Datasets:

robinhad

/

ubertext

like 0

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 04 липня 2019 року Київ справа №826/7561/16 адміністративне провадження №К/9901/10189/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Калашнікової О. В. (суддя-доповідач), суддів: Білак М. В., Губської О. А., за участю секретаря судового засідання Носадчої О. Е., учасники справи: представник позивача Шахов Дмитро Артемович розглянув у судовому засіданні за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року (суддя - Келеберда В. І.), на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року (суддя - Келеберда В. І.), ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Літвінова Н. М., судді: Ганечко О. М., Коротких А. Ю.) у справі №826/7561/16 за позовом ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, Позивач, боржник) до Головного територіального управління юстиції у Київській області (надалі - ГТУЮ у Київській області, Управління, Відповідач) третя особа - Публічне акціонерне товариство "Промислово-фінансовий банк" (надалі - ПАТ "Промислово-фінансовий банк", Банк) про визнання протиправними та скасування постанов. I. РУХ СПРАВИ 1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати постанови, винесені в рамках виконавчого провадження №45957286: - від 12 січня 2015 року про арешт майна боржника та заборону на його відчуження (з метою збереження майна боржника) ; - від 19 лютого 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору (внаслідок невиконання у наданий строк виконавчого напису) ; - від 19 лютого 2015 року про арешт майна боржника в межах суми виконавчого збору; . - від 18 січня 2016 року про відкриття виконавчого провадження №49831282 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору. 2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду з вищенаведеним позовом. 3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року позов задоволено в повному обсязі. 4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року, зокрема, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Київській області на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2016 року (про визнання поважною причину пропуску позивачем строку на звернення до суду). 5. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 6. Не погоджуючись з ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2016 року про визнання поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2016 року та з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року, ГТУЮ у Київській області звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків обставинам справи, просить їх скасувати та прийняту нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. 7. Представником позивача надіслано заперечення на касаційну скаргу ГТУЮ у Київській області, в яких просив відмовити у задоволенні скарги, залишивши без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року. 8. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ПФБ КРЕДИТ", яка є правонаступником ПАТ "Промислово-фінансовий банк", надіслало до суду заяву про розгляд справи без їх участі, також просило суд ухвалити постанову за касаційною скаргою Управління відповідно до вимог чинного законодавства та обставин справи. II ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 9. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від 26 грудня 2014 року відкрито виконавче провадження №4597286 з примусового виконання виконавчого напису нотаріусу Кременчуцького міського нотаріального округу Прокоп О. Е. про звернення стягнення на майно ОСОБА_1 на користь ПАТ "Промислово-фінансовий банк" та надано боржнику (позивачу) семиденний строк з дня винесення постанови на самостійне виконання зазначеного напису. 10. Постановою державного виконавця від 12 січня 2015 року з метою збереження майна боржника накладено арешт на наступне майно боржника (позивача) : - житловий будинок загальною площею 365,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; - житловий будинок загальною площею 207,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2; - земельну ділянку площею 0,0797 га кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; - земельну ділянку площею 0,0385 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Внаслідок невиконання в добровільному порядку Позивачем (боржником) виконавчого документу, 19 лютого 2015 року відповідачем прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 606 856,80 грн. 12. Оскільки боржником не було сплачено виконавчий збір, постановою від 19 лютого 2015 року накладено арешт на все майно боржника в межах суми виконавчого збору. 13. Постановою від 14 січня 2016 року повернуто виконавчий документ ПАТ "Промислово-фінансовий банк" на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження". 14.18 січня 2016 року відкрито виконавче провадження №49831282 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника (позивача) виконавчого збору від 19 лютого 2015 року №45957286.15. Не погоджуючись із постановами відповідача від 12 січня 2015 року про арешт майна боржника та заборону на його відчуження, від 19 лютого 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору, від 19 лютого 2015 року про арешт майна боржника в межах суми виконавчого збору, від 18 січня 2016 року про відкриття виконавчого провадження №49831282 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, ОСОБА_1 звернувся до суду. IІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 16. Задовольняючи позовні вимого, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що початок перебігу строку на добровільне виконання виконавчого документу визначається датою винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, проте залежить від отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження. Враховуючи ненадання відповідачем доказів направлення боржнику (позивачу) копії постанови про відкриття виконавчого провадження, строк на добровільне виконання виконавчого документу, станом на час винесення оскаржуваних постанов, не закінчився. 17. Окрім того, судами наголошено, що протиправність постанови від 19 лютого 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору прямо вказує на протиправність постанови від 18 січня 2016 року про відкриття виконавчого провадження №49831282 з примусового виконання постанови по стягнення з боржника (позивача) виконавчого збору від 19 лютого 2015 року №45957286.18. Щодо постанов про накладення арешту на майно боржника, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про їх протиправність, оскільки на час прийняття першої постанови про накладення арешту на майно боржника не закінчився строк на добровільне виконання виконавчого документу. Також зазначили, що протиправність постанови від 19 травня 2015 року про стягнення з позивача виконавчого збору прямо вказує на безпідставність другої постанови про арешт майна боржника, прийнятої у зв'язку зі стягненням з позивача виконавчого збору. IIІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 19. У касаційній скарзі відповідач зазначив, що суд першої інстанції, поновлюючи ОСОБА_1 строк звернення до суду, порушив вимоги статті 159 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) і не вказав належного обґрунтування визнання поважними причин пропуску строку позивачем. 20. Також Управління вказало про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо не забезпечення боржнику (позивачу) можливості добровільного виконання виконавчих документів та не доведеність до відома наявність відкритого виконавчого провадження. На думку, відповідача, боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження за умови надіслання йому постанови про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Неповідомлення боржником про зміну своєї адреси не є підставою для визнання його таким, що не є повідомлений належним чином. 21. Також відповідач зазначив, що ненадання доказів отримання позивачем оскаржуваних постанов є неможливим, оскільки на офіційному веб сайті Укрпошти інформація про відстеження пересилання поштових відправлень зберігається шість місяців. 22. У свою чергу, ГТУЮ у Київській області в касаційній скарзі вказало, що строки оскарження процесуальних документів, винесених в межах виконавчого провадження №49831282 та №45957286 сплинув після закінчення 10-денного строку із моменту ознайомлення представником ОСОБА_1 за дорученням ОСОБА_2 з матеріалами виконавчих проваджень - 16 лютого 2016 року. IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 23. Щодо оскарження відповідачем ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2016 року про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду, Верховний Суд зазначає наступне. 24. Пунктом 4 Розділу VII Перехідних положень КАС України (в редакції, шо діє на момент розгляду справи в суді касаційної інстанції) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 25. Відповідно до частини другої статті 328 КАС України (в редакції, що діє з 1 грудня 2017 року) у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. 26. Таким чином, законодавством передбачено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть переглядатись судом касаційної інстанції, але за умови перегляду їх судом апеляційної інстанції. 27. Відповідно до статті 211 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Зазначена норма кореспондується з нормами статей 321 та 328 КАС України в редакції, чинній на момент розгляду даної справи Верховним Судом. 28. Отже, зважаючи на те, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2016 року не переглядалась судом в апеляційному порядку, а тому таке рішення не може бути предметом розгляду та оцінки суду касаційної інстанції. Таким чином, перегляду підлягають лише постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року. 29. Стосовно обґрунтованості касаційної скарги Управління в частині оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2016 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року, Верховний Суд зазначає наступне. 30. У своїй касаційній скарзі відповідач наголошував, що судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях не наведено обґрунтованих підстав для поновлення Позивачу строку звернення до суду. На думку Управління, перебіг строку звернення до суду у ОСОБА_1 почався з 16 лютого 2016 року, коли його представник - ОСОБА_2 ознайомився із матеріалами виконавчих проваджень. 31. Суд першої інстанції, поновлюючи Позивачу строк звернення до суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що підставою для визнання поважності причини пропуску такого строку слугувало неналежне виконання представником Позивача - ОСОБА_2 своїх зобов'язань, а саме - ненадання ОСОБА_1 фотокопій документів виконавчих проваджень №45957286 та №49831282. Оскільки вищезазначені копії документів передані Позивачу лише 10 травня 2016 року, підстави пропущення строку звернення до суду визнані поважними. 32. Статтею 100 КАС України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду першої інстанції) передбачено, що пропущення встановленого строку звернення з адміністративним позовом до суду не позбавляє особу права звернутися з таким позовом. КАС України надає право стороні, яка пропустила строк звернення до суду, відновити такий строк у разі визнання судом причини пропуску поважними. 33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач разом із позовною заявою подав до суду клопотання про поновлення строку, надавши при цьому докази і пояснення, які свідчать про поважність пропуску ним строку. 34. Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для переоцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом і відхиляє відповідні доводи скаржника. 35. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 36. На момент прийняття оскаржуваних постанов умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (надалі - Закон N 606-XIV). 37. Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону N 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці). 38. Частиною першою статті 6 Закону N 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. 39. Згідно з частиною першою статті 17 Закону N 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. 40. Пунктом 4 частини другої статті 17 Закону N 606-XIV встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі написи нотаріусів. 41. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, виконавче провадження №45957286 було відкрито на виконання виконавчого напису №3032, виданого 21 листопада 2014 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокоп О. Е. 42. Відповідно до частин першої, другої статті 25 Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна ПОСТАНОВА: 43. Частиною п'ятою статті 25 Закону N 606-XIV встановлено, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. 44. Відповідно до частини першої статті 31 Закону N 606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. 45. Таким чином, законодавством, на момент виникнення спірних правовідносин, покладено обов'язок на державного виконавця надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Це зумовлено тим, що сторона виконавчого провадження має право знати про дії, що вчиняються державним виконавцем під час виконання функцій покладених Законом на останніх. Така вимога Закону обумовлена, зокрема, тим, що для вчинення добровільного виконання рішення суду боржнику необхідно знати про строки протягом яких він може виконати зобов'язання добровільно, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів щодо стягнення у примусовому порядку. Дана позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі №810/5107/14, від 10 травня 2018 року у справі № №826/4030/16.46. Судами встановлено, що доказів надіслання боржнику даної постанови рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачем не надано. 47. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо протиправності дій державного виконавця, оскільки останній не переконався у тому, що направлена кореспонденція була вручена боржнику, що свідчить про незабезпечення боржнику можливості добровільного виконання виконавчого документу у строк, який визначено чинним законодавством. 48. Згідно з частиною першою статті 27 Закону N 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання РІШЕННЯ: 49. Відповідно до частини другої статті 57 Закону N 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, крім іншого, шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 50. Судами встановлено, що внаслідок невиконання Позивачем в добровільному порядку виконавчого документа, державним виконавцем прийнято постанову від 12 січня 2015 року про арешт майна боржника та заборону на його відчуження (з метою збереження майна боржника). 51. Однак, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що прийняття зазначеної постанови є необґрунтованим та передчасним, оскільки станом на дату її прийняття державний виконавець не переконався про обізнаність боржника з можливістю добровільного виконання виконавчого документу без здійснення заходів його примусового виконання. 52. Викладені обставини також свідчать про необґрунтоване прийняття відповідачем постанов від 19 лютого 2015 року про арешт майна боржника в межах суми виконавчого збору та від 18 січня 2016 року про відкриття виконавчого провадження №49831282 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника (позивача) виконавчого збору. 53. Відповідно до статті 28 Закону N 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. 54. Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягується за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово. 55. Отже, законодавцем було покладено обов'язок на боржника добровільно виконати рішення у строк, встановленим державним виконавцем та повідомити про таке виконання у цей же термін. Проте, у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, зобов'язують державного виконавця на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення, тобто вчиняти певні дії, спрямовані на примусове виконання РІШЕННЯ: 56. Обов'язок щодо примусового виконання виконавчого документу та стягнення виконавчих витрат виникають у державного виконавця після закінчення строку на добровільне виконання виконавчого документу. 57. Проте, Верховний Суд, враховуючи встановлені обставини справи, приходить до висновку, підтримуючи позицію судів першої та апеляційної інстанцій, що на час прийняття спірних постанов строк на добровільне виконання виконавчого документу не сплинув, у свою чергу, це свідчить про відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваних постанов. 58. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновком про наявність підстав для задоволення позову. 59. Відповідно до статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: 60. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. 61. Керуючись статтями 344, 350, 356 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... О. В. Калашнікова М. В. Білак О. А. Губська, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 07 серпня 2018 року справа №813/6877/14 адміністративне провадження №К/9901/3362/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року у складі судді Гулика А. Г. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року у складі колегії суддів Дяковича В. П., Іщук Л. П., Яворського І. О. у справі №813/6877/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Трейдінг Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Проктер енд Гембл Україна" до Львівської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про визнання протиправними та скасування карток відмови, стягнення коштів, УСТАНОВИВ: У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Трейдінг Україна" та Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Проктер енд Гембл Україна" (далі по тексту - позивачі) звернулися в суд з позовами, які об'єднано в одне провадження, до Львівської митниці Міндоходів (правонаступником якої є Львівська митниця Державної фіскальної служби), Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, в яких просили визнати протиправними та скасувати картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 4 вересня 2014 року №209140000/2014/00387, №209140000/2014/00388, №209140000/2014/00390, №209140000/2014/000389, що складені митним постом "Малехів" Львівської митниці Міндоходів; стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Трейдінг Україна" надмірно сплачені до бюджету кошти у сумі 228 752,58 грн; стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Україна" надмірно сплачені до бюджету кошти у сумі 6 880,49 грн. В обґрунтування позову зазначили, що спірні рішення митного органу є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки до відповідача було надано митні декларації з усіма необхідними документами на підтвердження заявленої митної вартості товару із застосуванням пільгової ставки податку на додану вартість 7%. Також вказували, що товари, які підлягають митному оформленню є зареєстровані як медичні вироби, що підтверджено відповідними свідоцтвами про державну реєстрацію. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року, залишеною без змін Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 4 вересня 2014 року №209140000/2014/00387, №209140000/2014/00388, №209140000/2014/00390, №209140000/2014/000389, що складені митним постом "Малехів" Львівської митниці Міндоходів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з підтвердженого права позивачів на оподаткування імпортованих товарів за 7%-ою ставкою податку на додану вартість з огляду на наявність дійсних свідоцтв про державну реєстрацію відповідних товарів, які надавались під час митного оформлення, а також у зв'язку з відповідністю цих товарів визначенню "медичного виробу" відповідно до Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 року №753. У квітні 2015 року митним органом подана касаційна скарга на судові рішення судів попередніх інстанцій, 7 травня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Сорока М. О.) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №813/6877/14 з суду першої інстанції. 11 січня 2018 року справу №813/6877/14 передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року). У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме положень пункту 193.1. статті 193 Податкового кодексу України, вимог Переліку медичних виробів, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України яких підлягають обкладенню податком на додану вартість за ставкою 7 відсотків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 2014 року №216, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається також на лист Державного підприємства "Український медичний центр сертифікації" від 30 грудня 2014 року №1048, відповідно до якого вироби "дитячі підгузки", "жіночі гігієнічні прокладки", "жіночі гігієнічні тампоні" із втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України №1497 та набуття обов'язкового статусу постановою Кабінету Міністрів України №753 з 1 липня 2015 року (для зареєстрованих виробів - з 1 липня 2016 року) перестають підпадати під визначення "виріб медичний", оскільки вони не відповідають визначенням, що наведені у Технічному регламенті, затвердженому постановою №753. У запереченнях на касаційну скаргу позивачі зазначають про відсутність у відповідача повноважень самостійно кваліфікувати товари в якості "медичних виробів", а також що за даними наданого відповідачем листа Українського медичного центру сертифікації від 30 грудня 2014 року №1048 станом на день декларування спірних товарів вони підпадали під визначення "медичних виробів", тому доводи митного органу про відсутність у позивачів права на пільгове оподаткування товарів податком на додану вартість безпідставні. Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. 4 вересня 2014 року позивачі подали до Львівської митниці Міндоходів для здійснення митного оформлення дитячих підгузків Pampers та жіночих гігієнічних прокладок Always митні декларації № №209140000/2014/029801, 209140000/2014/029793, 209140000/2014/029818, для здійснення митного оформлення жіночих гігієнічних прокладок Naturella митну декларацію №209140000/2014/029817 в яких зазначено пільгову ставку з податку на додану вартість у розмірі 7%. Факт належності імпортованих позивачами товарів до медичних виробів підтверджується копіями таких документів: свідоцтв про державну реєстрацію медичних виробів №12159/2012 від 14 грудня 2012 року, №11199/2012 від 10 лютого 2012 року, №8244/2008 від 10 вересня 2013 року, №10854/2011 від 11 жовтня 2012 року, №8163/2008 від 19 вересня 2013 року, №12752/2013 від 09 жовтня 2013 року, №9262/2009 від 29 грудня 2009 року, а також протоколами клінічних випробувань медичних виробів від 27 травня 2013 року від 25 червня 2013 року, від 16 квітня 2013 року, від 19 травня 2014 року, протоколами доклінічної експертизи від 27 січня 2012 року, висновком технічної експертизи №773-11 від 13 січня 2012 року, протоколами доклінічних випробувань №3/8-А-6046 від 30 серпня 2013 року, №3/8-А-2829/1 від 15 травня 2014 року. Під час подання до митного оформлення митних декларацій від 4 вересня 2014 року, до них додавались копії свідоцтв про державну реєстрацію товарів у якості медичних виробів, що, зокрема, підтверджується даними графи 44 вказаних митних декларацій. Як вбачається з карток відмови від 4 вересня 2014 року №209140000/2014/00387, №209140000/2014/00388, №209140000/2014/00390 та №209140000/2014/00389 митний орган відмовив позивачам у здійсненні митного оформлення вказаних товарів за пільговою ставкою з податку на додану вартість. Підставою для винесення вказаних карток відмови зазначено невідповідність задекларованих товарів визначенню поняття "медичний виріб", згідно підпункту 9 пункту 2 Технічного регламенту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 року №753, і як наслідок неможливістю застосування до товарів норм постанови Кабінету Міністрів України №216 від 1 липня 2014 року. 5 вересня 2014 року позивачі подали на вказані товари нові митні декларації зі сплатою податку за повною ставкою у розмірі 20%, які оформлені митним органом. З огляду на наведене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Трейдінг Україна" здійснило переплату податку на додану вартість до бюджету у розмірі 228 752,58 гривень, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Україна" - розмірі 6880,49 гривень. Суд погоджується з висновками судів про те, що позивачі підтвердили право на пільгове оподаткування податком на додану вартість при ввезенні на митну територію України спірних товарів. Відповідно до підпункту "в" 193.1. статті 193 Податкового кодексу України (станом на час спірних правовідносин) ставка податку на додану вартість встановлюються від бази оподаткування на рівні 7 відсотків по операціях з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. На час подання митних декларацій (вересень 2014 року) цей перелік був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 2014 року №216 (чинна з 2 липня 2014 року), відповідно до підпункту 1 пункту 3 якої до документів, які підтверджують належність продукції до медичних виробів, зокрема, віднесено свідоцтво про державну реєстрацію медичного виробу або підтвердження про державну реєстрацію медичного виробу - для виробів, які пройшли процедуру державної реєстрації в установленому порядку. У відповідності до пункту 1 постанови №216, термін "медичний виріб" вживається у значенні, наведеному у підпункті 9 пункту 2 Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 року №753 (Офіційний вісник України, 2013 року, №82, стаття 3046), тобто будь-який інструмент, апарат, прилад, пристрій, програмне забезпечення, матеріал або інший виріб, що застосовуються як окремо, так і в поєднанні між собою (включаючи програмне забезпечення, передбачене виробником для застосування спеціально для діагностичних та/або терапевтичних цілей та необхідне для належного функціонування медичного виробу), призначені виробником для застосування з метою забезпечення діагностики, профілактики, моніторингу, лікування або полегшення перебігу хвороби пацієнта в разі захворювання, діагностики, моніторингу, лікування, полегшення стану пацієнта в разі травми чи інвалідності або їх компенсації, дослідження, заміни, видозмінювання або підтримування анатомії чи фізіологічного процесу, контролю процесу запліднення та основна передбачувана дія яких в організмі або на організм людини не досягається за допомогою фармакологічних, імунологічних або метаболічних засобів, але функціонуванню яких такі засоби можуть сприяти. Листом Державної фіскальної служби від 19 серпня 2014 року №2316/7/99-99-19-03-02-17 надано роз'яснення щодо практичного застосування постанови №216, відповідно до якого при здійсненні, починаючи з 2 липня 2014 року, митного оформлення медичних виробів, які ввозяться на митну територію України і на які є свідоцтво про їх державну реєстрацію, податок на додану вартість нараховується за ставкою 7 відсотків. При цьому відсутність декларації про відповідність та/або заяви про медичні вироби особливого призначення за умови наявності діючого свідоцтва про державну реєстрацію медичних виробів не може бути підставою для відмови в застосуванні ставки податку на додану вартість у розмірі 7 відсотків. Аналіз наведених положень свідчить про правильність правової оцінки обставин справи судами попередніх інстанцій, зокрема про те, що діюче станом на час подання митних декларацій законодавство підставою для пільгового оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру медичних виробів, визначало наявність діючих свідоцтв про державну реєстрацію таких виробів. У випадку державної реєстрації (судами встановлено, що спірні товари мають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію в якості "медичних виробів") спеціалізований експертний орган видає документ, що свідчить про належність виробу до виробів медичного призначення, про що зроблено висновок за результатами експертних досліджень та аналізу. За таких обставин, не може виникнути сумнівів у тому, що товари, сертифіковані компетентним органом як "медичні вироби", є саме такими виробами. Судами надано оцінку доводам відповідача з приводу характеристики спірних товарів як таких, що призначені виробником для застосування з метою, зокрема, профілактики хвороб, яка також узгоджується з визначенням медичного виробу, що міститься у підпункті 9 пункту 2 Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 року №753. Щодо посилань митного органу на лист Державного підприємства "Український медичний центр сертифікації" від 30 грудня 2014 року №1048, Суд зазначає, що він не суперечить позиції позивачів у справі, оскільки у ньому не зазначено, що станом на час подання митних декларації (вересень 2014 року) спірні товари не підпадали під визначення "медичних виробів". Суд касаційної інстанції, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами попередніх інстанцій. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга відповідача не містить. Суд визнає, що судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга митного органу залишається без задоволення, а судові рішення - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року у справі №813/6877/14 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 червня 2018 року Київ справа №816/866/16 адміністративне провадження №К/9901/35454/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 (головуючий суддя - Кононенко З. О., судді:Калиновський В. А., Бондар В. О.) у справі №816/866/16 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Високе" до Зіньківського відділення Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Приватне сільськогосподарське підприємство "Високе" (далі - ПСП "Високе ") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправною бездіяльність Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - Гадяцька ОДПІ) щодо невидачі довідки про включення ПСП "Високе" до реєстру платників єдиного податку четвертої групи у 2016 році; зобов'язати включити ПСП "Високе" до реєстру платників єдиного податку четвертої групи у 2016 році. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2016 позовні вимоги задоволено. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції Гадяцька ОДПІ оскаржила його в апеляційному порядку. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено; відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Не погодившись з ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 Гадяцька ОДПІ оскаржила її у касаційному порядку. В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що в межах встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України ним було подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції у даній справі, яка була повернута у зв'язку з несплатою судового збору. Неможливість усунення недоліків була зумовлена відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для сплати судового збору. Скориставшись правом на повторне звернення та у зв'язку з перерахуванням коштів для сплати судового збору, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, однак, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, порушив при цьому право контролюючого органу на справедливий судовий захист. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Згідно з частиною четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Як вбачається з матеріалів справи, вперше апеляційну скаргу на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2016 судом першої інстанції отримано 08.09.2016. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 відмовлено Гадяцькій ОДПІ у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки шляхом подання документа про сплату судового збору в розмірі 3031,60 грн. ; ухвалою від 11.10.2016 продовжено строк для усунення недоліків, а ухвалою від 14.11.2017 повернуто апелянту. Скориставшись правом на повторне звернення, Гадяцька ОДПІ звернулась з апеляційною скаргою на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2016. Також заявником апеляційної скарги було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що Гадяцькою ОДПІ можливість здійснити сплату судового збору виникла лише в листопаді 2016 року після перерахунку додаткових коштів на рахунок "2800" скаржника. Відповідно до статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору. З метою виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього. Згідно з положеннями Закону України "Про судовий збір" органам фіскальної служби не надано пільг щодо сплати судового збору. Державна фіскальна служба та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів. Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом. Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Слід також зазначити, що належними доказами поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що податковий орган дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у даній справі у найкоротші строки. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, заявником апеляційної скарги жодних документів які б підтверджували здійснення ним заходів щодо отримання коштів для сплати судового збору (подання службових записок), а також результати зазначених заходів) з часу виникнення права на апеляційне оскарження не надано. Таким чином, суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що зазначені відповідачем підстави пропуску строку апеляційного оскарження не можна визнати поважними, у зв'язку з чим підстави для поновлення такого строку відсутні. За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 листопада 2018 року Київ справа №630/830/16-а адміністративне провадження №К/9901/38465/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Люботинського міського суду Харківської області від 08.08.2017 (суддя - О. О. Малихін) на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 (колегія суддів: Т. С. Перцова, С. В. Дюкарєв, С. П. Жиглій) у справі №630/830/16-а за позовом ОСОБА_2 до Херсонської митниці ДФС (далі - ДФС, митний орган), в. о. начальника Херсонської митниці ДФС Черкунова Віталія Івановича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА _2 звернувся до Люботинського міського суду Харківської області з позовом, у якому просив скасувати постанову у справі про порушення митних правил №0709/50800/15 від 28.01.2016, прийняту в. о. начальника Херсонської митниці ДФС України, про притягнення до адміністративної відповідальності, провадження у справі про порушення митних правил закрити за відсутністю в діях позивача ознак порушення митних правил. Обґрунтовуючи позов вказав, що визначений щодо нього розмір штрафу є передчасним, адже він лише використовував кузов транспортного засобу, тому не міг знати про те, хто саме та в якому режимі ввіз транспортний засіб на територію України. Як наголошує позивач, у нього не було прямого умислу на вчинення будь-яких порушень митних правил, оскільки він не був ані власником вказаного вище транспортного засобу, ані особою, відповідальною за дотримання митного режиму. Постановою Люботинського міського суду Харківської області від 08.08.2017, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017, у задоволені позову відмовлено, оскільки ним не були вчинені дії по розмитненню, придбаного кузову автомобіля, що був тимчасово ввезений нерезидентом на митну територію України, для власного використання. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Серед наведеного вказується на те, що він не є суб'єктом, визначеного щодо нього, правопорушення, адже не ввозив автомобіль на митну територію України та не міг знати, що такий автомобіль був ввезений нерезидентом з порушеннями правил митного законодавства України. При цьому зауважив, що судами попередніх інстанції не була надана правова оцінка в обґрунтування суми штрафної санкції, яка вираховується із необхідної до сплати суми митних платежів, які не були встановлені. Постанова про порушення митних правил, була ухвалена після спливу строку на застосування адміністративного стягнення, так як правопорушення було виявлене 11.07.2015, про зафіксовано протоколом, який не містить даних про місце та час вчинення порушення митних правил. У письмових запереченнях на касаційну скаргу, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України, ДФС просить її залишити без задоволення, а оскаржувані нею рішення - без змін. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами встановлено, що 11.07.2015 року працівниками Бердянського прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби на КПВВ "Чонгар" був зупинений автомобіль "Mersedes-Benz Vito 108", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, через невідповідність номеру шасі на автомобілі НОМЕР_2 з номером шасі НОМЕР_3, зазначеним у свідоцтві НОМЕР_4 про реєстрацію транспортного засобу. Така невідповідність номерів шасі була виявлена після пред'явлення водієм ОСОБА_2 одразу двох документів: свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 на автомобіль "Mersedes-Benz Vito 108", державний номер НОМЕР_1, та технічного паспорту SERIA НОМЕР_5 на автомобіль "Mersedes-Benz V 220" з державним номером НОМЕР_6, виданого Республікою Польща. Судами встановлено, що вказаним обставинам передував факт придбання позивачем кузова автомобіля "Mersedes-Benz V 220", який привезений з Польщі громадянкою Республіки Польша ОСОБА_3 та встановлено на власний автомобіль, що згорів внаслідок пожежі. 20.11.2015 уповноваженою посадовою особою Херсонської митниці ДФС за даним фактом на підставі пункту 2 частини першої статті 491 Митного кодексу України (далі - МК України, тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносно позивача ОСОБА_2 складено протокол про порушення митних правил №0709/50800/15 (далі - протокол). За результатами розгляду справи про порушення митних правил в. о. начальника Херсонської митниці ДФС України Черкуновим В. І. прийнято постанову в справі про порушення митних правил №0709/50800/15 від 28.01.2016 (далі - постанова), якою визнано громадянина України ОСОБА_2 винним у вчинені порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 556135 грн. 62 коп., так як він користуючись автомобілем, що був ввезений на митну територію України нерезидентом для власного користування, не здійснив митні процедури у визначеному МК України порядку. Вирішуючи питання законності вказаної постанови, суди погодились про допущене позивачем порушення вимог МК України під час не розмитнення придбаного кузову автомобіля, який був ввезений на митну територію нерезидентом в силу особливостей митного режиму "тимчасове використання". Разом з тим, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки судів попередніх інстанцій про законність зазначеного рішення передчасними, та такими, що зроблено без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України. Особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування на митну територію України передбачені статтею 380 МК України, якою визначено, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом (частина перша). Тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб (частина друга). Тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів (частина п'ята). У відповідності до вимог статті 485 МК України використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. Разом з тим, об'єктивна сторона вчиненого позивачем правопорушення, на думку Верховного Суду може бути доведена за умови дослідження об'єкту відповідного правопорушення, як одного з елемента складу правопорушення. Зокрема, суди попередніх інстанцій, на підставі встановлених фактичних обставин по справі, встановили, що позивач протиправно, без законної на то підстави, - без сплати необхідних митних платежів, використав для власного блага кузов завезеного нерезидентом автомобіля у митному режимі "тимчасове використання". При цьому правовою підставою такого висновку для митного органу став протокол, згідно якого, серед іншого, установлено невідповідність номеру шасі автомобіля, який належить позивачу із номером шасі, зазначеним у свідоцтві про реєстрацію його автомобіля. Разом з тим, судами попередніх інстанцій, в порушення принципу офіційного з'ясування обставин справи не встановлені дійсні обставини справи. Зокрема, в матеріалах справи відсутні відомості щодо вартості придбаних позивачем шасі, та/або кузову відповідного автомобіля в нерезидента. Тобто, за змістом протоколу та письмових заперечень вбачається, що позивач придбав деталь не розмитненого автомобіля: кузов та/або шасі. Згідно постанови, вбачається що позивач придбав кузов. Оскільки розмір штрафних санкцій безпосередньо залежить від суми належної до сплати суми митних платежів, то важливо перевірити розрахунок суми штрафу. Так, в матеріалах справи наявна службова записка відділу адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Херсонської митниці ДФС від 19.11.2015, що сума митних платежів яка підлягала б сплаті при проведені митного оформлення транспортного засобу (а не кузова та/або шасі) становить (загальна) - 185378,54 грн. В доповнення до наведеного судження, Верховний Суд зазначає, що згідно із вимогами Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, які затверджені Наказом Державної митної служби №1118 від 17.11.2005 (далі - Правила) митне оформлення кузовів та шасі за кодами 87.06 та 87.07 згідно з УКТЗЕД, що ввозяться громадянами для вільного використання, здійснюється як митне оформлення зібраних ТЗ з урахуванням максимального об'єму циліндрів двигунів, що серійно встановлювалися на марках таких автомобілів відповідного року їх випуску. Згідно із Законом України "Митний тариф України (розділи XVII - XXI)" №2371-III від 05.04.2001 до групи 87 відносяться засоби наземного транспорту, крім залізничного або трамвайного рухомого складу, їх частини та обладнання. До товарної групи 8706 00 віднесено, - шасі з установленими двигунами для автомобілів товарних позицій 8701 - 8705; до товарної групи 8707, - кузови (включаючи кабіни) для моторних транспортних засобів товарних позицій 8701 - 8705. Надаючи буквального аналізу вказаним положенням, Верховний Суд приходить до висновку, що митним платежам, в даній справі, підлягають обкладенню кузов разом із шасі, як невід'ємні частини одного автомобіля. Тобто, за відсутності належних доказів, які підтверджують факт придбавання позивачем кузова разом із шасі ввезеного нерезидентом автомобіля на територію України, не можливо здійснити вірний обрахунок штрафної санкції, застосованої до позивача, базою для вирахування якої служить сума митних платежів. При цьому згідно із статтею 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 276 МК України платниками мита є: особа, на яку покладається обов'язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу). Положеннями статті 277 МК України передбачено, об'єктами оподаткування митом, серед інших, є товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; Згідно із приписами пункту 1 частини першої статті 279 МК України базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита (у відсотках до встановленої бази оподаткування, стаття 280 МК України), є митна вартість товарів. З урахуванням цього, слід зазначити, що відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Як установлено судами і не заперечується відповідачами, спірною постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 556135 грн. 62 коп. Зазначена сума визначена митним органом із розрахунку митної вартості транспортного засобу, ввезеного нерезидентом на територію України в спрощеному режимі, кузов якого, як встановлено у цій постанові, придбав позивач. Зокрема, визначено, що загальні митні платежі, які мали бути сплачені позивачем складають 185378 грн. 54 коп., в тому числі: ввізне мито - 8900 грн. 05 коп. ; додатковий імпортний збір - 4450 грн. 02 коп., акциз 126298 грн. 64 коп. ; ПДВ - 45729 грн. 83 коп. Однак, колегія суддів вважає, що він зроблений передчасно, оскільки, як зазначено в спірній постанові, позивач придбав лише кузов автомобіля, а з протоколу можна зробити висновок що кузов і шасі. Оскільки, суди попередніх інстанцій мають дослідити, що саме позивач придбав у нерезидента, - кузов, шасі, чи кузов разом із шасі та яка вартість придбаного позивачем товару. Крім того, судам слід під час нового розгляду даної справи, необхідно надати правову оцінку строку застосування до позивача відповідної штрафної санкції спірною постановою та її зміст, в частині що стосується місця складення та часу вчинення позивачем митних правил, так як відповідні доводи зазначені позивачем у касаційній скарзі та не можуть буди оцінені Верховним Судом, враховуючи відсутність повноважень встановлювати нові обставини. Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Підсумовуючи наведене, Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. 2. Постанову Люботинського міського суду Харківської області від 08.08.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 скасувати, а справу фнаправити на новий розгляд до Люботинського міського суду Харківської області. 3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2019 року Київ справа №826/7925/17 адміністративне провадження №К/9901/2993/17, №К/9901/5158/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: cудді-доповідача - Радишевської О. Р., суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/7925/17 за позовом Національного банку України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито за касаційними скаргами Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Калушти Дмитра Євгеновича та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року, ухвалену в складі головуючого судді Клименчука Н. М., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, постановлену в складі головуючого судді Вівдиченко Т. Р., суддів Бєлової Л. В., Губської Л. В., УСТАНОВИВ: І. СУТЬ СПОРУ: 1. Національний банк України звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив: 1.1. визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 червня 2017 року про відкриття виконавчого провадження №54073516.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що виконавчий документ, на підставі якого відкрите спірне виконавче провадження, не передбачає заходів примусового виконання рішень, що виключає можливість прийняття його до примусового виконання. 3. Відповідач позов не визнав. У запереченні на позовну заяву зазначив, що виконавчий документ, поданий стягувачем, містив усі обов'язкові реквізити, у зв'язку з чим у нього не було підстав не приймати вказаний виконавчий документ до примусового виконання. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року в справі №826/18784/15 за позовом ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашути Д. Є. до Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Прокуратури міста Києва - про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року та ухвалено нову, якою адміністративний позов задоволено частково: 4.1. визнано незаконною та скасовано постанову Правління Національного банку України №407/БТ від 23 червня 2015 року. 4.2. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 5.03 березня 2016 року Київським апеляційним адміністративним судом виданий виконавчий лист у справі №826/18784/15.6. Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 червня 2017 року відкрито виконавче провадження №54073516 з виконання виконавчого листа в справі №826/18784/15.7. Не погоджуючись з указаною постановою, позивач звернувся до суду. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення 8. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, адміністративний позов задоволено: 8.1. визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 червня 2017 року про відкриття виконавчого провадження №54073516.9. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок про те, що примусовому виконанню підлягають лише ті виконавчі документи, які містять зобов'язання, виконання яких передбачає вжиття заходів примусового виконання рішень. 10. Суди попередніх інстанцій зазначили, що виконавчий лист у справі №826/18784/15 відтворює резолютивну частину судового рішення, яким визнано протиправним і скасований індивідуальний акт. 11. За висновками судів попередніх інстанцій, відповідний індивідуальний акт є скасованим з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили, що виключає можливість виконання такого судового рішення у примусовому порядку. IV. Провадження в суді касаційної інстанції 12. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, особа, яка не брала участі в справі, - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Калушта Д. Є. та Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернулися до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами. 13. У касаційній скарзі особа, яка не брала участі в справі, стверджуючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове - про закриття провадження у справі. 14. Другий скаржник з тих самих підстав просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову. 15. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржники зазначають, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про те, що виконавчий лист у справі №826/18784/15 не містить обов'язкових реквізитів. 16. Скаржники наполягають на тому, що виконавчий лист у справі №826/18784/15 був виданий у період чинності попередньої редакції Закону України "Про виконавче провадження", якою вимог щодо наявності в ньому резолютивної частини, що передбачає заходи примусового виконання рішень, установлено не було. Водночас нова редакція Закону України "Про виконавче провадження" застережень щодо неможливості прийняття таких виконавчих документів не містить. 17. Скаржники також зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року в справі №826/18784/15 було відмовлено в задоволенні заяви боржника про визнання виконавчого листа в цій справі таким, що не підлягає виконанню. 18. Таким чином, скаржники вважають, що підстав для відмови в прийнятті до виконання виконавчого листа в справі №826/18784/15 не було. 19. У касаційній скарзі особа, яка не брала участі в справі, також зазначає про порушення судами правил підсудності, оскільки справу було розглянуто Окружним адміністративним судом м. Києва, тоді як виконавчий лист був виданий Київським апеляційним адміністративним судом, якому, з огляду на положення статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", і була підсудна справа. 20. З цих підстав особа, яка не брала участі в справі, уважає, що провадження у справі має бути закритим. 21. Позивач з доводами касаційних скарг не погодився. У відзиві на касаційну скаргу зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права та прийняли судові рішення з дотриманням норм процесуального права. 22. Позивач уважає, що суди дійшли обґрунтованих висновків про неможливість прийняття до виконання виконавчого листа №826/18784/15 до примусового виконання, оскільки відтворена у ньому резолютивна частина рішення суду не містить зобов'язання, виконання якого вимагало б вчинення заходів примусового виконання РІШЕННЯ: 23. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями, касаційні скарги передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Желтобрюх І. Л., суддям Білоусу О. В., Стрелець Т. Г. 24. Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Калушти Д. Є. на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року. 25. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2018 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року. 26. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 24 червня 2019 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаних касаційних скарг. 27. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційні скарги передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А. V. Джерела права й акти їхнього застосування 28. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 29. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 30. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 31. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 32. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 33. Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. 34. Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності) ; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків) ; 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню) ; 7) строк пред'явлення рішення до виконання. 35. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання РІШЕННЯ: 36. Абзацом першим частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження <...>. 37. Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень. 38. Згідно з частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню). 39. Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. VI. Позиція Верховного Суду 40. Аналіз положень частини першої статті 4 Закону №1404-VIII, якою визначені обов'язкові реквізити виконавчого документа, у взаємозв'язку з частиною четвертою цієї статті, якою визначені підстави для повернення без виконання виконавчого документа, свідчить, що органи державної виконавчої служби та в окремих випадках приватні виконавці здійснюють примусове виконання виключно тих судових рішень, резолютивна частина яких містить зобов'язання, що може бути виконане унаслідок застосування одного із заходів примусового виконання РІШЕННЯ: 41. До таких заходів примусового виконання рішення стаття 10 Закону №1404-VIII відносить: (1) звернення стягнення на майно; (2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; (3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборону боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем. 42. Наведений перелік не є вичерпним. У залежності від змісту зобов'язання до боржника можуть застосовуватися й інші заходи примусового виконання рішення, що забезпечують досягнення мети виконавчого провадження. 43. Як установлено судами попередніх інстанцій, виконавчий лист від 03 березня 2016 року в справі №826/18784/15 виданий на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року, якою визнано незаконною та скасовано постанову Правління Національного банку України №407/БТ від 23 червня 2015 року. 44. Суд зазначає, що з моменту набрання судовим рішенням про скасування індивідуального акта законної сили такий індивідуальний акт утрачає юридичне значення і не породжує будь-яких юридичних наслідків, за виключенням тих, що пов'язані з його скасуванням. Чинність індивідуального акта, скасованого рішенням суду, яке набрало законної сили, не залежить від волі суб'єкта владних повноважень, який його прийняв, чи волі інших осіб. 45. З урахуванням викладеного, Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням і не вимагає здійснення від суб'єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій. 46. Отже, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виконавчий лист у справі №826/18784/15 не відповідав вимогам частини першої статті 4 Закону №1404-VIII, оскільки не містив резолютивної частини рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень. 47. Суд відхиляє посилання скаржників на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року в справі №826/18784/15, яким боржнику у виконавчому провадженні (позивачу) було відмовлено в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. 48. У вказаній ухвалі суд оцінював виконавчий лист у справі №826/18784/15 в аспекті вимог до виконавчого листа, що висуваються Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV, який був чинний на момент його видачі. 49. Суд зазначає, що з набранням чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII вимоги щодо змісту і форми до виконавчих документів зазнали певних змін у порівнянні з попередньою редакцією вказаного закону. 50. Зокрема новелою Закону №1404-VIII є вимога щодо зазначення у виконавчому документі резолютивної частини рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, відсутність якої має наслідком повернення виконавчого документа стягувачеві без виконання. 51. Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII визначено, що після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. 52. Отже, після набрання чинності Законом №1404-VIII вирішення питання про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчих документів, виданих відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV, здійснюється з урахуванням положень Закону №1404-VIII. 53. Таким чином, наявність у виконавчому листі всіх обов'язкових реквізитів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV, не є перешкодою для повернення такого виконавчого листа без виконання з підстав, визначених у пункті 7 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII. 54. Оцінюючи аргументи особи, яка не брала участі у справі, стосовно того, що суди прийняли рішення, які безпосередньо стосуються її прав та інтересів і не залучили її до участі в справі, Суд зазначає таке. 55. Предметом позову є постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 червня 2017 року ВП №54073516, якою відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 03 березня 2016 року, стягувачем за яким є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашута Д. Є. 56. Частиною другою статті 53 КАС України, в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. 57. Суд першої інстанції під час розгляду справи, предметом якої є постанова про відкриття виконавчого провадження №54073516, стягувача в такому виконавчому провадженні до участі у справі як третю особу не залучив. 58. Отже, Суд погоджується з доводами скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. 59. Проте Суд зазначає, що таке порушення норм процесуального права судом першої інстанції не призвело до неправильного вирішення справи. 60. Частиною першою статті 202 КАС України, в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу. 61. Отже, чинний на момент прийняття судами рішень у цій справі процесуальний закон виключав можливість скасування судового рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело до неправильного вирішення справи. 62. Беручи до уваги, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин і враховуючи, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашута Д. Є. реалізував своє право на апеляційне оскарження, Суд не знаходить підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з указаних підстав. 63. Відповідно до часини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 64. Згідно з частиною третьою статті 351 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 65. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 66. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні. 67. Доводи касаційних скарг висновків судів і фактичних обставин справи не спростовують. VII. Судові витрати 68. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. 69. Керуючись статтями 341, 343, 349, 352, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 70. Касаційні скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Калушти Дмитра Євгеновича та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. 71. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року в справі №826/7925/17 залишити без змін. 72. Судові витрати розподілу не підлягають. 73. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. суддя-доповідач: О. Р. Радишевська судді: О. В. Кашпур С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 жовтня 2019 року Київ справа №809/4357/15 адміністративне провадження №К/9901/12729/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 (колегія суддів у складі: Матуляка Я. П., Григорука О. Б., Гундяка В. Д. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 (колегія суддів у складі: Святецького В. В., Гудима Л. Я., Ільчишин Н. В. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила визнати протиправними та скасувати постанови від 20.11.2015 про повернення стягувачу виконавчого документа по виконавчих провадженнях №40553439 та №40553332. Позов мотивовано тим, що 14.09.2011 Івано-Франківським окружним адміністративним судом винесена постанова по справі №2а-263/08/0970 за позовом ОСОБА_1, яка набрала законної сили 13.11.2012.05.11.2013 державним виконавцем за виконавчими листами №2а-263/08/0970 винесені постанови про відкриття виконавчого провадження №40553439 про стягнення з Івано-Франківської ОДА середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 134 871,44 грн та про відкриття виконавчого провадження №40553332 про стягнення з Івано-Франківської ОДА моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн. В межах даних виконавчих проваджень 20.11.2015 державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постановлені постанови про повернення виконавчих документів стягувачу. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 16.02.2016 позов задовольнив. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17.05.2016 рішення суду першої інстанції залишив без змін. Судові рішення мотивовано тим, що при винесенні постанов від 20.06.2014 про повернення виконавчих документів, які були предметом дослідження у справі №809/2114/14, так і при винесенні постанов від 20.11.2015 про повернення виконавчих документів, які є предметом оскарження у даній справі, державний виконавець діяв всупереч вимогам чинного законодавства. Крім того, суди зазначають, що з моменту відновлення виконавчих проваджень ВП №40553439 та ВП №40553332 (24.07.2015) та до моменту повторного повернення виконавчих документів (20.11.2015) державним виконавцем не проведено жодних виконавчих дій. З матеріалів виконавчих проваджень не вбачається також виникнення жодних нових обставин, які б могли слугувати підставою для прийняття таких рішень. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що виносячи оскаржувані постанови про повернення виконавчих документів позивачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" відповідач допустив повторне порушення прав стягувача, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної уваги тим обставинам, що виконавчий документ виданий 11.12.2012, тобто до 01.01.2013. Тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 47, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу для пред'явлення його стягувачем до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника, згідно з Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою. Отже, на думку відповідача, 20.11.2015 при винесенні постанов про повернення виконавчих проваджень стягувачеві державний виконавець діяв у межах та у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження". Позиція інших учасників справи Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи. Рух касаційної скарги Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12.10.2016 відкрив касаційне провадження за скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.10.2016 відмовлено в задоволенні клопотання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зупинення виконання ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016.31.01.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.10.2019 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду. Встановлені судами попередніх інстанцій ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 по справі №2а-263/08/0970, яка набрала законної сили 13.11.2012, частково задоволено позов ОСОБА_1: визнано протиправним та скасовано наказ начальника капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 13.02.2002 № м4-к про звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста відділу обліку та звітності згідно з пунктом 1 статті 30 Закону України "Про державну службу"; стягнуто з Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14.02.2002 по 02.01.2011 за 1676 робочих днів в розмірі 134 817,44 грн з проведенням відрахувань загальнообов'язкових зборів та платежів та 10 000,00 грн моральної шкоди. 28.10.2013 позивачка звернулась із заявою про примусове виконання зазначених виконавчих листів до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України. 05.11.2013 державним виконавцем за виконавчими листами №2а-263/08/0970 винесені постанови про відкриття виконавчого провадження №40553439 про стягнення з Івано-Франківської ОДА середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 134 871,44 грн та про відкриття виконавчого провадження №40553332 про стягнення з Івано-Франківської ОДА моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн. 20.06.2014 державним виконавцем винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві. 16.09.2014 постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №809/2114/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015, визнано протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України по виконанню виконавчих листів Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 №2а-263/08/0970 у виконавчих провадженнях №40553439 та №40553332, визнані протиправними та скасовані постанови державного виконавця Державної виконавчої служби України по виконавчих провадженнях №40553439 та №40553332 про повернення виконавчих документів стягувачеві. 24.07.2015 державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняті постанови про відновлення виконавчих проваджень №40553439 та №40553332.20.11.2015 державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ухвалені постанови про повернення виконавчих документів стягувачеві по виконавчих провадженнях №40553439 та №40553332 згідно з Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державною. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15.12.2017 (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту четвертого пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Частиною першою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до частини першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України від 21.04.1999 №606-XIV "Про виконавче провадження" (чинного станом на момент прийняття відповідачем спірних постанов, в редакції від 06.06.2015). Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Частиною другою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, зокрема, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного РІШЕННЯ: Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання встановлює Закон України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство) ; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду. Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового РІШЕННЯ: Пунктом 1 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 (далі - Порядок №440), визначено, що цей Порядок визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", інвентаризації та погашення заборгованості за ними. Відповідно до пункту 3 Порядку №440, рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15.12.2017). Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Як встановлено судами попередніх інстанцій та відповідно до матеріалів справи, постанови державного виконавця від 20.11.2015 про повернення виконавчих документів стягувачеві мотивовані тим, що виконавчі документи видані 11.12.2012, тобто до 01.01.2013, а тому у відповідності до пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи підлягають поверненню стягувачеві для пред'явлення до органів державної виконавчої служби за місцем знаходження боржника згідно з Порядком №440. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, зокрема, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного РІШЕННЯ: Пунктом 3 Порядку №440 передбачено, що рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 визначено, що Порядок №440 затверджений з метою реалізації пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового РІШЕННЯ: Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт дотримання позивачем шестимісячного строку подання виконавчих листів до примусового виконання в Державну виконавчу службу України, правомірності відкриття відповідачем виконавчих проваджень №40553439 та №40553332 по виконавчих листах №2а-263/08/0970 від 11.12.2012 підтверджений судовими рішеннями, що набрали законної сили (постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду України від 27.12.2013 у справі №809/3631/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014). Згідно частини першої статті 72, частини другої статті 255 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін. Тому, Верховний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірні правовідносини виникли до 01.01.2013, а тому державний виконавець мав застосувати саме приписи пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Іншої норми закону, якою була б встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, як правової підстави для повернення виконавчих документів боржнику - позивачеві у справі згідно пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", державним виконавцем в оскаржених постановах від 20.11.2015 не вказано. Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 26.09.2018 у справі №802/637/17-а. Доводи касаційної скарги зазначених обставин та висновків судів не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судів щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя -доповідач: Ж. М. Мельник-Томенко судді А. В. Жук Н. М. Мартинюк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 квітня 2019 року Київ справа №703/1081/17 адміністративне провадження №К/9901/23091/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Білоуса О. В., суддів - Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Смілянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 травня 2017 року (головуючий суддя - Васильківська Т. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (головуючий суддя - Кузьмишина О. М., судді - Глущенко Я. Б., Шелест С. Б. ) у справі за позовом Смілянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, третя особа - Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 26 січня 2017 року №52752803, УСТАНОВИВ: У квітні 2017 року Смілянське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області (далі - Смілянське ОУПФУ, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - УДВС ГТУЮ у Черкаській області, відповідач), в якому просило: - визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Черкаській області Вельган О. В. щодо винесення постанови від 26 січня 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 5 800,00 грн. ; - скасувати постанову від 26 січня 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 5 800,00 грн. Постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Смілянське ОУПФУ звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О. В. (суддя-доповідач), Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 жовтня 2016 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області виданий виконавчий лист по справі 2-а/703/64/16. Відповідно до вказаного виконавчого листа Смілянське ОУПФУ Черкаської області зобов'язано провести перерахунок пенсії призначеної ОСОБА_5 згідно статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", в редакції Закону №3668-VI від 08 липня 2011 року "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру", на підставі довідки прокуратури Черкаської області №18/156, у розмірі 90% від суми заробітку та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати пенсією з 01 червня 2016 року. На підставі вищезазначеного виконавчого листа головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Вельган О. В. 26 жовтня 2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52752803. Стягнуто з боржника виконавчий збір 5800 грн. 00 коп. 13 листопада 2016 року листом №267/11 Смілянське ОУПФУ Черкаській області повідомило державного виконавця Вельган О. В. про виконання судового рішення та надало копію розпорядження №118384 від 26 жовтня 2016 року (відповідно до якого, ОСОБА_5 здійснено перерахунок пенсії та нараховано 11058,28 грн. до виплати) та копію списку на зарахування пенсії (відповідно до якої, 10 листопада 2016 року ОСОБА_5 здійснено виплату пенсії). 26 січня 2017 року державним виконавцем Вельган О. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з повним фактичним виконанням та прийнято постанову №52752803 про стягнення виконавчого збору. Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За змістом статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Водночас, частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Згідно пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Отже, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору, зокрема, якщо у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону не було стягнуто з боржника виконавчий збір, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. За такого правового врегулювання та з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність дій відповідача щодо винесення постанови від 26 січня 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 5 800,00 грн. та, відповідно, відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови. У касаційній скарзі Смілянське ОУПФУ, як на підставу для скасування судових рішень попередніх інстанцій та задоволення позовних вимог вказує, що відповідачем при винесенні оскаржуваних постанов не враховано, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі, а відтак виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (пункт 1 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII). Колегія суддів вказані доводи вважає безпідставними, оскільки у даному випадку у примусовому порядку виконується рішення зобов'язального характеру (про зобов'язання Смілянського ОУПФУ провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_5 згідно статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", в редакції Закону №3668-VI від 08 липня 2011 року "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру", на підставі довідки прокуратури Черкаської області №18/156, у розмірі 90% від суми заробітку та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати пенсією з 01 червня 2016 року), а не про стягнення періодичних платежів, а тому відсутні підстави для звільнення позивача від сплати виконавчого збору. Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на дату винесення спірної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору рішення суду у повному обсязі виконано не було, у зв'язку з чим доводи позивача у цій частині є безпідставними. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 травня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Смілянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач О. В. Білоус судді Н. А. Данилевич І. Л. Желтобрюх

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 серпня 2021 року м. Київ справа №280/2939/20 адміністративне провадження № К/9901/27156/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л. О., суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №280/2939/20 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" про виконання протиправною та скасування постанов за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року, ухвалене суддею Калашник Ю. В. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Чередниченка В. Є., суддів Іванова С. М., Панченко О. М., УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича (далі - відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" (далі - третя особа, ТОВ "ФК "Сіті Фінанс"), у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №61673289 від 30 березня 2020 року. 2. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що в порушення вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", безпідставно відкрив виконавче провадження та виніс оскаржувану постанову, оскільки відповідач приймає до виконання виконавчі документи, та, відповідно, відкриває виконавче провадження виключно за місцем проживання, перебування, роботи боржника, яким є м. Київ або у разі наявності майна боржника, місцем знаходження якого є м. Київ. Окрім того, однією з підстав для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача про примусове виконання рішення. Як слідує з наданих приватним виконавцем документів, приватний виконавець Клименко Р. В. є приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва, а тоу його діяльність згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" не розповсюджується на боржників, що проживають на території Запорізької області. Заявою про відкриття виконавчого провадження, виконавчим написом підтверджується обізнаність приватного виконавця про місцезнаходження боржника за адресою: АДРЕСА_1, проте приватний виконавець не звернув увагу на вказані обставини та порушено правила територіальної підвідомчості з його боку. На підставі викладеного просить позов задовольнити. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта серія НОМЕР_2.4. На примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Р. В. перебуває виконавче провадження №61673289, у якому позивачка є боржником. 5.30 березня 2020 року у межах виконавчого провадження №61673289 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 5.1. Вказане виконавче провадження відкрито на підставі заяви ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС" від 12 березня 2020 року №261/ПВ/20 про примусове виконання виконавчого напису від 13 лютого 2020 року №341, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мажугою В. Ю., про стягнення з боржника (ОСОБА_1) коштів у розмірі 62042,78 грн. 5.2. Приймаючи виконавчий документ до свого виконання, відповідач виходив з того, що у виконавчому написі від 13 лютого 2020 року №341 та у заяві ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС" про примусове виконання цього виконавчого напису вказано місце проживання боржника: АДРЕСА_3.5.3. Водночас судом встановлено, що у виконавчому написі від 13 лютого 2020 року №341, вчиненого приватним нотаріусом Мажугою В. Ю., а також у заяві ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС" про примусове виконання цього виконавчого напису, окрім вищевказаної адреси, як "місця проживання", також указано "адресу реєстрації" боржника (позивачки), а саме - АДРЕСА_1.5.4. Остання адреса відображена і в кредитному договорі № R091.001-TEK.0062937 від 17 лютого 2016 року, укладеного між ТОВ "ТРАСТ" (правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС") та ОСОБА_1, на якому вчинено цей виконавчий напис нотаріуса. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 6. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №61673289 від 30 березня 2020 року. 7. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції 8.21 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, у якій скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задовольнити адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. 9. В обґрунтування касаційної скарги скаржник указує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, в частині застосування статті 24 Закону №1404-VIII, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. 9.1. Скаржник уважає, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття "місце реєстрації" і "місце проживання" боржника як критерію чи умови, за якими потрібно визначати місце виконання рішення. Трактування судами першої та апеляційної інстанцій статті 24 Закону №1404-VIII звужує зміст цієї статті, норми якої пов'язують місце провадження виконавчих дій саме з місцем проживання/перебування боржника, яке не обов'язково має збігатися із зареєстрованим. 9.2. За доводами скаржника, зареєстроване місце проживання позивачки не є підтвердженням того, що на дату відкриття виконавчого провадження остання проживала за цією адресою, оскільки, маючи право на вільне пересування та вільний вибір місця проживання, вона не обмежена у можливості проживати чи перебувати за відмінною від зареєстрованою адресою. 9.3. Скаржник також доводить, що приватний виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження здійснює лише перевірку відповідності виконавчого документа вимогам статті 4 Закону №1404-VIII щодо його оформлення, проте не перевіряє достовірність відомостей, зазначених у цьому документі. 9.4. Скаржник наполягає на тому, що виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округа Мажуги В. Ю. від 13 лютого 2020 року №341 відповідав усім вимогам до виконавчого документа, які передбачені статтею 4 Закону №1404-VIII, а сам виконавчий документ пред'являвся до виконання за адресою місця проживання боржниці, зазначеною у виконавчому документі, а тому у приватного виконавця були відсутні підстави для його повернення стягувачу без прийняття до виконання. 9.5. Скаржник наголошує, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язок приватного виконавця проводити виконавчі дії, спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника, до відкриття виконавчого провадження. 9.6. Крім того, спираючись на приписи статті 32 Конституції України, статті 11 Закону України "Про інформацію", статті 2 Закону України "Про захист персональних даних", скаржник наполягає, що приватний виконавець не тільки не зобов'язаний, а й не має права перевіряти інформацію про місце проживання боржника до відкриття виконавчого провадження. 10.21 жовтня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М. 11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 25 серпня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України. Позиція інших учасників справи 13. Від позивача та третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи. Нормативне регулювання 14. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 15. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 15.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. 15.2. Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб). У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти. 15.3. Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. 15.4. Частинами першою, другою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною. 15.5. Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 15.6. Згідно з частиною п'ятою статті 18 Закону №1404-VІІІ під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. 15.7. Відповідно до частини першої статті 19 Закону №1404-VІІІ сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. 15.8. Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VІІІ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. 15.9. Частиною першою статті 28 Закону №1404-VІІІ встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. 15.10. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. 16. Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" 02 червня 2016 року №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. 16.1. Відповідно до частини першої статті 3 Закону завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. 16.2. За змістом частини першої статті 4 Закону діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. 16.3. Згідно з частиною другою статті 4 Закону державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. 16.4. Статтею 16 Закону визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності. 16.5. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 23 Закону №1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. 16.6. За змістом частин першої та другої статті 25 Закону №1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. 17. За приписами частини першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. 18. За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" 11 грудня 2003 року №1382-IV (далі - Закон №1382-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. 18.1. Частиною другою статті 2 цього Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. 18.2. За змістом статті 6 Закону №1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування. 19. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5942-VI (далі - Закон №5942-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. 19.1. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. 19.2. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу). Позиція Верховного Суду Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 20. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 21. Згідно з ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, зокрема, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, щодо застосування положень статті 24 Закону №1404-VІІІ. 23. За приписами статті 24 Закону №1404-VIII місце відкриття виконавчого провадження визначається за територіальним принципом, згідно якого приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи. 24. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання" особи, оскільки наявність зареєстрованого місця проживання не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає за такою адресою. Указує, що чинним законодавством не передбачено вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника. Також скаржник наполягає, що у приватного виконавця відсутній обов'язок перевіряти місце проживання боржника та виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження має керуватися виключно інформацією, що міститься у виконавчому документі та заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. 25. Отже спірним питанням у цій справі є тлумачення положень статті 24 Закону №1404-VІІІ у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов'язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження зазначені у виконавчому документі відомості стосовно місця проживання боржника. 26. Особливістю цієї справи є те, що, визначаючи місце проживання боржниці для цілей визначення місця виконання рішення, відповідач керувався відомостями, що були зазначені у виконавчому документі, де поряд з "адресою реєстрації" була зазначена "адреса проживання" у місті Києві. 27. Водночас, як установили суди попередніх інстанцій, в матеріалах виконавчого провадження №61673289 відсутні докази, які б підтверджували вказане приватним нотаріусом у виконавчому документі місце проживання боржниці за адресою - АДРЕСА_3.28. Натомість суди попередніх інстанції з'ясували, що позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. У кредитному договорі № R091.001-TEK.0062937 від 17 лютого 2016 року, укладеного між ТОВ "ТРАСТ" (правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС") та ОСОБА_1, останньою указано адресу проживання - АДРЕСА_1.29. Судами попередніх інстанцій у цій справі установлено, що відповідно до Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний виконавець Клименко Р. В. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва. 30. Отже очевидно, що адреса зареєстрованого місця проживання позивачки та указана нею адреса місця проживання у кредитному договорі не належать до виконавчого округу приватного виконавця Клименка Р. В. 31. Приватний виконавець апелює до виконавчого документа, на підставі якого ухвалено спірну постанову про відкриття виконавчого провадження, а саме - виконавчого напису приватного нотаріуса Мажуги В. Ю., вчиненого 13 лютого 2020 року №341, у якому поряд з "адресою реєстрації" боржника: АДРЕСА_1, зазначено також його "адресу проживання": АДРЕСА_3.32. За приписами глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, зареєстрованого Міністерством юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595, виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходження боржника або стягувача, без участі боржника та лише на основі документів стягувача. 33. Тож "адреса проживання" боржника (АДРЕСА_3) з'явилася у виконавчому написі на підставі заяви ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС", яке набуло права вимоги за вказаним кредитним договором. Відомості про цю адресу не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду цієї справи. 34. Відповідаючи на питання: які фактичні обставини мають юридичне значення при визначенні "місця виконання рішення" у розумінні частини другої статті 24 Закону №1404-VIII як умови, з якою частина друга статті 25 Закону №1403-VIII пов'язує дотримання принципу територіальності при відкритті виконавчого провадження, Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі №380/7750/20 указав, що місце проживання (або ж "адреса проживання", як зазначено у виконавчому написі приватного нотаріуса) має відповідати дійсності. Іншими словами, не стільки номінальна адреса проживання боржника, скільки його фактичне, реальне місце проживання повинні визначати місце виконання рішення задля досягнення мети виконавчого провадження і дотримання його засад, визначених статтею 2 Закону №1404-VIII. 35. Верховний Суд у справі №380/7750/20, правовідносини у якій є подібними до цієї справи, указав, що отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, у якій, як і у виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів. Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ. 36. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання" особи, з огляду на таке. 37. Аналіз положень статті 29 ЦК України у зіставленні з положеннями Закону №1382-IV дозволяють зробити висновок, що місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію. Місцем постійного проживання закон вважає адресу, за якою людина проживає більше шести місяців на рік. Відомості про місце проживання вносяться, серед іншого, до паспорта громадянина України. Тож "місце реєстрації" і є "місцем проживання" фізичної особи. Інше питання, що фізична особа не обмежена у праві, окрім зареєстрованого місця проживання, мати і інше місце проживання. 38. У контексті спірних правовідносин у справі №380/7750/20 Верховний суддійшов висновку, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця. 39. Проблема визначення місця виконання рішення для цілей дотримання принципу територіальності під час відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження, у якому боржником є фізична особа, за виконавчим написом приватного нотаріуса, де зазначено два місця проживання боржника, які відносяться до різних виконавчих округів, одне з яких є зареєстрованим, а інше документально не підтверджене, досліджувалася Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду під час розгляду справи №380/9335/20.40. Так, у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20 в аналогічних за змістом правовідносинах було сформовано правовий висновок, відповідно до якого частина друга статті 24 Закону №1404-VIII пов'язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання. 41. Тож за описаних вище обставин, враховуючи непідтвердження судовим розглядом на момент відкриття виконавчого провадження місця проживання/ місця знаходження фізичної особи - боржника у виконавчому окрузі міста Києва, зазначеної приватним нотаріусом у виконавчому написі як "місце проживання", Верховний Суд у постанові від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20 дійшов висновку, що у цьому випадку саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання РІШЕННЯ: 42. Ураховуючи доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, Верховний Суд констатував, що у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону №1382-IV, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права. 43. Верховний Суд наголосив, що відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів, визначених частиною першою статті 4 Закону №1403-VIII, зокрема, верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, які кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. 44. Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VIII, положення статті 27 Закону №1403-VIII, а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Верховний суддійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному державному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись. 45. Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховний Суд констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця. 46. Колегія суддів у контексті цього спору також враховує, що Закон №1404-VIII не передбачає можливості передачі приватним виконавцем виконавчого документа після відкриття виконавчого провадження у разі отримання інформації про відсутність у його виконавчому окрузі місця проживання чи майна боржника, а тому перевірка відповідних даних має проводитись саме на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу. 47. Таким чином, ураховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20, колегія суддів у цій справі уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку, що приватний виконавець порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону №1404-VІІІ. 48. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 49. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. 50. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення. 2. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі №280/2939/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк В. М. Соколов

