакції, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Згідно із Положенням про Державну виконавчу службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) №229 від 02 липня 2014 року, Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до закону.
З 07 квітня 2015 року вищевказане Положення про ДВС втратило чинність у зв'язку із прийняттям постанови КМУ №150 від 31 березня 2015 року, якою погоджено пропозицією Міністерства юстиції щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою КМУ від 21 січня 2015 року №17 "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" функцій і повноважень Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, які припинені.
Відповідно до постанови КМУ від 21 січня 2015 року №17 ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Крім того, пунктом 2 встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.
Згідно статті 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" систему органів примусового виконання рішень становлять:
1) Міністерство юстиції України;
2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5 "Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України", який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1302/29432, органами державної виконавчої служби є:
- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;
- управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
- районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
Наказом Міністерства юстиції від 20 квітня 2016 року №1183/5 затверджено Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до пункту 1 зазначеного Типового положення управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.
До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.
Отже, в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби. У зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.
Враховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 КАС України здійснювати заміну неналежного відповідача на належного.
ГУ ПФУ в Одеській області, як у позовній заяві так і обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, стверджує, що рішення суду було виконане добровільному порядку в повному обсязі, у зв'язку з чим підстави для прийняття постанови про накладення штрафу по даній справі відсутні.
Втім, судами попередніх інстанцій встановлено, що у матеріалах справи відсутні належні докази здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1, як того вимагає рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 липня 2016 року у справі №522/7239/16-а.
Отже, станом на дату винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні.
За такого правового врегулювання та з урахуванням встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що державний виконавець на час винесення постанови про накладення штрафу діяв у відповідності з вимогами Закону №1404-VIII та у межах наданих йому повноважень, а тому жодних підстав для скасування оскаржуваної постанови не вбачається, тому й відсутні підстави і для задоволення позовних вимог.
Водночас постановивши правильне рішення по суті, суди попередніх інстанцій не врахували що в даній справі позивач звернувся до неналежного відповідача, суд першої інстанції не допустив його заміну, чим допустив порушення норм процесуального законодавства.
Так, частиною першою статті 52 КАС України передбачено, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Таким чином, вказаними нормами статті встановлено, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.
Враховуючи те, що позовні вимоги пред'явлено до неналежного відповідача судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Згідно частини другої статті 350 КАС України, не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду міста Одеси від 26 липня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року у справі №522/7277/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В. М. Соколов
Л. О. Єресько
А. Г. Загороднюк,
судді Верховного Суду |