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 14 серпня 2018 року справа №465/2521/16-а адміністративне провадження №К/9901/43745/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Волинської митниці Державної фіскальної служби на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Ніколіна В. В., Рибачука А. І., Качмара В. Я. у справі №465/2521/16-а за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці Державної фіскальної служби про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Волинської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову №0639/20510/2016 від 13 квітня 2016 року, якою його визнано винним у порушенні митних правил, передбачених частиною третьою статті 470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на суму 8 500 грн. Позов мотивований тим, що порушення митних правил відбулось внаслідок обставин непереборної сили. Постановою Франківського районного суду м. Львова від 12 червня 2017 року (суддя Дзеньдзюра С. М. ) у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що підстави для звільнення від адміністративної відповідальності свого підтвердження не знайшли, оскільки з наданих позивачем документів вбачається лише те, що спірний транспортний засіб перебував на ремонті, втім докази того, чи потребував вказаний транспортний засіб ремонту - відсутні. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року постанову Франківського районного суду м. Львова від 12 червня 2017 року скасовано, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про порушення митних правил №0639/20510/2016 від 13 квітня 2016 року відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 470 Митного кодексу України у вигляді штрафу в розмірі 8500грн. У листопаді 2017 року митним органом подана касаційна скарга на судове рішення суду апеляційної інстанції, 15 листопада 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Голяшкін О. В. ) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №465/2521/16-а з суду першої інстанції. 21 березня 2018 року справу №465/2521/16-а передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року). У касаційній скарзі відповідач доводить, що суд апеляційної інстанції здійснив поверхневий аналіз обставин справи, внаслідок чого допустив порушення процесуального права. Доводить, що обставини непереборної сили повинні обов'язково засвідчуватись висновком (сертифікатом) компетентної установи - торгово-промислової палати. Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду. Розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне. Ввезений 26 лютого 2016 року на територію України позивачем в режимі транзиту автомобіль "AUDI", р. н. RP59914 внаслідок несправності коробки передач був транспортований 4 березня 2016 року для діагностики та ремонту на станцію технічного обслуговування Приватного підприємця Федунь М. Г. (Львівська обл., м. Новояворівськ, вул. Львівська, 6). Несправність автомобіля призвела до неможливості руху транспортного засобу, який було залишено на СТО. 7 березня 2016 року позивач звернувся до начальника митного органу із відповідною заявою про те, що через поломку не може вчасно вивезти даний автомобіль з території України. Ремонтні роботи тривали до 18 березня 2016 року. Даний факт підтверджується довідкою №13Н від 18 березня 2016 року та актом виконаних робіт №13Н від 18 березня 2016 року, виданих Приватним підприємцем Федунь М. Г. Крім того, в матеріалах справи наявна квитанція про прийняття Приватним підприємцем Федунь М. Г. оплати від позивача за ремонт вказаного автомобілю. Вказана інформація та документи були надані працівникам митниці при перетині кордону 18 березня 2016 року, під час виїзду з території України на територію Республіки Польща. За змістом частини першої статті 460 Митного кодексу України вчинення порушень митних правил, передбачених, зокрема, статтею 470 цього Кодексу, внаслідок дії обставин непереборної сили не тягне за собою адміністративної відповідальності, передбаченої цим Кодексом. Позивач на підтвердження обставин непереборної сили посилався на те, що він не міг вчасно вивезти транспортний засіб у зв'язку з значною поломкою, що унеможливлювала експлуатацію автомобіля. Судами встановлено, що позивач у встановленому порядку повідомив митний орган про обставини непереборної сили в період з 4 по 18 березня 2016 року, а саме, що транспортний засіб перебував на СТО в зв'язку з ремонтними роботами. Факт поломки автомобілю підтверджується матеріалами справи: актом виконаних робіт №13Н від 18 березня 2016 року та довідкою №13Н від 18 березня 2016 року. Підстав ставити під сумнів відомості, зазначені у наданих митному органові документах щодо наявності поломки та проведеного ремонту, Суд не вбачає. Факти поломки та ремонту транспортного засобу не були спростовані в ході судового розгляду справи. Доказів того, що позивач все ж міг вивезти транспортний засіб за межі митної території України у встановлені строки, відповідачем не надано. Відповідно до пункту 2 Розділу 8 Порядку виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 травня 2012 року №657, факт аварії чи дії обставин непереборної сили - часткове чи повне пошкодження (зіпсуття, знищення, втрата тощо) товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, або позбавлення можливості виконання відповідною особою передбачених законодавством України з питань державної митної справи або встановлених відповідним митним органом України вимог щодо вчинення відповідних дій з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем. Відповідно до статті 192 Митного кодексу України, якщо під час перевезення товарів транспортний засіб внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили не зміг прибути до органу доходів і зборів призначення, допускається вивантаження товарів в іншому місці. При цьому перевізник зобов'язаний, зокрема, терміново повідомити найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу. З огляду на викладене Суд вважає, що доводи відповідача про відсутність обставин непереборної сили в розумінні статті 192 Митного кодексу України були обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки контролюючим органом не доведено здатність експлуатації транспортного засобу в зв'язку його поломкою та можливість вивезти автомобіль позивачем в передбачений Законом термін. Доводи відповідача про обов'язкове підтвердження обставин непереборної сили сертифікатом торгово-промислової палати є безпідставними. Аналіз положень статей 14 та 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 2 грудня 1997 року №671/97-ВР свідчить про обов'язковий характер відповідного висновку (сертифікату) торгово-промислової палати у випадку його наявності, вимог щодо обов'язкового підтвердження обставин непереборної сили саме документами торгово-промислових палат законодавство України не містить. Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, враховуючи належне повідомлення митного органу у встановлений термін, наявність обставин непереборної сили, за яких позивач був позбавлений можливості у визначений законом строк доставити транспортний засіб за межі митної території України, а також дій з боку позивача, спрямованих на запобігання порушень митних правил Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність спірної постанови та наявність правових підстав для її скасування. За змістом пункту 1 частини першої статті 349, частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення - у випадку якщо суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Волинської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі №465/2521/16-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 вересня 2018 року Київ справа №814/701/18 адміністративне провадження №К/9901/51154/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 - уповноваженої особи на роботу з митницею ТОВ "Роскосметика" на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 (суддя - Н. В. Лісовська) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 (судді - Г. В. Семенюк, В. О. Потапчук, О. І. Шляхтицький) у справі №814/701/18 за позовом ОСОБА_2 - уповноваженої особи на роботу з митницею ТОВ "Роскосметика" до Головного державного інспектора відділу реагування №1 управління протидії митним правопорушенням Миколаївської митниці ДФС Какшинського Олега Володимировича, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Роскосметика" про визнання протиправним та скасування протоколу №0187/50400/17, - ВСТАНОВИВ: 14.03.2018 ОСОБА_2, як уповноважена особа ТОВ "Роскосметика" на роботу з митницею, звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного державного інспектора відділу реагування №1 управління протидії митним правопорушенням Миколаївської митниці ДФС Какшинського Олега Володимировича третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Роскосметика" про визнання протиправним та скасування протоколу №0187/50400/17 про порушення уповноваженою особою ТОВ "Роскосметика" на роботу з митницею ОСОБА_2 митних правил за ознаками, передбаченими частиною першою статті 483 Митного кодексу України. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.03.2018, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №814/701/18 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції зазначив, що оскаржуваний протокол про порушення митних правил не є індивідуальним актом в розумінні ст. 4 КАС України, оскільки лише фіксує порушення, але безпосередньо не несе для особи негативних наслідків, а тому не порушує її прав, отже, заявлений позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник, із посиланням на пункт 2 частини першої, частину шосту статті 5 КАС України посилається на право кожної особи звернутись до суду, якщо рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси та просити про захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Пунктом 2 ч. 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, у тому числі, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. В свою чергу п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Відповідно до ст. 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Згідно зі ст. 488 МК України провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил. У відповідності до вимог ч. 1 ст. 494 КАС України про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа органу доходів і зборів, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Статтею 522 МК України встановлено, що справи про порушення митних правил, передбачені статтями 468-470, 474, 475, 477-481, 485 цього Кодексу, розглядаються органами доходів і зборів. Справи про порушення митних правил, передбачені статтями 471-473, 476, 482-484 цього Кодексу, а також усі справи про порушення митних правил, вчинені особами, які не досягли 18-річного віку, розглядаються місцевими судами (суддями). Згідно з ч. 1 статті 527 МК України у справі про порушення митних правил орган доходів і зборів або суд (суддя), що розглядає справу, виносить одну з таких постанов: 1) про проведення додаткової перевірки; 2) про накладення адміністративного стягнення; 3) про закриття провадження у справі. З аналізу вищевикладених норм вбачається, що після складання протоколу про порушення митних правил, зокрема передбачених ст. 483 МК України, відповідні матеріали направляються в суд для вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, за наслідками розгляду яких, приймається одне з рішень, передбачених Законом, а саме статтею 257 МК України. Крім того, частиною 1 статті 529 КАС України встановлено, що постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі, з огляду на те, що оскаржуваний протокол про порушення митних правил не є індивідуальним актом (рішенням) суб'єкта владних повноважень в розумінні ст. 4 КАС України, оскільки останній, сам по собі, не несе для позивача негативних наслідків, а відтак і не порушує його прав. Натомість протокол про порушення митних правил підлягає розгляду уповноваженим на це органом та за наслідками його розгляду, уповноваженим органом приймається одне з рішень (постанов) передбачених ст. 257 МК України. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейська комісія з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії" вказала, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &? в; ...&? й; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &? ц; ...&?; ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Аналогічна позиція була висловлена Європейським судом з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України". Пунктом 2 частини 1 статті 345 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 - уповноваженої особи на роботу з митницею ТОВ "Роскосметика" залишити без задоволення, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 червня 2019 року Київ справа №806/2492/17 адміністративне провадження №К/9901/46970/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шишова О. О., суддів: Дашутіна І. В., Яковенка М. М., розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання здійснити виплату, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.11.2017, прийняту у складі головуючого судді Липи В. А., суддів: Шуляк Л. А., Черняхович І. Е., та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018, прийняту у складі колегії суддів: Капустинського М. М. (головуючий), Моніча Б. С., Охрімчук І. Г. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), в якому просила: 1.1.визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиплати компенсації за порушення строку перерахування коштів відповідно до виконавчого листа, виданого 28.01.2014 Житомирським районним судом Житомирської області по справі №278/5402/13-а від 24.12.2013; 1.2.зобов'язати Державну казначейську службу України виплатити компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання постанови Житомирського районного суду Житомирської області від 24.12.2013 у справі №278/5402/13-а в сумі 18 738 грн 20 коп. 2. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не було виконано у тримісячний строк рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24.12.2013 у справі №278/5402/13-а, а тому на підставі частини першої статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" позивач має право на отримання компенсації в розмірі трьох відсотків від несплаченої суми. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 24.12.2013 №278/5402/13-а, яка набрала законної сили 27.01.2014 стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Овруцької райдержадміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за втрачене домоволодіння в сумі 197 498 грн та матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок несвоєчасної виплати компенсації за втрачене домоволодіння в сумі 25 674 грн 74 коп., а всього 223 172 грн 74 коп. 4.28.01.2014 Житомирським районним судом Житомирської області видано виконавчий лист по справі №278/5402/13-а про стягнення коштів, який перебуває на виконанні у Казначействі за бюджетною програмою "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою". 5.28.02.2017 Казначейством перераховано на рахунок ОСОБА_1 кошти у сумі 223172 грн 74 коп. 6. Після виплати основної суми відповідачем прийнято рішення від 25.04.2017 №22 про нарахування та виплату компенсації на користь ОСОБА_1 у сумі 18783 грн 20 коп. 7. На даний час компенсація позивачу не виплачена. 8. Листом від 27.04.207 №513/2667-7025 Державна казначейська служба України, на звернення позивача повідомила, що заходи щодо перерахування коштів на виконання виконавчого листа №278/5402/13-а, виданого Житомирським районним судом Житомирської області, будуть здійснені після виконання виконавчих документів, які надійшли раніше, відповідно до абзацу 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 №845.9. Позивач, вважаючи бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиплати компенсації протиправною, звернулася за захистом своїх прав до суду. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 10. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 позов ОСОБА_1 задоволено. 11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили. Відтак, невиконання відповідачем у трьохмісячний строк виконавчого листа у справі №278/5402/13-а, виданого 28.01.2014 Житомирським районним судом Житомирської області, є бездіяльністю відповідача, яку суд визнає неправомірною та зобов'язує відповідача здійснити дії щодо виконання зазначеного судового рішення та сплатити компенсацію за невчасне виконання такого РІШЕННЯ: 12. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 01.03.2018 підтримав позицію суду першої інстанції. IV. Касаційне оскарження 13. У касаційні скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, у задоволенні позову відмовити. 14. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що законодавство не встановлює строків виплати компенсації у зв'язку з порушенням термінів перерахування коштів за рішенням суду, оскільки перерахування відповідних коштів може бути здійснене лише в порядку черговості надходження документів про стягнення коштів. Виконання рішення поза чергою є неможливим, так як це призведе до перевищення повноважень працівників Казначейства та порушення принципу рівності стягувачів перед законом. 15. ОСОБА_1 заперечень на касаційну скаргу відповідача не надала. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 16. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 17. Частиною 2 статті 129-1 Конституції України визначено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. 18. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено в Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011. №845 (далі - Порядок). 19. Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). 20. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання встановлені Законом України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон №4901-VI). 21. За приписами пункту 1 статті 3 Закону №4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 22. Частини друга, четверта статті 3 означеного Закону передбачають, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду; перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. 23. За змістом частини першої статті 5 Закону №4901-VI, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частина четверта статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 24. З аналізу вказаної норми Закону висновується, що компенсація виплачується за умови несвоєчасного виконання судового рішення та може бути здійснена при виплаті коштів, згідно судового РІШЕННЯ: 25. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина друга статті 5 наведеного Закону). 26. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається. 27. Наведене узгоджується із правовою позицією Європейського суду з прав людини. 28. Так, наприклад, у рішенні від 08.11.2005 в справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. VI. Позиція Верховного Суду 29. Виходячи з аналізу норми, закріпленої в частині першій статті 5 Закону №4901-VI, підставою для виплати стягувану компенсації, передбаченої цим Законом, є порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади. 30. Суди попередніх інстанцій на основі досліджених доказів встановили, що Казначейство не виконало обов'язку визначеного статтею 3 Закону №4901-VI та не забезпечило своєчасне перерахування ОСОБА_1 коштів у сумі 223 172 грн 74 коп. на виконання постанови Житомирського районного суду Житомирської області від 24.12.2013 №278/5402/13-а. 31. Стаття 5 Закону №4901-VI передбачає обов'язок нарахування центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу. 32. У зв'язку з наведеним у позивача виникло право на отримання компенсації у розмірі передбаченому статтею 5 Закону №4901-VI, а саме три відсотки річних від своєчасно несплаченої Казначейством суми за порушення тримісячного строку перерахування коштів у сумі 18783 грн 20 коп. 33. На даний час компенсація позивачу не виплачена. 34. Натомість, Державна казначейська служба України листом від 27.04.207 №513/2667-7025 повідомила позивача, що заходи щодо перерахування коштів на виконання виконавчого листа №278/5402/13-а, виданого Житомирським районним судом Житомирської області, будуть здійснені після виконання виконавчих документів, які надійшли раніше. 35. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі "Immobiliare Saffi "проти Італії", заява №22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). 36. Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" від 29.06.2004 №18966/02). 37. Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень" КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію верховенства права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу. 38. Так, у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням. 39. У пункті 1 статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 №475/97-ВР зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а статті 13 і 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду. 40. Враховуючи наявність у позивача права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення та беручи до уваги невиплату останній нарахованих відповідачем коштів, колегія суддів підтримує висновки судів попередніх інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України у зв'язку з невиплатою компенсації за порушення строку перерахування коштів відповідно до виконавчого листа. 41. Крім того, Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги щодо невиплати належної позивачеві компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення в зв'язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке. 42. Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. 43. У рішенні ЄСПЛ від 15.10.2009 по справі "Комнацький проти України", (остаточним стало 15.01.2010, Заява №40753/07, п. 22) визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією. 44. У рішенні ЄСПЛ від 17.01.2006 по справі "Гордєєви і Гурбик проти України" (Заяви № №27370/03 і 30049/04, п. 25) зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції. 45. Отже, відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі, рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 по справі "Кечко проти України" (Заява №63134/00, п. 22), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. 46. Відтак доводи скаржника про недостатнє асигнування за бюджетною програмою КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" є безпідставними. Несплата компенсації за невиконання судового рішення на підставі відсутності бюджетних коштів, не може бути причиною невиконання відповідачем своїх зобов'язань. 47. Доводи Державної казначейської служби України щодо відсутності у законодавстві строків виплати компенсації та здійснення такої виплати безпосередньо в порядку черговості не відповідають дійсності. 48. Так, згідно з положеннями пунктів 3, 48, 50-52 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. 49. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку. 50. Отже, Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги щодо виплати належної позивачеві компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення безпосередньо в порядку черговості безпідставними та необґрунтованими. 51. Подібні висновки викладені в рішеннях Верховного Суду від 08.05.2018 №825/370/17, від 18.05.2018 №820/3052/17, від 21.09.2018 №815/5301/17.52. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі. 53. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VII. Судові витрати 54. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: 55. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 56. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2018 року у справі №806/2492/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. О. Шишов судді І. В. Дашутін М. М. Яковенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 04 липня 2019 року Київ справа №826/7561/16 адміністративне провадження №К/9901/10189/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Калашнікової О. В. (суддя-доповідач), суддів: Білак М. В., Губська О. А., за участю секретаря судового засідання Носадчої О. Е., учасники справи: представник позивача ОСОБА_2 розглянув у судовому засіданні за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року (суддя - Келеберда В. І.), на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року (суддя - Келеберда В. І.), ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Літвінова Н. М., судді: Ганечко О. М., Коротких А. Ю.) у справі №826/7561/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Київській області третя особа - Публічне акціонерне товариство "Промислово-фінансовий банк" про визнання протиправними та скасування постанов. ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... О. В. Калашнікова М. В. Білак О. А. Губська, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (скорочене РІШЕННЯ: Київ 14 серпня 2018 року справа №640/19665/16-а адміністративне провадження №К/9901/16563/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М., за участю представників: позивача - ОСОБА_1 - ордер серії ХВ №000083 від 09.08.2017, відповідача - Борисової Т. М. за дов. від 13.12.2017, від Державної фіскальної служби України - Борисової Т. М. за дов. від 20.12.2017, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року у складі суддів Донець Л. О., Мельнікової Л. В., Бенедик А. П. у справі №640/19665/16-а за позовом ОСОБА_3 до Харківської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанов у справі про порушення митних правил, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року та постанову Київського районного суду міста Харкова від 15 лютого 2017 року скасувати, справу №640/19665/16-а направити на новий розгляд до Київського районного суду міста Харкова. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 03 квітня 2018 року Київ справа №813/324/16 адміністративне провадження №К/9901/37663/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2017 у справі №813/324/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТС-Україна" до Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТС-Україна" звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Личаківська ОДПІ) від 28.10.2015 №0003451502 та від 30.10.2015 №0003701502. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.03.2016 позовні вимоги задоволено. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції Личаківська ОДПІ оскаржила його в апеляційному порядку. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 апеляційну скаргу Личаківської ОДПІ було залишено без руху та запропоновано протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї ухвали усунути недоліки шляхом надання заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із наведенням інших підстав для поновлення цього строку та документа про сплату судового збору. У зв'язку з неналежним обґрунтуванням відповідачем підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2017 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Личаківської ОДПІ. Не погодившись з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2017 Личаківська ОДПІ оскаржила її у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального правова, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду. В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що з огляду на відсутність коштів на час прийняття постанови суду першої інстанції та подання первинної апеляційної скарги, Личаківська ОДПІ не може бути позбавлена права на оскарження судового РІШЕННЯ: Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Статтею 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом. Частина друга статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Враховуючи наведене, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, можуть скористатися правом їх оскарження в апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним Кодексом строк або, у разі об'єктивних перешкод для цього, з моменту усунення таких перешкод. Судом з'ясовано, що вперше відповідачем апеляційну скаргу на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.03.2016 подано 15.04.2016 Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2016 апеляційну скаргу Личаківської ОДПІ залишено без руху для надання документа про сплату судового збору в розмірі 1515,80 грн., а 18.05.2017 - повернуто апелянту у зв'язку з неусуненням недоліків. Звертаючись повторно з апеляційною скаргою на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.03.2016, Личаківська ОДПІ як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилалась на відсутність коштів на сплату судового збору при поданні первинної скарги. Згідно з частиною четвертою 4 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на розгляд його справи судом. В той же час, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування зазначеної Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), наголошує, що заявник повинен діяти з належною сумлінністю, швидко та відповідно до ситуації (рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України"). Як з'ясовано судом апеляційної інстанції, судовий збір у даній справі сплачено відповідачем 14.04.2017 згідно з платіжним дорученням №192. Статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору. З метою виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього. Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Слід також зазначити, що належними доказами поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що податковий орган дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у даній справі у найкоротші строки. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, заявником апеляційної скарги жодних документів які б підтверджували здійснення ним заходів щодо отримання коштів для сплати судового збору (подання службових записок), а також результати зазначених заходів) з часу виникнення права на апеляційне оскарження та повернення первинної апеляційної скарги. Таким чином, суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що зазначені відповідачем підстави пропуску строку апеляційного оскарження не можна визнати поважними, у зв'язку з чим підстави для поновлення такого строку відсутні. За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий В. В. Хохуляк судді Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 березня 2021 року м. Київ справа №280/1426/20 адміністративне провадження № К/9901/35820/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Калашнікової О. В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року (Чередниченко В. Є., Сафронова С. В., Іванов С. М. ) по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Маркет" до Державної служби України з безпеки на транспорті, Управління Укртрансбезпеки у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 03 березня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Маркет" (далі по тексту - позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі по тексту - відповідач 1) та Управління Укртрансбезпеки у Запорізькій області (далі - відповідач 2),в якому позивач просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову в. о. начальника Управління Укртрансбезпеки в Запорізькій області про застосування адміністративно - господарського штрафу №173183 від 27 грудня 2019 року, якою позивачу нараховано штраф у сумі 17000 грн 00 коп. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 25 листопада 2019 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Запорізькій області, під час проведення рейдової перевірки транспортних засобів на 45 км автомобільної дороги 0-081030, був зупинений транспортний засіб, що належить на праві власності позивачу. За кермом був працівник підприємстава, який перевозив до с. Гірсовка Запорізької області бетону суміш у кількості 4 м куб. За результатами проведення зважування представником відповідача було встановлення перевищення габаритно - вагового контролю. Постановою Управління Укртрансбезпеки у Запорізькій області від 27 грудня 2019 року №173183 до позивача, за порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", застосовано штраф у розмірі 17000 грн 00 коп. Відповідальність передбачена абз.15 ч.1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся до суду із даним позовом. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року позов задоволено у повному обсязі. 14 серпня 2020 року прокуратурою Запорізької області подано до Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в інтересах Держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті та Управління Укртрансбезпеки у Запорізькій області. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху та запропоновано скаржнику протягом десяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків, вказавши інші поважні підстави для поновлення строку апеляційного оскарження. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що скаржником пропущено встановлений законом тридцятиденний строк для звернення до суду з апеляційною скаргою, оскільки копію оскаржуваного рішення Державною службою України з безпеки на транспорті отримано 01 червня 2020 року, а Управлінням Укртрансбезпеки у Запорізькій області 04 червня 2020 року. Тому вважається, що з цієї дати копію рішення отримано і їх представником Запорізькою обласною прокуратурою, тому апеляційна скарга подана з пропуском встановленого законом строку. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що скаржник в апеляційній скарзі посилаючись на те, що про прийняте рішення прокуратурі стало відомо 15 травня 2020 року за результатами опрацювання Єдиного державного реєстру судових рішень, не зазначив обставин з посиланнями на докази, які позбавили прокуратуру можливості вчинити процесуальні дії з оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року у справі №280/5349/19 у встановлений законом тридцятиденний строк. 02 жовтня 2020 року скаржником подано до суду клопотанням про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтоване тим, що прокурор на теперішній час виступає представником інтересів держави, а не конкретного органу влади. Його представницька функція не може бути обмежена невиконанням цим органом влади своїх повноважень. Зазначав про те, що процесуальне представництво прокурором інтересів держави не повинно бути поставлено у залежність від відповідного органу влади, що позбавляє можливості скаржника реалізувати покладені на нього Конституцією України та Законом функції представництва Держави. Вказував також на те, що прокурор не мав підстав одразу звернутися до суду з апеляційною скаргою, оскільки на рішення суду першої інстанції спочатку повинен був відреагувати відповідний орган влади Управління Укртрансбезпеки у Запорізькій області. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск прокуратурою строку звернення з апеляційною скаргою. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги У касаційній скарзі заступник керівника Запорізької обласної прокуратури просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18 та від 07 жовтня 2019 року по справі №802/1599/18-а щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах. Також внаслідок неправильного застосування положень статтей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", а також незастосування приписів статтей 53, 54 КАС України, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно прирівняв прокурора з представником органу влади та не визнав поважними причини пропуску саме ним строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Позиція інших учасників справи Відзиву на касаційну скаргу від сторін до Верховного Суду не надходило. Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції. Рух касаційної скарги Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 грудня 2020 року визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Загороднюка А. Г. та суддів: Єресько Л. О. та Калашнікової О. В. Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури. Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року призначено касаційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Установлені судами попередніх інстанцій ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокуратури Запорізької області, поданої в інтересах Держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті та Управління Укртрансбезпеки у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року. Зазначена ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження є предметом касаційного перегляду. Позиція Верховного Суду Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України. Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 295 КАС України встановлені загальні правила обчислення строку на апеляційне оскарження. Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового РІШЕННЯ: Частиною другою статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу (частина третя статті 295 КАС України). Відповідно до частини дев'ятої статті 120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку. Згідно з частиною першою статті 293 КАС учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 295 КАС передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу. При цьому за приписами частини першої статті 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з ч. 3 ст. 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Пунктом 4 ч. 1 ст. 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Тобто, вказаною законодавчою нормою встановлено дві обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження: якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі №420/5137/18 та від 27 лютого 2020 року у справі №826/9915/18. Тут слід також ураховувати положення статті 44 КАС України, яка передбачає обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, зокрема, й щодо подання апеляційних скарг, сплати судового збору тощо. Отже, з метою виконання процесуального обов'язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії у розумні строки, без невиправданих зволікань. Як встановлено судом апеляційної інстанції, Запорізька обласна прокуратура не приймала участі у розгляді справи судом першої інстанції, про прийняте судове рішення їй стало відомо 15 травня 2020 року за результатами опрацювання Єдиного державного реєстру судових рішень. 22 травня 2020 року прокуратурою скеровано лист до управління Укртрансбезпеки у Запорізькій області з метою з'ясування дати отримання оскаржуваного рішення та подання апеляційної скарги. Листами державного органу від 03 червня 2020 року та 28 липня 2020 року проінформовано прокуратуру, що спірне рішення отримано 01 червня 2020 року, а на питання щодо подання апеляційної скарги - державним органом здійснюються всі можливі заходи щодо отримання бюджетних асигнувань на сплату судового збору. 31 липня 2020 року Запорізькою обласною прокуратурою подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Як свідчать матеріали справи, 13 серпня 2020 року Запорізькою обласною прокуратурою ознайомлено з матеріалами справи та з'ясовано відсутність подання відповідачами апеляційних скарг та наявності неналежного захисту державних інтересів у спірних правовідносинах. Отже, з'ясувавши всі обставини подачі апеляційних скарг та виконавши всі необхідні процесуальні дії, 14 серпня 2020 року Запорізькою обласною прокуратурою подано до Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу. Відповідно до частини п'ятої статті 54 КАС України органи та особи, визначені у статті 53 цього Кодексу, які не брали участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення за нововиявленими або виключними обставинами, вступу в розгляд справи за позовом (заявою) іншої особи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи в адміністративному суді та робити їх копії. Прокурор користується таким самим правом з метою вирішення питання про вступ у справу за позовом (заявою) іншої особи. Отже, 13 серпня 2020 року ознайомившись з матеріалами справи та оскаржуваним судовим рішенням, прокуратура вже 14 серпня 2020 року, тобто у найменший технічно можливий строк та без зайвих зволікань, беручи до уваги неможливість відповідача реалізувати своє право на оскарження судового рішення, скористалася процесуальним правом на звернення з апеляційною скаргою. Колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку в діях органу прокуратури вбачається сумлінне добросовісне ставлення до наявних у нього процесуальних прав і обов'язків. Суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, не взяв до уваги той факт, що ініціатором апеляційного провадження був не відповідач, а прокурор та не врахував, що обставини, наведені особою, яка подала апеляційну скаргу на обґрунтування причин пропуску строку дійсно свідчать про те, що вона намагалась вчинити усіх залежних від неї процесуальних дій у розумний строк для реалізації свого права на апеляційне оскарження. У справі "Іліан проти Туреччини" Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд вважає, що в даному конкретному випадку апелянт не допустив необ'єктивного зволікання з поданням апеляційної скарги. Тому, висновки апеляційного суду про неповажність причин пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження є помилковими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Отже, судом апеляційної інстанції не дотримано вимоги процесуального права, що призвело до постановлення незаконного судового рішення. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу та скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, направивши справу до апеляційного суду для продовження розгляду. Судові витрати З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 345, 349, 353, 355 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задовольнити. Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року скасувати, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду - Третього апеляційного адміністративного суду Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач: А. Г. Загороднюк судді: Л. О. Єресько О. В. Калашнікова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 29 березня 2018 року Київ справа №2а-6017/12/2670 адміністративне провадження №К/9901/824/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., секретар судового засідання - Титенко М. П., за участю: представник відповідача - Кравченко Є. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УкоінвестБуд" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2012 року (суддя Качур І. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року (колегія у складі суддів: Сорочко С. О., Горбань Н. І., Земляна Г. В. ) у справі №2а-6017/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УкоінвестБуд" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "УкоінвестБуд" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби від 12.01.2012 №0000132305, від 11.01.2012 №0000762250/2218, від 16.01.2012 №000082304. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані податкові повідомлення рішення прийняті безпідставно, не відображають дійсних обставин справи, а відтак підлягають скасуванню. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва 06 листопада 2012 року, залишеною без змін Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року, відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з правомірності здійснених податковим органом донарахувань. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Дарницькому районі проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "УкоінвестБуд" з питань дотримання вимог податкового, валютного, та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт перевірки від 01.12.2011 №8899/2305/25637276, яким встановлено порушення позивачем: - пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4, пп. 135.5.14 п. 135.5 ст. 135, ст. 159 Податкового кодексу України, а саме: до загальної суми доходів не включено суму безнадійної заборгованості у сумі 814579 грн. : по ТОВ "Омега" у сумі 388002 грн. (обліковується станом на 30.06.2011 по Кт рахунку 631 ТОВ "Омега", по якому прийнято рішення про банкрутство ТОВ "Омега" 13.07.2011) та ТОВ "Будівельний проект" у сумі 426576,59 грн. ; - пп. 8.1.2 п. 8.1, пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у зв'язку завищенням амортизаційних відрахувань всього у сумі 16955 грн., в тому числі за IV кв. 2008 року у сумі 5766 грн., за І кв. 2009 року у сумі 5651 грн., за І півріччя 2009 року у сумі 11189 грн. (в т. ч. за II кв. 2009 року у сумі 5538 грн.) ; - пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість всього у сумі 332252 грн. ; - п. 2.8 ст. 2, абз. 2 п. 3.5 ст. 3, п. 7.24 положення "Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", внаслідок перевищення ліміту залишку готівки в касі на загальну суму 93651,90 грн. та не оприбуткування готівки до каси підприємства за 01.06.2010 на загальну суму 346,06 грн. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.01.2012 №0000132305, від 11.01.2012 №0000762250/2218, від 16.01.2012 №000082304, якими до позивача за вказані порушення застосовані штрафні (фінансові) санкції. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 18.06.2008 виникла кредиторська заборгованість по ТОВ "Омега" внаслідок придбання автомобіля згідно прибуткової накладної від 18.06.2008 №272, а 22.10.2007 - по ТОВ "Будівельний проект" внаслідок придбання комп'ютерної техніки по накладній від 22.10.2007 №ЛНО-3. Відповідач звертався позивача з запитом від 23.11.2011 №65249/10/23-506 про надання документів, що стосуються взаєморозрахунків між ТОВ "УкоінвестБуд" та ТОВ "Омега" і ТОВ "Будівельний проект". Первинні документи ТОВ "УкоінвестБуд" не надані у зв'язку з тим, що взаєморозрахунки по придбанню товару були проведені у 2007-2008 роках. При цьому, згідно відомостей з баз даних ПДС, АІС ОР та системи "Автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" ТОВ "Омега" знаходиться на обліку в ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, стан платника "11" - припинено, але не знято з обліку у зв'язку з банкрутством. Підприємство не звітує з квітня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість анульовано 09.06.2011. ТОВ "Будівельний проект" знаходиться на обліку в ДПІ у Дарницькому районі, стан платника "0". Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість анульовано 30.04.2010, у зв'язку з наданням декларацій про відсутність поставок. Враховуючи вищенаведене, ТОВ "УкоінвестБуд" не скориговано валовий дохід на суму простроченої кредиторської заборгованості у IV кварталі 2010 року в розмірі 426577 грн. та у II кварталі 2011 року в розмірі 388002 грн. Також позивачем завищено показники відображені у рядку 04.1 Декларації за IV квартал 2008 рік "витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11", а саме: ТОВ "УкоінвестБуд" до загальної суми валових витрат в IV квартал 2008 року віднесено витрати по придбанню товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11 у сумі 25183308 грн., оскільки сума витрат у сумі 7953869 грн. не підтверджена відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, що унеможливлює вважати їх такими, що використовувались у власній господарській діяльності. З огляду на встановлені судами обставини, касаційний суд вважає обґрунтованою позицію судів по вказаному епізоду. При цьому їх висновки не спростовуються доводами позивача, наведеними у касаційній скарзі, оскільки проведення операції з повернення по ТОВ "Омега" 20.10.2008, підтвердженої лише карткою по субрахунку 631, та акти звірки розрахунків за 30.09.2009 та 31.12.2010 по ТОВ "Будівельний проект" на підтвердження заборгованості не є належними, допустимими та достатніми доказами, що доводять протилежне. Касаційний суд вбачає наявність законних підстав погодитись як з висновками судів попередніх інстанцій, так і з висновками податкового органу про завищення ТОВ "УкоінвестБуд" амортизаційних відрахувань у сумі 16955 грн., а саме: - за IV кв. 2008 року у сумі 5766 грн., за І кв. 2009 року у сумі 5651 грн., за І півріччя 2009 року у сумі 11189 грн. (в т. ч. за II кв. 2009 року у сумі 5538 грн. ) внаслідок порушення пп. 8.1.2 п. 8.1, пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки позивач амортизував основні фонди групи І з нормою амортизації 2 відсотки (квартира за адресою: АДРЕСА_1), яка не використовувалася для власного виробничого використання. А також про те, що ТОВ "УкоінвестБуд" до загальної суми податкового кредиту в серпні 2009 року двічі віднесено суму ПДВ в розмірі 572,00 грн. по податковій накладній від 17.08.2009 №1365 від ТОВ "Укрекопродукт", яка задекларована в Додатку 5 до Декларації під №20 ПДВ у сумі 1144 грн. В той же час по названим порушенням касаційна скарга жодних доводів не містить. Розглядаючи епізод з правомірності формування позивачем податкового кредиту за травень 2010 року у сумі 222222,36 грн., за грудень 2010 року у сумі 196072 грн. та за червень, вересень 2009 року у зв'язку з поданими уточнюючими розрахунками за червень, вересень 2009 pоку, не визнаними як податкова звітність, через порушення загальних вимог оформлення податкової звітності, попередні судові інстанції, посилаючись на положення Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції,. Разом з цим, цілком обґрунтовано звернули увагу на недостатність доказів, що підтверджують можливість зробити висновок про те, що відбувся дійсний рух активів між учасниками досліджуваних операцій, як наслідок про законність формування податкового кредиту. Крім того, за перевіряємий період відповідачем встановлено перевищення ліміту залишку готівки в касі позивача на загальну суму 93651,90 грн. Судами встановлено, що ліміт залишку готівки в касі Позивача встановлено: з 05.01.2009 в сумі 100700,00 грн. згідно Наказу №1 від 05.01.2009; з 06.01.2010 в сумі 54400,00 грн. згідно Наказу №1 від 06.01.2010; з 05.01.2011 в сумі 145000,00 грн. згідно Наказу №1 від 05.01.2011. До перевищення залишку готівки в касі призвело неприйняття Відповідачем видаткового касового ордеру №71 від 10.08.2009 на суму 95000,00 грн. в зв'язку з відсутністю у вищезазначеному ордері підпису одержувача готівкових коштів (ОСОБА_3) в сумі 95000,00 грн. Враховуючи вищезазначене та норми п. 2.8 ст. 2, абз. 2 п. 3.5 ст. 3, п.7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 за №637, позивачем 10.08.2009 було перевищено ліміт залишку готівки в касі підприємства на загальну суму 93651,90 грн., згідно розрахунку: 99351,90 грн. + 95000,00 грн. - 100700,00 грн. = 93651,90 грн., де - 99351,90 грн. - залишок готівкових коштів в касі підприємства на кінець дня 10.08.2009 за даними підприємства. Матеріалами справи підтверджено, що позивачем в порушення п.2.6, п.3.1, п.3.3, п.4.2, п.4.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №637 (зі змінами та доповненнями), не було оприбутковано готівку до каси підприємства за 01.06.2010 на загальну суму 346,06 грн., в зв'язку з відсутністю обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у касовій книзі підприємства. Згідно платіжної відомості №НЗП-000008, складеної 13.05.2010 головним бухгалтером Головач В. В. 01.06.2010 були здійснені виплати готівкових коштів фізичній особі - працівнику підприємства ОСОБА_5 заробітної плати в сумі 346,06 грн., однак у день здійснення виплат 01.06.2010 сума в розмірі 346,06 грн. в касовій книзі підприємства - не оприбутковувалась, відповідний прибутковий касовий ордер не складався, записи в касовій книзі підприємства щодо здійснення вищезазначених виплат не відображались. По названому порушенню касаційна скарга жодних доводів також не містить. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позову. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УкоінвестБуд" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... .......................... ................................. В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 жовтня 2018 року м. Київ справа №826/14577/15 адміністративне провадження №К/9901/5720/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач), суддів: Мороз Л. Л., Бучик А. Ю., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Арбітражного керуючого ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан Плюс" Патерилова Віталія Вікторовича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року (головуючий суддя Федорчук А. Б. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року (головуючий суддя Міщук М. С., судді: Бєлова Л. В., Гром Л. М. ) у справі №826/14577/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан Плюс" до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_2, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: У липні 2015 року ТОВ "Меридіан Плюс" звернулось в суд з позовом, в якому просило: - визнати протиправними дії державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дворака Руслана Володимировича щодо внесення запису до реєстру прав власності на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 №10062555 від 11 червня 2015 року на нежитлові приміщення №30, №31 загальною прощею 21,10 кв. м., що складає 1/100 частину від нежитлових приміщень в літ "А", за адресою: АДРЕСА_1 та прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 22128202 від 16.06.2015 року; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 22128202 від 16 червня 2015 року; - зобов'язати державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві внести до реєстру прав власності на нерухоме майно відомості щодо скасування запису про право власності №10062555 від 11 червня 2015 року. В обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що рішення про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: в літ "А", за адресою: АДРЕСА_1, прийнято з порушенням приписів Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що свідчить про його протиправність та наявність правових підстав для скасування. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ухвалою Господарського суду Київської області від 22 липня 2013 року у справі №911/2236/13 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Меридіан Плюс" на підставі статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Постановою Господарського суду Київської області від 5 серпня 2013 року у справі №911/2236/13 визнано банкрутом ТОВ "Меридіан Плюс", відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора, арбітражного керуючого Патерилова Віталія Вікторовича (далі також Ліквідатор). З інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно №18373024 від 20 січня 2014 року, вбачається, що за ТОВ "Меридіан Плюс" встановлено право власності на нежитлові приміщення №30 та №31 загальною площею 21,10 кв. м, що складає 1/100 частину від нежитлових приміщень, в літ. А, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу № п-153, засвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. 18.01.2005 року (а. с. 9). У зв'язку з вищевикладеним, 14 квітня 2014 року ліквідатором Патериловим В. В. було включено в Інвентаризаційний опис №1 вищевказане майно (а. с.10). Разом з цим, із наявних у справі реєстраційних документів вбачається, що між ТОВ "Меридіан Плюс" в особі директора Сумарокової О. С. (Продавець), з однієї сторони, та ОСОБА_2 (Покупець), з іншої сторони, укладено Договір купівлі-продажу від 26 грудня 2012 року за реєстраційним номером в реєстрі №2260, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найдою О. І. (надалі також Договір №2260). Предметом договору є придбання нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, в літері "А", загальною площею 21,10 кв. м., що становить 1/100 частину від нежитлових приміщень, складаються з таких приміщень: приміщення №30 площею 8,10 кв. м., приміщення №31 площею 13 кв. м. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 червня 2015 року, індексний номер витягу 39186799, Державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Двораком Русланом Володимировичем внесено запис про право власності №10062555 від 11.06.2015 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найдою О. І. за номером 2260. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 22128202 від 16.06.2015 року (а. с. 89-90). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №22128202 від 16 червня 2015 року, прийняте за результатом розгляду заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (прийняту 11.06.2015 року) та документів, поданих для проведення державної реєстрації прав (а. с. 91). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що із наявних у матеріалах справи доказів не вбачається протиправних дій державного реєстратора, всі дії було вчинено правомірно та відповідно до норм чинного законодавства, оскільки до державного реєстратора було надано у повному обсязі пакет документів для здійснення державної реєстрації. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази заборони вчиняти державному реєстратору реєстраційні дії, а також докази про визнання договору купівлі-продажу від 26 грудня 2012 року за реєстраційним номером в реєстрі №2260 нікчемним. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, арбітражний керуючий подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що спірне майно було включено до ліквідаційної маси товариства і неодноразово виставлялося на аукціон. На думку заявника касаційної скарги, з моменту порушення справи про банкрутство, введено мораторій на виконання всіх зобов'язань товариства, у зв'язку з чим з моменту визнання товариства банкрутом всі питання щодо відчуження майна (в тому числі і реєстрація права власності на підставі договорів, що були укладені до порушення справи про банкрутство) має здійснюватися лише в межах справи про банкрутство. Саме з цих підстав скаржник вважає дії державного реєстратора незаконними. Також скаржник зазначає, що договір купівлі-продажу порушує право власності ТОВ "Меридіан Плюс", порушує публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне припинення права власності ТОВ "Меридіан Плюс", тобто порушує конституційні права останнього. У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_2, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що спірні правовідносини врегульовані Законом України від 1 липня 2004 року N1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV), в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини першої ст.4 Закону №1952-ІV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування. До повноважень органу державної реєстрації прав належить, зокрема: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 8 Закону України №1952-ІV. Частиною 2 ст.9 Закону України №1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. Виходячи з норми ч.1 ст.9 Закону №1952-ІV, державним реєстратором може бути державний реєстратор органу державної реєстрації прав (державний службовець) або нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Стаття 15 Закону №1952-ІV визначає порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, а саме: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Наведеною нормою права закріплено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 11 лютого 2010 року №1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" до 1 січня 2013 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеним до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Отже, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що з 1 січня 2013 року у КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" відсутні повноваження стосовно реєстрації речових прав. З указаної дати зазначені повноваження виконуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Державною реєстраційною службою України та її територіальними органами. Статтею 24 Закону №1952-ІV, в редакції чинній на час проведення спірної реєстраційної дії, визначено випадки, коли у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, а саме: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених статтею 4-2 та частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого РІШЕННЯ: 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав. Вказаний перелік підстав є вичерпним. Таким чином, суди дійшли правильного висновку про відсутність у державного реєстратора підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав на спірне майно, оскільки третьою особою до Державного реєстратора було надано у повному обсязі пакет документів, для здійснення державної реєстрації, і заборон щодо вчинення дій відносно цього майна не існувало. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що договір купівлі-продажу на 1/100 частину від нежитлових приміщень укладений між ТОВ "Меридіан Плюс" в особі директора Сумарокової О. С. (Продавець), з однієї сторони, та ОСОБА_2 (Покупець), з іншої сторони, 26 грудня 2012 року, тобто більш ніж за півроку до порушення справи про банкрутство. Відповідно до пункту 1 частини першої ст.346 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на час укладення правочину і проведення спірної реєстраційної дії, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна. Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (ч.3). Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч.4). Проаналізувавши наведені норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту укладення договору купівлі-продажу 26 грудня 2012 року, у відчужувача - ТОВ "Меридіан Плюс" припинилися права на 1/100 частину від нежитлових приміщень, що складаються з таких приміщень: приміщення №30 площею 8,10 кв. м., приміщення №31 площею 13 кв. м., а у набувача - ОСОБА_2 виник обов'язок щодо реєстрації своїх прав на нерухоме майно. Таким чином, станом на час порушення справи про банкрутство, вказане майно вже не належало товариству, у зв'язку з чим у державного реєстратора не було підстав для відмови у проведенні спірної реєстраційної дії, яка є офіційним підтвердженням права власності ОСОБА_2, яке виникло як у набувача на підставі правочину від 26 грудня 2012 року. Посилання скаржника на те, що вказане майно було включено до ліквідаційної маси і неодноразово виставлялося на аукціон, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки підстави включення цього майна до ліквідаційної маси не є предметом судового перегляду у цій справі, і не може бути підставою для визнання дій державного реєстратора незаконними. Колегія суддів враховує, що законність договору купівлі-продажу була предметом розгляду судом господарської юрисдикції в рамках судової справи про банкрутство №911/2236/13, і у задоволенні вимоги про визнання його недійсним відмовлено. Тобто, спір про право у цій справі не вирішується, оскільки вже вирішений повноважним на це судом. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Арбітражного керуючого ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан Плюс" Патерилова Віталія Вікторовича залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року у справі №826/14577/15 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. М. Гімон Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик, судді Верховного Суду

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24.01.2018 Київ К/9901/499/18 2а-9967/12/2670 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕД Кітчен" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2012 року (суддя Н. Г. Вєкуа) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року (судді: Л. П. Борисюк, І. Й. Петрик, Я. М. Собків) у справі №2а-9967/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕД Кітчен" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕД Кітчен" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило суд визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби під час організації та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ЕД Кітчен" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ "Снайпер Медіа" та ТОВ "БС Консалтинг Юкрейн" за серпень 2011 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не було повідомлено позивача у порядку встановленому чинним законодавством про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а саме не було вручено до початку проведення перевірки наказ та повідомлення про її проведення, з огляду на що у відповідача не виникло право на проведення перевірки. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у податкового органу були наявні усі правові підстави для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, оскільки актом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, а також слідчим СВ ПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва були встановлені ознаки фіктивності контрагента позивача ТОВ "Снайпер Медіа", що дало підстави для сумніву у правильності обчислення та декларування сум податкового кредиту, як наслідок податковий орган зобов'язаний був виконати покладені на нього обов'язки з контролю за своєчасності та повноти сплати до бюджетів та державних цільових фондів податків та зборів. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин справи. Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС отримано від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва акт про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "Снайпер Медіа", а також постанову слідчого СВ ПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва про порушення кримінальної справи за фактом створення ТОВ "Снайпер Медіа" з метою прикриття незаконної діяльності. ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС на адресу ТОВ "ЕД Кітчен" був направлений запит від 01 листопада 2011 року про надання інформації та її документального підтвердження щодо формування податкового кредиту за серпень 2011 року. 11 червня 2012 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС (після надання відповіді на запит) прийнято наказ №668 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ЕД Кітчен", відповідно до якого на підставі пп. 75.1.2 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України наказано провести документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ЕД Кітчен" з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за серпень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ "Снайпер Медіа", ТОВ "Консалтинг Юкрейн" за період з 01 серпня 2011 року по 31 серпня 2011 року. Копія наказу від 11 червня 2012 року №668 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомлення надіслана на адресу позивача 11 червня 2012 року. На підставі даного наказу податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ЕД Кітчен", за результатами якої складено акт перевірки від 21 червня 2012 року №409/22-9/35632833. Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України. Згідно пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік обставин для здійснення документальної позапланової перевірки. Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України виникає за наявності двох умов, таких як: 1) виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства; 2) ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит податкового органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється, у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статей 77 та 78 цього Кодексу. Відповідно пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України визначено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та зважаючи на встановлені обставини, суди попередніх інстанцій вірно застосувавши положення статей 75, 78, 79 Податкового кодексу України, прийшли до обґрунтованого висновку, що перевірка, проведена на підставі наказу керівника контролюючого органу, за наявності підстав для її проведення, та з дотриманням умов надіслання до початку перевірки платнику податків копії наказу про її проведення та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, є правомірною. Окрім того, касаційний суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що зазначення судами в судових рішеннях про те, що наказ на проведення перевірки в адміністративному чи судовому порядку не оскаржувався, а тому є діючим та має юридичну силу, - є обставиною, що підлягала дослідженню ними та яка входить до предмету доказування при розгляді даного спору, а не висновком про необхідність його оскарження. Між тим, враховуючи, що податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, оспорювані дії щодо проведення перевірки та змісту висновків акту перевірки не є такими, що порушують права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, визнання незаконними дій не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки оскаржувані дії відповідача не є юридично значимими для позивача. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позову. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕД Кітчен" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. П. Юрченко судді І. А. Васильєва С. С. Пасічник

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 серпня 2018 року Київ справа №804/1755/17 адміністративне провадження №К/9901/47851/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської митниці ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 (головуючий суддя - Сидоренко Д. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 (головуючий суддя - Сафронова С. В., судді - Чепурнов Д. В., Мельник В. В. ) у справі 804/1755/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" до Одеської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішень, ВСТАНОВИВ: У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці ДФС (далі - Митниця) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 14.02.2017 №500060702/2017/000005/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 14.02.2017 №500060702/2017/00047. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство при здійсненні митного оформлення товару надало всі необхідні та достатні документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України), які чітко ідентифікували товар та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Натомість Митниця в порушення норм МК України безпідставно прийняла оскаржувані рішення та неправомірно застосувала другорядний метод визначення митної вартості товару, імпортованого позивачем. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 08.06.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017, позов задовольнив. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем під час митного оформлення товару було подано всі необхідні документи, які відповідають вимогам частини другої статті 53 МК України та чітко ідентифікують оцінюваний товар, не містять жодних розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначенні митної вартості, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості товару; натомість відповідачем не обґрунтовано, у чому полягали об'єктивні сумніви у заявленій декларантом митній вартості товару, та не доведено неможливості застосування Товариством методу визначення митної вартості за ціною договору. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Митниця звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, з огляду на правомірність прийняття оскаржуваних рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу, а судові рішення - без змін. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суди попередніх інстанцій встановили, що 24.11.2016 між позивачем (покупець) та Brightland Corporation Limited (Китай) (продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт № BC/AL-29-2016. Додатковою угодою №1 від 24.11.2016 до контракту продавець зобов'язався продати, а покупець придбати товар під найменуванням "Регулятор росту рослин Фреш, П.", у кількості 147 600 кг., за ціною 1,70 доларів США (USD) за 1 кг., загальною вартістю 250 920,00 доларів США (USD). Умови поставки були погодженні сторонами у пункті 3 цієї ж Додаткової угоди, а саме: СІF Одеса, Україна, а умови розрахунків у пункті 4, а саме: Покупець повинен здійснити 100% оплату за товар прямим банківським переказом на рахунок Продавця протягом 360 календарних днів від дати митного оформлення на території України. З метою митного оформлення товару ("Регулятор росту рослин Фреш, П." у кількості 14000,00 кг. ) 13.02.2017 позивач подав митну декларацію №500060702/2017/001895, відповідно до якої митна вартість товару визначена за основним методом (ціною контракту) у розмірі 193 800,00 доларів США (USD). На підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення декларант подав до Митниці наступні документи: контракт № ВС/АL-29-2016 від 24.11.2016 та додаткову угоду №1 до нього; рахунок-фактура (інвойс) № YW/SА-2014/44-5 від 13.12.2016; калькуляцію вартості б/н від 25.01.2017; прайс-лист № РL-02/09-24 від 20.09.2016; пакувальний лист № YW/5А-2014/44-5 від 13.12.2016; коносамент № ZIMUOCQ6020382 від 14.12.2016; навантажувальний документ - наряд №573 від 02.02.2017; сертифікат походження 16С3706А2160/00007 від 14.12.2016; висновок Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС №142008200-0291 від 23.03.2016; страховий поліс РYІЕ201637020202Е00680 від 13.12.2016; комерційну пропозицію № СО-02/09-24 від 20.09.2016; посвідчення про державну реєстрацію серії А №04944 від 22.10.2015; бухгалтерську виписку б/н за 22.04.2016; висновок експерта Одеської регіональної торгово-промислової палати №УТЭ-256 від 09.02.2017; висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи №05.03.02-05/31006 від 15.07.2015; витяг з офіційного сайту ТОВ "Агросфера ЛТД" б/н від 07.02.2017; довідник хіміка 21 від 06.02.2017; зразок маркування б/н від 13.12.2016; лист ТОВ "Агросфера ЛТД" вих. №1002-1/17 від 10.02.2017; лист Державної митної служби України №29/1-11.1/2168-ЕП від 28.04.2009; лист роз'яснення ТОВ "Агросфера ЛТД" вих. №0702-1/17 від 07.02.2017; наказ ТОВ "Агросфера ЛТД" №2903/1 від 29.03.2016; податкові накладні; сертифікат аналізу б/н від 13.12.2016; сертифікат якості б/н від 13.12.2016; копію митної декларації країни відправлення №801020160106064347 від 14.12.2016. Під час контролю за правильністю визначення декларантом митної вартості товару у зв'язку зі спрацюванням профілю ризику автоматизованої системи аналізу та управління ризиками щодо можливого заниження митної вартості та наявністю розбіжностей у поданих позивачем документах, відповідач надіслав декларанту повідомлення, в якому останньому було запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості згідно з частиною третьою статті 53 МК України. Листом від 14.02.2017 №14/2 Товариство повідомило Митницю про неможливість надання додаткових документів для підтвердження заявленої ним митної вартості, у зв'язку з чим відповідач 14.02.2017 відмовив у митному оформленні (випуску) товарів, про що прийняв картку відмови №500060702/2017/00047 та рішення про коригування митної вартості товарів №500060702/2017/000005/2, відповідно до якого визначив митну вартість імпортованого позивачем товару у розмірі 287280,00 доларів США за другорядним методом, тобто за ціною аналогічних товарів, на рівні 2,52 доларів США за 1 кг. Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України). Відповідно до статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу) ; 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 МК України). Як визначено у частині третій статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі. Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Статтями 49, 51, 52, 53, 57, 58 МК України визначено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору. Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК України (частина третя статті 54 МК України). Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК України). В обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів Митниця зазначила, що подані Товариством документи містять розбіжності, а саме: - всупереч положенню пункту 3.4 зовнішньоекономічного контракту товари, згідно з коносаментом, були відправлені з порту Chongoing, Китай, а не з порту Шанхай; - прайс-лист PL-02/09-24 від 20.09.2016 адресований виключно підприємству-імпортеру та виданий набагато раніше, ніж укладено зовнішньоекономічний контракт, у зв'язку з чим виникають сумніви у його чинності; - заявлена митна вартість товарів є нижчою нижчої межі митних вартостей аналогічних товарів в Україні, а також нижчою від митної вартості товарів, що імпортувалися даним підприємством, зокрема товарів з таким же виробником та торговельною маркою. Відхиляючи наведені доводи відповідача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначення в коносаменті іншого порту відправлення, ніж той, що вказаний у пункті 3.4 зовнішньоекономічного контракту, не є підставою для коригування митної вартості товарів, оскільки такі відомості не впливають на вартісні показники оцінюваних товарів. Крім того, до пункту 3.4 контракту сторонами були внесені зміни шляхом укладення додаткової угоди №2 від 01.12.2016, відповідно до якої портом відвантаження є Чунцін, Китай або Циндао, Китай. Колегія суддів вважає обґрунтованим такий висновок судів попередніх інстанцій, оскільки як вбачається з наявних у матеріалах справи документів товар постачався на умовах CIF Одеса, тобто до ціни товару включалися витрати на транспортування та страхування, числові значення яких підтверджено калькуляцією б/н від 25.01.2017, а відтак у даному випадку зазначення в коносаменті порту відправлення відмінного від того, що вказаний у контракті, не дає підстав вважати, що декларантом зазначено недостовірні відомості про митну вартість товарів, зокрема про числові значення її складових. Стосовно зауважень Митниці до прайс-листа, то колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що такі є безпідставними та жодним чином не свідчать про заниження позивачем митної вартості товарів, враховуючи те, що чинним законодавством не передбачено виключного необхідного переліку інформації, яку повинен містити прайс-лист. Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Між тим, як вбачається з рішення про коригування митної вартості товарів від 14.02.2017 №500060702/2017/000005/2, у ньому зазначено лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України. Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів. При цьому Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами, як помилково вважає Митниця. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів надано. Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого Товариством товару та протиправність прийнятого Митницею рішення про коригування митної вартості товарів. Відповідно до частини третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Одеської митниці ДФС залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 березня 2019 року Київ справа №815/2488/15 адміністративне провадження №К/9901/26313/18 К/9901/26314/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., при секретарі: Лисенко О. М., за участю представника позивача: Петрова Є. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги: 1. Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області та 2. Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2015 (суддя - Харченко Ю. В. ) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2016 (головуючий суддя - Лук'янчук О. В., Градовський Ю. М., Кравченко К. В. ) у справі №815/2488/15 за позовом Дочірнього підприємства "Фірма Леда" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Дочірнє підприємство "Фірма Леда" (далі - ДП "Фірма Леда ") звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними дії Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП у м. Одесі) щодо складання акта №151/28-08-39-0/24761695/25 від 19.12.2014 "Про результати планової виїзної перевірки ДП "Фірма Леда" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013"; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси) від 13.01.2015 №0000052203, №0000062203, №0000062205, №0000052205 та №0000072205. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2015 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 13.01.2015 №0000052203, №0000062203, №0000062205, №0000052205 та №0000072205. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2016 змінено мотивувальну частину постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2015 в частині підстав для задоволення позову. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси оскаржила їх у касаційному порядку. У поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2015, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2016 та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити в позові повністю. Також, не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Одесі звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування своїх вимог відповідачі посилаються на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 44, 47 пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7, 9, 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях) та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано всі обставини справи та не надано їм повну оцінку, що має значення для належного вирішення справи. Також, відповідач просить замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на її процесуального правонаступника Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби. Представники ДПІ у Малиновському районі м. Одеси та СДПІ з ОВП у м. Одеси в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представника позивача, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Одесі проведено планову виїзну перевірку ДП "Фірма Леда" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013. За наслідками вказаної перевірки, СДПІ з ОВП у м. Одесі складено акт №151/28-08-39-0/24761695/25 від 19.12.2014, в якому відображено висновок заниження ДП "Фірма Леда" податку на прибуток, чим порушено вимоги пункту 44.6 статті 44, пункту 135.2 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України; занижено податок на додану вартість, чим порушено вимоги пункту 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.10, 201.14, 201.15 статті 201, пункту 202.1 статті 202 Податкового кодексу України; порушено вимоги пунктів160.1, 160.5 статті 160 Податкового кодексу України, пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" та Закону України "Про прядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Підставою для висновків про заниження ДП "Фірма Леда" податку на прибуток, заниження податку на додану вартість, визначення суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення валютного законодавства, збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб, нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД послугувало ненадання ДП "Фірма Леда" до закінчення перевірки документів фінансово-господарської діяльності за період з 01.07.2012 по 31.12.2013. На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси 13.01.2015 прийнято податкові повідомлення-рішення №0000052205, №0000072205, №0000062203, №0000062205, №0000052203. Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000052203, №0000062203, №0000062205, №0000052205, №0000072205, суд першої інстанції виходив з того, що під час проведення перевірки не були враховані первинні документи, які надавались платником податків до СДПІ з ОВП у м. Одесі, на підставі яких позивачем було сформовано показники податкової звітності, що призвело до фактичної та правової невизначеності зроблених податковим органом висновків та, як наслідок, до неправомірності їх прийняття. При цьому, суд першої інстанції дійшов до висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень на підставі наданих суду первинних документів, які спростовують висновки акта перевірки №151/28-08-39-0/24761695/25 від 19.12.2014 щодо заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість, не утримання та не сплату податку. Суд апеляційної інстанції погодився з доводами суду першої інстанції, що податковим органом не було враховано факт відновлення підприємством первинної документації, що призвело до несприятливих наслідків для прав, свобод та інтересів позивача внаслідок прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Проте, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції надаючи оцінку встановленим порушенням пунктів 160.1, 160.5 статті 160 Податкового кодексу України (податкове повідомлення-рішення №0000052205) та порушенням вимог пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (податкове повідомлення-рішення №0000072205) фактично взяв на себе функції контролюючого органу, тобто суд першої інстанції вийшов за межі наданих йому законом повноважень, які віднесені законом до виключної компетенції ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, а саме статтею 20 Податкового кодексу України. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню саме з підстав неврахування під час перевірки фінансово-господарської та бухгалтерської документації підприємства, на підставі яких ДП "Фірма Леда" сформовано показники податкової звітності за перевіряємий період, що призвело до передчасних висновків податкового органу про заниження підприємством податку на прибуток та податку на додану вартість, визначення штрафних (фінансових) санкцій за порушення валютного законодавства, збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб, нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та, як наслідок до неправомірності прийняття податкових повідомлень-рішень №0000052205, №0000072205, №0000062203, №0000062205, №0000052203. Разом з тим, Верховний Суд вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з невірним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні відносини, що призвело до неправильного вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору судами попередніх інстанцій). Судами також встановлено, що ДП "Фірма Леда" звернулось до податкового органу з листом №15/58/3-Н від 22.09.2014 про те, що на підставі ухвали слідчого судді Гаєвої Л. В. від 29.07.2014 в рамках досудового розслідування, внесеного до ЄРДР від 27.02.2014 №1534, слідчим СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_3 було проведено обшук, в ході якого вилучено оригінали фінансово-господарських та бухгалтерських документів ДП "Фірма Леда" за період з 01.07.2012 по 28.08.2014. Також, до вказаного листа було додано копію протоколу обшуку від 29.08.2014, складеного слідчим СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_3, у зв'язку з чим підприємство просило перенести проведення планової документальної перевірки до дати отримання первинної бухгалтерської документації за період з 01.07.2012 по 29.08.2014 від органу досудового розслідування. Наказом СДПІ з ОВП у м. Одесі №377 від 24.09.2014 перенесено термін перевірки ДП "Фірма Леда" до дати отримання копій документів або забезпечення доступу до них, але на підставі доповідної записки начальника відділу податкового супроводження підприємств оптової та роздрібної торгівлі СДПІ з ОВП у м. Одесі від 06.10.2014 №407/39-0 щодо поновлення терміну проведення виїзної планової документальної перевірки ДП "Фірма Леда", наказом СДПІ з ОВП у м. Одесі від 07.10.2014 №395 поновлено з 07.10.2014 термін проведення виїзної планової документальної перевірки ДП "Фірма Леда" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків і зборів, а також отримання валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013. ДП "Фірма Леда" було надіслано до контролюючого органу листи від 13.10.2014 №17/58/3-Н та від 22.10.2014 №17/63/4-Н, з проханням перенести проведення планової документальної перевірки до дати отримання первинної бухгалтерської документації від органу досудового розслідування, яким було вилучено оригінали фінансово-господарських та бухгалтерських документів за період з 01.07.2012 по 29.08.2014. Вподальшому, 04.11.2014, позивачем було повідомлено СДПІ ОПВ у м. Одесі про відкриття кримінального провадження №42014160000000526 за частиною першою статті 365 Кримінального Кодексу України відносно слідчого СВ Приморського ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_4, яким в ході санкціонованого обшуку було вилучено у Фірми "Леда" фінансово-господарську та бухгалтерську документацію, місцезнаходження яких було невідоме, у зв'язку з чим просило перенести проведення планової документальної перевірки до дати встановлення місцезнаходження первинної бухгалтерської документації в ході проведення кримінального розслідування або відновлення документації самим підприємством, що підтверджується листом №19/7/3-Н від 03.11.2014. На підставі доповідної записки начальника відділу податкового супроводження підприємств оптової та роздрібної торгівлі СДПІ з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів від 11.11.2014 №475/39-0 щодо необхідності продовження терміну проведення планової виїзної перевірки ДП "Фірма Леда", наказом СДПІ з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів від 13.11.2014 №432 продовжено термін проведення планової виїзної документальної перевірки ДП "Фірма Леда" з 17.11.2014 на 15 днів. 15.12.2014 (після закінчення перевірки, до складення акту перевірки та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень) ДП "Фірма Леда" звернулось до СДПІ з ОВП у м. Одесі із листом №28/77-Н, яким повідомило, що шляхом перепідписання фінансово-господарських та бухгалтерських документів з контрагентами підприємством відновлено фінансово-господарські та бухгалтерські документи за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, які були вилучені слідчим СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_4 в рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1534 від 27.02.2014, який був отриманий контролюючим органом 15.12.2014 за вхідним номером №8965/10, але надана платником податку інформація не була прийнята до уваги. Враховуючи велику кількість документів фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013 (в матеріалах справи наявні документи у кількості 16642 аркушів) та неможливість направити їх засобами поштового зв'язку 05.01.2015 та 06.01.2015 ДП "Фірма Леда" намагалося здати безпосередньо до канцелярії СДПІ з ОВП у м. Одесі фінансово-господарську та бухгалтерську документацію підприємства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, однак, такі документи не було прийнято податковим органом. Також, ДП "Фірма Леда" повідомило Антикорупційний сервіс ДФС України "Пульс" (реєстраційний номер звернення 15078) про два факти не прийняття у робочий час податковим органом кореспонденції, що в свою чергу не заперечувалось СДПІ з ОВП у м. Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів, на підставі чого контролюючим органом було частково прийняті документи. Крім того, при службовому розслідуванні Антикорупційного сервісу ДФС України "Пульс" СДПІ з ОВП у м. Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів підтверджено факт неприйняття у ДП "Фірма Леда" документів 05.01.2015, аргументуючи тим, що підприємство було передано на обслуговування до податкової інспекції в інший район, та прийняття частини документів 06.01.2015 після звернення до Антикорупційного сервісу. Частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Вказані вимоги законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, аналізуючи дотримання платником наведених правил оподаткування, суди послалися на формальну наявність у платника первинних документів (договори з відповідними контрагентами, рахунки, податкові накладні, розрахунки коригування показників до податкової накладної, накладні на повернення, коригуючі товарні накладні, транспортні накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти приймання товарів за кількістю, акти надання послуг, акти виконаних робіт, акти здачі-прийому наданих послуг доступу до мережі Інтернет), та не надали належної правової оцінки доводам контролюючого органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями. Судами попередніх інстанцій правильно враховано, що з огляду на положення пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі вилучення правоохоронними органами первинних документів такі документи не можуть вважатись відсутніми у платника на час складення звітності. За змістом пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України, у разі, коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів. В обґрунтування касаційних скарг відповідачі звертають увагу на те, що вирішуючи даний спір судами попередніх інстанцій не враховано доводи контролюючого органу, що листом від 23.09.2014 СДПІ з ОВП у м. Одесі зверталась до Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області з проханням забезпечити доступ до документів, однак 06.10.2014 отримано відповідь про те, що документи за період з 01.07.2012 по 29.08.2014 не вилучалися. Після отримання цього листа, згідно з наказом від 07.10.2014 №395 "Про поновлення терміну проведення виїзної планової документальної перевірки ДП "Фірма "Леда" перевірку поновлено. У зв'язку з ненаданням документів на перевірку, 07.10.2014 було складено акт від 07.10.2014 №53/39-0 про ненадання документів при проведенні перевірки виїзної планової документальної перевірки ДП "Фірма "Леда" за період 01.07.2012 по 31.12.2013.08.10.2014 на перевірку були представлені оборотно-сальдові відомості по бухгалтерських рахунках №361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями", виписки банку, вантажно-митні декларації. Вподальшому ДП "Фірма "Леда" документи на перевірку не були надані, про що складено відповідні акти за період з 09.10.2014 по 01.12.2014. Крім того, СДПІ з ОВП у м. Одесі зазначає, що судами проігноровано факт порушення кримінального провадження №12014160500009270 за фактом вчинення посадовими особами ДП "Фірма "Леда" кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України. Положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо. Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв'язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності, а також реальність усіх даних, наведених у документах, з посиланням на перелік первинних документів, складеними за наслідками господарських відносин. При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності й взаємозв'язку та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам. У той же час суди не з'ясували, в який період та які саме товари (роботи, послуги) були одержані позивачем, що стали підставою для виникнення права на формування витрат та податкового кредиту; заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість, не утримання та не сплату податку; не перевірили добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв'язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності, а також реальність усіх даних, наведених у документах, складеними за наслідками господарських відносин. Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору. В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень. В свою чергу, вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається. Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов. Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов'язане донарахування податкового зобов'язання. Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті). Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів. Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване РІШЕННЯ: Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на її процесуального правонаступника Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - задовольнити частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2015 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2016 - скасувати. Справу направити на новий розгляд в суд першої інстанції. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби судовий збір за подання касаційної скарги у справі №815/2488/15 у розмірі 4106,40 грн. (чотири тисячі сто шість гривень 40 коп. ) отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі. Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Код банку отримувача (МФО): 899998. Рахунок отримувача: 31219207026007. Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)". Символ звітності банку: 207. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 червня 2018 року Київ справа №607/1866/17 адміністративне провадження №К/9901/34953/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернопільської митниці ДФС на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.07.2017 (суддя Сливка Л. М. ) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2017 (судді Ільчишин Н. В., Пліш М. А., Шинкар Т. І.) у справі №607/1866/17 за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач, Тернопільска митниця ДФС), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Тернопільської митниці ДФС, радника податкової та митної справи І рангу, Саварина А. Л. в справі про порушення митних правил від 24.01.2017 №0028/40000000/17 та закрити провадження у справі. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.07.2017 позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника Тернопільської митниці Державної фіскальної служби Саварина А. Л. в справі про порушення митних правил №0028/403000000/17 від 24.01.2017. У задоволенні решти вимог відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2017 постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.07.2017 скасовано в частині відмови у позові щодо закриття провадження у справі про порушення митних правил та закрито провадження у справі в цій частині. В решті постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.07.2017 залишено без змін. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.07.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що митне оформлення транспортного засобу проведено митницею відповідно до поданої декларантом митної декларації №403000010/2015/000245 та необхідних документів, зокрема, контракту купівлі-продажу від 20.09.2014 №01/01/2014 NL та інвойсу від 27.04.2015 №0037, а висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що в діях ОСОБА_2 немає умислу, оскільки останній не укладав договір купівлі-продажу від 20.09.2014 №01/01/2014 NL, є помилковими, так як позивач, надаючи до митного оформлення транспортного засобу документи, усвідомлював про наявність в них неправдивих відомостей. Крім того, митним органом було надано пояснення митного брокера ТОВ "Віта Едванс", з якого вбачається, що всю необхідну інформацію та документи йому надав ОСОБА_2 Обов'язок щодо надання до митного оформлення документів та відповідальність за внесення недостовірних відомостей до них лежить на декларантові. Крім того, у відповідності до положень статті 269 Митного кодексу України позивачу надано право на внесення змін до митної декларації. Однак, позивач не скористався наданим йому правом та не вніс достовірні відомості до митної декларації. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 вересня 2014 року ТОВ "Сокіл-Захід", в особі директора Шумського М. Б., та компанія M.VOS VOF уклали договір №01/01/2014 NL, предметом якого є купівля-продаж нових та вживаних транспортних засобів, далі Товар (п. 1.1. договору). Сторони домовились, що Товар буде поставлятись на умовах DDU-Тернопіль, відповідно до Інкотермс 2010 (п. 3.1. договору). Датою відвантаження товару є дата рахунку (invoice). Продавець зобов'язується забезпечити наявність всіх документів, необхідних для безперешкодного переміщення товару до кордону України (п. 3.2., 3.3. договору). Вартість товару визначається в рахунках (п. 4.2. договору). 10 жовтня 2014 року ТОВ "Віта-Едванс", як виконавець, що здійснює декларування на підставі ліцензії на право здійснення посередницької діяльності митного брокера, та ТОВ "Сокіл-Захід", в особі керівника Шумського М. Б., як замовник, уклали договір №10/10/2014-2 про надання послуг по декларуванню та митному оформленню товарів. Згідно даного договору замовник доручає, а виконавець зобов'язується надавати послуги по декларуванню товарів, майна, транспортних засобів замовника, що переміщуються через митний кордон України, та їх оформленню у Тернопільській митниці. Дії, пов'язані з декларуванням і митним оформленням товарів замовника, здійснювати самостійно від свого імені за рахунок і за дорученням замовника в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України (п. 1.1 договору). 28 квітня 2015 року ТОВ "Віта-Едванс", як представник декларанта ТОВ "Сокіл-Захід", подало до Тернопільської митниці ДФС попереднє повідомлення ЕЕ №403000010/2015/100112 про намір ввезти на митну територію України товар "сідельний тягач DAF XF95.430, 2006 року випуску, шасі № НОМЕР_2". Перевізником зазначений ОСОБА_5.30 квітня 2015 року через пункт пропуску "Мостиська" Львівської митниці ДФС ввезено на митну територію України в митному режимі імпорт вищевказаний товар. Водієм в пункті пропуску подано інвойс №0037 від 27 квітня 2015 року, а також свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, у якому власником зазначеного сідельного тягача вказаний ОСОБА_5. Завершуючи митне оформлення, 06 травня 2015 року ТОВ "Віта-Едванс" (ОСОБА_6.), як представник декларанта ТОВ "Сокіл-Захід", подало до Тернопільської митниці ДФС митну декларацію №403000010/2015/000222, згідно якої заявлено до митного оформлення в митному режимі імпорт товар "сідельний тягач DAF XF95.430, 2006 року випуску, шасі № НОМЕР_2" фактурною вартістю 2400 євро. У графі 46 цієї декларації заявлено митну вартість товару 106 895,98 грн. Заявлена митна вартість (106 895,98 грн. ) визначена на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу №337 від 05 травня 2015 року, про що свідчить: код МВВ 6, зазначений у графі 43 декларації; відмітка у графі 8 форми декларації митної вартості від 06 травня 2015 року та сам висновок. Фактурна вартість випливає із рахунку-інвойсу (invoys) №0037, виданого 27 квітня 2015 року компанією VOS (Broekheuvelsestraat 2, 5524 JCHedel), на якому міститься штампи Львівської митниці ДФС "під митним контролем" (30 квітня, 06 травня 2015). 26 вересня 2016 року Тернопільською митницею ДФС отримано лист ДФС України від 21 вересня 2016 року згідно з яким ДФС отримала від митної служби Республіки Чехія експортну митну декларацію №15СZ610000295W2233 від 28 квітня 2015 року та рахунок (faktura) №2001500282 від 27 квітня 2015 року. На підставі цих документів встановлено, що вартість вказаного сідельного тягача становить 6000 євро. Отримувачем транспортного засобу є ОСОБА_5, АДРЕСА_1. Листом від 13 листопада 2015 року № DIC_2015_36537 митний інформаційний центр Королівства Нідерланди інформував ДФС України, що контракт №01/01/2014 від 20 вересня 2014 року між ТОВ "Сокіл-Захід" та нідерландською компанією M.VOS VOF не укладався. 03 січня 2017 року відносно ОСОБА_2 у його відсутності складено протокол про порушення митних правил за статтею 485 Митного кодексу України. Протокол надіслано позивачу поштовою кореспонденцією 03 січня 2017 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, виходив з тих мотивів, що матеріали справи про порушення митних правил не містять умислу позивача на вчинення дій, передбачених диспозицією статті 485 Митного кодексу України, оскільки договір із нідерландською компанією M.VOS VOF від 20 вересня 2014 року укладався не позивачем, а іншим керівником ТОВ "Сокіл-Захід" Шумським М. Б. У зв'язку із цим, та обставина, що згідно відповіді митного інформаційного центру Королівства Нідерланди даний договір не укладався, істотного значення для встановлення вини позивача у порушенні статті 485 Митного кодексу України немає. Попередня декларація та сама декларація подавались працівником ТОВ "Віта-Едванс" ОСОБА_6 Пояснень від ОСОБА_6 щодо того, хто йому надав інформацію для внесення її у декларації, матеріали справи про порушення митних правил не містять. Договір із ТОВ "Віта-Едванс" від 10 жовтня 2014 року укладався не позивачем, а іншим керівником ТОВ "Сокіл-Захід" Шумським М. Б. Проведення експертного автотоварознавчого дослідження з метою визначення дійсної ринкової вартості транспортного засобу, з якої й сплачені митні платежі, вказує на відсутність волі позивача на ухилення від сплати митних платежів у повному розмірі. З такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, вважаючи їх передчасними, виходячи з наступного. Стаття 458 Митного кодексу України передбачає, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Статтею 485 Митного кодексу України визначено, що відповідальність за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. Тобто, для притягнення до відповідальності, згідно статті 485 Митного кодексу України необхідно доведення факту заявлення в митній декларації, в даному випадку неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості та наявність прямого умислу. За змістом статті 10 Кодексу про адміністративне правопорушення України адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Частиною 1 статті 266 Митного кодексу України визначені обов'язки декларанта та уповноваженої ним особи, серед яких, зокрема, здійснення декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом. Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що для притягнення до відповідальності позивача за порушення, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України необхідно встановити наявність умислу позивача на вчинення відповідних дій. При цьому, для встановлення суб'єктивної сторони вказаного виду порушення необхідно правильно та повно встановити фактичні обставини справи задля розуміння наявності чи відсутності умислу ОСОБА_2 до заявлення в митній декларації неправдивих відомостей. Так, в своїй касаційній скарзі відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку наявним в матеріалах справи пояснення митного брокера ТОВ "Віта Едванс". В той час як згідно положень частини 5 статті 266 Митного кодексу України особа, уповноважена на декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов'язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант. Також, у запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що заявляючи про недійсність контракту представником митного органу не взято до уваги той факт, що відповідь митного інформаційного центру Королівства Нідердландів стосувалася контракту за іншим номером. Крім того, судами попередніх інстанцій зазначалося, що контракт від 20.09.2014 №01/01/2014 NL підписано іншим директором ТОВ "Сокіл-Захід" Шумським М. Б. При цьому, транспортні засоби ввезені за вказаним контрактом та документи для оформлення таких подавалися ОСОБА_2 через митного брокера. Таким чином, судами попередніх інстанцій не встановлено взаємозв'язок між діями ОСОБА_2 щодо декларування відомостей за операціями здійсненими за вказаним контрактом та факту підписання вказаного контракту іншим директором, позаяк з матеріалів справи не вбачається, що вказаний контракт був визнаний у встановленому законом порядку нечинним. Крім того, в своїх запереченнях позивач зазначає, що протокол про порушення митних правил не відповідає вимогам статті 494 Митного кодексу України та статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. При цьому, суд не позбавлений можливості витребувати докази за власною ініціативою на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Тернопільської митниці ДФС задовольнити частково. Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.07.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2017 у справі №607/1866/17 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 11 грудня 2018 року справа №810/1711/17 адміністративне провадження №К/9901/63300/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників позивача - Антохова Я. С., за дов. №01/11 від 01 вересня 2018 року, відповідача - Морозова П. В., за дов. від 14 грудня 2017 року №86/9/10-13-10-25, Шевченка В. О. за дов. від 31 серпня 2018 року №72/9/10-13-10-25 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року у складі судді Василенко Г. Ю. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів Федотова І. В., Літвіної Н. М., Сорочка Є. О. у справі №810/1711/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення (лист) Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київські області від 07 жовтня 2016 року вих. №6148/10/10-13-11-02, а також зобов'язати відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2016 року з додатками та доповненнями до неї з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих Позивачем документів від 07 жовтня 2016 року. Позов обґрунтовано незгодою позивача з запровадженням системи електронного адміністрування податку на додану вартість, посиланнями на відсутність у законодавстві прямої заборони контролюючому органу приймати податкову звітність, подану платником податку у паперовому вигляді. 01 червня 2018 року рішенням Київського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковий орган не мав правових підстав для неприйняття та невизнання як податкову звітність, декларацію, позивача, з податку на додану вартість за вересень 2016 року, оскільки вона в повній мірі відповідає вимогам статті 48 Податкового кодексу України. 08 жовтня 2018 року відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, а саме положень статей 8, 9, 77, 90, 242 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 46, 49, 56, 59 Податкового кодексу України, доводить, що лист про відмову у прийнятті звітності не є рішенням та зазначає, що виконання судових рішень призведе до безпідставного прийняття декларації з податку на додану вартість за вересень 2016 року та порушення пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України. 11 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано з Київського окружного адміністративного суду справу №810/1711/17.31 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому платник податків спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. 06 листопада 2018 року справа №810/1711/17 надійшла до Верховного Суду. 10 грудня 2018 року Товариством подано до Верховного Суду додаткові пояснення у справі. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" є юридичною особою (код ЄДРПОУ 34439389, місцезнаходження: 08152, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, Територія технікуму, буд. 16), як платник податків перебуває на обліку в Києво-Святошинській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області, з 02 червня 2006 року зареєстроване як платник податку на додану вартість. 07 жовтня 2016 року позивач листом №252/16 подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2016 року разом з додатками № №2, 3, 4, 5 та доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість відповідно до абзацу другого пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України. Вказана декларація з додатками та доповненнями була отримана податковим органом 07 жовтня 2016 року з відміткою "отримано з попередженням про можливість невизнання". Листом від 07 жовтня 2016 року вих. №6148/10/10-13-11-02 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" податковий орган повідомив позивачу, що податкова декларація з податку на додану вартість Товариства за вересень 2016 року вважається невизнаною як податкова звітність, у зв'язку з тим, що вона подана з порушенням пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а також запропонував позивачу подати податкову декларацію з податку на додану вартість за відповідний звітний період у спосіб, передбачений законодавством. У листі також повідомлялося, що договір про визнання електронних документів, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" від 14 січня 2016 року №9000569187 є дійсним до 10 січня 2018 року, а тому, відповідно до умов зазначеного договору, платник податків має можливість реєструвати податкові накладні та подавати податкову звітність в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку. При вирішення вказаного судового спору Верховний Суд виходить з такого. З 01 січня 2015 року набув чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно з яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі (далі - Закон №71). На підставі Закону №71 змінено редакцію статті 49 Податкового кодексу України та встановлено імперативний припис, відповідно до якого податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Відповідно до пункту 46.5 статті 46 Податкового кодексу України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. На виконання цієї норми наказом Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року №13, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за №102/26547 (далі - Наказ №13) внесено зміни, зокрема, до Форм податкової декларації з податку на додану вартість, уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2014 року за №1267/26044 (далі - Порядок №966); Порядку визначення відповідності платника податку на додану вартість критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року №1128. У подальшому наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21, який вступив в силу з 01 лютого 2016 року затверджено, зокрема, нову форму податкової декларації з податку на додану вартість та порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №159/28289 (далі - Порядок №21). Пунктом другим Розділу 3 "Порядок оформлення та подання податкової звітності" Порядку №21 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) встановлено, що декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 8 розділу І цього Порядку, подаються до контролюючого органу за місцем обліку платника податку відповідно до встановленого законодавством порядку сплати податку. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податку, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність до контролюючого органу, в якому він перебуває на обліку як платник податку, в один із таких способів: 1) особисто платником податку або уповноваженою на це особою; 2) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення. На час виникнення спірних у цій справі правовідносин, подання електронної податкової звітності здійснювалося відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронний цифровий підпис" та згідно з Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233 (далі - Інструкція №233). Відповідно до пункту першого розділу ІІ Інструкції №233 платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу криптографічного захисту інформації (ключ), керуючись цією Інструкцією та договором. Примірний договір про визнання електронних документів міститься у додатку 1 до вказаної Інструкції, зміст якого передбачає, що договір укладається між платником податків та конкретним контролюючим органом в особі начальника, на підставі якого податковий орган і здійснює приймання та розшифровку поданих електронних документів. Зазначене дозволяє дійти висновку, що на момент виникнення правовідносин, для реалізації обов'язку передбаченого абзацом другим пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, платник податків повинен мати засіб криптографічного захисту інформації (ключ) та чинний договір, укладений з конкретним податковим органом, який здійснює адміністрування податку на додану вартість. Відповідно до пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а " і "б" пункту 49.3 цієї статті. Положення пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України передбачають, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що платники податків вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України. Враховуючи наявність імперативного обов'язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронному вигляді, єдиний виняток передбачено змістом абзацу третього пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме припинення дії попереднього договору на період до моменту складення нового договору. При цьому відповідний договір повинен відповідати всім законодавчо визначеним, описаним вище вимогам. Судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень не враховано, що у зв'язку з набранням чинності змін до Податкового кодексу України, з 01 січня 2015 року (Закон №71-VIII) відповідно до пункту 49.4 статті 49 цього Кодексу податкова звітність з податку на додану вартість подається виключно в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкові звітність у паперовому вигляді. Згідно чинного на час спірних правовідносин законодавства позивач був зобов'язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання позивачем цього обов'язку обумовлює правомірність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону. Подання до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітності та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, є обов'язком платника податків (підпункт 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України). Посилання позивача на те, що Наказ №13 і, відповідно, Порядок №966 не дозволяли вносити до цієї податкової декларації від'ємне значення сум податку на додану вартість за результатами діяльності у податкових періодах з лютого 2015 року, є безпідставними, оскільки форми декларацій передбачали можливість внесення від'ємного значення у рядки 19-24 Декларації з податку на додану вартість, а також відповідних Додатків до неї. При цьому Наказом №13 було передбачена можливість подання окремого Додатку 2 (Д2) розрахунок суми залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів до 01 лютого 2015 року. Від'ємне значення з податку на додану вартість за періоди, починаючи з 01 лютого 2015 року підлягало відображенню у декларації з податку на додану вартість згідно Порядку №966. При цьому Суд зазначає, що платник податків при виявленні помилок у раніше поданій податковій звітності з податку на додану вартість не був позбавлений можливості подати уточнюючий розрахунок до відповідної податкової декларації у порядку, визначеному розділом VІ Порядку №966 та розділом VІ Порядку №21. Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01 січня 2015 року стало покладення на платника податків обов'язку щодо її подання засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі. Скаржник в обґрунтування необхідності застосування принципу правомірності рішення платника податків посилається на положення пункту 48.7 статті 48 Податкового кодексу України, якими передбачено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу. Таке посилання є неприйнятним, оскільки вказані норми визначають наслідки складення податкової звітності з порушенням, а не її подання до податкового органу. Крім того, положення пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України необхідно тлумачити у їх взаємозв'язку, а не окремо. Доповнення до декларації можуть бути надані лише за наявності підстав, визначених абзацом першим пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України. Саме невиконання платником податків обов'язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, як це визначено абзацом другим пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, стало підставою для направлення податковим органом листа про відмову у прийнятті податкової звітності від 07 жовтня 2016 року №6148/10/10-13-11-02. При цьому податковим органом роз'яснено, що Товариство має можливість реєструвати податкову звітність та податкові накладні в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, зважаючи на наявність діючого договору про визнання електронних документів від 14 січня 2016 року №9000569187 та дійсні до 10 січня 2018 року сертифікати. Таким чином, на момент надсилання Товариством податкової звітності з податку на додану вартість та доповнень до неї у паперовому вигляді у позивача були відсутні об'єктивні причини невиконання безумовного обов'язку, покладеного на нього пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України. Відмова податкового органу з підстав, визначених пунктами 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, є правомірною, якщо податкова звітність, яка може бути подана у паперовому вигляді, складена з порушеннями щодо її обов'язкової форми та реквізитів. У цій справі податкова звітність, виходячи з положень пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України та встановлених обставин справи, була подана у паперовому вигляді безпідставно. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України). Верховний Суд визнає, що неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме неправильне тлумачення закону та незастосування закону, який підлягав застосуванню, призвело до ухвалення незаконного рішення, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у справі №810/1711/17 скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Р. Ф. Ханова судді І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 05 червня 2018 року справа №814/1562/16 адміністративне провадження №К/9901/13961/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївської митниці Державної фіскальної служби на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року (суддя - Лук'янчук О. В. ) у справі №814/1562/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" до Миколаївської митниці Державної фіскальної служби, третя особа: Головне управління Державного казначейства України у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до Миколаївської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі, скаржник у справі), третя особа: Головне управління Державного казначейства України у Миколаївській області, в якому просило визнати протиправною бездіяльність митного органу щодо складання висновку про наявність підстав для повернення надмірно сплачених коштів за результатами розгляду заяви від 15 червня 2016 року за вх. №790/1015-117-05; зобов'язати відповідачу у справі скласти та надати висновок Головному управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївській області про повернення Товариству надмірно сплаченого податку на додану вартість в сумі 2154376,24 гривень шляхом перерахування зазначених коштів на рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість №37515000088694 МФО 899998 у Державному казначействі України. Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 04 жовтня 2016 року адміністративний позов задовольнив в повному обсязі. Вказана постанова оскаржена відповідачем в апеляційному порядку. Разом з апеляційною скаргою скаржником подано клопотання про звільнення від сплати судового збору. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року відмовлено у задоволенні клопотання митного органу про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року. Апеляційну скаргу відповідача у справі на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року по справі №814/1562/16 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору у розмірі 33831,44 гривні. У поданій касаційній скарзі скаржник у справі, із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив змінити рішення суду апеляційної інстанції в частині визначення судового збору, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги. Відповідно до частини третьої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу. З матеріалів справи вбачається, що при поданні апеляційної скарги на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року, відповідачем судовий збір сплачено не було. При цьому, апелянтом було заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтоване відсутністю фінансування з Державного бюджету України. Залишаючи без руху апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що слід сплатити судовий збір за подання скарги у розмірі 33831,44 гривні. Однак, Суд вважає такий висновок суду апеляційної інстанції щодо розміру судового збору помилковим, враховуючи наступне. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір встановлюються у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою, судовий збір становить 1 розмір мінімальної заробітної плати. Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень. Частиною третьою статті 6 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" у серпні 2016 року звернулося до суду з позовом, в якому зазначено дві вимоги немайнового характеру. За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2756 гривні. Отже, за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції митний орган повинен сплатити: 1378 (розмір мінімальної заробітної плати в місячному розмірі, встановлений на 01 січня 2016 року) х 2 (дві вимоги немайнового характеру) х 110% = 3031,60 гривень, а не 33831,44 гривні, як помилково визначив суд апеляційної інстанції. Відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного РІШЕННЯ: Виходячи з вищевикладеного Суд прийшов до висновку про доцільність зміни ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року в частині визначення розміру судового збору, що підлягає сплаті при поданні апеляційної скарги. Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Миколаївської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року змінити, зазначивши, що розмір судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року становить 3031,60 гривень. В решті ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 грудня 2018 року Київ справа №297/872/18 адміністративне провадження №К/9901/64414/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Закарпатської митниці ДФС на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 (судді Рибачук А. І., Курилець А. Р., Кушнерик М. П. ) у справі №297/872/18 за позовом ОСОБА_2 до Закарпатської митниці ДФС про скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: У квітні 2018 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулася до Берегівського районного суду Закарпатської області з позовом до Закарпатської митниці ДФС (далі - відповідач, митний орган, скаржник) про скасування постанови про порушення митних правил. Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 17.07.2018 позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Львівського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018 апеляційну скаргу Закарпатської митниці ДФС залишено без руху, в зв'язку з тим, що апеляційна скарга подана після спливу строку на апеляційне оскарження і ним не порушено питання про його поновлення, та надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків. В межах встановленого ухвалою строку для усунення недоліків скаржник звернувся до суду з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, яка обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції було проголошено за відсутності представника митного органу, а копію такого рішення було отримано скаржником засобами поштового зв'язку лише 29.07.2018. Така заява Закарпатської митниці ДФС підписана представником ОСОБА_3, на підтвердження повноважень якого до заяви додано копію довіреності, яка завірена в. о. Начальника відділу організаційної роботи. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Закарпатської митниці ДФС на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 17.07.2018 у справі №297/872/18. Правовою підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження став пункт 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи своє рішення судом апеляційної інстанції зазначено, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, надане податковим органом на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, підписане представником митного органу ОСОБА_3. При цьому, до клопотання не додано належним чином оформленого документа про повноваження на підписання вказаного клопотання від імені Закарпатської митниці ДФС, а відповідно клопотання не може вважатися таким, що подано митним органом. Вказані обставини і стали фактичною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, скаржник звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що митним органом в межах встановлених строків для усунення недоліків апеляційної скарги подано заяву про поновлення процесуальних строків, яка підписана представником Закарпатської митниці ДФС та додано завірену належним чином копію документу на підтвердження повноважень представника митного органу. В той же час стаття 299 Кодексу адміністративного судочинства України містить вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження. Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. За правилами пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечень встановлені частиною першою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Частиною другою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що будь-якої невідповідності вимогам статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України вказаної заяви судом встановлено не було, як і не було встановлено недоліків, які б не дали можливості суду розглянути таку заяву. Заява не поверталася заявнику без розгляду. Відтак в межах встановлених процесуальних строків для усунення недоліків апеляційної скарги митним органом подано заяву про поновлення строків на апеляційне оскарження. Підстави поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, які наведені митним органом у заяві про поновлення процесуальних строків, судом не оцінювалися, а відтак правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України у суду не було. Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Закарпатської митниці ДФС задовольнити. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 квітня 2018 року Київ справа №166/616/17 касаційне провадження №К/9901/44148/18, К/9901/44149/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л. І., суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В., розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2017 (суддя Судова-Хомюк Н. М. ) у справі за позовом ОСОБА_2 до Волинської митниці Державної фіскальної служби України про скасування постанови, УСТАНОВИВ: У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати постанову у справі про порушення митних правил від 26.04.2017 №1147/20500/17, якою митний орган притягнув його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, у вигляді штрафу на суму 8500,00 грн. Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 29.05.2017 позов залишено без розгляду. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.07.2017, посилаючись на статті 108, 187, 189 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції залишив без руху, оскільки до неї не додано документ, що підтверджує сплату судового збору. Цією ж ухвалою суд встановив 10-денний строк на усунення недоліків, зазначених в цій ухвалі, з дня отримання її копії. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11.09.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу суду першої інстанції повернув на підставі пункту 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України через невиконання вимог суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху у зв'язку з несплатою судового збору. ОСОБА _2 подав до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги, у яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права обґрунтовані посиланням на положення статей 87, 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 4 Закону України "Про судовий збір", статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та висновком, що апеляційний суд не мав підстав зобов'язувати скаржника сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом України "Про судовий збір". Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017. Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.03.2018 касаційні скарги ОСОБА_2 прийняв до провадження, об'єднав касаційні скарги в одне провадження, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 03.04.2018. Відповідач не реалізував процесуальне право щодо подання відзиву на касаційні скарги. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційних скаргах доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Закон України "Про судовий збір" (у редакції Закону, чинній на час подання апеляційної скарги) визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону). За статтями 1, 2 цього Закону (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом. Частина друга статті 3 цього ж Закону (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб. Отже, сплата судового збору за подання скарг до суду є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. Згідно з частиною першою статті 458 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Відповідно до статті 487 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Порядок оскарження постанов у справах про порушення митних правил визначається статтею 529 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги). Постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або органом доходів і зборів, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України (частина п'ята стаття 529 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) ). Згідно із пунктом 3 частини першої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) постанову по справі про адміністративне правопорушення (постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі) може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. У частині четвертій статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Отже, відповідно до положень статті 529 Митного кодексу України у поєднанні із частиною четвертою статті 288 цього Кодексу (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення митних правил, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися, зокрема, за подання позовної заяви, скарги до суду. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом України "Про судовий збір". Відповідно до положень статей 3, 4, 5 Закон України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку із статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) не визначав і не визначає об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, суд вважає, що у справах про оскарження постанов у справах про порушення митних правил у розумінні положень статей 487, 529 Митного кодексу України, статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статей 2, 3, 4 Закону України "Про судовий збір" позивач звільняється від сплати судового збору. Митний кодекс України дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про порушення митних правил і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції. У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про порушення митних правил провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону України "Про судовий збір" не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про порушення митних правил, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги. У зв'язку з цим за подання позивачем апеляційної/касаційної скарги на рішення суду у справі про оскарження постанови про порушення митних правил судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом України "Про судовий збір", сплаті не підлягає. Оскільки судові рішення апеляційної інстанції не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, який встановлює порядок прийняття апеляційної скарги на рішення суду попередньої інстанції, відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 та від 11.09.2017 підлягають скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 349, 353, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги ОСОБА_2 задовольнити, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2017 скасувати і справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Л. І. Бившева В. В. Хохуляк Т. М. Шипуліна В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 травня 2018 року Київ справа №815/2405/16 адміністративне провадження №К/9901/27053/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 (суддя - Тарасишина О. М. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016 (головуючий суддя - Танасогло Т. М., Бойко А. В., Яковлєва О. В. ) у справі №815/2405/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бліц Торг" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бліц Торг" (далі - ТОВ "Бліц Торг") звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси) від 15.12.2015 №0017621501. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016, позовні вимоги задоволено. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси оскаржила їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції у даній справі. В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Малиновському районі м. Одеси зазначає, що в силу приписів пункту 36.5 статті 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник, у зв'язку з чим нарахування штрафу за прострочення сплати узгодженого грошового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення є правомірним. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 05.03.2015 ТОВ "Бліц Торг" платіжним дорученням №171 до УК у м. Одеса, Малиновського району 11021100, код 38016923 сплачено 185000,00 грн. за призначенням: "101; 30692945; 11021100 оплата податку на прибуток за 2014 рік. Перераховано повністю. Термін сплати 10.03.2015 року". Проте, при сплаті грошових коштів було допущено технічну описку в коді бюджетної класифікації, у зв'язку з чим позивач листом від 06.03.2015 повідомив відповідача про допущену помилку з проханням здійснити перерахування грошових коштів у сумі 185000,00 грн. з податку на прибуток 2014 року на належний рахунок 33113318700007 та код бюджетної класифікації 11021000. Лист підприємства отримано контролюючим органом 06.03.2015. Відповідачем факт зарахування до бюджету коштів в сумі 180000,00 грн. не заперечувався. 18.11.2015 ДПІ у Малиновському районі м. Одеси проведено камеральну перевірку стосовно своєчасності сплати податку на прибуток згідно податкової декларації за 2014 рік ТОВ "Бліц Торг". За результатами проведеної перевірки складено акт від 18.11.2015 №6666/15-52-15-01, в якому відображено висновок про порушення позивачем термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток визначених пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме: узгоджене грошове зобов'язання у сумі 178148,88 грн. сплачено з порушенням граничних термінів оплати з затримкою у 84 календарних дні (з 11.03.2015 по 03.06.2015). На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.12.2015 №0017621501, згідно з яким ТОВ "Бліц Торг" нараховано штраф у розмірі 20% у сумі 35 629,78 грн. За результатами адміністративного оскарження, рішенням ДФС України від 27.04.2016 №9784/6/99-99-11-03-01-25 скарга платника податків задоволена частково: податкове повідомлення-рішення від 15.12.2015 №0017621501 скасовано частково в сумі 17814,89 грн. Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилом пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо латник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій. Разом з тим, нормами Бюджетного кодексу України, а саме, частиною першою статті 43 та частиною п'ятою 5 статті 45, передбачено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій. Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16.06.2015 у справі 21-377а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо сплати платником податку узгодженого податкового зобов'язання у встановлений законодавством строк, проте з помилковим зазначенням коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні, такий платник податку не вважається, що пропустив строк сплати податку, у зв'язку з чим нарахування грошового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення є протиправним. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 червня 2019 року Київ справа №826/9599/16 адміністративне провадження №К/9901/29814/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Губської О. А., суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В., розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року, прийняту у складі судді Аблова Є. В., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Епель О. В. (головуючий), Костюк Л. О., Троян Н. М. І. СУТЬ СПОРУ: 1. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач) про: 1.1. визнання протиправними дій відповідача щодо накладення штрафу у розмірі 680,00 грн. при примусовому виконанні виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/3958/15, ВП №50021528; 1.2. визнання протиправною та скасування постанови ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві від 13.04.2016 р. у ВП №50021528 про накладення штрафу на ПАТ "Банк "Київська Русь" у розмірі 680,00 грн. 2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржувані дії та постанова вчинені (прийнята) з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV. 3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні з огляду на законність і обґрунтованість спірних дій та постанови. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 4.29.12.2015 Львівським окружним адміністративним судом на виконання судового рішення у справі №813/3958/15 було видано виконавчий лист про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо виплат відшкодування в розмірі 200000,00 грн. за рахунок коштів Фонду ОСОБА_2 за договором банківського рахунку від 26.12.2013 №3681-00, укладеним з ПАТ "Банк "Київська Русь". 5.08.02.2016 заступником начальника ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві Мойсеєнко В. В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50021528 з примусового виконання вказаного виконавчого листа. 6. Зазначеною постановою боржнику було надано строк сім днів з дня її винесення для виконання його зобов'язань. 7.18.02.2016 постанова про відкриття виконавчого провадження від 08.02.2016 була отримана боржником. 8.13.04.2016 відповідачем прийнято постанову про накладення на боржника - Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова О. Ю. штрафу 680,00 грн. за невиконання рішення суду у законодавчо визначений строк, якою, зокрема встановлено факт невиконання боржником рішення суду станом на 13.04.2016.9. Позивач, вважаючи дії відповідача щодо накладення на штрафу та зазначену постанову протиправними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 10. Окружним адміністративним судом міста Києва постановою від 28 лютого 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. 11. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив із правомірності оскаржуваних дій та рішення відповідача, оскільки позивач у строк, установлений для добровільного виконання, вимог виконавчого документу не виконав. IV. Провадження в суді касаційної інстанції 12. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати такі судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. 13. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового РІШЕННЯ: неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають обставинам справи. 14. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. V. Джерела права й акти їх застосування 15. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 16. Спірні правовідносини на час їх виникнення врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року №606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-XIV), відповідно до статті 25 якого державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна ПОСТАНОВА: 17. За змістом статті 27 Закону №606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. 18. Згідно з частиною першою статті 89 Закону №606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. VI. Висновок Верховного Суду 19. Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами. 20. При цьому, застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження. 21. Враховуючи, що позивач у строк, установлений для добровільного виконання, вимог виконавчого документу не виконав, відповідач мав усі правові підстави для накладення штрафу, а тому діяв на підставі, межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством. 22. Докази виконання вимог виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/3958/15 чи вжиття заходів для його виконання, станом на дату винесення постанови про накладення штрафу 13.04.2016, позивачем державному виконавцю не надавались. 23. При цьому, постанова про відкриття виконавчого провадження від 08.02.2016 ВП №50021528 позивачем не оскаржувалась, не скасована та протиправною не визнана. 24. З приводу доводів скаржника про те, що відповідач повинен був перевірити виконання боржником рішення не пізніше наступного дня після закінчення строку на його самостійне виконання, колегія суддів зазначає, що вони не спростовують факту невиконання Банком судового рішення у строк, установлений для добровільного виконання, який закінчився 25.02.2016, що не заперечується позивачем. 25. Не спростовує вказаного факту також посилання позивача на те, що 09.03.2016 листами № №1395/43, 1396/43 ним було повідомлено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб щодо змін до бази даних про вкладників, серед яких зазначено ОСОБА_2, а також, що в наступному на підставі даних відомостей Фондом внесено відповідні зміни до реєстру вкладників, оскільки вказані дії були вчинені позивачем також після закінчення строку, установленого відповідачем для добровільного виконання ним рішення суду. 26. Колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про те, що Уповноважена особа є працівником Банку і не несе жодної відповідальності, оскільки останій, у відповідності до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є суб'єктом владних повноважень. 27. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 28. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VII. Судові витрати 29. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича залишити без задоволення. 2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року у справі №826/9599/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. А. Губська судді М. В. Білак О. В. Калашнікова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 01 серпня 2018 року Київ справа №820/9303/13-а адміністративне провадження №К/9901/3124/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтест Україна" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Донець Л. О., суддів Мельнікової Л. В., Спаскіна О. А. від 17 березня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтест Україна" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Хімтест Україна" (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 серпня 2013 року №000230202 та №0002292202. Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із контрагентами та відсутності підстав для формування відповідних податкових вигод не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року позов задоволено повністю; скасовано податкові повідомлення-рішення від 08 серпня 2013 року №000230202 та №0002292202. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентами є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак, за твердженням цього суду, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2014 року скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи документи не спростовують доводів Інспекції про нездійснення транспортування товару, його зберігання, завантаження, розвантаження тощо, а тому, за висновком цього суду, у позивача відсутні підстави для формування спірних сум податкових вигод. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та документально оформлені, Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, у зв'язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили. В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С. С., суддів Васильєвої І. А., Юрченко В. П. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний суддійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на наступне. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 березня 2010 року по 08 червня 2012 року, за результатами якої складено акт від 15 червня 2012 року №1049/220/36986644, яким зафіксовані порушення позивачем: пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податку на прибуток на загальну суму 75226,00 грн., у тому числі у 2-4 кварталах 2011 року на суму 75226,00 грн. ; пункту 185.1 статті 185, статей 186, 187, пункту 188.1 статті 188, статей 196, 197, 198, 199 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 346588,84 грн., у тому числі по періодах: травень 2011 року на суму 136100,00 грн., червень 2011 року на суму 18388,66 грн., липень 2011 року на суму 126659,00 грн., жовтень 2011 року на суму 31016,00 грн., листопад 2011 року на суму 26063,00 грн., грудень 2011 року на суму 8362,18 грн. До наведених висновків Інспекція дійшла виходячи з того, що в ході проведення документальних перевірок контрагентів позивача ТОВ "Аркада і К" та ПП "Арикон" не встановлено наявності у останніх необхідних умов для здійснення господарської діяльності, трудових ресурсів, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що, за висновком відповідача, свідчить про відсутність у них можливості для виконання спірних операцій із позивачем та, як наслідок, підстав для формування позивачем відповідних податкових вигод за результатами таких операцій. На підставі вказаних висновків відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 08 серпня 2013 року: №000230202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 394615,00 грн., із них за основним платежем - 346589,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 48026 грн. ; №0002292202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 75226,00 грн. Верховний Суд не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного. Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Згідно же з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) ; в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності) ; фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Судами в ході розгляду справи встановлено, що у періоді, який перевірявся відповідачем, позивач мав господарські відносини із ТОВ "Аркада і К", ПП "Арикон" та ТОВ "Укрспецпокриття" на підставі договорів поставки №0531/2Х від 31 травня 2011 року, №0531/1Х від 05 липня 2011 року, №0630-1Х від 30 червня 2011 року, №0531-2Х від 31 травня 2011 року, №27.07/1Х від 27 липня 2011 року, №191011/1 від 19 жовтня 2011 року, №311011/1 від 31 жовтня 2011 року, №161211/1 від 16 грудня 2011 року, №16211/1 від 16 грудня 2011 року. За висновком суду першої інстанції фактична поставка позивачу товару вказаними постачальниками підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами (видатковими накладним, податковими накладними, журналом - ордером по рахунку, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками по рахунку), які оформлені у відповідності із вимогами Закону №996-XIV, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів. Встановлено, що виписані контрагентами податкові накладні містять усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Касаційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в ході розгляду справи відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову, не надано будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних податкових вигод. Не наведено й обставин та не надано доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. По суті ж, як встановлено судом першої інстанції, доводи податкового органу ґрунтуються лише на отриманій за результатами здійснення податкового контролю інформації про відсутність у контрагентів необхідних ресурсів і умов для ведення господарської діяльності, однак матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували такі обставини, у тому числі актів перевірок ТОВ "Аркада і К" та ПП "Арикон", на які посилається відповідач. До того ж, донарахування грошових зобов'язань має здійснюватися на аналізі суті та наслідків конкретних господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та не може ґрунтуватися лише на актах перевірок контрагентів платника податків. Таким чином, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень та задоволення позовних вимог, а тому прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Натомість, роблячи висновок про нереальність згаданих операцій, який ґрунтується виключно на тій обставині, що матеріалами справи не спростовуються доводи Інспекції про нездійснення транспортування товару, його зберігання, завантаження, розвантаження тощо, суд апеляційної інстанції не навів будь-яких мотивів, з посиланням на конкретні умови передачі товарно-матеріальних цінностей позивачу, обставини їх переміщення і доставки, а також норми законодавства, за яких такі обставини спростовують висновки суду першої інстанції, свідчать про невиконання контрагентами своїх зобов'язань та, як наслідок, позбавляють покупця права на формування спірних сум податкових вигод. Слід зазначити, що предметом доказування у справі, що розглядається, є обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість формування податкових вигод позивачем. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне наявність або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні не можуть бути єдиною підставою для висновків про відсутність господарської операції або непідтвердження первинними документами вчинених операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю дійсно мали місце. В даному ж випадку всупереч вимогам статей 11, 159 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) суд апеляційної інстанції обмежився лише доводами відповідача, наведеними в апеляційній скарзі, не врахувавши усю сукупність обставин, що мають значення для оцінки поведінки платника (позивача) у сфері оподаткування, а також мотивів, з яких виходив суд першої інстанції при ухваленні свого РІШЕННЯ: Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке, на думку Верховного Суду, є обґрунтованим та законним. Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтест Україна" задовольнити. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2014 року скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 серпня 2018 року Київ справа №815/574/14 касаційне провадження №К/9901/3995/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В., розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 (суддя Іванов Е. А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 (головуючий суддя Яковлєв О. В., судді: Бойко А. В., Танасогло Т. М. ) у справі №815/574/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський завод таропакувальних виробів "Дунай-Пак" до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Ізмаїльський завод таропакувальних виробів "Дунай-Пак" звернулося до адміністративного суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.12.2013 №000092/2200 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 172015,31грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 86007,66грн., №000093/2200, №000094/2200 та №000095/2200. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 17.02.2014 позовні вимоги задовольнив у повному обсязі. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16.09.2014 залишив постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 без змін. Ізмаїльська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV, статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій). Зокрема, зазначає, що судовими інстанціями не повно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Ізмаїльською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський завод таропакувальних виробів "Дунай-Пак" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 29.11.2013 №1306/15-02-22-00/00383716. За результатами перевірки Ізмаїльською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.12.2013: №000092/2200 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 268874грн., в тому числі: 179249 грн. основного платежу та 89625 грн. штрафних санкцій. №000093/2200 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 707грн. ; №000094/2200 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 174216грн. ; №000095/2200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 117653 грн., в тому числі: 78435 грн. основного платежу та 39218грн. штрафних санкцій. Позивачем оскаржується повідомлення-рішення від 17.12.2013 №000093/2200, №000094/2200, №000095/2200 у повному обсязі та повідомлення-рішення від 17.12.2013 №000092/2200 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 172015,31грн. за основним платежем та в сумі 86007,66грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Правовою підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень в частині, що оскаржується, слугували висновки податкового органу про порушення позивачем вимог: підпунктів 195.1.1, 195.1.3 (б) пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що полягало у безпідставному застосуванні нульової ставки з податку на додану вартість при оподаткуванні операцій з постачання послуг переробки давальницької сировини. Позбавлення права позивача на застосування зниженої ставки податку "0 " відсотків податковий орган пов'язує з непідтвердженям факту вивезення за межі митної території України продуктів переробки, у зв'язку з невідповідністю митних декларацій вимогам Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450, а саме: на зворотному боці аркуша з позначенням "3/8" форми МД-2 немає запису про вивезення товарів, а також відсутні дата фактичного вивезення, підпис та печатка посадової особи митного органу, деякі відомості про перевізника товарів (номер телефону, відомості про особу, що приймає задекларовані товари до перевезення, реквізити паспортного документа) ; пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що полягали у неправомірному формуванні податкового кредиту та валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за нереальними операціями з придбання у ТОВ "Солід", ТОВ "Авеста", ТОВ "Херсонський завод гумотехнічних виробів", ТОВ "Юніфлекс", ТОВ "Елексхім", ТОВ "Метал-Паксервіс" товарно-матеріальних цінностей (резини офсетної, кільця гумового ущільнювального СКО-82 до металевих кришок для скляних банок, ущільнювача кільця №82, лаку поліестерного прозорого безколірного, лаку ЕП-547, розріджувача Р-30, жесті білої ЕЖК), а також з придбання у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 консультаційних послуг та послуг, пов'язаних зі збутом готової продукції та утриманням основних засобів. Безтоварний характер операцій позивача з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Солід", ТОВ "Авеста", ТОВ "Херсонський завод гумотехнічних виробів", ТОВ "Юніфлекс", ТОВ "Елексхім", ТОВ "Метал-Паксервіс" відповідач обґрунтовує тим, що фактичне їх вчинення не підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме - товарно-транспортними накладними. Реальність господарських операцій позивача з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 поставлена податковим органом під сумнів з огляду на те, що первинні документи не містять інформації про характер наданих послуг, їх обсяг та зв'язок з господарською діяльністю. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що фактичне виконання спірних операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, а також консультаційних послуг підтверджується належним чином складеними первинними документами. Щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з постачання послуг переробки давальницької сировини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач мав право оподатковувати операції з вивезення товару за межі митної території України за нульовою ставкою, оскільки факт вивезення товару в митному режимі реекспорту підтверджується листом Південної митниці від 12.12.2013 №3.1/1.1-10/11708.1. Щодо застосування нульової ставки з податку на додану вартість при оподаткуванні операцій з постачання послуг щодо переробки давальницької сировини, ввезеної на митну територію України. Відповідно до абзацу "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. Відповідно до абзацу "б" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання послуг, що передбачають роботи з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником, що виконував такі роботи, або отримувачем-нерезидентом. До робіт з рухомим майном належать роботи з переробки товарів, що можуть включати власне переробку (обробку) товарів - монтаж, збирання, монтування та налагодження, у результаті чого створюються інші товари, у тому числі постачання послуг з переробки давальницької сировини, а також модернізацію та ремонт товарів, що передбачає проведення комплексу операцій з частковим або повним відновленням виробничого ресурсу об'єкта (або його складових частин), визначеного нормативно-технічною документацією, у результаті виконання якого передбачається поліпшення стану такого об'єкта. Відповідно до підпункту 14.1.134 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України операція з давальницькою сировиною - операція з переробки (обробки, збагачення чи використання) давальницької сировини (незалежно від кількості замовників і виконавців, а також етапів (операцій) ) з метою одержання готової продукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менш як 20 відсотків загальної вартості готової продукції. До операцій із ввезення товарів на митну територію України в митному режимі переробки на митній території застосовується умовне повне звільнення від оподаткування за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених главою 23 Митного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 147 Митного кодексу України переробка на митній території - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, за умови подальшого реекспорту продуктів переробки. Згідно з частиною першою статті 86 Митного кодексу України митний режим реекспорту може бути застосований до товарів, які при ввезенні на митну територію України мали статус іноземних та були поміщені у митний режим переробки на митній території та вивозяться за межі митної території України у тому самому стані, в якому вони були ввезені на митну територію України, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування та зберігання, або у вигляді продуктів їх переробки. Враховуючи викладене, операції з постачання послуг, що передбачають переробку давальницької сировини, попередньо ввезеної на митну територію України в режимі переробки, та вивезення продуктів переробки (готової продукції) за межі митної території України в режимі реекспорту платником, що виконував такі роботи, або отримувачем-нерезидентом, оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Як встановлено судами попередніх інстанцій, при вивезенні продуктів переробки давальницької сировини нерезиденту-замовнику в режимі реекспорту позивачем було оформлено митні декларації від 09.07.2012 №500071201/2012/000419, від 16.07.2012 №500071201/2012/000502, від 19.07.2012 №500071201/2012/000527, від 27.07.2012 №500071201/2012/000596, від 15.08.2012 №500071201/2012/000803 та від 30.08.2012 №500071201/2012/000939. Судами попередніх інстанцій на підставі листа Південної митниці від 12.12.2013 №3.1/1.1-10/11708 та інших належних та допустимих доказів встановлено, що зазначені у названих митних деклараціях товари були вивезені за межі митної території України в порядку, передбаченому законодавством, що не спростовується матеріалами справи. Посилання податкового органу на необхідність підтвердження факту вивезення товарів у митному режимі реекспорту в порядку, передбаченому пунктом 30 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450, судами обґрунтовано відхилено, оскільки правила такого пункту застосовуються лише при вивезенні товарів, поміщених у митний режим: безмитної торгівлі чи вільної митної зони; реекспорту згідно з пунктом 5 частини першої статті 86 Митного кодексу України чи експорту. Оскільки у спірній ситуації товари, оформлені позивачем до вивезення за межі митної території України, не стосуються вищезазначених випадків, вивезення за межі митної території таких товарів підтвердженню за процедурою, передбаченою пунктом 30 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450, не є обов'язковою. За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про неправильність позиції податкового органу щодо порушення позивачем абзацу "б" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України є обґрунтованими. 2. Щодо формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Солід", ТОВ "Авеста", ТОВ "Херсонський завод гумотехнічних виробів", ТОВ "Юніфлекс", ТОВ "Елексхім", ТОВ "Метал-Паксервіс", а також консультаційних послуг у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Разом з тим наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника. Якщо певна господарська операція не відбулася, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Документи та інші дані, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції. Водночас наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договору позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд має оцінити докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Солід", ТОВ "Авеста", ТОВ "Херсонський завод гумотехнічних виробів", ТОВ "Юніфлекс", ТОВ "Елексхім", ТОВ "Метал-Паксервіс", судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи належним чином оформленими копіями первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а саме: договори поставки, податкові накладні, накладні, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, рахунки оплати, товарно-транспортні накладні. Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження можливої фіктивності вказаних контрагентів позивача, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб'єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких об'єктивних доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Разом з тим, надаючи оцінку господарським операціям позивача з придбання консультаційних послуг у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі договору від 04.01.2011, суди попередніх інстанцій керувалися таким. Предметом такого договору є послуги, зокрема, щодо надання консультацій, роз'яснень, підготовки документів для подачі до органів судової влади, просування продукції, пошуку потенційних інвесторів та інше. На підтвердження фактичного виконання таких операцій позивачем надано акт, згідно з яким виконавцем послуг здійснено ознайомлення з документами (запитами податкового органу, податковими повідомленнями-рішеннями, висновками), а також підготовку документів для подачі до судових органів. Результати наданих Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 послуг знаходилися на електронних носіях, які знищено позивачем на підставі наказу від 20.12.2012 №17 "Про призначення комісії по забезпеченню збереження конфіденційної інформації підприємства". Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що такі обставини не впливають на саму суть господарської операції та її підтвердження. При цьому судові рішення не містять оцінки інших доказів, які б відображали реальні результати отриманих позивачем консультаційних послуг. Крім того, на підтвердження фактичного виконання умов договору від 04.10.2011 в частині зобов'язань щодо збуту готової продукції та пошуку потенційних інвесторів суду надано акти прийому-передачі, а також договори та контракти, укладені позивачем в результаті наданих ОСОБА_1 послуг. Судами попередніх інстанцій не досліджено які саме дії були вчинені з метою збуту продукції позивача та сприяння укладенню контрактів, не з'ясовано в який спосіб забезпечено налагодження господарських зв'язків між позивачем та клієнтами, хто персонально брав у цьому участь. Судами залишено поза увагою встановлення обставин щодо пов'язаності факту укладення договорів та контрактів між позивачем та клієнтами з наданням ОСОБА_1 консультаційних послуг. Таким чином, у даній справі висновки судів про помилковість доводів відповідача щодо штучного формування податкового кредиту та валових витрат по операціям з ОСОБА_1 є передчасними та зроблені без належного з'ясування фактичних обставин справи. Враховуючи викладене, зважаючи на те, що виокремити із загальної суми нарахувань суми грошових зобов'язань, що правомірно визначені податковим органом, без розрахунку неможливо, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 у справі №815/574/14 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 березня 2019 року Київ справа №815/2488/15 адміністративне провадження №К/9901/26313/18 К/9901/26314/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., при секретарі: Лисенко О. М., за участю представника позивача: Петрова Є. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги: 1. Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області та 2. Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2015 (суддя - Харченко Ю. В. ) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2016 (головуючий суддя - Лук'янчук О. В., Градовський Ю. М., Кравченко К. В. ) у справі №815/2488/15 за позовом Дочірнього підприємства "Фірма Леда" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Дочірнє підприємство "Фірма Леда" (далі - ДП "Фірма Леда ") звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними дії Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП у м. Одесі) щодо складання акта №151/28-08-39-0/24761695/25 від 19.12.2014 "Про результати планової виїзної перевірки ДП "Фірма Леда" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013"; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси) від 13.01.2015 №0000052203, №0000062203, №0000062205, №0000052205 та №0000072205. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2015 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 13.01.2015 №0000052203, №0000062203, №0000062205, №0000052205 та №0000072205. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2016 змінено мотивувальну частину постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2015 в частині підстав для задоволення позову. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси оскаржила їх у касаційному порядку. У поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2015, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2016 та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити в позові повністю. Також, не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Одесі звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування своїх вимог відповідачі посилаються на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 44, 47 пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7, 9, 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях) та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано всі обставини справи та не надано їм повну оцінку, що має значення для належного вирішення справи. Також, відповідач просить замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на її процесуального правонаступника Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби. Представники ДПІ у Малиновському районі м. Одеси та СДПІ з ОВП у м. Одеси в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представника позивача, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Одесі проведено планову виїзну перевірку ДП "Фірма Леда" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013. За наслідками вказаної перевірки, СДПІ з ОВП у м. Одесі складено акт №151/28-08-39-0/24761695/25 від 19.12.2014, в якому відображено висновок заниження ДП "Фірма Леда" податку на прибуток, чим порушено вимоги пункту 44.6 статті 44, пункту 135.2 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України; занижено податок на додану вартість, чим порушено вимоги пункту 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.10, 201.14, 201.15 статті 201, пункту 202.1 статті 202 Податкового кодексу України; порушено вимоги пунктів160.1, 160.5 статті 160 Податкового кодексу України, пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" та Закону України "Про прядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Підставою для висновків про заниження ДП "Фірма Леда" податку на прибуток, заниження податку на додану вартість, визначення суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення валютного законодавства, збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб, нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД послугувало ненадання ДП "Фірма Леда" до закінчення перевірки документів фінансово-господарської діяльності за період з 01.07.2012 по 31.12.2013. На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси 13.01.2015 прийнято податкові повідомлення-рішення №0000052205, №0000072205, №0000062203, №0000062205, №0000052203. Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000052203, №0000062203, №0000062205, №0000052205, №0000072205, суд першої інстанції виходив з того, що під час проведення перевірки не були враховані первинні документи, які надавались платником податків до СДПІ з ОВП у м. Одесі, на підставі яких позивачем було сформовано показники податкової звітності, що призвело до фактичної та правової невизначеності зроблених податковим органом висновків та, як наслідок, до неправомірності їх прийняття. При цьому, суд першої інстанції дійшов до висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень на підставі наданих суду первинних документів, які спростовують висновки акта перевірки №151/28-08-39-0/24761695/25 від 19.12.2014 щодо заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість, не утримання та не сплату податку. Суд апеляційної інстанції погодився з доводами суду першої інстанції, що податковим органом не було враховано факт відновлення підприємством первинної документації, що призвело до несприятливих наслідків для прав, свобод та інтересів позивача внаслідок прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Проте, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції надаючи оцінку встановленим порушенням пунктів 160.1, 160.5 статті 160 Податкового кодексу України (податкове повідомлення-рішення №0000052205) та порушенням вимог пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (податкове повідомлення-рішення №0000072205) фактично взяв на себе функції контролюючого органу, тобто суд першої інстанції вийшов за межі наданих йому законом повноважень, які віднесені законом до виключної компетенції ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, а саме статтею 20 Податкового кодексу України. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню саме з підстав неврахування під час перевірки фінансово-господарської та бухгалтерської документації підприємства, на підставі яких ДП "Фірма Леда" сформовано показники податкової звітності за перевіряємий період, що призвело до передчасних висновків податкового органу про заниження підприємством податку на прибуток та податку на додану вартість, визначення штрафних (фінансових) санкцій за порушення валютного законодавства, збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб, нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та, як наслідок до неправомірності прийняття податкових повідомлень-рішень №0000052205, №0000072205, №0000062203, №0000062205, №0000052203. Разом з тим, Верховний Суд вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з невірним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні відносини, що призвело до неправильного вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору судами попередніх інстанцій). Судами також встановлено, що ДП "Фірма Леда" звернулось до податкового органу з листом №15/58/3-Н від 22.09.2014 про те, що на підставі ухвали слідчого судді Гаєвої Л. В. від 29.07.2014 в рамках досудового розслідування, внесеного до ЄРДР від 27.02.2014 №1534, слідчим СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_3 було проведено обшук, в ході якого вилучено оригінали фінансово-господарських та бухгалтерських документів ДП "Фірма Леда" за період з 01.07.2012 по 28.08.2014. Також, до вказаного листа було додано копію протоколу обшуку від 29.08.2014, складеного слідчим СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_3, у зв'язку з чим підприємство просило перенести проведення планової документальної перевірки до дати отримання первинної бухгалтерської документації за період з 01.07.2012 по 29.08.2014 від органу досудового розслідування. Наказом СДПІ з ОВП у м. Одесі №377 від 24.09.2014 перенесено термін перевірки ДП "Фірма Леда" до дати отримання копій документів або забезпечення доступу до них, але на підставі доповідної записки начальника відділу податкового супроводження підприємств оптової та роздрібної торгівлі СДПІ з ОВП у м. Одесі від 06.10.2014 №407/39-0 щодо поновлення терміну проведення виїзної планової документальної перевірки ДП "Фірма Леда", наказом СДПІ з ОВП у м. Одесі від 07.10.2014 №395 поновлено з 07.10.2014 термін проведення виїзної планової документальної перевірки ДП "Фірма Леда" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків і зборів, а також отримання валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013. ДП "Фірма Леда" було надіслано до контролюючого органу листи від 13.10.2014 №17/58/3-Н та від 22.10.2014 №17/63/4-Н, з проханням перенести проведення планової документальної перевірки до дати отримання первинної бухгалтерської документації від органу досудового розслідування, яким було вилучено оригінали фінансово-господарських та бухгалтерських документів за період з 01.07.2012 по 29.08.2014. Вподальшому, 04.11.2014, позивачем було повідомлено СДПІ ОПВ у м. Одесі про відкриття кримінального провадження №42014160000000526 за частиною першою статті 365 Кримінального Кодексу України відносно слідчого СВ Приморського ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_4, яким в ході санкціонованого обшуку було вилучено у Фірми "Леда" фінансово-господарську та бухгалтерську документацію, місцезнаходження яких було невідоме, у зв'язку з чим просило перенести проведення планової документальної перевірки до дати встановлення місцезнаходження первинної бухгалтерської документації в ході проведення кримінального розслідування або відновлення документації самим підприємством, що підтверджується листом №19/7/3-Н від 03.11.2014. На підставі доповідної записки начальника відділу податкового супроводження підприємств оптової та роздрібної торгівлі СДПІ з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів від 11.11.2014 №475/39-0 щодо необхідності продовження терміну проведення планової виїзної перевірки ДП "Фірма Леда", наказом СДПІ з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів від 13.11.2014 №432 продовжено термін проведення планової виїзної документальної перевірки ДП "Фірма Леда" з 17.11.2014 на 15 днів. 15.12.2014 (після закінчення перевірки, до складення акту перевірки та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень) ДП "Фірма Леда" звернулось до СДПІ з ОВП у м. Одесі із листом №28/77-Н, яким повідомило, що шляхом перепідписання фінансово-господарських та бухгалтерських документів з контрагентами підприємством відновлено фінансово-господарські та бухгалтерські документи за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, які були вилучені слідчим СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_4 в рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1534 від 27.02.2014, який був отриманий контролюючим органом 15.12.2014 за вхідним номером №8965/10, але надана платником податку інформація не була прийнята до уваги. Враховуючи велику кількість документів фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013 (в матеріалах справи наявні документи у кількості 16642 аркушів) та неможливість направити їх засобами поштового зв'язку 05.01.2015 та 06.01.2015 ДП "Фірма Леда" намагалося здати безпосередньо до канцелярії СДПІ з ОВП у м. Одесі фінансово-господарську та бухгалтерську документацію підприємства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, однак, такі документи не було прийнято податковим органом. Також, ДП "Фірма Леда" повідомило Антикорупційний сервіс ДФС України "Пульс" (реєстраційний номер звернення 15078) про два факти не прийняття у робочий час податковим органом кореспонденції, що в свою чергу не заперечувалось СДПІ з ОВП у м. Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів, на підставі чого контролюючим органом було частково прийняті документи. Крім того, при службовому розслідуванні Антикорупційного сервісу ДФС України "Пульс" СДПІ з ОВП у м. Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів підтверджено факт неприйняття у ДП "Фірма Леда" документів 05.01.2015, аргументуючи тим, що підприємство було передано на обслуговування до податкової інспекції в інший район, та прийняття частини документів 06.01.2015 після звернення до Антикорупційного сервісу. Частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Вказані вимоги законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, аналізуючи дотримання платником наведених правил оподаткування, суди послалися на формальну наявність у платника первинних документів (договори з відповідними контрагентами, рахунки, податкові накладні, розрахунки коригування показників до податкової накладної, накладні на повернення, коригуючі товарні накладні, транспортні накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти приймання товарів за кількістю, акти надання послуг, акти виконаних робіт, акти здачі-прийому наданих послуг доступу до мережі Інтернет), та не надали належної правової оцінки доводам контролюючого органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями. Судами попередніх інстанцій правильно враховано, що з огляду на положення пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі вилучення правоохоронними органами первинних документів такі документи не можуть вважатись відсутніми у платника на час складення звітності. За змістом пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України, у разі, коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів. В обґрунтування касаційних скарг відповідачі звертають увагу на те, що вирішуючи даний спір судами попередніх інстанцій не враховано доводи контролюючого органу, що листом від 23.09.2014 СДПІ з ОВП у м. Одесі зверталась до Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області з проханням забезпечити доступ до документів, однак 06.10.2014 отримано відповідь про те, що документи за період з 01.07.2012 по 29.08.2014 не вилучалися. Після отримання цього листа, згідно з наказом від 07.10.2014 №395 "Про поновлення терміну проведення виїзної планової документальної перевірки ДП "Фірма "Леда" перевірку поновлено. У зв'язку з ненаданням документів на перевірку, 07.10.2014 було складено акт від 07.10.2014 №53/39-0 про ненадання документів при проведенні перевірки виїзної планової документальної перевірки ДП "Фірма "Леда" за період 01.07.2012 по 31.12.2013.08.10.2014 на перевірку були представлені оборотно-сальдові відомості по бухгалтерських рахунках №361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями", виписки банку, вантажно-митні декларації. Вподальшому ДП "Фірма "Леда" документи на перевірку не були надані, про що складено відповідні акти за період з 09.10.2014 по 01.12.2014. Крім того, СДПІ з ОВП у м. Одесі зазначає, що судами проігноровано факт порушення кримінального провадження №12014160500009270 за фактом вчинення посадовими особами ДП "Фірма "Леда" кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України. Положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо. Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв'язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності, а також реальність усіх даних, наведених у документах, з посиланням на перелік первинних документів, складеними за наслідками господарських відносин. При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності й взаємозв'язку та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам. У той же час суди не з'ясували, в який період та які саме товари (роботи, послуги) були одержані позивачем, що стали підставою для виникнення права на формування витрат та податкового кредиту; заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість, не утримання та не сплату податку; не перевірили добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв'язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності, а також реальність усіх даних, наведених у документах, складеними за наслідками господарських відносин. Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору. В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень. В свою чергу, вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається. Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов. Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов'язане донарахування податкового зобов'язання. Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті). Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів. Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване РІШЕННЯ: Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на її процесуального правонаступника Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - задовольнити частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2015 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2016 - скасувати. Справу направити на новий розгляд в суд першої інстанції. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби судовий збір за подання касаційної скарги у справі №815/2488/15 у розмірі 4106,40 грн. (чотири тисячі сто шість гривень 40 коп. ) отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі. Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Код банку отримувача (МФО): 899998. Рахунок отримувача: 31219207026007. Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)". Символ звітності банку: 207. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 27 листопада 2019 року Київ справа №826/13094/15 адміністративне провадження №К/9901/9248/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Жука А. В., суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М., розглянувши в попередньому засіданні адміністративну справу за позовом Львівської обласної історико-просвітницької правозахисної організації (ЛОІППО) "Меморіал" до Державної митної служби України, Кабінету Міністрів України про зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року (прийняту колегією суддів у складі: головуючий суддя - Лічевецький І. О., судді: Ключкович В. Ю., Петрик І. Й.) у справі №826/13094/15 ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2015 року Львівська обласна історико-просвітницька правозахисна організація (ЛОІППО) "Меморіал" звернулася до Державної митної служби України, Кабінету Міністрів України з позовною заявою, в якій просила: - зобов'язати Державну митну службу України до створення державного органу України з перевірки імпортованих друкованих видань щодо наявності у них антиукраїнської пропаганди, закликів до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, порушення інформаційної безпеки України і приписів Конституції України; - припинити митне оформлення операцій із ввезення, постачання (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок і розповсюдження на митній території України вказаних друкованих засобів і книжок видавництв з Російської Федерації: "ООО "Издательство "Яуза", "ООО "Яуза-пресс", "ООО "Издательство "ЭКСМО", "ООО "Алгоритм". 2. Позивачем подано клопотання про забезпечення адміністративного позову, шляхом зупинення митного оформлення операцій із ввезення на митну територію України книжок видавництв з Російської Федерації: "ООО "Издательство "Яуза", "ООО "Яуза-пресс", "ООО "Издательство "ЭКСМО", "ООО "Алгоритм". 3. Клопотання про забезпечення позову мотивоване тим, що проникнення на територію книг низки видавництв Російської федерації, які містять антиукраїнську пропаганду, всупереч Конституції України містять заклик до порушення територіальної цілісності і суверенітету України виправдовують тероризм, пропаганду ненависть до України, людиноненависництво, заперечують існування Держави України, розпалюють міжнаціональну ворожнечу тощо. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Львівської обласної історико-просвітницької правозахисної організації (ЛОІППО) "Меморіал". 5. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 року скаргу Львівської обласної історико-просвітницької правозахисної організації (ЛОІППО) "Меморіал" задоволено. Зупинено митне оформлення операцій із ввезення на митну територію України книжок видавництва з Російської Федерації: "ООО "Издательство "Яуза", "ООО "Яуза-пресс", "ООО "Издательство "ЭКСМО", "ООО "Алгоритм" до ухвалення рішення в адміністративний справі №826/13094/15 та набрання ним законної сили. 6. Державною фіскальною службою України 02 березня 2016 року подано заяву про роз'яснення ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 року. Заява мотивована тим, що в резолютивній частині судового рішення назви книг не зазначені, що робить незрозумілим чи прийняв суд рішення відносно 6 книг, які були предметом дослідження, чи всіх книжок видавництв з Російської Федерації. Крім того, в разі, якщо ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 №826/13094/15 прийнята відносно 6 книг, які були предметом дослідження, є незрозумілим, які заходи слід здійснити, враховуючи те, що митне оформлення не розпочиналося. 7. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016, у задоволенні заяви Державної фіскальної служби України про роз'яснення ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 відмовлено. 8. Суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні клопотання про роз'яснення ухвали виходив з того, що ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 є чіткою та зрозумілою, вона не містить положень, стосовно яких можуть виникнути суперечності щодо їх розуміння. Суд апеляційної інстанції вказав, що фактично у заяві Державна фіскальна служба України просить роз'яснити не саму резолютивну частину ухвали, а порядок її виконання, що виходить за межі повноважень суду щодо роз'яснення судового рішення, передбаченого ч. 1 ст. 170 КАС України. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Державної фіскальної служби України про роз'яснення ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015.9. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції Державна фіскальна служба України подала касаційну скаргу. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї 10. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що резолютивна частина ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року допускає неоднакове тлумачення, а зазначені заходи забезпечення позову виходять за межі позовних вимог, що свідчить про необхідність роз'яснення судового РІШЕННЯ: Скаржник вказує, що в резолютивній частині судового рішення назви книг не зазначені, що робить незрозумілим чи прийняв суд рішення про заборону митного оформлення щодо 6 книг, про які йдеться у позовній заяві, чи всіх книжок відповідних видавництв з Російської Федерації. 11. Відзиву на касаційну скаргу до Суду не надходило. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 12.03.11.2016 касаційна скарга Державної фіскальної служби України надійшла до Вищого адміністративного суду України. 13. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 04.11.2016 відкриту касаційне провадження. 14. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги К/800/9248/16 за правилами пункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу. 15. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2018 року для розгляду справи №826/13094/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Білоус О. В. :, судді Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г. 16. Ухвалою Верховного Суду від 30.01.2018 дану адміністративну справу прийнято до провадження в складі зазначеної колегії. 17. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30.05.2019 №524/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до складу іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В. 18. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2019 року для розгляду справи №826/13094/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А. В., суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М. 19. Ухвалою судді Верховного Суду від 26.11.2019 дану адміністративну справу прийнято до провадження в складі зазначеної колегії та призначено її до попереднього касаційного розгляду. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 20. Конституція України 20.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 21. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) 21.1. Відповідно до частини третьої 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 21.2. Стаття 170.1. Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. 2. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. 3. Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення протягом десяти днів із повідомленням заявника (особи, яка бере участь у справі, державного виконавця, які звернулися із заявою про роз'яснення судового рішення) та осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення РІШЕННЯ: 4. Подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. 5. Копія ухвали про роз'яснення судового рішення не пізніше наступного дня після її постановлення надсилається особам, які беруть участь у справі, а також заявнику, які не були присутні у судовому засіданні. 6. Ухвалу про роз'яснення судового рішення або відмову у його роз'ясненні може бути оскаржено. 21.3. Частина 1 статті 255. Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 22. Виходячи з положень ст. 170 КАС України в редакції на час прийняття оскаржуваної ухвали апеляційного суду, підстави для роз'яснення судового рішення існують лише тоді, коли постанова чи ухвала суду є незрозумілою, та без такого роз'яснення її тяжко виконати, оскільки, високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини РІШЕННЯ: 23. Дана норма передбачає підстави для роз'яснення судового рішення в судовому засіданні. Отже, роз'яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом. 24. Зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення. Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко співвідповідають з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразування і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту. Судове рішення не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнюючи чи унеможливлюючи його виконання. 25. Як вбачається з касаційної скарги заявника, у скарзі оскаржується відмова в роз'ясненні судового рішення про забезпечення позову. 26. З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому, зокрема, просив зобов'язати відповідачів припинити митне оформлення операцій із ввезення, постачання (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок і розповсюдження на митній території України вказаних друкованих засобів і книжок видавництв з Російської Федерації: "ООО "Издательство "Яуза", "ООО "Яуза-пресс", "ООО "Издательство "ЭКСМО", "ООО "Алгоритм". 27. Поряд з цим було подане клопотання про затосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення митного оформлення операцій із ввезення на митну територію України книжок видавництв з Російської Федерації: "ООО "Издательство "Яуза", "ООО "Яуза-пресс", "ООО "Издательство "ЭКСМО", "ООО "Алгоритм" до набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/13094/15, яке було задоволено ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015.28. В резолютивній частині ухвали апеляційного суду від 15.12.2015 вказано зупинити митне оформлення операцій із ввезення на митну територію України книжок видавництва з Російської Федерації: "ООО "Издательство "Яуза", "ООО "Яуза-пресс", "ООО "Издательство "ЭКСМО", "ООО "Алгоритм" до ухвалення рішення в адміністративний справі №826/13094/15 та набрання ним законної сили. 29. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, викладеними в ухвалі від 11.10.2016 про те, що текст ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 є чітким та зрозумілим, ухвала не містить положень, стосовно яких можуть виникнути суперечності щодо їх розуміння. 30. При цьому, з огляду на доводи скаржника щодо незрозумілості порядку виконання вказаної ухвали апеляційного суду, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, що фактично у заяві Державна фіскальна служба України просить роз'яснити не саму резолютивну частину ухвали, а порядок її виконання, що виходить за межі повноважень суду щодо роз'яснення судового рішення згідно ст. 170 КАС України. 31. На підставі викладеного, колегія суддів вважає заяву про роз'яснення судового рішення необґрунтованою, оскільки резолютивна частина рішення суду апеляційної інстанції містить однозначне тлумачення. 32. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 33. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін. 34. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судового рішення відсутні. 35. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення. 2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 у справі №826/13094/15 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач А. В. Жук судді Н. М. Мартинюк Ж. М. Мельник-Томенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (скорочене РІШЕННЯ: Київ 20 червня 2018 року справа №815/3650/16 адміністративне провадження №К/9901/14664/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: ГончаровоїІ. А., Олендера І. Я., при секретарі Гутніченко А. М., за участі представника позивача - Булаєвої О. В. за ордером серії АА №108883, представника відповідача - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дтек Дніпроенерго" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року у складі судді Бутенко А. В. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року у складі колегії суддів Зуєвої Л. Є., Шевчука О. А., Федусика А. Г. у справі №815/3650/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дтек Дніпроенерго" до Одеської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дтек Дніпроенерго" задовольнити частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року скасувати, прийняти нову постанову. Позов Публічного акціонерного товариства "Дтек Дніпроенерго" задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Одеської митниці Державної фіскальної служби щодо неповернення надмірно сплачених сум податку на додану вартість Публічному акціонерному товариству "Дтек Дніпроенерго" у розмірі 369 702,79 грн. Зобов 'язати Одеську митницю Державної фіскальної служби належним чином розглянути заяву Публічного акціонерного товариства "Дтек Дніпроенерго" від 7 квітня 2016 року №24/721 та вчинити дії, передбачені Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України №618 від 20 липня 2007 року, для повернення надміру сплачених Публічним акціонерним товариством "Дтек Дніпроенерго" коштів. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 лютого 2019 року Київ справа №823/1279/17 адміністративне провадження №К/9901/35888/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №823/1279/17 за позовом ОСОБА_1 до Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про скасування постанови, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (прийняту у складі колегії суддів: судді доповідача - Троян Н. М., суддів: Бужак Н. П., Костюк Л. О.) від 18 січня 2018 року УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила: скасувати постанову №33554351 від 26 липня 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 39110 грн. 31 коп. 2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач порушив вимоги ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV (чинного на момент відкриття ВП), оскільки постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа, однак даної постанови при першому надходженні виконавчого напису державним виконавцем винесено не було. Окрім того, відповідачем не дотримано ЗУ "Про виконавче провадження" №1404-VIII, при винесенні постанови від 26.07.2017 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 39110,31грн., оскільки державним виконавцем фактично не стягнено грошових коштів або майна боржника, від суми чи вартості яких розраховується розмір виконавчого збору, визначеного ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження". На думку позивача, підстави для стягнення виконавчого збору відсутні. Короткий зміст рішення суду І інстанції 3.15 листопада 2017 року Черкаський окружний адміністративний суд вирішив відмовити у задоволенні адміністративного позову. 4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова є правомірною та не підлягає скасуванню, оскільки постановою державного виконавця закінчено виконавче провадження №33554351 на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII і причини закінчення останнього не відносяться до встановлених ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII випадків, які виключають стягнення виконавчого збору. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5.18 січня 2018 року Київський апеляційний адміністративний СУД ВИРІШИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про скасування постанови - задовольнити. Скасувати постанову №33554351 від 26 липня 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 39110 грн. 31 коп. 6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №33554351 про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 39 110 грн. 31 коп. відсутні, оскільки позивачу не було надано термін для добровільного виконання виконавчого напису за Законом №606-ХІV, і вона повністю погасила борг по кредитному договору. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7.12 березня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області. 8. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. 9. Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області та установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 10.02 травня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу. II. АРГУМЕНТИ СТОРІН А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Скаржник зазначає, що апеляційний суд не у повному обсязі з'ясував обставини справи та дійшов не вірного висновку про те, що позивачу не було надано термін для добровільного виконання виконавчого напису. Б. Доводи позивача у справі 12. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року - без змін. Вказує, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 13. На примусовому виконанні в Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області перебував виконавчий напис №3460 від 04.07.2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" боргу у сумі 391103 грн. 16 коп. (а. с. 82). 25 липня 2012 року державним виконавцем, на підставі поданої 23.07.2012 заяви ТОВ "ОТП Факторинг Україна", відкрито виконавче провадження з виконання вказаного напису (а. с. 83). 26 липня 2017 року постановою № ВП 33554351 про закінчення виконавчого провадження, старшим державним виконавцем Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, на підставі п. 9 частини першої ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з поданою заявою стягувача від 21.07.2017 про повне, фактичне виконання виконавчого напису №3460 від 04.07.2012 боржником (а. с. 52). 26 липня 2017 року постановою № ВП 33554351 старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 39 110 грн. 31 коп. у зв'язку з виконанням виконавчого напису №3460 від 04.07.2012 (а. с. 53). 01 серпня 2017 року постановою № ВП 54413962 старшого державного виконавця відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 39110 грн. 31 коп. на підставі постанови № ВП 33554351 від 26.07.2017 (а. с. 54). Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернулася за захистом до суду. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 14. Конституція України 14.1. Частина 2 статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 15. Кодекс адміністративного судочинства України 15.1. Частина 2 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 16. Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII 16.1. Пункт 7 розділу XІІI "Прикінцеві та перехідні положення". Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. 17. Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV 17.1. Стаття 1. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - РІШЕННЯ: 17.2. Частина друга статті 25. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна ПОСТАНОВА: 17.3. Частина четверта статті 25. У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог або якщо рішення підлягає негайному виконанню строк, встановлений частиною другою цієї статті, не надається. 17.4. Частина перша статті 27. У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання РІШЕННЯ: 17.5. Частина третя статті 27. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. 17.6. Частина перша статті 28. У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. 17.7. Частина сьома статті 28. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 18. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Як встановлено судом апеляційної інстанції, у постанові про відкриття виконавчого провадження № ВП 33554351 від 25 липня 2012 року відсутні будь-які відомості про можливість добровільного самостійного виконання рішення боржником у строк, встановлений Законом №606-ХІV, а також не зазначено державним виконавцем при винесенні постанови про відкриття провадження за виконавчим написом, про стягнення виконавчого збору у разі примусового виконання цього рішення (а. с. 83). Таким чином, боржнику (ОСОБА_1) не було надано строку, встановленого Законом №606-ХІV для добровільного виконання виконавчого напису та не попереджено, що у разі самостійного невиконання виконавчого документу у встановлені строки буде розпочато примусове виконання та стягнуто виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від суми реалізації майна за виконавчим написом. Разом з тим, з довідки ТОВ "ОТП Факторинг Україна" №388 від 20.06.2017 вбачається, що ОСОБА_1 повністю погасила заборгованість по кредитному договору №ML-0CV/007/2008 від 06.02.2008 (а. с. 135). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для винесення постанови від 26 липня 2017 року ВП №33554351 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 39 110 грн. 31 коп., оскільки ОСОБА_1 не було надано термін для добровільного виконання виконавчого напису і вона повністю погасила борг по кредитному договору. Відповідно до вимог статті 341 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. В контексті зазначеного, колегія суддів звертає увагу, що доводи касаційної скарги звернені здебільшого до переоцінки доказів та встановлених по справі обставин, а тому не можуть бути предметом дослідження суду касаційної інстанції. 19. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі. 20. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 21. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. 22. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області - залишити без задоволення. 2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року у справі №823/1279/17 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Г. Стрелець судді О. В. Білоус І. Л. Желтобрюх

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 листопада 2019 року Київ справа №818/91/17 адміністративне провадження № К/9901/17402/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л. О., суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №818/91/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого суді Опімах Л. М., суддів Павлічек В. О., Прилипчука О. А. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Яковенка М. М., суддів Рєзнікової С. С., Старосуда М. І. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКС України), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання судового рішення Конотопського міськрайонного суду у справі №6а/577/106/13 (577/4570/13-а) від 09 жовтня 2013 року та зобов'язати Державну казначейську службу України негайно перерахувати кошти на рахунок ОСОБА_1 за відповідним виконавчим документом, нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за увесь час прострочення, з урахуванням установленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, та зобов'язати подати звіт про виконання вказаного рішення суду. Позовні вимоги мотивувано тим, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року у справі №818/304/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та, відповідно, ухвалено визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиплати ОСОБА_1 суми коштів по виконавчому листу від 09 жовтня 2013 року, виданому Конотопським міськрайонним судом Сумської області у справі №6а/577/106/13 (577/4570/13-а) від 09 жовтня 2013 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Протягом часу розгляду справи в судах рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області про стягнення на користь ОСОБА_1 суми недоплаченої щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2009 рік згідно з частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 2150 грн залишається невиконаним, що порушує право позивача на отримання коштів за відповідним виконавчим документом. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання судового рішення Конотопського міськрайонного суду у справі №6а/106/13 (577/4570/13-а) від 09 жовтня 2013 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі №6а/106/13 (577/4570/13-а) від 09 жовтня 2013 року було невиконане, що підтверджувалося листами ДКС України від 07 травня 2014 року №5-13/4553-11131, від 12 червня 2014 року №5-13/4960-14103, від 06 серпня 2015 року №5-13/2006-20561, від 03 лютого 2016 року №03-12/0316, від 25 березня 2016 року №5-13/1580-5169 та від 08 вересня 2016 року №5-13/617-15266, в яких зазначено, що виконавчий лист від 09 жовтня 2013 року буде виконаний ДКС України після виконання виконавчих документів, які надійшли раніше. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення. При цьому вказав, що перерахування позивачу коштів у березні 2017 року, тобто після ухвалення постанови, не є підставою для його скасування. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції. 29 травня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України, у якій скаржник просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, закрити провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 157 КАС України. В обґрунтування касаційної скарги скаржник наголошував на тому, що він здійснював усіх передбачених заходів щодо виплати призначених за судовим рішенням коштів, в той же час, в зв'язку з недостатністю бюджетних призначень за Програмою для погашення заборгованості та сформованої черги, така виплата повинна проводитися в порядку черговості надходження судових рішень, тобто після виконання інших виконавчих документів, що надійшли раніше виконавчого документа позивача, відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, абз.2 п. п.1 пункту 9 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України. Скаржник зазначив, що на теперішній час судове рішення виконане, кошти у березні 2017 року у розмірі 2150 грн перераховані позивачу. Також, звертав увагу на те, що судом першої інстанції визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі №6а/106/13 (577/4570/13-а) від 09 жовтня 2013 року, однак на виконанні у Казначействі знаходиться виконавчий лист Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 вересня 2013 року у справі №6а/577/106/103. Крім того, скаржник просив закрити провадження у справі, з підстав встановлених пунктом 4 частини 1 статті 157 КАС України, в зв'язку тим, що позивач вже звертався до Сумського окружного адміністративного суду в березні 2016 року з аналогічними вимогами. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державною казначейською службою України на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VІІІ). Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали справи №818/91/17 передано до Верховного Суду. 07 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білоус О. В., судді Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року №529/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоуса О. В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 31 жовтня 2019 року прийнято до провадження справу за даною касаційною скаргою, підготовчі дії по справі закінчено та справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Позиція інших учасників справи. Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2011 року у справі №2-1250/2010 задоволено позов ОСОБА_1 до Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2009 рік в розмірі 2150 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачену щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій за 2009 рік, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням здійснених виплат. Постановою апеляційного суду Сумської області від 22 серпня 2012 року апеляційну скаргу Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення задоволено частково, рішення суду від 23 червня 2011 року змінено. Зобов'язано Конотопське міське управління праці та соціального захисту населення здійснити позивачу перерахунок щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2009 рік відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням здійснених позивачу виплат. Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 вересня 2013 року змінено спосіб виконання постанови апеляційного суду Сумської області шляхом стягнення з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення за рахунок бюджетних призначень на користь позивача недоплаченої одноразової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2009 рік в сумі 2150 грн. 09 жовтня 2013 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області у справі №6а/577/106/13 виданий виконавчий лист на виконання ухвали Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 вересня 2013 року у справі №6а/577/106/13. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року у справі №818/304/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягала у затримці здійснення виплат ОСОБА_1 по виконавчому листу, який видано 09 жовтня 2013 року у справі №6а/577/106/13 Конотопським міськрайонним судом Сумської області. Протягом часу розгляду справи в судах рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області про стягнення на користь ОСОБА_1 суми недоплаченої щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2009 рік згідно з частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 2150 грн залишається невиконаним. Так, 08 лютого 2016 року та 29 липня 2016 року позивач звертався до Державної казначейської служби України з запитом, в якому просив надати інформацію про дату виплати належних йому коштів по виконавчому листу Конотопського міськрайонного суду Сумської області, виданого за судовим рішенням у справі №6а/577/106/13 (577/4570/13-а) від 09 жовтня 2013 року Листами від 07 травня 2014 року №5-13/4553-11131, від 12 червня 2014 року №5-13/4960-14103, від 06 серпня 2015 року №5-13/2006-20561, від 03 лютого 2016 року №03-12/0316, від 25 березня 2016 року №5-13/1580-5169 та від 08 вересня 2016 року №5-13/617-15266 Державна казначейська служба України повідомляла позивача, що після виконання виконавчих документів, які надійшли раніше, до виконавчого листа Конотопського міськрайонного суду Сумської області, виданого за судовим рішенням у справі №6а/577/106/13 (577/4570/13-а) від 09 жовтня 2013 року, Державною казначейською службою України будуть вжиті заходи щодо перерахування коштів на рахунок позивача. Позиція Верховного Суду. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон). Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1404-VII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Також вказаним Законом, крім органів державної виконавчої служби (державних виконавців та у передбачених цим Законом випадках приватних виконавців), визначено інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів. Так, частиною 2 статті 6 Закону №1404-VII передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" №4901-VI від 05 червня 2012 року (далі - Закон №4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган. Частиною 1 статті 3 Закону №4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. №845 (далі - Порядок). Відповідно до пункт 2 Порядку безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017). Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на час розгляду справи рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі №6а/577/106/13 (577/4570/13-а) від 09 жовтня 2013 року про стягнення на користь ОСОБА_1 суми недоплаченої щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2009 рік згідно з частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 2150 грн залишилося невиконаним, що підтверджується листами Державної казначейської служби України від 07 травня 2014 року №5-13/4553-11131, від 12 червня 2014 року №5-13/4960-14103, від 06 серпня 2015 року №5-13/2006-20561, від 03 лютого 2016 року №03-12/0316, від 25 березня 2016 року №5-13/1580-5169 та від 08 вересня 2016 року №5-13/617-15266. Беручи до уваги викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем була допущена бездіяльність щодо своєчасного виконання судового рішення, оскільки сплинули строки перерахунку коштів, визначені Законом №4901-VI. При цьому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що бездіяльність відповідача щодо невиконання протягом тривалого часу рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі №6а/577/106/13 є протиправною. Щодо доводів скаржника з приводу того, що станом на момент апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції відповідачем перераховані кошти в розмірі 2150 грн, як на підставу для скасування рішень судів попередніх інстанції, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне. Як слідує з наданої суду апеляційної інстанції копії платіжного доручення №5 від 27 березня 2017 року, Державною казначейською службою України перераховані кошти в розмірі 2150 грн до СОУ АТ "Ощадбанку" для зарахування коштів позивачу на виконання Конотопського міськрайонного суду від 09 жовтня 2013 року №6а/577/106/13а. В той же час, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що ці кошти були перераховані вже після ухвалення Сумським окружним адміністративним судом постанови від 07 лютого 2017 року. За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що перерахування коштів у березні 2017 року після ухвалення постанови, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що судом першої інстанції визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі №6а/106/13 (577/4570/13-а) від 09 жовтня 2013 року, який на виконання відповідачу не надходив. Натомість скаржник вказує, що на виконанні у Казначействі знаходиться виконавчий лист Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 вересня 2013 року у справі №6а/577/106/103, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке. Як слідує з матеріалів справи, 09 жовтня 2013 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області виданий виконавчий лист на виконання ухвали від 13 вересня 2013 року у справі №6а/577/106/13. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується, що судами попередніх інстанції в оскаржуваних рішеннях дійсно допущена описка в частині зазначення номеру виконавчого листа №6а/106/13 (577/4570/13-а) від 09 жовтня 2013. В той же час, допущення судами описки в оскаржуваних рішеннях не є підставою для їх скасування або зміни. Виправлення допущеної описки здійснюється судом, який постановив судове рішення у порядку статті 253 КАС України. Стосовно доводів скаржника про необхідності закриття провадження у справі, з підстав встановлених пунктом 4 частини 1 статті 157 КАС України, в зв'язку тим, що позивач вже звертався в березні 2016 року з аналогічними вимогами, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне. У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, що полягає в затримці здійснення виплат позивачу коштів по виконавчому листу, який видано Конотопським міськрайонним судом Сумської області 09 жовтня 2013 року у справі №6а/577/106/13 на виконання постанови апеляційного суду Сумської області від 22 серпня 2012 року, та з урахуванням ухвали Конотопського міськрайонного суду від 13 вересня 2013 року, яку прийняту за заявою ОСОБА_1 про заміну способу і порядку виконання рішення суду. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року у справі №818/304/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною задоволено. Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів скаржника в частині необхідності закриття провадження у справі з підстав встановлених пунктом 4 частини 1 статті 157 КАС України, оскільки у справі №818/304/16 судами здійснювався розгляд іншого предмету позовних вимог, а саме бездіяльності відповідача у межах іншого часового періоду, а тому не можна вважати, що є наявні судові рішення, які набрали законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Доводи та аргументи Державної казначейської служби України зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суди попередніх інстанцій надали вірну юридичну оцінку встановленим обставинам справи і правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України залишити без задоволення. 2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк В. М. Соколов судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 вересня 2018 року Київ справа №826/3246/13-а адміністративне провадження №К/9901/749/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Федорової Г. Г., суддів: Вівдиченко Т. Р., Ключковича В. Ю. від 02 липня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року №0001802220.2. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що господарські операції з контрагентами ТОВ "Лега-555" та ТОВ "Авіасервіс-Конті" у періоді, що перевірявся, підтверджуються усіма необхідними первинними документами, які складені відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку із чим твердження відповідача щодо протиправного формування сум витрат за наслідками цих операцій є помилковим. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю. 4. Суд першої інстанцій за наслідками розгляду справи дійшов висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження господарських операцій з його контрагентами, містять недоліки, зокрема у вигляді відсутності інформації про дату і місце складання у акті здачі-прийняття робіт (надання послуг), оформленого з ТОВ "Лега-555", та у актах прийняття виконаних будівельних робіт, оформлених з ТОВ "Авіасервіс-Конті", а також про посадових та уповноважених осіб, які їх підписали, а отже не можуть бути підставою для відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку. 5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва ДПС від 28 лютого 2013 року №0001802220.6. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що понесені позивачем витрати на підставі договорів з контрагентами ТОВ "Лега-555" та ТОВ "Авіасервіс-Конті" щодо оренди обладнання та приведення приміщень зерносховищ у належний стан, пов'язані з підготовкою, організацією та веденням власної господарської діяльності позивача, фактичне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань підтверджується документально, у зв'язку із чим позбавлення права позивача на відображення реально вчинених господарських операцій у податковому обліку є протиправним. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2013 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 9. В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С. С., суддів Васильєвої І. А., Юрченко В. П. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток згідно із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва ДПС від 14 лютого 2013 року №604/22-221/33918697, оформленого за результатами документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог: - підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 443 657, 00 грн., у тому числі за 2010 рік в сумі 265 000, 00 грн., за І квартал 2011 року в сумі 178 657, 00 грн. Висновки контролюючого органу обґрунтовані тим, що акт здачі-прийняття робіт від ТОВ "Лега-555" та акти виконаних будівельних робіт від ТОВ "Авіасервіс-Конті", надані позивачем на підтвердження отриманих послуг, не містять інформації про дату і місце складання, посадових та уповноважених осіб, які їх підписали, а тому не є первинними документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. 28 лютого 2013 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0001802220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" в розмірі 554 571, 25 грн., в тому числі за основним платежем - 443 657, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 110 914, 25 грн. Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ "Зернокомплекс "Сиваш" (орендар) та ТОВ "Лега-555" (орендодавець) укладено договір оренди від 01 березня 2010 року №033-10, згідно із яким орендодавець передає в строкове платне користування, а орендар приймає в оренду обладнання у справному стані. На підтвердження факту приймання-передачі обладнання (КШП-5, пневмотранспортер, зернокидач, стрічкові транспортери) підписано акти приймання-передачі від 01 березня 2010 року, від 31 березня 2010 року. За результатами виконання сторонами договірних зобов'язань щодо оренди оформлено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31 березня 2010 року №ОУ-0000025. ТОВ "Лега-555" виписано позивачу податкову накладну від 31 березня 2010 року №25. Також між ТОВ "Авіасервіс-Конті" (виконавець) та ТОВ "Зернокомплекс "Сиваш" (замовник) укладено договір про надання послуг від 28 січня 2011 року №14, відповідно до якого виконавець зобов'язується здійснити послуги (виконати роботи) щодо чищення підлоги, побілки стін на об'єкті замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вартість наданих послуг (виконаних робіт) у порядку та розмірах, передбачених договором. Виконання зобов'язань здійснювалось відповідно до договірних цін на будівництво "Побілка стін та чищення підлоги зерносховища №6 АРК Крим смт. Красногвардійське, вул. Тельмана, 2 за 2011 рік" 95_ДЦ_ДЦ, 96_ДЦ_ДЦ, 97_ДЦ_ДЦ, 98_ДЦ_ДЦ, 99_ДЦ_ДЦ, 100_ДЦ_ДЦ, складених станом на 01 лютого 2011 року. Актами приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2011 року 94_2-1_ПД_КБ2, 94_2-2_ПД_КБ2, 94_2-3_ПД_КБ2, 94_2-4_ПД_КБ2, 94_2-5_ПД_КБ2, 94_2-6_ПД_КБ2 підтверджується виконання сторонами умов договору. Зазначені вище роботи виконувалося ТОВ "Авіасервіс-Конті" у складських приміщеннях позивача, які відповідно до наданих ним правовстановлюючих документів на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АРК Крим смт. Красногвардійське, вул. Тельмана, 2, (договір купівлі-продажу від 02 вересня 2008 року, перелік майна до нього, акт приймання-передачі від 03 вересня 2008 року, а також витяг про реєстрацію права власності від 05 вересня 2008 року), належать йому на праві власності. Плата за отримані послуги здійснювалась у безготівковому порядку, про що свідчать наявні у матеріалах справи банківські виписки з особового рахунку. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 11. Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про протиправне збільшення позивачу сум грошових зобов'язань за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням є помилковими, оскільки окремі недоліки у первинних документах позбавляють їх юридичної сили та доказовості, зв'язку із чим вони не можуть підтверджувати реальне здійснення господарських операцій. 12. У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується та зазначає, що наданими під час судового розгляду справи належним чином оформленими первинними документами спростовано доводи податкового органу про неправомірне формування ним валових витрат за 2010 рік та за 1 квартал 2011 року в результаті виконання умов укладених договорів з його контрагентами, які, в свою чергу, в судовому порядку недійсними не визнавались. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 13. Закон України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) : 14.1. Пункт 5.1 статті 5. Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. 14.2. Абзац 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. 15. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": 15.1. Стаття 1.15.1.1. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. 15.1.2. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. 15.2. Частина перша статті 9. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. 16. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704.16.1. Пункт 2.4 розділу 2. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. 17. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). 17.1. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 18. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. 19. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. 20. Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер. 21. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що в силу вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. 22. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував валові витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій 23. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). 24. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені в акті перевірки та з приводу яких встановлено обставини у справі. У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо заниження податкових зобов'язань. Зокрема досліджено первинні документи, які є підставою для податкового обліку та які містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення. 25. Посилання контролюючого органу на відсутність у акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) та актах виконаних будівельних робіт інформації про дату і місце їх складання, а також посадових осіб, які їх підписали, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки відсутність окремих реквізитів у первинних документах є лише окремим недоліком та не може свідчити про нездійснення підприємством відповідних господарських операцій. В свою чергу, їх реальність з посиланням на інші обставини щодо неможливості виконання сторонами договірних зобов'язань не була поставлена під сумнів у висновках акта перевірки. 26. Разом з тим, судом апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, досліджено господарські операції позивача з зазначеними вище контрагентами, за якими Товариством було сформовано свій податковий облік, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених контролюючим органом, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в касаційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 27. Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. 28. Враховуючи встановлені обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що позивач має та надав суду відповідні первинні документи, які в сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій. 29. У ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону, що діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення, підтверджено належними та допустимими доказами правомірність формування валових витрат за реально вчиненими господарськими операціями. 30. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми податкового законодавства, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення. 31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 32. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі №826/3246/13-а - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 серпня 2018 року Київ справа №826/8015/16 адміністративне провадження № К/9901/6833/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 про повернення апеляційної скарги (головуючий Бєлова Л. В., Безименна Н. В., Глущенко Я. Б. ) у справі №826/8015/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання незаконними рішень, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ТОВ "НІКЕЯ" звернулося до суду з адміністративним позовом до ДФС України, ГУ ДФС у м. Києві, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, у якому просило визнати незаконними та скасувати: рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 №24184/10/26-58-11-02-18; рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 №19416/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги; рішення ДФС України від 23.03.2016 №6330/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, а також зобов'язати ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої ТОВ "НІКЕЯ" податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період - календарний місяць серпень 2015 року, доповнення та додатка 5 до цієї декларації, до облікових даних щодо позивача у інформаційних базах даних ДФС України. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 апеляційну скаргу ТОВ "НІКЕЯ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 повернуто особі, яка її подала. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ТОВ "НІКЕЯ" звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 про повернення апеляційної скарги та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування своїх вимог ТОВ "НІКЕЯ" зазначає про обмеження доступу позивача до правосуддя, відсутність можливості оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції, вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою, незрозумілою, адже на думку заявника інформація в ній не відповідає сталій практиці, логіці та дійсності. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 у задоволенні позовних вимог ТОВ "НІКЕЯ" до ДФС України, ГУ ДФС у м. Києві, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання незаконними рішень, зобов'язання вчинити дії - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду. Ухвалою від 08.09.2017 суд залишив позовну заяву ТОВ" НІКЕЯ" без руху з підстав не подання документу про сплату судового збору. Так, позивачем додано платіжне доручення про сплату судового збору у розмірі 1515,80 грн., однак сума судового збору за подання апеляційної скарги становить 6063,20 грн. Заявнику апеляційної скарги встановлено строк 5 днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення №0102920210012 ухвала суду від 08.09.2017 про залишення апеляційної скарги без руху вручена представнику позивача за довіреністю 05.10.2017. Після надання строку для усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою від 21.12.2017 апеляційну скаргу ТОВ "НІКЕЯ" повернуто апелянту у зв'язку з несплатою судового збору. Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового РІШЕННЯ: Частиною першою статті 45 КАС України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до пункту шостого частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Як викладено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір". Положеннями підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 цього Закону встановлено, що за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду розмір судового збору складає 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Як встановлено судом апеляційної інстанції при поданні позовної заяви у даній справі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5512 грн., отже ставка судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 становить 6063,20 грн. Заявником до апеляційної скарги додано платіжне доручення від 10.08.2017 №515 про сплату судового збору у розмірі 1515,80 грн. Частиною третьою статті 189 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) унормовано, що до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 Кодексу, згідно з якими апеляційна скарга залишається без руху. Дана норма кореспондується з положеннями частини другої статті 298 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017). Згідно з положеннями пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017) позовна заява повертається позивачеві якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Верховний Суд відхиляє доводи позивача щодо необґрунтованості оскаржуваного рішення та обмеження заявнику доступу до правосуддя та зазначає, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D). Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на такий доступ. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Згідно вимог статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У касаційній скарзі позивачем не наведено спростовуючих аргументів стосовно необґрунтованості оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про повернення апеляційної скарги заявнику у зв'язку з тим, що позивачем не було усунуто недоліки такої скарги у встановлений судом строк. За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ---------- --------- ---------- В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 травня 2021 року Київ справа №640/32814/20 адміністративне провадження №К/9901/11872/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Губської О. А. суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В., розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2021 року, прийняте у складі судді Федорчука А. Б. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Пилипенко О. Є. (головуючий), Глущенко Я. Б., Собківа Я. М. І. СУТЬ СПОРУ: 1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Джулай Ю. Ю. від 20 жовтня 2020 року №52436960 про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 39 831,16 грн. 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. 3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 4. Старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 23 листопада 2020 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови №52436960, виданої 20 жовтня 2020 року Оболонським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 39 381,16 грн. 5. Так, в межах виконавчого провадження №52436960 при примусового виконанні виконавчого листа №756/11458/15-ц, виданого 25 травня 2016 року Оболонського районного суду міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Правекс-Банк" суму боргу 398 311,57 грн. прийнято 20 жовтня 2020 року постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 39 831,16 грн. 6. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду. ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 7. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 18 січня 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовив. 8. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу є завершенням виконавчого провадження, відтак при постановленні оскаржуваної постанови від 20 жовтня 2020 року державний виконавець повинен був керуватись чинною редакцією Закону України "Про виконавче провадження", яка надавала останньому право відповідно до частини 3 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" прийняти постанову про стягнення виконавчого збору, відтак постанова про стягнення виконавчого збору від 20 жовтня 2020 року №52436960 є законною та такою, що не підлягає скасуванню. IV. Провадження в суді касаційної інстанції 9. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. 10. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у справі №400/4023/19, адміністративне провадження № К/9901/14498/20.10.1. Скаржник також зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. 10.2. Позивач вказує, що не можна погодитись з висновками суду першої та апеляційної інстанції, що до вказаних правовідносин застосовуються положення статті 27 Закону №1404-VIII у редакції чинній з 28 серпня 2018 року. 10.3. При цьому скаржник зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Водночас, повернення виконавчого документу за заявою стягувана не є заходом примусового виконання рішень, за допомогою якого державним виконавцем здійснюється стягнення або повернення заборгованості, а є способом добровільного врегулювання сторонами виконавчого провадження питань щодо умов фактичного виконання виконавчого документу, що і мало місце в даному випадку. Виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувана суми. При стягненні виконавчого збору відповідно до ч. З ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувану за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Аналогічну правову позицію з подібних правовідносин встановлено Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 по справі №824/172/18-а, від 28.02.2019 по справі №819/1116/17, а також у постанові Верховного Суду у складі колеги суддів Касаційного адміністративного суду від 22 січня 2021 р. у справі №400/4023/19, адміністративне провадження № К/9901/14498/20, яка не була застосована судом апеляційної інстанції. 10.4. Позивач в касаційній скарзі вказує, що щодо створення умов для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувану без фактичного його виконання органом державної виконавчої служби свідчать і положення ч.5 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено, що повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. 11. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалася, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи. V. Джерела права й акти їх застосування 12. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 13. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 14. За статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. 15. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 16. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання РІШЕННЯ: 17. Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. 18. Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №52436960), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. 19. За приписами пунктів 1- 6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: - за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; - у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; - якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; - за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; - у разі виконання рішення приватним виконавцем; - за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. 20. Частиною дев'ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. 21. Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. 22. За правилами частини п'ятої статті 37 Закону №1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. 23. Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору. 24. Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. 25. Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. 26. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. 27. Проте, Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ. 28. З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. VI. Висновок Верховного Суду 29. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 30. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 15 квітня 2021 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом першим частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку 31. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого. 32. З урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. 33. З матеріалів справи убачається, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП №52436960 від 20 жовтня 2020 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 39 831,16 грн, визначив суму виконавчого збору в розмірі 10% від суми, яка зазначена у виконавчому листі №756/11458/15-ц від 25 травня 2016 року. 34. Тож державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши таким чином фактично Закон №1404-VIII у редакції Закону №2475-VIII. 35. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. 36. Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. 37. Отже, положення статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року (Закон №2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню. 38. З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний суддійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 39 831,16 грн. 39. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі №420/769/19, від 22 січня 2021 року у справі №400/4023/19, від 21 січня 2021 року у справі №640/3430/19, від 12 серпня 2020 року у справі №1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі №400/878/20 і Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи. 40. Таким чином, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та вважає помилковими мотиви, якими керувалися суди, відмовляючи у задоволенні позову. Підставою задоволення позову в цій справі має бути необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв'язку із прийняттям змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України. 41. Отже, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та скасування оскаржуваного РІШЕННЯ: 42. Верховний Суд уважає, що факт повернення виконавчого документа стягувачу є належною та достатньою підставою для стягнення з боржника виконавчого збору, водночас розмір такого виконавчого збору становить 10 відсотків фактично стягнутої суми, а не суми що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом. 43. Відтак у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII та підлягає скасуванню. 44. На наведені обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. 45. Таким чином, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів попередніх інстанцій та приймаються Верховним Судом у якості належних. 46. Стаття 351 КАС України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни РІШЕННЯ: 47. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 48. Отже, зважаючи на приписи статті 351 КАС України, касаційну скаргу позивача необхідно задовольнити, скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року і прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. VII. Судові витрати 49. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. 50. Ураховуючи, що суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, а також зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат, а саме: у суді першої інстанції 840,80 грн судового збору; у суді апеляційної інстанції 1362,00 грн судового збору; у суді касаційної інстанції 1720, 00 грн судового збору, наявні підстави для їх стягнення з відповідача. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 адовольнити. 2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі №640/32814/20 скасувати. 3. Прийняти у справі №640/32814/20 нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. 4. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Джулай Ю. Ю. від 20 жовтня 2020 року №52436960 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 39 831,16 грн. 5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, 2Д, ЄДРПОУ 35018577) судовий збір у розмірі 3 922, 80 (три тисячі дев'ятсот двадцять дві гривні вісімдесят копійок). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. А. Губська судді М. В. Білак О. В. Калашнікова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 червня 2018 року Київ справа №804/3023/14 адміністративне провадження №К/9901/2505/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2014 (суддя - Олійник В. М. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 (головуючий суддя - Божко Л. А., судді - Лукманова О. М., Прокопчук Т. С. ) у справі №804/3023/14 за позовом Приватного науково-технологічного підприємства "Регіон" до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Приватне науково-технологічного підприємства (далі - ПНТП) "Регіон" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило: - визнати протиправними дії ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська по проведенню зустрічної звірки ПНТП "Регіон" в результаті якої було складено Акт від 25.02.2013 №273/226/24228435 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПНТП "Регіон" з питань господарських відносин з ТОВ "Матадор", ТОВ "Ангстрем-Континенталь", ТОВ "Старт-Д", ПП "Панір", ТОВ "Ривс" за березень, квітень, вересень 2012 року"; - визнати протиправними дії ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська щодо складання Акту від 25.02.2013 №273/226/24228435 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПНТП "Регіон" з питань господарських відносин з ТОВ "Матадор", ТОВ "Ангстрем-Континенталь", ТОВ "Старт-Д", ПП "Панір", ТОВ "Ривс" за березень, квітень, вересень 2012 року; - визнати протиправними дії ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська щодо коригування показників податкової звітності ПНТП "Регіон" за період з березень, квітень, вересень 2012 року, яке відбулося на підставі Акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 21.12.2012 №7210/224/36441206 щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ "Матадор", ТОВ "Ангстрем-Континенталь", ТОВ "Старт - Д", ПП "Панір", ТОВ "Ривс" за березень, квітень, вересень 2012 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, в тому числі дії з виключення з електронної бази даних "Автоматизована система співставлення Інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок" ("інформаційна база даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів па рівні ДПА України. ІС "Податковий блок ") показників податкової звітності ПНТП "Регіон" за податковими деклараціями за березень, квітень, вересень 2012 року; - зобов'язати ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська відновити показники податкової звітності ПНТП "Регіон" за період березень, квітень, вересень 2012 року, в тому числі зобов'язати відобразити в електронній базі даних Автоматизована система співставлення Інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок" ("інформаційна база даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДГІА України. ІС "Податковий блок ") суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені ПНТП "Регіон" та включені до податкових декларацій з податку на додану вартість за період березень, квітень, вересень 2012 року; - зобов'язати ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська вилучити з Інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок" ("інформаційна база даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. ІС "Податковий блок") інформацію, внесену на підставі Акту від 25.02.2013 №273/226/24228435. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2014 закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо складання Акту від 25.02.2013 р. №273/226/24228435 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПНТП "Регіон" з питань господарських відносин з ТОВ "Матадор", ТОВ "Ангстрем-Континенталь", ТОВ "Старт-Д", ПП "Панір", ТОВ "Ривс" за березень, квітень, вересень 2012 року. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014, позов задоволено повністю. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська оскаржила їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в задоволенні позову відмовити. В доводах касаційної скарги ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська зазначає, що жодних коригувань показників податкової звітності, відображених позивачем у податкових деклараціях, які були надані позивачем та враховані при проведенні перевірки працівниками контролюючого органу не проводилось, а результати проведеної перевірки були відображені в аналітичній системі внутрішньої бази ДПІ. Висновки акту перевірки, які оскаржуються, не мають жодних правових наслідків для позивача, а саме не перешкоджають позивачу (у разі наявності) користуватись самостійно задекларованим податковим кредитом. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 03.10.2017 №2147-VІІІ, що діє з 15.12.2017). Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 22.02.2013 ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська було здійснено заходи з метою проведення зустрічної звірки ПНТП "Регіон" з питань господарських відносин з ТОВ "Матадор", ТОВ "Ангстрем-Континенталь", ТОВ "Старт-Д", ПП "Панір", ТОВ "Ривс" за березень, квітень, вересень 2012 р. В результаті цих заходів було складено Акт "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПНТП "Регіон" з питань господарських відносин з ТОВ "Матадор", ТОВ "Ангстрем-Континенталь", ТОВ "Старт-Д", ПП "Панір", ТОВ "Ривс" за березень, квітень, вересень 2012 р." Згідно вказаного акту встановлено, що ПНТП "Регіон" не знаходиться за юридичною адресою; документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ПНТП "Регіон" з ТОВ "Матадор", ТОВ "Ангстрем-Континенталь", ТОВ "Старт-Д" ПП "Панір", ТОВ "Ривс" за березень, квітень, вересень 2012 року; відсутній факт реального вчинення господарських операцій; відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам покупцям за період з 01.06.2013 по 30.06.2013. Не погоджуючись з висновками податкової ПНТП "Регіон" звернулось до суду з даним позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що висновки акта про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути підставою для внесення змін до податкової звітності з податку на додану вартість, а також вказав на помилковість висновків акта про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки його зміст не відповідає формі встановленій Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 №236. Надаючи оцінку правомірності дій контролюючого органу по проведенню зустрічної звірки, за результатами якої складено спірний акт та внесено відповідні коригувань до інформаційних систем, слід врахувати, що відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковим контролем є система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно із статтею 71 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій. За правилами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків. Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). З метою впровадження єдиного порядку направлення запитів на проведення зустрічних звірок, а також оформлення, передачі та накопичення матеріалів зустрічних звірок органами державної податкової служби наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 №236 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок. Згідно з пунктом 4.4 розділу 4 зазначених Методичних рекомендацій у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами Державної податкової служби України. При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу державної податкової служби забезпечує проведення такої звірки. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки та викладені в ньому висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно формою фіксації податкової інформації про виявлені податковим органом факти та обставини і не містить в собі будь-яких владних приписів і вимог, а тому не підпадає під ознаки рішення (акта індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України. В даному випадку дії податкового органу по проведенню зустрічної звірки та складанню відповідного акта є лише способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції, що не порушує права платника. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, податковим органом зустрічної звірки позивача не проведено та відповідної довідки не складено, про що свідчить і сам акт про неможливість проведення зустрічної звірки. Внесена до інформаційних систем на підставі такого акта інформація використовується органами доходів і зборів для інформаційно-аналітичного забезпечення їх діяльності та не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту. Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 17.11.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандзембуд" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, а також у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Латустрейд" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. Висновки, викладені у зазначеному акті, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків, а, отже такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку також не створює жодних перешкод для діяльності платника податку. Отже, дії контролюючого органу щодо внесення до Інтегрованої системи змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі податкової інформації без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 09.12.2014, 03.11.2015 та 17.11.2015 у справах № №21-511а14, 21-99а15 та 21-4133а15 відповідно. З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо коригування показників податкової звітності з податку на додану вартість та податкових зобов'язань в автоматизованій інформаційній системі та зобов'язання поновити вказані показники також підлягають скасуванню. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові. Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 скасувати. ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. _________________________ _________________________ _________________________ В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 18 грудня 2018 року справа №820/4891/18 адміністративне провадження №К/9901/65707/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року у складі судді Єгупенка В. В. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року у складі колегії суддів Старостіна В. В., Рєзнікової С. С., Бегунца А. О. у справі №820/4891/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфпак Плюс" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, УСТАНОВИВ: У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліграфпак Плюс" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ від 21 червня 2018 року №4519 "Про проведення фактичної перевірки". 14 серпня 2018 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року, позов Товариства задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ податкового органу від 21 червня 2018 року №4519 "Про проведення фактичної перевірки". Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися з протиправності спірного наказу, внаслідок відсутності у наказі будь-яких посилань на конкретні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення перевірки. 07 листопада 2018 року відповідачем подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій податковий орган, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме положень підпунктів 80.2.2 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80, статті 81 Податкового кодексу України, частин першої, третьої, п'ятої статті 242, статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позовних вимог. 13 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребувано із Харківського окружного адміністративного суду справу №820/4891/18. Від Товариства відзиву на касаційну скаргу податкового органу Суду не надано, що не перешкоджає перегляду судових рішень. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є платником податку, зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку в Центральній ОДПІ міста Харкова ГУ ДФС у Харківській області. 21 червня 2018 року податковим органом з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення перевірок дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, оформлення трудових відносин з працівниками, на підставі підпункту 80.2.2, підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України винесено наказ №4519 "Про проведення фактичної перевірки" (далі - НАКАЗ: 22 червня 2018 року уповноваженими особами Головного управління ДФС у Харківській області здійснено вихід за податковою адресою платника податку для вручення наказу від 21 червня 2018 №4519 "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "Поліграфпак Плюс" та пред'явлення направлень на проведення фактичної перевірки. Відповідно до наказу від 21 червня 2018 року №4519 обов'язки по проведенню фактичної перевірки покладено на відділ фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління аудиту з 22 червня 2018 року за період діяльності з 01 січня 2017 року по дату завершення перевірки. Платнику податків пред'явлено направлення про проведення перевірки, а саме від 21 червня 2018 року №5989, №5990, №5999, №6000. В межах справи основним спірним питанням є законність підстав прийнятого оскаржуваного наказу про призначення фактичної перевірки Товариства та надання належної йому правової оцінки. Право на проведення перевірки, в тому числі фактичної перевірки визначено положеннями пункту 75.1. статті 75 та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час спірних правовідносин), при чому така перевірка повинна проводитися в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом. Підстави призначення, обставини та порядок проведення перевірки визначено положеннями статті 80 Податкового кодексу України. В основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено підпункти 80.2.2 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України. Зазначеними пунктами передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (підпункти 80.2.2 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України). Отже, передумовою проведення фактичної перевірки, з підстав передбачених підпунктами 80.2.2 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття спірного наказу стала доповідна записка заступника начальника управління - начальника оперативного аналітичного відділу податкового органу від 19 червня 2018 року, в якій просили начальника податкового органу доручити підпорядкованим підрозділам здійснити заходи в межах чинного законодавства щодо підтвердження або спростування зазначеної інформації по таким питанням: дослідити можливість використанням в господарській діяльності підприємствами групи всієї "АСС" придбаних ТМЦ, відповідність їх обліку положенням чинного законодавства, порядку ведення розрахункових та касових операцій; встановити наявність кваліфікованого персоналу та фізичну можливість виконання задекларованих послуг, враховуючи специфіку виконаних робіт, в межах чого дослідити питання використання праці найманих осіб без належного оформленій трудових відносин та виплати доходів у вигляді зарплатами без сплати податків; перевірити наявність залишків товарно-матеріальних цінностей на власних та орендованих складських приміщеннях підприємств. Суд зазначає, що внаслідок отримання такої інформації, виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для контролюючого органу із здійснення належного податкового контролю. В той же час, така інформація та фактичний контроль не може бути безмежним у часі її призначення та проведення. Належний ефект, що може бути досягнутий від проведення такої перевірки залежить від своєчасного та якісного опрацювання такої інформації. Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що вказана доповідна записка не може обґрунтовувати правомірність Наказу, оскільки, як встановлено судами, податковим органом не доведено, що саме ця доповідна записка та наявна в ній інформація слугували підставою для прийняття спірного наказу, відсутня інформація, що в даному випадку податковий контроль необхідно було здійснювати саме в формі фактичної перевірки. Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що доповідна записка, як підстава, яка підпадає під дію підпунктів 80.2.2 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, спірний наказ не утримує жодної інформації щодо того, в рамках яких заходів Головним управлінням ДФС у Харківській області встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) встановлена податковим органом. Аргументи відповідача щодо необхідності належного мотивування судового рішення є безпідставними, оскільки хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, пункт 29). Суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року у складі у справі №820/4891/18 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 14 серпня 2018 року справа №804/12371/14 адміністративне провадження №К/9901/8143/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів у Полтавській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року у складі судді Жукової Є. О. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року у складі суддів Нагорної Л. М., Мельника В. В. Юхименка О. В., у справі №804/12371/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юк Центр Лекс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів у Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: 13 серпня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юк Центр Лекс " (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів у Полтавській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними дії податкового органу щодо проведення зустрічної звірки Товариства, за результатами якої складено акт від 11 липня 2014 року №606/16-03-22-02-12/38970683 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Юк Центр Лекс" з платниками податків за період: лютий, березень 2014 року" (далі - акт про неможливість проведення звірки), визнати протиправними дії податкового органу щодо проведення коригування показників податкової звітності додатку №5 до декларації з податку на додану вартість Товариства у інформаційній базі даних АІС "Податковий блок" за лютий, березень 2014 року, що здійснені на підставі акту про неможливість проведення звірки та зобов'язати податковий орган відновити показники додатку №5 до декларації з податку на додану вартість Товариства у інформаційній базі даних АІС "Податковий блок" за лютий, березень 2014 року, що були відкориговані на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки, з мотивів протиправності вчинених дій та необхідності відновлення порушеного права саме в заявлений спосіб. 04 вересня 2014 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року, адміністративний позов Товариства задоволений в повному обсязі, визнані протиправними дії податкового органу щодо проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Юк Центр Лекс", за результатами якої складено акт від 11 липня 2014 року №606/16-03-22-02-12/38970683 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Юк Центр Лекс" з платниками податків за лютий, березень 2014 року", визнанні протиправними дії податкового органу щодо проведення коригування показників податкової звітності додатку №5 до декларації з податку на додану вартість Товариства у інформаційній базі даних АІС "Податковий блок" за лютий, березень 2014 року на підставі цього акту та зобов'язано податковий орган відновити показники додатку №5 до декларації з податку на додану вартість Товариства у інформаційній базі даних АІС "Податковий блок" за лютий, березень 2014 року. Ухвалюючи судові рішення у справі суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що у межах спірних відносин дії відповідача з проведення перевірки, за наслідками здійснення якої складений акт про неможливість проведення звірки та вчинені дії щодо внесення коригувань до автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок", зокрема до підсистеми "Аналітична система" на підставі висновків, викладених у цьому акті, можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства у відповідності до статті 2, частини 2 статті17 КАС України, положення яких кореспондують з приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд апеляційної інстанції зазначив, що йому відомо про правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 10 вересня 2013 року щодо того, що дії службової особи, пов'язані з включенням до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді, оскільки висновки, викладені у акті, є невід'ємною частиною акта, не породжують обов'язкових юридичних наслідків, не встановлюють відповідальність суб'єкта господарювання, та, відповідно, акт перевірки не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що при розгляді позовних вимог, заявлених Товариством у цій справі, предмет та підстави заявленого позову, обраний позивачем та погоджений судами спосіб судового захисту, узгоджуються з вимогами процесуального закону. У червні 2015 року податковим органом подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Касаційна скарга утримує в собі чотири розділи: суть порушення норм матеріального права, щодо підстав проведення звірки, щодо корегування податкової звітності, та суть порушення норм процесуального права. 04 червня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Дніпропетровського окружного адміністративного суду справу №804/12371/14.05 травня 2016 року справа №804/12371/14 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України. 24 січня 2018 року справа №804/12371/14 з Вищого адміністративного суду України передана до Верховного Суду. Заперечення на касаційну скаргу (відзив) на адресу суду від Товариства не надходили, що не перешкоджає перегляду судових рішень. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Юк Центр Лекс" є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 38970683, перебуває на обліку податкового органу, є платником податку на додану вартість. 16 травня 2014 року Державною податковою інспекцію у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві, направлений, у тому числі відповідачу, акт від 30 квітня 2014 року №1242/26-55-22-10/38347365 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Приватного підприємства "Бергер Продакшин" і про встановлення в числі його покупцем у лютому 2014 року Товариства (позивача у справі). Суди попередніх інстанцій встановили відсутність доказів направлення податковим органом 20 травня 2014 року Товариству інформаційного запиту "Про надання пояснень та їх документального підтвердження". Направлений інформаційний запит "Про надання інформації" 06 червня 2014 року повернутий 10 липня 2014 року на адресу відповідача з відміткою "повернення за закінченням терміну зберігання". Податковим органом здійснено заходи з метою проведення зустрічної звірки Товариства, за результатами яких складено акт від 11 липня 2014 року №606/16-03-22-02-12/38970683 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Юк Центр Лекс" (код за ЄДРПОУ 38970683) з платниками податків за період: лютий, березень 2014 року". Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій, висновуючись на аналізі пункту 73.5 статті 73, положень Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1232 (далі - Порядок), обґрунтовано вважали, що зустрічна звірка проводиться лише у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, а, отже й висновки, в тому числі для з'ясування реальності господарських відносин та повноти відображення їх в обліку платника податків, можуть бути зроблені та викладені у довідці за результатами проведення зустрічної звірки лише у випадку співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що заходи, спрямовані на проведення зустрічної звірки, тобто, спрямовані на вчинення дій щодо співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, однак без фактичного здійснення таких дій, не можуть вважатись діями по проведенню зустрічної звірки. Разом з тим, як встановили суди попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин податковий орган зустрічної звірки Товариства не проводив, дії по співставленню даних первинних бухгалтерських та інших документів позивача не здійснював, відповідної довідки не складав, про що свідчить й сам акт про неможливість проведення зустрічної звірки. Висновуючись на аналізі положень підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, якими надано визначення документальної перевірки та її видам, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів, податкової інформації тощо, суди попередніх інстанцій установили відсутність такої перевірки у плані роботи контролюючого органу, а також зазначили про не надання відповідачем доказів на підтвердження існування в межах спірних правовідносин будь-якої підстави для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, перелік яких визначений в пункті 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Висновки викладені податковим органом у акті про неможливість проведення зустрічної звірки є за своєю суттю нічим іншим, як висновками складеними за результатами перевірки, які здійснюються податковим органом з метою контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства суб'єктами господарювання, а не з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, чим є по суті зустрічна звірка. В межах спірних відносин зафіксований факт неможливості її проведення. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визнання недостовірними показників податкової декларації платника податків у інший спосіб, ніж винесення податкового повідомлення-рішення, чинним законодавством не передбачене. Не прийняття (та неможливість прийняття) податкового повідомлення - рішення за результатами не проведеної звірки, відсутність підстав для внесення до бази даних інших відомостей ніж зазначені Товариством у поданій ним податковій декларації з податку на додану вартість за лютий-березень 2014 року, обумовлює протиправність вчинених відповідачем дій та доводить порушення способу реалізації податковим органом владних управлінських функцій. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій на підставі акту від 11 липня 2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки, складеного за результатами фактичного здійснення зустрічної звірки Товариства, податковим органом відкориговані показники податкової звітності позивача в автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів позивача на рівні ДПА України за лютий, березень 2014 року. Зазначені обставини встановлені судами попередніх інстанцій і не є спірними між сторонами. Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що внесенням податковим органом коригувань до самостійно задекларованих Товариством показників податкової звітності порушені права позивача на використання самостійно задекларованих ним сум податкового кредиту та податкових зобов'язань, що має наслідком створення перешкод у виконанні платником податкового обов'язку щодо самостійного ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, передбаченого підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України. Суд зазначає, що правові наслідки такого корегування впливають не тільки на права та обов'язки позивача, як платника податку на додану вартість, але й на його контрагентів, за взаємовідносинами з якими він формує податкові зобов'язання (при продажі товарів, робіт (послуг) та податковий кредит при їх придбанні. З огляду на функцію співставлення та її застосування на підставі пункту 201.1 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України доводи податкового органу про використання інформаційної системи (АІС) для внутрішнього користування, що мало місце на етапі її створення та запровадження, є неприйнятним. Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що зміни до електронних баз даних можуть бути внесені податковим органом лише на підставі самостійно складеної та поданої платником податків до податкового органу за місцем реєстрації податкової звітності або на підставі винесеного податковим органом за результатами документальної перевірки та узгодженого у встановленому законом порядку податкового повідомлення-рішення. Посилання податкового органу на Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок" затверджених наказом ДПС 22 квітня 2011 року №1236 або 1232, як на підставу правомірності вчинених ним дій є неприйнятним з огляду на те, що ці рекомендації не зареєстровані Міністерством юстиції України, не є нормативно правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, внаслідок чого не підлягали застосуванню на час вирішення спору судами попередніх інстанцій за принципом законності відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) та не є джерелом права відповідно до статті 7 в редакції статті 7 цього кодексу, що діє після 15 грудня 2017 року. Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів у Полтавській області залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року у справі №804/12371/14 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 грудня 2018 року Київ справа №826/14365/14 адміністративне провадження №К/9901/9068/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок Трейд ВСТ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2014 (суддя: Келеберда В. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 (колегія суддів у складі: Шостака О. О., Мамчур Я. С, Желтобрюх І. Л. ) у справі №826/14365/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок Трейд ВСТ" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій, зобо'язати вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Крок Трейд ВСТ" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій щодо проведення зустрічної звірки ТОВ "Крок Трейд ВСТ" за результатом якої складено акт від 10.04.2014 №188-26-56-22-01-05/38670227, визнання протиправними дій щодо проведення зустрічної звірки ТОВ "Крок Трейд ВСТ" за результатом якої складено довідку від 19.06.2014 №346/26-56-22-01-05/38670227; визнання протиправними дій по складанню висновків щодо нікчемності господарських операцій ТОВ "Крок Трейд ВСТ" із платниками податків за період з 01.08.2013 по 30.04.2014, що викладені в акті від 10.04.2014 №188-26-56-22-01-05/38670227 та довідці від 19.06.2014 №346/26-56-22-01-05/38670227; визнати протиправними дії щодо зміни в електронних базах даних "Податковий блок" показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, що задекларовані ТОВ "Крок Трейд ВСТ" на підставі акту від 10.04.2014 №188-26-56-22-01-05/38670227 та довідки від 19.06.2014 №346/26-56-22-01-05/38670227; зобов'язання вилучити з бази АІС "Податковий блок" інформацію внесену на підставі акту від 10.04.2014 №188-26-56-22-01-05/38670227 та довідки від 19.06.2014 №346/26-56-22-01-05/38670227; зобов'язання відновити в АІС "Податковий блок" показники податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту, визначені ТОВ "Крок Трейд ВСТ" по взаємовідносинам з платниками податків за період з 01.08.2013 по 30.04.2014, а саме: податкові зобов'язання на суму 3 708 009 грн., податковий кредит на суму 3620928 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що коригування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту задекларованих позивачем відбулось на підставі акту від 10.04.2014 №188-26-56-22-01-05/38670227 та довідки від 19.06.2014 №346/26-56-22-01-05/38670227 без прийняття податкових повідомлень-рішень. Крім того, позивач вказує, що висновки акта 10.04.2014 №188-26-56-22-01-05/38670227 та довідки від 19.06.2014 №346/26-56-22-01-05/38670227 є протиправними оскільки податковий орган не наділений повноваженнями щодо визнання нікчемними правочинів. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відображення у електронних інформаційних базах інформації, зібраної під час перевірки позивача є результатом дій податкових інспекторів. При цьому, такі дії контролюючого органу не створюють та не породжують будь-яких правових наслідків для позивача як платника податку. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві згідно п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України було вчинено заходи з метою проведення зустрічної звірки ТОВ "Крок Трейд ВСТ" з питань підтвердження відносин із платниками податків за період листопад 2013 року, за результатом яких складено акт від 10.04.2014 №188-26-56-22-01-05/38670227 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Крок Трейд ВСТ" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період листопад 2013 року". З акта від 10.04.2014 №188-26-56-22-01-05/38670227 вбачається, що податковим органом встановлено порушення норм: п, 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого податкові зобов'язання з податку на додану вартість ТОВ "Крок Трейд ВСТ" по взаємовідносинам з платниками податків за період з 01.11.2013 по 30.11.2013 підлягають зменшенню до 0; порушення норм п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого податковий кредит з податку на додану вартість ТОВ "Крок Трейд ВСТ" по взаємовідносинам з платниками податків за період з 01.11.2013 по 30.11.2013 підлягає зменшенню до 0. Також ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві згідно п. 78.1.11 ст. 78 Податкового кодексу України було вчинено заходи з метою проведення перевірки ТОВ "Крок Трейд ВСТ" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.08.2013 по 30.04.2014, за результатом яких складено довідку від 19.06.2014 №346/26-56-22-01-05/38670227 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Крок Трейд ВСТ" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.08.2013 по 30.04.2014". Зі змісту довідки від 19.06.2014 №346/26-56-22-01-05/38670227 вбачається, що податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем норм ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинам ТОВ "Крок Трейд ВСТ" при придбання та продажу товарів. перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (наданні послуг) за період з 01.08.2013 по 30.04.2014, які підпадають під визначення ст. 185 Податкового кодексу України. Перевіркою встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій на податкові зобов'язання - 3708009 грн. по взаємовідносинам із контрагентами/покупцями за період з 01.08.2013 по 30.04.2014 та податкового кредиту на суму 3620928 грн. по взаємовідносинам із контрагентами/постачальниками за період з 01.08.2013 по 30.04.2014. Податковим органом без прийняття податкового повідомлення-рішення були внесені коригування показників податкових зобов'язань позивача за відповідні періоди. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України. Згідно пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України). Відповідно до статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій. Відповідно до статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2). Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, в даному випадку акті та довідці про неможливість проведення зустрічної звірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку. Зважаючи на викладене, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки, в тому числі і на підставі акта та довідки про неможливість проведення зустрічної звірки, без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю. Аналогічну правову позицію було викладено у постановах Верховного Суду України 09 грудня 2014 року справа №21-511а14, від 03 листопада 2015 року справа №21-99а15 та від 17 листопада 2015 року справа №21-4133а15. За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, повно встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надавши їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин, дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для відмови у позові, що є підставою відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України для залишення ухвалених судових рішень без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок Трейд ВСТ" залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (скорочене РІШЕННЯ: Київ 14 серпня 2018 року справа №2а-13885/12/2670 адміністративне провадження №К/9901/2681/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників: позивача - Левченко С. М. за дов. від 26 лютого 2018 року №260218-03/8-121, Іванець О. В. за дов. від 13 серпня 2018 року №130818-01/Р-213, відповідача - Михалевича С. А. за дов. від 11 січня 2018 року №291/9/28-10-10-18, Демченка С. В. за дов. від 16 лютого 2018 року №1907/9/28-10-10-18, Морозова П. В. за дов. від 20 грудня 2017 року №11594/9/28-10-10-18, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Укрпошта ") на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року у складі судді Кузьменка В. А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у складі суддів Мельничука В. П., Грищенко Т. М., Мацедонської В. Е. у справі №2а-13885/12/2670 за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Укрпошта") до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (правонаступник - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби) про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення, ПОСТАНОВИВ: Клопотання учасників справи про процесуальне правонаступництво задовольнити, замінити позивача у справі Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" на Публічне акціонерне товариство "Укрпошта", замінити відповідача у справі Міжрегіональне Головне управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" задовольнити частково. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі №2а-13885/12/2670 скасувати. Справу №2а-13885/12/2670 направити на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2018 року м. Київ справа №820/2520/14 касаційне провадження №К/9901/2415/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Олендера І. Я. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче об'єднання "СХІДБУД" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 (суддя Мороко А. С. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 (головуючий суддя - Спаскін О. А., судді: Сіренко О. І., Любчич Л. В. ) у справі №820/2520/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче об'єднання "СХІДБУД" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче об'єднання "СХІДБУД" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило: зобов'язати відповідача надати інформацію щодо внесення коригувань до електронної бази даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок" на підставі відомостей, викладених в акті від 27.08.2013 №351/20-30-22-03/34859198, який містить висновки щодо завищення податкових зобов'язань у частині формування податкового кредиту з придбання товарів та послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю "Грифон Буд" у розмірі 54192,20 грн. у травні 2013 року, завищення податкового кредиту з придбання товарів та послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю "Грифон Буд" у сумі 52651,44 грн. у травні 2013 року; скасувати рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області у формі наказу від 14.08.2013 №247 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача; визнати протиправними дії контролюючого органу з проведення документальної невиїзної позапланової перевірки щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку з Товариством з обмеженою відповідальністю "Грифон Буд" за травень 2013 року; визнати протиправними дії відповідача зі складання акта перевірки від 27.08.2013 №351/20-30-22-03/34859198; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області щодо відображення в акті від 27.08.2013 №351/20-30-22-03/34859198 висновку про завищення податкових зобов'язань у частині формування податкового кредиту з придбання товарів та послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю "Грифон Буд" у розмірі 54192,20 грн. у травні 2013 року, завищення податкового кредиту з придбання товарів та послуг у Товариством з обмеженою відповідальністю "Грифон Буд" у сумі 52651,44 грн. у травні 2013 року; визнати протиправними дії контролюючого органу щодо внесення змін до електронної бази даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок" стосовно платника податків позивача на підставі акта перевірки від 27.08.2013 №351/20-30-22-03/34859198, а саме: анулювання податкового кредиту з придбання товарів та послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю "Грифон Буд" у сумі 52651,44 грн. у травні 2013 року та податкових зобов'язань у розмірі 54192,20 грн. у травні 2013 року; зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відновити суми податкового кредиту та зобов'язань позивача в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", а саме: податковий кредит за травень 2013 року в сумі 52651,44 грн. та податкові зобов'язання за травень 2013 року в розмірі 54192,20 грн. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 17.03.2014 в задоволенні адміністративного позову відмовив у повному обсязі. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.05.2014 залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче об'єднання "СХІДБУД" оскаржило їх у касаційному порядку. В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2014, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче об'єднання "СХІДБУД" посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7, 8, 9, 11, частини четвертої статті 112, статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій). Зокрема, наголошує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень зроблено помилковий висновок про правомірність проведеної перевірки у зв'язку з наданням позивачем документів не в повному обсязі. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковим контролем є система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ). Згідно із статтею 71 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій. За правилами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків. Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати. У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом. Відповідно до пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2 статті 74 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ). Судовими інстанціями з'ясовано, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче об'єднання "СХІДБУД" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю "Грифон Буд" за травень 2013 року, за результатами якої складено акт від 27.08.2013 №351/20-30-22-03/34859198. За її наслідками податкові повідомлення-рішення Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області не прийнято, проте внесено зміни до електронної бази даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок" шляхом коригування задекларованих позивачем податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість. Вирішуючи питання про правомірність здійсненого контролюючим органом коригування, слід відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України враховувати правовий висновок Верховного Суду України, висловлений, зокрема, в постановах: від 15.12.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "УКРФРІТ" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії; від 02.12.2015 у справі за позовом Приватного підприємства "Сільськогосподарська компанія "Зорецвіт" до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії; від 04.11.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Профтехноконструкція" до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, згідно з яким інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. В даній ситуації суди встановили, що підставою для призначення спірного контрольного заходу стало ненадання позивачем у повному обсязі пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу від 05.08.2013 №783/10/20-30-22-05-12 щодо його господарських взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест-Торг-Компані" у вересні 2012 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Мідея Консалт" у січні, березні, травні 2013 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Грифон Буд" у травні 2013 року відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 27.01.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будгарантінвест-55" до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та визнання протиправними дій, аналіз норми підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями. За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена. У справі, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт ненадання Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче об'єднання "СХІДБУД" у повному обсязі запитуваних органом доходів і зборів документів та будь-яких пояснень, що надало останньому право на призначення документальної позапланової перевірки в порядку підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Жодних порушень Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області порядку здійснення спірного контрольного заходу судовими інстанціями також не виявлено. Доводи позивача про протиправність дій відповідача щодо складання акта перевірки від 27.08.2013 №351/20-30-22-03/34859198 та відображення в цьому акті висновку про завищення Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче об'єднання "СХІДБУД" податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Грифон Буд" обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, позаяк дії контролюючого органу зі складання акта перевірки є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Сам акт перевірки не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є лише носієм інформації, встановленої під час здійснення контрольного заходу. Наявність акта перевірки чи включення до його змісту певних висновків самі собою не створюють жодних перешкод для діяльності платника податків, що зумовлює відсутність порушень у реалізації охоронюваних законом інтересів особи. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче об'єднання "СХІДБУД" без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче об'єднання "СХІДБУД" залишити без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 у справі №820/2520/14 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 січня 2019 року Київ справа №826/2168/17 адміністративне провадження №К/9901/34927/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2017 (суддя - Качур І. А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 (головуючий суддя - Губська Л. В., судді: Вівдиченко Т. Р., Федотов І. В. ) у справі №826/2168/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Продукти" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові Продукти" (далі - ТОВ "Нові Продукти") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому, просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у місті Києві) від 14.11.2016 №0022561404, №0022541404, №0022531404. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018, позовні вимоги задоволено. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДФС у місті Києві оскаржило їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2017, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. В обґрунтування своїх вимог ГУ ДФС у місті Києві посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статей 198, 200 Податкового кодексу України. Так, відповідач зазначає, що враховуючи податкову інформацію щодо постачальників позивача, а також вимоги законодавчих норм, первинні документи надані позивачем за наслідками господарських операцій із зазначеним контрагентом складені з порушенням, у зв'язку з чим не підтверджено факт здійснення таких господарських операцій та відсутні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Нові Продукти" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у місті Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Нові Продукти" з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2016 року, про що складено акт перевірки від 28.10.2016 №258/26-15-14-04-01/33234957. За наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ "Нові Продукти": пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за квітень 2016 року на суму ПДВ 142250,00 грн. ; пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку у податковій декларації з ПДВ за травень 2016 року на суму 352114,00 грн. Висновки контролюючого органу про порушення позивачем пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України та завищення у зв'язку із цим суми бюджетного відшкодування та від'ємного значення суми податку на додану вартість ґрунтуються на аналізі господарських взаємовідносин ТОВ БМФ "Агропромрембуд" з його контрагентами, в результаті чого відповідачем зроблено висновок про те, що ТОВ БМФ "Агропромрембуд" у квітні 2016 року фактично не могло виконувати такий обсяг робіт в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед контрагентами. Крім того, відповідачем зроблено висновок про передчасність заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2016 року за наслідками господарських операцій з отримання послуг від ПП "Компанія "Інтер-Трейд", оскільки станом на 31.05.2016 відсутнє фактичне надання послуг. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: від 14.11.2016 №0022531404, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 142250,00 грн. та нараховані штрафні санкції на суму 35563,00 грн. ; від 14.11.2016 №0022541404, згідно з яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 142250,00 грн. ; від 14.11.2016 №0022561404, відповідно до якого відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість у розмірі 209864,00 грн. За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що операції по придбанню позивачем послуг у спірного контрагента є реальними, фактично відбулися, придбані послуги використано у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є неправомірним. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю. Як з'ясовано судами, між ТОВ "Нові Продукти" (Замовник) та ТОВ Уманською будівельно-монтажною фірмою "Агропромрембуд" (Підрядник) укладено договір підряду №02/03/16-1 від 02.03.2016, згідно умов якого Підрядник зобов'язується відповідно до умов даного Договору та державних будівельних норма і правил виконати роботи з "Реконструкції цеху з виробництва безалкогольних напоїв з добудовою приміщення резервуарів ЦКТ-80" (далі - Роботи) на об'єкті Замовника, що знаходиться на території виробництва Замовника за адресою: Черкаська область, м. Жашків, вул. Перемоги, 10а, а Замовник зобов'язується прийняти такі роботи та оплатити їх. Так, на виконання умов зазначеного договору, сторонами складено та підписано додатки №1 та №2 до Договору, якими визначено графік виконання робіт та графік фінансування будівельних робіт. На підтвердження реальності господарських операції позивачем надано акт приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт. Послуги згідно договору підряду №02/03/16-1 від 02.03.2016 ТОВ БМФ "Агропромрембуд" надані позивачу в повному обсязі та які використовуються позивачем в господарській діяльності, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом виконаних робіт та фотографіями об'єкту, а саме: цех з виробництва безалкогольних напоїв з добудовою приміщення резервуарів ЦКТ-80. Після проведення його реконструкції рішенням Жашківської міської ради Черкаської області від 15.12.2016 №210 погоджено зміну назви нерухомого майна, а саме "Нежитлова будівля, цех з розливу безалкогольних напоїв з прибудовою та ганками" на "Нежитлова будівля, цех з виготовлення напоїв бродіння" та присвоєно поштову адресу вказаному нерухомому майну: вул. Перемоги, 10 м. Жашків Черкаської області. Вказане нерухоме майно позивачем передано в оренду ТОВ "Напої плюс" на підставі договору оренди від 01.01.2016 №01/01/16-НП. Також, між ТОВ "Нові Продукти" (Замовник) та ПП "Компанія "Інтер-Трейд" (Виконавець) укладено договір підряду від 06.01.2016 №06/01/16, згідно умов якого Виконавець зобов'язується здійснити виготовлення та монтаж обладнання збірника запасу води 500 м. куб. (далі - Обладнання) та здійснити необхідні пусконалагоджувальні роботи (далі - Роботи), а Замовник зобов'язується прийняти їх та оплатити на умовах даного Договору. Після виконання Робіт з пусконалагодження обладнання Виконавець зобов'язується провести працівникам Замовника навчання з правил роботи на Обладнанні. Послуги з навчання входять у загальну вартість Договору. На виконання умов Договору позивачем здійснено попередню оплату за послуги з виготовлення та монтажу обладнання збірника запасу води (500 м. куб) та здійснення всіх пусконалагоджувальних робіт згідно платіжного доручення та виписано податкову накладну. Реальність господарської операції підтверджується копіями договору підряду з додатками та технічним завданням, актами приймання-передачі обладнання, товарно-транспортною накладною, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №РН-0000177, №РН-0000045, протоколом проведення навчання з правил роботи на обладнанні збірника запасу води, рахунком на оплату, платіжним дорученням, податковою накладною №20 на суму 2236691,62 грн., у тому числі ПДВ - 372781,94 грн., яка зареєстрована в ЄРПН 05.05.2016. Вказана сума ПДВ включена позивачем до складу податкового кредиту. Оцінивши подані платником докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваної операції. Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ "Нові Продукти" розглядуваної операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались. Також судові інстанції обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію щодо ТОВ БМФ "Агропромрембуд" як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставки, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами ГУ ДФС у місті Києві під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. За таких обставин, суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій з протиправністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 04 грудня 2018 року Київ справа №826/14055/16 адміністративне провадження №К/9901/32005/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., при секретарі судового засідання Лисенко О. М. за участю представників відповідача: Дмитренка О. О., Кучерявого О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2016 (суддя - Аблов Є. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 (головуючий суддя - Желтобрюх І. Л., судді: Мамчур Я. С., Бєлова Л. В. ) у справі №826/14055/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІЛЛЬМАН ІНЖИНІРИНГ" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 у справі №826/14055/16 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ---------- ---------- ---------- В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 18 вересня 2018 року справа №753/1388/17 адміністративне провадження №К/9901/43372/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (судді Мацедонська В. Е., Лічевецький І. О., Мельничук В. П. ) у справі №753/1388/17 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови у справі про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Житомирської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову №0553/101000014/2016 від 28 грудня 2016 року, якою його визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною 3 статті 470 Митного кодексу України у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 8500 грн, у зв'язку із порушенням процедури розгляду адміністративної справи в частині забезпечення його участі. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 7 червня 2017 року (суддя Колесник О. М. ) позов задоволено з тих підстав, що митним органом порушено процедуру розгляду справи про порушення митних правил. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено з підстав правомірності накладення на позивача адміністративного стягнення. У листопаді 2017 року позивачем подана касаційна скарга на судове рішення суду апеляційної інстанції, 21 листопада 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Мороз В. Ф..) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №753/1388/17 з суду першої інстанції. 21 березня 2018 року справу №753/1388/17 передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року). У касаційній скарзі позивач доводить, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що відповідач порушив процедуру притягнення його до адміністративної відповідальності і розглянув справу про адміністративне правопорушення у його відсутність та без належного повідомлення. Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду. Розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне. 12 липня 2016 року позивачем через пункт пропуску "Виступовичі-Нова Рудня" митного поста "Північний" митного органу в митному режимі "транзит" ввезено на митну територію України транспортний засіб "Opel Vectra", кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2. В процесі здійснення заходів реагування на підставі службової записки посадової особи митного органу від 26 липня 2016 року №1471/7/06-70-66 та листа митного органу від 27 липня 2016 року №1118/06-70-20 "Про опитування громадян" у зв'язку з відсутністю в ЄАІС Державної фіскальної служби інформації щодо вивезення за межі митної території України транспортних засобів, ввезених на митну територію України з метою транзиту громадянами України, встановлено, що інформація про вивезення спірного автомобілю відсутня. При цьому, в результаті отриманого від митного органу повідомлення про необхідність надання пояснень з приводу невивезення транспортного засобу, позивач 31 серпня 2016 року телефоном сповістив відповідача про знаходження транспортного засобу на СТО та про надання ним підтверджуючих документів під час перетину кордону. 7 вересня 2016 року посадовою особою відповідача складено протокол про порушення митних правил позивачем, копію якого скеровано останньому. В протоколі зазначено, що розгляд адміністративної справи призначено на 26 жовтня 2016 року. В подальшому, у зв'язку з клопотаннями позивача (хвороба) розгляд справи неодноразово переносився. 28 грудня 2016 року відповідачем прийнято спірну постанову. За змістом частини четвертої статті 526 Митного кодексу України справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи. Зазначена норма кореспондується з частиною другою статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Водночас, відповідно до частини першої статті 486 Митного кодексу України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням. Факт вчинення правопорушення, його склад (об'єктивна та суб'єктивна сторона) не є спірним між сторонами. Зміст позовних вимог та вимог касаційної скарги позивача зводиться виключно до непогодження його з начеб-то порушеною відповідачем процедурою притягнення його до адміністративної відповідальності. Втім, матеріали справи свідчать про факт належного повідомлення позивача про заплановані дати розгляду справи про адміністративне правопорушення, інкриміноване йому. Про це свідчить також та обставина, що на кожне з таких повідомлень позивач надсилав на адресу відповідача власні - про неможливість взяти участь у розгляду справи про адміністративне правопорушення з різних причин. З урахуванням вимог статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд погоджується з правовою оцінкою обставин справи, здійсненою судом апеляційної інстанції. Сукупний аналіз норм статей 526 та 486 Митного кодексу України свідчить про те, що відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення не може відбуватись безліч разів лише тому, що особа кожного разу заявляє клопотання про бажання взяти участь у її розгляді, при цьому тривалий час не з'являючись до компетентного органу з цією метою. Суд не вбачає підстав не враховувати наявні в матеріалах справи докази належного сповіщення позивача про призначення справи про порушення митних правил до розгляду. Таким чином, Суд вважає, що в цій частині процедуру розгляду справи про порушення митних правил порушено не було, оскільки матеріали справи свідчать про факт належного повідомлення позивача про заплановані дати розгляду справи про адміністративне правопорушення, інкриміноване йому. Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач повинен добросовісно користуватись процесуальними правами, передбаченими у статті 498 Митного кодексу України, а також висновок стосовно правомірності дій митниці з огляду на завдання провадження у справах про порушення митних правил та обмежений законом строк притягнення до адміністративної відповідальності. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у справі №753/1388/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 24 квітня 2018 року справа №820/10856/15 адміністративне провадження №К/9901/36066/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників від позивача - не з'явився, від відповідачів - Шавли Р. О. - за дов. від 28 березня 2018 року №2709/10/08-29-10, 15 грудня 2017 року 31541/17/08-15-10, від 19 грудня 2017 року №8790/08-32-10, від 19 грудня 2017 року №1424/08/08-08-10,від 21 грудня 2017 року №4198/ш/08-22-10, від 15 грудня 2017 року №49/10/33-10-019, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у складі судді Зінченка А. В. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів Русанової В. Б., Курило Л. В., Присяжнюк О. В. у справі №820/10856/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжнафтопродукт" до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Пологівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжнафтопродукт" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Пологівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 вересня 2015 року №0000592201, №0000582201, №0000572201, №0000602201, №0000022201, №0000032201, №0000042201, №0000052201, від 15 вересня 2015 року №0000692200, №0000702200, №0000682201, від 4 вересня 2015 року №0000342200, №0001552201, №0001601501, №0001332201, №0000732100, №0000532100, №0000552100, №0000072100, №0000082100, №0000102100, №0000112100, №0000092100, від 9 вересня 2015 року №0001122201, від 14 вересня 2015 року №0000332200, з мотивів безпідставності їх прийняття, та зобов'язати відповідачів відновити суми податкових зобов'язань Товариства в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких внесені на підставі відомостей, викладених в акті від 24 липня 2015 року №90/08-29-22-0109/39453434.28 січня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, адміністративний позов Товариства задовольнив частково, скасував всі спірні податкові повідомлення-рішення, які прийняті на підставі висновків акту перевірки та зобов'язав Державну податкову інспекцію у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області відновити суми податкових зобов'язань Товариства в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких внесені на підставі відомостей, викладених в акті перевірки. 22 березня 2017 року Запорізькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій податковий орган, посилаючись на прийняття судових рішень судів попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нову постанову про відмову Товариству у задоволенні позову. 23 березня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу залишено без руху. 10 травня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження, справа з суду першої інстанції не витребовувалась. 12 березня 2018 року матеріали касаційної скарги №К/9901/36066/18 передано до Верховного Суду. 14 березня 2017 року ухвалою Верховного Суду матеріали касаційної скарги №К/9901/36066/18 прийняті до провадження та витребувано справу №820/10856/15 з Харківського окружного адміністративного суду. 13 березня 2018 року справа №820/10856/15 надійшла на адресу Верховного Суду. Відзиву або заперечень на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надано, що не перешкоджає перегляду судових рішень. Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що в період з 26 червня 2015 року по 10 липня 2015 року посадові особи податкових органів на підставі направлень на перевірку та наказу провели документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань правомірності визначення та декларування в звітності об'єктів оподаткування акцизним податком, зокрема, нафтопродуктів за період з 1 січня 2015 року по 31 березня 2015 року, за результатом якої складено акт перевірки від 24 липня 2015 року №90/08-29-22-0109/39453434 (далі - акт перевірки). Перевіркою встановлено порушення Товариством підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213, пункту 216.9 статті 216 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року (із змінами і доповненнями), внаслідок чого занижено суму акцизного податку (визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету) за період з 1 січня 2015 року по 31 березня 2015 року на загальну суму 4 075 316 грн, у тому числі за відповідні податкові періоди: січень 2015 року у сумі 508 249 грн; лютий 2015 року у сумі 1 631 116 грн; березень 2015 року у сумі 1 935 951 грн. Також встановлено порушення позивачем підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України в частині несвоєчасного надання до Пологівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (Оріхівське відділення) у строки, визначені чинним законодавством декларації з акцизного податку за січень 2015 року. На підставі акту перевірки податковими інспекціями винесені податкові повідомлення - РІШЕННЯ: 21 вересня 2015 року Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000592201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 32369 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 8092,25 грн, №0000582201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 41844 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 10461 грн, №0000572201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 292322,50 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 58464,50 грн, №0000602201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 39452 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 9856,25 грн. 15 вересня 2015 року Токмацькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000702200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 21156 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 5289 грн, №0000692200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 17075 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 4269 грн, №0000682201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 47016 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 11754 грн. 4 вересня 2015 року Енергодарською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийняте податкове повідомлення-рішення №000342200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 80447 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 20111,75 грн. 4 вересня 2015 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийняте податкове повідомлення-рішення №0001601501, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 699999 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 174999,75 грн. 4 вересня 2015 року Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийняте податкове повідомлення-рішення №0001332201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 272493 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 68123,25 грн. 4 вересня 2015 року Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийняте податкове повідомлення-рішення №0000732100, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 26056 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 6514 грн. 9 вересня 2015 року Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийняте податкове повідомлення-рішення №0001122201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 329923 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 82480,75 грн. 14 вересня 2015 року Державною податковою інспекцією у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийняте податкове повідомлення-рішення №0000332200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 219664 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 54916 грн. 4 вересня 2015 року Державною податковою інспекцією у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000532100, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 76255 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 19063,75 грн, №0000552100, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 23881 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 5970,25 грн. 4 вересня 2015 року Пологівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000072100, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 185739 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 46434,75 грн, №0000082100, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 18925 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 4731,25 грн, №0000102100, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 154855 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 38713,75 грн, №0000112100, яким за порушення пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 170 грн, за несвоєчасне подання податкової звітності за січень 2015 року, №0000092100, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 136567 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 34141,75 грн. 21 вересня 2015 року Мелітопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000022201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 266286 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 66572 грн, №0000032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 93556 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 23389,00 грн, №0000042201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 41223,00 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 10306,00 грн, №0000052201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на 72902,00 грн (за основним платежем), та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 18225,00 грн, Податковий орган доводить заниження Товариством суми акцизного податку, що підлягає сплаті до бюджету за період з 1 січня 2015 року по 31 березня 2015 року на загальну суму 4 075 316 грн, у тому числі за відповідні податкові періоди: січень 2015 року у сумі 508 249 грн, лютий 2015 року у сумі 1 631 116 грн, березень 2015 року у сумі 1 935 951 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, зареєстровані в установленому порядку як платники податку на додану вартість, які придбали паливо у Товариства (за договорами купівлі-продажу нафтопродуктів) та отримували його на АЗС в тому числі сплачували вартість палива через касу АЗС використовували його у власній господарській (комерційній) діяльності. Вказане свідчить, що продаж таких товарів здійснювався для їх подальшого комерційного використання суб'єктами господарювання у своїй господарській діяльності, у зв'язку з чим, за висновками судів попередніх інстанцій, такі операції не є об'єктом оподаткування акцизним податком, передбаченим підпунктом 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України, а дата їх здійснення не є датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами, згідно з пункту 216.9 статті 216 Податкового кодексу України. Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Відповідно до пункту 215.1 статті 215 Податкового кодексу України до підакцизних товарів належать: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, паливо моторне альтернативне; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб i більше, транспортні засоби для перевезення вантажів; електрична енергія. Реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - це продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України (нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, а також паливо моторне альтернативне), безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування (абзац 1 та 2 підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Згідно з ДСТУ 4303:2004 "Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять" роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надавання йому торговельних послуг. Торговельна послуга передбачає здійснення додаткової діяльності суб'єкта господарювання в сфері роздрібної та оптової торгівлі з надання допомоги покупцям у здійсненні договору купівлі-продажу товарів, їх доставляння та використовування. Відповідно до підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214 Податкового кодексу України базою оподаткування акцизним податком є вартість (з ПДВ) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України. Таким чином, об'єктом оподаткування акцизним податком є будь-які операції з роздрібної реалізації нафтопродуктів кінцевим споживачам, при цьому, в незалежності від форми розрахунків. Згідно з підпунктом 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування акцизним податком є операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Відповідно до підпункту 215.3.10. пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 1 січня 2016 року), для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків. Датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а у разі реалізації товарів фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок, є дата надходження оплати за проданий товар, що передбачено пунктом 216.9 статті 216 Податкового кодексу України. Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" визначено, що розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету міністрів України "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" від 20 грудня 1997 року №1442 (далі - Правила) розрахунки за продані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) в установленому законодавством порядку. В свою чергу, згідно з пунктом 10.3.1.1 Інструкції "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України" (далі - Інструкція), затвердженої спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики України від 20.05.2008 року №281/171/578/155 розрахунки під час відпуску нафтопродукту власникам автотранспорту за готівку здійснюються на АЗС з використанням РРО, які відповідають технічним вимогам до їх застосування та внесені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій згідно з Положенням про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року №1315. При цьому, відповідно до пункту 10.3.1.3 Інструкції відпуск нафтопродуктів за готівку відображається у Змінному звіті АЗС за формою №17-НП. У цьому ж Змінному звіті АЗС має відображатися і відпуск нафтопродуктів за платіжними картками (підпункт 10.3.4.2 Інструкції), за відомостями (графа 9) та за талонами (графа 10). Відпуск нафтопродуктів за готівку та за платіжними картками відображаються відповідно у графах 8 та 11 Змінного звіту АЗС за формою №17-НП. Таким чином, до графи 3 додатку 6 декларації акцизного податку мають бути внесені дані граф 8, 9, 10, 11, 12 Змінного звіту АЗС за формою №17-НП, а до графи 4 дані граф 9 (за відомостями), 10 (за талонами), 12 (за іншими документами). Отже, при відпуску нафтопродуктів через мережу АЗС здійснюється розрахункова операція, дата якої є датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (нафтопродуктів) згідно з пунктом 216.9 статті 216 Податкового кодексу України. Пунктом 2 Правил встановлено, що роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу АЗС, що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів. Пунктами 34 та 35 цих Правил встановлено, що заправка автомобілів та інших транспортних засобів населенню провадиться оператором АЗС через паливо-, масло- та газороздавальні колонки. З вищезазначених норм вбачається, що через мережу АЗС здійснюється саме роздрібний продаж нафтопродуктів, оскільки відпуск пального відбувається через паливо-, масло- та газороздавальні колонки кінцевому споживачу. Щодо поняття некомерційного використання, то Суд вважає, що у значенні в якому його вжито у Податковому кодексі України, нормативно-правових актах, що регулюють порядок реалізації нафтопродуктів у роздріб, слід розуміти, що таким використанням є таке, яке виключає його подальшу реалізацію кінцевим споживачам незалежно від форми розрахунків. Оскільки через мережу АЗС здійснюється реалізація нафтопродуктів у роздріб кінцевому споживачу з метою некомерційного використання, то контролюючий орган у межах спірних правовідносин не мав обов'язку встановлення факту використання контрагентами позивача придбаних нафтопродуктів з тією чи іншою метою. Крім того, акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів повинен відображатись у розрахунковому документі (фіскальному чеку) як окрема податкова група, що відповідає вимогам щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2002 року №199, якими визначено формат та розрядність даних, що зберігається у фіскальній пам'яті РРО, у якому передбачено відображення не менше 6 груп з оподаткування товарів (послуг). Враховуючи підпункт 3.5 пункту 3 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 01 грудня 2000 року №614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2001 року за №105/5296, рядок 9 розрахункового документа (назва податку, літерне позначення ставки податку, ставка податку у відсотках, сума податку) може повторюватися відповідно до кількості податкових груп, тобто не менше 6. Отже, акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів повинен відображатись у розрахунковому документі (фіскальному чеку) як окрема податкова група. Ставка (розмір) акцизного податку вже закладена в ціні товару пального та відображена на АЗС як ціна пального. При цьому, диференціації цін пального на АЗС для комерційного чи некомерційного (особистого) використання немає. Отже, через мережу АЗС здійснюється роздрібний продаж нафтопродуктів кінцевому споживачеві (пункт 2 Правил №1442 та ДСТУ 4303:2004 "Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять"), а тому такі операції оподатковуються акцизним податком відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України. Таким чином, дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" через мережу АЗС, є датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (нафтопродуктів). Враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку про те, що податкові зобов'язання зі сплати акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій, у зв'язку з чим прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення є правомірними. На користь такого висновку свідчить також змістове уточнення законодавцем правового регулювання питання щодо сплати акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів (пальне), Законом України від 24.12.2015 року №909-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", яким не змінюючи попереднього правового регулювання уточнено підпункт 14.1.212 Податкового кодексу України згідно із яким під реалізацією суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів слід розуміти продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших об'єктах громадського харчування, а також фізичний відпуск з автозаправної станції та/або автомобільної газозаправної станції товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, незалежно від форми розрахунків. Таким чином, доводи податкового органу про те, що через мережу АЗС здійснюється саме роздрібний продаж нафтопродуктів, а відповідно такі операції є об'єктом оподаткування акцизним податком, є обґрунтованими. Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковими органами на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений податковим законодавством. Позовні вимоги Товариства про зобов'язання відповідачів відновити суми податкових зобов'язань Товариства в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких внесені на підставі відомостей, викладених в акті від 24 липня 2015 року №90/08-29-22-0109/39453434 є похідними від вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень, які визнані Судом правомірними, а тому не підлягають задоволенню. Стосовно податкового повідомлення - рішення №0000112100, яким за порушення підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 170 грн, за несвоєчасне подання податкової звітності за січень 2015 року, Суд зазначає, що звертаючись до суду позивач не навів підстави скасування цього податкового повідомлення - рішення, суди попередніх інстанцій скасовуючи його не навели мотиви скасування, внаслідок чого касаційна скарга у цій частині є такою, що підлягає задоволенню. Податкове правопорушення наведене актом перевірки є доведеним. В межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області задовольнити. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі №820/10856/15 скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 25 квітня 2018 року Київ справа №812/1611/16 адміністративне провадження №К/9901/2238/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., за участю секретаря судового засідання Лопушенко О. В., представника відповідача Шлапак Н. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Шембелян В. С. від 11 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сухарька М. Г., суддів Блохіна А. А., Гаврищук Т. Г. від 11 жовтня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Лисичанськвугілля" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування рішення від 07 листопада 2016 року №000073480 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України задовольнити частково. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 12 червня 2018 року справа №804/109/14 адміністративне провадження №К/9901/4035/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у складі колегії суддів Семененко Я. В., Бишевська Н. А., Добрядняк І. Ю. у справі №804/109/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАК-Енергетика" до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: У січні 2013 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Дак - Енергетика" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу від 18 листопада 2013 року №0002602201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 7875 грн, з мотивів безпідставності його прийняття. 04 лютого 2014 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дак-Енергетика" до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 листопада 2013 року №0002602201.16 вересня 2014 року постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року скасовано, прийнято нову постанову про задоволення позову Товариства внаслідок чого визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 листопада 2013 року №0002602201.08 жовтня 2014 року відповідачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати у повному обсязі постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. 07 листопада 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу. 15 січня 2018 року матеріали касаційної скарги передані до Верховного Суду. 16 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду прийнято до провадження матеріали касаційної скарги № К/9901/4035/18 та витребувано справу №804/109/14 з Дніпропетровського окружного адміністративного суду. 31 січня 2018 року справа №804/109/14 надійшла на адресу Верховного Суду. Відзив на касаційну скаргу від Товариства не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає. Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, перебуває на обліку податкового органу, є платником податку на додану вартість. Податковим органом у жовтні 2013 року проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з питань взаємовідносин з Приватним підприємством "ВБГ "Аютана" за вересень, жовтень 2010 року, результати якої викладені в акті перевірки від 30 жовтня 2013 року №469/221/33165522 (далі - акт перевірки). Керівником податкового органу на підставі акту перевірки, згідно з пунктом 57.3 статті 57 та пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України 18 листопада 2003 року винесено податкове повідомлення-рішення №0002602201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7875 грн, з них 5250,0 грн за основним платежем, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2625,0грн. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов'язання наведені норми підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 2007 року №168/97-ВР. Штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України. Склад податкового правопорушення полягає у тому, що Товариством, як платником податку на додану вартість сформований податковий кредит за рахунок включення до його складу сум податку на додану вартість у квітні, вересні 2010 року за податковими накладними отриманими від Приватного підприємства "Виробничо- будівельна група "Аютана" на 10500 грн, внаслідок чого з урахуванням положень пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України податковий орган дійшов висновку про заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 5250 грн. Підставою для висновку про протиправність формування Товариством податкового кредиту став вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2011 року по справі №1-339/11 від 30 вересня 2011 року, яким встановлено винним ОСОБА_1 у скоєнні злочинів передбачених частиною першою статті 205, частиною другою статті 28, частиною першою статті 364, частиною другою статті 28, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, що виразилось у здійсненні фіктивної підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності. З вироку вбачається, що ОСОБА_1, з метою незаконної діяльності, створив Приватне підприємство "Виробничо-будівельна група "Аютана". Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій по різному оцінили наявність підстав для звільнення від доказування. Суд апеляційної інстанції аналізуючи вирок вказав, що він стосуються лише подій, що пов'язані з неправомірними діями по створенню суб'єкта підприємницької діяльності і не стосуються обставин здійснення цим суб'єктом господарювання окремих господарських операцій. Суд першої інстанції висновувався на обставинах встановлених вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська, а саме встановленням того, що Приватне підприємство "Виробничо-будівельна група "Аютана" (контрагент позивача), здійснювало операції пов'язані з наданням податкової вигоди третім особам. Серед іншого вироком встановлено, що директор цього Товариства ОСОБА_2 здійснював формальні обов'язки директора, підписував документи, податкову звітність, здійснював представницькі функції та вирішував організаційні питання пов'язані виключно з використанням схем "переведення в готівку коштів" та мінімізації податкових платежів. Суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на те, що податкові накладні прийняті позивачем до обліку та на підставі яких сформований податковий кредит підписані від імені ОСОБА_2, є наявними правові наслідки дій особи, щодо якої ухвалений вирок, яким підтверджено діяння та вчинення його цією особою. Зазначені обставини є обов'язковими для врахування судом при вирішенні справи відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалюючи постанову суд першої інстанції крім наявності обставин, які не потребують доказування, встановив відсутність факту передачі товарів від продавця (контрагента позивача) до покупця (позивача) у зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що підтверджують транспортування та зберігання товарів. Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки, вироком суду не встановлено обставин, які б свідчили про безтоварність господарських операцій між Товариством та Приватним підприємством "ВБГ "Аютана", то податковим органом безпідставно, в основу висновків про нереальність господарських операцій, покладено вказаний вирок суду. Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність складу податкового правопорушення покладеного в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Відтак, суд апеляційної інстанції скасував судове рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови суду першої інстанції. Керуючись статтями 3, 52, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі №804/109/14 скасувати. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року у справі №804/109/14 залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 березня 2019 року Київ справа №820/238/18 адміністративне провадження №К/9901/64633/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 (судді Спаскін О. А., Любчич Л. В., Сіренко О. І.) у справі №820/238/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснокутський агрошляхбуд" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, - ВСТАНОВИВ: У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснокутський агрошляхбуд" (далі - позивач, ТОВ "Краснокутський агрошляхбуд") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Харківській області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати наказ від 12.01.2018 №189. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 та задоволено позовні вимоги. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2018. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що дія Закону України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не поширюється на відносини, що виникають при проведенні заходів нагляду (контролю) органами, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, тому до прийняття урядом відповідної норми немає імперативної норми, якою повинен керуватися податковий орган при призначенні та проведенні перевірок. Фактичною підставою для призначення перевірки стало ненадання позивачем відповіді на обов'язковий письмовий запит податкового органу. Запит податкового органу оформлений належним чином, а відтак у позивача виник обов'язок надати відповідь на такий запит. При цьому, за твердженням податкового органу запит було повернуто на адресу відповідача з відміткою "за закінченням терміну зберігання", а відтак такий документ вважається врученим в розумінні пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України. Окремі дефекти в оформленні наказу про проведення перевірки не повинні розглядатися як безумовні підстави для визнання протиправним та скасування такого наказу. Позивач процесуальним правом надати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області 14.08.2017 року сформовано ТОВ "Краснокутський агрошляхбуд" запит про надання інформації (пояснень та їх документальне підтвердження) за №13367/10/20-40-14-12-18. Так, фактичною підставою для формування такого запиту стали факти, що свідчать про допущення ТОВ "Краснокутський агрошляхбуд" порушення пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту за звітний період декларування ПДВ: вересень 2016 року на суму ПДВ 17225,53 грн по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ "Вартіс"; листопад 2016 року на суму ПДВ 385,62 грн, по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ПП "Профмет"; лютий 2017 року на суму ПДВ 926,32 гри., по взаємовідносинах з контрагентом - постачальником ТОВ ТД "Оптима", березень 2017 року на суму ПДВ 1349,33 грн, по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ "ТД фірма Союз ЛТД", квітень 2017 року на суму ПДВ 1521433,33 грн, по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ "Амазонм". До таких висновків контролюючий орган прийшов на підставі результатів аналізу податкової інформації по контрагентам позивача, яка отримана, опрацьована відповідно до статей 72, 73, 74 Податкового кодексу України та, згідно з пунктом 74.3 статті 74 Податкового кодексу України, може використовуватись для виконання покладених на контролюючі органи завдань. У зв'язку з вищезазначеним та керуючись нормами підпунктів 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпунктом 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, пунктом 1 абзацу 3 пункту 73.3 статті 73, підпунктами 78.1.1, 78.1.2, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, пунктом 14 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245, ГУ ДФС України у Харківській області зобов'язано ТОВ "Краснокутський агрошляхбуд" протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем отримання цього запиту, надати інформацію (пояснення та їх документальні підтвердження) з приводу наведених вище фактів. При цьому контролюючий орган вказав на необхідність надання підприємством засвідчених підписом посадової особи ТОВ "Краснокутський агрошляхбуд" та скріплених печаткою (за наявності), копій документів, що безпосередньо стосуються господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків (їх відображення в обліку і звітності) по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками, покупцями, щодо діяльності з якими у контролюючого органу виникли сумніви та які зазначені у переліку, а також регістрів бухгалтерського обліку в розрізі номенклатури товару та іншу первинну документацію згідно переліку. Вказаний запит направлено 16.08.2017 року на податкову адресу ТОВ "Краснокутський агрошляхбуд" (62052, Харківська область, Краснокутський район, с. Солцедарівка, вул. Хімічна, 2) рекомендованим поштовим відправленням, однак конверт повернувся на адресу контролюючого органу 31.08.2017 року з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання", що підтверджується матеріалами справи. 12.01.2018 ГУ ДФС у Харківській області прийнято наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки "Краснокутський агрошляхбуд". 16.01.2018 року ГУ ДФС у Харківській області сформовано направлення на перевірку №261, 262.17.01.2018 відповідачем здійснено вихід за податковою адресою ТОВ "Краснокутський агрошляхбуд" з метою проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Краснокутський агрошляхбуд", однак посадові особи ГУ ДФС у Харківській області не були допущені до перевірки, за результатом чого складено акт відмови платника податків у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки №377/20-40-14-22 від 17.01.2018. Зі змісту вказаного акту вбачається, що підставою відмови платника податків до допуску співробітників ГУ ДФС у Харківській області до проведення перевірки слугувало посилання ТОВ "Краснокутський агрошляхбуд" на розповсюдження дії мораторію на проведення перевірок та відсутність підстав для проведення перевірки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що запит контролюючого органу від 14.08.2017 №13367/10/20-40-14-12-18 відповідає вимогам чинного законодавства, належним чином надісланий на податкову адресу підприємства, а платником податків не надано відповіді на вказаний запит у законодавчо встановлені строки, а відтак спірний наказ від 12.01.2018 року №189 виданий ГУ ДФС з підстав діючих норм законодавства. Крім того, з 01 січня 2018 року саме Кабінет Міністрів України вирішує на які контролюючі органи (або сфери бізнесу) не поширюватиметься мораторій, а тому до прийняття відповідної постанови відсутня чітко визначена імперативна норма, якою має керуватися контролюючий орган при плануванні та призначенні перевірок. Натомість на момент прийняття спірного наказу чинними є норми Податкового кодексу України, як спеціального закону у сфері регулювання справляння податків і зборів, яким передбачено підстави та умови проведення позапланових перевірок. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що з 01.01.2018 набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", п. 9 "Прикінцевих положень" якого внесено зміни до Закону України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 03.11.2016 року №1728-VIII та подовжено на 2018 рік дію мораторію на перевірки господарської діяльності. Перелік підстав для проведення позапланової перевірки, визначений ст.6 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності доповнюється перевірками, які визначені ПК України та, відповідно, проводяться у спосіб, визначений цим нормативним актом. Проведення контрольних заходів податковими органами, у період з 01.01.2018 року по 23.02.2018 року підпадало під дію Закону №1728, у ред. п. 9 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік". З такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, вважаючи їх передчасними, виходячи з такого. З 01.01.2018 року набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", п. 9 "Прикінцевих положень" якого внесено зміни до Закону України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 03.11.2016 року №1728-VIII та подовжено на 2018 рік дію мораторію на перевірки господарської діяльності. Проте, посилання суду апеляційної інстанції на зазначений Закон, як на підставу правового регулювання спірних правовідносин, є неприйнятним з огляду на системний аналіз статей 1, 5, 7 Податкового кодексу України, за якими серед загальних засад встановлення податків і зборів пунктом 7.3 статті 7 передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Оскільки норми наведених сторонами Законів не відповідають встановленим Податковим кодексом України засадам, їх положення не можуть застосовуватись у межах спірних відносин. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного наказу, підставою для його прийняття стало ненадання позивачем відповіді на обов'язковий письмовий запит податкового органу. Згідно з пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Пунктами 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, коли отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється. При цьому, судом апеляційної інстанції не спростовано доводи податкового органу щодо наявності підстав для призначення перевірки, які визначені Податковим кодексом України, зокрема, ненадання позивачем відповіді на письмовий запит податкового органу, не досліджено наявності підстав для надіслання такого запиту та відповідності такого вимогам пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України. Також, судом апеляційної інстанції не надано оцінки тому чи були правові підстави у позивача для відмови у допуску до проведення податкової перевірки, що визначені пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції вказані обставини враховані не були, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. При цьому, суд не позбавлений можливості витребувати докази за власною ініціативою на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 у справі №820/238/18 скасувати. Справу направити на новий розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 лютого 2019 року Київ справа №812/1407/16 адміністративне провадження №К/9901/56375/18, К/9901/60253/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., за участю секретаря - Калініна О. С. учасники справи: представник відповідача - Голіней І. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області та Офісу великих платників Державної фіскальної служби у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року (головуючий суддя - Чиркіна С. М. ) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Казначеєв Е. Г., судді - Ястребова Л. В., Компанієць І. Д. ) у справі №810/1407/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Луганськтепловоз" (далі - Товариство) звернулося в Луганський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просило: - визнати протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, що втілилася у невнесенні Заяви ПАТ "Луганськтепловоз" про повернення суми бюджетного відшкодування за травень 2015 року на суму 13 437 091, 00 грн до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування; - зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Луганській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування ПАТ "Луганськтепловоз" суми податку на додану вартість за травень 2015 року на суму 13 437 091, 00 грн. (т. 8 а. с. 174-176, т. 9 а. с. 173-178, т. 12 а. с. 162-170). В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що подало до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2015 року, в якій заявило до бюджетного відшкодування суду ПДВ в розмірі 12 640 333 грн. Документальна позапланова виїзна перевірка достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість контролюючим органом проведена не була, жодного податкового повідомлення - рішення відповідачами не приймалося, проте дотепер зазначені грошові кошти на рахунок Товариства не надійшли. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, позов задоволено повністю: - визнано протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби щодо не внесення до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету, заяви публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 13437091 (тринадцять мільйонів чотириста тридцять сім тисяч дев'яносто одну) гривні згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за травень 2015 року; - зобов'язано Головне управління ДФС у Луганській області внести до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету, дані щодо відшкодування публічному акціонерному товариству "Луганськтепловоз" (ідентифікаційний код 05763797, місцезнаходження: 93406, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гагаріна, будинок 52-Б) суми податку на додану вартість у розмірі 13437091 (тринадцять мільйонів чотириста тридцять сім тисяч дев'яносто одну) гривню згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за травень 2015 року. - стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби судовий збір в розмірі 1 378, 00 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач, як платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення сум бюджетного відшкодування, у відповідності до вимог законодавства, подав контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображена у податковій декларації за травень 2015 року. Враховуючи, що жодних порушень розрахунку зазначених сум бюджетного відшкодування контролюючим органом не встановлено, податкових повідомлень - рішень на цій підставі не прийнято, заява Товариства про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2015 року підлягає включенню у відповідний Тимчасовий реєстр. Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачі подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просили їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційних скарг послалися на листи Служби безпеки України від 15.12.2015 від 25.02.2016, від 01.08.2016 та від 26.08.2016, якими Казначейство повідомлено про те, що виробничі потужності ПАТ "Луганськтепловоз" залишаються на тимчасово непідконтрольній території у м. Луганську та зазначено, що відшкодування сум ПДВ вказаному суб'єкту може призвести до витрачання витрачення цих коштів на фінансування терористичної діяльності. Від позивача надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких Товариство вважає рішення судів попередніх інстанцій законними і обґрунтованими, а доводи, викладені в касаційній скарзі безпідставними. Ухвалами Верховного Суду від 16 серпня 2018 року та від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження. Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05 лютого 2019 року. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Як встановлено судами попередніх інстанцій і підтверджується матеріалами справи, ПАТ "Луганськтепловоз" зареєстроване як юридична особа, є платником податку на додану вартість, з 23.06.2015 місцезнаходження юридичної особи зареєстровано за адресою: 93406, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, 52-Б (т.1 а. с. 9-10). До вересня 2016 року Товариство перебувало на обліку в СДПІ у м. Луганську, як платник податків. Розпорядженням Державної фіскальної служби України від 18.09.2016 №47-р. "Щодо переведення платників податків" платника СДПІ у м. Луганську 16.09.2016 переведено на обслуговування до СДПІ з ОВП у м. Харкова МГУ ДФС, яке реорганізовано у Харківське управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, у зв'язку з чим ПАТ "Луганськтепловоз" було передано на облік до Харківського управління. З 01.01.2018 Товариство передано на облік до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області, оскільки не включено до реєстру, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 26.09.2017 №632 "Про затвердження Реєстру великих платників податків на 2018 рік" (т.1 а. с. 9-10, т.12 а. с. 105-108, т.12 а. с. 96-101). 17 червня 2015 року позивачем до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників м. Луганську МГУМД подано податкову декларацію з ПДВ за травень 2015 року, у рядку 23.2 якої визначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 12 450 604,00 грн. (т.1 а. с.16-18). З урахуванням уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ за звітній період травень 2015 року у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 17.07.2015, 11.08.2015, 12.08.2015, 21.09.2015, 19.10.2015, 19.11.2015, 18.12.2015 та від 22.12.2016, Товариством визначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 14 122 861, 00 грн. Також до податкової декларації позивачем 22.12.2015 подано розрахунок суми бюджетного відшкодування, в якому зазначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 13 437 091, 00 грн. (т.9 а. с.124-125). Предметом розгляду даної справи є бездіяльність відповідача, що полягає у не вчиненні дій з внесення заяви Товариства про повернення суми бюджетного відшкодування за травень 2015 року на суму 13 437 091 грн. до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним. Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до п. 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків до 01 січня 2017 року визначався положеннями статті 200 Податкового кодексу України, якою встановлювались: порядок дій контролюючого органу після отримання заяви платника податку про повернення суми бюджетного відшкодування; процедура узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу та процедура оформлення висновку, який подається органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Після набрання 01 січня 2017 року чинності змін до Податкового кодексу України змінено механізм бюджетного відшкодування, зокрема пунктом 200.7 статті 200 цього кодексу встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Підпунктом 200.7.2 цієї статті передбачено, що заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Пунктом 135 Закону України від 21.12.2016 №1797 "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" передбачено, що до 1 лютого 2017 року ДФС формує в хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ у Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми ПДВ не відшкодовані з бюджету (пункт 56 розділу XX Податкового кодексу України). Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №189 "Деякі питання бюджетного відшкодування податку на додану вартість" установлено, що відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у Тимчасовому реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, поданих до 1 лютого 2016 р., за якими станом на 1 січня 2017 р. суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Місячний обсяг такого бюджетного відшкодування не може перевищувати 2,8 відсотка загальної суми бюджетного відшкодування з державного бюджету за попередній календарний місяць за Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Внесення даних та ведення Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється у порядку, визначеному статтею 200Податкового кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 р. №26 "Про затвердження Порядку ведення реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість". Відтак, з огляду на приписи статті 200 Податкового кодексу України та Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року N26, внесення заяви платника податку до вищевказаних Реєстрів має наслідком автоматичну виплату органами казначейства зазначеної у заяві платника податку суми з Державного бюджету України. В судах першої та апеляційної інстанцій відповідач посилався на Лист Державної казначейської служби від 28 жовтня 2016 року №1208/239-18027, в якому остання інформує Державну фіскальну службу стосовно тимчасового зупинення операцій з бюджетними коштами на користь ПАТ "Луганськтепловоз". Крім того, контролюючі органи посилалися на листи Служби безпеки України від 15.12.2015, від 25.02.2016, від 01.08.2016, від 26.08.2016, в яких зазначено про те, що виробничі потужності ПАТ "Луганськтепловоз" залишаються на тимчасово непідконтрольній території у м. Луганську та вказано, що відшкодування сум ПДВ вказаному суб'єкті господарювання може призвести до витрачання цих коштів на фінансування терористичної діяльності. Відповідно до статті 25 Закону України "Про Службу безпеки України" у разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності Служба безпеки України, її органи і співробітники мають право ініціювати згідно із законом питання накладення на невизначений строк арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них за зверненням особи, яка може документально підтвердити потреби в покритті основних та надзвичайних витрат. Відтак, за наявності передбачених законом підстав, Служба безпеки України вправі здійснити заходи щодо обмеження фінансових операцій з участю юридичних осіб. Судами попередніх інстанцій наведене залишено поза увагою, зроблено передчасний висновок про обґрунтованість адміністративного позову та не забезпечено повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що листи не підлягають застосуванню з огляду на те, що вони не є актами нормативно - правової дії, оскільки йдеться не про листи, як джерело права, яке застосовується судом відповідно до положень статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, а йдеться про оцінку доказів та інформації, яка впливає на вирішення питання про бюджетне відшкодування та співвідношення рішень Служби безпеки України стосовно вирішення цього питання, з урахуванням особливостей правового регулювання Товариства, як суб'єкта права виробничі потужності якого розташовані тимчасово непідконтрольній території. Суди не дослідили зміст листів Служби безпеки України, на які посилається відповідач та орган Казначейства як на підставу для зупинення будь-яких дій щодо виплат з Державного бюджету України на користь Товариства коштів, відтак не з'ясували, чи мають вони наслідком унеможливлення відповідачу та органу казначейства вчиняти дії передбачені статтею 200 Податкового Кодексу України. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області та Офісу великих платників Державної фіскальної служби у Луганській області-задовольнити частково, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року-скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханов

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 24 січня 2019 року Київ справа №813/5094/17 адміністративне провадження №К/9901/51894/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., за участю секретаря судового засідання Лопушенко О. В., за участю: представника позивача Бойчука В. І. та представника відповідача Бикова В. А., Павловича Д. М., розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року (суддя Ланкевич А. З. ) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року (головуючий суддя Хобор Р. Б., судді: Іщук Л. П., Попко Я. С. ) у справі за позовом Кредитної спілки "Галицьке кредитне товариство" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання неправомірним і скасування РІШЕННЯ: ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 серпня 2018 року Київ справа №2а-15788/12/2670 адміністративне провадження №К/9901/4586/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., за участю секретаря судового засідання - Загороднього А. А., учасники справи: представник відповідача - Гайдай В. М., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 вересня 2014 року (суддя - Амельохін В. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року (судді: Оксененко О. М. (головуючий), Ісаєнко Ю. А., Чаку Є. В. ) у справі №2а-15788/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбудмонтаж" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбудмонтаж" (далі - позивач, ТОВ "БК "Укрбудмонтаж") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.10.2012 №0003702220, №0003692220, №0003682220.2. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що витрати та податковий кредит позивачем було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями з ТОВ "Північно - український будівельний альянс", на підставі належним чином оформлених первинних документів, натомість, посилання контролюючого органу на відсутність реальних правових наслідків є необґрунтованими. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення від 19.10.2012 №0003702220, №0003692220, №0003682220.4. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач мав право на формування витрат та податкового кредиту з огляду на реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та прийнятно нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ТОВ "БК "Укрбудмонтаж". 6. Касаційний розгляд справи проведено у судовому засіданні, відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 7. Уповноваженими особами контролюючого органу проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Будівельна компанія "Укрбудмонтаж" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Північно - Український будівельний альянс" за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, про що складено акт від 04.10.2012 №301/23-20/34482827, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 14.1.228 пункту 14.1, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України у результаті чого було занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 2 086 364,00 грн та порушення пункту 201.6 статті 201, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 542 833,00 грн та завищено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 33 000,00 грн. За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 19.10.2012 №0003692220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 2 133 170,00 грн, в тому числі основний платіж - 1 542 833,00 грн та штрафні санкції - 590 284,00 грн, №0003702220, яким зменшено суму від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 33 000,00 грн та №0003682220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2 086 366,00 грн, у тому числі основний платіж - 2 086 365,00 грн та штрафні санкції - 01,00 грн. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ "Північно - український будівельний альянс" на підставі договору субпідряду №01/08-11Н від 01.08.2011 предметом якого є виконання комплексу загально будівельних робіт та здача результату робіт в експлуатацію в усіх відповідних інстанціях по об'єкту - будівництво школи №5 на 520 місць за адресою: вул. Вокзальна, буд. 115, м. Носівка, Чернігівська обл; договору субпідряду №23-12-10 від 22.12.2010 предметом якого є виконання комплексу загально будівельних робіт - реконструкція з надбудовою під готель нежитлової будівлі з наступним обслуговуванням та експлуатацією за адресою: вул. Експланадна, 17 у Печерському районі м. Києва; договору субпідряду №02/08-11КЗ від 02.08.2011 предметом якого є виконання комплексу загально будівельних робіт - реконструкція будинку №21 будинку відпочинку "Конча - Заспа". На підтвердження виконання вказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи надано податкові накладені; №4 копія ліцензії субпідрядника, додаток №1 договірна ціна, додаток №2 Графік виконання робіт, Додаток №3 Графік фінансування, довідки про вартість виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-3, акти прийняття виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-2, видаткові накладні та виписки з особового рахунку. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 8. У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та права, перелічує порушення, які на його думку допущено позивачем, та висновки, що зазначені в акті перевірки, вказує на неврахування судами доводів контролюючого органу щодо відсутності реального здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, з огляду на наявність актів про проведення перевірки ТОВ "Північно - український будівельний альянс" та актів про неможливість проведення перевірки контрагентів вказаного підприємства, якими не було встановлено фактичного здійснення діяльності (придбання товарів, послуг) вказаними підприємствами. 9. ТОВ "БК "Укрбудмонтаж" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу контролюючого органу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої скарги, з огляду на відсутність у діях позивача протиправного діяння, що призвело до неналежного виконання вимог податкового законодавства. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 10. Податковий кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) : 10.1. Пункт 44.1 статті 44. Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. 10.2. Пункт 138.2 статті 138. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. 10.3. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. 10.4. Пункт 198.3 статті 198. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. 10.5. Пункт 198.6 статті 198. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. 11. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": 11.1. Стаття 1.11.1.1. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. 11.1.2. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. 11.2. Частина 1 статті 9. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 12. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. 13. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. 14. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) ) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. 15. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 16. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, досліджуючи первинні бухгалтерські документи позивача дійшли висновку, що господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку та у податковій звітності позивача, а надані докази цілком підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та контрагентом, тому витрати та податковий кредит сформований правомірно. Проте, колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на те, що фактично судами не було досліджено реальність господарський операцій між позивачем та його контрагентом, зокрема, не було перевірено фактичне вчинення господарських операцій з придбання субпідрядних робіт, що пов'язані з рухом активів та зміною зобов'язань чи власного капіталу, не було встановлено за яких обставин і в який спосіб було налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його контрагентом, не досліджено матеріальні, фінансові, трудові ресурси, технічні та технологічні можливості щодо виконання суб'єктами господарювання договірних зобов'язань, як фактично не було оцінено і надані позивачем у підтвердження реальності здійснення господарських операцій первинні документи, зокрема, щодо належного їх оформлення (форма, зміст, зазначення необхідних реквізитів). Обов'язковою умовою укладених договорів субпідряду передбачено виконання всього спектру будівельних робіт, наслідком якого мала бути здача таких об'єктів у експлуатацію. Однак, у матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про введення об'єктів будівництва у експлуатацію. Крім того, із показів свідка - директора ТОВ "Північно - український будівельний альянс", допитаного судом першої інстанції та наданих ним доказів, не вбачається, що підприємство мало фізичні, трудові, технологічні та інші ресурси для здійснення відповідної діяльності. Вказані вище обставини справи досліджені не в повному обсязі, тому, для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 17. За змістом частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. 18. Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов. 19. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України). Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). 20. Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. 21. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 22. За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 23. З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин які мають визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, допустили порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, яка діяла на момент вчинення судом процесуальної дії) щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі №2а-15788/12/2670 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 травня 2018 року Київ справа №815/1733/16 адміністративне провадження №К/9901/41364/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Комінтернівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року (судя Єфіменко К. С. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року (судді: Зуєва Л. Є. (головуючий), Шевчук О. А., Федусик А. Г. ) у справі №815/1733/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Березівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення, УСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_5) звернувся до суду з позовом до Березівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, правонаступником якої є Комінтернівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень контролюючого органу від 01.04.2016 за №0000154000, №0000164000. В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_5 посилався на те, що при здійсненні господарської діяльності ним не було допущено порушень податкового законодавства України та положень Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР), зокрема, щодо реалізації ним алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом безпідставно. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Березівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0000154000 від 01.04.2016. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивоване тим, що, враховуючи положення статей 252 та 253 Цивільного кодексу України та Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", на момент проведення контролюючим органом фактичної перевірки ФОП ОСОБА_5, у позивача строк дії ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами не закінчився. Не погодившись із судовим рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Комінтернівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області подала касаційну скаргу де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року у справі №815/1733/16 в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення області №0000154000 від 01.04.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. У касаційній скарзі контролюючий орган посилається на необґрунтованість спірних судових рішень, необ'єктивний аналіз судами обставин справи та оцінку поданих доказів, неврахуванням судами положень статті 15 Закону №481/95-ВР згідно до якої роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій. Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на один рік і підлягають обов'язковій реєстрації в органі доходів і зборів, а у сільській місцевості і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта господарювання. Крім того, перед початком проведення фактичної перевірки позивача, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами ГУ ДФС в Одеській області, на підставі п. п. 20.1.9 п. 20.1 ст.20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) була проведена контрольна розрахункова операція. Ліцензія на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами та на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями станом на 14.01.2016 у позивача була відсутня. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 надіслав заперечення на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у відповідності до п. п. 80.2.1 п. 80.2 ст. 80 ПК України та на підставі направлень контролюючого органу на проведення перевірки від 10.03.2016 №3, №4 проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3, місце торгівлі: АДРЕСА_1, магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1") з метою здійснення контролю дотримання вимог діючого законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, порядком здійснення готівкових розрахунків, ведення касових операцій, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до закону, ліцензій, патентів, свідоцтв. За результатами проведеної перевірки було складено акт №84/21-00/НОМЕР_3 від 15.03.2016 про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами. Під час проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу встановлено порушення позивачем ст. 15 Закону №481/95-ВР та ст. 18 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР, зокрема, встановлено, що 14 січня 2016 року у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" проводилась роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензії. Крім того, в ході проведення фактичної перевірки 10 березня 2016 року, продавцем, при продажі тютюнових виробів, було продано сигарети за ціною вищою за зазначену ціну на відповідній пачці. На підставі зазначеного акту перевірки контролюючий орган прийняв щодо позивача податкове повідомлення-рішення №0000154000 від 01.04.2016 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 34 000,00 грн та податкове повідомлення-рішення №0000164000 від 01.04.2016 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10 000,00 грн. Відповідно до положень ст. 15 Закону №481/95-ВР імпорт, експорт і оптова торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами можуть здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензій. Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій. Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на один рік і підлягають обов'язковій реєстрації в органі доходів і зборів, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта господарювання. Згідно з положеннями статей 252-254 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижня ми, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з ліцензіями на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами Серія НОМЕР_4 та Серія НОМЕР_5 термін їх дії визначений - до 14 січня 2016 року. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що оскільки строк дії ліцензій на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами закінчується останньою датою року строку дії ліцензії, в даному випадку - 14 січня 2016 року, тому відсутнє порушення ФОП ОСОБА_5 вимог ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 №481/95-ВР. Враховуючи зазначене та встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що контролюючий орган при прийнятті податкового повідомлення-рішення щодо ФОП ОСОБА_5 №0000154000 від 01.04.2016 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 34 000,00 грн діяв всупереч вимог та не у відповідності до повноважень, наданих йому законодавством України, а тому зазначене податкове повідомлення-рішення контролюючого органу є протиправним і підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 1 частини першої статі 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статі 350 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Комінтернівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Комінтернівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року у справі №815/1733/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 вересня 2018 року м. Київ справа №804/3490/14 касаційне провадження №К/9901/9152/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Ханової Р. Ф. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2014 (суддя Рищенко А. Ю.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 (головуючий суддя - Уханенко С. А., судді: Богданенко І. Ю., Дадим Ю. М. ) у справі №804/3490/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський стрілочний завод" звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.02.2014 №0000082110 в частині нарахування суми грошового зобов'язання з пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 600711,72 грн. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 02.04.2014 адміністративний позов задовольнив повністю. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16.12.2014 залишив постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2014 без змін. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів оскаржила їх у касаційному порядку. В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2014, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 1, 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), статей 2, 7, 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій). Зокрема, зазначає, що у разі прийняття судом за результатами розгляду спору між позивачем та нерезидентом рішення про припинення провадження у справі внаслідок добровільної сплати останнім боргу, пеня відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) нараховується за кожен день прострочення терміну зарахування валютної виручки на рахунок резидента, включаючи період, на який перебіг цього строку було зупинено в зв'язку з прийняттям судом позовної заяви. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод" з питання дотримання вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньоекономічних контрактів від 25.04.2013 №158/СБ/120-П/Ю-322 з ДО Білоруська залізниця, від 13.06.2013 №230/СБ з УП Белжелдорснаб, від 26.12.2012 №645/СБ з ТОО "ТД Проммашкомплект", від 01.12.2012 №2247004 з ВАТ "ЕВРАЗ ЗСМК" за період з 01.12.2012 по 27.01.2014, результати якої оформлено актом від 07.02.2014 №57/28-01-40-10-14367980. Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у зв'язку з недотриманням законодавчо встановлених строків розрахунків за договором поставки від 25.04.2013 №158/СБ/120-П/Ю-322, укладеним з Державним об'єднанням Білоруська залізниця (Республіка Білорусь). На підставі зазначеного акта перевірки та з огляду на вказане порушення Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.02.2014 №0000082110, згідно з яким нараховано суму грошового зобов'язання з пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 600711,72 грн. За змістом статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Водночас цією нормою передбачено, що Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті. Так, Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 14.05.2013 №163 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті", пунктом 1 якої встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів. Постановою Правління Національного банку України від 14.11.2013 №453 продовжено до 17.05.2014 дію обмеження щодо 90-денного строку розрахунків в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару). В той ж час, частиною другою цієї статті передбачено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено. У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом (частина четверта статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ). В спірній ситуації судами з'ясовано, що у зв'язку з порушенням покупцем-нерезидентом умов оплати за договором поставки від 25.04.2013 №158/СБ/120-П/Ю-322, позивач звернувся із позовною заявою від 05.11.2013 №36-1992 до Господарського суду м. Мінська (Республіка Білорусь) про стягнення з Державного об'єднання Білоруська залізниця заборгованості в сумі 2212475,00 дол. США основного боргу, 274919,03 дол. США пені, 74903,82 дол. США. витрат зі сплати мита. Господарським судом м. Мінська (Республіка Білорусь) 20.12.2013 прийнято рішення про стягнення з Державного об'єднання Білоруська залізниця на користь позивача 567660,00 дол. США основного боргу та 24874,00 дол. США мита; в частині стягнення 1644815,00 дол. США основного боргу та 274919,03 дол. США пені провадження припинено у зв'язку з добровільною сплатою боржником цієї суми та відмовою Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод" від позову в зазначеній частині. Підставою для зупинення строків, передбачених статтями 1, 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є факт прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, а підставою для несплати пені за порушення відповідних строків - рішення суду про задоволення позову. Аналогічні наслідки мають наставати у разі, коли провадження у справі припиняється за заявою резидента про відмову від позову у зв'язку з тим, що нерезидент виконав зобов'язання за експортно-імпортним контрактом після подання позовної заяви до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, що є підтвердженням правомірності поведінки резидента. Отже, підстава для нарахування пені за порушення термінів має визначатись з урахуванням причин припинення провадження у справі. Зокрема, якщо провадження у справі припинено за заявою резидента про відмову від позовних вимог у зв'язку з виконанням нерезидентом умов контракту, що свідчить про порушення відповідних строків останнім, підстав для поновлення строків та нарахування резиденту пені немає. Таке правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному, зокрема, в постанові від 13.02.2012 у справі за позовом Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Катех-Електро" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсним рішення, а також в постанові від 27.02.2012 у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпроважмаш" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 у справі №804/3490/14 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 листопада 2018 року Київ справа №826/18258/13-а адміністративне провадження №К/9901/1867/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Центр" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2014 року (суддя:О. А. Кармазін) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року (колегія у складі суддів: Я. Б. Глущенко, О. Є. Пилипенко, О. М. Романчук) у справі №826/18258/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Центр" до Київської міжрегіональної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про скасування рішення про коригування митної вартості імпортованих товарів та стягнення надмірно сплачених коштів, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Центр" (далі - Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Київської міжрегіональної митниці (далі - Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 30 липня 2013 року №100260000/2013/200480/2 та стягнення надмірно сплачений коштів у розмірі 441 076,44 грн. Позов обґрунтовано тим, що позивач надав повний пакет документів, необхідний для митного оформлення товару за першим методом визначення митної вартості. На вимогу митниці додатково направив експертний висновок, прайс-лист, розрахунок ціни, виписку з бухгалтерської документації, платіжні документи, довідкову інформацію. Однак відповідачем прийнято спірне рішення, в якому митна вартість визначена за резервним методом. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з чим погодилась колегія суддів апеляційного суду, виходив з того, що декларант не надав усі додатково витребувані митним органом документи, тому митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) через наявність розбіжностей та відсутність певних відомостей щодо складових митної вартості. Попередні методи не застосовані у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні товари, а також через відсутність основи для віднімання (додавання) вартості. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Скарга мотивована тим, що позивачем не були понесені витрати на страхування, а відтак вони не підлягають підтвердженню, оскільки умови поставки CIF залишають обов'язок страхування вантажу за продавцем і передбачають додаткове покриття від кінцевого продавця. Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. Судами встановлено, що 01 лютого 2010 року між Товариством та фірмою "WINSIO HOLDING LIMITED" (Кіпр) укладено зовнішньоекономічний договір №WS-2010, предметом якого була поставка іноземною компанією позивачу сталі алюмо/оцинкованої в рулонах і сталі алюмо/оцинкованої в рулонах з полімерним покриттям в номенклатурі, кількості і по цінам, вказаним в додатках, які являються невід'ємною частиною договору. З метою здійснення митного оформлення товару, ввезеного на підставі вказаного договору, позивачем 29 липня 2013 року подана митна декларація, якою задекларовано імпорт сталі (прокату) оцинкованої з полімерним покриттям, листової в рулонах (987,110 тонн) марки DX51D (Z220), виробництва "Posco Coaed & tag1 Steel Co., LTD" (Південна Корея), торговельної марки Posco C&C, в асортименті. Поставка здійснювалась за непрямим контрактом за посередництвом фірми "WINSIO HOLDING LIMITED" (Кіпр). Під час митного контролю у посадових осіб Митниці виникли сумніви стосовно заявленої позивачем митної вартості задекларованих товарів, у зв'язку із виявленими розбіжностями у наданих для митного оформлення документами, внаслідок чого, декларанту запропоновано надати додаткові документи на підтвердження складових митної вартості: висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, інформацію біржових організацій про вартість сировини (гарячекатаний рулон) з урахуванням дати калькуляції. На вимогу митного органу позивач надав експертний висновок ДП "Держзовнішінформ" від 30 липня 2013 року №9/364. За результатами розгляду поданих Товариством документів Митниця прийняла рішення, застосувавши резервний метод визначення митної вартості товару, та картку відмову, з приводу правомірності якого виник спір, з тих підстав, що у наданих декларантом до митного оформлення документах для підтвердження митної вартості містяться розбіжності. Такі висновки Митниці обґрунтовані тим, що: 1) відповідно до п. 5.1 зовнішньоекономічного договору, укладеного між позивачем та "WINSIO HOLDING LIMITED" (Кіпр) (які є пов'язаними між собою особами - іноземна фірма є одним із засновників ТОВ "Арсенал-Центр") визначено умови поставки CIF Іллічівськ (вартість, страхування, фрахт), тоді як в п.1.2 договору ціна товару включає вартість упаковки та маркування (щодо відокремлення складових) ; 2) в сертифікаті страхування вантажу зазначено номери інвойсів № №0000399934, 0000400560, а до митного оформлення декларантом надано проформи-інвойси відправника DAEWOO INTERNATIONAL CORPORATION №0000162290 на суму 794653,50 доларів США та №0000399934 на суму 425161 доларів США. У наданому експертному висновку ДП "Держзовнішінформ" від 30 липня 2013 року №9/364 не наведено конкретних джерел інформації, які були використані під час здійснення експертного аналізу кон'юнктури світового та українського внутрішнього ринку плоского оцинкованого прокату. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України) у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Згідно із ч. 2 ст. 53 МК документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу) ; 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом) ; 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту) ; 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) ; 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість) ; ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Частиною другою статті 57 МК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Відповідно до частини першої статті 58 МК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; м б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно) ; в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. Частиною другою статті 58 МК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Як встановлено судами попередніх інстанцій, посадовими особами митного органу виявлено розбіжності в умовах зовнішньоекономічного договору щодо здійснення витрат сторонами зі страхування вантажу, зазначені розбіжності не було усунуто позивачем під час консультацій при митному оформленні та не доведено правильність визначення митної вартості під час розгляду справи в суді. Наведені в касаційній скарги доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій у цій справі фактично зводяться до правової переоцінки обставин у справі та дослідження доказів, які були предметом оцінки судами у ході розгляду справи. Таким чином, враховуючи встановлені обставини з дослідженням в судовому процесі доказів на їх підтвердження, суди дійшли правильного висновку про правомірність рішення Митниці про коригування митної вартості товарів. Суд касаційної інстанції визнає, що суд першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Центр" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ...................... ...................... ...................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 січня 2019 року Київ справа №815/4128/16 адміністративне провадження №К/9901/37572/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2016 (головуючий суддя - Бутенко А. В. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017 (головуючий суддя - Градовський Ю. М., судді - Стас Л. В., Косцова І. П. ) у справі №815/4128/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів №91 від 18.03.2016, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000784000 та №0000794000 від 31.03.2016, ВСТАНОВИВ: У серпні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) звернулася до суду з адміністративним позовом до Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Роздільнянська ОДПІ), в якому просила: - визнати протиправними та скасувати наказ №91 від 18.03.2016 начальника Роздільнянської ОДПІ "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_2" та наказ №92 начальника Роздільнянської ОДПІ "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_2"; - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.03.2016 №0000784000 та №0000794000. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення від 31.03.2016 є протиправними, оскільки на 21.12.2015 припадав останній день терміну дії ліцензій, виданих позивачу 15.12.2014 Головним управлінням ДФС в Одеській області, на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами, тому в діях ФОП ОСОБА_2 відсутній склад правопорушення, передбачений статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів". Одеський окружний адміністративний суд постановою від 03.10.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017, адміністративний позов ФОП ОСОБА_2 задовольнив частково: - визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 31.03.2016 №0000784000 та №0000794000. Судові рішення мотивовані тим, що строк дії дозвільного документа, протягом якого суб'єкт може провадити відповідну господарську діяльність, спливає у відповідний місяць та число останнього року строку, який визначений у спеціальному дозволі, тобто о 23:59 годині останнього дня визначеного строку, тому позивач мала право здійснювати ліцензійну діяльність, починаючи з 22.12.2014 до 24 години 21.12.2015 включно. Не погодившись із судовими рішеннями, Роздільнянська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 у повному обсязі. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.09.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Роздільнянської ОДПІ. Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. 14.03.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє з 15.12.2017; далі - КАС України), передано до Верховного Суду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України. Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі наказу №91 від 18.03.2016 уповноваженими особами Роздільнянської ОДПІ проведено фактичну перевірку позивача у кіоску за адресою: вул. Малиновського, 1 в м. Роздільна Одеської області. Крім того, на підставі наказу №92 від 18.03.2016 уповноваженими особами Роздільнянської ОДПІ проведено фактичну перевірку позивача також за адресою: вул. Леніна б/н (біля будинку №78Г) у м. Роздільна Одеської області. За результатами проведення вказаних фактичних перевірок складено акти від 30.03.2016, у висновках яких вказано про порушення позивачем частини дванадцятої статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР), а саме виявлено факт продажу тютюнових виробів без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі цих товарів. На підставі висновків актів перевірок 31.03.2016 Роздільнянська ОДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення №0000784000 та №0000794000 про застосування до платника податків фінансових санкцій. Позивач скористався своїм правом на оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, проте скарги позивача були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного. Згідно з приписами статті 15 Закону №481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій. Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на один рік і підлягають обов'язковій реєстрації в органі доходів і зборів, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта господарювання. Частиною першою статті 17 Закону №481/95-ВР визначено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Так, відповідно до абзацу 5 частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР, до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень. Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 №493 (далі - Порядок №493). Згідно з пунктами 23, 25 Порядку №493 роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами може провадитися суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності, в тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій. Форма ліцензії затверджується Мінекономрозвитку. Бланки ліцензій виготовляються друкарським способом, повинні мати номер і бути захищені від підробки та несанкціонованого тиражування. У ліцензії зазначається: - на лицьовому боці: найменування органу, що її видав; вид товарів (алкогольні напої чи тютюнові вироби), на право реалізації яких видано ліцензію; для юридичних осіб - найменування та місцезнаходження, номер телефону, факс (за їх наявності) ; для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані (серія, номер, ким і коли виданий, місце проживання), номер телефону (за його наявності) ; ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності; місце торгівлі; адреси відокремлених від роздрібної мережі місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів; реєстраційний номер ліцензії, дата реєстрації; термін дії; дата видачі ліцензії; посада, прізвище, ім'я, по батькові уповноваженої особи, яка підписала ліцензію; - на зворотному боці: відмітки про поточне (щоквартальне) внесення плати за ліцензію; відмітка про реєстрацію ліцензії в державній податковій інспекції, а в сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта підприємницької діяльності. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що суб'єкт господарювання, маючи на меті здійснювати роздрібний продаж певних видів алкогольних та тютюнових виробів, зобов'язаний отримати відповідні ліцензії, які оформлюються на спеціальних бланках та повинні містити необхідні відомості, зокрема термін дії. Законодавець у Цивільному кодексі України виокремлює як поняття "строку", так і "терміну", які не є тотожними. Так, відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. При цьому під терміном слід розуміти певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із наведеними положеннями Закону №481/95-ВР вживається поняття "термін дії ліцензії" на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, який, відповідно до частини другої статті 252 Цивільного кодексу України, визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Тобто визначальним фактором для правильного вирішення даної справи є встановлення терміну дії ліцензій, отриманих позивачем. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС в Одеській області 15.12.2014 видало позивачу відповідні ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами, терміном дії з 21.12.2014 до 21.12.2015. Отже, термін дії вказаних ліцензій був встановлений контролюючим органом шляхом визначення конкретного календарного дня її початку та закінчення. При цьому дата закінчення поєднана з прийменником "до", у зв'язку з чим така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що строк дії дозвільного документа, протягом якого суб'єкт може провадити відповідну господарську діяльність, спливає у відповідний місяць та число останнього року строку, який визначений у спеціальному дозволі, тобто о 23:59 годині останнього дня визначеного строку. Таким чином, здійснений позивачем 21.12.2015 роздрібний продаж тютюновими виробами в останній день чинності ліцензій - 21.12.2015 - є правомірним, оскільки вчинений у межах строку дії ліцензій, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 лютого 2019 року Київ справа №804/4855/16 адміністративне провадження №К/9901/26684/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Гончарової І. А. від 02 вересня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кругового О. О., суддів: Лукманової О. М., Божко Л. А. від 15 листопада 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу, ВСТАНОВИВ: У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС (правонаступник - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби; далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" від 21 липня 2016 року №319. В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що положеннями Кримінального процесуального кодексу України не передбачено повноважень слідчого судді призначати перевірку платника податків. Крім того, оскаржуваний наказ суперечить абзацу другому пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки відповідна перевірка призначена за період та з питань, що були охоплені попередньою перевіркою, проведеною контролюючим органом, про що складено акт від 06 березня 2015 року №105/22-01/30012937. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року, позов задоволено. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про відсутність у контролюючого органу підстав для призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу, оскільки предметом перевірки, призначеної оскаржуваним наказом, та перевірки, за наслідком якої складено акт від 06 березня 2015 року №105/22-01/30012937, є тотожні питання дотримання податкового, валютного та іншого законодавства. Крім того, суди зазначили про відсутність повноважень у податкового органу на призначення перевірки платника податків на підставі отриманої ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення ревізії фінансово-господарської діяльності. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У касаційній скарзі відповідач вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки оскаржуваний наказ прийнято відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України у зв'язку із надходженням ухвали слідчого судді, тобто за наявності законодавчо визначених підстав. Крім того, зазначає про порушення позивачем вимог статті 81 Податкового кодексу України у зв'язку із недопуском посадових осіб відповідача до перевірки. Обґрунтовуючи заперечення на касаційну скаргу, позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін. При цьому посилається на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо протиправності призначення перевірки, оскільки у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваного наказу. Наголошує, що Податковим кодексом України не передбачено право податкового органу проводити ревізії платника податків, які, в свою чергу, відповідно до приписів чинного законодавства відносяться до повноважень Державної фінансової інспекції України. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 липня 2016 року у справі №639/5588/16-к надано співробітникам Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпроптеровську Міжрегіонального Головного управління ДФС дозвіл на проведення ревізії фінансово-господарської діяльності ТОВ "Атлантіс" за період з 01 січня 2013 року по 24 травня 2016 року у кримінальному провадженні №12016220500001083 на п'ятнадцять робочих днів з 21 липня 2016 року. На виконання зазначеної вище ухвали відповідачем було прийнято наказ від 28 липня 2016 року №319, яким призначено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Атлантіс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 24 травня 2016 року тривалістю 15 робочих днів з 01 серпня 2016 року. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Абзацом першим пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час призначення перевірки) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Статтею 78 Податкового кодексу України передбачено порядок проведення документальних позапланових перевірок. Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону. Враховуючи викладене, підставою для прийняття контролюючим органом наказу про проведення документальної позапланової перевірки у відповідності до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України є, зокрема, отримання податковим органом рішення слідчого судді про призначення перевірки, а не про надання дозволу на проведення ревізії фінансово-господарської діяльності. Таким чином, приймаючи спірний наказ про призначення перевірки позивача на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення ревізії фінансово-господарської діяльності, контролюючий орган діяв всупереч вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Крім того, судами встановлено, що у період з 06 лютого 2015 року по 05 березня 2015 року Дніпропетровською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі наказу від 05 лютого 2015 року №68 було проведено перевірку ТОВ "Атлантіс" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також єдиного внеску за період за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2014 року, що підтверджується актом від 06 березня 2015 року №105/22-01/30012937. Згідно з абзацом першим пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження. Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 01 січня 2015 року, пункт 78.2 статті 78 Податкового кодексу України доповнено абзацом другим такого змісту: "Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків". Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі №804/4855/16 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 лютого 2018 року Київ справа №1570/4082/2012 касаційне провадження №К/9901/8019/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2016 у справі №1570/4082/2012 про поворот виконання судового рішення за заявою Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області по справі №1570/4082/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю прокуратури м. Одеси про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. ВСТАНОВИВ: Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 24.03.2016 задовольнив заяву відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про поворот виконання судового рішення по справі №1570/4082/2012. Допустив поворот виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2013 по справі №1570/4082/2012 в частині щодо стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" надмірно сплачених до бюджету грошових коштів у загальній сумі 6451787,20грн. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" (65088, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога,92/94, код ЄДРПОУ 35929957) на користь Державного бюджету України грошові кошти у сумі 6451787,20грн. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.09.2016 ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 про поворот виконання рішення - залишив без змін. Товариство з обмеженою відповідальністю "Алпеко" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2016 у справі №1570/4082/2012 скасувати. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 55, частини другої статті 158, статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору). Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 08.07.2013 по справі №1570/4082/2012, задовольнив адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко", визнав протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету Товариством з обмеженою відповідальністю "Алпеко" коштів у загальній сумі 6411617,64грн. Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" надмірно сплачені до бюджету кошти у загальній сумі 6451787,20грн. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 28.11.2013 по справі №1570/4082/2012 апеляційні скарги Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Південної митниці задовольнив, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2013 скасував, прийняв нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, та зобов'язання вчинити певні дії, залишив без задоволення. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.04.2014 задовольнив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко", скасував постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 та залишив в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2013 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю прокуратури м. Одеси про визнання протиправною бездіяльності, та зобов'язання вчинити певні дії. На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2013 по справі №1570/4082/2012 Товариством з обмеженою відповідальністю "Алпеко" 22.05.2014 отримано виконавчий лист щодо стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" надмірно сплачених до бюджету коштів у загальній сумі 6451787,20грн. 04.09.2014 Державною казначейською службою України, на виконання вимог виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 по справі №1570/4082/2012, здійснено безспірне списання з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" грошових коштів у сумі 6451787,20грн. Разом з тим, Верховний Суд України постановою від 07.07.2015 задовольнив частково заяву Південної митниці Міністерства доходів і зборів України. Скасував ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17.04.2014, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.09.2015 залишив без задоволення касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко", постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 залишив без змін. Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області 15.02.2016 звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з завою у якій просило зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Алпеко" повернути до Державного бюджету України безпідставно стягнуті на його користь грошові кошти у сумі 6451787,20грн. Відповідно до положень частини першої - третьої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на час вирішення питання про поворот виконання судового рішення) питання про поворот виконання судового рішення вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши судове рішення (визнавши його нечинним або таким, що втратило законну силу), він закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє у задоволенні адміністративного позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі. У випадках, встановлених частиною першою цієї статті, суд, ухвалюючи нове судове рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим судовим рішенням або визначити інший спосіб і порядок здійснення повороту виконання. Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, у якому знаходиться справа. Заяву про поворот виконання може бути подано протягом одного року з дня виникнення підстав для повороту виконання. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2013, на виконання якої судом першої інстанції видано виконавчий лист щодо стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" надмірно сплачених до бюджету коштів у загальній сумі 6451787,20грн, скасовано. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що скасоване судове рішення фактично виконано, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 04.09.2014 №37160. Оскільки Вищим адміністративним судом України при ухваленні постанови від 23.09.2015 по справі №1570/4082/2012 не було вирішено питання щодо повороту виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2013, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та правильно допустили поворот виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2013 по справі №1570/4082/2012 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" надмірно сплачених до бюджету грошових коштів у загальній сумі 6451787,20грн. Доводи касаційної скарги позивача про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у зв'язку з не проведенням заміни сторони відповідача -1 - Південної митниці на правонаступника, не впливає на правильність постановлених у справі рішень щодо здійснення повороту виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2013 по справі №1570/4082/2012. Питання про поворот виконання судового рішення врегульовано положеннями статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору), у зв'язку з чим доводи касаційної скарги позивача щодо порушення судами положень статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, є безпідставними, оскільки питання заміни сторони виконавчого провадження здійснюється після відкриття виконавчого провадження з виконання судового РІШЕННЯ: З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд першої та апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2016 у справі №1570/4082/2012 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 23 жовтня 2018 року справа №815/6568/17 адміністративне провадження №К/9901/60166/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Рені" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у складі судді Бутенка А. В. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів Стас Л. В., Крусяна А. В., Градовського Ю. М. у справі №815/6568/17 за позовом Головного управління ДФС у Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Рені" про стягнення заборгованості з відкритих рахунків у банках, УСТАНОВИВ: 14 грудня 2017 року Головне управління ДФС в Одеській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Рені" (далі - Товариство, платник податків, відповідач у справі), в якому просило стягнути з відкритих (діючих) рахунків у банках, обслуговуючих Товариство з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Рені" (код ЄДРПОУ 31180219): - суму пені по податку на додану вартість у розмірі 26626 (двадцять шість тисяч шістсот двадцять шість) гривень 77 копійок на бюджетний рахунок №31117029700402, код ЄДРПОУ 37564933, до УК у Рен. р-ні/Ренійський р-н/14010100, банку отримувача ГУДКСУ в Одеській області, МФО 328011; - суму пені по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 21015 (двадцять одна тисяча п'ятнадцять) гривень 36 копійок на бюджетний рахунок №31116318700402, код ЄДРПОУ 37564933, до УК у Рен. р-ні/Ренійський р-н/14010100, банку отримувача ГУДКСУ в Одеській області, МФО 328011.19 березня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, позов задовольнив, стягнув з відкритих (діючих) рахунків у банках, обслуговуючих Товариство суму пені по податку на додану вартість у розмірі 26626 гривень 77 копійок на бюджетний рахунок №31117029700402, код ЄДРПОУ 37564933, до УК у Рен. р-ні/Ренійський р-н/14010100, банку отримувача ГУДКСУ в Одеській області, МФО 328011; суму пені по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 21015 гривень 36 копійок на бюджетний рахунок №31116318700402, код ЄДРПОУ 37564933, до УК у Рен. р-ні/Ренійський р-н/14010100, банку отримувача ГУДКСУ в Одеській області, МФО 328011. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з встановлення факту несплати Товариством заборгованості по пені, яка залишилася непогашеною після сплати платником податків податкового боргу в березні 2017 року на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року по справі №815/4033/15. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, платником податків подана касаційна скарга, в якій Товариство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на положення підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 57.3 статті 57, пункту 59.1 статті 59, підпункту 129.1.1 пункту 129.1, пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), доводить відсутність підстав у позивача для нарахування пені, вказує на не дослідження судами попередніх інстанцій факту погашення 17 березня 2017 року Товариством заборгованості у розмірі 555 747,78 грн, вже після якого податковим органом нарахована пеня. Виклавши зміст пункту 59.5 статті 59, підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статі 60 Податкового кодексу України, Товариство вважає, що станом на 17 березня 2017 року податкова вимога на суму 555 747,78 грн є відкликаною, а нової податкової вимоги матеріали справи не містять. Заявник касаційної скарги наголошує на тому, що склад податкового боргу (недоїмка, штраф, пеня) не доведений податковим органом, починаючи з моменту його виникнення, не доведено факту безперервності боргу, а надана позивачем суду копія облікової картки відповідача не є належним доказом у справі, оскільки не утримує в собі весь період існування податкового боргу, а також не надавався до суду розрахунок суми пені. Від податкового органу відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Товариство знаходиться на обліку, як платник податків в Ізмаїльській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (Ренійське відділення), відповідно до повідомлення про взяття на облік за основним місцем обліку платника податків від 13 жовтня 2010 року. Товариство має загальну податкову заборгованість у сумі 47642,13 грн., з яких пеня по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (14010100) у сумі 26626,77 грн. та по податку на прибуток приватних підприємств (11021000) у сумі 21015,36 грн., яка виникла наступним чином. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року по справі №815/4033/15 задоволені вимоги Державної податкової інспекції у Ренійському районі Головного управління ДФС в Одеській області про стягнення коштів за податковим боргом у розмірі 555747,78 грн., але фактична сплата відбулася в березні 2017 року. Так, по податку на додану вартість в інтегрованій картці платника податку рахувався борг 287 628,34 грн, який було сплачено 17 березня 2017 року у сумі 452 000 грн., але за період з 14 травня 2015 року по 17 березня 2017 року на основний борг після слати нарахована пеня за підпунктом 129.1.1 Податкового кодексу України - у сумі 190998,43 грн. Нарахована пеня не стягувалася в судовому порядку. Судами попередніх інстанцій встановлено, що борг 287 628,34 грн. складається з сум (94999,34 грн. основний платіж + 95000.00 грн. основний платіж + 47500.00 грн. штрафна санкція + 47500.00грн. штрафна санкція + 2629.00 грн. ). Щодо нарахування пені на кожну суму встановлено, що на: 94999,34 грн. (основний платіж) нараховано 63152,44 пені 17 березня 2017 року, на 95000.00 грн. (основний платіж) - нараховано 63152,88 грн. пені 17 березня 2017 року, на 47500,00грн. (штрафна санкція) - нараховано 31576,44 грн. пені 17 березня 2017 року, на 47500,00 грн. (штрафна санкція) - нараховано 31576,44 грн. пені 17 березня 2017 року, на 2629,00 грн. (борг по декларації) - нараховано 1540,23 грн. пені 17 березня 2017 року. Відтак, загальна заборгованість по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у Товариства складає: 52 000.00 грн. (сплата) - 287628,34 грн. (борг) = 164 371,66 грн. (переплата) ; 190 998,43 грн. (пеня) -164371,66 грн. (переплата) =26 626,77 грн. (борг не сплаченої пені). Щодо боргу з пені по податку на прибуток приватних підприємств, суди попередніх інстанцій установили, що в інтегрованій картці платника податку рахувався борг 263860,59 грн. (з яких 260 492,00 грн. непогашений борг та пеня 3368,59 грн. ), який сплачено у сумі 415000,00 грн., але за період з 14 травня 2015 року по 17 березня 2017 року на основний борг після слати основного боргу, нарахована пеня на підставі підпункту 129.1.1 Податкового кодексу України у сумі 172154,77 грн. Борг з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 260492,00 грн. складається з наступних сум 79948,44 грн. (основний платіж) + 90250.00 грн. (основний платіж) + 43108.56 грн. (штрафна санкція) + 45125.00 грн. (штрафна санкція) + 2060.00 грн. (штрафна санкція). Детальне нарахування пені на кожну суму виглядає наступним чином: 79948,44 грн. (основний платіж) - нараховано 53147,09 грн. пені 17 березня 2017 року, на 90250.00 грн. (основний платіж) - нараховано 59995.23 грн. пені 17 березня 2017 року, на 43108.56 грн. (штрафна санкція) - нараховано 28657.15 грн. пені 17 березня 2017 року, на 45125.00грн. (штрафна санкція) - нараховано 29997.62 грн. пені 17 березня 2017 року, на 2060.00 грн. (штрафна санкція) - нараховано 357,68 грн. пені 17 березня 2017 року. Таким чином, суди установили, що загальна заборгованість з пені з податку на прибуток приватних підприємств у Товариства складає: 415 000.00 грн. (сплата) - 260492,00 грн. (борг) - 3368,59 грн. (пеня) = 151 139,41 грн. (переплата), 172 154,77 грн. (пеня) -151139,41 грн. (переплата) = 21015,36 грн. (борг не сплаченої пені) ; загальна заборгованість пені з податку на прибуток та податку на додану вартість у Товариства складає: 26626,77 + 21015,36 = 47642,13 грн. Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного. За положеннями підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно з підпунктом 20.1.34. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою. Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. За змістом пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Суди попередніх інстанцій установили, що податковим органом сформовано та направлено податкову вимогу №883-23 від 14 травня 2015 року, яка отримана відповідачем 15 травня 2015 року. Згідно з пунктом 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2. статті 95 Податкового кодексу України). Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини (пункт 95.3 статті 95 Податкового кодексу України). Судами попередніх інстанцій здійснений аналіз положень статті 129 Податкового кодексу України, зокрема підпункт 129.1.1 пункту 129.1 якої передбачає, що нарахування пені розпочинається, зокрема: при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). Відповідно до пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України, на суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день. Висновуючись на аналізі наведених норм, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що пеня, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань платником податків, також є складовою податкового боргу, стягнення якої відбувається в межах 1095 днів. Суд не приймає доводи Товариства щодо необхідності формування та направлення нової податкової вимоги з метою стягнення податкового боргу з пені (нарахованої за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення), оскільки пеня як спосіб забезпечення виконання відповідачем саме цього податкового зобов'язання є складовою податкового боргу, який частково погашений Товариством 17 березня 2017 року. Встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, підтвердженими матеріалами справи, спростовуються доводи заявника касаційної скарги щодо не доведення складу податкового боргу, розрахунки пені здійснені податковим органом, зворотний бік інтегрованої картки платника податків з двох видів податків доводять правомірність нарахування контролюючим органом пені, її розмір (наявність об'єкта обчислення, термін прострочення включаючи день погашення податкового боргу, величини річної облікової ставки Нацбанку України, яка використана для розрахунку пені). Доводи заявника касаційної скарги щодо неналежного мотивування судових рішень судів попередніх інстанцій з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, є безпідставними, оскільки хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, пункт 29). Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Рені" залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року у справі №815/6568/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 лютого 2019 року Київ справа №820/437/18 адміністративне провадження №К/9901/68174/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізоляційні матеріали" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 (суддя Супрун Ю. О.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2018 (судді Макаренко Я. М., Мінаєва О. М., Бартош Н. С. ) у справі №820/437/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізоляційні матеріали" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання дій протиправними та скасування наказу, - ВСТАНОВИВ: У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізоляційні матеріали" (далі - позивач, ТОВ "Ізоляційні матеріали ") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Харківській області), в якому просило суд визнати протиправними дії відповідача щодо винесення наказу ГУ ДФС у Харківській області від 19.10.2017 року №5864 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Ізоляційні матеріали"; визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДФС у Харківській області від 19.10.2017 року №5864 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Ізоляційні матеріали". Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2018, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що в межах встановленого строку для надання відповіді на письмовий запит податкового органу, позивач надав обґрунтовану відмову у наданні відповіді, оскільки запит було оформлено з порушенням Податкового кодексу України, так як містив посилання на норми Податкового кодексу України, які відсутні у зазначеному кодексі, а саме на п.1 абз.3 пп.73.3 ПК України, що не давало позивачу змоги зрозуміти нормативно-правове обґрунтування запиту, правові підстави його надіслання, не містив конкретний перелік документів, що необхідно було надати, а також містив посилання на норми Податкового кодексу України, що не стосуються підстав та порядку направлення запитів. Крім того, у запиті контролюючий орган просить надати документи по взаємовідносинах з контрагентами за періоди, в яких контролюючий орган не виявив жодних порушень. Крім того, з наказом про проведення перевірки, відомостями про дату її початку та місце проведення позивача не було ознайомлено у встановлений законом спосіб до початку проведення перевірки. Також, посилання суду першої інстанції на Акт про неможливість вручення наказу від 19.10.2017 №5804 та направлення від 20.10.2017 №8323-8326 посадовим особам ТОВ "Ізоляційні матеріали" у зв'язку з відсутністю посадових осіб" є безпідставним, оскільки такий акт не є належним та допустимим доказом. Суд апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення дійшов до помилкових висновків про відсутність на день прийняття оскаржуваного наказу мораторію на проведення перевірок ДФС України та її територіальними органами. Крім того, позивач посилається на позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 20.02.2018 №813/1574/17, від 02.05.2018 у справі №804/3006/17, від 14.03.2018 у справі №808/1084/16. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області направлено до ТОВ "Ізоляційні матеріали" запит від 22.08.2017 №14458/10/20-40-14-12-18 про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень), з посиланням на виявлені факти, що свідчать про можливо допущене позивачем порушення норм підпункту "а " пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, шляхом завищення податкового кредиту ТОВ "Ізоляційні матеріали" у розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів порівняно з даними його постачальників: ТОВ "Кернел Пром" за листопад 2016 року; ТОВ "Делфи Плюс" за листопад 2016 року; ОВ "Бізнес Страйк" за жовтень 2016 року; ТОВ "Мерідіан Пром" за жовтень 2016 року; ТОВ "Інтер Трейд Агро" за грудень 2016 року; ТОВ "Палі Трейд" за грудень 2016 року. У запиті контролюючий орган зазначає, що про порушення вказують результати аналізу податкової інформації, отриманої та опрацьованої відповідно до статей 72, 73, 74 ПК України, що згідно з пунктом 74.3 статті 74 цього Кодексу використовується для виконання покладених на контролюючи органи завдань. На підставі зазначеної інформації контролюючим органом з'ясоване оформлення господарських операцій за відсутності факту їх реального здійснення, оскільки відсутнє реальне (законне) джерело походження (введення в обіг при первинному продажі) ідентифікованого товару (відсутнє дійсне формування цього активу), а відтак неможливий його рух за ланцюгом всіх платників податків, які брали участь у здійсненні взаємопов'язаних нереальних господарських відносин. Правовими підставами для направлення вказаного запиту визначено підпункти 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпункт 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, пункт 1 абзац 3 пункту 73.3 статті 73, підпункти 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України, пункт 14 Порядку періодичного подання інформації органам ДПС та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого Постановою КМ України №1245 від 27.12.2010. Позивачем надано відповідь від 14.09.2017 року за вих. №7 на письмовий запит податкового органу, в якій зазначено, що запит складено з порушенням Податкового кодексу України, а відтак платник податку звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит. У зв'язку з ненаданням ТОВ "Ізоляційні матеріали" у запитуваному обсязі пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит ГУ ДФС у Харківській області від 22.08.2017 №14458/10/20-40-14-12-18 відповідачем відповідно до пункту 41.1 статті 41, пунктів 61.1, 61.2 статті 61, підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України видано наказ від 19.10.2017 №5864 на проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Ізоляційні матеріали". Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів. Право контролюючого органу на проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок визначено пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України. Згідно пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Пунктами 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, коли отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Відповідно до підпункту 20.1.14 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючим органам надано право у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів. Згідно з пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин, зокрема, якщо за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків. Положеннями абзацу вісімнадцятого пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п'ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що запит, направлений податковим органом на адресу Товариства, містив вказівку на фактичну і правову підстави направлення запиту. Запит містив опис інформації, що запитується, та орієнтовний перелік документів, що її підтверджують. За таких обставин на позивача покладався обов'язок щодо надання відповідної інформації. При цьому, позивач відповідних документів на запит податкового органу не надав. Відтак, у податкового органу виникло право на призначення перевірки з підстав, передбачених пунктами 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Запит контролюючого органу про надання платниками податків податкової інформації надсилається у випадку обґрунтованого сумніву (підтвердженого отриманою у встановленому законом порядку інформацією) податкового органу щодо дотримання платником податку вимог законодавства та з метою надання можливості платникам податків усунути такі сумніви поясненнями та документами, які підтверджують такі пояснення, для спростування висновків податкового органу про ймовірні порушення. У випадку ненадання відповіді та запитуваної інформації на запит контролюючого органу, що оформлений у відповідності до норм Податкового кодексу України, у податкового органу відсутня можливість перевірити отриману інформацію про можливі порушення платниками податків податкового законодавства, наслідком чого є призначення перевірки у встановленому Податковим кодексом України порядку. Таким чином, наявність у податкового органу податкової інформації, що вказує про ймовірні порушення позивачем вимог податкового законодавства, не свідчить беззаперечно про те, що такі порушення мають місце. Задля можливості у платника податків спростувати таку інформацію і направляється запит податкового органу. Посилання позивача на окремі дефекти запиту про надання інформації не впливають на обов'язок позивача надати всю необхідну інформацію за запитом та не можуть бути підставою для визнання запиту таким, що не відповідає вимогам пункту 73.3 Податкового кодексу України, та, як наслідок, бути підставою для визнання наказу про проведення податкової перевірки протиправним. Суд же касаційної інстанції за правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У постанові Верховного Суду від 20.02.2018 №813/1574/17, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що запит не містив підстав, передбачених абзацом 3 пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, для їх надіслання, а також вказівки на виявлену недостовірність даних. У постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №804/3006/17, від 14.03.2018 у справі №808/1084/16 та Верховного Суду України у справі 21-425а14 судами встановлено порушення податковим органом порядку проведення позапланових невиїзних перевірок, в зв'язку з тим, що платника податку не було повідомлено про дату та час проведення перевірки до початку її проведення. В зв'язку з чим колегія суддів відхиляє посилання позивача на вказані рішення Верховного Суду, оскільки вони ухвалені за інших, ніж в даній справі, обставин. У справі, що розглядається судами встановлено, що 23.10.2017 року складено акт про неможливість вручення наказу від 19.10.2017 року №5804, та направлення від 20.10.2017 року №8325-8326 посадовим особам ТОВ "Ізоляційні матеріали" (податковий номер 39489104) у зв'язку з відсутністю посадових осіб. При повторному виході за фактичною адресою ТОВ "Ізоляційні матеріали" 24.10.2017 вручено копію наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та направлення на перевірки, здійснено допуск представників податкового органу до перевірки. Щодо доводів позивача, що наказ на проведення перевірки та направлення не вручено позивачу до початку проведення перевірки колегія суддів зазначає таке. Порядок проведення документальних позапланових перевірок встановлено статтею 78 Податкового кодексу України. Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України визначено, що право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Специфіка виїзної перевірки полягає в тому, що вона не може бути розпочата раніше допуску платника податків контролюючого органу до проведення перевірки. В зв'язку з чим, до вручення платнику податків наказу на проведення перевірки та направлення на її проведення перевірка не може бути розпочата безвідносно до того, яка дата початку проведення перевірки зазначена в наказі про її проведення. Враховуючи викладене, за встановлених фактичних обставин справи, наказ на проведення перевірки та направлення на її проведення були вручені позивачу до початку проведення перевірки. Щодо доводів касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень Закону України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Статтею 3 Закону встановленні виключні підстави для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю). Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що статтею 6 Закону України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлено, що дія цього закону не поширюється на відносини, що виникають під час проведення заходів нагляду (контролю) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та його територіальними органами. Відтак безпідставним є посилання позивача щодо неможливості проведення позапланової перевірки у 2017 році. Щодо посилання позивача на частину 3 статті 7 "Прикінцевих положень" Закону України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", то вказана норма встановлює чіткі часові обмеження - проведення перевірок у 2015 та 2016 роках та не стосується періоду 2017 року. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи викладене, суддійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізоляційні матеріали" залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2018 у справі №820/437/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частина) 11 квітня 2018 року Київ справа №822/3867/13-а адміністративне провадження №К/9901/4429/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, за участю секретаря Горбатюка В. С., представника позивача - Фрейдун О. М., представник відповідача - Кундиловської М. М., касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у хмельницькій області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 (судді: Мельник-Томенко Ж. М., Ватаманюк Р. В. Курко О. П. ) по справі №822/3867/13-а за позовом Дочірнього підприємства "Хмельницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у хмельницькій області залишити без задоволення. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню. Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко З оригіналом згідно

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 28 серпня 2018 року справа №826/3436/15 адміністративне провадження №К/9901/8348/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройдевелопмент" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2015 року у складі судді Літвінової А. В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року у складі колегії суддів Карпушової О. В., Епель О. В., Кобаля М. І., у справі №826/3436/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройдевелопмент" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - УСТАНОВИВ: 22 лютого 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройдевелопмент" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати дії відповідача щодо не реєстрації податкової звітності позивача протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси Товариства, зобов'язати відповідача зареєструвати в "Інформаційній системі "Податковий блок", введену в дію відповідно до наказу ДПС України від 24 грудня 2012 року №1197 з 01 січня 2013 року, подану Товариством податкову декларацію за жовтень 2014 року та зобов'язати відповідача провести коригування показників податкової звітності з податку на додану вартість у "Інформаційній системі "Податковий блок", суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, що задекларовані Товариством за жовтень 2014 року, а також зобов'язати відповідача поновити показники податкової звітності з податку на додану вартість за жовтень 2014 року відповідно до поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, з посиланням на протиправність дій податкового органу щодо не реєстрації поданої позивачем податкової звітності. 05 червня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, Товариству повністю відмовлено в задоволенні позову, з мотивів необґрунтованості позовних вимог, обумовленими тим, що за наявності у декларації недостовірних відомостей про місцезнаходження юридичної особи, декларація втрачає юридичний статус податкової декларації та в силу положень пункту 48.7 статті 48 Податкового кодексу України не вважається податковою декларацією. 13 жовтня 2015 року Товариством подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Доводить, що судами попередніх інстанцій порушені норми статей 48 (підпункти 48.3 та 48.4) та 49 (підпункти 49.11.1, 49.11.2 пункту 49.11) Податкового кодексу України шляхом неправильного їх застосування (тлумачення). 08 грудня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано справу №826/3436/15 з Окружного адміністративного суду міста Києва. 06 жовтня 2016 року справа №826/3436/15 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України. 24 січня 2018 року справа №826/3436/15 разом із матеріалами касаційного провадження №К/9901/8348/18 передана до Верховного Суду. Відповідачем заперечення або відзив на касаційну скаргу Товариства до Суду не надавались, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення вимог касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство 18 листопада 2014 року подало безпосередньо до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, разом з розрахунком коригування сум податку на додану вартість (Додаток №1) та розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток №5). Долучена до матеріалів справи світлокопія декларації з розрахунком та розшифровками не утримує в собі відмітки податкового органу про одержання контролюючим органом, разом із тим, графою 06 цієї декларації визначена податкова адреса позивача. Звертаючись до суду та впродовж усього розгляду справи позивач наголошував на тому, що окрім електронного ним до податкового органу надавався паперовий екземпляр декларації з додатками. Про встановлення цією обставини зазначають і суди попередніх інстанцій наголошуючи на слові "безпосередньо", разом із цим ця обставина не встановлювалась та не досліджувалась судами попередніх інстанцій. Суди попередніх інстанцій зазначають в судових рішеннях про те, що податковий орган листом від 20 листопада 2014 року №57839/10/26-55-15-06 проінформував позивача про те, що податкова декларація з податку на додану вартість зареєстрована, але згідно пунктів 48.3 та 48.7 статті 48 Податкового кодексу України не визнана як податкова звітність. Запропоновано подати нову звітність, складену належним чином. Світлокопія цього листа долучена до матеріалів справи на аркуші 18, є неякісною, не є оригіналом або засвідченою судом копією. За умови поганої якості вбачається, що лист має назву "Про надання інформації", підписаний в. о заступника начальника, без додання повноважень особи, що його підписала. Яке рішення прийняв податковий орган прочитати не вбачається можливим, разом із цим зазначено про те, що податковий орган керувався пунктом 48.7 статті 48 та 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, а не пунктів 48.3 та 48.7 статті 48 цього кодексу, як встановили суди попередніх інстанцій. Відтак, має місце не встановлення фактичних обставин у справі внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі фактичних обставин справи, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє після 15 грудня 2015 року), що унеможливлює дослідження зібраних у справі доказів та встановлення фактичних обставин у справі на стадії касаційного перегляду. Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій посилались на положення пунктів 48.1, 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13 листопада 2013 року №678, (далі - Порядок №678), перерахували обов'язкові реквізити, які повинна містити податкова декларація, при цьому не встановили який реквізит у наданій позивачем декларації відсутній та як співвідносяться визначене кодексом "місцезнаходження (місце проживання) платника податків" з "податковою адресою" в Порядку, та яка саме невідповідність має місце у межах спірних відносин. Судами попередніх інстанцій не встановлений склад податкового правопорушення в розумінні 48.7 статті 48 Податкового кодексу України та дотримання податковим органом положень цього кодексу у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням встановлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та не спростовано судом апеляційної інстанції, що відповідачем дотримано приписи Податкового кодексу України, зокрема, зазначаючи про недостовірність обов'язкового реквізиту, а саме: щодо зазначеної у декларації адреси, надає на підтвердження наведеного довідку від 04 листопада 2014 року №6030/01/26-55-07-03 про встановлення місцезнаходження (місце проживання) платника податків, повідомлення від 07 листопада 2014 року №9221/26-55-18-05-14 про відсутність позивача за місцезнаходженням. Відтак, підставою неприйняття декларації у межах спірних правовідносин є не заповнення реквізиту податкової декларації, а відсутність позивача за місцезнаходженням. Суди попередніх інстанцій погоджуючи висновок податкового органу про правомірність вчинених дій та дійшовши висновку про відсутність у позивача об'єкту судового захисту, не встановили правову підставу, за якою "відсутність позивача за місцезнаходженням" надає право податковому органу не приймати податкову звітність. Наголошуючи на недотриманні позивачем пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України є нагальною необхідність встановити наявність рішення органу державної податкової служби із спірного питання для його оскарження у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу. Судами не встановлено, що лист від 20 листопада 2014 №57839/10/, саме такий екземпляр наявний у справі є юридичною формою РІШЕННЯ: Суд вбачає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права серед іншого частину четверту статті 70, статті 71 (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) та неправильне застосування норм матеріального права шляхом неналежного (буквального) їх тлумачення, зокрема пунктів 46.1, 46.4, 46.5 статті 46, пункту 48.3, пункту 48.4 та підпунктом 48.5.1 пункту 48.5, пункту 48.7 статті 48, пунктів 49.1, 49.3, 49.4, 49.8, 49.9, 49.10, підпункту 49.11.1 пункту 49.11 статті 49, підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України. Суд зазначає, що згідно з вимогами підпункту 49.2.2 пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк. Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій не встановили коли сплив п'ятиденний строк встановлений законом на надання повідомлення про відмову у прийнятті декларації контролюючим органом поданої позивачем за жовтень 2014 року, наявність такого повідомлення, факт пропуску (чи не пропуску) п'ятиденного строку та наявність (або відсутність) підстав вважати таку декларацію прийнятою. Поза увагою суддів попередніх інстанцій залишились вимоги позивача про приведення у відповідність даних обліку та особистого рахунку платника податків, ними не досліджувались дані обліку та особистого рахунку Товариства, в матеріалах справи навіть відсутній особистий рахунок позивача, як платника податку на додану вартість, що унеможливлює його дослідження та здійснення будь-яких висновків. Відтак, вирішуючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів. При цьому Суд касаційної інстанції у відповідності до приписів частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права при ухваленні судових рішень, не з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого касаційна скарга Товариства частково підлягає задоволенню, судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню, справа направленню на новий розгляд. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройдевелопмент" задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року у справі №826/3436/15 скасувати. Справу №826/3436/15 направити до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 лютого 2019 року Київ справа №461/7751/16-а адміністративне провадження №К/9901/16559/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 (головуючий суддя - Богаченко С. І., судді - Курилець А. Р., Мікула О. І.) у справі №461/7751/16-а за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці ДФС про скасування постанови у справі про порушення митних правил, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив скасувати постанову від 14.11.2016 у справі про порушення митних правил №4506/20910/16, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України, та накладено штраф у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 535 229,31 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що постанова у справі про порушення митних правил №4506/20910/16 від 14.11.2016 прийнята відповідачем з пропуском строку притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачене статтею 485 Митного кодексу України, оскільки воно не є триваючим. Крім того, позивач посилався на необ'єктивність митного органу при визначенні суми несплачених митних платежів. Галицький районний суд м. Львова постановою від 16.06.2017 адміністративний позов задовольнив з огляду на те, що правопорушення, вчинене позивачем, не є триваючим, а відтак відповідачем пропущено двомісячний строк для накладення адміністративного стягнення. Натомість Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 25.05.2017 рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив у зв'язку з наявністю в діях позивача складу порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України, що свідчить про правомірність прийняття спірної постанови. При цьому суд виходив із того, що вказане правопорушення є триваючим, тому відповідачем дотримано строки накладення на позивача адміністративного стягнення. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що постанова у справі про порушення митних правил №4506/20910/16 від 14.11.2016 не відповідає вимогам закону, так як прийнята після закінчення строку притягнення його до адміністративної відповідальності. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.08.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 У своїх запереченнях на касаційну скаргу Львівська митниця ДФС просила залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції. 06.02.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017; далі - КАС України) передано до Верховного Суду. Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суди попередніх інстанцій встановили, що 09.11.2015 о 16 год. 38 хв. через митний пост "Мостиська" Львівської митниці ДФС громадянин України ОСОБА_2 ввіз на митну територію України транспортний засіб марки "MERCEDES-BENZ E200", VIN НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, в митному режимі "транзит", без письмового декларування та сплати митних платежів. Інформація щодо вивезення вказаного транспортного засобу за межі митної території України згідно з даними ПІК "Інспектор - 2006" та ЄАIC ДМС України станом на 27.07.2016 відсутня. Листом Львівської митниці ДФС від 18.07.2016 №14104/13-70-20/9/29 позивача запрошено з метою надати пояснень щодо невивезення вказаного транспортного засобу та взяти участь у складенні протоколу щодо наявності в його діях ознак правопорушень, передбачених статтями 469, 470 Митного кодексу України. 27.07.2016 ОСОБА_2 прибув до Львівської митниці ДФС та надав пояснення щодо причин невивезення транспортного засобу, а саме зазначив, що 12.11.2015 автомобіль вийшов з ладу, що підтверджується заказ-нарядом від 12.11.2015 №14. Оскільки транспортний засіб не підлягав ремонту та потребував заміни двигуна, позивач продав його фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, на підтвердження чого надав договір купівлі-продажу від 23.11.2015 №57/08/15.17.10.2016 державним інспектором ВМО №2 м/п "Рава-Руська" Львівської митниці ДФС Бондарем А. В. складено протокол у справі про порушення митних правил №456/20910/16, в якому зафіксовано, що позивач використав транспортний засіб, стосовно якого надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, чим вчинив протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, що є порушенням митних правил, передбаченим статтею 485 Митного кодексу України. Згідно із службовою запискою Управління адміністрування митних платежів Львівської митниці ДФС від 31.08.2016 №1583/13-70-19/46 сума несплачених ОСОБА_2 митних платежів становить 178 409,77 грн. На підставі зазначеного протоколу 14.11.2016 заступником начальника Львівської митниці ДФС Мірошніченком М. І. прийнято постанову в справі про порушення митних правил №4506/20910/16, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, на суму 535 229,31 грн. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного. Порядок провадження у справах про порушення митних правил, процесуальні дії та порядок їх проведення, оскарження постанов у справах про порушення митних правил визначено розділом ХІХ Митного кодексу України (далі - МК України). Відповідно до частини першої статті 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. За змістом статті 485 МК України використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. Як вбачається з матеріалів справи, позивач ввіз транспортний засіб на митну територію України в митному режимі транзиту з метою особистого користування. Так, згідно зі статтею 90 МК України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома митними органами України або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Приписами статті 95 МК України встановлено строк транзитного перевезення, який для автомобільного транспорту становить 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). Відповідно до статті 93 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, не повинні використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту, та мають бути доставленими у митний орган призначення до закінчення строку, встановленого статтею 95 зазначеного Кодексу. Згідно зі статтею 284 МК України за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених розділом V "Митні режими" цього Кодексу, застосовується умовне повне звільнення від оподаткування ввізним митом до товарів, поміщених у митний режим транзиту. Пунктом 2 частини першої статті 292 МК України визначено, що митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України, інших законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо товарів надано звільнення або повне умовне звільнення від сплати митних платежів - у період дії такого звільнення і при дотриманні умов, у зв'язку з якими його надано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що нормами МК України встановлено особливі вимоги щодо використання митного режиму транзиту, які полягають у виконанні обов'язків щодо строку транзитного перевезення для автомобільного транспорту та заборони використання транспортних засобів з будь-якою іншою метою, окрім транзиту. Лише при виконанні таких умов застосовується умовно повне звільнення від оподаткування ввізним митом. Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_2 ввіз транспортний засіб марки "MERCEDES-BENZ E200", VIN НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, на митну територію України 09.11.2015 в митному режимі "транзит", щодо якого надано пільги зі сплати митних платежів, та 23.11.2015 продав автозапчастини вказаного транспортного засобу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, тобто використав транспортний засіб в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність в діях позивача складу правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України, та, як наслідок, правомірність накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, на суму 535 229,31 грн. Щодо доводів скаржника про пропуск відповідачем строку притягнення його до адміністративної відповідальності, то суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 467 МК України якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477 - 481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. Зі змісту наведеної норми вбачається, що вчинене позивачем порушення митних правил є триваючим та виявлене відповідачем 27.07.2016 при наданні ОСОБА_2 пояснень щодо невивезення транспортного засобу марки "MERCEDES-BENZ E200", VIN НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, а відтак постанова Львівської митниці ДФС від 14.11.2016 у справі про порушення митних правил №4506/20910/16 прийнята в межах шестимісячного строку з дня виявлення такого порушення. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що постанова від 14.11.2016 у справі про порушення митних правил №4506/20910/16 прийнята Львівською митницею ДФС правомірно, оскільки позивач всупереч забороні на використання транспортного засобу з жодною іншою метою, крім транзиту, використовував його на митній території України в інших цілях. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 27 березня 2018 року Київ справа №808/352/17 касаційне провадження №К/9901/1998/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. за участю секретаря Шевчук П. О., представника відповідача Шраго Р. О. розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 у справі №808/352/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Стар Компані" до Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання дій відповідача незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 у справі №808/352/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 03 жовтня 2018 року Київ справа №565/1613/17 адміністративне провадження №К/9901/5228/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів - Шарапи В. М.,Данилевич Н. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 жовтня 2017 року (прийняту у складі судді Мануляка Ю. В. ) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів Кузьменко Л. В. Іваненко Т. В. Франовської К. С. ) у справі №565/1613/17 за позовом ОСОБА_2 до Військового комісара Варашського міського військового комісаріату майора Кузла Ярослава Васильовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до військового комісара Вараського міського військового комісаріату (далі Варашський МВК) майора Кузла Я. В., в якому просив скасувати постанову від 22 серпня 2017 року №156 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною першою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 31 серпня 2017 року позивачем було отримано лист з копією постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка була винесена військовим комісаром Варашського МВК майором Кузла Я. В. та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 119 грн. Позивач у встановленому законом порядку чи в будь-який інший спосіб повісток від відповідача не отримував, належним чином про виклик не був повідомлений, тому вважає цю постанову передчасною та такою, що підлягає скасуванню. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року залишено без змін постанову Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 жовтня 2017 року, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до військового комісара Вараського міського військового комісаріату майора Кузла Я. В. відмовлено повністю. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву до неї У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції у своєму рішенні норм матеріального та процесуального права, вважає його незаконним та необґрунтованим, просить постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОСОБА _2 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у Варашському міському військовому комісаріаті. З копії розпорядження від 07 серпня 2017 року №1362 про забезпечення явки працівників до військкомату встановлено, що ОСОБА_2 ознайомлений з даним розпорядженням та відмовився від отримання повістки, що підтверджується його підписом. Копією листа від 11 серпня 2017 року №1305 підтверджується, що позивача повідомлено про необхідність явки до Варашського МВК для надання пояснень про причини неявки та складання протоколу про адміністративне правопорушення, про що свідчить його підпис. 17 серпня 2017 року відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення №156. Копією листа від 17 серпня 2017 року №1430 підтверджується, що ОСОБА_2 19 серпня 2017 року повідомлено про необхідність явки 22 серпня 2017 року до Варашського міського військового комісаріату для розгляду справи про адміністративне правопорушення, про що свідчить його підпис. 22 серпня 2017 року військовим комісаром Варашського МВК винесено постанову №156 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 у виді штрафу в розмірі 119 грн., що підтверджується копією постанови. Листом №1474 від 28 серпня 2017 року зазначену постанову надіслано позивачу. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги та у частині застосування норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Частиною першою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність, зокрема, за неявку військовозобов'язаних чи призовників на виклик до військового комісаріату без поважних причин. Відповідно до статті 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу. Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні (міські) військові комісари. Судами попередніх інстанцій встановлено дотримання відповідачем процедури притягнення до адміністративної відповідальності позивача. Враховуючи, що позивач відмовлявся отримувати будь-які документи які направлялись йому відповідачем, Суд вважає що касаційна скарга необґрунтована. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Отже, судом першої та апеляційної інстанцій було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами процесуального права. У зв'язку з цим, Суд робить висновок, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 242, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. 2. Постанову Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 жовтня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується. суддя-доповідач В. М. Бевзенко судді В. М. Шарапа Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 16 жовтня 2018 року справа №810/826/15 адміністративне провадження №К/9901/7243/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року у складі судді Волкова А. С. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року у складі суддів Коротких А. Ю., Ганечко О. М., Літвіної Н. М., у справі №810/826/15 за позовом Приватного підприємства "Легіон-Ц" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: 27 лютого 2015 року Приватне підприємство "Легіон-Ц" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними дій податкового органу, що виявились у проведенні виїзної позапланової перевірки Підприємства щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Приватним підприємством "Медагроекспорт" за весь період здійснення фінансово-господарської діяльності, результати якої оформлені актом від 27 листопада 2014 року №611/22-03/39321479 та зобов'язати відповідача поновити в інформаційних базах даних податкового органу інформацію щодо задекларованих позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту за весь період здійснення фінансово-господарської діяльності, а також вилучити з цих баз даних інформацію, що міститься в акті від 27 листопада 2014 року №611/22-03/39321479, з мотивів протиправності дій податкового органу, які призвели до незаконного проведення перевірки та реалізації її наслідків у непередбачений законом спосіб. 30 березня 2015 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, задоволено позов Підприємства, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області щодо проведення документальної виїзної планової перевірки Приватного підприємства "Легіон-Ц", результати якої оформлено актом від 27 листопада 2014 року №611/22-03/39321479, визнано протиправними дії податкового органу щодо внесення до Інформаційної системи "Податковий блок" Державної фіскальної служби України відомостей про показники податкової звітності Приватного підприємства "Легіон-Ц" на підставі акта перевірки від 27 листопада 2014 року №611/22-03/39321479 та зобов'язано податковий орган відновити в Інформаційній системі "Податковий блок" Державної фіскальної служби України показники податкової звітності Приватного підприємства "Легіон-Ц" шляхом вилучення з них або анулювання відомостей, внесених на підставі цього акта перевірки. 12 червня 2015 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Підприємства відмовити в повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи, шляхом відтворення частини акту перевірки шляхом викладення фактичних обставин та посилання на те, що результати перевірки використані податковим органом у внутрішніх електронних базах даних, при цьому жодної норми матеріального права, яка на думку податкового органу невірно застосована судами попередніх інстанцій, а також в чому полягає невірне застосування норм, відповідач не визначає. 16 червня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №810/826/15 з Київського окружного адміністративного суду. Заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу від Підприємства до Суду не надійшли, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті. 28 квітня 2016 року справа №810/826/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України. 23 січня 2018 року справа №810/826/15 та матеріали касаційного провадження К/9901/7243/18 передані до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Підприємство є юридичною особою, яка перебуває на податковому обліку податкового органу. У листопаді 2014 року податковим органом проведено документальну виїзну позапланову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Приватним підприємством "Медагроекспорт" за весь період здійснення фінансово-господарської діяльності, за результатами якої складено акт від 27 листопада 2014 року №611/22-03/39321479 (далі - акт перевірки), висновками якого встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення статей 135, 138, 187, 198, 201 Податкового кодексу України, за результатами здійснення господарських операцій з придбання позивачем у Приватного підприємства "Медагроекспорт" товарно-матеріальних цінностей у вересні 2014 року на загальну суму 3100000 грн. та їх подальшої реалізації покупцям у вересні та жовтні 2014 року на загальну суму 3101686 грн. Податкових повідомлень-рішень з приводу збільшення/зменшення податкових зобов'язань позивача, сум бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість за період, що перевірявся, податковим органом не приймалось. Судами попередніх інстанцій встановлено, що приводом для проведення перевірки позивача став лист Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області від 18 листопада 2014 року щодо відпрацювання Приватного підприємства "Медагроекспорт" за вересень 2014 року, в якому викладена податкова інформація, зокрема про те, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Львівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості №320141400000000259 про вчинення кримінального правопорушення за попередньою правовою кваліфікацією за частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, до вчинення якого можуть бути причетні посадові особи Приватного підприємства "Медагроекспорт", яке створене з метою участі в схемах ухилення від сплати податків. 03 листопада 2014 року податковий орган Листом №12004/10/22-823 надіслана позивачу вимогу про надання письмових пояснень та їх документальне підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин з Приватним підприємством "Медагроекпорт" за весь період фінансово-господарських відносин. 20 листопада 2014 року позивач супровідним листом №2 (одержано відповідачем 21 листопада 2014 року) надіслав на вимогу податкового органу копії документів, що підтверджують фінансово-господарські взаємовідносини між Підприємством та Приватним підприємством "Медагроекспорт", а саме виписку з ЄДРПУ, витяг з реєстру платників ПДВ, копії договорів поставки, податкових накладних, платіжних доручень, договору оренди офісного приміщення, рахунки-фактури на компенсацію вартості комунальних послуг, акти надання послуг з оренди приміщення. 26 листопада 2014 року, у зв'язку з одержанням податкової інформації від Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області відповідач листом №13135/10/22-09 повторно надіслав позивачу вимогу про надання письмових пояснень та їх документальне підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин з Приватним підприємством за вересень 2014 року. 22 грудня 2014 року позивач супровідним листом №2 позивач повторно надіслав на вимогу податкового органу копії документів, що підтверджують фінансово-господарські взаємовідносини між ним та Приватним підприємством "Медагроекспорт", а саме виписку з ЄДРПОУ, витяг з реєстру платників ПДВ, копії договорів поставки, податкових накладних, платіжних доручень, договору оренди офісного приміщення, рахунки-фактури на компенсацію вартості комунальних послуг, акти надання послуг з оренди приміщення. 24 листопада 2014 року керівник податкового органу, незважаючи на надані позивачем документи, видав наказ №1124 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки" позивача. Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі положень пункту 78.5 статті 78, пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, в порушення яких позивачу не було направлено або вручено направлення на проведення перевірки та копію наказу про проведення перевірки, про проведення щодо нього документальної виїзної перевірки позивач дізнався в день отримання примірника акта, а саме 05 лютого 2015 року. Суди попередніх інстанцій встановили, що посилання податкового органу на те, що з метою вручення копії наказу та ознайомлення з направленням на перевірку, співробітниками податкового органу здійснено виїзд за податковою адресою позивача і встановлено відсутність його посадових осіб за адресою реєстрації (Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 4), про що складено відповідний акт від 24 листопада 2014 року №557/22-03/39321479, спростоване матеріалами справи. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірку проведено відповідачем в порушення вимог статті 81 Податкового кодексу України, без законних підстав, без участі позивача, без дослідження первинних документів фінансово-господарської його діяльності та без врахування документів, наданих позивачем податковому органу на його запит раніше, що призвело до викладення в акті перевірки недостовірних відомостей. Оцінюючи спірні відносини в частині використання податковим органом результатів перевірки, суди висновувалися на аналізі пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України якою передбачено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. За положеннями пункту 74.2 цієї статті зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань. Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом в акті перевірки від 27 листопада 2014 року скориговано податкові зобов'язання позивача з податку на додану вартість. Суд погоджується з висновками судів попер передніх інстанцій про те, що вищевказана інформація при внесенні до інформаційних баз Державної податкової служби впливає на обсяг прав та обов'язків позивача, а тому для запобігання порушень прав платника податків до інформаційних баз мають включатися показники, визначені контролюючим органом, але які пройшли відповідну процедуру узгодження в адміністративного чи судовому порядку. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у податкового органу не було правових підстав для внесення інформації про результати проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Підприємства до інформаційних баз Державної податкової служби за відсутності необхідних узгоджень податкових зобов'язань. Суд визнає, що висновки акту перевірки до моменту прийняття відповідного рішення не створюють для платника податків жодних правових наслідків та, водночас, не зумовлюють виникнення у податкового органу права здійснювати коригування податкових зобов'язань платника у відповідних системах бази "Податковий блок" на підставі такого акту. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що коригування показників податкової звітності Підприємства у відповідних системах бази "Податковий блок" вказує на протиправність дій податкового органу та доводить необхідність поновлення порушених прав платника податків шляхом зобов'язання відповідача вилучити з інформаційної системи "Податковий блок" інформацію про результати документальної позапланової виїзної перевірки Підприємства та відновити в ній скориговані показники його податкової звітності. Доводи відповідача щодо наявності у податкових органів повноважень здійснювати коригування показників податкової звітності платників податків є неприйнятними з огляду на їх невідповідність положенням Податкового кодексу України. Суд вважає, що визнання недостовірними показників податкової декларації платника податків у інший спосіб, ніж винесення податкового повідомлення-рішення, чинним законодавством не передбачене. Не прийняття (та неможливість прийняття) податкового повідомлення - рішення за результатами не проведеної перевірки, відсутність підстав для внесення до бази даних інших відомостей ніж зазначені Підприємством у поданих ним податкових деклараціях з податку на додану вартість, обумовлює протиправність вчинених відповідачем дій та доводить порушення способу реалізації податковим органом владних управлінських функцій. Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження податковим органом з оцінкою обставин справи судами попередніх інстанцій. Це питання знаходиться поза межами перегляду судом касаційної інстанції відповідно до положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року у справі №810/826/15 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 січня 2019 року м. Київ справа №817/2830/15 адміністративне провадження №К/9901/6166/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач), суддів: Стародуба О. П., Мороз Л. Л., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року (головуючий суддя Шарапа В. М. ) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року (головуючий суддя Кузьменко Л. В., судді: Іваненко Т. В., Зарудяна Л. О.) у справі №817/2830/15 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс", про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: ВСТАНОВИВ: У серпні 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єговорої М. Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 червня 2015 року №22047192, яким було зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". В обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що 17 березня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Сведбанк" укладено кредитний договір, на забезпечення виконання якого передано в іпотеку квартиру за адресою АДРЕСА_1, що належала на праві спільної сумісної власності позивачам. Зазначають, що банком відступлено ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" право вимоги за даним договором і внаслідок невиконання його умов товариство звернулось до нотаріуса, як до державного реєстратора, із заявою про реєстрацію права власності на цей об'єкт нерухомого майна, за наслідками розгляду якої прийнято оспорюване рішення. Позивачі стверджують, що вимога про усунення порушень позивачам не надсилалась, а вартість квартири є вищою від суми заборгованості за кредитним договором. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року, позов задоволено у повному обсязі. Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 належав на праві спільної сумісної власності об'єкт нерухомого майна - квартира площею 59,7 м. кв. за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим виконавчим комітетом Рівненської міської Ради народних депутатів 30 серпня 1996 року (а. с. 9). 17 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (Банк) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір №1701/0308/88-022, предметом якого стало надання кредиту в розмірі 30000,00 дол. США на строк до 16 березня 2018 року (а. с. 10-12). В якості забезпечення виконання основного зобов'язання у той же день між Банком, як іпотекодержателем, та ОСОБА_2, як іпотекодавцем, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (Іпотекодавці, Майнові поручителі) було укладено договір №1701/0308/88-022-Z-1, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку іпотекодержателя нерухоме майно квартиру площею 59,7 м. кв. за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 13-14). В подальшому, 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (Фактор) було укладено договір №15, предметом якого стало відступлення права вимоги заборгованості по кредитних договорах, зазначених в реєстрі, в тому числі за кредитним договором від 17 березня 2008 року №1701/0308/88-022, укладеним з ОСОБА_2 (а. с. 80-94). 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (Первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (Новий іпотекодержатель) було укладено договір, предметом якого стало відступлення права вимоги за договорами іпотеки, зазначених в реєстрі, в тому числі за договором іпотеки від 17 березня 2008 року №1701/0308/88-022-Z-1, укладеного з позивачами (а. с. 95-96). ОСОБА _2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 було направлено вимогу про усунення порушень умов кредитного договору від 17 березня 2008 року №1701/0308/88-022 шляхом погашення упродовж 30 днів заборгованості за кредитом у сумі 144565,23 грн. за основним платежем та 248163,49 грн. за відсотками за користування кредитом, підписану уповноваженою особою ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" Кандаєвою Д. Р. та засвідчену приватним нотаріусом Єгоровою М. Є. Вказана вимога відправлена рекомендованим поштовим відправленням, відправником у яких вказано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорову М. Є., датовані 28 квітня 2015 року (а. с. 105-108). 12 червня 2015 року уповноважена особа Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни із заявою про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 109). Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 червня 2015 року №22047192 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру площею 59,7 м. кв. за адресою АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс", (а. с. 112). Про дану реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 12 червня 2015 року №10023965, про що власнику видано відповідний витяг (а. с. 113). Суди попередніх інстанцій визнали протиправним і скасували рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності за третьою особою виходячи з того, що в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, який підтверджуватиме відповідний перехід права власності, слугуватиме або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі. За умовами Договору іпотеки (підпункт 12.3 пункту 12) за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя, в тому числі, згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження задоволення вимог Іпотекодержателя, яке викладене у пп. 12.3.1 та пп. 12.3.2 цього пункту. Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 даного договору визначено, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки. Проте, жодна нотаріальна дія з даним об'єктом нерухомого майна у порядку, встановленому абзацами 2-3 частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), під час здійснення державної реєстрації вказаного речового права відповідачем, як спеціальним суб'єктом державної реєстрації, не вчинялась, що свідчить про прийняття відповідачем оспорюваного рішення з виходом за межі повноважень, визначених Законом №1952-IV та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868 (далі - Порядок), у спосіб не передбачений законом. Також суди зазначили, що вимога про усунення порушень не була направлена іпотекодавцям безпосередньо іпотекодержателем, а також не була отримана ними у встановленому порядку. Крім того, відповідачем під час прийняття оспорюваного рішення не дотримано вимоги пункту 46 Порядку в частині отримання завіреної копії письмової вимоги про усунення порушень та доказів завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцями такої письмової вимоги іпотекодержателя Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і прийняти нове рішення про відмову в позові. Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_2 не виконувала свої зобов'язання за Кредитним договором щодо сплати процентів та своєчасної сплати заборгованості по кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість. Факт порушення основного зобов'язання позивачами не заперечувався. Отже, у ТОВ "ФК "Вектор Плюс" були усі правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, і приватний нотаріус, як державний реєстратор, прийнявши спірне рішення та зареєструвавши право власності діяв в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України. Крім того, на думку скаржника, судовий захист повинен забезпечувати ефективне поновлення в правах, проте, позивачами обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки якщо позивачі вважали, що порушене їхнє майнове право на спірне нерухоме іпотечне майно та ставилась мета щодо повернення цього іпотечного майна, яке їм належало, то слід було заявляти віндикаційний позов про витребування майна від добросовісного набувача в порядку цивільного судочинства, а не звертатися до суду адміністративної юрисдикції з цим позовом. Всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і належним чином повідомлялися про дату, час і місце судового розгляду, у зв'язку з чим справа розглядається у письмовому провадженні, відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Вирішуючи спір між сторонами, суди виходили з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Проте, суди попередніх інстанції не звернули уваги, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України). Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява №7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін "суд, встановлений законом" у ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно -правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивачів, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, Верховний Суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, вважає, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року і 11 вересня 2018 року (справи №11-658апп18 ( №820/4673/18) та №11-354апп18 ( №817/2398/15) відповідно), і Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від цього висновку. Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції діючій з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі. Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1). Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Керуючись статтями 345, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" задовольнити частково. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року у справі №817/2830/15 скасувати. Провадження у справі №817/2830/15 закрити. Роз 'яснити позивачам, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. М. Гімон О. П. Стародуб Л. Л. Мороз, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 27 березня 2018 року Київ справа №826/16628/16 касаційні провадження № К/9901/5456/17 К/9901/5457/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, треті особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал", ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Свікон", Приватна фірма "Мустанг", Приватне підприємство "Косвас", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", про визнання протиправним наказу, зобов'язання вчинити дії, за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Свікон" та Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Аліменка В. О., Кобаля М. І., Кучми А. Ю. від 17 жовтня 2017 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Централ Капітал", ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Свікон", Приватна фірма "Мустанг", Приватне підприємство "Косвас", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", про визнання протиправним наказу, зобов'язання вчинити дії, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати повністю наказ Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року №2954/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень"; - поновити (розблокувати) доступ державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року у задоволенні позовних вимог Приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було відмовлено. 3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було порушено вимоги законодавства у сфері державної реєстрації прав під час прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо зміни іпотекодержателя, а також порушено вимоги Порядку щодо необхідного переліку документів для проведення державної реєстрації прав у результаті звернення стягнення на предмет іпотеки, що дало змогу позивачці здійснити реєстрацію переходу права власності на об'єкти нерухомого майна з реєстраційними № № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11,НОМЕР_12, до третіх осіб, Комісія правомірно прийшла до висновку про наявність підстав для скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих приватним нотаріусом з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації, а також похідних рішень прийнятих приватним нотаріусом ОСОБА_2 як таких, що випливають з факту скасування незаконних рішень та були вчинені за наслідком прийняття таких рішень. 4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал"- було задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року - скасовано та ухвалено нову, якою позовні вимоги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 - задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано повністю наказ Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року №2954/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень". В іншій частині позовних вимог - відмовлено. 5. Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року №2954/5 був прийнятий всупереч вимогам статті 19 Конституції України, статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень", в результаті неналежного виконання Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації своїх функцій щодо повноти встановлення усіх обставин, які мали значення для об'єктивного розгляду скарги, та, як висновок, підлягає скасуванню. Короткий зміст вимог касаційних скарг 6. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю "Свікон" та Міністерство юстиції України звернулися із касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року №2954/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" задоволено повністю колективні скарги Приватної фірми "Мустанг", Товариства обмеженою відповідальністю "Свікон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", Приватного підприємства "Косвас" від 15 вересня 2016 року №17 (зареєстровану в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2016 року за №27974-033-16) та від 19 вересня 2016 року (зареєстровану в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2016 року за №28324-0-33-16). Наказом Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року №2954/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень": - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31020065, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31023032, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31044749, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31155259, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31185139, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2016 року №31207510, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31021137, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31024095, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31043461, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31156797, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31183888, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2016 року №31208596, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31020387, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31023479, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31045805, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31156797, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від вересня 2016 року №31183888, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31209937, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31016321, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31018652, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31043831, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31155870, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31185587, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2016 року №31210615, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31026152, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31028016, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31051235, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31051355, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 серпня 2016 року №31058724, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31156647, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31186436, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2016 року №31206035, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31025851, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31027666, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31047784, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31048345, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 серпня 2016 року №31059668, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31156542, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31186180, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2016 року №31211300, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31025551, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31027451, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31048723, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31049213, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 серпня 2016 року №31060089, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31156330, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31185827, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2016 року №31211990, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31019170, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31019585, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31049907, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31049598, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 серпня 2016 року №31060691, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31156028, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31186816, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2016 року №31209290, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31025098, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31027183, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31049598, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31049907, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 серпня 2016 року №31061041, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31156028, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31186816, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2016 року №31211680, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31024696, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31026878, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31050750, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31050993, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 серпня 2016 року №31059338, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31156974, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31183277, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2016 року №31210329, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31026497, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31060089, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31156647, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31186436, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2016 року №31206950, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року №31021693, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31020065, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року №31047284, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 серпня 2016 року №31155259, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 1 вересня 2016 року №31185139, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 вересня 2016 року №31208952, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 Тимчасово заблоковано доступ державному реєстратору - приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно терміном до 12 січня 2017 року. 8. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 9. Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Свікон" обґрунтована тим, що під час прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було порушено вимоги законодавства у сфері державної реєстрації прав. При розгляді колективних скарг відповідачем було дотримано вимоги Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а саме: відповідачем було запрошено всіх заінтересованих осіб на засідання комісії; копії скарг було направлено суб'єкту оскарження. Можливість здійснення провадження за скаргами у сфері державної реєстрації ставиться в залежність не від факту наявності аналогічного судового провадження, а від факту наявності інформації про судове провадження. Позивач неналежно виконав свої обов'язки та завчасно не надіслав комісії свої заперечення, а зробив це в день засідання комісії, на саме засідання не прибув, отже у комісії не могло бути інформації про наявність судового провадження (справа №815/4652/16) у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. 10. Касаційна скарга Міністерства юстиції України обґрунтована тим, що статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, зокрема, якщо наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. Дана норма не встановлює вимогу щодо відмови у розгляді скарги пов'язану з фактом наявності такого спору, а лише у випадку наявності такої інформації. Пояснення позивачки на колективну скаргу в яких вона доводить до відома про наявність судового спору до комісії були подані в день засідання комісії 12 жовтня 2016 року до Головного територіального управління юстиції у місті Києві, тобто до неналежного суб'єкта розгляду скарги, останній в свою чергу направив матеріали за належністю до Міністерства юстиції лише 20 жовтня 2016 року. Відповідачем було запрошено всіх заінтересованих осіб на засідання комісії. Присутність заінтересованих осіб та пояснення заінтересованих осіб є необов'язковими та не впливає на рішення комісії. Твердження суду апеляційної інстанції про те, що розгляд колективної скарги Приватної фірми "Мустанг", Товариства обмеженою відповідальністю "Свікон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", Приватного підприємства "Косвас" 19 вересня 2016 року (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2016 року за №28324-0-33-16) протиправно було проведено без ознайомлення суб'єкта оскарження зі змістом, oбгрунтуванням та вимогами такої скарги, що призвело до порушення його права на подання письмових пояснень є доказом неповноти дослідження судом апеляційної інстанції обставин справи, оскільки колективні скарги Приватної фірми "Мустанг", Товариства обмеженою відповідальністю "Свікон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", Приватного підприємства "Косвас" від 15 вересня 2016 року №17 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2016 року за №27974-033-16) від 19 вересня 2016 року (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2016 року за №28324-0-33-16) є ідентичними. 11. Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Централ Капітал" подано відзив на касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, в яких вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. 12. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", Товариством з обмеженою відповідальністю "Свікон", Приватною фірмою "Мустанг", Приватним підприємством "Косвас", Товариством з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1" відзиву на касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року не подано. 13. Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Централ Капітал" подано відзив на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Свікон" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, в якому воно просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. 14. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Міністерством юстиції України, ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", Приватною фірмою "Мустанг", Приватним підприємством "Косвас", Товариством з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1" відзиву на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Свікон" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року не подано. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 15. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року №1952-IV. Стаття 37. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір). Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. 16. Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128.8. Під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб'єкта оскарження, і ВИРІШУЄ: 1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб'єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб'єкта оскарження; 2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб'єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб'єктом оскарження на законних підставах; 3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора) ; 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню. Під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду. 10. Суб'єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів: 1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі) ; 2) шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін'юсту; 3) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах що додаються до скарги). 11. Копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб'єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду. У разі повідомлення скаржником та/або його представником, іншими особами, які беруть участь у розгляді скарги по суті, про наявність судового спору між тими самими сторонами, з того ж предмета, з тих же підстав, про які зазначено у скарзі, ними надається копія відповідного рішення суду на засідання комісії. 12. За результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 17. З листа Міністерства юстиції України від 30 вересня 2016 року №2/27974-0-33-16/19К вбачається, що приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 повідомлено про подання Приватною фірмою "Мустанг", Товариством з обмеженою відповідальністю "Свікон", Товариством з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", Приватним підприємством "Косвас" колективних скарг від 15 вересня 2016 року №17 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2016 року за №27974-033-16) та від 19 вересня 2016 року (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2016 року за №28324-0-33-16) та про направлення даних скарг позивачці. Проінформовано позивачку про те, що повідомлення про дату, час та місце розгляду скарги Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації буде опубліковано на сайті Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України. Однак, у додатках до листа вказано лише копію скарги в 1- му примірнику. 18. Зазначене свідчить про те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 отримано копію колективної скарги Приватної фірми "Мустанг", Товариства обмеженою відповідальністю "Свікон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", Приватного підприємства "Косвас" від 15 вересня 2016 року №17 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2016 року за №27974-033-16) та не отримано копію колективної скарги Приватної фірми "Мустанг", Товариства обмеженою відповідальністю "Свікон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", Приватного підприємства "Косвас" від 19 вересня 2016 року (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2016 року за №28324-0-33-16). 19. Ненаправлення відповідачем на адресу позивача копії колективної скарги від 19 вересня 2016 року (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2016 року за №28324-0-33-16) позбавило позивача права бути обізнаним з обставинами оскарження та матеріалами, що були предметом розгляду, можливості ознайомитись з доводами та вимогами даної скарги та подати на неї пояснення (заперечення) та докази на їх обґрунтування. 20. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2016 року було відкрито провадження у справі №815/4652/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свікон", що діє в інтересах Приватної фірми "Мустанг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніагара", Приватного підприємства "Косвас", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосопдарське підприємство "АЗС-Нива-1" до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Банк Петрокоммерц-Україна", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал", уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк Петрокомерц-Україна" ОСОБА_6., Товариство з обмеженою відповідальністю "Сфера Бізнесу", про визнання протиправними та скасування рішень. Предметом розгляду у справі №815/4652/16 є рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про державну реєстрацію речових прав та обтяжень за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сфера Бізнесу". 21. Заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Свікон" в межах розгляду справи №815/4652/16 вимоги охоплюються вимогами, які були зазначені в колективних скаргах Приватної фірми "Мустанг", Товариства обмеженою відповідальністю "Свікон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", Приватного підприємства "Косвас" від 15 вересня 2016 року №17 (зареєстровану в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2016 року за №27974-033-16) та від 19 вересня 2016 року (зареєстровану в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2016 року за №28324-0-33-16), за результатом розгляду якої Міністерством юстиції України було прийнято оскаржуваний НАКАЗ: 22. Про наявність відкритого провадження у справі №815/4652/16 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 зазначила у письмових поясненнях на колективну скаргу Приватної фірми "Мустанг", Товариства обмеженою відповідальністю "Свікон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", Приватного підприємства "Косвас" від 15 вересня 2016 року №17 (зареєстровану в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2016 року за №27974-033-16) поданих до Комісії 12 жовтня 2016 року та повідомила телефонограмою №10401 від 12 жовтня 2016 року. До письмових пояснень позивачкою було додано копію ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2016 року про відкриття провадження у справі №815/4652/16.23. Як вбачається з матеріалів справи письмові пояснення на колективну скаргу Приватної фірми "Мустанг", Товариства обмеженою відповідальністю "Свікон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", Приватного підприємства "Косвас" від 15 вересня 2016 року №17 (зареєстровану в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2016 року за №27974-033-16) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 направлено на адресу Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за адресою: АДРЕСА_1. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 24. При розгляді колективних скарг Приватної фірми "Мустанг", Товариства обмеженою відповідальністю "Свікон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале сільськогосподарське підприємство АЗС-Нива-1", Приватного підприємства "Косвас" від 15 вересня 2016 року №17 (зареєстровану в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2016 року за №27974-033-16) та від 19 вересня 2016 року (зареєстровану в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2016 року за №28324-0-33-16) на рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 Міністерством юстиції України було порушено процедуру, визначену законодавством, а саме: пункту 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128.25. Наявність судового провадження у справі між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав мають бути враховані Міністерством юстиції України під час розгляду відповідної скарги як такі, що унеможливлюють прийняття ним рішення за результатами такого розгляду. 26. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанцій є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги його не спростовують. 27. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Свікон" та Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року - без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко судді: Я. О. Берназюк М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 березня 2018 року Київ справа №808/1084/16 адміністративне провадження №К/9901/28748/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.07.2016 (суддя Батрак І. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2016 (судді Дурасова Ю. В., Баранник Н. П., Щербак А. А.) у справі №808/1084/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Комсомольська" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Центральна збагачувальна фабрика "Комсомольська" (далі - позивач, ПАТ "Центральна збагачувальна фабрика "Комсомольська ") звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач, СДПІ з обслуговування ВП у м. Запоріжжі МГУ ДФС), в якому просило суд скасувати наказ від 02.03.2016 №46 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ "ЦЗФ "Комсомольська". Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.07.2016, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2016, адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.07.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2016 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документального підтвердження, які надані у відповідь на письмовий запит податкового органу. Якщо ці пояснення необґрунтовані або документально не підтверджені у податкового органу є право на призначення перевірки. Крім того, перевірка проводилася у період з 09.03.2016 по 28.03.2016, наказ про проведення перевірки та повідомлення було направлено на адресу позивача 02.03.2016, а відтак у позивача була можливість реалізувати право бути присутнім при перевірці та надати пояснення та документи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 26.01.2016 №458/10/28-04-41-00 "Про надання пояснень та документальних підтверджень" відповідач за результатами аналізу отриманої податкової інформації, які свідчать про порушення платником податків норм абз. "а", "в " пункту 198.1 статті 198, статті 187 Податкового кодексу України та недостовірність даних у рядках 17 та 9 податкових декларацій з ПДВ за вересень-жовтень 2015 року, поданих позивачем, внаслідок включення до складу податкового кредиту вересня-жовтня 2015 року суми ПДВ у розмірі 1 262 201,64 грн. по ТОВ "Техпримтайм" та внаслідок включення до складу податкового зобов'язання вересня-листопада 2015 року суми ПДВ у розмірі 7 094 813,36 грн. по контрагентам-покупцям ТОВ "ТД "Енергоальянс", ТОВ "Техпримтайм", ТОВ "Перша Трейдингова компанія", ДП "Первомайськвугілля", ДП "Красноармійськвугілля", просив протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту надати інформацію та її документальне підтвердження з приводу наведених вище фактів. При цьому, необхідно обов'язково надати засвідчені підписом посадової особи підприємства та скріплені печаткою копії документів, що безпосередньо стосуються господарських операцій з придбання вугілля та його подальшого продажу вказаним у запиті контрагентам (виду, обсягу і якості операції, розрахунків, їх відображення в обліку і звітності із зазначеними контрагентами та іншими контрагентами, за умови продажу їм вугілля, яка придбало у ТОВ "Техпримтайм"). Крім того, у вищевказаному листі наведений конкретний перелік інформації та копій документів, які відповідач просить надати позивача. Вказаний лист отримано позивачем 04 лютого 2016 року, що саме представником відповідача не заперечене. 19 лютого 2016 року на адресу СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі надійшла відповідь на запит ПАТ "ЦЗФ "Комсомольська" №98 від 17.02.2016 разом із копіями первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій та рух товарі (згідно з переліком) на 40 аркушах. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів, виходили з наступних мотивів. Право контролюючого органу на проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок визначено пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України. Згідно пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Пунктом 79.1 статті 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Окрім того, незважаючи на проголошену підпунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги в частині того, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями. За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення необґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена. Суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування. При цьому, положення пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України визначають, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Відповідно до абзацу другого пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеної у справі №21-425а14, нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Таким чином, невиконання вимог підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що проведення перевірки розпочалося з 09.03.2016, в той час як наказ та повідомлення про проведення такої перевірки отримане позивачем 11.03.2016. Тобто з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник не був ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи викладене, суддійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.07.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2016 у справі №808/1084/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 10 квітня 2018 року справа №805/2210/17-а адміністративне провадження №К/9901/5585/17, №К/9901/5582/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П. при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників від позивача - Міщенка М. В. за дов. від 19.12.2017 №3, від відповідача - Демченка С. В. за дов. від 16.02.2018 №1907/9/28-10-10-18, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Харцизький трубний завод", Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (судді: Гаврищук Т. Г., Блохін А. А., Сухарьок М. Г. ) у справі №805/2210/17-а за позовом Приватного акціонерного товариства "Харцизький трубний завод" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: 08 червня 2017 року Приватне акціонерне товариство "Харцизький трубний завод" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просить зобов'язати податковий орган внести до тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування Товариству суми податку на додану вартість за лютий 2015 року у розмірі 57 798 213, 00 грн, з мотивів протиправної бездіяльності відповідача. Донецький окружний адміністративний суд постановою від 17 серпня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково, зобов'язав відповідача розглянути питання щодо внесення до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування Товариству суми податку на додану вартість за лютий 2015 року в розмірі 57 798 213 грн з урахуванням норм Податкового кодексу та висновків суду. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність податкового органу, яка полягає у невчиненні законодавчо передбачених дій щодо перевірки достовірності нарахування Товариством суми бюджетного відшкодування, визначеної у заяві про повернення суми бюджетного відшкодування за лютий 2015 року на суму 57 798 213,00 грн. для внесення до Тимчасового Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зобов'язано відповідача провести документальну перевірку достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованого Товариством у декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року на суму 57 798 213,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Суди попередніх інстанцій установили, що позивачем 19 березня 2015 року до податкового органу подано податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2015 року, у рядку Д2, Д4 якої зазначено суму залишку від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банках в сумі 57 798 213 грн. Одночасно платником податків подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету, у якій відобразило суму бюджетного відшкодування в розмірі 57 798 213 грн. Відповідачем 9 квітня 2015 року здійснена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за лютий 2015 року, за результатами якої складений акт №128/28-03-47-00191135, яким встановлено порушення позивачем пунктів 198.1.198.6. статті 198, пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за лютий 2015 року на суму 31 780 грн та до завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на суму 75 080 грн. При цьому, за наслідками проведеної перевірки податкове повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування за лютий 2015 року податковим органом не приймалось. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що сума податку на додану вартість за лютий 2015 року в розмірі 57 798 213 грн. є узгодженою та підлягає включенню до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, оскільки контролюючим органом, всупереч вимог податкового законодавства, не підтверджено достовірність нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за цей період. Суд апеляційної інстанції також зауважив про дискреційні функції податкового органу відносно обов'язку підтвердити достовірність нарахування Товариством бюджетного відшкодування, а тому визнав належним способом захисту порушеного права - зобов'язання відповідача провести документальну перевірку достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у відповідності до норм Податкового кодексу України. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову цього суду від 15 листопада 2017 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Товариство посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема пунктів 200.7, 200.8, 200.10, 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, а також зазначає про незастосування цим судом норм права, які підлягають застосуванню, а саме, підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 та пункту 56 підрозділу ХХ "Перехідні положення" цього Кодексу та положень Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26. Крім того, позивачем в касаційній скарзі зазначено, що призначаючи проведення перевірки, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою законодавчу заборону на проведення перевірки Товариства відповідно до пункту 5 Розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" щодо лібералізації системи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 3 листопада 2016 року №1726-VIII. Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за висновками Товариства, полягає в тому, що суд вийшов за межі позовних вимог та не навів належного обґрунтування такої процесуальної дії. Податковий орган, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову цього суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В касаційній скарзі відповідач вказав на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, пославшись на положення пунктів 200.10, 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, які встановлюють право податкового органу за наявності певних підстав провести документальну позапланову виїзну перевірку платника податків, проте, положення статті 3 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року №1669-VII, які встановлюють заборону органам, уповноваженим здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, проводити планові та позапланові перевірки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, позбавили податковий орган можливості здійснити певні контрольні заходи. 5 січня 2018 року відповідачем до Верховного Суду надано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому податковий орган просить залишити без задоволення касаційну скаргу Товариства. Відзив на касаційну скаргу податкового органу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду судових рішень. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. Приватне акціонерне товариство "Харцизький трубний завод" зареєстроване в якості юридичної особи, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ЄДРПОУ 00191135) та є платником податку на додану вартість. 19 березня 2015 року Товариством до податкового органу подано податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2015 року, у рядку Д2, Д4 якої зазначило суму залишку від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банках в сумі 57 798 213 грн разом із заявою про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету, у якій відобразило суму бюджетного відшкодування в розмірі 57 798 213 грн. Податковим органом здійснена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за лютий 2015 року, на підставі якої складений акт від 09 квітня 2015 року №128/28-03-47-00191135, яким встановлено порушення позивачем пунктів 198.1.198.6. статті 198, пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за лютий 2015 року на суму 31780 грн. та до завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на суму 75080 грн. За наслідками проведеної перевірки податкове повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування за лютий 2015 року податковим органом не приймалось. Листом від 28 жовтня 2016 року Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області повідомило податкову інспекцію про тимчасове зупинення операцій з бюджетними коштами на користь Товариства згідно з листом Служби безпеки України від 10 серпня 2015 року, оскільки відносно Товариства тривають розслідування та перевірочні заходи. Спірні правовідносини на час їх виникнення врегульовані Податковим кодексом України, Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №39 від 17.01.2011, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 р. №26 "Про затвердження Порядку ведення реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість" тощо. Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, врегульовано статтею 200 Податкового кодексу України (в редакції чинної у спірний період), відповідно до пункту 200.1 якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Пунктом 200.4 цієї статті визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. За приписами пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Відповідно до пунктів 200.10, 200.11, 200.12. статті 200 Податкового кодексу України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. За положеннями пункту 200.13 статті 200 Податкового кодексу України, на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу. Положення вищенаведених норм дають підстави для висновку про те, що у разі виконання платником податків, який має право на отримання бюджетного відшкодування, вимог статті 200 Податкового кодексу України, за умови підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування органом державної податкової служби за результатами проведення камеральної чи документальної позапланової виїзної перевірки, цей орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції на час виникнення спірних правовідносин механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість визначався Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 39 від 17.01.2011 (далі - Порядок №39), аналіз положень якого свідчить про те, що у разі підтвердження контролюючим органом достовірності нарахування платником податку суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, контролюючий орган зобов'язаний скласти та надіслати органу державної казначейської служби висновок про суму відшкодування податку на додану вартість. Відтак, обов'язковою умовою для складання висновку податковим органом та надіслання його до казначейської служби з метою відшкодування податку на додану вартість є підтвердження контролюючим органом достовірності нарахування платником податку суми бюджетного відшкодування. Як встановлено судом апеляційної інстанції за результатами здійснення податковим органом камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість встановлено порушення позивачем пунктів 198.1.198.6. статті 198, пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за лютий 2015 року на суму 31780 грн. та до завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на суму 75080 грн. Актом перевірки зазначено, що остаточні висновки щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість, достовірності заявленого Товариством бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок по декларації за лютий 2015 року будуть здійснені після проведення заходів, передбачених Податковим кодексом України. Отже, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, контролюючим органом не підтверджено достовірність нарахування Товариством суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2015 року в розмірі 57 798 213 грн, що унеможливлює складання висновку про суму такого відшкодування. Надання висновку без підтвердження є передчасним, оскільки підтвердження достовірності нарахування платником податку бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є обов'язковою умовою (передумовою) рішення про відшкодування, яким у межам спірних відносин в певний період мав бути висновок. Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" N 1797-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року) змінений порядок здійснення бюджетного відшкодування, який не передбачає надання контролюючим органом висновку про відшкодування та його направлення до органу державного казначейства, оскільки таке відшкодування здійснюється в автоматичному порядку на підставі інформації, відображеної в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Пунктом 52 підрозділу 2 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (з урахуванням доповнень, внесених Законом N 1797) визначено, що до 10 січня 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, зобов'язаний на підставі реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування платникам податку, які відповідають та які не відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 статті 200 цього Кодексу, в редакції, що діяла до 1 січня 2017 року, сформувати єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування у хронологічному порядку їх надходження. Формування, ведення, бюджетне відшкодування та офіційне публікування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (з урахуванням доповнень, внесених Законом N 1797) до 1 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України. Механізм ведення Мінфіном інформаційного ресурсу Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Реєстр) за формою згідно з додатком визначений Порядком ведення реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 р. №26 (далі Порядок №26). Формування Реєстру здійснюється автоматично на підставі баз даних ДФС та Казначейства (пункт 3 Порядку №26). Орган Державної фіскальної служби вносить до Реєстру такі дані, зокрема, дату початку та закінчення проведення перевірки даних податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), в складі яких подана заява, з обов'язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна) ; суму узгодженого органом Державної фіскальної служби бюджетного відшкодування за кожною заявою та дату її узгодження (пункт 4 Порядку №26). За положеннями пункту 5 Порядку №26 заяви автоматично вносяться до Реєстру протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення заяв до Реєстру. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення заяв до Реєстру (пункт 6 Порядку №26). Відтак, дані щодо узгодженості суми бюджетного відшкодування є обов'язковими для внесення заяви Товариства про повернення суми бюджетного відшкодування до тимчасового реєстру. Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач припустився бездіяльності та порушив вимоги Податкового кодексу України щодо порядку та строків бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість. Однак, відшкодування сум податку на додану вартість Товариству за будь-яких умов має бути здійснено лише після підтвердження достовірності їх нарахування шляхом проведення контролюючим органом відповідної перевірки. Отже, суд апеляційної інстанції обрав належний спосіб захисту порушеного права позивача, зобов'язавши відповідача провести документальну перевірку достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у відповідності до норм Податкового кодексу України, врахувавши те, що підтвердження достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування є дискреційними функціями податкового органу. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає про знаходження майна Товариства у незаконному володінні та під контролем представників так званої "ДНР", у зв'язку з чим позивачем подана заява про вчинення кримінального правопорушення (наявні відомості у ЄРДР щодо кримінальних проваджень №12017050410000908, №12017050410000907), а також про втрату Товариством первинних документів, про що 17 березня 2017 року позивачем направлено повідомлення до податкового органу. Зазначені обставини, за позицією Товариства, з огляду на положення пунктів 5, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 03 листопада 2016 року №1726-VIII щодо лібералізації системи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (набрав чинності з 01 січня 2017 року) виключають право податкового органу на проведення перевірки Товариства. Посилання позивача на направлення повідомлення контролюючому органу про втрату первинних документів відповідно до пункту 38.11 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України є неприйнятним з огляду на те, що право на отримання суми бюджетного відшкодування поставлене в безпосередню залежність від проведення перевірки, метою якої є підтвердження достовірності заявлених сум бюджетного відшкодування. Норми, які регулюють бюджетне відшкодування є спеціальними. Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1726-VIII установлено, що на період проведення антитерористичної операції забороняється проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України суб'єктів господарювання, що провадять діяльність в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення. Зазначене положення пов'язує заборону проведення перевірки із провадженням суб'єктом господарювання своєї діяльності в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення. Згідно пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1726-VIII, установлено, що заборона на проведення планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання (в тому числі проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України) поширюється також на суб'єктів господарювання, які здійснили державну реєстрацію зміни місцезнаходження з території проведення антитерористичної операції на територію, підконтрольну Україні, і які втратили первинну документацію щодо здійснення ними господарської діяльності на території та в період проведення антитерористичної операції. Посилання заявників касаційних скарг на положення Закону №1726-VIII та Закону №1669, як підставу правового регулювання спірних правовідносин, є неприйнятним з огляду на системний аналіз статей 1, 5, 7 Податкового кодексу України, за якими серед загальних засад встановлення податків і зборів пунктом 7.3 статті 7 передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Оскільки норми наведених сторонами законів не відповідають встановленим Податковим кодексом України засадам, їх положення не можуть застосовуватись у межах спірних відносин. Посилання Товариства на його місцезнаходження на території непідконтрольній Україні, як підставу, яка унеможливлює надання первинних документів до перевірки податковому органу не приймаються Судом з огляду на те, що за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства (юридичної особи) є місто Маріуполь Донецької області, пр. Ілліча, буд.54, корпус 4, 87504, тобто в населеному пункті, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження. На території непідконтрольній Україні знаходиться відокремлений підрозділ юридичної особи - Санаторій-профілакторій Публічного акціонерного товариства "Харцизький трубний завод" (код ЄДРПОУ ВП: 25937883), який розташований за адресою 86700, Донецька область, місто Харцизьк, вулиця Патона, будинок 9. У будь-якому випадку результати бюджетного відшкодування не обумовлені діяльністю зазначеного відокремленого підрозділу. Відомості внесені до Єдиного державного реєстру вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою відповідно до положень частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року №755-IV. Посилання позивача на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині виходу судом за межі позовних вимог Суд не приймає з огляду на принцип диспозитивності, який на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції був закріплений частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Аналогічний принцип закріплений частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Відтак, дана норма надає суду право вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін. Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого, касаційні скарги залишаються без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Харцизький трубний завод", Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року у справі №805/2210/17-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді І. А. Васильєва В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 14 серпня 2018 року справа №810/2243/16 адміністративне провадження №К/9901/41350/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності "Вітаполіс" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (судді - Кузьменко В. В. ) у справі №810/2243/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" (далі - позивач у справі, скаржник у справі, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - податковий орган) в якому просило: - визнати незаконним та скасувати рішення податкового органу від 11 грудня 2015 року вих. №13842/10/10/13-11-02-10; - визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київської області від 22 лютого 2016 року вих. №420/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду первинної скарги; - визнати незаконним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 10 травня 2016 року вих. №10272/6/99-99-08-02-01-15 про результати розгляду скарги; - зобов'язати податковий орган включити відомості з поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць листопад 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Вказана постанова оскаржена Товариством в апеляційному порядку 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу позивача у справі залишено без руху та запропоновано Товариству доплатити судовий збір у сумі 4547,40 гривень. 01 лютого 2017 року на адресу Київського апеляційного адміністративного суду надійшла заява Товариства про роз'яснення ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року повернуто апеляційну скаргу позивача у справі у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. У поданій касаційній скарзі скаржник у справі, із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду заяви. Відзив на касаційну скаргу від відповідачів у справі не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору. Згідно частини третьої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу, а саме: суддя постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Як вбачається з ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 про залишення апеляційної скарги Товариства без руху, недоліком апеляційної скарги є те, що позивач заявив кілька позовних вимог немайнового характеру, проте судовий збір сплатив лише за одну позовну вимогу, що підтверджується платіжним дорученням №1332 від 02 грудня 2016 року. Мотивуючи своє рішення про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна заява містить чотири вимоги немайнового характеру, тоді як судовий збір при поданні апеляційної скарг сплачено лише за одну, проте Товариством не були усунуті недоліки апеляційної скарги. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає зазначений висновок суду апеляційної інстанцій помилковим, з огляду на наступне. Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі, коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну з них. Системний аналіз частини першої статті 6, частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою. Зі змісту позову Товариства вбачається, що воно заявило одну позовну вимогу немайнового характеру, за яку і був сплачений судовий збір, а не чотири, як зазначив суду апеляційної інстанції, оскільки вимога про визнання незаконним та скасування рішення податкового органу є передумовою для застосування інших способів захисту порушеного права. Проте, неправильно визначивши кількість позовних вимог суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без руху, і як наслідок повернення позову. За таких обставин, суддійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, ухваливши рішення від 22 лютого 2017 року про повернення позовної заяви Товариства порушив норми процесуального права, у зв'язку з цим це рішення підлягає скасуванню із передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Пунктом 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Враховуючи зазначене, касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, а ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року скасувати, а справу №810/2243/16 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 14 серпня 2018 року справа №826/12547/16 адміністративне провадження №К/9901/42036/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року (суддя - Саприкіна І. В. ) у справі №826/12547/16 за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт - 3000", третя особа: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання недійсними установчих документів, УСТАНОВИВ: У серпні 2016 року Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - податковий орган, позивач у справі, скаржник у справі) звернулася до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт - 3000" (далі - Товариство, відповідач у справі), в якому просила визнати недійсними установчі (засновницькі) документи Товариства. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26 травня 2017 року відмовив у задоволенні адміністративного позову. Зазначену постанову представник податкового органу отримав 02 червня 2017 року, що підтверджується розпискою, яка знаходиться в матеріалах справи (а. с.52). 15 червня 2017 року податковим органом подано апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2017 року. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2017 року апеляційну скаргу податкового органу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2017 року залишено без руху на підставі частин третьої та четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Скаржнику у справі запропоновано протягом тридцяти днів із моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати до суду документ про сплату судового збору, надати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та копію апеляційної скарги в одному примірнику. 25 липня 2017 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання на усунення недоліків апеляційної скарги, до якого додано платіжне доручення №419 від 18 липня 2017 року та копія довіреності. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року відповідачу відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У поданій касаційній скарзі скаржник у справі, із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Відзив на касаційну скаргу у справі не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. Статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено порядок та строки апеляційного оскарження. Частиною 2 вказаної статті визначено, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Відповідно до частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Таким чином, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення строків, установлених статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), та якщо особа не порушує питання про поновлення строку на апеляційне провадження. Як вбачається з матеріалів справи, скаржник у справі отримав постанову суду першої інстанції 02 червня 2017 року, тоді як апеляційну скаргу подано 15 червня 2017 року, тобто з пропуском десятиденного строку на апеляційне оскарження. При цьому скаржником не подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. З огляду на зазначене, Суд приходить до висновку, що у суду апеляційної інстанції були наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій без змін. Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року у справі №826/12547/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 16 жовтня 2018 року Київ справа №808/2409/17 адміністративне провадження №К/9901/50107/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., за участю секретаря судового засідання Калініна О. С., представника позивача - Віткалова Д. М., представника відповідача - Павловича Д. М., Голінея І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.09.2017 (суддя - Прасов О. О.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 (головуючий суддя - Сафронова С. В., судді - Чепурнов Д. В., Мельник В. В. ) у справі №808/2409/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" до відповідача-1 Офісу великих платників податків ДФС, відповідача-2 Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Донбасенерго" (далі -Товариство) звернулося до суду з позовом про визнання протиправними дій Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс ДФС) щодо нарахування пені та про зобов'язання Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС (далі -Управління Офісу) скасувати пеню, нараховану за порушення строків оплати самостійно визначеного позивачем грошового зобов'язання та внести зміни до інтегрованої картки платника податків шляхом виключення з неї нарахованої пені. Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 18.09.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018, позов задовольнив частково: - визнав протиправними дії Офісу ДФС щодо нарахування пені у сумі 2 050 099,54 грн. за порушення строків оплати самостійно визначеного Товариством грошового зобов'язання у податковій звітності з податку на додану вартість за червень та липень 2015 року за періоди: з 01.09.2015 по 29.10.2015 та з 01.09.2015 по 28.11.2015; - зобов'язав Управління Офісу внести зміни до інтегрованої картки платника податків Товариства шляхом виключення з неї пені у сумі 2 050 099,54 грн., нарахованої за порушення строків оплати самостійно визначеного позивачем грошового зобов'язання у податковій звітності з податку на додану вартість за червень та липень 2015 року за періоди: з 01.09.2015 по 29.10.2015 та з 01.09.2015 по 28.11.2015. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Не погодившись із судовими рішеннями, Офіс ДФС звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про визначення періоду нарахування пені. У відзиві на касаційну скаргу Товариство вважає судові рішення законними та обґрунтованими та просить залишити касаційну скаргу Офісу ДФС без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Позивачем заявлено адміністративний позов про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо ведення інтегрованої картки платника та відображення в ній інформації щодо пені, нарахованої Товариству за порушення строків оплати самостійно визначеного Товариством грошового зобов'язання. Організація діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків та інших платежів, визначена у Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422. Відповідно до пункту 2 розділу 1 Порядку інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами. Приписами пункту 3 розділу 1 Порядку №422 передбачено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС. Вказаним Порядком, крім іншого, унормовано питання нарахування та погашення пені за несвоєчасно сплачені суми платежів, що контролюються органами ДФС (глава 7 розділу III Порядку №422) та перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників (Розділ VII Порядку №422). Відповідно до приписів підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом. Інші визначення боргу в чинному законодавстві відсутні. Механізм визначення суми податкових зобов'язань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів з цього приводу визначено положеннями Глави 4 Розділу ІІ ПК України. Системний аналіз ПК України та Порядку №422 свідчить про те, що ведення контролюючим органом ІКП, відображення у ній певної інформації під час здійснення оперативного обліку податків, зборів, митних та інших платежів до бюджету, не обумовлює само по собі виникнення для платника податків будь-яких грошових зобов'язань, оскільки останні встановлюються та оформлюються виключно в порядку встановленому Главою 4 Розділу ІІ Податкового Кодексу України шляхом прийняття відповідного рішення та врученням платнику податкової вимоги. При цьому, положеннями ПК України унормовано питання як адміністративного, так і судового оскарження рішень контролюючих органів щодо визначення суми податкового зобов'язання. Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковою декларацію з податку на додану вартість за 6 місяців 2015 року (звітна, загальна) платник податків визначив самостійно грошові зобов'язання у розмірі 62 782 164,00 грн., та податковою декларацією з податку на додану вартість за 7 місяців 2015 року (звітна, загальна) визначив самостійно грошові зобов'язання у розмірі 57 906 904,00 грн. Даними інтегрованої картки встановлено нарахування платнику податків пені у 2016 році у сумі 10 737 139,36 грн. Судами попередніх інстанцій зазначено, що підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України у редакції до 01.09.2015 після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні - рішенні згідно із цим Кодексом. У зв'язку із внесенням змін до ПК України підпункт 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України викладено у новій редакції (діє з 01.09.2015), відповідно до якого після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні - рішенні згідно із цим Кодексом. Враховуючи наведене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що пеня у сумі 2 050 099,54 грн. нарахована неправомірно, з порушенням підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України у редакції з 01.09.2015. Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив з неправомірності нарахування відповідачем пені позивачу у 2016 році в сумі 2050099,53 грн. на підставі підпункту "а" підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України у редакції, що діяла до 01.09.2015, тобто від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного пунктом 203.2 статті 203 ПК України, яка вказує на сплату протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації. Протиправність нарахування пені на суму податкового боргу позивача, який виник внаслідок несплати у визначений законом строк самостійно нарахованої суми грошового зобов'язання за податковими деклараціями з податку на додану вартість за червень та липень 2015 року, судами встановлено з урахуванням того, що датою фактичної оплати позивачем грошового зобов'язання за декларацією з податку на додану вартість за 6 місяців 2015 року №9152995407 є 29.07.2016 року, які сплачені на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2015 у справі №805/4205/15-а (а не у добровільному порядку) ; а датою фактичної оплати позивачем грошового зобов'язання за податковою декларацією з податку на додану вартість за 7 місяців 2015 року відбулось 23.09.2016 на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2015 у справі №805/4205/15-а (а не у добровільному порядку). Тобто суд першої інстанції виходив з протиправності розрахунку контролюючим органом пені: за період з 31.07.2015 по 29.07.2016, з яких протягом 90 днів є 59 днів з 01.09.2015, і за період з 31.08.2015 по 29.07.2016, з яких протягом 90 днів є 89 днів з 01.09.2015 по 28.11.2015, хоча з 01.09.2015 і на момент розрахунку відповідачем пені підпункт 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України діяв вже в іншій редакції. Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, зазначив, що на час нарахування контролюючим органом Товариству пені у 2016 році після сплати останнім на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2015 у справі №805/4205/15-а грошового зобов'язання за податковою декларацією з податку на додану вартість за червень 2015 року 29.07.2016 та за липень 2015 року 23.09.2016, норма ПК України, на підставі якої здійснювалося нарахування пені, діяла вже з урахуванням змін, внесених Законом України від 17.07.2015 №655-VII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків", та передбачала, що нарахування пені розпочинається при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного пунктом 57.1 статті 57 ПК України. Під час розрахунку пені було застосовано нечинну з 01.09.2015 норму закону, яка існувала до набрання чинності нової редакції підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України, приписи якої змінили правило поведінки, встановлене попереднім нормативно-правовим актом, що суперечить положенням частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно, підставою для застосування відповідачем у 2016 році положень статті 129 ПК України в редакції, що діяла до 01.09.2015, могла бути лише пряма "ретроактивна" вказівка в Законі №655-VII, в статті 129 ПК України або в іншому нормативному акті, тобто застереження про продовження застосування дії пункту "а" підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України в попередній редакції (до 01.09.2015) до правовідносин, що виникли до 01.09.2015. Колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанції та зазначає, що оскільки відповідні застереження не зазначені ані в Законі №655-VII, ані в статті 129 ПК України, ані в іншому нормативному акті, відповідач, керуючись приписами частини другої статті 58 Конституції України, зобов'язаний був здійснити нарахування позивачу пені - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного пунктом 57.1 статті 57 ПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а судові рішення без змін. Керуючись статтями 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.09.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 18 жовтня 2018 року. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 05 червня 2018 року справа №813/685713-а адміністративне провадження №К/9901/3383/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року у складі колегії суддів Курильця А. Р., Кушнерика М. П., Мікули О. І. у справі №813/6857/13-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У вересні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Інспекція, податковий орган, відповідач у справі), з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, про визнання протиправними дій податкового органу зі складення акта №82/17-20/НОМЕР_1 від 31 липня 2013 року "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та зобов'язання внести в автоматизовану систему "Співставлення реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Єдиного реєстру податкових накладних", в Систему автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової служби України відомості (інформацію) про податкове зобов'язання позивача, з мотивів їх протиправності. 06 грудня 2013 року постановою Львівського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, з мотивів обрання неналежного способу захисту своїх прав. 26 лютого 2014 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги у повному обсязі. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з протиправності дій податкового органу щодо складання акта перевірки, оскільки висновки акта перевірки щодо нереальності господарських операцій спростовано первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а відтак зміни, внесені до автоматизованих систем, на підставі неправомірних висновків, є протиправними. 10 квітня 2014 року відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме положень підпунктів 20.1.4, 20.1.5 пункту 20.1 статті 20, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, статті 2, підпункту 1 пункту 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 14 квітня 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Львівського окружного адміністративного суду справу №813/6857/13-а ( №876/1361/14) (суддя Пилипчук Н. Г. ). 13 травня 2014 року до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу, в яких він обґрунтовує безпідставність доводів касаційної скарги та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. 13 вересня 2016 року справа №813/6857/13-а надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України. 15 листопада 2016 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями (суддя Маринчак Н. Є.). 11 січня 2018 року справу №813/6857/13-а передано до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. У зв'язку з неприбуттям учасників справи у судове засідання касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у липні 2013 року податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання правильності формування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01 березня 2013 року по 31 травня 2013 року, за результатами якої складено акт від 31 липня 2013 року №82/17-20/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки) Висновками акта перевірки встановлено порушення підпунктів 14.1.181, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1, пункту 186.2 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України і завищення податкового зобов'язання на загальну суму 1 234 735 грн., (в тому числі за березень 2013 року на 542 365 грн., за квітень 2013 року - 274 851 грн., за травень 2013 року на 417 591 грн. ) та податкового кредиту на загальну суму 1 193 700 грн. 18 коп. (в тому числі за березень 2013 року на 553 983 грн. 82 коп., за квітень 2013 року - 495 843 грн., за травень 2013 року на 143 874 грн. ). Сторони в судовому засіданні суді першої інстанції визнали, що жодних податкових повідомлень - рішень за результатом проведення перевірки відповідачем не виносились. Також встановлено, що самим позивачем не подавалось жодних уточнюючих декларацій (розрахунків). Щодо визнання протиправними дій податкового органу зі складання акта перевірки. Документальна позапланова виїзна перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податкового органу, проводиться у відповідності до положень підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 78 Податкового кодексу України, за проведення результатом якої складається акт перевірки відповідно до пункту 86.3 статті 86 цього Кодексу. Подальша реалізація матеріалів перевірки передбачає винесення податкового повідомлення-рішення, яке приймається протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, а за наявності заперечень платника податків - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків. Об 'єктом судового захисту у межах податкових правовідносин є рішення, а саме податкове повідомлення - рішення, на підставі якого у позивача як платника податку, виникає обов'язок сплати узгодженої суми грошового зобов'язання. Дії або бездіяльність можуть бути самостійним предметом спору за умови що вони самостійно породжують правові наслідки. Складений за результатами проведеної перевірки акт є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватись податковим органом для прийняття рішення щодо визначення платнику податків грошових зобов'язань. При цьому, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої зауваження до відповідного акту, які можуть в подальшому бути враховані податковим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Акт перевірки не має владно-зобов'язуючого характеру оскільки не містить обов'язкових приписів, розпоряджень, що породжують юридичні наслідки для платника податків. Щодо зобов'язання податкового органу внести відомості до автоматизованих систем. За змістом положень пунктів 74.1, 74.2 статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань. Дії податкового органу щодо внесення до баз даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій. Якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку, вони самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків Верховний Суд вказує, що суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції дійшов до помилкових висновків про те, що позивач, звертаючись до суду, обрав правильний спосіб судового захисту. Обраний позивачем у цій справі спосіб відновлення порушеного права не узгоджується з нормами пункту 1, 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин). Виходячи із зазначеного, Суд приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції надано помилкову оцінку обставинам, що мають значення для адміністративної справи і в наслідок цього скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Відповідно до частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року у справі №813/6857/13-а скасувати, залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2013 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 21 серпня 2018 року справа №345/229/17 адміністративне провадження №К/9901/45082/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року у складі колегії суддів Кушнерика М. П., Мікули О. І., Курильця А. Р. у справі №345/229/17 за позовом ОСОБА_1 до в. о. начальника Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби, радника податкової та митної служби І рангу Прокіпчука Левка Ігоровича про скасування постанови про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - декларант, позивач у справі) звернувся з адміністративним позовом до в. о. начальника Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №67/20606/16 від 28 грудня 2016 року про визнання винним позивача у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 7 747 103, 04 грн та закрити провадження у справі. В обґрунтування позову зазначив, що склад передбаченого статтею 485 Митного кодексу України правопорушення в його діях відсутній, оскільки відсутня пряма форма умислу та його об'єктивна сторона, а також, посилаючись на положення частини шостої статті 69 Митного кодексу України, зазначив, що оскільки випадок класифікації заявленого до декларування товару є складним в силу частини п'ятої статті 69 Митного кодексу України, то стягнення у вигляді штрафу до нього застосоване безпідставно, всупереч наведеним нормам. Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено з підстав того, що склад інкримінованого позивачу правопорушення, яке виявилось у поданні неправдивих відомостей щодо назви товару, доведено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року скасовано постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2017 року, постанову в. о. начальника Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби, радника податкової та митної справи I рангу Прокіпчука Л. І. у справі про адміністративне порушення митних правил №67/20606/16 від 28 грудня 2016 року про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 7 747 103, 04 грн. В решті позову відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що склад інкримінованого позивачу правопорушення в його діях відсутній, зокрема наявність умислу недоведена. Крім того, суд апеляційної інстанції прийняв до уваги, що спірний транспортний засіб фактично не був використаний, а перебував в зоні митного контролю аж до моменту його реекспорту за межі митної території України, тобто держава не зазнала збитків від неправильного визначення коду товару при його ввезенні в режимі тимчасового ввезення на митну територію України. У вересні 2017 року митним органом подана касаційна скарга на судове рішення суду апеляційної інстанції, 29 вересня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Швед Е. Ю.) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №345/229/17 з суду першої інстанції. 22 березня 2018 року справу №345/229/17 передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року). У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: положень статей 52, 257, 264, 293, 458, 485 Митного кодексу України, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. Позивач як декларант (митний брокер) Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша" та на виконання "Договору про виконання робіт" для очищення двох біогазових резервуарів від 30 червня 2016 року, укладеного між названим товариством та чеською компанією "Omronnde Organics International", з метою декларування спеціального транспортного засобу, що належить на праві власності названій чеській компанії, 11 липня 2016 року подав до митного органу наступні документи: електронну митну декларацію №206060000/2014/003689 від 11 липня 2016 року, документ контролю доставки №206000000/2014/003645 від 08 липня 2016 року, СМR №б/н від 07 липня 2016 року, рахунок-проформа №160001 від 01 липня 2016 року, договір про виконання робіт №б/н від 30 червня 2016 року, техпаспорт на транспортний засіб від 19 травня 2014 року, №UАМ 689562, експортну митну декларацію №16CZ57000022Y9ІЕА2 від 04 липня 2016 року. У графі 33 митної декларації позивав зазначив код товару 8705 90 80 ("Моторні транспортні засоби спеціального призначення, крім призначених головним чином для перевезення людей або вантажів (наприклад, автомобілі вантажні для аварійного ремонту, автокрани, автомобілі пожежні, автобетономішалки, автомобілі прибиральні для доріг, автомобілі поливомийні, автомобілі-майстерні, радіологічні автомобілі) : інші"). Згідно чеської митної декларації №16CZ57000022Y9ІЕА2 від 04 липня 2016 року вантажний автомобіль цистерновий МАN ТGS 35.400, тип D2066 LF41, рік виробництва 2014 рік VIN WMA92SZZ1EL068198, колір "зелений" задекларований як автомобіль спеціального призначення, за кодом 87059080 згідно митного класифікатора товарів країн ЄС. Код 8705 90 80 на рівні перших восьми знаків відповідає коду української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), а саме "автомобілі спеціального призначення, інші". Код 8705 90 80 також зазначений у накладній СМR від 07 липня 2016 року. Цього ж дня митним органом винесене рішення про визначення коду товару № КТ-206000006-0022-2016, опис товару в якому відповідає опису в товаросупровідних документах, код задекларованого позивачем товару визначено 8704 23 99 00 ("Моторні транспортні засоби для перевезення вантажів: інші з двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення (дизелем або напівдизелем) : - з повною масою транспортного засобу понад 20 т: - інші: що використовувалися"). Судами також встановлено, що експертним висновком Торгово-промислової палати України №13 липня 2016 року № В-430 підтверджено, що спірний товар відповідає коду 8704 23 99 00.28 грудня 2016 року посадовою особою відповідача винесено спірну постанову, якою позивача визнано винним у порушенні митних правил, передбачених статтею 485 Митного кодексу України та накладено на нього адміністративне стягнення у розмірі трьохсот відсотків несплаченої суми митних платежів 7 747 103,04 грн. З постанови вбачається, що на думку митного органу, правопорушення позивача полягає у заявленні в графі 31 митної декларації неправдивих відомостей щодо найменування товару, необхідних для визначення коду згідно УКТ ЗЕД. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з передбаченого митним законодавством обов'язку декларанта заявляти достовірні та точні відомості під час розмитнення товарів. Суд апеляційної інстанції, здійснивши правовий аналіз положень частини шостої статті 69 Митного кодексу України у її сукупності з положеннями статті 485 цього кодексу, дійшов висновку про відсутність в діях позивача складу відповідного адміністративного правопорушення. З такими висновками погоджується Суд. Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 69 Митного кодексу України під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо. Штрафи та інші санкції за несплату митних платежів та за інші порушення, виявлені у зв'язку з неправильною класифікацією товарів, застосовуються органами доходів і зборів виключно у разі, якщо прийняте органом доходів і зборів рішення про класифікацію цих товарів у складному випадку було прийнято на підставі поданих заявником недостовірних документів, наданої ним недостовірної інформації та/або внаслідок ненадання заявником всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття зазначеного рішення, що суттєво вплинуло на характер цього РІШЕННЯ: Положення вказаних норм були залишені поза увагою суду першої інстанції, який не врахував таких суттєвих для вирішення справи обставин, як вплив проведеного лабораторного дослідження на характер (складність) випадку класифікації товару. Суд апеляційної інстанції зазначені обставини врахував. Так, матеріалами справи підтверджено, що після подання митної декларації - відповідно до заявки від 13 липня 2016 року - митним органом ініційоване проведення експертного дослідження з метою визначення коду спірного товару і висновком Торгово-промислової палати України № В-430 від 13 липня 2016 року підтверджено правильність коду, визначеного митним органом (8704 23 99 00). Таким чином, у даній справі виникла необхідність проведення експертного дослідження та застосування спеціальних знань з метою класифікації товару, у зв'язку з чим відповідач звернувся до експерта. Крім того, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача умислу, спрямованого на ухилення від сплати митних платежів, оскільки спірний транспортний засіб весь час до його реекспорту з митної території України знаходився в зоні митного контролю, а позивач вчинив дії, спрямовані на його повернення стороні контракту одразу, відколи виникли складнощі з його розмитненням у зв'язку з правильною класифікацією. Оскільки судами не встановлено подання позивачем неправдивих відомостей та документів чи приховування важливих для правильної класифікації товару даних, а декларування товару здійснювалось на основі наявних товаросупровідних документів та його технічного опису, даних експортної декларації, то у суду першої інстанції не було підстав визнавати дії позивача такими, що спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, що являє собою об'єктивну сторону передбаченого статтею 485 Митного кодексу України правопорушення. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Суд визнає, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, суд апеляційної інстанції вирішив справу відповідно до встановлених обставин, внаслідок чого касаційна скарга митного органу задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року у справі №345/229/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23 листопада 2018 року Київ справа №815/1559/16 адміністративне провадження №К/9901/19531/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Креін Юкреін" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Федусика А. Г., суддів: Шевчук О. А., Зуєвої Л. Є. від 20 липня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Креін Юкреін" до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування наказу, ВСТАНОВИВ: У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Креін Юкреін" (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило скасувати наказ Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління ДФС в Одеській області від 24 березня 2016 року №115 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Креін Юкреін", код ЄДРПОУ 37389561". Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття наказу про призначення документальної позапланової виїзної перевірки відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки Інспекцією не дотримано алгоритму дій, визначених ПК України, що передують її проведенню, а саме: направлення платнику податків належно оформленого запиту про надання інформації та її документального підтвердження. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління ДФС в Одеській області від 24 березня 2016 року №115 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Креін Юкреін", код ЄДРПОУ 37389561". Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для проведення перевірки відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України у контролюючого органу не було, оскільки відповідачем у запиті про надання інформації, надісланому позивачу, відсутнє посилання на порушення ним податкового, валютного та іншого законодавства, як того вимагає ПК України. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов залишено без задоволення. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ прийнято обґрунтовано та у спосіб, передбачений законом, оскільки відповідачем виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а Товариство не надало пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для призначення та проведення перевірки, оскільки отриманий Товариством лист про надання інформації не відповідав вимогам, встановленим ПК України для запитів, ненадання відповіді на які тягне за собою право контролюючого органу на призначення перевірки в порядку, встановленому підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С. С., суддів Васильєвої І. А., Юрченко В. П. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний суддійшов висновку про задоволення касаційної скарги. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією на адресу Товариства направлений письмовий запит від 19 серпня 2015 року №8657/10/15-21-22-01, відповідно до якого на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1. статті 20 ПК України позивача зобов'язано у 10-денний строк надати копії документів: договір з нерезидентом №CURBK-150323 від 23 березня 2015 року; банківські виписки по валютних рахунках по вказаному договору; вантажно-митні декларації або акти виконаних послуг по вказаному договору; оборотно-сальдова відомість по рахунку 362 або 632 за період з 01 квітня 2015 року по день надання документів. Вказаний запит, який позивачем отримано 27 серпня 2015 року, містить посилання на лист Філії ПАТ "Державний Експортно-імпортний банк України" м. Одеса від 07 серпня 2015 року №263/11-07/2430 (вхідний до ДПІ №2153/10 від 11 серпня 2015 року). 24 березня 2016 року відповідачем на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України та листа Філії ПАТ "Державний Експортно-Імпортний Банк України" від 07 серпня 2015 року №263/11-07/2430 про факти порушення законодавчо встановлених строків розрахунків в іноземній валют видано наказ №115 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Креін Юкреін" код ЄДРПОУ 3738956". За результатами виходу фахівців контролюючого органу за адресою: Одеська обл., смт. Авангард, вул. Теплична 1, з метою проведення перевірки ТОВ "Креін Юкреін" до проведення перевірки зазначених службових осіб позивач не допустив, про що складений акт про неможливість проведення позапланової виїзної документальної перевірки від 24 березня 2016 року №11/15-21-14-00/37389561. Касаційний суд не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність у відповідача підстав для призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з огляду на таке. Відповідно до статті 62 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Абзацом першим пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. В силу підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки. Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Згідно пункту 78.4 статті 78 ПК України Про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Таким чином, документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності таких умов: виявлення фактів, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства. Отже, лише дотримання цих вимог може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки. Судом першої інстанції встановлено, що зазначений запит містить лише посилання на лист ФПАТ "Державний Експортно-імпортний банк України", при цьому порушень з боку позивача податкового, валютного та іншого законодавства у ньому не зазначено. Верховний Суд не може погодитися із позицією суду апеляційної інстанції про те, що наявність/відсутність порушення з боку платника податків податкового, валютного та іншого законодавства повинна бути встановлена саме за наслідками проведення перевірки, а запит має містити інформацію лише можливого їх порушення, оскільки, вирішуючи справу, апеляційним судом застосовано редакцію підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, що діяла до 01 січня 2015 року, тобто до настання періоду, у якому виникли спірні правовідносини у даній справі. За встановлених обставин даної справи Верховний Суд, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, доходить висновку, що оскаржуваний наказ про призначення перевірки прийнято за відсутності підстав та умов, визначених підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, із дотриманням яких законодавець пов'язує можливість проведення документальної позапланової перевірки. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке, на думку Верховного Суду, є обґрунтованим та законним. Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно із статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Креін Юкреін" задовольнити. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року у справі №815/1559/16 скасувати. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року у справі №815/1559/16 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 20 червня 2018 року справа №815/3650/16 адміністративне провадження №К/9901/14664/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: ГончаровоїІ. А., Олендера І. Я., при секретарі Гутніченко А. М., за участі представника позивача - Булаєвої О. В. за ордером серії АА №108883, представника відповідача - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дтек Дніпроенерго" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року у складі судді Бутенко А. В. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року у складі колегії суддів Зуєвої Л. Є., Шевчука О. А., Федусика А. Г. у справі №815/3650/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дтек Дніпроенерго" до Одеської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Дтек Дніпроенерго" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося із позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби (митний орган, перший відповідач у справі), Головного управління Державної казначейської служби України (далі - орган казначейства, другий відповідач у справі), в якому просило визнати незаконною бездіяльність Одеської митниці Державної фіскальної служби щодо неповернення надмірно сплачених сум податку на додану вартість Публічному акціонерному товариству "Дтек Дніпроенерго" у розмірі 369 702,79 грн. Позов мотивований тим, що Товариство сплатило митні платежі за імпортований товар за тимчасовими митними деклараціями за найвищою ставкою, однак після відвантаження до митного оформлення були надані додаткові митні декларації з уточненими даними ваги товару (вугілля) та скориговані суми митних платежів у бік зменшення. Позитивна різниця в сумі митних платежів між додатковими та тимчасовими деклараціями зумовлена природним убутком вугілля при здійсненні перевалки та зберігання на причалі порту партії транзитного вугілля, для частини якої був змінений митний режим "транзит" на "імпорт". Товариство неодноразово зверталось у передбаченому законодавством порядку із заявами про повернення надмірно сплачених митних платежів, однак отримувало необгрунтовані відмови. Доводить, що у випадку подання тимчасової та додаткової митних декларацій законодавство не вимагає складання акту про невідповідність товарів відомостям, зазначених у документах, необхідних для здійснення їх митного контролю. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що факт надмірної сплати обов'язкових платежів Товариством документально не підтверджено. У поданій касаційній скарзі Товариство, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове про задоволеня позову повністю шляхом визнання неправомірною бездіяльності митного органу, яка полягає у неповерненні надмірно сплачених Товариством сум податку на додану вартість у розмірі 369 702,79 грн, та стягнути ці суми на користь Товариства з Державного бюджету України. Зазначає, що при митному оформленні товару його митні характеристики повністю відповідали відомостям, зазначеним у документах, необхідних для здійснення митного контролю, що, зокрема, підтверджується тим, що тимчасові митні декларації були прийняті митним органом. Відсутність акту про невідповідність товарів цим відомостям не може бути законною підставою для неповернення надміру сплачених обов'язкових платежів, оскільки складання такого акту, на думку Товариства, у випадку подання тимчасових митних декларацій, не є обов'язковим. Крім того, факт надмірної сплати Товариством обов'язкових платежів підтверджено тим, що митним органом прийнято додаткові митні декларації, в яких відображено скориговані суми належних до сплати обов'язкових платежів. У запереченнях на касаційну скаргу митний орган зазначає, що документом, який у випадку спірних правовідносин підтверджував би суму надмірно сплачених митних та інших платежів, є акт про невідповідність, передбачений статтею 253 Митного кодексу України, за його відсутності заявлені Товариством суми переплати обов'язкових платежів в момент розмитнення товару неможливо підтвердити, відтак відсутні підстави для повернення Товариству зазначених коштів. Просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування в них норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне. У вересні 2014 року при митному оформлені товару у митний режим "імпорт" (зміна режиму з митного режиму "транзит") до Південної митниці Міндоходів (реорганізована в Одеську митницю Державної фіскальної служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №311 від 6 серпня 2014 року) подані наступні електронні декларації: ТК №500010003/2014/006825 від 5 вересня 2014 року (вага по МД 8000000 кг. ), а також ТК №500010003/2014/006945 від 9 вересня 2014 року (вага по МД 11337884 кг). Товар, що декларувався: вугілля кам'яне марки AM в загальній документальній кількісті 19337,884 т., походженням з Російської Федерації. Продавець товару: DTEK TRADING SA, Швейцарія, відправник товару відповідно до митних декларацій: ВАТ "ШУ "Обухівська", покупцем товару зазначене Товариство. Згідно тимчасової митної декларації №500010003/2014/006825 від 5 вересня 2014 року вартість товару складає 10 514 133,71 грн (графа 12), вага товару - 8 000000 кг (графа 35), а сума сплаченого податку на додану вартість складає 2 102 826,74 грн (графа 47). Згідно тимчасової митної декларації №500010003/2014/006945 від 9 вересня 2014 року вартість товару складає 14 791 501,60 грн (графа 12), вага товару - 11 337 884 кг (графа 35), а сума сплаченого податку на додану вартість складає 2 958 300,32 грн (графа 47). Після завершення відвантаження товару на адресу Товариства (покупець), до митного оформлення надані додаткові декларації, відповідно до яких уточнено вагу товару та скориговано суми митних платежів (визначені суми переплати) : - додаткова митна декларація №500010003/2014/007606 від 3 жовтня 2014 року (до тимчасової декларації ТК №500010003/2014/006825), вага товару - 7 811 280 кг (графа 35), вартісь товару - 10 264 593,68 грн (графа 12), надмірно сплачена сума податку на додану вартість - 49 908,00 грн, яка підлягає поверненню, про що свідчить код способу розрахунку "99" (графа 47); - додаткова митна декларація №500010003/2014/007661 від 7 жовтня 2014 року (до тимчасової декларації ТК №500010003/2014/006945), вага товару - 10 006 590 кг (графа 35), вартісь товару - 13 192 527,66 грн (графа 12), надмірно сплачена сума податку на додану вартість - 319 794,79 грн, яка підлягає поверненню, про що свідчить код способу розрахунку "99" (графа 47). 28 листопада 2014 року позивачем до митного органу надіслані заява №24/2379 про повернення переплати у розмірі 49 908,00 грн, що сплачена надмірно за тимчасовою митною декларацією ТК №500010003/2014/006825 та стала підставою повернення за додатковою митною декларацією №500010003/2014/007606, та заява №24/2378 про повернення переплати у розмірі 319 794,79, що сплачена надмірно за тимчасовою митною декларацією ТВ №500010003/2014/006945 та належна до повернення за додатковою митною декларацією №500010003/2014/007661. Відсутність боргу станом на час звернення підтверджена листом Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі від 26 листопада 2014 року. На вказані звернення митним органом надіслано лист №17614/15-70-52 від 19 грудня 2014 року, яким позивач повідомлений, що "митницею вживаються заходи щодо підтвердження факту надміру сплачених до державного бюджету митних платежів у відповідності до законодавства". 20 лютого 2015 року листом №470/10/15-70-25-03 митний орган за результатами розгляду листів Товариства від 28 листопада 2014 року №24/2379, №24/2378 повідомив про відсутність підстав для повернення зарахованих до державного бюджету митних платежів у зв'язку з тим, що факт надмірної сплати до Державного бюджету митних платежів не підтверджений. На лист Товариства від 24 лютого 2015 року №24/321 стосовно вирішення питання щодо повернення зарахованих до державного бюджету митних платежів за листами від 28 листопада 2014 року №24/2379, №24/2378 митний орган листом №622/10/15-70-25-03 від 11 березня 2015 року повідомив позивача про те, що на зазначені заяви вже надана відповідь листом №470/10/15-70-25-03 від 20 лютого 2015 року. 7 квітня 2016 року Товариством до митного органу надіслано заяву №24/721 (вх. №2617/10-29 від 12 квітня 2016 року), в якій зазначались підстави звернення, містилось посилання на факт надміру сплачених коштів, наявність законних підстав для повернення коштів, а також прохання повернути надмірно сплачені кошти у розмірі 369 702,79 грн. 14 квітня 2016 року листом №1341/10/15-70-19 митним органом відмовлено Товариству в поверненні коштів з підстав того, що відсутнє документальне підтвердження втрати вантажу, посвідченого актом, складеним підприємством у відповідності до статті 253 Митного кодексу України за формою, затвердженою наказом Держмитслужби №630 від 18 листопада 2002 року. Предметом спору у даній справі є правомірність дій (бездіяльності) митного органу щодо непідготовки в порядку чинного законодавства висновку про попернення надміру сплачених митних платежів та ненадання його відповідному органу казначейства. Обставини митного оформлення задекларованого названими вище тимчасовими та додатковими митними деклараціями товару (вугілля) судами у справі не досліджувались. Водночас, з матеріалів справи, з доводів касаційної скарги та відзиву на неї вбачається, що ці обставини не є спірними між сторонами. Відтак, Суд виходить з того, що факт митного оформлення товару за названими вище тимчасовими та додатковими митними деклараціями відбувся. Відповідно до частини п'ятої статті 255 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації. Тамчасові митні декларації №500010003/2014/006825 і №500010003/2014/006945 у графах D/J містять відмітки митного органу (ПМК 19/500) 05.09.14 ОНП 19/500 05.09.14 та ПМК 15/500 09.09.14 ОНП 19/500 09.09.14 відповідно), що зроблені відповідно до пункту 4.3 Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №631 від 30 травня 2012 року. Аналогічні відмітки містять також і додаткові митні декларації №500010003/2014/007606 і №500010003/2014/007661. Отже зроблені митним органом відмітки свідчать про завершення митного оформлення. Порядок і умови повернення платежів декларанту встановлені статтею 301 Митного кодексу України 2012 року, статтею 43 Податкового кодексу України і статтею 45 Бюджетного кодексу України, положення яких вимагають дотримання певної процедури. Така процедура передбачена Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверженим наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 №618 (зареєстровано Міністерством юстиції України 25 вересня 2007 року за №1097/14364), який є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягає застосуванню у межах спірних відносин відповідно до положень частини 2 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд зазначає, що повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів Державного казначейства, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15 квітня 2014 року у справі №21-21а14. Отже, вимоги Товариства в частині стягнення в судовому порядку надміру сплачених митних платежів є безпідставними та задоволенню не підлягають. Щодо вчинення протиправної бездіяльності митним органом, суд зазначає наступне. Позивач у встановленому порядку та за наявності передбачених законом підстав звернувся до митного органу для повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених платежів. Проте, митний орган, у порушення закону, відмовився від виконання своїх обов'язків, не здійснив ніяких дій щодо повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість. Порядок, умови та процедура повернення помилково та/або надміру сплачених платежів законодавчо врегульовані. Зокрема, згідно із частинами першою - четвертою статті 301 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку. Відповідно до пунктів 43.1 - 43.5 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Обов 'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. За правилами пункту 2 Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 №618 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Порядок на виконання вимог статті 43 Податкового кодексу України визначає процедуру повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів. Згідно з абзацами першим, другим, дванадцятим пункту 1, пунктами 2, 3, 4 розділу ІІІ зазначеного Порядку для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України. У заяві зазначаються причини повернення коштів, реквізити банку, найменування та код за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України платника податків-юридичної особи, або прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) та напрям перерахування коштів. Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відділ митних платежів митного органу перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати. Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20 липня 2007 №611/147, керівництвом відділу митних платежів митного органу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України. Згідно з пунктом 1 Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20 липня 2007 №611/147 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися правилами цього Порядку. За правилами пунктів 2, 3 вказаного Порядку повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Платник подає заяву про повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку, в якій зазначаються напрями зарахування коштів, які повертаються. Відповідно до пункту 7 Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20 липня 2007 №611/147 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету. Згідно з частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Митне та податкове законодавство не містить переліку причин, через які може статися помилкова та/або надмірна сплата сум платежів. Оскільки визначення розміру (суми) митних платежів здійснюється шляхом дій над кількісними числовими показникам (одиницями) виміру, не виключено, що операції з ними з якихось причин можуть призвести до неправильного (хибного) розрахунку чи обчислення сум платежів. Важливо, що в основі таких дій не було умисних протиправних дій суб'єктів правовідносин, діяльність яких пов'язана із визначенням і справлянням митних платежів. Факт переплати митних платежів підтверджується митними деклараціями ТК №500010003/2014/006825 від 5 вересня 2014 року, ТК №500010003/2014/006945 від 9 вересня 2014 року, №500010003/2014/007606 від 3 жовтня 2014 року, №500010003/2014/007661 від 7 жовтня 2014 року, а її розміри відповідачем не спростовуються. Доводи відповідача щодо непідтвердження факту надмірної сплати митних платежів спростовуються тими обставинами, що додаткові декларації із зазначенням надмірно сплачених сум податку на додану вартість - у зв'язку з остаточним визначенням вартості товару на підставі кількісних і якісних показників фактично відвантаженого товару (за умовами договору між Товариством та його контрагентом) - були прийняті відповідачем до митного оформлення. Враховуючи положення частини шостої статті 264 Митного кодексу України, вказані обставини свідчать про погодження з митницею сум надмірно сплачених митних платежів. Факт прийняття митної декларації митним органом свідчить про те, що перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. За таких обставин, безпідставними та необгрунтованими є доводи відповідача про необхідність складання і долучення до заяви, яка подається Товариством відповідно до Порядку, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 №618, акту про невідповідність товару відомостям, зазначеним у товаросупровідних документах, і відмова на цій підставі вчинити дії згідно із законодавством, спрямовані на перевірку відповідних сум та складання відповідного висновку. У справі, що розглядається, відповідачем за результатами отриманих заяв Товариства не вжито заходів та не вчинено дій, визначених наведеними нормативно-правовими актами, а тому висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у спірному випадку підстав для зобов'язання митного органу їх вчинити ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається зокрема неправильне тлумачення закону. За таких обставин, керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дтек Дніпроенерго" задовольнити частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року скасувати, прийняти нову постанову. Позов Публічного акціонерного товариства "Дтек Дніпроенерго" задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Одеської митниці Державної фіскальної служби щодо неповернення надмірно сплачених сум податку на додану вартість Публічному акціонерному товариству "Дтек Дніпроенерго" у розмірі 369 702,79 грн. Зобов 'язати Одеську митницю Державної фіскальної служби належним чином розглянути заяву Публічного акціонерного товариства "Дтек Дніпроенерго" від 7 квітня 2016 року №24/721 та вчинити дії, передбачені Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України №618 від 20 липня 2007 року, для повернення надміру сплачених Публічним акціонерним товариством "Дтек Дніпроенерго" коштів. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 листопада 2018 року м. Київ справа №820/6974/15 адміністративне провадження №К/9901/13919/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В. М., суддів Анцупової Т. О., Стародуба О. П., розглянув в порядку письмового провадження справу №820/6974/15 за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Ідеа Капітал" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року (суддя Тітов О. М. ) і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року (колегія у складі суддів: Подобайло З. Г., Григорова А. М., Тацій Л. В. ) у справі №820/6974/15 за позовом ТОВ "Компанія з управління активами "Форвард" як керуючий активами ЗНВПІФ "Левант" до Реєстраційної служби Ковельського міськрайонного управління юстиції про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії. І. РУХ СПРАВИ 1. Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про зміну предмету позову просить суд: - скасувати Рішення про зупинення державної реєстрації прав №24255139 від 08.09.2015, прийняте Реєстраційною службою Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Фіц О. Ю.; - скасувати Рішення про зупинення державної реєстрації прав прийняте Реєстраційною службою Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Онишкевич А. Ю. №24255130 від 08.09.2015; - зобов'язати Реєстраційну службу Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області здійснити державну реєстрацію припинення іпотеки, зареєстрованої за №9762845, дата та час державної реєстрації - 28.10.2010 на об'єкт нерухомого майна Палац культури А-4, площею 8184,1 кв. м., за адресою Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, будинок 124, реєстраційний номер об'єкту 642141107104; - зобов'язати Реєстраційну службу Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області здійснити державну реєстрацію припинення іпотеки, зареєстрованої за №9762373, дата та час державної реєстрації - 23.04.2009, 17:54:19, на об'єкт нерухомого майна Палац культури А-4, площею 8184,1 кв. м., за адресою Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, будинок 124, реєстраційний номер об'єкту 642141107104.2. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року, позов задоволено. Скасовано Рішення про зупинення державної реєстрації прав №24255139 від 08.09.2015, прийняте Реєстраційною службою Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Фіц О. Ю. Скасовано Рішення про зупинення державної реєстрації прав прийняте Реєстраційною службою Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Онишкевич А. Ю. №24255130 від 08.09.2015. Зобов'язано Реєстраційну службу Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області здійснити державну реєстрацію припинення іпотеки, зареєстрованої за №9762845, дата та час державної реєстрації - 28.10.2010 року. на об'єкт нерухомого майна Палац культури А-4, площею 8184,1 кв. м., за адресою Волинська область, м. Ковель, вул.. Володимирська, будинок 124, реєстраційний номер об'єкту 642141107104. Зобов'язано Реєстраційну службу Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області здійснити державну реєстрацію припинення іпотеки, зареєстрованої за №9762373, дата та час державної реєстрації - 23.04.2009 року, 17:54:19, на об'єкт нерухомого майна Палац культури А-4, площею 8184,1 кв. м., за адресою Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, будинок 124, реєстраційний номер об'єкту 642141107104.3.18.02.2016 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ТОВ "Фінансова компанія "Ідеа Капітал" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року. 4. У касаційній скарзі ТОВ "Фінансова компанія "Ідеа Капітал" просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. 5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.03.2016 відкрито провадження у справі. 14.04.2016 надійшов відзив від Позивача. 6. Сторонами були заявлені клопотання про розгляд справи за їхньої участі. Однак ухвалою Верховного Суду від 26.11.2018 в їх задоволенні відмовлено. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 березня 2015 року позивача визнано переможцем відкритих торгів у формі аукціону з продажу майна банкрута ТОВ "Камертон", а саме цілісного майнового комплексу: палацу культури літ А-4, площею 8182,1 кв. м. та товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться у вказаній будівлі за адресою Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, 124.8.24 березня 2015 року між позивачем та ТОВ "Камертон" укладено договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна - будинку палацу культури літ А-4, загальною площею 8184,1 кв. м., розташованого за адресою Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська,124 та підписано передавальний акт. 9.22 травня 2015 року приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округа Козоріз Н. С. позивачу видане свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №1245 та зареєстровано право власності Позивача на об'єкт нерухомого майна - будинок палацу культури літ А-4, загальною площею 8184,1кв. м., розташований за адресою Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська,124.10.27 травня 2015 року Позивачу з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, про те, що в розділах Актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки містяться записи про реєстрацію іпотеки №9762845 від 28.10.2010 підстава виникнення іпотеки-іпотечний договір, серія та номер 3850, виданий 28.10.2010, видавник Козоріз Н. С. ; №9762373 від 23.04.2009, підстава виникнення іпотеки-іпотечний договір, серія та номер 1235, виданий 23.04.2009, видавник Козоріз Н. С. 11. За вказаними вище договорами іпотеки ТОВ "Камертон" (попередній власник майна), код ЄДРПОУ 32578758, адреса Волинська область м. Ковель, вул. Варшавська, 1, є майновим поручителем за виконання боржником ПАТ "Ковельсільмаш" вимог кредитних договорів. 12.02 червня 2015 року Позивачем подано до Реєстраційної служби Ковельського міськрайонного управління юстиції заяву про реєстрацію припинення іпотеки №9762845, дата та час державної реєстрації - 28.10.2010, та №9762373, дата та час державної реєстрації - 23.04.2009.13.09 червня 2015 року Позивач отримав Рішення про зупинення державної реєстрації прав №21834387 від 05.06.2015 та №21830844 від 05 червня 2015, прийняті Реєстраційною службою Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Фіц О. Ю. та в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Онишкевич А. Ю. Зазначені рішення мотивовані посиланням на ухвалу господарського суду Волинської області від 19.05.2015 по справі №903/475/15.14. З0 червня 2015 року позивачем, ТОВ "КУА "Форвард" як керуючим активами ЗНВПІФ "Левант", подано позовну заяву про скасування рішень та зобов'язання вчинити дії до Реєстраційної служби Ковельського міськрайонного управління юстиції. 15.08 вересня 2015 року Реєстраційною службою Ковельського міськрайонного управління юстиції в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Фіц О. Ю. прийняті РІШЕННЯ: - №24254856 про відновлення державної реєстрації прав на приміщення палацу культури, що розташований Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська,124 у зв'язку з надходженням ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 31.08.2015 про скасування заходів забезпечення, вжитих ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.05.2015 у справі №903/475/15, які були підставою для рішення про зупинення державної реєстрації прав № №21834387 від 05.06.2015; - №24255139 про зупинення державної реєстрації припинення іпотеки на приміщення палацу культури, що розташований Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська,124 реєстраційний номер заяви11710565 до надходження до органу реєстрації прав рішення (ухвали) суду про скасування ухвали суду, що була підставою для прийняття рішення про зупинення державної реєстрації прав. 16.08 вересня 2015 року також Реєстраційною службою Ковельського міськрайонного управління юстиції в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Онишкевич А. Ю. прийняті РІШЕННЯ: - №24254072 про відновлення державної реєстрації прав на приміщення палацу культури, що розташований Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська,124 у зв'язку з надходженням ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 31.08.2015 про скасування заходів забезпечення, вжитих ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.05.2015 у справі №903/475/15, які були підставою для рішення про зупинення державної реєстрації прав 21830844 від 05 червня 2015 року; - №24255130 про зупинення державної реєстрації припинення іпотеки на приміщення палацу культури, що розташований Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська,124 реєстраційний номер заяви 11710565 до надходження до органу реєстрації прав рішення (ухвали) суду про скасування ухвали суду, що була підставою для прийняття рішення про зупинення державної реєстрації прав. 17.21 вересня 2015 року у відповідності до ч.1 ст.51 КАС України позивачем подано заяву про зміну предмету позову. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 18. Позивач вважає, що рішення Реєстраційної служби є необґрунтованими, протиправними та такими, що прийняті всупереч вимогам ч.2 ст.19 Конституції України, а отже на думку позивача, підлягають скасуванню. За відсутності підстав для прийняття рішень про зупинення державної реєстрації прав №24255139 від 08.09.2015, №24255130 від 08.09.2015 відповідач повинен був здійснити державну реєстрації припинення іпотеки на підставі поданих позивачем заяв у встановлені законодавством України строки. 19. Відповідач заперечив з мотивів відповідності його рішень вимогам законодавства України та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. І V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 20. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанція, виходив з того, що позивачем надані відповідачу належним чином оформлені документи для державної реєстрації припинення спірних іпотек та відсутність підстав для зупинення державної реєстрації припинення іпотеки, передбачених ст.23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тому відповідач повинен був здійснити державну реєстрацію припинення обтяження майна позивача іпотеками на підстав договорів іпотеки №3850 від 28.10.2010 та №1235 від 23.04.2009 протягом строків, встановлених ст.15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". 21. Також, ухвалою Господарського суду Волинської області по справі 903/1524/13 від 01.09.2015 в якості забезпечення позову ТОВ "ФК "Ідеа-Капітал", заборонено Державній реєстраційній службі України, в тому числі, але не виключно, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ковельського міського управління юстиції Волинської області вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження спірного приміщення палацу культури, що полягають в забороні вносити зміни до записів Державного реєстру прав, стосовно переходу прав власності на дане приміщення та зміни його. Із зазначеної ухвали чітко вбачається, що заходи забезпечення, застосовані судом, направлені на заборону реєстраційних дій, пов'язаних із зміною власника об'єкта нерухомого майна. 22. Державна реєстрація припинення іпотеки не є дією, спрямованою на відчуження нерухомого майна та зміну його власника і, відповідно, не є зміною до записів Державного реєстру прав стосовно переходу права власності на нерухоме майно та зміни власника такого майна, а отже заходи забезпечення встановлені ухвалою Господарського суду Волинської області по справі 903/1524/13 від 01 вересня 2015 року на таку реєстраційну дію не поширюються. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 23. ТОВ "Фінансова компанія "Ідеа Капітал" у касаційній скарзі не погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки: А) до участі у справах щодо оскарження рішень з питань державної реєстрації прав та їх обтяжень має залучатися державний реєстратор, дії якого оскаржуються. Б) зобов'язання Відповідача здійснити державну реєстрацію припинення іпотеки, зареєстрованої за №9762845 та №9762373, є втручанням в дискреційні повноваження Відповідача. В) суди попередніх інстанцій не взяли до уваги обставину, що на момент розгляду справи в Рівненському апеляційному господарському суді розглядалася справа про визнання недійсним результатів аукціону від 20.03.2015. Крім того, у судів відсутні підстави для ствердження, що власником об'єкта нерухомого майна Палац культури А-4, площею 8184,1 кв. м., за адресою Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, будинок 124 є Позивач у зв'язку із вищезазначеним розглядом справи господарським судом. 24. У відзиві Позивач покликається на безпідставність доводів скаржника та законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій. VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 25. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та виходячи за її межі, суддійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову. 26. До компетенції адміністративних судів, на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, належали публічно-правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 27. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. 28. Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 29. В даному адміністративному провадженні розглядається виключно питання законності дій державного реєстратора у сфері державної реєстрації, саме тому аргумент Позивача щодо розгляду справи в Рівненському апеляційному господарському суді про визнання недійсним результатів аукціону від 20.03.2015 не стосується даної справи, оскільки Суд не вирішує спір про право. 30. Крім того, цей аргумент скаржника вже було відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки в разі скасування результатів аукціону реєстратор буде вчиняти інші дії відповідно до вимог чинного законодавства, але до цього часу у реєстратора відсутні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації припинення обтяження майна позивача іпотеками на підставі договорів іпотеки №3850 від 28.10.2010 та №1235 від 23.04.2009.31. Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 32. Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV) систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав). 33. Згідно ч.1 ст.8 Закону №1952-IV до повноважень органу державної реєстрації прав відносить проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації. 34. У відповідності до положень ст. 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 35. Із ч. 5 ст. 3 Закону №1952-IV вбачається, що державна реєстрація прав на нерухоме майно є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. 36. Відповідно до статті 1 Закону №1952-IV обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів. 37. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 4 цього Закону №1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. 38. Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав визначає Постанова Кабінету Міністрів України, від 17.10.2013, №868 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі-Порядок №868). 39. Згідно п. 75 Порядку №868 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є: 1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; 2) рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; 3) визначений законодавством документ, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договір, укладений у порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дублікат; 6) закон, яким встановлено заборону на користування та/або розпорядження нерухомим майном; 7) інші акти відповідних органів державної влади та посадових осіб згідно із законом. Згідно ч.8 ст.16 Закону №1952-IV державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі заяви органу або посадової особи, якими встановлено обтяження, особи, в інтересах якої встановлено обтяження, уповноваженої ними особи. 40. Згідно ч.1 статті 23 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав зупиняється у разі прийняття рішення суду про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією таких прав. 41. У відповідності до ухвали Господарського суду Волинської області по справі №903/1524/13 від 01 вересня 2015 року в якості забезпечення позову ТОВ "ФК "Ідеа-Капітал", заборонено Державній реєстраційній службі України, в тому числі але не виключно Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ковельського міського управління юстиції Волинської області (45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Драгоманова, 22) вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження Приміщення палацу культури (А-4) загальною площею 8184,1 кв. м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, 124, що полягають в забороні вносити зміни до записів Державного реєстру прав, стосовно переходу прав власності на Приміщення палацу культури (А-4) загальною площею 8184,1 кв. м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, 124 та зміни власника Приміщення палацу культури (А-4) загальною площею 8184,1 кв. м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, 124.42. Таким чином, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій інстанції про те, що за цією ухвалою заходи забезпечення, застосовані судом, направлені на заборону реєстраційних дій, пов'язаних із зміною власника об'єкта нерухомого майна. 43. Державна реєстрація припинення іпотеки не є дією, спрямованою на відчуження нерухомого майна та зміну його власника, і відповідно не є зміною до записів Державного реєстру прав стосовно переходу права власності на нерухоме майно та зміни власника такого майна, а отже заходи забезпечення, встановлені ухвалою Господарського суду Волинської області по справі 903/1524/13 від 01 вересня 2015 року, на таку реєстраційну дію не поширюються. 44. Однак, не зважаючи на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав ототожнення понять припинення іпотеки з діями, спрямованими на відчуження нерухомого майна та зміну його власника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки повноваженням державного реєстратора під час вчинення спірних реєстраційних дій. 45. Відповідно до ст. 23 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав зупиняється у разі прийняття рішення суду про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією таких прав. Державний реєстратор у день отримання рішення суду про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією прав, приймає рішення про зупинення державної реєстрації прав, про що письмово повідомляє заявника не пізніше наступного дня після прийняття ним відповідного рішення. Державна реєстрація права власності та інших речових прав зупиняється до скасування рішення суду, що було підставою для прийняття рішення про зупинення державної реєстрації прав. Загальний строк розгляду заявленого права продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. 46.09.06.2015 Позивач отримав Рішення про зупинення державної реєстрації прав №21834387 від 05.06.2015 та №21830844 від 05 червня 2015, прийняті Реєстраційною службою Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Фіц О. Ю. та в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Онишкевич А. Ю. 47. Зазначені рішення мотивовані посиланням на ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.05.2015 по справі №903/475/15. Як вбачається з наявних матеріалів справи, дана ухвала 25.05.2015 була зареєстрована державним реєстратором речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ковельського міськрайонного управління юстиції Рибалкою І. В. в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як рішення суду про заборону здійснення реєстраційних дій на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, 124, та програмним забезпеченням присвоєно заяві №11543736.48. Порядок дій державного реєстратора визначено у ч.2 ст. 9 Закону №1952-IV. Відповідно до ч. 1 п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" від 26.10.2011 №1141 (далі - Порядок №1141) формування та реєстрацію заяв (запитів) у базі даних про реєстрацію заяв і запитів проводить орган державної реєстрації прав, нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус), а також особи, які відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" можуть виконувати повноваження державного реєстратора з прийому та видачі документів, шляхом внесення відомостей, обов'язковість зазначення яких передбачено затвердженою відповідно до законодавства формою заяви (запиту), до такої бази даних. 49. Тобто, після реєстрації заяв державний реєстратор зобов'язаний перевірити відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у державному реєстрі прав, та поданих документів, наявність заборон, обтяжень. 50. Виконуючи таку перевірку, державним реєстратором при перевірці даних в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було виявлено зареєстровану заборону вчинення реєстраційних дій на підставі рішення суду. 51. Згідно з ч. 3 п. 5 Порядку №1141 реєстрацію рішення суду про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією таких прав, проводить орган державної реєстрації прав шляхом внесення відомостей, зазначених у рішенні суду, до бази даних про реєстрацію заяв і запитів, а саме: - підстава для внесення запису: - назва документа; - дата видачі документа; - номер документа; - ким виданий (оформлений) документ; - додаткові відомості про документ; - кадастровий номер земельної ділянки (у разі реєстрації рішення суду щодо земельної ділянки) ; - місцезнаходження земельної ділянки (у разі реєстрації рішення суду щодо земельної ділянки) ; - адреса об'єкта нерухомого майна (у разі реєстрації рішення суду щодо об'єкта нерухомого майна). 52. З наявних матеріалів справи вбачається, що державним реєстратором речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ковельського міськрайонного управління юстиції Рибалкою І. В. в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було некоректно внесено інформацію щодо ухвали Господарського суду Волинської області від 19.05.2015 по справі №903/475/15, а саме: замість зазначення "рішення суду про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій, спрямованих на відчуження майна", було зазначено "рішення суду про заборону здійснення реєстраційних дій". Формулювання змісту обтяження є помилковим, оскільки насправді заборона стосувалася внесення змін до записів Державного реєстру прав стосовно переходу прав власності на Приміщення палацу культури та зміни власника. 53. Таке формулювання відомостей стало перешкодою для державних реєстраторів Онишкевич А. Ю. та Фіц О. Ю. для вчинення реєстраційних дій - припинення іпотеки на приміщення палацу культури, що розташоване Волинська обл., м. Ковель, вул. Володимирська, буд. 124.54. На підставі вищевикладеного, Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність рішення про зупинення державної реєстрації прав №24255139 від 08.09.2015, прийняте Реєстраційною службою Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Фіц О. Ю, та рішення про зупинення державної реєстрації прав прийняте Реєстраційною службою Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Онишкевич А. Ю. №24255130 від 08.09.2015.55. Оскільки зазначене свідчить про правомірність дій державних реєстраторів і необґрунтованість позову, Суд не вбачає необхідності для розгляду інших доводів касаційної скарги. 56. Враховуючи наведене, Суд встановив неправильне застосування положень матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанції, та вважає за необхідне скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове РІШЕННЯ: 57. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 58. Відповідно до ч. 1 цієї самої статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. 59. Скаржником було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до квитанції від 05.11.2015 №QS26597637 у розмірі 321,55 грн, за подання касаційної скарги відповідно до платіжного доручення від 17.02.2016 №533 у розмірі 350,78 грн. Всього 672,33 грн. 60. Крім того, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року було вирішено стягнути з Державного бюджету України (р/р 31217206784011, отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, код 37999628, банк ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард" (код ЄДРПОУ 32439633) як керуючий активами ЗНВПІФ "Левант" судовий збір в розмірі 292, 32 грн. 61. Зазначені судові виплати слід стягнути з Позивача. Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Ідеа Капітал" задовольнити. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року у справі №820/6974/15 скасувати. В задоволенні позову відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард" (пров. Університетський, б.1., м. Харків, 61003. Код ЄДРПОУ 32439633) як керуючий активами ЗНВПІФ "Левант" судовий збір в розмірі 292, 32 грн (двісті дев'яносто дві гривні тридцять дві копійки) на користь Реєстраційної служби Ковельського міськрайонного управління юстиції (вул. Драгоманова, б. 22, м. Ковель, 45000. Код ЄДРПОУ 37788874). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард" (пров. Університетський, б.1., м. Харків, 61003. Код ЄДРПОУ 32439633) як керуючий активами ЗНВПІФ "Левант" судовий збір в розмірі 672, 33 грн (шістсот сімдесят дві гривні тридцять трикопійки) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ідеа Капітал" (вул. Сахарова, б. 3, м. Львів, 79026. Код ЄДРПОУ 37854056). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 28 лютого 2018 року Київ справа №2а-3775/10/0970 адміністративне провадження №К/9901/2632/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П., при секретарі: Горбатюку В. С., за участі представників: позивача: Госедла Р. І., відповідача: Мельника Ю. І., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.12.2010 (головуючий суддя: Чуприна О. В. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 (головуючий суддя: Ніколін В. В., судді: Гінда О. М., Качмар В. Я.) у справі №2а-3775/10/0970 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" до Державної податкової інспекції в місті Яремче Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.12.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню. Головуючий суддя: І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 квітня 2018 року Київ справа №826/15459/15 адміністративне провадження №К/9901/25289/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської митниці Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 червня 2017 року (суддя - Качур І. А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року (судді: Кузьменко В. В., Василенко Я. М., Степанюк А. Г. ) у справі №826/15459/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна" до Харківської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості, УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна" (далі - позивач, ТОВ "ТНК-Індастріз Україна") звернулось до суду з позовом до Харківської митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товару. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на правомірність визначення митної вартості товару із застосуванням основного методу - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 червня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправними та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів від 10 квітня 2015 року №807010001/2015/000061/2, від 28 квітня 2015 року №807010001/2015/000062/2 та №807070001/2015/000063/2 та відповідно оформлення карток відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення від 10 квітня 2015 року №807010001/2015/00062, від 28 квітня 2015 року №807010001/2015/00063 та №807010001/2015/00064. Стягнуто на користь позивача судові витрати у розмірі 706,44 грн. Суди попередніх інстанцій задовольняючи адміністративний позов та скасовуючи спірні рішення про коригування митної вартості товару виходили з того, що надані позивачем документи до митного оформлення не містять розбіжностей та в повній мірі підтверджують складові митної вартості товарів та обраний метод її визначення. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "ТНК-Індастріз УКРАЇНА: У доводах касаційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваних рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного, належного та всебічного дослідження матеріалів справи, оскільки надані позивачем до митного оформлення документи містять розбіжності та є такими, що не підтверджують числових значень складових митної вартості товарів, а тому митна вартість імпортованого товару не може бути визначена за ціною договору. ТОВ "ТНК-Індастріз Україна" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу контролюючого органу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої скарги, з огляду на те, що подані позивачем до митного оформлення документи дають змогу встановити митну вартість товару, яка безпосередньо визначена умовами контракту. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту другого частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ "ТНК - Індастріз Україна" та НК "Роснєфть" було укладено контракт №100014/10663К від 30 жовтня 2014 року відповідно до якого на адресу позивачу в Україну здійснювалась поставка бензину та дизельного палива, зазначеного в пункті 1.1 Контракту. Відповідно до пункту 5.1 Контракту №100014/10663К ціна за товар, що постачається за даним контрактом встановлюється у доларах США за метричну тону і визначається згідно з додатками, які є невід'ємною частиною даного контракту. Крім фіксованої ціни сторони можуть узгодити в додатках/доповненнях розрахунок ціни по формулі. Деталі ціноутворення сторони оговорюють у відповідних додатках/доповненнях до цього контракту. Водночас, 18 березня 2015 року між сторонами було укладено Додаток №018 до Контракту №100014/10663К, відповідно до пункту 1.1 якого, продавець продає, а покупець купує на умовах СРТ ж. д. станція Красний Хутір та/або ст. Красний Хутір Експ. Топливо дизельне ЕВРО сорт Е (ДТ-Е-К5), вид ІІІ ГОСТ Р 52368-2005, виробництва ЗАТ "РНПК", Росія, іменоване в подальшому "товар". Відповідно до умов пункту 2.1 Додатку №018 визначено, що кількість товару, що поставляється відповідно до даного додатку, складає - 1 760 МТ +/-10% в опціоні продавця. Згідно пункту 4.1 Додатку №18 вартість товару, що поставляється по цьому Додатку фіксується в доларах США за одну метричну тону та складає 507,76 доларів США. За змістом пункту 4.2 Додатку №018 визначено, що вартість товару, яким поставляється згідно Додатку №018, розрахована з використанням ціни відповідно до пункту 4.1 Додатку №018 за кількістю Товару 1760 МТ, становить 893 657, 60 доларів США. З метою розмитнення товару позивачем подано митні декларації №807010001.2015.002939 від 10 квітня 2015 року, №807010001.2015.003466 від 27 квітня 2015 року, №807010001.2015.003517 від 28 квітня 2015 року та інші документи, необхідні для митного оформлення. При цьому, митна вартість товару була визначена із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Однак, у митного органу виникли сумніви стосовно достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей, оскільки на думку відповідача, подані документи, які підтверджують митну вартість товару не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару заявленого до митного оформлення, у зв'язку з чим, відповідачем в електронному вигляді було запропоновано позивачу надати додаткові документи, а саме: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом) ; рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту) ; виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У той же час, відповідачем були прийняті оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів №807010001/2015/000061/2, №807010001/2015/000062/2, №807010001/2015/000063/2 та оформлено картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення №807010001/2015/000061/2, №807010001/2015/000062/2 №807010001/2015/000063/2. Згідно із вказаними рішеннями митна вартість товарів була визначена за резервним методом та скоригована у бік її збільшення. На вимогу контролюючого органу, позивачем 23 червня 2015 року листом №00624 було надіслано на адресу відповідача додаткові документи: оригінал висновку ДП "Укрпромзовнішекспертиза" №1558 від 10 червня 2015 року; копію платіжного доручення в іноземній валюті від 10 червня 2015 року №54; копію Контракту від 30 жовтня 2014 року №100014/10663К; копію додатку від 18 березня 2015 року №018; копію змін від 10 квітня 2015 року до додатку від 18 березня 2015 року №018; копію додатку від 18 березня 2015 року №017; копію проформи інвойсу від 31 березня 2015 року №1001; копії інвойсів від 10 квітня 2015 №7215903359, від 21 квітня 2015 року №7215903418, від 21 квітня 2015 №7215903419 та додатки до них; копії актів-приймання передачі від 3 квітня 2015 року №1, від 19 квітня 2015 №2, від 20 квітня 2015 року №3 до додатку від 18 березня 2015 року №018 до Контракту від 30 жовтня 2014 року №100014/10663К; копію листа ВАТ "НК "Роснефть" щодо порядку формування вартості товару від 177.03.2015 №6-23233; копію витягу з видання "Біржовий товарний ринок Росії" №102 за 10-13 березня 2015; копію митної декларації країни експорту від 2 квітня 2015 року №10006120/020415/0000854. За результатами розгляду додаткових документів, відповідач повідомив позивача листом від 26 червня 2015 року №20-70-69-04/00-3/4698, що подані додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості товару "паливо дизельне ЕВРО сорт Е, вид ІІІ (ДТ-Е-К5)", які були витребувані митницею не надані в повному обсязі. Відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою (стаття 52 Митного кодексу України). Згідно із частиною другою статті 53 Митного кодексу України до переліку документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення, належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи. Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті, у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи. Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Статтями 49, 51, 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору. Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 цього Кодексу (частина 3 статті 54 Митного кодексу України). Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 Митного кодексу України). У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 Митного кодексу України). Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Разом з тим силу частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з касаційної скарги виникнення сумніву у повноті та достовірності відомостей про митну вартість товарів відповідач обґрунтував тим, що позивачем до митного оформлення надані документи, які містять розбіжності та є такими, що не підтверджують числових значень складових митної вартості товарів, а тому, митна вартість імпортованого товару не може бути визначена за ціною договору. Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач подав усі наявні документи, які чітко ідентифікували ціну товару, визначено у контракті та містили об'єктивні і достовірні дані, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору. Крім того, судами встановлено, що контролюючому органу також були надані підтверджуючі документи щодо сплати грошових коштів за придбаний товар продавцю. В той же час, суди попередніх інстанцій звернути увагу, що в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів, відповідачем жодним чином не вказано, які саме з наданих позивачем документів містять неповні та/або недостовірні відомості. Крім того, митний орган не вказав, які саме документи, на думку суб'єкта владних повноважень, не містять в собі всіх даних на підтвердження обраного методу визначення митної вартості. Відтак, колегія суддів, враховуючи встановлені обставини справи погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач надав усі, передбачені Митним кодексом України, документи, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові частини. Натомість всупереч частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як не довів і правових підстав для застосування саме резервного методу. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на зазначене, враховуючи статті 49, 51, 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та порушень процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Харківської митниці Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного суду України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Харківської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року у справі №826/15459/15 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суд

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24.01.2018 Київ К/9901/443/18 826/3446/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року (колегія у складі суддів: Є. О. Сорочко, Г. В. Земляна, М. В. Межевич) у справі №826/3446/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПСМ Україна" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПСМ Україна" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 26 грудня 2012 року №0007062202 та №0007052202. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2013 року в задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем первинні документи на підтвердження валових витрат та податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів (робіт, послуг) від контрагентів, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на податковий кредит та включення відповідних витрат по операціям з контрагентами до складу валових витрат підприємства. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у даній справі скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2013 року та прийнято нове рішення, яким задоволено позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 26 грудня 2012 року №0007062202 та №0007052202. Задовольняючи позов та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з його контрагентами підтверджується первинними документами. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також на неврахування судами безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем за наслідками господарських операцій з його контрагентами. В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС проведена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань правомірності дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "Інтайм сервіс" за період з 01 березня 2012 року по 30 квітня 2012 року, з ТОВ "Орбіс еліт" за період з 01 березня 2012 року по 31 березня 2012 року, з ТОВ "Склофлекс" за період з 01 березня 2012 року по 30 квітня 2012 року, з ТОВ "Сімвабі" за період з 01 травня 2012 року по 31 травня 2012 року, з ТОВ "Фрументум опт" за період з 01 грудня 2011 року по 31 грудня 2011 року, з податку на прибуток за період з 01 жовтня 2011 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28 листопада 2012 року №8311/22-2/37416262 про порушення позивачем: - пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті в бюджет в загальній сумі 758570,00 грн. ; - підпункту139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 803760,00 грн. Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивач неправомірно сформував податковий кредит та витрати по безтоварним господарським операціям з контрагентами, фінансово-господарська діяльність яких позивача здійснюється ними поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, усі правочини (договори), укладені такими контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, отже є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення, а первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтверджувати факт здійснення господарських операцій. На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2012 року №0007062202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 758570,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 189643,00 грн. та №0007052202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 803760,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 200940,00 грн. Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, рішенням Державної податкової служби у м. Києві від 07 березня 2013 року №2246/10/12-1-03 податкове повідомлення-рішення №0007062202 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення №0007052202 скасовано в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток в розмірі 20878,00 грн., в іншій частині залишено без змін. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у перевіряємий період перебував у господарських правовідносинах ТОВ "Орбіс еліт" на підставі ТОВ "Орбіс еліт" на підставі договору про надання послуг від 01 грудня 2011 року №112-3, з ТОВ "Фрументум опт" на підставі договору доручення від 01 грудня 2011 року №0112, з ТОВ "Інтайм сервіс" на підставі договорів доручення від 22 вересня 2011 року №220911, купівлі-продажу будівельних матеріалів від 12 березня 2012 року №120312, від 31 січня 2012 року №310112, з ТОВ "Склофлекс" на підставі договорів на виконання субпідрядних будівельних робіт від 28 лютого 2012 року №280212, від 02 квітня 2012 року №020412, від 20 січня 2012 року №200112 та від 02 лютого 2012 року №020212, купівлі-продажу будівельних матеріалів від 16 березня 2012 року №160312, з ТОВ "Сімвабі" на підставі договорів на виконання субпідрядних будівельних робіт від 24 квітня 2012 року №240412, від 18 квітня 2012 року №180412, від 20 квітня 2012 року №200412 та від 26 квітня 2012 року №260412. Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів та робіт дійшов обґрунтованого висновку, що реальність господарських операцій позивача за наведеними договорами підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими накладними, актом надання послуг, актами приймання-здачі виконаних робіт, видатковою накладною, актами виконаних робіт, актами прийому-здачі виконаних гідроізоляційних робіт. А при укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству. Цілком обґрунтовано апеляційний суд звернув увагу на неможливість ставити під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, посилаючись на не врегулювання у договорі купівлі-продажу умов по строку виконання робіт тощо, оскільки вказана обставина є лише підставою для врегулювання можливих спірних правовідносин між суб'єктами господарювання у спосіб, передбачений Цивільним або Господарським кодексами України і не тягне наслідків неукладеного правочину. Враховуючи зокрема те, що спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України. Проте, наведені місцевим судом обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту та складу витрат, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи. При цьому, суд першої інстанції помилково не звернув уваги, що в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Фактично висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. А також на висновках податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, без врахування того, що факт нікчемності правочинів або визнання їх недійсними, і такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний в судовому порядку. Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Зважаючи на вимоги вищенаведених норм суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшов правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Судом апеляційної інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню. Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. П. Юрченко судді І. А. Васильєва С. С. Пасічник

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 червня 2018 року Київ справа №465/7118/15-а адміністративне провадження №К/9901/11679/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №465/7118/15-а за позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про скасування постанов за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-транспортне підприємство "Бодекс" на постанову Франківського районного суду міста Львова у складі судді Ванівського Ю. М. від 27 січня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Шавеля Р. М., Костіва М. В., Бруновської Н. В. від 20 квітня 2016 року, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 30 жовтня 2015 року ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, в якому просив скасувати винесені 22 жовтня 2015 року головним інспектором будівельного нагляду Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області Корвацьким І. Я. постанови № №1ф/134-ф/пз, 1ф/135-ф/пз, 1ф/136-ф/пз, 1ф/137-ф/пз по справах про адміністративні правопорушення та закрити вказані адміністративні провадження. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Франківського районного суду м. Львова від 27 січня 2016 року позов задоволено. Скасовані постанови відповідача № №1ф/134-ф/пз, 1ф/135-ф/пз, 1ф/136-ф/пз, 1ф/137-ф/пз по справах про адміністративні правопорушення та закрито вказані адміністративні провадження. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано. Прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з наступного. Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законами України "Про архітектурну діяльність" від 20 травня 1999 року №687-XIV (далі за текстом - Закон №687-XIV), "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року №3038-VI (далі за текстом - Закон №3038-VI), Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМ України №553 від 23 травня 2011 року (у редакції, чинній на момент виникнення спору). Відповідно до статті 1 Закону №687-XIV замовник це - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування. Пунктом 4 статті 1 Закону №3038-VI визначено, зокрема: замовник це - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву; Частинами п'ятою та шостою статті 26 Закону №3038-VI встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 34 Закону №3038-VI - замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності. Таким чином, враховуючи факт реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-транспортне підприємство "Бодекс" (далі за текстом - ТОВ "ВТП Бодекс" або скаржник) декларацій про початок виконання будівельних робіт, в яких воно самостійно визначило себе замовником будівництва, останнє вірно визначено органами архбудконтролю замовником згаданого будівництва. При цьому, факт виникнення цивільно-правових відносин з іншими особами щодо проведення будівництва не мають значення для перевірки у сфері архбудконтролю. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є уповноваженим представником ТОВ "ВТП Бодекс" та діє на підставі довіреності від 30 вересня 2015 року; останній був присутній і представляв інтереси замовника будівництва під час складання актів про недопуск до перевірки та протоколів про адміністративні правопорушення. Складені документи він підписав, зауважень не висловлював, свої повноваження на представництво у розглядуваних відносинах не заперечував. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відповідачем правомірно, у межах своєї компетенції та в порядку, визначеному законом, складені вищевказані акти, протоколи про адміністративні правопорушення, а також винесені 22 жовтня 2015 року постанови № №1ф/134-ф/пз, 1ф/135-ф/пз, 1ф/136-ф/пз, 1ф/137-ф/пз по справах про адміністративні правопорушення. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-транспортне підприємство "Бодекс" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Франківського районного суду міста Львова від 27 січня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга подана 24 жовтня 2016 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №465/7118/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Гриціва М. І. та Коваленко Н. В. Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу №465/7118/15-а та призначив її до розгляду ухвалою від 18 червня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 21 травня 2018 року. У касаційній скарзі клопотань заявлено не було. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 липня 2015 року ТОВ "ВТП Бодекс", представником якого є позивач, подані і зареєстровані в органах архбудконтролю декларації про початок виконання будівельних робіт, а саме: № ЛВ 083151840212 "Багатоквартирного житлового будинку фіз. вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Кульпарківській, 230а" (будинок №1 на генплані) ; № ЛВ 083151840211 "Багатоквартирного житлового будинку фіз. вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Кульпарківській, 230а" (будинок №2 на генплані) ; № ЛВ 083151840209 "Багатоквартирного житлового будинку фіз. вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Кульпарківській, 230а" (будинок №3 на генплані) ; № ЛВ 083151840208 "Багатоквартирного житлового будинку фіз. вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Кульпарківській, 230а" (будинок №4 на генплані). 06 жовтня 2015 року керівником Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області видано направлення №05-1049-б/н на проведення позапланової перевірки щодо будівництва багатоповерхового будинку із вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Кульпарківській, 230а у м. Львові. 08 жовтня 2015 року, в результаті недопущення посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю на об'єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій, відповідачем складені акти № №33/1-ф, 33/2-ф, 33/3-ф, 33/4-ф. В цей же день відносно позивача складені протоколи № №33/1-ф, 33/2-ф, 33/3-ф, 33/4-ф про адміністративні правопорушення, які виразилися у недопущенні посадових осіб Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області на об'єкти будівництва, чим порушив приписи пункту 1 частини четвертої статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та підпункту 1 пункту 11 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМ України №553 від 23 травня 2011 року. На цій підставі 22 жовтня 2015 року головним інспектором будівельного нагляду Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області Корвацьким І. Я. винесені постанови № №1ф/134-ф/пз, 1ф/135-ф/пз, 1ф/136-ф/пз, 1ф/137-ф/пз по справах про адміністративні правопорушення, згідно яких ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 188-42 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі за текстом - КУпАП) та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 5950 грн. (по кожній постанові). Не погоджуючись з вказаними постановами, позивач звернувся до суду з позовом. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до частини другої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) ТОВ ВТП "Бодекс" мало брати участь у справі №465/7118/15-а в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору. Незалучення та навіть неповідомлення судами ТОВ ВТП "Бодекс" про справу №465/7118/15-а є процесуальним порушенням, яке позбавило останнього можливості захистити свої права у даній справі. Крім того, це призвело до неможливості для ТОВ ВТП "Бодекс" належним чином захистити свої права. Зокрема, відповідачі у справі №813/6011/15 посилалися на обставини, які встановлені щодо ТОВ ВТП "Бодекс" у справі №465/7118/15-а. Позивачем по справі направлено на адресу суду Пояснення від 22 лютого 2017 року, в яких він просить касаційну скаргу ТОВ ВТП "Бодекс" задовольнити повністю, скасувати постанову Франківського районного суду міста Львова від 27 січня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Відповідачем заперечень чи відзиву на касаційну скаргу ТОВ ВТП "Бодекс" не подано, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для касаційного перегляду. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до статті 1 Закону №687-XIV замовник це - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування. Пунктом 4 статті 1 Закону №3038-VI визначено, зокрема: замовник це - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву; Частинами п'ятою та шостою статті 26 Закону №3038-VI встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 34 Закону №3038-VI - замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності. Згідно зі статтею 41 Закону №3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Орган державного архітектурно-будівельного контролю розглядає відповідно до закону справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право, зокрема, безперешкодного доступу до місць будівництва об'єктів та до об'єктів, що підлягають обов'язковому обстеженню; складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; проводити перевірку відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, затвердженим проектним вимогам, рішенням, технічним умовам, своєчасності та якості проведення передбачених нормативно-технічною і проектною документацією зйомки, замірів, випробувань, а також ведення журналів робіт, наявності у передбачених законодавством випадках паспортів, актів та протоколів випробувань, сертифікатів та іншої документації. Відповідно до Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМУ №553 від 23 травня 2011 року: державний архітектурно-будівельний контроль відповідно до повноважень, визначених статтею 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", здійснюється такими органами державного архітектурно-будівельного контролю: виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад; структурними підрозділами з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських держадміністрацій; Держархбудінспекцією (пункт 1); державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється посадовими особами органів державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до їх посадових інструкцій та функціональних повноважень (пункт 3); державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом (пункт 5); державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб'єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об'єкт будівництва (пункт 9); у разі відмови суб'єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, у допуску посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю до проведення перевірки складається відповідний акт (пункт 12); суб'єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, зобов'язаний: допускати посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю до проведення перевірки за умови дотримання порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю; виконувати вимоги органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; подавати документи, пояснення, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю (пункт 14). Нормами статті 244-6 КУпАП визначено, що органи державного архітектурно-будівельного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил під час будівництва, порушенням законодавства під час планування та забудови територій та невиконанням законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю (статті 96, 96-1 (крім частин третьої - п'ятої), частини перша та друга статті 188-42). Від імені органів державного архітектурно-будівельного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: керівники виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад - щодо об'єктів, розташованих в межах населених пунктів (статті 96, 96-1 (крім частин третьої - п'ятої), частини перша та друга статті 188-42); керівники структурних підрозділів з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій - щодо об'єктів, розташованих в межах міст Києва та Севастополя (статті 96, 96-1 (крім частин третьої - п'ятої), частини перша та друга статті 188-42); головні інспектори будівельного нагляду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі - щодо об'єктів, розташованих на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, за межами населених пунктів та в межах населених пунктів, в яких не утворено органів державного архітектурно-будівельного контролю (статті 96, 96-1 (крім частин третьої - п'ятої), частини перша та друга статті 188-42). Орган державного архітектурно-будівельного нагляду розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства з питань надання документів, необхідних для здійснення будівництва, невиконанням законних вимог (приписів) головних інспекторів будівельного нагляду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі (частини третя - п'ята статті 96-1, частина третя статті 188-42). Від імені органу державного архітектурно-будівельного нагляду розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право головні інспектори будівельного нагляду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі (частини третя - п'ята статті 96-1, частина третя статті 188-42). Відповідно до частини другої статті 188-42 КУпАП недопущення посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю на об'єкти будівництва під час здійснення ними державного архітектурно-будівельного контролю, тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів касаційної скарги і висновків суду апеляційної інстанції Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та висновкам суду апеляційної інстанції, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Відповідно до положень частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону №687-XIV замовник це - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування. Пунктом 4 статті 1 Закону №3038-VI визначено, зокрема, що замовник це - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву; Частинами п'ятою та шостою статті 26 Закону №3038-VI встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 34 Закону №3038-VI - замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності. Таким чином, враховуючи факт реєстрації ТОВ "ВТП Бодекс" декларацій про початок виконання будівельних робіт, в яких воно самостійно визначило себе замовником будівництва, останнє вірно визначено органами архбудконтролю замовником згаданого будівництва. При цьому, факт виникнення цивільно-правових відносин з іншими особами щодо проведення будівництва не мають значення для перевірки у сфері архбудконтролю. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позивач є уповноваженим представником ТОВ "ВТП Бодекс" та діє на підставі довіреності від 30 вересня 2015 року; останній був присутній і представляв інтереси замовника будівництва під час складання актів про недопуск до перевірки та протоколів про адміністративні правопорушення. Складені документи він підписав, зауважень не висловлював, свої повноваження на представництво у розглядуваних відносинах не заперечував. Відповідно до статті 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Тому, Верховний Суд вважає, що доводи ТОВ "ВТП Бодекс" викладені в касаційній скарзі є безпідставними. Верховний Суд проаналізував у сукупності положення законів України "Про архітектурну діяльність", "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМ України №553 від 23 травня 2011 року (у редакції, чинній на момент виникнення спору), статей 188-42, 244-6 КУпАП вважає, що суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачем правомірно, у межах своєї компетенції та в порядку, визначеному законом, складені акти № №33/1-ф, 33/2-ф, 33/3-ф, 33/4-ф від 08 жовтня 2015 року, протоколи про адміністративні правопорушення № №33/1-ф, 33/2-ф, 33/3-ф, 33/4-ф від 08 жовтня 2015 року, а також винесені 22 жовтня 2015 року постанови № №1ф/134-ф/пз, 1ф/135-ф/пз, 1ф/136-ф/пз, 1ф/137-ф/пз по справах про адміністративні правопорушення. Доводи касаційної скарги не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" ( №3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Суд, також, звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine, аpplication no. 63566/00). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій у справі. Тому рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-транспортне підприємство "Бодекс" залишити без задоволення. Постанову Франківського районного суду міста Львова від 27 січня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 грудня 2018 року Київ справа №813/3577/13-а адміністративне провадження №К/9901/8961/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача: Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., при секретарі судового засідання Лисенко О. М. за участю представника відповідача Дмитренка О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 (суддя - Сакалош В. М. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 (головуючий суддя - Кушнерик М. П., судді: Мікула О. І., Курилець А. Р. ) у справі №813/3577/13-а ( №876/9459/13) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека" звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015, позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Державна податкова інспекція у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 по справі №813/3577/13-а ( №876/9459/13), прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 138.2, підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 11, 69, 71, 86, 110, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Доводи Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятого податкового повідомлення-рішення. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових витрат за результатом договірних відносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_12, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_13, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_14, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_15, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_16, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_17, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_18, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_19, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_20 з огляду на штучність формування показників податкового обліку та безтоварний характер проведених операцій, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків. Відповідач стверджує, що позивачем не підтверджено належними первинними документами ведення на підприємстві аналітичного обліку товарних запасів; також не доведено факт понесених втрат на придбання послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача. А тому відповідач вважає, що прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є правомірним, підстави для його скасування відсутні. Натомість Товариство з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека" у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що висновок податкового органу про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат за IV квартал 2010 року у розмірі 9764029,00грн. за відсутності належних первинних документів на їх підтвердження є безпідставним та необґрунтованим, оскілки твердження відповідача про відсутність аналітичного обліку запасів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека" не знайшло свого підтвердження в процесі розгляду справи. Також позивач зазначає, що надані суду первинні документи складені за результатом дійних господарських операцій з надання позивачу контрагентами інформаційно-консультаційних, юридичних та маркетингових послуг, а також послуг з проведення абонентського програмного сервісного обслуговування, модернізації та поточного ремонту комп'ютерного обладнання в повній мірі підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності. Позивач стверджує, що відповідачем не доведено наявність складу порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека" вимог податкового законодавства, не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. А тому, позивач просить відмовити Державній податковій інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.03.2015 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області. За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В. В. Ухвалою Верховного Суду від 05.02.2018 матеріали касаційної скарги К/9901/8961/18 прийнято до провадження судді та витребувано з Львівського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №813/3577/13-а ( №876/9459/13). Ухвалою Верховного Суду від 03.12.2018 справу №813/3577/13-а ( №876/9459/13) призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні на 11.12.2018 о 12.00 год. Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін в поряду спрощеного позовного провадження у відповідності до положень статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представника відповідача, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.5, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 3250290,00грн. За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 05.04.2013 №47/22-10/31442745 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.04.2013 №0000932210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 4005926,00грн., у тому числі 3250290,00грн. за основним платежем та 755635,00грн. за штрафними санкціями. Висновок податкового органу про заниження Товариством з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека" податкового зобов'язання вмотивований тим, що в ході проведення перевірки позивачем не доведено правомірність віднесення останнім до складу валових витрат, за відсутності ведення аналітичного обліку запасів підприємством, витрат у IV кварталі 2010 року у розмірі 9764029,00грн. ; також позивачем не було доведено фактичне отримання позивачем від фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, фізичної особи-підприємця ОСОБА_8, фізичної особи-підприємця ОСОБА_9, фізичної особи-підприємця ОСОБА_10, фізичної особи-підприємця ОСОБА_11, фізичної особи-підприємця ОСОБА_12, фізичної особи-підприємця ОСОБА_13, фізичної особи-підприємця ОСОБА_14, фізичної особи-підприємця ОСОБА_15, фізичної особи-підприємця ОСОБА_16, фізичної особи-підприємця ОСОБА_17, фізичної особи-підприємця ОСОБА_18, фізичної особи-підприємця ОСОБА_19, фізичної особи-підприємця ОСОБА_20 інформаційно-консультаційних, юридичних та маркетингових послу, а також послуг з проведення абонентського програмного сервісного обслуговування, модернізації та поточного ремонту комп'ютерного обладнання у зв'язку з неможливістю встановлення виду таких послуг, їх обсягу, оцінки, часу, місця виконання та їх вартості; не доведено спроможності виконання контрагентами позивача умов спірних договорів, наявності у останніх кадрового потенціалу для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності та економічної доцільності господарських операцій. Водночас відповідач зазначає, що в ході проведення перевірки позивача, остатнім, на підтвердження показників податкової звітності та правомірності формування валових витрат за взаємовідносинами з контрагентами, було надано не в повному обсязі запитувані відповідачем первинні документи, які б підтверджували реальність здійснення господарських відносин. При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області не піддається сумніву реальність господарських операцій позивача з придбання товарно-матеріальних цінностей у Закритого акціонерного товариства "Альба - Україна"; Товариства з обмеженою відповідальністю "БаДМ"; Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-Лтд"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента ЛТД"; Закритого акціонерного товариства "Космед"; Приватног підприємства "Ювісана"; Державного підприємства "САВСЕРВІС-Карпати"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фармацевтична компанія "ФРА-М"; Товариства з обмеженою відповідальністю Дистриб'юторська компанія "Європродукт"; Державного підприємства "САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Медком МП Україна"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Артур-К", собівартість яких було включено до складу валових витрат підприємства у IV кварталі 2010 року. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Таким чином, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт/послуг) та наявність первинних документів зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договору позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний адміністративний суд, виходили з правомірності формування позивачем валових витрат за господарськими операціями з контрагентами з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Суди зауважили, що висновок податкового органу щодо штучності формування позивачем показників податкового обліку є неправомірним, оскільки достатніми первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків за укладеними правочинами, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Також суди зауважили, що твердження відповідача про безпідставність віднесення до складу валових витрат у IV кварталі 2010 року у розмірі 9764029,00грн. у зв'язку з не веденням аналітичного обліку запасів позивачем є безпідставними, оскільки на час формування валових витрат норми чинного законодавства не пов'язували можливість та правомірність віднесення таких витрат до складу валових із наявністю аналітичного обліку запасів на підприємстві. Проте, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи складені за результатом таких операцій. При цьому, відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового РІШЕННЯ: У справі, що розглядається, суди вказали на безпідставність прийняття податковим органом оскаржуваного повідомлення-рішення, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично здійснені, а первинні бухгалтерські документи відображають реальність таких операцій. Верховним Судом з'ясовано, що позивачем на вимогу суду першої інстанції було долучено до матеріалів справи копії первинних бухгалтерських документів на підтвердження реального придбання послуг у контрагентів, а саме: на підтвердження правомірності формування валових витрат у IV кварталі 2010 року позивачем долучено первинні документи складені за результатом господарських операцій з Закритим акціонерним товариством "Альба - Україна"; Товариством з обмеженою відповідальністю "БаДМ"; Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВС-Лтд"; Товариством з обмеженою відповідальністю "Вента ЛТД"; Закритим акціонерним товариством "Космед"; Приватним підприємством "Ювісана"; Державним підприємством "САВСЕРВІС-Карпати"; Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська фармацевтична компанія "ФРА-М"; Товариством з обмеженою відповідальністю Дистриб'юторська компанія "Європродукт"; Державним підприємством "САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ"; Товариством з обмеженою відповідальністю "Медком МП Україна"; Товариством з обмеженою відповідальністю "Артур-К", зокрема, договори купівлі-продажу, договори поставки товару, договори постачання товару; додатки до укладених договорів, додаткові угоди та видаткові накладні (вказані господарські операції податковим органом не піддаються сумніву щодо їх реальності) ; на підтвердження правомірності формування валових витрат у 2011-2012 роках позивачем долучено договори про надання інформаційно-консультаційних послуг, юридичних, маркетингових послуг, а також послуг з проведення абонентського програмного сервісного обслуговування, модернізації та поточного ремонту комп'ютерного обладнання укладені позивачем з рядом фізичних осіб-підприємців, а саме: фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_12, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_13, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_14, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_15, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_16, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_17, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_18, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_19, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_20, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_21 з доданням актів по вказаних договорах. Таким чином, при оцінці податкових наслідків операцій з надання інформаційно-консультаційних послуг, юридичних, маркетингових послуг, а також послуг з проведення абонентського програмного сервісного обслуговування, модернізації та поточного ремонту комп'ютерного обладнання укладених позивачем з вказаними контрагентами, суди послалися на подані платником первинні документи, які складено за наслідками розглядуваних операцій. При цьому, Верховний Суд зазначає, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою спірних послуг позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги окремо у вигляді звіту, висновку тощо. У справі, що розглядається, на підтвердження факту надання позивачеві спірних послуг суду подано лише договори та акти приймання-здачі робіт (послуг), в яких йдеться виключно про надання комплексу послуг із зазначенням суми, що підлягає сплаті виконавцеві. При цьому надані послуги не розкривають їх зміст, позаяк не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки їх подальшого використання у діяльності позивача. Судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином обставини, які є суттєвими для правильного вирішення даної справи, а саме: судами попередніх інстанцій не з'ясовано належним чином умов спірних договорів позивача з контрагентами та специфіки кожної господарської операцій окремо; не досліджено фактичне виконання послуг; не з'ясовано обсягів виконаних для позивача послуг, їх види, зміст, місце та час виконання; не досліджено відповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; не досліджено факт проведення оплати за надані послуги; не досліджено питання використання придбаних послуг в межах господарській діяльності позивача та не перевірено їх зв'язок такою господарською діяльністю; не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів. До того ж, суд касаційної інстанції зазначає, що у ході розгляду справи позивачем не було надано жодних звітів, складенням яких оформлювався результат надання спірних послуг, не представлено жодних документів, що підтверджують спрямованість таких послуг на досягнення конкретних цілей товариства. Таким чином, з огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентами на безпідставне формування валових витрат з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати спірні послуги у контрагентів та реальне виконання умов спірних договорів. Із наведеного також вбачається, що у справі залишилися недослідженими обставини про те чи контрагенти позивача були спроможними виконати умови спірних договорів; чи могли виконати обумовлений обсяг послуг у визначені сторонами строки; яким чином належало оформляти виконання умов договорів; наявність/відсутність відповідних первинних документів у позивача; чи мали контрагенти позивача кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності. А відтак, без перевірки зазначених обставин, висновок судів попередніх інстанцій щодо правильності відображення позивачем у податковому обліку витрат на оплату інформаційно-консультаційних послуг, юридичних, маркетингових послуг, а також послуг з проведення абонентського програмного сервісного обслуговування, модернізації та поточного ремонту комп'ютерного обладнання є передчасним. Також, визначаючи належними та допустимими доказами факту правомірності формування позивачем витрат у 2010 році, суди пославшись на наявність аналітичного обліку на підприємстві, жодним чином не дослідили первинну документацію таких витрат, а також не проаналізували та не дослідили вартість придбаних ліків, їх ціну продажу, торгову націнку в розрізі номенклатури та кількості товарів. Крім того, судами спростовано відсутність аналітичного обліку товарних запасів на підприємстві листом позивача з дописом про відсутність такого обліку. Проте, судами не взято до уваги інший лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваша аптека", який містить протилежні інформацію. Таким чином, за встановлених обставин, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій вимоги вищевказаного процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового РІШЕННЯ: Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване РІШЕННЯ: Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 у справі №813/3577/13-а скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ---------- ---------- ---------- В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 лютого 2018 року Київ справа №812/368/17 адміністративне провадження №К/9901/626/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року (суддя С. М. Чиркін) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року (колегія у складі суддів: Л. В. Ястребова, Л. А. Василенко, І. Д. Компанієць) у справі №812/368/17 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області щодо ненаправлення висновків Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Сєвєродонецьку Луганської області про повернення надмірно сплачених коштів з орендної плати за земельні ділянки комунальної власності на заяви від 24 січня 2017 року та від 26 січня 2017 року та зобов'язати сформувати та направити Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Сєвєродонецьку Луганської області висновки про повернення надмірно сплачених коштів з орендної плати за земельні ділянки комунальної власності згідно заяв від 24 січня 2017 року та від 26 січня 2017 року на загальну суму 4384 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відмова контролюючого органу в поверненні надміру сплачених грошових зобов'язань позивача є безпідставною і вчинена всупереч закону. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, позовні вимоги задоволено повністю. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач всупереч вимог статті 43 Податкового кодексу України та Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року N1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за N 1679/28124, не склав і, відповідно, не направив до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок про відшкодування надміру сплачених коштів в сумі 4384 грн. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також неврахування судами того, що із набранням чинності норм Закону України від 20.12.2016 N 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" та Закону України від 21.12.2016 №1797-УІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні", підпунктом 38.7 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України передбачено, що нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269-289 цього Кодексу за земельні ділянки, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, та/або території проведення антитерористичної операції, не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку, не спрямовуються на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших податків, зборів, не повертаються у готівковій формі за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач подав податковому органу податкові декларації з плати за землю (земельний податок та /або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), за земельну ділянку, яка перебуває в користуванні на підставі договору оренди землі від 19 січня 2007 року №040741900041, державна реєстрація від 26 січня 2007 року за №040741900041, укладеного з Сєвєродонецькою міською радою: - від 17 лютого 2014 року №1400005599, згідно якої задекларовано орендну плату за землі державної або комунальної власності за 2014 рік на загальну суму 24379,27 грн., з щомісячним платежем по 2031,61 грн., окрім грудня, в якому до сплати належало 2031,56 грн. ; - від 14 лютого 2015 року №1500007151, згідно якої задекларовано орендну плату за землі державної або комунальної власності за 2015 рік на загальну суму 33833,01 грн., з щомісячним платежем по 2819,39 грн. ; - від 12 лютого 2016 року №1600006453, згідно якої задекларовано орендну плату за землі державної або комунальної власності за 2016 рік на загальну суму 48482,71 грн., з щомісячним платежем по 4040,29 грн. У 2011 році до договору оренди землі від 19 січня 2007 року №040741900041 була укладена додаткова угода б/н, як зазначено в ній - на виконання рішення сесії Сєвєродонецької міської ради від 29 березня 2011 року №431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка" та керуючись рішенням сесії Сєвєродонецької міської ради "Про затвердження коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської ради" від 28 квітня 2011 року за №516, відповідно довідки про грошову оцінку земельної ділянки від 25 травня 2011 року. Рішенням Господарського суду Луганської області від 19 липня 2016 року у справі №913/943/15, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року, визнано недійсною з моменту укладання додаткову угоду б/н від 2011 року, державна реєстрація від 27 жовтня 2011 року за №441290004000334, до договору оренди землі №040741900041 від 19 січня 2007 року, укладеного між Сєвєродонецькою міською радою та ОСОБА_2, припинено дію цієї додаткової угоди на майбутнє. Рішення набрало законної сили 28 вересня 2016 року. З огляду на наявність судових рішень, позивач подав уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) : - за 2014 рік від 25 березня 2016 року №1600008754, згідно якої зменшено річну суму орендної плати та задекларовано її у розмірі 20609,08 грн., помісячно - 1717,43 грн., окрім грудня, в якому визначено - 1717,35 грн. ; - за 2015 рік від 25 березня 2016 року №1600008753, згідно якої зменшено річну суму орендної плати та задекларовано її у розмірі 29124,05 грн., помісячно - 2427,01 грн., окрім січня, в якому визначено - 2426,97 грн. та грудня, в якому визначено - 2426,98 грн. ; - за 2016 рік від 26 грудня 2016 року №1600031410, згідно якої зменшено річну суму орендної плати та задекларовано її у розмірі 41734,77 грн., помісячно - 3477,89 грн., окрім січня, в якому визначено - 3477,98 грн. 06 січня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою, яка отримана останнім 10 січня 2017 року, з проханням надати акт звірки з оплати орендної плати станом на 01 січня 2017 року. Актом від 13 січня 2017 року №5272-07 відповідач визначив наявність у позивача станом на 31 грудня 2016 року позитивного сальдо розрахунків в розмірі 51628,06 грн. Зазначена інформація також підтверджується даними з облікової картки позивача. 24 січня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявами про зарахування переплати з орендної плати за земельні ділянки комунальної власності в сумі 29000,00 грн. та 7800,00 грн. на поточний рахунок НОМЕР_1 позивача в установі банку ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 304795. Окрім того, 24 січня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування переплати з орендної плати за земельні ділянки комунальної власності в сумі 7040,00 грн. на погашення податкових зобов'язань з єдиного податку (код платежу 18050400). 08 лютого 2017 року відповідач листом №1723/12-14-13-01/20 повідомив позивача про направлення листа до Сєвєродонецької міської ради щодо стану розгляду справи №913/943/15 та з питанням щодо касаційного оскарження судового рішення у даній справі, тому повернення надмірно сплачених коштів буде розглянуто після отримання відповіді від ради. 14 лютого 2017 року Сєвєродонецька міська рада листом №766 повідомила відповідача про те, що не зверталась до суду касаційної інстанції у справі №913/943/15 за позовом ОСОБА_2 до Сєвєродонецької міської ради Луганської області про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, клопотання про зупинення виконання ухвали апеляційного суду та рішення господарського суду не подавала. 25 квітня 2017 року уповноваженими особами Головного управління ДФС у Луганській області, в порядку статті 76 Податкового кодексу України, проведена камеральна перевірка податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності позивача, за результатами якої складено акт від 25 квітня 2017 року №474/12-32-13- 01/НОМЕР_2, згідно висновків якого встановлено, що позивачем розраховано суму податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності без врахування останніх змін до договору оренди землі від 19 січня 2007 року №040741900041, тобто додаткової угоди від 26 травня 2009 року №3, в результаті чого сума заниження об'єкта оподаткування складає 35540,10 грн., чим порушено вимоги пунктів 288.1 та 288.5 статті 288 Податкового кодексу України. Згідно п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності. Така податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання, та подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п. 48.1 ст. 48, п. 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України). Згідно п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою. Пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Приписами статті 102 Податкового кодексу України визначено строк давності в межах 1095 календарних днів. Надміру сплачені грошові зобов'язання, згідно приписів пп. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату. Відповідно до пп.17.1.10 п.17.1 ст.17 Податкового Кодексу України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно приписів п. 87.1. ст. 87 Податкового Кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є, зокрема, суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена, зокрема, за рахунок помилково надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів. Статтею 43 Податкового кодексу України передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані. Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 затверджено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182, яким встановлені аналогічні вимоги, що і в Податковому кодексі України. Оскільки за позивачем обліковується надмірна сплата з орендної плати, наявність якої підтверджена матеріалами справи, для повернення якої позивач подав письмову заяву, вказавши напрям перерахування цих коштів, а податковий орган не підготував висновок про їх повернення та не подав такий висновок для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, відтак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у спірних правовідносинах саме податковий орган, не виконавши покладені на нього ст. 43 Податкового кодексу України обов'язки, діяв не на підставі та не у спосіб, визначений чинним законодавством України, відповідно вчинив протиправну бездіяльність. Разом з цим, касаційний суд звертає увагу відповідача на те, що з підпункту 38.7 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України в редакції Закону України від 21.12.2016 №1797-УІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" (що діяв у період звернення позивача із заявами), на який податковий орган посилається у касаційній скарзі як на правову підставу для відмови у поверненні позивачу коштів та визнання незаконними судових рішень, не вбачається можливості його двоякого трактування та ним прямо передбачено протилежне, викладеному відповідачем, а саме: "Не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, які розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення та перебувають у власності та/або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, у період з 14 квітня 2014 року до 31 грудня року, в якому завершено антитерористичну операцію.". Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269 - 289 цього Кодексу вважаються надміру сплаченими грошовими зобов'язаннями та підлягають поверненню. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. П. Юрченко судді І. А. Васильєва С. С. Пасічник

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 жовтня 2018 року Київ справа №753/605/17 адміністративне провадження №К/9901/44410/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року (суддя: І. О. Набудович) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (колегія у складі суддів: Н. М. Літвіна, О. М. Ганечко, А. Ю. Коротких) у справі №753/605/17 за позовом ОСОБА_2 до Житомирської митниці Державної фіскальної служби України про скасування постанови про порушення митних правил, ВСТАНОВИВ: ОСОБА _2 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову Житомирської митниці Державної фіскальної служби України у справі про порушення митних правил від 22 грудня 2016 року №0555/101000014/206 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченого ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України (далі - МК України). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушена процедура розгляду справи про порушення митних правил, що полягало у прийнятті постанови поза межами встановленого у ч. 1 ст. 467 МК України строку, а також у розгляді справи за відсутності позивача, незважаючи на наявність клопотання про перенесення розгляду справи. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, у позові відмовлено з підстав правомірності спірної постанови. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення порушена не була, оскільки позивач був належним чином повідомлений, доводи позивача про порушення строку накладення адміністративного стягнення судами відхилено, оскільки оскаржувану постанову прийнято в межах строку, визначеного ст. 467 МК України. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням адміністративного позову та апеляційної скарги. Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 вересня 2016 року Житомирською митницею Державної фіскальної служби України складено протокол про порушення митних правил №0555/101000014/2016 відносно ОСОБА_2 В подальшому, у зв'язку з клопотаннями позивача (хвороба, відрядження) розгляд справи неодноразово відкладався. Зазначене стало підставою для прийняття 22 грудня 2016 року заступником начальника Житомирської митниці Державної фіскальної служби України Афанасьєвим В. К. постанови №0555/101000014/2016 в справі про порушення митних правил, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 470 МК України та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на суму 8500 грн. У постанові було відзначено, що позивач перевищив встановлений ст. 95 МК України строк доставки транспортного засобу марки "AUDI А4", реєстраційний номер НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1, який перебуває під митним контролем, до митного органу призначення більше, ніж на 10 діб. За змістом ч. 4 ст. 526 МК України справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи. Зазначена норма кореспондується з ч. 2 ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тобто, ні Митний кодекс України, ні Кодекс України про адміністративні правопорушення не містять норми про те, що протокол про порушення митних правил повинен обов'язково складатись у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Разом з тим, факт вчинення правопорушення, його склад (об'єктивна та суб'єктивна сторона) не є спірним між сторонами. Зміст вимог касаційної скарги позивача зводиться, виключно до непогодження його з начебто порушеною відповідачем процедурою притягнення його до адміністративної відповідальності. Втім, матеріали справи свідчать про факт належного повідомлення позивача про заплановані дати розгляду справи про адміністративне правопорушення, інкриміноване йому. Про це свідчить також та обставина, що на кожне з таких повідомлень позивач надсилав на адресу відповідача власні пояснення про неможливість взяти участь у розгляду справи про адміністративне правопорушення з різних причин. Слід відзначити, що сукупний аналіз норм статей 526 та 486 МК України свідчить про те, що відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення не може відбуватись безліч разів лише тому, що особа кожного разу заявляє клопотання про бажання взяти участь у її розгляді, при цьому тривалий час не з'являючись до компетентного органу з цією метою. Таким чином, Суд вважає, що в цій частині процедуру розгляду справи про порушення митних правил порушено не було, оскільки матеріали справи свідчать про факт належного повідомлення позивача про заплановані дати розгляду справи про адміністративне правопорушення, інкриміноване йому. За таких обставин, правильними є висновки судів першої і апеляційної інстанцій щодо визнання законною постанови про порушення митних правил як такої, що винесена з дотриманням процедури. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Дарницького районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 червня 2019 року Київ справа №357/11021/16-а адміністративне провадження №К/9901/20825/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шишова О. О., суддів: Дашутіна І. В., Яковенка М. М., розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовом управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області до відділу примусового виконання рішень управління виконання державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування постанови, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.01.2017, прийняту у складі судді Жарікової О. В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017, постановлену у складі колегії суддів: Василенка Я. М. (головуючий), Кузьменка В. В., Шурка О. І. І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 1. У жовтні 2016 року Управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області (далі - УПФ України у м. Білій Церкві) звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до відділу примусового виконання рішень управління виконання державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. 2. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.10.2016 у задоволенні клопотання УПФ України у м. Білій Церкві про звільнення від сплати судового збору відмовлено; адміністративний позов УПФ України у м. Білій Церкві до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження залишено без руху, надавши позивачу строк до 21.10.2016 для виправлення виявлених недоліків позовної заяви; роз'яснено, що в разі невиконання вимог даної ухвали у встановлений строк, позовна заява вважатиметься неподаною. 3. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено; апеляційну скаргу УПФ України у м. Білій Церкві на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.10.2016 залишено без руху; надано апелянту строк для усунення недоліків терміном десять днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання суду документа про сплату судового збору в розмірі, визначеному відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір", або наведення належних підстав та надання належних доказів для зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати чи відстрочення або розстрочення; у разі не усунення недоліків у зазначений вище строк апеляційна скарга буде повернута апелянту. 4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.12.2016 апеляційну скаргу УПФ України у м. Білій Церкві на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.10.2016 у справі за адміністративним позовом УПФ України у м. Білій Церкві до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження повернуто особі, яка її подала. 5. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.01.2017 адміністративний позов УПФ України у м. Білій Церкві до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження повернуто позивачу разом з усіма доданими до нього документами; роз'яснено позивачу про можливість повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. 6. Не погоджуючись з ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.01.2017 позивач оскаржив її в апеляційному порядку. 7. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 апеляційну скаргу УПФ України у м. Білій Церкві залишено без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.01.2017 - без змін. IІ. Провадження в суді касаційної інстанції 8. Не погоджуючись з ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.01.2017 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. 9. Свої вимоги мотивує тим, що 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-19 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Цим законом внесені зміни у Закон України "Про судовий збір", зокрема, частини першої статті 5 Пільги щодо сплати судового збору, пункт 18 якої передбачає звільнення Пенсійного Фонду України та його органів від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях. 10. Позивач вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що на момент винесення ухвали від 20.01.2017 про повернення адміністративного позову Управління було звільнене від сплати судового збору. 11. Відповідач заперечень на касаційну скаргу позивача не надав. ІІІ. Нормативне врегулювання 12. Відповідно до частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діла на момент подання позову до суду; далі - КАС України) до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. 13. Згідно з частиною першою статті 108 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. 14. За правилами пункту 1 частини третьої статті 108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. 15. Відповідно до частин першої-другої статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. 16. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. 17. Статтею 8 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір" визначені підстави для зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати. 18. Перелік осіб, які звільнені від сплати судового збору визначений статтею 5 Закону України "Про судовий збір". IV. Оцінка Верховного Суду 19. У жовтні 2016 року УПФ України у м. Білій Церкві звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом. 20. В позовній заяві міститься клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору за подання позову, яке мотивоване тим, що оскільки спірні правовідносини виникли до моменту набрання чинності Законом України від 22.05.2015 №484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", тобто до 01.09.2015, коли позивач був звільнений від сплати судового збору, а тому такий не підлягає сплаті під час звернення до суду з цим позовом. 21. Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 07.10.2016 відмовив у задоволенні клопотання УПФ України у м. Білій Церкві про звільнення від сплати судового збору та залишив позов без руху у зв'язку з його невідповідністю вимогам статті 106 КАС України щодо надання документу про сплату судового збору. 22. Відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність видатків на сплату судового збору не свідчить про незадовільний майновий стан позивача та не може бути підставою для звільнення від сплати судового збору. 23. У зв'язку з тим, що позивач у встановлений судом строк недоліки позовної заяви не усунув Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 20.01.2017 адміністративний позов УПФ України у м. Білій Церкві повернув позивачу разом з усіма доданими до нього документами. 24. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.03.2017 підтримав позицію суду першої інстанції. Також, цей суд вказав, що питання наявності чи відсутності коштів для сплати судового збору не є поважною обставиною для державного органу в частині звільнення від сплати судового збору. Крім того, позивач не відноситься до кола осіб, на яких поширюються пільги передбачені статтею 5 Закону №3674-VI (в редакції на момент подання адміністративного позову) щодо сплати судового збору. 25. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. 26. Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. 27. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя. 28. Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D). 29. Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя. 30. Відповідно до положень частини першої статті 88 КАС України, які кореспондуються з приписами частини першої та другої статті 8 Закону України "Про судовий збір єдиною підставою для зменшення розміру належних для оплати судових витрат, звільнення від їх оплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи. 31. При цьому, особа, яка заявляє відповідне клопотання повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. 32. Проте, позивачем на підтвердження незадовільного майнового стану не було надано обґрунтованих доводів та належних і допустимих доказів на підтвердження того, що майновий/фінансовий стан позивача перешкоджав сплаті ним судового збору у встановленому законодавством порядку та розмірі. 33. Положенням частини третьої статті 106 КАС України передбачено обов'язок особи, яка подає до суду позов щодо одночасного надання документа про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. 34. Верховний суд зазначає, що особа, яка має намір подати позов до суду, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, в тому числі щодо оплати судового збору. 35. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 22.05.2015 №484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору. 36. Проте, УПФ України у м. Білій Церкві не надало жодних доказів які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій спрямованих на дотримання вимог процесуального закону щодо отримання відповідних бюджетних асигнувань для сплати судового збору за подання адміністративного позову у цій справі. 37. Верховний Суд також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів позивача стосовно того, що на момент винесення ухвали апеляційним судом від 20.01.2017 УПФ України у м. Білій Церкві було звільнено від сплати судового збору. 38. Так, позивач звернувся до суду з цим позовом 06.10.2016, тоді як положення Закону України від 06.12.2016 №1774-19 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими внесені зміни у Закон України "Про судовий збір" щодо звільнення Пенсійного Фонду України та його органів від сплати судового збору набрали чинності 01.01.2017.39. Отже, на момент подання позову (06.10.2016) та винесення ухвали про залишення позовної заяви без руху (07.10.2016) у позивача жодних пільг щодо сплати судового збору встановлено не було. 40. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі. 41. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. V. Судові витрати 42. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. 43. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області залишити без задоволення. 2. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року у справі №357/11021/16-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. О. Шишов судді І. В. Дашутін М. М. Яковенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 липня 2021 року м. Київ справа №160/8394/20 адміністративне провадження № К/9901/15490/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н. М., суддів Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М., розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №160/8394/20 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ Фінанс", про визнання протиправною та скасування постанови за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року (головуючий суддя Юхно І. В. ) і на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року (головуючий суддя Божко Л. А., судді Дурасова Ю. В., Лукманова О. М. ). УСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог ОСОБА _1 в серпні 2020 року звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича від 13 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП №61805305. В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона зареєстрована й проживає за адресою: АДРЕСА_1 та не проживає й не має майна на території міста Києва, що виключає можливість відкриття виконавчого провадження в межах виконавчого округу міста Києва та свідчить про порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження". Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року, позов задоволено, визнано протиправною й скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клименко Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №61805305 від 13 квітня 2020 року. Судові рішення мотивовані тим, що оскільки відповідач під час прийняття спірної постанови про відкриття виконавчого провадження не мав жодних доказів проживання/перебування або наявності в ОСОБА_1 будь-якого майна в місті Києві, то він під час прийняття спірної постанови порушив правила територіальних меж діяльності приватних виконавців, тому оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження є протиправною й має бути скасована. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень) У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги зазначає про відсутність єдиного підходу та єдиної правозастосовної судової практики, яка б давала змогу однаково вирішувати судам попередніх інстанцій справи з аналогічними правовідносинами. Зокрема, у справах №160/4982/20, №560/2520/20, №520/5603/20 судові рішення ухвалені на користь боржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, відмінним від місця його реєстрації, натомість у справах №200/4020/20-а, №200/5040/20-а та №520/5605/2020 рішення прийняті на користь приватних виконавців і зроблено висновок щодо відсутності в приватного виконавця обов'язку перевіряти відомості щодо місця перебування боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, та відсутність підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем його виконання. За твердженням відповідача, суди попередніх інстанцій ототожнюють поняття "місце реєстрації" та "місце проживання". Такий висновок судів виключає можливість проживання боржника за іншою адресою, окрім адреси реєстрації, що унеможливлює застосування в повному обсязі приписів частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, адже ця норма є диспозитивною, згідно з якою в стягувача є право вибору пред'явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації, або ж за місцем проживання боржника. Відповідач посилається на те, що виконавчим документом, а саме: виконавчим написом нотаріуса встановлено, що фактичне місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва. Також скаржник вважає, що приватний виконавець, відкриваючи виконавче провадження, має керуватися виключно інформацією, зазначеною у виконавчому документі та заяві стягувача, оскільки виконавчий документ є єдиним належним і допустимим доказом місця проживання боржника. Також, відповідач вказує, що суди попередніх інстанцій провели однобічне дослідження і оцінку доказів, без наведення відповідних мотивів надали перевагу доказам, наданим позивачем, і відкинули докази, що спростовують факти викладені в позові, не оцінили в сукупності докази, досліджені в судовому засіданні. ОСОБА _1 й третя особа відзиви на касаційну скаргу не надали, ухвалу про відкриття касаційного провадження від 11 травня 2021 року отримали 19 травня 2021 року й 17 травня 2021 року відповідно. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ Фінанс" (далі - "ТОВ "Фінансова компанія "СІТІ Фінанс " " ") звернулося до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича із заявою від 23 березня 2020 року №810/ПВ/20 про примусове виконання рішення виконавчого напису від 3 березня 2020 року №2662, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "СІТІ Фінанс"" заборгованості в розмірі: 20258,86 грн. У заяві зазначено дві адреси боржника: адреса реєстрації: АДРЕСА_1; адреса проживання: АДРЕСА_2. У виконавчому написі міститься інформація про адресу реєстрації ОСОБА_1: АДРЕСА_1 та місце проживання: АДРЕСА_2. У кредитному договорі №17864 від 25 березня 2019 року, укладеному між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредіплюс " " (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ТОВ "Фінансова компанія "СІТІ Фінанс"") указано, що зареєстрованим місцем проживання боржника та фактичним місцем проживання є адреса: АДРЕСА_1. Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича від 13 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП №61805305 за виконавчим написом №2662 від 3 березня 2020 року про стягнення з боржника, яким є: ОСОБА_1, на користь ТОВ "Фінансова компанія "СІТІ Фінанс"" заборгованості в розмірі: 20258,86 грн. ОСОБА _1, не погодившись з правомірністю відкриття виконавчого провадження в межах виконавчого округу міста Києва, звернулася з цим позовом до суду. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частиною першою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб). Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Частинами першою, другою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною. Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною п'ятою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Частиною першою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. За змістом частини першої статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. Статтею 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності. Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. За визначеннями, наведеними в статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Частиною другою статті 2 Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. За змістом статті 6 Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу). IV. ОЦІНКА СУДУ Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року касаційне провадження в справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, яка подана на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з якими: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу (пункт 4). В обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та вирішення питання про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувана про відкриття виконавчого провадження. Надаючи оцінку оскаржуваному рішенні в межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Суд виходить із такого. У касаційній скарзі відповідач уважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання" особи, оскільки наявність зареєстрованого місця проживання не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає за такою адресою. Указує, що чинним законодавством не передбачено вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника. Також скаржник зазначає, що у приватного виконавця відсутній обов'язок перевіряти місце проживання боржника та виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження має керуватися виключно інформацією, що міститься у виконавчому документі та заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. Отже, у цій справі спірним є тлумачення положень статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов'язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника. Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачу було відомо про зареєстровану адресу боржника, а Закон України "Про виконавче провадження" містить чітку вказівку на те, що виконавчі документи приймаються до виконання за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, а не довільно, без будь-яких підтверджень, зазначених у виконавчому документі. Згідно з висновками судів попередніх інстанцій за відсутності доказів проживання та наявності майна в ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні в місті Києві, тобто у виконавчому окрузі, на території якого здійснює діяльність відповідач, у відповідача не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідні висновки судів першої й апеляційної інстанцій узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20, відповідно до якої, отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови). Верховний суддійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (пункт 86 постанови). Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду справи №380/9335/20 у постанові від 15 липня 2021 року дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (в постанові від 15 липня 2021 року в справі №380/9335/20), аналізуючи положення статей 9, 18 Закону України "Про виконавче провадження", положення статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись. Відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. В іншому випадку, нез'ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" на обов'язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб'єкта владних повноважень. Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" в сукупності з іншими положеннями Закону України "Про виконавче провадження", надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця. Отже, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Колегія суддів зауважує, що фактичні обставини справ №380/7750/20, 380/9335/20 і справи, яка переглядається в касаційному порядку ( №160/8394/20), є подібними, правове регулювання спірних правовідносин в обох випадках теж збігається, адже спір у цих справах виник з аналогічних підстав. Так, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що у виконавчому написі міститься інформація як про адресу реєстрації боржника ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), так і про адресу місця проживання (АДРЕСА_2). Водночас у кредитному договорі, на підставі якого вчинено виконавчий напис, указано, що зареєстрованим місцем проживання боржника та фактичним місцем проживання є адреса: АДРЕСА_1. Отже, з установлених обставин справи вбачається, що нотаріусом під час вчинення виконавчого напису самостійно зазначено адресу: АДРЕСА_2 як адресу місця проживання боржника ОСОБА_1. Верховний Суд ураховує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що саме виконавчим документом у цій справі встановлено фактичне місце проживання боржника. За встановлених обставин у цій справі, визначення місця виконання виконавчого документа щодо ОСОБА_1 (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника (АДРЕСА_1). Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця. З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що приватний виконавець Клименко Роман Васильович, ухваливши спірну постанову про відкриття виконавчого провадження за повідомленим стягувачем місцем проживання боржника, яка не є його (боржника) зареєстрованим місцем проживання, діяв протиправно. Отже, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій здійснено правильне тлумачення положень частин першої, другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", висновки судів першої й апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, у зв'язку з чим підстави для скасування чи зміни їх судових рішень відсутні. В обґрунтування підстави для касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, приватний виконавець Клименко Роман Васильович зазначив, що суди попередніх інстанцій провели однобічне дослідження і оцінку доказів, без наведення відповідних мотивів надали перевагу доказам, наданим позивачем, та відкинули докази, що спростовують факти викладені в позові, не оцінили у сукупності докази, досліджені у судовому засіданні. Однак, оскільки пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є нормою, обґрунтування необхідності якого можливе лише у взаємозв'язку із посиланням на відповідні підпункти та частини статті 353 КАС України, а під час касаційного розгляду цієї справи встановлено, що приватний виконавець Клименко Роман Васильович обмежився лише загальними доводами без наведення відповідних мотивів та обґрунтувань, то Суд відхиляє вказані доводи касаційної скарги. Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника про відсутність єдиного підходу та єдиної правозастосовної практики, яка б давала змогу однаково вирішувати судам попередніх інстанцій справи з аналогічними правовідносинами, оскільки Верховний Суд в постанові від 15 липня 2021 року в справі №380/9335/20 дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20, як наслідок, підтримав останню правову позицію Верховного Суду в цій категорії справ. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена. ....................................... .......................................... .......................................... Н. М. Мартинюк А. В. Жук Ж. М. Мельник-Томенко, судді Верховного Суду

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24.01.2018 Київ К/9901/1145/18 2а-16901/12/2670 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 (судді: Глущенко Я. Б., Пилипенко О. Є., Романчук О. М. ) у справі №2а-16901/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Соло-25" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Соло-25" (далі - позивач, ТОВ "Соло-25 ") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС), в якому просило суд: визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної зустрічної звірки ТОВ "Соло-25", оформлених актом від 29 серпня 2012 року №1228/22-40/30399950 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Соло-25" щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинах з контрагентами, якими сформовано податковий кредит за період 01.05.2012 по 31.07.2012 року"; визнати протиправними висновки відповідача про наявність ознак фіктивності підприємства та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Соло-25", викладені в акті від 29 серпня 2012 року №1228/22-40/30399950 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Соло-25" щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинах з контрагентами, якими сформовано податковий кредит за період з 01.05.2012 по 31.07.2012 року". Позовні вимоги мотивовано тим, що податковий орган не наділений повноваженнями визнавати нікчемними правочини, що укладені суб'єктами господарювання; висновки відповідача про безтоварність операцій та нікчемність правочинів зроблені без дослідження первинних документів та документів бухгалтерської і фінансової звітності; перевірка проведена з порушенням процедури, визначеної Податковим кодексом України. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.01.2013 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.01.2013 скасовано, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС по проведенню перевірки ТОВ "Соло-25" з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами за період з 01.05.2012 по 31.07.2012, оформлених актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Соло-25" від 29.08.2012 №1228/22-40/30399950. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що дії відповідача щодо проведення зустрічної звірки та складення акту за результатами такої звірки та включення до акту відповідних висновків, не порушують право позивача, а такі діє є лише збиранням доказової інформації податковим органом. Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечення на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ані дії по проведенню зустрічної звірки, ані викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки висновки ніяким чином не порушують право платника податків та жодних правових наслідків, які могли би порушувати такі права, в розглядуваному випадку не виникає. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що зміст акта про неможливість проведення зустрічної звірки свідчить про те, що податковим органом фактично була проведена непередбачена в плані роботи невиїзна документальна перевірка. Оскільки підстав для проведення такої перевірки у податкового органу не було, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій по проведенню перевірки ТОВ "Соло-25". З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходячи з наступного. Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовою особою ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статей 78, 79 Податкового кодексу України проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Соло-25", за результатами якої складено акт від 29.08.2012 №1228/22-40/30399950 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Соло-25" з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами у зв'язку з відсутністю позивача за податковою адресою, якими сформовано податковий кредит за період з 01.05.2012 по 31.07.2012 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 188.1 статті 188 та пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, крім того встановлено порушення пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статей 228, 626, 629, 650, ст. 655, 658, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків по взаємовідносинам з контрагентами за період з 01.05.2012 року по 31.07.2012 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає хибними висновки суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, порядок та підстави проведення зустрічної звірки регулюються положеннями пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України та Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232. Водночас, зі змісту акта від 29.08.2012 №1228/22-40/30399950 вбачається, що податковим органом вчинено дії на підставі статей 78, 79 Податкового кодексу України, якими встановлено та регулюється порядок проведення документальних позапланових перевірок та документальних невиїзних перевірок. Крім того, висновки акту від 29.08.2012 №1228/22-40/30399950 свідчать, що податковим органом фактично були вчинені дії по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки, оскільки висновки про нереальність господарських операцій між платником податків та його контрагентами можуть бути зроблені за результатами аналізу первинних документів такого платника. При цьому, в акті від 29.08.2012 №1228/22-40/30399950 вказано, що перевірку проведено за результатами аналізу даних інформаційних систем податкового органу. Як зазначено у пункті 79.1 статті 79 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), документальна невиїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Підстави для проведення позапланових перевірок визначені статтею 78 Податкового кодексу України. Положення пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України визначає, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Відповідно до абзацу другого пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Отже, лише дотримання встановлених умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних, може бути належною підставою для проведення такої перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що фактично податковим органом було вчинено дії по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, за результатами якої складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки. При цьому, встановленої Податковим кодексом України процедури проведення такої перевірки, податковим органом дотримано не було, що є підставою для визнання протиправними дій відповідача щодо проведення такої перевірки. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи викладене, суддійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 у справі №2а-16901/12/2670 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 лютого 2018 року Київ справа №161/98/17 адміністративне провадження №К/9901/848/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Л. І. Бившевої, суддів: Т. М. Шипуліної, В. В. Хохуляка, розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Волинської митниці ДФС на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.03.2017 (суддя Крупінська С. С. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 (судді Бруновська Н. В., Костів М. В., Улицький В. З. ) у справі за позовом ОСОБА_2 до Волинської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Волинської митниці ДФС про скасування постанови у справі про порушення митних правил від 07.12.2016 №2703/20502/2016, якою позивача притягнуто до відповідальності за порушення умов митного режиму тимчасового ввезення транспортного засобу у вигляді накладення штрафу у сумі 8500,00 грн. Луцький міськрайонний суд Волинської області постановою від 21.03.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнив: скасував постанову у справі про порушення митних правил від 07.12.2016 №2703/20502/2016. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 470 Митного кодексу України, оскільки ОСОБА_2 не перетинала державний кордон України. Волинська митниця ДФС подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права обґрунтовані тим, що процедура перетину кордону з Польщею має свої особливості і нюанси і позивач теоретично мала змогу перетнути митний кордон без відмітки у закордонному паспорті, тому посадові особи митного органу, приймаючи постанову, з приводу правомірності якої виник спір, діяли у межах та у спосіб, визначений чинним законодавством. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017. Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2017 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.12.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою митного органу та ухвалою від 07.02.2018 визнав за можливе попередній розгляд справи. Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Суди попередніх інстанції встановили, що фактичною підставою для прийняття постанови у справі про порушення митних правил від 07.12.2016 №2703/20502/2016, з приводу правомірності якої виник спір, стали результати заходів митного контролю щодо порушення позивачем строків для транзитних перевезень для автомобільного транспорту. Так, згідно з даними бази АСМO "Інспектор", ЄАІС 09.06.2016 о 4:02 ОСОБА_2 через митний пост "Ягодин" Волинської митниці ДФС ввезла в митному режимі "транзит" на митну територію України транспортний засіб марки "VW Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_1 (країна реєстрації - Республіка Польща), який станом на 23.11.2016 не вивезено та у інший митний режим згідно з нормами чинного законодавства не заявлений. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до пункту 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини; 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів. У даному випадку, як встановили суди попередніх інстанцій, позивач 09.06.2016 не перетинала державний кордон України, що підтверджено копією закордонного паспорту ОСОБА_2 та копією листа Головного центру обробки спеціальної інформації від 11.01.2017 №64/Л-72 (а. с. 52-58). Відповідно до статті 319 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотримання вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням (стаття 486 Митного кодексу України). Згідно зі статтею 489 Митного кодексу України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на зміст наведених норм саме на митні органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення особою митних правил. З огляду на встановлені обставини, а саме, що ОСОБА_2 не перетинала державний кордон України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про недоведеність відповідачем правомірності прийнятого рішення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та, відповідно, протиправність постанови від 07.12.2016 №2703/20502/2016. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги щодо скасування постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, скаржник не наводить доводів на спростування правильності висновків суду щодо встановлених обставин у справі та їх юридичної оцінки. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Волинської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Л. І. Бившева В. В. Хохуляк Т. М. Шипуліна

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 06 листопада 2018 року справа №822/551/18 адміністративне провадження №К/9901/61751/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників: позивача - Олійника Ю. П. за Ордером Серії АА №077619 від 12 лютого 2018 року відповідача - Дмитрієвої А. Л. за довіреністю від 14 березня 2018 року, Коваля В. М. за довіреністю від 13 липня 2018 року, Федючка В. М. за довіреністю від 03 березня 2018 року розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Граб Л. С., Гонтарука В. М., Білої Л. М. від 15 серпня 2018 року у справі №822/551/18 за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Місто-Сад Перший Будівельний Б3-Б5" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішення та вимоги, УСТАНОВИВ: У лютому 2018 року Житлово-будівельний кооператив "Місто-Сад Перший Будівельний Б3-Б5" (далі - Кооператив, платник податків, позивач у справі) звернувся до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 серпня 2017 року №0006371209, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 234 749 грн. 00 коп. та податкової вимоги від 25 жовтня 2017 року №2300-17 на суму 353 125 грн. 53 коп., у тому числі 234 749 грн. - основного платежу податку на прибуток та 118 376 грн.53 коп. - пені, з підстав безпідставності їх прийняття та формування. 04 травня 2018 року рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у задоволенні позову Кооперативу відмовлено. 15 серпня 2018 року постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2018 року, ухвалено нову постанову, якою задоволено адміністративний позов Кооперативу, визнано протиправними та скасоване податкове повідомлення-рішення від 18 серпня 2017 року №0006371209 на суму 234749 грн. та податкову вимогу від 25 жовтня 2017 року на суму 353125,53 грн. №2300-17. У вересні 2018 року податковим органом подана касаційна скарга до Верховного Суду, у якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2018 року. Касаційна скарга вмотивована тим, що Кооператив для перевірки та під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не надав первинні документи про виконання будівельних робіт Товариством з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп" у якості генерального підрядника або субпідрядника, погодженого із замовником будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю "Золота Середина" і доказів фінансово-господарських відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрінжинірбуд". Склад податкового правопорушення податковий орган доводить тим, що позивач провів оплату за роботи Товариству з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп", які фактично не виконувались, тобто позивач провів оплату за вказані роботи для переведення таких коштів у готівку, а тому допустив нецільове використання коштів неприбуткової організації. 19 вересня 2018 року ухвалою Верхового Суду відкрито касаційне провадження та витребувано з Хмельницького окружного адміністративного суду справу №822/551/18.28 вересня 2018 року справа №822/551/18 надійшла до Верховного Суду. 05 жовтня 2018 року позивачем наданий відзив на касаційну скаргу податкового органу, у якому позивач посилається на недоведеність податковим органом вчиненого ним податкового правопорушення відповідно до підпункту 133.4.3 пункту 133.4. статті 133 Податкового кодексу України щодо нецільового використання активів в частині оплати за роботи Товариству з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп", зазначає, що кошти перераховані цьому Товариству, як оплата за будівельно-монтажні роботи, відповідає досягненню цілей, завдань та напряму діяльності позивача, адже вказані кошти Кооператив витратив на будівництво будинку, який готовий до експлуатації, що спростовує доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій здійснених ним з цим Товариством, просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Суди попередніх інстанцій установили, що Житлово-будівельний кооператив "Місто-сад перший будівельний Б3-Б5" є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ за номером 38925611, перебуває на податковому обліку податкового органу з 07 жовтня 2013 року, є платником єдиного внеску, у періоді, що підлягав перевірці був зареєстрований як неприбуткова організація, ознака неприбуткової установи (організації) - 0015 - Житлово-будівельні кооперативи, співвласники багатоквартирних будинків, подавав звіт про використання коштів неприбутковими установами і організаціями, про що зазначено актом перевірки від 09 серпня 2017 року, інші відомості щодо припинення спеціальної правоздатності позивача, як платника податків неприбуткової організації відсутні. Податковим органом на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України 05 травня 2017 року на адресу позивача направлено письмовий запит щодо надання пояснень та їх документальних підтверджень стосовно здійснення операцій по перерахуванню коштів протягом 2015 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп". З посиланням на те, що надані позивачем пояснення від 19 травня 2017 року та документальні підтвердження стосовно здійснених операцій по перерахуванню коштів не спростовують встановлену контролюючим органом недостовірність даних, що відображенні у Звіті про використання коштів неприбуткових установ та організацій за 2015 рік відповідачем призначено та проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Кооперативу з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп" за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 09 серпня 2017 року №1571/22-01-14-06/38925611 (далі акт перевірки), яким встановлено порушення вимог підпункту 133.4.3 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-IV (в редакції з 13 серпня 2015 року), що призвело до заниження податку на прибуток за 2015 рік в сумі 234 749 грн. 00 коп., в т. ч. в серпні 2015 року в сумі 116 755 грн. 00 коп. ; у ІІІ кварталі 2015 року в сумі 93 298 грн. 00 коп., у IV кварталі 2015 року в сумі 24 696 грн. 00 коп. Керівником податкового органу 18 серпня 2017 року згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення №0006371209, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 234749 грн. за порушення положень підпункту 133.4.3 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України. 25 жовтня 2017 року податковим органом сформовано та виставлено позивачу податкову вимогу форми "Ю" №2300-17 на суму 353 125 грн. 53 коп. за платежем - податок на прибуток приватних підприємств. Житлово-будівельний кооператив "Місто-Сад Перший Будівельний Б3-Б5" є неприбутковою організацією (за відсутності доказів прийняття Рішення податковим органом про виключення Кооперативу з Реєстру неприбуткових установ та організацій) та не має на меті одержання прибутку. Предметом діяльності Кооперативу є забезпечення житлом та/або житловими приміщеннями членів (Учасників) та Асоційованих членів кооперативу і членів їх сімей, шляхом сприяння будівництву багатоквартирних житлових будинків, за власні кошти Кооперативу, а також наступної експлуатації та управління цими будинками, Статутом передбачено витрачання коштів виключно для здійснення діяльності, яка не має на меті отримання прибутку. Відтак, як встановлено актом перевірки Кооператив є неприбутковою організацією, відповідно до пункту 133.4 статті 134 Податкового кодексу України не є платником податку на прибуток. Між Кооперативом, як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп", як підрядником укладено договір підряду від 08 травня 2015 року №8/05-25п, за виконання будівельних робіт по якому позивачем перераховані кошти на користь підрядника в сумі 1 304 159 грн. 00 коп. На підтвердження виконання контрагентом позивача будівельних робіт Кооперативом надані копії довідок про вартість виконаних робіт та витрати за травень - вересень 2015 року, копії актів приймання виконаних будівельних робіт за травень - вересень 2015 року, а також копію довідки про вартість виконаних робіт та витрати за жовтень 2017 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2017 року, копії виписок з банку, акт звіряння взаємних розрахунків за період січень 2015 року по грудень 2016 року, копію податкового звіту про використання коштів неприбуткових установ та організацій. Склад податкового правопорушення за висновком податкового органу полягає у тому, що кошти, які перераховані Житлово-будівельним кооперативом "Місто-Сад Перший Будівельний Б3-Б5" на рахунки Товариством з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп" є нецільовим для даної неприбуткової організації використанням коштів, тому відповідно до вимог підпункту 133.4.3 пункту 133.4. статті 133 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 13 серпня 2015 року). За позицією податкового органу Кооператив зобов'язаний був подати, але не подав податковому органу Податкову декларацію з податку на прибуток за III квартал 2015 року, в якій відобразити об'єкт оподаткування податком на прибуток в сумі 518 323 грн. 00 коп. та нарахувати податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 93 298 грн. 00 коп. виходячи із суми операції нецільового використання коштів у вересні 2015 року в розмірі 518 323 грн. 00 коп. (518 323 грн. 00 коп. х 18%) та податкову декларацію з податку на прибуток за 2015 рік, в якій відобразити об'єкт оподаткування податком на прибуток в сумі 655 523 грн. 00 коп. (518 323 грн. 00 коп. + 137 200 грн. ) та нарахувати податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 117 994 грн. 00 коп., (в т. ч. за ІV квартал 2015 року в сумі 24 696 грн. 00 коп. ) виходячи із суми операції нецільового використання коштів у вересні-жовтні 2015 року в розмірі 655 523 грн. 00 коп. (655 523 грн. 00 коп. х 18%). Оцінюючи спірні правовідносини Суд вважає необхідним звернутися до аналізу положень підпункту 133.4.3 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України, яким врегульовані наслідки недотримання неприбутковою організацією вимог, визначених цим пунктом та встановлено що у випадку порушення організація подає звіт зазначає і сплачує суму самостійно нарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток. Податкове зобов'язання розраховується виходячи із суми операції (операцій) нецільового використання активів. Така неприбуткова організація виключається контролюючим органом з Реєстру неприбуткових установ та організацій та вважається платником податку на прибуток для цілей оподаткування з першого дня місяця, наступного за місяцем, наступного за місяцем, у якому вчинено таке порушення. Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність податкового правопорушення щодо нецільового використання Кооперативом коштів (активів) при фінансуванні будівництва житла за рахунок коштів членів (учасників) організації. Приймаючи спірне податкове повідомлення - рішення податковий орган поклав в основу складу податкового правопорушення "нецільового використання" виключно суб'єктивну ознаку позивача, як неприбуткової організації, яка спростовується фактом включення Кооперативу до Реєстру неприбуткових організацій, при цьому під час судових процедур (впродовж розгляду справи усіма інстанціями) відповідач доводить об'єктивні критерії такої оцінки, а саме наявність або відсутність первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, як підстав для їх бухгалтерського обліку в розумінні частини першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-14 та ставить під сумнів сам факт виконання будівельних робіт контрагентом позивача. Будь-яких норм Податкового кодексу України на підставі яких здійснюється визначення (збільшення) грошових зобов'язань з податку на прибуток, об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальних підставах, розміру податку, ставки податку спірне податкове повідомлення - рішення не утримує. Відтак, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Суд позбавлений можливості прийняти доводи податкового органу з огляду на те, що суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного РІШЕННЯ: Неприйнятними є доводи податкового органу в частині посилання на матеріали досудового розслідування кримінальних проваджень: №32015100020000162, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 грудня 2015 року за ознаками складу злочину, передбаченого частини 5 статті 27, частини 3 статті 212, частини 2 статті 200, частини 1 статті 205 Кримінального кодексу України; №32016100070000026, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 липня 2016 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 212, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України; №32017100070000002, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 січня 2017 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 212, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України. Досудовим розслідуванням у рамках цих кримінальних справ встановлено, що на території міста Києва діє група осіб, які шляхом використання ряду підконтрольних "фіктивних" підприємств, а саме: Товариства з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп" та інших, вчиняють дії щодо пособництва службовим особам реального сектору економіки в ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах. У ході досудового розслідування встановлено, що невстановлені слідством особи створили (придбали) Товариство з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп" з метою прикриття незаконної діяльності реального сектору. Під час проведення обшуку квартири, де проживав та здійснював свою протиправну діяльність один з фігурантів "конвертаційного центру", вилучено печатку Товариства з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп", чорнові записи та чисті аркуші паперу формату А-4 з відтисками печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп". Відповідно до реєстраційних документів встановлено, що з лютого 2015 року до складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп", з одночасним призначенням на посаду директора, увійшов ОСОБА_5, який повідомив, що службовою особою вказаного підприємства не являвся, відношення до фінансово-господарської діяльності не мав, банківськими рахунками не користувався, до складу засновників не входив, звітність до контролюючих органів не подавав, печаткою не користувався (ухвала Подільського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 у справі №758/1592/17). Як ствердив у письмових поясненнях представник відповідача та зазначено в рішенні суду першої інстанції, згідно з протоколом допиту засновника та директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп" ОСОБА_5 від 24 жовтня 2016 року, останній повідомив, що не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп", жодних документів, як директор цього товариства, не підписував та нікого на такі дії не уповноважував. Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України). У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанції, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп" відсутня. Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Матеріали досудового розслідування за вказаними вище кримінальними провадженнями не можуть бути враховані як доказ фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп". Відповідач та суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилаються на протокол допиту свідка ОСОБА_5 від 24 жовтня 2016 року, тоді як в матеріалах справи міститься протокол від 26 жовтня 2016 року. Посилання на зазначений протокол допиту відсутнє і в акті перевірки. Крім того, ухвала суду від 14 лютого 2017 року №758/1592/17-в, на яку посилається суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, відсутня як в матеріалах справи, так і в переліку документів, які використовувались відповідачем під час перевірки. Суд визнає, що недоведеність складу податкового правопорушення податковим органом в розумінні статті 109 Податкового кодексу України унеможливлює прийняття позиції податкового органу щодо правомірності визначення податку на прибуток та направлення податкової вимоги із включенням до її складу податкового боргу та нарахування нею пені, що обумовлює протиправність їх прийняття. Суд визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін. Керуючись статтями 341, 344, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області задовольнити залишити без задоволення. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року у справі №822/551/18 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Повний текст виготовлено - 07 листопада 2018 року. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 лютого 2019 року Київ справа №813/7159/14 адміністративне провадження №К/9901/9351/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Західприлад" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 (суддя - Сидор Н. Т. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 (головуючий суддя - Гудим Л. Я., судді: Довгополов О. М., Святецький В. В. ) у справі №813/7159/14 за адміністративним позовом Приватного підприємства "Західприлад" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство "Західприлад" звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.06.2014 №0002282201/9367 та №0002272201/9366. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився і апеляційний адміністративний суд, дійшов висновку, що наявність у Приватного підприємство "Західприлад" первинних документів складених за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" без фактичного вчинення таких господарський операцій не можуть свідчити про реальне вчинення правочинів та не дають право позивачу на їх відображення у даних податкової звітності. Також судами зазначено, що вироком суду, який набрав законної сили, встановлено фіктивність господарської діяльності контрагента позивача, а тому підстави для формування позивачем даних податкового обліку за результатом таких операцій є незаконними та несумісними з легальною господарською діяльністю. За встановлених обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини спрямовані на надання незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Приватне підприємство "Західприлад" оскаржило їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 у справі №813/7159/14, прийняти нове рішення про задоволення позову. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.08.2015 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Західприлад" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 у справі №813/7159/14. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), положень постанови Кабінету міністрів України від 25.02.2009 №207 "Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 44 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 86.10 Податкового кодексу України, частини другої статті 71, статей 72, 79, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Доводи Приватного підприємства "Західприлад" зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог. Зокрема, позивач посилається на правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" з огляду на те, що належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально вчинених правочинів з реалізації контрагентами позивача на його користь товарно-матеріальних цінностей, в повній мірі підтверджують рух активів Приватного підприємства "Західприлад", зміни у власному капіталі підприємства та зв'язок придбаних товарів з господарською діяльністю позивача. Заявник стверджує, що вирок Сихівського районного суду міста Львова від 07.07.2014, щодо обвинувачення ОСОБА_3, який є директором та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехметал", у фіктивному підприємництві не є доказовим аргументом щодо безтоварності проведених операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки вказаний вирок не містить жодної інформації щодо вчинення фіктивного підприємництва саме при взаємовідносинах Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" із позивачем. А відтак відповідачем не доведено наявність складу порушення Приватним підприємством "Західприлад" вимог податкового законодавства, не наведено жодних обґрунтованих доводів, які б свідчили про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Тому, на думку суб'єкта господарювання, підстави для збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість - відсутні. Натомість Державна податкова інспекція у Залізничному районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області у заперечені на касаційну скаргу зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність формування позивачем показників податкового обліку за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" з огляду на фіктивність укладених правочинів та безтоварний характер проведених операцій є обґрунтованим. Відповідач зазначає, що вирок Сихівського районного суду міста Львова від 07.07.2014 про визнання винним директора та засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" у вчинені кримінального правопорушення, кваліфікованого, як фіктивне підприємництво, має преюдиційне значення у даній адміністративній справі та має силу доказовості щодо фіктивності проведених операцій між позивачем та його контрагентами. Відповідач просить відмовити Приватному підприємству "Західприлад" у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В. В. Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2019 матеріали адміністративної справи №813/7159/14 прийнято до провадження суду, визнано за можливе проведення попереднього розгляду та призначено попередній розгляд даної справи на 12.02.2019. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 20.05.2014 №656 посадовими особами відповідача згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України на виконання постанови про призначення позапланової виїзної документальної перевірки від 25.03.2014 було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Приватного підприємства "Західприлад" з питань здійснення фінансово-господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехметал", Товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" та Приватним підприємством "Воллі" за період з 01.01.2011 по 01.12.2011. Наказ Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 20.05.2014 №656 видано на виконання постанови слідчого з ОВС першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Львівській області старшого лейтенанта податкової міліції Малецького О. С. з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податків і обов'язкових платежів під час взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехметал", Товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" та Приватним підприємством "Воллі", іншими суб'єктами господарювання із фіктивними ознаками за період 01.01.2011 по 01.12.2011. Здійснюючи перевірку позивача податковому органу було надано протокол виїмки від 04.11.2011, згідно з яким у Приватного підприємства "Західприлад" вилучено всю первинну документацію по взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" за період 01.01.2011 по 01.12.2011, у зв'язку з чим податковий орган досліджував вказану первинну документацію в приміщенні СУ ФР Головного управління Міндоходів у Львівській області. Також відповідачем при перевірці Приватного підприємства "Західприлад" використано акт Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова складений за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" від 13.07.2011 №1163/23-2/37399009 з питань дотримання останнім вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту декларацій з податку на додану варітьсь за лютий-травень 2011 року. За результатами проведеної перевірки встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" не знаходиться за юридичною адресою; відсутня інформація щодо фактичного виду діяльності, отриманих дозволів та ліцензій; відсутні виробничі потужності, транспортні засоби, трудові ресурси, що є необхідним для здійснення господарських операцій. Також відповідачем при перевірці Приватного підприємства "Західприлад" використано акт Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова складений за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" від 04.11.2011 №4124/23-408/37398974 з питань дотримання останнім вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за травень 2011 року. За результатами проведеної перевірки встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" немає власних виробничих потужностей та трудових ресурсів, що відповідно виключає можливість виконання взятих на себе зобов'язань. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 14.1.27, пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на зальну суму 225499,00грн. ; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 48157,00грн. За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 03.06.2014 №1319/22-01/33665921 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.06.2014 №0002272201/9366, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4570,00грн. ; №0002282201/9367, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 43117,00грн. Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання став висновок податкового органу про безпідставність формування Приватним підприємством "Західприлад" валових витрат та податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" з огляду фіктивність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди третім особам з метою ухилення від сплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на відсутності у вказаних контрагентів позивача умов, ресурсів та виробничих потужностей для досягнення результатів підприємницької діяльності та реалізації, зокрема, Приватному підприємству "Західприлад" товарно-матеріальних цінностей в обсягах, які відповідають первинним документам складеним за наслідками таких операцій. Також відповідач зазначає, що позивачем до перевірки не надано товаросупровідних документів, в тому числі товарно-транспортних накладних, які б підтверджували реальне придбання позивачем у продавця товару, не надано документів про якість товарів, їх придатність, а також не підтверджено факт приймання товару на складах та його оприбуткування. На думку органу доходів і зборів, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди. Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) ; в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З 'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди. В процесі розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з реалізації позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" товарно-матеріальних цінностей, дійшли висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності. Крім того, судами встановлено, що контрагенти позивача не мали можливості проводити спірні операції з огляду на недостатність виробничого потенціалу, як то: основних фондів, персоналу, приміщень для зберігання товарів, можливості здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням договірних умов, доступності на ринку, тощо. Судами першої та апеляційної інстанцій також обґрунтовано взято до уваги обвинувальний вирок Сихівського районного суду міста Львова від 07.07.2014 у справі №464/6266/14-к, що набрав законної сили, яким особу - ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною третьою статті 27, частиною другою статті 205, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України за фактом фіктивного підприємництва. Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_3 будучи організатором, за попередньою змовою із ОСОБА_5 (формальним директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ "), ОСОБА_6 (формальним директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Воллі ") та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, з метою прикриття незаконної діяльності, здійснив придбання Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехметал", ставши його засновником та директором, та перереєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" вчинив фіктивне підприємництво, чим заподіяв велику матеріальну шкоду державі з використанням завідомо підроблених документів. Фактично вказаними підприємствами, підконтрольним учасникам угрупування, фактично постачання товарів не здійснювалося, роботи не виконувались, послуги не надавались. Економічним результатом документального оформлення операцій було безпідставне завищення податкового кредиту у підприємств-вигодонабувачів, що надавало контрагентам-покупцям змогу мінімізувати свої податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що засновник і директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" ОСОБА_3 свою вину в інкримінованому йому правопорушенні визнав повністю. Таким чином, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що первинні документи, які стали підставою для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту Приватного підприємства "Західприлад", виписані контрагентами, фіктивність господарської діяльності яких встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть при формальному підтвердженні її первинними документами. Касаційний суд погоджується, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Судами вірно враховано, що досліджені в процесі розгляду справи первинні документи складені за результатом господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ" не можна вважати такими, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції, оскільки показники податкового обліку підприємства по даним відносинам не підтверджені у встановленому законом порядку, беручи до уваги обставини, встановлені вироком суду, який набрав законної сили. Крім цього, про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо). Як встановлено приписами Податкового кодексу України, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг) та формування податкового кредиту є сукупність таких умов, як: реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат на їх придбання. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Платнику необхідно проявляти розумну обережність при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, що вироком суду, який набрав законної сили, встановлено факт фіктивної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехметал" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт ЛВ". Дана обставина є несумісною з легальною підприємницькою діяльністю, і первинні документи, які стали підставою для формування Приватним підприємством "Західприлад" витрат та податкового кредиту по спірним операціям з контрагентами, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, а є лише формально складеними, і не надають належних та необхідних правових підстав для легалізації відображених у них господарських операцій. Зважаючи на викладене та за встановлених обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним. Враховуючи те, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Приватного підприємства "Західприлад" без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного підприємства "Західприлад" залишити без задоволення. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 у справі №813/7159/14 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ---------- ---------- ---------- В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06.02.2018 Київ К/9901/14313/18 308/12352/15-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.04.2016 (головуючий суддя - Сарай А. І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 (головуючий суддя - Курилець А. Р., судді - Кушнерик М. П., Мікула О. І.) у справі №308/12352/15-а за позовом ОСОБА_2 до заступника начальника Закарпатської митниці ДФС Каращенка Андрія Івановича Закарпатської митниці ДФС про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: 07 жовтня 2015 року ОСОБА_2, в інтересах якого діяв ОСОБА_4, (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до заступника начальника Закарпатської митниці ДФС Каращенка Андрія Івановича (далі - відповідач 1), Закарпатської митниці ДФС (далі - відповідач 2) про визнання протиправною та скасування постанови в справі про порушення митних правил №1556/30515/15 від 07.10.2015 та зобов'язання повернути автомобіль Volkswagen Passat CL, кузов НОМЕР_1, який був у користуванні, реєстраційний номерний знак Угорщини НОМЕР_2, колір чорний, рік випуску 1991, двигун дизельний об'ємом 1896 смі. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанова про порушення митних правил є незаконною, необґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки позивач не порушував митні правила, а автомобіль не зміг вивезти з митної території України через несправний стан, а також необхідність перебування на лікуванні в Угорщині. Крім того вказав, що власником вилученого транспортного засобу не являється. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.04.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016, у задоволенні позову відмовлено. Рішення судів обґрунтовані тим, що жодної з підстав для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил, згідно зі статтею 531 Митного кодексу України (далі - МК України), суду доведено не було. Так, позивачем на підтвердження своїх доводів не надано доказів перебування на стаціонарному лікуванні, що унеможливлювало його приїзд в Україну і вивезення залишеного автомобіля протягом року; доказів технічно несправного стану автомобіля та повідомлення Закарпатської митниці ДФС про тривалий ремонт останнього; як і не надано жодних доказів того, що позивач може сплатити штраф з іншого належного йому майна. Не погодившись з такими судовими рішенням, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Касаційна скарга обґрунтована тими ж доводами, що і позов. Відповідач своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій. 01.02.2018 справу, в порядку, передбаченому пунктом 4 частини 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017) передано до Верховного Суду. Відповідно до п. 4 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України (у редакції Закону від 03.10.2017 №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_2 є громадянином Угорщини. 02.09.2015 головним державним інспектором відділу митного оформлення №4 м/п "Лужанка" Закарпатської митниці ДФС Величком О. В. складено протокол про порушення митних правил №1556/30514/15, на підставі якого заступником начальника Закарпатської митниці ДФС Каращенком А. І. винесено постанову в справі про порушення митних правил №1556/30514/15 від 07.10.2015. Вказаною постановою встановлено, що 02.09.2015 о 17 год. 53 хв., у зону митного контролю митного поста "Лужанка" Закарпатської митниці ДФС, на смугу "зелений коридор" в напрямку "в'їзд в Україну" заїхав легковий автомобіль марки "Volkswagen Passat CL", номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номерний знак Угорщини НОМЕР_2, під керуванням позивача. У ході митного контролю під час аналітично-перевірочних заходів із використанням баз даних "Інспектор-2006" та ЄАІС ДМСУ було встановлено, що позивач 13.05.2014 о 18 год. 07 хв. ввіз на митну територію України через митний пост "Лужанка" Закарпатської митниці ДФС в режимі тимчасового ввезення до одного року вантажний автомобіль марки "Renault Express", кузов НОМЕР_3, реєстраційний номерний знак Угорщини НОМЕР_4. Відповідно до інформації з наявних баз даних станом на 02.09.2015 вказаний вантажний автомобіль значиться як невивезений з митної території України. Позивач від надання пояснення відмовився. Документів підтверджуючих неможливість вивезення транспортного засобу у визначені строки під час перетину кордону громадянином надано не було. Таким чином, постановою №1556/30514/15 від 07.10.2015 позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 3 ст. 481 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. Постановлено стягнення штрафу здійснити за рахунок коштів від реалізації автомобіля марки "Volkswagen Passat CL", номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номерний знак Угорщини НОМЕР_2, вилученого протоколом про порушення митних правил №1556/30514/15 від 02.09.2015 у позивача. У випадку сплати штрафу в повному обсязі автомобіль марки "Volkswagen Passat CL" повернути позивачу. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до ст. 103 МК України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання. Виходячи із положень ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом. Тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Судами встановлено, що позивач 13.05.2014 ввіз в Україну у митному режимі "тимчасове ввезення" вантажний автомобіль марки "Renault Express", кузов НОМЕР_3, реєстраційний номерний знак Угорщини НОМЕР_4, однак станом на 02.09.2015 такий не вивіз та у інший митний режим, згідно з митним законодавством, не помістив. Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що позивач, перевищивши більше ніж на десять діб строк тимчасового ввезення вантажного автомобіля марки "Renault Express" вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 481 МК України. При цьому документального підтвердження дії обставин непереборної сили та особистих обставин, на підставі яких можливе продовження строку тимчасового ввезення автомобіля, позивач не надав. Зокрема, доказів того, що з 14.05.2014 по 02.09.2015 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні і не міг вивезти з митної території України ввезений ним автомобіль терміном на один рік, не надано. Довідка лікаря, наявна в матеріалах справи, лише підтверджує той факт, що позивачу поставлено діагноз неінсулінно залежний цукровий діабет без ускладнень, гіперліпідемія, тахікардія. Також доказів того, що автомобіль перебуває в технічно несправному стані, не надано, як і доказів того, що позивач повідомляв митницю про тривалий ремонт автомобіля, що сторонами під час судового розгляду справи у судах попередніх інстанцій не заперечувалося. Посилання позивача щодо необґрунтованого покладення на нього судом апеляційної інстанції обов'язку доказування колегія суддів не бере до уваги, оскільки в даному випадку документальне підтвердження особистих обставин, на які посилається позивач як на підстави, що унеможливили своєчасне вивезення автомобіля з митної території України, мав надати саме позивач. З огляду на положення частини третьої статті 511 та статті 542 МК України суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність вилучення у позивача транспортного засобу марки "Volkswagen Passat CL", оскільки позивач є громадянином Угорщини, нерезидентом, та на території України було відсутнє майно, яке йому належить. При цьому з приводу доводів позивача, що він не являється власником вилученого автомобіля, а є тільки утримувачем та особою, яка має право керування, колегія суддів зазначає наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що разом з транспортним засобом у позивача було вилучено документи на нього, а саме свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 16.12.2014, у перекладі якого у графі "власник свідоцтва про реєстрацію" значиться позивач - ОСОБА_2, а у графі "посилання на факт, що він є власником свідоцтва про реєстрацію" значиться, що він є утримувач. Таким чином, вказаний документ свідчить про майнові права позивача на спірний автомобіль "Volkswagen Passat CL". Виходячи зі змісту статті 511 МК України тимчасове вилучення полягає у тимчасовому примусовому припиненні майнових прав особи, що скоїла порушення митних правил щодо користування, володіння, розпорядження певним майном з метою забезпечення виконання адміністративного стягнення. МК України не містить конкретного переліку товарів, транспортних засобів, які можуть бути тимчасово вилучені у особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил у рахунок забезпечення штрафу. Також МК України не обмежено можливість забезпечення виконання постанови митного органу про накладення адміністративного стягнення шляхом тимчасового вилучення тільки товарів, транспортних засобів, які знаходяться у власності цієї особи. Враховуючи вищенаведені норми митного законодавства України та зважаючи на викладені обставини, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про правомірність прийнятого Закарпатською митницею ДФС рішення щодо тимчасового вилучення автомобіля "Volkswagen Passat CL". Відповідно до частини 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правових наслідків є правильними, натомість доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Керуючись статтями 3, 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.04.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 у справі №308/12352/15-а - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 05 червня 2018 року справа №821/4834/14 адміністративне провадження №К/9901/2611/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: ГончаровоїІ. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Херсонської митниці Державної фіскальної служби на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатек-Україна" до Херсонської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області, про зобов'язання вчинити дії та стягнення надміру сплачених митних платежів, УСТАНОВИВ: У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегатек-Україна" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося із позовом до Херсонської митниці Міндоходів, правоенаступником якої є Херсонська митниця Державної фіскальної служби (далі - митний орган, перший відповідач у справі), Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області (далі - казначейський орган, другий відповідач у справі), в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просило суд зобов'язати митний орган провести перерахунок та підготувати висновок про повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету ввізного мита у розмірі 9 141,01 грн та податку на додану вартість у сумі 38 392,32 грн, а також стягнути з Державного бюджету України надмірно зарахованих до бюджету ввізного мита у розмірі 9 141,01 грн та податку на додану вартість у сумі 38 392,32 на користь Товариства. Позов мотивований тим, що митним органом на підставі необгрунтованого висновку про заниження позивачем митної вартості товару прийняте рішення про визначення іншої, відміної від визначеної позивачем, митної вартості товару та відмовлено у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів через митний кордон, яке визнане протиправним та скасоване судом. У відповідь на свої заяви до митного органу про повернення надмірно сплачених митних платежів Товариство отримало відмови, у зв'язку з чим вважає, що йому завдано збитків у вигляді надмірно сплачених митних платежів на суму 47 533,33 грн. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2015 року у задоволенні позову Товариства відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що оскільки позивач не оскаржив до суду відмову митного органу у наданні висновку, а судом ознак протиправності таких дій першого відповідача не встановлено, то відсутні і підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання митного органу здійснити відповідний перерахунок та надати висновок. В частині стягнення надмірно сплачених митних платежів, то суд позбавлений компетенції приймати рішення про їх стягнення, оскільки порядок такого стягнення обумовлений спеціальною законодавчою процедурою, в якій митний орган реалізує свою виключну компетенцію з питань перевірки правильності визначення суми надміру сплачених митних платежів. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року скасовано постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2015 року, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Херсонської митниці Міндоходів щодо ненадання висновку про повернення помилково або надмірно зарахованих коштів та стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатек-Україна" надмірно зарахованих до бюджету ввізного мита у розмірі 9 141,01 грн та податку на додану вартість у сумі 38 392, 32 грн. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позивачем в установленому законом порядку подано до митного органу заяву про повернення надмірно сплачених митних платежів та податку на додану вартість, то митним органом має бути здійснена перевірка обгрунтованості заявлених Товариством сум і в результаті складений висновок, чого першим відповідачем зроблено не було, а отже ним допущено протиправну бездіяльність. Крім того, суддійшов висновку про можливість стягнення надміру сплачених платежів у судовому порядку із посиланням на положення Закону України "Про виконавче провадження" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевмх бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України вд 3 серпня 2011 року №845 щодо врегулювання механізму повернення органами Державного казначейства України помилково та/або надмірно сплачених обов'язкових платежів за рішенням суду. Позиція суду апеляційної інстанції є частково правильною. У поданій касаційній скарзі представник митного органу із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову цього суду, залишити в силі судове рішення суду першої інстанції. Зазначає, що оскільки у суді першої інстанції не було заявлено позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності митного органу щодо непроведення перерахунку та ненадання висновку, то суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, безпідставно вийшовши за межі позовних вимог внаслідок визнання неправомірними дій першого відповідача щодо ненадання відповідного висновку. Доводить, що дії митниці стосовно ненадання висновку є правомірними, оскільки висновок, в силу вимог Порядку, затвердженого Наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618, надається у разі позитивного вирішення заяви про повернення надміру сплачених коштів, в противному ж разі (за наявності для цього підстав) заявнику надсилається обгрунтована письмова відмова. Вказує, що судовий порядок стягнення надміру сплачених обов'язкових платежів одночасно із зобов'язанням митного органу провести відповідний перерахунок законодавством не передбачений. У запереченнях на касаційну скаргу Товариство доводить, що ним обрано належний спосіб правового захисту, у тому числі шляхом подання уточнень до позову із обгрунтуванням протиправності дій митного органу щодо відмови у наданні висновку, чому суд апеляційної інстанції надав правильну правову оцінку. Просить залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. У зв'язку з неприбуттям учасників справи у судове засідання касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування в них норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає не у повній мірі. Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне. У серпні 2013 року Товариством заявлено до митного оформлення отриманий на виконання зовнішньоекономічного контракту від 22 серпня 2013 року №CZ 220813 товар, митна вартість якого задекларована позивачем із застосуванням першого методу визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну за ціною контракту (господарської операції), що підтверджено деклараціями митної вартості №508050000/2013/010505 від 10 вересня 2013 року та №508050000/2013/010524 від 11 вересня 2013 року. Під час митного оформлення товару, в зв'язку із ненаданням Товариством додаткових документів на підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 10 вересня 2013 року №508050000/2013/000126/2, яким скориговано митну вартість у сторону збільшення та оформлено картку відмови №508050000/2013/00190 від 10 вересня 2013 року в митному оформлені декларації №508050000/2013/010456. Позивачем оскаржено до суду законність прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови, а також заявлено вимогу про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства надміру сплаченого ввізного мита у розмірі 9 141,01 грн. та податку на додану вартість у сумі 38 392,32 грн. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року у справі №821/3686/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року, позов Товариства до Херсонської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області задоволено частково. Судом визнано протиправними та скасовано рішення митного органу 508050000/2013/000126/2 від 10 вересня 2013 року, картку відмови №508050000/2013/00190 від 10 вересня 2013 року та відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства надміру сплаченого ввізного мита у розмірі 9 141,01 грн. та податку на додану вартість у сумі 38 392,32 грн. 28 липня 2014 року Товариство звернулося до митного органу із заявою про оформлення висновку про повернення помилково та/або надміру сплачених до бюджету митних та інших платежів та повернення Товариству надміру сплаченого ввізного мита у розмірі 9 141,01 грн. та податку на додану вартість у сумі 38 392,32 грн. 14 серпня 2014 року митним органом у відповідь на звернення позивача надіслано лист за №07/04-16/4537, зі змісту якого слідує, що Товариством не додано до заяви документів, які підтверджують суму надмірно сплачених митних платежів. Також митний орган зазначає, що постановою суду від 19 листопада 2013 року не визначено суму надмірно сплачених митних платежів та не встановлено той факт, що митниця зобов'язана повернути позивачу з Державного бюджету України будь-які надмірно сплачені митні та інші платежі. Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для часткового її задоволення. Порядок і умови повернення платежів декларанту встановлені статтею 301 Митного кодексу України 2012 року, статтею 43 Податкового кодексу України і статтею 45 Бюджетного кодексу України, положення яких вимагають дотримання певної процедури. Така процедура передбачена Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверженим наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 №618 (зареєстровано Міністерством юстиції України 25 вересня 2007 року за №1097/14364), який є нормативно- правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягає застосуванню у межах спірних відносин відповідно до положень частини 2 статті 7 КАС України. Верховний Суд зазначає, що повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів Державного казначейства, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15 квітня 2014 року у справі №21-21а14. Отже, в цій частині висновки суду апеляційної інстанції є передчасними. Щодо вчинення протиправної бездіяльності митним органом, суд зазначає наступне. Зміст позовних вимог в частині доводів про допущення митним органом протипрангої бездіяльності щодо непроведення перерахунку та ненадання висновку безпосередньо вбачається з самої позовної заяви та з доповнень до неї, відтак доводи митного органу про безпідставний вихід судом апеляційної інстанції за межі позовних вимог не відповідають дійсності. Позивач у встановленому порядку та за наявності передбачених законом підстав звернувся до митного органу для повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених платежів. Проте, митний орган, у порушення закону, відмовився від виконання своїх обов'язків, не здійснив ніяких дій щодо повернення надмірно сплаченого ввізного мита та податку на додану вартість. Задовольняючи позов в частині стягнення на рахунок Товариства надмірно сплачених обов'язкових платежів, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість такого стягнення в судовому порядку, без урахування положень правового висновку Верховного Суду України. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для зміни судового рішення суду апеляційної інстанції шляхом виключення з його резолютивної частини абацу п'ятого про стягнення на адресу Товариства надмірно зарахованих платежів та доповнення резолютивної частини вимогою про зобов'язання митного органу провести перерахунок надмірно сплачених платежів і надати відповідний висновок. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Херсонської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року змінити, виключивши з неї абзац п'ятий та доповнивши новим абзацем такого змісту: "Зобов'язати Херсонську митницю Державної фіскальної служби провести перерахунок та підготувати висновок про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Мегатек-Україна" помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету ввізного мита у розмірі 9 141,01 грн та податку на додану вартість у сумі 38 392,32 грн". Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 06 листопада 2018 року справа №815/598/18 адміністративне провадження №К/9901/63003/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року у складі колегії суддів Вербицької Н. В., Джабурії О. В., Кравченка К. В. у справі №815/598/18 за позовом благодійного фонду "НА БЛАГО ОДЕСИ" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, УСТАНОВИВ: 13 лютого 2018 року благодійний фонд "НА БЛАГО ОДЕСИ" (далі - фонд, позивач у справі) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому з урахуванням доповнень просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області №1615534600895 від 07 листопада 2016 року про виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій благодійного фонду "НА БЛАГО ОДЕСИ", яке прийнято за результатами документальної позапланової перевірки, що відбулась у жовтні 2016 року, за наслідками якої 28 жовтня 2016 року складений акт №326/15-32-14-01/39230916, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення податкового органу від 08 вересня 2017 року №0028871401, №0029881401 та від 11 вересня 2017 року №0057211307, №0057241307, №0057221707, які прийняті на підставі акта документальної позапланової невиїзної перевірки від 23 серпня 2017 року №1116/15-32-14-01/39230916.04 квітня 2018 року ухвалою Одеського окружного адміністративного суду залишений без розгляду позов в частині визнання протиправним і скасування рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області №416/12-1 від 07 листопада 2016 року про виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій благодійного фонду "НА БЛАГО ОДЕСИ" в зв'язку із пропуском строку звернення до суду. 25 квітня 2018 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду позовна заява щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 08 вересня 2017 року №0028871401, №0029881401 та від 11 вересня 2017 року №0057211307, №0057241307, №0057221707 задоволена повністю. Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу на це РІШЕННЯ: В ході апеляційного провадження представником позивача заявлено клопотання про зупинення розгляду даної справи до вирішення іншої адміністративної справи ( №1540/4248/18), в якій позивачем оскаржуються податкові повідомлення-рішення та рішення про виключення благодійного фонду "НА БЛАГО ОДЕСИ" з реєстру неприбуткових організацій, що прийняті за наслідками складання акта перевірки від 28 жовтня 2016 року №326/15-32-14-01/39230916. На підтвердження заявленого клопотання представником позивача надана копія позовної заяви та ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2018 року про відкриття провадження у справі. 03 вересня 2018 року ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду клопотання представника позивача Єзерова А. А. задоволено, провадження у справі №815/598/18 зупинене до прийняття остаточного рішення в адміністративній справі №1540/4248/18. Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 03 вересня 2018 року, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Відповідач зазначає, що суд безпідставно зупинив провадження у справі, оскільки позовна заява по справі №1540/4248/18 мала виключно штучний характер, а докази, які містяться в справі №815/598/18 дозволяють суду апеляційної інстанції розглянути справу по суті заявлених вимог. 09 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №815/598/18 з суду першої інстанції. 30 жовтня 2018 року справа №815/598/18 надійшла на адресу Верховного Суду. Відзив на касаційну скаргу податкового органу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. За положеннями пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Задовольняючи клопотання позивача про зупинення провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом розгляду адміністративної справи №1540/4248/18 є, в тому числі, рішення податкового органу про виключення позивача з реєстру неприбуткових організації, наявність якого мало наслідком прийняття 08 вересня 2017 року податкових повідомлень-рішень №0028871401, №0029881401 та 11 вересня 2017 року №0057211307, №0057241307, №0057221707, які оскаржуються у даній справі. Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №1540/4248/18, в якій оскаржується рішення про виключення позивача з реєстру неприбуткових організацій, яке в свою чергу було передумовою для донарахування податковим органом податкових зобов'язань спірними у цій справі податковими повідомленнями-рішеннями. На користь такого висновку свідчить і те, що в акті від 23 серпня 2017 року №116/15-32-14-01-39, який покладений в основу прийняття кожного зі спірних податкових повідомлень-рішень, податковий орган посилається на підпункти 133.4.2, 133.4.3, 133.4.4 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України, згідно з якими використання неприбутковою організацією доходів для інших цілей, виключення її з Реєстру неприбуткових організацій тягне за собою нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток, штрафних санкцій та пені. Відтак саме факт виключення позивача з Реєстру неприбуткових організацій рішенням податкового органу став головною підставою для нарахування податкових зобов'язань. Посилання податкового органу в касаційній скарзі на те, що поданий позивачем позов, провадження за яким відкрито у справі №1540/4248/18, є "штучним", ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. Суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, яким відхилені доводи податкового органу стосовно того, що постановлення ухвали Одеським окружним адміністративним судом від 04 квітня 2018 року про залишення без розгляду позову Благодійного фонду "НА БЛАГО ОДЕСИ" в частині оскарження рішення щодо виключення позивача з Реєстру неприбуткових організацій, не є підставою для відмови у задоволенні заявленого клопотання, оскільки факт залишення позову без розгляду не позбавляє позивача права повторно звернутися з аналогічними вимогами до суду (частина 4 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України), і цим правом позивач скористався, про що свідчить ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2018 року у справі №1540/4248/18 про відкриття провадження у справі, предметом розгляду в якій серед іншого є рішення про виключення з реєстру неприбуткових організацій. Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а ухвала суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року у справі №815/598/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточним та оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 червня 2018 року Київ справа №826/24294/15 адміністративне провадження №К/9901/35435/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року (суддя Пилипенко О. Є.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: В жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання незаконними та скасування рішення (листа) Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18 березня 2015 року вих. №7136/10/26-58-11-02-18 "Про відмову у прийнятті податкової звітності", рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 20 травня 2015 року №8080/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, рішення Державної фіскальної служби України від 21 серпня 2015 року №18018/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги; зобов'язання Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві включити відомості з поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період - календарний місяць - лютий 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо Товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство звернулось до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просило його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Ухвалою від 07 грудня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд залишив подану позивачем апеляційну скаргу без руху в зв'язку з недоданням до неї документа про сплату судового збору в розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI. При цьому, Товариству надано двадцятиденний з моменту отримання ухвали строк для усунення недоліку апеляційної скарги. 27 січня 2017 року (згідно дати штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) Товариство звернулось до апеляційного суду із заявою, в якій просило роз'яснити ухвалу від 07 грудня 2016 року. В поданій заяві, позивач просив роз'яснити, в зв'язку з чим суддя Київського апеляційного адміністративного суду при постановленні ухвали від 07 грудня 2016 року здійснила перевірку не лише зарахування сплаченого Товариством судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, а й повноти його сплати; зазначила про невідповідність апеляційної скарги приписам частини 6 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), хоча остання вимагає лише додання до апеляційної скарги документа про сплату судового збору і такий документ позивачем було додано; поставила допуск позивача до правосуддя в залежність від сплати ним судового збору, не врахувавши, що відповідно до статті 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року у задоволенні заяви Товариства відмовлено, оскільки судом не встановлено передбачених статтею 170 КАС України підстав для роз'яснення ухвали цього ж суду від 07 грудня 2016 року. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції від 06 лютого 2017 року, Товариство звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права й залишення поза увагою наведених ним в заяві про роз'яснення судового рішення мотивів, які, на його думку, викликають необхідність у такому роз'ясненні, просило вказану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Відповідачі своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу суду не скористались. В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України. Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С. С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П. Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 170 КАС України якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання (частина 2 статті 170 КАС України). Отже, за змістом наведеної норми, роз'яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом. Роз 'яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання. Це стосується випадків, коли судом не дотримано вимоги ясності та визначеності рішення; невизначеність же судового рішення означає, що воно містить положення, які викликають суперечки щодо розуміння його змісту як такого та/або під час виконання. Таким чином, вказана стаття КАС України передбачає можливість роз'яснення судом ухваленого ним рішення з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню. При цьому, роз'яснено може бути виключно рішення, яке підлягає виконанню й без такого роз'яснення його важко виконати або існує значна ймовірність неправильного його виконання. Водночас, в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Отже, необхідність роз'яснення судового рішення зумовлена його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим, як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, хто буде здійснювати його виконання, й, при цьому, саме можливість примусового виконання рішення як така є однією з умов подання заяви про його РОЗ'ЯСНЕННЯ: За наведеного, роз'ясненню підлягає судове рішення, яким суд розв'язав спір по суті, тобто якщо воно впливає на права, обов'язки та інтереси учасників спірних правовідносин, але не те, що прийнято з процесуальних питань, які не стосуються суті спору, що виник між сторонами у справі, а лише вказує на ту чи ту процесуальну дію, прийняту судом у межах наданих йому повноважень. Враховуючи викладене, касаційний суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення поданої Товариством заяви про роз'яснення ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року, а відтак і для скасування постановленої цим судом ухвали від 06 лютого 2017 року. Доводи ж касаційної скарги таких висновків суду не спростовують та фактично зводяться до відсутності, на думку позивача, у апеляційного суду обов'язку перевіряти правильність (повноту) сплати судового збору при зверненні особи з апеляційною скаргою, проте такі твердження Товариства суперечать положенням як частини 6 статті 187, частини 2 статті 189 КАС України, так і частини 7 статті 6 Закону №3674. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 серпня 2018 року Київ справа №826/15849/14 адміністративне провадження №К/9901/5568/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2014 (суддя - Качур І. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2015 (головуючий суддя - Сорочко Є. О., судді - Горбань Н. І., Межевич М. В. ) у справі №826/15849/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сорбіт" до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Компанія "Сорбіт" звернулось до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило: - визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі у м. Києві) щодо складання акту від 02.09.2014 №2657/26-55-22-08/37723754 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Компанія "Сорбіт" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.07.2014 по 31.07.2014; - зобов'язати ДПІ у Печерському районі у м. Києві вилучити з бази даних Податковий блок "Аналітична система. Перегляд результатів співставлення. Дані результатів перевірок" дані, які вносились за результатами складання звірки згідно акту від 02.09.2014 №2657/26-55-22-08/37723754 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Компанія "Сорбіт" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.07.2014 по 31.07.2014. Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2015, позов задоволено повністю. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Печерському районі у м. Києві оскаржила їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в задоволенні позову відмовити. В доводах касаційної скарги ДПІ у Печерському районі у м. Києві зазначає, що зустрічна звірка була проведена у відповідності до Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом ДПА України від 22.04.2011 №236; акт від 02.09.2014 №2657/26-55-22-08/37723754 про неможливість проведення зустрічної звірки не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача, не створює для нього жодних обов'язків, оскільки висновки акту є службовим документом. Також, відповідач посилається на те, що внесення або зміна інформації у базах інформаційних систем, зокрема, АІС "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", самі по собі не зумовлюють для платника податків будь-яких юридичних наслідків у формі виникнення або зміни прав та обов'язків, змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту, оскільки внесення такої інформації не призводить до коригування (збільшення) податкових зобов'язань платника податків. Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що з метою вручення запиту від 01.09.2014 №42694/10/26-55-22-08-10 про надання пояснень та їх документального підтвердження, для проведення перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по фінансово-господарським взаємовідносинам з контрагентами позивача за період з 01.07.2014 по 31.07.2014 ДПІ у Печерському районі у м. Києві здійснено вихід на податкову адресу ТОВ "Компанія "Сорбіт" (м. Київ, вул. Куренівська, буд. 14-б) та адресу фактичного місцезнаходження позивача (м. Київ, вул. Бурмистренка, 4), в результаті чого складено акти від 01.09.2014 №2657/26-55-22-08-02/37723754 та №2657/26-55-22-08-03/37723754 про відсутність за місцезнаходженням ТОВ "Компанія "Сорбіт" та неможливість вручення запиту про надання інформації та її документального підтвердження. Також контролюючим органом передано запит від 01.09.2014 до СУФР ДПІ у Печерському районі у м. Києві на встановлення фактичного місцезнаходження підприємства та його посадових осіб. Відповідно до відомостей АІС "Податковий блок" ТОВ "Компанія "Сорбіт" обліковується в ДПІ в Оболонському районі у м. Києві. З метою перевірки вказаних даних до ДПІ в Оболонському районі у м. Києві було направлено запит від 21.07.2014 №6961/7/26-55-22-08-11 з метою здійснення заходів щодо встановлення місцезнаходження посадових осіб позивача та надання ними пояснень щодо причетності до діяльності вказаного підприємства. На момент проведення звірки інформації від СУФР ДПІ у Печерському районі у м. Києві та від ДПІ в Оболонському районі у м. Києві щодо встановлення місцезнаходження ТОВ "Компанія "Сорбіт" і його посадових осіб до контролюючого органу не надходило. В зв'язку з неможливістю проведення зустрічної звірки ТОВ "Компанія "Сорбіт" щодо фінансово-господарських відносин з контрагентами-постачальниками та покупцями за період з 01.07.2014 по 31.07.2014 ДПІ у Печерському районі у м. Києві прийнято спірний акт від 02.09.2014 №2657/26-55-22-08/37723754. У вказаному акті відповідачем відображено висновки про порушення позивачем пункту 187.1 статті 187, пункту 198.1 статті 198, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.07.2014 по 31.07.2014 та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.07.2014 по 31.07.2014. Також в акті встановлено, що правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Дані вказаного акту були внесені відповідачем до АІС "Податковий блок", у зв'язку з чим позивачу скориговані показники податкових зобов'язань та податкового кредиту. Податкові повідомлення-рішення контролюючим органом на підставі зазначеного акта не приймались. Не погоджуючись з такими діями податкового органу ТОВ "Компанія "Сорбіт" звернулось до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії податкового органу при проведенні зустрічної звірки позивача з питань підтвердження взаємовідносин з платниками податків, є протиправними та не відповідають вимогам Податкового кодексу України щодо підстав, порядку та процедури проведення податкового контролю платника податку, а саме пунктів 73.3, 73.5 статті 73 Податкового кодексу України. Надаючи оцінку правомірності дій контролюючого органу по проведенню зустрічної звірки, за результатами якої складено спірний акт та внесено відповідні коригувань до інформаційних систем, суд виходить з наступного. Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковим контролем є система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно із статтею 71 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій. За правилами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків. Відповідно до пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін. Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначений Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232 (надалі - Порядок). Пунктом 3 Порядку визначено, що з метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Відповідно до пункту 4 Порядку орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку. Згідно з пунктом 6 Порядку у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. Відповідно до пункту 4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 №236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України. Відповідні дії не призводять до виникнення будь-якого правового результату, оскільки звірка як юридичний факт у цьому разі не є проведеною. Отже, жодних правових наслідків, які могли би порушувати права платника податків (позивача у справі) та бути предметом оскарження, в даному випадку не виникає. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки та викладені в ньому висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно формою фіксації податкової інформації про виявлені податковим органом факти та обставини і не містить в собі будь-яких владних приписів і вимог, а тому не підпадає під ознаки рішення (акта індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно, акти, складені за результатами зустрічної звірки, не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо протиправності дій по складанню та включенню до актів перевірки будь-яких даних. Внесена до інформаційних баз даних інформація на підставі акта звірки використовується податковими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань. Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 17.11.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандзембуд" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, а також у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Латустрейд" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. Висновки, викладені у зазначеному акті, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків, а, отже такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку також не створює жодних перешкод для діяльності платника податку. Отже, дії контролюючого органу щодо внесення до Інтегрованої системи змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі податкової інформації без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 09.12.2014, 03.11.2015 та 17.11.2015 у справах № №21-511а14, 21-99а15 та 21-4133а15 відповідно. Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові. Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2015 скасувати. ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. _________________________ _________________________ _________________________ В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 червня 2018 року Київ справа №826/16272/13-а адміністративне провадження №К/9901/3787/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 грудня 2013 року (суддя Костенко Д. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2014 року (судді: Шурко О. І. (головуючий), Василенко Я. М., Спепанюк А. Г. ) у справі №826/16272/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь ЛБ" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання незаконними і скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кремінь ЛБ" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання незаконними і скасування податкових повідомлень-рішень від 16.09.2013 №004722204, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 143 326,00 грн (у т. ч. : основний платіж - 114 661,00 грн, штраф - 28 666,00 грн) та від 16.09.2013 №0004712204, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 150 493,00 грн (у т. ч. : основний платіж - 120 394,00 грн, штраф - 30 099,00 грн). 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що витрати та податковий кредит позивачем було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями з контрагентом ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" та на підставі належним чином оформлених первинних документів, натомість посилання контролюючого органу на відсутність у контрагента достатніх трудових та матеріальних ресурсів, а також наявність акту про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 грудня 2013 року, залишеною без змін Київського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2014 року, позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано. 4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач мав право на формування витрат та податкового кредиту з огляду на реальність здійснення господарських операцій (від контрагента отримано товар в межах укладених договорів купівлі - продажу), натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 грудня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2014 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства в повному обсязі. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість (ПДВ), згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки №789/22-04/34003093 від 02.09.2013, оформленого за результатом проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" за період січень-квітень 2012 року, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податку на прибуток на загальну суму 120 394,00 грн та ПДВ на загальну суму 114 660,74 грн. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції в межах договорів купівлі - продажу, укладених з контрагентом ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на відсутність вказаного контрагента достатніх матеріальних та трудових ресурсів, а також наявність акту про неможливість провести зустрічну звірку. На підставі акту та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Судами також встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та контрагентом ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" відбувались у межах укладених договорів купівлі продажу. Судами також встановлено, що позивачем в підтвердження реальності здійснення господарських операцій було надано належно оформлені первинні документи, зокрема рахунки - фактури, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки. Придбаний у контрагентів товар Позивачем використано у власній господарській діяльності (виробництво металевих продуктів). ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 7. В доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено позивачем, та висновки, що зазначені в акті перевірки, вказує на неврахування судами доводів контролюючого органу щодо відсутності реального здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, що було встановлено під час проведення перевірки. Касаційна скарга інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені в апеляційній скарзі контролюючим органом не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права скаржником не наведено. 8. Товариство надало заперечення на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність висновків судів попередніх інстанцій про реальність здійснення господарських операцій з контрагентом та просить залишити касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2014 року залишити без змін. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 9. Податковий кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) : 9.1. Пункт 44.1 статті 44. Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. 9.2. Пункт 138.2 статті 138. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. 9.3. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. 9.4. п. 198.3 ст. 198 Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. 9.5. Пункт 198.6 статті 198. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. 10. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": 10.1. Стаття 1.10.1.1. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. 10.1.2. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. 10.2. Частина 1 статті 9. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 11. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. 12. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. 13. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) ) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. 14. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 15. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України). 16. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені в акті перевірки, в апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час прийняття рішень) та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування витрат та податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та які містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення. 17. Контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента позивача трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів купівлі - продажу, укладених позивачем з контрагентом, як не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагента та злагодженості дій між ними. 18. Посилання контролюючого органу на наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента по ланцюгу постачання, а також на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь - які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно - аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. 19. Судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, детально досліджено господарські операції позивача з вищезазначеним контрагентом, за якими Товариством було сформовано витрати та податковий кредит, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом як в акті перевірки так і апеляційній скарзі, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в касаційній скарзі (аналогічні тим, що були зазначені в апеляційній скарзі) щодо цього не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 20. Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. 21. Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. 22. У ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону, що діяв на момент прийняття оскаржуваних рішень (частина перша ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) підтверджено належними та допустимими доказами правомірність формування витрат та податкового кредиту за реально вчиненими господарськими операціями. 23. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи статті 44, 138, 139, 193, 198 Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2014 року слід залишити без задоволення. 24. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 25. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України). Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2014 року у справі №826/16272/13-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 17 січня 2019 року Київ справа №804/11212/14 адміністративне провадження №К/9901/28515/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., секретар судового засідання - Титенко М. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2015 (суддя Р. З. Голобутовський) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2016 (колегія у складі суддів: В. А. Шальєва, С. В. Білак, Н. А. Олефіренко) у справі №804/11212/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України задoвoльнити частково. 2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від від 22.09.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. 3. Пoстанoва набиpає закoннoї сили з дати її прийняття, є oстатoчнoю і oскаpженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 березня 2018 року Київ справа №2а-5686/11/2170 адміністративне провадження №К/9901/28635/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонес" на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2016 (суддя - Федусик А. Г. ) у справі №2-а-5686/11/2170 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонес" до державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області ДПС про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонес" (далі - ТОВ "Херсонес") звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області ДПС (далі - ДПІ у м. Херсоні) від 09.11.2011 №0003832301, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 39300,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 9825,00 грн. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2016 апеляційну скаргу ТОВ "Херсонес" залишено без руху та запропоновано протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї ухвали усунути недоліки шляхом наведення поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2016 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Херсонес". Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанцій від 05.05.2016 ТОВ "Херсонес" оскаржило його у касаційному порядку. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2016, прийняти рішення, яким відновити ТОВ "Херсонес" строк на апеляційне оскарження постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 та направити справу для розгляду апеляційної скарги по суті в Одеський апеляційний адміністративний суд. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у зв'язку з необізнаністю адміністративного законодавства та відсутності в штаті ТОВ "Херсонес" юриста, директором підприємства було пропущено строк на апеляційне оскарження. Юрист, що приймала участь у даній справі та представляла інтереси позивача, не використала процесуальні права довірені їй підприємством при розгляді справи, а також не подала апеляційну скаргу на оскаржувану постанову, не надала повну інформацію щодо процесуальних строків на оскарження судового рішення директору ТОВ "Херсонес", що і призвело до пропущення строків, передбачених статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Статтею 13 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом. Частина друга статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Враховуючи наведене, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, можуть скористатися правом їх оскарження в апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним Кодексом строк або, у разі об'єктивних перешкод для цього, з моменту усунення таких перешкод. Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Як вбачається з матеріалів справи, копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції ТОВ "Херсонес" отримано 26.04.2012 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с.143). Проте, з апеляційною скаргою ТОВ "Херсонес" звернулось у лютому 2016 року, тобто з пропуском більш ніж три роки встановленого законодавством процесуального строку на апеляційне оскарження. Згідно з частиною четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Звертаючись до суду апеляційної інстанції позивач в обґрунтування поважності пропуску строку на апеляційне оскарження зазначив, що в 2012 році ним надсилалась службою доставки апеляційна скарга до суду першої та апеляційної інстанцій, тому ТОВ "Херсонес" вважало її поданою. Вважаючи наведені доводи неповажними, суд апеляційної інстанції ухвалою від 04.03.2016 року залишив апеляційну скаргу без руху та надав строк для наведення поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. В межах наданого строку від ТОВ "Херсонес" надійшла заява про поновлення троку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яка мотивована неналежним виконанням обов'язків юриста, яка представляла інтереси підприємства. Враховуючи те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. Таким чином, апеляційний суд на підставі вищевказаних положень процесуального законодавства дійшов правильного висновку про те, що заявником подана апеляційна скарга після значного закінчення процесуального строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, а порушене ним клопотання про поновлення цього строку із зазначенням підстав для його поновлення, суд обґрунтовано визнав неповажним. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа Херсонського окружного адміністративного суду від 04.02.2016 №2а-5686/11/2170/123/16 апеляційна скарга на постанову суду від 26.03.2012 по справі 2а-5686/11/2170 станом на 04.02.2016 не надходила. Слід також зазначити, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі "Станков проти Болгарії" від 12.07.2007). За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонес" залишити без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2016 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий В. В. Хохуляк судді Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна